Українсько-російські відносини другої половини XVII—XVIII ст. (стан дослідження проблеми у вітчизняній історіографії)
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 2003 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2003
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204951 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Українсько-російські відносини другої половини XVII—XVIII ст. (стан дослідження проблеми у вітчизняній історіографії) / В.М. Матях // Український історичний журнал. — 2003. — № 6. — С. 110-118. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-204951 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Матях, В.М. 2025-07-21T16:03:34Z 2003 Українсько-російські відносини другої половини XVII—XVIII ст. (стан дослідження проблеми у вітчизняній історіографії) / В.М. Матях // Український історичний журнал. — 2003. — № 6. — С. 110-118. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204951 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історіографія та джерелознавство Українсько-російські відносини другої половини XVII—XVIII ст. (стан дослідження проблеми у вітчизняній історіографії) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Українсько-російські відносини другої половини XVII—XVIII ст. (стан дослідження проблеми у вітчизняній історіографії) |
| spellingShingle |
Українсько-російські відносини другої половини XVII—XVIII ст. (стан дослідження проблеми у вітчизняній історіографії) Матях, В.М. Історіографія та джерелознавство |
| title_short |
Українсько-російські відносини другої половини XVII—XVIII ст. (стан дослідження проблеми у вітчизняній історіографії) |
| title_full |
Українсько-російські відносини другої половини XVII—XVIII ст. (стан дослідження проблеми у вітчизняній історіографії) |
| title_fullStr |
Українсько-російські відносини другої половини XVII—XVIII ст. (стан дослідження проблеми у вітчизняній історіографії) |
| title_full_unstemmed |
Українсько-російські відносини другої половини XVII—XVIII ст. (стан дослідження проблеми у вітчизняній історіографії) |
| title_sort |
українсько-російські відносини другої половини xvii—xviii ст. (стан дослідження проблеми у вітчизняній історіографії) |
| author |
Матях, В.М. |
| author_facet |
Матях, В.М. |
| topic |
Історіографія та джерелознавство |
| topic_facet |
Історіографія та джерелознавство |
| publishDate |
2003 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Український історичний журнал |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| issn |
0130-5247 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204951 |
| citation_txt |
Українсько-російські відносини другої половини XVII—XVIII ст. (стан дослідження проблеми у вітчизняній історіографії) / В.М. Матях // Український історичний журнал. — 2003. — № 6. — С. 110-118. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT matâhvm ukraínsʹkorosíisʹkívídnosinidrugoípolovinixviixviiiststandoslídžennâproblemiuvítčiznâníiístoríografíí |
| first_indexed |
2025-11-25T21:31:31Z |
| last_indexed |
2025-11-25T21:31:31Z |
| _version_ |
1850551969980088320 |
| fulltext |
В. М. Матях
17 Як свідчить "Літописець" Дворецьких, козаки присягали в церкві Вознесіння
Господня, а міщани з поспольством — у соборній церкві Пресвятої Богородиці, що
стояла на ринку.
18 Посольство Бутурліна вийшло з Києва на Ніжин ЗО січня, а 6 лютого прибуло з
Ніжина до Чернігова.
19 Під "двома Українами" треба розуміти в даному контексті правобережну і ліво
бережну частини Гетьманщини.
20 "Задніпрям" називали тоді найчастіше Лівобережну Україну.
21 Норинськ — нині село Овруцького р-ну Житомирської області, знаходиться на
південний захід від Овруча. Вище згадуються також Горностайпіль та Іванков — села,
що знаходяться під Чорнобилем.
(Далі буде)
В. М. МАТЯХ (Київ)
УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ ВІДНОСИНИ
ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII—XVIII ст.
(стан дослідження проблеми у
вітчизняній історіографії)
Огрімкий ривок вітчизняної історичної науки на якісно новий рівень ре-
льєфно виокреслив тенденцію, яка не може не викликати певного занепо-
коєння. Йдеться про помітне відставання історіографії від практики до-
слідження реалій українського історичного процесу як на етапах більш
віддалених, так і за часів, впритул наближених до сьогодення. Разом з тим,
за твердженням сучасних науковців, "наукове прочитання історії Украї-
ни ... полягає насамперед у переоцінці історіографічних здобутків, запере-
ченні тих, які не витримали перевірки часом або ж були мертвонародже-
ними, та водночас підтвердженні та реабілітації тих, які довели своє право
на існування" •.
Безумовно, в науці є теми прохідні, які, на певний час привернувши
увагу дослідника, вповні вичерпують себе як епізодичний факт чи подія.
Безперечно, й інше: існують наукові проблеми, які за своїм екстранеорди-
нарним значенням у долі історичного буття народу чи держави знову і
знову змушують звертатися до них все нові покоління істориків. Саме до
таких належить проблема українсько-російських відносин, наукове роз-
в'язання якої, попри наявний масив друкованої продукції, захищені кан-
дидатські та докторські дисертації, сьогодні не менш віддалене від свого
завершення, як і на стадії становлення наукової історіографії в Україні в
другій половині XIX ст. І справа не в більшій чи меншій компетенції до-
слідників, що в різний час зверталися до її вивчення, ґрунтовності чи об-
меженості джерельної бази, ступеня досконалості дослідницького інстру-
ментарію та застосовуваних наукових методик. Справа в об'єктивних реа-
ліях історичного існування двох сусідніх народів, багатоваріативності
взаємовідносин двох сусідніх держав чи суспільних структур і держав чи
політичних утворень, нарешті — у суб'єктивних факторах, конкретизова-
них у формі породжуваних політичними режимами ідеологій, якими на
десятиліття визначалися шляхи і можливості наукових пошуків.
Зважаючи на актуалізацію знання історичної ретроспекції розвитку
українсько-російських відносин на різних хронологічних етапах минулого
перспективами їх побудови як сьогодні, так і у більш віддаленому майбут-
110 ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2003, № 6
Українсько-російські відносини II половини XVII-XVIII cm.
ньому, спробуємо відтворити історіографічну версію взаємин між Украї-
ною і Росією у другій половині XVII—XVIII ст., добі, багато в чому суго-
лосній з тими суспільно-політичними процесами, що відбуваються в суча-
сній Українській державі. Зрештою, ця важлива наукова проблема, як слу-
шно зауважують дослідники, "є ключем для розуміння процесу еволюції
української державності, причин її занепаду та ліквідації" 2. Саме з подіб-
них позицій і підійдемо до класифікації наявного доробку з проблеми, а
також вичленення у межах півторастолітнього хронологічного періоду ва-
жливих відрізків "історіографічного часу", відмінних один від одного "ви-
значальними напрямами розвитку наукової думки" 3.
На сьогодні є вже загальновизнаним датування становлення історії як
науки (підставами для цього слугують поява кваліфікованих професійних
кадрів, вкорінення у дослідницький процес нових методик і методологій,
розширення джерельної бази та проблемної сфери, формування спеціаль-
них дослідницьких інституцій тощо) другою половиною XIX ст. Саме
звідси почнемо й відлік першого відрізку "історіографічного часу", коли
при дослідженні проблеми українсько-російських відносин починають за-
стосовуватися прийоми і методи справжнього професіоналізму, грунтова-
ного на позитивістському джерелознавчому аналізі та об'єктивістських
тенденціях скептицизму.
З другої половини XIX ст. визначальною рисою дальшого розвитку іс-
торичного студіювання є істотне розширення його проблематики, яке від-
бувається на фоні утвердження в історіографії нових концептуальних під-
ходів до висвітлення як окремих епізодів історичного процесу в Україні,
так і з'ясування та пояснення загальнорушійних закономірностей його
еволюційного поступу. Важливим чинником цього процесу поряд з на-
родницькою, представники якої основним рушієм історії вважали народні
маси, було становлення української державної (або державно-юридичної)
історіографічної школи, яка істотно збагатила методику історичних до-
сліджень широким застосуванням конструктивних історико-юридичних
підходів до вирішення багатьох раніше практично недосліджуваних пи-
тань історичного минулого.
Початок осмисленню українського цивілізаційного процесу, а відповід-
но й блоку питань, скомпонованих у формулі "Україна — Росія" (під нею
ми розуміємо всю сукупність і багатогранність взаємостосунків двох націй
та держав у всіх їх можливих варіаціях і формовиявах), з нових оціночно-
методологічних позицій було покладено появою творів М. Костомарова
"Две русские народности" (1861)4 та "Україна" (1860)5. Творчо опрацюва-
вши ідейну спадщину історико-політичної думки другої половини XVIII
ст., зокрема "Історії Русів", а також переосмисливши теоретичні положен-
ня праць Д. Бантиш-Каменського та М. Маркевича6 й розвинувши головні
ідеї, оприлюднені 1847 р. у власному історико-публіцистичному творі
"Книга буття історичного народу"7, вчений запропонував концепцію само-
бутності і самодостатності етногенезу українського та російського народів,
яка грунтувалася на тому, що українська народність, яка починає формува-
тися близько VI ст., має істотні відмінності від російської як на побутовому
рівні, характері, духовності, так і у політичних ідеалах та уявленнях.
Ідеї М. Костомарова були підхоплені і розвинуті у творчості істориків
народницького напряму П. Куліша, І. Винниченка, М. Дашкевича, В. Ан-
тоновича. Зокрема в епілозі до російського перекладу роману "Чорна рада"
П. Куліш узагальнив свої погляди на українсько-російські відносини, під-
кресливши при цьому елементи вищості української народності щодо ро-
сійської в культурно-духовній сфері8. Разом з тим історіософії П. Куліша
ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2003, № 6 111
В. М. Матях
притаманне в цілому досить неприхильне ставлення до козацької доби
української історії, несприйняття політичної організації Гетьманщини, а
звідси — виправдання політики російського царату щодо останньої. Харак-
теризуючи його погляди на проблеми політичної історії України й україн-
сько-російських взаємин другої половини XVII—XVIII ст., висловлені у
працях "Отпадение Малороссии от Польши, 1340—1654" та тритомній
"Истории воссоединения Руси", Д. Дорошенко зазначав: «У своїх пристра-
сних, різких поривах, безперечно, керувався Куліш духом шукання істори-
чної правди, але йому не вистачило ні широкого погляду на історичні яви-
ща, ні тих методів і засобів досліду, які виробила історична наука в нові ча-
си... Він плутався між ідеями "громадського права", цивілізаторської місії
аристократичної Польщі й державницької місії Москви і не зумів доглянути
ні фактів, ні сил в нашій історії, котрі старались вирішити питання укра-
їнської національної державності на рівні з вимогами й поняттями свого
часу. І це зробило його трагічною фігурою в діях українського національно-
го руху і не дало йому зайняти в українській історіографії місця, яке б йому
належало відповідно до його таланту й бистрого критичного розуму» 9.
Свої погляди на історію українсько-російських відносин В. Антоно-
вич синтезував у праці "Коротка історія козаччини"10. Розвиваючи тезу
про історично обумовлену осібність розвитку українського та російського
народів, учений вважав їх з'єднання під скіпетром Романових національ-
ною трагедією для українців, яка була обумовлена насамперед внутрішні-
ми факторами, а саме відсутністю "ґрунтовної цивілізації" та "міцної дис-
ципліни"11. Недооцінюючи політичний талант Б. Хмельницького, В. Ан-
тонович не зумів зрозуміти і його титанічних зусиль, спрямованих на тво-
рення національної державної будови. Більше того, у складеній за дору-
ченням Київського університету св. Володимира записці про потребу ска-
сування обмежень щодо української літератури, він недвозначно зазна-
чив: "Малорусская народность... совершенно лишена государственного
инстинкта: она не только не составляла отдельного государства, но добро-
вольно отклонила образование такового даже в тот момент, когда истори-
ческие обстоятельства давали на то возможность... Малороссия вошла в
состав русского государства добровольно, без завоевания и борьбы и,
вследствие этого, привнеся в новое государство лишь чувство любви и
единения, без тени всякого раздражения или озлобления, малорусская
литература никогда не подымала даже намека о политическом сепаратиз-
ме и всегда считала этот мотив для себя чуждым..." 12.
Деяких аспектів політичного та господарського розвитку Гетьманщи-
ни у складі Російської імперії й асиміляційних заходів російської адмініст-
рації торкнувся у своїх студіях О. Лазаревський. На відміну від В. Антоно-
вича, він визнавав факт утворення на українських теренах у результаті ви-
звольних змагань українського народу своєрідної національної державної
і громадської організації, першим в українській історіографії звернув ува-
гу на роль Малоросійської колегії в реформуванні фінансової системи
Лівобережної України, зміни в її соціальній структурі. Однак при цьому
всю міру відповідальності за ліквідацію національної самобутності покла-
дав на українську еліту, на що свого часу слушно звернув увагу М. Гру-
шевський 13.
У цілому ж, незважаючи на те, що народницька концепція викликала
чимало нарікань (під час досить гострих) з боку істориків-державників
щодо загальних засад в оцінці політичної історії України другої половини
XVII—XVIII ст. та значення в ній російського фактора (зокрема М. Драго-
манов відзначав великий вплив на неї офіційної імперської історіографії),
112 ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2003, № 6
Українсько-російські відносини II половини XVII-XVIII cm.
її прибічники суттєво збагатили українську історичну науку конкретно-іс-
торичними розробками окремих сюжетів з історії тогочасних українсько-
російських відносин, ввели у науковий обіг значну кількість джерел, в
яких проливається світло на ті чи інші аспекти проблеми. Так, і до сьогод-
ні не втратили свого наукового значення студії О. Єфименко "Очерки ис-
тории Правобережной Украины" та "Двенадцать пунктов Вельямино-
ва" 14, А. Маркевича "Южная Русь при Екатерине II" 15, В. Павелки "Конец
старой Малороссии" 16 тощо. До речі, останній як один з вирішальних
факторів, що негативно впливали на український державотворчий процес
у XVIII ст., називав вплив зовнішньої сили — тобто, імперської політики в
українському питанні.
Поворот від народницької методології у дослідженні комплексу пи-
тань українсько-російських стосунків на позиції державницьких концеп-
цій намітився в українській історіографії наприкінці XIX ст. Міцно у віт-
чизняній історичній науці вони утвердилися в перших десятиліттях XX ст.
Репрезентована такими видатними вченими, як В. Липинський, М. Кор-
дуба, С. Томашівський, С. Рудницький, Б. Крупницький, Д. Дорошенко,
О. Шульгін, С. Шелухін, І. Джиджора, В. Герасимчук, О. Оглоблин,
С. Дністрянський, Л. Окіншевич, О. Терлецький, А. Яковлів та багато ін-
ших, українська державницька школа акцентувала увагу на "осмисленні
концептуальних питань української державності, дослідженні основних
етапів її становлення, обгрунтуванні з історичної точки зору права україн-
ського народу на власну державу" п, націотворчої ролі останньої. Зокрема
на велику вагу державно-національної традиції звернув увагу М. Драгома-
нов у своїй праці "Пропащий час. Українці під московським царством", в
якій намагався розглянути різні аспекти політичної історії України в
1654—1876 pp., а також реконструювати такий важливий зріз українсько-
російських відносин, як сприйняття суспільно-політичного устрою Росій-
ської держави українським суспільством.
Справжнім переворотом в історіографії, який мав надзвичайно важ-
ливі наслідки для всього розвитку історичних й історико-юридичних
знань в Україні, стала запропонована М. Грушевським схема історичного
процесу, основні положення якої були викладені ним у статті "Звичайна
схема "руської" історії і справа раціонального укладу історії східного сло-
в'янства" 18. Всупереч офіційно прийнятій схемі російського історичного
процесу, згідно з якою український і білоруський народи позбавлялися
права на власну історію, а єдиною правомірною спадкоємницею Київсь-
кої Русі проголошувалася Московська держава, вчений вказав на принци-
пово розбіжні шляхи формування трьох слов'янських етносів на початко-
вих етапах їхнього історичного поступу і тим самим довів право кожного з
них на самостійне історичне минуле, поза так зв. спільною "загальнору-
ською історією", якої в дійсності ніколи не існувало. Основні положення
своєї концепції, а відповідно й погляди на розвиток українсько-російсь-
ких зв'язків історик розвинув у своїх ґрунтовних синтетичних творах
"Очерк истории украинского народа" (СПб., 1904), "Иллюстрированная
история Украины" (СПб., 1913), десятитомній "Історії України-Руси",
студіях меншого формату.
В цілому на зламі XIX—XX ст. в українській історіографії при до-
слідженні розвитку взаємин між українським і російським народами і дер-
жавами наголошувалося на самобутності історичного розвитку українсь-
кого етносу, вказувалося на формування особливого суспільно-політич-
ного устрою Української козацької держави, демократичні засади якого
виявилися несумісними із соціальними порядками та монархічним держа-
ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2003, № 6 113
В. М. Матях
вним ладом північного сусіда. В процесі дослідження проблеми міжнарод-
них зв'язків України з іншими країнами розглядалися умови її входження
до складу Московської держави 19, обґрунтовувалися юридичні підвалини
українсько-російського союзу 20, розвиток взаємовідносин в умовах ін-
корпораційної політики самодержавства щодо України у XVIII ст. 2|, роз-
кривалася роль останнього та українського гетьманату в процесі форму-
вання нової української аристократії22 тощо.
В контексті наукового студіювання українського державотворчого
процесу XVII—XVIII ст. особливу увагу було звернуто на Переяславський
пакт 1654 р. і пов'язаний з ним пакет документів, якими юридично закріп-
лювалися умови переходу Української держави до складу нового політич-
но-територіального утворення. Хоча спеціальних розробок з історії укра-
їнсько-російського договору 1654 р. існує порівняно небагато, однак факт
підписання цього важливого документа й аналіз його характеру і регла-
ментованих ним положень знайшли більш або менш детальне висвітлення
в ряді розвідок з окремих проблем політичної історії України другої поло-
вини XVII ст., монографіях історичного й історико-юридичного характе-
ру, синтетичних працях з історії українського народу та Української коза-
цької держави. Це питання не перестає хвилювати й українських істориків
новітньої епохи. Зрештою, від вирішення того, чим все ж таки був договір
1654 р. для України, значною мірою залежить розв'язання багатьох спір-
них моментів її подальшого розвитку, зокрема, збалансованості рівно-
правного партнерства і підлеглості в еволюції українсько-російських
відносин.
Найбільший інтерес до означеного договору, відомого як "Березневі"
чи "Переяславські статті Богдана Хмельницького", з боку як істориків,
так і юристів спостерігається у другій половині XIX — на початку 30-х pp.
XX ст. Зокрема у той час з'являються і спеціальні дослідження, присвяче-
ні як самому договору, так і подіям, що розгорталися навколо нього, та
найближчим і віддаленішим політичним наслідкам 23. Що ж є найбільш
характерним для цих праць? По-перше, в традиціях української медієвіс-
тичної школи їх відзначає ґрунтовна джерельна база. Джерела використо-
вуються дослідниками не тільки при викладі фактичного матеріалу, пов'я-
заного із з'ясуванням умов підписання договору чи встановленням іден-
тичності тих чи інших варіантів "статей", але й широко застосовуються
для підтвердження авторських міркувань і теоретичних викладок.
По-друге, домінантною на цьому етапі є концепція міждержавного
характеру договору, яку підтримувала переважна більшість тогочасних
українських дослідників. Мабуть, чи не найбільший виняток з цього ста-
новить позиція М. Костомарова, який схильний розцінювати і цей пакт
крізь призму взаємовідносин двох слов'янських народів — українського і
російського. "Зв'язок України з Москвою, — стверджував він, — був не
зовнішній, не державний, а внутрішній, народний"24. Між двома згаданими
концепціями балансує у своїх працях О. Єфименко. Не заперечуючи, що
"Березневими статтями" регламентувалися міждержавні стосунки
України з Росією, дослідниця водночас зауважує, що це був "великий акт
соединения двух русских народностей со всеми его громадными последст-
виями для обеих соединившихся частей" 25. Зауважимо, що подібних по-
глядів дотримувався і Д. Яворницький у своїй відомій праці "Історія запо-
розьких козаків", вбачаючи у Переяславському акті закономірний резуль-
тат волевиявлення українського народу26.
По-третє, в працях зазначеного періоду для характеристики закріпле-
ного "Статтями" політично-територіального з'єднання двох держав вжи-
114 ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2003, № 6
Українсько-російські відносини II половини XVII-XVIII cm.
вається переважно термін "приєднання України до Московської держа-
ви", пізніше — "злуки України з Москвою", хоча окремі дослідники, зо-
крема П. Куліш, вважали цей акт "возз'єднанням Русі", одночасно оціню-
ючи його як неминучий і необхідний крок для козацької держави, яка
нібито повністю піддається під "ласку московського царя" 27.
Що ж стосується аналізу статей договору, встановлення його ідентич-
ного тексту й оцінки правового значення, а також кваліфікування закріп-
люваного ним характеру відносин України з Росією та юридичного стату-
су першої у складі Московської держави, то всі ці питання залишаються
дискусійними і донині.
Вже у другій половині XIX ст. розгорнулася полеміка навколо того,
що ж все-таки являють собою "Березневі статті" з юридичного боку. Як-
що більшість дослідників дотримувалася погляду, що це був документ до-
говірного характеру, то Г. Карпов заперечував таку думку і доводив, що
умови входження України до складу Російської держави слід розглядати
лише як результат "чолобитної" гетьмана й "пожалувань" з боку російсь-
кого царя. Кваліфікуючи на початку 30-х pp. XX ст. "Переяславські стат-
ті" як акт, яким встановлювалися особливі права України у складі Мос-
ковської держави, В. М'якотін водночас заперечував їх договірний ха-
рактер. Дослідник стверджував, що "завершившеє переговоры соглаше-
ние с формальной стороны не явилось договором" 28. На подібних пози-
ціях перебував і один з перших дослідників української державності
О. Терлецький. Учений вважав, що у березні 1654 р. у Москві були визна-
чені лише "точки договору між Україною й Росією" 29. Приблизно в той
же час А. Яковлів, спираючись на діючі норми й історичні екскурси в га-
лузь міжнародного права, доводив договірний характер статей 1654 р.
"Складаючи договір з Москвою, — підкреслював він, — як незалежна дер-
жава, Україна ставила свої умови, що їх прийняла друга сторона в договорі
— Москва" 30.
Що стосується характеру відносин між Україною і Росією, які встано-
влювалися договором, зазначимо, що ряд дослідників (Д. Бантиш-Камен-
ський, С. Соловйов та ін.) вбачали в "Статтях 1654 р." лише повернення
Московською державою раніше втрачених земель31. У свою чергу М. Дра-
гоманов розцінював "Березневі статті" як змову "з царем тільки про волю
козацьку", тобто, умови договору, на його думку, не передбачали захисту
державних інтересів України в цілому, а лише її окремого стану32. Всупе-
реч цьому М. Грушевський (хоча й дотримувався, подібно В. Антоновичу,
погляду на договір 1654 р. як "політичну помилку" Б. Хмельницького)
стверджував, що «мартовские резолюции на петиции Хмельницкого и
старшины, под именем "статей Богдана Хмельницкого", сыграли весьма
важную роль, став основою устройства Украины в течение целого столе-
тия» 33. Водночас історик наголошував на тому, що "буква статей 1654 р.
далеко розходилася з практичними відносинами, утвореними актом
1654 р..." 34. Він підкреслював, що саме розпливчастість більшості форму-
лювань і положень договору призвела до того, що "этими мартовскими
статьями устанавливались довольно неопределенные отношения" 35. На
думку ж А. Яковліва, договір 1654 р. в очах Б. Хмельницького був одним із
звичайних оборонних договорів у боротьбі проти Речі Посполитої36.
В історичних працях, створених протягом другої половини XIX —по-
чатку 30-х pp. XX ст., юридичний статус союзу між Україною і Росією, ко-
дифікований договором, кваліфікується як "інкорпорація України Моск-
вою" (І. Розенфельд, Б. Нольде), "реальна унія" (М. Дьяконов, О. Попов),
"династична" або "персональна унія" (В. Сергеевич), "васальна залеж-
ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2003, №6 115
В. М. Матях
ність від Московської держави" (М. Коркунов, М. Слабченко, В. М'яко-
тін), "протекторат" (А. Яковлів), "військовий союз" (М.Грушевський,
В. Липинський), визнання лише "морального авторитету" московського
царя (Р. Лащенко) тощо. Причому, як доводив А. Яковлів, жодна з цих
форм, за винятком інкорпорації, не передбачала знищення державної не-
залежності України 37. Навпаки, після підписання "Березневих статей"
уряди іноземних країн продовжували вбачати в Україні "окрему від Моск-
ви державу..., а договір 1654 р. уважали тільки за договір "протекції" в то-
дішньому розумінні протекції чисто номінальної..." 3S.
На жаль, із середини 30-х pp. традиції у дослідженні українсько-росій-
ських взаємин уриваються, так і не давши більш-менш вичерпної відпо-
віді на низку порушених науковцями питань. Саме відтоді починається
відрахунок другого відрізку "історіографічного часу", гранична межа якого
сягає кінця 80-х pp. Його характерною рисою стає поступове витіснення з
творчої лабораторії дослідника історичного джерела та обумовленої його
змістом інтерпретації логіки взаємозв'язків історичних подій і явищ.
Натомість науковий пошук вганяється у визначену постулатами партійних
й урядових постанов формулу доведення наперед визначеного бажаного.
Початок цьому процесу було покладено на першій Всесоюзній конферен-
ції істориків-марксистів (грудень 1928 — січень 1929 pp.), коли внаслідок
навішеного на історичну науку тавра "націоналістичної" чи "націонал-
шовіністичної" не лише унеможливлювалося вивчення цілого спектра
української проблематики, але й відбувалося справжнє вимивання з нау-
ково-дослідних структур інтелектуального потенціалу шляхом вимушено-
го емігрування, арештів, а подеколи й прямого фізичного знищення.
Найбільш болюче це відбилося на стані розробки української історії
саме XVII—XVIII ст., оскільки в радянській історичній науці концепцією
М. Покровського фактично підмінювалося вироблене попередниками ро-
зуміння сутності національно-визвольних змагань українського народу за
означеної доби, а отже, в подальшому ігнорувався сам факт існування
етнічної державності українців. В історіографії закладалася офіціозна
концепція Визвольної війни українського народу під проводом Богдана
Хмельницького, своєрідними віхами на шляху становлення якої стали
постанова урядової комісії від 1937 р. про конкурс на кращий шкільний
підручник з історії СРСР, якою в оцінку українсько-російських стосунків
XVII—XVIII ст. вводився критерій "найменшого зла" щодо факту при-
йняття Україною у 1654 р. російської протекції, постанова ЦК КП(б)У від
1947 р. "Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії
України Академії наук УРСР", що заміщувала попередній критерій на
формулу "безумовного блага", постанова ЦК КПРС, Ради Міністрів
СРСР і Президії Верховної Ради СРСР "Про 300-річчя возз'єднання Ук-
раїни з Росією" та "Тези про 300-річчя возз'єднання України з Росією" від
1654 p., а також постанова "Про хід підготовки до святкування 325-річчя
возз'єднання України з Росією" від 1978 p., назви яких красномовно про-
мовляють самі за себе.
Очевидним результатом цього стає той факт, що майже на 50 років
тема національного державотворення у XVII—XVIII ст. (безумовно, не
без певного винятку) фактично зникає з наукового студіювання на тере-
нах радянської України і перетворюється на прерогативу дослідників із
закордонних українознавчих центрів. Відповідно змінюються й акценти
у трактуванні українсько-російських відносин за означеної доби. Заува-
жимо, що, як і на попередньому етапі, стартовими при цьому залишаю-
ться події Національно-визвольної війни. Натомість, на відміну від по-
116 TSSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2003, № б
Українсько-російські відносини II половини XVII-XVIII cm.
переднього часу, не з являється жодного оригінального дослідження з іс-
торії договору та переяславських подій 1654 р. Ця тема простежується
лише в монографіях і статтях з історії Визвольної війни, яка кваліфіку-
ється як селянсько-козацька, колективних багатотомних працях та спра-
вжньому обвалі публікацій кон'юнктурного характеру, викликаних до
життя спочатку у 50-х, а пізніше — у 70-х pp. вищезгаданими партійними
директивами.
За незначним винятком (ми ніякою мірою не маємо наміру примен-
шити наукову значущість побудованих на ґрунтовній джерельній основі
досліджень В. Голобуцького, В. Дядиченка, І. Крип'якевича, М. Петров-
ського, М. Ткача, Ф. Шевченка та інших істориків, які в умовах ідеологіч-
ного тиску змогли не тільки підняти важливі пласти з історії Національно-
визвольної війни українського народу, а й виступити на захист тези про
існування в той час на українських теренах національного державного
організму), майже всі вони являють собою кальку із задекларованого
"Тезами..." підходу до вирішення проблеми. Визначальною їхньою рисою
стає гостра боротьба з тими науковими досягненнями, що були здобуті
українськими вченими у вирішенні проблеми на зламі XIX—XX ст. При-
чому виважена наукова дискусія замінюється простим навішуванням на
своїх попередників ярликів "буржуазних фальсифікаторів" та "запеклих
ворогів українського народу", що одночасно ставало й своєрідним табу на
всю їх творчість.
' Г о р о б е ц ь В. М. Переяславсько-московський договір 1654 p.: причини і на-
слідки. Історіографічні традиції та історичні реалії // Українсько-російський договір
1654 p.: Нові підходи до історії міждержавних стосунків (Матеріали науково-теоретич-
ного семінару). — К., 1995. — С 15.
2 Там само. — С. 16.
3 З е в е л е в А. И. Историографическое исследование: Методологические аспек-
ты. - М., 1987. - С. 42.
4 К о с т о м а р о в Н. Две русские народности //Кос то м а р о в Н. Историчес-
кие монографии и исследования. — Т. 1. — СПб., 1863.
5 Украина // Колокол. — 1860. — № 61.
' П е л е н с ь к и й Я. Українська державна школа //Дорошенко Д. І. Огляд
української історіографії. Державна школа: Історія. Політологія. Право. — К., 1996. —
С. У.
' К о с т о м а р о в М. Книги битія українського народу. — Львів—Київ, 1921.
8 К у л и ш П. Черная рада: Хроника 1663 г. — СПб., 1899.
' Д о р о ш е н к о Д. І. Огляд української історіографії... — С. 113.
' " А н т о н о в и ч В. Коротка історія козаччини. — Коломия, [б. p.].
11 Там само. — С. 6.
12 Записки Українського наукового товариства в Київі. — 1905. — Т. III. — С. 38.
" Г р у ш е в с ь к и й М. Памяти Ол. Лазаревського // ЗНТШ. — Львів, 1902. —
Т . 47. - С 4-5.
14 Е ф и м є н к о А. Я. Южная Русь (Очерки, исследования и заметки). — СПб.,
1905.
15 М а р к е в и ч А. И. Южная Русь при Екатерине II. — Одесса, 1893.
16 П-к о В. Конец старой Малороссии (1733—1786 годы в истории Левобережной
Украины) // Киевская старина. — 1905. — № 11 — 12.
І 7 П і н ч у к Ю., Г р и н е в и ч Л. Дмитро Дорошенко та його твір "Огляд україн-
ської історіографії" //Дорошенко Д. І. Огляд української історіографії... — С. IX.
1 8 Г р уш е в с ь к и й М. С. Звичайна схема "руської" історії і справа раціонального
укладу історії східного слов'янства // Статьи по славяноведению. — СПб., 1904. —
Вып. 1.
" Р о з е н ф е л ь д И. Б. Присоединение Малороссии к России 1654—1793. —
Пг., 1915; О д и н е ц Д. М. Присоединение Украины к Московскому государству. —
Париж, 1936; Л и п и н с ь к и й В. Україна на переломі 1657—1659. Замітки до історії
українського державного будівництва в XVII-м столітті. — Київ—Відень, 1920; Ш а-
франов П.О статьях Б. Хмельницкого // Киевская старина. — 1889. — Т. 11; та ін.
ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2003, № 6 117
В. М. Митях
2"Я к о в л і в А. Українсько-московські договори в XVII—XVIII віках. — Варшава,
1934; Й о г о ж. "Статті Б. Хмельницького" в редакції 1659 р. // Ювілейний збірник
ВУАН на пошану акад. М. Грушевського. — К., 1929; Й о г о ж. Договір Б. Хмель-
ницького з Москвою 1654 року // Ювілейний збірник на пошану акад. Д. І. Багалія. —
К., 1927; Л а щ е н к о Р. Переяславський договір 1654 року між Україною та московсь-
ким царем // Ювілейний збірник в честь проф. С. Дністрянського. — Прага, 1923; та ін.
2 І Д ж и д ж о р а І. Україна в першій половині XVIII віку. — К., 1930; В а с и л е -
н к о М. П. З історії устрою Гетьманщини. Критичні замітки // ЗНТШ. —1912. —
Т. 1 0 8 ; Т е р л е ц ь к и й О. Історія Української держави. — Т. 2. — Львів, 1924; Васи-
л е н к о Н. П. К истории малороссийской историографии и малороссийского общест-
венного строя // Киевская старина. — 1894. — № 1 1 ; М а к с и м о в и ч Г. А. Деятель-
ность Румянцева-Задунайского по управлению Малороссией. — Т. 1. — Нежин, 1913;
та ін.
22Липинський В. Листи до братів-хліборобів про ідею і організацію українсь-
кого монархізму. — Відень, 1926; Й о г о ж. Участь шляхти у великому українському
повстанні під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. — Філадельфія-Пенсільва-
нія, 1980.
2 3 Г р у ш е в с ь к и й М. Переяславська умова України з Москвою 1654 року.
(Статті й тексти). — Вид. 3-є. — К., 1918; К а р п о в Г. О переговорах Малороссии с
Москвой // Журнал Министерства народного просвещения. — 1876. — Кн. XII; Л а-
щ е н к о Р. Переяславський договір 1654 р. між Україною і царем московським //
Ювілейний збірник в честь проф. С. Дністрянського. — Прага, 1923; Мякотин В. А.
"Переяславский договор" 1654 года. — Прага, 1930; П о п о в О. Юридична природа
злучення України з Московщиною в 1654 році. (З нагоди 200-х роковин Переяславсь-
кої ради) //Літературно-науковий вісник. — 1914. — Т. LXI. — Кн. 1; Трактат України з
Московщиною 1654 р. і Універсал Центральної Ради 1917. — Вінниця, 1917; Ц є г е-
л ь с ь к и й Л. Переяславський трактат (Пригадка з приводу перевороту в Росії) // Віс-
ник союзу визволення України. — Відень, 1917; Щ є р б и н а В. До питання про статті
Богдана Хмельницького // Ювілейний вісник на пошану академіка М. С. Грушев-
ського. — Ч. 1. — К., 1928; Шафранов П. О статьях Богдана Хмельницкого // Киев-
ская старина. — 1898. — № 11; Я к о в л і в А. "Статті Богдана Хмельницького" в редак-
ції 1659 року// Ювілейний збірник на пошану академіка М. С. Грушевського. — Ч. 1;
Я к о в л і в А. Договір гетьмана Богдана Хмельницького з Москвою року 1654 //
Ювілейний збірник на пошану академіка Д. І. Багалія. — К., 1927.
24 Науково-публіцистичні і полемічні писання Костомарова. — К., 1928. —
С 153-154.
25 Е ф и м є н к о А. Я. История украинского народа. — К., 1990. — С. 49.
2 6 Я в о р н и ц ь к и й Д. І. Історія запорозьких козаків. — Т. 2. — К., 1990. —
С. 186-188.
27 Див . : Д о р о ш е н к о Д . Пан т е л е ймон Кул іш . — Б е р л і н—Льв і в—В і нн і п е г ,
[б . р . ] . - С . 1 8 0 .
28 М я к о т и н В. А. "Переяславский договор" 1654 года. — С. 19.
2 9 Т е р л е ц ь к и й О. Історія Української держави. — Т. II. Козацька доба. —
Львів, 1924. - С. 291.
30 Я к о в л і в А. Договір гетьмана Богдана Хмельницького з Москвою року
1654. - С 395.
31 Див.: П і н ч у к Ю. А. Визвольна війна 1648—1654 pp. і возз'єднання України з
Росією в оцінці Костомарова // Укр. іст. журн. — 1971. — № 8. — С 24.
32 Д р а г о м а н о в М. Пропащий час. Українці під Московським царством
(1654-1876). - К . , 1992. - С 35.
33 Г р у ш е в с к и й М. С. Очерк истории украинского народа. — К., 1991. —
С. 189.
34Грушевський М. Сполученнє України з Московщиною в новійшій літера-
турі: Критичні замітки //Україна. - 1917. — Кн. III—IV. — С 101.
35 Г р у ш е в с к и й М. С. Очерк истории украинского народа. — С. 90.
36 Я к о в л і в А. Договір гетьмана Богдана Хмельницького з Москвою року
1654. - С. 606, 614.
37 Там само. - С. 609-611, 614.
38 Там само. — С. 609.
Далі буде
118 ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2003, № 6
|