Чернігівська земля як центр формування української консервативної ідеології
Мета роботи – вивчення процесу формування української консервативної аристократії на території Чернігівщини, з особливим акцентом на соціальних, політичних та культурних чинниках, що вплинули на розвиток цієї аристократії. Це включає аналіз ключових аристократичних родин Чернігівської землі, їхню ро...
Saved in:
| Published in: | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Date: | 2025 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2025
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/206037 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Чернігівська земля як центр формування української консервативної ідеології / В. Горбатюк // Сіверянський літопис. — 2025. — № 3. — С. 25-36. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860258374505988096 |
|---|---|
| author | Горбатюк, В. |
| author_facet | Горбатюк, В. |
| citation_txt | Чернігівська земля як центр формування української консервативної ідеології / В. Горбатюк // Сіверянський літопис. — 2025. — № 3. — С. 25-36. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський літопис |
| description | Мета роботи – вивчення процесу формування української консервативної аристократії на території Чернігівщини, з особливим акцентом на соціальних, політичних та культурних чинниках, що вплинули на розвиток цієї аристократії. Це включає аналіз ключових аристократичних родин Чернігівської землі, їхню роль у суспільстві, взаємодію з іншими соціальними групами та вплив на загальний розвиток регіону. Дослідження базується передовсім на спеціально-наукових методах, а саме: порівняльно-історичному, історико-типологічному, а також на загальнонаукових – аналізу, індукціі, дедукціі, синтезу, структурно-системному тощо. Наукова новизна дослідження полягає у всебічному аналізі формування української консервативної аристократії на території Чернігівщини. У роботі вперше детально розглянуто специфічні особливості розвитку цієї соціальної групи, включаючи її політичні та культурні впливи на регіон. Дослідження також виявляє вплив внутрішніх та зовнішніх факторів на процеси формування і трансформації аристократичних родин, зокрема в контексті змін соціально-політичної ситуації в Україні.
Висновки. Дослідження підкреслює ключову роль Чернігівщини у формуванні української консервативної аристократії, яка походила з козацької старшини. Ці аристократичні родини мали значний вплив на збереження традицій та розвиток регіону, проте стикалися з труднощами адаптації до нових політичних умов. Вони активно підтримували культурну спадщину, сприяючи збереженню національної ідентичності. Отже, Чернігівщина виступала не лише як політичний та економічний центр, але й як осередок культурного розвитку, де консервативна аристократія відігравала важливу роль.
The purpose of the work is to study the process of formation of the Ukrainian conservative aristocracy in the territory of Chernihivschyna, with a special emphasis on social, political and cultural factors that influenced the development of this aristocracy. This includes an analysis of the key aristocratic families of Chernihivschyna, their role in society, interaction with other social groups, and influence on the overall development of the region. Research methods are primarily based on special scientific methods, namely: comparative-historical, historical-typological, as well as general scientific methods – analysis, induction, deduction, synthesis, structural-systemic, etc. Novelty. The scientific novelty of the study consists in a comprehensive analysis of the formation of the Ukrainian conservative aristocracy in the territory of Chernihivschyna. For the first time, the work examines in detail specific features of the development of this social group, including its political and cultural influences on the region. The study also reveals the influence of internal and external factors on the processes of formation and transformation of aristocratic families, particularly in the context of changes in the socio-political situation in Ukraine. Conclusions. The study emphasizes the key role of Chernihivschyna in the formation of the Ukrainian conservative aristocracy, which came from Cossack nobility. These aristocratic families had a significant influence on the preservation of traditions and the development of the region, but faced difficulties in adapting to new political conditions. They actively supported cultural heritage, contributing to the preservation of national identity. Thus, Chernihivschyna acted not only as a political and economic center, but also as a center of cultural development, where the conservative aristocracy played an important role.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:52:04Z |
| format | Article |
| fulltext |
Siverian chronicle. 2025. № 3
25
НОВІТНЯ ДОБА
УДК 94(477)«19/20»
Володимир Горбатюк
•
ЧЕРНІГІВСЬКА ЗЕМЛЯ ЯК ЦЕНТР ФОРМУВАННЯ
УКРАЇНСЬКОЇ КОНСЕРВАТИВНОЇ ІДЕОЛОГІЇ
•
CHERNIHIV LAND AS THE CENTER
OF THE FORMATION OF THE UKRAINIAN CONSERVATIVE IDEOLOGY
DOI: 10.58407/litopis.250304
© В. Горбатюк, 2025. CC BY 4.0
ORCID: https://orcid.org/000900001954660X
Мета роботи – вивчення процесу формування української консервативної аристократії на те-
риторії Чернігівщини, з особливим акцентом на соціальних, політичних та культурних чинниках,
що вплинули на розвиток цієї аристократії. Це включає аналіз ключових аристократичних родин
Чернігівської землі, їхню роль у суспільстві, взаємодію з іншими соціальними групами та вплив на
загальний розвиток регіону. Дослідження базується передовсім на спеціально-наукових методах, а
саме: порівняльно-історичному, історико-типологічному, а також на загальнонаукових – аналізу,
індукціі, дедукціі, синтезу, структурно-системному тощо. Наукова новизна дослідження полягає у
всебічному аналізі формування української консервативної аристократії на території Чернігівщи-
ни. У роботі вперше детально розглянуто специфічні особливості розвитку цієї соціальної групи,
включаючи її політичні та культурні впливи на регіон. Дослідження також виявляє вплив внутріш-
ніх та зовнішніх факторів на процеси формування і трансформації аристократичних родин, зокре-
ма в контексті змін соціально-політичної ситуації в Україні. Висновки. Дослідження підкреслює
ключову роль Чернігівщини у формуванні української консервативної аристократії, яка походила з
козацької старшини. Ці аристократичні родини мали значний вплив на збереження традицій та
розвиток регіону, проте стикалися з труднощами адаптації до нових політичних умов. Вони ак-
тивно підтримували культурну спадщину, сприяючи збереженню національної ідентичності. От-
же, Чернігівщина виступала не лише як політичний та економічний центр, але й як осередок куль-
турного розвитку, де консервативна аристократія відігравала важливу роль.
Ключові слова: історія України XIX – початку XX ст., консервативна аристократія, консерва-
тизм, меценати, Чернігівщина.
•
The purpose of the work is to study the process of formation of the Ukrainian conservative aristocracy
in the territory of Chernihivschyna, with a special emphasis on social, political and cultural factors that in-
fluenced the development of this aristocracy. This includes an analysis of the key aristocratic families of
Chernihivschyna, their role in society, interaction with other social groups, and influence on the overall
development of the region. Research methods are primarily based on special scientific methods, namely:
comparative-historical, historical-typological, as well as general scientific methods – analysis, induction,
deduction, synthesis, structural-systemic, etc. Novelty. The scientific novelty of the study consists in a com-
prehensive analysis of the formation of the Ukrainian conservative aristocracy in the territory of Cherni-
hivschyna. For the first time, the work examines in detail specific features of the development of this social
group, including its political and cultural influences on the region. The study also reveals the influence of
internal and external factors on the processes of formation and transformation of aristocratic families, par-
ticularly in the context of changes in the socio-political situation in Ukraine. Conclusions. The study em-
phasizes the key role of Chernihivschyna in the formation of the Ukrainian conservative aristocracy, which
came from Cossack nobility. These aristocratic families had a significant influence on the preservation of
traditions and the development of the region, but faced difficulties in adapting to new political conditions.
They actively supported cultural heritage, contributing to the preservation of national identity. Thus, Cher-
nihivschyna acted not only as a political and economic center, but also as a center of cultural development,
where the conservative aristocracy played an important role.
Сіверянський літопис. 2025. № 3
26
Key words: history of Ukraine in the 19th – the early 20th c., conservative aristocracy, conservatism,
patrons, Chernihivschyna.
Наприкінці ХVIII ст. українські землі остаточно втратили свої автономістські козацькі
вольності й були поділені між двома імперіями – Російською та Австрійською. Головною
метою метрополій щодо новоприєднаних українських територій стала їх інтеграція у соці
альні, економічні, представницькі та культурні структури імперій. Російська імперська
влада проводила поступову асиміляцію місцевої еліти, яка була змушена присягати росій
ському монарху, або ж втрачала свій соціальний статус через відмову підтвердження но
білітації.
На українських землях, що ввійшли до складу Війська Запорозького (Гетьманщини),
козаки почали відігравати провідну роль в ієрархічному порядку вже в період Хмельнич
чини. Вони фактично заміщали тут давню руську шляхту, яка була не в змозі приймати
державницькі рішення, обмежившись захистом національнокультурного середовища та
м’якою опозицією до монархії. Тож уже в сер. ХVII – на поч. ХVIII ст. на цих землях фор
мується новий аристократичний стан – козацька старшина. Вона намагалась офіційно по
зиціонувати себе як спадкову шляхту, чому почасти сприяла практика утворення кланів
козацької старшини, а також підтримка цих процесів з боку гетьманів, які на цю старшину
й спиралися. Та й сама козацька старшина сприймала себе як нову еліту ще від моменту
свого утворення1. Однак водночас поміж гетьманами і старшиною сформувалося проти
борство, що було продовженням річпосполитської традиції, – зрозумілої козацькій стар
шині та яку вона прагнула культивувати й у Гетьманщині, відображення чого помітно й у
законодавстві Гетьманщини2. Усе це, власне, й сприяло падінню після смерті Хмельниць
кого майже всіх гетьманів. Саме тому козацька старшина, аж до часів К. Розумовського,
чинила опір ідеї перетворення гетьманської влади на монархічну. Неспроможність козаць
кої еліти створити власну національну монархічну ідею та поширити її на всі верстви су
спільства Гетьманщини створило обставини для проникнення сюди чужоземних імпер
ських ідей та проєктів, які пропонували кращі умови існування в обмін на лояльність та
інтеграцію в імперський дискурс.
Російська монархія пропонувала принцип «подвійної ідентичності», за яким козацькі
еліти приймали імперські ідеї та присягали на вірність імператору, натомість на приватно
му рівні зберігали свої традиції. І за це отримували збереження привілейованого статусу,
затвердженого тепер офіційно, включно з економічними правами. Так, саме в момент по
глинання колишньої Гетьманщини, в Російській імперії з’явилася «Жалувана грамота дво
рянству» (1785 р.), якою імперська влада наділила поміщиків виключним правом на воло
діння землею і кріпаками та виключним правом на державну службу, а також звільнила їх
від подушної податі, надала право торгівлі, створення мануфактур тощо3. Саме останнє й
стало ключовим чинником для колаборації козацької старшини в основній її масі4.
Це ознаменувало інтеграцію козацької старшини в ієрархічне середовище імперської
Росії. Козацькі роди здебільшого продовжували виконувати опікунську роль у житті укра
їнського суспільства, але втрачали свою стратегічну значимість у прийнятті рішень у ме
жах окремої, української, державності. У той же час, наприкінці ХVIII – на поч. ХІХ ст.
зростають площі поміщицьких землеволодінь, а селянство потрапляє в кріпосну залеж
ність від поміщиків. Ті, хто не зміг довести своє шляхетне походження або не отримав
згоди від царя, втрачав свій привілейований статус, а заразом і землі.
Інтегрувавшись у російське суспільство, отримавши статус російського дворянства,
українська старшина частково зберігала пам’ять про «козацьку звитягу» минулих років.
Часи перебування під владою Речі Посполитої також суттєво вплинули на формування
цінностей і традицій української аристократії5. Прояви збереження цих чинників відобра
зились як у культурі – мистецтві, літературі, архітектурі тощо, так і в побуті. Перш за все
це можна було відстежити на території Лівобережної України, де досить довго зберігався
суспільнополітичний та економічний центр українського життя. Саме тут були всі столи
ці Гетьманщини після Чигирина…6 Тут відбувається економічне піднесення міст, зокрема
Глухова, Ніжина, Лубен, а полковий козацький устрій, що найдовше затримався на Ліво
бережжі, обумовив і те, що саме тут утвердилась як еліта й козацька старшина. Отриман
1 ТаїроваЯковлева Т. Повсякдення, дозвілля і традиції козацької еліти Гетьманщини. Київ: Кліо, 2017.
2 Див.: Права, за якими судиться малоросійський народ / Відп. ред. Ю. Шемшученко. Київ, 1997.
3 Бойко О. Лизогуб Федір Андрійович. Енциклопедія історії України. Київ: Наукова думка, 2009. Т. 6. С. 141.
4 ТаїроваЯковлева Т. Инкорпорация: Россия и Украина после Переяславской Рады (1654–1658). Київ: Кліо,
2019; Джиджора І. Економічна політика російського правительства супроти України в 1710–1730х рр. Київ:
Кліо, 2020.
5 ТаїроваЯковлева Т. Инкорпорация: Россия и Украина после Переяславской Рады… С. 13–16.
6 Вечерський В. Гетьманські столиці України. Київ: Наш час, 2008.
Siverian chronicle. 2025. № 3
27
ня нею дворянства під час поглинання регіону Російською імперією закріпило цей її ста
тус7.
Ця «нова стара еліта» хоча й виявляла лояльність до імперії, водночас, як зазначалося
вище, прагнула культивувати власні традиції. Так, Полтава, яка ще пам’ятала поразку
І. Мазепи, незабаром стала центром мовнокультурного відродження, у витоків якого сто
яв І. Котляревський. Загалом, особливих зусиль для розвитку української національної
ідеї в умовах тотального зросійщення докладали колишні українські шляхетні роди, які
ставали справжніми патронами місцевих громад, перетворюючи свої маєтки фактично в
національнокультурні осередки.
У XIX – поч. ХХ ст. північна частина Полтавської губернії, що історично належала до
Чернігівської землі, мала значну кількість маєтків і міських володінь, власниками яких
були українські поміщики (у минулому – представники козацької старшини), які намага
лися зберегти свою національнокультурну ідентичність, перебуваючи в російській імпер
ській системі. Прагнучи зберегти давні традиції й водночас уникаючи революційних ви
ступів, аби зберегти свої економічні преференції, ця елітарна група органічно сприйняла
саме консервативний світогляд та політичні погляди. Ураховуючи те, що основна маса ко
лишніх великих козацьких старшинських родів зосереджувалася в межах Чернігівщини,
цілком закономірно, що саме цей регіон став важливим осередком зародження й існуван
ня консервативного руху в Україні. Адже місцеве дворянство намагалося зберегти свій
соціальний уклад, озираючись на традиції та історію.
Традиціоналізм проявився і в організації власного господарства колишньою козаць
кою старшиною. Володіння українських аристократичних родин на Чернігівщині були до
сить значними та мали важливе економічне й соціальне значення для регіону та країни за
галом. Багато з цих маєтків були центрами сільського господарства, де вирощували зер
нові культури, розводили худобу та займалися іншими видами аграрного виробництва –
тими, що й сторіччя до того. Працювали також млини, цукрові заводи, інші промислові
підприємства, що створювалися вже в умовах та за потребами нового, капіталістичного
ладу. У цьому проявилась осмисленість консерваторів – готовність приймати нове, хай і
обережно, у разі позитивних наслідків від цих новацій. Це дозволяє чітко розмежувати
консерватизм і реакцію.
Але водночас простежувалися й негативні наслідки від втрати козацької автономії на
цих землях. Закріпачення селян, унеможливлення нагромадження дрібного капіталу і то
тальна економічна й технічна відсталість країни в цілому поглиблювали класові протиріч
чя між людьми. Окрім цього, небажання створення умов для економічного розвитку та
ментальна зверхність російської влади поступово консервували розвиток і здійснення
промислового перевороту в Україні та Російській імперії загалом8.
У цілому сама природнокліматична ситуація та особливості економічного розвитку
Чернігівщини зумовлювали те, що й у XIX ст. тут ще панував аграрний сектор. А він, як
найбільш консервативний вид господарської діяльності, накладав відбиток і на весь хід
життя, зумовлюючи вироблення відповідного світогляду у населення та його еліти. І це
найкраще демонструє саме колишня козацька старшина, що міцно обсіла цей регіон Укра
їни.
На прикладі Чернігівщини можна простежити позитивні зрушення української аристо
кратії, меценатів, які намагалися створити сприятливі умови для розвитку економіки та
поліпшення життя української громади. Зокрема, взірцем такої діяльності були родини
Скоропадських, Тарнавських, Лизогубів, Галаганів, Милорадовичів, Стороженків, Товсто
лісів...
Так, представниками відомого українського козацького роду, який відіграв важливу
роль в історії Лівобережної України, були Скоропадські.
Родина Скоропадських мала значні маєтки на Чернігівщині: землі, сільськогосподар
ські угіддя, міські будинки. Одним із найвідоміших володінь був Тростянецький маєток,
який заснував у ХVIII ст. Іван Михайлович Скоропадський (1805–1887), дід майбутнього
гетьмана України Павла Петровича Скоропадського (1873–1945). Там знаходився великий
дендропарк, ставки, палац із багатою колекцією мистецтва та старовини, великою бібліо
текою9.
7 Грамота на права, вольности и преимущества благородного российского дворянства. Полное собрание законов
Российской империи, с 1649 года. СанктПетербург: Типя II Отделения собственной его императорского вели
чества канцелярии, 1830. Т. XXІI. С. 344–358.
8 Чуткий А. Нариси з економічної історії України (кінець ХVIII – початок ХХ ст.): на шляху до другого утверд
ження капіталізму. Ніжин, 2024. C. 115–146.
9 Ульяновський В., Лупанов О. Скоропадські. Історія та традиції гетьманського роду. Альбом. Київ: Видво «Со
фія», 1997. С. 35.
Сіверянський літопис. 2025. № 3
28
У своїх спогадах про дитинство Павло Скоропадський згадує маєток у Тростянці в по
зитивному руслі, час проводження в якому та оточення майбутнього гетьмана вплинуло
на його подальше життя і кар’єру: «Україна сприймалася як славне рідне минуле, але ніяк
не пов’язувалась із теперішнім, іншими словами, ніяких політичних міркувань, що були
пов’язані з відновленням України, не було»10.
Родинний будинок Скоропадських у Тростянці був справжньою берегинею культових
українських старожитностей. На стінах висіли картини автентичних «Мамаїв» та зобра
ження українських гетьманів, серед яких був і портрет І. Мазепи. Оселя була сповнена
різноманітних колекцій стародруків, зброї козацьких часів та елементів українського по
буту і мистецтва. Родина шанобливо ставилася до української пісні та музики, а з маєтку
часто можна було чути думи у виконанні бандуристів.
З особливою пристрастю в родині Скоропадських ставилися до землі: вони мали чима
лі городи та розкішні сади, у сім’ї створювався культ хліба, що в майбутньому вплинуло
на Павла Скоропадського, який вбачав у хліборобському середньому класі основу для по
зитивних перетворень у державі.
Обробляти землю й працювати в садах юного Павла Скоропадського привчав його дід
Іван, який активно засаджував рідкісними деревами, агрокультурами та різноманітними
рослинами свої території. Іван Скоропадський створив один із найкращих в Україні ден
дропарків, що був розташований серед його помістя у Тростянці, яким можна милуватися
й сьогодні.
Окрім розвитку садовопаркового мистецтва, Іван Скоропадський опікувався життям
селян: допомагав розвивати народну освіту, займався будівництвом шкіл та брав важливу
участь у дебатах щодо скасування кріпацтва.
У свою чергу батько Павла Скоропадського та син Івана – Петро Іванович Скоропад
ський (1834–1885) – також відіграв важливу роль в історії Лівобережної України. Він на
родився у 1834 р. і був прямим нащадком гетьмана Івана Скоропадського. Петро Скоро
падський був великим землевласником і провідним представником аристократії свого ча
су – володів значними маєтками на Чернігівщині, що робило його одним із найвпливові
ших діячів у регіоні. Як і його предки, він займався благодійництвом, підтримував розви
ток освіти та культури, що теж відповідало духу консервативної течії політичної думки у
межах європейської цивілізації.
У 1873 р. Петро Скоропадський одружився з Марією Андріївною Миклашевською, яка
також походила зі знатного українського роду з Чернігівщини. Цей шлюб укріпив родинні
зв’язки між двома провідними аристократичними сім’ями України й відповідав усталеній
практиці збереження та примноження родинних володінь, що сягала корінням річпоспо
литських традицій.
Скоропадський був патріотом своєї землі і постійно дбав про добробут своїх селян.
Він продовжував традиції предків, підтримуючи українську культуру та мову навіть у
складні часи політичних змін в імперії. Він дбав про освіту, фінансував школи та сприяв
розвитку інфраструктури в Чернігівській губернії, зокрема у своїх маєтках. Він також мав
вплив у політичному житті тогочасної Російської імперії, був поважним представником
української аристократії при царському дворі. Однак його діяльність була більше зосеред
жена на внутрішніх справах родини та розвитку української культури на місцевому рівні.
Петро Іванович Скоропадський був освіченою людиною, його бібліотека налічувала
повні комплекти популярних часописів, таких, як: «Вісник Європи», «Слово», твори філо
софів Гегеля та Огюста Конта, книги про Авраама Лінкольна, Отто фон Бісмарка, трактат
«Бог у природі» тощо. Однак найбільше тут було літератури про сільське господарство,
промисли, лісництво, економіку, політекономію, фізіологію, конярство, природознавство,
гомеопатію. Зокрема, у бібліотеці був комплект «Трудів вільного економічного товарист
ва» і навіть «Капітал» К. Маркса. Із книг з украіністики в бібліотеці були лише «Материа
лы для истории воссоединения Руси» П. Куліша, «Гаидамаччина» та «Политические дви
жения русского народа» Д. Мордовця11.
Сучасники порізному оцінювали Петра Івановича як людину. Офіційна оцінка була
виключно позитивною. З іншого боку, хтось постійно поширював чутки про його схиль
ність до хабарництва: «виманювання останніх крихт у вдів, сиріт та дрібних дворян ...
трудом накопичених дрібних заощаджень»12. Анонімні листи подібного змісту надсилали
ся по смерті П. Скоропадського його дружині.
10 Скоропадский П. Мое детство на Украине. Скоропадський П. Спогади: кінець 1917 – грудень 1918. Київ–Філа
дельфія, 1995. С. 387.
11 Ульяновський В., Лупанов О. Скоропадські. Історія та традиції гетьманського роду… С. 35.
12 Там само.
Siverian chronicle. 2025. № 3
29
І все ж пам’ять про значні заслуги П. Скоропадського перед краєм довго зберігалася на
Чернігівщині. Майбутній гетьман України, син Петра Івановича, у листах до матері в
1890х рр. описував, як чернігівське дворянство віддавало шану батькові на Губернському
зібранні – «там були численні оваціі»13.
Отже, родина Скоропадських, хоча й була частиною загальноімперської аристократії,
але в той же час плекала та зберігала традиційні козацькі, а відтак українські цінності: лю
бов до свободи, мови, культури та музики. Іван Скоропадський, який активно займався
вихованням свого онука Павла, майбутнього гетьмана України, привчив його до шануван
ня традицій та моральних цінностей, що притаманні українцям. У період Української дер
жави Павло Скоропадський намагався скористатися уроками свого діда та втілити в жит
тя підходи, яких його навчав дід14.
У спогадах про дитинство Павло Скоропадський зазначав: «Уся моя родина була дуже
віддана російським царям, але в усьому підкреслювалось якось, що ми не є великоросами,
а є малоросіянами (українцями), як тоді говорилось, знатного походження»15.
Іван Михайлович Скоропадський був одружений з Єлизаветою Петрівною Тарнов
ською, родовий маєток якої розташовувався неподалік Тростянця і мав назву Качанівка.
Обидві родини, Тарновські та Скоропадські, будучи нащадками відомих козацьких стар
шинських родів, плекали свою національну ідентичність та шанували українську історію.
Григорій Степанович Тарновський (1788–1853), перший власник Качанівки, створив міс
це, яке приваблювало відомих українських діячів, зокрема Тараса Шевченка, з яким він
мав дружні стосунки16. Вважаємо, що перетворення родинних гнізд старої козацької стар
шини (тепер уже в статусі дворян Російської імперії) на вагомі осередки української куль
тури та збереження давніх національних традицій так само було елементом їх консерва
тивної суспільнополітичної орієнтації, що відповідало аналогічним настроям більшості
представників старої аристократії і в інших європейських народів того часу. Найбільше
подібності тут маємо з польською шляхтою, що засвідчує наші традиційні зв’язки й вод
ночас дозволяє вести мову про це явище як м’яку опозицію російській імперській владі.
Для прикладу, так само, як Скоропадські зробили свій маєток у Тростянці осередком
збереження українських історикокультурних традицій, подібно й Григорій Тарновський
за досить короткий період перетворив своє помістя у Качанівці з маргінальної місцини в
неймовірно вишуканий за часом шляхетний маєток. Окрім самої садиби, було створено
величезний парк з рідкісними породами дерев та рослин. Григорій Степанович Тарнов
ський також успадкував великі володіння у Полтавській, Чернігівській та Київській гу
берніях, де він опікувався розвитком різних дрібних і великих заводів, фабрик та цукрова
рень17.
Тарновський з особливою цікавістю ставився до мистецтва та поезії, тому мав великі
колекції творів літератури й вишукані рідкісні картини художнього мистецтва. Окрім цьо
го, він підтримував розвиток музики та театру як на місцевому, так і на загальноімпер
ському рівні.
Не залишивши по собі нащадків, Григорій Степанович передав маєток у Качанівці си
ну свого двоюрідного брата, Василю Васильовичу Тарновському (1810–1866).
Наступний власник Качанівки з дитинства вирізнявся хистом до науки та різноманіт
них промислів. Брав участь у публічних обговореннях та підготовці до реформи 1861 р. зі
звільнення селян від кріпосного рабства. До того ж, обіймав різноманітні місцеві та гу
бернські посади, займався поліпшенням життя та розвитку поміщицьких селян. Василь
Тарновський допомагав розвивати народну освіту, засновуючи та фінансуючи відповідні
заклади освіти для сільських дітей.
Як і предки Василя Васильовича, він займався благодійництвом, хоч сам і не вважав
себе таким. Будучи людиною, сповненою розуму та статків, Василь Тарновський брав ак
тивну участь у культурнопросвітницькій діяльності та підтримував стосунки з багатьма
тогочасними митцями, поетами, іншими інтелектуалами.
Особливими були відносини Тарновського з Пантелеймоном Кулішем. Василь Васи
льович фінансово допомагав публікувати твори письменника, які не друкувались у росій
ських журналах, і натомість не просив нічого взамін.
13 Ульяновський В., Лупанов О. Скоропадські. Історія та традиції гетьманського роду… С. 35.
14 Терещенко Ю. Павло Скоропадський – творець Української держави. Вісник КНЛУ. 2018. Вип. 23. С. 10–14.
15 Скоропадский П. Мое детство на Украине. С. 387.
16 Терещенко Ю. Павло Скоропадський – творець Української держави. С. 10–14.
17 Вечерський В. Палацовопарковий ансамбль у Качанівці. Пам’ятки України: історія та культура. 2000. № 1.
С. 7–15; Вечерський В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження,
фіксація. Київ: Видчий дім А.С.С., 2005. С. 86–94; Товстоляк Н. Інтер’єри садиби Качанівка кінця ХІХ – почат
ку ХХ ст. Сіверщина в історії України. 2015. Вип. 8. С. 30–37; Шевченко Б. Качанівка, душі спочинок. Київ:
Гнозіс, 2011.
Сіверянський літопис. 2025. № 3
30
Вивчаючи активно історію, право та етнографію, В. Тарновський, як і багато представ
ників старої, земельної аристократії в різних країнах Європи, проявляв цікавість до колек
ціонування, що пізніше справить враження на його старшого сина. Як і Скоропадські,
Тарновські збирали старовинні реліквії та об’єкти українського культурного надбання, що
прикрашали стіни їх родинного палацу у Качанівці. Різноманітні портрети відомих геть
манів та гетьманш, церковних діячів, осавулів і полковників – усе це й багато чого іншого
зображувалося на картинах у коридорах і лицарській залі Качанівського палацу.
Допомагаючи живописцям і поетам у їх мистецькому розвитку, В. Тарновський усе ж
так і не став загальновідомим меценатом. А проте він справив неабияке враження на своїх
сучасників, і передусім на свого старшого сина Василя.
Василь Васильович Тарновськиймолодший (1838–1899) за старою сімейною традиці
єю охрестився під ім’ям Василь. Із дитинства він проявляв цікавість до старожитностей.
Навчаючись у Москві та Києві, він купував різноманітні історичні артефакти, які в май
бутньому оформлював у колекції в родинному маєтку в Качанівці. Окрім антикварних ре
чей, які він знаходив на місцевих ринках, Василь Васильович вдавався до пошуків і до
слідження колишніх панських маєтків, навколишніх сіл та вів активні дискусії з передови
ми вченимиісториками свого часу, котрі мали пієтет і повагу до цього представника ко
зацького роду.
Василь Васильович Тарновський був активним учасником археологічних досліджень і
фінансував відповідні експедиції для пошуків старовинних речей. Особлива увага Тарнов
ського була прикута до князівських і козацьких часів.
Як і його батько, В. Тарновськиймолодший проявляв хист до громадськополітичної
діяльності, обіймаючи посади губернського секретаря та повітового маршалка, чим теж
повторював характер життєвого шляху представників старої аристократії в інших країнах
європейської цивілізації. До того ж, Тарновський долучився до знакових суспільнополі
тичних подій в історії України того часу. Зокрема, брав активну участь і робив пожертви
на встановлення пам’ятника Б. Хмельницькому в Києві та І. Котляревському в Полтаві.
Фінансово підтримував український істориколітературний журнал «Кієвская старина» та
проєкт створення Київської громадської бібліотеки.
Як було вже зазначено, В. Тарновський проявляв інтерес до археологічних досліджень.
Однак, окрім цього, він доглядав та реконструював за власні кошти могили відомих укра
їнців. Так, щорічно був організатором подорожей до Канева, для відвідин та відання шани
Кобзарю. Саме за кошти качанівського благодійника Василя Тарновського було впоряд
ковао могилу Тараса Шевченка, яка довгий час перебувала в занедбаному стані.
Будучи відомим колекціонером, В. Тарновськиймолодший збирав старожитності та
видавав альбоми з художніми творами, які були пов’язані з Тарасом Шевченком. Щороку,
у шевченківські роковини, Тарновський влаштовував великі поминальні обіди власним
коштом, після яких шанувальники поета облаштовували Чернечу гору, приводячи її в по
рядок.
Не забував Василь Васильович і про сім’ю П. Куліша. Сім’я письменника отримувала
допомогу від Тарновських.
Але головною справою життя Василя Тарновського була його колекція, яку він збирав
і облаштовував усе своє життя. Маєток у Качанівці, завдяки власнику, наприкінці XIХ ст.
перетворився на справжній музей української минувшини. Тут можна було знайти різно
манітні речі доісторичної епохи, часів Русі, козаччини – Хмельниччини та Гетьманщини
тощо. Зали з портретами відомих українських діячів перетиналися зі справжнім середньо
вічним та ранньомодерним арсеналом зброї, прапори і хоругви нагадували часи перемог і
нищівних поразок...
Завдяки колекціям, які збирали у своєму маєтку Тарновські, до наших днів дійшло чи
мало цінних артефактів, які мають важливе значення для української історії та оберіга
ються державою в найвизначніших музеях.
Витрачаючи гроші на чималі пожертви, реліквії та рідкісні речі, які становлять істо
ричну значимість, В. Тарнавськиймолодший поступово втрачав фінанси на утримування
такого величезного маєтку, як Качанівка, зі своїми садами, парками та сільськими ремес
лами. Наприкінці ХІХ ст. він був змушений продати маєток у добрі руки; значна частина
колекції за його бажанням склала головний фонд Музею Українських старожитностей
(нині – Чернігівський державний історичний музей ім. В.В. Тарновського), який 1897 р.
він відписав Чернігівському земству18.
Ще одним видатним козацьким родом на Чернігівщині є сім’я Лизогубів. Першим ві
домим представником цього роду був Юхим Якович Лизогуб (1651–1704), який служив
на різних урядових посадах у Чернігівському полку в др. пол. XVII ст. Його сини, Яків
18 Половець В. Династія качанівських благодійників. Сіверянський літопис. 2018. № 4. С. 142–149.
Siverian chronicle. 2025. № 3
31
Юхимович (1675–1749) і Семен Юхимович (1677–1734) Лизогуби, продовжили батьків
ську справу, ставши активними учасниками політичного життя тогочасної України. Окрім
державних урядників, у родині були також дипломати, військові та митці. Як і Тарнов
ські, Лизогуби вирізнялися любов’ю до колекціонування старовинних ікон, картин, зброї
та української атрибутики часів козаччини – подібно до дій аристократії в інших європей
ських країнах, особливо ж в Англії та Польщі19.
Родина Лизогубів мала хист до підприємницької діяльності та зналася на аграрних
справах, оскільки мала великі території під скотарські господарства, що розвивалися «в
ногу з часом». Але й у цьому простежується відданість консерватизму. Адже аграрна спе
ціалізація українських поміщицьких господарств відповідала внутрішньо ідеям традиціо
налізму, а в історичній площині зв’язувала їх господарів з минулими поколіннями...
Не були Лизогуби скупими на благодійництво. Зокрема, підтримували будівництво
храмів і розвиток благоустрою сіл та містечок, якими володіли. Так, Яків Кіндратович Ли
зогуб (1620–1698) заповів неабиякі кошти на користь КиєвоПечерської лаври, Софії Ки
ївської та чернігівських монастирів – Борисоглібському та ІллінськоТроїцькому.
Інший представник цього роду – Семен Юхимович Лизогуб (1677–1734) – був прибіч
ником І. Мазепи та залишався йому вірним аж до доленосної битви під Полтавою. Після
поразки у битві він мав би бути репресований, проте йому вдалося уникнути цього сцена
рію завдяки шлюбу з донькою І. Скоропадського. Саме з цього періоду починаються сі
мейні відносини цих родів.
У середині ХVIII ст. Лизогуби намагалися захищати козацькі вольності на правах ко
зацької старшини й мали вплив на ключові рішення в Малоросійській колегії. Передусім
цей вплив мав Яків Юхимович Лизогуб, який, окрім державних справ, знався ще й на
юриспруденції, саме він одним із перших узагальнив правничу систему «малоросійського
народу», за яким можна було відстоювати свої права перед судом20.
З другої половини ХVII ст. родина Лизогубів володіє маєтністю у Седніві, колишньо
му сотенному містечку Чернігівського полку, а згодом – волосному місту Малоросійської
губернії. Саме Седнів у наступні століття став родинним помістям родини Лизогубів. І во
ни, так само як Скоропадські та Тарновські у своїх маєтках, зробили з провінційного міс
течка справжню перлину Чернігівської землі. Саме за часів Лизогубів у Седніві (Снов
ську) було зведено кам’яницю, храми та мальовничі садовопаркові комплекси, неподалік
яких згодом була побудована родинна садиба.
Розбудовою паркового комплексу з особливою пристрастю займався Іван Іванович Ли
зогуб (1787–1867). Завдяки його зусиллям були посаджені найрізноманітніші садовопар
кові рослини та дерева, а територія оздоблена новими архітектурними ансамблями.
У цих місцях частим гостем був Т. Шевченко, який товаришував з багатьма визначни
ми аристократичними українськими родинами. Отже, Лизогуби в цьому випадку не були
винятком зпоміж місцевих українських дідичів. Особливі відносини у Шевченка були з
молодшим братом Іллі Лизогуба, Андрієм, який не шкодував грошей на мистецтво та
створював усі умови для свого друга.
До того ж, І. Лизогуб славився свободолюбними поглядами на реформу зі скасування
кріпацтва, але й це відповідало засадам консерватизму – здоровий глузд був засадничим
принципом у ставленні класичних консерваторів щодо змін для подальшого розвитку. На
приклад, кріпаки, які на той час були у власності Лизогуба, не були переобтяжені робо
тою й мали гарний вигляд.
Але одним із найвідоміших представників роду Лизогубів був Федір Андрійович
(1851–1928). Він став відомим передусім завдяки активній участі в політичному та су
спільному житті21. Ф. Лизогуб встиг обійняти декілька вагомих посад на земському рівні
в Чернігівській, а згодом і в Полтавській губерніях. Як представник заможної верстви,
мав у володінні цегляний завод, а також великі землеволодіння в обох губерніях22.
Поряд із активною громадською діяльністю, у кращих традиціях сім’ї Лизогубів, Фе
дір активно займався й меценатством: реконструкцією освітніх закладів та гуманітарною
допомогою селянам і землевласникам, що постраждали внаслідок стихійних лих. Окрему
увагу варто приділити його ставленню до української культури та передових українських
митців і поетів. Так Ф. Лизогуб, як впливовий губерніальний діяч, ініціював установлення
пам’ятника І. Котляревському в Полтаві, а згодом – зведення будинку губернського зем
ства. Цей будинок викликав неоднозначну реакцію в імперії, оскільки був побудований в
19 Бовуа Д. Трикутник Правобережжя: царат, шляхта і народ. 1793–1914 рр. Київ: Кліо. 2020.
20 Права, за якими судиться малоросійський народ. С. 547.
Лизогуб Федір Андрійович21 Бойко О. . С. 141.
22 Самохіна Н. Родина Лизогубів та її внесок у розвиток культури. Скарбниця української культури. 2006. Вип. 7.
С. 55–56.
Сіверянський літопис. 2025. № 3
32
новому на той час стилі – «національному модерні», що викликало негативну реакцію у
царя, який прирівняв цей стиль до «вульгарної мазепинщини»23.
Політичні переконання Ф. Лизогуба тяжіли до ліберального консерватизму з україн
ським культурницьким нахилом. Прагнучи поступово модернізувати українське суспіль
ство, він виступав відвертим прихильником реформ, зберігаючи при цьому історичні тра
диції.
Нову реальність, яка виникла після подій 1917 р. – з більшовицьким терором та хао
сом – Федір Андрійович не прийняв.
Ф. Лизогуб відігравав важливу роль в Українській Державі під проводом гетьмана
П. Скоропадського. У травні 1918 р., після приходу Скоропадського до влади, саме Федір
Лизогуб був призначений головою Ради міністрів Української держави (прем’єрмініст
ром), а також обійняв посаду міністра внутрішніх справ. Довірення йому цієї, другої за
значимістю посади після гетьманської в ієрархії управління в Українській Державі, безпе
речно, забезпечувалося також і тотожністю політичної платформи обох діячів – Ф. Лизо
губа та П. Скоропадського, – заснованої на консерватизмі.
Лизогуб активно працював над стабілізацією державного управління. Зокрема, нама
гався вирішити складні питання, пов'язані із землеволодінням та земельною реформою.
Під його керівництвом було розроблено низку законодавчих ініціатив, спрямованих на
розвиток економіки та забезпечення внутрішнього порядку в умовах політичної неста
більності в Україні. Лизогуб також підтримував ідею сильної централізованої влади, здат
ної ефективно керувати державою та протистояти зовнішнім загрозам24.
Проте, попри всі зусилля П. Скоропадського та Ф. Лизогуба, політична ситуація в
Україні залишалася дуже складною, і досягти значних успіхів не вдалося. Після падіння
гетьманату наприкінці 1918 р. Лизогуб залишив свою посаду та емігрував разом із гетьма
ном за кордон – до Югославії, залишивши родину в Седніві. Його дружина Олександра
Федорівна та чотири доньки, усі освічені й талановиті, працювали в шкільній освіті, проте
жили у великій бідності. Після конфіскації маєтку вони мешкали в скромних умовах,
терплячи матеріальні труднощі та моральне приниження. У 1922 р., не витримавши важ
ких умов, Олександра Федорівна змінила прізвище на Левіц і виїхала з доньками до Пет
рограду, де їхні сліди зникли. Лише у 1980х рр. донька Олена, артистка Маріїнського те
атру, намагалася повернутися до Седнева, але їй було відмовлено25.
Сьогодні, завдяки зусиллям музейних працівників, пам’ять про родину Лизогубів по
ступово відновлюється. Проте колишній палац, переданий під музей, усе ще потребує ка
пітального ремонту та реставрації26.
Ще одним відомим родом в аристократичному середовищі Чернігівської землі були
Милорадовичі, що походили із Сербії, але міцно ввійшли в історію України. Вони були
представниками сербської аристократії, які на поч. XVIII ст. переселилися на українські
землі, де вкоренилися й поріднилися з багатьма впливовими козацькостаршинськими ро
динами. Це дозволило Милорадовичам здобути численні маєтності та посісти важливе
місце серед соціальнополітичної еліти як пізньої Гетьманщини, так і Російської імперії27.
Засновником гілки роду, яка вкоренилася на Чернігівщині, був Михайло Ілліч Милора
дович (1650–1726), який за успішне виконання дипломатичних завдань у Чорногорії отри
мав від Петра I маєток на Лівобережній Україні28.
Протягом століть Милорадовичі активно збільшували свої статки та вплив у регіоні.
Вони стали власниками значних земельних маєтків і промислових підприємств, таких, як
цукрові заводи та винокурні.
Григорій Олександрович Милорадович (1839–1905), один із найвідоміших представни
ків цього роду, відіграв значну роль у громадськополітичному житті Чернігівщини. Він
був активним учасником місцевої Громади, брав участь у підготовці реформи зі скасуван
ня кріпацтва, а також обіймав посаду предводителя дворянства Чернігівської губернії. Йо
го діяльність мала великий вплив на розвиток регіону, зокрема через заснування та під
тримку Чернігівської губернської вченої архівної комісії, яка об’єднала місцевих дослід
ників і краєзнавців29.
23 AVE. До 100ліття Гетьманату Павла Скоропадського / За заг. ред. Л. Івшиної. Київ: ТОВ «Українська прес
група», 2018. С. 319–338.
24 Там само.
25 Кривда М. «Паникровопивці», які врятували селян від голоду. Голос України. 2019. № 75. 18 квітня. С. 4.
26 Там само. С. 1, 4.
27 Коваленко О. Громадськополітична та наукова діяльність Г.О. Милорадовича (1839–1905): Дис... канд. наук:
07.00.01. Чернігів, 2011. С. 21, 22, 23, 59, 155.
28 Там само.
29 Там само.
Siverian chronicle. 2025. № 3
33
Г. Милорадович був представником консервативного напряму в українській історіо
графії, зосередившись на вивченні історії та генеалогії дворянства. Його «Родословна
книга Чернігівського дворянства», видана у 1901 р., довгий час залишалася основним
джерелом інформації про цю соціальну верству. Світогляд Милорадовича, що поєднував
лояльність до дворянських традицій і національної культури, відобразився у його дослід
женнях родинної історії.
Життєва ідеологія Г. Милорадовича також характеризувалася так званою «подвійною
лояльністю» – одночасною підтримкою імперської влади та української національної
культури, яка для його родини стала рідною. Він був прихильником збереження привілеїв
дворянства, але також визнавав і підтримував національні ідеї. Це подвійне ставлення від
ображалося в його дослідженнях історії власної родини та ширшої любові й поваги до іс
торії українського дворянства, яку він досліджував, і при цьому постійно підкреслював
роль дворянських «гнізд» у збереженні культурної спадщини30.
Милорадовичі, безумовно, були впливовими фігурами на Чернігівщині: поєднуючи
сербські корені з українським патріотизмом, вони змогли сприяти розвитку регіону та йо
го інтеграції в ширший історичний контекст майбутніх державотворчих подій.
Згадуючи про визначні родини Чернігівщини, що за характером своєї суспільної діяль
ності тяжіли до консерватизму, неможливо не згадати про Стороженків і родину Галага
нів, які стояли на проукраїнських позиціях і активно розвивали українську культуру в
умовах політики зросійщення.
Родина Галаганів походить зі старовинного козацького роду, який мав значний вплив
на розвиток Лівобережної України, зокрема Чернігівщини. Засновник роду, Гнат Іванович
Галаган (?–1748), був козацьким полковником Прилуцького та Чигиринського полку. Йо
го нащадки займали важливі адміністративні посади, були активними учасниками су
спільного та політичного життя, зберігаючи тісний зв’язок із Чернігівщиною.
Щодо поглядів родини, то Галагани були переважно консерваторами: вони зберігали
традиційні цінності, зокрема високий ступінь релігійності та відданості усталеним су
спільним відносинам, а тому з обережністю ставилися до реформ, зокрема до селянської
реформи 1861 р.31
Родина Стороженків також мала козацьке походження й була однією з впливових на
Лівобережній Україні. Засновник роду – Іван Федорович Стороженко (1620–1693), який
був полковником Прилуцького полку і брав активну участь у політичному житті козаць
кої держави. Родина Стороженків володіла значними маєтками на Чернігівщині й тісно
співпрацювала з іншими впливовими родинами регіону, такими, як Галагани, Милорадо
вичі, Лизогуби.
Погляди родини Стороженків, подібно до Галаганів, також були консервативними: во
ни відстоювали збереження традиційного укладу життя та соціального порядку; брали
участь у суспільнополітичному житті регіону, впливаючи на розвиток Чернігівщини; під
тримували ідеї поступових змін, але уникали радикалізму, особливо коли йшлося про пи
тання селянства та земельних реформ. Отже, консерватизм тут знову постає в цікавій іпо
стасі, що не заперечує змін, якщо вони справді мали продуктивну роль і не несли жодних
загроз для подальшого нормального розвитку регіону та країни загалом. Усе це про
явиться і в часи Української Держави, яка згуртує представників усіх цих родин. Та, на
жаль, тогочасне українське суспільство буде прагнути швидких змін і не задумуватиметь
ся над їх наслідками.
Один із знаних представників родини – Микола Володимирович Стороженко (1842–
1942), український історик і педагог. На прикладі його життєвого шляху, який він відоб
разив у мемуарах, можна простежити, як зросійщені потомки козацької старшини посту
пово із «малоросіян» ставали українцями. Микола Володимирович мав глибоке розуміння
історичних процесів і ролі України в них. Його погляди розвивалися під впливом досвіду
та оточення, відображаючи складну еволюцію від «малоросійства» (відчуття належності
до Малоросії, яка вважалася частиною Російської імперії) до усвідомленого «українства»
(ідентифікації себе як частини української нації).
М. Стороженко ретельно аналізує минуле України, зокрема її козацьку спадщину. Він
розмірковує над тим, як козаччина формувала національну свідомість українців і яким чи
ном ця свідомість зберігалася чи втрачалася протягом століть. Стороженко відчуває себе
частиною цієї козацької традиції, і це усвідомлення впливає на його ставлення до сучасної
йому України.
30 Шевченко Б. Качанівка, душі спочинок. С. 120.
31 Будзар М. Влада, суспільство, родина в листах Григорія Ґалаґана до дружини (січень–травень 1858 р.). Сіве-
рянщина в історії України. 2016. Вип. 9. С. 316–317.
Сіверянський літопис. 2025. № 3
34
Один із ключових аспектів його світогляду – розуміння того, що українська свобода,
як він висловлюється, «перебуває в стані сплячки». Він вважав, що відсутність сильних
лідерів, або, як він їх називає, «будителів», стала причиною занепаду козацької традиції та
втрати національної єдності. Стороженко бачив своє завдання в тому, щоб пробудити на
ціональну свідомість, нагадати українцям про їхнє історичне коріння та важливість бо
ротьби за власну незалежність32.
Отже, аристократія Чернігівщини зберігала старовинні традиції та звичаї, які часто
спиралися на ідеали, закладені ще в часи Гетьманщини. Родини Галаганів та Стороженків,
будучи частиною цієї еліти, підтримували зв’язок із Православною Церквою та місцевими
культурними інституціями, що допомагало утримувати статускво та підсилювати їхній
вплив на місцеве населення. Їхній авторитет, що сягав корінням минулих часів, також об’
єктивно обумовлював їх консервативні погляди, що зберігалися протягом багатьох поко
лінь. Сприяли цьому й природногеографічні умови та характер господарського комплек
су, властивий для родинних гнізд українських шляхетних родів. До певної міри можна
сказати, що консерватизм був ще й засобом збереження зниклих реалій минулого, коли
Україна мала власну державність, хай і в урізаному форматі Гетьманщини.
Досліджуючи життя та діяльність українських дідичів на Чернігівщині, можна виокре
мити певну тенденцію, яка виникла в контексті соціальноекономічних та культурноісто
ричних умов життя українців. Цю тенденцію вдало окреслив П. Куліш у публіцистичному
циклі 1861 р. «Листи з хутору»: головна ідея, що подавалася тут читачеві, отримала умов
ну назву «хуторянська філософія».
Ця філософія базується на ідеї життя в ізоляції від міської суєти, зосередженого на
землеробстві, духовному розвитку, збереженні національних традицій та близькості до
природи. Для прихильників цієї філософії хутір символізує ідеал гармонійного життя, де
людина перебуває в єдності з природою, працює на власній землі і живе за законами пат
ріархальної моральності. Перш за все – це було реакцією на індустріалізацію, урбанізацію
та модернізацію, які вносили зміни в традиційний сільський спосіб життя, а в приховано
му контексті – м’яку опозицію імперії. Ця філософія пропагувала повернення до природ
ного, спокійного і автентичного життя на хуторі, де людина могла б знайти справжнє
щастя та задоволення. Якщо ж говорити про представників козацької старшини, то вони,
маючи значні земельні володіння та відчуваючи загрозу з боку нових соціальних і полі
тичних змін, часто зверталися до ідеалів хуторянського життя як до способу збереження
традиційної культури та свого соціального статусу.
Маючи панський статус та великі статки, аристократичні родини Чернігівщини могли
б займатися марнотратством та вижимати із селянкріпаків останні сили, проте часто від
бувались абсолютно протилежні речі: для селян будувались освітні заклади, ремонтува
лись храми, створювалися фонди допомоги від стихійних лих тощо.
Важливо зазначити, що підтримка аристократами т. зв. «хуторянських» ідеалів сприя
ла збереженню традиційної культури та звичаїв у середовищі українського селянства. Ор
ганізовуючи культурні заходи, українські аристократи підтримували розвиток народної
творчості, збереження мови та фольклору. Це, врештірешт, допомогло зміцнити націо
нальну ідентичність місцевого населення й протистояти асиміляційним процесам, що ма
ли місце у більш урбанізованих регіонах.
З іншого боку, прихильність до «хуторянської філософії» сприяла соціальній ізоляції
та створенню умов для розвитку маргінального (або побутового) консерватизму, який на
довго вкоренився в середовищі населення регіону. Ідея хутору як ідеального місця для
життя передбачала відокремленість від зовнішнього світу, що могло призвести до ізоляції
регіону від загальнонаціональних процесів та інновацій. Це, у свою чергу, сприяло збере
женню традиційних соціальних структур, але також заважало адаптації до нових викликів
часу.
«Хуторянська філософія» також відіграла важливу роль у розвитку української літера
тури та мистецтва. Вона надихала багатьох письменників і митців, які бачили в житті на
хуторі джерело духовної сили та національної автентичності. Літературні твори, що опи
сували життя на хуторі, стали важливою частиною української культурної спадщини, про
пагуючи ідеали природності, простоти та близькості до рідної землі.
Світогляд українських консерваторів поч. ХХ ст. зріс на традиціях та соціокультурних
ідеалах старшинських аристократичних сімей Чернігівщини, що, безумовно, справило ве
ликий вплив як на селян, так і на тогочасну українську еліту.
Отже, вплив «хуторянської філософії» аристократичних родів Чернігівщини був дво
значним: вона допомагала зберігати національну ідентичність і культурну спадщину, але
32 Пазюра Н. Микола Стороженко у світлі своїх спогадів. Історіографічні дослідження в Україні. 2008. Вип. 19.
С. 4–9.
Siverian chronicle. 2025. № 3
35
водночас сприяла соціальній ізоляції та економічній стагнації. Її спадок відіграв значну
роль у майбутніх визвольних змаганнях та становленні української незалежності. Для су
часної України це є важливим уроком, де збереження традицій має поєднуватися з відкри
тістю до інновацій та змін.
Також маємо визнати, що Чернігівщина стала основним осередком культивування кон
сервативних ідей. А це, своєю чергою, засвідчує, що саме в цьому регіоні зосередилися
нащадки еліти колишньої Гетьманщини. Бо ж саме ці особи через консерватизм зберігали
тяглість культурноісторичних (а отже, у перспективі – і державних) традицій, що були
закладені ще в часи постання Гетьманщини.
Окрім цього, ураховуючи той факт, що місцева аристократія чимало зробила для під
вищення культурного рівня краю, так само як і забезпечення інших потреб широких
верств місцевого населення, – це спростовує негативне сприйняття консервативної ідео
логії загалом. Однозначно, український консерватизм не мав нічого спільного з росій
ським охранительством. І це вкотре доводить діаметральну протилежність усього суспіль
нополітичного життя України та Росії. І водночас – контекстуальність української тради
ції консерватизму в загальноєвропейському вимірі.
References
Boiko, O. (2009). Lyzohub Fedir Andriiovych. Entsyklopediia istorii Ukrainy [Lyzohub Fedir Andriio
vych. Encyclopedia of Ukrainian history]. Kyiv, Ukraine.
Bovua, D. (2020). Trykutnyk Pravoberezhzhia: Tsarat, shliakhta i narod. 1793–1914 rr. [The Right
Bank triangle: Tsarism, nobility, and people. 1793–1914]. Kyiv, Ukrainе.
Budzar, M. (2016). Vlada, suspilstvo, rodyna v lystakh Hryhoriia Galahana do druzhyny (sichen–tra
ven 1858 r.) [Power, society, family in letters of Hryhorii Galahan to his wife (January – May 1858)]. Si-
vershchyna v istorii Ukrainy – Siverschyna in the history of Ukraine, 9, P. 315–318. Kyiv, Ukraine.
Chutkyi, A. (2024). Narysy z ekonomichnoi istorii Ukrainy (kinets XVIII – poch. XX st.): na shliakhu
do druhoho utverdzhennia kapitalizmu [Essays on the economic history of Ukraine (the late 18th – the early
20th c.): on the way to the second establishment of capitalism]. Nizhyn, Ukraine.
Dzhydzhora, I. (2020). Ekonomichna polityka rosiiskoho pravytstva suproty Ukrainy v 1710–
1730kh rr. [The economic policy of the Russian government against Ukraine in 1710s–1730s]. Kyiv,
Ukraine.
Ivshyna L. (Ed.). (2018). AVE. Do 100littia Hetmanatu Pavla Skoropadskoho [AVE. To the 100th An
niversary of the Hetmanate of Pavlo Skoropadsky]. Kyiv, Ukrainе.
Kryvda, M. (2019). «Panykrovopyvtsi», yaki vriatuvaly selian vid holodu [«Bloodsucking nobles»
who saved peasants from famine]. Holos Ukrainy – Voice of Ukraine, 75, Р. 1, 4. Kyiv, Ukraine.
Paziura, N. (2008). Mykola Storozhenko u svitli svoikh spohadiv [Mykola Storozhenko in the light of
his memories]. Istoriohrafichni doslidzhennia v Ukraini – Historiographical research in Ukraine, 19,
Р. 229–239. Kyiv, Ukraine.
Polovets, V. (2018). Dynastiia Kachanivskykh blahodiinykiv [The Dynasty of Kachanivka Benefac
tors]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 4, P. 142–149. Kyiv, Ukraine.
Samokhina, N. (2006). Rodyna Lyzohubiv ta yii vnesok u rozvytok kultury [The Lyzohub family and
their contribution to culture]. Skarbnytsia ukrainskoi kultury: – Treasury of Ukrainian culture, 7, Р. 55–56.
Kyiv, Ukraine.
Shemshuchenko, Yu. (1997). Prava, za iakymy sudytsia malorosiiskyi narod [Laws by which little Rus
sian people are judged]. Kyiv, Ukraine.
Shevchenko, B. (2011). Kachanivka, dushi spochynok [Kachanivka, a rest for the soul]. Kyiv, Ukraine.
TairovaYakovleva, T. (2017). Povsiakdennia, dozvillia i tradytsii kozatckoi elity Hetmanshchyny
[Everyday life, leisure, and traditions of Cossack elite of the Hetmanate]. Kyiv, Ukraine.
TairovaYakovleva, T. (2019). Inkorporytsiia: Rossiia i Ukraina pislia Pereiaslavskoi Rady (1654–
1658) [Incorporation: Russia and Ukraine after the Pereiaslav Council (1654–1658)]. Kyiv, Ukraine.
Tereshchenko, Yu. (2018). Pavlo Skoropadskyi tvorets Ukrainsoi derzhavy [Pavlo Skoropadskyi, the
creator of the Ukrainian state]. Visnyk KNLU – Bulletin of the KNLU, 23, Р. 10–14.
Tovstoliak, N. (2015). Interiery sadyby Kachanivka kintsia XIX – poch. XX st. [Interiors of the Kacha
nivka estate of the late 19th – the early 20th c.]. Sivershchyna v istorii Ukrainy – Sivershchyna in the history
of Ukraine, 8, Р. 30–37.
Ulianovskyi, V., Lupanov, O. (1997). Skoropadski: Istoriia ta tradytsii hetmanskoho rodu [Skoropad
skys: History and traditions of the hetmanʼs family]. Kyiv, Ukraine.
Vecherskyi, V. (2000). Palatsovoparkovyi ansambl u Kachanivtsi [The palace and park ensemble in
Kachanivka]. Pamiatky Ukrainy: istoriia ta kultura – Monuments of Ukraine: history and culture, 1, Р. 7–
15.
Vecherskyi, V. (2005). Pamiatky arkhitektury y mistobuduvannia Livoberezhnoi Ukrainy: Vyiavlennia,
doslidzhennia, fiksatsiia [Monuments of architecture and urban planning of LeftBank Ukraine: Identifica
tion, research, recording]. Kyiv, Ukraine.
Горбатюк Володимир Русланович – аспірант кафедри давньої та нової історії Украї
ни, Київський національний університет ім. Т. Шевченка (вул. Володимирська 60, м. Київ,
01033, Україна).
Сіверянський літопис. 2025. № 3
36
Horbatiuk Volodymyr – PhDstudent of the department of ancient and modern history of
Ukraine, T. Shevchenko national university of Kyiv (60 Volodymyrska str., Kyiv, 01033, Ukrai
ne).
Email: vrhorbatyuk@gmail.com
Дата подання: 14 вересня 2024 р.
Дата затвердження до друку: 12 червня 2025 р.
Цитування за ДСТУ 8302:2015
Горбатюк, В. Чернігівська земля як центр формування української консервативної ідеології.
Сіверянський літопис. 2025. № 3. С. 25–36. DOI: 10.58407/litopis.250304.
Цитування за стандартом APA
Horbatiuk, V. (2025). Chernihivska zemlia yak tsentr formuvannia ukrainskoi konservatyvnoi ideolo
hii [Chernihiv land as the center of the formation of the Ukrainian conservative ideology]. Siverianskyi lito-
pys – Siverian chronicle, 3, P. 25–36. DOI: 10.58407/litopis.250304.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-206037 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2518-7430 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:52:04Z |
| publishDate | 2025 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Горбатюк, В. 2025-08-24T15:56:32Z 2025 Чернігівська земля як центр формування української консервативної ідеології / В. Горбатюк // Сіверянський літопис. — 2025. — № 3. — С. 25-36. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 2518-7430 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/206037 94(477)«19/20» 10.58407/litopis.250304 Мета роботи – вивчення процесу формування української консервативної аристократії на території Чернігівщини, з особливим акцентом на соціальних, політичних та культурних чинниках, що вплинули на розвиток цієї аристократії. Це включає аналіз ключових аристократичних родин Чернігівської землі, їхню роль у суспільстві, взаємодію з іншими соціальними групами та вплив на загальний розвиток регіону. Дослідження базується передовсім на спеціально-наукових методах, а саме: порівняльно-історичному, історико-типологічному, а також на загальнонаукових – аналізу, індукціі, дедукціі, синтезу, структурно-системному тощо. Наукова новизна дослідження полягає у всебічному аналізі формування української консервативної аристократії на території Чернігівщини. У роботі вперше детально розглянуто специфічні особливості розвитку цієї соціальної групи, включаючи її політичні та культурні впливи на регіон. Дослідження також виявляє вплив внутрішніх та зовнішніх факторів на процеси формування і трансформації аристократичних родин, зокрема в контексті змін соціально-політичної ситуації в Україні. Висновки. Дослідження підкреслює ключову роль Чернігівщини у формуванні української консервативної аристократії, яка походила з козацької старшини. Ці аристократичні родини мали значний вплив на збереження традицій та розвиток регіону, проте стикалися з труднощами адаптації до нових політичних умов. Вони активно підтримували культурну спадщину, сприяючи збереженню національної ідентичності. Отже, Чернігівщина виступала не лише як політичний та економічний центр, але й як осередок культурного розвитку, де консервативна аристократія відігравала важливу роль. The purpose of the work is to study the process of formation of the Ukrainian conservative aristocracy in the territory of Chernihivschyna, with a special emphasis on social, political and cultural factors that influenced the development of this aristocracy. This includes an analysis of the key aristocratic families of Chernihivschyna, their role in society, interaction with other social groups, and influence on the overall development of the region. Research methods are primarily based on special scientific methods, namely: comparative-historical, historical-typological, as well as general scientific methods – analysis, induction, deduction, synthesis, structural-systemic, etc. Novelty. The scientific novelty of the study consists in a comprehensive analysis of the formation of the Ukrainian conservative aristocracy in the territory of Chernihivschyna. For the first time, the work examines in detail specific features of the development of this social group, including its political and cultural influences on the region. The study also reveals the influence of internal and external factors on the processes of formation and transformation of aristocratic families, particularly in the context of changes in the socio-political situation in Ukraine. Conclusions. The study emphasizes the key role of Chernihivschyna in the formation of the Ukrainian conservative aristocracy, which came from Cossack nobility. These aristocratic families had a significant influence on the preservation of traditions and the development of the region, but faced difficulties in adapting to new political conditions. They actively supported cultural heritage, contributing to the preservation of national identity. Thus, Chernihivschyna acted not only as a political and economic center, but also as a center of cultural development, where the conservative aristocracy played an important role. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Новітня доба Чернігівська земля як центр формування української консервативної ідеології Chernihiv land as the center of the formation of the Ukrainian conservative ideology Article published earlier |
| spellingShingle | Чернігівська земля як центр формування української консервативної ідеології Горбатюк, В. Новітня доба |
| title | Чернігівська земля як центр формування української консервативної ідеології |
| title_alt | Chernihiv land as the center of the formation of the Ukrainian conservative ideology |
| title_full | Чернігівська земля як центр формування української консервативної ідеології |
| title_fullStr | Чернігівська земля як центр формування української консервативної ідеології |
| title_full_unstemmed | Чернігівська земля як центр формування української консервативної ідеології |
| title_short | Чернігівська земля як центр формування української консервативної ідеології |
| title_sort | чернігівська земля як центр формування української консервативної ідеології |
| topic | Новітня доба |
| topic_facet | Новітня доба |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/206037 |
| work_keys_str_mv | AT gorbatûkv černígívsʹkazemlââkcentrformuvannâukraínsʹkoíkonservativnoíídeologíí AT gorbatûkv chernihivlandasthecenteroftheformationoftheukrainianconservativeideology |