Міста давньоруського Пониззя в літописах
У розвідці йдеться про основні етапи в історії заселення Давньоруського Пониззя східнослов'янськими племенами і відображення цього у літописах. In this scientific prospecting, the author highlights main stages in the history of Old Russian Ponyzzia settlement by the eastern-slavic tribes and de...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Datum: | 2004 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2004
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/205071 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Міста давньоруського Пониззя в літописах / О.Л. Баженов // Український історичний журнал. — 2004. — № 6. — С. 112-121. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860229977398575104 |
|---|---|
| author | Баженов, О.Л. |
| author_facet | Баженов, О.Л. |
| citation_txt | Міста давньоруського Пониззя в літописах / О.Л. Баженов // Український історичний журнал. — 2004. — № 6. — С. 112-121. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | У розвідці йдеться про основні етапи в історії заселення Давньоруського Пониззя східнослов'янськими племенами і відображення цього у літописах.
In this scientific prospecting, the author highlights main stages in the history of Old Russian Ponyzzia settlement by the eastern-slavic tribes and depiction of this process in the chronicles.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:21:40Z |
| format | Article |
| fulltext |
ІСТОРІОГРАФІЯ ТА
ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО
О.Л.Баженов (Кам'янець-Подільський)
МІСТА ДАВНЬОРУСЬКОГО ПОНИЗЗЯ В ЛІТОПИСАХ
У розвідці йдеться про основні етапи в історії заселення Давньоруського
Пониззя східнослов'янськими племенами і відображення цього у літописах.
Важливим джерелом вивчення історії Київської Русі та її регіонів є дав-
ньоруські літописи. Однак під час ординської навали значна частина першо-
джерел була знищена.
Як зазначає П.П. Толочко, пошук літописних першоджерел, авторських
канонічних текстів розпочався від часів В.М. Татищева і продовжується до-
нині. Безперечною заслугою давньоруського літописання є те, що воно є не
тільки історичною хронікою Русі IX - XIII ст., а й однією з форм суспільної
свідомості. Разом із цим учений підкреслює, що фонд літописів, який
зберігся, не вичерпує собою всієї повноти давньоруської історичної писем-
ності. Тому сучасні дослідники повинні з усією серйозністю ставитися до тих
повідомлень пізніх літописних зводів, які не мають паралелей у відомому пи-
семному фонді Русі].
Автор даного огляду ставить за мету навести і по можливості проаналізу-
вати повідомлення різних літописних списків про міста Давньоруського По-
низзя в контексті історії одного з важливих регіонів Південно-Західної Русі
- України.
Питанню вивчення історії регіону Середнього Подністров'я (складової
Пониззя) було приділено багато уваги як у XIX ст. (М.С. Грушевський2,
Н.В. Молчановський3, Й.Й. Ролле4, Ю.Й. Сіцінський5, В.К. Гульдман6 й
ін.), так і в XX ст. (В.Т. Пашуто7, І.С.Винокур, П.А.Горішній8, О.Пламе-
ницька9, Б.О. Тимощук 10 та ін.). Заслуговує на увагу також праця В.П.Нероз-
нака "Названия древнерусских городов"11, в якій автор за літописними згад-
ками намагається пояснити понад 300 назв давньоруських міст.
Науковці неодноразово звертали увагу на появу у Південно-Західній Русі
нового регіону - Пониззя, який відігравав важливу роль в історії спочатку Га-
лицького, а потім Галицько-Волинського князівства. Оскільки до 1144 р. у
літописах немає жодної згадки про міста Пониззя IX - XI ст., то у багатьох
дослідників виникла думка, що Середнє Подністров'я до середини XII ст. бу-
ло малозаселеним. І тільки згодом були зведені фортеці по Дністру, які мали
оберігати кордони Давньоруської держави від нападів кочівників. Але архео-
логічні дослідження свідчать, що регіон Середнього Подністров'я був досить
густонаселений протягом усього І - початку II тис. н. є. Тому згадані у літо-
писах з 1144 р. міста вже існували значно раніше. Це - Ушиця, Микулин,
Кучелмин, Кам'янець, Бакота, Каліус. Проте цікаво, що ці міста то з'являли-
ся на сторінках літописів, то зникали з них (із 1255 p.). І лише в 1361 р. По-
низзя знову з'явилось, але вже під іншою назвою - Поділля.
Отже, як зазначалося, більшість дослідників відзначає початок життя
давньоруського Пониззя з 1144 p., обминаючи при цьому питання щодо засе-
леності Середнього Подністров'я у більш давній час, вказуючи тільки, що, за
"Повістю времінних літ", тут проживали слов'янські племена - тиверці й
112 ______________________________________ ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, № 6
Міста давньоруського Пониззя в літописах
уличі, які, на думку московського історика В.В.Сєдова, були безпосередніми
нащадками антів12. Тому важливе значення мають археологічні матеріали,
знайдені в регіоні з кінця XIX і протягом XX ст.13.
У даному дослідженні робиться спроба проаналізувати перші літописні
згадки про регіон Пониззя, починаючи з IX - по XIII ст.
Про регіон середньої течії Дністра (Пониззя) можна дізнатися до почат-
ку XIII ст. із багатьох давньоруських літописів. Це пояснюється тим, що май-
же всі літописці з усіх регіонів Київської держави брали за основу "Повість
времінних літ", яка мала загальноруське значення і була основою для кожно-
го літописного джерела. Доречно зазначити, що в Галицькому князівстві та на
Волині не існувало традиційного літописання аж до середини XII ст. Тільки
з того часу, тобто з князювання Володимирка Галицького тут і започатко-
вується літописання.
Найціннішим джерелом з вивчення історії Галицько-Волинського
князівства та Пониззя, яке було східним кордоном цього князівства й узагалі
Швденно-Західної Русі, є Галицько-Волинський літопис, котрий ще називають
Іпатіївським або Південноруським. Він зберігся у вигляді кількох літописних
зводів. Головні серед них - Іпатіївський, написаний на початку XV ст., і
Хлєбниковський - XVI ст. Галицько-Волинський літопис складається з двох
частин: Галицького ізводу - з 1205 по кінець 50-х pp. ХНІ ст., і Волинського
- з 50 - 60-х pp. до кінця XIII ст. Його недоліком є те, що в ньому спос-
терігається порушення хронологічної послідовності викладу, а іноді й
відсутність датування подій. Проте цей суттєвий недолік вдало компен-
сується синхронними згадками з інших літописів, написаних або передубльо-
ваних з того ж самого джерела, або аналітично виправлених переписувачами
та сучасними дослідниками.
Із початку заселення Середнього Подністров'я слов'янами тут осідають
племена тиверців і уличів. В Іпатіївському літописі ми знаходимо згадку та-
кого змісту: "д Оуличии Тиверци скдАху по Бугу, и по Днепру, и
при(при)сЬдАху к Дундевн, и БТІ множтво ихт», скдАХУ в* по Бугу и по
Днепру юли до морА. и суть городи ихт» и до сего дне, дл то сА зовАху CÖ
Гріікт» Велнклгд Окуфь, им'Ьгдхуть ко и>вычд" СВОГА, Н ЗАКОНЫ ОЦЬ СВОИХТ», И
пре//дднигд кождо свогд норовт»"14. В інших літописах є невеликі розходжен-
ня щодо місця проживання уличів і тиверців. Зокрема у Лаврентіївському
літописі зазначено: "д Оулучи Тиверци свдАху во по Днтістру приС'ЬдАхУ кт»
Дундевн в'є множество нхт» сЬдАху во по Днестру или до морА [и] суть
грдди их и до сего дне дд то cfe звдху Грект» £елнкдгд Скифь"15. У Патріар-
шому або в Никонівському літописі зазначено, що ""А Лютичи и Тиверци
присЕДДХУ к Дундевн, н вії множество нхт>, СТіддху по Днестру и до моря, и
суть грдди ихт» и до сего дни, до то ся зоветт» от Грект» Беликдд Скифь"16.
Цікаво, що уличі завжди виступають у літописах разом із тиверцями.
Можливо, між цими племенами існував якийсь союз. Сама літописна згадка,
датована 885 p., засвідчує, що поляни, деревляни, сіверяни змушені були пла-
тити данину князеві Олегу, "д ст» уличи и Тивтірци имяше рдть" 17. Вона та-
кож наводить на думку, що ці племена мали повну автономію від київської
князівської влади. Чим закінчилася "рать" князя Олега з уличами та тиверця-
ми у літописі немає ніяких відомостей. Наступні події - "Иде Олег нд Грекы,
Игоря остдвивт» Кнев'к; поя [же] множество Вдряп», и Словент», и Чудт», и
Кривими, н ЛЛерю, и Деревляни, н РАДИМИЧИ, И ПОЛЯНЫ, И Стіверо, н ВЯТИЧИ,
и Хорвдты, и Дуловы, и Тивруцы" 18 - дають підставу вважати, що після
"раті" був укладений договір між Олегом і "непокірними" племенами, за яким
тиверці й уличі повинні були на вимогу київського князя присилати власні
військові контингенти. Про сплату данини київському князю ми вже не
ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, № б_______________________________________ 113
S- -1 ' 1 2 1
О. Л. Баженов
зустрічаємо більше ніяких згадок, з чого випливає, що за тиверцями й улича-
ми збереглася певна автономія. Ця автономія могла зумовлюватися також і
близькістю до степового світу, з яким київські князі боролися протягом усьо-
го існування Давньоруської держави, і, ймовірно, використовували ці племе-
на як буферні.
Проте ця автономія не була тривалою. Новий стольний князь Ігор не
хотів змиритися з існуванням у Київській державі майже незалежного від
центральної влади племені уличів. У 914 р. князь Ігор "И взя угьлнцн и дасть
воєводі ихт» своему Овентелъгду, скдяху же угліци вннзъ по Днепру. А
подт» Пересеченомт» стод 3 л^тл и едвл взя ихт»"19. Таким чином, з авто-
номією уличів було покінчено раз і назавжди. Щодо останньої згадки, то
відразу ж впадає у вічі місце проживання уличів. Аналізуючи всі вищенаве-
дені літописні повідомлення, можна дійти висновку, що в більшості літо-
писів, зокрема в Лаврентіївському, Патріаршому або Никонівському,
фіксується, що уличі і тиверці проживали компактно в регіоні між Південним
Бугом і Дністром. В Іпатіївському та Єрмолинському літописах локалізація
цих племен пов'язана з межиріччям Бугу і Дніпра. Ймовірно, що уличі мали
досить велику територію проживання, населяючи, на нашу думку, південні
окраїни Давньоруської держави. На думку київського дослідника О.С. Стри-
жака, уличі були витіснені з Подніпров'я в пониззя Бугу й Дністра печеніга-
ми 20. Наступ князя Ігоря на ці племена призвів до того, що після 3-річної об-
логи центрального міста (можливо, столиці) улицької землі - Пересічного,
це плем'я змушене було переселитись у регіон Південного Бугу і Дністра.
Аналогічний погляд на дану проблему мав і М.С. Грушевський, який так
само пояснював локалізацію уличів, вказуючи на те, що внаслідок зіткнення
уличів з київською князівською владою, останні були змушені залишити об-
житі міста і переселитися на Дністер до тиверців21. Н.Молчановський зазна-
чав, що це переселення з басейну південного Дніпра в Подністров'я могло
відбутися до початку XI ст.22. З боку центральної князівської влади даний
крок був вимушений, бо київські князі намагались об'єднати всі слов'янські
племена в межах однієї держави. З іншого боку, переселення уличів і знищен-
ня основних їх міст відкрило сюди шлях печенігам, які вперше з'явились у
914 р. на південних кордонах молодої Київської держави. В результаті півден-
ний кордон був майже знищений печенігами, проти яких лише в 989 р. князь
Володимир Великий наказав спорудити оборонну лінію.
На превеликий жаль, це були останні літописні згадки про уличів і ти-
верців, які безслідно зникають із писемних джерел.
В історичній науці кінця XIX - початку XX ст. існувала думка, що Се-
реднє Подністров'я мало певну автономію від центральної влади. Проте пле-
мена тиверців і уличів, які населяли даний регіон, були зобов'язані висилати
свої війська на допомогу київському князю23. Відсутність писемних згадок
для XI ст. вчені пояснювали тим, що в результаті частих набігів кочівників
(спочатку печенігів, потім половців) населення Середнього Подністров'я бу-
ло змушене переселитися на північ, аж до Полісся24.
Незацікавленість літописців даним регіоном, на наш погляд, пояс-
нюється тим, що ця територія на ранньому етапі ще не відігравала якоїсь
значної політичної ролі. На думку О.Пламеницької, відсутність даних у літо-
писах може пояснюватися також адміністративною самостійністю краю 25.
За нашими спостереженнями, літописці описували переважно до XIII ст.
життя та діяльність великих князів київських і боротьбу за Київ. Тому пер-
шою згадкою про Середнє Подністров'я є міжусобна війна між Володимир-
ком Галицьким і коаліцією князів на чолі з великим князем Всеволодом Оль-
говичем: "Пріиде же тогда и князь Изяслдвъ, сынт» ДАВЫДОВА, внук Свято-
114 ______________________________________ ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, № 6
Міста давньоруського Пониззя в літописах
сллвль, ст» Половецкими князи, имуще съ СОБОЮ множество Половець, и взя-
шд два града князя Володнмерка Галнскаго, ушицу и Ліикулинт»"26. Зважаю-
чи на воєнні дії, що відбувалися під Звенигородом, та чисельну військову пе-
ревагу коаліції київського князя змусили Володимирка Галицького поклони-
тися Всеволоду Ольговичу. Перед цим важливим політичним кроком Воло-
димирко замирився з князем Ігорем Ольговичем. У літописі про це є така
згадка: "И ддде князь Володимеръ Галичскій великому князю Кіевскому Все-
володу Олговичю дв'к тысящи руклевъ срекрл; князь великій же Кіевский Все-
волода Олговичь возврати грады великому князю Володимеру Галичскому,
еже Б^ взял у него ушицу и Микулинт."27. Ці перші літописні згадки про
міста Середнього Подністров'я - Ушицю і Микулин - зустрічаються майже
у всіх літописах давньоруського часу. Літописці зафіксували факт взяття цих
міст, на наш погляд, тому, що вони відігравали важливу оборонну роль у Га-
лицькому князівстві. Розташовані на Дністрі Ушиця і Микулин охороняли
південно-східні рубежі Галицького князівства, а також контролювали
Дністровський торговий шлях. Імовірно, Ольговичі хотіли економічно
відрізати Галицьке князівство від півдня, як це пізніше зробив Іван Ростисла-
вич Берладник, або ж літописці хотіли відобразити активні і переможні дії
Ольговичів.
Вдруге літописці фіксують Ушицю в 1159 p., тобто через 15 років після
подій міжусобної війни Ольговичів та Володимирка Галицького. Вже зміни-
лися князі (як великий київський, так і галицький), проте міжусобиці не при-
пинялись. У центрі боротьби за галицький стіл проти свого двоюрідного бра-
та Ярослава Осмомисла постав Іван Берладник.
Івану Ростиславичу вдалося за короткий період перерізати всі південні
комунікації Галицького князівства, здійснити напади на каравани галицьких
купців, які поверталися з товарами з Анатолії та інших сусідніх країн, а також
рибалок, котрі займалися промислом на Дністрі та Дунаї28. Зібравши значні
сили, Іван Берладник у 1159 р. вирушив на Галич. Літопис повідомляє: "Того
же л'Ьта Ивдн'ь Еерладникъ йде от*ь Изяслава вт» поле кт» Половцемъ, и
шедт» ст» Половцы ста подт. городы Дунайскими, и ту на Дунай ИЗБИ две ку-
Едр'Ь, и взя много товара в*ь нею, и пакостяше рыБОловомъ Галичскимт».
Пріидоша же к нему Половцн мнозн, и скопися у него вой 6000, и поиде кт» Ку-
челмину, и ради вышд ему, и оттуду к ушицы поиде. Туже вошла в'Ь вт» го-
рода засада Ярославля, и начяша витися крепко изт» града, а смерди скакаху
черезт» заворолы кт» Ивдновн, и перекаже их*ь 300; Половцы же хоттіша взя-
ти град, но не дасть имт» Йвані», и розгнівавшеся на него Половцы, прочь по-
ндоша отт» него" 29.
Ця літописна згадка про Ушицю, на жаль, була останньою в літописанні
XII ст. Загалом пояснити увагу літописців до даного регіону можна тим, як
уже зазначалося, що вони фіксували події, які були пов'язані з великим кня-
зем київським. Іван Берладник же мав приязні стосунки з Ізяславом Давидо-
вичем, який на той час був великим князем. Тому Середнє Подністров'я по-
трапляє до їх уваги лише тоді, коли виявляється до нього інтерес київського
князя.
Отже, Пониззям у давньоруські часи називали окраїни або пограничні
території князівств. Дослідники розрізняють Пониззя (територію, яка в май-
бутньому склала основу сучасного Поділля) та Галицьке Пониззя. Різниця
між ними полягала в тому, що термін "Пониззя" включав територію, яка зо-
середжувалась у середній течії Дністра і частково охоплювала сучасну Буко-
вину (Ушиця, Микулин, Василів, Бакота, Каліус, Кам'янець, Онут). Галиць-
ке Пониззя охоплювало весь південний кордон Галицького князівства, який
доходив до гирла р . Дунаю (Малий Галац), в тому числі і Середнє
ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, № б_______________________________________ 115
О. Л. Баженов
Подністров'я. Під терміном "Пониззя" в XII - на початку XIII ст. прийнято
було вважати південно-східний кордон Галицького князівства. На півдні
крайньою межею було узбережжя Чорного моря від міст Олешшя до Малого
Галаца (на лівому березі Дунаю)30. Східним кордоном цього князівства були
міста Ушиця, Бакота, Каліус, що розташовувалися по р. Дністер. Із нападом і
підкоренням монголо-татарами роздробленої Київської Русі та Галицько-Во-
линського князівства, яке тоді було у своєму розквіті, південний кордон став
проходити по р. Дністер. Тому вся прикордонна смуга Середнього
Подністров'я й отримала назву Пониззя. В XIII ст. Пониззям вважали регіон
середньої течії р. Дністер із центром у місті Бакота.
Скориставшися смертю князя Романа в 1205 p., колишній київський
князь Рюрик, якого насильно було пострижено у ченці, виходить із монасти-
ря, наймає половців і зібравши дружину "Роуси много", вирушає на Галич, де
його зустрічають у тому ж самому Пониззі — біля Микулина.
Проте в Іпатіївському літописі є коротке повідомлення про Микулин, да-
товане 1202 р.: "Оокрдвшю же Роурикоу Половци и Роуси много, и при де НА ГА-
личь. шстдвнвъ минский чинъ. кі; БО прингллъ БОГДЗНИ рддн. РОМАНОВЫ. И
прншедшю емоу нд ГАЛИЧь, и ср^тошд и коАре ГАЛИЧки и £олоднмерьстии.
оу Микоулннд НА p'feK'fe Сереті, н внвшнмлсА 31.
Отже, похід Рюрика на Галич міг відбутися не пізніше 1205 р., бо тільки
зі смертю Романа Мстиславича перший "шставивъ мнискии чинь", тобто
скинув чернецтво. Тому буде слушно зазначити, що "воскресіння" Микулина
припадає на 1205 рік. Під час битви князь Рюрик зазнав поразки і був змуше-
ний "срдмомт, возкрдтися" 32.
Поява Пониззя як окремої адміністративної одиниці пов'язана з ім'ям га-
лицького князя Мстислава Удатного, який у 1219 р. відступив у даний регіон.
Князь Данило після того як оборонив Галич, вирушив до Мстислава, що пе-
ребував на Пониззі - у місті Кучелмині. Цікаво, що Мстислав не один раз
з'являвся в даному краї. Перша письмова згадка про нього в зв'язку з Пониз-
зям з'являється в Галицько-Волинському літописі під 1227 р. Галицьке бояр-
ство, яке на той час мало сильні політичні позиції, почало тиснути на Мсти-
слава, щоб він передав Галицький стіл угорському королевичу, на що він і по-
годився, віддавши дочку і Галич королевичу Андрію. Коли ж князь Данило
Романович послав до свого тестя Мстислава Удатного посла (тисяцького)
Дем'яна, останній зумів переконати Мстислава відмовитися від намірів бояр.
Мстислав дав таку відповідь: "Соудислдвд. льстьцА св'ктомт». иівольсти БО
мА. Ажъ Бт» восхочеть. пондив^к НА A*fe. дзт» всджоу Половци д ты своими,
дще Ет. ДАСТЬ его ндмА. ты возми Гдличь д Азт» Понизье" 33.
Після смерті Мстислава Удатного в 1228 р. почалася міжусобна війна в
Галицько-Волинському князівстві. її організували не брати-князі, як це мож-
на спостерігати в інших князівствах, а бояри, які не вважали князя Данила
своїм господарем, а скоріше хотіли мати особу, яка буде слухатись їх, як
Мстислав Удатний. Данило Романович, що успадкував княжий стіл, був ще
занадто слабким, щоб утримати в своїх руках князівство. Однак, незважаючи
на це, він почав енергійно збирати докупи всі свої землі.
Тим часом, скориставшись із смерті Мстислава Удатного, київський
князь Володимир Рюрикович разом із Михайлом Чернігівським та половця-
ми в 1228 р. напали на володіння Данила Романовича і взяли в облогу
Кам'янець: "Володимерт» же Киевский соврд вон Михдилт» Черниговьскъж
Ако БО Б'к ГОць его пострнглъ ГОцд моего. E'fe БО емоу ЕОАЗНЬ вели к д во сртцн
его. Володимеръ же ВСАДИ КОТАНА И вен Половцн н прндошд к*ь Кдменцю fio~
лодимерт» же coc вснмн кнАзи. и КоурАнък и ПинАни. и Новгородцн. н То-
уровьци шсьсЬдошд Кдмен'Ьць"34. Під цією датою вперше з'являється на істо-
116 ______________________________________ ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, № 6
Міста давньоруського Пониззя в літописах
ричній сцені місто Кам'янець, котрому судилося майже через два століття
стати головним військовим і торговим центром Поділля. Енергійний Данило
Романович зміг зібрати великі сили, перекупити половців і змусив відступи-
ти Володимира Київського та Михайла Чернігівського.
Проте й досі залишається невідомим, якого Кам'янця стосується ця згад-
ка. На той час давньоруських міст із такою назвою було чимало, наприклад,
Кам'янець-Литовський, Кам'янець-Волинський, Кам'янець на Хоморі (річка
Хомора на півночі сучасної Хмельницької області) тощо. Дослідники І.С. Ви-
нокур і М.Б. Петров схильні вважати, що датована 1228 р. літописна згадка
стосується саме сучасного Кам'янця-Подільського35, чого дотримується й ав-
тор статті. На користь цієї версії свідчить та обставина, що на той час Пониз-
зя, на нашу думку, стало центром Галицького князівства, оскільки Мстислав
Удатний залишив Галич і переїхав на Пониззя, де й перебував майже 4 роки
до своєї смерті, залишаючись при цьому великим князем галицьким. І не див-
но, що після смерті Мстислава Михайло Чернігівський зробив спробу захо-
пити Пониззя, підійшовши до Кам'янця. Набагато пізніше, про що мова йти-
ме нижче, син Михайла - Ростислав також намагався захопити Пониззя, але
це йому не вдалося.
В Іпатіївському літописі є ще й така згадка про Кам'янець, датована
1196 p.: "РОСТИСЛАВІ» Рюриковича, с володимеричн н с Чернталгь Клокоукомт».
Є\АВШЄ и повоевАшд и пожгошд. волость Ромдновоу. школо КллленцА"36. На
користь того, що мова йде про сучасний Кам'янець-Подільський, свідчить те,
що Кам'янець, як і все Пониззя, входив до складу Галицького князівства і де,
окрім Кам'янця на Пониззі, більше міст із подібною назвою не існувало. Ро-
ман був насамперед великим князем галицьким, і тому можна слушно зазна-
чити, що Галицьке князівство стало його вотчиною, на відміну від Во-
линського. Саме військові загони, з якими Ростислав Рюрикович з Володи-
мировичами йшов на Кам'янець - чорні клобуки - вказують на те, що удар
завдавався по південно-східному кордону Галицького князівства, який тоді
проходив по р. Ушиці. Чорні клобуки - це узагальнююча назва кочівників,
яким дозволили оселитися на південних окраїнах Київської держави, як пра-
вило, прилеглих до степу, за що вони повинні були й захищати їх від інших
кочівників. Імовірно, Ростислав Рюрикович, оминаючи Ушицю, яка на той
час була досить потужною фортецею, спробував захопити Кам'янець, але
вирішив лише зруйнувати місцевість навколо останнього.
Незважаючи на цю перемогу, перед Данилом Романовичем стояли не-
вирішені проблеми. В Галичі сидів угорський королевич Андрій, міста захо-
пили бояри. Як згадують літописці: "КнАзю же Дднилови воудоущоу во Оу-
гровьсц'Ь, прнслдшд ГАЛИЧАН^ рекоуще ГАКО СоудислАвт. шелъ есть во Понн-
зье, л королевнчь в Гдличи МУСТАЛЬ" 37. Тобто, боярин Судислав, який правив
від імені королевича Андрія, заволодів Пониззям.
Данило Романович не забарився з відповіддю. Він відрядив воєводу Ми-
рослава у Пониззя проти Судислава, а сам пішов на Галич. Мирослав, ма-
буть, дуже швидко розбив війська боярина Судислава. Тим часом Данило
зібрав великі військові сили, включаючи загони з Пониззя: "И ШБЬЄХА ДЛНИЛЪ
городт» и сокрлвь землю Глличкоую СТА НА четыре ЧАСТИ шкрить его. и сокрА
ГО Боврокы. доже и до рНіки Оушии/к и Проутд и ОБЬСБДЄ в сил^ тАжьц'Ь" 38.
Далі Пониззя знову з'являється на сторінках літописів у 1240 р. Після на-
вали монголо-татарів, котрі вогнем і мечем пройшлися по Давньоруській дер-
жаві й вторглися в Європу, Галицько-Волинське князівство знову опинилося
на межі міжусобної війни. Скориставшись відсутністю в князівстві Данила
Галицького, бояри захопили міста без його дозволу і почали, як вказує літо-
писець, "зелллю грдвить". Вони дійшли до того, що відкрито відмовилися ко-
♦
ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, № б_______________________________________ 117
8 - І - 4-1121
О. Л. Баженов
ритися князівській владі: "Докрослдв же вокнАжилтьсА Б*Ь и Соудьичь по-
повъ вноукт,. и грлкАше всю землю, и въшел во Едкотоу. все Понизье прнА.
везт» кнАжд повеленнгл"39.
І знову Данилу Романовичу потрібно було об'єднувати свою землю. Ско-
риставшись тим, що опозиційні до нього бояри самі з'явилися на третейський
суд, він наказав "видА БЄЗАКОНИЄ ихт», н повелА его изоимдти"40.
В 1240 р. у поле зору літописців потрапляє ще одне місто Пониззя, яке
було столицею цього регіону, - Бакота. Згадка про неї 1240 р., на нашу дум-
ку, парадоксальна, тому що це місто давно було вже столицею Пониззя. Захо-
пивши Галич, Данило Романович посилає свого печатника Кирила на Пониз-
зя, в Бакоту, з військом, щоб "исписати грабительства нечтыхъ бояр оутиши
землю", і, як показали події, недаремно. Одночасно князь Ростислав
Чернігівський разом із болохівськими князями нападає на Пониззя і підхо-
дить до Бакоти: "РОСТИСЛАВІ», соврд кнАзь Болоховьские. и WCTAHOKT» ГАЛИ-
ЧАНТ». приде ко Едкотії" 41. Але печатник Кирило зумів відбити наступ Рости-
слава з болохівцями й "утишив землю", діючи "мудростью и крепостью". На
думку В.Т. Пашута, в той час на Пониззі виникло антифеодальне повстання,
спрямоване проти боярства. Успіх Кирила пояснювався підтримкою насе-
лення центральної князівської влади, оскільки правління тут Судислава до-
сить-таки підірвало авторитет місцевого боярства, яке грабувало смердів та
інші верстви низів, що і допомогло йому навести лад у Пониззі.
Зі свого боку, князь Данило Романович не примусив на себе довго чека-
ти і відповів болохівцям нападом на їхню територію: "СлишАвт» ж Дднилъ
прихо//дъ РОСТИСЛАВАМ, СО КНАЗН БОЛОХОВЬСКНМН. НА Блкотоу дкье оустре-
мнсА НА нНк. грлды ихт» итневи преддсть. и гревлА ихт» рдскопд"42.
Досить цікаво, що разом із Ростиславом Чернігівським виступали бо-
лохівські князі, які вже не вперше приходили з війною в Галицько-Волинсь-
ке князівство. Як зазначає М.Ф. Котляр, болохівці - це нащадки племінної
знаті, бояри, котрі управляли Болохівською землею43. В цих частих нападах
болохівців на Галицько-Волинське князівство можна простежити, що між ни-
ми та галицькими боярами існував певний договір, так би мовити, "про
взаємодопомогу". їхня соціально-станова спорідненість - боярство - робить
цей договір реальним.
У 1240 р. з'являється ще одне місто в регіоні середньої течії Дністра -
Каліус. Появою цього міста на сторінках літописів можемо завдячувати кня-
зю Данилу Галицькому, який у 1240 р. здійснив поїздку до Бакоти і Каліуса,
щоб "оуставити землю"44. На нашу думку, "оуставити землю" - встановити
кордон. Якщо, згідно з літописом, східний кордон Галицького князівства
раніїііе доходив до річки Ушиці: "и соврдвь землю Гдлнчкоую СТА НА четыре
ЧАСТИ «»крить его. и соврд О Еокроки. доже и до p'feKTj Оушни/Ь и Проутд", то
тепер кордон вже проходив набагато східніше - по річці Каліус.
Бакота ще раз згадується у зв'язку з подіями 1255 p., коли татарський
воєначальник Куремса вторгся в Галицько-Волинське князівство у відповідь
на каральну експедицію Данила Галицького проти Болохівського князівства:
"Приехаша Татаре ко Бакоте и приложися Милей к нимъ". Данило ж послав
на Пониззя свого сина Льва, який повинен був привести до покори Милія, що
вдалося оперативно зробити. Але Милій-баскак, як його називають літописці,
незважаючи на те, що за нього поручився князь Лев, при першій же нагоді зно-
ву зрадив Данила Галицького: "МИЛ^ГА" БАСКАКА, И приведе Лев М'Ьл'кгА" ГОцю
си. и БЫ ПАКИ БАКОТД королевд ГОцд его. потом же сдоумдвъ со снмъ и Фпоустн
и пороучникъ БЫ Левт». гдко в'крноу емоу (емоу) БЫТИ. И ПАКИ прнткхАВШИ'м Тд-
тдромъ и створи листь, и преддст ю пдки Тдтдромт» Бдкотоу" 45.
Деякі дослідники вважають, що з цього часу Бакота й інші міста Пониз-
118 ______________________________________ ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, № б
Міста давньоруського Пониззя в літописах
зя переходять під владу татар. Заслуговує на увагу сам Милій - хто ж він був?
Скоріше за все Милій був боярином, якого призначив Данило Галицький, і по-
винен був здійснювати управління Пониззям та Бакотою. Тиск татар, що прий-
шли у Пониззя в 1255 p., змусив його (можливо, через опозиційність до Дани-
ла Романовича або через особисте боягузтво) перейти на службу до татар, став-
ши баскаком. Викликає здивування той факт, що за Милія поручився син Да-
нила Романовича Лев. Імовірно, Милій все-таки був не простим боярином, і
мав якісь особисті заслуги, за котрі його відпустили і направили знову ж таки
на Пониззя, в Бакоту. Н.Молчановський вказує на те, що скоріше за все Милій
був представником мешканців Бакоти та її околиць46. Так це чи ні - нам до-
стовірно невідомо. Але сам факт, на який вказують майже всі дослідники, по-
лягає в тому, що реально Пониззя виходить з-під влади галицького князя. На
наш погляд, це відбулося, скоріше за все, на початку 60-х років XIII ст., а не в
1255 p., як вказує літопис. Хоча з 1255 р. припиняються всі літописні згадки
про даний регіон, проте життя в ньому продовжувалося.
Про життя й побут населення Пониззя у XIV ст. ми можемо здогадувати-
ся на основі літописних повідомлень, зокрема повідомлення 1362 p., "коли
гсдрт» кьілті НА Литовской земли кнзь велыкы УУлгирдт». и шед в поле с Ли-
товъскнмь воискомь ПОЕИЛЬ Тдтдровь. НА Оин'Ьн воде трех кратовт». кнзА
Хочевигд. А Коутлоукоугоу & Дмитрегд А то си три врдты Тдтдрскыд кнзи
ШЧНЧИ И ДеД'БЧН. ПОДОЛСКОН ЗЄМЛИ A ГО НИХ ЗАВЯДАЛИ ВТАМОНИ. А БОИСКДКН
приїдезьдАючи ГО них о\тдмон*ъвт» НМЫВАЛН. ИС ПОДОЛТ^/СКОИ зел\ли ДАНЬ" 47.
Про існування міст XIV ст. у літописах теж немає певних відомостей. Зокре-
ма, лише зазначено, що коли в Подільську землю прибули брати Коріатовичі,
то "тогды в Подолскои зел\ли. не БЫЛ'Ь ни ЧУДННТ» город ни деревомъ роуклено-
го. А ни кдменемъ коудовдного" 48. Такі ж повідомлення ми знаходимо і в
інших списках, зокрема в "Списке археологического общества"49, "Списке
графа Рачинского"50, "Списку Биховця"51 тощо.
При аналізі літописного повідомлення, що на Поділлі "не БЫЛИ» НИ ЮДННТ»
город, ни деревомъ роукленого, А ни кдменемъ воудовдного", відразу ж вини-
кає питання, куди ж зникли міста Пониззя? Археологічними дослідженнями
було встановлено, що більшість міст давньоруського часу дійсно припинила
своє існування саме в середині XIII ст. Проте з літописного повідомлення
випливає також, що в цей регіон продовжували приїжджати баскаки, котрі
збирали данину з Подільської землі.
Відповіддю на це питання якоюсь мірою може слугувати згадка про
прихід в 1261 р. у Галицько-Волинське князівство Бурундая. Враховуючи не-
вдачі свого попередника Куремси, Бурундай не вважав за потрібне одразу ж
розпочинати військові дії проти Данила Галицького. Внаслідок коротких пе-
реговорів Бурундай наказав Данилу Романовичу "есте мои мирницн розмече-
те городы CBoł век" 52, що останній змушений був зробити. Таким чином,
укріплення майже всіх міст Галицького-Волинського князівства було зруй-
новано не ворогом, а князівською владою. Ця доля не оминула і міста Пониз-
зя. Якщо врахувати, що міста Пониззя з 1255 р. перебували під владою татар,
як нам на це вказує літопис, то дивує, що "тогды в Подолскои земли, не БЫЛЬ
ни юдинт» город ни деревомт» роувленого, д ни кдменемъ воудовдного". Якщо б
Пониззя дійсно перебувало під владою татар, то такої необхідності в зруйну-
ванні укріплень літописних міст просто не було б. Виходячи з вищенаведено-
го, можна припустити, що якраз із зруйнуванням укріплень міст Середнього
Подністров'я (Пониззя) і припиняється влада галицько-волинських князів,
оскільки вони вже не могли захистити даний регіон від татар та інших во-
рогів. Імовірніше, саме населення вирішило стати данниками татар, виробля-
ючи для них сільськогосподарську продукцію і сплачуючи данину.
ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, № 6_______________________________________ 119
8 - і *
О. Л. Баженов
Такий порядок речей існував доти, поки князі Коріатовичі - Юрій, Олек-
сандр, Костянтин і Федір - із дозволу великого князя Ольгерда не пішли в
Подільську землю. Брати Коріатовичі зав'язали добрі стосунки з отаманами і
почали боронити землю від татар, за що місцеве населення почало сплачува-
ти їм данину. Першою їхньою справою було відбудування укріплень таких
літописних міст, як Смотрич, Бакота і Кам'янець. З того часу, як нам повідо-
мляє літопис, "вен городы Подольские помуровдли и швселнлисА" 53.
Таким чином, литовські князі спочатку зав'язали стосунки із місцевим
населенням і лише укріпили ("помуровали") існуючі раніше поселення.
Досить цікавим джерелом є також список "Имен всемь градомь Рус-
кымъ, и далнимъ, и ближнимъ". Зокрема в ньому ми знаходимо серед пе-
реліку польських міст міста Пониззя: "А се Польши: Кдменечь, Иловечь, Еря-
слдвль, Соколець, Звенигорода, Черкасы, Червень, Новый Городокъ, Веннчд,
СКАЛА, БАКОТА"54. "СПИСОК" складено невідомим автором і розміщено в Єрмо-
линському літописі. Скоріше за все він написаний у другій половині XIV ст.
і є вагомим джерелом, яке зафіксувало існування міст у Середньому
Подністров'ї. Цікавим є те, що на першому місці в "Списку" виступає вже не
Бакота, а Кам'янець, який у 1374 р. отримав магдебурзьке право.
Наведені з різних літописних списків відомості про населення і міста
Давньоруського Пониззя, з урахуванням результатів археологічних
досліджень останніх років у Середньому Подністров'ї, дають можливість
з'ясувати основні етапи в історії заселення регіону східнослов'янськими пле-
менами. Йдеться про уличів і тиверців, що проживали у Пониззі в IX -X ст.
Літописи допомагають також конкретизувати основні віхи функціону-
вання давньоруських міст XII - XIII ст. та їхню роль у військово-політичних
подіях того часу. З літописів і матеріалів археолого-архітектурних
досліджень випливає, що в XIV ст. мало місце "умурування", тобто віднов-
лення основних давньоруських міських осередків Пониззя -Поділля.
1 Толочко П.П. Літописи Київської Русі. - К., 1994. - С.5.
2 Грушевський М.С. історія України-Руси: В 11 тт., 12 кн. - К., 1991. - Т.1, 2.
3 Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле до 1434 года. - К., 1887.
4 Dr. Antoni J. (Rolle J.) Zameczki podolskie na kresach multanskich. - Warszawa, 1880. -
T. I. - 398 s.
5 Сецинский Е. Бакота, древняя столица Понизья // Подольские епархиальные ведомо-
сти . - 1899. - №46 -49.
6 Гульдман В.К. Памятники старины в Подолии. Материалы для составления археологи-
ческой карты Подольской губернии. - Каменец-Подольский, 1901. - 401 с.
7 Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. — М., 1950. — 328 с.
8 Винокур I.C., Горішній П.А. Бакота. Столиця давньоруського Пониззя. - Кам'янець-
Подільський, 1994. - 362 с.
9 Пламеницька О. Висліди і перспективи студій мурованого оборонного будівництва
Поділля // Міжнародна конференція з проблем охорони фортифікаційних споруд в Україні.
Матеріали. Кам'янець-Подільський, 18 — 22 жовтня 1993 р. — Кам'янець-Подільський, 1993. —
С.5 - 8.
10 Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина. X - перша половина XIV ст. - К., 1982. - 203 с
11 Нєрознак В.П. Названия древнерусских городов. - М., 1983. - 206 с.
12 Седов В.В. Древнерусская народность и предпосылки ее дифференциации // Укр.
іст.журн. - 2001. - №3. - С.21.
'3 Винокур І.С., Горішній П.А. Назв. праця. - С.36.
14 Полное собрание русских летописей. Ипатьевская летопись. - М., 1962. - Т.2. - С.9
- 10 (далі - ПСРЛ).
'5 ПСРЛ. Лаврентьевская летопись и Суздальская летопись по академическому списку.
-М . , 1962 . -Т .1 . -С .13 .
16 ПСРЛ. Патриаршая или Никоновская летопись. - М., 1969. - Т.9. - С.5.
17 Повесть временных лет по Лаврентиевскому списку. - СПб., 1910. - С. 24.
18 Там само.
19 ПСРЛ. Ермоленская летопись. - СПб., 1910. - Т.23. - С.5.
20 Стрижак О.С. До питання про український етногенез // Укр. іст. журн. - 2001. - № 3.
- С.39.
120 ______________________________________ ISSN 0130-5247. Укр. ion. журн., 2004, № 6
Східна (Кримська) війна 1853 - 1856 рр. та увічнення п пам'яті
21 Грушевський М. С. Назв, праця. - Т.1. - С 204 - 205.
22 Молчановский Н. Указ.соч. - С.26.
23 Грушевський М.С. Назв, праця. - Т.1. - С.419.
24 Раппопорт П.О. Военное зодчество западнорусских земель X - XIV вв. - Ленинград,
1967. -С .167- 168.
25 Пламеницька О. Назв, праця. - С. 6.
26 ПСРЛ. Патриаршая или Никоновская летопись. - С.167.
27 Там само. - С. 168.
28 Толочко П.П. Історичні портрети: 3 історії давньоруської та європейської політики X -
XII ст. - К., 1990. - С.223.
29 ПСРЛ. Патриаршая или Никоновская летопись. - С.212.
30 Пашуто В.Т. Указ.соч. - С.169.
31 ПСРЛ. Ипатьевская летопись. - С.717.
32 ПСРЛ. Львовская летопись. - СПб., 1910. - Т.20. - 4.1. - С.145.
33 ПСРЛ. Ипатьевская летопись. - С.752.
34 Там само. - С. 753.
35 Винокур І.С., Петров М.Б. Про час виникнення Кам'янця: погляди дослідників //
Кам'янеччина в контексті історії Поділля. - Кам'янець-Подільський, 1997. - Т.1. - С.53 - 61.
36 ПСРЛ. Ипатьевская летопись. - С. 698.
37 Там само. - С.758.
38 Там само. - С.759.
39 Там само. - С.789.
40 Там само. - С.791.
41 Там само.
42 Там само. - С.791 - 792.
43 Котляр М.Ф. Галицьке боярство проти князів Романовичів // Археологія. — 1999. —
№2. - С.88.
44 ПСРЛ. Ипатьевская летопись. - С. 793.
45 Там само. - С.829.
46 Молчановский Н. Указ. соч. - С. 151.
47 ПСРЛ. Супрасальский список. - СПб., 1907. - Т.17. - С.81 - 82.
48 Там само. - С.82.
49 ПСРЛ. Список Археологического общества и дополнение. - СПб., 1907. - Т.17. - С.
278 - 279.
50 ПСРЛ. Список графа Рачинскаго. - СПб., 1907. - Т.17. - С.327 - 328.
51 ПСРЛ. Список Быховца. - СПб., 1907. - Т.17. - С.496 - 497.
52 ПСРЛ. Ипатьевская летопись. - С.849.
53 ПСРЛ. Список графа Рачинскаго. - С.328.
^ПСРЛ. Ермолинская летопись. - С. 162.
In this scientific prospecting, the author highlights main stages in the history of Old
Russian Ponyzzia settlement by the eastern-slavic tribes and depiction of this process in
the chronicles.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-205071 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:21:40Z |
| publishDate | 2004 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Баженов, О.Л. 2025-07-24T15:51:34Z 2004 Міста давньоруського Пониззя в літописах / О.Л. Баженов // Український історичний журнал. — 2004. — № 6. — С. 112-121. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/205071 У розвідці йдеться про основні етапи в історії заселення Давньоруського Пониззя східнослов'янськими племенами і відображення цього у літописах. In this scientific prospecting, the author highlights main stages in the history of Old Russian Ponyzzia settlement by the eastern-slavic tribes and depiction of this process in the chronicles. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історіографія та джерелознавство Міста давньоруського Пониззя в літописах Article published earlier |
| spellingShingle | Міста давньоруського Пониззя в літописах Баженов, О.Л. Історіографія та джерелознавство |
| title | Міста давньоруського Пониззя в літописах |
| title_full | Міста давньоруського Пониззя в літописах |
| title_fullStr | Міста давньоруського Пониззя в літописах |
| title_full_unstemmed | Міста давньоруського Пониззя в літописах |
| title_short | Міста давньоруського Пониззя в літописах |
| title_sort | міста давньоруського пониззя в літописах |
| topic | Історіографія та джерелознавство |
| topic_facet | Історіографія та джерелознавство |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/205071 |
| work_keys_str_mv | AT baženovol místadavnʹorusʹkogoponizzâvlítopisah |