Найвизначніший український фольклорист кінця ХІХ і початку ХХ століття

Володимир Гнатюк народився 9 травня 1871 року в с. Велеснів нинішнього Монастириського району на Тернопільщині в селянській сім’ї. Вищу філологічну освіту здобув у Львівському університеті, де під керівництвом професорів М. Грушевського та О. Колесси почав глибше цікавитися фольклором. Протягом 1895...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Народна творчість та етнологія
Дата:	2021
Автор:	Мушинка, М.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2021
Теми:	Розвідки та матеріали
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204352
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Найвизначніший український фольклорист кінця ХІХ і початку ХХ століття / М. Мушинка // Народна творчість та етнологія. — 2021. — № 2. — С. 64–86. — Бібліогр.: 60 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860065976340447232
author	Мушинка, М.
author_facet	Мушинка, М.
citation_txt	Найвизначніший український фольклорист кінця ХІХ і початку ХХ століття / М. Мушинка // Народна творчість та етнологія. — 2021. — № 2. — С. 64–86. — Бібліогр.: 60 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Народна творчість та етнологія
description	Володимир Гнатюк народився 9 травня 1871 року в с. Велеснів нинішнього Монастириського району на Тернопільщині в селянській сім’ї. Вищу філологічну освіту здобув у Львівському університеті, де під керівництвом професорів М. Грушевського та О. Колесси почав глибше цікавитися фольклором. Протягом 1895–1903 років він здійснив шість експедицій на територію Закарпаття, результатом яких був і досі не перевершений шеститомник «Етнографічні матеріали з Угорської Русі». Від 1898 року до самої смерті він був працівником НТШ у Львові, займаючи різні посади. Як голова Етнографічної комісії НТШ підготував до друку та видав 22 томи «Етнографічного збірника», 12 томів «Матеріалів до української етнології», 64 випуски «Хроніки НТШ» українською і 59 – німецькою мовою, 30 об’ємних томів «Літературно-наукового вісника» тощо. У цих виданнях він, незважаючи на затяжну хворобу, опублікував кілька сотень власних наукових праць, які не втратили цінності донині. У 1924 році його було обрано позаштатним академіком Української академії наук з обіцянкою, що після переїзду до Києва він стане штатним академіком. На жаль, стан здоров’я не дозволив йому скористатися цією пропозицією. В. Гнатюк помер у 55-літньому віці 6 жовтня 1926 року. Volodymyr Hnatiuk was born on May 9, 1871, in the village of Velesniv (now in Monastyryska District of Ternopil Region) to a peasant family. He received his higher philological education at the University of Lviv, where, under the guidance of professors Mykhaylo Hrushevsky and Oleksandr Kolessa, he became more interested in folklore. From 1895 to 1903, he made six expeditions to the territory of Transcarpathia, the result of which was still unsurpassed six-volume Ethnographic Materials from Hungarian Ruthenia. From 1898 until his death, he was an employee of the Shevchenko Scientific Society (ShSS) in Lviv, where he held various positions. As the chairman of the ShSS Ethnographic Commission, he prepared and published 22 volumes of the Ethnographic Collection, 12 volumes of the Materials for Ukrainian Ethnology, 64 issues of the Chronicle of the Ukrainian-Ruthenian Shevchenko Scientific Society in Lviv in Ukrainian and 59 ones – in German, 30 volumes of the Literary and Scientific Bulletin, etc. In these editions, despite a long illness, he published several hundred of his scientific works, which have not ceased to be valuable to this day. In 1924, he was elected a supernumerary academician of the Ukrainian Academy of Sciences, with the promise that upon moving to Kyiv, he would become a regular academician. Unfortunately, his health did not allow him to take advantage of this offer. V. Hnatiuk died on October 6, 1926, at the age of 55.
first_indexed	2025-12-07T17:07:38Z
format	Article
fulltext	6 4 МУШИНКА МИКОЛА доктор філософії (Ph Dr.), професор, доктор філологічних наук, іноземний член Національної академії наук України, засновник НТШ у Словаччині, засновник та голова Асоціації україністів у Словаччині MUSHYNKA MYKOLA a Ph Dr, a professor, a Doctor of Philology, a foreign member of the National Academy of Sciences of Ukraine, a founder of the Shevchenko Scientific Socity in Slovakia, a founder and chairman of the Association of Ukrainian Studies in Slovakia DOI ????????????? Бібліографічний опис: Мушинка, М. (2021) Найвизначніший український фольклорист кінця ХІХ і початку ХХ століття. Народна творчість та етнологія, 2 (390), 64–86. Mushynka, M. (2021) Most Prominent Ukrainian Folklorist of the Late XIXth and Early XXth Centuries. Folk Art and Ethnology, 2 (390), 64–86. Анотація / Abstract Володимир Гнатюк народився 9 травня 1871 року в с. Велеснів нинішнього Монастириського району на Терно- пільщині в селянській сім’ї. Вищу філологічну освіту здобув у Львівському університеті, де під керівництвом профе- сорів М. Грушевського та О. Колесси почав глибше цікавитися фольклором. Протягом 1895–1903 років він здійснив шість експедицій на територію Закарпаття, результатом яких був і досі не перевершений шеститомник «Етногра- фічні матеріали з Угорської Русі». Від 1898 року до самої смерті він був працівником НТШ у Львові, займаючи різні посади. Як голова Етнографічної комісії НТШ підготував до друку та видав 22 томи «Етнографічного збірника», 12 томів «Матеріалів до української етнології», 64 випуски «Хроніки НТШ» українською і 59 – німецькою мо- вою, 30 об’ємних томів «Літературно-наукового вісника» тощо. У цих виданнях він, незважаючи на затяжну хворобу, опублікував кілька сотень власних наукових праць, які не втратили цінності донині. У 1924 році його було обрано позаштатним академіком Української академії наук з обіцянкою, що після переїзду до Києва він стане штатним акаде- міком. На жаль, стан здоров’я не дозволив йому скористатися цією пропозицією. В. Гнатюк помер у 55-літньому віці 6 жовтня 1926 року. Ключові слова: Гнатюк Володимир, фольклористика, етнографія, Наукове товариство ім. Шевченка, Михайло Грушевський, Іван Франко, українсько-чеські взаємини, Закарпаття, Угорська Русь, Галичина. Volodymyr Hnatiuk was born on May 9, 1871 in the village of Velesniv (now – in Monastyryska District of Ternopil Region) to a peasant family. He received his higher philological education at the University of Lviv, where, under the guidance Н А Й ВИЗН АЧ Н І Ш И Й У К РА Ї НСЬК И Й ФОЛ ЬК ЛОРИСТ К І Н Ц Я Х І Х – ПОЧ АТ К У Х Х СТОЛ ІТ ТЯ УДК 398(092)(477)“18/19” До 150-річчя з дня народження Володимира Гнатюка (1871–1926) www.etnolog.org.ua IM FE 6565 МИКОЛ А МУШИНК А Майже в кожного науковця, письменника, художника та іншого діяча культури є улю- блений герой, якому він приділяв найбільше уваги і який був для нього дороговказом і зраз- ком для наслідування. Для мене такою люди- ною був український учений Володимир Михайлович Гнатюк (1871–1926). Йому присвячено шість моїх окремих публікацій [55; 52; 49; 8; 50; 54] і понад сім десятків статей [51, с. 355–362]. Монографію «Володимир Гнатюк. Бібліографія дру- кованих праць» перевидали в 1992 році 1. Більшість із зазначених праць вийшли дру- ком за межами мого рідного краю в часі, коли вдома я мав сувору заборону друкуватися. То хто ж був той герой, який ще наприкін- ці ХІХ ст. своїми працями відкрив тодішню «Угорську Русь» для світу й до смерті не переставав цікавитися нею? 2. Володимир Гнатюк – галичанин, тому його ім’я більш відоме в Західній Україні, де він народився і прожив усе своє життя. Тут з’явилося друком понад 90 відсотків його праць та праць про нього. В інших регі- онах України ім’я В. Гнатюка менш відоме. Правда, у Радянській Україні в післявоєнний період перша монографія про В. Гнатюка з’явилася в Києві [58]. Там видали й перший збірник його вибраних праць [13]. Приємною несподіваною для мене було телефонне звернення дирекції харківсько- го видавництва «Фоліо» у 2018 році: «Ми би хотіли в рамках серії “Першодруки” фотодруком перевидати п’ять томів вибра- них праць Володимира Гнатюка, а саме: “Галицько-руські народні легенди”, т. 1; “Етнографічні матеріали з Угорської Русі”; “Легенди і новели”; “Колядки і щедрівки” т. 1; “Знадоби до галицько-руської демо- нології”; “Похоронні голосіння” Іларіона Свєнціцького та “Похоронні звичаї й обря- ди” В. Гнатюка (в одній книзі). Чи не могли б Ви до кожної книги написати післямову, ближче освітлити читачеві їхній зміст?». Я охоче погодився й наприкінці того само- го року надіслав їм п’ять статей-післямов. А за кілька місяців я одержав пакунок з п’ятьма книжками, кожна – з прекрасно ілюстрова- ною кольоровою обкладинкою (художник Р. В. Варлямов) і моєю післямовою. *** Український фольклорист, етнолог і гро- мадський діяч Володимир Михайлович Гнатюк народився 9 травня 1871 року в с. Велеснів нинішнього Монастириського району Тернопільської області. Він був най- старшим сином у багатодітній селянській родині. Його батько, малоземельний ріль- ник, поряд із сільським господарством займався ткацтвом, привчаючи до цього ремесла своїх дітей. Він був освіченою люди- ною: любив читати книжки, замовляв газети, а в місцевій церкві займав посаду дяка. Уже п’ятирічним хлопчиком Володимир під керівництвом батька навчився читати. Початкову школу він закінчив у Велесневі. Хлопець дивував дорослих феноменальною пам’яттю: раз почуту пісню чи казку він міг навіть за кілька місяців повторити слово of professors Mykhaylo Hrushevsky and Oleksandr Kolessa, he became more interested in folklore. In 1895 to 1903, he made six expeditions to the territory of Transcarpathia, the result of which was still unsurpassed six-volume Ethnographic Materials from Hungarian Ruthenia. From 1898 until his death, he was an employee of the Shevchenko Scientific Society (ShSS) in Lviv, where he held various positions. As the chairman of the ShSS Ethnographic Commission, he prepared and published 22 volumes of the Ethnographic Collection, 12 volumes of the Materials for Ukrainian Ethnology, 64 issues of the Chronicle of the Ukrainian-Ruthenian Shevchenko Scientific Society in Lviv in Ukrainian and 59 ones – in German, 30 volumes of the Literary and Scientific Bulletin, etc. In these editions, despite a long illness, he published several hundred of his own scientific works, which have not ceased to be value to this day. In 1924, he was elected a supernumerary academician of the Ukrainian Academy of Sciences, with the promise that upon moving to Kyiv, he would become a regular academician. Un- fortunately, his health did not allow him to take advantage of this offer. V. Hnatiuk died on October 6, 1926 at the age of 55. Keywords: Volodymyr Hnatшuk, folklore, ethnography, Shevchenko Scientific Society, Mykhaylo Hrushevskyi, Ivan Franko, Ukrainian-Czech relations, Transcarpathia, Hungarian Ruthenia, Halychyna. www.etnolog.org.ua IM FE 66 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 3/2 019 66 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 2/2 0 21 в слово. Так само він запам’ятовував цілі сторінки з «Біблії», яку батько часто читав уголос, привчаючи до того й сина. «Для господарства ти заслабий, зате піп був би з тебе непоганий, бо вмієш добре співати й промовляти», – сказав йому батько восени 1883 року й сільською фірою «повіз його в науку» в м. Бучач. Відповідно до свого віку (12 років) і знань В. Гнатюк мав право поступити в гімназію, як і інші його ровесники, однак, не маючи жодних знайомств, він змушений був про- йти курс навчання у так званій нормальній народній школі м. Бучача, і лише в 1895 році його прийняли в перший клас Бучацької нижчої гімназії. Там у нього виявився потяг до записування улюблених творів в окре- мий зошит. «Я не мав ніякої тоді означеної мети, – згадує він в автобіографічних нотат- ках, – і записував пісні лише тому, що вони мені подобалися. Але збірочка все збільшува- лася, особливо в часі вакацій. До 1889 року, коли я закінчив нижчу гімназію, в ній було вже коло п’ятисот пісень» [32, с. 3–4]. На час навчання в Бучацькій гімна- зії припадає і початок його публікаційної діяльності. У 1889 році з’явилося кілька дрібних заміток і стаття «Рукомиш» (назва села під Бучачем) у бережанській газеті «Посланник». Улюбленим заняттям В. Гнатюка у віль- ний час було читання книжок. Зокрема, його приваблювала фантастично-пригодницька література та описи далеких країн. У 1889 році В. Гнатюк закінчив четвер- тий клас нижчої гімназії в Бучачі й записав- ся в п’ятий клас вищої гімназії в Станіславі (нині – Івано-Франківськ), однак під час вакацій григорівський священник М. Бачинський підговорив тата віддати сина для продовження навчання в Колегію святого Атанасія в Римі, яка готувала місіо- нерів для малорозвинених країн. Син подав відповідну заяву на руки єпископа Юліяна Пелеша і його прийняли. Однак через якусь епідемію виїзд Володимира до Риму кілька разів відкладався, тому на його місце при- йняли іншого кандидата. У Станіславську гімназію в середині другого півріччя його не захотіли прийняти, і Гнатюк змушений був цілий рік жити в батьків у селі. Щоб не марнувати часу, він вирішив інтенсивно записувати народні пісні та інші фольклор- ні жанри. Десь наприкінці 1890 року у львівській москвофільській газеті «Новый Галичанин» було опубліковано заклик до записування народних пісень, які редакція обіцяла регу- лярно друкувати на сторінках своєї газети. В. Гнатюк вислав туди свою велику збірку, проте було опублікувано з неї лише сім тек- стів. У 1891 році газета перестала виходити, а збірка Гнатюка безслідно пропала. У 1891 році двадцятирічного Гнатюка призвали на військову службу, однак при- йомна комісія визнала його нездатним до війська, тому він без перерви міг продовжу- вати навчання. У сьомому класі В. Гнатюк познайомився з дочкою тоді вже покійного греко-католиць- кого пароха в Хом’яківці Павла Майківського Оленою, яку після смерті батька виховував брат матері Палагеї – Тит Бурачинський, гре- ко-католицький парох в Олієві біля Городна. Двадцятитрьохрічного Гнатюка притягала до Олени не лише її гарна врода, але насам- перед душевне споріднення, що увінчалося шлюбом 15 листопада 1894 року. Через місяць після одруження (15 груд- ня 1894 року) Володимир Гнатюк отримав атестат зрілості й записався на філософ- ський факультет Львівського університету. Предметом свого навчання він обрав кла- сичну філологію, давньослов’янську мову та слов’янську філологію. Із другого курсу В. Гнатюк почав відвідувати лекції й семінари з історії України Михайла Грушевського та з української мови та літератури Олександра Колесси. Україністика згодом стала осно- вним предметом його навчання. На семінарі О. Колесси В. Гнатюк виголосив доповідь «Українсько-руська вертепна драма», напи- сану на основі власних фольклорних записів. Це була перша фольклористична розвідка www.etnolog.org.ua IM FE 6767 МИКОЛ А МУШИНК А молодого дослідника, за якою йшла серія подальших семінарських праць. У 1894 році проф. А. Каліна заснував у Львові «Towarzystwo ludoznawsze», завдан- ням якого було інтенсивне досліджен- ня польського та українського фольк лору. Друкованим органом Товариства був жур- нал «Lud», у редакції якого працював також І. Франко. Ставши членом Товариства навес- ні 1895 року, В. Гнатюк передав І. Франкові свою другу фольклорну збірку, що містила понад 800 пісень та кілька десятків казок з надією, що хоча б частину з них буде опу- бліковано на сторінках згаданого часопису. І. Франко віддав збірку секретареві това- риства А. Стшелецькому, а той десь запро- пастив її. Так безслідно пропала й друга збірка В. Гнатюка, яку він укладав протягом кількох років [45, с. 271]. Однак і ця невдача не знеохотила молодого любителя фолькло- ру. У журналі «Lud» вийшло кілька неве- ликих статей на фольклорно-етнографічні теми, які свідчать про його серйозний підхід до цієї справи. Кілька фольклорних статей В. Гнатюк опублікував і в журналі І. Франка «Житє і Слово», заснованому майже одно- часно з журналом «Lud» – 1894 року. Щоб краще засвоїти методику записуван- ня фольклору, В. Гнатюк за посередництвом І. Франка вступив у листування з одним із найвизначніших українських етнографів Федором Вовком (1847–1918), який тісно співпрацював з НТШ. Листи Ф. Вовка до початківця-фольклориста з часом перерос- ли в широкі програмні інструкції [7]. У той час за порадою Ф. Вовка та В. Стефаника В. Гнатюк пере йшов від принагідних записів до вичерпного опису певної етнографічної теми або запису всього репертуару якогось визначного носія фольклору. Наприклад, у січні 1895 року він записав від батька детальну розповідь про ткацький проми- сел, яка згодом стала основою його праці «Ткацтво у Східній Галичині» [46, с. 12–26]. Навесні 1895 року В. Гнатюк прочитав у львівському журналі «Народ» статтю М. Драгоманова про Закарпаття («Угорську Русь»), у якій корифей української науки й політики закликав галицьку інтеліген- цію подати руку допомоги своїм братам з того боку кордону, які в умовах угорського гноблення були засуджені на повільну заги- бель 1. У липні 1895 року В. Гнатюк разом зі своїм другом О. Роздольським «на свій власний кошт і ризик» здійснили першу експедицію на Закарпаття, записуючи фольклорні матеріали в селах за маршру- том: Лавочне – Ляхівець – Старий і Новий Голятин – Майданка – Сойми – Волове – Вучкове – Долишня Бистра – Березово – Горінчево – Іза – Хуст. Увесь цей шлях вони пройшли пішки. Найбільше матеріа- лів В. Гнатюк записав від селянина Андрія Бряника в Голятині. Повернувшись до Львова, В. Гнатюк ознайомив із зібраними матеріалами голо- ву НТШ Михайла Грушевського (свого професора) та голову новозаснованої Етнографічної комісії НТШ Івана Франка. Обидва щиро підтримали його ініціативу й заохотили до продовження цієї справи, обі- цяючи фінансово підтримати її та зібрані матеріали опублікувати на сторінках періо- дичних видань НТШ. На замовлення І. Франка В. Гнатюк напи- сав обширну розвідку про свої враження від подорожі по Закарпаттю для журна- лу «Радикал» [10]. Це був перший виступ В. Гнатюка у пресі про закарпатські справи, які не перестали цікавити його до кінця життя. У березні 1896 року В. Гнатюк вирушив у свою другу експедицію на Закарпаття; на цей раз за маршрутом: Лавочне – Сольва – Стройна – Дусино – Керецьки – Кушниця – Бронька – Довге – Заднє – Луково – Імстичево – Великий Раковець – Севлюш – Мукачево. Результати цієї експедиції були значно більшими від попередньої. Після повернення до Львова (у другій половині квітня 1896 р.) В. Гнатюк склав необхідні іспити в університеті, а під час літніх вакацій того ж року (у липні та серпні) www.etnolog.org.ua IM FE 68 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 3/2 019 68 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 2/2 0 21 здійснив свою третю подорож на Закарпаття. На цей раз він відвідав і деякі села нинішньої Пряшівщини: Ублю, Кленову, Розтоки, Улич, Збій та Новеселицю. У с. Збій нинішньо- го Cнинського округу він знайшов найліп- шого свого оповідача Михайла Пустая, від якого протягом п’яти днів записав 42 казки та легенди виняткової художньої цінності [37, с. 63–69; 53]. Під час своїх експедицій на Закарпаття В. Гнатюк не міг залишитися байдужим до економічного та національного поневолення своїх земляків. Він закликав закарпатську інтелігенцію до боротьби за свої національні та політичні права, до співпраці з галицьки- ми українцями. У селах, де українське дру- коване слово було невідомим поняттям, він поширював твори Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки та інших українських пись- менників, які стали близькими й зрозуміли- ми місцевому населенню. Усе це викликало застереження угорської влади до діяльності В. Гнатюка. Йому пере- шкоджали в спілкуванні з населенням, однак він не дав залякати себе, доводячи, що його діяльність аж ніяк не суперечить законам Австро-Угорської держави, громадянином якої і був В. Гнатюк. Більше того, слід зауважити, що після повернення в Галичину вже зі своєї пер- шої подорожі він розгорнув широку кам- панію, спрямовану на критику угорського уряду за його національний, економічний та політичний утиск закарпатських русинів- українців. На цю тему він у галицькій пресі надрукував серію публіцистичних статей, кульмінацією яких був маніфест «І ми в Європі», який підписали визначні прогре- сивні діячі Галичини, у тому числі І. Франко, В. Охримович, Ю. Романчук, Н. Кобринська, М. Павлик та ін. У справі національного відродження закарпатських русинів-українців головну надію В. Гнатюк покладав на молоду інте- лігенцію Закарпаття, тому докладав бага- то зусиль, щоб втягнути її в національно- визвольний рух. Закарпатськими справами йому вдалося зацікавити й молодого чеха, Франтішка Главачка, котрий за вказаним ним маршрутом відвідав Закарпаття вже в 1896 році, а згодом приїхав до В. Гнатюка у Львів, де прогостював шість тижнів [55, с. 31–50]. Тоді ж В. Гнатюк приступив до підготов- ки закарпатських фольклорних матеріалів для друку. У 1897 році побачив світ пер- ший том його «Етнографічних матеріалів з Угорської Русі», що містив легенди й соці- ально-побутові казки (новели). Свою першу книжку він присвятив М. Грушевському та І. Франкові – «подвижникам українсько- руської науки, приятелям і учителям молоді- жі». Наступного (1898) року вийшов друком і другий том «Етнографічних матеріалів з Угорської Русі» з фантастично-пригодниць- кими казками, казками про тварин (байка- ми), переказами та анекдотами. Згадані два томи – це вже праці зрілого фольклориста. Вони знайшли прихильну оцінку не лише в Україні, але й далеко за її межами. Під час літніх вакацій 1897 року В. Гнатюк вирушив у свою четверту експедицію на Закарпаття (без жодних рекомендацій і без будь-якої матеріальної допомоги). Цього разу він відвідав також українські поселен- ня в Бачці на території Сербії. В. Гнатюк планував відвідати всі поселення Бачки, де живуть русини, однак у двох місцевостях – Руському Керестурі та Коцурі – він знай- шов чудових інформаторів (казкарів і співа- чок), від яких упродовж двох з половиною місяців зміг записати 430 пісень та 220 про- зових творів; зробив опис весілля, зберіг від загибелі кілька рукописних збірників, керестурську хроніку, налагодив контакт із такими представниками бачвано-руської інтелігенції, як Гавриїл Костельник, Юрій Біндас, Михайло Врабель та ін. З фольк- лорних інформаторів цієї експедиції на увагу заслуговують, зокрема, коцурські каз- карі Осиф Кулич, Імро Фаркаш та Митро Паланчаній. Відразу після повернення до Львова, з ініціативи М. Грушевського, В. Гнатюк www.etnolog.org.ua IM FE 6969 МИКОЛ А МУШИНК А на підставі зібраного матеріалу написав працю «Руські оселі в Бачці (в Полудневій Угорщині)», яку прочитав на семінарі з історії 9 лютого 1898 року. Цю роботу він прочитав і на засіданні Філологічної секції НТШ. Вона невдовзі з’явилася друком [12] поряд із науковими працями І. Франка та М. Грушевського. У студентські роки В. Гнатюк виявляв інтерес і до рукописних пам’яток української літератури, які знаходив під час своїх фоль- клористичних досліджень у Галичині. Цілу низку подібних рукописів він знайшов також під час подорожей на Закарпатську Україну, Пряшівщину та Сербську Воєводину. В. Гнатюк не обмежувався збиранням фольклору тільки на Угорській Русі; він інтенсивно записував його і в Галичині, використовуючи для того кожні відвідини родини в Пужниках, Григорові, Великому Ходачкові тощо. Лише в одному селі (Великий Ходачків) В. Гнатюк зібрав на п’ятдесят друкованих аркушів зразків народ- ної творчості. Низку прислів’їв та приказок, записаних В. Гнатюком у Пужниках, опублі- кував І. Франко у своїх «Галицько-руських народних приповідках» [18]. Здавалося б, що навчання та інтенсивна науково-дослідна праця, поєднана з турбо- тами побутового характеру, могли б повніс- тю вичерпати фізичні сили В. Гнатюка. Та це не так. Як згадують його сучасники, серед студентської молоді Львова в останньому десятилітті XIX ст. В. Гнатюк був фігурою номер один. Він умів не лише сам запалити себе за справедливу ідею, але й мав рідкісний дар запалювати інших. За все це львівська студентська молодь восени 1897 року обрала його головою свого товариства «Академічна громада». Під його керівництвом це това- риство перетворилася на одну з найбільш прогресивних і революційних українських організацій Галичини. Саме в цю пору І. Франко опинився чи не в найбільшій матеріальній та духовній кризі у своєму житті. У 1895 році керівництво Львівського університету, наперекір успіш- ній габілітації, не дозволило йому зайнятися педагогічною діяльністю, до якої він роками інтенсивно готувався. Навесні 1897 року І. Франко був кан- дидатом від Української радикальної партії до Австрійського парламенту, однак реак- ційні сили Галичини різними махінаціями сфальшували результати виборів і його в парламент не допустили. У травні 1897 року І. Франка було звільнено з роботи в редак- ції щоденника «Kurier Lwówski», унаслідок чого він лишився без постійного заробітку. Майже одночасно «збанкрутував» і його журнал «Житє і Слово», на який він покла- дав великі надії. Польська преса підняла шалену атаку, спрямовану проти Франка і його Радикальної партії. До галасу польської преси приєднався український щоденник «Діло», закида- ючи І. Франкові провини, яких він ніколи не допустився. Таке цькування й нервове напруження не могли не відбитися на його здоров’ї. Він майже повністю осліп і, здава- лося, що вже ніколи не зможе продовжува- ти свою літературну, наукову та громадську діяльність. У цій, на перший погляд, безнадійній ситуації, коли від найвизначнішого живо- го українського письменника відвернулися навіть великі українські «патріоти» та його вчорашні «меценати», прийшов на допомо- гу Франкові його учень Володимир Гнатюк, котрий більше ніж хто інший міг зрозуміти становище І. Франка, бо й сам у той час жив у крайніх злиднях. «Ані чоботи, ані убрання, ані футро – ніщо не можу тепер полагодити тому, що не маю грошей; навіть на борг буду їсти», – скаржиться він у листі до дружини від 30 жовтня 1897 року [6, с. 36]. І майже в той самий день він розіслав серію листів прогресивним діячам української культу- ри з проханням допомогти І. Франкові в його складному матеріальному становищі та взяти участь у відзначенні 25-річчя його письменницької діяльності. Знаючи погані житлові умови І. Франка, В. Гнатюк висловив пропозицію, щоб укра- www.etnolog.org.ua IM FE 70 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 3/2 019 70 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 2/2 0 21 їнська громадськість з нагоди цього ювілею зібрала кошти на купівлю для нього житло- вого будинку. На це позитивно відгукнулися не лише в Галичині, але й, зокрема, серед української інтелігенції в царській Росії. Довідавшись, що у Франка є нова збір- ка віршів, яку ніхто не хоче друкувати, В. Гнатюк як голова Академічної громади звернувся до нього з пропозицією, що сту- дентське товариство готове видати його збірку й навіть виплатити йому відповідний гонорар. Важкохворого (з різних боків бито- го) І. Франка це дуже схвилювало, і він охоче погодився. 17 листопада 1897 року В. Гнатюк скли- кав засідання Академічної громади, на якому накреслив план видання збірки, який був одноголосно ухвалено. Було також вирі- шено з фондів Академічної громади випла- тити І. Франкові 100 злотих у рахунок гоно- рару. У грудні 1897 року збірка І. Франка «Мій Ізмарагд» з’явилася друком накладом 1000 примірників [11]. Серед молоді збірка І. Франка мала неочікуваний успіх. Деякі її вірші перекладено також чеською мовою. Усе це заохотило В. Гнатюка до подаль- ших заходів, спрямованих на допомогу І. Франкові. 17 грудня 1897 року він поставив на поря- док денний чергового засідання управи Академічної громади питання про участь товариства у святкуванні 25-літнього юві- лею письменницької діяльності І. Франка. Для відзначення цього ювілею було створе- но підготовчий комітет, головою якого обра- ли В. Гнатюка. Комітет за його ініціативою розгорнув широку діяльність: постановив видати брошурку про життя і діяльність І. Франка, альманах, присвячений Франкові, збірку музичних творів на слова І. Франка, надрукувати його портрет, зібрати гроші на фонд купівлі для нього будинку. Щоб заохотити до святкування юві- лею І. Франка наддніпрянських українців, В. Гнатюк наприкінці грудня 1897 року виї- хав до Києва, де налагодив контакти із цілою низкою діячів української культури. З його ініціативи було видано альманах «Привіт Д-ру Івану Франкові», бібліографію творів І. Франка за 25 років, збірник музичних тво- рів на слова І. Франка тощо. Урочисте святкування 25-річчя пись- менницької діяльності І. Франка відбулося 30 жовтня 1898 року, тобто точно через рік, коли В. Гнатюк розпочав справу його підго- товки. У ньому взяла участь не лише молодь, але й уся прогресивна українська інтеліген- ція Львова. Сам В. Гнатюк прочитав на ньому головну доповідь, у якій охарактеризував І. Франка не лише як письменника, але і як громадсько- го та політичного діяча, який «від наймолод- ших літ стояв в ряду перших борців за волю думки, слова, за свободу совісти, [...] любив правду і терпів за неї, [...] а своїми творами вказав шлях до широкої європейської куль- тури» [40, с. 118]. Нужденне становище І. Франка висунуло перед українською громадськістю питання, над яким раніше ніхто серйозно не задуму- вався: якщо в таких злиднях живе найвизна- чніший український письменник, гордість української літератури, то як живуть інші, менш відомі письменники? Відповідь на це запитання була зрозумілою кожному: нема в українській літературі письменника, який зміг би вижити з гонорарів за літературну діяльність. Отже, соціальне становище українських письменників як на Східній Україні, так і в Галичині чи Буковині було гіршим, ніж будь- якої іншої інтелектуальної професії. Якщо письменник не мав іншого джерела прибут- ку, він не міг існувати. Справді, більшість українських письменників жила в постійних злиднях. Усвідомивши собі цю істину, В. Гнатюк вирішив заснувати письменницьку організа- цію, яка б керувала видавничими справами та надавала матеріальну допомогу незамож- нім письменникам. На початку 1898 року він порушив цю справу на одному із засідань управи Академічної громади, яка підтрима- ла його ініціативу. www.etnolog.org.ua IM FE 7171 МИКОЛ А МУШИНК А Після її обговорення в пресі було ство- рено Фонд підмоги незасібних літераторів, головою якого обрали В. Гнатюка. Згідно з його проєктом Товариство руських письмен- ників мало б за завданням не тільки видав- ничі цілі, але й згуртувало б, по змозі, усіх наших письменників в одну спільну орга- нізацію та забезпечувало б їм і матеріальну допомогу на випадок безробіття, хвороби або старості. В. Гнатюкові вдалося зібрати у Фонд під- моги чималі кошти, на підставі чого згодом було засновано Українсько-руську видавни- чу спілку [51, с. 57]. Навчаючись в університеті, В. Гнатюк інтенсивно готувався до наукової роботи: одержав солідні основи з латинської та дав- ньогрецької мов та літератур, досконало вивчив польську й німецьку мови, активно засвоїв усі слов’янські мови, частково також французьку та угорську. В українській мові та літературі він вважався фахівцем, з яким не рівнявся ніхто з його товаришів-студен- тів. Самотужки він здобув солідні теоретич- ні знання в галузі фольклористики та етно- графії. Ще будучи студентом, мав за плечима чималу публіцистичну діяльність, що далеко перевищувала звичайні рамки. Та, як уже було сказано, наукова праця, як і літературна, у той час не вважалася профе- сією, і ніхто з українських науковців на ній не міг будувати своє життя. Тому й В. Гнатюк єдину можливість займатися наукою бачив у її поєднанні із заняттям, яке б давало йому постійний заробіток. У його випад- ку таким заняттям могла бути педагогічна робота. Уже на останньому курсі універси- тетського навчання в березні 1898 року про- фесор Г. Огоновський запропонував йому посаду заступника («суплента») вчителя у Львівській академічній гімназії з умовою, що після закінчення університету і здачі учительського іспиту він стане постійним учителем цієї гімназії. Можливість залишитися у Львові і під керівництвом І. Франка, М. Грушевського та інших учителів продовжувати успішно роз- почату наукову працю була для В. Гнатюка дуже привабливою, і він охоче пристав на пропозицію Г. Огоновського, тим паче, що посада заступника вчителя була пов’язана з досить солідним заробітком. Здавши відповідні іспити з педагогічних дисциплін і одержавши «абсолюторію», В. Гнатюк подав заяву про його затвердження постійним учителем у Львівській академіч- ній гімназії. Однак Шкільна крайова рада на підставі його активної діяльності в про- гресивному молодіжному русі (насамперед в Академічній громаді та НТШ) вирішила вигнати його зі Львова на периферію і рішен- ням від 14 вересня 1898 року направила на посаду заступника вчителя в Самбірську гім- назію. Це рішення значно утруднювало жит- тєві плани В. Гнатюка, бо Самбір тоді був про- вінційним містом, «де хіба афіші прийдеть- ся читати, а більше нічого» (так скаржився В. Гнатюк у листі до Ф. Вовка) [51, с. 58]. Дізнавшись про таке свавілля шкільних органів, М. Грушевський, якого незадовго перед тим обрали головою Наукового това- риства імені Шевченка, запропонував йому посаду секретаря Товариства. В. Гнатюк пого- дився, хоча з матеріального боку це зовсім не було привабливим. Отже, В. Гнатюк восени 1898 року став першим професійним науков- цем-україністом у Західній Україні. В. Гнатюк з притаманною йому сумлін- ністю виконував секретарські обов’язки в Товаристві, яке (за немалою його заслугою) від 1898 року значно пожвавило свою діяль- ність у всіх сферах і перетворилося на авто- ритетну наукову установу. Від 1899 року вся адміністрація Товариства «лежала на пле- чах» В. Гнатюка. Не маючи жодної адмі- ністративної сили, він сам вів колосальну кореспонденцію, пов’язану з діяльністю НТШ: писав протоколи численних засідань Товариства та його комісій, укладав плани, подавав звіти про діяльність тощо. Чимало енергії він потратив на здобуття коштів на наукову працю Товариства. Про діяльність НТШ В. Гнатюк систе- матично інформував членів та громад- www.etnolog.org.ua IM FE 72 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 3/2 019 72 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 2/2 0 21 ськість на сторінках «Записок НТШ» та «Літературно-наукового вісника», а в 1900 році почав видавати окремий кварталь- ник «Хроніка НТШ», що паралельно вихо- див українською (64 випуски) і німецькою (59 випусків) мовами. Утім, робота В. Гнатюка в НТШ не обмеж- увалася лише виконанням секретарських обов’язків. Уже в 1898 році він став секре- тарем новоутвореної Етнографічної комісії НТШ (очолював І. Франко, заступником голови був Ф. Вовк). Посаду секретаря він займав до 27 вересня 1913 року, коли його обрали головою Етнографічної комісії. 7 червня 1899 року він став дійсним чле- ном Філологічної секції НТШ, а 21 черв- ня того ж року – її секретарем (головою обрали І. Франка, заступником голови – О. Колессу). Того-таки (1899) року В. Гнатюк став редактором «Літературно-наукового вісни- ка» (ЛНВ). На цій посаді він був аж до пере- ведення редакції журналу в Київ 1907 pоку. Разом з І. Франком, М. Грушевським та іншими за вісім років В. Гнатюк видав тридцять об’ємних томів «Літературно- наукового вісника». За його редакцією ЛНВ став найвизнач нішим українським літера- турно-громадським журналом. В. Гнатюк опублікував у ньому майже п’ятдесят своїх наукових розвідок та понад шістсот рецен- зій, оглядів, дрібних статей і заміток. Отже, ЛНВ був певною мірою і його власною три- буною. За гострі викривальні статті, над- руковані на сторінках журналу, йому кілька разів довелося постати перед судом. Журнал був популярним у Східній Україні, де, напе- рекір його переслідуванню з боку царського уряду, вже на початку свого існування мав понад сто п’ятдесят постійних передплатни- ків. Боячись поширення його ідей, царська цензура в 1901 році заборонила ввіз ЛНВ у Росію [56]. Хоча В. Гнатюк був одним із наймолод- ших членів НТШ, своєю невтомною працею він здобув серед його членів загальний авто- ритет. Завдяки йому на роботу в НТШ було при- йнято й І. Франка. Від 1899 року В. Гнатюк з І. Франком майже десять років працю- вали разом в одному приміщенні, реда- гуючи «Літературно-науковий вісник», «Літературно-наукову бібліотеку» та фоль- клорні видання. Про принциповість і безкомпроміс- ність В. Гнатюка свідчить його боротьба за допущення української мови на археоло- гічні з’їзди в Росії. На початку 1899 року, тобто на початку секретарювання в ньому В. Гнатюка, НТШ отримало запрошення на Міжнародний археологічний з’їзд у Києві, який мав відбутися в серпні того ж року. Члени Товариства із Західної України заяви- ли на цей з’їзд тридцять доповідей. Згідно зі вказівками організаційного комітету, допо- віді на з’їзді, який мав відбутися в давній столиці України-Русі Києві, могли бути про- читані всіма слов’янськими мовами, крім української. В. Гнатюк від імені НТШ напи- сав гострий протест проти такого рішення, заявивши, що в разі недопущення україн- ської мови на з’їзд делегація НТШ відмов- ляється від участі в ньому. Як наслідок цієї заяви – підготовчий комітет з’їзду вирішив, що доповіді можуть бути прочитані на з’їзді українською мовою, однак не можуть бути опубліковані в «Трудах» з’їзду. Рішення московського організаційно- го комітету викликало гостру полеміку на сторінках російської преси, унаслідок чого Міністерство внутрішніх справ Росії на під- ставі так званого Емського указу 1876 року заборонило вживання української мови на з’їзді. Урешті-решт, через подання дальшого протестного листа В. Гнатюка Міністерство освіти Росії дозволило прочитати доповіді українською мовою, однак лише на закритих засіданнях за участю не більше двадцяти п’яти осіб. НТШ з такою дискримінацією української мови не погодилося й відмови- лося від участі в роботі з’їзду. З’їздівські доповіді західноукраїнських авторів були опубліковані окремим виданням у www.etnolog.org.ua IM FE 7373 МИКОЛ А МУШИНК А «Записках НТШ», що вийшли за редакцією В. Гнатюка [35]. Така історія повторилася й на археологічних з’їздах у Харкові (1902) та Катеринославі (1905). У кількох своїх статтях В. Гнатюк ука- зав на жахливий політичний та національ- ний утиск українців у Російській імперії. У розвідці «Російська цензура й українська мова», що вийшла чеською мовою в журналі «Slovanský přehled» (Praha, 1903; s. 128–192), він навів конкретні приклади дискримінації української мови в Росії, про які слов’янська громадськість не мала жодного уявлення. З іншого боку, В. Гнатюк привітав іні- ціативу чеських славістів скликати міжна- родний з’їзд славістів у Празі без будь-яких мовних обмежень. «Щиро вітаючи сей план чеських учених і признаючи повну його реальність, ми рівночасно мусимо вказати на розумне і справді гідне вчених людей поставлене в ньому питання про язикові від- носини на з’їзді», – писав В. Гнатюк, а одно- часно поставив запитання: «Коли то на тих основах міг би відбутися перший з’їзд у Росії?» [41, с. 198–199] 4. В. Гнатюк був гли- боко обурений, коли австрійський уряд (не без втручання російського уряду) заборонив скликання славістичного з’їзду [42, с. 121]. Майже водночас з боротьбою за наці- ональні права українців Росії В. Гнатюк розпочав боротьбу за національні права українців Австро-Угорщини, насамперед за широке запровадження української мови у Львівському та Чернівецькому університе- тах. На цю тему він опублікував серію ста- тей з наведенням переконливих аргументів, головно статистичних даних про дискримі- націю українців. Закордонних читачів про студентські заворушення у Львівському університеті В. Гнатюк інформував у двох чеськомовних статтях, надрукованих на сторінках празько- го журналу «Slovanský přehled». Він наголо- сив, що в Україні існує п’ять університетів (у Києві, Харкові, Одесі, Львові, Чернівцях), однак жоден із них не є українським: у Росії йде посилена русифікація, у Галичині – полонізація, а на Буковині – германізація вищих навчальних закладів. Найбільший опір проти національної дискримінації українських студентів та професорів виник у Львівському університеті, де в 1901 році вчи- лося 610 українців. В. Гнатюк закликав до заснування самостійного Українського уні- верситету, доводячи, що для такого закладу там є всі передумови. Безсумнівно, статті В. Гнатюка мали значний вплив на студентські заворушен- ня у Львові 1901 року, які закінчилися масовим відходом українських студентів зі Львівського університету на протест проти відхилення їхніх вимог адміністрацією уні- верситету та урядом. У липні 1899 року В. Гнатюк здійснив свою п’яту експедицію на Закарпаття, на цей раз у найзахіднішу область – Пряшівщину. За чотири тижні він відвідав майже всі регіони Пряшівщини, заселені русинами- українцями, їдучи від Меджилабірців через Свидник, Бардіїв на Спиш. Хоча середина літа була несприятливим часом для запи- сування фольклору, йому в одинадцятьох селах пощастило записати 62 прозові твори і 152 пісні. Ці матеріали ввійшли в першу час- тину третього тому «Етнографічних мате- ріалів з Угорської Русі» [17, с. 1–116]. Крім того, він інтенсивно продовжував записува- ти фольклор у селах Галичини, готуючи до друку наступні томи. На переломі XIX–XX ст. дослідники, записуючи фольклорні та етнографічні мате- ріали, почали застосовувати звукозапису- вальну апаратуру, якій В. Гнатюк пророку- вав велике майбутнє. За його пропозицією Етнографічна комісія НТШ на своєму засі- данні 7 травня 1900 року ухвалила «заку- пити два фонографи для збирання взірців бесіди і пісень нашого народа». За допо- могою цих фонографів записували пісні О. Роздольський, Ф. Колесса та ін. Як уже зазначалося, у 1898 році з ініціа- тиви В. Гнатюка було засновано Українсько- руську видавничу спілку (згодом переймено- вану на Українську видавничу спілку), секре- www.etnolog.org.ua IM FE 74 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 3/2 019 74 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 2/2 0 21 тарем якої протягом чотирнадцяти років був В. Гнатюк. Основну діяльність спілки стано- вила «Літературно-наукова бібліотека», що виходила спочатку у двох, пізніше – у трьох серіях. У цьому виданні до Першої світової війни з’явилося 323 книжки, з яких майже половину підготував до друку В. Гнатюк. На жаль, видання Українсько-руської видавничої спілки могли розповсюджувати- ся лише на Західній Україні. Їхнє висилання в Східну Україну було суворо заборонено російським урядом, що було причиною їхніх малих тиражів та постійного фінансового дефіциту. Від травня 1905 року Українсько-руська видавнича спілка перебрала від НТШ також видання «Літературно-наукового вісника», до того часу редагованого В. Гнатюком. Хоча редакторській праці В. Гнатюк приділяв багато часу, основним полем своєї діяльності він увесь час вважав фольклористику, насам- перед збирання й видавання нових фоль- клорних матеріалів. У 1900 році В. Гнатюк став відповідаль- ним редактором «Етнографічного збірни- ка», з яким співпрацював і раніше. За його редакцією видання перетворилося на най- важливіший фольклорно-етнографічний орган в Україні. Очолював він його до осені 1912 року, випустивши у світ понад двадцять об’ємних томів, передусім власних моноте- матичних збірників, опрацьованих за найно- вішими вимогами тогочасної науки. Паралельно з «Етнографічним збірни- ком» він редагував також іншу серію фоль- клорно-етнографічних видань («Матеріяли до української етнології»), засновану в 1899 році. У цій серії за життя В. Гнатюка вийшло двадцять томів. Кілька коротких експедицій він здій- снив і в деякі села Галичини, перш за все на Гуцульщину, одержавши на це стипендію від НТШ – двісті злотих. Лише у двох селах Бучацького повіту – Пужниках та Коропці – у липні 1902 року він записав двісті сорок казок, легенд та народних оповідань (пере- важно демонологічного характеру) [57]. А проте В. Гнатюк знаходив час регулярно стежити за фаховою літературою, система- тично публікуючи на сторінках «Записок НТШ», «Літературно-наукового вісника» та інших видань вичерпні огляди низки річ- ників наукових журналів та збірників. Цілу низку статей він присвятив громад- сько-політичному життю закарпатських русинів-українців, викриваючи антинарод- ну спрямованість духовної і світської інтелі- генції та лицемірство уряду, який на словах проголошував свободу й демократію, а на практиці запроваджував «середньо вічне рабство». У статті «Мадьярська свобода» В. Гнатюк писав: «На цілій землі нема ні більше шля- хетського, ні більше аристо кратичного, ні більше шовіністичного сойму, як угорський (навіть галицький мусить уступити йому першенство). Там, мабуть, що другий посол – то або граф, або барон [...]. І отакий сойм делегує своїх репрезентантів до переговорів з королем як репрезентантів народа [...]. Чи ж се не сміх?» [44, с. 147]. Закінчує свою стат- тю В. Гнатюк висновком: «Так, в Угорщині дійсно є свобода: для панів – робити, що їм подобається, для мужиків – слухати пан- ських розпорядників, платити величезні податки, давати рекрута і – вмирати з голо- ду» [44, с. 147]. Він уважно стежив і за політичним жит- тям українців на еміграції, насамперед на підставі їхніх друкованих органів, які часто рецензував на сторінках «Літературно- наукового вісника». Напружена наукова й суспільно-громад- ська діяльність В. Гнатюка не могла не від- битися на його здоров’ї. У 1902 році в нього виявили ознаки туберкульозу, і лікарі пора- дили йому інтенсивне лікування в якомусь південному санаторії. У грудні 1902 року В. Гнатюк вирушив на лікування на ост- рів Корфу в Греції. Тримісячне лікування дало позитивний результат, і він вирішив на зворотному шляху зупинитися в півден- них комітатах «Угорської Русі» (територія сучасної Північної Румунії та Південної www.etnolog.org.ua IM FE 7575 МИКОЛ А МУШИНК А Угорщини) для продовження записування фольклорних матеріалів. Одержавши на експедицію від НТШ одномісячну відпустку та фінансову під- тримку, наприкінці березня 1903 року він приїхав до Будапешта, де кілька днів працю- вав у тамтешніх архівах і бібліотеках, а звідти вирушив у русько-українські села Банату на території Румунії. На жаль, ця шоста по черзі експеди- ція В. Гнатюка на «Угорську Русь» стала для нього фатальною. Наприкінці січня 1903 року в угорській газеті «Magyar-orszag» надрукували статтю, у якій анонімний автор твердив, що В. Гнатюк є «московським еміса- ром, який ходить по Угорській Русі і робить тут московську пропаганду, а навіть підтри- мує її грішми». Приводом до обвинувачення був такий «факт». У 1902 році В. Гнатюк у «Записках НТШ» надрукував статтю до 100-річчя від народження уродженця Закарпаття Юрія Венеліна (Гуци) – основоположни- ка болгарської історії, у якій згадав про його 84-річного брата-селянина Івана Гуцу, зауваживши, що той веде злиденне життя у Великій Тибаві на Закарпатті. На підста- ві цієї статті болгарські колоністи в Одесі зібрали 80 карбованців (200 австрійських корон) і посередництвом В. Гнатюка висла- ли їх Іванові Гуці. Угорська поліція, достеживши цю справу кількома допитами в І. Гуци та Ю. Жатковича, дійшла висновку, що В. Гнатюк і справді є російським шпигуном, і дала наказ місцевим органам не допустити його до спілкування із селянами. Під час поліцейської переправи В. Гнатюка із села Нір-Ачад на поліцейську станцію в інше село він, «промочений до сорочки», сильно простудився і, не знайшовши про- тягом кількох днів ні відповідного нічлігу, ні лікарської допомоги, змушений був при- пинити свою експедицію. «Ні поміщення не знайшов, ні де поживитися, а гарячка не уставала, не було що робити – і я вибрався до Галичини, утративши швидко все, що при- дбав на здоровлю в Корфу», – з болем згадує він сумний кінець своєї подорожі [24, с. ХІ]. Та й у цих несприятливих умовах В. Гнатюк у сс. Семлак, Німецький Перег (тепер Перегул-Маре), Нір-Ачад, Ей-Шелінд та Надьлак записав двадцять п’ять казок, сім новел, три легенди, чотири історичні опо- відання та зібрав знач ну кількість статис- тичної інформації, яка спростувала тенден- ційні й фальшиві дані офіційних урядових статистик. Усі ці записи становлять окремий (IV-й) том його «Етнографічних матеріалів з Угорської Русі». Переважна більшість матеріалів цієї екс- педиції записана від українських переселен- ців із Шариської жупи (Пряшівщини). З них на увагу заслуговують казкарі: Ілько Галайка із Семлака та Осиф Гій із Німецького Перега. Експедицією 1903 року закінчилися подо- рожі В. Гнатюка на Закарпаття. З підірваним здоров’ям він продовжував опрацьовувати зібрані матеріали, які повністю вийшли лише 1911 року. Шеститомник «Етнографічні матеріали з Угорської Русі» [14; 15; 17; 24; 25; 27] й досі є неперевершеним джерелом для пізнання фольклору Закарпаття. Вони містять 505 зраз- ків народної прози (казки, легенди, перекази, анекдоти) та 583 пісні, разом – 2190 сторі- нок друку. Усі вони записані з філологічною точністю, паспортизацією, приведенням чис- ленних паралелей майже до кожного твору, словником діалектних слів тощо. Та ними аж ніяк не вичерпується інтерес В. Гнатюка до Закарпаття, якому він присвятив 115 науко- вих праць, статей та рецензій. Уже в 1899 році В. Гнатюк опублікував у чеському журналі «Slovanský Přehled» ґрун- товну розвідку «Русини в Угорщині» [60], у якій виявив себе як тонкий знавець істо- рії, культури та побуту цієї найзахіднішої групи українського народу. Розповівши про історію закарпатських русинів-українців від XVI ст., він розглянув мадяризаторські тен- денції в XIX ст., які вели до загальної куль- турної відсталості населення та його еконо- мічного й соціального зубожіння. Гальмом www.etnolog.org.ua IM FE 76 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 3/2 019 76 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 2/2 0 21 розвитку, на його погляд, було й штучне москвофільство та ізоляція національно- го руху угорських русинів від Галичини та Східної України. У другій частині В. Гнатюк подав корот- ку характеристику закарпатських літератур- них стремлінь у XIX ст. (А. Добрянський, О. Духнович, І. Раковський, В. Терлецький, А. Кралицький, О. Павлович, І. Сильвай, К. Сабов, О. Митрак, Є. Фенцик, Є. Сабов, Ю. Чучка, М. Врабель та Л. Чопей), наголо- шуючи на відірваності цих стремлінь від народу і його реального життя. В. Гнатюк не обмежився лише констату- ванням незадовільного стану; він накреслив широкий план відродження стосунків між галицькими та угорськими русинами: осо- бисті контакти, взаємні відвідини, обмін пре- сою та літературою, навчання угроруських студентів у Львові, а галицьких – в Ужгороді, Мукачеві, Пряшеві та ін. Певні надії він покладав на молоду інте- лігенцію. «Я думаю, – писав він у статті «Угроруська мізерія», – що нічого кращого не зробимо, як коли заложимо два інтернати, в яких будуть могти безплатно або за малень- кими доплатами проживати сини і дочки угорських русинів, а рівночасно учащати до наших руських шкіл. Се може зробити такий перелом в житті Угорської Руси, якого досі не було. Це може викликати цілковите від- родження угорських русинів. А задатки для такого відродження є вже тепер. В Угорській Руси видять свою біду... та не знають, як і за що братись» [33]. І в приватних листах, і в статтях він закли- кав закарпатську інтелігенцію закінчити зі штучним «язичієм» та писати твори для народу його ж мовою. Першими в Угорській Русі на заклик В. Гнатюка відгукнулися Ю. Жаткович та І. Стрипський, які надрукували в галиць- кій пресі кілька статей українською мовою. Однак на Закарпатті ці статті були майже не відомі. Обидва згодом відмовилися від своїх поглядів і порвали зв’язки з Гнатюком та Галичиною. Більше щастило йому в стосунках із серб- ськими та хорватськими русинами. Уже в 1900 році В. Гнатюк допоміг кільком студен- там із Руського Керестура та Коцура потра- пити на навчання у львівські середні школи. Студент загребської гімназії Гавриїл Костельник під безпосереднім впливом В. Гнатюка 1904 року видав народною мовою ідилічну поему «З мойого валала». У 1904 році поема появилася друком і того ж року, завдяки В. Гнатюку та О. Шахматову, одержала фінансову нагороду Російської академії наук у Петербурзі. В. Гнатюк при- вітав її появу обширною статтею-рецензі- єю «Поетичний талант між бачванськими русинами» [43, с. 175–188]. Після шостої експедиції В. Гнатюка на Закарпаття в 1903 році до його первісної хво- роби туберкульозу приєдналася ще грудна недуга – астма. На відміну від державних службовців, В. Гнатюк як працівник НТШ не мав лікар- ського забезпечення й видатки за лікування мусив покривати зі свого більш ніж скром- ного заробітку та добровільного внеску пра- цедавця. Наприкінці 1903 року В. Гнатюк вирушив на лікування в державний санаторій грудних хвороб в Алланді біля Відня на власні кошти, одержавши невеличку фінансову підтримку від НТШ. У санаторії він пробув три місяці, однак його здоров’я не дуже поправилося, і він передчасно повернувся додому. Набагато ліпше В. Гнатюк почував себе в Карпатах, куди виїжджав майже щороку. Найчастішим місцем його відпочинку було с. Криворівня на Гуцульщині, де він сам або з родиною (зокрема, під час літніх вакацій) проводив багато місяців. Кілька літніх вака- цій родина Гнатюків провела тут разом із родинами Франків та Грушевських. Частими гостями В. Гнатюка в Криворівні були такі визначні діячі української культу- ри, як М. Коцюбинський, Г. Хоткевич, Леся Українка, Ольга Кобилянська, К. Квітка, Ф. Красицький, Олександр Олесь і багато інших. www.etnolog.org.ua IM FE 7777 МИКОЛ А МУШИНК А Чималі заслуги має В. Гнатюк у спра- ві створення таких шедеврів української літератури, як «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського, «Камінна душа» і «Довбуш» Г. Хоткевича, та в заснуванні «Гуцульського театру» Г. Хоткевича. Після 1903 року В. Гнатюк через поганий стан здоров’я вже не виїжджав в експедиції, навіть у близькі околиці Львова, але органі- зовував збирання фольклорних матеріалів за допомогою широкої мережі кореспондентів із середовища сільської інтелігенції – учите- лів, студентів та освічених селян. Для них він укладав і публікував у пресі програми зби- рання фольклору з методичними вказівками, як і що записувати. У 1904 році В. Гнатюк видав спеціальну програму для записування колядок та коло- мийок, за якою йшла програма для збирання загадок, матеріалів про рибальство, перека- зів, похоронних звичаїв, голосінь тощо. Публікуючи фольклорні матеріали, одер- жані від сільських дописувачів, В. Гнатюк завжди надавав їхні прізвища, а замість гонорару кожний записувач одержував від Етнографічної комісії відповідний том зі сво- їми записами. Це мало неабияке значення для моральної підтримки записувачів, котрі охоче надсилали Гнатюкові свої матеріали, без яких він не міг би видавати фольклорні збірники. Наприклад, у збірнику «Колядки і щедрівки» подано список 118 дописувачів В. Гнатюка [30, с. VІІ–ХІ]. Своїм першочерговим завданням науко- вець вважав укладання та видання фоль- клорних збірників із нових записаних мате- ріалів, і з притаманною йому послідовністю він виконував це завдання. Крім згаданого вже шеститомни- ка «Етнографічні матеріали з Угорської Русі», він видав «Галицько-руські анекдо- ти» [16] – збірник, що охоплює 700 текстів; двотомні «Галицько-руські легенди» [19] – 412 текстів; тритомні «Коломийки» [21; 22; 23] – 8622 пісні; «Гаївки» [47] – 184 тексти та 180 мелодій; «Народні оповідання про опришків» [26] – 258 текстів; «Народні опо- відання про тютюнарів» [36] – 77 текстів; тритомні «Знадоби до української демоно- логії» [20; 29] – 1346 текстів; «Похоронні звичаї й обряди» [28, с. 131–224] – 20 деталь- них описів похоронів; двотомні «Колядки і щедрівки» [30; 31] – 322 зразки; двотомні «Українські народні байки» [32] – 400 тек- стів; два томи еротичного фольклору [59] – 319 текстів. Якщо взяти до уваги, що ці збірники В. Гнатюк видав, коли вже тяжко хворів, часто цілими місяцями не виходячи з кім- нати або не підіймаючись з ліжка, то це був справжній подвиг, який в українській науці не має аналогії. Утім, це не всі фольклорні матеріали В. Гнатюка. Багато з них залишилося в руко- писах. Про його неймовірну праце здатність свідчить той факт, що лише в його архіві, який зберігається у фондах Інституту мис- тецтвознавства, фольклору та етнографії НАН України в Києві, нараховується понад двадцять п’ять тисяч аркушів фольклорних записів. Крім того, його рукописи зберіга- ються і в інших архівах України, музеях та приватних збірках. Слід зазначити, що збиранням і вида- ванням фольклорних матеріалів не обме- жувалася наукова діяльність В. Гнатюка. Паралельно він написав цілу серію наукових розвідок з фольклористики. У тогочасній європейській фольклористи- ці ім’я В. Гнатюка мало заслужену повагу. Уже в 1902 році він став членом Російської академії наук у Петербурзі. Згодом його обрали членом Чехословацького етнографічного товариства у Празі (Národopisná společnost Československá), товариства Verein für Österreichische Volks- kunde у Відні, Міжнародного союзу фолькло- ристів – Folklore Fellows в Гельсінках та ряду інших наукових установ. За працю «Народні оповідання про опришків» його нагородже- но премією ім. А. Котляревського. Навесні 1907 року В. Гнатюк удруге виї- хав лікуватися в Алландський санаторій грудних хвороб. Після двох місяців стан його здоров’я значно покращав, однак до www.etnolog.org.ua IM FE 78 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 3/2 019 78 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 2/2 0 21 завершення лікування йому потрібно було залишатися там ще три місяці, на що знову ж таки бракувало коштів. 28 червня 1908 року на засіданні Етнографічної комісії НТШ В. Гнатюк запропонував видати кількатомний кор- пус українських народних пісень, який би охоплював перш за все записи З. Доленґи- Ходаковського, М. Максимовича, В. Антоновича, М. Драгоманова, І. Манжури, Ф. Вовка та ін. Позаяк записи майже всіх вищеназваних збирачів зберігалися в офіцій- них та приватних архівах поза Галичиною, В. Гнатюк вступив у листування із цими архівами й протягом чотирьох років роздо- був майже всі потрібні матеріали. У 1912 році він запропонував Етно- графічній комісії НТШ конкретний план видання корпусу українських народних пісень, та оскільки Етнографічна комісія не одержала від австрійського міністер- ства культури потрібних фінансових засо- бів, це цінне видання не вдалося реалізува- ти. Значна частина підготовлених до друку матеріалів пропала на початку Першої світо- вої війни. Коли стан здоров’я В. Гнатюка не поліпшу- вався і він уже не міг з такою інтенсивністю працювати як раніше, Управа (виділ) НТШ восени 1912 року проти його волі відібра- ла від нього редагування «Етнографічного збірника», позбавивши основного гонорару. На початку 1913 року його було позбавле- но й редагування «Літературно-наукового вісника». Майже одночасно його звільнили з посади секретаря НТШ, а на його місце при- значили спочатку О. Роздольського, а потім Ф. Колессу. Усе це знизило до мінімуму його й до того часу мізерну зарплату. У 1913 році В. Гнатюк вирушив на ліку- вання у Високі Татри (Закопане), але й тут повторилася алландська історія: після шести тижнів перебування в горах лікарі встано- вили, що для успішного завершення ліку- вання йому потрібно бути там не менше 12–18 місяців. «Ну, але розуміється, я цього не годен зробити, – писав він з гіркою іроні- єю своєму другові І. Кревецькому, – бо на те грошей нізвідки не добуду, отже, най чорт хоробу бере» [1]. Проте, незважаючи на хворобу, він і в цей час вів організаційну діяльність НТШ. З його ініціативи НТШ запланувало влашту- вання величавого з’їзду з нагоди 100-ліття з дня народження Т. Шевченка, який мав відбутися в грудні 1914 року у Львові. Перша світова війна перешкодила реалізації цього важливого задуму. Війна застала В. Гнатюка в Криворівні. Військові події на цілих 15 місяців відрізали його від Львова. Вимушене перебування в центрі Гуцульщини він, як і раніше, вико- ристав для записування творів народної сло- весності. Записував не лише традиційний фольклор від селян, але й тогочасні військові новотвори від українських та російських сол- датів, які побували в цьому краї. Ці новотво- ри послужили йому матеріалом для розвідки «Війна і народна поезія» [9] та інших статей. Восени 1915 року сім’я Гнатюків поверну- лася із Криворівні до Львова в дуже несприят- ливі воєнні умови. В. Гнатюка знову призна- чили на посаду секретаря НТШ та редактора його періодичних видань («Етнографічного збірника», «Матеріалів до української етно- логії» та «Хроніки НТШ»). Його життє- ві умови у Львові під час війни були дуже несприятливі. Він був змушений цілими тижнями жити в нетопленій хаті, бо «у Львові було забракло зовсім угля і дров так, що ніде не можна купити ні за які гроші» [3]. 1 січня 1916 року він повідомив виділ НТШ, що не може платити готівкою за квар- тиру (яка була маєтком НТШ) і пропонує замість грошей свої недруковані наукові праці та власні фольклорні збірники. «Моя платня на теперішні умови така мала, що не вистачає на самий харч», – скаржився він у своєму листі до І. Кравецького [4]. Крім того, у Львові під час війни не вистачало газу, і йому доводилося по вечорах сидіти без світла. У таких несприятливих умовах Гнатюк написав і видав одну з кращих своїх фолькло- ристичних праць – методично-бібліографіч- www.etnolog.org.ua IM FE 7979 МИКОЛ А МУШИНК А ний довідник «Українська народна словес- ність» (Відень, 1916), яким користувалися сотні збирачів фольклору. В. Гнатюк і після війни продовжував займатися організацією фольклорного дослідження в Західній Україні, однак через занепад видавничої діяльності НТШ він зміг видати лише незначну частину зібра- них матеріалів. Більшість текстів, зібраних ним до Першої світової війни, була знище- на царськими солдатами, які з канцелярії В. Гнатюка зробили військовий пункт, а його матеріалами топили в печі [13, с. 48]. Серед загублених матеріалів була кількатомна збірка історичних пісень М. Драгоманова, підготовлена В. Гнатюком до друку, вели- кі збірки М. Дикарева, П. Тарасевського, Ю. Федьковича, В. Степаненка та бага- тьох інших збирачів. Тоді ж пропала й зна- чна частина кореспонденції В. Гнатюка (листи до нього І. Франка, Лесі Українки, Ф. Вовка, О. Кобилянської, В. Стефаника, Л. Мартовича та ін.) [2] 5. Після війни Галичина опинилася в межах Польщі, і видавнича діяльність Наукового товариства імені Шевченка занепала через припинення йому державної допомоги. В. Гнатюк на деякий час втратив інтерес до наукової та організаторської праці. «Пощо я маю даремно витрачати сили на складення збірників і писання праць, коли нема вигля- ду на їх видання?» – з жалем скаржився він Ф. Колессі [48, с. XI]. І стан здоров’я та мате- ріальні умови життя В. Гнатюка після війни погіршилися. Його діти виростали; дочки вчилися на медичному факультеті Львівського університету, син – у гімназії. Навчання вима- гало чималих коштів, і Гнатюкові нелегко було зводити кінці з кінцями. У 1918 році заходами уряду Української Народної Республіки, а згодом Української Держави було засновано Українську ака- демію наук, а В. Гнатюка запропоновано в перші її академіки. Наприкінці жовтня 1918 року міністр народної освіти Української Держави Петро Стебницький повідомив В. Гнатюка про те, що у зв’язку з ідеєю об’єднання наукових сил Східної і Західної України його ім’я занесено в список перших кандидатів в академіки. Єдиною умовою обрання В. Гнатюка дій- сним членом УАН є його негайний переїзд до Києва. У відповіді міністрові від 11 листопада 1918 року В. Гнатюк подякував за високе визнання його наукової діяльності та вису- нув ряд цікавих зауважень до Статуту УАН. Щодо переїзду до Києва В. Гнатюк зая- вив міністрові П. Стебницькому, що він зможе переселитися туди не раніше травня 1919 року. Тому на його місце було обрано С. Смаль-Стоцького, а його кандидатуру в академіки було висунуто лише через п’ять років – 21 лютого 1924 року. У 1920 році В. Гнатюк зав’язав спів працю із Закарпатською Україною, у якій після її приєднання до Чехословацької Республіки 1919 року були значно сприятливіші умови для наукової та культурно-освітньої праці, ніж у Галичині. У січні 1920 року друзі В. Гнатюка Г. Стрипський та І. Панькевич запросили його підлікувати своє здоров’я на Закарпатті: «Добре було би, якби Ви могли на літо сюди приїхати відпочити та, осівши в якім селі, продовжати свою ідею молодих літ» [39]. В. Гнатюк щиро схвалив таку пропозицію, збираючись приїхати на Закарпаття разом із дружиною, однак погіршення здоров’я не дозволило йому здійснити цей намір. У травні 1921 року його обрали почес- ним членом новозаснованого товариства «Просвіта» в Ужгороді. Висловлюючи щиру подяку за таке почесне відзначення його скромної праці, В. Гнатюк писав: «Жалую дуже, що тяжка, довголітня хвороба від- тягнула мене від продовжування праці над Угорською Україною та не позволила мені здійснити того пляну, який я колись уклав собі, будучи здоровим. Надіюся, одначе, що мої пляни, доповнені й розширені, викона- ють уже тамошні уродженці» [38]. Восени 1921 року В. Гнатюк підписав угоду зі Шкільним рефератом цивільної www.etnolog.org.ua IM FE 80 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 3/2 019 80 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 2/2 0 21 управи Підкарпатської Русі в Ужгороді про укладення «Словника закарпатських гові- рок», над яким працював понад три роки, виписавши зі своїх фольклорних матеріалів та закарпатоукраїнської літератури XVII– XX ст. понад двадцять тисяч діалектних слів (з контекстом, паспортизацією, пояснення- ми тощо). У вересні 1924 року В. Гнатюк вислав словник до Ужгорода, де І. Панькевич мав доповнити його своїми матеріалами та чесь- кими еквівалентами і здати до друку. На жаль, саме тоді на Закарпатті настали дуже несприятливі зміни в національній політиці, унаслідок яких І. Панькевича було звільнено з роботи в Шкільному рефераті, а «Словник закарпатських говірок» викреслено з видав- ничого плану. У післявоєнний період над «Словником закарпатських говірок» інтенсивно працю- вав І. Панькевич, довівши кількість слів до 200 000, однак смерть у 1958 році перерва- ла його працю. Після смерті І. Панькевича над «Словником» працювали його учні (О. Зілинський, А. Куримський, К. Ґеник- Березовський та ін.). Нині роботу над «Словником» доводить до завершення мовознавець Ружена Шишкова, працівни- ця Слов’янського інституту АН Чеської Республіки в Празі. З мовознавчих праць В. Гнатюка для закарпатських (отже, і пряшівських) руси- нів-українців найвизначнішою є його стаття «В справі літературної мови під- карпатських русинів» з 1924 року, яка 43 роки пролежала в рукописі й була опу- блікована щойно 1967 року на сторінках «Наукового збірника Музею української культури у Свиднику» (Пряшів, 1967, т. 3, с. 19–27). У ній автор на питання «Якою має бути літературна мова підкарпатських русинів?» відповів: «Літературною мовою Підкарпатської Русі буде та сама українська, що є в Галиччині, на Буковині, в Київщині, на Кубані, на Зеленім Клині, в Америці. До того положені вже підвалини в писа- нях Л. Чопея, Г. Стрипського, Ґренджі- Донського і інших молодших. Тимчасовим переходом до неї може бути місцевий говір верховинський, найбільше зближений до літературної мови. Як уступка для старшої генерації може полишитися тим часом і етимологічний правопись. Отсей народній говір виключно повинен запанувати в уряді і школі, а не який інший, до пори, поки не буде можна перейти вповні до загальної української літературної мови». Ці пророчі слова В. Гнатюка не втрачають актуальності і в наш час, коли не втихають спроби творення різних типів «русинської» літературної мови. В. Гнатюк, аби вийти зі злиднів, змуше- ний був продавати свої книжки. Упродовж 1920–1926 років він вислав до Ужгорода понад тисячу книжок зі своєї приватної бібліотеки. Ці видання, з якими він нерадо розлучався, стали основою солідної нау- кової бібліотеки товариства «Просвіта», пізніше – Державної наукової бібліотеки в Ужгороді і становлять золотий фонд ниніш- ньої Наукової бібліотеки Ужгородського національного університету. Стан здоров’я В. Гнатюка й цього разу вимагав довшого перебування в горах, яке рекомендували йому лікарі. 1 червня 1925 року В. Гнатюк звернувся до Управи НТШ у Львові з проханням виплатити йому для лікування хоча б аванс його гонорару за ненадруковані праці, «а як ні, – писав Гнатюк, – прошу признати мені на виїзд і побут в горах позичку в можливій висоті, яку я або відробив би, або звернув би ратами в готівці» [4]. Та бажаної допомоги В. Гнатюк так і не одержав. Проте і в тих дуже несприятливих обста- винах він не перестав цікавитися своєю улю- бленою справою – фольклористикою. Після війни приступив до видання популярної фольклорної серії, у якій вийшли п’ять збі- рок фольклору, та опублікував низку тео- ретичних фольклористичних праць. Крім того, він видав брошуру про Наукове товари- ство імені Шевченка, працю «Кубанщина й кубанці», підготував до друку «Українську www.etnolog.org.ua IM FE 8181 МИКОЛ А МУШИНК А мітологію», брошурку про Закарпатську Україну та інші праці. У 1920 році він зав’язав ділові стосунки з правлінням Книгоспілки, яке надіслало йому докладні відомості про свій статут та замовило в нього для друку збірники легенд і казок [34, с. 215–221]. За останні роки життя В. Гнатюк чимало уваги приділив справі популяризації укра- їнського фольклору серед широкої громад- ськості. Він розробив план видання цілої серії науково-популярних книжок з фоль- клору, однак несприятливі видавничі умови дозволили йому реалізувати лише незначну частину свого задуму. Ще в 1917 році В. Гнатюк видав збір- ник соціально-побутових казок («Народні новели») у власній літературній обробці, що містив кращі матеріали з його закарпатських експедицій. У такому ж плані 1918 року він видав і книжку народних казок про тва- рин («Народні байки»), яка містила кращі твори з його двотомника «Українські народ- ні байки», та «Народні байки для дітей» (з ілюстраціями О. Кульчицької). У 1922 році В. Гнатюк видав кращі фан- тастично-пригодницькі казки зі своїх закарпатоукраїнських записів під назвою «Баронський син в Америці». Ці видання відіграли важливу роль у справі популяри- зації фольклору, зокрема, серед шкільної молоді. У 1924 році президія УАН офіційно пові- домила В. Гнатюка, що його обрано поза- штатним академіком на кафедру народної словесності з тим, що після переїзду до Києва він стане штатним академіком. Ця звістка дуже потішила В. Гнатюка, тому що нарешті офіційно було визнано його наукові заслуги, а саме з боку найвищої української наукової установи, у якій перед ним розкривалися гарні перспективи. У відповідь на це повідомлення Гнатюк писав: «Колись моєю молодечою мрією було дожити хвилі, в якій на українській землі став би Український університет та Українська академія наук, дві інституції, що ввели би український народ у ряд загальнопризнаних культурних націй. Ця мрія тепер здійснила- ся. Я вважав би великим щастям, коли би зміг наприкінці свого життя хоч здалека докинути свою цеголку до тої величезної будівлі, яку здвигає УАН для української науки» [5]. Та, на жаль, йому не довелося вже доклас- ти свою цеглину до спільної будівлі. Від 1925 року стан здоров’я В. Гнатюка був майже безнадійним. Навіть його близькі друзі змирилися з думкою, що його смерть неминуча. І. Свєнціцький на запитання М. Могилянського про здоров’я Гнатюка лаконічно відповідав: «Вже кілька міся- ців помирає та ніяк померти не може» [34, с. 258–259]. 6 жовтня 1926 року о шостій годині вечора Володимира Михайловича не стало. Помер на 55-му році плідного життя. Його дружина Олена в листі до І. Панькевича від 6 листопа- да 1926 року так описує останні години життя В. Гнатюка: «До послідньої хвилі життя не жалівся на ніякі болі, хотя й мусів їх мати, та до послідньої хвилі живо цікавився всім, що діялося поза домом і в домі. Ще два дні перед смертю робив коректуру «Літературно- наукового вісника». В послідній день життя, хотя й часто уже тратив притомність, давав ще різні розпорядження. Помер спокійно, так якби заснув» [55, с. 206]. В. Гнатюка похоронили на Личаківському кладовищі недалеко від могили його друга й учителя Івана Франка. Пізніше на його моги- лі сім’я поставила скромну мармурову плиту з простим написом: «Володимир Гнатюк, етнограф, 21.V.1871 – 6.X.1926». У 1971 році цей надгробник було замінено монумен- тальним пам’ятником з кам’яним бюстом В. Гнатюка роботи скульптора Л. Біганича. Красномовним свідченням того, чим жив і цікавився Володимир Гнатюк в останні земні свої роки, є 97 листів та 90 листівок, написа- них ним та його дружиною Оленою до дітей і зятя (1919–1928), які мені 1991 року передала Ліла Ґордесманн, внучка В. Гнатюка, наступ- ниця спадщини своєї матері Ірини та її сестри Олександри. Я їх разом з іншими документа- www.etnolog.org.ua IM FE 82 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 3/2 019 82 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 2/2 0 21 ми своєї гнатюкіани передав Обласному архі- ву Тернопільської області (директор – Богдан Хаварівський). Це – безцінні документи про останні роки життя і смерть визначного укра- їнського фольклориста та громадського діяча, які чекають на обнародування. Володимир Гнатюк був науковцем, який у важких умовах ХІХ і першої чверті ХХ ст. поставив українську фольклористику на загальнослов’янський рівень і тому заслу- говує на те, щоб 150-річчя з дня його наро- дження було належно відзначено. Примітки 1 Володимир Гнатюк. Бібліографія друкованих праць / уклав М. Мушинка ; співупорядник М. Мороз. Друге видання. Львів, 1992. 152 с. 2 У наступній частині розвідки будуть повторювати- ся факти з моїх попередніх праць, зокрема з тернопіль- ської монографії [51]. Наведена стаття є скороченою версією першого розділу цього видання книги. 3 Тут і далі під терміном «Закарпаття» («Угорська Русь») слід розуміти землі, заселені українцями нинішньої Закарпатської області України, Східної Словаччини, Пів- денної Польщі, Румунії (Банату) та Сербії (Воєводини)). 4 Переклад із чеської автора статті. 5 Частина матеріалів, які В. Гнатюк вважав загубле- ними, пізніше була знайдена в інших місцях. Джерела та література 1. Львівський центральний державний історичний архів (далі – ЛЦДІА), ф. 309, оп. 1, зв. 68, од. зб. 987. Лист В. Гнатюка І. Кревецькому від 21 липня 1913 р. 2. ЛЦДІА, ф. 309, оп. 1, зв. 68, од. зб. 987. Лист В. Гна- тюка до І. Кревецького від 7 листопада 1915 р. 3. ЛЦДІА, ф. 309, оп. 1, зв. 68. Лист В. Гнатюка І. Кре- вецькому від 1 січня 1915 р. 4. ЛЦДІА, ф. 309, оп. 1, зв. II, од. зб. 234. 5. ЛЦДІА, ф. 309, оп. 1, зв. ІІ, од. зб. 2290. Чернетка листа В. Гнатюка до І. Панькевича. 6. ЛЦДІА, ф. 309, оп. 1, од. зб. 2228. 7. ЛЦДІА, ф. 309, оп. 1, зв. 154, од. зб. 2266. 8. Володимир Гнатюк. Бібліографія друкованих праць / уклав М. Мушинка. Едмонтон : Канадський ін- ститут українських студій, 1987. 148 с. 9. Гнатюк В. Війна і народна поезія. Календарик для українських січових стрільців і жовнірів-українців на 1917 рік. Відень, 1916. С. 68–85. 10. Гнатюк В. Дещо про Русь Угорську. Радикал. Львів, 1895. № 2. С. 14–19 ; № 3. С. 26–30. 11. Гнатюк В. Про ювілей Івана Франка в 1898 році. Лі- тературно-науковий вісник. 1925. Т. LXXXVI. С. 176–178. 12. Гнатюк В. Руські оселі в Бачці (в Полудневій Угорщині). Записки Наукового товариства імені Шев- ченка. 1898. Т. XXII. С. 1–58. 13. Гнатюк В. М. Вибрані праці про народну твор- чість / упоряд. М. Яценко. Київ, 1966. 248 с. 14. Етнографічний збірник. 1897. Т. III. 15. Етнографічний збірник. 1898. Т. IV. 16. Етнографічний збірник. 1899. Т. VI. 17. Етнографічний збірник. 1900. Т. IX. 18. Етнографічний збірник. 1901. Т. X. 19. Етнографічний збірник. 1902. Т. XII ; Т. XIII. 20. Етнографічний збірник. 1904. Т. XV. 21. Етнографічний збірник. 1905. Т. XVII. 22. Етнографічний збірник. 1906. Т. XVIII. 23. Етнографічний збірник. 1907. Т. XIX. 24. Етнографічний збірник. 1909. Т. XXV. 25. Етнографічний збірник. 1910. Т. XXVI; Т. XXVII. 26. Етнографічний збірник. 1910. Т. XXIX. 27. Етнографічний збірник. 1911. Т. XXX. 28. Етнографічний збірник. 1912. Т. ХХХІ–ХХХІІ. 29. Етнографічний збірник. 1912. Т. XXXIII; Т. XXXIV. 30. Етнографічний збірник. 1914. Т. XXXV. 31. Етнографічний збірник. 1914. Т. XXXVI. 32. Етнографічний збірник. 1916. Т. XXXVII– XXXVIII. 33. Житє і слово. 1897. Кн. VI. С. 46–62. 34. Записки історично-філологічного відділу УАН. Київ, 1927. Кн. 10. 35. Записки Наукового товариства імені Шевченка. 1899. Т. ХХХІ–ХХХІІ. Кн. V–VI. 36. Записки Наукового товариства імені Шевченка. 1915. Т. СХХІІ. С. 167–211. 37. Зілинський О. Володимир Гнатюк і збійський каз- кар. Дукля. Пряшів, 1962. № 1. 38. Лист В. Гнатюка до І. Панькевича від 17 червня 1921 р. Науковий збірник Музею української культури у Свиднику. Пряшів, 1967. Т. ІІІ. С. 59. www.etnolog.org.ua IM FE 8383 МИКОЛ А МУШИНК А 39. Лист І. Панькевича до В. Гнатюка від 25 січня 1920 p. Науковий збірник Музею української культури у Свиднику. Пряшів, 1969. Т. IV. Кн. 1. С. 64. 40. Літературно-науковий вісник. 1898. Т. IV. Кн. ХІ. 41. Літературно-науковий вісник. 1899. Т. VII. Кн. IX. 42. Літературно-науковий вісник. 1900. Т. XII. Кн. XI. 43. Літературно-науковий вісник. 1904. Т. XXVI. Кн. VI. 44. Літературно-науковий вісник. 1905. Т. XXXII. 45. Літературно-науковий вісник. 1926. Т. XCI. Кн. ХІ. 46. Матеріали до українсько-руської етнології. Львів, 1900. Т. III. 47. Матеріали до українсько-руської етнології. Львів, 1909. Т. XII. 48. Матеріяли до української етнології та антропо- логії. 1929. Т. ХХІ–ХХІІ. Ч. І. Збірник праць, присвяче- них пам’яті Володимира Гнатюка. 49. Мушинка М. Володимир Гнатюк – дослідник фольклору Закарпаття. Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці історично-філософічної секції. Па- риж ; Мюнхен, 1975. Т. 190. 116 с. 50. Мушинка М. Володимир Гнатюк. Життя та його діяльність в галузі фольклористики, літературознавства та мовознавства. Записки Наукового товариства іме- ні Шевченка. Праці філологічної секції. Париж ; Нью- Йорк ; Сідней ; Торонто, 1987. Т. 207. 332 с. 51. Мушинка М. Володимир Гнатюк. Життя та його діяльність в галузі фольклористики, літературо знавства та мовознавства. Видання друге, доповнене та переро- блене. Тернопіль, 2012. 384 с. 52. Мушинка М. Володимир Гнатюк – перший до- слідник життя і народної культури русинів-українців Югославії. Руський Керестур. 1967. 80 с. 53. Мушинка М. Михайло Пустай із Збоя – найви- значніший український казкар кінця ХІХ століття. Ду- кля. 2001. № 3. С. 41–45. 54. Мушинка М. Фольклорист Володимир Гнатюк і його місце в українській науці та культурі : автореферат на здобуття вченого ступеня доктора філологічних наук у формі наукової доповіді. Київ : Академія наук України. 1992. 33 с. 55. Науковий збірник Музею української культури у Свиднику. Присвячений пам’яті В. Гнатюка / упоряд. М. Мушинка. Пряшів, 1967. Т. 3. 464 с. 56. Франко І. Заборона Літературно-наукового ві- сника в Росії. Літературно-науковий вісник. 1901. Т. 16. Кн. Х. С. 35–39. 57. Хроніка НТШ. 1902. Вип. II. Ч. 10. С. 16–17. 58. Яценко М. Володимир Гнатюк. Життя і фолькло- ристична діяльність / вид. АН УРСР ; Інститут мисте- цтвознавства, фольклору та етнографії. Київ : Наукова думка, 1964. 282 с. 59. Das Geschlechtsleben des ukrainischen Bauernvol- kes. Beiwerke zum Studium der Anthropophyteia. Leipzig, 1909–1912. T. I–II. 60. Hnaťuk V. Rusíni v Uhrách. Slovanský přehled. 1899. Ч. 5. С. 216–220 ; Ч. 9. С. 418–427. References 1. Central State Historical Archives of Ukraine in Lviv (thereafter – CSHAUL): f. 309, inv. 1, rev. 68, u.i. 987: A Letter of Volodymyr Hnatiuk to Ivan Krevetskyi Dated July 21, 1913 [in Ukrainian]. 2. CSHAUL: f. 309, inv. 1, rev. 68, u.i. 987: A Letter of Volodymyr Hnatiuk to Ivan Krevetskyi Dated November 7, 1915 [in Ukrainian]. 3. CSHAUL: f. 309, inv. 1, rev. 68, u.i. 987: A Letter of Volodymyr Hnatiuk to Ivan Krevetskyi Dated January 1, 1915 [in Ukrainian]. 4. CSHAUL: f. 309, inv. 1, rev. II, u.i. 234 [in Ukrainian]. 5. CSHAUL: f. 309, inv. 1, rev. II, u.i. 2290: A Draft Let- ter of Volodymyr Hnatiuk to Ivan Pankevych. A Letter of the Ukrainian Academy of Sciences Dated May 22, 1924 [in Ukrainian]. 6. CSHAUL: f. 309, inv. 1, u.i. 2228 [in Ukrainian]. 7. CSHAUL: f. 309, inv. 1, rev. 154, u.i. 2266 [in Ukrai- nian]. 8. MUSHYNKA, Mykola (compiler). Volodymyr Hna- tiuk. A Bibliography of His Printed Works. Edmonton: Ca- nadian Institute of Ukrainian Studies, 1987, 148 pp. [in Ukrainian]. 9. HNATIUK, Volodymyr. War and Folk Poetry. A Lit- tle Calendar for Ukrainian Sich Riflemen and Ukrainian Sol- diers for 1917. Vienna: An Edition of the Ukrainian Wom- en’s Committee for Aid to the Wounded in Vienna, 1916, pp. 68–85 [in Ukrainian]. 10. HNATIUK, Volodymyr. Somewhat about Hun- garian Ruthenia. In: Viacheslav BUDZYNOVSKYI, ed.-in-chief, The Radical. Lviv, 1895, no. 2, pp. 14–19; no. 3, pp. 26–30 [in Ukrainian]. 11. HNATIUK, Volodymyr. On the Anniversary of Ivan Franko in 1898. In: Dmytro DONTSOV, ed.-in-chief, Literary and Scientific Bulletin: A Monthly of Literature, Sci- ence and Public Life. Lviv, 1925, vol. LXXXVI, pp. 176–178 [in Ukrainian]. 12. HNATIUK, Volodymyr. Ruthenian Settlements in Bačka (in Southern Hungary). In: Mykhaylo HRU- SHEVSKYI, ed.-in-chief, Proceedings of the Shevchenko Scientific Society. Lviv: Shevchenko Scientific Society www.etnolog.org.ua IM FE 8 4 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 3/2 019 8 4 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 2/2 0 21 Printing House under supervision of Karol Bednarskyi, 1898, yr. VII, bk. II, vol. XXII, pp. 1–58 [in Ukrainian]. 13. HNATIUK, Volodymyr. Selected Works on Folk Art. Compiled by Mykhaylo YATSENKO. Kyiv: Scientific Thought, 1966, 248 pp. [in Ukrainian]. 14. The Ethnographic Collection. Published by the Ethnographic Commission. Lviv: Shevchenko Scientific Society Printing House under supervision of Karol Bednarskyi, 1897, vol. III: Ethnographic Materials from Hungarian Ruthenia, Collected by Volodymyr Hnatiuk. Volume I: Legends and Short Stoties, [2] + 232 pp., ill. [in Ukrainian]. 15. The Ethnographic Collection. Published by the Ethnographic Commission. Lviv: Shevchenko Scientific Society Printing House under supervision of Karol Bednarskyi, 1898, vol. IV: Ethnographic Materials from Hungarian Ruthenia, Collected by Volodymyr Hnatiuk. Volume II: Fairy Tales, Fables, Narratives about Historical Figures, and Anecdotes, [8] + 254 pp., ill. [in Ukrainian]. 16. The Ethnographic Collection. Published by the Ethnographic Commission. Lviv: Shevchenko Scientific Society Printing House under supervision of Karol Bednarskyi, 1899, vol. VI: Halychyna-Ruthenian Anec- dotes, Collected by Volodymyr Hnatiuk, [12] + 370 pp., ill. [in Ukrainian]. 17. The Ethnographic Collection. Published by the Ethnographic Commission. Lviv: Shevchenko Scientific Society Printing House under supervision of Karol Bednarskyi, 1900, vol. IX: Ethnographic Materials from Hungarian Ruthenia, Collected by Volodymyr Hnatiuk. Volume III: I. Western Hungarian-Ruthenian Counties. II. Bács-Bodrog County, [2] + 284 pp., ill. [in Ukrainian]. 18. The Ethnographic Collection. Published by the Ethnographic Commission. Lviv: Shevchenko Scientific Society Printing House under supervision of Karol Bednarskyi, 1901, vol. X: Halychyna-Ruthenian Folk Prov- erbs. Collected, compiled and annotated by Ivan FRANKO. Is- sue 1 (А – Відати), 200 + [VIII] pp. [in Ukrainian]. 19. The Ethnographic Collection. Published by the Ethnographic Commission. Lviv: Shevchenko Scientific Society Printing House under supervision of Karol Bednarskyi, 1902, vol. XII: Halychyna-Ruthenian Folk Leg- ends. Volume I (Collected by Volodymyr Hnatiuk), [XI] + 215 pp.; vol. XIII: Halychyna-Ruthenian Folk Legends. Vol- ume II (Collected by Volodymyr Hnatiuk), [III] + 287 pp. [in Ukrainian]. 20. The Ethnographic Collection. Published by the Ethnographic Commission. Lviv: Shevchenko Scientific Society Printing House under supervision of Karol Bednarskyi, 1904, vol. XV: Materials for Halychyna-Ruthe- nian Demonology (Collected by Volodymyr Hnatiuk), [2] + 272 pp. [in Ukrainian]. 21. HNATIUK, Volodymyr (collector). Kolomyykas. Volume I. In: The Ethnographic Collection. Published by the Ethnographic Commission. Lviv: Shevchenko Scientific Society Printing House under supervision of Karol Bednarskyi, 1905, vol. XVII, [XLIII] + 259 pp. [in Ukrai- nian]. 22. HNATIUK, Volodymyr (collector). Kolomyykas. Volume II. In: The Ethnographical Collection. Published by the Ethnographic Commission. Lviv: Shevchenko Scientific Society Printing House under supervision of Karol Bednarskyi, 1906, vol. XVIII, [I] + 315 pp. [in Ukrai- nian]. 23. HNATIUK, Volodymyr (collector). Kolomyykas. Volume III. In: The Ethnographic Collection. Published by the Ethnographic Commission. Published by the Ethnographic Commission. Lviv: Shevchenko Scientific Society Printing House under supervision of Karol Bednarskyi, 1907, vol. XIX, [IV] + 253 pp. [in Ukrainian]. 24. The Ethnographic Collection. Published by the Ethnographic Commission. Lviv: Shevchenko Scientific Society Printing House under supervision of Karol Bednarskyi, 1909, vol. XXV: Ethnographic Materials from Hungarian Ruthenia, Collected by Volodymyr Hnatiuk. Volume IV: Fairytales, Legends, Short Stories, and Historical Recollections from Banat, [XXI] + 248 pp. [in Ukrainian]. 25. The Ethnographic Collection. Published by the Ethnographic Commission. Lviv: Shevchenko Scientific Society Printing House under supervision of Karol Bednarskyi, 1910, vol. XXVI: Folk Tales about Opryshky (Collected by Volodymyr Hnatiuk), [XVII] + 354 pp.; 1909, vol. XXVII: Halychyna-Ruthenian Folk Proverbs. Collected, compiled and annotated by Ivan FRANKO. Volume III. Issue 1 (Рабунок – Час), 300 pp. [in Ukrainian]. 26. The Ethnographic Collection. Published by the Ethnographic Commission. Lviv: Shevchenko Scientific Society Printing House under supervision of Karol Bednarskyi, 1910, vol. XXIX: Ethnographic Materials from Hungarian Ruthenia, Collected by Volodymyr Hnatiuk. Volume V: Fairytales from Bačka, [VII] + 318 pp. [in Ukrai- nian]. 27. The Ethnographic Collection. Published by the Ethnographic Commission. Lviv: Shevchenko Scientific Society Printing House under supervision of Karol Bednarskyi, 1911, vol. XXX: Ethnographic Materials from Hungarian Ruthenia, Collected by Volodymyr Hnatiuk. Volume VI: Fables, Legends, Historical Legends, Short Stories, and Anecdotes from Bačka, [IV] + 355 pp. [in Ukrainian]. 28. The Ethnographic Collection. Published by the Ethnographic Commission. Lviv: Shevchenko Scientific Society Printing House under supervision of Karol Bednarskyi, 1912, vol. XXXI–XXXII: I. Funeral Lamenta- tions (Collected by Ilarion Svientsitskyi). II. Funeral Customs and Rites (Collected by Volodymyr Hnatiuk), [IV] + 426 pp., ill. [in Ukrainian]. 29. The Ethnographic Collection. Published by the Ethnographic Commission. Lviv: Shevchenko Scientific Society Printing House under supervision of Karol Bednarskyi, 1912, vol. XXXIII: Materials for Ukrainian Demonology. Collected by Volodymyr Hnatiuk. Vol. II. Issue I, [XLII] + 237 pp.; vol. XXXIV: Materials for Ukrainian De- www.etnolog.org.ua IM FE 8585 МИКОЛ А МУШИНК А monology. Collected by Volodymyr Hnatiuk. Vol. II. Issue II, [XXIV] + 280 pp. [in Ukrainian]. 30. The Ethnographic Collection. Published by the Ethnographic Commission. Lviv: Shevchenko Scientific Society Printing House under supervision of Karol Bednarskyi, 1914, vol. XXXV: Christmas Carols and New Year’s Carols, Collected by Volodymyr Hnatiuk, Volume I [XXXIV] + 270 pp. [in Ukrainian]. 31. The Ethnographic Collection. Published by the Ethnographic Commission. Lviv: Shevchenko Scientific Society Printing House under supervision of Karol Bednarskyi, 1914, vol. XXXVI: Christmas Carols and New Year’s Carols, Collected by Volodymyr Hnatiuk, Volume II [XV] + 380 pp. [in Ukrainian]. 32. The Ethnographical Collection. Published by the Ethnographic Commission. Lviv: Shevchenko Scientific Society Printing House under supervision of Karol Bednarskyi, 1916, vol. XXXVII–XVIII: Ukrainian Folk Fables (An Animal Epic). Collected by Volodymyr Hnatiuk. Volumes I–II, [LVI] + 559 pp. [in Ukrainian]. 33. Life and Word. Edited by Ivan FRANKO. Lviv, 1897, bk. VI, pp. 46–62 [in Ukrainian]. 34. Proceedings of the Historical and Philological Depart- ment of the Ukrainian Academy of Sciences. Edited by Aha- tanhel KRYMSKYI. Kyiv, 1927, bk. X, [IV] + 382 + [2] pp. [in Ukrainian]. 35. Proceedings of the Shevchenko Scientific Society. Edi- ted by Mykhaylo HRUSHEVSKYI. Lviv: Shevchenko Scientific Society Printing House under supervision of Karol Bednarskyi, 1899, yr. VIII, bk. V–VI, vol. XXXI– XXXII, pp. 1–58 [in Ukrainian]. 36. Proceedings of the Shevchenko Scientific Society. Edi- ted by Mykhaylo HRUSHEVSKYI. Lviv: Shevchenko Scientific Society Printing House under supervision of Karol Bednarskyi, 1906, yr. XV, bk. IV, vol. LXXII, pp. 1–58 [in Ukrainian]. 37. ZILYNSKYI, Orest. Volodymyr Hnatiuk and a Zboj Storyteller. In: Fedir IVANCHOV, ed.-in-chief, Duk- la. Prešov, 1962, no. 1 [in Ukrainian]. 38. A Letter of Volodymyr Hnatiuk to Ivan Pankevy- ch Dated June 17, 1921. In: Mykola MUSHYNKA, ed., Scientific Collection of the Museum of Ukrainian Culture in Svydnyk. Dedicated to the Memory of V. Hnatiuk. Prešov, 1967, vol. 3, 464 pp. [in Ukrainian]. 39. A Letter of Ivan Pankevych to Volodymyr Hnatiuk Dated January 25, 1920. In: Mykola MUSHYNKA, ed., Scientific Collection of the Museum of Ukrainian Culture in Svydnyk. Dedicated to the Memory of V. Hnatiuk. Prešov, 1967, vol. 3, 464 pp. [in Ukrainian]. 40. Literary and Scientific Bulletin: A Monthly of Litera- ture, Science and Public Life (ed.-in-chief – Ivan FRANKO). Lviv: Shevchenko Scientific Society Printing House under of supervision of Karol Bednarskyi, 1898, vol. IV, bk. XI [in Ukrainian]. 41. Literary and Scientific Bulletin: A Monthly of Litera- ture, Science and Public Life (ed.-in-chief – Ivan FRANKO). Lviv: Shevchenko Scientific Society Printing House under of supervision of Karol Bednarskyi, 1899, vol. VII, bk. IX [in Ukrainian]. 42. Literary and Scientific Bulletin: A Monthly of Litera- ture, Science and Public Life (ed.-in-chief – Ivan FRANKO). Lviv: Shevchenko Scientific Society Printing House under of supervision of Karol Bednarskyi, 1900, vol. XII, bk. XI [in Ukrainian]. 43. Literary and Scientific Bulletin: A Monthly of Litera- ture, Science and Public Life (ed.-in-chief – Ivan FRANKO). Lviv: Shevchenko Scientific Society Printing House under of supervision of Karol Bednarskyi, 1904, vol. XXVI, bk. VI [in Ukrainian]. 44. Literary and Scientific Bulletin: A Monthly of Litera- ture, Science and Public Life (ed.-in-chief – Ivan FRANKO). Lviv: Shevchenko Scientific Society Printing House under of supervision of Karol Bednarskyi, 1905, vol. XXXII [in Ukrainian]. 45. Literary and Scientific Bulletin: A Monthly of Litera- ture, Science and Public Life (ed.-in-chief – Dmytro DONT- SOV). Lviv, 1926, vol. XCI, bk. XI [in Ukrainian]. 46. Materials for Ukrainian-Ruthenian Ethnology. Ed- ited by Khvedir VOVK. Published by the Ethnographic Commission. Lviv: Shevchenko Scientific Society Printing House under of supervision of Karol Bednarskyi, 1900, vol. III [in Ukrainian]. 47. Materials for Ukrainian-Ruthenian Ethnology. Ed- ited by Khvedir VOVK. Published by the Ethnographic Commission. Lviv: Shevchenko Scientific Society Printing House under of supervision of Karol Bednarskyi, 1909, vol. XII [in Ukrainian]. 48. Materials for Ethnology and Anthropology. Com- piled by Filaret KOLESSA. Published by the Ethnographic Commission. Lviv: Shevchenko Scientific Society Printing House under of supervision of Karol Bednarskyi, 1929, vol. XXI–XXII, pt. 1: Collected Works Dedicated to the Mem- ory of Volodymyr Hnatiuk [in Ukrainian]. 49. MUSHYNKA, Mykola. Volodymyr Hnatiuk, a Researcher of Transcarpathian Folklore. In: Proceedings of the Shevchenko Scientific Society. Paris; Munich, 1975, vol. CXC: Papers of History and Philosophy Section, 116 pp. [in Ukrainian]. 50. MUSHYNKA, Mykola. Volodymyr Hnatiuk. His Life and Activities in the Field of Folklore Studies, Literary Studies, and Linguistics In: Proceedings of the Shevchenko Scientific Society. Paris; New York; Sidney; Toronto, 1987, vol. CCVII: Papers of Philology Section, 332 pp. [in Ukrai- nian]. 51. MUSHYNKA, Mykola. Volodymyr Hnatiuk. His Life and Activities in the Field of Folklore Studies, Literary Studies, and Linguistics. Second, supplemented and revised edition. Ternopil: Teaching Aid – Bohdan, 2012, 384 pp. [in Ukrai- nian]. 52. MUSHYNKA, Mykola. Volodymyr Hnatiuk, the First Researcher of Life and Folk culture of the Yugoslavian Ruthe- nian-Ukrainians. Ruski Krstur, 1967, 80 pp. [in Ukrainian]. www.etnolog.org.ua IM FE 86 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 3/2 019 86 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н А Р ОД Н А Т В ОР Ч ІС Т Ь ТА Е Т НОЛОГ І Я * 2/2 0 21 53. MUSHYNKA, Mykola. Mykhaylo Pustay from the Village of Zboy, the Most Prominent Ukrainian Storyteller of the Late XIXth Century. In: Ivan YATSKANYN, ed.-in-chief, Dukla. Prešov, 2001, no. 3, pp. 41–45 [in Ukrainian]. 54. MUSHYNKA, Mykola. Folklorist Volodymyr Hna- tiuk and His Place in Ukrainian Science and Culture: An author’s abstract of Doctor of Philology thesis in the form of a scientific paper. Kyiv: Academy of Sciences of Ukraine, 1992, 33 pp. [in Ukrainian]. 55. Scientific Collection of the Museum of Ukrainian Culture in Svydnyk. Dedicated to the Memory of V. Hnatiuk. Compiled by Mykola MUSHYNKA. Prešov, 1967, vol. 3, 464 pp. [in Ukrainian]. 56. FRANKO, Ivan. Prohibition of the Literary and Sci- entific Bulletin in Russia. In: Ivan FRANKO, ed.-in-chief, Literary and Scientific Bulletin: A Monthly of Literature, Sci- ence and Public Life. Lviv, 1901, vol. XVI, bk. 10, pp. 35–39 [in Ukrainian]. 57. Chronicle of the Ukrainian-Ruthenian Shevchenko Scientific Society in Lviv. Edited by Volodymyr HNA- TIUK. Lviv, 1902, iss. II, no. 10, January–April, pp. 16–17 [in Ukrainian]. 58. YATSENKO, Mykhaylo. Volodymyr Hnatiuk. His Life and Folkloristic Activities. AS of Ukraine’s Institute of Art Studies, Folklore and Ethnography. Kyiv: Scientific Thought, 1964, 282 pp. [in Ukrainian]. 59. Das Geschlechtsleben des ukrainischen Bauernvolkes [Sexual Activities of the Ukrainian Peasant People]. In: Beiwerke zum Studium der Anthropophyteia [Supplements to the Studies of Anthropophyteia]. Leipzig, 1909–1912, vols. I–II [in German]. 60. Hnaťuk V. [HNATIUK, Volodymyr]. Rusíni v Uhrách [Ruthenians in Hungary].. In: Adolf ČERNÝ, ed.-in-chief, Slovanský přehled. [The Slavonic Review]. Prague, 1899, no. 5, pp. 216–220; no. 9, pp. 418–427 [in Czech]. www.etnolog.org.ua IM FE
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-204352
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0130-6936
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:07:38Z
publishDate	2021
publisher	Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
record_format	dspace
spelling	Мушинка, М. 2025-07-09T08:59:08Z 2021 Найвизначніший український фольклорист кінця ХІХ і початку ХХ століття / М. Мушинка // Народна творчість та етнологія. — 2021. — № 2. — С. 64–86. — Бібліогр.: 60 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204352 398(092)(477)“18/19” Володимир Гнатюк народився 9 травня 1871 року в с. Велеснів нинішнього Монастириського району на Тернопільщині в селянській сім’ї. Вищу філологічну освіту здобув у Львівському університеті, де під керівництвом професорів М. Грушевського та О. Колесси почав глибше цікавитися фольклором. Протягом 1895–1903 років він здійснив шість експедицій на територію Закарпаття, результатом яких був і досі не перевершений шеститомник «Етнографічні матеріали з Угорської Русі». Від 1898 року до самої смерті він був працівником НТШ у Львові, займаючи різні посади. Як голова Етнографічної комісії НТШ підготував до друку та видав 22 томи «Етнографічного збірника», 12 томів «Матеріалів до української етнології», 64 випуски «Хроніки НТШ» українською і 59 – німецькою мовою, 30 об’ємних томів «Літературно-наукового вісника» тощо. У цих виданнях він, незважаючи на затяжну хворобу, опублікував кілька сотень власних наукових праць, які не втратили цінності донині. У 1924 році його було обрано позаштатним академіком Української академії наук з обіцянкою, що після переїзду до Києва він стане штатним академіком. На жаль, стан здоров’я не дозволив йому скористатися цією пропозицією. В. Гнатюк помер у 55-літньому віці 6 жовтня 1926 року. Volodymyr Hnatiuk was born on May 9, 1871, in the village of Velesniv (now in Monastyryska District of Ternopil Region) to a peasant family. He received his higher philological education at the University of Lviv, where, under the guidance of professors Mykhaylo Hrushevsky and Oleksandr Kolessa, he became more interested in folklore. From 1895 to 1903, he made six expeditions to the territory of Transcarpathia, the result of which was still unsurpassed six-volume Ethnographic Materials from Hungarian Ruthenia. From 1898 until his death, he was an employee of the Shevchenko Scientific Society (ShSS) in Lviv, where he held various positions. As the chairman of the ShSS Ethnographic Commission, he prepared and published 22 volumes of the Ethnographic Collection, 12 volumes of the Materials for Ukrainian Ethnology, 64 issues of the Chronicle of the Ukrainian-Ruthenian Shevchenko Scientific Society in Lviv in Ukrainian and 59 ones – in German, 30 volumes of the Literary and Scientific Bulletin, etc. In these editions, despite a long illness, he published several hundred of his scientific works, which have not ceased to be valuable to this day. In 1924, he was elected a supernumerary academician of the Ukrainian Academy of Sciences, with the promise that upon moving to Kyiv, he would become a regular academician. Unfortunately, his health did not allow him to take advantage of this offer. V. Hnatiuk died on October 6, 1926, at the age of 55. uk Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія Розвідки та матеріали Найвизначніший український фольклорист кінця ХІХ і початку ХХ століття Most Prominent Ukrainian Folklorist of the Late XIXth and Early XXth Centuries Article published earlier
spellingShingle	Найвизначніший український фольклорист кінця ХІХ і початку ХХ століття Мушинка, М. Розвідки та матеріали
title	Найвизначніший український фольклорист кінця ХІХ і початку ХХ століття
title_alt	Most Prominent Ukrainian Folklorist of the Late XIXth and Early XXth Centuries
title_full	Найвизначніший український фольклорист кінця ХІХ і початку ХХ століття
title_fullStr	Найвизначніший український фольклорист кінця ХІХ і початку ХХ століття
title_full_unstemmed	Найвизначніший український фольклорист кінця ХІХ і початку ХХ століття
title_short	Найвизначніший український фольклорист кінця ХІХ і початку ХХ століття
title_sort	найвизначніший український фольклорист кінця хіх і початку хх століття
topic	Розвідки та матеріали
topic_facet	Розвідки та матеріали
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204352
work_keys_str_mv	AT mušinkam naiviznačníšiiukraínsʹkiifolʹkloristkíncâhíhípočatkuhhstolíttâ AT mušinkam mostprominentukrainianfolkloristofthelatexixthandearlyxxthcenturies

Найвизначніший український фольклорист кінця ХІХ і початку ХХ століття

Репозитарії

Схожі ресурси