Історичне джерелознавство
Рецензія на книгу: Історичне джерелознавство. Підручник для студентів історичних спеціальностей вищих навчальних закладів. - Київ: Либідь, 2002. - 488 с.
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 2004 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2004
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204977 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Історичне джерелознавство / С.А. Макарчук // Український історичний журнал. — 2004. — № 2. — С. 148-152. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-204977 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Макарчук, С.А. 2025-07-23T13:58:42Z 2004 Історичне джерелознавство / С.А. Макарчук // Український історичний журнал. — 2004. — № 2. — С. 148-152. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204977 Рецензія на книгу: Історичне джерелознавство. Підручник для студентів історичних спеціальностей вищих навчальних закладів. - Київ: Либідь, 2002. - 488 с. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Критика та бібліографія Історичне джерелознавство Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Історичне джерелознавство |
| spellingShingle |
Історичне джерелознавство Макарчук, С.А. Критика та бібліографія |
| title_short |
Історичне джерелознавство |
| title_full |
Історичне джерелознавство |
| title_fullStr |
Історичне джерелознавство |
| title_full_unstemmed |
Історичне джерелознавство |
| title_sort |
історичне джерелознавство |
| author |
Макарчук, С.А. |
| author_facet |
Макарчук, С.А. |
| topic |
Критика та бібліографія |
| topic_facet |
Критика та бібліографія |
| publishDate |
2004 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Український історичний журнал |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| description |
Рецензія на книгу: Історичне джерелознавство. Підручник для студентів історичних спеціальностей вищих навчальних закладів. - Київ: Либідь, 2002. - 488 с.
|
| issn |
0130-5247 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204977 |
| citation_txt |
Історичне джерелознавство / С.А. Макарчук // Український історичний журнал. — 2004. — № 2. — С. 148-152. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT makarčuksa ístoričnedžereloznavstvo |
| first_indexed |
2025-11-26T15:58:33Z |
| last_indexed |
2025-11-26T15:58:33Z |
| _version_ |
1850627103556370432 |
| fulltext |
Критика та бібліографія
вості існування приватного капіталу як системи соціальних відносин у дер-
жаві, яка конституційно скасувала сам інститут приватної власності.
Матеріали рецензованої праці, авторські думки та висновки, введені у на-
уковий обіг архівні документи можуть стати цінним джерелом для
дослідників у подальших наукових пошуках, використовуватися викладача-
ми у вищих і середніх навчальних закладах і, поза всяким сумнівом, мають
становити інтерес для кожного громадянина України.
В.І. Марочко
(Київ)
ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО
Підручник для студентів історичних спеціальностей вищих навчаль-
них закладів. - Київ: Либідь, 2002. - 488 с.
Вийшов з друку підручник "Історичне джерелознавство" для студентів
історичних спеціальностей, підготовлений авторським колективом докторів
історичних наук, професорів Я.С.Калакури (керівник), І.Н.Войцехівської та
Б.І.Корольова, кандидатів історичних наук, доцентів С.Ф.Павленко і
М.Г.Палієнко. Вперше побачив світ підручник, в якому системно розгляда-
ються всі типи та види історичних джерел, комплексно висвітлюються най-
важливіші проблеми теорії й практики історичного джерелознавства.
Як відомо, історичне джерелознавство належить до профільних фунда-
ментальних навчальних дисциплін у підготовці фахівців історичних
спеціальностей: істориків, етнологів, археологів, архівознавців. Знання дже-
рел є необхідною умовою формування у студентів широкого наукового світо-
гляду, підготовки їх до науково-дослідницької праці, поглибленого вивчення
спеціальних історичних дисциплін. Ще українські історики дорадянського
часу М.Максимович, М.Костомаров, В.Антонович, М.Іванишев, І.Каманін,
М.Грушевський, а також І.Крип'якевич, М.Кордуба, В.Січинський та багато
інших у своїх наукових працях надавали першочергового значення виявлен-
ню, вивченню, класифікації та публікації історичних джерел.
У другій половині XX ст. в Україні сформувалася велика група істори-
ків, для яких джерелознавство стало основним предметом їх наукових
зацікавлень. До таких можна віднести М.Варшавчика, А.Санцевича,
В.Стрельського, М.Литвиненко, М. Ковальського, О.Мацюка, Л.Махновця,
Я.Калакуру та ін. Під різним кутом зору історичні джерела досліджували
Ф.Шевченко, В.Замлинський та продовжують досліджувати П.Сохань,
В.Наулко, Г.Швидько, М.Котляр, Я.Ісаєвич, ІО.Мицик, В.Підгаєцький,
І.Павлюк, Я.Дашкевич, М.Крикун і багато інших. їх монографії і статті, тема-
тичні джерелознавчі посібники, курси лекцій, методичні матеріали викорис-
товуються в навчальному процесі. На перший погляд викладачі джерелознав-
ства університетів України, інших навчальних закладів мають у своєму роз-
порядженні немало літератури зі свого предмета. Є непогані посібники та
інші друковані матеріали з різних аспектів історичного джерелознавства, але
вони тематичні - з писемних джерел, з методології чи методики джерелоз-
навства, із спеціальних історичних дисциплін, часто з окремих типів джерел
- археологічні, усні, зображальні і т.д. На жаль, все надруковане досі з дже-
релознавчої ділянки історичної науки не відповідає новим умовам і сучасним
навчальним потребам студента-історика, відсутній комплексний підручник з
теорії та методики історичного джерелознавства.
Вихід у світ рецензованого видання великою мірою цю проблему
розв'язує. За змістом він має дві частини. У першій висвітлюються теорети-
148 ______________________________________ ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, № 2
Критика та бібліографія
ко-методологічні засади історичного джерелознавства - предмет і завдання
дисципліни, її структура, поняття історичного джерела, класифікація джерел,
а також методика пошуку, опрацювання і використання їх.
Друга частина "Основні групи джерел з історії України" має також п'ять
розділів, присвячених таким типам джерел, як речові, зображальні, усні,
лінгвістичні та писемні. Як зазначає Я.С.Калакура, у сучасних умовах зростає
роль історичного джерелознавства у розвитку історичної науки та у забезпе-
ченні якісно вищого рівня історичної освіти і підготовки професійних істо-
риків. У висновках сформульовані актуальні завдання подальшої роботи
істориків у галузі теорії й методології джерелознавства, методики пошуку і
наукової критики нових джерел, збагачення джерельної бази української і
світової історичної науки, що повинно служити глибшому осягненню досвіду
попередніх поколінь, використанню історичних знань у сучасному націо- і
державотворчому процесі.
Багатим є зміст підручника. Розвиток теорії, методології та методики
джерелознавства в Україні у першій частині підручника подано на фоні та у
порівнянні зі світовою історичною думкою, з увагою до історичних джерел
істориків стародавньої Греції, європейського середньовіччя, нових і новітніх
часів, зокрема позитивістів, школи "Анналів", постмодерністів, провідних
істориків Росії, Польщі. Відзначено вагомий внесок у методологію та методи-
ку українського джерелознавства М.Максимовича, М.Костомарова, В.Анто-
новича, М.Іванишева, М. Гру шевського та інших вітчизняних учених.
Автори відповідально поставилися до формулювання визначень основ-
них понять, категорій і термінів дисципліни. Цілком прийнятними є, зокрема,
визначення історичного джерелознавства (с.11), його теорії і практики (с.12),
історичного джерела (с.68), видів джерельної інформації (с.80-85), джерель-
ної бази (с.86), класифікації джерел (с.91, 95), типів історичних джерел
(с.100), методики джерелознавства (сі 18-119) та ін. Аналітичною свіжістю
відзначається таблиця "Різновиди класифікації джерел" (с.96-97), в якій ти-
пи джерел згруповано за критеріями типології, зокрема за способом кодуван-
ня й відтворення інформації, за змістом, походженням і за хронологічно-гео-
графічною ознакою, хоча групування "за формою" перегукується з кла-
сифікацією за способом кодування. Розуміється, не всі визначення є доскона-
лими, наприклад, структура (с. 48), система (с. 49) джерелознавства, які ви-
глядають дещо відірваними від предмету аналізу і можуть бути застосовани-
ми чи не до всіх галузей і спеціальних дисциплін.
Заслуговує підтримки поважне ставлення авторів до надбань своїх попе-
редників, урахування їх досвіду. І.Н.Войцехівська подала структурну схему
джерелознавчих досліджень, запропоновану відомим російським ученим
І.Д.Ковальченком, яка передбачала три напрями: теоретико-методологічний,
загальноджерелознавчий або ж дисциплінарний та прикладний (с.53-54).
Я.С.Калакура навів класифікаційну модель групування історичних джерел,
запропоновану свого часу тим же І.Д.Ковальченком, за якою вони діляться на
чотири групи: речові, писемні, зображальні (зображально-графічні), фонічні
(с.94). Б.І.Корольов зазначив, що М.Я.Варшавчик, А.Т.Ніколаєва виділяли
п'ять етапів у роботі над джерелами, В.І.Стрельський - шість і т.д. Однак,
враховуючи думки і висновки своїх попередників, автори підручника пода-
ють власні, здебільшого оригінальні визначення категорій і термінів джере-
лознавства. У цьому зв'язку правомірною видається класифікація джерел за
способом кодування та передачі інформації на шість типів: речові, словесні
(вербальні), зображальні, звукові (аудіальні), поведінкові та, за підручником,
конвенціональні (с. 101-102). Хоча, думаємо, доречніше було б назвати дже-
рела останнього типу символічними.
Можна солідаризуватися з авторською диференціацією методів джере-
лознавчих досліджень на загальнонаукові, історичні та джерелознавчі
ISSN 0130-5247. Укр. іст. жури., 2004, № 2 ________________________________________ 149
Критика та бібліографія
(с.120), запровадженою Б.І.Корольовим. Він так само узагальнив методику
критики історичних джерел, якою керувалися зарубіжні та вітчизняні вчені
(с.123-127) Ш.Сеньобос, Ш.-В.Ланглуа, Е.Бернтейм, О.Лаппо-Данилевсь-
кий, В.Ключевський, О.Шахматов, В.Антонович, М.Грушевський, Д.Багалій
та ін. На основі аналізу наявних методичних прийомів автор подав своє ба-
чення етапів роботи дослідника над джерелами, методики пошуку нових дже-
рел, їх критики і дослідження. При цьому він відсилає студента і читача до
найавторитетніших бібліографічних покажчиків, археографічних видань, ви-
кладає найважливіші вимоги до наукової критики джерел (с. 140-151).
Зміст другої частини підручника розкривають назви його розділів. Чоти-
ри розділи, що стосуються речових, зображальних, усних та лінгвістичних
джерел, написала С.Ф.Павленко. Автором розділу "Писемні джерела" є
Б.І.Корольов. Розділи про речові та зображальні джерела є розлогими і ціка-
вими, супроводжуються історичними нарисами про світові грошові системи і
монети, українську архітектуру, починаючи від археологічних й античних
пам'яток і закінчуючи досягненнями міського будівництва XX ст., про розви-
ток та поширення видів холодної й вогнепальної зброї, про одяг народів світу
й українців, про портретний і жанровий живопис, книжкові мініатюри і
графіку, про значення фотографій у відображенні історичної дійсності, кар-
тографічних матеріалів з минулих століть. Тут же вкраплено сюжет про вико-
ристання фальсифікованих грошових купюр більшовицькою владою для еко-
номічних диверсій проти України і дискредитації українських урядів
1918-1920 pp. в очах народних мас.
Своєрідним історичним нарисом можна назвати розділ "Усні джерела", в
якому цікаво розповідається про український фольклор — казки, легенди, пе-
рекази, оповіді, замовляння, прислів'я, народні вірші, обрядовий фольклор,
голосіння і плачі, ліричні, жартівливі, сатиричні, історичні, чумацькі і бур-
лацькі пісні, билини, думи з особливим розкриттям походження і змісту ос-
танніх, а також про українських кобзарів. У розділі "Лінгвістичні джерела" на
фоні загальної характеристики цих джерел виділено антропологічні та то-
понімічні джерела, а також слова іншомовного походження.
Ґрунтовним є розділ про писемні джерела. Він відзначається повнотою
фактологічного матеріалу, а також стрункою побудовою сюжету, особливо
про актові та діловодні документи, періодичну пресу, джерела особового по-
ходження.
У розділах про інші типи джерел бракує належної уваги до джерелознав-
чого акценту речових, зображальних, усних та інших пам'яток. Часом більше
розповідається про історію Золотоверхого монастиря св. Михаїла, аніж про
те, в якій мірі його архітектура може слугувати джерелом до вивчення історії.
Краще висвітлено інформаційні можливості писемних джерел. Найбільш
повно в розділі розглянуто питання поширення російського законодавства в
Україні в другій половині XVII і у XVIII ст., діяльність археографічних
комісій у Києві та Львові, їх видань, матеріалів економічної статистики, судо-
во-слідчих джерел, періодики, мемуарних свідчень, особливо щоденникового
жанру й інших особливостей формування джерельної бази історії в умовах
тоталітаризму та на етапі незалежності України.
Розділ написано творчо й оригінально. Дуже цікавим є його ілюстратив-
ний матеріал про джерела з історії українського національного руху, про
архіви ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ до історії голодомору, про джерельні влас-
тивості автобіографій та інші.
Автори підручника відійшли від поширеної свого часу традиції викладу
матеріалу, положень і висновків у навчальних виданнях без посилань на
історіографічні та первісні джерела. Всі ілюстровані матеріали, теоретичні
положення підручника кожного разу підтверджуються посиланнями на попе-
редніх дослідників, публікації джерел, архівні фонди. Це і є позитивною ри-
150 ______________________________________ ISSN 0130-5247. Укр. іап. журн., 2004, № 2
Критика та бібліографія
сою рецензованого навчального видання, що важливо не так для студентів,
скільки для дослідників тієї чи іншої історичної теми. У цьому зв'язку слід
відзначити корисність поданої бібліографічної й архівної основи у п'ятому
розділі другої частини - "Писемні джерела". Автор Б.І.Корольов ніби за руку
веде читача від джерела до джерела, запрошує його і самому сягнути глибше
у пам'ятки історії. Підручник гарно ілюстровано. Його інформацію вдало до-
повнює термінологічний словник, корисними є практичні завдання і питання
для самоконтролю.
Високо оцінюючи рецензоване видання, слід звернути увагу на деякі йо-
го вузькі місця.
Підручник ■- навчальне видання. І під цим кутом зору видаються недо-
сконалими пропорції обсягів дидактичного матеріалу, співвідношення
розділів, присвячених теоретичним проблемам джерелознавства (сі60), не-
писемним пам'яткам (с.185), писемним джерелам (сі 10). Для кожного є оче-
видним, що розвиток історіографії базується головним чином на писемних
джерелах. І хоча нігілістичне ставлення більшості істориків до інших типів
джерел (за винятком археологів, етнологів, істориків архітектури і мис-
тецтва) не повинно заохочуватися, все ж писемні джерела є домінуючими. Ре-
цензент, наприклад, звернув увагу, що навіть науковці Львівського історич-
ного музею, які пишуть про музейні фонди, полюбляють більше посилатися
на писемні джерела, ніж на речові пам'ятки з тих же фондів (Макарчук Сте-
пан. Історичні неписемні джерела. - Львів, 2002. - С.125). Порівняно мала
частка обсягу тексту про писемні джерела у підручнику і зумовила те, що де-
які вочевидь важливі їх види, як, наприклад, описові твори XVIII — початку
XX ст. вітчизняного походження, майже не розглядаються, а описові твори
іноземців про Україну лише згадуються. На жаль, неповним, як для підруч-
ника, є огляд літописів. Від фрагментарної характеристики давньоруських
літописних пам'яток автор розділу перейшов до козацького літописання, зро-
бивши лише згадку про деякі літописи XVI-XVII ст.(с.353). Незаслужено ма-
ло уваги приділено значенню матеріалів переписів населення, зокрема
російського 1897 p., радянських післявоєнних, польських міжвоєнних.
З навчального погляду не зовсім вдалим є дозування тексту про неписемні
види і підвиди джерел. Нумізматиці відведено близько друкованого аркуша,
архітектурним пам'яткам ще більше, а розповідь про усні джерела взагалі вий-
шла далеко за межі їх джерельного значення (с.295- 525). Разом з тим у підруч-
нику бідні відомості про музеї як сховища речових історичних джерел, що ду-
же контрастує з тим, як висвітлена роль архівних сховищ у зберіганні писем-
них джерел (с. 133-139). Якщо автори вважали доцільним так заглиблюватися
в нумізматику, то чому поминули такою ж увагою геральдику, філігранологію,
вексилологію, медальєрику та інші, за визначенням підручника, підлеглі дже-
релознавству спеціальні історичні дисципліни (с.58-62). Поряд з нумізмати-
кою більше таланило сфрагістиці (с.60-61). Варто було б ширше розкрити зна-
чення гідронімів як носіїв історичної інформації (с.340).
Помітним є недостатнє використання у підручнику ілюстрованого ма-
теріалу з історії західноукраїнських земель, зокрема неписемних і писемних
джерел. Лише згадано про пресу Західної України, Буковини, Бессарабії та
Закарпаття 20-30-х років (с.410), про спогади, присвячені міжвоєнній історії
Західної України (с.417).
Виходячи з наведених зауважень, напрошується пропозиція, щоб при
підготовці другого видання підручника зробити його з трьох відносно окре-
мих частин: теоретично-методичної, писемних і неписемних джерел.
Хотілося б також, щоб перша частина була легшою для засвоєння студен-
тами. Можливо, предмет і завдання історичного джерелознавства не варто
відривати від поняття історичного джерела, рівно ж не відокремлювати
структуру науки джерелознавства від класифікації джерел.
ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, № 2________________________________________ 151
Критика та бібліографія
На жаль, підручник не позбавлений дрібних фактологічних огріхів.
"Літопис Руський" (назва Іпатіївського списку. - СМ.) за першу дату має
852 p., а без дат - то від світового потопу, а не з VI ст. (с.83), "Жерел до історії
України-Руси" вийшло 11 томів (с.133, 379).
Григоріанський календар в Австрії і в Польщі був запроваджений у 80-х
роках XVI ст., а не в XIX ст. (с.145). Невдалою є фраза "джерел, що зберегли-
ся" (сі58), бо будь-які результати людської діяльності, що не збереглися бо-
дай у фрагментах, не є джерелами. Неуважним є вживання історико-етно-
графічних термінів "Поділля", "Галичина" та "Волинь" як однозначних
(с.186). Галичина - це історико-політичний субетнонім. У ній знаходиться
етнографічне Західне Поділля, також частина етнографічної південно-
західної Волині, та, що внаслідок поділу Польщі у 1772 р. підпала під
Австрію. Неправильно писати, що на західноукраїнських землях у XIX — на
початку XX ст. "впроваджувались форми переважно романського та готичного
стилю" (с.218), оскільки перша половина XIX ст. - це час пізнього класи-
цизму, друга - час еклектичного стилю історизму з переважаючим нав'язу-
ванням до так званого неоренесансу, хоч одну будівлю у Львові спорудили з
нав'язуванням до неоренесансу (костьол св. Ельжбети); офіційно австро-
угорський монарх, видаючи законодавчі акти, іменував себе "кайзер Австрії,
апостольський король Угорщини, король Богемії, Далмації, Кроації, Сло-
венії, Галичини, Лодомерії і Іллірії, ерцгерцог Австрії, великий герцог Крако-
ва..." і т.д. (с.362). Матеріали перепису населення 1970 р. опубліковані не в
шести, а в семи томах (с.384); некоректно стосовно українського руху в Гали-
чині у 1848 р. називати Головну Руську Раду Головною Українською Радою
(с.397); для історика всі види джерел важливі, а через це можна сумніватися,
чи правильно писати, що "провідне місце займають періодичні видання"
(с.403). "Діло" виходило у Львові аж до 1939 р. (с.406); найкращий твір іно-
земця про Україну XVII ст. "Опис України" фігурує як '"Записки французь-
кого інженера Г.Боплана" (с.428). Варто було б згадати гарне видання "Пате-
рика Києво-Печерського" за редакцією Касіяна, здійснене в 1998 р. до 2000-
ліття Різдва Христового. Суперечливою є різка інтерпретація жанру
"Хроніки" Ф.Софоновича: один раз як літописного твору (с.353), інший - як
першої історичної праці (с.432). Двояким є датування виходу в світ "Синоп-
сиса" за редакцією чи авторством І.Пзеля 1674 чи 80-ті роки XVII ст.,
(с.432-433). Звичайно, подібні неточності, на жаль, проскакують і в інших
виданнях, однак у навчальній літературі, покликаній закладати знання у сту-
дентів, вони є небажаними.
В цілому ж, видання підручника "Історичне джерелознавство"- важлива
подія у створенні навчальної літератури для системи історичної освіти Ук-
раїни. Він стане дуже корисним і для викладачів, суттєво сприятиме акти-
візації джерелознавчих досліджень. На нашу думку, варто було б провести
"круглий стіл" істориків-джерелознаців і на основі виданих у Києві, Львові та
Дніпропетровську підручників удосконалити типову програму з історичного
джерелознавства для історичних факультетів університетів, окреслити шляхи
подальшої співпраці та підвищення джерелознавчої культури істориків.
С А. Макарчук
(Львів)
152 ______________________________________ ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, № 2
|