Ландшафт як дзеркало спогадів: сучасні меморіальні практики наддніпрянців у контексті постколоніальних студій (за польовими матеріалами)
В умовах зростання сучасних глобалізаційних тенденцій дослідники дедалі частіше фокусують увагу на екологічних і просторових характеристиках національних культур. У ХХ ст. в результаті незбалансованої екологічної політики в СРСР було порушено базові принципи взаємодії людини і ландшафту. Зокрема, в...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Народна творчість та етнологія |
|---|---|
| Дата: | 2021 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2021
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204463 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Ландшафт як дзеркало спогадів: сучасні меморіальні практики наддніпрянців у контексті постколоніальних студій (за польовими матеріалами) / Л. Боса // Народна творчість та етнологія. — 2021. — № 4. — С. 17–27. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-204463 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Боса, Л. 2025-07-11T08:50:29Z 2021 Ландшафт як дзеркало спогадів: сучасні меморіальні практики наддніпрянців у контексті постколоніальних студій (за польовими матеріалами) / Л. Боса // Народна творчість та етнологія. — 2021. — № 4. — С. 17–27. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204463 712:001.891.55](282.247.32] https://doi.org/10.15407/nte2021.04.017 В умовах зростання сучасних глобалізаційних тенденцій дослідники дедалі частіше фокусують увагу на екологічних і просторових характеристиках національних культур. У ХХ ст. в результаті незбалансованої екологічної політики в СРСР було порушено базові принципи взаємодії людини і ландшафту. Зокрема, в Україні внаслідок будови каскаду гідроелектростанцій був знищений традиційний прирічковий ландшафт Дніпра, реліктові землі якого ще донедавна складали цілісну природно-культурну (асоціативну, історичну, топонімічну, екологічну) систему. Здійснені нами експедиційні дослідження дали змогу виокремити особливу роль колишнього ландшафту Ріки (як «дзеркала пам’яті») в колективних уявленнях місцевого населення та українців загалом. Наголошено також на процесах активізації в останні роки неформальних «меморіальних спільнот», які проводять широку діяльність для об’єднання нащадків переселенців із місць затоплення. Більшість таких акцій складають ритуально-поминальні дії, що маніфестують скорботу й намагання вимушених переселенців передати нащадкам пам’ять про втрачену малу батьківщину. Спонтанна меморіалізація, розпочавшись як традиційний поминальний ритуал, природно-культурна настанова місцевих громад на комеморацію (спільне пам’ятання), набирає обрисів протестної соціальної дії в час нових викликів для суспільства, свідомо захищаючи національний простір. Для інтерпретації отриманих матеріалів (власних етнографічних спостережень, інтерв’ю, матеріалів ЗМІ, соціальних мереж, візуальних документів) застосовано методи ситуаційного аналізу та перформативності культури (ритуалу) щодо визначення диспозицій «домінування – підлеглості», «центру – периферії», «пам’яті – амнезії», «структур іншування», «опору» тощо як способу легітимізації «низових голосів» та аналізу владних практик. With the growth of modern globalization trends, researchers are increasingly focusing on the ecological and spatial features of national cultures. In the 20th century, as a result of unbalanced environmental policy in the USSR, the basic principles of human-landscape interaction were violated. Particularly, in Ukraine, as a result of the construction of a cascade of hydroelectric power plants, the traditional riverside landscape of the Dnieper was destroyed, the relict lands of which until recently formed an integral natural and cultural (associative, historical, toponymic, ecological) system. Our expeditionary research made it possible to highlight the special role of the former landscape of the River (as a “mirror of memory”) in the collective perceptions of the local population and Ukrainians in general. Emphasis has also been focused on the intensification of informal “memorial communities” in recent years, which have been active in consolidating the descendants of displaced people from floodplains. Most of these actions are ritual and memorial ones that manifest the grief and efforts of forced relocating persons to pass on to their descendants the memory of their lost small homeland. Spontaneous memorialization, beginning as a traditional funeral ritual, a natural and cultural instruction of local communities to commemorate (mutual memory), takes the form of protest social action in a time of new challenges for society, consciously protecting the national space. To interpret the obtained materials (own ethnographic monitoring, interviews, mass-media materials, social networks, visual documents) methods of situational analysis and performativity of culture (the ritual) were used to determine the dispositions “dominance – subordination”, “center” – “periphery”, “memory” – “amnesia”, “structures of othering”, “resistance”, etc as a way of legitimizing “grassroots voices” and analysis of power practices. uk Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія З історії науки Ландшафт як дзеркало спогадів: сучасні меморіальні практики наддніпрянців у контексті постколоніальних студій (за польовими матеріалами) Landscape as a mirror of memories: modern memorial practices of the Dnieper people in the context of postcolonial studies (According to field materials) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Ландшафт як дзеркало спогадів: сучасні меморіальні практики наддніпрянців у контексті постколоніальних студій (за польовими матеріалами) |
| spellingShingle |
Ландшафт як дзеркало спогадів: сучасні меморіальні практики наддніпрянців у контексті постколоніальних студій (за польовими матеріалами) Боса, Л. З історії науки |
| title_short |
Ландшафт як дзеркало спогадів: сучасні меморіальні практики наддніпрянців у контексті постколоніальних студій (за польовими матеріалами) |
| title_full |
Ландшафт як дзеркало спогадів: сучасні меморіальні практики наддніпрянців у контексті постколоніальних студій (за польовими матеріалами) |
| title_fullStr |
Ландшафт як дзеркало спогадів: сучасні меморіальні практики наддніпрянців у контексті постколоніальних студій (за польовими матеріалами) |
| title_full_unstemmed |
Ландшафт як дзеркало спогадів: сучасні меморіальні практики наддніпрянців у контексті постколоніальних студій (за польовими матеріалами) |
| title_sort |
ландшафт як дзеркало спогадів: сучасні меморіальні практики наддніпрянців у контексті постколоніальних студій (за польовими матеріалами) |
| author |
Боса, Л. |
| author_facet |
Боса, Л. |
| topic |
З історії науки |
| topic_facet |
З історії науки |
| publishDate |
2021 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Народна творчість та етнологія |
| publisher |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Landscape as a mirror of memories: modern memorial practices of the Dnieper people in the context of postcolonial studies (According to field materials) |
| description |
В умовах зростання сучасних глобалізаційних тенденцій дослідники дедалі частіше фокусують увагу на екологічних і просторових характеристиках національних культур. У ХХ ст. в результаті незбалансованої екологічної політики в СРСР було порушено базові принципи взаємодії людини і ландшафту. Зокрема, в Україні внаслідок будови каскаду гідроелектростанцій був знищений традиційний прирічковий ландшафт Дніпра, реліктові землі якого ще донедавна складали цілісну природно-культурну (асоціативну, історичну, топонімічну, екологічну) систему. Здійснені нами експедиційні дослідження дали змогу виокремити особливу роль колишнього ландшафту Ріки (як «дзеркала пам’яті») в колективних уявленнях місцевого населення та українців загалом. Наголошено також на процесах активізації в останні роки неформальних «меморіальних спільнот», які проводять широку діяльність для об’єднання нащадків переселенців із місць затоплення. Більшість таких акцій складають ритуально-поминальні дії, що маніфестують скорботу й намагання вимушених переселенців передати нащадкам пам’ять про втрачену малу батьківщину. Спонтанна меморіалізація, розпочавшись як традиційний поминальний ритуал, природно-культурна настанова місцевих громад на комеморацію (спільне пам’ятання), набирає обрисів протестної соціальної дії в час нових викликів для суспільства, свідомо захищаючи національний простір. Для інтерпретації отриманих матеріалів (власних етнографічних спостережень, інтерв’ю, матеріалів ЗМІ, соціальних мереж, візуальних документів) застосовано методи ситуаційного аналізу та перформативності культури (ритуалу) щодо визначення диспозицій «домінування – підлеглості», «центру – периферії», «пам’яті – амнезії», «структур іншування», «опору» тощо як способу легітимізації «низових голосів» та аналізу владних практик.
With the growth of modern globalization trends, researchers are increasingly focusing on the ecological and spatial features of national cultures. In the 20th century, as a result of unbalanced environmental policy in the USSR, the basic principles of human-landscape interaction were violated. Particularly, in Ukraine, as a result of the construction of a cascade of hydroelectric power plants, the traditional riverside landscape of the Dnieper was destroyed, the relict lands of which until recently formed an integral natural and cultural (associative, historical, toponymic, ecological) system. Our expeditionary research made it possible to highlight the special role of the former landscape of the River (as a “mirror of memory”) in the collective perceptions of the local population and Ukrainians in general. Emphasis has also been focused on the intensification of informal “memorial communities” in recent years, which have been active in consolidating the descendants of displaced people from floodplains. Most of these actions are ritual and memorial ones that manifest the grief and efforts of forced relocating persons to pass on to their descendants the memory of their lost small homeland. Spontaneous memorialization, beginning as a traditional funeral ritual, a natural and cultural instruction of local communities to commemorate (mutual memory), takes the form of protest social action in a time of new challenges for society, consciously protecting the national space. To interpret the obtained materials (own ethnographic monitoring, interviews, mass-media materials, social networks, visual documents) methods of situational analysis and performativity of culture (the ritual) were used to determine the dispositions “dominance – subordination”, “center” – “periphery”, “memory” – “amnesia”, “structures of othering”, “resistance”, etc as a way of legitimizing “grassroots voices” and analysis of power practices.
|
| issn |
0130-6936 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204463 |
| citation_txt |
Ландшафт як дзеркало спогадів: сучасні меморіальні практики наддніпрянців у контексті постколоніальних студій (за польовими матеріалами) / Л. Боса // Народна творчість та етнологія. — 2021. — № 4. — С. 17–27. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT bosal landšaftâkdzerkalospogadívsučasnímemoríalʹnípraktikinaddníprâncívukontekstípostkoloníalʹnihstudíizapolʹovimimateríalami AT bosal landscapeasamirrorofmemoriesmodernmemorialpracticesofthednieperpeopleinthecontextofpostcolonialstudiesaccordingtofieldmaterials |
| first_indexed |
2025-11-26T07:12:02Z |
| last_indexed |
2025-11-26T07:12:02Z |
| _version_ |
1850616661081587712 |
| fulltext |
17
БОСА ЛюБОВ
кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця відділу «Український етнологічний центр»
Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України
BoSA liuBoV
a Ph.D. in history, a senior researcher at the NaSu m. rylskyi IaSFe ukrainian ethnological Centre
Department
DOI https://doi.org/10.15407/nte2021.04.017
Бібліографічний опис:
Боса, л. (2021) ландшафт як дзеркало спогадів: сучасні меморіальні практики наддніпрянців у контексті
постколоніальних студій (за польовими матеріалами). Народна творчість та етнологія, 4 (392), 17–27.
Bosa, l. (2021) landscape as a mirror of memories: modern memorial practices of the Dnieper people in the
context of postcolonial studies (according to field materials). Folk Art and Ethnology, 4 (392), 17–27.
Анотація / Abstract
В умовах зростання сучасних глобалізаційних тенденцій дослідники дедалі частіше фокусують увагу на екологіч-
них і просторових характеристиках національних культур. У хх ст. в результаті незбалансованої екологічної політики
в сРсР було порушено базові принципи взаємодії людини і ландшафту. Зокрема, в Україні внаслідок будови каскаду
гідроелектростанцій був знищений традиційний прирічковий ландшафт дніпра, реліктові землі якого ще донедавна
складали цілісну природно-культурну (асоціативну, історичну, топонімічну, екологічну) систему. Здійснені нами екс-
педиційні дослідження дали змогу виокремити особливу роль колишнього ландшафту Ріки (як «дзеркала пам’яті»)
в колективних уявленнях місцевого населення та українців загалом. Наголошено також на процесах активізації в
останні роки неформальних «меморіальних спільнот», які проводять широку діяльність для об’єднання нащадків
переселенців із місць затоплення. Більшість таких акцій складають ритуально-поминальні дії, що маніфестують скор-
боту й намагання вимушених переселенців передати нащадкам пам’ять про втрачену малу батьківщину. спонтанна
меморіалізація, розпочавшись як традиційний поминальний ритуал, природно-культурна настанова місцевих громад
на комеморацію (спільне пам’ятання), набирає обрисів протестної соціальної дії в час нових викликів для суспільства,
свідомо захищаючи національний простір. для інтерпретації отриманих матеріалів (власних етнографічних спосте-
режень, інтерв’ю, матеріалів ЗМІ, соціальних мереж, візуальних документів) застосовано методи ситуаційного ана-
лізу та перформативності культури (ритуалу) щодо визначення диспозицій «домінування – підлеглості», «центру –
л а н Д ш афт я к ДЗЕрк а ло спога Д і в:
с У Ч асн і М Е Морі а л Ьн і п ра кт и к и
н а Д Д н і п ря н ц і в У конт Екст і
пост колон і а л Ьн и х ст УД і й
(за пол ьови м и матеріа л а м и)
УДК 712:001.891.55](282.247.32]
www.etnolog.org.ua
ІМ
FE
18
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 4/2 0 21
18
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 4/2 0 21
периферії», «пам’яті – амнезії», «структур іншування», «опору» тощо як способу легітимізації «низових голосів»
та аналізу владних практик.
Ключові слова: культурний ландшафт, дніпро, меморіальні практики, спонтанна меморіалізація, пост колоніальні
студії.
With the growth of modern globalization trends, researchers are increasingly focusing on the ecological and spatial
features of national cultures. In the 20th century as a result of unbalanced environmental policy in the uSSr, the basic
principles of human-landscape interaction were violated. Particularly, in ukraine, as a result of the construction of a
cascade of hydroelectric power plants, the traditional riverside landscape of the Dnieper was destroyed, the relict lands
of which until recently formed an integral natural and cultural (associative, historical, toponymic, ecological) system.
Our expeditionary researching made it possible to highlight the special role of the former landscape of the river (as a
“mirror of memory”) in the collective perceptions of the local population and ukrainians in general. emphasis has also
been focused on the intensification of informal “memorial communities” in recent years, which have been active in
consolidating the descendants of displaced people from floodplains. most of these actions are ritual and memorial ones
those manifest the grief and efforts of forced relocating persons to pass on to their descendants the memory of their lost
small homeland. Spontaneous memorialization, beginning as a traditional funeral ritual, a natural and cultural instruction of
local communities to commemorating (mutual memory), takes the form of protest social action in a time of new challenges
for society, consciously protecting the national space. to interpret the obtained materials (own ethnographic monitoring,
interviews, mass-media materials, social networks, visual documents) methods of situational analysis and performativity
of culture (the ritual) were used to determine the dispositions “dominance – subordination”, “center” – “periphery”,
“memory” – “amnesia”, “structures of othering”, “resistance”, etc as a way of legitimizing “grassroots voices” and analysis of
power practices.
keywords: cultural landscape, Dnipro, memorial practices, spontaneous memorialization, postcolonial studies.
У сучасному глобалізованому світі біль-
шість викликів становлять екологічні про-
блеми, що здебільшого мають чітко окресле-
ний світоглядний характер. людство посту-
пово усвідомлює міру втручання в природні
системи, зокрема і в річкові. однак в Україні,
обтяженій тоталітарною спадщиною, і нада-
лі намагаються реанімувати давні гідротех-
нічні проєкти, які, за свідченнями числен-
них дослідників, завдадуть неабиякої шкоди
прирічковим культурним ландшафтам і від-
повідно життєвому світу людини й істори-
ко-культурній спадщині. ці та інші питання
поступово стають предметом досліджень
у різних галузях соціогуманітарних наук в
Україні й за її межами. окреслені пробле-
ми знаходять місце в наукових публікаціях
о. Бабенка [1], л. Босої [2], Ю. Бідношиї [3],
с. Білівненка [4], Н. Буланової [5], М. Гримич
[6], З. Гудченко [7 ], Р. кібрівського [17],
І. коваль-Фучило [11], А. олененко [9],
Г. скрипник [14] та ін.
Услід за численними авторами ми поді-
ляємо розуміння ландшафту як природно-
культурної системи [8]. Утім, доречно засто-
сувати з-поміж інших і феноменологічний
підхід, за яким можливо доповнити образ
ландшафту метафорою «дзеркала», у якому
відбиваються спогади, уявлення спільноти,
та який можна прочитати й інтерпретува-
ти (як, наприклад, вивчається топонімічний
ландшафт). Найвиразніше, на нашу думку,
означені питання розкриваються через
інсайдерів – окремих людей і спільнот, що
включені в локальні соціокультурні прак-
тики. для інтерпретації отриманих мате-
ріалів (власних етнографічних спостере-
жень, інтерв’ю, матеріалів ЗМІ, соціальних
мереж, візуальних документів) застосовує-
мо актуальні в сучасній етнології та соціо-
культурній антропології методи ситуацій-
ного аналізу й перформативності культури
(ритуалу), які активно використовуються і в
постколоніальних студіях (щодо визначення
диспозицій «домінування – підлеглості»,
«центру – периферії», «пам’яті – амнезії»,
структур «іншування», «опору» тощо) [18;
20]. Відповідно в цій статті аналізуються
процеси спонтанної меморіалізації на при-
річкових теренах Наддніпрянщини, де було
зауважено певний феномен – активне фор-
мування останнім часом «меморіальних»
www.etnolog.org.ua
ІМ
FE
1919
Любов боса
спільнот та маніфестовані ними наміри щодо
актуалізації і збереження пам’яті про втраче-
ні ландшафти тощо.
Після попередніх зауваг варто детальні-
ше розкрити зміст заявлених у статті під-
ходів згідно з отриманими результатами,
а також розглянути окремі експедиційні
кейси, що містять власне інформацію про
поминальну складову меморіалізацій, їхній
соціально-екологічний характер та пробле-
ми розбіжностей у ставленні до власно-
го екокультурного середовища місцевого
населення.
Живий / мертвий Дніпро. отже, в
останні кілька років можна було спостері-
гати меморіальну активність окремих груп
мешканців з колишніх затоплених (під час
будівництва дніпровського каскаду Гес із
шести гідроелектростанцій у хх ст.) міст
і сіл по всій Наддніпрянщині. цілком імо-
вірно, що вона ніколи й не затухала. Проте
для широкого загалу, заклопотаного влас-
ним виживанням, проблеми переселенців
були завжди непомітними, а якщо й потра-
пляли в поле зору, то часто викликали зди-
вування своєю начебто «дрібномасштабніс-
тю». За нашими спостереженнями, процес
спонтанної меморіалізації щодо місць зато-
плення водосховищами містить два виміри.
Перший – власне поминальний, найбільш
близький за своїм змістом і формою до похо-
вально-поминальної обрядовості. другий –
перформативний, який дозволяє учасникам
практик висловлювати свою думку про соці-
альні, екологічні, політичні, економічні та
інші проблеми в суспільстві. саме ж матері-
альне втілення цього процесу за аналогією
до вже усталеної термінології можна умовно
назвати «спонтанними меморіалами» [12;
19]. Принагідно зазначимо, що це поняття
найчастіше вживають безпосередньо щодо
несподіваної (неприродної) смерті в резуль-
таті якоїсь катастрофи й намаганням людей у
певний спосіб вшанувати місце трагедії. Ми
ж вдаємося до розширення цього значення.
Проте зміст залишається таким самим і міс-
тить ті ж символічні структури прощання /
поминання щодо знищеного колишнього
життєвого простору.
слід наголосити, що таке розуміння
зазначених процесів окреслилося в резуль-
таті досить тривалого дослідження наддні-
прянського культурного ландшафту. однак
ще від початку польової роботи були вияв-
лені різні варіанти спільного «придніпров-
ського сюжету», за яким дніпро до його
остаточного трансформування в каскад
водосховищ уявлявся багатьом відселеним
мешканцям з місць затоплення як «живий
і чистий», опісля ж – як «мертвий і нечис-
тий» локус. І не лише через його природно-
фізичні показники, а й, можна припустити,
через набуття властивостей, які засвідчу-
ють небезпеку на символічному рівні (за
аналогією із «закладеним мерцем» в укра-
їнській традиції). Відповідно на неусвідом-
леному рівні «нечистими» уявляються й
усі затоплені численні кладовища, що втра-
тили свій сакральний статус та потребу-
ють нового комплексу поминальних обрядів
тощо. Зокрема, це декларувалося нашими
респондентами, які були долучені до ство-
рення капличок на березі водосховищ тощо:
«Нарешті їхні душі упокояться» (дІМ).
На практиці перформативна сторона
меморіалізацій реалізується в різних фор-
мах: візуальній, вербальній та акціональній.
це стало очевидним, коли було отримано
етнологічні матеріали в процесі досліджен-
ня «місць пам’яті» наддніпрянців через
місцеві ЗМІ, краєзнавчі розвідки, фондові
збірки місцевих музеїв, свідчень окремих
респондентів тощо. Проте найвиразніша
картина поставала під час спільних зустрі-
чей самих очевидців – вихідців із населених
пунктів, які було затоплено, їхніх нащадків
та осіб, що були причетні певною мірою до
організації заходів та позначення пам’ятних
місць. Матеріальними формами цього уві-
чнення є пам’ятні знаки (хрести, стели),
облаштовані куточки в музеях з артефакта-
ми із затоплених територій, перенесені на
нові цвинтарі старі поховання тощо. як пра-
вило, така меморіалізація має внутрішню
www.etnolog.org.ua
ІМ
FE
2 0
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 4/2 0 21
2 0
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 4/2 0 21
динаміку й зазвичай своєрідно поєднується
з традиційним календарним та поминаль-
ним циклом. Повсюдно поминальні акції
проходять найчастіше «на гробки», «на
могилки» після Великодня на цвинтарях
(куди частково було перенесено прах зі ста-
рих могил), біля спонтанних меморіалів у
храмові дні та в роковини з часу знищення
населених пунктів і закінчення будівництва
Гес. для всіх локусів характерними є такі
способи поминання: традиційні запрошен-
ня священника для спільної молитви, поми-
нальна трапеза, обмін спогадами й нерідко
презентації художніх та документальних
видань тощо.
Ритуалізовані практики. Під час однієї
з експедицій навесні 2019 року ми потра-
пили на чернігівське Полісся до верхів’я
київського водосховища, де було історич-
не поселення с. Новий Глибів (щоправда,
незатоплене, проте також знищене; через
допущені помилки щодо планування місць
затоплення таких об’єктів чимало по всьому
дніпру). Тут щорічно збираються колишні
його мешканці та вихідці з інших утраче-
них населених пунктів, що живуть як непо-
далік, так і в інших районах та областях.
Ми ж спочатку долучилися до громади в
с. косачівка, де також є цвинтар з перене-
сеним прахом із колишніх могил. Звідти
вся процесія (на велосипедах, мотоциклах,
авто) вирушає до берега київського моря.
Процесію очолює священник з іконою
святого Миколая чудотворця з місцево-
го храму. Розповідають, що ця ікона була
врятована і збережена в родині сірих. до
місця дістатися зовсім непросто. Утім, ніщо
не зупиняє людей. кажуть, навіть коли
погода псується й дорога перетворюється
в суцільне багно, люди добираються лісо-
вими стежками хто чим може. На живо-
писному пагорбі, де колись було кладови-
ще, установлено капличку та хрест. Туди ж
ставлять і привезену ікону. Після панахиди
всі сідають неподалік за столи, які завчас-
но підготовлено організаторами. Поруч на
вогнищі у великому казані вариться рибна
юшка («юха»). Викладають до спільного
столу їжу, яку привезено самими учасника-
ми дійства. Помітно, що родини присутні
у складі всіх генерацій. люди невимуше-
но спілкуються між собою. За трапезою
ведуться розмови про варварське пересе-
лення, долі земляків, різні випадки із життя
селян. Згадують, як зовсім недавно ці місця
хотіли приватизувати для власних мислив-
ських угідь сучасні можновладці. однак
місцеві виступили організовано проти їхніх
намірів. цікаво, що ці події набули вже
міфологізованого змісту: «Ламалися трак-
тори, екскаватори на цій землі. Ніяка тех-
ніка не хотіла працювати – діди (пращури)
не дозволили, адже тут тисячолітні моги-
ли» [соМ]. характерною є розповідь і про
святого лаврентія як охоронця території.
А ще переповідають про особливі місця
неподалік в урочищі Божок біля с. сивки
(святі криницю, дуб). Неодноразово зазна-
чалося, що риболовля чи купання в цих
місцях, саме «море» в багатьох викликає
моторошне відчуття. «Це ж як здумаю, що
це суцільна могила!» (БІБ). Розповідали і
про кричущі випадки у зв’язку з колиш-
німи подіями (Гос; к-л к). Приміром,
деякі родини після побудови київського
водосховища переселилися неподалік, на
іншому боці ріки, – в Іванківському районі.
Тільки стали приживатися, як трапилася
чорнобильська катастрофа. село пересели-
ли вже до Макарівського району, але багато
хто не прижився й повернувся «самосе-
лами» назад. Аж тут з обох боків загорів-
ся ліс. Згоріло 30 хат, навіть були людські
жертви. дехто з присутніх говорить про
чорнобиль як наступну техногенну ката-
строфу після непокараного злочину щодо
дніпра. Також було представлено на суд
земляків і книгу «дніпровська цивіліза-
ція», основою якої послужили біографіч-
ні спогади, зібрані місцевими мешканця-
ми та упорядковані колишньою вчитель-
кою катериною лісовенко. Усі отримали
примірник книги з підписом упорядника.
Після такої пам’ятної зустрічі, що тривала
www.etnolog.org.ua
ІМ
FE
2121
Любов боса
5–6 годин, помалу стали роз’їжджатися,
домовившись про наступні сходини.
Відразу зазначимо, що присутність нау-
ковців на цій зустрічі була сприйнята як
можливість ще раз переповісти характерні
епізоди з життя колишніх сільських громад.
Було помітно також, що діти зацікавлено
слухали про минулі події. отже, нові поко-
ління стануть вже ретрансляторами пам’яті,
підкріпленої міфологізацією окремих персо-
нажів та просторових локусів. Подарована
всім учасникам книга із зафіксованими
спогадами підживлювала інтерес. У книзі
визначено та опредмечено й певну соціаль-
ну маніфестацію щодо примусових практик
переселення, нищення поселенської мережі
й довкілля. якщо тут збираються лише раз
на рік, то робота зі збирання важливої інфор-
мації для переселенських спільнот ведеться
постійно. цим опікується місцева бібліоте-
карка та представники чернігівського зем-
ляцтва, що сприяють виданню матеріалів.
Уперше подібне зібрання було років десять
тому. Пояснюють, що, попри те, що завжди
пам’ятали про всі ці події, «збиратися поча-
ли, коли потроху ущух біль після Чорнобиля».
Усі навколишні села також були під загрозою
виселення (йВМ).
як правило, більшість таких акцій є типо-
вими, відповідно в них міститься ритуаль-
но-поминальна складова, яка маніфестує
скорботу й намагання передати пам’ять про
«місце» нащадкам. На кіровоградщині,
приміром, було встановлено пам’ятний знак
у с. Захарівка місцевою громадою та мемо-
ріальними спільнотами зі світловодська
біля місцевого храму. священник цієї церк-
ви взяв найактивнішу участь в організації
пошанування предків, а ще задовго до вста-
новлення пам’ятного знаку ініціював спо-
рудження криниці. «Село затоплене бать-
ківське я не бачив, але уявляю приблизно ту
територію – соснові ліси, приблизно те, шо
зараз між Світловодськом і Кременчугом,
таку ж криницю-журавель <…> А свято це
кожного року, в п’ятницю Світлого [тижня],
то єсть в першу п’ятницю після Паски, то це
відмічається [свято] ікони Животворящого
джерела (ТАГ).
Важливу роль у наведених прикладах
відіграє сам ландшафт і наділення його або
окремих точок всередині нього особ ливим
статусом, скажімо, криниць, дерев чи церков
та кладовищ: «Ото тоді, як ми там жили, всі
вмісті сідали. оце був викопаний, так звався,
земляний стіл: оце дві по цей бік канавка і по
тей бік. Люди сідали – ноги в канавку. І тут
шо в кого було приносили, стелилися рядом...
І ще на кладбищі варився котьол здоровий –
капусняк гарячий. То всіх, хто хотів брать, –
ішли туди. А так в основному сходяться всі в
основний день. У нас там було – в середу. Оце в
середу сходиться усе село і оце таке робилося»
(яГП). спогад про поминання на кладови-
щі в с. чернече поєднується зі споминами
про його затоплення, про якусь «неясну»
вину перед усіма похованими предками.
Іноді траплялися судження очевидців щодо
«неправильного» прощання з ними, і відпо-
відно «їхні душі блукають, їм нема де при-
хилитися», бо не проведено обрядодій тощо.
Також нещодавно з ініціативи швейцар-
ського сімейства цвікі (нащадків колоністів)
біля поселень, нині затоплених каховським
водосховищем, установлено пам’ятний знак
з детальними координатами колишнього
місцезнаходження. Поряд зі знаком збере-
глося кілька старих верб і сосен, висадже-
них першими колоністами, та сліди жовтої
дороги, яка вела до Нових судаків; нині
вона спускається під воду каховського моря.
На гранітній стелі викарбуваний напис:
«zum andenken an das tragische Schicksal
der Schweizer ansiedler Diese neprufer, die
Siedlungen “Wesjoloje” und “Nowye Sudaki”
bewohnten die Schweizer Kolonisten, die auf
dieses land die Weinbaukunst mitgebracht
haben. Sie haben die enteignung, die
Folterkammer des Volkskommisarriats für
innere angelegenheiten, die repressalien erlitten
und ihre häuser wurden durch das hochwasser
vom Kachowski-Stausee überschwemmt. Dieses
Denkmal ist neben dem ersoffenen landgut des
Schweizer, aus dem Kanton Glarus gebürtigen,
www.etnolog.org.ua
ІМ
FE
22
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 4/2 0 21
22
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 4/2 0 21
Weinbauers-Julius leonardowitsch zwicky
errichtet Die Koordinaten der ersoffenen
Siedlungen, Wesjoloje – nördliche Breite
46°48’54” östliche länge 33°26’38” Nowye
Sudaki - nördliche Breite 46°47’29” östliche
länge 33°23’50” Von dankbaren Nachkommen
zwicky Julius (der Älteste), zwicky Vladimir,
zwicky Julius (der Jüngste)» («У пам’ять про
трагічну долю швейцарських колоністів, які
принесли із собою на ці землі мистецтво
виноробства та вирощування винограду,
життя яких пройшло через експропріацію,
катівні НкВд, розстріли. Поблизу цих бере-
гів дніпра в селищах Веселе і Нові судаки,
що були затоплені водами каховського водо-
сховища, жили і працювали сім’ї швейцар-
ських колоністів. цей пам’ятний знак вста-
новлено навпроти затопленого маєтку швей-
царського виноградаря і винороба, вихідця
з кантону Гларус – Юліуса леонардовича
цвікі. координати затоплених селищ:
Веселе – п. широта, с. довгота; Нові судаки –
п. широта, с. довгота. Від вдячних нащад-
ків цвікі Юлій (старший), цвікі Володимир,
цвікі Юлій (молодший)».
окремі меморіальні дії можна було від-
стежити й через місцеву пресу в різних міс-
течках. У 2013 році у газеті «слово» за
23 листопада повідомлялося: «У Демидові
відбулася ще одна знакова подія. В урочистій
обстановці було закладено капсулу на місці
майбутнього пам’ятного знаку затоп леним
селам Вишгородщини. Ось з яким посланням
звернулися до своїх нащадків жителі села.
“Шановні наші нащадки! Цю капсулу було
закладено з нагоди спорудження пам’ятного
знаку затопленим селам Вишгородського
району. У 1963 році в результаті будівництва
Київської ГЕС під водою рукотворного моря
зникли села. На правому березі Дніпра: Бірки,
Толкунська Рудня, Ротичі, Домонтова. На
лівому березі: Старосілля, Сваром’я, Ошитка,
Тарасовичі, Чернин, Новосілки-на-Дніпрі,
Окунінове, Новий Глібів, Старий Глібів.
Століттями понад Дніпром знаходилися ці
села з вибіленими хатками в обрамленні кві-
тучих садів, зелених луків та розкішних лісів.
Там наші пращури працювали, кохали, рос-
тили дітей. У ході історії ці села неодноразово
нищилися чужинцями, голодоморами, репресі-
ями та окупаціями, але села знову відроджува-
лися з попелищ. І лише новозбудована водойма
назавжди поглинула їх. Цей знак – це реквієм
по загиблим селам, це нетлінна пам’ять про
наш родовід, про 92 тисячі гектарів зато-
плених родючих земель, 33 тисячі переселе-
них звідти сімей. Закликаємо і вас, шановні
нащадки, свято плекати пам’ять про нашу
малу Батьківщину в ім’я нашої великої матері
України! За дорученням громади села Демидів
сільський голова Василь Олексійович Дідок”».
окрім хрестів, валунів, стел, у деяких
місцях представлено знаки, що мають бути
місцем майбутніх капличок та ін. На березі
каховського водосховища в селах Мар’янське
та Грушівка, що на дніпропетровщині,
така робота ведеться останні десять років.
Меморіал має поєднати пам’ять про затопле-
ні колишні козацькі зимівники та ймовірне
місцезнаходження центру Базавлуцької січі.
Усі акції пам’яті, розпочавшись з локально-
го напрямку громадської діяльності (про-
єкт «Піднімемо козацькі хрести» – кер.
М. Павлюченко), набули загальноукраїн-
ського звучання. І вже наприкінці 2018 року
ініціаторами було підготовлено документи
щодо визнання відповідного статусу козаць-
ких цвинтарів.
Конфлікт «традицій». до наступ-
ного кейсу ввійшов аналіз матеріалів з
кіровоградщини, київщини, дніпро петров-
щини та Полтавщини, що містять інфор-
мацію про характер взаємодії двох найви-
разніших місцевих груп, які умовно назве-
мо «переселенці» та «гідробудівельники».
Можна було пересвідчитися, що участь у
всіх практиках спонтанних меморіалізацій
на дніпрі є значним субкультурним марке-
ром, який, з одного боку, консолідує спільно-
ти учасників, а з іншого – дозволяє помітити
опонентів, які набувають в їхніх очах статусу
«чужих». Здебільшого це гідробудівельни-
ки, чи особи, що не закорінені в територію, як
правило, нові мешканці та працівники Гес;
www.etnolog.org.ua
ІМ
FE
2323
Любов боса
найчастіше представники влади, які показу-
ють своє нерозуміння або ж зовсім не сприй-
мають таких виявів спонтанної меморіаліза-
ції. Було помітно, що образи затоплених міст
і сіл зберігаються й конструюються різними
групами населення, які (часто несвідомо)
використовують ресурси пам’яті про місце
для проведення символічних меж у спів-
товаристві між «корінними» і «прийшли-
ми». для них важливим є саме місце, звідки
походили ці люди, його історія та пам’ять
про нього, щоб відрізняти «своїх» за спіль-
ними цінностями. Прикметно, що чимало
представників іноетнічних груп населення
південних територій, які тривалий час про-
живали в цій місцевості та спільно пережили
з українцями найскладніші періоди в історії
краю, також ідентифікують себе з утраченим
ландшафтом. один із респондентів розпові-
дав: «Я думаю, це не пов’язано зі складом – це
наскільки вони корінні..., мабуть, корінні це
відчували глибше, а ті, шо приїхали, якби не
було, а переселенці з першого коліна – вони
так не сприймають середовище, це вже треба
чекати поглиб леного сприйняття і другого-
третього покоління людей, шоб вони вже від-
чули, шо це земля прабатьків. А ті, шо приїж-
джають, – вони звикли, і, як кажуть, відбулися
легеньким переляком – і все. А, а корінне, корін-
не...» (скІ).
Нам нерідко доводилося записувати
висловлювання, що маркували територію до
побудови Гес як «пустелю», «слабкороз-
винений край», «дике поле». Наведемо ще
кілька з них. З відомих причин тут не зазна-
чаємо їхнього авторства. «На мєстє дікіх
бурьянов ми возвєлі прєкрасний город»; «це
вони зараз плачуть, а спитайте, чи захотіли
б вони вернутися у свої мазанки?»;. «про-
грєс нікто нє отмєнял; «це всього лише мода
останніх років»; «не можна так огульно все
хаяти» та ін. «От люди, вони зажди будуть
незадоволені, що їм ще треба було – дали ж
компенсацію. Великі справи вимагали і пев-
них незручностей». це була типова реакція
осіб, які належали до відповідних відомств.
дехто підтримує лише спогади про малу
батьківщину і не більше, категорично запе-
речуючи примусовість дій владних інститу-
цій та стверджуючи гостру необхідність для
військово-промислового комплексу сРсР
прискореної індустріалізації. Інші згадують
турботу партії і уряду про простих людей,
яким поліпшувалися житлові умови тощо.
Наприклад, під час експедиції 2019 року в
с. дніпрянське на Полтавщині (колишній
старий орлик, потім – Радянське (непода-
лік затопленої Перевалочної)) звучали заки-
ди щодо сучасного переписування історії.
образи виливалися й на шпальтах місцевої
преси, як то було у Вишгороді, де в газеті
«слово» в листопадовому номері за 2018 рік
опубліковали замітку-застереження одного
з дописувачів: «Рекомендуємо поводитися
чемно». Наведемо відповідний фрагмент:
«Авторка ллє сльози з приводу затопленого
Київським водосховищем гнізда лелеки. Її не
хвилює той факт, що завдяки будівництву
ГЕС і ГАС Вишгород із маленького селища
перетворився у красиве місто. Як писав почес-
ний громадянин міста Анатолій Мисько, село
було у тому стані, в якому його залишила ще
княгиня Ольга у 9-му ст. – без доріг і майбут-
нього. Завдяки каскаду ГЕС економіка України
отримала дешеву додаткову електроенер-
гію. Всі ці перетворення були спрямовані на
поліпшення добробуту радянського народу».
У свою чергу на світловодщині в районі
кременчуцького водосховища до вшануван-
ня роковин «затоплення» ініціатори нео-
дноразово намагалися залучити представ-
ників місцевої влади. Іноді це вдавалося, але
частіше звучала така відповідь: «Кому нужни
еті соплі-воплі?». Зрештою, тамтешні мемо-
ріальні групи тимчасово перенесли свою
діяльність до найвіддаленішого від район-
ного центру с. Захарівка, також заселеного
переселенцями (ГсГ). Тут і було ініційовано
у 2012–2013 роках спорудження пам’ятного
знака загубленим селам. «Наша колима», –
приречено жартують люди та згадують
як страшний сон, коли члени їхніх родин
збирали для перевезення на нове кладови-
ще останки пращурів. Приміром, у межах
www.etnolog.org.ua
ІМ
FE
2 4
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 4/2 0 21
2 4
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 4/2 0 21
м. світловодська було створено так звану
братську могилу, куди перепоховано самі
черепи. «Коли це стосується рідних і близь-
ких і не під час військових дій, то травма для
всього роду», – вважає наша співрозмовниця.
І чи зможуть це зрозуміти колишні будівни-
ки кременчуцької Гес, що чимдуж намага-
лися достроково завершити будову? (шлс).
Не беремося надавати оцінювальні
характеристики умовній домінуючій групі,
яку називають у різних місцях по-своєму:
«чужі», «заплави», «прибульці», «при-
йшлі» тощо. Зазначимо лише, що колишнім
гідробудівельникам також боляче сприй-
мати, що їхню справу життя намагають-
ся нині підважити. У когось ностальгія за
сРсР, турбує нинішня невлаштованість
(Щлд). жива ще пам’ять про «звершен-
ня» комсомольських будов. Та найбільше
впадало у вічі те, що ці люди здебільшого
не були укоріненими на цих теренах. Адже,
наприклад, переважна кількість міст, що
виросли на місцях колишніх поселень, як
світловодськ чи Зеленодольськ, уважають-
ся ще дуже молодими. Також колишні істо-
ричні козацькі поселення перетворилися в
радянський час на безликі індустріальні цен-
три, куди зі всього союзу їхали робітники
на будівництво Гес та заводів, як, скажімо,
дніпродзержинськ (нині – м. кам’янське),
енергодар, Марганець, Нікополь чи Нова
каховка. Багато хто ще намагався потрапити
на новобудову, щоб таким чином позбутися
ганебного безпаспортного статусу, що, як
відомо, до 1960-х років його мало сільське
населення.
Безперечно, наслідки соціальної інже-
нерії в сРсР тривалий час даватимуться
взнаки. Утім, тут важливо зазначити також
ще один психологічний феномен: багатьом
людям, які вже народилися й виросли в умо-
вах зміненого індустріального ландшафту,
надзвичайно важко сприйняти щось відмін-
не від часу їхньої молодості. це характер-
но не лише для України. Інформативним із
цього погляду є дані американських науков-
ців. Так, один із дослідників повідомляє,
що більшість жителів регіону Нова Англія
(найраніше індустріалізованого від інших
у сшА) надзвичайно тяжко сприйняли
кампанію з демонтажу дамб, що повсюдно
проводилася в країні, і навіть організували
масові протести. ці гідротехнічні споруди
були застарілими й тому небезпечними для
життя. Проте люди, що жили тут віддавна,
звикли до них і вже ментально включили їх
до рідного ландшафту. «Ти вбиваєш греблю,
отже ти вбиваєш частину мене…», – ці слова,
промовлені одним із захисників дамби, було
введено до назви наукової статті [15]. Відтак
сам традиційний доіндустріальний ланд-
шафт з «живою» рікою залишався хіба що
в культурній пам’яті аборигенів-індіанців,
яких ніхто не питав, чи хочуть ті жити в змі-
неному довкіллі та й життя їхнє, як відомо,
тоді не вартувало нічого. І вже у відповідь на
таке висловлювання наводяться слова пред-
ставника одного з корінних народів з Нової
Зеландії (щоправда, узяті до заголовка вже
іншої публікації цих авторів): «Ріка – це ми;
ріка в наших жилах…». У колективній свідо-
мості народу Ріка – предок, що забезпечує
йому існування. В одній зі священних пісень
аборигенів простежується подорож на каное
від витоків до дельти, де позначаються всі
значущі ділянки вздовж берегів. це повідо-
млення про те, ким є цей народ і його зв’язок
із землею і водою [16].
У нашому ж випадку з позицій постколо-
ніальних студій можна цілком погодитися з
тезою дослідниці А. олененко про наявність
«конфлікту між українським та радянським
в боротьбі за конструювання власного ланд-
шафту» [9].
Проблеми збереження історико-куль-
турної спадщини. В Україні, як було вже
показано, залишалися носії культурної
пам’яті, які, попри свою нечисленність, не
давали суспільству втратити обриси наці-
онального ландшафту, що спонукало вже
нове покоління до активної дії. Тому спон-
танна меморіалізація реалізується також
в online формах. це меморіальні групи в
соціальних мережах, окремі сайти, форуми
www.etnolog.org.ua
ІМ
FE
2525
Любов боса
і книги пам’яті, авторські відеоролики та
інші зразки мережевої творчості. однією
з перших ще на початку 1990-х років
з’явилася сторінка світловодської групи
«Аква-діти граду кітежа», де виставлялися
численні фото, спогади тощо. Масштабну
роботу проведено Го «старий дніпро»
з Переяслава-хмельницького. На сайті
представлені численні світлини і спогади
мешканців з усіх навколишніх затоплених
сіл. Зібрано багатий архів документальних
матеріалів, яким послуговуються студенти
місцевих навчальних закладів під час підго-
товки написання наукових праць. спільнота
присутня як у віртуальному просторі, так
і реальному публічному та громадсько-
му. до різноманітних заходів залучаються
і місцеве населення, і науковці з різних
міст. спільно з ІМФе ними зініційовано
видання рукопису д. косарика про зато-
плені «шевченківські» Андруші [14]. Увагу
читачів привертає також сторінка в мережі
«Фейсбук» групи «дніпровський Фенікс».
саме мережеві спільноти, збираючи заці-
кавлені групи довкола пам’яті про якийсь
окремий локус, згодом виходять за межі
меморіального представлення окремого
сегменту території, осмислюють екологічні
та культурні наслідки гідробудівельних екс-
периментів у сРсР, поєднують зусилля в
нових соціокультурних практиках, зокрема
екологічних. особливо яскраво це виявило-
ся на канівщині в селах Бучак, Трахтемирів,
що вимагає окремої наукової розвідки. Тут
зазначимо лише, що форми захисту цього
історичного локусу заповідної території
від майбутньої гідроакумулюючої станції
постійно видозмінюються. Проте незмін-
ними залишається вшанування предків
на старому кладовищі. При всіх зібраннях
завжди відбувається похід до могили відо-
мого талановитого поета В. Затуливітра, що
проживав тут в останні свої роки, та інших
меморіальних місць. Неподалік установле-
но пам’ятний знак-хрест із написом: «На
цьому місці буде споруджено Храм Покрови
Пресвятої Богородиці на воді “Пам’яті зато-
плених сіл”». Місцем поклоніння тут є також
славнозвісна «Рожена криниця», про воду з
якої з покоління до покоління передаються
численні легенди щодо її цілющих власти-
востей.
Незаперечна природна та історико-куль-
турна цінність дніпровської території, як
з’ясувалося, не для всіх є очевидною [13].
І нині на неї посягають як окремі приватні
корпорації, так і ініціатори нових проєктів
щодо енергетичного розвитку країни. Але
ж придніпровські землі обабіч дніпра і сьо-
годні є еталонними для українців. Затоплені
і незатоплені – усі вони становлять особливу
природну та історико-культурну світову цін-
ність (хортиця, порожиста частина дніпра,
колишні Великий луг та мережа січей і
запорозьких зимівників, Білецьківські плав-
ні в межах кіровоградської та Полтавської
областей та гора Пивиха, територія
канівських гір з могилою Тараса шевченка
включно, села Трахтемирів, Бучак, Витачів,
Трипілля, київські гори, Межигір’я та ін.).
Усе це нині змушує людей об’єднуватися в
товариства й не лише меморіалізувати втра-
чені ландшафти, але й захищати вцілілі тери-
торії від неправомірних забудов, розробки
кар’єрів, а також убезпечити їх від нових
«гідроініціатив». цілком закономірно, що
спонтанна меморіалізація, розпочавшись
як традиційний поминальний ритуал, при-
родно-культурна настанова місцевих громад
на «спільне пам’ятання» набирає обрисів
соціально-екологічної дії. Помітно, що це
двосторонній процес, коли традиція і нова-
ція взаємопов’язані й не можуть ефективно
існувати незалежно одне від одного.
www.etnolog.org.ua
ІМ
FE
2 6
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 4/2 0 21
2 6
I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 4/2 0 21
БІБ – Бессалова Інна Борисівна, 1967 р. н. Записала
л. Боса у червні 2019 р. в м. києві.
Гос – Глей ольга степанівна, 1950 р. н. Записала
л. Боса у червні 2019 р. в с. косачівка козелецького р-ну
чернігівської обл.
ГсГ – Гайдук сергій Григорович, 1977 р. н. Записала
л. Боса у жовтні 2012 р., листопаді 2013 р. в м. світло-
водську кіровоградської обл.
дТВ – добко Тетяна Василівна, 1949 р. н. Записала
А. журавльова у 2015 р. в с. демидів Вишгородсько-
го р-ну київської обл.
дІМ – дмитрюк Іван Михайлович, 1941 р. н. Запи-
сала л. Боса у вересні 2011 р., грудні 2018 р. в м. Зелено-
дольську дніпропетровської обл.
жсІ – жмурський семен Іванович, 1954 р. н. За-
писала л. Боса у 2011 р. в м. Нікополі дніпропетров-
ської обл.
Ід – Іванов дмитро, 1956 р. н. Записала л. Боса у
липні 2016 р., вересні 2019 р. в с. Бучак канівського р-ну
черкаської обл.
йВМ – йовенко Володимир Михайлович, 1956 р. н.
Записала л. Боса у червні 2019 р. в с. косачівка козе-
лецького р-ну чернігівської обл.
к-л к – кузьменко-лісовенко катерина. Записала
л. Боса у червні 2019 р. в с. косачівка козелецького р-ну
чернігівської обл.
лММ – литвиненко Микола Валентинович,
1949 р. н. Записала л. Боса у травні 2012 р. в с. Нагірне
світловодського р-ну кіровоградської обл.
ТАГ – Терещенко Андрій Григорович, 1969 р. н. За-
писала л. Боса у жовтні 2012 р. в с. Захарівка світловод-
ського р-ну кіровоградської обл.
оВк – осипова Валентина казимирівна, 1945 р. н.
Записала л. Боса у листопаді 2018 р. в м. Вишгороді ки-
ївської обл.
сВА – сандул В’ячеслав Андрійович, 1938 р. н. За-
писала л. Боса в листопаді 2012 р. в м. Нікополі дніпро-
петровської обл.
чА – чайка Андрій, 1972 р. н. Записала л. Боса у
липні 2016 р., травні 2018 р., вересні 2019 р. в с. Бучак
канівського р-ну черкаської обл.
шлс – шкірай любов семенівна, 1951 р. н. За-
писала л. Боса у травні 2012 р. в с. Захарівка світло-
водського р-ну кіровоградської обл.
Щлд – Щукіна любов дмитрівна, (родом із
м. Новогеоргієвська кіровоградської обл.) Записала
л. Боса у червні 2012 р. в м. світловодську кіровоград-
ської обл.
яГП – ярмоленко Галина Петрівна, 1933 р. н. Запи-
сала л. Боса 21 травня 2012 р. в с. Білецьківка кремен-
чуцького р-ну Полтавської обл.
Респонденти
Джерела та література
1. Бабенко о., Петренко І. Нове наше море... сторін-
ками історії будівництва кременчуцького гідровузла.
кропивницький, 2016. 380 с.
2. Боса л. Зміни ландшафту Подніпров’я у хх сто-
літті як соціокультурна проблема. Народна творчість
та етнологія. 2012. № 4. с. 53–63.
3. Бідношия Ю. Переселяли і живих і мертвих. Газе-
та «2000». 2004. № 10.
4. Білівненко с. селянин-степовик та річкова стихія
дніпра: за матеріалами історико-етнографічних експе-
дицій Запорізького наукового товариства імені якова
Новицького. Народна творчість та етнологія. 2017.
№ 5. с. 12–17.
5. Буланова Н. козацька слобода Тритузне: втрачені
ландшафти та історична пам’ять. Народна творчість та
етнологія. 2017. № 5. с. 58–62.
6. Гримич М. Антропологія простору. Т. 1. культур-
ний ландшафт києва та околиць / за наук. редакцією
М. Гримич. київ, 2017. 316 с.
7. Гудченко З. село на пониззі дніпра. Народна
творчість та етнографія. 2007. № 2. с. 91–100.
8. європейська ландшафтна конвенція від
20.10.2000 р. url : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/
show/994_154.
9. олененко А. «Новое наше море – новое наше
горе»: конфликт между украинским и советским в
борьбе за конструирование ландшафта Нижнего По-
днепровья. Ab Imperio. 2019. № 1. с. 125–152.
10. канівська ГАес: Тягар радянського минулого чи
нагальна потреба? url : http://kanos.com.ua/kanivska-
haes-tyahar-radyanskoho-mynuloho-chy-nahalna-potreba/.
11. коваль-Фучило І. Батьківська оселя і нове міс-
це проживання: осмислення примусового переселення
1959–1960 років в Україні. Міфологія і фольклор. 2013.
№ 4. с. 14–19.
12. кухаренко с. Придорожні пам’ятники: сучасний
феномен, або тяглість народних традицій. Народознавчі
зошити. 2010. № 3–4. с. 371–377.
13. Манюк В. Модель екомережі для степового
Придніпров’я: підходи до проектування. Глобалізаційні
процеси в природокористуванні. київ, 2008.
14. село Андруші. Історико-етнографічний на-
рис / [за заг. ред. скрипник Г.] ; НАН України, ІМФе
ім. М. Т. Рильського. київ, 2016. 256 с.
15. Fox C. a., magilligan F. J., Sneddon C. S. «You kill
the dam, you are killing a part of me»: dam removal and
the environmental politics of river restoration. Geoforum.
2016. N. 3. P. 93–104.
www.etnolog.org.ua
ІМ
FE
2727
Любов боса
1. BaBeNKO, Oleh, PetreNKO, Ivan. Our sea is
new... Pages of the history of construction of Kremenchug
hydroelectric power station. Kropyvnytskyi, 2016. 380 p.
[in ukrainian].
2. BOSa, liubov. Changes in the landscape of the
Dnieper in the twentieth century as a socio-cultural prob-
lem. Folk art and ethnology, 2012, vol. 4, pp. 53–63 [in
ukrainian].
3. BIDNOShYIa, Iurii. relocated both the living and
the dead. «2000» 10–16.0.2004 [in ukrainian].
4. BIlIVNeNKO, Serhii. Peasant-steppe dweller and
river element of the Dnieper: based on historical and eth-
nographic expeditions of the Iakiv Novitskyi zaporizhzhia
Scientific Society. Folk art and ethnology, 2017, vol. 5,
pp. 12–17 [in ukrainian].
5. BulaNOVa, Nataliia. Cossack settlement trituzne:
lost landscapes and historical memory. Folk art and ethnol-
ogy, 2017, vol. 5, pp. 58–62 [in ukrainian].
6. hrYmYCh, maryna. anthropology of space. Vol. 1.
Cultural landscape of Kyiv and its environs / еd. by m. hry-
mych. Kyiv, 2017. 316 p. [in ukrainian].
7. huDCheNKO, zoia. a village in the lower reaches
of the Dnieper. Folk art and ethnology, 2007, no 2, pp. 91–
100 [in ukrainian].
8. european landscape Convention of 20.10.2000.
url : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_154
(accessed 10 march 2021) [in ukrainian].
9. OleNeNKO, anna. “Our new sea – our new grief ”:
The conflict between the ukrainian and Soviet in the strug-
gle for the construction of the landscape of the lower Dnie-
per. ab Imperio, 2019, vol. 1, pp. 125–152 [in ukrainian].
10. Kaniv PSP: The burden of the Soviet past or an
urgent need? url: http://kanos.com.ua/kanivska-haes-
tyahar-radyanskoho-mynuloho-chy-nahalna-potreba/ (ac-
cessed 10 may 2021) [in ukrainian].
11. KOVal-FuChYlO, Iryna. Parental home and
new place of residence: understanding of forced resettle-
ment in 1959–1960 in ukraine. Mythology and folklore.
2013, no 4, pp. 14–19 [in ukrainian].
12. KuKhareNKO, Svitlana. roadside monu-
ments: a modern phenomenon, or longevity of folk tradi-
tions. Ethnology notebooks, 2010, no 3–4, pp. 371–377 [in
ukrainian].
13. maNIuK, Vadym. model of the ecological net-
work for the Steppe Dnieper: approaches to design. Global-
ization processes in nature resource management. Kyiv, 2008
[in ukrainian].
14. The village of andrushi. historical and ethnograph-
ic essay / [ed. By Skrypnyk h.; NaS ukraine, m. t. rylskyi
IaFe . Kyiv, 2016. 256 p. [in ukrainian].
15. FOX, C. a, maGIllIGaN F. J, SNeDDON C. S.
“You kill the dam, you are killing a part of me”: dam re-
moval and the environmental politics of river restoration.
Geoforum, 2016 (3), 93–104.
16. FOX, C. a., reO, N. J., turNer, D. a. et al. “The
river is us; the river is in our veins”: re-defining river res-
toration in three Indigenous communities. Sustain Sci.
2017 (12), 521–533.
17. CYBrIWSKY r. along ukraine’s river: a Social
and environmental history of the Dnipro. Budapest, 2018.
280 pp.
18. KOŁODzIeJCzYK, D., ŞaNDru C. Introduc-
tion: On colonialism, communism and east-central eu-
rope–some reflections. Journal of Postcolonial Writing
48 (2), 113–116.
19. Spontaneous Shrines and the Public memorializa-
tion of Death / ed. by J. Santino. New York, 2011.
20. turNer, V. The anthropology of Performance.
New York : PaJ Publications, 1988.
References
16. Fox C. a., reo N. J., turner D. a. et al. «The river
is us; the river is in our veins»: re-defining river restoration
in three Indigenous communities. Sustain Sci. 2017. N. 12.
P. 521–533.
17. Cybriwsky r. along ukraine’s river: a Social and
environmental history of the Dnipro. Budapest, 2018.
280 p.
18. Kołodziejczyk D., Şandru C. Introduction: On
colonialism, communism and east-central europe–some reflec-
tions. Journal of Postcolonial Writing. 2012. N. 2. P. 113–116.
19. Spontaneous Shrines and the Public memorialization
of Death / ed. by J. Santino. New York, 2011.
20. turner V. The anthropology of Performance. New
York : PaJ Publications, 1988.
www.etnolog.org.ua
ІМ
FE
|