Зміни етномовного складу населення України: друга половина ХХ — початок ХХІ ст. (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 26 грудня 2024 р.)

У статті проаналізовано етномовні процеси в Україні другої половини ХХ — початку ХХІ ст. Зміни етномовного складу населення України за радянських часів не були природними, а стали результатом політики російщення України. В умовах бездержавності українці перебували у стані «підпорядкованої більшості»...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Вісник НАН України
Datum:	2025
1. Verfasser:	Скляр, В.М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2025
Schlagworte:	З кафедри Президії НАН України
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/206099
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Зміни етномовного складу населення України: друга половина ХХ — початок ХХІ ст. (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 26 грудня 2024 р.) / В.М. Скляр // Вісник Національної академії наук України. — 2025. — № 2. — С. 61-73. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859913721710641152
author	Скляр, В.М.
author_facet	Скляр, В.М.
citation_txt	Зміни етномовного складу населення України: друга половина ХХ — початок ХХІ ст. (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 26 грудня 2024 р.) / В.М. Скляр // Вісник Національної академії наук України. — 2025. — № 2. — С. 61-73. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Вісник НАН України
description	У статті проаналізовано етномовні процеси в Україні другої половини ХХ — початку ХХІ ст. Зміни етномовного складу населення України за радянських часів не були природними, а стали результатом політики російщення України. В умовах бездержавності українці перебували у стані «підпорядкованої більшості», яка зазнавала асиміляції з боку домінантної російської етнічної меншини, загальна чисельність населення України зростала за рахунок не українськомовного, а російськомовного населення. Лише зі здобуттям Україною незалежності відновилися природні етномовні процеси. Інерційний вплив етномовних процесів радянської доби продовжував зберігатися в урбаністичному середовищі східних та південних областей, особливо в Криму, Донецькій та Луганській областях. З початком російської агресії українці знову опинилися в умовах етнодемографічної катастрофи. The article analyzes ethnolinguistic processes in Ukraine in the second half of the twentieth and early twenty-fi rst centuries. Changes in the ethnolinguistic composition of the Ukrainian population during the Soviet era were not natural, but were the result of the policy of russification of Ukraine. In the conditions of statelessness, Ukrainians were in the state of a “subordinate majority” that was subjected to assimilation by the dominant Russian ethnic minority, and the total population of Ukraine grew at the expense of the Russian-speaking population rather than the Ukrainian-speaking population. Only with the acquisition of independence by Ukraine were natural ethnolinguistic processes restored. The inertial influence of ethnolinguistic processes of the Soviet era continued to persist in the urban environment of the eastern and southern regions, especially in the Crimea, Donetsk and Luhansk regions. With the beginning of Russian aggression, Ukrainians again found themselves in conditions of ethnodemographic catastrophe.
first_indexed	2025-12-07T16:04:04Z
format	Article
fulltext	ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2025, № 2 61 doi: https://doi.org/10.15407/visn2025.02.061 ЗМІНИ ЕТНОМОВНОГО СКЛАДУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ: ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ — ПОЧАТОК ХХІ СТ. За матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 26 груд ня 2024 року У статті проаналізовано етномовні проц еси в Україні другої половини ХХ — початку ХХІ ст. Зміни етномовного складу населення України за радянських часів не були природними, а стали результатом політики ро- сійщення України. В умовах бездержавності українці перебували у стані «підпорядкованої більшості», яка зазнавала асиміляції з боку домінант- ної російської етнічної меншини, загальна чисельність населення України зростала за рахунок не українськомовного, а російськомовного населення. Лише зі здобуттям Україною незалежності відновилися природні етно- мовні процеси. Інерційний вплив етномовних процесів радянської доби про- довжував зберігатися в урбаністичному середовищі східних та південних областей, особливо в Криму, Донецькій та Луганській областях. З почат- ком російської агресії українці знову опинилися в умовах етнодемографіч- ної катастрофи. Дослідження етномовних процесів в Україні є важливим за- вданням сучасної української науки, зокрема етнології. Вивчен- ня цих процесів започаткував видатний український етнолог Павло Чубинський. За його ініціативою і під безпосереднім ке- рівництвом у 1874 р. в Києві було проведено перший одноден- ний перепис населення. У своєму знаменитому вірші, який зго- до м став національним гімном України, П.П. Чубинський по- етично визначив межі українських етнічних земель — від Сяну до Дону. За ініціативою академіка НАН України Ганни Аркаді- ївни Скрипник в Інституті мистецтвознавства, фольклористи- ки та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України перевидано творчу спадщину П.П. Чубинського, зокрема його етномовні дослідження 1. 1 Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-русскій край, снаряженной Императорскимъ русскимъ географическимъ обще- ст вомъ. Югозападный отдѣлъ: матеріалы и изслѣдованія собраныя д. чл. П.П. Чубинскимъ. Репринт. вид. у 7 т. Відп. за вип. Г.А. Скрипник. Київ: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2011. СКЛЯР Володимир Миколайович — доктор історичних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу «Український етнологічний центр» Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН У країни 62 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2025. (2) З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ Продовжив дослідження етнічного складу населення України Олександр Русов. Він під- готував розділ «Статистика українського на- селення Європейської Росії» у ІІ томі першої енциклопедії українознавства за редакцією Ф.К. Вовка і М.С. Грушевського 2. Царський режим переслідував і П.П. Чубинського, і О.О. Русова. Через свою діяльність вони опи- нилися в засланні, а за радянських часів їхні праці перебували у «спецхрані». Активізувалися етномовні наукові студії в 20-х роках ХХ ст., у добу українського націо- нального відродження. Видатний учений Арсе- ній Хоменко заклав основи сучасних етнодемо- графічних і етномовних досліджень в Україні. Він відіграв важливу роль в організації, прове- денні та публікації матеріалів перепису населен- ня 1926 р.3. А.П. Хоменко працював не лише в Центральному статистичному управлінні УСРР, а й в Інституті демографії ВУАН, який очолював академік Михайло Птуха. Однак сталінський режим знищив А.П. Хоменка: його звинуватили в антирадянській діяльності і в 1939 р. розстрі- ляли, а його доробок також опинився в «спецх- рані». Повернула з небуття незаслужено забуте ім’я цього науковця демограф Валентина Сте- шенко, а трагічну долю А.П. Хоменка дослідив історик Василь Марочко4. Така сама доля спіткала й академіка ВУАН Степана Рудницького, який розрахував пло- щу українських етнічних земель на початку ХХ ст., — його розстріляли у листопаді 1937 р. в урочищі Сандармох у Карелії. Унікальною і най- більш відомою є його праця «Українська справа зі становища політичної географії»5. Сьогод- ні вже назріло питання перевидання наукової спадщини А.П. Хоменка і С.Л. Рудницького. 2 Украинскій народъ въ его прошломъ и настоящемъ. Том ІІ. Петроград: Тип. Т-ва «Общественная польза», 1916. С. 381—406. 3 Хоменко А. Національний склад людности УСРР. Пе- репис 17 грудня 1926 року. Харків: Держвидав «Госпо- дарство України», 1931. 4 Марочко В. Професор демографії Арсен Хоменко: причина смерті — розстріл. З архівів ВУЧК-ГПУ- НКВД-КГБ. 2017. № 1. С. 345—390. 5 Рудницький С. Українська справа зі становища полі- тичної географії. Берлін: Українське слово, 1923. Фактично від початку 1930-х років і аж до розпаду СРСР етномовні дослідження в Укра- їні були табуйовані, і роботи за цим науковим напрямом проводилися лише в еміграції. Най- більш відомими з цього періоду є праці Воло- димира Кубійовича6, ініціатора створення «Ен- циклопедії українознавства». Зі здобуттям незалежності наукові студії етномовних процесів в Україні відновилися. Вагомий внесок у розвиток цих досліджень належить Федору Заставному — фундатору львівської наукової школи етногеографів7, а та- кож етнологам членам-кореспондентам НАН України Всеволоду Наулку 8 та Володимиру Єв- туху 9. Важливим підсумком досліджень стали мовознавчі студії Лариси Масенко10 та Ореста Ткаченка11. Вивченням етнічного складу на- селення активно займалися також Мирослав Дністрянський12 і Сергій Чорний13. Доробок за цим напрямом має й автор статті14. Фундаментальні здобутки у різнобічно- му дослідженні української ідентичності має сучасна українська академічна наука. За цим напрямом працюють у таких установах НАН 6 Кубійович В. Географія українських і сумежних зе- мель. Краків–Львів: Українське вид-во, 1943. 7 Заставний Ф.Д. Україна: природа, населення, економі- ка. Львів: Апріорі. 2011. 8 Наулко В.І. Хто і відколи живе в Україні. Київ, 1998. 9 Євтух В.Б. та ін. Етнонаціональна структура укра- їнського суспільства: довідник. Київ: Наукова думка, 2004. 10 Масенко Л.Т. Мова і суспільство: постколоніальний вимір. Київ: КМ Академія, 2004. 11 Ткаченко О.Б. Українська мова і мовне життя світу. Київ: Спалах, 2004. 12 Дністрянський М.С. Етнополітична географія: про- блеми теорії, методології, практики. Львів: Літопис, 2006. 13 Чорний C.М. Національний склад населення України у ХХ сторіччі: довідник. Київ: Картографія, 2001. 14 Скляр В. Етнічний склад населення України 1959— 1989 рр.: етномовні наслідки російщення. Київ, 2008; Скляр В. Етномовні процеси в українському просто- рі: 1989—2001 рр. Харків, 2009; Скляр В.М. Україн- ське прикордоння: етномовна структура населення за матеріалами перепису 2001 року. Харків, 2017; Скляр В. Чисельність та етнічний склад Харківської округи у 1926 році: етнологічно-статистичне дослі- дження. За заг. ред. Г.А. Скрипник. Київ, Харків, 2024. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2025, № 2 63 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ України, як Інститут мистецтвознавства, фоль- клористики та етнології ім. М.Т. Рильського, Інститут політичних і етнонаціональних дослі- джень ім. І.Ф. Кураса, Інститут історії України, Інститут народознавства, Інститут української мови, Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні, Інститут літератури і м. Т.Г. Шевченка, Інститут демографії та проблем якості життя, Інститут соціології, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського, Інсти- тут українознавства ім. І. Крип’якевича, Інсти- тут географії, а також на кафедрах етнології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Львівського національного університету імені Івана Франка, Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. Сучасна Україна є посттоталітарною і постко- лоніальною країною, оскільки її історія охоплює не лише десятиліття радянського (комуністич- ного) тоталітаризму, а й століття російського колоніалізму. Після поразки Української ре- волюції 1917—1921 рр. і аж до 1991 р. Україна перебувала під російською окупацією. Зміни етномовного складу населення України за ра- дянських часів не були природними, вони стали результатом цілеспрямованої та послідовної по- літики російщення України з геноцидом, етно- цидом, лінгвоцидом та депортаціями українців. Російщення — це політика царського, радян- ського, а тепер і сучасного путінського режи- му, спрямована на ліквідацію української нації (насильницьку асиміляцію українців), погли- нання України, використання її демографічно- го та соціально-економічного потенціалу в ім- перських інтересах. Наслідком такої політики стали зміни етномовної структури населення України на користь росіян та зросійщеного за мовою населення, насамперед в урбаністично- му середовищі, зумовлені намаганням пере- творити українські етнічні землі на російські. З початком російської агресії 2014 р., а осо- бливо після повномасштабного вторгнення 2022 р., російська окупаційна влада на окупова- них теренах України нищить усі ознаки україн- ської ідентичності, також активно відбуваєть- ся асиміляція української діаспори на території країни-агресора. За даними переписів населен- ня, за період з 1989 по 2021 р. чисельність укра- їнців у РФ скоротилася вп’ятеро: з 4,5 млн осіб до 884 тис., і це попри багатотисячну трудову міграцію наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. Пояснюється це просто: українці бояться ви- знавати себе українцями і записуються росія- нами (латентна етнічність). Як привід для розгортання російської агресії в Україні у 2014 р. (операція «Русская весна») було використано тезу про «захист росіян та ро- сійськомовного населення». Для роздмухування сепаратистських рухів застосовували інерційні впливи політики російщення України за радян- ських часів, які найбільшою мірою зберегли- ся у Криму, Донецькій та Луганській областях. Однак спроба кремлівської влади використати проросійські настрої та створити на теренах усіх східних і південних областей міфічну «Новоро- сію» провалилася ще в 2014 р. Лише Крим та не- значну частину Донецької і Луганської областей було захоплено російськими військами за під- тримки створених ними сепаратистських угру- повань. Тепер кремлівська влада повернулася до імперських міфологем ХІХ ст., коли запере- чувалося існування українців як окремої нації і їх вважали етнографічною групою росіян. Не визнаючи українців як окрему націю, путінська влада, відповідно, заперечує існування незалеж- ної Української держави. Тому головною метою агресора є ліквідація української державності та знищення українськості. Аналіз інерційного впливу етномовних про- цесів радянської доби (російщення України) варто здійснювати в межах концепту Рафа- ла (Рафаеля) Лемкіна «Радянський геноцид в Україні», який він оприлюднив ще в 1953 р. і в якому визначив Голодомор як «класичний при- клад радянського геноциду, його найдовший і найширший експеримент русифікації (росій- щення. — В.С.), а саме — винищення україн- ської нації». Р. Лемкін акцентував увагу на тому, що «українська нація є надто багатолюдна, щоб можна було її цілковито знищити ефективним способом. Однак її релігійне, інтелектуальне і політичне керівництво, її вибрані й вирішальні частини є доволі малими, і тому їх легко лік- відувати. Тому радянська сокира вдарила з по- 64 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2025. (2) З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ вним розмахом саме по цих групах, вдаючись до відомих знарядь масового вбивства, депор- тації, примусової праці, заслання і голоду»15. Цю фундаментальну працю Р. Лемкіна впер- ше в Україні опублікував С.І. Грабовський (Ін- ститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН Укра- їни) у 2009 р., потім її було перевидано 2020 р. 33 мовами світу. Ця книга має бути на столі у кожного вчителя, викладача вищої школи, а особливо в усіх українських можновладців, щоб розуміти природу російського імперіаліз- му, зокрема путінізму, та усвідомлювати, яку смертельну загрозу для України й українців становить імперська Росія. Фундатор міжнародної концепції геноциду окреслив чотири напрями політики радян- ського режиму щодо України. «Перший удар спрямований на інтелігенцію — «мозок на- ції» — щоб паралізувати решту організму». Йдеться про знищення наукової і творчої елі- ти: від «розстріляного відродження» 1930-х років до репресій проти дисидентів 1960-х — 1980-х років («задушене відродження» за Іва- ном Драчем). У сучасній Україні більше знають про репресії щодо українських письменників, художників, театральних діячів, менше відо- мо про погром української науки та освіти. З 1928 р. політбюро ЦК КП(б)У розпочало про- цес підпорядкування ВУАН та знищення укра- їнських науковців. У червні 1929 р. партійне керівництво здійснило переворот у ВУАН, з подачі ОДПУ складало списки академіків, яких мали виключити зі складу ВУАН, а також тих, кого потрібно було обрати академіками і чле- нами-кореспондентами. Розгром Академії роз- почався зі справи Спілки визволення України і фактично завершився в 1933 р., коли всі укра- їнознавчі установи було знищено, а науковців репресовано. Документи цього періоду історії української академічної науки оприлюднено у фундаментальному виданні «Історія НАН України. 1929—1933»16. Трагедію розгрому 15 Лемкін Р. Радянський геноцид в Україні (стаття 33 мо- вами). Ред. Р. Сербин; упоряд. О. Стасюк. Київ, 2020. 16 Історія Національної академії наук України. 1929— 1933. Документи і матеріали. Відп. ред. П.С. Сохань. Київ, 1998. ВУАН наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років вперше системно розкрила в еміграції Н.Д. Полонська-Василенко17, і цю важливу на- укову працю потрібно перевидати. Наукові інституції, знищені радянським тоталітаризмом у 1930-х роках, вдалося від- новити лише наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років. Зокрема, в НАН України було створено Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського (ака- демік НАН України П.С. Сохань), Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського (інозем- ний член НАН України О.Й. Пріцак), Інститут української мови (член-кореспондент НАН України О.О. Тараненко), Інститут демогра- фії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи (академік НАН України С.І. Пирожков). У цей період в університетах відновлено кафедри ет- нології, першу — в Київському національно- му університеті імені Тараса Шевченка (член- кореспондент НАН України В.К. Борисенко). Другий напрям радянської політики щодо України за Р. Лемкіним полягав у тому, що «по- ряд з атакою на інтелігенцію ішов наступ на Церкву, священників і церковну ієрархію — «душу» України». Це заборона Української Ав- токефальної Православної Церкви (1930) та Української Греко-Католицької Церкви (1946), руйнування церков, ліквідація монастирів, тотальне фізичне знищення духовенства. Від- новлена у 1943 р. РПЦ перетворилася на дієвий інструмент російщення України, який вико- ристовується путінським режимом і дотепер. «Третє вістря радянської атаки було спря- мовано проти фермерів — великої маси неза- лежних селян, зберігачів традицій, фольклору і музики, національної мови та літератури, «на- ціонального духу України». Це насильницька колективізація та голодомори як ефективний засіб упокорення селянства. Голодною смер- тю загинули мільйони українців (вимирали цілими селами та хуторами) не лише в межах тодішньої УСРР, а й на українських етнічних землях, зокрема на Кубані. Голодомор 1932— 17 Полонська-Василенко Н.Д. Українська Академія наук (нарис історії). У двох частинах. Ч. 1. 1918—1930. Ч. 2. 1931—1941. Мюнхен: Logos, 1955, 1958. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2025, № 2 65 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ 1933 рр. став найбільшою в історії демографіч- ною катастрофою для України та українців. Від осені 1932 р. і до початку літа 1933 р. загинуло більше українських селян, ніж за часів Другої світової війни, коли Україною двічі прокотив- ся фронт, спочатку із заходу на схід, а потім зі сходу на захід. Четвертим кроком у тому процесі за Р. Лемкі- ним стала «фрагментація українського народу шляхом поселення в Україні чужинців і водно- час розпорошення українців по цілій Східній Європі. Таким чином була б знищена етнічна єдність та перемішані нації». Російщення Укра- їни відбулося внаслідок масового заселення України росіянами та виселення українців за межі України, зокрема для «освоєння» північ- них та східних теренів Росії. Українців вико- ристовували і для завоювання інших країн (ко- жен 4-й солдат у Російській імперії у ХІХ — на початку ХХ ст. та за часів СРСР був українцем). І зараз зовсім не випадково кремлівська влада використовує мешканців окупованих укра- їнських територій як «гарматне м’ясо» у війні проти України. За переписом населення 1897 р. росіяни ста- новили меншість серед усього населення Ро- сійської імперії — лише 43 %. Зарахування до числа росіян українців та білорусів робило їх етнічною більшістю — 67 %. На теренах Украї- ни в межах кордонів 1991 р. в 1926 р. мешкало 3 млн росіян, у 1939 р. — 4,2 млн, у 1959 р. — 7,1 млн, у 1989 р. — 11,3 млн, тобто їхня чисель- ність зросла майже вчетверо, тоді як у самій Ро- сії за 1926—1989 рр. чисельність росіян навіть не подвоїлася — відповідно 72,3 і 119,8 млн осіб (рис. 1, табл. 1). Зростання чисельності росіян відбувалося не лише завдяки природному при- росту (повоєнний «бебі-бум»), а й унаслідок етнічної асиміляції інших етносів, насамперед українців, білорусів, а також представників фі- Рис. 1. Зміни чи- сельності всього населення, україн- ців, росіян, інших етнічних меншин, українськомовного та російськомов- ного населення в Україні у 1959— 2001 рр., тис. осіб 66 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2025. (2) З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ Таблиця 1. Етнічні меншини в Україні: чисельність та розподіл за мовою, % Етнічні меншини Загальна чисельність Власні мови Українськомовні Російськомовні 1989 2001 1989 2001 1989 2001 1989 2001 тис. осіб тис. осіб тис. осіб % тис. осіб % тис. осіб % тис. осіб % тис. осіб % тис. осіб % Білоруси 440 275,8 156,2 35,50 54,6 19,80 40,8 9,27 48,2 17,48 242,7 55,16 172,3 62,47 Молдовани 324,5 258,6 253 77,97 181,1 70,03 19,9 6,13 27,8 10,75 50,4 15,53 45,6 17,63 Кримські татари 46,8 248,2 43,3 92,52 228,4 92,02 0,8 1,71 1,8 0,73 1,9 4,06 15,2 6,12 Болгари 233,8 204,6 162,6 69,55 131,2 64,13 6,3 2,69 10,3 5,03 63,7 27,25 62,1 30,35 Угорці 163,1 156,6 156 95,65 149,4 95,40 4,2 2,58 5,4 3,45 2,6 1,59 1,5 0,96 Румуни 134,8 151 84 62,31 138,5 91,72 13,2 9,79 9,4 6,23 4,7 3,49 2,3 1,52 Поляки 219,2 144,1 27,5 12,55 18,7 12,98 146 66,61 102,3 70,99 44,4 20,26 22,5 15,61 Євреї 486,3 103,6 34,6 7,11 3,2 3,09 10,1 2,08 13,9 13,42 440,7 90,62 86 83,01 Вірмени 54,2 99,9 26,5 48,89 50,4 50,45 1,5 2,77 5,8 5,81 25,7 47,42 43,1 43,14 Греки 98,6 91,5 18,3 18,56 5,8 6,34 2,3 2,33 4,4 4,81 77,7 78,80 81 88,52 Татари 86,9 73,3 42,5 48,91 25,8 35,20 1,5 1,73 3,3 4,50 42,6 49,02 43,1 58,80 Цигани 47,9 47,6 28,1 58,66 21,3 44,75 5,9 12,32 10 21,01 4,9 10,23 6,4 13,45 Азербайджанці 37 45,2 26,8 72,43 24 53,10 0,9 2,43 3,2 7,08 9 24,32 17 37,61 Грузини 23,5 34,2 12,4 52,77 12,5 36,55 1 4,26 2,8 8,19 10 42,55 18,6 54,39 Німці 37,8 33,3 8,8 23,28 4,1 12,31 3,5 9,26 7,4 22,22 25,5 67,46 21,5 64,56 Гагаузи 32 31,9 25,4 79,38 22,8 71,47 0,5 1,56 1,1 3,45 5,5 17,19 7,2 22,57 но-угорських етносів. Тому демографічні втра- ти внаслідок Другої світової війни не призвели до скорочення чисельності росіян у СРСР. Так, у 1939 р. налічувалося 99,5 млн росіян, а в 1959 р. їхня чисельність збільшилася до 114,1 млн. Р. Лемкін передбачав: «Все-таки, якщо радян- ська програма буде цілком успішна, якщо інте- лігенція, священники і селяни можуть бути ви- корінені, Україна загинула б так само, як коли б було убито кожного українця, бо вона втратила б ту частину народу, яка зберігала і розвивала її культуру, її вірування, її спільні ідеї, які керу- вали нею і дали їй душу, що, коротко кажучи, зробило її нацією, радше ніж масою людей». Поряд із фізичним знищенням інтелектуаль- ної еліти української нації ключовою ознакою геноциду українців була масова насильницька асиміляція (зросійщення) українців та пере- творення їх на росіян, тобто заміна українців та українськомовного населення на росіян та російськомовне населення, що стало результа- том політики лінгвоциду (насильницької мов- ної асиміляції) та етноциду (насильницької ет- нічної асиміляції). Тому до чотирьох напрямів геноциду українців, виокремлених Р. Лемкі- ним, варто додати ще один: асиміляція (зросій- щення) українців та перетворення їх на росіян (за Тарасом Шевченком — «перевертні»). Пе- реселяючись до міст, у яких російська мова до- мінувала в усіх сферах життя, українці масово асимілювалися, ставали «російськомовним на- селенням», особливо в урбаністичному середо- вищі південних та східних областей, і навіть у великих містах Центральної України. В умовах бездержавності українці опинили- ся в стані «підпорядкованої більшості» («ма- сового етносу»), тому й зазнавали асиміляції з боку домінантної російської етнічної менши- ни. За визначенням американського науковця Р. Скемергона, домінанте становище в суспіль- стві може займати як більшість, так і меншість. В умовах бездержавності домінантною може бути «група меншості», а більшість перебува- ти у підпорядкованому становищі, тобто бути ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2025, № 2 67 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ «масовим етносом»18. Переконливим свідчен- ням домінантного становища росіян та росій- ської мови в Україні в період бездержавності стала масова мовна асиміляція (зросійщення) українців та представників етнічних меншин, крім росіян, особливо в урбаністичному сере- до вищі, на тлі мінімального рівня мовної укра- їнізації етнічних меншин. На початку ХХ ст. площа українських ет- нічних земель досягала 900 тис. км2 (С. Руд- ницький, В. Кубійович). Площа сучасної Укра- їни — 603 тис. км2, тому майже 300 тис. км2 — це втрачені українські е тнічні землі, зокрема 230 тис. км2 у межах Росії: • Стародубщина — 20 тис. км2 (західна та південна частина Брянської обл.); • північно-східна Слобожанщина — 60 тис. км2 (південно-західні райони Курської, більшість теренів Білгородської, південна час- тина Воронезької та п івнічні райони Ростов- ської обл.); • Східне Приазов’я — 30 тис. км2 (південно- західні райони Ростовської обл.); • Малиновий Клин (Кубань) — 120 тис. км2 (Краснодарський край, західна частина Став- ропольського краю, південні та південно-схід- ні райони Ростовської обл.). До 1933 р. у Центрально-Чорноземній об- ласті (північно-східна Слобожанщина) було 26 українських районів, а в Північно-Кавказько- му краї (Східне Приазов’я, Кубань та частко- во північно-східна Слобожанщина) — 37. Там функціонували українські школи, технікуми, інститути. Постановами політбюро ЦК ВКП(б) від 14 і 15 грудня 1932 р. «українізацію» за ме- жа ми УСРР припинено 19. У 1926 р. на теренах, які опинилися в Росії, за межами УСРР, мешкало 4,5 млн українців — більше, ніж у Галичині, на Західній Волині, Закарпатті та Буковині (4 млн), які тоді пере- бували у складі Польщі, Чехословаччини та Румунії. На початку ХХІ ст. на колишніх укра- 18 Скемергон Р. Етнічність і меншини. В кн.: Націона- лізм: антологія. Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. Київ: Смолоскип, 2000. С. 456—457. 19 Голодомор 1932—1933 років в Україні: документи і матеріали. Упоряд. Р.Я. Пиріг. Київ: КМА, 2007. їнських етнічних землях у межах Росії визнали себе українцями менш як 100 тис. осіб, усі інші стали росіянами, тобто на цих теренах відбуло- ся тотальне зросійщення українців. Про масштаб втрат свідчить порівняння — за переписом населення 2001 р. чисельність українців у Волинській, Закарпатській, Івано- Франківській, Львівській, Рівненській, Терно- пільській, Чернівецькій областях становила 8 663,9 тис. осіб. І це попри значні демографічні втрати Західної України за часів Другої світо- вої війни, внаслідок репресій та депортацій 1939—1941 рр. і 1944—1953 рр. Однак Україна поважає міжнародно визнані кордони і не пре- тендує на колишні етнічні землі, але при цьому відкидає будь-які зазіхання на свою територію. Найбільш вагомими джерелами для дослі- дження етномовних процесів є статистичні матеріали всесоюзних переписів населення 1959 20, 1970 21, 1979 22, 1989 23 рр., а також Всеу- країнського перепису населення 2001 р.24. На жаль, Всеукраїнський перепис населен- ня 2001 р. виявився останнім, оскільки почи- наючи з 2011 р. проведення нового перепису постійно відкладали. Запланований на 2011 р. перепис населення рішенням уряду було пе- ренесено на два роки через брак коштів. У 2013 р. його знову відтермінували — спочатку на 2016 р., потім через російську воєнну агре- сію — на 2020 р., через пандемію — на 2023 р., а в жовтні 2023 р. уряд визнав розпорядження КМУ від 09.12.202 0 № 1542 «Про проведення у 20 Итоги Всесоюзной переписи населения 1959 года. Украинская ССР. Москва: Госиздат, 1963. С. 168—178. 21 Итоги Всесоюзной переписи населения 1970 года. Т. IV. Национальный состав населения СССР. Мо- сква: Статистика, 1973. С. 152—190. 22 Численность и состав населения СССР. По данным Всесоюзной переписи населения 1979 года. Москва: Финансы и статистика, 1984. С. 102—107. 23 Національний склад населення України. Ч. 1. За дани- ми Всесоюзного перепису населення 1989 року. Ч 2. По Кримській АРСР та областях за даними Всесоюз- ного перепису населення 1989 року. Київ: Мінстат України, 1991, 1992. 24 Національний склад населення України та його мовні ознаки. За даними Всеукраїнського перепису насе- лення 2001 року. Київ: Держкомстат України, 2003. 68 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2025. (2) З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ 2023 році Всеукраїнського перепису населен- ня» таким, що втратило чинність. Загальна чисельність населення України за період 1959—1989 рр. збільшилася з 41 869,0 до 51 452,0 тис. осіб, тобто на 22,89 % (9 583,0 тис. осіб). Приріст чисельності українців за цей час становив 16,36 % (5 260,5 тис. осіб). За темпа- ми приросту чисельності у відносних показ- никах росіяни майже вчетверо перевищува- ли українців — 60,14 % (4 264,8 тис. осіб), а за 1970—1989 рр. перевага була і в абсолютних показниках — відповідно 2 229,3 та 2 135,1 тис. осіб. У прирості загальної чисельності насе- лення України за цей період частка росіян ся- гала 51,55 % (2 229,3 тис осіб із 4 324,5 тис. осіб) (рис. 1). Отже, у 1970-х — 1980-х роках загальна чи- сельність населення України збільшувалася пе- реважно за рахунок росіян. Таке значне зрос- тання чисельності росіян стало результатом їхнього масового переселення до України, а також етнічної асиміляції українців і представ- ників інших етносів, передусім в урбаністично- му середовищі східних та південних областей. З 1959 по 1989 р. частка українців серед усього населення України скоротилася з 76,81 до 72,73 %, попри зростання чисельності з 32 158,5 до 37 419,0 тис. осіб (переважно в 1959—1970 рр. — 3 125,4 тис. осіб), а частка ро- сіян, навпаки, збільшилася з 16,94 до 22,07 %, так само як зросла їхня чисельність з 7 090 до 11 355,6 тис. осіб (табл. 2). До того ж 43 % ро- сіян в Україні у 1989 р. були мігрантами. Росі- яни досить нерівномірно розселені на теренах України. Більше половини росіян України зо- середжувалися в урбаністичному середовищі Криму, Донецької та Луганської областей. В інших областях росіяни мешкали переважно в обласних центрах та великих містах. Заселення росіянами відбувалося в усіх рес- публіках СРСР. У 1970-х роках вони навіть ста- новили абсолютну більшість серед населення Алма-Ати і Фрунзе, відносну більшість у Таш- кенті. Досить значною була їхня присутність і в інших столицях: Ризі, Таллінні, Кишиневі, Мінську. В Києві в 1989 р. мешкало 536 тис. росіян. Потужні ареали російської присутнос- ті було зосереджено в Україні, Молдові, Латвії, Естонії, Казахстані, щоб не допустити спроб виходу цих країн зі складу СРСР. У Молдові ще в 1990 р., а в Україні у 2014 р. утворилися се- паратистські псевдореспубліки: ПМР, ДНР та ЛНР. Частка українців серед усього населення України з 1959 по 1989 р. зменшилася на 4,09 відсоткові пункти (в.п.); частка росіян — зрос- ла на 5,13 в.п.; сукупна чисельність інших ет- нічних меншин фактично не змінилася (2,6 млн осіб), однак їхня частка серед усього населення України зменшилася з 6,25 до 5,20 %, тобто ско- Таблиця 2. Зміни етнічного складу населення України за період 1959—2001 рр., % Етнічний склад Роки 1959 1970 1979 1989 2001 Українці 76,81 74,87 73,55 72,73 77,82 Росіяни 1 6,94 19,37 21,11 22,07 17,28 Інші меншини 6,25 5,76 5,34 5,20 4,90 Таблиця 3. Зміни мовної структури українців за період 1959—2001 рр., % Українці Роки 1959 1970 1979 1989 2001 Українськомовні українці 93,51 91,41 89,05 87,72 85,16 Російськомовні українці 6,4 5 8,55 10,92 12,24 14,77 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2025, № 2 69 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ ротилася на 1,05 в.п. на тлі значного зростання частки росіян (табл. 2). Зі здобуттям Україною незалежності відно- вилися природні етномовні процеси. З 1989 по 2001 р., попри депопуляцію, чисельність українців в Україні збільшилася на 0,33 % (122,7 тис. осіб) на тлі інтенсивного скорочен- ня чисельності росіян — на 26,61 % (3 021,5 тис. осіб). Зокрема, це відбувалося й унаслідок змі- ни етнічної самоідентифікації на користь укра- їнців, особливо серед осіб, які походили з екзо- гамних (українсько-російських) родин. З 1989 по 2001 р. частка українців серед усього на- селення збільшилася з 72,73 до 77,82 %, тобто на 5,09 в.п. До того ж у 2001 р. ця частка була навіть більшою, ніж у 1959 р. Частка росіян се- ред усього населення України з 1989 по 2001 р. скоротилася на 4,79 в.п. — з 22,07 до 17,28 %. Частка інших етнічних меншин зменшилася з 5,20 до 4,90 % (табл. 2). Отже, теза про зростання «поліетнічності» населення України за часів її незалежності су- перечить реальним фактам щодо зміни етніч- ного складу населення. Однак природні етно- мовні процеси в Україні знову було перервано через російську агресію у 2014 р. За період 1959—1989 рр. спостерігалися та- кож істотні відмінності в динаміці чисельнос- ті українс ькомовних та зросійщених за мовою українців. Чисельність українськомовних укра- їнців збільшилася лише на 9,15 % (2 753,1 тис. осіб), тоді як чисельність зросійщених за мо- вою українців зросла більш ніж удвічі — на 120,39 % (з 2 075,5 до 4 578,4 тис. осіб) (рис. 1). Приріст чисельності українськомовних українців відбувався лише в 1959—1970 рр. У 1970-х — 1980-х роках приріст чисельності зросійщених за мовою українців утричі пере- важав приріст чисельності українськомовних українців — 1 560,6 та 568,1 тис. осіб відповідно (рис. 1). Зберігалися значні відмінності в рівні зросійщення українців за територіальним роз- міщення та поселенською мережею. Переваж- на більшість зросійщених за мовою українців мешкали в урбаністичному середовищі східних та південних областей. Частка зросійщених за мовою в прирості загальної чисельності укра- їнців у 1970—1989 рр. сягала 73,08 %. Тобто за цей період загальна чисельність українців в Україні збільшувалася переважно за рахунок зросійщених за мовою. З 1959 по 1989 р. частка зросійщених за мо- вою серед усіх українців в Україні майже по- двоїлася, збільшившись з 6,45 до 12,24 %, тобто на 5,79 в.п. (табл. 3). Слід зазначити, що інерційні впливи полі- тики російщення українців радянської доби зберігалися в їхньому мовному середовищі й за часів незалежності України, особливо в урбаністичному середовищі. Незважаючи на депопуляцію українців, чисельність зросійще- них за мовою збільшилася на 21,10 %, або на 9 666,3 тис. осіб, — з 4 578,4 тис. осіб у 1989 р. до 5 544,7 тис. осіб у 2001 р. За цей період чисель- ність українськомовних українців зменшилася на 2,60 %, або на 854,7 тис. осіб, — з 32 825,4 до 31 970,7 тис. осіб (рис. 1). Такі зміни можна пояснити тим, що деякі особи, які походили з екзогамних родин, насамперед в урбаністично- му середовищі східних та південних областей, у 1989 р. ідентифікували себе росіянами, а в 2001 р. — українцями. Тому так сильно ско- ротилася в Україні чисельність росіян. Однак визнати себе українцями виявилося значно простіше, ніж відновити втрачену рідну мову, а отже, частка зросійщених за мовою серед усіх українців у 1989—2001 рр. збільшилася з 12,24 до 14,77 %, тобто на 2,53 в.п. (табл. 3). Загалом з 1959 по 2001 р. частка українсько- мовних українців зменшилася на 8,35 в.п., а частка зросійщених за мовою українців, навпа- ки, збільшилася на 8,32 в.п. (табл. 3). З 1930-х і до початку 1950-х років відбулися кардинальні зміни етнічного складу населення України, зумовлені репресіями за етнічними ознаками, які здійснював радянський тоталі- тарний режим та нацистський тоталітарний режим у часи Другої світової війни не лише проти українців, а й проти представників ін- ших етносів. У 1935—1936 рр. з прикордонних районів тодішніх Київської та Вінницької об- ластей до Казахстану було депортовано німців і поляків; у 1937—1938 рр. проведено «куркуль- ську операцію» та низку національних «опера- 70 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2025. (2) З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ цій»: німецьку, польську, грецьку, латиську, фінську, чеську тощо (всього 12). «Чеська опе- рація» відбувалася в межах УРСР за ініціати- вою керівництва НКВС УРСР, оскільки абсо- лютна більшість чехів у СРСР мешкали саме в Україні. Для кожної такої «операції» складали плани, визначали чисельність репресованих за двома категоріями: розстріл чи табір 25. Поста- новою політбюро ЦК КП(б)У в березні 1939 р. всі національні райони та сільради було лік- відовано. У червні-липні 1941 р сталінський режим депортував з України всіх німців. Під час Другої світової війни репресій з боку на- цистського режиму зазнали євреї, кримчаки (етнографічна група євреїв), цигани (роми). 18 травня 1944 р. сталінський режим депортував кримських татар, яким до кінця 1980-х років заборонялося повертатися до Криму. Це була вже третя депортація кримських татар. Першу Російська імперія провела наприкінці ХVIII ст., другу — після закінчення Східної (Кримської) війни, тоді ж з Приазов’я депортували й ногай- ців. У червні 1944 р. з Криму було депортова- но також болгар, вірмен та греків. Протягом 1944—1951 рр. відбувався «обмін» населенням між СРСР і комуністичною Польщею, під час якого із західних областей України депортува- ли поляків та євреїв. У 1960-х — 1980-х роках євреї виїжджали до Ізраїлю та США. Водночас з кінця 1920-х років і аж до другої половини 1980-х років тривало масове заселен- ня України росіянами, а з 1970-х років — ви- хідцями з Південного Кавказу. Отже, за радян- ських часів відбулися кардинальні зміни серед етнічних меншин України. 25 Бажан О. Національні операції на Київщині у 1937— 1938 рр.: механізм реалізації та статистика. З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. 2017. № 1. С. 5—48. За часом перебування в Україні етнічні мен- шини можна поділити на 2 групи: традиційні та новітні (мігрантські). Традиційні меншини — це ті, що мешкають в Україні не менш як 200 років: поляки, румуни (Чернівецька, Закарпатська обл.), молдавани (Чернівецька, Одеська обл.), угорці (Закарпат- ська обл.), болгари (Одеська, Запорізька обл.), цигани (роми) (Закарпатська обл.), гагаузи (колишній Болградський район Одеської обл.). Ці меншини мають малокомпактний тип роз- селення, мешкають переважно в селах, збері- гають ендогамію, рідною мовою для них є їхні власні етнічні мови. Більшість поляків після «обміну населенням» з Польщею мешкають у сільській місцевості Житомирської та Хмель- ницької областей, рідною мовою переважної більшості з них є українська. Традиційними меншинами є також євреї та греки (ромеї та уруми) (південь Донецької обл.) — вони меш- кають переважно в містах, більшість з них зросійщені за мовою. Наприкінці ХХ ст. роз- горнулася масова міграція євреїв до Ізраїлю і греків до Греції. Для кримських татар Крим є історичною батьківщиною, на яку вони поча- ли повертатися лише наприкінці 1980-х років. Більшість з них були сільськими мешканцями і змогли зберегти рідну мову. Традиційною ет- нічною меншиною є також німці, депортовані з України в другій половині 1930-х років та в 1941 р. Більшість з них є міськими мешканця- ми, зросійщеними за мовою. Формально меншини росіян, білорусів та вірмен належать до традиційних, але склада- ються переважно з мігрантів та їхніх нащадків у першому поколінні; вони найбільше зосеред- жені в містах східних та південних областей. Більшість білорусів та половина вірмен є зро- Таблиця 4. Зміни мовної структури населення України за період 1959—2001 рр., % Етнічний склад Роки 1959 1970 1979 1989 2001 Українці 73,00 69,39 66,3 5 64,56 67,53 Росіяни 24,30 28,12 31,34 32,84 29,59 Інші меншини 2,70 2,49 2,31 2,60 2,88 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2025, № 2 71 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ сійщеними за мовою. Меншини татар, грузи- нів та азербайджанців складаються з мігрантів і мешкали у містах півдня та сходу. Більшість татар та грузинів зросійщені за мовою, а біль- шість азербайджанців зберігали рідну мову. Слід зазначити, що чисельність кожної з ет- нічних меншин, крім росіян, була досить не- значною. У 2001 р. найбільша серед них за чи- сельністю — білоруси — налічувала 275,8 тис. осіб, або лише 0,57 % загальної чисельності на- селення України. Розгорнуту характеристику змін чисельності, територіального розміщення та мовної структури кожної з етнічних меншин наведено в монографії автора «Етномовні про- цеси в українському просторі: 1989—2001 рр.» (Харків, 2009. С. 115—134). Виникнення міфу про «130 етносів» по в’я за- не з тим, що Всеукраїнський перепис населен- ня 2001 р. проводили за калькою останнього радянського перепису 1989 р. До 128 найме- нувань етносів додали ще чотири: шведи, тур- ки-месхетинці, канадці та чилійці. У переліку цих найменувань опинилися іноземці з країн Європи (19) та Азії (17), але ж іноземці, зокре- ма «афганці» чи «народи Індії та Пакистану», є не етносами, а громадянами відповідних країн. Найбільше в переліку було етносів з РФ (68), зокрема етноси-релікти з Сибіру та Далекого Сходу, такі як ороки, нівхи, орочі тощо, а також іжорці й вепси з-під Санкт-Петербургу та ліви з Латвії. Зараховано навіть етнографічні групи євреїв: гірські, грузинські та середньоазійські. Є також представники Північної та Південної Америки. Абсолютна більшість з них — це мі- гранти, які не мають жодного стосунку до ет- нічного складу населення України. Сукупна чисельність цих 114 найменувань дисперсно розселених поодиноких представників окре- мих етносів разом із тими, хто не вказав своє етнічне походження, становила лише 0,37 % загальної чисельності населення України, або 178,5 тис. осіб 26. Важливим є також аналіз змін мовної струк- тури населення України. Вражають результати 26 Скляр В. «Поліетнічність» населення України і ре- зультати переписів 1989 та 2001 років. Українознав- ство. 2016. Вип. 1. С. 136—154. порівняльного аналізу змін чисельності укра- їнськомовного та зросійщеного за мовою на- селення України за 1959—1989 рр. За темпами приросту чисельності як у відносних, так і в абсолютних показниках українськомовне насе- лення істотно поступалося російськомовному: відповідно 8,87 % (2 709,6 тис. осіб) та 66,12 % (6 726,2 тис. осіб). Приріст чисельності україн- ськомовного населення найбільшою мірою від- бувся у 1959—1970 рр. — 2 193,7 тис. осіб. Особливо значні відмінності спостерігалися у 1970-х — 1980-х роках, коли приріст україн- ськомовного населення становив лише 1,58 % (515,9 тис. осіб) на тлі інтенсивного зростання чисельності російськомовного населення — 27,50 % (3 644,5 тис. осіб). В абсолютних показ- никах приріст українськомовного населення в 1970—1989 рр. всемеро поступався приросту російськомовного населення, а частка прирос- ту російськомовного населення в загальному прирості населення України сягала 84,26 %. Тобто в цей період загальна чисельність на- селення України збільшувалася за рахунок не українськомовного, а якраз російськомовного населення. З 1959 по 1989 р. частка російськомовно- го населення серед усього населення України збільшилася з 24,30 % (10 172,1 тис. осіб) до 32,84 % (16 898,3 тис. осіб). Якщо в 1959 р. ко- жен четвертий мешканець України належав до російськомовного населення, то в 1989 р. — вже кожен третій. За цей час частка українськомов- ного населення скоротилася з 73,00 до 64,56 %. Частка українськомовного населення за 1959— 1989 рр. зменшилася на 8,44 в.п., а частка росій- ськомовного населення, навпаки, збільшилася на 8,54 в.п. Частка населення з іншими мовами дещо скоротилася з 2,70 до 2,60 %, але частка інших етнічних меншин серед усього населен- ня залишалася майже вдвічі більшою, оскільки значна їх частина були асимільовані за мовою, переважно зросійщені (табл. 4). Слід зазначити, що чисельність україн- ськомовного населення була значно меншою за чисельність українців: у 1989 р. відповідно 33 217,9 і 37 419,0 тис. осіб, а чисельність ро- сійськомовного населення, навпаки, була зна- 72 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2025. (2) З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ чно більшою, ніж чисельність росіян: у 1989 р. відповідно 16 898,3 і 11 355,6 тис. осіб. У цей період українськомовне населення України на 98,66 % (32 825,4 із 33 217,9 тис. осіб) складало- ся з українців, частка українськомовних росіян становила лише 0,53 % (177,3 тис. осіб). І навпа- ки, серед російськомовного населення Украї- ни частка росіян становила 66,15 % (11 178,0 із 16 898,3 тис. осіб) і була істотно меншою за частку українців серед українськомовного на- селення (рис. 1). Натомість частка зросійще- них за мовою українців серед російськомовно- го населення була досить значною — 27,09 % (4 548,4 тис. осіб). У 1959—1989 рр. спостерігалося значне ско- рочення чисельності українськомовного насе- лення у Донецькій та Луганській областях — на 270,5 і 257,8 тис. осіб відповідно. У 1970-х ро- ках українськомовне населення скоротилося також у Харківській, Запорізькій та Одеській областях. Найбільш інтенсивне зростання чисельнос- ті російськомовного населення (внаслідок ма- сового заселення росіянами та зросійщення українців) відбувалося у східних та південних областях (рис. 2). Тобто за радянських часів у цих областях, насамперед в урбаністичному се- редовищі, російськомовне населення фактично заміняло українськомовне. Рівень урбанізації населення у 1989 р. у Донецькій області сягав 90 %, у Луганській — 86 %, у Дніпропетров- ській — 83 %, у Харківській — 78 %, у Запорізь- кій — 75 %, в Одеській — 65 %. З 1989 по 2001 р. в Україні унаслідок депо- пуляції відбулося скорочення чисельності українськомовного населення з 33 217,9 до 32 577,5 тис. осіб, тобто на 1,93 %. Скорочення чисельності російськомовного населення в цей період було значно більшим як у відносних, так і в абсолютних показниках — з 16 898,3 до 14 273,7 тис. осіб, або на 15,53 %. На відміну від радянських часів, коли частка українсько- мовного населення України невпинно скоро- чувався на тлі інтенсивного зростання частки російськомовного населення, у 1989—2001 рр. спостерігалася протилежна тенденція: частка українськомовного населення збільшилася з 64,56 до 67,53 %, тобто на 2,97 в.п., а частка ро- сійськомовного населення зменшилася з 32,84 до 29,59 %, тобто на 3,25 в.п. Однак у мовній структурі населення у 2001 р. частка україн- ськомовного населення була на 5,47 в.п. ниж- чою, ніж у 1959 р., відповідно 67,53 і 73,00 %, а частка російськомовного населення на 5,29 в.п. вищою, відповідно 29,59 і 24,30 % (табл. 4). З 1959 по 2001 р. частка населення України з іншими мовами ледь збільшилася з 2,70 до 2,88 % (табл. 4). Це зростання відбулося пере- важно за рахунок кримських татар, які зберіга- ли рідну мову і почали повертатися до Криму Рис. 2. Збільшення чисельності російсько- мовного населення в 1959—2001 рр. у східних та південних областях України % ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2025, № 2 73 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ наприкінці 1980-х років. Тобто вже за перші десятиліття незалежності природний характер етномовних процесів в Україні відновився, на- віть попри наявність інерційного впливу етно- мовних процесів радянської доби, насамперед у Криму та в Донецькій і Луганській областях. На жаль, з початком російської агресії в 2014 р., а особливо після 24 лютого 2022 р., Україна зазнала значних демографічних втрат, близько 20 % її території опинилося під оку- пацією, мільйони людей стали вимушени- ми переселенцями, було зруйновано десятки міст і сотні сіл. Про масштаб втрат території свідчить таке порівняння: площа окупованих українських теренів є фактично такою самою, як площа КНДР — союзниці РФ. Кількість українців, які або стали вимушеними пере- селенцями в Україні, або виїхали за її межі, сягає щонайменше 10 млн осіб, що зіставно з чисельністю населення таких країн, як Чехія чи Угорщина. Отже, російщення України відбувалося зо- всім не випадково. Воно було результатом ці- леспрямованої та послідовної багатовікової ро- сійської імперської політики, спрямованої на руйнування української ідентичності. Тому й подолання цих наслідків можливе лише в тому разі, якщо українська еліта за підтримки укра- їнського загалу проводитиме цілеспрямовану та послідовну політику деросійщення України. Процеси деросійщення в західних областях розпочалися ще в 1991 р., частково поширилися після Помаранчевої революції 2004 р., охопили всю Україну після Революції Гідності 2014 р., а повноцінно розгорнулися лише з початком по- вномасштабної російської агресії в 2022 р. Важливу роль у формуванні наукових під- валин української ідентичності, подоланні на- слідків російщення України та розвінчанні ро- сійських міфологем має відігравати українська академічна та університетська соціогуманіта- ристика. Volodymyr M. Sklyar M. Rylsky Institute of Art Studies, Folklore and Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine ORCID: https://orcid.org/0000-0003-0020-5973 CHANGES IN THE ETHNOLINGUISTIC COMPOSITION OF THE POPULATION OF UKRAINE: THE SECOND HALF OF THE 20TH — THE BEGINNING OF THE 21ST CENTURY According to the materials of scientifi c report at the meeting of the Presidium of NAS of Ukraine, December 26, 2024 Th e article analyzes ethnolinguistic processes in Ukraine in the second half of the twentieth and early twenty-fi rst centu- ries. Changes in the ethnolinguistic composition of the Ukrainian population during the Soviet era were not natural, but were the result of the policy of russifi cation of Ukraine. In the conditions of statelessness, Ukrainians were in the state of a “subordinate majority” that was subjected to assimilation by the dominant Russian ethnic minority, and the total popula- tion of Ukraine grew at the expense of the Russian-speaking population rather than the Ukrainian-speaking population. Only with the acquisition of independence by Ukraine were natural ethnolinguistic processes restored. Th e inertial infl u- ence of ethnolinguistic processes of the Soviet era continued to persist in the urban environment of the eastern and south- ern regions, especially in the Crimea, Donetsk and Luhansk regions. With the beginning of Russian aggression, Ukrainians again found themselves in conditions of ethnodemographic catastrophe. Cite this article: Sklyar V.M. Changes in the ethnolinguistic composition of the population of Ukraine: the second half of the 20th — the beginning of the 21st century. Visn. Nac. Akad. Nauk Ukr. 2025. (2): 61—73. https://doi.org/10.15407/visn2025.02.061
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-206099
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	1027-3239
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T16:04:04Z
publishDate	2025
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
record_format	dspace
spelling	Скляр, В.М. 2025-08-27T16:15:12Z 2025 Зміни етномовного складу населення України: друга половина ХХ — початок ХХІ ст. (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 26 грудня 2024 р.) / В.М. Скляр // Вісник Національної академії наук України. — 2025. — № 2. — С. 61-73. — укр. 1027-3239 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/206099 https://doi.org/10.15407/visn2025.02.061 У статті проаналізовано етномовні процеси в Україні другої половини ХХ — початку ХХІ ст. Зміни етномовного складу населення України за радянських часів не були природними, а стали результатом політики російщення України. В умовах бездержавності українці перебували у стані «підпорядкованої більшості», яка зазнавала асиміляції з боку домінантної російської етнічної меншини, загальна чисельність населення України зростала за рахунок не українськомовного, а російськомовного населення. Лише зі здобуттям Україною незалежності відновилися природні етномовні процеси. Інерційний вплив етномовних процесів радянської доби продовжував зберігатися в урбаністичному середовищі східних та південних областей, особливо в Криму, Донецькій та Луганській областях. З початком російської агресії українці знову опинилися в умовах етнодемографічної катастрофи. The article analyzes ethnolinguistic processes in Ukraine in the second half of the twentieth and early twenty-fi rst centuries. Changes in the ethnolinguistic composition of the Ukrainian population during the Soviet era were not natural, but were the result of the policy of russification of Ukraine. In the conditions of statelessness, Ukrainians were in the state of a “subordinate majority” that was subjected to assimilation by the dominant Russian ethnic minority, and the total population of Ukraine grew at the expense of the Russian-speaking population rather than the Ukrainian-speaking population. Only with the acquisition of independence by Ukraine were natural ethnolinguistic processes restored. The inertial influence of ethnolinguistic processes of the Soviet era continued to persist in the urban environment of the eastern and southern regions, especially in the Crimea, Donetsk and Luhansk regions. With the beginning of Russian aggression, Ukrainians again found themselves in conditions of ethnodemographic catastrophe. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Вісник НАН України З кафедри Президії НАН України Зміни етномовного складу населення України: друга половина ХХ — початок ХХІ ст. (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 26 грудня 2024 р.) Changes in the ethnolinguistic composition of the population of Ukraine: the second half of the 20th — the beginning of the 21st century (According to the materials of scientific report at the meeting of the Presidium of NAS of Ukraine, December 26, 2024) Article published earlier
spellingShingle	Зміни етномовного складу населення України: друга половина ХХ — початок ХХІ ст. (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 26 грудня 2024 р.) Скляр, В.М. З кафедри Президії НАН України
title	Зміни етномовного складу населення України: друга половина ХХ — початок ХХІ ст. (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 26 грудня 2024 р.)
title_alt	Changes in the ethnolinguistic composition of the population of Ukraine: the second half of the 20th — the beginning of the 21st century (According to the materials of scientific report at the meeting of the Presidium of NAS of Ukraine, December 26, 2024)
title_full	Зміни етномовного складу населення України: друга половина ХХ — початок ХХІ ст. (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 26 грудня 2024 р.)
title_fullStr	Зміни етномовного складу населення України: друга половина ХХ — початок ХХІ ст. (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 26 грудня 2024 р.)
title_full_unstemmed	Зміни етномовного складу населення України: друга половина ХХ — початок ХХІ ст. (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 26 грудня 2024 р.)
title_short	Зміни етномовного складу населення України: друга половина ХХ — початок ХХІ ст. (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 26 грудня 2024 р.)
title_sort	зміни етномовного складу населення україни: друга половина хх — початок ххі ст. (за матеріалами доповіді на засіданні президії нан україни 26 грудня 2024 р.)
topic	З кафедри Президії НАН України
topic_facet	З кафедри Президії НАН України
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/206099
work_keys_str_mv	AT sklârvm zmínietnomovnogoskladunaselennâukraínidrugapolovinahhpočatokhhístzamateríalamidopovídínazasídanníprezidíínanukraíni26grudnâ2024r AT sklârvm changesintheethnolinguisticcompositionofthepopulationofukrainethesecondhalfofthe20ththebeginningofthe21stcenturyaccordingtothematerialsofscientificreportatthemeetingofthepresidiumofnasofukrainedecember262024

Зміни етномовного складу населення України: друга половина ХХ — початок ХХІ ст. (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 26 грудня 2024 р.)

Institution

Ähnliche Einträge