Регіональні особливості планувальних і декоративних житлобудівних традицій Слобожанщини

Народна архітектура є одним із маркерів етнічної культури. Будівничим доводилося враховувати особливості природних умов, використовуючи матеріали своєї місцевості. Проте житло й донині є втіленням ідеалу краси та зручності, тому, навіть переселяючись в інший край, людина намагалася відтворити цей ід...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2021
Автор:	Сушко, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2021
Назва видання:	Народна творчість та етнологія
Теми:	З історії та теорії науки
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204355
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Регіональні особливості планувальних і декоративних житлобудівних традицій Слобожанщини / В. Сушко // Народна творчість та етнологія. — 2021. — № 2. — С. 37–46. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-204355
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2043552025-07-31T00:15:53Z Регіональні особливості планувальних і декоративних житлобудівних традицій Слобожанщини Regional Features of Planning and Decorative Housing Traditions of Slobozhanshchyna Сушко, В. З історії та теорії науки Народна архітектура є одним із маркерів етнічної культури. Будівничим доводилося враховувати особливості природних умов, використовуючи матеріали своєї місцевості. Проте житло й донині є втіленням ідеалу краси та зручності, тому, навіть переселяючись в інший край, людина намагалася відтворити цей ідеал за нових умов. Оскільки поважні дослідники етнокультури українців Слобожанщини М. Сумцов, С. Таранушенко та інші переконливо доводили участь у заселенні Слобідської України в XVII ст. представників інших регіонів України, то видається цікавим провести порівняльний аналіз народної архітектури українців Слобожанщини. Матеріалом для нашого дослідження стали експедиції Слобожанщиною та експедиції в інші регіони, зокрема на Гуцульщину у 2012 році. Порівняння планувальних і декоративних рішень та принципів житла українців різних частин України доводить їх загальноукраїнський характер. Зміни матеріалів будівництва та декорування житла спричинені соціально-економічними перетвореннями. Однак значення Дому для українців продовжує бути незмінним. Folk architecture is one of the markers of ethnic culture. Builders had to take into account the features of natural conditions, using natural materials from their dwelling area. However, the abode is still the embodiment of the ideal of beauty and comfort, so even while moving to another region, people tried to recreate the ideal under new conditions. Since the reputable researchers of Slobozhanshchyna Ukrainians’ ethno-culture, Mykola Sumtsov, Stefan Taranushenko, and others, convincingly proved the Hutsuls’ participation in the settlement of Sloboda Ukraine in the 17th century, it seems interesting to conduct a comparative analysis of the folk architecture of Slobozhanshchyna and Hutsulshchyna Ukrainians. Materials from expeditions to Slobozhanshchyna and the 2012 exploration journey to Hutsulshchyna became the ground for our studies. Comparison of planning and decoration solutions, as well as principles of housing of Ukrainians in different parts of Ukraine, proves their all-Ukrainian character. Changes in housing construction and decoration materials are caused by socio-economic transformations. However, the significance of a House for Ukrainians remains unchanged. 2021 Article Регіональні особливості планувальних і декоративних житлобудівних традицій Слобожанщини / В. Сушко // Народна творчість та етнологія. — 2021. — № 2. — С. 37–46. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204355 728.1:39](477.54/.62) https://doi.org/10.15407/nte2021.02.037 uk Народна творчість та етнологія application/pdf Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	З історії та теорії науки З історії та теорії науки
spellingShingle	З історії та теорії науки З історії та теорії науки Сушко, В. Регіональні особливості планувальних і декоративних житлобудівних традицій Слобожанщини Народна творчість та етнологія
description	Народна архітектура є одним із маркерів етнічної культури. Будівничим доводилося враховувати особливості природних умов, використовуючи матеріали своєї місцевості. Проте житло й донині є втіленням ідеалу краси та зручності, тому, навіть переселяючись в інший край, людина намагалася відтворити цей ідеал за нових умов. Оскільки поважні дослідники етнокультури українців Слобожанщини М. Сумцов, С. Таранушенко та інші переконливо доводили участь у заселенні Слобідської України в XVII ст. представників інших регіонів України, то видається цікавим провести порівняльний аналіз народної архітектури українців Слобожанщини. Матеріалом для нашого дослідження стали експедиції Слобожанщиною та експедиції в інші регіони, зокрема на Гуцульщину у 2012 році. Порівняння планувальних і декоративних рішень та принципів житла українців різних частин України доводить їх загальноукраїнський характер. Зміни матеріалів будівництва та декорування житла спричинені соціально-економічними перетвореннями. Однак значення Дому для українців продовжує бути незмінним.
format	Article
author	Сушко, В.
author_facet	Сушко, В.
author_sort	Сушко, В.
title	Регіональні особливості планувальних і декоративних житлобудівних традицій Слобожанщини
title_short	Регіональні особливості планувальних і декоративних житлобудівних традицій Слобожанщини
title_full	Регіональні особливості планувальних і декоративних житлобудівних традицій Слобожанщини
title_fullStr	Регіональні особливості планувальних і декоративних житлобудівних традицій Слобожанщини
title_full_unstemmed	Регіональні особливості планувальних і декоративних житлобудівних традицій Слобожанщини
title_sort	регіональні особливості планувальних і декоративних житлобудівних традицій слобожанщини
publisher	Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2021
topic_facet	З історії та теорії науки
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204355
citation_txt	Регіональні особливості планувальних і декоративних житлобудівних традицій Слобожанщини / В. Сушко // Народна творчість та етнологія. — 2021. — № 2. — С. 37–46. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнологія
work_keys_str_mv	AT suškov regíonalʹníosoblivostíplanuvalʹnihídekorativnihžitlobudívnihtradicíislobožanŝini AT suškov regionalfeaturesofplanninganddecorativehousingtraditionsofslobozhanshchyna
first_indexed	2025-11-30T17:58:54Z
last_indexed	2025-11-30T17:58:54Z
_version_	1850239127890427904
fulltext	37 Сушко Валентина кандидат історичних наук, доцент, в. о. завідувача кафедри теорії і історії мистецтв Харківської державної академії дизайну і мистецтв SuShko Valentyna a Ph.D. in History, an Associate Professor, an acting chair of Theory and History of Arts Department of the Kharkiv State Academy of Design and Arts DOI https://doi.org/10.15407/nte2021.02.037 Бібліографічний опис: Сушко, В. (2021) Регіональні особливості планувальних і декоративних житлобудівних традицій Слобожанщини. Народна творчість та етнологія, 2 (390), 37–46. Sushko, V. (2021) Regional Features of Planning and Decorative Housing Traditions of Slobozhanshchyna. Folk Art and Ethnology, 2 (390), 37–46. анотація / abstract народна архітектура є одним із маркерів етнічної культури. Будівничим доводилося враховувати особ ливості природних умов, використовуючи матеріали своєї місцевості. Проте житло й донині є втіленням ідеалу краси та зруч- ності, тому, навіть переселяючись в інший край, людина намагалася відтворити цей ідеал за нових умов. Оскільки поважні дослідники етнокультури українців Слобожанщини М. Сумцов, С. Таранушенко та інші пе- реконливо доводили участь у заселенні Слобідської України в XVII ст. представників інших регіо нів України, то видається цікавим провести порівняльний аналіз народної архітектури українців Слобожанщини. Матеріалом для нашого дослідження стали експедиції Слобожанщиною та експедиції в інші регіони, зокрема на Гуцульщину у 2012 році. Порівняння планувальних і декоративних рішень та принципів житла українців різних частин України доводить їх загальноукраїнський характер. Зміни матеріалів будівництва та декорування житла спричинені соціально-економіч- ними перетвореннями. Однак значення Дому для українців продовжує бути незмінним. ключові слова: народна архітектура, народне будівництво, Слобожанщина, хата, гражда, покуть, піч, декор житла. Folk architecture is one of the markers of ethnic culture. Builders had to take into account the features of natural conditions, with using natural materials of their dwelling area. However, abode is still the embodiment of the ideal of beauty and comfort, so even while moving to another region, people tried to recreate the ideal under new conditions. Since the reputable researchers of Slobozhanshchyna Ukrainians’ ethno-culture Mykola Sumtsov, Stefan Taranushenko and others convincingly proved the Hutsuls’ participation in the settlement of Sloboda Ukraine in the XVIIth century, Рег іон а л ьн і особл и вост і п л а н у ва л ьн и х і д екоРат и вн и х ж итлобуд і вн и х т Ра д и ц і й с лобож а н щ и н и УДК 728.1:39](477.54/.62) www.etnolog.org.ua IM FE 38 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 3/2 019 38 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 2/2 0 21 it seems interesting to conduct a comparative analysis of folk architecture of Slobozhanshchyna and Hutsulshchyna Ukrainians. Materials from expeditions to Slobozhanshchyna and the 2012 exploration journey to Hutsulshchyna became the ground for our studies. Comparison of planning and decoration solutions, as well as principles of housing of Ukrainians in different parts of Ukraine proves their all-Ukrainian character. Changes in housing construction and decoration materials are caused by socio-economic transformations. However, the significance of a House for Ukrainians remains unchanged. keywords: folk architecture, folk construction, Slobozhanshchyna, Hutsulshchyna, hut, grazhda (Hutsul farmstead), corner of honour, stove, home decor. Житло є одним із найважливіших склад- ників будь-якої культури, яка зберігає давні традиції віддалених історичних епох, зале- жить від навколишнього природно-гео- графічного середовища та відбиває соці- ально-економічні умови життя народу [7, c. 110]. Водночас у будівництві, плануванні та оздобленні житла відбуваються постій- ні зміни та вдосконалення. Дослідження житла може прояснити багато питань істо- рії народу, його соціального життя, куль- турно-побутових зв’язків на різних етапах історичного розвитку. На думку дослідника українського мистец- тва та архітектури ХХ ст. Стефана Тарану- шенка, регіональні риси Слобожанщини, зокрема й народного будівництва, сформу- валися з огляду на «первісний склад коло- нізаторів». Адже на Слобожанщину, згідно з результатами архівних досліджень академіка Д. Багалія, «зійшлись виселенці з усіх кутків України – від Галичини до Полтавщини, від Холмщини до Поділля, а єсть вказівки, що заходили сюди також бойки й гуцули з гір Карпатських» [8, с. 1–2]. У традиційній культурі українців Слобожанщини риси регіонів походження простежуються й досі: так, етномузиколо- ги вирізняють подільську та поліську тра- дицію в слобожанському весіллі; ми також свого часу торкалися цього питання, коли досліджували поховальну обрядовість. Тож, оскільки житло є етнічним маркером, цікаво буде провести порівняльний аналіз народ- ної архітектури українців Слобожанщини та інших регіонів України. В останні десятиліт- тя ХХ та на початку ХХІ ст. з’явилися десятки праць, у яких розглядається широкий спектр житлобудівних проблем: планувальні й деко- ративні практики житлобудівельних тради- цій, особливості екстер’єру та інтер’єру, регі- ональні відмінності тощо 1. Для розгляду обираємо межу ХІХ– ХХ ст., тобто час змін у традиційних буді- вельних практиках (матеріал, декоруван- ня). Об’єкти, зведені саме в цей час, ми обстежували під час наших експедицій Слобідською Україною, здійснених упро- довж 1990–2010-х років. Нами були обсте- жені в межах Слобідської України Сумська область (с. Межиріч Лебединського райо- ну, с. Боромля Тростянецького району, смт Липова Долина, міста Тростянець, Охтирка, Суми); Харківська область, Слов’янський район Донецької області, села Грайворонського та Шебекінського районів Бєлгородської області РФ. Щодо інших регі- онів, то для порівняння використаємо мате- ріали експедиції 2012 року, організованої Інститутом мистецтвознавства, фолькло- ристики та етнології ім. М. Т. Рильського в Івано-Франківську область, у якій нам пощас- тило взяти участь, та архітектурні пам’ятки- експонати створених у 1960–1990-х роках Всеукраїнського, регіональних і локальних музеїв народної архітектури та побуту, що репрезентують переважно пам’ятки ХІХ ст. Народне будівництво було візитівкою будь-якого краю, однак об’єктом науково- го вивчення воно стало дещо пізніше, ніж інші складові культури. Проте в середині ХІХ ст. оглядів і розвідок стає вже більше. Серед них особливої уваги заслуговує праця П. Чубинського «Житло, начиння, господар- ські будівлі та знаряддя» («Жилище, утварь, хозяйственные постройки и орудия») «з її узагальнюючою методикою виділення типо- вих рис українського житла та приклада- www.etnolog.org.ua IM FE 3939 Ва лентина Сушко ми народного відчуття краси» [9, c. 383]. Опис давньої гуцульської оселі поданий у роботі Якова Головацького «Народні пісні Галицької та Угорської Руси» («Народные песни Галицкой и Угорской Руси») [9, c. 383]. Неабияке значення для дослідження народної архітектури українців має науко- ва спадщина С. Таранушенка, який уперше здійснив мистецтвознавчий аналіз народ- ного житла, розкрив принципи творення його художньо-мистецького образу. На думку відомого дослідника української архітектури ХХ ст. Т. Косміної, «ці прин- ципи, за С. Таранушенком, проявлялися в композиційно-планових рішеннях, пропо- рційних співвідношеннях за вертикаллю й горизонталлю основних архітектурних мас, декоративно-художній виразності будівель- них матеріалів та конструктивних прийомах, динамічній зміні типологічних ознак у часі відповідно до змін естетичних уподобань господарів житла» [9, c. 383]. Упродовж ХХ ст. дослідженням народ- ного житла займалися П. Юрченко, В. Самойлович, Т. Косміна [10, с. 8–26], З. Гудченко та ін. Житло ставало об’єктом розгляду під час створення колективних монографій, присвячених центральним та західним регіонам України. Дослідження етнокультури Слобідської України у серед- ині ХХ ст. велися досить мало. Важливу роль відіграло створення в 1960-х роках Всеукраїнського музею народної архі- тектури та побуту України, до експозиції якого було включене обійстя з Південної Слобожанщини (Старобільщина). Отже, спробуємо провести порів- няння традицій будівельних практик Слобожанщини та інших регіонів України за наявними пам’ятками народного будівництва та писемними джерелами. До середини ХХ ст. на Слобожанщині існувало кілька типів поселень: міста та міс- течка різного значення й підпорядкуван- ня; села, з яких деякі ставали містами або, навпаки, перетворювалися на села із сотен- них містечок (наприклад, сотенне містеч- ко Харківського полку XVII ст. – с. Липці Харківського району Харківської області) та хутори. Останні зовсім зникли з карти Слобожанщини вже в радянський час уна- слідок «укрупнення сіл», хоча свого часу кожне слобідське українське село було «обсаджене» хуторами. Центром поселен- ня або якоїсь його частини ставала церква й церковний майдан, від якого у вільному плануванні розходилися вулиці та провулки. Забудова поселень була здебільшого хаотич- ною, пристосованою до особливостей ланд- шафту, зазвичай поблизу річок та водойм. Великі села являли собою кілька хуто- рів, розкиданих на горах та долинах, які мали власні назви: наприклад, у с. Липці Харківського району Харківської області й нині існують краї – Жабокряківка (оболонь), Пісок (піскувата частина села, де відбували- ся торги коней та великої рогатої худоби), Круча (частина села на горі), Рожество (час- тина села, де до 1930-х років розміщувалася церква Різдва Христового), Сороківка (вули- ця, на якій жили люди з прізвищем Сорока) та Кльованівка (частина села, де жили люди з прізвищем Кльовані), Веселянський шлях (вулиця, яку продовжує шлях до с. Веселе), Шлях (головна вулиця села, де завжди про- ходив шлях на Харків) тощо. У с. Чемужівка Зміївського району назви країв села й тепер зберігають свою архаїчність. Розкидане розташування – «сидіння на верхах» – притаманне й карпатським селам. Головним критерієм для гуцулів, наприклад, є також близькість до власної землі. Вагомим чинником є зведення господи недалеко від людей. Отже, можемо сказати, що українці, виби- раючи місце для обійстя та хати, в усіх краях керувалися однаковим принципом – зруч- ність ведення господарства. У «Топографічному описі Харківського намісництва» автор розповідає, що садиба українського селянина мала хату, яка стояла окремо, та «підварок» – господарські будів- лі двору, які були об’єднані одним дахом [5, с. 89]. Традиція ділити обійстя на «чис- www.etnolog.org.ua IM FE 4 0 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 3/2 019 4 0 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 2/2 0 21 тий» та «господарський» двір збереглася на Слобожанщині й донині. Існує кілька типів планування україн- ської садиби на Слобожанщині, які можна звести до двох основних: 1. Хата і господарські будівлі розташов- ні паралельно. Хата причілковою стіною («около») виходить на вулицю; перед цією стіною з вулиці можуть розбивати квітник та саджати кілька плодових дерев. У такому разі курник і саж розташовуються здебіль- шого за сараями, біля виходу на город – не на чистій частині двору. Господарські будівлі нерідко розміщують під одним дахом, навіть і погріб (Сумщина, смт Липова Долина). 2. Хата і господарські будівлі розташовні П-подібно, і паркан з воротами замикає ком- позицію. У такому разі хата може або вихо- дити однією з причілкових стін на вулицю (переважний варіант), або розташовуватися в глибині двору. Господарські будівлі роз- міщуються під одним дахом або частково розкидані по господарському двору. Цікавим явищем, поміченим на Слобожанщині фахівцем-архітектором, є повернення в наш час до хутірського спо- собу облаштування садиби (наближеність до ділянки землі, зв’язування будівель, поділ на «чистий» та «господарський» двір). Проте існує й інша тенденція, яка просте- жується поблизу Харкова. Ми називаємо її «вілла нова»: у «старих» населених пунк- тах у радіусі приблизно 30 км від Харкова (наприклад, с. Липці; забудова на початку вул. Веселівський шлях) нові власники буду- ють садиби без жодних прив’язок ані до тра- диційних уявлень, ані до запроваджувано- го в радянський час вуличного планування, нехтуючи сільськогосподарськими мірку- ваннями, адже вони хочуть мати новітнє («дизайнерське») обійстя, з якого будуть їздити працювати у велике місто. Крім того, і в самому Харкові та неподалік від нього є житлові комплекси, забудовані за сучасними будівельними стандартами та технологіями, проте там переважає досить чітка вулична забудова. На нашу думку, ці явища (застосування новітніх матеріалів для оздоблення та декору- вання житла, перепланування; поява «дач» та туристичних садиб) характерні також для Івано-Франківщини. Причому туристична галузь тут набагато ширше розвинута й має брендом саме гуцульські традиції. У гуцульській традиції домінували два типи житла: садиба-ґражда (замкнений двір) та окрема хата. Така хата представлена в Закарпатському музеї народної архітекту- ри та побуту: це хата із с. Ясіня (присілок Кевелів) Рахівського району Закарпатської області. Житло рублене, збудоване у XVIII ст., двічі (1811 р. та 1865 р.) перено- силася, про що свідчать дати на «проте- сі» між вікнами. Хата трикамерна (кімна- та + сіни + комора), напівкурна, із земляною долівкою, крита гонтом. Ми ознайомилися з гуцульською граж- дою як з музеєфікованою пам’яткою в Національному музеї народної архітекту- ри та побуту (м. Київ) та Закарпатському обласному музеї. Усі жилі зразки житла на Гуцульщині, тяжіючи до периметрального розташування на садибі, мають вільну забу- дову відносно інших господарських будівель. Житло для селянина було центром його всесвіту, місцем, де проходило все життя – від колиски до могили. Тож коли будува- ли нову хату, намагалися дотриматися всіх звичаїв, засторог, навіть найменших забо- бонів, щоб привернути до себе добрі сили, багатство, щастя та благополуччя [1, с. 75]. «Життя» – «жито» – «житло» – слова однокореневі й однаково багато важать для українця. У своєму «Словнику української мови» Б. Грінченко трактував слово «хата» як «дім, місце помешкання, хижа», а іноді – і «могила» [3, с. 388–389]. У вже згадуваному «Топографічному описі Харківського намісництва» докладно описана слобожанська хата кінця XVIII ст.: «Українці в усьому полюбляють чистоту та охайність. Хати, хоч рублені, хоч із хмизу сплетені, і при них великі сіни, обмазують з обох боків і долівку набивають глиною. www.etnolog.org.ua IM FE 4141 Ва лентина Сушко Багато хто коло стін та печей, по долівці та пічному фундаменту майже на чверть арши- ну фарбують білою або жовтою, рідше – чер- воною чи чорною фарбою. І призьби коло хат, оплетені хмизом та глиною обмазані, майже по самі вікна набиті землею, служать на дворі замість лавок. А для того, щоб вони не розми- валися і для прикриття стін, роблять покрів- лю з немалим спуском або навісом, особливо на поперечних стінах. Пічі, які називаються груби, робляться з кахель, а в разі відсутності їх – з горщиків без цегли з одним лише склепінням під стелею; топляться з сіней з вогнища, яке від полу не вище чверті аршина, набите глиною, а над ним робиться шатром труба, яка називається комином, з лозин, обмазаних глиною. Кахлі бувають у заможніших зелені, а в інших про- сто обпалені, які як і хати підмазують білою глиною, а де є крейда, то нею, щосуботи, а надто – під великі свята: взимку лише все- редині, а влітку – також і ззовні. Рідко в якій хаті буває менше трьох скля- них, здебільшого з круглих шиб, вікон. Чому в українців завжди чисті світлі і при тому теплі та нечадні житла? Тому що у груб дима- рі не закриваються, а майже весь день вони потроху про топлюються соломою, а надто – очеретом, а то й кизяками; рідко коли, і то в лісистих місцях, дрібними дровами. Від того груби надзвичайно скоро розгоряються, так що навіть взимку якби подорожньому трапи- лося зайняти нетоплену хату, то за півгоди- ни вона прогріється. У хаті зазвичай зроблені по-під стінами лавки, а по тій стіні, де встановлена груба, здебільшого від самої груби до стіни – піл, на якому вони сплять. А запічок, оскіль- ки вони встановлюють ті груби на деякій відстані від стіни, щоб від розжарювання кахель не загорілася хата, слугує для збе- рігання пожежобезпечного начиння. Цей запічок є досить великим і на ньому сушать хліб. У передньому куті поставлені ікони, а під ними – вузький та довгий стіл. І лавки, і стіл, і піл завжди чисто вимиті, а у замож- них стіл вкритий килимом, у бідніших – чистим рядном. На столі завжди лежить невеликий житній хліб та стоїть солонка чи просто насипана сіль не знак гостинності. У тих, хто трохи багатший, замість столів на низеньких ніжках, які майже всі укріп лені в землі, – скриня чи в столі висувні шухляд- ки, окуті залізом із внутрішніми замками, які накриті килимом, а поверх ще й скатер- тиною» [5, с. 66–68]. Щодо архаїчних типів житла (курні хати), то найбільше їх було зафіксовано на Поліссі. Академік М. Сумцов висловлював припущення, що колись курні хати були по всій Україні [7, c. 118–119], очевидно, і на Слобожанщині також. Проте таких хат у цьому регіоні нами зафіксовано не було. Гуцульська подібна хата, яку ми обстежу- вали, – це хата із с. Ясіня в Закарпатському музеї народної архітектури та побуту. До початку ХХ ст. на Слобожанщині зде- більшого для зведення стін та основи дахів запрошували майстрів-тесль. Уважалося, що краще запрошувати українців, бо існу- вали побутові упередження та забобони, що «москалі» можуть «зарубати хату на смерть». Теслі належали до категорії «зна- ючих людей». Тому їх пригощали під час будівництва хати тричі: на закладанні ново- го житла, при підійманні сволока та після завершення робіт. Крім того, під час будівництва важливи- ми моментами, що їх відзначали святковими діями та урочистим обідом для працівників, були ліплення хати та «квітка». Пригощання, святкові обіди, ритуальні жарти (катання хазяїна з хазяйкою на тачці, викачування їх у глині) збереглися до кінця ХХ ст. На Слобожанщині у XVIII – на почат- ку XX ст. існувало кілька типів житла. Найдавнішим видом було зрубне, характер- не від початку останньої колонізації краю до межі ХІХ–ХХ ст., особливо в північних районах Слобідської України. Стіни такої хати зводилися з дубових колод, покладених горизонтально. Поверх колод набивалася дранка-клинцьовка – планки для кращого прилягання глини. Після цього стіни «улі- www.etnolog.org.ua IM FE 42 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 3/2 019 42 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 2/2 0 21 плювали» кількома шарами «чорної» глини та білили. До середини ХХ ст. основним типом житла на всій території Слобожанщини стало каркасне житло, коли стіни зводили з колод дерева, поставлених сторч, які після клинцювання обмазували глиною та білили. На півдні Слобожанщини, вірогідно, від самого початку заселення, основним типом житла були саманні (з глиняної цегли) та хати з топтаними стінами (глина виливала- ся між двома рядами опалубки та «застига- ла», утворюючи стіни майбутнього помеш- кання). Характерною особливістю хат, які зво- дилися після воєн (і після громадянської та Першої світової, і після Другої світової), було зменшення висоти стелі, що досліджу- валося науковцями ще на початку ХХ ст. Так, у розвідці «Житло та санітарний побут сільського населення України», яка вийшла друком у Харкові 1927 року, автор Марзєєв на широкому фактографічному матеріа- лі з усіх місцевостей тодішньої радянської України (від Харківської та Донецької губер- ній на сході до Волинської та Подільської на заході; від Чернігівської на півночі до Одеської та Катеринославської на пів- дні) – 49 округів, 214 населених пунктів, 86 158 дворів та 432 191 житель – доводить зменшення висоти хат по закінченні гро- мадянської війни. Загалом висота хат кінця ХІХ ст. – 1920-х років досягала в середньому 2,23–2,4 м [4, с. 59–64]. На жаль, автор не уточнює, що він розуміє під висотою житла – можливо, лише внутрішню висоту стін (а за деякими висловлюваннями можна припус- тити, що саме це). У сільському будівництві україн- ських поселень Слобожанщини з кінця 1960-х з’явилася обпалена цегла. Цегляні стіни на Харківщині обмазують гли- ною здебільшого тільки ізсередини, а на Бєлгородщині нерідко білять чи фарбують білою фарбою всю площину стіни, а кути хати – контрастними (синіми, червоними тощо) кольорами. Переважною формою даху хати по всій Україні слід визнати чотирисхилу. Так, тесля Бєлкін із с. Нижня Солона Борівського райо- ну Харківської області навіть твердив: «Хата – кругла, двоскатний, з фронтоном – хлігель». Покриття дахів, що в козацькі часи роби- лося гонтом, згодом стало на Слобожанщині солом’яне або очеретяне. Існувало кілька способів покриття дахів плутаною соло- мою – «у натрушування», «у раструс», «у гребінець». У кінці XIX – на початку XX ст. застосовували більш удосконалений спосіб покриття – «під щітку», «під корі- нець», «під гузирь»: ряди снопиків чи роз- стеленої соломи укладали колоссям угору, їх прив’язували до лат, а знизу підбивали дощечкою. Для міцності й вогнестійкості солому замочували в розчині глини («під глинку»), а потім укладали на даху зазна- ченими вище способами. Покриття «під глинку», хоча й обходилося значно дорож- че, поширилося з другої половини XIX ст. в селищах, що часто страждали від пожеж. Очерет як покрівельний матеріал викорис- товували лише в окремих селах, розташова- них поблизу заболочених річок і озер. Дахи хат на Слобожанщині мали харак- терні для українського житла навіси- «піддашки» – виноси даху по фасадній стіні, що спиралися на стовпи. Згодом ці піддаш- ки стали закритими, утворюючи додатко- ве господарське приміщення – «галерею», «коридор», що стало специфічною ознакою житлобудівної традиції краю. Нерідко по глухій стіні хати робили невеличку комірчи- ну – «прихалабок». Зведення каркасних хат, поширення солом’яних дахів, на нашу думку, насампе- ред пов’язане зі змінами соціального стану – закріпаченням селян у ХVIII–XX ст. У ХІХ ст. рідкісними стали «хати на помості», тобто з дерев’яною підлогою. Зазвичай селянські та міщанські хати мали лише земляну долівку. Зсередини житлові частини будівлі на Слобожанщині білилися («мазалися»), рідко – досить інтенсивно підсинювалися. www.etnolog.org.ua IM FE 4343 Ва лентина Сушко До другої половини ХХ ст. на Сумщині побу- тували «хати з митими стінами», де рублені колоди всередині помешкання вирівнювали- ся «під рубанок» і «прооліфлювалися». Про внутрішнє планування українських хат XVII–XVIII ст. можемо дізнатися лише з писемних джерел. Від ХІХ – до початку ХХ ст. переважним типом планування була «хата на дві половини», де першим приміщенням, куди потрапляли з вулиці, були сіни – неопа- люване господарське приміщення, що ділило собою внутрішній простір житла на дві жит- лові (кімната і світлиця, кімната і кімната) або житлову та господарчу (хата і комора, світли- ця і комірчина) частини. У XVII – першій половині XVIII ст. житла простих козаків та козацької стар- шини відрізнялися мало, адже для того, аби здобути якісь маєтності, потрібен був час. Проте й до кінця XVIII ст. господи козаків та старшини різнилися розмірами, якістю оформлення інтер’єрів, а не асортиментом хатнього начиння (наприклад, не просте рядно лежало на ослоні, а купований коц; не з доморобного сукна, а з купованої парчі чи бабереку шили для жінки кунтуш, який ховали не в просту дерев’яну скриню, а в ковану чи принаймні мальовану). Тільки після зрівняння в правах російського та українського дворянства українське пан- ство відійшло від традиційного умеблюван- ня та побуту. Але навіть на околицях сто- личного Харкова до середини ХХ ст. стоя- ли «селянські» хати, хоча від 1970-х років мали вони вже не солом’яні, а залізні чи шиферні дахи. Традиції у функціональному розподі- лі та використанні внутрішнього простору хати існували здавна. Головним символічно- сакральним локусом хати був покуть – кут навпроти вхідних дверей. Там висіли ікони, прикрашені найкращими рушниками, фото- графії рідних (з кінця ХІХ ст.). Під образами стояв стіл, який завжди мав бути накритий скатертиною – «щоб життя голим не було». Покуть, сволок прикрашали тканими чи вишитими рушниками, паперовими й живи- ми квітами тощо. По діагоналі від покутя була розташована «вариста піч», яка займа- ла приблизно четверту-п’яту частину хати. Від причілка печі до протилежної стіни вла- штовували дощатий настил для спання – піл. Над полом зазвичай укріплювалася жердка для повсякденного одягу. Решта вбрання членів родини зберігалася в скринях чи про- сто на вішалках у прикомірку. До XIX ст. в селянському житлі жодних купованих меблів не було. Уздовж причілко- вої та чільної стін стояли щільно прикріпле- ні до них лави. Згодом їх замінили дерев’яні вузькі лавки-дивани з високими, нерідко різ- ними, спинками. Із зовнішнього боку столу до нього приставлялися пересувні ослони – лави без спинок. Простір хати від вустя печі до передньої стіни слугував «кухнею»: тут готували їжу і був зосереджений весь кухонний інвентар. Від вхідних дверей до причілка влаштовува- ли «мисник». Якщо мисник не мав дверцят, то яскраві, різнокольорові миски, що стояли на ньому та на полиці над дверима, ставали додатковим декоративним елементом оселі. В інтер’єрах широко застосовувалися деко- ративні тканини. Художнє оформлення будинків на Слобожанщині було розвинуто слабко: іноді обводили кольоровою глиною віконні та дверні прорізи, а частіше розфарбовували жовтою і червоною глиною, а також синьою, зеленою чи червоною фарбою віконниці. З кінця ХХ ст., коли для будівництва поча- ли широко застосовувати обпалену цеглу, розповсюдилася традиція з декоративними цілями зводити житло із цегли різного кольо- ру, різними способами кладки, залишаючи стіну ззовні нефарбованою. Водночас широ- ко розповсюджена і традиційна побілка стін крейдою чи оштукатурювання вапном. Іноді лиштви вікон, пілястри, карнизи виділялися інтенсивним контрастним кольором. ХХ століття принесло значні зміни не тільки в соціальний чи політичний устрій; кардинальні зміни відбулися й у будівництві. Так, хати 1920-х років, навіть ті, що будува- www.etnolog.org.ua IM FE 4 4 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 3/2 019 4 4 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 2/2 0 21 лися на тому самому подвір’ї (місцевий тер- мін «перекидалися»: «прийшов з кадрової, надумав жениться – перекидав хату», – з опо- віді жительки с. Липці Харківського району Харківської області. Так само називали пере- будову хати жительки с. Прістін та Сеньків Куп’янського району Харківської області), мали інакше (простіше) планування: два приміщення (житлове та нежитлове), з яких нежитлова частина – сіни – набагато змен- шилася, а житлова являла собою єдиний простір між зовнішніми стінами, на які й спиралася конструкція даху. Внутрішній простір у таких хатах ділила піч, яка стояла вже не вздовж внутрішньої сінешньої стіни, як це було раніше в хатах «на дві половини», а вздовж глухої стіни. Саме так, як у хаті в Музеї народної архітектури, побуту та дитячої творчості в с. Прелесне Слов’янського району Донецької області. Нерідко для того, щоб «не гріти вулицю», піч трохи відсували від стіни (тоді цей запі- чок міг слугувати господарським приміщен- ням або додатковим спальним місцем). Давніші хати «на дві половини» також почали ділити внутрішніми стінами, від- діляючи частини сіней для майстерень чи додаткових кімнат. Проте вже від 1930-х років з’являються цілі вулиці та села, що будувалися за дер- жавним планом. Такі забудови, на відміну від традиційних, зводилися орієнтованими не за сонцем, а з огляду на зручність під’їзду, за суворим планом подвір’я та внутрішнім плануванням житлових і господарських будівель. Прикладом такого будівництва можна назвати с. Мирне Борівського райо- ну Харківської області. Проте матеріали та технологія будівництва ще ненабагато від- різнялася від власницької: дерево на кар- кас чи опалубку, глина для стін та крейда для побілки, солома чи очерет на покрівлю даху. Кардинальні зміни відбулися тільки в другій половині ХХ ст., коли і «радгоспні» села, і власники старих хат почали будувати з купованої цегли, а дах вкривати бляхою, шифером та іншими сучасними матеріала- ми. Жителька с. Прістін Куп’янського райо- ну Харківської області назвала це просто бажанням похизуватися: «Як же ж вони – хата будується роками, і кінця нема, бо нема грошей купити цеглу, а глини ж кругом повно. І не то, шо не вміють [побудувати хату, “як у старовину”. – В. С.], а просто не хочуть, бо “шо люди скажуть”». Від 1970-х років особливу ціну мали «обкладені» хати, тобто зведені за тради- ційною технологією (зрубні, сторч чи топта- ні), але з додатково викладеними стінами із цегли [1, с. 9]. Такі хати вважалися набагато теплішими. Для цього використовували чер- вону цеглу, яка також уважалася теплішою. Проте біла силікатна цегла була дорожчою, а той, хто зводив таку хату, ніби демонстру- вав гарні статки – «не задумується, за шо топити». Відтоді й починається будівництво із цегли ще й хлівів (сараїв). У старих селах навіть зміни в будівельних матеріалах та технологіях не змінили тради- ційних планувальних рішень, бо й наприкін- ці ХХ ст. будівництво нової хати відбувало- ся на місці старої. Збереглася традиція буді- вельної жертви у вигляді закладин грошей під кути хати (як це зафіксовано в с. Мурафа й інших селах Краснокутського району Харківської області). Утім, внутрішнє планування хати все ж таки змінилося. Простір почали ділити сті- нами на кімнати без прив’язки до печі, яку замінила груба, а згодом – газове опалення. У хатах з’явилися «зали» – кімнати, у яких приймають гостей (центром її став теле- візор, що нині може бути підключений до супутникового зв’язку); «кухні», де члени родини не тільки готують, але й споживають їжу, «дитячі» та «спальні». У таких хатах нечасто влаштовують покуть – ікони стоять на поличках меблевої стінки чи в шифоньє- рі. Меблі, пройшовши всю еволюцію радян- ської епохи – від дерев’яних та металевих з панцирною сіткою ліжок, дерев’яних домо- робних диванів та столів, нині цілком від- повідають не лише міським, а й світовим зразкам та запитам. www.etnolog.org.ua IM FE 4545 Ва лентина Сушко Отже, порівняння планувальних і декора- тивних рішень та принципів житла мешкан- ців Слобожанщини відбиває загальні риси, спільні й для інших частин нашої країни, що доводить їх загальноукраїнський характер. Соціально-політичні та економічні зміни в житті українців спричинилися до змін і в народній архітектурі: змінилися матеріа- ли будівництва, декорування житла та його умеблювання. Серед спільних рис у традиційному будів- ництві слід виділити вільне планування поселення із центром – церквою. Поселення складалося з кутів, присілків, хуторів, у яких садиба розташовувалася якомога ближче до земельної ділянки власника на найменш придатних для господарства частинах грун- ту. У ХІХ ст. (спочатку у містах та містечках) починається вулична забудова з тяжінням до геометрично-вивірених форм. Основним типом для українців було три- камерне житло, у якому першими від вулиці були сіни, а решта приміщень були або повніс- тю житловими, або тільки одне з них (най- частіше те, яке мало кут на схід), а інше мало господарське призначення. Житло до ХІХ ст. було орієнтоване за сторонами світу, згодом – підпорядковувалося вуличній забудові. У внутрішньому просторі хати централь- не місце займала піч. Декором печі слугували в різних регіонах кахлі. На Слобожанщині ця традиція зникає до кінця ХІХ ст. У ХVIII ст. хати могли бути й курними та напівкурни- ми як на Слобожанщині, так і на Поліссі та Гуцульщині. Головними кольоровими акцентами народного житла українців Слобожанщини, як і по всій Україні, були декоративно-вжит- кові тканини: багатобарвні коци, ліжники та килими, яскраві ткані та вишиті рушники. Порівняння планувальних і декоратив- них рішень та принципів житла українців різних частин України доводить їх загаль- ноукраїнський характер. Зміни матеріалів будівництва та декорування житла спричи- нені соціально-економічними перетворен- нями. Однак сакральне значення Дому для українців залишається незмінним. Джерела та література 1. Астахова О. В., Крупа Т. М., Сушко В. А. Свята та побут Слобожанщини : альбом. Харків : Колорит, 2004. 125 с.: іл. 2. Багалій Д. І. Історія Слобідської України / перед- мова, коментар В. В. Кравченка. Харків : Основа, 1991. 256 с.: іл. 3. Грінченко Б. Д. Словарь української мови Т. IV. Р–Я. Київ : Видавництво Академії наук УССР, 1959. 564 с. 4. Марзеев А. Н. Жилища и санитарный быт сельско- го населения Украины. Харьков : Научная мысль, 1927. 196 с.: планы, карты, илл. 1 Див., наприклад: Юрченко П. Г. Дерев’яна архі- тектура України. Київ, 1970; Бойківщина. Історико- етнографічне дослідження. Київ, 1983; Бескид Ю. Матеріальна культура Лемківщини. Торонто, 1972; Гуцульщина. Історико-етнографічне дослідження. Київ, 1987; Лемківщина. Історико-етнографічне до- слідження : у 2 т. Львів, 1998, 1999; Орел Л. Скарб- ниця народної культури України. Київ, 2009; Кос- міна Т. В. Сільське житло Поділля. Київ, 1980; Со- полига М. Народне будівництво українців Східної Словаччини. Свидник, 1976; Сополига М. Народне житло українців Східної Словаччини. Братислава ; Пряшів, 1983; Сополига М. Народна архітектура українців Словаччини. Свидник, 2016; Тарас Я. Са- кральна дерев’яна архітектура українців Карпат: культурно-традиційний аспект. Львів, 2007; Феда- ка П. Народне житло українців Закарпаття ХVІІІ– ХХ століть. Ужгород, 2005; Радович Р. Поліське жит- ло: культурно-генетичні витоки та еволюційні про- цеси. Львів, 2017; Сілецький Р. Сільське поселення та садиба в Українських Карпатах ХІХ – поч. ХХ ст. Київ, 1994. Примітки www.etnolog.org.ua IM FE 4 6 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 3/2 019 4 6 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 2/2 0 21 References 1. ASTAKHOVA, Olena, Tetiana KRUPA, Valentyna SUSHKO. Holidays and Mode of life of Slobozhanshchyna: An Album. Kharkiv: Coloration, 2004, 125 pp., ill. [in Ukrainian] 2. BAHALIY, Dmytro. The History of Sloboda Ukraine. Prefaced and commented by Volodymyr KRAVCHENKO. Kharkiv: Osnova, 1991, 256 pp., ill. [in Ukrainian]. 3. HRINCHENKO, Borys (compiled and added by). A Dictionary of the Ukrainian Language: in Four Volumes. A photomechanically reproduced edition. Kyiv: AS of UkrSSR Press, 1959, vol. IV: Р–Я, 564 pp. [in Ukrai- nian]. 4. MARZIEYEV, Oleksandr. Dwellings and Sanitary Activities of Ukraine’s Rural Population. Kharkiv: Scientific Thought, 1927, 196 pp., plans, maps, ill. [in Russian]. 5. PIRKO, Vasyl, Oleksandr HURZHIY (compil- ers). Descriptions of the Kharkiv Governorate in the Late XVIIIth Century: Descriptive and Statistical Sources. Edito- rial board’s chief – Pavlo SOKHAN, deputy chief – Valeriy SMOLIY. UkrSSR Academy of Sciences’ Archeographic Committee, Institute of History of Ukraine, USSR’s Cen- tral State Military and Historical Archives, Donetsk State University. Kyiv: Scientific Thought, 1991, 224 pp., ill. [in Ukrainian]. 6. SKRYPNYK, Hanna. Ethnographic Museums of Ukraine. Their Formation and Development. AS of UkrSSR’s M. Rylskyi Institute of Art Studies, Folklore and Ethnogra- phy. Kyiv: Scientific Thought, 1989, 301 pp., ill. [in Ukrai- nian]. 7. SUMTSOV, Mykola. Slobozhahshcnyna Residents. A Historical and Ethnographic Study. Text preparation and linguistic editing – Leonid USHKALOV, prefaced, anno- tated and postface-authored by Volodymyr FRADKIN. Kharkiv: Kharkiv Acta, 2002, 282 pp. [in Ukrainian]. 8. TARANUSHENKO, Stefan. The Art of Slobozhanshchyna in the XVIIth–XVIIIth Centuries. Kharkiv: Proletarian Publishing House’s First Printing House, 1928, 9 pp., 36 ill. [in Ukrainian]. 9. TARANUSHENKO, Stefan. Scientific Heritage. The Period in Kharkiv. Studies over 1918–1932: Monographs, Papers, Reviews, Appendices, Studies on Taranushenko, Illustrations, and Reference Materials. Compiled by Oleksandr SAVCHUK and Serhiy BILOKIN. Text-prepared by Oleksandr SAVCHUK and Mykhaylo KRASYKOV. Scientifically edited by Mykhaylo KRASYKOV. Prefaced by Serhiy BILOKIN. Annotated by Oleksandr SAVCHUK. Kharkiv: Athos, 2009, 432 pp. [in Ukrainian]. 10. PONOMARIOV, Anatoliy, Lidiya ARTIUKH and Tamara KOSMINA, eds. The Ukrainian Past: An Illustrated Ethnographic Reference Book. 2nd ed. Kyiv: Lybid, 1994, 256 pp., ill. [in Ukrainian]. 5. Описи Харківського намісництва кінця XVIII ст. Описово-статистичні джерела / АН УРСР, Археограф. комісія та ін. ; упоряд. В. О. Пірко, О. І. Гуржій ; редкол. П. С. Сохань (відп. ред.) та ін. Київ : Наук. думка, 1991. 224 с. 6. Скрипник Г. А. Етнографічні музеї України. Ста- новлення і розвиток / АН УРСР, Інститут мистецтвоз- навства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського. Київ : Наук. думка, 1989. 304 с.: іл. 7. Сумцов М. Ф. Слобожане. Історико-етнографічна розвідка / підготовка тексту й мовна редакція Леоніда Ушкалова ; слово до читача, примітки та післямова Воло- димира Фрадкіна. Харків : Акта, 2002. 282 с. 8. Таранушенко С. Мистецтво Слобожанщини XVII–XVIII вв. Харків : Перша Друкарня видавництва «Пролетарій», 1928. 9 с., 36 іл. 9. Таранушенко С. А. Наукова спадщина. Харків- ський період. Дослідження 1918–1932 рр.: моногра- фічні видання, статті, рецензії, додатки, таранушен- кознавчі студії / упоряд. О. О. Савчук, С. І. Білокінь; підготовка тексту О. О. Савчук, М. М. Красиков; наук. ред. М. М. Красиков; передм. С. І. Білоконя; прим. О. О. Савчука. Харків : Атос, 2009. 432 с. 10. Українська минувшина. Ілюстрований етно- графічний довідник / А. П. Пономарьов, Л. Ф. Артюх, Т. В. Косміна, ін. Київ : Либідь, 1994. 256 с.: іл. www.etnolog.org.ua IM FE

Регіональні особливості планувальних і декоративних житлобудівних традицій Слобожанщини

Репозитарії

Схожі ресурси