Мовна проблема та її вплив на етнокультурне життя українських греків (середина 20-х - 30-ті рр. XX ст.)
У статті розкривається сутність мовної проблеми та її непересічний вплив на етнокультурне життя греків-еллінів в УСРР в умовах здійснення політики коренізації. Досліджується радянська концепція еллінізапії, проблеми ЇЇ запровадження та зрушення, які вона спричинила в культурному житті та етногенезі...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 2004 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2004
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204980 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Мовна проблема та її вплив на етнокультурне життя українських греків (середина 20-х - 30-ті рр. XX ст.) / Л.Д. Якубова // Український історичний журнал. — 2004. — № 2. — С. 121-132. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860221640888025088 |
|---|---|
| author | Якубова, Л.Д. |
| author_facet | Якубова, Л.Д. |
| citation_txt | Мовна проблема та її вплив на етнокультурне життя українських греків (середина 20-х - 30-ті рр. XX ст.) / Л.Д. Якубова // Український історичний журнал. — 2004. — № 2. — С. 121-132. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | У статті розкривається сутність мовної проблеми та її непересічний вплив на етнокультурне життя греків-еллінів в УСРР в умовах здійснення політики коренізації. Досліджується радянська концепція еллінізапії, проблеми ЇЇ запровадження та зрушення, які вона спричинила в культурному житті та етногенезі грецької громади України.
In this article, the author reveals the essence of the Language problem and its extraordinary influence on the Greeks' ethnical and cultural life in the USSR in the conditions of the accomplishment of the corenization policy; researches the Soviet hellenization concept, the problems of its initiation and changes it caused in the cultural life and ethnical genesis of the Greek community in Ukraine.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:18:03Z |
| format | Article |
| fulltext |
Мовна проблема та її вплив на життя греків
Л.Д. Якубова (Київ)
МОВНА ПРОБЛЕМА ТА її ВПЛИВ НА ЕТНОКУЛЬТУРНЕ
ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКИХ ГРЕКІВ
(середина 20-х - 30-ті pp. XX ст.)
Мова є найпершою етнодиференціюючою ознакою кожного народу. Про-
ходячи тривалий шлях розвитку, вона, змінюючись сама, справляє неабиякий
вплив на перебіг культурного життя народу-носія мови, що особливо яскраво
виявляється в духовній сфері, перш за все - в освітній і науковій галузях.
Грецька - одна з найдавніших писемних мов світу. Початки новогрецької мови
сягають І ст. нашої ери. В той час виділяють "койне", під яким розуміють на-
родну мову, й загальногрецьку мову письменства, що брала витоки з аттичної
літератури. Пізніше на теренах Греції утворилося три головних мовних типи:
1) літературна мова аттицизму (катаревуса, що значить "очищена"); 2) мова
спілкування народу; 3) розмовна мова освічених людей (її ще визначають як
мову міста), що була певною мірою компромісом поміж першою і другою.
В нові часи на основі міських говорів Центральної Греції розвивається
загальногрецька мова спілкування - димотика, що протистояла як місцевим
діалектам (на початок XX ст. їх налічувалося близько 70-ти), так і літера-
турній мові. У час, окреслений рамками статті, димотика в Греції відігравала
важливу історичну функцію: вона фактично об'єднувала всіх греків у
спільноту, що звалася "грецький світ", хоча штучними методами витіснялася
з літературного вжитку прихильниками аттицизму. Таким чином, національ-
но-культурний поступ народу Греції відбувався в складних суперечливих
умовах так званої мовної проблеми, сутність якої полягала в білінгвізмі
грецької нації, постійній боротьбі катаревуси та димотики за першість і межі
впливу на культурне й суспільне життя країни.
Обидві мови мали прихильників і переконливі аргументи на свою ко-
ристь. Так, поборники катаревуси вважали ЇЇ одним з найголовніших досяг-
нень грецької цивілізації та зауважували, що збереження мовної традиції
сприятиме наступності культурних традицій і єдності грецького культурного
простору. Поборники димотики ратували за спрощення системи освіти, на-
ближення літературної мови до реальної демотичної й розширення в такий
спосіб культурних горизонтів людності, безпосередньо непричетної до
розумової праці, наближення здобутків грецької культури до трудящих.
В 20 — 30-ті pp. XX ст. прогресивною світовою громадськістю це сприймало-
ся як антагонізм. Вважалося, що проблему треба вирішити шляхом реформу-
вання грецького правопису, відмови від катаревуси на користь димотики й
ліквідації таким чином різниці між розмовною і літературною мовами.
Мовна проблема була визначальним чинником культурного життя не ли-
ше в Греції. Вона справляла великий вплив на культурний розвиток грецької
діаспори, особливо тих громад, мови яких, тривалий час існуючи окремішно,
набули яскравої специфіки і суттєво відрізнялися від мови метрополії. Дво-
мовність Греції ставила їх перед необхідністю вибору мовної орієнтації, хоча
б у освітній галузі. Проблема мовної орієнтації в свою чергу ускладнювалася
тією обставиною, що такі грецькі громади, як правило, мешкали в багато-
національних регіонах, тому, крім власної мови та мови метрополії, вони ма-
ли опановувати принаймні ще одну мову - мову міжнаціонального спілку-
вання даного регіону.
Заглядаючи наперед, зазначимо, що в Греції мовна проблема не вирішу-
валася революційним шляхом. Вже декілька століть димотика та катаревуса
співіснують у культурному просторі республіки. Що ж стосується вітчизня-
ної історії, то в ній ми маємо надзвичайно цікавий, з наукової точки зору
ISSN ОІ.Ю-5247. Укр. іст. жури., 2004, М 2 ________________________________________ 121
16-4-644
Л. Д. Якубова
досвід радикального вирішення мовної проблеми і викликаних ним транс-
формацій у напрямках етнокультурного розвитку грецької людності. Йдеть-
ся про так звану еллінізацію маріупольських греків, що здійснювалася під час
політики коренізації в СРСР.
Політика коренізації стосовно національних меншин України, що прово-
дилася радянським урядом в середині 20-х - першій половині 30-х pp. XX ст.,
тривалий час перебуває в центрі уваги науковців. І це не дивно, адже ті роки
були чи не найбільше насиченими за всю багатовікову історію міжнаціональ-
них відносин у країні. За часів коренізації більшовицьке гасло максимально-
го сприяння соціально-економічному і культурному розвитку етнічних мен-
шин віднайшло своє втілення у створенні національних сільрад і районів, за-
снуванні й поширенні мережі національних та культурних закладів, стиму-
люванні культурного розвитку етносів України. В історіографії першої поло-
вини 90-х pp. XX ст. ті роки часто називали часом національно-культурного
ренесансу народів України1. Згодом, разом із накопиченням знань про розви-
ток політики коренізації в УСРР, введенням до наукового обігу раніше за-
критих для вивчення джерел приходило розуміння неоднозначності, супе-
речливості етнокультурних процесів у республіці в цілому, в середовищі кож-
ного окремого етносу зокрема. Дедалі більше вірогідними ставали відповіді
на запитання: "Чому політика коренізації в УСРР буксувала з перших років
свого запровадження? Чим була викликана її обмеженість і формальність?
Чи реальним був декларований культурний розквіт етносів країни?"
Відповіді на ці принципові питання здебільшого одностайні й однакові у
своїй суті - обмеженість політики коренізації визначена в першу чергу обме-
женістю й формальністю підходу ВКП(б) до вирішення культурних потреб
народів СРСР, штучністю національної доктрини партії.
Погоджуючись із цією поширеною тезою, додамо лише, що стосовно низ-
ки етносів УСРР вона не розкриває всього комплексу етнокультурних про-
блем і перешкод, які на етапі запровадження коренізації негативно впливали на
культурне життя титульного етносу та етнічних меншин УСРР. Постанова
ВУЦВК та РНК УСРР "Про заходи забезпечення рівноправності мов та про
допомогу в розвиткові української мови" (1.08.1923 р.) стала логічним резуль-
татом національно-визвольного руху в Україні, втіливши сподівання як ук-
раїнського народу, так і етнічних меншин на гідні й рівноправні умови розвит-
ку. Постанова викликала грандіозні зрушення у сфері національно-культурно-
го буття, що зачепили всі його складові, у тому числі й мови народів країни. В
20-ті роки запроваджується реформа російської абетки, відбуваються бурхливі
відроджувальні процеси всередині української мови, у загальносоюзному мас-
штабі запроваджується програма утворення алфавітів для неписьменних на-
родів. На межі 20-х —30-х pp. відбулася ще одна велика культурна акція ра-
дянського уряду, що мала виразне політичне забарвлення, - переведення
тюркських мов на латинську абетку. Не було жодного народу в країні, який би
більшою, або меншою мірою не зачепили ці зрушення. Оцінка їхніх наслідків
для кожного народу своя, і значною мірою це - справа майбутнього.
Мовна ситуація, що склалася на початок 20-х pp. XX ст. в культурному
житті греків України, є яскравим прикладом складності й суперечливості та-
кої сфери людської творчості, як мова, базового характеру мовних процесів
щодо всієї надбудови культурного буття етносу. У пропонованій статті ро-
биться спроба розглянути обставини й наслідки політики радянського уряду
стосовно вирішення мовних проблем тієї частини грецької людності України,
що розмовляла одним з 5-ти діалектів новогрецької мови, - так званих греко-
еллінів (еллінофонів), у контексті грецької мовної проблеми, яка була
спільною для всього еллінського світу, тобто греків власне Грецької рес-
публіки та численної грецької діаспори.
122 ______________________________________ ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, № 2
Мовна проблема та її вплив на життя греків
На початку основних заходів радянського уряду України стосовно так
званого "національно-культурного відродження" приазовських греків мовна
ситуація в їхньому середовищі була чи не найбільше заплутаною й найменше
знаною (науковцями в тому числі) серед усіх етнічних груп республіки. Три-
валий час розвитку мови греків-еллінів2 в умовах майже повної культурної
ізоляції від Греції за одночасної неможливості як фінансово, так і культурно
власними силами розбудовувати народну освіту призвели до цікавих для на-
уковців, але фатальних для етнічної групи наслідків. Еллінська мова існува-
ла як безписемна, тобто була основною мовою спілкування в греко-
еллінських селах, але переважна більшість населення втратила навички до
писання грецькою мовою. Важливо, що про втрату писемних навичок
національною мовою в даному випадку можна говорити лише умовно. Адже
власне мова маріупольських греків (принаймні, відомі на середину 20-х років
п'ять маріупольських діалектів) щонайменше з XVIII ст. розвивалася як мова
демотична безписемна. Як було переконливо показано в публікаціях
Є.К.Чернухіна:і, літературна грецька мова була незрозумілою переважній
масі греків уже в Криму. Літературна грецька мова стала прерогативою не-
значної за кількістю групи священнослужителів4 і ченців, які за походжен-
ням не були кримчанами і присилалися на півострів Константинопольським
патріархом. їхнє ставлення до мови й культури пастви було зверхнім. Тра-
диційна культура кримських греків розглядалася ними як спаплюжена тур-
ками й татарами грецька. Мова ж кваліфікувалася не інакше як жаргон5.
Грецькі ієрархи на чолі з митрополитом Ігнатієм основне завдання своєї
культурницької місії спочатку в Криму, а згодом у Маріуполі бачили в річищі
сучасного їм грецького просвітництва: в облагородженні демотичних мов та
переході пастви на мову метрополії.
Зазначене ставлення духовенства (як основного носія просвітництва і
наукових знань у середовищі кримських греків) штучно відірвало літератур-
ну грецьку мову від демотичних мов пастви. Власне, кожна з них мала певну
культурну нішу (літературна мова була офіційною мовою богослужіння й
просвітництва, демотична - основним засобом спілкування в місцях ком-
пактного проживання певної етнічної групи), але вони не перетиналися в по-
всякденному житті грецької спільноти.
Це негативно позначилося на подальшому культурному розвитку греків
Криму й Маріупольщини. Тавро "жаргон" у сприйнятті мови місцевих меш-
канців щонайменше на 150 років заполонило уми кращих представників
просвітництва Маріупольщини. І, як наслідок, під час існування автономно-
го округу, жодному з них навіть на думку не спало розширити сферу застосу-
вання місцевих демотичних мов, запровадити навчання в школах рідною мо-
вою, спробувати за сприятливих соціально-економічних умов хоча б вивчити
місцеві діалекти, скласти словник тощо. Натомість відповідно до
просвітницьких настанов митрополитів І.Гозадінова й Н.Феотокі мешканці
автономії із завидною наполегливістю і малоефективно запроваджували вив-
чення давньогрецької та новогрецької спочатку в мізерній кількості приват-
них шкіл, потім - у повітовому парафіяльному і духовному училищах (від-
критих 1820 та 1825 pp.)6. Такий шлях етнозбереження, на нашу думку, від
початку був приречений на невдачу. По-перше, через те, що це не була масо-
ва народна освіта, і випускники таких навчальних закладів зі своїми початко-
вими знаннями розчинилися, як крапля в морі, у загальній безписемній масі,
не залишивши скільки-небудь помітного сліду7. По-друге, тому, що, як
раніше в Криму, літературна грецька мова використовувалася лише в бого-
служіннях та початковій освіті, не маючи жодного виходу на суспільне життя
Грецької автономної округи (воно концентрувалося в греко-татарському за
складом населення Маріуполі); що ж до культурного життя громади, то,
ISSN 0130-5247. Укр. іап. .щрн., 2004, № 2 ___________________________________ 123
16*
Л. Д. Якубова
слід зазначити, що в окрузі не було ні театру, ні газети, ні клубів національно-
го характеру; важливо також те, що у сфері міжнаціональних взаємин у
регіоні вже наприкінці XIX ст. мовою міжетнічного спілкування без-
роздільно стала мова російська.
Переведення 1878 р. богослужінь у грецьких селах на російську мову не
лише ліквідувало єдину культурну нішу літературної грецької мови на
Маріупольщині, а й визначило подальше існування маріупольських діалектів
виключно як безписемних, адже уряд багатонаціональної Російської імперії
ще менше за грецьке духовенство кінця XVIII — першої половини XIX ст. був
зацікавлений в існуванні у греків власної писемної традиції. Єдиним шляхом
просвітництва по грецьких селах, який запропонувала царська адміністрація,
стали земські народні школи та училища, які, утримуючись на кошти місце-
вого населення, на відміну від згадуваних вище навчальних закладів, набули
повсюдного поширення, вивівши Маріупольщину на початку XX ст. на одне
з перших місць у Катеринославській губернії за писемністю населення, але
російською мовою.
На початку 20-х pp. XX ст. на Маріупольщині не було жодної школи, де ви-
кладалася б, грецька мова. І хоча за переписом 1926 р. національну мову визна-
ли рідною 45% греків-міських жителів і 83,3% селян, питома вага письменних
грецькою мовою8 становила лише 2,7% ■>. Що ж до кількості письменних
російською мовою, то вона дорівнювала 62,4% (серед українців - 41,4%, росі-
ян - 55,5%, євреїв - 70%, поляків - 48,04%, німців - 62,4%)10. З усіх письменних
греків у російських школах здобули освіту 98,4%.
Наслідком масової неписьменності грецькою мовою, а також довготрива-
лих воєнних і революційних дій першої чверті XX ст. в Приазов'ї, що призве-
ли до руйнації тут шкільної інфраструктури, стало те, що говірки окремих сіл
та їхніх груп набули різких ознак консервації, не відчувалося жодного впли-
ву консолідуючих процесів. Демотичні мови приазовських греків, як і раніше,
безроздільно панували у сфері побутового спілкування селянської за складом
маріупольської грецької громади, цілком задовольняючи культурні та інфор-
мативні потреби грецького села, яке в першій половині 20-х pp. XX ст. жи-
вотіло в умовах розрухи й голоду, безперервної війни та місцевого бандитиз-
му. На середину 20-х pp. XX ст. в середовищі приазовських греків-еллінів не
було потреби в консолідації еллінських мов, місце мови міжетнічного спілку-
вання всередині даної етнічної спільноти й регіону в цілому безроздільно зай-
няла російська. Вона ж монополізувала й царину культурного обслуговуван-
ня народу, зокрема галузь освіти.
Непересічний вплив на перебіг етнокультурних процесів у
маріупольській громаді справляла та обставина, що греки-елліни становили
лише половину етнічної групи маріупольських греків. Вони, безумовно,
відігравали роль національної еліти етнічної спільності, яку науковці назива-
ють маріупольськими греками, адже вони перебували ближче, ніж уруми, до
власне еллінського культурного ґрунту. Проте вони були недостатньо чис-
ленні навіть для кількісного забезпечення процесів культуро- й мовотворен-
ня (на середину 20-х pp. XX ст. їх налічувалося не більше 45 тис. осіб).
За таких складних обставин уряд радянської України, згідно із загальною
політикою коренізації, розпочав роботу по створенню національних навчаль-
них закладів для греків. Зважаючи на втрату ними національної писемної
традиції, вирішення мовної проблеми перш за все зводилося до питання про
алфавіт. Слід зазначити, що, не маючи змоги здобути освіту рідною мовою,
греки ще до революції часто-густо в листуванні з родичами використовували
російські літери. Так були записані твори грецьких поетів Леонтія Хонагбея
(Балджі) й Дмитра Богадиці. В 20-ті роки навіть діловодство по грецьких
124 ________________________________________ ISSN 0130-5247. Укр. іст, журн., 2004, № 2
Мовна проблема та її вплив на життя греків
сільрадах намагалися вести таким способом. Проте він себе не виправдову-
вав, адже в грецькій мові багато звуків, які дулсе складно передати літерами
російського алфавіту. Отже, можливість запровадження останнього серед
греків України виключалась.
Найбільш природним у зв'язку з цим було використання класичного
грецького алфавіту. Тому питання мовної орієнтації (тобто вибору між ката-
ревусою і димотикою) в низці заходів щодо виведення мови приазовських
греків з розряду безписемних ставало пріоритетним. Перші пояснювальні за-
писки новообраного голови грецької секції Центральної комісії у справах
національних меншин (ЦКНМ) при ВУЦВК С.Г.Ялі, укладені ним у другій
половині 1924 - першій половині 1925 pp., свідчать, що пропонована ним си-
стема заходів стосовно етнокультурного відродження маріупольських греків
передбачала створення національної школи на основі місцевих еллінських
говірок11. Зокрема наприкінці 1925 р. С.Г.Ялі зазначав: "Грецька мова цілком
(тобто без змін. - Авт.) не придатна для використання"12.
Проте невивченість мовних процесів у середовищі греків Надазов'я,
відсутність хоча б більш-менш повного словника маріупольських говорів,
елементарних методичних і лінгвістичних розробок у цій галузі відносили
можливість створення національних навчальних закладів для маріупольсь-
ких греко-еллінів на власному мовно-культурному грунті у дуже далеке май-
бутнє. Власне кажучи, на середину 20-х pp. XX ст. маріупольські грецькі го-
вори були суцільною білою плямою для лінгвістів, що унеможливлювало
розгортання освітянської справи на їхній основі. А тим часом темпи соціаль-
но-економічпих перетворень та методи їхнього досягнення були такими, що
за будь-яке зволікання у виконанні державних директив їхні виконавці (по-
чинаючи від голови уряду країни й закінчуючи сільським учителем)
відповідали не лише кар'єрою, а н власним життям.
Значний вплив на вибір державного курсу стосовно еллінізації мав
зовнішньополітичний фактор. Багаторічна боротьба між прихильниками ка-
таревуси й димотики за вплив у еллінському культурному просторі набула в
20-ті роки критичного загострення й розглядалася комуністами як історична
боротьба антагоністичних суспільно-економічних формацій у культурній ца-
рині. Зовсім не випадково уряди СРСР, а за ним і України схилилися до
орієнтації на димотику, адже це був впливовий козир у великій грі за симпатії
міжнародного пролетарського руху.
Треба зауважити, що грецький уряд зі свого боку різко негативно поста-
вився до реформаторських спроб радянського керівництва. За словами голо-
ви грецької секції ЦКНМ, "грецька буржуазія оцінила здійснювану серед
греків СРСР роботу як затиск купкою більшовиків проти волі трудящих".
Дискусія з питань мовної реформи в СРСР знайшла як супротивників, так і
прихильників на сторінках грецьких газет "Естіа" і "Різопастіс". Реакція на
цю дискусію з боку радянського уряду була характерною і типовою для сво-
го часу. Наприкінці 1929 р. С.Г.Ялі, зважаючи на позицію ЦКНМ та ВУЦВК
УСРР, писав: "Фашистська грецька преса в останні роки веде проти СРСР
кампанію цькування, взявши [за] один з об'єктів цього реформу грецької мо-
ви, запроваджену в культурній роботі серед греків СРСР, в тим числі і греків
України. Річ очевидна, ідо причини тут глибші - це директиви західноєвро-
пейських імперіалістів. Ми вже писали13 раз про те, що в Греції мовна про-
блема - це яблуко жорстокої політичної боротьби.
Фашистський грецький уряд завзято переслідує всіх, хто бореться за ска-
сування старої історичної орфографії п мови катаревуса (штучно створеної й
очищеної від народних слів мови, що нею в Греції ніхто не розмовляє, а лише
пишуть газети, книжки та урядові закони). Це та мова, що її народні маси не
розуміють, та, що нею грецька буржуазія тримає широкі трудящі маси в путах
неуцтва та експлуатації.
ISSN 0130-5247. Укр. іап. жури., 2004. № 2 _______________________________________ 125
Л. Д. Якубова
В Греції набув широких розмірів рух проти заіржавілої орфографії (що
тисячі років не знала ніяких реформ) й мертвої мови катаревуса, за створен-
ня фонетичної орфографії й демотичної (загальнонародної) мови; мови, що
найбільше наближається до мови трудящих, мови, що тільки й може об'єдна-
ти роз'єднані по різних країнах народні говірки... Боротьба набула в Греції
гострого класового й політичного характеру, але й досі питання про мову не
розв'язане. Виявилось, що лише в СРСР грецьке населення, маючи цілкови-
ту національну свободу, за підтримкою радянського уряду могло запровади-
ти у себе реформу мови, тобто те, що робітничо-селянські маси Греції намага-
ються вирвати з рук по-азіатському відсталої грецької буржуазії"1'1.
Хитання в позиції С.Г.Ялі щодо мовних питань стали помітними вже на-
прикінці 1925 р. 1926 р. на Першій всесоюзній нараді з питань освіти та куль-
турного будівництва серед греків СРСР (відбулася 10-13 травня 1926 р. у
Ростові-на-Дону), яка зробила спробу врегулювати мовні проблеми, він вис-
тупає як цілковитий і беззастережний прихильник димотики.
Першочерговим на зазначеній нараді було питання мовної орієнтації ра-
дянських греків. Делегати розглянули доповідь Алексиса (співдоповідач -
Каноніді) "Про мову "димотики" й реформу орфографії", в якій доводилася
недоцільність орієнтації на Грецію при створенні писемності для греків
СРСР. Доповідь викликала щиру зацікавленість присутніх, які були здиво-
вані, навіть приголомшені висновками доповідача. Ситуацію, що виникла,
відображають запитання делегатів до Алексиса та його відповіді. Наведемо їх:
"Запитання: Чи не зустріне "димотика " незадоволення з боку мас?
Відповідь: Плебісциту місця не повинно бути: паралельно із
запровадженням необхідна відповідна широка пропаганда.
Запитання: Чому в Греції запроваджується "димотика", коли на ній (мові.
- Авт.) усі розмовляють?
Відповідь: Не в інтересах буржуазної влади. При відповідному робітничо-
му уряді може бути введена одним декретом.
Запитання: Скільки років витрачається на вивчення мови в Греції?
Відповідь: 12 років не дають нічого корисного.
Запитання: Чи це не ускладнить становище дітей, які бажають виїхати
до Греції?
Відповідь: Нам нема чого орієнтуватися на Грецію.
Запитання: Процент полегшення в разі запровадження димотики та нової
орфографії?
Відповідь: "Колосально - незмірний"'15 .
Наведений матеріал повною мірою відображає весь комплекс проблем,
пов'язаних із створенням писемності греків УРСР, Криму й Росії. Серед них:
1) пасивність греків в усвідомленні й висловленні власних поглядів на май-
бутню писемність, що стали основою для запровадження апаратної
еллінізації "згори"16; 2) бажання радикально налаштованої частини рес-
публіканського, а найбільше союзного керівництва впливати на перебіг мов-
них процесів, добре не розібравшись з особливостями культури грецьких гро-
мад у своїй країні, так само, як і народу Греції.
Резолюція наради визнала димотику (тобто мову народу Греції) "...єди-
ною офіційною, письмовою йрозмовною (підкреслення наше. - Авт.) мовою
греків СРСР"17. З цього моменту димотика мала запроваджуватися в усіх
грецьких освітніх установах, нею ж мала друкуватися література єдиного
грецького видавничого центру в Ростові-на-Дону. Ухваливши такі рішення,
нарада стала поворотною в історичній долі греків України, адже грецька
людність СРСР, різнорідна в мовному відношенні, яка в дійсності не мала до-
126________________________________________ ISSN 0130-5247. Укр. km. журн., 2004, № 2
Мовна проблема та її вплив на життя греків
статніх культурних сил, була поставлена в авангарді "революційного руху за
реформу новогрецької мови"1*, що в самій Греції тільки набирав сили.
Перша Всеукраїнська нарада по роботі серед національних меншин, що
відбулася в Харкові 8-11 січня 1927 p., взяла рішення згаданої вище наради за
основу для подальшої роботи на теренах України, хоча в своїй переважній
більшості греки Маріупольщини та Сталінщини зустріли політику
еллінізації не лише прохолодно, а й вороже, з часом змирившись з її неми-
нучістю після тривалого й наполегливого адміністративного тиску. Архівні
матеріали свідчать, що запровадження димотики у початковій школі
Маріупольщини майже всюди викликало своєрідну "реакцію відторгнен-
ня"19, яка, на перший погляд, була неприродною, адже, за даними тих же дже-
рел, від 70 до 90% грецьких дітей, вступаючи до школи, не розуміли
російської мови, а в арсеналі дорослих жінок було не більше сотні російських
слів!20. Чому ж греки за таких обставин опиралися переведенню народної
освіти на димотику? Це можна пояснити тільки усвідомленням грецьким на-
селенням того, що йому для відповідної соціальної реалізації в багато-
національному СРСР життєво необхідним було достатнє володіння
російською мовою. До того ж літературна грецька мова була для носіїв
маріупольських говорів майже такою ж незрозумілою, як і російська. Висло-
ви на кшталт: "Наша мова - не культурна, з нею далі села не підеш"21 - були
типовими для того часу. Ставлення більшості грецької людності до реформу-
вання в галузі освіти свідчило про те, що маріупольська громада, як і до рево-
люції, віддавала перевагу освіті російською мовою, одночасно зберігаючи
національну мову як безписемну. Цікавою видається думка голови Велико-
Янисольської сільради Сталінського округу М.І.Мажана, який, погоджую-
чись із представником Маріупольського окружного виконавчого комітету
А.Г.Тазбашем22, висловив загальну думку грецьких селян: "Населення думає,
що це таке? Був раніше царський уряд, наказував говорити по-російськи, а за-
раз новий уряд наказує говорити по-грецьки. І от, коли приїхав т. Ялі, то він
лише своїм приїздом переконав населення в необхідності навчання рідною
мовою, тому що такою є наша національна політика. Але що ж ми тут бачи-
мо? Ми бачимо, що підручники є, але далі від букварів справа не йде. Буквар
діти вивчать, а далі — жодних посібників. Я вважаю, що так ми культурний
рівень нашого села не підвищимо, так ми нашу національну політику не
здійснимо
Відповідаючи на критику результатів першого року
еллінізації, С.Ялі захищав державний реформаторський курс, сподівався, що з
часом комплексне вирішення проблем запровадження димотики
(переведення шкіл на грецьку мову, перепідготовка вчителів, видання та
закупівля навчальної літератури) принесе перші плоди, дозволить грекам
України швидко просуватися вперед у культурному розвитку. Разом з тим,
очевидно, він не був сліпим прихильником еллінізації, бачив нерозв'язані на
той час (1927 р.) проблеми політики, викликані об'єктивними
суперечностями між нетотожними димотикою й місцевими еллінськими
мовами, їх неприхованою боротьбою за вплив на культурне життя
маріупольської грецької громади. Зокрема, він зазначав: "Вирішення цих
труднощів можливе за умови координування наших зусиль із зусиллями всіх
відповідних нацменівських організацій у республіках з грецьким
населенням. Це одне. Потім вирішення цих завдань можливе за умови
вивчення відповідними науковими організаціями грецької нації на Україні,
адже треба вивчити мову в тому вигляді, в якому вона поширена серед
грецького населення (підкреслення наше. - Авт.). Без вивчення такої мови
греки на Україні не зможуть швидко просуватися у відношенні культурної
роботи... Я вважаю, що питанням вивчення [мови] повинні зайнятися
відповідні установи НКОсу, такі, як Головнаука... Питання про вивчення
ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, № 2 ________________________________________ 127
'23
Л. Д. Якубова
нацменшин є питанням загальним, адже зараз будь-який більш-менш серйоз-
ний захід, чи то культурний, чи то економічний, не може бути вирішений без
детального вивчення тієї або іншої сторони певної національності"2".
Наступного року завдяки зусиллям С.Ялі справа наукового дослідження
маріупольських говірок набула такого рівня, що за умови систематичності й
відповідного реагування з боку спеціальних державних установ можна було б
спрямувати культурний поступ маріупольської грецької громади геть іншим
шляхом. Влітку 1928 р. ЦКНМ об'єднала під егідою Всеукраїнської наукової
асоціації сходознавства (ВУНАС) для вивчення мови маріупольських греків
найвідоміших на той час дослідників маріупольських говорів: дійсного члена
ВУНАС проф. В.Д.Гавриленка, проф. 1.1.Соколова та Д.С.Спиридонова25.
Під час польових досліджень експедиція зробила спробу, враховуючи науко-
вий доробок її членів у попередні роки, охопити систематичним цільовим
дослідженням малознані ділянки філології грецьких говорів та їхнього поши-
рення серед різних груп населення з метою вироблення рекомендацій стосов-
но освітянської справи серед греків України.
В.Д.Гавриленко на засіданні ЦКНМ з представником ВУНАС звітував
матеріалами по вивченню мови учителів (діалектичні записи, анкети й пись-
мові роботи), матеріалами вивчення морфології раніше не досліджуваного
с. Анадоль2(\ матеріалом до синтаксису ялтинсько-гурзуфської говірки.
Проф. 1.1.Соколов за результатами роботи подав записи 19 казок (50 ар-
кушів), мовний матеріал говірок селищ Чермалик - Сартана, Ялта - Гурзуф,
Чердаклі - М.Янісоль (коментарі та глосарій з граматичними замітками до
казок). Значним був дослідницький доробок Д.С. Спиридонова, який пред-
ставив описання фонетики й морфології ялтинської говірки та матеріал до її
синтаксису; а також до морфології та частково синтаксису сартанської
говірки; зведену загальну схему фонетики й переважно морфології
еллінських говірок; записи грецького фольклору на 182 аркушах.
Важливим результатом діяльності експедиції, на думку В.Д.Гавриленка,
було те, що вона "в найтіснішому контакті з такими місцевими органами вла-
ди й культустановами, як Окрвиконком, Окрнаросвіта, Нацмен, Музей
краєзнавства, сільські партосередки, охопила організаційно територію греко-
мовних селищ і створила твердий ґрунт для переведення й концентрування у
ВУНАС систематичної роботи щодо призбирування матеріалів для
дослідження греків Маріупольщини"27. Висловлені В.Д. Гавриленком думки
з приводу подальшої організації дослідницької роботи відрізнялися здоровим
практицизмом, розумінням того, що розв'язання мовної проблеми
маріупольських греків (і, власне, через неї - питання національно-культурно-
го відродження етносу) можливе лише за умови об'єднання зусиль місцевого
населення, якому відводилася роль так званого "технічного апарату" по зби-
ранню матеріалів, і спеиіальних наукових установ, які б обробляли й вивчали ці
матеріали. На думку проф. В.Д.Гавриленка, потрібно було створити постійну
Комісію дослідження греків УСРР при ВУАН за участю представників
ЦКНМ і Раднацмену НКО, надавши їй наступних функцій: "оброблення
зібраного експедицією матеріалу й підготовлення його до друку; керування
роботою місцевих збирачів матеріалу на Маріупольщині та Сталінщині, зок-
рема щодо збирання матеріалів до словника місцевих говірок і записування
пісень, казок та прислів'їв; підготовлення, оброблення та редагування ма-
теріалу до видання спеціального ювілейного збірника у зв'язку з 150-річчям
переселення греків на Маріупольщину та заснування Маріуполя; планування
подальшого дослідження грецької нацменшини УСРР (розвідки, експедиції
тощо); науково-консультаційне обслуговування грецького культактиву; на-
укові консультації для Раднацмен НКО і ЦК Нацмен в потрібних їм питан-
нях; консультації видавничих органів у зв'язку з виданням літератури й
шкільних підручників грецькою мовою"28.
128 ______________________________________ ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, М 2
Мовна проблема та її вплив на життя греків
Окремо в доповіді проф. В.Д.Гавриленка розглядалося питання не-
обхідності термінового відкриття при ВУНАС заочних курсів загально-
грецької літературної мови й письменства "у зв'язку з виявленою потребою
підвищення кваліфікації учителів". Доповідач наголошував, що "відсутність
на найближчий час довготермінових курсів і відповідної літератури для
грецького вчительства робить такі курси єдиним засобом [забезпечення] його
кваліфікації"29.
Досить детально зупиняючись на звіті експедиції ВУНАС, організованої
для вивчення маріупольських греків, за 1928 p., необхідно наголосити, що ту-
пиковий шлях, на який стала еллінізація на межі 20 - 30-х pp., не був єдино
можливим, проте саме на нього її скерували недалекоглядність та рево-
люційний ажіотаж державних лідерів України, які проігнорували зважені
пропозиції учасників експедиції і обрали стратегію шапкозакидання всупе-
реч тривалій копіткій роботі науковців у тандемі з центральними, місцевими
державними й освітянськими установами, грецьким учительством.
Показовою стосовно ставлення уряду до проблем еллінізації була його
незацікавленість в оприлюдненні наукового доробку експедиції, який проф.
В.Д.Гавриленко пропонував опублікувати якнайшвидше. Серед незначної за
обсягом, але важливої з погляду культурного піднесення маріупольських
греків частини наукових матеріалів експедиції були названі: "Збірка грецьких
пісень з нотами для шкільного й клубного вжитку" (під ред. В.Д. Гаврилен-
ка); "Короткий курс історії загальногрецького письменства" двома мовами —
грецькою й російською (підручник для грецьких учителів, складений В.Д. Га-
вриленком); "Описання говірки Ялта - Гурзуф, як вихідного пункту для
дальшого розроблення говірок" (Д.С. Спиридонова); "Збірка вибраних пісень
і казок Маріупольщини" (обробка й коментар Д.С. Спиридонова); статті
1.1. Соколова.
Як бачимо, один лише перелік представлених праць свідчив, що наукове
вивчення маріупольських діалектів зробило значний крок уперед. Місцеві
мови маріупольських греків уперше в історії переставали бути для
спеціалістів білою плямою. Десь на перетині знань філологів про димотику й
маріупольські говори, здавалося, вже назрівало вирішення мовної проблеми
маріупольської громади. І що ж? У наступні роки побачили світ лише безне-
винні історичні нариси 1.1. Соколова, перенасичені критикою царської
національно-культурної політики стосовно греків Криму та України. А праці
В.Д.Гавриленка та Д.С.Спиридонова залишилися невідомими науковому й
освітянському загалові країни, адже вони спричиняли непотрібні урядові
дискусії з приводу еллінізації. Доводиться з сумом констатувати, що ВУНАС,
яка, здавалося б, найбільше з державних установ була зацікавлена в
публікації результатів дослідницької роботи В.Д.Гавриленка, 1.1.Соколова й
Д.С.Спиридонова, виявила свою повну байдужість і до них, і до справи з'ясу-
вання проблем еллінізації. їй, як і більшості державних установ, була прита-
манна хибна позиція "забігання наперед". Вже в 5-му номері свого органу -
"Східний світ" — за 1928 р. (тобто, раніше, ніж стали відомі результати діяль-
ності згадуваної експедиції) ВУНАС констатувала: "Мовне питання й мовна
боротьба в сучасній Греції не може не цікавити українських вчених і саму
грецьку людність СРСР, як це видно з постанов учительського активу
Північного Кавказу й міжокружної конференції грецьких учителів Ма-
ріупольщини й Сталінщини, що цілком стали на бік так званої "демотики"
літературної мови, що виросла з живих джерел народних говірок, проти ар-
хаїстичної, муміфікованої катаревуси - прокрустова ложа грецького народу й
культури. Наукові розробки експедиції мають підтвердити ці приниипові
прагнення (підкреслення наше. — Авт.) й подати матеріал до висвітлення про-
блеми про літературу й мову в СРСР, а зокрема про шкільну мову, місце й
ISSN 0130-5247. Укр. іап. журн., 2004, № 2 _______________________________________ 129
17-4-644
Л.Д.Якубова
роль загальної грецької мови (демотики) та місцевих говірок у шкільному
плані, шкільному житті та літературі"30. З цитати зрозуміло, що стосовно
еллінізації все було вирішене наперед ще в 1926-1927 pp., у подальшому ж ро-
бота лише підганялася під попередні рішення.
Ідеологічна складова еллінізації з часом стала визначальною, роблячи не-
можливими не лише її корекцію відповідно до реальних культурних потреб
населення, а й критику її недоліків. Ставлення до еллінізації вже наприкінці
20-х pp. перетворилося на своєрідний тест на політичну благонадійність, "ре-
волюційність". З часом значна частина людей, тією чи іншою мірою причет-
них до здійснення еллінізації, просто боялися висловлюватися. Різного роду
з'їзди, конференції та наради за участю греків проходили в атмосфері псевдо-
революційної істерії, що вибивала з-під політики реальний життєвий ґрунт.
Для ілюстрації наведемо невеликий витяг зі стенографічного звіту 3-ї
Північно-Кавказької крайової конференції греків-учителів (21-23.02.1928 p.),
на якій Україну представляв С. Ялі. Крім традиційної офіційної частини,
відведеної для привітань учасників конференції представниками державних
та партійних установ СРСР і союзних республік, чільне місце на ній посіла
політична дискусія з тактики й стратегії партії на сучасному етапі, яка визна-
чила яскраве політичне забарвлення всього форуму. Виступи практично всіх
делегатів були неконструктивні, перенасичені критикою царської національ-
но-культурної політики, що мало єдину мету - виправдати власні
помилки, ретушувати проблеми еллінізації в усіх частинах СРСР. Помірко-
ваний С. Ялі, перебуваючи під впливом революційного запалу конференції,
завершив доповідь ЦКНМ такими словами: "Вочевидь, ясно всім, чому
грецька буржуазія буркоче на нашу реформу. Ця реформа зробилася, якщо
хочете, знаряддям революціонізування грецьких трудящих мас самої Греції.
Ця реформа зробилася ножем у спину грецької буржуазії, й перед нами сто-
ять завдання і надалі разом з трудящими Греції загострювати лезо цього но-
жа доти, доки не проб'є смертна година грецької буржуазії [оплески], доти,
доки і в Греції не здійсниться соціальна революція"31.
Зрозуміло, що в таких умовах еллінізація стала обов'язковою складовою
звітів державних установ, отримала беззастережну урядову підтримку і за-
хист від "опортуністичних та контрреволюційних" нападів. Результати куль-
турно-освітнього будівництва серед греків у другій половині 20-х - на почат-
ку 30-х pp. добре відомі фахівцям. Рік у рік зростала чисельність грецьких
груп у школах 1-го й 2-го ступеня, працювали грецький педтехнікум, грецькі
сільськогосподарські школи, театр, грецький відділ при Маріупольському
музеї краєзнавства. Все це давало підстави говорити про культурний розвій
грецької нацменшини радянської України.
Що ж до мови греків Приазов'я, наважимося стверджувати, що вона опи-
нилась у більш складній ситуації, ніж тоді, коли греки України не мали пи-
семності. Справа в тому, що мова приазовських греків виявилась ніби нікому
не потрібною. З одного боку, серед греків, особливо тих, які брали активну
участь у революції й соціалістичному будівництві, значного поширення набу-
ли думки про її відсталість, неповноцінність. Переважна частина вчителів та-
кож висловлювалася проти відновлення грецької писемної традиції й навчан-
ня в школах грецькою мовою, вказуючи на бідність останньої порівняно з но-
вогрецькою та російською. З іншого боку, орієнтація державних органів
(ЦКНМ і Наркомосу) на реформованії димотику. як літературну мову греків
України й СРСР, поставила мову приазовських греків у невигідне становище
і заклала грунт для конфлікту цих двох не тотожних мов. В середині 20-х pp.
це була лише тенденція, яку можна було переломити, але вже на початку
30-х pp. вона переросла у так звану "грецьку проблему на Україні"32.
130 ______________________________________ ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, № 2
Мовна проблема та Ті вплив на життя греків
1 Докладніше про історіографію з питань політики коренізації в УСРР див.: Рафальський
О. О. Національні меншини України у XX столітті: Історіографічний нарис- К.,2000- С.299 - 323.
2 Греко-елліни (самоназва — "румеї, ромеї") становили майже половину маріупольських
греків. Як і греко-татари - тюркомовні греки (самоназва - "уруми"), вони мешкали в Україні
на Азовському узбережжі з кінця XVIII ст. До кінця XIX ст. маріупольська грецька громада існу
вала в умовах культурної ізоляції, і якщо в м. Маріуполі та його околицях були кволі спроби
навчати дітей грецької мови, то по селах писемна традиція була повністю втрачена. На почат
ку 20-х pp. XX ст. на Маріупольщині не було жодної школи, де б грецька мова викладалася хо
ча б як предмет.
3 Чернухін Є. К. Грецькі актові документи і листи. З фондів ЦНБ ім. В.І.Вернадського АН
УРСР. Каталог рукописів XVI - XIX ст, - К.,1991; Його ж. Грецький Схід і Україна. - К.,1995.
4 На момент переселення греками керували 70 священиків. - Див.: Ялі С. Греки в УСРР.
- Харків,1931. - С.34.
5 Докладніше про мовно-культурну ситуацію в Криму див.: Якубова Л. Маріупольські
греки (етнічна історія). 1778 р. - початок 30-х років XX ст.. - К.,1999; Бацак Н. Культурно-
освітній розвиток грецької громади Північного Приазов'я (XVIII - XIX ст.). - К.,1998.
6 Бацак Н. Культурно-освітній розвиток грецької громади Північного Приазов'я (XVIII -
XIX ст.). - К.,1998. - С.21 -22.
7 Серед незначної групи маріупольської грецької інтелігенції другої половини XIX ст., яка
володіла літературною формою грецької мови й одним з місцевих діалектів, найбільше відомі
Ф.Хартахай та С.Серафимов.
8 Не слід ототожнювати з діалектами грецьких мешканців Приазов 'я, йдеться про
офіційну мову Греції.
9 ЦЦАВО України, ф.413, оп.1, спр.372, арк.80.
10 Там само.
11 Це підтверджується й тезами доповіді "Про соціальне виховання", які ЦКНМ готувала
для участі у Всесоюзній нараді по роботі серед грецького населення. В них, зокрема, зазна
чалося, що реформування національної школи повинне відбуватися шляхом "введення рідної
мови викладання з нового навчального року в перших групах, а в інших групах - шляхом за
провадження рідної мови як предмету" (ЦДАВО України, ф.413, оп.1, спр.150, арк.261.). За
уважимо, що дана позиція найбільшою мірою відповідала загальній стратегії Народного
комісаріату освіти, очолюваного М.О.Скрипником, який зазначав: "...Навчання дітей треба по
чинати тією мовою, якою говорить дитина. Далі треба додавати й інші мови, далі стоїть питан
ня про вивчення, як предмету, по школах національних меншостей України української мови,
далі російської мови" (Скрипник М. О. Перебудовними шляхами. Проблеми культурного
будівництва національностей України.// Укр. іст. журн. - 1989. - №11. - С.108.)
12 ЦДАВО України, ф.413, оп.1, спр.53, арк.108.
13 Мається на увазі стаття С. Ялі "У нас і в Греції (До проблеми грецької мови)" // Куль
тура і побут. - 1928. - 3 червня.
14 ЦДАВО України, ф.413, оп.1, спр.ЮО, арк.62.
15 Там само, арк.110.
16 Характерним у цьому відношенні є ставлення маріупольської громади до з'ясування
власних національно-культурних потреб і шляхів їхнього задоволення, висловлене одним із
сількорів "Приазовского Пролетария": "Греки чекають, коли їх виведуть із неуцтва" (Приазов
ский Пролетарий. - 1925. - 17 ноября).
17 ЦДАВО України, ф.413, оп.1, спр.53, арк.120.
18 Тут і далі в статті буде використовуватись словосполучення "реформа новогрецької
мови", яке суперечить поглядам автора (адже мову , як цілісний культурний феномен, рефор
мувати неможливо), проте красномовно свідчить про рівень культорологічних уявлень
20 - 30-х pp. XX ст.
19 Див.: ЦДАВО України, ф.413, оп.1, спр.ЮО, арк.74. С. Ялі зазначав, що грецьке за по
ходженням учительство стало найпослідовнішим опонентом еллімізації, "...намагаючись дове
сти, що еллінська мова [тобто місцеві мови. - Авт.] нічого спільного з літературною грецькою
мовою не має, її ніхто з місцевих греків не розуміє, що в перспективі, із запровадженням
еллінізації по всіх школах, учням далі ніде буде навчатися, і поза теренами свого села їх ніхто
не зрозуміє. Частина вчительства категорично відмовилася від роботи в еллінських групах і
тим зривала роботу останніх". Див.: ЦДАВО України, ф.413, оп.1, спр.382, арк. 15.
20 Там само, спр.374, арк.120.
21 Там само, спр.557, арк. 178.
22Цікаво, що, за даними анкет греків-делегатів наради від Приазов'я, всі вони мали ли-
ше початкову освіту.//ЦДАВО України, ф.413, оп.1, спр.252, арк.61, 107-109.
23 Всеукраинское совещание по работе среди национальных меньшинств. 1-е. - Харь
ков,1927. - С.108.
24 Там само. - С. 145.
25 Починаючи з жовтня 1926 р., спершу за відрядженням Центрального музею Тавриди
(1926-1927 pp.), а пізніше у складі експедиції Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства
(1929-1930 pp.), Д.С.Спиридонов досліджував говірки маріупольських греків і переконався, що
"...мова тут ще жива, звичайно, мова демотична, звичайно, мова, яка втягнула багато чу-
ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, № 2 ________________________________________ 131
17»;
Л. Д. Якубова
жорідних елементів, але мова грецька за своєю фонетикою, морфологією і лексикою". ( Див.:
Спиридонов Д . Історичний інтерес вивчення говірок маріюпільських греків / /Східний
Світ.-1930.- № 12(3). - С.178). Аналізуючи зібраний фольклорний матеріал, а також стан
навчальних закладів по грецьких селах, дослідник дійшов невтішного висновку: "Мовна карти-
на така: основними діалектами говорять гто селах самі діди, дорослі з грецької збиваються,
підлітки говорять дуже погано. Чи під впливом російської мови, або новогрецької діялект набли-
жається до свого кінця. Тепер доживають свої дні кволі рештки того, що було 150 років тому, і
треба поспішати вивчати їх... Штучність способів свідчить про зубожіння мови і занепад
живої творчості у молодого покоління, ще раз нагадує про те, що з вивченням
маріюпільських діялектів треба поквапитися (підкреслення наше. - Авт.), поки вони ще го-
ворять рідною мовою і зберігають свою історичну самосвідомість".
На відміну від Д.С. Спиридонова, 1.1.Соколов, як видно з його численних виступів у пресі, не
ставився до еллінських говорів Приазов'я як до здобутку загальнолюдської культури. Він вважав,
що "для плідної роботи серед грецьких трудящих мас необхідне передусім доскональне
вивчення новогрецької мови, як мови культурного побуту, науки, літератури, публіцистики й гро-
мадськості. Потім серед греків, як народу здібного й працелюбного, повинні з'явитися свої
письменники, свої поети й прозаїки. Досвід зарубіжної новогрецької літератури показує, що са-
ме народна мова є цілком доцільним знаряддям для розвитку національної літератури... Адже
все це є - в далекій Греції, але, звичайно, при неприйнятних для нас умовах. Радянське
соціалістичне будівництво створить через греків і своїх кваліфікованих педагогів та вчених своїх
письменників, поетів, журналістів: у цьому в грецького нацмена тепер є нагальна культурна по-
треба". (Див.: Приазовский Пролетарий. - 1929. - 14 августа.) Цікаво, що екстраполюючи особ-
ливості культурного розвитку грецької нації на український ґрунт, І.Соколов краще за інших знав,
що в СРСР досконало вивчити новогрецьку було практично неможливо. Єдиним навчальним за-
кладом, який готував спеціалістів з новогрецької, був Східний інститут ім. Єнукідзе в м. Ле-
нінграді. На рік він набирав сім слухачів, які постачалися інститутові виключно ЦК ВКП(б), ЦВК
СРСР та Народним комісаріатом закордонних справ (див.: Приазовский Пролетарий. - 1928. -4
июля.)
26 Мова мешканців цього селища, що було утворене 1820 р. переселенцями з Туреччи
ни, відрізнялася від мови переважної частини маріупольських греків.
27 ЦДАВО України, ф.413, оп.1,спр. 372, арк.113 - 114.
28 Там само, арк. 114.
29 Там само.
30 Хроніка. Діяльність ВУНАС//Східний світ.- 1928. - № 5. - С.259.
31 ЦДАВО України, ф.413, оп.1, спр.374, арк.121.
32 Там само, спр.564, арк.153.
Резюме
У статті розкривається сутність мовної проблеми та її непересічний вплив на етно-
культурне життя греків-еллінів в УСРР в умовах здійснення політики коренізації.
Досліджується радянська концепція еллінізапії, проблеми ЇЇ запровадження та зрушення,
які вона спричинила в культурному житті та етногенезі грецької громади України.
In this article, the author reveals the essence of the Language problem and its extraordi-
nary influence on the Greeks' ethnical and cultural life in the USSR in the conditions of the
accomplishment of the corenization policy; researches the Soviet hellenization concept, the
problems of its initiation and changes it caused in the cultural life and ethnical genesis of the
Greek community in Ukraine.
(Далі буде)
132 ______________________________________ ISSN 0130-5247. Укр. ion. журн., 2004, № 2
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-204980 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:18:03Z |
| publishDate | 2004 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Якубова, Л.Д. 2025-07-23T13:58:54Z 2004 Мовна проблема та її вплив на етнокультурне життя українських греків (середина 20-х - 30-ті рр. XX ст.) / Л.Д. Якубова // Український історичний журнал. — 2004. — № 2. — С. 121-132. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204980 У статті розкривається сутність мовної проблеми та її непересічний вплив на етнокультурне життя греків-еллінів в УСРР в умовах здійснення політики коренізації. Досліджується радянська концепція еллінізапії, проблеми ЇЇ запровадження та зрушення, які вона спричинила в культурному житті та етногенезі грецької громади України. In this article, the author reveals the essence of the Language problem and its extraordinary influence on the Greeks' ethnical and cultural life in the USSR in the conditions of the accomplishment of the corenization policy; researches the Soviet hellenization concept, the problems of its initiation and changes it caused in the cultural life and ethnical genesis of the Greek community in Ukraine. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Повідомлення Мовна проблема та її вплив на етнокультурне життя українських греків (середина 20-х - 30-ті рр. XX ст.) Article published earlier |
| spellingShingle | Мовна проблема та її вплив на етнокультурне життя українських греків (середина 20-х - 30-ті рр. XX ст.) Якубова, Л.Д. Повідомлення |
| title | Мовна проблема та її вплив на етнокультурне життя українських греків (середина 20-х - 30-ті рр. XX ст.) |
| title_full | Мовна проблема та її вплив на етнокультурне життя українських греків (середина 20-х - 30-ті рр. XX ст.) |
| title_fullStr | Мовна проблема та її вплив на етнокультурне життя українських греків (середина 20-х - 30-ті рр. XX ст.) |
| title_full_unstemmed | Мовна проблема та її вплив на етнокультурне життя українських греків (середина 20-х - 30-ті рр. XX ст.) |
| title_short | Мовна проблема та її вплив на етнокультурне життя українських греків (середина 20-х - 30-ті рр. XX ст.) |
| title_sort | мовна проблема та її вплив на етнокультурне життя українських греків (середина 20-х - 30-ті рр. xx ст.) |
| topic | Повідомлення |
| topic_facet | Повідомлення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204980 |
| work_keys_str_mv | AT âkubovald movnaproblemataíívplivnaetnokulʹturnežittâukraínsʹkihgrekívseredina20h30tírrxxst |