Зміни в адміністративно-територіальному устрої України в 1919-1920 pp. (Закінчення)
У статті, що базується на інформації значної кількості залучених джерел, проаналізовано всі внутрішні перетворення, яких зазнали українські терени у 1919-1920 pp. - під час громадянської війни. In the article, which is based on the information from the considerable amount of enlisted sources, all in...
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 2004 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2004
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204970 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Зміни в адміністративно-територіальному устрої України в 1919-1920 pp. (Закінчення) / М.Ф. Дмитрієнко // Український історичний журнал. — 2004. — № 1. — С. 43-52. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-204970 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Дмитрієнко, М.Ф. 2025-07-23T10:19:49Z 2004 Зміни в адміністративно-територіальному устрої України в 1919-1920 pp. (Закінчення) / М.Ф. Дмитрієнко // Український історичний журнал. — 2004. — № 1. — С. 43-52. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204970 У статті, що базується на інформації значної кількості залучених джерел, проаналізовано всі внутрішні перетворення, яких зазнали українські терени у 1919-1920 pp. - під час громадянської війни. In the article, which is based on the information from the considerable amount of enlisted sources, all internal transformations of the Ukrainian sloes during the Civil war in 1919 - 1920 are being analyzed. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Статті Зміни в адміністративно-територіальному устрої України в 1919-1920 pp. (Закінчення) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Зміни в адміністративно-територіальному устрої України в 1919-1920 pp. (Закінчення) |
| spellingShingle |
Зміни в адміністративно-територіальному устрої України в 1919-1920 pp. (Закінчення) Дмитрієнко, М.Ф. Статті |
| title_short |
Зміни в адміністративно-територіальному устрої України в 1919-1920 pp. (Закінчення) |
| title_full |
Зміни в адміністративно-територіальному устрої України в 1919-1920 pp. (Закінчення) |
| title_fullStr |
Зміни в адміністративно-територіальному устрої України в 1919-1920 pp. (Закінчення) |
| title_full_unstemmed |
Зміни в адміністративно-територіальному устрої України в 1919-1920 pp. (Закінчення) |
| title_sort |
зміни в адміністративно-територіальному устрої україни в 1919-1920 pp. (закінчення) |
| author |
Дмитрієнко, М.Ф. |
| author_facet |
Дмитрієнко, М.Ф. |
| topic |
Статті |
| topic_facet |
Статті |
| publishDate |
2004 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Український історичний журнал |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| description |
У статті, що базується на інформації значної кількості залучених джерел, проаналізовано всі внутрішні перетворення, яких зазнали українські терени у 1919-1920 pp. - під час громадянської війни.
In the article, which is based on the information from the considerable amount of enlisted sources, all internal transformations of the Ukrainian sloes during the Civil war in 1919 - 1920 are being analyzed.
|
| issn |
0130-5247 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204970 |
| citation_txt |
Зміни в адміністративно-територіальному устрої України в 1919-1920 pp. (Закінчення) / М.Ф. Дмитрієнко // Український історичний журнал. — 2004. — № 1. — С. 43-52. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT dmitríênkomf zmínivadmínístrativnoteritoríalʹnomuustroíukraíniv19191920ppzakínčennâ |
| first_indexed |
2025-11-24T15:54:45Z |
| last_indexed |
2025-11-24T15:54:45Z |
| _version_ |
1850849403543224320 |
| fulltext |
Зміни в адміністративно-територіальному устрої України в 1919- 1920 рр.
З досліджень у галузі спеціальних
історичних дисциплін
М. Ф. Дмитрієнко (Київ)
ЗМІНИ В АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОМУ
УСТРОЇ УКРАЇНИ В 1919 - 1920 pp.*
Органом влади в новій, Донецькій, губернії став центральний військово-
революційний комітет Донецького басейну, що мав 5 відділів:
військовий, народного господарства, організаційно-агітаційний, боротьби
з контрреволюцією, зв'язку 19. Саме цей центрвійськревком здійснював та
уособлював всю владу в регіоні як орган, який зосередив керівництво ор-
ганізацією відсічі військам Денікіна, що вели наступ з Півдня. Все, починаючи
від його назви, вказувало на те, що утворення губернії - явище тимчасове.
Одночасно було порушене й питання про внутрішнє територіальне пере-
групування - виділення із загального ряду повітів Верхнього-Дніпровського,
Олександрійського, Херсонського та Єлисаветградського і створення єдиного
Криворізького повіту, що мав об'єднати весь Криворізький рудний басейн.
Наступна зміна АТП відбулася на Півдні в межах Катеринославської та
Херсонської губерній. 29 квітня з Херсонської губернії було виділено новий
Криворізький повіт. Мета його утворення на Катеринославщині - створити
вагомий промисловий комплекс, що поєднував би залізну руду Криворіжжя,
Нікопольський марганцевий район та заводську, переробну промисловість
Катеринослава. Новий повіт склав залізорудний район Кривого Рогу з 34
прилеглими до нього волостями: 17 - Херсонського повіту; 7 - з Олек-
сандрійського; 1 - (Казанковська) Єлисаветградського повіту Херсонської
губернії. З Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії прилу-
чено 9 волостей. Об'єднання навколо промислового центру волостей
сільськогосподарського напрямку пояснюється прагненням забезпечити до-
статнє хлібне та продуктове постачання робітничому населенню, щоб повіто-
ва влада могла планувати та контролювати збір й розподіл продуктів харчу-
вання, необхідних промисловим центрам - її споживачам.
Далі перетворення на карті АТП України торкнулися безпосередньо зе-
мель Херсонської губернії, де 10 травня 1919 р. було утворено, згідно з поста-
новою ЦВК України, Одеську губернію (центр - Одеса, як промисловий та
культурний осередок, порт) і Херсонську, губернським містом якої став Мико-
лаїв20. Власне таке перетворення можна визнати закономірним явищем, ос-
кільки губернія була велика за площею, а її міста за кількістю населення не по-
ступалися іншим великим містам в Україні. Одеса мала населення найбільше.
Прихід військ Денікіна перервав почату роботу з удосконалення управ-
ління територією, а існування Херсона, як губцентру, поряд з Одесою та Мико-
лаєвом виявилося анахронізмом. Губернські установи не йшли в порівняння з
окружними органами Одеси, Миколаєва, що призводило до безпідставних су-
перечок та непотрібного сепаратизму. Отже, справа вирішувалася на користь
удосконалення системи управління. Пізніше, у 1920 р. уряд ще раз, як побачи-
мо, змушений був повернутися до поспіхом вирішеного питання.
Через п'ять днів, 15 травня, перетворення торкнулося й Поділля, де відте-
пер центром стало місто Вінниця. Як зазначалося в постанові Всеукраїнсько-
го ЦВК Рад, центр у м. Вінниця було затверджено тимчасово, а незабаром на
порядок денний постало питання про поділ Подільської губернії на Вінниць-
ку та Кам'янець-Подільську. До реалізації проекту поділу губернії справа не
дійшла21.
Наркомат внутрішніх справ УСРР теж мав, як зазначалося, право
* Закінчення. Початок див.: Укр. іст. журн. - 2003. - № 6.
ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, №1____________________________________ 43
M. Ф. Дмшпрієнко (Київ)
вирішувати питання адмінподілу на рівні повіту, волості. Так, на Київщині
центр Васильківського повіту, згідно з рішенням повітового з'їзду Рад і Ко-
легії Наркомату внутрішніх справ від 24 червня 1919 p., було перенесено до
Білої Церкви. Васильків мав 9043 мешканці й знаходився за 8 верств від
залізниці, а в Білій Церкві налічувалося 22 916 осіб22, залізниця проходила
безпосередньо повз місто, що мало досить розвинуту на той час промис-
ловість. Деякі повітові органи управління ще раніше зосередили свою
діяльність у Білій Церкві. Дислокувався там і значний військовий гарнізон.
Саме тоді відбулася й така досить цікава подія, як об'єднання трьох насе-
лених пунктів Одеської губернії - Голти, Ольгополя та Богополя, які були
розташовані поряд на річці Південний Буг, в одне місто під назвою Перво-
майськ 2;і. Рішення про утворення нового міста було прийняте на спільному
засіданні виконкомів населених пунктів і затверджене постановою ВУЦВК
від 26 липня 1919 р.
Досить складну ситуацію, пов'язану з визначенням належності до яко-
гось певного губцентру, спостерігаємо на Півдні, де знаходились три
Північні, континентальні повіти Таврії - Мелітопольський, Бердянський,
Дніпровський. Певний час, коли в Сімферополі було встановлено радвладу,
губернські органи претендували на повернення цих трьох повітів у межі гу-
бернії відповідно до попереднього адмінподілу Таврійської губернії.
З документів архіву Раднаркому та НКВС стає очевидним, що ревкоми
цих повітів відчували постійний тиск з боку губернської влади із суміжних гу-
берній, з Катеринослава та Херсона, які намагалися приєднати зазначені
повіти до своїх теренів. Однак представники Рад повітів висловилися за те,
щоб землі на Півдні були об'єднані в окрему губернію, з визначеним владою
центром. 19 червня 1919 р. ВУЦВК прийняв ухвалу про створення окремої
Мелітопольської губернії 'м з центром у м. Мелітополь. Прийнята постанова -
це акт виключно про тимчасове об'єднання, новоутворення губернії з трьох
тимчасово "безхозних" повітів. Надалі малося на меті повернутися до цього
питання в разі, коли буде визначено статус Криму. Однак наступ денікінських
військ не дав змоги здійснити цей задум, і назва даної губернії в подальшому
в документах не фігурує.
Саме на долю Тимчасового робітничо-селянського уряду України випа-
ло і нелегке завдання відрегулювання ряду питань з проблеми кордонів між
Україною і сусідніми державами. Колись то були землі губерній, які населя-
ли значною мірою українці.
Проблема кордонів держави - одна з найболючіших у часи, коли йде мо-
ва про становлення, остаточне визначення приналежності ряду прикордон-
них територій, що впродовж тривалого часу, незважаючи на споконвічне про-
живання на них українського етносу, належали до інших губерній імперії,
відповідно до встановленого АТП. Так, як вище зазначалося, 13 січня 1919 р.
Тимчасовий уряд України видав декрет, згідно з яким, "з огляду на природне
тяжіння", Білгородський повіт Курської губернії було приєднано до
Харківської 2Г>.
Процес відрегулювання кордонів між республіками, який, зрозуміло,
безпосередньо справляв вплив на зміни АТП в Україні, почався відразу після
початку звільнення території України від військ армії Денікіна. На місцях, де
створювалися тимчасові органи влади - ревкоми, або поновлювали роботу
виконкоми Рад, це питання перебувало в їхній компетенції.
Що ж до змін на кордоні Харківської губернії, то справа визначення на-
лежності низки повітів Білгородщини вирішувалася часто не на законодавчо-
му рівні, а на основі взаємного врегулювання спірних питань між губернськи-
ми або навіть повітовими органами влади. За хронологією документів, що по-
ходять з Курських губорганів, та відповідного листування їх з Харковом,
можна твердити, що в січні 1919 р. владні структури обох губерній дійшли
згоди про належність до України Путивльського та Гайворонського повітів.
44 ________________________________________ ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, №1
Зміни в адміністративно-територіальному устрої України в 1919-1920 pp.
Після захоплення денікінцями Курська, у вересні-жовтні Путивльський
і Рильський повіти Курської губернії, Глухівський повіт Чернігівської гу-
бернії були відтак підпорядковані Орловській губернії. Після грудня 1919 р.
старий АТП було відновлено, а вказані повіти перейшли знову до тих гу-
берній, яким належали за старим поділом26.
Складність ситуації, яку визначав передусім перебіг громадянської
війни, часто змушувала уряд України йти на компромісні рішення, що дава-
ли можливість хоча б якимось чином здійснювати керівництво на звільнених
у ході військових дій у підвідомчих республіці повітах.
Так, ще 11 лютого 1919 р. РНК України прийняла декрет "Про адмі-
ністративне управління на території прифронтової смуги України"27, що сто-
сувався безпосередньо території звільнених повітів. Виданий акт, зокрема,
торкався змін кордонів України, бодай тимчасово, хоча у самій постанові про
це не йшлося, а випливало зі змісту. До часу встановлення точного кордону
України та з метою усунення двовладдя РНК пропонувала місцевим органам
влади керуватися цілою низкою правил. Одночасно ВЦВК прийняв ана-
логічну постанову, яка підтверджувала домовленість у цій справі між рес-
публіками, що мали військовий союз 28. Згідно з постановою, що відповідно
набула чинності в Україні, місцева влада повинна була діяти так: "1. Коли гу-
бернське місто знаходиться на території РСФРР і тому має своє губернське
управління, то звільнені повіти (України. - М.Д.) підлягають останньому;
2. Коли ж губернське місто лежить у межах України, то: а) до його звільнен-
ня адміністративне управління повітів залишається в попередньому стані,
тобто так, як було до опублікування даної постанови; б) після його звільнен-
ня й утворення губернського адміністративного апарату всі повіти негайно
передаються цьому губернському центрові". Як бачимо, тут йшлося не про
конкретні повіти, а взагалі про механізм функціонування влади в повітах
прифронтової смуги.
За державним кордоном України вилученими з її АТП врешті-решт ви-
явилася частина повітів на прикордонній смузі Білогородщина - Орловщина
- Харківщина.
Досить складна ситуація з т.зв. відрегулюванням приналежності земель
на прикордонні республік склалася на Півночі України. Представники двох
республік у лютому 1919 р. почали обговорення питання про приналежність
чотирьох повітів Чернігівської губернії України, де, як вважалося, на той час,
переважно проживало російськомовне населення. Посилаючись виключно на
цей аргумент, обидві сторони, відкинувши всілякі заперечення, що базували-
ся на споконвічній приналежності даних земель народу України, на історич-
ному праві, прийняли угоду 29, власне домовилися за спиною народу, від імені
якого вершили його долю: чотири повіти на Півночі Чернігівщини - Глинсь-
кий, Стародубський, Новозибківський та Суразький тепер за АТП входили
до складу новоствореної губернії РСФРР. Цікаво відмітити, що на ці ж
повіти претендувала Білоруська СРР. В деяких наукових працях і сьогодні
підкреслюється, що дані території належать Білорусі.
Населення, яке проживало в цих повітах, повітові органи влади рішуче
висловлювали свій протест з приводу беззаконня центральних властей. В
архівах та пресі тих часів збереглося чимало документів, листів, резолюцій
зборів, мітингів, які засвідчували: акт волюнтаристський, безпрецедентний,
він відриває від державного тіла України землю предків. Влада, що здійснила
й узаконила перехід споконвічних українських земель до складу іншої держа-
ви, щезла, а історична несправедливість так і залишилася невиправленою.
На Півдні республіки наприкінці січня 1920 p., коли в результаті перебігу
подій громадянської війни було відновлено радянську владу, Всеукрревком
видав постанову, що перезатверджувала встановлений розподіл Херсонської
губернії на дві - Херсонську та Одеську. Згідно з постановою ВРК від
28 січня, рішення набуло чинності. Однак уже 13 березня і повторно 25 грудня
ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, №1 _________________________________________ 45
M. Ф. Дмитріенко (Київ)
1920 p., повертаючись до питання територіального розмежування, Херсонсь-
ку губернію перейменовано на Миколаївську відповідно до назви губернсь-
кого міста'"1.
Відтак Одеську губернію складали: Тираспольський, Очаківський,
Ананьївський та Одеський повіти. До Миколаївської (колишньої Херсонсь-
кої) увійшли Єлисаветградський, Херсонський, Миколаївський, Олек-
сандрійський повіти, а також Дніпровський повіт (спочатку Таврійської,
потім тимчасової Мелітопольської губерній), що межував з ними. Як бачимо,
розподіл повітів між губерніями знову проходив за природною ознакою - по
річці Південний Буг - саме так, як це було обумовлено ще в постанові 1919 р.
Однак достатньо уважно глянути на карту, щоб переконатись у недоречності,
непродуманості такого поділу, визначеного січневою постановою. До Мико-
лаєва тяжів Очаків (60 км), а також деякі волості Одеської губернії, що зна-
ходилися ближче до центру Миколаївщини, ніж до Одеси.
Район Дніпровського лиману, розташування Очакова в місці злиття
Південного Бугу і Дніпра з морем, водний шлях через Очаків до Миколаєва -
усе це не тільки географічно, але й економічно вказувало на логічність оп-
тимального вирішення питання про приєднання даного регіону до Мико- 1
лаївської, а не Одеської губернії. Через це в серпні 1920 р. уряд вирішив пере- г
дати Очаків і 6 прилеглих волостей з Одеської губернії до Миколаївської.
Тоді ж розташовані на річці Південний Буг міста Первомайськ та Возне-
сенськ стали центрами нових повітів.
Заштатне досі м. Первомайськ, як і Вознесенськ, значно зросли за останні
роки, в них з'явилися залізничні станції, а, відтак, і залізничні перегони,
відлагоджені, зручні шляхи сполучення. Вознесенський повіт виділився з ве-
ликого за територією Єлисаветградського повіту, а разом з ним відійшли еко-
номічно близькі йому за структурою господарства прилеглі волості.
Одеська губернія в результаті змін у АТП втратила значні території. Чис-
ло її повітів збільшилося тільки в серпні 1920 р. Згідно з постановою Президії
ВУЦВК від 18 серпня, тоді до неї було включено Балтський повіт, що доти
входив до складу Подільської губернії. Рішення було прийняте після угоди
між Одесою та Вінницею безпосередньо.
З огляду на ряд причин таке перетворення можна визнати доцільним.
Перш за все, органи повітової влади, спираючись на громадську думку, вис-
ловилися на користь зміни у структурі приналежності. Своє рішення вони
аргументовано мотивували віддаленістю поки ще слабкого в адміністратив-
ному плані центру Подільської губернії - Вінниці. Балта та весь повіт мали з
Одесою та територією всієї губернії, по-перше, налагоджений зв'язок завдяки
залізниці, що проходила через повіт на Південь, у напрямку Одеси; по-друге,
Балта, як хліборобський, сільськогосподарський район, могла дати губернсь-
кому місту чимало сільгосппродукції, забезпечити його продуктами харчу-
вання, передусім хлібом, а також лісом. Одеса, як культурний та промисло-
вий центр, у свою чергу, відкривала для повіту перспективу зростання по всіх
напрямках соціально-економічного розвитку й культурного життя. Отже,
група повітів, що безпосередньо тяжіла до Одеси з її гаванню і портом, тепер
була зв'язана з нею адміністративно. Ті повіти, що вивозили свою продукцію
через Миколаївський порт, не мали з цим проблем через перегрупування
приналежності, згідно зі змінами в АТП.
Тепер зупинимося на ситуації, що склалася на Херсонщині. Вона
свідчить про складності, а часто й цілковиту безконтрольність у справі
вирішення питань приналежності певних міст та їх статусу згідно зі старим
АТП . Так, у Херсонській губернії в 1920 р. протягом кількох місяців існува-
ли одночасно два губернських центри - Єлисаветград і Херсон, відповідно
діяли і дві губернські влади.
Сталося так через те, що в ході військових дій на території губернії спо-
чатку було звільнено повітовий центр - місто Єлисаветград, в якому й розпо- ,
46 _________________________________________ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, №1
Зміни в адміністративно-територіальному устрої Уіфаїни в 1919-1920 pp.
чав свою діяльність створений там губревком. У ньому тоді налічувалося понад
77 тис. мешканців, у Херсоні - до 75 тис. Тому після відновлення діяльності гу-
бревкому Херсонщини Єлисаветградські губоргани ніяк не хотіли припиняти
свого існування, доводячи правомірність, законність та легітимність централь-
ної влади губернії. Тоді ж саме в Єлисаветграді розгорнув бурхливу роботу
губвиконком. Навіть республіканській владі, що видала постанову про припи-
нення діяльності ревкому Єлисаветграда як губернського органу, чиновники
чинили всілякі протидії. 7 вересня ревком міста прийняв спеціальне рішення
про свою легітимність, а 9 вересня 1920 р. його доповідну записку вже було пе-
редано до Раднаркому України 31. Все ж органи державної республіканської
влади розпустили ревком, що пропонував новий варіант - створити губернію з
території 3-х повітів: Олександрівського (Херсонська губ.), Звенигородського
та Чигиринського (Київська губ.). Аргументацією на користь останнього було
те, що промислово розвинуте місто Єлисаветград має економічний, а також
політичний вплив на селянство близько розташованих Вознесенського, Перво-
майського й Олександрівського повітів Одеської та Херсонської губерній.
Проект щодо створення нової губернії у верхах визнали необгрунтованим. От-
же, даний приклад підтверджує висновок про типовість на той час такого яви-
ща, що відбивало прагнення заштатних міст та містечок стати повітовими або
ж навіть губернськими центрами за рахунок прилеглих територій.
Як бачимо, хоча окремі зміни в АТП відбувалися, вони тільки свідчили
про загальні тенденції і стали ознакою назрілої необхідності. Міняти систему
докорінно або ж удосконалювати існуючий поділ кардинально центральна
влада ще не могла. По-перше, це вимагало значних фінансових витрат. Варто
тільки згадати, що на офіційні печатки, легенди яких змінювали відповідно
до статусу складових АТП, витрачали величезні кошти з невеликих місцевих
бюджетів. А потрібно було міняти ще вивіски на будинках установ, усі блан-
ки особових посвідчень тощо.
Саме на той період припадає низка рішень партійних та радянських ор-
ганів РСФРР, які ставили завдання впритул підійти до розгляду та розроб-
ки проектів нового АТП республіки. На VIII Всеросійській конференції
РКП(б)32, VII Всеросійському з'їзді Рад чимало уваги було приділено не-
обхідності створення нового районування, що відповідало б часу та еко-
номічному розвитку регіонів.
Стихійне прагнення окремих територій до перегрупування вимагало
створення якогось одного органу, якому було б делеговано право врегульо-
вувати всі спірні територіальні питання та вирішувати справу з удосконален-
ням АТП у кожному окремому випадку, а далі підготувати пакет документів
з пропозиціями щодо широкомасштабної акції - зміни територіального уст-
рою по країні.
На VII з'їзді Рад РСФРР у лютому 1920 р. було створено Адміністратив-
но-територіальну комісію при Президії ЦВК (ATK). На неї покладався
обов'язок розробити принципи нового районування Федерації. Одночасно
комісія мала вирішувати повсякденні, конкретні справи стосовно утворення
нових губерній, повітів, залагоджувати спірні питання стосовно АТП. Варто
згадати, що комісія розпочала роботу по створенню національно-тери-
торіальних, автономних об'єднань у складі Росії, однак проіснувала вона тро-
хи більше трьох місяців.
Подібні підзвітні центральній комісії органи було створено відповідно й
при губкомах та повіткомах. Працюючи в системі виконавчих комітетів, вони
збирали матеріали, що характеризували стан окремих одиниць АТП, склика-
ли наради для з'ясування нагальних потреб, пов'язаних із підпорядкуванням
сіл і міст, що викликалося зміною перерозподілу територій, виконували посе-
редницьку функцію зв'язку між різними місцевими комісіями виконкомів і
адмінкомісією при Президії ЦВК у питаннях, що стосувалися земельних на-
лежностей. Для припинення свавільних рішень щодо переходу повітів з
ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, №1 _________________________________________ 47
M. Ф. Дмшпрієнко (Київ)
однієї губернії в іншу, перегрупування місця приналежності територіальних
одиниць Комісія видала розпорядження, згідно з яким усі рішення про нові
адмінутворення набували чинності тільки після затвердження органами ви-
щого рівня - ATK або безпосередньо ЦВК.
При НКВС УСРР у квітні 1920 р. було створено Адміністративно-терито-
ріальну комісію. Серед її завдань, зокрема, значилися й такі: "...регулювання
виникаючих на місцях у процесі роботи питань адміністративно-територіаль-
ного поділу і вироблення плану майбутнього адміністративно-територіального
та економічного поділу України" 33. Серед працівників комісії, крім представ-
ників НКВС, були й делеговані спеціалісти, які за фахом могли оцінити опти-
мальність пропонованих змін. Але склад комісії в основному становили пред-
ставники від НКВС, ВУЦВК, комісаріатів юстиції, продовольства, земельних
справ, Оргбюро по відбудові промисловості України (Профбюро в грудні
1920 р. було реорганізоване в Укрраднаргосп), з інших центральних відомств.
На місцях у губернських та повітових виконкомах паралельно існували
адміністративно-територіальні комісії з членів виконкому, представників
відділів управління, земельного, транспорту, праці, раднаргоспу, продоволь-
чого та військового комітетів, статбюро. Місцева адміністрація цього типу го-
тувала матеріали, що відбивали та аналізували економічне становище тери-
торіальних одиниць, враховувала, систематизувала дані про потреби зміни
кордонів губерній, повітів, волостей, організації нових одиниць АТП. До її
відомчої компетенції належало й перейменування населених пунктів, яке
теж стояло на часі, адже радянська влада прагнула увічнити своїх загиблих
героїв через топонімику.
Одночасно, з'ясовуючи правомірність тяжіння населених пунктів, окре-
мих одиниць АТП до центрів певних регіонів, вивчалися й питання стану еко-
номіки, устаткування фабрик, заводів, напрямків розвитку промисловості,
виробництва, зайнятості та соціального захисту населення, наявність засобів
зв'язку, доріг усіх видів і рівнів, оптимального господарського спрямування
регіону і т.д.
Хоча АТП країни - внутрішня справа кожної держави, проблеми тери-
торіальних та адмінзмін України все ж вирішували (і це стало практикою) у
центральних органах - Раднаркомі, ВЦВК, Адмінкомісії Російської Федерації.
Прикладом може слугувати подальша серія перетворень у Донецькій губернії.
Вище вже зазначалося, що спочатку у 1919 р. Донецька губернія виник-
ла як тимчасова одиниця АТП. Після звільнення Донбасу від денікінських
військ постав Донецький губревком34. Концентрація виробництва в районі,
віддаленість від колишнього центру - Катеринослава, настійна потреба ак-
тивізації дій адміністрації в напрямку відбудови та налагодження роботи
шахт, заводів, транспорту - все вказувало на те, що Донбасу, як окремій оди-
ниці АТП, необхідно мати сильний губернський апарат. Значення такої гу-
бернії виходило тоді далеко за межі інтересів тільки України: басейн в основ-
ному постачав вугілля і метал до центральних районів Росії, в промислові
центри на Півночі. їх робота повністю залежала від оптимально вигідних
прямих поставок з України.
Які ж межі, на думку творців планів удосконалення АТП, повинна була ма-
ти Донецька губернія? Цього так і не визначив доконечно ніхто. Тому на почат-
ку 1920 р. адмінмежі губернії та її повітів безперервно мінялися, негативно
впливаючи на діяльність усіх господарчих органів. Тоді справу взяла до своїх
рук Українська трудова армія. її постановою від 15 березня 1920 р. було намі-
чено виділити територію губернії з частини Катеринославської та Харківської
областей, а також Донецької (раніше - Область Війська Донського).
Вже 16 квітня ВУЦВК35, враховуючи пропозиції Укртрудармії, прийняв
постанову "Про затвердження меж і складу Донецької губернії". Але ще перед
тим, 23 березня, була видана спеціальна постанова РНК РСФРР про створен-
ня Донецької губернії. До неї, крім Бахмутського і Слов'яносербського
48 _________________________________________ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, №1
Зміни в адміністративно-територіальному устрої України в 1919-1920 pp.
повітів, як це було раніше, увійшли: з Катеринославської губернії повністю
Маріупольський повіт, від Харківської - приєднано такі сільськогосподарсь-
кого спрямування місцевості, як увесь Старобільський повіт і кілька волос-
тей Ізюмського (Слов'янська, Білянська, Миколаївська, Закопянська), з
Куп'янського повіту - Кременська та Тернівська волості, з Донської області
- Краю Донського Війська ввійшли весь Таганрозький повіт, окремі станиці
з Донецького округу - Пуждорівська, Камінська, Колитвинська, Усть-Біло-
калитвинська, волость Карпово-Обринська, з Черкеського округу - станиці
Олександрівська, Володимирська (з колишньої Області Війська Донського).
Центром губернії залишили Луганськ (понад 52 тис. жителів), хоча існувала
пропозиція й щодо Бахмута (населення 23 тис. чол.).
Наступне внутрішнє перегрупування, визначення кордонів окремих рай-
онів, зрештою перенесення центру з Луганська до Бахмута - все це ланки
єдиного процесу, що завершив об'єднання території за виробничою ознакою
і єдиною системою продовольчого постачання. Відтепер кордони визначали
окремий Донецький вугільний район з "підсобною" територією. Тобто оди-
ниці АТП утворили особливий організм, що об'єднав залізні рудники, розта-
шовані на кордонах колишніх Херсонської та Катеринославської губерній.
Це давало змогу поєднати в одному виробничому комплексі вугільно-залізо-
рудне виробництво. Тільки в грудні губернські установи змогли переїхати до
Бахмута - головного міста губернії.
Донецька губернія, до якої ввійшли місцевості з великою територією за-
лягання вугільних пластів, потребувала робочої сили для їх розробки, налаго-
дження всіх видів постачання. Тому повіти, волості, включені тепер до гу-
бернії, мали забезпечувати її робочою силою та хлібом. Про це не раз говори-
ли на засіданнях розмежувальної комісії представники Донецької губернії, а
потім Донської області.
Цікавим, відмінним від інших, явищем в адмінустрої Донецької губернії
був той факт, що вона поділялася не на повіти, а на райони. Як економічна,
хоча певною мірою й адміністративна категорія, райони беруть початок ще з
часів дореволюційних.
Районний принцип організації, що існував поряд з повітовим, давав мож-
ливість об'єднати розташовані поблизу, в незначному окремому регіоні, руд-
ники, шахти, заводи. Цікаво, що промисловий принцип районування поши-
рився на організацію деяких органів управління, охорони правопорядку,
профспілок і т.д. У період революції, як відомо, створювалися територіальні
ревкоми - райревкоми, що поширювали свою компетенцію й на волость.
На статусі районів наполягав Донецький губревком, що ще 17 січня 1920 р.
(до встановлення належності до губернії ряду територій) видав постанову
про поділ її на 11 адміністративних районів. Однак кількість районів
постійно сталою не була. Так, у березні їх налічувалося 12, у серпні - 13: Ал-
чевський, Боково-Хрустальський, Гришинський, Єнакіївський, Каменський,
Лисичанський, Луганський, Маріупольський, Олександро-Грушевський36,
Слов'янський, Старобільський, Таганрозький, Юзівський. Райони поділяли-
ся на підрайони - від 2-х до 9-й в кожному районі, а в кожний підрайон вхо-
дило від 2-х до 6-й і більше волостей. Відмітимо і цей факт дрібного поділу,
що, на нашу думку, аж ніяк не сприяв удосконаленню системи підпорядку-
вання та життєдіяльності територій, за ними "записаних". Роздутий і так
адміністративний апарат робив вигляд бурхливої роботи, тоді як звітність
"кочувала" з одного столу на інший в ієрархічно складній системі, де панував
безлад. Тому і досі вченим важко відшукати цілий ряд важливих даних щодо
міграційних процесів у регіоні, кількості населення, до загального числа яко-
го при підрахунках одні й ті самі дані потрапляли нерідко двічі, покриваючи
собою зведення по підрайонах, районах, волостях, повітах, містах.
Губвиконком спеціально видав "Положення про підрайонні виконавчі
комітети" від 7 серпня 1920 р. Саме вони мали займатися всім тим, що гуртува-
1SSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, №1 ________________________________________ 49
M. Ф. Дмитрівнко (Київ)
ло маси навколо рад, зміцнювало молоду владу. Районні керівні структури дба-
ли про сільгоспвиробництво, благоустрій сіл, якість доріг і т.д., тобто впритул
займалися силою силенною питань - аж до ліквідації неписьменності.
Ще одна цікава деталь: коли організували підрайони, то волості виріши
ли ліквідувати в усіх районах, крім Слов'яносербського. Результати таких
змін досить негативно позначилися на вже відлагодженій системі управління
в губернії. Розруха, голод, міграційні процеси, постійні переміщення мас на
селення не давали можливості підрайонній адміністрації спрямувати, добре І
зорієнтувати роботу на значних територіях, як було потрібно, хоча території |
районів часто за обсягом залучених складових АТП та земель були менші за ;
повітові.
|
Саме Донецька система організації адміністративно-територіального |
поділу стала прообразом майбутнього районного поділу республіки пізніше, і
коли за принцип об'єднання було взято економічно налагоджені зв'язки, те- |
риторіальну віддаленість певних місцевостей. Щодо Донецької губернії, то \
тут уже в наступному 1921 р. було відновлено поділ на повіти.
[
Приклади тимчасового районування або утворення районів спостеріга- і
ються ще у ряді місцевостей України37. На Чернігівщині три волості Кроле-
вецького повіту - Оболонська, Понорницька і Покошинська створили один орган
- райпартком. Діяв райпартком у Решетилівці на Полтавщині38. Епізодичні та
нетривалі утворення пізніше, у травні 1921 p., було узаконено на І
Всеукрнараді КП(б)39.
Саме на 1920 р. припадає ще одна значна зміна в адмінустрої України, ко-
ли з'явилися дві нові губернії - Кременчуцька та Олександрівська. Для цього
існували свої причини, через які адміністрація на підлеглих територіях не
протидіяла новоствореним об'єднанням.
Саме тоді керівники однорідних за економікою, багатих на хліб двох
повітів - Бердянського та Мелітопольського, що виявилися відірваними від
споживачів - робітничих центрів Катеринослава та Олександрівська, зверну-
лися до українського керівництва у Раднарком з оригінальною пропозицією.
Власне це був проект створення Південної або Приазовської губернії. Ревко-
ми цих повітів, оскільки це трапилось у 1919 р., не знали точно, до яких
центрів за існуючим АТП вони належать. Москва теж не реагувала на прохан-
ня повітових властей визначитися з приналежністю ряду територій, хоча
Харків визнав за доцільне щось зробити у тому напрямку. Виходило, що існу-
вали партійні центри (всі знають, що останні виконували функції влади), ра-
дянські (ради різних рівнів), які в назвах не збігалися, хоча "керували" одни-
ми й тими ж теренами.
За участю представників Бердянського, Мелітопольського і Олек-
сандрійського (з Катеринославської губернії) повітових ревкомів наприкінці
травня 1920 р. відбулася нарада. Саме на ній і було вирішено створити нову
губернію з центром у м. ОлександрівськуҐ0. Віддалений від Катеринослава
всього на 80 верст, Олександрівськ з його заводами землеобробних машин
фактично був відрізаний від центру Дніпровськими порогами. Тому місто
швидше виробляло продукцію для центральних губерній Росії, з якими був
залізничний зв'язок, ніж для потреб України. Разом з тим три повіти Таврії
бачили в Олександрівську природжений губцентр, зв'язок з яким був, завдя-
ки залізниці та шосейним шляхам, набагато кращим, ніж з Катеринославом.
Про повернення цих повітів до теренів Криму мова не йшла.
Без реакції центральних органів не залишався проект і Катеринославсь-
кого губревкому. Профбюро разом з Адмінтеркомісією НКВС УСРР розгля-
нули на спільному засіданні пропозицію ревкому. На нараді, де був присутній
голова ВУЦВК Г.І.Петровський, прийшли до висновку про необхідність ут-
ворення нової губернії. Постанова Комісії з цього питання була прийнята 2
липня 1920 р.іі
8 та ЗО липня ВУЦВК двічі розглядав проект, який на останньому
50 ________________________________________ ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, №1
Зміни в адміністративно -територіальному устрої України в 1919-1920 pp.
засіданні було затверджено. Так, Олександрівськ - достатньо промислово роз-
винуте місто (17 заводів сільськогосподарських знарядь та обладнання, 7 паро-
вих млинів, вузол сполучення залізничного та водного транспорту) - став гу-
бернським містом. Проте 23 березня 1921 р. губернію було перейменовано на
Запорізьку. Щодо складу повітів губернії, то їх кількість збільшилася за раху-
нок утворення ще двох - Великотокмацького та Гуляйпільського повітів.
На тих саме засіданнях розглядалося й питання про подальшу долю ряду
повітів Полтавщини. Згідно з постановою ВУЦВК від 8 та ЗО липня 1920 р.
було прийняте рішення про створення Кременчуцької губернії. Постанова
набула чинності з 15 серпня 1920 р.43 Центром губернії стало місто Кремен-
чук (населення майже 67 тис. осіб. Полтава мала тоді понад 76 тис). Транс-
портний вузол, значний торговий центр, що мав розвинуті лісопереробну, бо-
рошномельну, тютюнову та інші галузі промисловості, Кременчук став цент-
ром, навколо якого об'єдналися повіти сільськогосподарського спрямування,
що природно до нього тяжіли.
Виходячи з політичних, економічних і адміністративних вимог, Президія
ВУЦВК постановила включити до складу губернії: Золотоніський, Кремен-
чуцький, Хорольський повіти з Полтавської губернії, Черкаський та Чиги-
ринський - з Київської, Олександрійський - з колишньої Херсонської гу-
бернії. Тимчасово утворювався Кременчуцький губревком, що мав здійсню-
вати владу на даній території.
Тут треба зазначити, що керівництво Черкаського повіту не дуже бажало
таких змін. Місцева влада вважала, що Черкаси, які налічували 44 тис. жи-
телів, мають погані транспортне сполучення та зв'язки із Кременчуком, а їх
налагодження призведе до необхідності долати цілий ряд труднощів. Однак
докази повітової влади не були прийняті до уваги, бо і від Києва, як губцент-
ру, повітова влада знаходилася на значній відстані.
Крім зазначених кардинальних перебудов, мало своє місцеве значення й
утворення ряду нових повітів (Слов'янський - на Донеччині, Первомайський
- на Одещині, Шосткінський - на Чернігівщині), що відповідало потребам
зміцнення керівництва нижчих ланок АТП.
Отже, на кінець 1920 р. територія УСРР за АТП поділялася на 12 гу-
берній: Волинську, Подільську, Київську, Чернігівську, Полтавську,
Харківську, Одеську, Миколаївську, Кременчуцьку, Катеринославську,
Олександрівську, Донецьку. За обсягом своєї території ці губернії не були
однакові, як і за кількістю та складом населення. Включали вони й різну
кількість повітів. Київська, Подільська, Харківська мали їх по 11, Одеська
та Кременчуцька - по 6, Чернігівська та Полтавська по 12; Катеринославсь-
ка та Волинська - по 5, Херсонська (Миколаївська) - 4, Олександрівська -
З повіти, Донецька - 13 районів44. Волостей у повітах теж була різна кіль-
кість - від 6-й у новоствореному Шосткінському на Чернігівщині до 51-го -
в Одеському.
Порівняно з 1917 р. територія республіки, де тепер була встановлена і
діяла радянська влада, зазнала таких змін: 1. До РСФРР відійшли 4 повіти на
Півночі; 2. Україна знов одержала Таганрог та ряд теренів з Донецької об-
ласті (раніше вони певний час теж входили до Катеринославської губ.); 3.
Значно зменшилася територія Волинської губернії, західні повіти якої, згідно
з прелімінарним мирним договором (жовтень 1920 p.), а потім Ризьким (бе-
резень 1921 p.), - відійшли до Польщі.
З 12-ти повітів Волинської губернії до складу Польщі відтепер прилучи-
ли 7: Володимир-Волинський, Лубенський, Ковельський, Кременецький,
Луцький, Рівненський, частину Острозького з м. Острог. Залишилися 5
повітів: Житомирський, Заславський, Новоград-Волинський (Звягельсь-
кий), Овруцький, Старокостянтинівський, більша частина Острозького, 2 во-
лості Рівненського, 5 волостей Кременецького. В наступні роки внутрішні
кордони губерній ще неодноразово змінювалися, доки нова територіальна ре-
ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, №1___________________________________ _ _ 5 1
M. Ф. Дмитрієнко (Київ)
форма не призвела до утворення округів, а згодом областей. Зовнішні кордо-
ни нашої держави зазнали зміни тільки 1939 р. Але то вже тема для іншого
дослідження.
Трапилося так, що за межами сучасної території нашої держави опинили-
ся чималі терени зі споконвічними землями розселення українського етносу.
Можна із значною долею вірогідності говорити і про суттєвий фактор впли-
ву територіальних розмежувань з Молдавською АСРР (вона входила певний
час до складу УСРР) на ті процеси, які ми сьогодні спостерігаємо у
Придністров'ї. Помилки історії виправляти важко, і це не означає, що
потрібно ляскати зброєю, доводячи свою правоту сусідам. Але ніколи не го-
диться забувати, що за межами України живуть наші єдинокровні брати, які
потребують уваги з боку своєї Батьківщини.
Саме через це ми повинні досліджувати в історичній ретроспективі пе-
ребіг подій, пов'язаний з формуванням внутрішніх і зовнішніх кордонів дер-
жави, знати особливості та чинники, що призводили до їх змін, і врешті - не
забувати про українців - відтепер закордоння.
19 Вісті ВУЦВК. - 1919. - 5 лютого. - С1-2.
20 ЦДАВО України. - Ф.1, оп.1, спр.1, арк.39. т*
21 Там само. - Арк.41.
22 Население Украины по данным переписи 1920 г. - Сб.
23ЦДАВО України. - Ф.1, оп.1, спр.18, арк.21; оп.1, додатковий, спр.1, арк. 252; оп.1, спр.20, арк.
29.
24 Там само. -Ф.1, оп.1, додатковий, спр.1, арк. 102; Ф.2, оп.1, спр.47, арк. 65.
25СУУССР. - 1919. -№3. -Ст.27. - С.28.
26 Административное районирование РСФСР. - С.26. '
27СУУССР. - 1919. - №6.-Ст.102.-С.110.
■■;■■•
-
28 ЦДАВО України. - Ф.2, оп.1, спр.47, арк.8.
29 Прохоров В.В. Образование Гомельской губернии //Научно-информационный бюлле
тень Архивного Управления СМ БССР (Минск). - 1960. - № 1(8). - С.23-30.
30 ЦДАВО України. - Ф.1,оп.1, спр.343, арк.З; - Ф.5, оп.1, спр. 319, арк.36.
злТам само. - Ф.5, оп.1, спр.338, арк.5-9.
32 КПРС в резолюціях... - 4.1. - С.445.
33 Сборник Отчетов Народных комиссаров УССР, Уполномоченных комиссаров РСФСР
при Совнаркоме УССР и центральных учреждениях Украины. Отчеты НКВД УССР. - Харьков,
1921. -С.11.
34 ЦДАВО України. - Ф.1, оп.1, спр.39, арк.24.
35Збір законів і розпоряджень робітничого і селянського уряду України. - Харків, 1920. -№7. -
Ст.121. - С.180-181.
36Центр Олександро-Грушевського району спочатку своєї історії мав назву Комишня,
Грушівка, потім селище Грушевський, до назви якого додано згодом ім'я Олександра III -
Олександро-Грушевський. Після революції - Шахти. До 20-го року - в Донецькій області в складі
Російської Федерації. Дана назва затверджена ВУЦК у квітні 1923 p., з 1925 р. селище перебуває
за межами УСРР.
37 ЦДАВО України.-Ф.5, оп.1, спр.348, арк.60-61.
38 Там само. - Ф.2, оп.1, спр.59, арк.40.
39 КПУ в резолюціях... - С.108.
40 Коммунист. - Харьков, 1920. - 29 мая; Вісті ВУЦВК. - 1920. - 28 травня.
41 ЦДАВО України. - Ф.5, оп.1, спр.338, арк.28.
42 Там само. - Спр.238, арк.33-34.
43 СУ УССР. - 1920. - № 23. - Ст.463. - С.666.
44 Советская Украина. - 1920. - № 2-3. - С.72-73.
Резюме '
У статті, що базується на інформації значної кількості залучених джерел, проаналізо-
вано всі внутрішні перетворення, яких зазнали українські терени у 1919-1920 pp. - під час
громадянської війни.
In the article, which is based on the information from the considerable amount of enlisted
sources, all internal transformations of the Ukrainian sloes during the Civil war in 1919 - 1920
are being analyzed.
52 _________________________________________ ISSN 0130-5247. Укр. ion. журн., 2004, MI
|