Сторінки життя і творчості

Сторінки життя і творчості

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2006
1. Verfasser: Шемшученко, Ю.С.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2006
Schlagworte:
Ювілеї
Online Zugang:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2044
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Сторінки життя і творчості / Ю.С. Шемшученко // Вісн. НАН України. — 2006. — N 6. — С. 26-30. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2044
record_format dspace
spelling Шемшученко, Ю.С.
2008-09-08T11:10:25Z
2008-09-08T11:10:25Z
2006
Сторінки життя і творчості / Ю.С. Шемшученко // Вісн. НАН України. — 2006. — N 6. — С. 26-30. — укр.
0372-6436
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2044
uk
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
Ювілеї
Сторінки життя і творчості
Article
published earlier
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
title Сторінки життя і творчості
spellingShingle Сторінки життя і творчості
Шемшученко, Ю.С.
Ювілеї
title_short Сторінки життя і творчості
title_full Сторінки життя і творчості
title_fullStr Сторінки життя і творчості
title_full_unstemmed Сторінки життя і творчості
title_sort сторінки життя і творчості
author Шемшученко, Ю.С.
author_facet Шемшученко, Ю.С.
topic Ювілеї
topic_facet Ювілеї
publishDate 2006
language Ukrainian
publisher Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
format Article
issn 0372-6436
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2044
citation_txt Сторінки життя і творчості / Ю.С. Шемшученко // Вісн. НАН України. — 2006. — N 6. — С. 26-30. — укр.
work_keys_str_mv AT šemšučenkoûs storínkižittâítvorčostí
first_indexed 2025-11-27T05:05:22Z
last_indexed 2025-11-27T05:05:22Z
_version_ 1850801056617857024
fulltext 26 ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 6 СТОРІНКИ ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ Ю.С. ШЕМШУЧЕНКО, академік НАН України, директор Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України В аналах людської пам’яті надовго збері� гаються імена тих особистостей, які своєю невтомною, подвижницькою працею збагачували вітчизняну науку, втілювали в життя прогресивні ідеї. До них належить і Микола Прокопович Василенко — другий президент ВУАН, видатний учений�історик і правознавець, людина непересічної долі. Завдяки клопотанням Академії та її прези� дента академіка Бориса Євгеновича Патона славне ім’я М.П. Василенка тепер уже назав� жди повернуто із забуття до пантеону україн� ської науки, її золотого фонду. Життя, наукова і громадська діяльність Миколи Прокоповича припали на буремні часи другої половини ХІХ і першої полови� ни ХХ ст. Він народився 2(14) лютого 1866 р. у селищі Есмані Глухівського повіту Чернігівської гу� бернії (тепер — с. Червоне Глухівського райо� ну Сумської області). Навчався у Глухівській прогімназії та Полтавській гімназії. У 1890 р. закінчив історико�філологічний факультет Дерптського (нині — Тартуського) універси� тету. Повернувся до Києва, де почав викла� дацьку і наукову діяльність, редагував газету «Киевское слово». У 1907 р. за публікацію в ній статей антиурядового характеру був засуд� жений до року ув’язнення, яке відбував у сум� нозвісних петербурзьких «Хрестах». Ще до цього склав екстерном іспити за юридичний факультет Новоросійського університету, пра� цював присяжним повіреним (адвокатом) в Одесі та Києві. Після повалення самодержавства обіймав посади попечителя Київської навчальної ок� руги і певний час — товариша міністра осві� ти Тимчасового уряду Росії. З проголошен� ням УНР активно залучився до національ� но�державного будівництва. За гетьмана П. Скоропадського Микола Прокопович був міністром освіти і мистецтв, використавши цю посаду для утворення Української Ака� демії наук, а згодом став її другим президен� том. У 1924 р. М.П. Василенка безпідставно притягали до кримінальної відповідальності за сфальсифікованою справою «Київського обласного центру дій». До кінця свого жит� тя, яке обірвалося у жовтні 1935 р., учений працював в Академії. Написав і опублікував близько 500 наукових праць з історико�пра� вової тематики. Був одружений з Наталією Дмитрівною Полонською�Василенко — відо� мою дослідницею історії України і ВАУН. За цією короткоформатною біографічною довідкою — велике і насичене подіями життя яскравої особистості, талановитого вченого й організатора. Життя, віддане Академії. Саме М. Василенко стояв біля її витоків. Ще пра� цюючи товаришем міністра освіти Тимчасо� вого уряду, він ініціював ідею заснування УАН. Як пізніше згадував ще один товариш міністра — В.І. Вернадський — у М.П. Васи� ленка «першого виникла думка утворення УАН. У нас з ним зразу ж виникли дорогі для нас обох дружні зв’язки».1 Будучи міністром освіти і мистецтв в уряді П. Скоропадського, М.П. Василенко запро� сив до Києва В.І. Вернадського, який очолив комісію з розробки Статуту Академії. Відкри� ваючи перше засідання комісії, Микола Про� копович зазначив: «Утворення УАН має ве� 1 В е р н а д с ь к и й В . І . Із споминів // Вісн. АН УРСР. — 1989. — № 4. — С. 59. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 6 27 лике національне значення, бо ще й досі є ба� гато людей, які скептично й з насмішкою ставляться до українського руху та його відродження, не мають віри ні в життєві сили українського народу, ні в розвиток української мови й науки. Для тих, хто вірить в життє� здатність українського народу, для кого відродження його є «святая святих», для тих утворення УАН має величезну вагу, є націо� нальною потребою і черговим завданням». Як міністр М. Василенко провів складений комісією статут через усі гетьманські ін� станції. 14 листопада 1918 р. було прийнято Закон «Про заснування Української Академії наук» і статут УАН. За цим документом Ака� демія визначалася як «найвища наукова дер� жавна установа в Україні», подібно до нині� шнього правового статусу НАН України. Перша сесія УАН відбулася 27 листопада, а 30 «спільне зібрання» Академії звернулося до М. Василенка з такою заявою: «Ми одноголос� но ухвалили надіслати Вам своє щире приві� тання і гарячу подяку за те, що бувши мі� ністром народної світи, Ви всією душею по� клопоталися про заснування УАН і записали своє ім’я нестертими літерами в історії Ака� демії». Першим президентом УАН, як відомо, було обрано В.І. Вернадського. Попередньо обго� ворювалася і кандидатура М.С. Грушевсько� го. Ось як про це згадує гетьман П. Скоро� падський у своїх «Спогадах»: «Перед тим, як відкрити Українську Академію наук, ми довго обмірковували, хто мав бути її головою. Я був такої думки, та й усі зо мною погоджувалися, що це високе й почесне місце належить в Ук� раїні тільки Грушевському. Грушевського я зав� жди високо цінив як найбільшого нашого істо� рика... Тому я прохав позондувати ґрунт, як би він до такої пропозиції поставився. Від� повідь була категорично негативна» 2. Для цього, на мою думку, було кілька при� чин. По�перше, М.С. Грушевський загалом негативно ставився до авторитарного режиму гетьмана П. Скоропадського і не мав наміру співробітничати з ним. По�друге, Михайло Сергійович був у полоні своєї ідеї про те, що фактично єдиною моделлю нової Академії має бути Українське наукове товариство, яке він очолював. По�третє, М. Грушевський розгля� дав Академію як наукову установу для розвит� ку історичної та інших суспільних наук. Тоді як В. Вернадський, М. Василенко та інші вчені вбачали в Академії наукову установу ширшо� го профілю, що об’єднала б як суспільні, так і технічні та природничі науки. М. Грушевський відмовився не тільки від посади президента УАН, а й від пропозиції ввійти до першого складу Академії. У його оцінці початкових років існування Академії було чимало суб’єктивного, емоційного. Втім, це не завадило Михайлові Сергійовичу в 1923 р. стати академіком Всеукраїнської ака� демії наук і посісти в ній чільне місце. Після повалення гетьманату Микола Про� копович фактично відійшов від політичної діяльності. Він дедалі більше зосереджуєть� ся на наукових студіях. Викладачі Київсько� го університету обирають М.П. Василенка професором. Попри численні пропозиції емі� грувати, він, як патріот, твердо вирішує за� лишитися на Батьківщині. З утвердженням Радянської влади вчено� го 1920 р. обирають академіком, а за рік — президентом ВУАН. Щоправда, на цій посаді він попрацював менше року — нова влада не забула міністерської діяльності Миколи Про� коповича за гетьмана П. Скоропадського. Наркомат освіти довго зволікав із затвер� дженням членів президії і президента ВУАН. За цих умов М. Василенко склав з себе обо� в’язки президента. Він подякував Академії на спільному зібранні за те, що вона вшанувала його вибором на цей пост. Після цього Микола Прокопович очолю� вав Комісію для виучування західнорусько� 2 П о л о н с ь к а � В а с и л е н к о Н . Д . Українська Академія наук. Нарис історії. — К., 1993. — С. 15– 16. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 628 го й українського права (до 1933 р.), Соціаль� но�економічний відділ (до 1929 р.), Товари� ство правників (до 1926 р.), Історичне това� риство Нестора�літописця (до 1930 р.). У нього визрівало багато творчих задумів і планів, однак доля приготувала для вченого важке випробування. Радянська влада, яка досить упереджено ставилася до «старої професури», завдала Миколі Прокоповичу болісного удару. У ве� ресні 1923 р. його заарештовують і віддають до суду — начебто за участь у контрреволю� ційній організації «Київський обласний центр дій». У квітні 1924 р. суд визнав М. Василен� ка й інших підсудних винними у створенні «контрреволюційної організації» та шпи� гунстві на користь спецслужб Польщі і Фран� ції. Вченого засуджують до 10 років позбав� лення волі. Академія виявила громадянську мужність у боротьбі за свого несправедливо звинува� ченого другого президента. Було надіслано п’ять клопотань до Президії ВУЦВК про скасування вироку щодо М.П. Василенка. Не можна без хвилювання читати докумен� ти, де стоять підписи найвідоміших на той час українських учених — К.Г. Воблого, О.М. Гілярова, Д.О. Граве, М.С. Грушев� ського, С.О. Єфремова, О.В. Корчака�Че� пурківського, А.Ю. Кримського, В.І. Лип� ського, О.П. Новицького, М.В. Птухи, Б.І. Срезневського, П.А. Тутковського, І.І. Шмальгаузена, В.Г. Шапошникова та ін. За М.П. Василенка вступилися і знані російські вчені, зокрема академік О.Ю. Шмідт. Він писав тоді дружині засудженого: «Ра� дянській владі зовсім не потрібно, щоб людина, яка ніколи ворогом її не була і ніякої контр� революційної діяльності вести і не збиралася, неодмінно сиділа у в’язниці». Боротьба за академіка М.П. Василенка увінчалася успіхом. У лютому 1925 р. Прези� дія ВУЦВК помилувала вченого. Він тоді за� нотував до щоденника: «Спомини важкі. Коли�небудь треба буде написати про них. Вони мають, безсумнівно, громадський ін� терес». Але цього автор так і не встиг зробити. Останні 10 років свого життя М.П. Васи� ленко присвятив винятково науковій діяль� ності. У цей період він багато зробив для об� ґрунтування шляхів розвитку українського права, що «має свій самостійний інтерес для правника, історика і соціолога». Микола Прокопович опублікував фундаментальні розвідки про джерела права України — «Ли� товський статут», «Права, за якими судить� ся малоросійський народ», «Конституція Пилипа Орлика» та ін. Вершиною археогра� фічної діяльності вченого стала видана у 1929 р. «Збірка матеріалів з історії україн� ського права», яка і нині залишається цінним набутком вітчизняної науки. Микола Прокопович болісно переживав широкомасштабні «чистки» і репресії 30�х років, які хвилею прокотилися і по Академії. Партапаратники вважали її «гніздом націона� лізму». Навіть у 1934 р., коли М. Василенко вже був важко хворий, вони зарахували його до «ворожої організації» «Молода Академія». В одній із доповідних записок до ЦК КП(б)У стверджувалося: серед академіків є велика група, яка жодної наукової роботи не здійснює і ніякої користі Академії не дає. Серед них — академіки В.І. Липський, О.В. Корчак�Чепур� ківський, А.Ю. Кримський, Д. Яворницький, О.І. Левицький, О.М. Гіляров, М.П. Василен� ко та ін. Зовсім по�іншому оцінювали внесок Ми� коли Прокоповича в науку відомі у Радян� ському Союзі вчені. Того самого 1934 р. ака� демік Сергій Вавилов писав М. Василенку: «Академія наук СРСР збирається видати бібліографічний словник найвидатніших нау� кових співробітників СРСР. Тому просимо за� повнити анкету, надіслати список праць і фото». Як зазначала пізніше Н.Д. Полонська�Ва� силенко, її чоловік усією душею належав Ака� демії, був її патріотом. До самої смерті він «жив інтересами Академії, гірко переживав її ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 6 29 знищення і його останні передсмертні слова були про Академію наук» 3. А що ж УАН? Академія, яка в середині 20�х років так мужньо боролася за М. Василенка, через десятиліття виявилася паралізованою і навіть не відгукнулася друкованим словом на смерть свого будівничого. Вченого скромно поховали на Лук’янівському цвинтарі. Ця скорботна подія, втім, не залишилася не помі� ченою за кордоном. «Чеський історичний ча� сопис», зокрема, повідомляв: «У Києві помер відомий український історик М.П. Василенко. Його праці мають синтетичний характер і засновані на різноманітних, раніше не опублі� кованих архівних матеріалах». Після смерті М. Василенка за ним надовго потягнувся шлейф українського буржуазно� го націоналіста. Саме з цим епітетом подава� ли відомості про вченого і «Велика радянська енциклопедія», й «Українська радянська ен� циклопедія». Хоча насправді М.П. Василен� ко ні націоналістом, ні сепаратистом ніколи не був. «Я ворог всіляких сепаратистських течій, — писав він в одному з приватних лис� тів. — Дуже важливо встановити правильні і братерські відносини між українським і росій� ським народами, їх культурами». До речі, сьогодні, особливо з огляду на по� літизацію в Україні мовного питання, станов� лять інтерес погляди Миколи Прокоповича на цю проблему. Цікаво, що він був прибічником рівності двох мов — української та російської. «Мову, — відзначав учений, — насильницьким способом прищепити не можна. Тому ті особи, які обстоюють необхідність заборони росій� ської мови і заміни її виключно українською, гли� боко помиляються. Вони лише гальмують роз� виток мови та її проникнення у народну тов� щу. Заборонні заходи диктуються швидше невірою в силу і спроможність української мови розвинутися природним шляхом і здобути зна� чення мови національної». Правда про М. Василенка була відновлена тільки з початком перебудови. Чимало зробив для цього Центр досліджень науково�техніч� ного потенціалу та історії науки АН УРСР, яким тоді керував член�кореспондент АН УРСР Геннадій Михайлович Добров. До від� новлення чесного імені М.П. Василенка залу� чилися і науковці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького. За підготовленими мате� ріалами Президія АН УРСР 22 грудня 1988 р. прийняла постанову «Про актуальні маловив� чені питання історії заснування і перших років діяльності АН УРСР». У постанові офіційно зафіксовано факт, що другим президентом Академії був М.П. Василенко. Передбачалося також видати вибрані праці вченого. Тоді ж науковцям довелося знову поверну� тися до судового процесу над ученим, зініці� йованим у середині 20�х років. Справа в тому, що М.П. Василенка було помилувано, але не реабілітовано. Слід зазначити, що й у 80�х ро� ках у вищих ешелонах влади не поспішали з реабілітацією академіка. На звернення пре� зидента АН УРСР Б.Є. Патона до Прокура� тури УРСР 1989 р. в останньої не знайшлося підстав для опротестування відповідного ви� року суду. Тільки у червні 1991 р. Пленум Верховного Суду УРСР задовольнив протест Прокурора УРСР М.О. Потебенька, скасував усі рішення судів щодо М.П. Василенка і пов� ністю його реабілітував. Довгим і важким був шлях до істини. Оцінюючи творчу спадщину Миколи Про� коповича, можна погоджуватися чи не погод� жуватися з його поглядами на ті чи ті про� блеми. Він не завжди був послідовним у своїх діях, багато зробив як історик і правознавець, але й припускався помилок. Та беззапереч� ним є те, що М.П. Василенко був чесною і по� рядною людиною, гуманістом, відданим нау� ці лицарем. За спогадами рідних, Микола Прокопович був м’якої вдачі, типовий ліберал, не наро� джений для політики. Жив справами Ака� демії, служив вітчизняній науці. 3 П о л о н с ь к а � В а с и л е н к о Н . Д . Зазначена праця. — С. 29. 30 ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 6 М.П. Василенко мешкав у будинку по вул. Тарасівській, 20. У цьому самому будин� ку жив із батьками і М. Вайсберг. Він пам’я� тає останні роки вченого: жив скромно зі своєю молодою дружиною. Мав велику біб� ліотеку. Був інтелігентним і чемним як з до� рослими, так і з дітьми. У М. Вайсберга збереглася скрипка з гри� фом «Ніколо Аматті», на якій любив грати Микола Прокопович, а також предмети до� машнього вжитку вченого: телефон, годин� ник з інкрустацією, стіл, крісла тощо і навіть невеликий скляний графин, у якому подава� лася до столу горілка. Варто було б придба� ти дещо з цього для музею Академії. Незалежна Україна не забула вченого, ім’я якого майже півстоліття радянська влада на� магалася поховати у Леті. НАН України, як відомо, присуджує премію ім. М.П. Василен� ка. У Києві є вулиця його імені. Незабаром побачить світ ювілейна монета із зображен� ням академіка, що карбується НБУ у серії «Видатні особистості України». Впорядкова� на його могила на Лук’янівському кладовищі. На будинку НАН України, де працював уче� ний, і Глухівського державного педагогічно� го університету, в якому він навчався, вста� новлено меморіальні дошки. До 140�річчя від дня народження М.П. Ва� силенка Інститут держави і права ім. В.М. Ко� рецького НАН України видав перший том тритомника його вибраних праць. До нього ввійшли роботи з історії України, невдовзі вийдуть другий і третій томи. У другому томі будуть вміщені праці юридичного характеру, у третьому — щоденник ученого «Моє життя», його листування тощо. Про ювілей знаменитого земляка згадали і на його малій батьківщині. У лютому в сели� щі Червоному Глухівського району відбуло� ся урочисте вшанування пам’яті М.П. Васи� ленка. На будинку місцевої школи з’явилася меморіальна дошка, звучали вірші: «Служив народу України / Усім своїм палким життям. / Вклонімось низько цій людині / За вклад її у майбуття». ОСНОВОПОЛОЖНИК УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРИКО�ПРАВОВОЇ НАУКИ І. Б. УСЕНКО, кандидат юридичних наук, завідувач відділу історико�правових досліджень Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Наукова творчість академіка М.П. Васи� ленка надзвичайно багатогранна. На тлі безперечних здобутків ученого у царині істо� ричної науки його юридична діяльність іноді хибно вважається чимось випадковим, вто� ринним. Проте це далеко не так. Від самого дитинства майбутній академік виховувався в атмосфері поваги до права і порядку, в оточенні людей, більшою чи мен� шою мірою пов’язаних з юридичною практи� кою. Так, батько вченого, Прокіп Іванович, після здобуття початкової освіти у Глухів� ському училищі працював писарем у повіто� вому суді, згодом — діловодом поліційної дільниці (стану), а в Есмань приїхав, уже обіймаючи посаду станового пристава. За спогадами М.П. Василенка, це «була людина розумна, чесна, з великими юридичними та ад� міністративними здібностями; його юридичні поради цінилися сусідами, які часто доруча� ли йому переведення складних справ, хоча він і не мав юридичної освіти» 1. 1 В о р о н е н к о В.В. , К і с т е р с ь к а Л.Д., М а т � в є є в а Л.В., Ус е н к о І.Б. Микола Прокопович Василенко. — К.: Наук. думка, 1991. — С. 13.

Ähnliche Einträge