Борис Крупницький (до 110-річчя від дня народження). (Закінчення)
Однією з перших спроб накреслити програму "нових синтез" стала брошура Б.Крупницького "До методологічних проблем української історії" (Авгсбург, 1946). Вона викликала дискусію про шляхи та засади розвитку повоєнної національної історіографії та про "переоцінку історіографічн...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Datum: | 2004 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2004
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/205073 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Борис Крупницький (до 110-річчя від дня народження). (Закінчення) / О.В. Ясь // Український історичний журнал. — 2004. — № 6. — С. 83-94. — Бібліогр.: 104 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860269530704510976 |
|---|---|
| author | Ясь, О.В. |
| author_facet | Ясь, О.В. |
| citation_txt | Борис Крупницький (до 110-річчя від дня народження). (Закінчення) / О.В. Ясь // Український історичний журнал. — 2004. — № 6. — С. 83-94. — Бібліогр.: 104 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Однією з перших спроб накреслити програму "нових синтез" стала брошура Б.Крупницького "До методологічних проблем української історії" (Авгсбург, 1946). Вона викликала дискусію про шляхи та засади розвитку повоєнної національної історіографії та про "переоцінку історіографічної
спадщини" в наукових осередках української еміграції 1946-1949 pp. У дискусії взяли участь відомі дослідники: Л.Окіншевич, В. Мацяк, В. Петров та ін.
|
| first_indexed | 2025-12-07T19:05:11Z |
| format | Article |
| fulltext |
Борис Крупницький
О.В.Ясь (Київ)
БОРИС КРУПНИЦЬКИЙ
(до 110-річчя від дня народження)*
Однією з перших спроб накреслити програму "нових синтез" стала бро-
шура Б.Крупницького "До методологічних проблем української історії"
(Авгсбург, 1946). Вона викликала дискусію про шляхи та засади розвитку
повоєнної національної історіографії та про "переоцінку історіографічної
спадщини" в наукових осередках української еміграції 1946-1949 pp. У
дискусії взяли участь відомі дослідники: Л.Окіншевич, В. Мацяк, В. Петров
та ін. Вперше проблеми, порушені Б. Крупницьким, обговорювалися на кон-
ференції історичної групи У В АН 6 липня 1946 р. Ця дата вважається
офіційним часом її створення49. З матеріалів конференції була опублікова-
на тільки вищеназвана брошура 50, яка складалася з трьох розділів: 1. Завдан-
ня української історичної науки на еміграції; 2. Про народницький і держав-
ницький напрям в українській історіографії; 3. Генетична і порівняльно-
соціологічна методи. Пізніше вони були передруковані у посмертній збірці
статей Крупницького 51. На думку вченого, розвиток національної історіогра-
фії ХІХ-ХХ ст. засвідчив, що обидва напрями пов'язані з певною "методою
досліджень". Народницький напрям з другої половини XIX ст. використову-
вав "генетичну методу", яка ґрунтувалась на відтворенні та реконструкції
зв'язку між подіями у процесі їх розвитку, між минулим та сучасним у межах
власне однієї країни. "її головними представниками треба вважати Володи-
мира Антоновича і Михайла Грушевського, - відзначав Крупницький. - Це
метода історично-органічної школи, здавна відомої в Європі від часів ро-
мантики"52. Найважливіше досягнення "генетичної методи" історик вбачає
в реконструкції безперервності українського історичного процесу в схемі
М.Грушевського (1904), яка "...була завершенням праці цілого покоління ук-
раїнських істориків-генетиків"53. Натомість державницький напрям, за
твердженням Крупницького, застосовував "порівняльно-соціологічну мето-
*3акінчення. Початок див.: Укр. іст. журн. - 2004. - № 5.
ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, № 6_______________________________________ 83
О.В.Ясь
ду", що найпомітніше у студіях В.Липинського, зокрема в його "Листах до
братів-хліборобів". Цю методу Крупницький характеризує таким чином:
"...Порівняльно-соціологічна метода досліджує основне, суть, структуру,
провідні лінії історичного явища чи історичної доби, але не зсередини, ізо-
льовано, а скорше у взаємовідносинах, протиставленнях або ототожнюван-
нях з паралельними явищами широкого історичного потоку. При порівняль-
но-соціологічній методі береться здебільшого якогось явища в євро-
пейськім або в світовім масштабі на увагу, в той час як генетична метода, ко-
ли брати її як історичну методу, обмежується здебільшого іманентним
розвитком якоїсь країни"54. Поширення використання "порівняльно-
соціологічної методи" Борис Дмитрович пов'язував з необхідністю інтеграції
української історичної науки до загальноєвропейського та світового процесу
для опрацювання дослідницьких проблем, зокрема проблеми взаємовідно-
син між західною цивілізацією та Україною. "В основному порівняльно-
соціологічна або універсальна метода означає для нас сьогодні виступ з меж
локальности і своєрідного провінціялізму в історіографічній сфері. Зв'язати
Україну з загальноєвропейським розвитком - це наше чергове завдання, тим
більше необхідне, що й Європа сама переходить в нові фази свого існування",
- зазначав історик 55. Аналізуючи розвиток народницького та державниць-
кого напряму, Крупницький підкреслював, що вони розвивалися шляхом
контроверсії, протиставляючи "народні маси" "національній аристократії"
(державотворчій верстві), конструктивні та деструктивні чинники історич-
ного процесу тощо. Такий підхід до дослідження історичної минувшини Ук-
раїни, на думку вченого, незважаючи навіть на ґрунтовний документалізм
Антоновича та його послідовників, обумовлював звуження кругозору в інтер-
претаціях та реконструкціях, викривлення в оцінках фактів і подій, оскільки
штучно обмежувався об'єкт дослідження. Проте прогностичні оцінки Круп-
ницького стосовно розвитку української науки несподівано оптимістичні.
На його думку, державницький напрям, що виник як зворотна реакція на на-
" родництво, знаходився тільки на початковій стадії свого розвитку, а відтак
мав значні потенційні можливості для своєї еволюції. Підстави для такого
висновку Борис Дмитрович вбачав у новітніх "відламах" державницького
напряму. "Найстарший напрям заступали засновники державницької ідео-
логії В.Липинський, С.Томашівський, Д.Дорошенко й т.д., ті, що трималися
ідеї трудової монархії, - зазначав він. - Супроти цих консервативних посту-
повців поволі набирав обличчя націоналістичний відлам державництва і
відлам демократно-соціалістичний. Щодо цього останнього, то тут до деякої
міри можна говорити про синтезу між народницьким і державницьким
напрямами. Лінія соціяльна, захист інтересів трудового, простого народу
висловлює себе по-старому в працях представників демократичного і
соціялістичного напряму, сполучаючись з виразними державницькими тен-
денціями. Але й взагалі легко собі уявити, що лінія національно-державна і
соціяльна можуть привести в працях майбутніх істориків до злиття обох на-
прямків" 56. Слід зауважити, що ідея синтезу, інтеграції науково-теоретичної
спадщини двох напрямів, висунута Б.Крупницьким, була не стільки методо-
логічним підходом, скільки питанням примирення тривалої конфронтації
двох традицій української історичної думки, кожна з яких постала як реакція
на соціокультурні запити свого часу. Вочевидь, Борис Дмитрович чудово ро-
зумів, що контроверсія „народництво-державництво", яка культивувалася на
еміграції у міжвоєнні часи, перешкоджала нормальному розвитку української
історіографії в європейському дусі, зокрема не дозволяла реагувати на мо-
дерні виклики часу. Проблему поєднання "соціальної та національно-дер-
жавної ліній" (тенденцій) в інтерпретації української історичної минувшини
Крупницький розглядав і пізніше. Проте, на його думку, вона не обме-
84 ______________________________________ ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, № 6
Борис Крупницъкий
жується побутуванням у сфері історії, а й поширюється на суспільну думку
взагалі. "Національне питання, - підкреслював історик, - у нас щоразу ви-
совується на перший плян, а тому ми в ньому персоніфікуємо все або майже
все... Так, як персоналізм шукає синтези між індивідуальним і колективним,
себто між індивідуальним і соціяльним, так у нас питання стояло і стоїть про
синтезу між лінією національною і соціяльною, питання про те, як узглядни-
ти інтереси національні з інтересами соціяльними. Безперечно, в ряду наших
національних проблем - це одна з найважливіших"57. Резюмуючи свої думки,
Крупницький зазначав: „Десь треба знайти синтезу між національним і
соціальним, розумну, творчу синтезу, без якої наші сусіди все зможуть у
нас розкласти і обеззброїти"58.
Ідеї, висловлені Крупницьким, викликали низку відгуків. Зокрема, В.Ма-
цяк вважав, що вони стали причиною для "відновлення наукових змагань" що-
до "методологічних та ідеологічних основ" державницького напряму 59. Відо-
мий літературознавець та публіцист, приятель Крупницького В.Петров у
циклі своїх есе характеризував його погляди на державницький напрям як
"антинародницькі", розглядаючи їх як своєрідну духовну реакцію на інтелек-
туальні впливи повоєнного світу 60. Проте, найцікавішим видається відгук ук-
раїнського історика права Л.Окіншевича, який оцінив брошуру Крупницького
як "одне з найпомітніших явищ" новітньої української історіографії. Водночас
він вказав і на суперечливість тези автора про використання репрезентанта-
ми одного напряму певної "методи": "Державницький (В.Петров пропонує
звати його антинародницьким) напрям може послуговуватися і генетичною, і
порівняльно-соціологічною методою, так само, як і народницький напрям мо-
же користати з обох цих метод" 61. Недолік студії Крупницького він вбачав у
відриві проблеми "синтези генетичної та порівняльно-соціологічної методи"
від проблеми синтезу наукових напрямів. "Автор цілком до речі говорить про
можливість синтези різних напрямів, - зазначав Л.Окіншевич. - Щодо цьо-
го, він має повну рацію. Але йому варто при цьому мати на увазі не на-
родницький напрям як один зі складників синтези, - при всіх заслугах його
представників перед українським народом, це вже явно перейдений стан, і те-
перішні прихильники цього напряму по суті стоять на цілком уже застарілих
позиціях, - а ширший, який варто було б назвати радше "соціологічним"62. То-
му в інтерпретації Л.Окіншевича у світлі методології інший "складник син-
тези" виступає не як застарілий "народницький", а як "соціологічний" напрям.
Тільки за умови поєднання цих складників, на думку Лева Олександровича,
можливо "сперти державницький напрям" на "історично-порівняльну методу"
на широкій соціологічній основі.
Слід підкреслити, що критика позитивістичної методології, яку спос-
терігаємо у студіях Б.Крупницького, співзвучна тогочасним інтелектуальним
настроям. Так, відомий італійський історик Бенедетто Кроче (1866 - 1952)
підкреслював, що історики-позитивісти віддавали перевагу виключно
"національним історіям" та реконструкціям причинно-наслідкових зв'язків
з витлумаченням усієї суми наявних історичних фактів 63. Гіперболізова-
ним виявом позитивізму стали реконструкції, в яких пошук численних
універсальних і водночас формальних закономірностей історичного процесу,
що мали б пояснити весь фактографічний матеріал, доводився до абсурду.
Приміром, у працях Курта Брейзіга (1866-1940), одного з найвідоміших
представників німецької історіографії першої половини XX ст., на які неод-
норазово посилається Б.Крупницький, знаходимо 24 закони першого ступе-
ня та величезну кількість законів і закономірностей з меншими ступенями
загальності 64. Тож неухильне слідування позитивістській методології, абсо-
лютизація емпіричного матеріалу в наукових дослідженнях часто призво-
ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, № 6_______________________________________ 85
6-1-4-1121
О. В. Ясь__________________________________________________________________________
дили до обмеження кругозору істориків, а іноді до створення громіздких та
чудернацьких історичних реконструкцій.
У своїх пізніших студіях Б. Крупницький неодноразово повертався до
розгляду соціокультурних та інтелектуальних передумов розвитку ук-
раїнської історіографії, які призвели до висунення та обґрунтування схеми
Грушевського і спричинилися до формування народницько-державницької
парадигми у національному науковому процесі. Зокрема, він підкреслював
роль "територіально-історичних студій" у формуванні традиції досліджен-
ня історії окремих земель та територій в українській науці на відміну від цен-
тралістичного спрямування російської історіографії, скерованої на висвіт-
лення та реконструкцію історії державних центрів 65.
Історичні погляди Б.Крупницького у повоєнний час найповніше ви-
явилися в його дискусії з Віктором Бером на сторінках часопису „Орлик" у
1947 р. 66. Під цим та іншими псевдонімами на еміграції вміщував свої
розвідки відомий вчений та публіцист Віктор Платонович Петров (1894-
1969). Дискусія Крупницького з Петровим цікава насамперед з історіософсь-
кого погляду як реакція українських учених на модерні інтелектуальні впли-
ви. Приводом до дискусії стала низка публікацій В.Бера (Петрова) у збірни-
ках МУРу 67, тижневику „Час" та інших виданнях. Однак, детальніше фор-
малізувати проблемне поле у представлених нижче розвідках надзвичайно
складно, оскільки опоненти застосовували як міждисциплінарний, полісе-
мантичний науковий апарат, так і методологічні підходи з різних дисциплін
та галузей, які вільно переходили з культури і мистецтва у суспільно-
політичну та наукову сферу і навпаки. До того ж учасники дискусії керували-
ся різною мотивацією. Б.Д.Крупницький прагнув більш-менш чітко окреслити
межі застосування запропонованого В.П.Петровим методологічного підходу,
який той визначив як „методу заперечення", у світлі тогочасної пізнавальної
ситуації. Натомість Віктор Платонович був схильний до надмірної абсолюти-
зації та генералізації свого підходу, хоча робив це майстерно, спираючись на
довершену, відточену систему аргументів на основі власних інтерпретацій де-
яких явищ та подій кількох епох європейської історії. Імовірно, що для Петро-
ва це була інтелектуальна гра, що захоплювала його, давала можливість опосе-
редковано висловити своє скептичне "Я". Недарма в емігрантських колах Пет-
рова-Бера за неприхований, перманентний, а іноді й злісний скептицизм нази-
вали українським Анатолем Франсом68. На відміну від Петрова, в істо-
ріософських інтенціях Крупницького скептицизм стосовно об'єктивістського
(позитивістського) тлумачення фактів та причинно-наслідкових зв'язків
поєднується з антропоцентричними підходами в історичних реконструкціях.
"...Я не належу до істориків-об'єктивістів, які хотять з історичного проце-
су зробити щось, що ніби відбувається або витворюється поза нашими
людськими плечима. Ми творимо історію, і ми є її носіями. Цей "суб'єктив-
ний підхід" примушує мене в центр ставити саму людину і говорити про
людське наставления, про людську реакцію", - наголошував Крупницький
69. Однак суб'єктивізм у тлумаченні Бориса Дмитровича залежить не стільки
від особи історика, скільки від багатовимірності досліджуваного об'єкта.
Суб'єктивізм у наукових реконструкціях, вважав Крупницький, реалізується
через людську діяльність, зумовлену загальною мотивацією потреб, волею
та реакцією історичної людини. Таке розуміння суб'єктивізму, гадаємо,
пов'язане з його захопленням ідеями персоналістів, зокрема студіями фран-
цузького філософа Еммануїла Муньє (1905-1950), який проголосив ідею
пріоритету людської особистості щодо цивілізації чи іншої "системи ко-
лективізму" (соціальної організації)70 . У повоєнній Європі персоналізм
розглядали як інтелектуальний виклик тоталітарним ідеологіям, зокрема
86 ______________________________________ ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, № 6
Борис Крупницъкий
радянському сталінізму. "Історія складається з неповторних явищ, - писав
Крупницький, - явищ одноразових, індивідуальних, з явищ, при досліді яких
треба не спускати з очей основну фігуру історичного процесу - людину як
окрему особу і людину як народ-націю. Люди роблять історію, і коли історик
або соціолог натрапляє на якісь правила сталості й подібності в "добах", то
треба не забувати, що вони є висловом або результатом людської діяльнос-
ти, людських реакцій на оточення і свій внутрішній світ, сталих реакцій,
подібних реакцій. Отже, настановлення людське в добі і добах важніше, ніж
об'єктивний, зоб'єктований стан "епохи"71.
Поряд з низкою праць історіософського та історіографічного спряму-
вання Крупницький опублікував ряд розвідок, присвячених добі Хмельнич-
чини, в яких порушив проблему формування та еволюції оціночних кри-
теріїв щодо оцінки історичної особистості Б.Хмельницького в українській
історіографії. Відзначаючи варіативність образів Хмельницького в ук-
раїнській історичній науці72, на яку вказував Борис Дмитрович, слід підкрес-
лити його прагнення сформулювати інтегративний підхід до цієї постаті.
Причому, останній споріднений з його історіософськими студіями. Круп-
ницький вважає, що поєднання "національної і соціальної ліній історичного
процесу" може спричинитися до формулювання виваженої та адекватної
оцінки постаті Б.Хмельницького в українській історії. "Можливо, - зазначає
вчений, - некритичне державництво 18 ст. і скептичне народництво 19 ст. ут-
ворять завдяки нашій праці синтезу національного і соціяльного моменту ту
свідому синтезу державництва з соціяльними первнями, без якої не може
бути правдивого зображення, реального, сильного своєю пластичністю і
перспективністю історичного малюнку"73. Водночас Крупницький розглядав
Хмельниччину в контексті революційних зрушень початку XX ст. „Повстан-
ня української державности в 1917-1920 pp. і боротьба за її відновлення впро-
довж першої половини 20 ст. видвигнули низку проблем, які дуже наближають
нас до проблематики Хмельниччини, - писав історик. - Досить тільки прига-
дати, яке значення мали і мають для нас гасла соборності і незалежносте, щоб
зараз ще відчути цілу вагу тої ж проблематики за часів Хмельницького. Наші
політичні орієнтації, наші блукання між Польщею і Москвою - як живо прига-
дують вони нам подібні блукання гетьманової політики, починаючи з 1648 p.!
Та й пов'язаність національного з соціяльним, що так явно виявила себе в ре-
волюції 1917 p., знову веде нас до тої ж Хмельниччини"74.
Наприкінці 40-х років наукові дискусії про історичні цикли, культурно-
історичні комплекси та цивілізаційну належність окремих народів і країн, які
точилися у світовій науковій думці, спричинилися до появи студій ук-
раїнських вчених з означеної проблематики. Взаємозумовленість соціально-
політичного та наукового аспектів цієї проблематики, яка пов'язана з віссю
Захід-Схід, випливала не тільки з геополітичного становища українських зе-
мель, а й із суперечностей та особливостей історичного розвитку, насамперед,
із специфіки тієї чи іншої історичної доби на національному терені. За
еміграційних передумов наукового розвитку "орієнтаційна проблематика", як і
проблема цивілізаційної належності або теорія доби, досить вільно переходи-
ла з наукової сфери до політичної і навпаки. Цю проблематику порушували у
своїх студіях такі відомі репрезентанти української зарубіжної науки другої
половини 40-х - початку 50-х років XX ст., як Д.Чижевський75, В.Янів 76 та
ін. Не обминув її у своїх працях і Борис Дмитрович та його тогочасний опо-
нент Лев Окіншевич 77.
На думку Крупницького, Україна самим фактом хрещення від Візантії
вирішила наслідок боротьби між Європою та Азією на користь першої. Таким
чином, вона увійшла до "духовної родини європейських народів" і взяла участь
ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, М 6_______________________________________ 87
6-
О. В. Ясь__________________________________________________________________________
в їхньому цивілізаційному процесі. Подаючи ретроспективний огляд ук-
раїнської історії, вчений констатує різну спрямованість історичного розвитку:
для "Суздальщини - Московщини" - на Схід, а для українських земель
(Київ-Галич-Львів) - на Захід. Резюме своїх поглядів Крупницький подає
наприкінці розвідки: "Безперечно, Україна була окраїною Європи, межею
проти іншого неєвропейського світу. Як Іспанія на Заході, так Україна на
Сході Європи боронила останні бастіони європейського духу проти турецько-
татарського чи арабського світу. Але, борючись, вона жила європейським жит-
тям. Український розвиток завжди був європейським розвитком. В українців
було європейське наставления, а це рішає. Тому говорити про європеїзацію
України можна тільки з непорозуміння. Україна є частина духовної Європи,
незважаючи на всі особливості її розвитку, вимушені обставинами, і тут не-
ма чого європеїзувати: треба тільки підтримати її вічний європейський дух.
Органічний шлях українського розвитку є європейський"78.
В іншій праці Б.Крупницький дещо інакше сформулював свій підхід до
цієї проблеми, хоча і дійшов майже ідентичного висновку: "Україна, безпе-
речно, є синтезою між Заходом і Сходом, але синтези бувають різні, з пере-
вагою того чи іншого елементу. В усякім разі європейськість України не
підлягає жодному сумніву: з загальноєвропейського руху її не можна виклю-
чити, до нього вона належить органічно... Хоч Україна і належить фізично до
Східної Європи, то вона духовно репрезентує в своїй синтезі Заходу і Сходу
деякі важливі, навіть основні риси західної ментальності. Тому можна і
навіть слід говорити про призначення України бути Заходом на Сході" 79.
Зауважимо, що у 1953 р. Б.Крупницький навіть планував видати у видав-
ництві УВУ курс лекцій „Україна між Заходом та Сходом", який він читав в
університеті 80.
Л.О.Окіншевич, якого Б.Д.Крупницький просив прорецензувати свою
працю81, вважав, що проблема взаємовідносин Сходу і Заходу в національній
історії не вичерпувалася питанням про призначення України, а потребува-
ла опрацювання цілого ряду інших аспектів національної історії. Тому вона
не може бути розв'язана на засадах встановлення "вищості" певної культу-
ри. "Таке запитання, що його не раз ставлять собі українці, є в засаді невірне,
- писав Л.О.Окіншевич. - Західна культура є, безперечно, старша, але східна
є більше в процесі зросту... Так само й історична позиція народу не є недобра,
ні тоді, коли вона свідчить про його повну сил молодість (з великими пер-
спективами в майбутньому), ні тоді, коли вона свідчить про його мудру й ба-
гату на досвід зрілість" 82. Відтак, пояснення та інтерпретацію явищ і подій
національної історії доцільно виводити з ідеї внутрішнього конфлікту, який
утворився внаслідок тривалого історичного побутування українського наро-
ду. Причому цивілізаційна межа, що проходила по українських землях, не за-
лишалася сталою, а постійно переміщувалася в різні епохи. Тож в інтерпре-
тації Л.О.Окіншевича проблема цивілізаційного положення України транс-
формувалася у питання "межового положення", "цивілізаційного перехре-
стя", конфронтації та взаємодії двох цивілізацій в історичному просторі Ук-
раїни, що призводило часом до химерного поєднання західних та східних еле-
ментів в історії нашого народу. "Його трагічна історія, - писав Л.О.Окінше-
вич, - здається багато в чому пояснюється закладеним у ньому самому
внутрішнім конфліктом. Водночас, це питання може бути складніше, ніж во-
но уявляється тим українським вченим і історикам, що без застереження
залічують український народ і його історичний розвиток тільки до одного з
відмінних культурно - історичних типів" 83.
Б.Д.Крупницький порушував також дотичні до „орієнтаційної пробле-
матики" питання, зокрема проблему простору у східноєвропейських війнах
88 ______________________________________ ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, М 6
Борис Крупницький
супроти Російської імперії та СРСР. На відміну від поширеної у ті часи дум-
ки про причини поразки воєнних кампаній 1709, 1812 та 1941-1942 pp., які
пов'язували з кліматичними та географічними умовами Росії, вчений звертав
увагу на етнокультурне середовище та його політичний потенціал. „Простір є
не тільки географічне поняття, але й політичне: він включає в себе населення.
- відзначав Борис Дмитрович. - Саме справа і полягала в тім, хто зуміє при-
хилити це населення до себе, хто зуміє змобілізувати ці основні, живі сили
простору, далеко більш вирішальні, ніж клімат, віддалення тощо"84. Відтак,
одну з основних причин поразки шведів, французів та німців вчений вбачав у
неспроможності останніх привернути на свій бік найбільш густонаселені
регіони (Балтика, Україна, Білорусь)."Трагедія тих, хто змагався з Росією, -
стверджував він, - полягала в тім, що вони не вміли ані оцінити, ані
змобілізувати чинників, що від них по суті залежало переборення простору, в
той час, як Москва майстерно вела тут свою гру, обіцяючи всілякі „свободи",
щедро даючи нагороди та створюючи ілюзії "нової ери", то застрашуючи і те-
роризуючи населення" 85.
Хвороби, що постійно дошкуляли Крупницькому у міжвоєнну добу і ста-
вали на заваді його наукової творчості, дали про себе знати і після 1945 p., але
він не припиняв своєї роботи. Так, праця „Гетьман Пилип Орлик (1672-
1742), його життя і доля", яку Борис Дмитрович готував у 1947 р. на замов-
лення Науково-дослідного інституту української мартирологи, була написа-
на ним практично на лікарняному ліжку. „Про життя Пилипа Орлика, - пи-
сав Крупницький Олександру Оглоблину 12 лютого 1947 p., - я пишу, але
поволі. В лікарні воно тяжко і незручно, та й не вільно поки що напружувати-
ся. Але я роблю і думаю, що з того щось напевно вийде"86. І таки дійсно вий-
шло! Вже в середині березня 1947 р. рукопис студії був підготовлений, але
автору так і не судилося побачити свою працю за життя. Німецька валютна
реформа 1948 р. призвела до ліквідації інституту, і працю було видано тільки
1956 p., вже після смерті Бориса Дмитровича 87. В останні роки життя Круп-
ницький публікував розвідки, присвячені діяльності української еміграції
XVIII ст. в Європі, яку він розглядав з перспективи розвитку української
суспільно-політичної думки 88. "...Майже до 60-х років XVIII ст. українська
еміграція тримала в своїх руках прапор незалежності України, - зазначав
вчений. - Вона була репрезентована, насамперед, Орликами, батьком і си-
ном. Вони вважали основним завданням пов'язати ідею незалежної і по мож-
ливости з'єднаної України (з'єднання Право- і Лівобережної України і тут на
першому пляні) з європейською проблематикою того часу. Вони пропагува-
ли Україну, як країну, що при деяких умовинах могла знейтралізувати ту за-
грозу, яка насувалася на Європу зі Сходу. Для європейської рівноваги було
потрібне існування сильної, з'єднаної України - це була альфа і омега політи-
ки мазепинців в Європі, може, на якесь півстоліття" 89. Власне євроцент-
ричність мазепинської еміграції Крупницький вважав не тільки одним з
найбільших здобутків національної суспільно-політичної думки свого часу, а
й цінним досвідом та орієнтиром для післявоєнної української еміграції.
Логічним продовженням досліджень, присвячених Мазепі, Орлику та
мазепинській еміграції, стала велика монографія Крупницького про Данила
Апостола. В оцінці його ролі в національній історії вчений виходив з істо-
ричної перспективи другої половини XVHI-XIX ст. Він писав, що "після
Мазепи політична боротьба силою фактів пересунулася на лінію
внутрішнього фронту. Захист інтересів автономної гетьманської держави, її
прав і привілеїв ставав на перше місце і залишав усі інші інтереси далеко за
собою... В загальному процес деформації України, ЇЇ перетворення на
російську провінцію Апостолові до певної міри і на деякий час удалося спи-
ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, М 6_______________________________________ 89
О. В. Ясъ_____________________________________________________________
нити. Але сили одної і другої сторони були занадто нерівні. Після смерті Апо-
стола зараз же почалася ера безпосереднього російського правління Ук-
раїною... Але що ця державність трималася ще і в другій половині XVIII в. і
що завдяки цьому процес нівеляції вирівняння України на кріпацьку Росію
затримався (а це скорочувало і наступний період кріпацтва на Україні) - в
цім немала заслуга Апостола яко гетьмана" 90. Борис Дмитрович також пла-
нував написати велику працю про епоху Кирила Розумовського. Клопотався
про субсидію Рокфеллерівського фонду для поїздки у Францію з метою вив-
чення паризьких архівів 91. Однак виконати свій задум він не встиг через
різке погіршення стану здоров'я і залишив лише невелику розвідку про до-
бу Розумовського 92.
Напружена дослідницька праця чергувалася з активною участю вченого
у роботі науково-дослідних та навчальних осередків української еміграції. У
1947 р. Б.Крупницький очолив Історичну секцію УВАН та Історичну комісію
НТШ. Він був також членом Науково-дослідного інституту української мар-
тирології та Церковно-археографічної комісії Апостольського Візитатора для
українців у Західній Європі та інших дослідницьких товариств і установ. За
його редакцією вийшов збірник статей "В 300-ліття Хмельниччини"
(Мюнхен,1948), який видали як 156 том „Записок НТШ".
Окрім того, Борис Дмитрович продовжував викладати в Українському
вільному університеті, який перебрався з Праги до Мюнхена. „Проф. Борис
Крупницький, - згадував колишній студент цього університету, нині відомий
історик та видавець Олекса Вінтоняк, - користувався великою пошаною в
студентів і тому мав найбільшу кількість слухачів. Говорив він дуже
спокійно, врівноважено, а свої глибокі думки з історичних проблем вислов-
лював звичайно простими словами. Для студентів був дуже приступний та
радо давав вияснення на не завжди зрозумілі їм історичні проблеми та пора-
ди в писанні семінарійних праць" 93.
Крупницький швидко і з пристрастю відгукувався на події тогочасного
емігрантського життя. Зокрема, він виступив на захист одного з представ-
ників "нової східноукраїнської еміграції" професора О.П.Оглоблина, який
зазнав цькування з боку деяких еміграційних видань 94. Слід зазначити, що
Борис Дмитрович з великою цікавістю спілкувався з емігрантами з радянської
України. Для нього, який залишив Україну після поразки визвольних змагань,
ці відносини давали матеріал для роздумів, можливість познайомитися з
іншим світоглядом та новими ідеями, що вчений цінував понад усе. Особливо
добрі відносини склалися у нього з істориками Олександром Оглоблиним та
Наталею Полонською-Василенко. Серед емігрантів це тріо навіть жартівливо
називали „трьома мушкетерами" 95. Майже відразу після таємничого зникнен-
ня свого опонента та приятеля ще з часів навчання у Київському університеті,
відомого літературознавця, етнографа та історика В.П.Петрова (тоді на
еміграції вважали, що його викрали радянські агенти), Крупницький видруку-
вав спогади, присвячені цій непересічній особистості 96. і
На межі 40-50-х років Крупницький почав тяжко хворіти, давалися f
взнаки й старі рани, одержані в часи визвольних змагань. Німеччина пережи-
вала перехідний етап реформ, що значно утруднювало спілкування з колега- ,
ми. Тоді ж почали рватися старі зв'язки через від'їзд багатьох емігрантів до І
Сполучених Штатів, що практично призвело до майже повної ізоляції Круїї-
ницького у Гіммельпфортені на початку 50-х років. За свідченням Н.По-
лонської-Василенко, тоді його мало хто відвідував з українців, зокрема дру- І
жина покійного Д.Дорошенка та молоде подружжя Пріцаків 97. Та, незважа-
ючи на ці обставини, останні шість років свого життя Крупницький працював
несамовито, намагаючись встигнути якнайбільше. Впродовж 1950-1956 pp.
історик видав понад 50 праць та підготував до друку ряд інших.
90 ______________________________________ ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, № б
Борис Крупницький
У проблемно-тематичному відношенні науковий доробок Крупницького
повоєнної доби можемо розділити на кілька напрямів. Насамперед, це тра-
диційні напрями творчості вченого з міжвоєнних часів: 1/ історія України-
Гетьманщини (І.Мазепа, Д.Апостол та ін.); 2/ висвітлення історії України
XVII-XVIII ст. у західноєвропейських джерелах та літературі; 3/ мазепинці
та історія мазепинської еміграції; 4/ нариси з історії „совєтської історіог-
рафії". Водночас у повоєнну епоху постають нові напрями творчості Круп-
ницького: 1/ біоісторіографічні розвідки про ВЛипинського, Д.Дорошенка,
М.Грушевського, М.Драгоманова та ін.; 2/ мемуарні статті про Д.Дорошен-
ка, В.Петрова та ін.; З/ проблемно-тематичні замітки з української
історіографії; 4/ історіографічні огляди окремих етапів української історич-
ної думки; 5/ синтетичні студії міждисциплінарного характеру, в яких власне
історіографія поєднується з історіософією та методологією історії. Сам Круп-
ницький у листі від 10 листопада 1954 р. до східноєвропейського інституту
так визначив жанрову та дисциплінарну специфіку своїх студій: „Моя праця
історіософічна. Тому мене в першу чергу цікавлять ідеї, настрої, методи ново-
го покоління істориків, їх зв'язок і залежність від „старшого брата", роля Ака-
демії і нових державних університетів у дослідженні історії і т.д., і т.д. А зви-
чайно ґрунт для цього дає історіографія" 98. До таких праць, окрім вищезга-
даної брошури "До методологічних проблем української історії" (Авгсбург,
1946), слід віднести три збірки наукових студій Крупницького: "Основні
проблеми історії України" (Мюнхен,1955) "Українська історична наука під
Советами" (Мюнхен, 1957) та "Історіознавчі проблеми історії України"
(Мюнхен, 1959). Дві останні побачили світ уже після його смерті.
"Основні проблеми" складалися з виданих раніше, систематизованих і
частково перероблених статей, в яких йшлося про підходи щодо розв'язання
ряду дослідницьких проблем: принципи і методологічні засади періодизації
національної історії, співвідношення географічних та природничих чин-
ників українського історичного процесу, співіснування республіканської і
монархічної тенденцій у козацько-гетьманській державі, визначення основ-
них етапів формування станової держави, "призначення України" в світово-
му цивілізаційному процесі, проблема еволюції "українського духовного ти-
пу" в світлі модерних європейських філософських напрямів тощо. Взагалі
проблематика, порушена Крупницьким, була пов'язана з поширенням ідей
культурно-історичної антропології, яка спонукала істориків та дослідників
соціогуманітарних дисциплін дедалі більше зосереджуватися на проблемах
та суперечностях пізнавального процесу. Зазначені особливості пізнавальної
ситуації, пов'язані з впливом екзистенціалізму наприкінці 40-х - на початку
50-х років, доволі добре прокоментував сам Крупницький. "Екзистенціялізм
не шукає вічних правд, — відзначав історик, — він цікавиться ними тільки в
зв'язку з людиною - і є вже через те іманентно історичний. Коли феноме-
налізм проповідував вічні правди, шукав суттєвого, працював методикою
універсальної тотожності, оглядав доби як цілість, то екзистенціялізм вихо-
див і виходить не від об'єктів (сутей і ідей), а від суб'єктів. Для нього важ-
ливий не історичний процес у гегелівському формулюванні, а людина як та-
ка - минула, сучасна і майбутня..." ". Але вченого цікавила перш за все
можлива реакція української ментальності на модерні виклики часу, до яких
він зараховував екзистенціалізм та персоналізм. „Мене, як історика, особли-
во цікавить, як реагує український духовний тип на проблематику сьо-
годнішнього часу... - пише Крупницький. - В основі своїй світлий,
життєстверджуючий і гармонійний український духовний тип навряд чи
сприйме певні риси екзистенціялізму, особливо сартрівського вислову. Скор-
ше він буде конформний з ідеями християнської екзистенції, з філософією
серця, яка була здавна висловом його власних душевних переживань" шо.
ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, № 6_______________________________________ 91
О. В. Ясь
Ще задовго до публікації "Основних проблем", у 1947-1948 pp. Kpyn-
ницький пропонував скликати спеціальний конгрес УВАН для обговорення
кола наукових проблем, пов'язаних з періодизацією національної історії 101.
Однак реалізувати цей задум у той час не вдалося. Тому свою "спробу
періодизації" (як називав її автор) він висунув в "Основних проблемах". По-
лемізуючи з Михайлом Антоновичем, Крупницький відкидав його "форму-
лу" про "колонізаційний здобуток" як "найбільш міжнародно-історичне
досягнення України" 102. На його думку, вона надто однобічна і висунута
під впливом праць західноєвропейських, головним чином французьких та
німецьких, істориків. Натомість періодизація історії України, пропонована
Крупницьким, побудована на засадах поєднання державницького принципу з
суспільним, тобто з урахуванням суспільно-політичних відносин ("прин-
цип гравітації території" до певного центру). Вона складалася з семи
періодів: "І. Передісторія України. II. Князівсько-земські часи: а) Київська
держава; б) Галицько-Волинська держава. III. Українські землі в складі Ли-
товсько-Руської держави. IV. Україна - колонія шляхетської Польщі і коза-
чий рух. V. Гетьманська держава 17-18 ст. і етапи її розвитку як станової дер-
жави. VI. Україна під Росією і Австрією і національний народницький рух
XIX ст. VII. Спроби розбудови української державності у 20 ст. в умовах
новітнього колоніального пригнічення" 103. Періодизація, висунута Борисом
Дмитровичем, так і залишилася призабутою, хоча окремі вчені високо оціни-
ли її з перспективи багатьох років 104.
Чутливий до нових віянь європейської суспільної думки Б.Крупницький
поєднував їхній аналіз з перспективами української проблематики та фахо-
вої зацікавленості історика. Однак науковий та суспільний розвиток XX ст.,
зокрема на еміграції та в діаспорі, висував проблеми, які складно було виріши-
ти на традиційних засадах. Остаточно відкинути останні було неможливо че-
рез невирішеність проблем, які зумовили їхню появу, зокрема відсутність
національної державності, незавершеність процесів етнонаціональної кон-
солідації в Україні та несприятливі соціокультурні умови наукового розвитку
на еміграції. Проблематика повоєнних студій Б.Крупницького яскраво відоб-
разила цю своєрідну, певною мірою парадоксальну пізнавальну ситуацію, яка
склалася в українській еміграційній науці. Вона була зумовлена суперечністю
між традиціями українського наукового розвитку, деформованого імперськи-
ми, тоталітарними чи еміграційними умовами, та новітніми тенденціями євро-
пейського модерну, які потребували адаптації до вимог та потреб західного
світу. Одночасно статус та завдання еміграційної науки вимагали збереження
її національної самобутності в іноетнічному культурному та інтелектуальному
середовищі. Ці обставини й покликали до життя ідею синтезу двох напрямів,
двох "метод" дослідження, лейтмотивом якої було збереження національних
традицій на нових засадах та в новітніх умовах. Втім, усвідомлення багатьох
проблем, порушених Б.Крупницьким, на превеликий жаль, сталося на
еміграції через кілька десятків років, коли на науковій авансцені з'явилася но-
ва генерація українських істориків.
5 червня 1956 р. Борис Дмитрович відійшов у вічність. Доля виявилася
надто нещадною для цієї талановитої та обдарованої людини, відпустивши їй
для наукової праці менше ЗО років життя, які припали на часи воєнного ли-
холіття, визвольних змагань, еміграції та на довгі роки тяжких хвороб.
49 Wynar L Ukrainian Scholarship in Postwar Germany, 1945-1952 // The Refugee
Experience: Ukrainian Displaced Persons after World War II /Ed. by W.lsajiw, Yu.Boshyk,
R.Senkus. - Edmonton, 1992. - P.330. - Table 3; Антонович М. 50-річчя Української Вільної
Академії Наук//Укр. історик . - 1995.- №1/4.- С.75.
92 ______________________________________ ISSN 0130-5247. Укр. іспг. журн., 2004, № 6
Борис Крупницъкий
50 Крупницький Б. До методологічних проблем української історії/УВАН. Секція істо-
рична: І. Праці конференції історичної групи 6 липня 1946. - Авгсбург, 1946. - 23 с.
51 Крупницький Б. /сторіознавчі проблеми історії України... — С.1-7, 176-182.
52 Там само. - С.176.
53 Там само. - С178.
54 Там само. - С.178-179.
55 Там само. - С.181-182.
56 Там само. - С.5-6.
57 Крупницький Б. Основні проблеми історії України / На правах рукопису. - Мюнхен,
1955. - С.84-85.
58 Там само. - С.89.
59 Мацяк В. Українська історіографія на нових шляхах // Літературно-науковий вісник.
-Мюнхен, - 1949. - № 2. - С.260.
60 Бер В.[Петров В.П.] Засади історії': І.Народництво; Іі. Антинародництво; Ііі. В по-
шукуванні синтези//Час: тижневик (Фюрт). - 1947.- №5,7-8.
61 О-ч Л. [Окіншевич Л.О.] Рец. на кн.: Крупницький Б. До методологічних проблем ук-
раїнської історії / УВАН. Секція історична: І. Праці Конференції історичної групи, 6 липня
1946. - Авгсбург, 1946. - 23 с // Україна (Париж). - 1949. - № 2. - С137.
62 Там само. - С137.
63 Кроче Б. Историография позитивизма // Кроче Б. Теория и история историографии:
Пер. с итал. И.М.Заславской. - М., 1998. - С.173-177.
64 Брейзиг К. Законы мировой истории // Философия истории: Антология [Августин,
И.Флорский, Дж.Вико, Ж.Кондорсе, И.Г.Гердер, И.Кант, Г.В.Ф.Гегель, К.Маркс, Ф.Енгельс,
Ф.Ницше, В.Вундт, К.Брейзиг, О.Шпенглер, К.Ясперс, А.Тойнби, П.Тиллих, К.Досон, К.Ле-
вит, М.Мюллер, Ю.Хабермас, Ф.Фукуяма, А.Шафф, О.Тоффлер, Э.Гидденс] / Сост., ред.
и вступ, ст. Ю.А.Кимелева. - М., 1995. - С.150-157.
°5 Крупницький Б. Теорія III Риму і шляхи російської історіографії. - Мюнхен, 1952. - С.11.
66 Крупницький Б. Теорії доби і сучасність // Орлик (Берхтесгаден). — 1947. — № 8. —
С.7-12; № 9. - С.1-5; Бер В. [Петров В.П.]. Проблема епохи // Там само. - 1947. - № 10. -
С.4-8. Часопис „Орлик" видавався як місячник культури та суспільного життя у Берхтесгадені
(курортне місто в Баварських Альпах) протягом 1946-1948 pp. Вийшло 22 номери.
°7 МУР ( Мистецький Український Рух) - об'єднання письменників української еміграції в
Європі, засноване у вересні 1945 р. в Західній Німеччині, до якого належали представники
різних літературних напрямків. До ініціативної групи по створенню МУРу входили: і.Багряний,
В.Домонтович (псевдонім В.Петрова), Ю.Косач, І.Костецький, І.Майстренко, Ю.Шерех. МУР ор-
ганізовував творчі дискусії та конференції, виступав за об'єднання всіх українських письмен-
ників-емігрантів з різних земель (Радянська Україна, Галичина, міжвоєнна еміграція), видав
кілька збірників: Альманах МУР. - Новий Ульм, 1946. - 4.1. - 187 с; Альманах МУР. - Мюнхен,
1946. - 4.2. - 127 с Див.: Маруняк В. Українська еміграція в Німеччині й Австрії по другій
світовій війні: У 2 т. - Мюнхен, 1985. - Т.1: Роки 1945-1951. - С.189-192; Бойко Ю. Куди йде-
мо? (З приводу І і II Збірників МУР'у) // Бойко Ю. Вибрані праці. - К., 1992. - С.328-344.
68 Крупницький Б. Мої спогади про В.Петрова // Україна (Париж). — 1953. — № 9.
- С.736.
69 Його ж. Теорії доби і сучасність // Орлик (Берхтесгаден). — 1947. — № 8. - С.7-8.
70 Мунье Э. Что такое персонализм? / Примеч. и пер с фр. И.С.Вдовиной. - М.,1994.
- С.10-13
71 Крупницький Б. Теорії доби і сучасність... — № 8. - С. 10.
72 Гром В. Актуальні проблеми історії Хмельниччини у дослідженнях Б.Крупницького
// Богдан Хмельницький та його доба: Матеріали міжнародної наукової конференції, присвя-
ченої 400-річчю від дня народження Великого Гетьмана (Київ, 24-25 жовтня 1995 p.). -
К.,1996. - С.188-191; Міщанчук Н.Г. Назв, праця. - С.88-89.
73 Крупницький Б. Богдан Хмельницький в світлі української історіографії// Арка (Мюн-
хен). — 1948. — № 3/4. - С.8. Перевидання цієї праці див.: Богдан Хмельницький в світлі ук-
раїнської історіографії / Публікація та примітки О.Яся // Київська старовина. — 1995. - № 6.
- С.31-35.
74 Крупницький Б. Богдан Хмельницький і традиції козацької державности // Орлик
(Берхтесгаден). - 1948. - № 3. - С.32.
75 Чижевський Д.і. Культурно-історичні епохи. — Авгсбург, 1948. - 16 с
76 Янів В. Протиставлення Сходу й Заходу з психологічного погляду // Визвольний шлях
(Лондон). - 1953. - № 6. - С.20-24; № 7. - С.17-23; Його ж. Психологічні основи окциден-
талізму [габілітаційна робота 1947-1948 pp.] / Упоряд. д-р М.Шафовал. - Мюнхен, 1996. - VIII,
205 с.
77 Див.: Акіншзвіч Л. [Окіншевич Л.] Пра "Цьівілізацьійньїя Асновы" беларускага гістарьіч-
нага працэсу// Запісьі Беларускага інституту Навуки і Мастацтва (New-York). - 1953. - № 2.
- С.70-79; Okinshevich L History Civilization of Eastern Europe in the Work of Arnold Toynbee //
The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S. - New-York, 1952. -
Vol. 2, № 2. - P.305-315; Його ж. Між Заходом і Сходом / Публікація та примітки О.Яся // Роз-
будова держави. - 1997. - № 7/8. - С.108-113.
78 Крупницький Б. історичні основи європеїзму України // Літературно-науковий вісник
(Регенсбург). - 1948.- № 1 . - С.130.
79 Його ж. Основні проблеми історії України... - С.212, 214.
80 Полонська-Василенко Н. Назв, праця. - С.Х.
ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2004, № 6_______________________________________ 93
Т. П. Ралдугіна
81 Падох Я. Лев Окіншевич — видатний історик державного права України-Гетьманщи-
ни XVII-XVIII ст. - Нью-Йорк-Мюнхен, 1985. - С.ЗО.
82 О-ч Л. [Окіншевич Л.О.] Між Заходом і Сходом // Україна (Париж). - 1952. - № 8.
- С.614-615.
83 Там само. - С.615.
84 Крупницький Б. Проблема простору в східньо-европейських війнах новітніх часів // Ук-
раїна (Париж). - 1949. - № 2. - С.86.
8= Там само. - С.87.
86 Оглоблин О. Борис Крупницький (1894-1956)... - С.8_.
87 Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик (1672-1742): Його життя і доля / Вступи, ст.
О.Оглоблина. - Мюнхен, 1956. - 78 с
88 Його ж. Українська суспільно-політична думка в XVIII ст. І. Часи Мазепи; II. Закордон-
на Україна і Пилип Орлик; // Орлик (Берхтесгаден). - 1947. - № 12. - С1-4; 1948. - № 1.
- C.8-12J 1948. - № 4. - С.6-8.
89 Його ж. Українська суспільно-політична думка в XVIII ст.: II. Закордонна Україна і Пи-
лип Орлик; //Орлик (Берхтесгаден). - 1948.- № 1. - С.12.
90 його ж. Гетьман Данило Апостол і його доба (1727-1734). - Авгсбург,1948. - С.183.
91 Полонська-Василенко Н. Назв, праця. - C.XVIII.
92 Крупницький Б. Гетьман Кирило Розумовський в світлі характеристики його нащадка
графа Камілла Розумовського // Календар-Альманах на 1948 рік. - Авгсбург-Мюнхен,1948. —
С164-171.
93 Вінтоняк О. Назв, праця. - С118.
94 Винар Л. Олександер Петрович Оглоблин (1899-1992): Короткий біографічний на-
рис // Оглоблин О. Студії з історії України: Статті і джерельні матеріали. — Нью-Йорк.— К. —
Торонто, 1995. - С.361.
95 Полонська-Василенко Н. Назв, праця. - С.ХХХІІ.
96 Крупницький Б. Мої спогади про В.Петрова... - С.730-737.
97 Полонська-Василенко Н. Назв, праця. - CVIII.
98 Там само. - С.ХХ.
99 Крупницький Б. Основні проблеми історії України... — С.199.
100 Там само. - С.203.
101 Полонська-Василенко Н. Назв, праця. - С.ХХІ.
102 Антонович М. Історія України: У 4 т. / 2-е вид. — Вінніпег, 1966.— Т.1: Княжа
доба. - С.9. Перше видання студії М.Антоновича побачило світ у 1941 р.
103 Крупницький Б. Основні проблеми історії України... - С.26.
104Ждан М. Княжа доба історії України в інтерпретаціях радянських істориків // Укр.істо-
рик . - 1977. - № 1/2. - С .41.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-205073 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T19:05:11Z |
| publishDate | 2004 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Ясь, О.В. 2025-07-24T15:51:44Z 2004 Борис Крупницький (до 110-річчя від дня народження). (Закінчення) / О.В. Ясь // Український історичний журнал. — 2004. — № 6. — С. 83-94. — Бібліогр.: 104 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/205073 Однією з перших спроб накреслити програму "нових синтез" стала брошура Б.Крупницького "До методологічних проблем української історії" (Авгсбург, 1946). Вона викликала дискусію про шляхи та засади розвитку повоєнної національної історіографії та про "переоцінку історіографічної спадщини" в наукових осередках української еміграції 1946-1949 pp. У дискусії взяли участь відомі дослідники: Л.Окіншевич, В. Мацяк, В. Петров та ін. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Статті та повідомлення Борис Крупницький (до 110-річчя від дня народження). (Закінчення) Article published earlier |
| spellingShingle | Борис Крупницький (до 110-річчя від дня народження). (Закінчення) Ясь, О.В. Статті та повідомлення |
| title | Борис Крупницький (до 110-річчя від дня народження). (Закінчення) |
| title_full | Борис Крупницький (до 110-річчя від дня народження). (Закінчення) |
| title_fullStr | Борис Крупницький (до 110-річчя від дня народження). (Закінчення) |
| title_full_unstemmed | Борис Крупницький (до 110-річчя від дня народження). (Закінчення) |
| title_short | Борис Крупницький (до 110-річчя від дня народження). (Закінчення) |
| title_sort | борис крупницький (до 110-річчя від дня народження). (закінчення) |
| topic | Статті та повідомлення |
| topic_facet | Статті та повідомлення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/205073 |
| work_keys_str_mv | AT âsʹov boriskrupnicʹkiido110ríččâvíddnânarodžennâzakínčennâ |