Ідеї Михайла Драгоманова у вітчизняній інтелектуальній думці на рубежі ХІХ–ХХ століть

Середина ХІХ ст. стала добою першого етнічного ренесансу українськості після майже двох століть домінування штучно насаджуваних владою Російської імперії інтеграційних, асиміляціоністських за своїм змістом, стереотипів. Пробудження етнічних почуттів було значною мірою заслугою інтелектуалів, які, на...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Народна творчість та етнологія
Date:	2021
Main Author:	Верменич, Я.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2021
Subjects:	З історії науки
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204464
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Ідеї Михайла Драгоманова у вітчизняній інтелектуальній думці на рубежі ХІХ–ХХ століть / Я. Верменич // Народна творчість та етнологія. — 2021. — № 4. — С. 7–16. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859866196815380480
author	Верменич, Я.
author_facet	Верменич, Я.
citation_txt	Ідеї Михайла Драгоманова у вітчизняній інтелектуальній думці на рубежі ХІХ–ХХ століть / Я. Верменич // Народна творчість та етнологія. — 2021. — № 4. — С. 7–16. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Народна творчість та етнологія
description	Середина ХІХ ст. стала добою першого етнічного ренесансу українськості після майже двох століть домінування штучно насаджуваних владою Російської імперії інтеграційних, асиміляціоністських за своїм змістом, стереотипів. Пробудження етнічних почуттів було значною мірою заслугою інтелектуалів, які, на відміну від своїх попередників ХVIII ст., переймалися вже не пошуком власних родинних коренів, а інтересами формування суспільної свідомості. Завдяки потужному інтелектуальному потенціалу М. Драгоманова і київської «Старої громади» відбулося визрівання ідеї децентралізації обох імперій, у яких жили українці. Ще кількох десятиліть виявилося досить, щоб ці ідеї, набувши форм масового політичного руху, влилися в потужний потік їх деструкції. Стаття присвячена дослідженню проблеми осмислення українською інтелектуальною думкою, переважно в особі М. Драгоманова, політичних концепцій європейського лібералізму й соціального демократизму та екстраполяції їх на українські реалії. Розглядається версія політичної програми М. Драгоманова, запропонована громадівцям у кінці 80‑х років ХІХ ст., у якій національна ідея набула вигляду своєрідної федеральної демократії. Під це надто широке поняття підводяться й ідеї припинення протистояння православних і католиків, і мотиви мінімізації етноконфліктності, і завдання створення Всеслов’янської радикальної партії. Доведено, що моделювання привабливого образу українського руху у світі було одним із першочергових завдань М. Драгоманова. Оприлюднення засад народного суверенітету ґрунтувалося на потужній підтримці громадян, а ідея народу як носія найвищої мудрості поступилася ідеї громадянського суспільства. Державна централізація в обох імперіях була представлена як зло, якого належить скоріше позбутися. Сформульований ним принцип федералізму розглядався як шлях поступу від імперського способу правління до демократичних, європейських форм державності. У результаті діяльності М. Драгоманова та інших представників обстоювання федеративних ідей відбулася декларація ідеалів федерації в державному устрої, нового тлумачення дістали ідеї політичних свобод і реалізації політичних прав, здійснювалися спроби узгодження прав людини і національних інтересів, тривав активний пошук ефективної моделі місцевого самоврядування на основі самоуправи громад і областей. The middle of the 19th century became the age of the first ethnic renaissance of Ukrainianness after almost two centuries of domination of integration, assimilation, in their content of stereotypes artificially imposed by the authorities of the Russian empire. The awakening of ethnic feelings is mainly the intellectuals’ merit. They, unlike their forerunners of the eighteenth century, are no longer concerned with the search for their own family roots, but with the interests of social consciousness formation. Thanks to the powerful intellectual potential of M. Drahomanov and Kyiv Old Community, the idea of decentralization of both empires, in which Ukrainians live, has matured. A few more decades turned out to be enough for these ideas to take the form of a mass political movement, to be merged into a powerful stream of their destruction. The article is dedicated to the study of the problem of comprehension of the political concepts of European liberalism and social democratism and their extrapolation on Ukrainian realities by Ukrainian intellectual thought, mainly in the person of M. Drahomanov. The version of M. Drahomanov’s political program, suggested to the Hromada representatives in the late 1880s, is considered. The national idea has acquired a form of peculiar federal democracy. The ideas of cessation of the confrontation between orthodox and catholics, the motives of ethno-conflicts minimization, and the task to create the All-Slavic Radical Party are subsumed to this too broad concept. It is proven that modelling of an attractive image of the Ukrainian movement in the world is considered as one of the immediate tasks of M. Drahomanov. The promulgation of the principles of people’s sovereignty is based on a strong support of the citizens, and the idea of the people as the bearer of the highest wisdom has given way to the idea of civil society. State centralization in both empires has been presented as an evil to be saved from as soon as possible. The principle of federalism formulated by him is considered a way of progress from the imperial mode of government to democratic, European forms of statehood. As a result of M. Drahomanov’s activity and the other representatives of the defending of federative ideas, the declaration of federation ideals in the state system has taken place. The ideas of political freedoms and implementation of political rights have got a new interpretation, attempts to coordinate human rights and national interests are accomplished, and an active search for an effective model of local self-government on the basis of communities and regions governing has continued.
first_indexed	2025-12-07T15:48:31Z
format	Article
fulltext	7 ВЕРМЕНИЧ ЯРОСЛАВА докторка історичних наук, професорка, член-кореспондент НАН України, завідувачка відділу історичної регіоналістики Інституту історії України НАН України. OrCID: https://orcid.org/0000-0002-4445-9492 VeRMenyCh yARoSlAVA a Doctor of history, a professor, a Corresponding member of the National academy of Sciences of ukraine, a head of the Department of historical regional Science at the National academy of Sciences of ukraine Institute of history of ukraine. OrCID: https://orcid.org/0000-0002-4445-9492 DOI https://doi.org/10.15407/nte2021.04.007 Бібліографічний опис: Верменич, я. (2021) Ідеї Михайла драгоманова у вітчизняній інтелектуальній думці на рубежі хІх– хх століть. Народна творчість та етнологія, 4 (392), 7–16. Vermenych, Ya. (2021) mykhailo Drahomanov's ideas in the homeland intellectual thought at the turn of the XIXth–XXth centuries. Folk Art and Ethnology, 4 (392), 7–16. Анотація / Abstract середина хІх ст. стала добою першого етнічного ренесансу українськості після майже двох століть домінування штучно насаджуваних владою Російської імперії інтеграційних, асиміляціоністських за своїм змістом, стереотипів. Пробудження етнічних почуттів було значною мірою заслугою інтелектуалів, які, на відміну від своїх попередників хVIII ст., переймалися вже не пошуком власних родинних коренів, а інтересами формування суспільної свідомості. Завдяки потужному інтелектуальному потенціалу М. драгоманова і київської «старої громади» відбулося визрі- вання ідеї децентралізації обох імперій, у яких жили українці. Ще кількох десятиліть виявилося досить, щоб ці ідеї, набувши форм масового політичного руху, влилися в потужний потік їх деструкції. стаття присвячена дослідженню проблеми осмислення українською інтелектуальною думкою, переважно в особі М. драгоманова, політичних концепцій європейського лібералізму й соціального демократизму та екстраполяції їх на українські реалії. Розглядається версія політичної програми М. драгоманова, запропонована громадівцям у кінці 80-х років хІх ст., у якій національна ідея набула вигляду своєрідної федеральної демократії. Під це надто широке поняття підводяться й ідеї припинення протистояння православних і католиків, і мотиви мінімізації етноконфлік- тності, і завдання створення Всеслов’янської радикальної партії. доведено, що моделювання привабливого образу українського руху у світі було одним із першочергових завдань М. драгоманова. оприлюднення засад народного суверенітету ґрунтувалося на потужній підтримці громадян, а ідея народу як носія найвищої мудрості поступилася ідеї громадянського суспільства. державна централізація в обох імперіях була представлена як зло, якого належить скоріше позбутися. сформульований ним принцип федералізму розглядався як шлях поступу від імперського спосо- бу правління до демократичних, європейських форм державності. і Д ЕЇ М и х а й л а Д ра гоМ а нова У віт Ч иЗн я н і й і нт Е л Ект Уа л Ьн і й ДУ М ц і н а рУ БЕ Ж і х і х–х х стол іт Ь УДК 821.161.2-2.09:930.1]“18/19”Дра www.etnolog.org.ua ІМ FE 8 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 4/2 0 21 8 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 4/2 0 21 У результаті діяльності М. драгоманова та інших представників обстоювання федеративних ідей відбулася декла- рація ідеалів федерації в державному устрої, нового тлумачення дістали ідеї політичних свобод і реалізації політичних прав, здійснювалися спроби узгодження прав людини і національних інтересів, тривав активний пошук ефективної моделі місцевого самоврядування на основі самоуправи громад і областей. Ключові слова: М. драгоманов, федеративна ідея, національна ідея, громадянське суспільство, політична про- грама. The middle of the 19th century has become the age of the first ethnic renaissance of ukrainianness after almost two centuries of domination of integration, assimilation in their content stereotypes artificially imposed by the authorities of the russian empire. The awakening of ethnic feelings is mainly the intellectuals’ merit. They, unlike their forerunners of the eighteenth century, are no longer concerned with the search for own family roots, but with the interests of social conscious- ness formation. Thanks to the powerful intellectual potential of m. Drahomanov and Kyiv Old Community, the idea of de- centralization of both empires, in which ukrainians live, has matured. a few more decades turned out to be enough for these ideas to take the form of a mass political movement, to be merged into a powerful stream of their destruction. The article is dedicated to the study of the problem of comprehension of the political concepts of european liberalism and social democratism and their extrapolation on ukrainian realities by ukrainian intellectual thought, mainly in the per- son of m. Drahomanov. The version of m. Drahomanov’s political program, suggested to the hromada representatives in the late 1880s, is considered. The national idea has acquired a form of peculiar federal democracy. The ideas of cessation of the confrontation between orthodox and catholics, the motives of ethno-conflicts minimization and the task to create the all-Slavic radical Party are subsumed to this too broad concept. It is proved, that modelling of attractive image of ukrainian movement in the world is considered as one of the immediate tasks of m. Drahomanov. The promulgation of the principles of people’s sovereignty is based on a strong support of the citizens, and the idea of the people as the bearer of the highest wisdom has given way to the idea of civil society. State centralization in both empires has been presented as an evil to be saved from as soon as possible. The principle of federalism formulated by him is considered as a way of progress from the imperial mode of government to democratic, european forms of statehood. as a result of m. Drahomanov’s activity and the other representatives of the defending of federative ideas the declaration of federation ideals in the state system has taken place. The ideas of political freedoms and implementation of political rights have got new interpretation, attempts to coordinate human rights and national interests are accomplished, active search for effective model of the local self-government on the base of communities and regions governing has lasted. keywords: m. Drahomanov, federative idea, national idea, civil society, political program. На рубежі хІх–хх ст. федеративна ідея відіграла роль найуспішнішої метафори та виявилася домінантою українського регіо- нального проєкту – консолідуючого й лоя- лістського водночас. Партикуляризм як наслідок політичної роздробленості Русі втрачав сенс під тиском нових реалій, а регі- ональна ідентичність на теренах українських земель визначалася синтезом національних традицій, суспільних уявлень, конфесійних уподобань. На цій підставі дуалізм укра- їнського суспільства в межах конструкції «Росія – європа» прибирав форму «циві- лізаційного розділення». При цьому саме федералізм, ставши суспільно-політичною парадигмою, наповнював прагматичним смислом ідеологічні доктрини. Ідея собор- ності поставала як форма етнічного держа- вотворення у відповідь на «неісторичність» нації [6, с. 39–42]. В останній чверті хІх ст. проєкт «від- криття» українського народу як ціліснос- ті вступив у вирішальну стадію: здобутки антропології, етнографії, порівняльного мовознавства давали можливість історикам, які лишалися провідною інтелектуальною верствою, впритул підійти до завдань окрес- лення проблем націєстановлення і політич- них програм українства. Але для цього нале- жало знайти хоча б мінімальний консенсус у підходах лібералів, які орієнтувалися на європейські моделі націєбудівництва, і тих ідеологів, які діяли в руслі стереотипіза- ції національних завдань як унікальних за своєю природою. Причини багатьох історич- них драм в історії українського визвольного руху кореняться в тій дистанції між лібера- лізмом і націоналізмом, яку вибудовували еліти як у центрі, так і на місцях. ліберальна ідея в Україні намагалася влитися в русло www.etnolog.org.ua ІМ FE 99 Яросл ава верменич європейськості, національна існувала пере- важно у світі архаїки й живилася примі- тивно витлумаченим етнографізмом. спроби їх примирення (які сумарно оцінюються дослідниками як невдалі) пов’язані насампе- ред з постаттю Михайла драгоманова. М. драгоманов (1841–1895) – найяскраві- ша, без перебільшення, зірка на небі україн- ської політичної думки. У його теоретичних побудовах досить повно реалізувалося те, що сьогодні називають «персоноцентриз- мом» – пріоритет свободи особистості. шляхи реалізації цього суспільного ідеалу він убачав у широкому впровадженні само- врядних принципів і децентралізації на всіх рівнях суспільного життя. М. драгоманов був однаково далекий і від ортодоксально- го марксизму, і від російського народни- цтва, але в тій політичній моделі, яку він конструював, спостерігалися елементи і того й іншого. особливо виразний вплив справила на нього філософія П. Прудона і М. Бакуніна. соціаліст немарксистського напряму, близький до західного еволюцій- ного соціалізму, М. драгоманов розробив концепцію децентралізації Росії на началах федералізму з твердими гарантіями особис- тих громадянських прав та самоврядування для регіонів. Національні інтереси України він вважав можливим забезпечити на шляхах федералізації обох імперій – Росії та Австро- Угорщини. М. драгоманова по праву вважають про- відним ідеологом українського національно- го руху. Найважливіше завдання українства він убачав у тому, щоб «поставити укра- їнський рух на ґрунт європейський ідейно і географічно». Засобом розв’язання цього завдання він вважав забезпечення наукового й культурного поступу, творення власної інтелігенції, україномовне просвітництво. М. драгоманову уявлялося надзвичайно важливим, щоб українська мова була інстру- ментом донесення до народу передових ідей, а не знаряддям поширення «старо- світської гнилизни і темноти, обскурантиз- му, як це часто бачимо в писаннях укра- їнських національників». Щодо російської мови, то М. драгоманов гостро полемізував із тими, хто бачив у ній тільки засіб «одбива- ти українців од своєї мудрості, робити пере- вертнів». Мова російська, писав він, «була і єсть не тільки органом п’явок народних, а й органом тих ідей, котрі зробили нас, українців, людьми, демократами і самими українофілами, коротко – народолюбцями, народовцями». через російську мову при- йшло в Україну знання Таціта, Вольтера, Руссо, Адама сміта, дарвіна і багатьох інших мислителів [5, с. 101–103]. як зазначає А. круглашов, «методоло- гічна настанова вченого на теоретичний синтез, на пошук універсального, принай- мні системного бачення світу та його роз- витку спонукали М. драгоманова критич- но ставитись до ідеологічних напрямних, узятих окремо, заохочували його до аналі- зу суспільних явищ з точки зору відповід- ності певних складових політичної філо- софії (ліберальної, демократичної, соціа- лістичної, консервативної тощо) реальним політичним процесам». Звідси фіксовані А. круглашовим намагання деяких дослід- ників застосувати до М. драгоманова «ідейний «цінник», часто замішаний на домінуючій у певний час політичній кон’юнктурі. І хоч, на його переконання, М. драгоманову «не вдалося примирити соціалістичні надії та національні інтер- еси», історія його ідейних шукань зрештою увінчалася створенням світоглядної систе- ми, здатної реагувати на виклики часу. І не вина М. драгоманова, а його біда й особиста драма в тому, що прокламовані ним ідеали демократичного, динамічного, заснованого на засадах розуму й солідарності суспіль- ства «не вкладалися» в той короткий час, який був особисто йому відведений істо- рією. Зокрема, «ідеал нації – добровіль- ної асоціації індивідів – виступав радше побажанням інтелектуала-демократа, ані ж був теоретичним образом реальності, яку сумлінний дослідник міг зафіксувати в дій- сності» [7, с. 143–144, 459]. www.etnolog.org.ua ІМ FE 10 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 4/2 0 21 10 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 4/2 0 21 В оцінках А. круглашова М. драгоманов постає не лише як визначний ідеолог укра- їнського національного руху, але і як піо- нер нової стадії розвитку конституціоналіз- му, ідеї правової держави у всеросійському масштабі. Первинним у політичних ідеях М. драгоманова був гуманізм, віра в духов не вдосконалення людини, у суспільний про- грес. Розроблюваний ним план творення української політичної нації мав своїм фун- даментом розвиток самоврядування, прин- ципи всебічного забезпечення прав люди- ни. як науковець, він культивував повагу до наукової аргументації й найсучаснішої методології вивчення суспільних явищ, намагався відкрити нові шляхи збагачення науки достовірними фактами, їх системним дослідженням. «драгоманову доводилось шукати відповідні “ключі” , за допомогою яких він намагався “відкрити двері” новим явищам в українському інтелектуальному, соціальному та політичному житті». саме завдяки цьому йому вдалося наблизитися до утворення цілісної системи поглядів на державу і право, на суспільство та політич- ну діяльність [8, с. 1–2, 28]. М. драгоманов чи не перший звернув увагу на те, що «нові європейські ідеї демократизму і лібераліз- му» з’явилися «не в українській одежі» і «репрезентувалися російською, а не укра- їнською мовою». Пояснення цьому факту знайти неважко, якщо зважити на антиукра- їнський контекст видавничої та освітньої політики царизму, численні заборони укра- їнського слова. Але варто побачити й значне відставання української політичної думки в освоєнні ліберальних ідей, зумовлене насам- перед її провінціалізмом і культивуванням «поверхового національства» [4, с. 162]. оригінальність погляду М. драгоманова на федералізм полягала в тому, що він роз- глядав його як закономірний етап розви- тку державної організації. через «еру феде- ралізму» в його баченні проходить будь- який зрілий державний організм, і Росія саме досягла цієї стадії у своєму розвитку. «Абсолютно бюрократичний» державний лад Росії став гальмом, який не допускає громади й народи до участі в політично- му житті. Тому він «мусить скінчитись», а новий етап буде громадським і народним. М. драгоманов був переконаний, що виклав у проєкті «Вільної спілки» саме той украї- нофільський політичний ідеал, який надихав членів Товариства з’єднаних слов’ян і кири- ло-мефодіївців, і що саме така «синтетична» програма для українського руху є оптималь- ною. Український рух «міцний не тоді, коли він гониться за поверховим національством та мріями про державну самостійність, але тоді, коли він має на увазі загальнолюдські інтереси демоса» [1, с. 131]. М. драгоманов, констатує А. круглашов, звертався до полі- тично невільного, культурно домодерного, соціально недосформованого народу. За умов, коли тривало випробування «на роз- рив» частин України, зростала конкуренція панівних націй за контроль над свідомістю українців, «було б надмірним очікувати від драгоманова розрахованої виключно, або навіть переважно на державницьку перспек- тиву української політичної програми». саме «автономістський» проєкт, на думку М. драгоманова, найбільше відповідав полі- тичним традиціям українського руху і забез- печував йому реалістичну ідеологічну пер- спективу. Він не заперечував принципово бажаності української самостійної держав- ності. Але у ставленні до неї як до мети виходив із оцінок реальних можливостей [7, с. 421–441]. Постать М. драгоманова – явище уні- кальне навіть за світовими критеріями нау- ковості. Історик, етнограф, правознавець, культуролог, фольклорист, літературозна- вець став, за визнанням фахівців, зачинате- лем вітчизняної політології. спадщина його налічує щонайменше 2000 праць, понад тися- ча досліджень висвітлюють його доробок. оціночні рефлексії дослідників на диво різ- номанітні – «космополіт» і «інтернаціона- ліст», «ліберал» і «соціаліст», «конститу- ціоналіст» і «федераліст», «поступовець» і «еволюціоніст», «державник» і «анар- www.etnolog.org.ua ІМ FE 1111 Яросл ава верменич хіст» – ці визначення співіснують і конкуру- ють, але не руйнують уявлення про масштаб особистості. За свідченням о. лотоцького, молодь 80-х і 90-х років хІх ст. бачила в особі М. драгоманова вчителя, пророка, вождя. І сучасники, і нащадки, за невеликими винятками, оцінювали його вклад в укра- їнознавство за найвищими критеріями: «апостол правди і науки» (с. єфремов), «ідеал науковості» (М. Павлик), «україн- ський Герцен» (Б. кістяківський), «дже- рело світла» (о. луначарський), «вчитель українства та провидець майбутнього» (І. свенціцький), «перший україномарк- сист» (о. салтовський) – цей ряд панегіри- ків можна продовжувати. Випадає з нього хіба що явно упереджена оцінка В. леніна – «націоналістичний міщанин». цей жодни- ми серйозними аргументами не підкріпле- ний оціночний стереотип зіграв фатальну для драгоманознавства роль – на всю спад- щину мислителя в радянські часи фактич- но було накладено табу, а поодинокі стат- ті й брошури охоче тиражували ленінське висловлювання. це, до речі, так обурило сина М. драгоманова світозара, що він лис- товно звернувся до радянського академі- ка к. студинського з проханням захистити пам’ять батька від спотворень і фальсифіка- цій [9, с. 139–147]. дослідники спадщини М. драгоманова вважають його одним із «батьків» укра- їнської етнології, провідним фольклорис- том, істориком українського народу, теоре- тиком-народознавцем. Щоправда, на його дефініціях народності, нації, народу вираз- но позначилося нерозрізнення цих понять у тогочасній практиці терміноутворення. Попри це, йому вдалося істотно захитати систему протиставлення «історичних» і «неісторичних» націй, критично вислов- люватися з приводу спрощеного, утилі- тарного трактування національної ідеї, її «засліпленого» апологетичного сприйнят- тя. йому належить виважена оцінка націо- налізму, який «зростається з поривами до волі, становиться більше демократичним – і це тілько й дає йому прогресивну силу у хІх в.» [5, с. 151]. Щодо національної незалежності, то її М. драгоманов не вважав апофеозом і кінце- вою метою визвольних рухів. Незалежність створює лише умови для поступу, а запо- руку останнього мислитель бачив у розви- тку політичних свобод і раціональній дер- жавно-політичній організації суспільства. Зрештою, і на ґрунті політичної та націо- нальної автономії, доводив він, можна забез- печити самоврядування України з виходом її на європейську арену. Водночас «треба шукати європейської правди, котра була б спільною всім національностям» [2, с. 47]. Ю. левенець наголошував на тому, що М. драгоманов, ідеї якого являють собою суміш ліберально-демократичних, соціаліс- тичних та українських патріотичних еле- ментів з позитивістським філософським під- ґрунтям, уважав політику сепаратизму нере- алістичною. Належність до прихильників філософського анархізму не дозволяла йому розглядати національну державність як мету українського народу. Він переконував своїх співвітчизників зосередитись на завданнях демократизації та федералізації існуючих держав – Росії й Австро-Угорщини, що, на його думку, мало б забезпечити достатні рамки для вільного розвитку української нації. Він вимагав співпраці з усіма народа- ми східної європи, включно з Росією. Але, що дуже важливо, М. драгоманов наполягав на організаційній незалежності українсько- го руху. Він постійно наголошував на тому, що сам він не росіянин, а українець, як і на тому, що не входить до складу жодної з росій- ських «політичних партій» [12, с. 35, 43]. Незаперечну заслугу М. драгоманова перед українським визвольним рухом слід вбачати в тому, що, як точно підмітив о. Пріцак, він «створив собі свій плюраліс- тичний світогляд, в якому поміч себе гар- монійно стояли лібералізм, еволюціо нізм та конституціоналізм англійського типу, охорона індивідуальності перед державою (типу Прудона), культура, як база функціо- www.etnolog.org.ua ІМ FE 12 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 4/2 0 21 12 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 4/2 0 21 нування ідеальної республіканської систе- ми, відмінної від радикалізму та клерикаліз- му, та етичний (не політичний) соціалізм» [14, с. 8–9]. Змушений залишити Україну, він працював у софії, де відносна толерантність у наукових стосунках давала можливість обстоювати європейську систему цінностей. Редагування в 1882–1883 роках женевської газети «Вільне слово» дозволило йому, не відходячи від еволюціоністських настанов, виробити своєрідний світоглядний орієн- тир, що поєднував «космополітизм в ідеях і цілях, національність в ґрунті і формах культурної праці». М. драгоманов виявив- ся чи не першим українським мислителем, який висунув ідею космополітизму як ідей- ної платформи єднання українців навколо пошуку національного ідеалу. це не була ані апологія якоїсь «загальносвітової держа- ви», ані проповідь «державної відрубності». Мовилося про певну трансформацію пансла- вістських ідеалів у руслі долання синдрому провінційності – з одного боку, і виконання українцями місії посередництва між Росією і західним слов’янством –з другого. «Переднє слово до «Громади» М. драго- ма нова – вступ до заснованого ним 1878 року неперіодичного видання «Громада» – явля- ло собою, за оцінкою Ю. левенця, «новий, вищий щабель суспільно-політичної теорії» і стало «першою новітньою політичною про- грамою в повному значенні цього слова» [12, с. 41]. Глибокий інтелектуальний потенціал і масштабність йому забезпечили розгляд української проблеми одночасно і в історич- ній ретроспективі, і в контексті всесвітнього суспільного розвит ку. Інноваційними під- ходами позначена насамперед його спро- ба окреслення масштабності тієї історичної драми, яка спіткала Україну у зв’язку з роз- членуванням її території. Ідея національної і навіть адміністративної децентралізації в державах, що волею історії пройшли кіль- касот років централізації, уявлялася йому новою. Але ще новішою в його баченні була ідея вартості і прав національностей, яких історія обернула в плебейські, у тому числі й української. «Такі національні рухи, як укра- їнський, мусять вибороти собі признання і права – працею культурною й політичною». Простежуючи в названій праці процес розі- рвання української землі «між сусідніми царствами і начальствами», М. драгоманов вбачає суть цієї драми в тому, що замість одного українського народу в Росії перед сві- том постали три його частини – Малоросія, слобідська Україна і Новоросія, причо- му останню (колишні Вольності Війська Запорозького) начальство довільно ділило на губернії, зганяло українців зі своїх земель і «розбавляло» іншоетнічним елементом. «В Польщі те ж саме робилося по воєвод- ствах, причому більша частина наших країв залічувалась в Малопольські землі, а друга, північна – в литовські! Так поряд наша Україна була поневолена і поділена, а люди й громади розірвані одні од одних, і сама думка про волю і спілку їх придавлена в мужицьких громадах, а ще більше в письменних людей». Але, зауважує М. драгоманов, починаючи від «Історії русів», творів шевченка, доку- ментів кирило-Мефодіївського товариства поряд з ідеями скасування кріпацтва, пись- менства рідною мовою дедалі виразніше зву- чить і ідея волі (автономії) для України, чи то в Росії, чи то в спільній і вільній слов’янщині [2, с. 276–280, 302]. отже, українську пробле- му він намагається розглянути як цілісність, в політичному, соціальному і культурному аспектах, в історичній ретроспективі й у кон- тексті світового суспільного розвитку. саме ця всебічність і забезпечила «Передньому слову» 1878 року роль першої української політичної програми, на що звертав увагу ще І. лисяк-Рудницький [10, с. 372]. Уважне дослідження регіональної специ- фічності України – лейтмотив багатьох праць М. драгоманова, присвячених аналізу капі- талістичних тенденцій у господарському житті обох її частин. його цікавили, скажімо, глибинні зрушення, які докорінно змінюва- ли господарський і культурний уклад, зокре- ма ті «квіточки криз» на Правобережжі, що зумовили нове явище – «робітницьке www.etnolog.org.ua ІМ FE 1313 Яросл ава верменич безробіття». Не меншою мірою його тур- бувало аграрне перенаселення в Галичині та на Буковині. Учений мріяв розгорнути на сторінках «Громади» широку дискусію про перспективи соціально-економічного процесу в Росії та Австро-Угорщині, але не дістав підтримки в інтелектуальному серед- овищі [7, с. 105–107]. Постійний предмет драгоманівських роздумів – світова роль України в контексті її взаємозв’язків з тими регіонами, з якими поєднала її історична доля. Питання про те, чи жити Україні, чи помирати, він ставить у залежність від того, чи зуміють «письменні люди» «ухопити кінець нитки, що ввірвалась в нашій історії у хVІІІ ст.» і прив’язати до нього те, що випле- ла наука і громадська думка там, де історія не переривалася, – у європі. Що значить жити по своїй волі на своїй землі? чи обов’язково це означає заложити свою окрему державу? Безперечно, українці багато потерпають від бездержавності, але М. драгоманов не вва- жає оптимальним шлях до свободи, який веде через велике повстання і криваву війну. Значно більш плідним уявляється йому «вільне громадянство і товариство людей і товариств», тобто той шлях до громадян- ського суспільства, який уже накреслила передова суспільна думка європи. отже, М. драгоманов став першим, хто намагав- ся підвести під українські історіографічні конструкції раціональний позитивістський чи неопозитивістський фундамент і в такий спосіб вписати їх у контекст всесвітньої істо- рії. чи не першим побачив він і небезпеку, яка випливала з денаціоналізації українських міст; щоб міста в Україні не віддалилися зовсім від українських сіл, соціалісти – росі- яни, поляки, євреї – мають бути кровно заці- кавлені у пропаганді соціалізму українською мовою [2, с. 290–300, 423]. У пошуках ефективних моделей місцево- го самоврядування як інституту виявлен- ня громадських ініціатив М. драгоманов уважав надзвичайно важливим викорис- тання українського історичного досвіду й водночас – мобілізацію історичної пам’яті. Необхідно, підкреслював він, будити «спо- гади про колишню свободу і рівноправ- ність, як, наприклад, про самоврядування повітів за так званим литовським правом, за так званим правом Магдебурзьким про братства, про самоврядування козацьке – підтримувати ці спогади і підводити їх до теперішніх понять про свободу і рівність у освічених народів» [3, с. 21]. На такій осно- ві М. драгоманов вибудовував своє уявлен- ня про обласні собори та обласні думи як органи захисту прав самоврядних регіонів. останнім мало належати право попередньо- го розгляду загальнодержавних фінансових законів, розробка законодавства в місцевих справах, контроль над поліцією. Ідеї М. драгоманова явно випереджали свій час і тому не знайшли оптимального відгуку ні в російському, ні в українському політичному середовищі. «Ухопити кінець нитки, що ввірвалася», і з’єднати її із здо- бутками європейської суспільної думки у хІх ст. не вдалося. І все ж таки, як вважає В. Потульницький, навіть романтизовані схеми української історії «безперечно, вико- нали свою, необхідну для кожного посту- пального розвитку національної історичної науки роль» [13, с. 25]. хоча б тому, що, не виконавши роботи по сепарації, неможливо розв’язувати завдання інтеграції національ- ної науки у світову. Виходячи зі свого бачення ідеї посту- пу, М. драгоманов, природно прийшов до обґрунтування принципів федераліза- ції обох імперій. Гострота проблем, перед лицем яких опинилася Росія в кінці хІх ст., значною мірою була пов’язана з надмірною централізацією. Переважна більшість ліде- рів ліберального руху в Росії категорично відкидала шляхи реформування Росії на засадах федерації. На паризькій конференції російських опозиційних партій, яка відбула- ся у вересні 1904 року, Г. струве висловився проти федеративного принципу, виявивши готовність визнати певні автономні права лише за Польщею і Фінляндією. серед росій- ських партій лише есери із застереження- www.etnolog.org.ua ІМ FE 14 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 4/2 0 21 14 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 4/2 0 21 ми («наскільки це можливо») підтримува- ли «організацію взаємин між народами на федеративній базі». Вважаючи федерацію засобом розплутування складного клуб- ка регіональних і національних проблем, М. драгоманов запропонував конкретний план політичної та адміністративної рефор- ми в Росії на засадах автономії земських оди- ниць – общин, повітів, губерній або облас- тей. опублікована в 1884 році в женеві про- грама «Вільного союзу – Вільної спілки» передбачала поділ Росії на краї за швей- царським зразком. На підросійській Україні планувалося утворити київський, одеський, харківський краї; крім того, частина україн- ських земель (Полісся і Волинь) мала ввійти разом із білоруськими землями до Поліської області. Федералізм для України, вважав М. драгоманов, є природним, оскільки авто- номними краями і народоправними города- ми, у хоч і наївному, але все-таки федератив- ному союзі жили їхні предки – руси. «хай же тепер українці візьмуть на себе місію служити опорою усьому автономному, усьо- му народному серед різних народів і країв у Росії» [5, с. 213–214]. Прихильником федералізму в державно- му будівництві виступав і І. Франко, але, на відміну від М. драгоманова, який послідов- но обстоював територіальний принцип у побудові федерації, він розглядав федера- цію під кутом зору розв’язання міжетнічних, зокрема українсько-польських, проблем. концепція федералізму в І. Франка буду- ється на автономії національностей, «які можуть входити у федеративні союзи одна з одною». Утім, ідею «якнайширшого само- врядування общин, повітів і країв, складених з вільних людей і поєднаних між собою віль- ною федерацією» [17, с. 452], він не відкидав. На думку низки фахівців, розуміння федера- ції в І. Франка змістово близьке до сучасного поняття «конфедерація». Новий варіант програми «Громади» 1880 року був значно радикальнішим за попередній, очевидно, завдяки помітному впливу на М. драгоманова його співавто- ра, «чистого» соціаліста с. Подолинського (другим співавтором був М. Павлик). Майбутня Україна постає в ній як «спіл- ка спілок громад», незалежна, суверенна цілісність. По-друге, ідея федералізму поши- рюється не лише на її статус, але й на вну- трішній адміністративний устрій. У цьому проєкті виразно відчувається вплив ори- гінального розуміння с. Подолинським загальнолюдських проблем, навіяного філо- софсько-соціологічними марксистськи- ми підходами. Ідею соціалізму в Україні, доводив учений, не можна пропагувати, не ставши на український ґрунт, і робити це треба з опорою на народну мораль, етику, філософію, психологію. Методи пропаганди, вироблені на російському фундаменті, для України неприйнятні, бо завдання україн- ського соціалізму ширші від тих, які стоять на порядку денному в Росії. Можливо, саме тому П. лавров у листуванні з Г. лопатіним обурювався з того приводу, що українські соціалісти хочуть мати окрему від російської партію. досить було б їм і того, щоб «писати по-малоросійському, складати словник і гра- матику свого народу, видати його літературу й т. п.» [11, с. 69]. доцільно звернути увагу на несумісність російського народництва й українофіль- ства, яке наочно проглядається в полеміці російських публіцистів з М. драгомановим. Найбільш критично налаштованим щодо ідеї українофільства виявився публіцист народ- ницького напряму л. Паночині (Алексєєв). Віддаючи належне «українофілам-народни- кам» за їх любов до України та її народу, він у серії спеціально присвячених українофіль- ству статей в журналі «Русское богатство» все ж таки не утримався від характеристи- ки останнього як «ретроградного руху» і доводив, що «шляхи народника й націо нала багато в чому несумісні», а їхні ідеали «різ- номанітні, майже протилежні». Гранично відверто висловлювався з цього приводу Г. Плеханов: «Ми вороги пп. драгоманових etconsortes і союзники тих, хто перебив нам руки і ноги» [15, с. 290–291]. Зрозуміло, що www.etnolog.org.ua ІМ FE 1515 Яросл ава верменич жодних об’єктивних підстав для таких висно- вків не існувало. М. драгоманов не меншою мірою, ніж українофіли з націоналістичного табору, доклав зусиль і для обґрунтування меж української національної території, і для осмислення історичних драм, пов’язаних з експансіоністською політикою Російської та Австро-Угорської імперій на українських землях. Більше того, саме М. драгоманову вдалося розглянути українські проблеми і в ретроспективі, і в перспективі, вписати їх у контекст всесвітнього суспільного розвитку. Щодо обсягу праць, різноманітності пору- шених питань, глибини теоретичної думки жоден із його попередників чи сучасників не міг з ним зрівнятися. І. Франко точно зауважив, що М. драгоманов ще довго буде «сумлінням нашої нації, ясним, непідкуп- ним і непоблажливим правдивим компасом для грядущих поколінь» [12, с. 49]. Загалом можна констатувати, що у сфор- мованій М. драгомановим моделі правової держави вже проглядаються обриси україн- ської національної ідеї – у тому її вигляді, яка мала шанси на суспільне визнання за умов кінця хІх ст. Національна ідея – це продукт історичного розвитку і дії значної кількості різноманітних факторів. Вона не існує поза історичним часом, не вічна і не народжуєть- ся в одну мить. А народившись, живе склад- ним життям, чутливо реагуючи на всілякі суспільні злами, часом навіть на незначні, ледве помітні зміни. Першооснова україн- ської національної ідеї – у розвитку істо- ричної думки, причому вся перша половина хІх століття пройшла під знаком еволюції від міфологічного й дискурсивного мислен- ня до раціональних його форм. Наприкінці хІх ст. почали формуватися два генеральні напрями тлумачення української ідеї та істо- ричних шляхів її розвитку – національно- демократичний і національно-радикальний. довготривалим, складним, суперечливим процес зародження й розвитку української ідеї виявився внаслідок непростої історич- ної долі українського народу, численних перешкод на шляху формування етнічної самосвідомості, жорстоких переслідувань тих, хто наважувався підняти національне питання в умовах чужоземного поневолен- ня [16, с. 4–12, 122]. Гадаємо, що порушені в статті проблеми наблизять до відповіді на питання, чи можлива в принципі реалі- зація наскрізної ідеї національного посту- пу, яка мала виразний етнічний підтекст у побудовах М. драгоманова, а під пером М. Грушевського втілилася в нову концеп- цію українського історичного процесу. Джерела та література 1. драгоманов М. Автобіографія. Самі про себе. Авто- біографії видатних українців ХІХ століття. Нью-йорк : Українська вільна академія наук у сшА, 1989. 327 с. 2. драгоманов М. Вибране. Мій задум зложити очерк історії цивілізації на Україні. київ : либідь, 1991. 688 с. 3. драгоманов М. Вольный союз – Вільна спілка. опыт украинской политико-социальной программы: свод и объяснения. женева : Типография «Громады», 1884. 109 с. 4. драгоманов М. листи на Наддніпрянську Украї- ну. Джерела з історії суспільно-політичного руху в Україні 19 – поч. 20 ст. Вип. 1. Грінченко Б. – Драгоманов М. : Діа- логи про українську національну справу / упоряд. А. жу- ковський. київ : Інститут української археографії НАН України, 1994. с. 106–189. 5. драгоманов М. літературно-публіцистичні пра- ці : у 2 т. київ : Наукова думка, 1970. Т. 1 / [ред. тому о. І. дей ; упоряд. і прим. І. с. Романченка]. 1970. 531 с. 6. корольов Г. Український федералізм в історично- му дискурсі (хІх – початок хх століття). київ : Інсти- тут історії України НАН України, 2010. 150 с. 7. круглашов А. драма інтелектуала: політичні ідеї Михайла драгоманова. чернівці : Прут, 2000. 488 с. 8. круглашов А. М. Політичні ідеї Михайла драго- манова. Автореф. дис. ... д-ра політ. наук : 23.00.01. київ : Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 2002. 39 с. 9. куценко Ю. Ю. Постать і спадщина М. драго- манова в українській історіографії: стереотипи і ка- нони. Український історичний журнал. київ, 2015. № 4. с. 139–147. www.etnolog.org.ua ІМ FE 16 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 4/2 0 21 16 I S S N 2 6 6 4 - 42 82 * Н а р од Н а т в ор ч іс т ь та е т НоЛоГ і я * 4/2 0 21 1. DrahOmaNOV, mykhailo. autobiography. In: Yuriy lutSKYI, ed. About Themselves. Autobiographies of Prominent Ukrainians of the 19th Century. New York: ukrai- nian Free academy of Sciences in the uSa, 1989, 327 pp. [in ukrainian]. 2. DrahOmaNOV, mykhailo. Selected Works. My In- tention to Compile an Essay of the History of Civilization in Ukraine. Compiled by rostyslav mIShChuK. Kyiv: ly- bid, 1991, 688 pp. (The Monuments of Historical Thought of Ukraine Series) [in ukrainian]. 3. DraGOmaNOV, mikhail. Free Society – Free League. An Experience of Ukrainian Political and Social Program: Code and Explanations. Geneva: Hromada Printing house, 1884, 109 pp. [in russian]. 4. DrahOmaNOV, mykhailo. letters to the Dnieper ukraine. In: The Sources in the History of Social-Political Movement in Ukraine of the 19th – Early 20th Century. Iss. 1. arkadiy zhuKOVSKYI, compiler. Hrinchenko B. – Dra- homanov M.: Dialogues on the Ukrainian National Cause. Kyiv: Institute of ukrainian archaeography of the Na- tional academy of Sciences of ukraine, 1994. pp. 106–189 [in ukrainian]. 5. DrahOmaNOV, mykhailo. Literary and Journalis- tic Works: in Two Volumes. Kyiv: Scientific thought, 1970. Oleksiy DeI, ed. Vol. 1. Compiled and annotated by Ivan rOmaNCheNKO. 1970, 531 pp. [in ukrainian]. 6. KOrOlIOV, hennadiy. Ukrainian Federalism in His- torical Discourse (19th – Early 20th Century). Kyiv: Institute of history of ukraine of the National academy of Sciences of ukraine, 2010, 150 pp. [in ukrainian]. 7. KruhlaShOV, anatoliy. Drama of the Intellectual: Political Ideas of Mykhailo Drahomanov. Chernivtsi: Prut, 2000, 488 pp. [in ukrainian]. 8. KruhlaShOV, anatoliy. Political Ideas of Mykhailo Drahomanov. extended abstract of Doctor’s Thesis in Poli- tics: 23.00.01. Kyiv: Institute of Political and ethnonational Studies of the NaS of ukraine, 2002, 39 pp. [in ukrainian]. 9. KutSeNKO, Yuliya. The Figure and heritage of m. Drahomanov in ukrainian historiography: Stereotypes and Canons. In: Valeriy SmOlIY, ed.-in-chief. Ukrain- ian Historical Journal. Kyiv, 2015, no. 4, pp. 139–147 [in ukrainian]. 10. lYSIaK-ruDNYtSKYI, Ivan. The First ukrainian Political Program: “Foreword” of m. Drahomanov to “hro- mada”. In: Ivan lYSIaK-ruDNYtSKYI. Historical Essays: In two Volumes. Kyiv: Osnovy, 1994, vol. 1, pp. 349–375 [in ukrainian]. 11. SerBYN, roman, tetiana SlIuDYKOVa, com- pilers. Serhiy PODOLYNSKYI. Letters and Documents. The Central State historical archives of ukraine. Compiled by Kyiv, 2002, 422 pp. [in ukrainian]. 12. KuraS, Ivan, editorial board’s chairperson. Politi- cal History of Ukraine. Twentieth Century: In Six Volumes. Vol. 1. at the turn of the Centuries (late 19th Century – 1917). Yuriy leVeNetS, ed.-in-chief, larysa NahOr- Na, mariya KArmazINa. Kyiv: Genesis, 2002, 424 pp. [in ukrainian]. 13. POtulNYtSKYI, Volodymyr. ukrainian and World historical Science: reflections at the turn of the Centuries. In: Valeriy SmOlIY, ed.-in-chief. Ukrainian His- torical Journal, 2000, no. 4, pp. 20–37 [in ukrainian]. 14. PrItSaK, Omelian. Historiosophy and Historiogra- phy of Mykhailo Hrushevskyi. Kyiv; Cambridge, 1991, 80 pp. [in ukrainian]. 15. SVItleNKO, Serhiy. The World of Modern Ukraine of the Late 18th – Early 20th Century. Collection of Scientific Papers. Dnipropetrovsk: herda, 2007, 457 pp. [in ukrain- ian]. 16. SOlDateNKO, Valeriy, composite author’s chief. Ukrainian Idea. Historical Essay. Kyiv: Institute of National relations and Political Science, 1995, 134 pp. [in ukrain- ian]. 17. FraNKO, Ivan. The Program of Galician Social- ists. In: Yevhen KYrYlIuK, editorial board’s chairperson. Franko I. Ya. Collected Works: In 50 Volumes. aS of ukrai- nian SSr, taras Shevchenko Institute of literature. Kyiv: Scientific thought, 1986. Vol. 45. Philosophical Works, pp. 448–464 [in ukrainian]. References 10. лисяк-Рудницький І. Перша українська політична програма: «Переднє слово» до «Громади» М. драгомано- ва. Історичні есе : у 2 т. київ: основи, 1994. Т. 1. с. 349–375. 11. Подолинський с. листи та документи / центр. держ. іст. архів України ; упоряд. Р. сербина, Т. слюди- кової. київ, 2002. 422 с. 12. Політична історія України. хх століття : у 6 т. Т. 1. На зламі століть (кінець хІх ст. – 1917 р.) / Ю. А. левенець (кер.), л. П. Нагорна, М. М. кармазіна. київ : Генеза, 2002. 424 с.13. Потульницький В. Українська та світова історична наука: рефлексії на межі століть. Укра- їнський історичний журнал. 2000. № 4. с. 20–37. 14. Пріцак о. Історіософія та історіографія Михайла Грушевського. київ ; кембридж, 1991. 80 с. 15. світленко с. І. світ модерної України кінця хVІІІ – початку хх століття. дніпропетровськ : Герда, 2007. 457 с. 16. Українська ідея. Історичний нарис. київ : Інсти- тут національних відносин і політології, 1995. 134 с. 17. Франко І. Програма галицьких соціалістів. Фран- ко І. Я. Зібрання творів: у 50 т. / Іван Франко ; [ред- кол. : є. П. кирилюк (голова) та ін.] ; АН УРсР, Ін-т літ. ім. Т. Г. шевченка. київ : Наукова думка, 1986. Т. 45. Фі- лософські праці. с. 448–464. www.etnolog.org.ua ІМ FE
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-204464
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0130-6936
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T15:48:31Z
publishDate	2021
publisher	Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
record_format	dspace
spelling	Верменич, Я. 2025-07-11T08:50:57Z 2021 Ідеї Михайла Драгоманова у вітчизняній інтелектуальній думці на рубежі ХІХ–ХХ століть / Я. Верменич // Народна творчість та етнологія. — 2021. — № 4. — С. 7–16. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204464 821.161.2-2.09:930.1]“18/19”Дра https://doi.org/10.15407/nte2021.04.007 Середина ХІХ ст. стала добою першого етнічного ренесансу українськості після майже двох століть домінування штучно насаджуваних владою Російської імперії інтеграційних, асиміляціоністських за своїм змістом, стереотипів. Пробудження етнічних почуттів було значною мірою заслугою інтелектуалів, які, на відміну від своїх попередників ХVIII ст., переймалися вже не пошуком власних родинних коренів, а інтересами формування суспільної свідомості. Завдяки потужному інтелектуальному потенціалу М. Драгоманова і київської «Старої громади» відбулося визрівання ідеї децентралізації обох імперій, у яких жили українці. Ще кількох десятиліть виявилося досить, щоб ці ідеї, набувши форм масового політичного руху, влилися в потужний потік їх деструкції. Стаття присвячена дослідженню проблеми осмислення українською інтелектуальною думкою, переважно в особі М. Драгоманова, політичних концепцій європейського лібералізму й соціального демократизму та екстраполяції їх на українські реалії. Розглядається версія політичної програми М. Драгоманова, запропонована громадівцям у кінці 80‑х років ХІХ ст., у якій національна ідея набула вигляду своєрідної федеральної демократії. Під це надто широке поняття підводяться й ідеї припинення протистояння православних і католиків, і мотиви мінімізації етноконфліктності, і завдання створення Всеслов’янської радикальної партії. Доведено, що моделювання привабливого образу українського руху у світі було одним із першочергових завдань М. Драгоманова. Оприлюднення засад народного суверенітету ґрунтувалося на потужній підтримці громадян, а ідея народу як носія найвищої мудрості поступилася ідеї громадянського суспільства. Державна централізація в обох імперіях була представлена як зло, якого належить скоріше позбутися. Сформульований ним принцип федералізму розглядався як шлях поступу від імперського способу правління до демократичних, європейських форм державності. У результаті діяльності М. Драгоманова та інших представників обстоювання федеративних ідей відбулася декларація ідеалів федерації в державному устрої, нового тлумачення дістали ідеї політичних свобод і реалізації політичних прав, здійснювалися спроби узгодження прав людини і національних інтересів, тривав активний пошук ефективної моделі місцевого самоврядування на основі самоуправи громад і областей. The middle of the 19th century became the age of the first ethnic renaissance of Ukrainianness after almost two centuries of domination of integration, assimilation, in their content of stereotypes artificially imposed by the authorities of the Russian empire. The awakening of ethnic feelings is mainly the intellectuals’ merit. They, unlike their forerunners of the eighteenth century, are no longer concerned with the search for their own family roots, but with the interests of social consciousness formation. Thanks to the powerful intellectual potential of M. Drahomanov and Kyiv Old Community, the idea of decentralization of both empires, in which Ukrainians live, has matured. A few more decades turned out to be enough for these ideas to take the form of a mass political movement, to be merged into a powerful stream of their destruction. The article is dedicated to the study of the problem of comprehension of the political concepts of European liberalism and social democratism and their extrapolation on Ukrainian realities by Ukrainian intellectual thought, mainly in the person of M. Drahomanov. The version of M. Drahomanov’s political program, suggested to the Hromada representatives in the late 1880s, is considered. The national idea has acquired a form of peculiar federal democracy. The ideas of cessation of the confrontation between orthodox and catholics, the motives of ethno-conflicts minimization, and the task to create the All-Slavic Radical Party are subsumed to this too broad concept. It is proven that modelling of an attractive image of the Ukrainian movement in the world is considered as one of the immediate tasks of M. Drahomanov. The promulgation of the principles of people’s sovereignty is based on a strong support of the citizens, and the idea of the people as the bearer of the highest wisdom has given way to the idea of civil society. State centralization in both empires has been presented as an evil to be saved from as soon as possible. The principle of federalism formulated by him is considered a way of progress from the imperial mode of government to democratic, European forms of statehood. As a result of M. Drahomanov’s activity and the other representatives of the defending of federative ideas, the declaration of federation ideals in the state system has taken place. The ideas of political freedoms and implementation of political rights have got a new interpretation, attempts to coordinate human rights and national interests are accomplished, and an active search for an effective model of local self-government on the basis of communities and regions governing has continued. uk Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія З історії науки Ідеї Михайла Драгоманова у вітчизняній інтелектуальній думці на рубежі ХІХ–ХХ століть Mykhailo Drahomanov's ideas in the homeland intellectual thought at the turn of the XIXth-XXth centuries Article published earlier
spellingShingle	Ідеї Михайла Драгоманова у вітчизняній інтелектуальній думці на рубежі ХІХ–ХХ століть Верменич, Я. З історії науки
title	Ідеї Михайла Драгоманова у вітчизняній інтелектуальній думці на рубежі ХІХ–ХХ століть
title_alt	Mykhailo Drahomanov's ideas in the homeland intellectual thought at the turn of the XIXth-XXth centuries
title_full	Ідеї Михайла Драгоманова у вітчизняній інтелектуальній думці на рубежі ХІХ–ХХ століть
title_fullStr	Ідеї Михайла Драгоманова у вітчизняній інтелектуальній думці на рубежі ХІХ–ХХ століть
title_full_unstemmed	Ідеї Михайла Драгоманова у вітчизняній інтелектуальній думці на рубежі ХІХ–ХХ століть
title_short	Ідеї Михайла Драгоманова у вітчизняній інтелектуальній думці на рубежі ХІХ–ХХ століть
title_sort	ідеї михайла драгоманова у вітчизняній інтелектуальній думці на рубежі хіх–хх століть
topic	З історії науки
topic_facet	З історії науки
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204464
work_keys_str_mv	AT vermeničâ ídeímihailadragomanovauvítčiznâníiíntelektualʹníidumcínarubežíhíhhhstolítʹ AT vermeničâ mykhailodrahomanovsideasinthehomelandintellectualthoughtattheturnofthexixthxxthcenturies

Ідеї Михайла Драгоманова у вітчизняній інтелектуальній думці на рубежі ХІХ–ХХ століть

Institution

Similar Items