Примхи долі, або Герой ненаписаного авантюрного роману: Григорій Павлович Ламздорф-Галаган (1910–2004)

Примхи долі, або Герой ненаписаного авантюрного роману: Григорій Павлович Ламздорф-Галаган (1910–2004)

Метою статті є спроба відтворити життєпис графа Григорія Павловича Ламздорфа-Галагана (1910–2004), внучатого племінника Г.П. Галагана (1819–1888), який був схожий на пригодницький роман унаслідок історичних катаклізмів, що сталися в Російській імперії та Україні після 1917 р. і привели його на шлях...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :Сiверянський літопис
Дата:2025
Автор: Студьонова, Л.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2025
Теми:
Біографістика
Онлайн доступ:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/205982
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Примхи долі, або Герой ненаписаного авантюрного роману: Григорій Павлович Ламздорф-Галаган (1910–2004) / Л. Студьонова // Сіверянський літопис. — 2025. — № 2. — С. 145-155. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-205982
record_format dspace
spelling Студьонова, Л.
2025-08-22T12:10:51Z
2025
Примхи долі, або Герой ненаписаного авантюрного роману: Григорій Павлович Ламздорф-Галаган (1910–2004) / Л. Студьонова // Сіверянський літопис. — 2025. — № 2. — С. 145-155. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
2518-7430
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/205982
94(477.51)«188»:342.565.4-048.36
10.58407/litopis.250216
Метою статті є спроба відтворити життєпис графа Григорія Павловича Ламздорфа-Галагана (1910–2004), внучатого племінника Г.П. Галагана (1819–1888), який був схожий на пригодницький роман унаслідок історичних катаклізмів, що сталися в Російській імперії та Україні після 1917 р. і привели його на шлях незламної боротьби з комунізмом та до обрання ролі учасника германо-радянської війни, колаборанта нацистів. Методи дослідження: історизм, опис та аналіз. Наукова новизна: звернення до постаті Г.П. Ламздорфа-Галагана як до одного з представників роду Галаганів відбувається вперше. Він цікавий тим, що є по суті останнім представником білоемігрантів, хто воював в Іспанії 1936–1939 рр. на боці Франко, у 1940 р. – з німцями у Франції, служив перекладачем у німців на території СРСР в 1941 р. і створював у білоруському Осинторфі Російську національну армію (РНА) у 1942 р., яка згодом стала ядром армії генерала Власова. Будучи внучатим племінником Г. Галагана, граф Ламздорф перебував на відстані від України, бо зростав у петербурзькій аристократичній родині, яка вивезла його маленьким хлопчиком до Югославії, а потім до Франції. У Сокиринцях, маєтку свого двоюрідного дідуся, він, вочевидь, бував не часто. Після смерті графа його молодший син Михайло став спадкоємцем батькового архіву, де зберігалися «Спогади про Сокиринці» французькою мовою його дідуся П. Ламздорфа-Галагана. Завдяки цим документам М. Ламздорфу вдалося встановити зв’язки із Сокиринцями і згодом разом з кузиною Єлизаветою Блейк, дітьми й онуками відвідати родове гніздо Галаганів, Прилуки, Чернігів і Київ та доповнити документами із сімейного архіву родовий фонд Галаганів у Центральному державному історичному архіві України та Чернігівському обласному художньому музеї ім. Г. Галагана. Висновки: доля графа Г. Ламздорфа є прикладом того, як місця проживання за кордоном з раннього дитинства в емігрантському середовищі формували тип його поведінки; як спадкові, інтелектуальні, сімейні та психологічні фактори визначили його особистість. Він забув свою сімейну історію, пов’язану з Україною, був одержимий ідеєю покінчити з режимом Сталіна та всесвітнім комунізмом, обравши для цього шлях співробітництва з гітлерівцями, і назавжди опинився без Батьківщини.
The purpose of the article is an attempt to recreate the biography of count Grigory Pavlovich Lamzdorf-Galagan (1910–2004), the great-nephew of G.P. Galagan (1819–1888), which was similar to an adventure novel due to the historical cataclysms that occurred in the Russian empire and Ukraine after 1917 and led him on the path of an indomitable struggle against communism and to choosing the role of a participant in the German-Soviet war, a collaborator with the Nazis. Methods: historicism, description and analysis. Scientific novelty: the figure of G.P. Lamzdorf-Galagan is addressed for the first time as one of the representatives of the Galagan family. He is interesting because he is essentially the last representative of the White emigrants who fought in Spain in 1936–1939 on the side of Franco, in 1940 – with the Germans in France, served as a translator for Germans on the territory of the USSR in 1941 and created the Russian National Army (RNA) in Osintorf, Belarus in 1942, which later became the core of Vlasovʼs army. Being the great-nephew of G. Galagan, count Lamzdorf was at a distance from Ukraine, because he grew up in a St. Petersburg aristocratic family, which took him as a little boy to Yugoslavia, and then to France. He apparently did not visit Sokyryntsi, his great-uncleʼs estate, very often. After the countʼs death, his younger son Mykhailo became the heir to his fatherʼs archive, which contained «Memoirs of Sokyryntsi» in French by his grandfather P.K. Lamzdorf-Galagan. Thanks to these documents, M.G. Lamzdorf managed to establish ties with Sokyryntsi and later, together with his cousin Elizaveta Blake, children and grandchildren, visit the Galagan family nest, Pryluky, Chernihiv and Kyiv and supplement the Galagan family fund in the Central state historical archive of Ukraine and the G. Galagan Chernihiv regional art museum. Conclusions: the fate of count G.P. Lamsdorf is an example of how living abroad from early childhood in an emigrant environment shaped the type of his behavior; how hereditary, intellectual, family and psychological factors determined his personality. He forgot his family history associated with Ukraine, was obsessed with the idea of putting an end to Stalinʼs regime and world communism, choosing the path of collaboration with Nazis for this, and forever found himself without a homeland.
uk
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
Сiверянський літопис
Біографістика
Примхи долі, або Герой ненаписаного авантюрного роману: Григорій Павлович Ламздорф-Галаган (1910–2004)
The vagarses of fate, or the hero of an unwritten adventure novel: Grigoriy Pavlovich Lamzdorf- Galagan (1910–2004)
Article
published earlier
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
title Примхи долі, або Герой ненаписаного авантюрного роману: Григорій Павлович Ламздорф-Галаган (1910–2004)
spellingShingle Примхи долі, або Герой ненаписаного авантюрного роману: Григорій Павлович Ламздорф-Галаган (1910–2004)
Студьонова, Л.
Біографістика
title_short Примхи долі, або Герой ненаписаного авантюрного роману: Григорій Павлович Ламздорф-Галаган (1910–2004)
title_full Примхи долі, або Герой ненаписаного авантюрного роману: Григорій Павлович Ламздорф-Галаган (1910–2004)
title_fullStr Примхи долі, або Герой ненаписаного авантюрного роману: Григорій Павлович Ламздорф-Галаган (1910–2004)
title_full_unstemmed Примхи долі, або Герой ненаписаного авантюрного роману: Григорій Павлович Ламздорф-Галаган (1910–2004)
title_sort примхи долі, або герой ненаписаного авантюрного роману: григорій павлович ламздорф-галаган (1910–2004)
author Студьонова, Л.
author_facet Студьонова, Л.
topic Біографістика
topic_facet Біографістика
publishDate 2025
language Ukrainian
container_title Сiверянський літопис
publisher Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
format Article
title_alt The vagarses of fate, or the hero of an unwritten adventure novel: Grigoriy Pavlovich Lamzdorf- Galagan (1910–2004)
description Метою статті є спроба відтворити життєпис графа Григорія Павловича Ламздорфа-Галагана (1910–2004), внучатого племінника Г.П. Галагана (1819–1888), який був схожий на пригодницький роман унаслідок історичних катаклізмів, що сталися в Російській імперії та Україні після 1917 р. і привели його на шлях незламної боротьби з комунізмом та до обрання ролі учасника германо-радянської війни, колаборанта нацистів. Методи дослідження: історизм, опис та аналіз. Наукова новизна: звернення до постаті Г.П. Ламздорфа-Галагана як до одного з представників роду Галаганів відбувається вперше. Він цікавий тим, що є по суті останнім представником білоемігрантів, хто воював в Іспанії 1936–1939 рр. на боці Франко, у 1940 р. – з німцями у Франції, служив перекладачем у німців на території СРСР в 1941 р. і створював у білоруському Осинторфі Російську національну армію (РНА) у 1942 р., яка згодом стала ядром армії генерала Власова. Будучи внучатим племінником Г. Галагана, граф Ламздорф перебував на відстані від України, бо зростав у петербурзькій аристократичній родині, яка вивезла його маленьким хлопчиком до Югославії, а потім до Франції. У Сокиринцях, маєтку свого двоюрідного дідуся, він, вочевидь, бував не часто. Після смерті графа його молодший син Михайло став спадкоємцем батькового архіву, де зберігалися «Спогади про Сокиринці» французькою мовою його дідуся П. Ламздорфа-Галагана. Завдяки цим документам М. Ламздорфу вдалося встановити зв’язки із Сокиринцями і згодом разом з кузиною Єлизаветою Блейк, дітьми й онуками відвідати родове гніздо Галаганів, Прилуки, Чернігів і Київ та доповнити документами із сімейного архіву родовий фонд Галаганів у Центральному державному історичному архіві України та Чернігівському обласному художньому музеї ім. Г. Галагана. Висновки: доля графа Г. Ламздорфа є прикладом того, як місця проживання за кордоном з раннього дитинства в емігрантському середовищі формували тип його поведінки; як спадкові, інтелектуальні, сімейні та психологічні фактори визначили його особистість. Він забув свою сімейну історію, пов’язану з Україною, був одержимий ідеєю покінчити з режимом Сталіна та всесвітнім комунізмом, обравши для цього шлях співробітництва з гітлерівцями, і назавжди опинився без Батьківщини. The purpose of the article is an attempt to recreate the biography of count Grigory Pavlovich Lamzdorf-Galagan (1910–2004), the great-nephew of G.P. Galagan (1819–1888), which was similar to an adventure novel due to the historical cataclysms that occurred in the Russian empire and Ukraine after 1917 and led him on the path of an indomitable struggle against communism and to choosing the role of a participant in the German-Soviet war, a collaborator with the Nazis. Methods: historicism, description and analysis. Scientific novelty: the figure of G.P. Lamzdorf-Galagan is addressed for the first time as one of the representatives of the Galagan family. He is interesting because he is essentially the last representative of the White emigrants who fought in Spain in 1936–1939 on the side of Franco, in 1940 – with the Germans in France, served as a translator for Germans on the territory of the USSR in 1941 and created the Russian National Army (RNA) in Osintorf, Belarus in 1942, which later became the core of Vlasovʼs army. Being the great-nephew of G. Galagan, count Lamzdorf was at a distance from Ukraine, because he grew up in a St. Petersburg aristocratic family, which took him as a little boy to Yugoslavia, and then to France. He apparently did not visit Sokyryntsi, his great-uncleʼs estate, very often. After the countʼs death, his younger son Mykhailo became the heir to his fatherʼs archive, which contained «Memoirs of Sokyryntsi» in French by his grandfather P.K. Lamzdorf-Galagan. Thanks to these documents, M.G. Lamzdorf managed to establish ties with Sokyryntsi and later, together with his cousin Elizaveta Blake, children and grandchildren, visit the Galagan family nest, Pryluky, Chernihiv and Kyiv and supplement the Galagan family fund in the Central state historical archive of Ukraine and the G. Galagan Chernihiv regional art museum. Conclusions: the fate of count G.P. Lamsdorf is an example of how living abroad from early childhood in an emigrant environment shaped the type of his behavior; how hereditary, intellectual, family and psychological factors determined his personality. He forgot his family history associated with Ukraine, was obsessed with the idea of putting an end to Stalinʼs regime and world communism, choosing the path of collaboration with Nazis for this, and forever found himself without a homeland.
issn 2518-7430
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/205982
citation_txt Примхи долі, або Герой ненаписаного авантюрного роману: Григорій Павлович Ламздорф-Галаган (1910–2004) / Л. Студьонова // Сіверянський літопис. — 2025. — № 2. — С. 145-155. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
work_keys_str_mv AT studʹonoval primhidolíabogeroinenapisanogoavantûrnogoromanugrigoríipavlovičlamzdorfgalagan19102004
AT studʹonoval thevagarsesoffateortheheroofanunwrittenadventurenovelgrigoriypavlovichlamzdorfgalagan19102004
first_indexed 2025-11-26T00:41:54Z
last_indexed 2025-11-26T00:41:54Z
_version_ 1850600562626658304
fulltext Siverian chronicle. 2025. № 2 145 БІБЛІОГРАФІСТИКА УДК 94(477.51)«188»:342.565.4-048.36 Людмила Студьонова • ПРИМХИ ДОЛІ, АБО ГЕРОЙ НЕНАПИСАНОГО АВАНТЮРНОГО РОМАНУ: ГРИГОРІЙ ПАВЛОВИЧ ЛАМЗДОРФ-ГАЛАГАН (1910–2004) • THE VAGARSES OF FATE, OR THE HERO OF AN UNWRITTEN ADVENTURE NOVEL: GRIGORIY PAVLOVICH LAMZDORF-GALAGAN (1910–2004) DOI: 10.58407/litopis.250216 © Л. Студьонова, 2025. CC BY 4.0 ORCID: https://orcid.org/0009-0003-4479-4543 Метою статті є спроба відтворити життєпис графа Григорія Павловича Ламздорфа-Гала- гана (1910–2004), внучатого племінника Г.П. Галагана (1819–1888), який був схожий на пригод- ницький роман унаслідок історичних катаклізмів, що сталися в Російській імперії та Україні після 1917 р. і привели його на шлях незламної боротьби з комунізмом та до обрання ролі учасника герма- но-радянської війни, колаборанта нацистів. Методи дослідження: історизм, опис та аналіз. Нау- кова новизна: звернення до постаті Г.П. Ламздорфа-Галагана як до одного з представників роду Галаганів відбувається вперше. Він цікавий тим, що є по суті останнім представником білоемі- грантів, хто воював в Іспанії 1936–1939 рр. на боці Франко, у 1940 р. – з німцями у Франції, служив перекладачем у німців на території СРСР в 1941 р. і створював у білоруському Осинторфі Росій- ську національну армію (РНА) у 1942 р., яка згодом стала ядром армії генерала Власова. Будучи внучатим племінником Г. Галагана, граф Ламздорф перебував на відстані від України, бо зростав у петербурзькій аристократичній родині, яка вивезла його маленьким хлопчиком до Югославії, а по- тім до Франції. У Сокиринцях, маєтку свого двоюрідного дідуся, він, вочевидь, бував не часто. Піс- ля смерті графа його молодший син Михайло став спадкоємцем батькового архіву, де зберігалися «Спогади про Сокиринці» французькою мовою його дідуся П. Ламздорфа-Галагана. Завдяки цим до- кументам М. Ламздорфу вдалося встановити зв’язки із Сокиринцями і згодом разом з кузиною Єли- заветою Блейк, дітьми й онуками відвідати родове гніздо Галаганів, Прилуки, Чернігів і Київ та до- повнити документами із сімейного архіву родовий фонд Галаганів у Центральному державному іс- торичному архіві України та Чернігівському обласному художньому музеї ім. Г. Галагана. Виснов- ки: доля графа Г. Ламздорфа є прикладом того, як місця проживання за кордоном з раннього ди- тинства в емігрантському середовищі формували тип його поведінки; як спадкові, інтелектуальні, сімейні та психологічні фактори визначили його особистість. Він забув свою сімейну історію, по- в’язану з Україною, був одержимий ідеєю покінчити з режимом Сталіна та всесвітнім комуніз- мом, обравши для цього шлях співробітництва з гітлерівцями, і назавжди опинився без Батьківщи- ни. Ключові слова: Г.П. Галаган, Ламздорфи-Галагани, Г.П. Ламздорф-Галаган, Іспанія, Франція, Югославія, П.К. Ламздорф-Галаган, М.Г. Ламздорф-Галаган, Є. Блейк, Сокиринці, Прилуки, Черні- гів. • The purpose of the article is an attempt to recreate the biography of count Grigory Pavlovich Lamzdorf-Galagan (1910–2004), the great-nephew of G.P. Galagan (1819–1888), which was similar to an adventure novel due to the historical cataclysms that occurred in the Russian empire and Ukraine after Сіверянський літопис. 2025. № 2 146 1917 and led him on the path of an indomitable struggle against communism and to choosing the role of a participant in the German-Soviet war, a collaborator with the Nazis. Methods: historicism, description and analysis. Scientific novelty: the figure of G.P. Lamzdorf-Galagan is addressed for the first time as one of the representatives of the Galagan family. He is interesting because he is essentially the last representative of the White emigrants who fought in Spain in 1936–1939 on the side of Franco, in 1940 – with the Ger- mans in France, served as a translator for Germans on the territory of the USSR in 1941 and created the Russian National Army (RNA) in Osintorf, Belarus in 1942, which later became the core of Vlasovʼs army. Being the great-nephew of G. Galagan, count Lamzdorf was at a distance from Ukraine, because he grew up in a St. Petersburg aristocratic family, which took him as a little boy to Yugoslavia, and then to France. He apparently did not visit Sokyryntsi, his great-uncleʼs estate, very often. After the countʼs death, his younger son Mykhailo became the heir to his fatherʼs archive, which contained «Memoirs of Sokyryntsi» in French by his grandfather P.K. Lamzdorf-Galagan. Thanks to these documents, M.G. Lamzdorf managed to establish ties with Sokyryntsi and later, together with his cousin Elizaveta Blake, children and grandchil- dren, visit the Galagan family nest, Pryluky, Chernihiv and Kyiv and supplement the Galagan family fund in the Central state historical archive of Ukraine and the G. Galagan Chernihiv regional art museum. Conclusions: the fate of count G.P. Lamsdorf is an example of how living abroad from early childhood in an emigrant environment shaped the type of his behavior; how hereditary, intellectual, family and psycho- logical factors determined his personality. He forgot his family history associated with Ukraine, was obses- sed with the idea of putting an end to Stalinʼs regime and world communism, choosing the path of collabo- ration with Nazis for this, and forever found himself without a homeland. Key words: G.P. Galahan, Lamsdorf-Galagans, G.P. Lamsdorf-Galaghan, Spain, France, Yugoslavia, P.K. Lamsdorf-Galaghan, M.G. Lamsdorf-Galaghan, E. Blake, Sokyryntsi, Pryluky, Chernihiv. Далекі предки Думається, Григорій Павлович Галаган читав великого філософа Аристотеля, який за- питував: «У чому суть життя?» – і відповідав: «Служити іншим і робити добро». І став Га- лаган займатися селянською справою в Київській губернії та земською – у Чернігівській. Брав участь у роботі редакційної комісії 1861 р. із селянського питання, був членом Чер- нігівського селянського присутствія. Григорій Павлович не міг не відчувати поваги й щирого ставлення до себе. Сенатор О. Половцов згадує такий факт. То був 1863 р., день польського повстання в Київській гу- бернії, коли Галаган виїхав із Чернігова до Києва. Біля Козельця Григорій Павлович зупинився у своєму маєтку. Тут він здавав у найми флігель акцизному наглядачеві через свого представника. Галаган мав на- мір провести ремонт будинку й почав його огляд. Квартирант виявився українофілом в українському вбранні і з портретом Шевченка на стіні замість ікони. Коли Григорій Павлович зібрався в дорогу на Київ, акцизний наглядач не радив йому їхати, мовляв, народ готується знищити всіх поміщиків. Він повідомляє про це то- му, що Галаган заслуговує на кращу долю. Григорій Павлович посміявся над своїм квартирантом, але згодом біля Броварів побачив натовп поляків, оточених солда- тами. На вулицях Києва були шляхтичі, зв’язані селянами. «У голові» та «під рука- ми» київського генерал-губернатора Ан- ненкова, за словами сенатора Половцова, повне безладдя. «Вражений картиною ма- лоумства, що царював у краї, – згадував сенатор, – Галаган написав про все поба- чене в листі до Самаріна, який був колись правителем канцелярії київського генерал- губернатора. Вірогідно, Самарін якось пе- редав повідомлення в Петербург, внаслідок чого Галаган не забарився отримати наказ ту- ди прибути»1. Відбулася зустріч з імператором Олександром ІІ, який прийняв Григорія Павловича привітно й слухав його дуже уважно. Гість гаряче доводив, що настала пора покінчити з польським володарюванням і, скориставшись безрозсудністю польських панів, повернути 1 Половцов А. Дневник. 1859–1882: В 2-х т. Москва, 2022. Т. 2: 1878–1882. С. 269–270. Siverian chronicle. 2025. № 2 147 багатомільйонне селянське населення країни обличчям до імператорського престолу. Олександр ІІ з Галаганом спочатку погоджувався, а потім запитав: «Послухай, Галаган, адже багато хто дорікає тобі, що ти українофіл». – «Я люблю свою батьківщину і край, де народився», – відповідав Галаган. – «Так, однак між українофілами є такі, хто мріє про се- паратизм, із кола таких не треба б заохочувати до справи, яку тобі доручили»2. Григорій Павлович був рішучим, тому довів, що без місцевих людей не можна обійтися. Невелику кількість підозрюваних у сепаратизмі можна допустити. Відтак Григорій Галаган прийняв керівництво селянською справою в Південно-Захід- ному краї. Проте здійснити свої наміри до кінця йому не судилося. Почалися інтриги, спе- речання, в яких були задіяні Анненков, граф А. Бобринський, сумнозвісний Валуєв, поль- ські та російські поміщики й, звісно, сам Григорій Павлович. Його послідовний захист прав селянства спричинив чимало конфліктів із місцевими поміщиками. Усе завершилося тим, що Галагана викликали на розмову до Олександра ІІ. Вислухавши нарікання з боку імператора й відчувши, шо ніколи не матиме взаєморозуміння з людьми, з якими довело- ся робити селянську справу, Григорій Павлович подав у відставку і виїхав у Сокиринці на Полтавщині3, де він народився і де проживала його сім’я. Цей маєток мав давню історію. Гнат Іванович Галаган, Прилуцький полковник, у 1716 р. одержав Сокиринці від гетьмана Скоропадського. Цього ж року Гнат Галаган ску- пив у Дігтярях землі та двори козаків і селян. Гнат Іванович походив з полтавських реєстрових козаків, швидко відзначився в похо- дах і став полковником. Служив гетьману Мазепі. Створив при ньому та очолив найманий кавалерійський полк. А потім із невідомих причин перейшов на бік Петра І. Кажуть, що так вчинили багато полковників заради виживання. Однак Гнат Галаган – єдиний з ко- зацької старшини, хто брав участь у нищенні Запорозької Січі. Полонених вішав, саджав на палі, а потім відправляв трупи на плотах униз по Дніпру, щоб боялися козаки, які ви- жили. Розповідають також, що за таку «роботу» Гнат Галаган одержав від Петра І шаблю та золоту табакерку, які до жовтневих подій 1917 р. зберігалися в сокиринському будин- ку4. Петро І зробив Гната Івановича Галагана Чигиринським полковником і надав маєт- ності. А запорожці полювали на зрадника, проте, як виявилося, без результату – Галаган за- лишився жити. Народна легенда свідчить: запорожці прокляли галаганівський рід до сьо- мого коліна. До сьогодні живуть чутки, що написане кров’ю прокляття запорожців збері- гається в якомусь із архівів. Тарас Шевченко в поемі «Іржавець» назвав Гната Івановича «поганим полковником». У літературних джерелах можна прочитати, що прокляття таки здійснилося: син Гната Галагана Григорій був психічно хворим і тримався на батьковій посаді тільки за хабарі. Внук і правнук зробили блискучу кар’єру, але були хворобливими й померли в розквіті сил. Так-от, Гнат Галаган – прапрадід Григорія Павловича Галагана, який згодом став гос- подарем маєтку в Сокиринцях і Дігтярях Прилуцького повіту Полтавської губернії (тепер Прилуцького р-ну Чернігівської обл.). У 1869 р. в родині Галаганів сталося велике горе: Григорій Павлович з дружиною Катериною Василівною втратили єдиного сина Павла. Він захворів на тиф і помер, коли йому було 16 років. Юнак виховувався у справжній українській сім’ї. Рідною була українська мова, вільно володіли і французькою. Як згаду- вали сучасники, на літо батько селив сина у спеціально збудовану козацьку хату за зразка- ми будинків козацької старшини. Павло, за наполяганням батька, займався фізичною ро- ботою, зокрема порався на городі. У деяких джерелах можна прочитати, що батьки хлопчика повірили в запорозьке про- кляття і втратили сенс життя. Але збереглися такі спогади Григорія Павловича: «Усе пе- ревелося й пропало! Нам лишалось тільки одне із двох: або віддатися цілковитій і безкі- нечній печалі, до якої, зрозуміло, прагнула душа, або, долаючи цю печаль, пориватись до того, щоб наш нещасливий син продовжував жити в інших, у своїх ближніх і для своїх ближніх. Ми вибрали останнє, і з цією метою я заснував Колегію Павла Галагана»5. Пояс- нив таке рішення тим, що Павлусь зупинився на шляху своєї освіти з повним завзяттям, тому нехай інші діти, у яких відсутні кошти, продовжують те, чого не судилося докінчити 2 Половцов А. Дневник... С. 270. 3 У др. пол. XIX ст. с. Сокиринці входило до складу Прилуцького повіту Полтавської губернії. Нині – у складі Прилуцького р-ну Чернігівської обл. 4 Лукомский Г. Сокиренцы (Полтавской губернии, Прилукского уезда, им. графини Е.П. Ламздорф-Галаган) / Григорий Лукомский). Столица и усадьба. 1914. № 24. С. 6. Фот. 5 Білокінь С. Колегія Павла Галагана. Київ, 1988. С. 144 // Цифрова бібліотека «Київ». URL: https://dlib.kiev.ua/ kolegi. Сіверянський літопис. 2025. № 2 148 йому. Символічно, що до Колегії брали шістнадцятирічних юнаків із незаможних родин і готували їх до університету6. У 1888 р. Григорій Павлович тяжко захворів і склав заповіт, за яким матеріальні права Колегії заповідав своїй дружині Катерині Василівні Галаган (у дівоцтві – Кочубей). Це призначення затвердив імператор Олександр ІІІ 22 грудня 1888 р., після смерті 69-річного господаря Сокиринців, яка сталася 7 жовтня 1888 р. Так обірвалася чоловіча гілка роду Галаганів. У 1895 р. імператор Микола ІІ призначив помічником Катерини Василівни генерал- лейтенанта, графа Костянтина Миколайовича Ламздорфа. Він був чоловіком племінниці Григорія Павловича Галагана, Катерини Павлівни Комаровської – дочки Марії Павлівни Галаган (Комаровської). Предки, що були поруч Костянтин Миколайович Ламздорф належав до старовинного знатного роду з Вестфа- лії, який осів у Росії з XV ст. Він був професійним військовим, хоробрим офіцером, учас- ником російсько-турецької війни 1877–1878 рр. Отримав тяжке поранення, мав високі на- городи. Тому його перевели на службу до імператорського оточення. На той час Костян- тин Ламздорф мав сім’ю – дружину Катерину Павлівну Комаровську, по матері Галаган. У них підростав син Сергій. Пізніше народилися ще двоє – Павло і Микола. На службі та в сім’ї все складалося вдало. Імператор Олександр ІІІ часто доручав йому важливі справи в дипломатичних стосунках з європейськими монархами, особливо з німецьким імперато- ром Вільгельмом. У 1886 р. за станом здоров’я Костянтин Миколайович змушений був вийти у відстав- ку. І з тих пір назавжди оселився в Сокиринцях. Лише взимку відвідував кращі курорти Європи. Своє життя він присвятив Галаганам. Допомагав у господарських справах, а та- кож у справах Колегії Павла Галагана. Після смерті Григорія Павловича Костянтин Мико- лайович подав клопотання на ім’я Олександра ІІІ, і в 1894 р. імператор дозволив приєдна- ти до прізвища Ламздорф прізвище Галаган, щоб у такому вигляді воно переходило лише до старшого в роду. Так з’явилася графська сім’я Ламздорфів-Галаганів. В останні роки життя Костянтин Миколайович тяжко хворів, і це заважало йому ак- тивно працювати. Із Сокиринців він практично нікуди не виїздив, лише якщо були вкрай важливі справи. 13 серпня 1900 р. у віці 59-ти років граф помер. Поховали Костянтина Миколайовича в склепі домової церкви с. Сокиринці в оточенні рідних, друзів, колег. Се- ред безлічі вінків кидався у вічі розкішний вінок з орхідей, лілій і тубероз, переданий ім- ператором Вільгельмом. Після себе граф Костянтин Ламздорф залишив трьох синів: Сергія, Павла і Миколу. Найтрагічнішою виявилася доля Сергія – старшого з братів. Він народився 1876 р. в Пе- тербурзі. Залишився в пам’яті тих, хто його знав, красенем, якого кохали жінки, мав блис- кучу освіту, розумівся на поезії. Служив у гвардії. Як старший, Сергій успадкував прізви- ще Галаган, але йому не судилося продовжити рід Галаганів: він став батьком трьох до- чок. Уже набирала обертів Перша світова війна, коли Павло та Микола Ламздорфи, узго- дивши своє бажання із Сергієм, звернулися до імператора з проханням надати їм також право носити прізвище Галаган. Микола ІІ таке право надав, бо прихильно ставився до ці- єї родини. Так усі діти сім’ї Ламздорф отримали право носити прізвище Ламздорф-Гала- ган, чим дуже пишалися. Сергія Костянтиновича обирали земським гласним Лохвицького повіту Полтавської губернії та почесним мировим суддею від с. Піски цього ж повіту. Граф також був попечителем Колегії П. Галагана. Революційні події відбилися й на долі будівлі цього закладу, яка переходила з рук у руки. Ретельно за Колегію взялися більшо- вики, особливо за його педагогічний колектив. У цей час Сергій Костянтинович загоював старі рани на лікарняному ліжку Покров- ського монастиря. Потім деякий час жив у Києві, переховуючись від переслідувань біль- шовицької влади. Зі спогадів князя Миколи Жевахова7: «Під кінець він все ж таки був схоплений агентами надзвичайки та засуджений до розстрілу. Підвівши його до стінки, чекісти пред’явили графу мою фотографічну картку та вимагали вказівки моєї адреси. Благородний граф категорично заявив, що гвардія Його Імператорської величності зради не допускала і смерті ніколи не боялася. Така відповідь, вимовлена в різкій формі, приго- 6 Зараз в будинку колишньої Колегії П. Галагана розміщається Національний музей літератури України. 7 Микола Давидович Жевахов (Джавахішвілі) (1875–1945) – князь, російський державний, громадський діяч пра- вого спрямування. Народився в Линовиці Прилуцького р-ну. Дружив із сусідом по маєтку, лікарем С.С. де-Баль- меном. Деякий час проживав у Києві, у батьківському домі неподалік Покровського монастиря. Віддалений на- щадок роду Горленків. Помер у м. Відень (Австрія). Siverian chronicle. 2025. № 2 149 ломшила більшовиків і … вони відстрочили страту»8. Проте свободу Сергій Костянтино- вич так і не отримав. Чекісти зробили графа заручником і відправили до Москви – існує й така інформація щодо його долі після відстрочки страти. З тих пір начебто про нього нічо- го невідомо. За іншими даними, Сергій Ламздорф-Галаган загинув у Югославії. Останнім володарем садиби в Сокиринцях був його наймолодший брат Микола Кос- тянтинович Ламздорф-Галаган (1881–1951). З дружиною Софією Петрівною Трубецькою він, на жаль, синів не мав. Однак пишався дочками – їх було чотири. Він також далеко ві- дійшов від родового маєтку в Сокиринцях: у 1918 р. граф з родиною емігрував до США. Оселилися в Нью-Йорку. Тут його й поховали. Батько Героя ненаписаного роману Середнього із трьох братів нарекли Павлом. Павло Костянтинович народився 4 січня 1879 р. у Петергофі, а помер 6 листопада 1954 р. під Парижем. Його послужний список досить цікавий: камер-юнкер, колезький секретар, помічник статс-секретаря Державної Ради, помічник керуючого Земським відділом МВС, а на еміграції – віцепрезидент Союзу російських дворян у Франції. У «Придворному календарі на 1915 рік» знаходимо його прізвище в списку осіб, які були при домі Романових. Камер-юнкер двору його імператорської величності Павло Костянтинович Ламздорф- Галаган узяв шлюб із фрейліною їх імператорських величностей Наталією Миколаївною Хвостовою (1888–1977) – племінницею Чернігівського губернатора Олексія Олексійовича Хвостова в 1903–1906 рр. Перша їх дитина – дочка Катерина, а 19 лютого 1910 р. на світ з’явився син Григорій – один із яскравих членів роду Ламздорфів-Галаганів. Він був ма- леньким хлопчиком, коли почалася Перша світова війна. Про життя родини в той час практично нічого невідомо. Чи встиг Павло Костянтинович звозити своїх дітей на відпо- чинок у Сокиринці до початку всіх цих подій, також невідомо. Із відкритих джерел дізнає- мося, що на еміграції в Парижі в 1935 р. він написав мемуари9. Павло Костянтинович зга- дує в них про те, як для нього та його братів, які переважно проживали в Петербурзі, Со- киринці були земним раєм. Весь рік діти «мріяли скоріше потрапити в чудовий білий па- лац, побачити синій купол, який вимальовувався, оточений гармонічною рамкою дерев»10. А Петербург у 1914 р., за романом О. Толстого «Ходіння по муках», жив напруженим і стурбованим життям. Дух руйнування був у всьому: «Замучений безсонними ночами, що оглушує тугу свою вином, золотом, безлюбою любов’ю, надриваючими й безсило-чуттє- вими звуками танго – передсмертного гімну, – він жив наче в очікуванні фатального та страшного дня. І тому були провісники – нове та незрозуміле лізло з усіх щілин»11. Цим новим і незрозумілим стали дві революції 1917 р. Настав день, коли Павло Костянтинович прийняв рішення вивезти родину з Петрогра- ду на південь. Імовірно, то був 1918 р. Таку думку висловив його син Григорій в інтерв’ю «Радіо Свобода» і в нарисах, які, по суті, є розповідями Григорія Павловича про свій жит- тєвий шлях12. Тож як склалося життя останнього графа Ламздорфа-Галагана? Отже, виїзд родини на південь... У купе вагона шість людей. Усі їхали на північний Кавказ, який, за словами графа, пе- реходив то до червоних, то до білих, то до зелених. Бандитів було багато. Стріляли один в одного. Діти перескакували через трупи. Павла Костянтиновича захопили червоні в ста- ниці Балтапашинській і відправили до в’язниці. Його визволили кубанці. Він знайшов сім’ю і прийняв остаточне рішення виїхати за кордон. І розпочався шлях родини Ламздор- фів до Константинополя, звідти – до Салоників, із Салоників – поїздом під югославське місто Бєлград. «І нам пощастило, – розповідав Григорій Павлович журналістові “Радіо Свобода” Михайлу Соколову. – Недалеко від Нового Саду – таке місто є – був маєток гра- фа Хотека, австрійця, який жив там доволі давно. Але оскільки він у минулому був авст- ро-угорським послом у Росії, а раніше міністром закордонних справ Росії був брат бать- 8 Жевахов Н. Воспоминания: В 2-х т. Санкт-Петербург, 1993. Т. 2. С. 36. 9 Сокиринцы – дворец Галаганов. Генеалогический форум ВГД. URL: https://forum.vgd.ru/post. 10 Там само. 11 Толстой А. Хождение по мукам. Москва, 2018. Кн. 1. Сестры. С. 2 // MyBook. URL: https://mybook.ru/author/ aleksej-nikolaevich-tolstoj/sestry/read/. 12 Смит Э. Похождения графа Ламздорфа. Совершенно секретно. 2012. 2 января. URL: https://www.sovsekretno. ru/articles/politika/pokhozhdeniya-grafa-lamzdorfa/; «Его семья потеряла в России всё» – как русский граф стал офицером власовской РОА. Дзен. 2021. 7 марта. URL: https://dzen.ru/a/YESpiUTtxmaBhJKi; Соколов М. Продол- жительность жизни. Граф Григорий Ламздорф. Радио Свобода. 2004. 8 января. URL: https://www.svoboda.org/a/ 24203384.html; Вронская Д. Похождения графа Ламздорфа. Совершенно секретно. 2002. 1 декабря. URL: https:// www.sovsekretno.ru/articles/obshchestvo/pokhozhdeniya-grafa-lamzdorfa_1/; та ін. Сіверянський літопис. 2025. № 2 150 ка – Володимир Ламздорф13, цей колишній посол запросив мого батька до себе. Особливо я добре пам’ятаю приїзд наш у замок, у маєтку цього Хотека»14. У Новому Саді Григорій Павлович почав навчатися в російській гімназії. Учителями тут були не професіонали, а колишні врангелівські пілоти. Двоє з них викладали фізику і математику. Сім’я Ламздорфів-Галаганів чудово розуміла, що повернення на батьківщину неможливе. Павло Костянтинович заходився розпочинати нове життя за кордоном. А от- же, необхідно було надати синам можливість здобути гарну освіту. В Югославії це зроби- ти було утопією, тому в 1928 р. Ламздорфи оселяються в Парижі. Там Григорій Павлович навчався також у російській гімназії. Учителі – старі професори, які до революції викла- дали в університетах. «Два роки, – згадував Григорій Павлович, – я сидів в одному і тому ж класі, 7-му, тому що, по-перше, не знав французької мови достатньо, а по-друге, тому що серйозне викладання було»15. Григорій навчався, сестра Катерина працювала секретаркою в страховому товаристві, батько Павло Костянтинович заробляв гроші на двох роботах – у французькій компанії та страховому товаристві, матуся Наталія Миколаївна вишивала білизну на продаж. З’явили- ся в родині непогані гроші. А тут для Григорія настав час обирати професію. За його сло- вами, кращі дипломи давали приватні французькі заклади. У головній школі в передмісті Парижа, що готувала інженерів-електриків, юному графу так і не пощастило навчатися, хоча він двічі здавав там іспити. «Було багато людей, – зізнавався він, – які були розумні- шими за мене, які більше знали за мене. Закінчив, зрештою, другорядну вищу школу “Еколь бреє” – по електриці. Став інженером. Але інженером я пропрацював всього кіль- ка місяців, тому що поїхав в Іспанію в 1936 році»16. Граф Ламздорф на боці генерала Франко Григорій Павлович розповідав журналістам, що в Іспанію він поїхав через годину піс- ля весілля та вінчання з Ніною Андріївною Браун. Тут треба сказати, що французький уряд робив усе, аби добровольці не потрапляли до армії генерала Франко. Тим не менше, граф незаконно перетнув франко-іспанський кордон і став одним із перших російських добровольців в Іспанії. Однак франкісти заарештували Ламздорфа й звинуватили в шпіо- нажі. Справа в тім, що іспанці вважали всіх росіян комуністами. Білоемігранти не були винятком. Григорія Павловича не розстріляли, а вислали назад до Франції. Проте він зно- ву перейшов кордон і знову перед ним відкрила двері іспанська в’язниця. За місяць тю- ремноо ув’язнення граф вивчив іспанську мову й пояснив франкістам, що хоче воювати проти комуністів. Так Ламздорф опинився в Сарагосі, де вступив в іноземний легіон, з яким пройшов усю громадянську війну в Іспанії. Служив у кулеметній роті. Одразу став капралом. Після поранення – молодшим лейтенантом. Брав участь у важких боях. Зі спогадів Григорія Павловича: «Там мене навчили воювати по-справжньому: людина проти людини. Було важко, тому що техніки особливої не було, там треба було йти легіон проти бригади, лю- ди на людей йшли в рукопашний бій. Якщо були кулемети, то це була вже колосальна техніка»17. Отримав тяжке поранення. Пролежав місяць у госпіталі, потім відпочивав. Із Парижа приїхала до графа дружина. Домоглася того, що його не відправили на фронт. Його від- правили в центр перепідготовки. Розпочалися бої за взяття Барселони. «Я був, власно ка- жучи, позаду, – розповідав Григорій Павлович. – Але деякі були попереду, вони також бу- ли позаду, тому що зрештою Барселона здалась, підняли білий прапор, і здалась без бою»18. За словами Ламздорфа, республіканці спокійним чином пішли до Франції. Зреш- тою, усі червоні перейшли кордон, а франкісти зупинилися. Так завершилася війна, яка тривала три роки19. Це – спостереження графа. Крім участі в боях, йому доводилося допитувати багатьох російських перебіжчиків, які втекли із Радянського Союзу. Полонених було дуже мало, тому що на фронті головним чином воювали радянські танкісти і льотчики. В Іспанії СРСР використовував «Катюші». 13 Володимир Миколайович Ламздорф (1844–1907) – рідний брат Костянтина Миколайовича Ламздорфа, діда Григорія Павловича Ламздорфа-Галагана. 14 Соколов М. Продолжительность жизни. Граф Григорий Ламздорф… 15 Там само. 16 Там само. 17 Там само. 18 Там само. 19 У жовтні 1936 р. в Іспанську Республіку прибули перші радянські добровольці. На першому місці росіяни – 65% (1361 особа), на другому – українці 14,4% (302 особи), на третьому – євреї 7,8% (163 особи), на четверто- му – білоруси 4,6% (97 осіб) та інші національності. Див.: Каримов О. Социальный и национальный состав со- ветских добровольцев-участников гражданской войны в Испании 1936–1939 гг. История. 2019. Т. 2. № 2. С. 4–8. Siverian chronicle. 2025. № 2 151 На думку Григорія Павловича, причина перемоги Франко полягала в тому, що він зміг опертися на соціально активну й позастанову націонал-патріотичну партію «Іспанська фа- ланга», а також на монархістів, професійні військові кадри та робітників, які не поділяли соціалістичних поглядів. На початку 1939 р. Ламздорф повернувся до Франції. Із листів дружини він знав, що його шукали жандарми за ухиляння від військової служби. Ніна Андріївна боялася сказа- ти їм, що чоловік в Іспанії, на війні. «У Парижі, – розповідав Григорій Павлович, – мене оголосили “фашистом”. Місяць просидів у тюрмі. Незабаром мене випустили і взяли до армії. Рядовим я був кілька днів – одразу ж став офіцером. Тут почалася Друга світова війна. Дев’ять місяців ми сиділи без діла. Французька армія розклалася, половина солда- тів просто роз’їхалася по домівках»20. Восени 1940 р., за словами графа, йому дали демо- білізаційний квиток, і він повернувся до родини в Париж. Там уже хазяйнували нацисти. Як згадував Григорій Павлович, до батька приходили із гестапо з пропозицією взяти ні- мецький паспорт, адже граф був німецького походження, фактично фольксдойч. Павло Костянтинович категорично відмовився від цього, наголосивши, що він не німець, а росія- нин, і тому німецький паспорт йому не потрібний. Зрештою, його залишили в спокої. Треба сказати, що граф Григорій Ламздорф-Галаган був хоробрим солдатом. Його на- городили французьким орденом. Отримав поранення в руку, лікувався в госпіталі, де нім- ці взяли Ламздорфа в полон. Вдалося втекти до неокупованої зони. І знову шпиталь. Гра- фу вилікували руку й демобілізували. Він повернувся в Париж, почав працювати інжене- ром. А тут якраз почалася війна в Росії. Зауважимо – не в Радянському Союзі, а в Росії. Так говорив Григорій Павлович, і так було для російських білоемігрантів. Не вагаючись, він вирішив їхати в Росію перекладачем при німцях. Чому граф Ламздорф поїхав у Росію Григорій Павлович був переконаним антикомуністом і завжди вважав, що Сталіна тре- ба прибрати. Німці йшли в Росію проти комунізму, такою була їхня пропаганда, отже, йо- му з ними по дорозі21. Так він обрав собі роль учасника германо-радянської війни, «кола- боранта нацистів» (вислів М. Соколова, «Радіо Свобода»). «У мене були добрі відносини з генералами, – згадував Григорій Павлович, – вони всі не радили мені їхати. Вони ж би- лися з німцями раніше, і залишилося, що німці – це вороги»22. Піддався на пропаганду Геббельса, який волав більше всіх проти комунізму. Тоді граф ще не зрозумів, що це – пропагандистська брехня і нацисти, насправді, не ставлять собі за мету звільнення народів СРСР від більшовизму. «Тому що, – пояснював він, – якби я прочитав раніше книгу Гітле- ра “Майн кампф”, я не поїхав би ніколи в житті туди (на германо-радянський фронт – Л.С.). Але я, на жаль, не прочитав цієї книги, а він від своєї книги не відійшов ні на крок. Він свою програму остаточно й безповоротно в книзі виклав, і так по ній ішов. А там було написано, що треба розчленити Росію, забрати Україну, бо там чорнозем, а Німеччині ні- коли не вистачало злаків: пшениці, жита»23. До такої думки Григорій Павлович дійшов пізніше, а в той час генерал Біскупський, призначений німцями шефом російської еміграції, допоміг графу прибути в Росію пере- кладачем при німцях24. З ним поїхав його старий друг, граф Сергій фон дер Пален. Спо- чатку опинилися у Вязьмі в розпорядженні генерала Шенкендорфа, бо Смоленськ (згодом столиця російського «колабораціонізму» – за визначенням путінської пропаганди, а на- справді – білоемігрантів антибільшовиків) був у руках радянських органів. Григорія Пав- ловича відправили перекладачем у штаб 6-ї танкової дивізії, яка стояла в тилу десь під Смоленськом. Почалися люті морози, і С. Пален зробив так, щоб графа відкликали у Вязь- му. Тут він перебував до початку весни 1942 р. У цей час почалася підготовка до форму- вання Російської Національної Армії неподалік білоруського міста Орша, у селищі Осин- торф25. Сюди направили Ламздорфа. Згодом він отримав чин молодшого лейтенанта РНА. 20 Смит Э. Похождения графа Ламздорфа… 21 Схожі думки висловив ідеолог Всеросійської націонал-революційної партії (ВНРП) М.М. Гротт-Спасовський у журналі своєї партії «Фашист»: «Нехай німці визволяють Україну. Нехай японці визволяють Далекий Схід, Си- бір. Буквально всі засоби добрі для розгрому СРСР. Нічого боятися розчленування Росії. Коли будуть створені і збережені наша загальноросійська національна єдність і міцна авторитетна влада, то буде відроджена і збереже- на Велика Росія. Ми вітаємо визволення Росії по частинах – ми вітаємо будь-який удар по більшовиках». Див.: Жуков Д., Ковтун И. РННА. Враг в советской форме. Москва, 2012. 336 с.: ил. (Враги и союзники) // НВО. URL: https://nvo.ng.ru/history/2012-10-19/12. 22 Соколов М. Продолжительность жизни. Граф Григорий Ламздорф… 23 Там само. 24 Василь Вікторович Біскупський (1878–1945) – російський гвардійський офіцер-кавалерист, учасник Першої світової війни, генерал-майор. З квітня 1918 р. служив в українській армії гетьмана П. Скоропадського. З квітня 1919 р. – на еміграції в Німеччині. Напередодні та під час Другої світової війни співробітничав з гітлерівцями. Народився в Богодухові Харківської губернії. 25 Підрозділ підпорядковувався штабу абверкоманди 2-Б у Смоленську. У с. Осинторф було створено три нав- Сіверянський літопис. 2025. № 2 152 Німців на їх території не було, лише росіяни. У Смоленську розміщався штаб, який ними опікувався. Озброєння – російське: гвинтівки, легкі кулемети, станкові кулемети, видані німцями. Годували також німці. Особовий склад формували таким чином: їздили по таборах і вербували полонених. Ламздорф і його колеги говорили змученим людям, що вони представляють тих, хто йде проти Сталіна – за Батьківщину без більшовиків. Зі спо- гадів Григорія Павловича: «Був наказ командира дільниці фронту віддавати нам полоне- них, яких ми вибирали. Але йшли всі, тому що або голодною смертю померти в таборі, або йти до нас. Ішли до нас, звичайно, тому, що залишатися в таборі нікому не хотілося. А були й такі, які залишалися в таборі»26. Організатори РНА розраховували своїми силами, без німців, узяти Москву. У радянській формі ходили по тилах задля вивчення такої мож- ливості. Але пройшли всього п’ятдесят кілометрів і вимушені були повернули назад. У серпні 1942 р. німці відкликали всіх емігрантів із РНА. За словами Ламздорфа, це сталося тому, що почався антигітлерівський рух. Білоемігранти зрозуміли, що німці готу- ють розпад Росії і колонізацію окупованих територій СРСР, а не націлені на боротьбу з комунізмом. Ламздорф і його однодумці шукали можливість повернутися на російську те- риторію. Але не судилося. Граф міг виїхати до рідних у Париж, проте не кинув людей, яких витягнув із таборів. Деякі з його соратників виїхали, бо не хотіли мати з німцями ні- чого спільного. У 1943 р. Григорій Павлович зрозумів, що Гітлер війну програв, бо, на переконання графа, росіяни для Німеччини були не союзниками, а найманцями. І все-таки залишився на службі. А коли почалося формування армії генерала Власова, Російська Національна Армія вся перейшла до нього. У Пскові провели парад, який приймали німці та росіяни. Збереглася світлина, на якій Ламздорф зображений із російським національним прапором (забороненим більшовиками, як і український синьо-жовтий) у руках попереду учасників параду. Його далеко видно – росту високого був граф Ламздорф. Після Пскова, за його словами, почалася катастрофа. Довелося тікати, як колись у Франції. З’явилися нові шляхи-дороги Григорія Павловича. Французька Млава, Польща, Західний фронт, офіцерська школа для росіян у Вердені, бої на Одері з радянськими вій- ськами, Данія, куди Ламздорфа направили забрати три російських батальйони та підвезти у власівську дивізію. Повіз вояків через Берлін, але тут їх оточили. Пробиралися через Шверин не один день і врешті всіх забрали. Ламздорф зі своїми людьми опинився у фран- цузькій зоні окупації. Оскільки у Григорія Павловича був французький військовий кви- ток, і там було написано, що він служив у французькій армії, його призначили головним перекладачем французького штабу. Ніхто не запідозрив, що він власівець. Працював у де- партаційній комісії. Йому вдавалося записувати людей як таких, що вони не з СРСР, а старі емігранти. Французи, за словами Ламздорфа, на це дивилися просто: захоче людина поїхати на Батьківщину – поїде, не захоче – не поїде. Американці й англійці додержували- ся документа, підписаного в Ялті: усі росіяни мають повернутися в СРСР. У 1947 р. завдяки учасникам Руху Опору Франції Григорія Павловича викрили й від- правили в тюрму, а звідти – у табір смерті. Зі спогадів Ламздорфа: «Чомусь французи вва- жали мене партійним. Мене врятував Хлєбников, наш росіянин, який був французьким офіцером. Хлєбников клопотав за мене через розвідку французьку, бо вважав, що я багато можу розповісти про Власова та про все, що цікавило французів. Тому витягнув мене з та- бору, а потім перекинув до американської зони. В американській зоні була розвідка, і цій розвідці потрібен був росіянин, аби знати, що, власно кажучи, у Радянському Союзі від- бувається»27. Але про свою роботу на американців (яким чином відбувалося добування ін- формації про стан справ у СРСР) Ламздорф ніколи не розповідав. Григорій Павлович оселився в Мюнхені, де прожив два роки. Працював інженером хо- лодильних установок. Раптово дізнався про арешт дружини Ніни Андріївни за доносом консьєржки, яка розповіла, що в квартиру дружини приходили німці, що вона співала й танцювала в «Шехерезаді» – найдорожчому російському ресторані Парижа. На філіжанку чаю до Ніни Андріївни заходив адмірал Дьониць. Граф нічого поганого в поведінці дру- жини не побачив – мовляв, такий час був. Обурився, що її ув’язнили. Вона пробула в тюр- мі один рік. Опісля виїхала в Іспанію. Повертатися в Париж було небезпечно. У Мюнхені, в іспанському консульстві, граф отримав візу, і подружжя зустрілося в Іспанії в 1951 р. У місті, де вони жили, дружина відкрила інститут краси. Граф працював інженером холо- чальні табори: «Москва», «Урал» і «Київ». Головний напрямок діяльності – антипартизанська боротьба. Ство- рення фальшивих партизанських загонів. Підготовка розвідників і диверсантів для засилання в радянський тил. Улітку 1943 р. в Ріпкинському районі Чернігівської області діяв фальшивий партизанський загін, куди прибула група людей із Білорусії. Припускаємо, що із Осинторфа, де Абвер готував шпигунів, терористів, диверсантів, фальшивих партизанів і підпільників. Імовірно, що серед наставників був і Ламздорф. 26 Соколов М. Продолжительность жизни. Граф Григорий Ламздорф… 27 Там само. Siverian chronicle. 2025. № 2 153 дильних установок, а вечорами допомагав дружині робити креми. Потім відкрили малень- кий готель на березі моря, розводили собак дорогої породи. Незабаром Ніна Андріївна за- хворіла, стала майже паралізованою. Її не стало в 1973 р. У 1988 р. Ламздорф вийшов у відставку і виїхав до Барселони28. Він жив в Іспанії без підданства. Граф розповідав: «Во- ни кажуть: “Ви 50 років живете в Іспанії і ще не іспанець”. Я кажу: “Та як же ви з мене зробите іспанця? Це ж неможлива річ. Я росіянин, народився в Росії, і залишусь росіяни- ном”»29. Григорій Павлович жодному журналісту не розповів про своє українське коріння по лінії бабусі, графині Катерини Павлівни Ламздорф-Галаган – рідної племінниці графа Григорія Павловича Галагана, якому він є внучатим племінником. І прізвище в нього Ламздорф-Галаган. Нащадки графа Граф Г.П. Ламздорф-Галаган покинув білий світ у 2004 р. Йому було 93 роки. Своє ос- таннє інтерв’ю він дав Михайлу Соколову – журналісту «Радіо Свобода». Це було своє- рідне підбиття підсумків прожитого довгого й багатого на події життя. На питання, чи жалкує він за тим, що обрав такий життєвий шлях, Григорій Павлович відповів: «Ні, ні про що не жалкую. Єдине, що мене обурює, – це те, що я з німцями був. Сам дурень, тому що не прочитав книгу Гітлера, він мене обдурив, а я сам себе потім обдурив. Німецька пропаганда була, що проти комунізму, проти Сталіна це йде, а, виявляється, це було заво- ювання Росії. Я цього не знав і сам себе обдурив, якщо хочете»30. Чи зізнавався в цьому граф дружині Ніни Андріївні й синам Володимиру та Михайло- ві? Хто знає... Про свою родину Григорій Павлович практично не розповідав. Із відкритих джерел відомо, що його син Володимир народився в Парижі, став іспанським юристом, доктором наук, заслуженим професором Барселонського університету, російським монар- хістом, послідовним противником усього радянського, багаторічним співробітником емі- грантської організації «Народно-трудовий союз». І не цікавився Галаганами. Його брат Михайло мав зовсім інші інтереси. Займався туризмом, був повністю занурений у роботу. Після смерті Григорія Павловича йому дісталися його папери. Там були спогади дідуся Павла Костянтиновича Ламздорфа-Галагана. Михайло прочитав їх і почав шукати Соки- ринці31. Знайшов сайт, завдяки якому зав’язалися контакти із Сокиринцями, Прилуками та Черніговом. У липні 2009 р. Михайло Григорович Ламздорф-Галаган з дітьми свого брата Володи- мира, сином Григорієм (чиновник страхової компанії), дочкою Ритою (фотохудожниця) відвідали Чернігів. Разом із Григорієм Володимировичем Ламздорфом приїхала його оди- надцятирічна дочка Лео. Вони побували в Художньому музеї і Сокиринцях, які справили на них величезне враження. Михайло Григорович, який майже сорок років пропрацював у туристичній галузі Іспанії, говорив, що в цьому регіоні можна розвивати туристичну сфе- ру. Навіть накидав словесний проєкт і запропонував бути партнером у цьому проєкті. Сказав, що взяв із собою книгу, написану його дідом Павлом Костянтиновичем Ламздор- фом-Галаганом французькою мовою – «Спогади про Сокиринці», яку поки що так і не пе- реклали ні російською, ні українською мовами. А вона має величезний інтерес для істори- ків і краєзнавців32. Разом із Єлизаветою Блейк, онукою графа Миколи Костянтиновича Ламздорфа-Гала- гана (дядька нашого героя), кузиною Григорія Павловича Ламздорфа та громадянкою США, Михайло Григорович із племінниками і дочкою знову прибули в Україну, аби від- відати міста своїх предків. Вони доповнили документами із сімейного архіву родовий фонд Галаганів у Центральному державному історичному архіві України в Києві. До Чер- нігівського художнього музею ім. Г. Галагана Єлизавета Блейк і Михайло Ламздорф-Га- лаган приїхали, щоб побачити відреставровані портрети подружжя Костянтина та Катери- ни Ламздорфів-Галаганів – прадідуся й прабабусі. Єлизавета і Михайло передали музею документи із сімейного архіву. Незабутніми стали зустрічі в Сокиринцях, куди Михайло Григорович приїздив часто. Із розповіді Н. Маслик, завідувачки музею Сокиринського професійного аграрного ліцею: «Майже кожного літа приїздив він із Франції сюди, до родової садиби в с. Сокиринці, та рідного полкового м. Прилуки. Завжди відвідував Спасо-Преображенський собор, замов- ляв службу, любив просто прогулятися старими тихими вуличками Прилук. Обов’язково 28 Смит Э. Похождения графа Ламздорфа… 29 Там само. 30 Соколов М. Продолжительность жизни. Граф Григорий Ламздорф… 31 Тютюнник Є. Правнучка Ґалаґана живе в Америці і варить українські борщі. Урядовий курʼєр. 2013. 5 вересня. URL: https://ukurier.gov.ua/uk/articles/pravnuchka-galagana-zhive-v-americi-i-varit-ukrayi/. 32 Сидорова В. Галаганы вернулись в Сокиринцы?.. Gorod.cn.ua. 2009. 9 липня. URL: https://m.gorod.cn.ua/ news_10352.html#google_vignette. Сіверянський літопис. 2025. № 2 154 приходив до краєзнавчого музею, привітний, відкритий, цікавився справами, даруючи тепло зустрічей. Сокиринці – особливе для нього місце. Про казково-прекрасний парк і палац знав із дитинства з розповідей бабусі, пізніше – батька. По приїзді спочатку вкло- нявся та ніс квіти на місце поховання його прадіда графа Костянтина Миколайовича Ламздорфа-Галагана»33. «Про казково-прекрасний парк і палац знав із дитинства з розповідей бабусі, пізніше – батька» – важливе свідчення того, що Григорій Павлович Ламздорф-Галаган все-таки не забував про своє українське коріння, про Сокиринці, де, імовірно, бував дитиною за життя дідуся Костянтина Миколайовича, але з якихось причин не розповідав про це журналіс- там. Зі слів Н. Маслик, востаннє Михайло Григорович приїхав влітку 2015 р. з племінни- ками. Він був тяжко хворий. Жив у Прилуках, але кожного дня приїздив у Сокиринці. На- став день прощання. Виявилося – назавжди. «31 січня 2016 р. пішов у вічність Михайло Григорович граф Ламздорф-Галаган, залишивши багато друзів у Сокиринцях, у Прилуках та свою безмежну любов до рідної України», – написала Н. Маслик. На жаль, Григорій Павлович не дожив до тих днів, коли його син Михайло відвідав Україну, Сокиринці, Прилуки і Чернігів, не почув його схвильовані розповіді про родинне гніздо, про українців, з якими зустрічався. Батькові й синові Ламздорфам не судилося та- кож тримати в руках унікальне видання за назвою «Григорій Ґалаґан. Журнал (1836– 1841)», яке побачило світ 2020 р.34 Зі сторінок книги постає привабливий образ їхнього юного тоді предка як національно сформованої людини, яка вже мала своє власне уявлен- ня про Росію. Григорій Галаган зробив жорсткий запис у «Журналі»: «Презренный рус- ский народ! И тебе суждено с твоим деспотом распространяться, подавлять другие наро- ды, останавливать в них жизнь, убивать в них всё изящное, всё народное, смеяться над тем, чем они должны перед тобою гордиться. Украина! Украина! Ты готовилась быть де- ревом, ты росла независимо и так прекрасно, ты цвела, но Русь презренная тебя подавила, ты чахнешь и из дерева делаешься кустом!»35 В умовах нинішньої російсько-української війни це висловлювання Григорія Павлови- ча Галагана сприймається особливо гостро. На чиєму боці опинився би граф Ламздорф, його онук? Важко припустити. Адже він був людиною без Батьківщини, людиною, у яко- го Батьківщину відібрала влада, політичні й духовні нащадки якої нині знову прийшли війною в Україну. За висловом французького католицького священника і письменника ХІХ ст. Жана-Батиста Анрі Лакордера, така людина – піщинка, віддана на свавілля випад- ковостям часу та простору. References Karymov, O. (2019). Sotsyalnyi y natsyonalnyi sostav sovetskykh dobrovoltsev-uchastnykov hrazh- danskoi voiny v Yspanyy 1936–1939 hh. [Social and national composition of Soviet volunteers-partici- pants of the Spanish civil war 1936–1939]. Ystoryia – Hystory, Т. 2, 2, С. 4–8. Kolesnyk, I. (Ed.). (2020). Galagan H. Zhurnal (1836–1841) [Galagan G. Journal (1836–1841)]. Kyiv, Ukraine. Maslyk, N. (2017). Zalyshylas bezmezhna liubov... [Boundless love remains...]. Hrad Pryluky – Prylu- ky city, 5, P. 3. Tiutiunnyk, Ye. (2013). Pravnuchka Galagana zhyve v Amerytsi i varyt ukrainski borshchi [Galaganʼs great-granddaughter lives in America and cooks Ukrainian borscht]. Uriadovyi kurier – A government cou- rier, 5 September. Zhukov, D., Kovtun, Y. (2012). RNNA. Vrah v sovetskoi forme [RNNA. The enemy in Soviet uni- form]. Moscow, Russia. Студьонова Людмила Валентинівна – бібліотекар відділу краєзнавства Чернігівської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Софії та Олександра Русових, заслужений працівник культури України, член Національної спілки краєзнавців України, лауреат пре- мії ім. Л. Глібова (пр. Миру, 41, м. Чернігів, 14000, Україна). Studyonova Lyudmila – librarian of the department of local history of the Chernihiv Sofia and Oleksandr Rusov regional universal scientific library, honored cultural worker of Ukraine, member of the National union of local historians of Ukraine, laureate of the L. Hlibov award (41 Miru Av., Chernihiv, 14000, Ukraine). E-mail: studenova2001@gmail.com Дата подання: 23 жовтня 2024 р. Дата затвердження до друку: 20 квітня 2025 р. 33 Маслик Н. Залишилась безмежна любов... Град Прилуки. 2017. № 5. С. 3. Фот. 34 Ґалаґан Г. Журнал (1836–1841) / Упор., вступ. та прикінцева ст., комент.: М. Будзар, Є. Ковальов; за ред. І. Ко- лесник. Київ: StreamArLine, 2020. 248 с. 35 Там само. С. 145. Siverian chronicle. 2025. № 2 155 Цитування за ДСТУ 8302:2015 Студьонова, Л. Примхи долі, або Герой ненаписаного авантюрного роману: Григорій Павлович Ламздорф-Галаган (1910–2004). Сіверянський літопис. 2025. № 2. С. 145–155. DOI: 10.58407/litopis.250216. Цитування за стандартом APA Studyonova, L. (2025). Prymkhy doli, abo Heroi nenapysanoho avantiurnoho romanu: Hryhorii Pav- lovych Lamzdorf-Halahan (1910–2004) [The vagarses of fate, or the hero of an unwritten adventure novel: Grigoriy Pavlovich Lamzdorf-Galagan (1910–2004)]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 2, P. 145– 155. DOI: 10.58407/litopis.250216.

Схожі ресурси