«Белетристика на науковому тлі»: гіпотетична реконструкція праісторії у прозі Докії Гуменної. Частина друга
Статтю присвячено дослідженню художнього циклу праісторичної прози Докії Гуменної еміграційного періоду, зокрема повістей «Велике Цабе» (1948; 1952) і «Небесний змій» (1982), роману «Золотий плуг» (1968), у яких письменниця реконструювала матеріальний і духовний світ трипільців, стародавньоямників і...
Saved in:
| Published in: | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Date: | 2025 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2025
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/206720 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | «Белетристика на науковому тлі»: гіпотетична реконструкція праісторії у прозі Докії Гуменної. Частина друга / В. Василенко // Сіверянський літопис. — 2025. — № 4. — С. 112-123. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-206720 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Василенко, В. 2025-09-19T12:23:32Z 2025 «Белетристика на науковому тлі»: гіпотетична реконструкція праісторії у прозі Докії Гуменної. Частина друга / В. Василенко // Сіверянський літопис. — 2025. — № 4. — С. 112-123. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 2518-7430 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/206720 821.161.2-3 Гуменна: 903 10.58407/litopis.250411 Статтю присвячено дослідженню художнього циклу праісторичної прози Докії Гуменної еміграційного періоду, зокрема повістей «Велике Цабе» (1948; 1952) і «Небесний змій» (1982), роману «Золотий плуг» (1968), у яких письменниця реконструювала матеріальний і духовний світ трипільців, стародавньоямників і скіфів. Мета статті: проаналізувати жанрово-стильові й проблемно-тематичні особливості згаданих творів, визначити їх місце в художній спадщині авторки і роль у формуванні жанру наукової белетристики в українській літературі, простежити зв’язок мистецької візії письменниці з її науковими студіями. Методологічну основу дослідження становлять порівняльно-історичний (для розгляду текстів у синхронічному й діахронічному аспектах), історико-функціональний (для вивчення індивідуального стилю й жанрових рис твору), інтер- і міжтекстуальний (для аналізу різних типів узаємозв’язків між текстами), а також біографічний (для розуміння чинників, що вплинули на формування світогляду, художніх і наукових задумів письменниці) підходи. Наукова новизна розвідки полягає в тому, що в ній уперше здійснено комплексний аналіз художнього циклу праісторичної прози Д. Гуменної, зокрема в контексті жанру наукової белетристики, а також досліджено спосіб художнього втілення її авторського бачення прадавнього минулого. Підсумовано, що Д. Гуменна своєрідно поєднала дослідницьку рефлексію з письменницькою уявою, інтуїцією та ерудицією, створивши власний оригінальний стиль, що зберігає баланс між науковим підходом і художнім експериментом. Доведено, що науково-художня гібридність, автобіографічні мотиви, посилена інтертекстуальність і культурологічна багатовимірність є невід’ємними елементами проаналізованих текстів. The paper examines the fiction cycle of prehistoric prose by Dokiya Humenna written during emigration period, specifically novellas «The Great Tsabe» (1952), «The Celestial Serpent» (1982), and the novel «The Golden Plow» (1968). In these works, the author artistically reconstructed the material and spiritual worlds of Trypillians, Yamna (Pit grave) сulture, and Scythians. The purpose of the study is to analyze the genre, stylistic, thematic, and problematic features of these works, to determine their place within the author’s literary legacy and their role in shaping the genre of scientific fiction in Ukrainian literature, as well as to trace the connections between Dokiya Humenna’s artistic vision and her scholarly research. The methodological framework of the study includes comparative-historical (to explore the texts in synchronic and diachronic perspectives), historical-functional (to analyze the individual style and genre-specific traits of the works), intertextual and intratextual (to study different types of interconnections between texts), and biographical (to understand the factors that influenced the formation of the writer’s worldview, artistic and scientific intentions) approaches. The scientific novelty of the study lies in its first-ever comprehensive analysis of Dokiya Humenna’s prehistoric prose cycle, particularly within the context of the science fiction genre. The study also investigates the ways in which the author artistically conveys her vision of ancient history. The conclusions highlight that Dokiya Humenna uniquely merged scholarly inquiry with literary imagination, intuition, and erudition, crafting a distinctive style that balances historical reconstruction with artistic experimentation. It has been determined that the analyzed texts are characterized by a unique blend of scientific and artistic hybridity, autobiographical motifs, enhanced intertextuality, and cultural multidimensionality as integral components of their structure. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Літературознавчі студії «Белетристика на науковому тлі»: гіпотетична реконструкція праісторії у прозі Докії Гуменної. Частина друга “Fiction on a scientific basis”: a hypothetical reconstruction of prehistory in Dokiya Humenna’s prose. Part two Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
«Белетристика на науковому тлі»: гіпотетична реконструкція праісторії у прозі Докії Гуменної. Частина друга |
| spellingShingle |
«Белетристика на науковому тлі»: гіпотетична реконструкція праісторії у прозі Докії Гуменної. Частина друга Василенко, В. Літературознавчі студії |
| title_short |
«Белетристика на науковому тлі»: гіпотетична реконструкція праісторії у прозі Докії Гуменної. Частина друга |
| title_full |
«Белетристика на науковому тлі»: гіпотетична реконструкція праісторії у прозі Докії Гуменної. Частина друга |
| title_fullStr |
«Белетристика на науковому тлі»: гіпотетична реконструкція праісторії у прозі Докії Гуменної. Частина друга |
| title_full_unstemmed |
«Белетристика на науковому тлі»: гіпотетична реконструкція праісторії у прозі Докії Гуменної. Частина друга |
| title_sort |
«белетристика на науковому тлі»: гіпотетична реконструкція праісторії у прозі докії гуменної. частина друга |
| author |
Василенко, В. |
| author_facet |
Василенко, В. |
| topic |
Літературознавчі студії |
| topic_facet |
Літературознавчі студії |
| publishDate |
2025 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Сiверянський літопис |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
“Fiction on a scientific basis”: a hypothetical reconstruction of prehistory in Dokiya Humenna’s prose. Part two |
| description |
Статтю присвячено дослідженню художнього циклу праісторичної прози Докії Гуменної еміграційного періоду, зокрема повістей «Велике Цабе» (1948; 1952) і «Небесний змій» (1982), роману «Золотий плуг» (1968), у яких письменниця реконструювала матеріальний і духовний світ трипільців, стародавньоямників і скіфів. Мета статті: проаналізувати жанрово-стильові й проблемно-тематичні особливості згаданих творів, визначити їх місце в художній спадщині авторки і роль у формуванні жанру наукової белетристики в українській літературі, простежити зв’язок мистецької візії письменниці з її науковими студіями. Методологічну основу дослідження становлять порівняльно-історичний (для розгляду текстів у синхронічному й діахронічному аспектах), історико-функціональний (для вивчення індивідуального стилю й жанрових рис твору), інтер- і міжтекстуальний (для аналізу різних типів узаємозв’язків між текстами), а також біографічний (для розуміння чинників, що вплинули на формування світогляду, художніх і наукових задумів письменниці) підходи. Наукова новизна розвідки полягає в тому, що в ній уперше здійснено комплексний аналіз художнього циклу праісторичної прози Д. Гуменної, зокрема в контексті жанру наукової белетристики, а також досліджено спосіб художнього втілення її авторського бачення прадавнього минулого. Підсумовано, що Д. Гуменна своєрідно поєднала дослідницьку рефлексію з письменницькою уявою, інтуїцією та ерудицією, створивши власний оригінальний стиль, що зберігає баланс між науковим підходом і художнім експериментом. Доведено, що науково-художня гібридність, автобіографічні мотиви, посилена інтертекстуальність і культурологічна багатовимірність є невід’ємними елементами проаналізованих текстів.
The paper examines the fiction cycle of prehistoric prose by Dokiya Humenna written during emigration period, specifically novellas «The Great Tsabe» (1952), «The Celestial Serpent» (1982), and the novel «The Golden Plow» (1968). In these works, the author artistically reconstructed the material and spiritual worlds of Trypillians, Yamna (Pit grave) сulture, and Scythians. The purpose of the study is to analyze the genre, stylistic, thematic, and problematic features of these works, to determine their place within the author’s literary legacy and their role in shaping the genre of scientific fiction in Ukrainian literature, as well as to trace the connections between Dokiya Humenna’s artistic vision and her scholarly research. The methodological framework of the study includes comparative-historical (to explore the texts in synchronic and diachronic perspectives), historical-functional (to analyze the individual style and genre-specific traits of the works), intertextual and intratextual (to study different types of interconnections between texts), and biographical (to understand the factors that influenced the formation of the writer’s worldview, artistic and scientific intentions) approaches. The scientific novelty of the study lies in its first-ever comprehensive analysis of Dokiya Humenna’s prehistoric prose cycle, particularly within the context of the science fiction genre. The study also investigates the ways in which the author artistically conveys her vision of ancient history. The conclusions highlight that Dokiya Humenna uniquely merged scholarly inquiry with literary imagination, intuition, and erudition, crafting a distinctive style that balances historical reconstruction with artistic experimentation. It has been determined that the analyzed texts are characterized by a unique blend of scientific and artistic hybridity, autobiographical motifs, enhanced intertextuality, and cultural multidimensionality as integral components of their structure.
|
| issn |
2518-7430 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/206720 |
| citation_txt |
«Белетристика на науковому тлі»: гіпотетична реконструкція праісторії у прозі Докії Гуменної. Частина друга / В. Василенко // Сіверянський літопис. — 2025. — № 4. — С. 112-123. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT vasilenkov beletristikananaukovomutlígípotetičnarekonstrukcíâpraístorííuprozídokíígumennoíčastinadruga AT vasilenkov fictiononascientificbasisahypotheticalreconstructionofprehistoryindokiyahumennasproseparttwo |
| first_indexed |
2025-11-24T05:15:42Z |
| last_indexed |
2025-11-24T05:15:42Z |
| _version_ |
1850843443267371008 |
| fulltext |
Сіверянський літопис. 2025. № 4
112
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ СТУДІЇ
УДК 821.161.2-3 Гуменна: 903
Вадим Василенко
•
«БЕЛЕТРИСТИКА НА НАУКОВОМУ ТЛІ»:
ГІПОТЕТИЧНА РЕКОНСТРУКЦІЯ ПРАІСТОРІЇ
У ПРОЗІ ДОКІЇ ГУМЕННОЇ.
Частина друга
•
“FICTION ON A SCIENTIFIC BASIS”:
A HYPOTHETICAL RECONSTRUCTION OF PREHISTORY
IN DOKIYA HUMENNA’S PROSE.
Part two
DOI: 10.58407/litopis.250411
© В. Василенко, 2025. CC BY 4.0
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-7685-9258
Статтю присвячено дослідженню художнього циклу праісторичної прози Докії Гуменної еміг-
раційного періоду, зокрема повістей «Велике Цабе» (1948; 1952) і «Небесний змій» (1982), роману
«Золотий плуг» (1968), у яких письменниця реконструювала матеріальний і духовний світ трипіль-
ців, стародавньоямників і скіфів. Мета статті: проаналізувати жанрово-стильові й проблемно-
тематичні особливості згаданих творів, визначити їх місце в художній спадщині авторки і роль у
формуванні жанру наукової белетристики в українській літературі, простежити зв’язок мистець-
кої візії письменниці з її науковими студіями. Методологічну основу дослідження становлять по-
рівняльно-історичний (для розгляду текстів у синхронічному й діахронічному аспектах), історико-
функціональний (для вивчення індивідуального стилю й жанрових рис твору), інтер- і міжтексту-
альний (для аналізу різних типів узаємозв’язків між текстами), а також біографічний (для розу-
міння чинників, що вплинули на формування світогляду, художніх і наукових задумів письменниці)
підходи. Наукова новизна розвідки полягає в тому, що в ній уперше здійснено комплексний аналіз
художнього циклу праісторичної прози Д. Гуменної, зокрема в контексті жанру наукової белетрис-
тики, а також досліджено спосіб художнього втілення її авторського бачення прадавнього мину-
лого. Підсумовано, що Д. Гуменна своєрідно поєднала дослідницьку рефлексію з письменницькою
уявою, інтуїцією та ерудицією, створивши власний оригінальний стиль, що зберігає баланс між
науковим підходом і художнім експериментом. Доведено, що науково-художня гібридність, авто-
біографічні мотиви, посилена інтертекстуальність і культурологічна багатовимірність є невід’-
ємними елементами проаналізованих текстів.
Ключові слова: повість, роман, наукова белетристика, праісторія, міф, прийом «подорожі в
часі», трипільська цивілізація, ямна культура, скіфи.
•
The paper examines the fiction cycle of prehistoric prose by Dokiya Humenna written during emigrati-
on period, specifically novellas «The Great Tsabe» (1952), «The Celestial Serpent» (1982), and the novel
«The Golden Plow» (1968). In these works, the author artistically reconstructed the material and spiritual
worlds of Trypillians, Yamna (Pit grave) сulture, and Scythians. The purpose of the study is to analyze the
genre, stylistic, thematic, and problematic features of these works, to determine their place within the
author’s literary legacy and their role in shaping the genre of scientific fiction in Ukrainian literature, as
well as to trace the connections between Dokiya Humenna’s artistic vision and her scholarly research. The
methodological framework of the study includes comparative-historical (to explore the texts in synchronic
and diachronic perspectives), historical-functional (to analyze the individual style and genre-specific traits
of the works), intertextual and intratextual (to study different types of interconnections between texts), and
Siverian chronicle. 2025. № 4
113
biographical (to understand the factors that influenced the formation of the writer’s worldview, artistic and
scientific intentions) approaches. The scientific novelty of the study lies in its first-ever comprehensive
analysis of Dokiya Humenna’s prehistoric prose cycle, particularly within the context of the science fiction
genre. The study also investigates the ways in which the author artistically conveys her vision of ancient
history. The conclusions highlight that Dokiya Humenna uniquely merged scholarly inquiry with literary
imagination, intuition, and erudition, crafting a distinctive style that balances historical reconstruction
with artistic experimentation. It has been determined that the analyzed texts are characterized by a unique
blend of scientific and artistic hybridity, autobiographical motifs, enhanced intertextuality, and cultural
multidimensionality as integral components of their structure.
Key word: novella, novel, scientific fiction, prehistory, myth, «time travel» technique, Trypillian civili-
zation, Yamna (Pit grave) culture, Scythians.
Продовження. Перша частина в попередньому номері.
***
Своєрідним ключем до розуміння роману «Золотий плуг» Д. Гуменної можна вважати
автобіографічний епізод, зафіксований у двотомникові її спогадів «Дар Евдотеї. Іспит па-
м’яті» (1990). Переосмислюючи особисті колізії кінця 1930-х рр., авторка вибудовує своє-
рідну паралель між власним досвідом і життєвими траєкторіями своїх персонажів – пись-
менниці Гаїни Сай і археолога Миколи Мадія, котрі, зустрічаючись у книгозбірні, потай
думають одне про одного, але до кінця роману так і не наважуються розпочати розмову
одне з одним. Ця літературна ситуація, як і в інших творах Д. Гуменної, наприклад, у чо-
тирикнижжі «Діти чумацького шляху» (1948–1951), повісті «Мана» (1952), документаль-
ній хроніці «Хрещатий Яр» (1956), романі «Скарга майбутньому» (1964), хоча й прихова-
на за стилістичними прийомами, виявляє чіткі ознаки автобіографізму і злободенності.
Композиція «Золотого плуга» ґрунтується на двох сюжетних лініях, що розвиваються
рівнобіжно, але не перетинаються: перша присвячена інтелектуальним і філософським
роздумам Миколи Мадія, а друга – мистецьким пошукам і суспільно-політичним рефлек-
сіям Гаїни Сай. Доповнюють їх побічні сюжетні відгалуження, які висвітлюють побутові
й психологічні реалії радянського життя в місті й селі 1930-х рр. Фабула роману основана
на зіставленні внутрішніх станів персонажів, що опиняються перед необхідністю вибору
між особистісними устремліннями й суспільними вимогами, а воднораз відчувають під-
свідомий потяг одне до одного так, наче вони пов’язані глибинним метафізичним зв’яз-
ком, для якого не існує часово-просторових обмежень. Попри це, мотив «нездійсненого
кохання» як «варіянт багатьох любовних історій із попередніх творів»1 авторки, за спосте-
реженням Г. Костюка, не є самостійною сюжетною лінією, а виконує роль зв’язкової час-
тини, котра «проходить золотою ниткою крізь усі циклічні конфліктні кола двоторового
розвитку сюжету» і «надає цим двом тематичним лініям певної інтимности, життєвої
правдоподібности і відограє певну ролю в розв’язці роману»2, а отже, має допоміжне ком-
позиційне значення. Простір бібліотеки, основний у «Золотому плузі», відображає ідею
пошуку сенсу людського буття, а крім того, нагадує про роль знань у житті самої Д. Гу-
менної, для якої книгозбірня була місцем духовного прихистку і джерелом натхнення,
«станцією», що давала можливість їй, як «інтелектуальній волоцюзі», подорожувати різ-
ними світами – матеріальними й духовними3.
Історія Гаїни Сай, котра прагне знайти своє місце в літературному середовищі, але зі-
штовхується з лицемірством, моральною деградацією і духовною ницістю, – це своєрідна
авторефлексія самої Д. Гуменної, висвітлена в її мемуарній прозі, щоденниках і листуван-
ні. В ній сконденсовано чимало критичних ситуацій і спостережень, які охоплюють пи-
тання національно-культурної самоідентифікації, цензури й вибору, що постає перед
мистцем у прагненні зберегти вірність істині й реалізувати свій потенціал. Попри це, її об-
раз, як художня конструкція, демонструє певну вторинність і схематизм попередніх жіно-
чих персонажів авторки, зокрема Мар’яни Вересоч із романів «Хрещатий Яр» і «Скарга
майбутньому» – з тією відмінністю, що Мар’яна втілює нестійкість і сумніви, а Гаїна є
мовби її морально вивершеним інваріантом: її любов до Миколи Мадія залишається пла-
тонічною, піднесено-ідеальною, хоч, звісно, ця моральна чесність не компенсує браку ху-
дожньої оригінальності.
Схильна до самоаналізу, Гаїна не може прийняти нав’язану радянською системою
ідеологію, тож обирає «філософію комашки» – залишитися непомітною, але зберегти ду-
ховну цілісність і внутрішню свободу. Одначе прагнення жити за власними моральними
1 Костюк Г. На перехрестях життя й історії. Сучасність. 1975. Ч. 4 (172). С. 68.
2 Там само. С. 71.
3 Гуменна Д. Щоденник. Зошити 40, 41, 42. Роки 1957, 1958. «10 зв’язка». ВРФТ Інституту літератури
ім. Т. Шевченка НАН України. Ф. 234. Спр. 5. Арк. 17.
Сіверянський літопис. 2025. № 4
114
законами і бути вільною від зовнішніх оцінок зіштовхується з потужним тиском радян-
ського суспільства, яке знецінює непоказну, але самодостатню індивідуальність. (Відпо-
відно, її образ має виразне неоромантичне забарвлення). У казці «Вчений гусак» Гаїна ви-
гадує взірець спільноти, у якій панують доброзичливість і чесність, а технічний прогрес
іде в ногу з моральним розвитком, і уявляє «майбутню людину трохи на зразок себе: не
може брехати, ладна всю себе віддати, така щира, відкрита й прямодушна»4. Проте вона
свідома того, що ця «казка» далека від реальності, й визнає, що «людина – ще немовля у
свойому духовому розвитку. Технікою все може створити, але душа – дитячо-жорстока,
себелюбна. Як у немовляти, що все пхає собі до рота, що знає тільки “мені”, не питає, де
береться. Перед людиною стоїть ще праця: пройти велику школу і в ній навчитися, як ста-
ти шляхетною, а не тварючно-егоїстичною»5. Поєднуючи казкові мотиви з елементами са-
тири6, авторка доводить, що моральне зростання людства – це «велика школа» самовдо-
сконалення, заснована на гармонійному синтезі духовного і технічного поступу, а без цієї
рівноваги, на її думку, досягти утопічного ідеалу неможливо.
Інтелектуальне протистояння alter ego Д. Гуменної із репресивною системою резонує з
долями інших персонажів письменниці (зокрема, Тараса Сараґоли з роману «Діти чумаць-
кого шляху»), а отже, відображає прикметні для її творчості ідеологічні й естетичні наста-
нови, що певною мірою знижує ідейно-художню вагу цього образу. Загалом постать Гаїни
Сай символізує внутрішню роздвоєність української інтелігенції між етичними ідеалами й
жорстокою реальністю: усвідомлюючи свою вразливість перед тоталітарним режимом,
вона не приймає його диктату внутрішньо, але змушена йти на компроміси, пристосовую-
чись до умов виживання, зокрема погоджується виконувати «соціальні замовлення» – пи-
сати історії про комуни, ударників і трактористок, хоча і розуміє їхню поверховість і вто-
ринність. Виношуючи задум новели про Голодомор як цілеспрямоване знищення багато-
вікової селянської культури, Гаїна відчуває внутрішній зв’язок із темою, але водночас
усвідомлює, що її «Жменя колосків» – твір, що оголює страшні істини, – ніколи не поба-
чить світу. Роздвоєність між прагненням до справжнього мистецтва і необхідністю писати
на догоду режиму породжує в Гаїни відчуття безвиході, й у результаті вона не знаходить
у собі сил або натхнення, щоби створити щось справді значуще, а невдоволення собою
підживлює думку про власну «непристосованість» і «особливу місію», яку вона так і не
може виконати: «Відчай Гаїну бере: вона не може писати. Чому не вичавить із себе слова?
Щось давлюче висить над тобою – і тільки поворухнеться несмілива думка, воно й наляже
на череп: не так! Це нікому не потрібне! Ось, як у Зіни все це легко йде, сюди-туди, – вже
й віршик на сьогоднішню тему. А в Гаїни нема цього набору фраз із передовиць, не лізуть
вони їй у голову. Сказати ж своїми словами, – щире слово її осміють. У “Жмені колосків”
побачать “вилазку клясового ворога”. Те, що писалось би своє, не пишеться, здавлено си-
дить у ній. А те, що вони прийняли б, не пишеться, бо не звучать так струни її душі. І че-
рез це все з горла думки не вичавлюється слово. Нема того дзюрчання, невимушеного
плину слів. І це – найбільше її горе, найбільша життьова невдача! І Гаїна розгублена, не
знає, хто винен – вона чи світ. Не знає, за що взятися, щоб оживити себе»7.
Рутинність і нудьга прирікають Гаїну на ходіння замкненим колом самозвинувачення
та відчаю, а нездатність змінити обставини і виявити свій мистецький хист лише поглиб-
лює її розгубленість і множить сумніви: вона не може збагнути, що є причиною її невдач
– власні обмеження чи тиск зовнішнього світу? Особистість Гаїни роздвоюється: одна
частина «грузне в твані неуспіхів» і «корчиться в різнорідних емоціях», зазнаючи розча-
рувань, а друга безпристрасно спостерігає за першою, аналізуючи її переживання так само
відсторонено, як поведінку людей навколо. Рішення записувати свої переживання свід-
чить радше про прийняття внутрішньої роздвоєності як невідворотного стану, ніж про
спробу подолати її: письмо стає для неї єдиним способом зберегти зв’язок із власним «Я»
у світі, охопленому мовчанням і відчуженням. Власну порожнечу героїня заповнює спога-
дами й фантазіями про Мадія – Вродливого, Пагубу, як вона називає його у внутрішніх
монологах і листах, що їх, подібно до героїні «Мани», так і не наважується надіслати об-
ранцеві. «В Гаїни не тільки піснота думок, а загалом нема їх, тих думок, – крім одної.
Вночі п’ять-шість разів прокидається, перейнята думкою-пожежею про Вродливого. І
вдень теж, як загіпнотизована. Книгозбірня – і більш ніщо – вабить і тягне. Коли раніш
там вабила криниця скарбів у книжках, то тепер, не дуритиме себе, – жадоба бачити Пагу-
бу»8. Регулярні візити до бібліотеки з надією на випадкову зустріч із Мадієм і заразом
4 Гуменна Д. Золотий плуг: роман. Нью-Йорк: Об’єднання Українських Письменників «Слово», 1968. С. 275.
5 Там само. С. 274–275.
6 Цей прийом Д. Гуменна реалізувала в малій прозі, наприклад, в оповіданні «Барбос П’ятий» (1943), побудова-
ному на балансуванні між психологією розумного пса й зображенням не вельми мудрої людини.
7 Гуменна Д. Золотий плуг. C. 133.
8 Там само. С. 59.
Siverian chronicle. 2025. № 4
115
страх виявити власні почуття паралізують її волю і прирікають на емоційну стагнацію.
Гаїна намагається побачити в Мадієві втілення власних іще невиразних ідеалів і сподіва-
ється знайти в коханні порятунок од духовного спустошення, проте кожна їхня безмовна
зустріч приносить їй нове розчарування і підсилює сумніви не лише в Мадієві, а й у самій
собі. «І коли вона відмовляється від Пагуби, то їй здається, що вона сама себе обкрадає.
Коли дає собі волю, – здається, що осміяна. Від одної прірви до другої балянсує»9. По-
стійно повертаючись до спогадів про нього, Гаїна дедалі більше занурюється в пастку
власних емоцій, що проникають у її свідомість як отрута: спершу вони привносять у її ру-
тинне існування ілюзорне пожвавлення, а згодом переростають у небезпечну нав’язли-
вість і перетворюють Мадія на своєрідну ідею фікс.
Інтелектуальний і психологічний спротив радянській системі, а також пошук свого
місця у світі, який змінюється під тиском тоталітарної ідеології, розкриті в історії Миколи
Мадія. Як і Гаїна, він переживає стан самоізоляції, а його невміння налагодити діалог із
нею поглиблює відчуття екзистенційної самотності. Незважаючи на зовнішню активність,
зокрема стосунки з Надією і Майєю, його життя здається імітацією, що контрастує з пере-
живаннями, спричиненими розривом між прагненням до наукового самовираження і об-
меженнями, продиктованими системою.
Провідне місце в роздумах Мадія займає тема скіфів, історію й культуру яких він до-
сліджує: авторка вводить у текст розлогі цитати із давніх хронік, доповнюючи їх власни-
ми міркуваннями про роль і місце степових кочовиків в українському етногенезі. Загалом
історичний матеріал у «Золотому плузі» виконує дві ключові функції: виступає культур-
ним підґрунтям, що окреслює художній світ роману, і виявляє взаємозв’язки минулого із
сучасним. При цьому роздуми Мадія відокремлені від основних подій сюжету: його дип-
ломне дослідження становить своєрідний інтертекстуальний елемент, що увиразнює спе-
цифічну структуру й міжжанрову природу тексту (як психосоціального й археологічного
роману), а воднораз відсилає до інших праць Д. Гуменної на скіфську тематику, таких як
«Благослови, Мати!» і «Родинний альбом». Залучення наукових аргументів дає письмен-
ниці підстави для переосмислення усталених уявлень про скіфів і полеміки з історичними
джерелами, зокрема з грецькими авторитетами, які, на її думку, часто викривляли чи сві-
домо замовчували факти через власні культурні й політичні упередження. Таку ж струк-
турну функцію виконують і вплетені в «Золотий плуг» новели «Пригода цього вечора»,
«Біла хустина», «Роман Синьої Панчохи», «Жменя колосків», казка «Вчений гусак» Гаїни
Сай. Отже, фрагменти історичної праці Миколи Мадія і твори Гаїни Сай не лише допов-
нюють сюжет роману, а й виступають самостійними компонентами, які поєднують інтер-
претацію історичної спадщини скіфів, мистецькі роздуми й відображення соціопсихоло-
гічного стану «української людини» в умовах радянських репресій 1930-х рр.
Основна дилема Миколи Мадія полягає в тому, як співвіднести жорстокі звичаї скі-
фів – такі як пиття вина з людських черепів або здирання шкур із ворогів – із власним ро-
мантизованим уявленням про них: ці варварські вчинки здаються йому несумісними з об-
разом предків, чиє минуле, як він гадає, могло вплинути на формування і його тожсамос-
ті. Досліджуючи взаємозв’язок скіфів і українців у військово-політичній організації, куль-
турних традиціях і способі життя, Мадій проводить аналогії між скіфським Кам’янським
городищем і Запорозькою Січчю, владою царя у скіфів і гетьманським урядуванням у ко-
заків, скіфськими торговельними практиками і чумацьким промислом, кочовими традиці-
ями і їх «гротесковим відродженням» у вигляді махновського руху. А крім того, звертає
увагу на скіфсько-українські паралелі в елементах одягу (звіриний орнамент), звичаях і
ритуалах (наприклад, традиції побратимства), прикметні деталі, зображені на скіфських
артефактах (як-от образи співців-сліпців, споріднені з українськими кобзарями), аналізує
різні версії скіфської генеалогії і їхні взаємовідносини з корінними жителями.
У потрактуванні скіфів як завойовників і чужинців-кочовиків, що прибули з Централь-
ної Азії, неважко розпізнати застарілу гіпотезу М. Грушевського, згідно з якою прихідці
силою зброї підкорили тубільне землеробське населення. Авторка вводить її, щоб показа-
ти, як історія завоювань і культурного домінування формувала соціальні й етнічні струк-
тури тодішнього суспільства. Автентична концепція походження скіфів відсилає до ідеї
В. Петрова, який уважав їх не чужинцями, а заможною верхівкою місцевої людності, кот-
ра завдяки економічній і політичній перевазі здобула панівні позиції. Хоча цю теорію ру-
пор думок самої авторки підважує, звертаючи увагу на її очевидні хиби, передусім на
спрощений підхід до розвитку етнічних процесів, та поступово доходить висновку про ор-
ганічний зв’язок скіфів із місцевим населенням, котре ті спершу підкорили, а згодом аси-
мілювалися з ним, утворивши нову етнічну спільність, що відіграла вирішальну роль у
подальшому історико-культурному розвитку північного Причорномор’я. Водночас у де-
9 Гуменна Д. Золотий плуг. С. 146.
Сіверянський літопис. 2025. № 4
116
яких міркуваннях Мадій висловлює сумніви щодо ідеї повного злиття скіфського і гіпер-
борейського первнів (двох типів народного масиву) у єдине ціле і розглядає їх як проти-
борчі тенденції в українській історії та ідентичності – землеробсько-осілу (гіперборей-
ську) і кочово-воїнську (скіфську). Протистояння цих тенденцій Мадій трактує як бороть-
бу між динамікою розширення, мобільністю і творчим хаосом (скіфський первень) і ста-
більністю, глибиною і прагненням до ідеалу (гіперборейський первень). Скіфське начало
відображене через образ «вічних незаможників», які уникали праці на землі, але проявили
себе як майстри, пророки чи воїни, доклавшись до культурних і військових здобутків, на-
томість гіперборейське, яке тягнеться з трипільської культури, символізоване осілим зем-
леробом, працьовитим і відданим своїй землі. Це спостереження розкриває і структурну
неоднорідність українського соціуму, і його внутрішні суперечності: класові антагонізми,
потрясіння колективізації і поділ суспільства за ціннісними орієнтирами стають відлуння-
ми багатовікового конфлікту двох начал, які впливали на становлення національного ха-
рактеру й історичної долі українців10. (Інша річ, що через перенасиченість фактографіч-
ним матеріалом і брак підтексту Д. Гуменній не вдалося втілити цю ідею саме художніми
засобами: надмірна зосередженість на історичних гіпотезах, подіях і деталях витісняє ес-
тетичну складову роману, внаслідок чого виклад набуває публіцистичності, а образи –
схематичності).
Для Мадія зв’язок зі скіфським минулим стає очевидним через його ім’я, яке збігаєть-
ся з іменем скіфського царя, згадку про котрого він знаходить у записі за 614 р. до н. е.,
коли відбулося знищення ассирійського міста Ніневії. Ця несподівана співзвучність по-
глиблює внутрішню самоідентифікацію героя з культурною спадщиною скіфів і спонукає
перейти від суто наукового осмислення до рефлексій над власною тожсамістю – історія
перестає бути для нього абстрактною справою і набуває особистісного виміру. Загіпноти-
зований постаттю «предка», він наполегливо вивчає писання давніх і сучасних учених,
роздумуючи над тим, чи може саме ім’я об’єднувати його зі степовиками? Чи походження
його роду пов’язане з тими ж таки скіфськими племенами? Схожий на свого пращура зов-
ні, Мадій, однак, нічого не успадкував од його вольового характеру: його нерішучість і
невпевненість дисонують із героїчно-міфологічним архетипом, породжуючи сумніви в
можливості успадкувати не лише риси зовнішності, а й сутнісні якості.
Подібну аналогію Мадій простежує між Гаїною Сай і степовою царівною зі скіфського
роду Саїв – утіленням давніх воїтельок епохи кочових народів. Дізнавшись, що Гаїнине
прізвище – Сай, Мадій одразу ж знаходить історичний зв’язок із царськими скіфами, зга-
даними в Геродота, і замислюється над іронією долі: ці колись войовничі й горді саї –
«дряпіжні вершники», які наводили страх на цілі імперії, – із часом злилися з осілим насе-
ленням Гіпербореї і перетворилися на звичайних хліборобів, а згодом – «куркулів», ре-
пресованих радянською владою (цей перехід – од войовничих кочовиків до пригноблених
селян – символізує втрату культурної тожсамості). У Гаїні він бачить уособлення цієї до-
корінної соціальної зміни: від скіфської царівни – до жертви тоталітарної системи, особи,
яку суспільство сприймає за незначну та маргінальну. Її стародавнє прізвище, пов’язане з
«непевною репутацією», викликає неприйняття й підозру, але для Мадія воно стає утілен-
ням прихованої величі, яка пережила періоди занепаду й підкорення, але й далі живе в ко-
мусь із нащадків, навіть якщо цього ніхто й не помічає. Одна з метафор, що з’являється в
його роздумах, – це порівняння Гаїни зі «скам’янілим деревом» (цей образ показує, як лю-
дина, зберігаючи зовнішні ознаки минулого, втрачає зв’язок зі своїм культурним спадком,
а її внутрішній світ змінюється). «Вона ж навіть не знає, що означає її прізвище. Їй воно
передане від дідів-прадідів, що, може, з п’ятдесят поколінь тому й були тими саями, окре-
мим племенем зверхників-кочовиків. Вони потонули в стихії хліборобської Гіпербореї,
що кволо й стало зберігала одвічні традиції своїх пращурів, творців мальованої кераміки.
Зосталася звукова форма імени, а зміст уже давно став інший. Тепер ти, принцесо Сай, –
“рупор куркульської стихії”, чи як там тебе лають… себто нащадок гіперборейського
10 Важливо зауважити, що погляд Д. Гуменної на скіфську проблематику вирізнявся як науковою основою, так і
прагненням до автентичності, що дало їй змогу уникнути догматично-моралізаторського підходу, характерного,
наприклад, для «Леґенд Старокиївських»(1942) Наталени Королевої, й ідеологічних спрощень, властивих «Луч-
нику Агура-мазди» (1947) Ю. Косача. В Н. Королевої скіфи – «чужинці» й «варвари», протиставлені християн-
ським ідеалам й античним уявленням, представлені в контексті боротьби цивілізації з «первісним хаосом»
(«Опойний дим», «Скитський скарб», «Мелюзина» та ін.). Ю. Косач, своєю чергою, зображує опір скіфів пер-
ській експансії, підкреслюючи їхню військову доблесть і винахідливість, проте не пов’язує їх із протоукраїн-
ським культурним простором, – у його оповіданні вони функціонують як екзотичний елемент, чиї зв’язки з ко-
рінним населенням не очевидні. Відмінності в поглядах зумовлені й різними ідейно-естетичними інтенціями
письменників. Оскільки Д. Гуменна тяжіла до реалістичного відтворення минулого, до того ж у його зв’язку із
сучасністю, вона сприймала скіфів як важливу складову українського історико-культурного ландшафту. Нато-
мість і Н. Королева, і Ю. Косач використовували скіфську тематику здебільшого для літературної драматизації і
міфологізації сюжету, як маргінальний, хоча й колоритний елемент, підпорядкований іншим авторським цілям.
Siverian chronicle. 2025. № 4
117
складника нашого народу. Це нагадує скам’яніле дерево: форма ще зовсім як дерево, а
вже зміст – камінь-яшма»11.
Мадій захоплюється «різьбленим профілем» Гаїни, її «виточеним зарисом уст» і про-
низливим поглядом «фіялкових очей», убачаючи в ній образи, що співвідносяться з кано-
нами античної естетики й міфологічними уявленнями про жіночу вроду, – загадкову жри-
цю Ляодіку з Гіпербореї і вольову та незалежну Артеміду, чия зовнішність підкреслює
внутрішню шляхетність: «…чистий овал, пряма лінія переходу чола в ніс, твердо закраяні
уста з вигинами в куточках, пшеничний німб волосся навколо голови»12. Порівняння Гаї-
ни з Артемідою ґрунтується на зображеннях давньогрецької богині на скіфських золотих
прикрасах, що їх нерідко трактують як місцеву версію Артеміди. Ще одна, гіперборей-
ська, іпостась Артеміди – Діва Тавропола, або Київська Діва, увиразнює відстороненість,
незалежність і певною мірою недосяжність Гаїни. Д. Гуменна описує цей образ через
скіфсько-таврійські уявлення, як богиню з головою корови і зміїними ногами, – символі-
ка, основана на взаємопроникненні людських і тваринних рис, уособлює невблаганну си-
лу природи, що прагне панувати над життям і смертю. Порівняння Гаїни Сай із таврій-
ською Артемідою іронічно натякає на «жертвоприношення», яких вона, можливо, чекає
від своїх прихильників, – героїня немовби постає сучасною жрицею, котра свідомо чи ні
жертвує почуттями інших заради власних амбіцій і бажань. Уявні аналогії, що їх прово-
дить Мадій, розкривають химерне переплетення міфологічних візій і ритуальних дійств,
відображаючи його намагання простежити зв’язок між давніми войовничими культурами
та сучасністю, де люди, на кшталт Гаїни, змушені пристосовуватися до складних суспіль-
но-політичних обставин.
Внутрішній монолог Миколи Мадія розгортається на тлі радянського Києва 1930-х рр.,
де історичні дослідження суворо регламентує офіційна ідеологія, а будь-які звернення до
національної спадщини з акцентом на її культурній самобутності політично небезпечні.
Простежуючи тяглість між українцями та скіфами, Мадій підважує офіційний радянський
наратив, адже нагадує про окремішність української історії – факт, що загрожує його нау-
ковій кар’єрі: йому приписують «буржуазний націоналізм» і не допускають до захисту
дисертації. Визначальна для роману ідея про історичний зв’язок українців зі скіфами по-
кликана обґрунтувати безперервність державницької традиції на українських землях і
протиставлена радянській концепції «трьох братніх народів» як фіктивній. Водночас ця
ідея не є суто історіографічною, а виконує символічну функцію: образ царя Атея (IV ст.
до н. е.), що прагнув об’єднати розрізнені племена на території Великої Скіфії, постає уті-
ленням віддалених у часі українських устремлінь до незалежності й соборності. Не випад-
ково Мадій вирішує назвати свою працю «Скіфська держава на Дніпрі» – ця назва має, з
одного боку, конкретно-історичний зміст, бо апелює до Кам’янського городища як полі-
тичного й культурного осердя степової Скіфії, а з другого, – набуває умовно-символічно-
го звучання, адже слугує алегорією української державотвірної традиції з її тисячолітнім
корінням: так наукова гіпотеза поєднується зі суспільно-політичною спрямованістю, і це –
одна з істотних ознак прозописьма Д. Гуменної. (Оскільки авторка підпорядковує розви-
ток сюжету, структуру окремих епізодів і навіть функції персонажів просвітницькому
надзавданню, її художнє мислення нерідко поступається дидактизму. Наприклад, історія
Надії, яка виходить заміж за осетинця і поновлює листування з колишнім нареченим Ми-
колою Мадієм, виглядає надто функціональною: цей сюжет задіяно насамперед задля док-
ладного висвітлення специфіки осетинської мови, побуту і традицій, що стають матеріа-
лом наукових студій Мадія. Аналогічно функціональний характер має сюжетна лінія под-
ружжя істориків Аріадни й Тараса, уведена до тексту головно з метою озвучення певних
культурно-історичних гіпотез авторки, зокрема про «кривий танець» як архаїчну форму
хороводу; символіку спіралі як моделі життєвого циклу; ритуальне значення печер у па-
леолітичній уяві; а також про лабіринт як шлях душі між світами. Через таку текстову
організацію персонажі роману сприймаються радше як носії авторських концептів і ре-
транслятори наукових тез, а не як художньо повноцінні образи з внутрішнім драматизмом
і психологічною переконливістю).
Прикметними рисами прози Д. Гуменної є виразна автобіографічність, а також посиле-
на інтер- і міжтекстуальність, котра зумовлює своєрідний діалог між її творами. Відкриті
й приховані цитати зі стародавніх авторів, таких як Геродот, або покликання на Старий
Заповіт не лише обрамляють історичний контекст «Золотого плуга», а й допомагають
Д. Гуменній художньо увиразнити його ключові теми – культурну спадкоємність та істо-
ричну трансформацію. Імена скіфських царів, давньогрецьких і давньослов’янських бо-
жеств апелюють як до основних, добре відомих історичних і міфологічних уявлень, так і
11 Гуменна Д. Золотий плуг. С. 243.
12 Там само. С. 288.
Сіверянський літопис. 2025. № 4
118
до менш очевидних, другорядних контекстів, хоча не виключають і принагідних, індиві-
дуальних інтерпретацій. Через інтертекстуальні зв’язки, зокрема книги, які читає Гаїна
Сай (наприклад, «Спогади егоїста» Стендаля, «Небезпечні зв’язки» Шодерло де Лякло,
«Небезпечний поворот» Джона Бойтона Прістлі, «Пісня дружби» Бернгарда Келермана,
«Утрачені ілюзії» Оноре де Бальзака та ін.), письменниця аналізує її внутрішній стан (за-
кономірно, вибір творів і їх проєкція на особисті переживання Гаїни, такі як любов, са-
мотність, пошуки себе, вказують на паралелі між її історією і біографією самої Д. Гумен-
ної). Відсилання до власних текстів («Листи зі степової України», «Роман Синьої Панчо-
хи», «Пахощі польових квітів», «Оповідання про мустьєрського хлопчика» та ін.), а також
фактів зі свого життя (відрядження до степових комун, неприйняття до Спілки радянсь-
ких письменників та ін.) слугують засобом саморефлексії Д. Гуменної та відкривають нові
перспективи для розуміння її життєпису та особливостей мистецького саморозвитку в
умовах ідеологічного тиску й тоталітарної цензури.
***
Поштовхом до написання повісті «Небесний змій» Д. Гуменної стала найдавніша пам’-
ятка українського Надазов’я – Кам’яна Могила, а викарбувані на її стінах стародавні зна-
ки-петрогліфи сформували в уяві письменниці власну візію життя людей доби бронзи й
пізніших часів. Звернення до історії та символіки Кам’яної Могили в письменницькій біо-
графії Д. Гуменної зумовив, окрім її стійкого фахового зацікавлення, ще й особистий мо-
тив: працюючи над повістю, вона, як сама зізнавалася, «пережила гостре відчуття, що зу-
стрілася із якимись моїми безпосередніми предками й оце знайомлюся з ними через шість
тисяч років»13. Увагу Д. Гуменної до кочівницької культури стародавньоямників піджив-
лювали й археологічні дослідження 1960–1970-х рр. Раніше кочові культури письменниця
розглядала побіжно й переважно як загрозу для землеробських суспільств, з акцентом на
протиставленні осілого та номадичного способів життя, – тенденція, помітна і в ранніх
джерелах її натхнення, зокрема у працях В. Петрова. Зацікавленість новими археологічни-
ми концепціями і прагнення переосмислити власні погляди спонукали Д. Гуменну зверну-
тися до доступних їй наукових розвідок, зокрема до монографії М. Рудинського про Кам’-
яну Могилу14 та праці О. Тереножкіна про кургани в долині річки Молочної15. Це захоп-
лення надихнуло її на написання не лише фантастичної повісті «Небесний змій», а й (не-
опублікованого) оповідання «Тайнопис кам’яної книги»16, присвяченого історико-куль-
турному значенню Кам’яної Могили17.
У своїй реконструкції культури ямників Д. Гуменна поєднала фактичний археологіч-
ний матеріал із елементами наукової фантастики, зокрема прийомом «подорожі в часі»,
мотивами «невідомого летючого предмета», телепатії, амнезії і втручання інопланетних
істот у розвиток людства18. Цей симбіоз науковості й художньої уяви зумовив своєрідний
жанр «фантастичної повісті на науковому тлі», яку критики вважали «першою спробою
фантастичного твору в українській літературі діяспори»19, а сама письменниця означила
як «індивідуальну візію автора на основі документальних дослідів науки, але під кутом
бачення самого автора»20. Композиція «Небесного змія» має двоскладову структуру, де
13 Гуменна Д. Тайнопис. Небесний змій: фантастична повість на тлі праісторії. Нью-Йорк: Науково-дослідне то-
вариство української термінології, 1982. С. 259.
14 Рудинський М. Кам’яна Могила (корпус наскельних рисунків). Київ: Вид-во Академії наук Української РСР,
1961. 140 с.
15 Тереножкін О. Кургани в долині р. Молочної. Археологічні пам’ятки УРСР. Київ: Вид-во Академії наук Укра-
їнської РСР, 1960. Т. VIII: Розкопки курганів на р. Молочній в 1951–1952 рр. С. 3–16.
16 Гуменна Д. Тайнопис кам’яної книги. ВРФТ Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України. Ф. 234.
Од. зб. 35. 90 арк.
17 Нині цей унікальний культурно-історичний комплекс, що зберігає сліди найдавніших форм міфологічного
мислення людства, опинився на тимчасово окупованій території, де зазнає подвійної загрози: знищення внаслі-
док воєнних дій та ідеологічної профанації через спроби російських квазінауковців переконструювати його
смисловий простір відповідно до імперської парадигми. За таких обставин осмислення Кам’яної Могили у тво-
рах Д. Гуменної – попри десятиліття, що минули з часу їх написання, – набуває нового значення: не лише ху-
дожньої реконструкції чи індивідуально-авторської медитації над міфогенезом, а й акту інтелектуального спро-
тиву і вивищення загальнолюдського, цивілізаційного над скороминущим.
18 До слова, ідея впливу вищих розумних сил на розвиток людської цивілізації, а також пошуки їхніх слідів у
давньоєгипетських, латиноамериканських і шумерських пам’ятках – провідні теми наукової белетристики 1960–
1970-х рр. – значною мірою зумовлені такими науковими проривами, як польоти у стратосферу, висадка астро-
навтів на Місяці, зростання технічного прогресу та ін.
19 Д. М. «Небесний змій» Докії Гуменної. Нові дні. 1983. № 398. С. 21.
Твердження, зрештою, хибне, адже задовго до «Небесного змія» в еміграційному письменстві з’явилися такі
науково-фантастичні твори, як «Країна блакитних орхідей» (1932) М. Капія, «На Сході – ми!» (1932) І. Черняви,
«Шукачі блакитних перлів» (1946) і «Мандрівка в безвість» (1947) В. Гая, «Інженер Марченко» (1947) Ю. Балка,
«Чи зійде завтра сонце?» (1955) Л. Полтави, «Рік 2245» (1957) Л. Коваленко, «К-7» (1964) Ю. Тиса (Крохмалю-
ка) та ін.
20 Гуменна Д. Слово до читача. Небесний змій: фантастична повість на тлі праісторії. С. 6.
Siverian chronicle. 2025. № 4
119
перша складова – це експедиція вчених із неназваної цивілізації, які в режимі «реального
часу» спостерігають за розвитком степовиків-конярів у Північному Причорномор’ї брон-
зового віку, а друга – власне зображення життя ямників, представників праіндоєвропей-
ського світу, в якому розгортаються події, немовби «вписані» у простір наукового спосте-
реження. Фантастичний елемент – подорож у часі головного героя Яра з кочового племені
сварожичів за допомогою історика з інопланетної дослідницької станції Твастра – забез-
печує авторці широкий художній ракурс і дає змогу відтворити побут, культуру і зовніш-
ність ямників, а також простежити їх історичний шлях упродовж п’яти століть: від зміни
суспільного укладу та мовної системи до становлення нових світоглядних моделей, зокре-
ма переходу від матріархату до патріархату, занепаду тотемістичних вірувань і культів і
зародження віри в богів.
Завдяки своєму незвичайному розуму і здібностям, Яр привертає увагу Твастра і, став-
ши його учнем, переживає своєрідний обряд посвяти (який нагадує ініціацію Луки Савура
у «Великому Цабе»). Взаємодія Яра з Твастром відіграє важливу роль, оскільки саме цей
зв’язок об’єднує дві паралельні реальності: праісторичну, яка має свої часово-просторові
координати, і фантастичну, обмежену локусом космічного корабля. Яр, молодий і допит-
ливий герой, що прагне знань, утілює архетип шукача, відкритого до нових перспектив у
пізнанні світу й себе самого. Твастро, зі свого боку, поєднує риси двох різних культурних
типів, виступаючи рівночасно в ролях мудреця-наставника, близького до персонажів мі-
фологічного й казкового жанрів, і вченого з інопланетної цивілізації, який утілює ідеали
наукової раціональності.
Лінія Яра розгортається навколо випробувань, що стають рушійною силою його ду-
ховного оновлення. Зав’язкою в його історії є конфлікт між особистими прагненнями і
традиціями роду, який завершується ритуальним жертвоприношенням – земною смертю
Яра. За рік, проведений у трипільському селищі Дан, звідки походила його бабуся й опі-
кунка Дана, Яр має наміри побратися з Ладою, однак їхні стосунки змінюються через об-
ряд «царя-жертви», якого дотримуються трипільці. Попри глибокі почуття до юнака-ко-
чівника, Лада залишається вірною законам роду, і як представниця матріархальної куль-
тури діє не за покликом серця, а відповідно до племінних традицій, – це підкреслює невід-
воротність її ролі та непорушність культурних і релігійних норм у давньоісторичному
суспільстві. Її вибір зумовлений уявленням про рід як замкнену, позачасову спільноту,
котра охоплює не лише живих, а й мертвих і ненароджених і творить єдине тотемно-міфо-
логічне ціле, де кожний індивід нерозривно пов’язаний із колективом і матір’ю-родона-
чальницею, котра символізує і єдність роду, і його історичну спадкоємність.
Своєрідність цієї історії і її непередбачувана розв’язка зумовлені прагненням авторки
пояснити ідею взаємозв’язку між владою і жертвою, згідно з якою правитель постає
уособленням чи навіть частиною сакрального колективного акту жертовності. (На проти-
вагу концепції В. Петрова, письменниця стверджувала, що «ембріон релігії – не культ
предків, а культ їжі»21). Одержання Яром нового імені – Юрай – відображає його вход-
ження в матріархальну спільноту, але присутність героя в ній тимчасова. Ритуальне вбив-
ство, що мало означати «знищення» старої ідентичності Яра та народження нової особис-
тості – Юрая, зривається через утручання Твастра. Подія, яка здавалася б трагедією, пере-
творюється на момент трансформації: Яр-Юрай покидає трипільське селище, а його істо-
рія обростає легендами, які підживлюють колективну пам’ять його нащадків.
Порятунок од смерті й перенесення на космічний корабель знаменують початок внут-
рішнього переродження Яра, котрий відтоді існує у двох реальностях – земній і космічній.
Жертвоприношення, вкорінене у племінних віруваннях, контрастує з космічною перспек-
тивою, з висоти якої людські життя і традиції – лише незначний фрагмент у безмежжі
Всесвіту. Опікуючись про свого учня, Твастро навіює йому уявлення про світобудову і
його місце в ній, але навмисно залишає ці знання у вигляді нечітких сновидінь і розмитих
спогадів. Це створює відчуття розірваної пам’яті: Яр не здатен повністю осягнути новона-
бутий досвід і переживає відчуження од світу, в якому він зростав.
Цікавою в «Небесному змієві» є концепція взаємозв’язку часу і простору: та обстави-
на, що роки земного життя для Яра промайнули як одна мить, нагадує про умовність
сприйняття часу в різних вимірах. (Цей мотив перегукується з досвідом Луки Савура, чий
сон переносить його на кілька тисячоліть у минуле, символізуючи втрату зв’язку із влас-
ною тожсамістю, тоді як для Яра часовий розрив означає віддаленість од людей, що зали-
шилися в іншій реальності). До того ж, мандрівка в часі переплітається з подорожжю в
просторі на космічному кораблі, який давні племена вважали небесним змієм (у тексті він
асоціюється з божеством Оаннесом, котре, за легендою, навчило давніх шумерів земле-
робства і ремесел). Повернувшись у причорноморський степ, Яр опиняється у світі, де йо-
21 Гуменна Д. Щоденник. Зошит 23. Філологічний дискурс. 2018. Вип. 8. С. 182.
Сіверянський літопис. 2025. № 4
120
го вже не пам’ятають, а його розповіді викликають у людей недовіру. Він не лише зберіг
фізичну молодість, а й здобув нові знання, що віддаляють його від інших, породжуючи
глибоке відчуття самотності, – мотив, що стає визначальним у його подальшому існуван-
ні. Втім, попри внутрішню ізоляцію, Яр усвідомлює потребу пристосуватися до нових об-
ставин і прагне відшукати сенс у світі, що став для нього близьким і водночас далеким.
За допомогою прийому подорожі в часі та просторі авторка втілює ідею культурно-іс-
торичної тяглості: своєю мандрівкою Яр повторює шлях перших індоєвропейців, які по-
кинули причорноморські степи й вирушили на Схід – до Ірану та Індії, переносячи з со-
бою первісні цінності та вірування й адаптуючи їх до нових умов. (Отже, Яр є не самодо-
статнім персонажем у традиційному сенсі, а лише засобом репрезентації загальноцивіліза-
ційного досвіду. Відповідно, його історія складається зі сукупності епізодів, кожен із яких
відображає певний момент у розвитку праіндоєвропейців).
Зустріч Яра із засновником зороастризму, котрий посвячує його в мистецтво логограм
і знайомить із засадничими принципами свого віровчення, є символічним моментом пере-
ходу від архаїчних вірувань до сформованих релігійних систем. До того ж, цей перехід не
обмежується лише духовною ініціацією, а знаходить драматичне втілення у подальших
подіях, зокрема у конфлікті між Заратустрою і його дружиною Спаретрою, чия войовни-
чість і наруга над релігійними традиціями спричинили загибель прадержавного устрою в
Айр’янем Веджо. Зневажаючи слабкість та інертність, властиву іншим жінкам і навіть чо-
ловікам, Спаретра вважає Заратустру воїном, непридатним для повсякденного життя, бо
він надто заглиблений у філософські роздуми та байдужий до злободенних проблем. Жер-
товний ритуал Спаретри, в якому вона офірує коня замість бика, демонструє відмову од
старих землеробських вірувань і прийняття культурних цінностей степовиків, а отже, від-
хід од матріархального укладу на користь військової культури кочових народів. Водночас
через розповідь старожительки Тогари про перехід савурів (сіявушів) через Данапрись
(Дніпро) в пошуках нових земель і їх розсіяння на схід, читач довідується про зміни в су-
спільному й культурному устроях цих племен. Образ Сварога, котрий постає прабатьком і
родовим патріархом для сіявушів і сварожичів, указує на їхнє спільне коріння, а водночас
засвідчує, що розвиток міфології в кожного народу пішов своїм шляхом: для сіявушів
Сварог (або Діяус) асоціюється з небом і сонцем, натомість для Яра він – антропоморфна
постать, глава роду. Цей аспект, як й інші ключові епізоди повісті – зустрічі Яра з гетта-
ми, ахейцями та божичами – розкриває процес еволюції міфологічних уявлень: авторка
показує, як із часом тотем трансформується в бога, змінюються імена та функції божеств,
проте зберігаються сутнісні елементи спільного культурного походження.
Перенесення Яра на космічний корабель після знищення Айр’янем Веджо, довге від-
новлення та сновидіння, що переслідують його, позначають новий етап ініціації героя.
Структура Ярових снів нагадує казку чи міф із характерними для них багатозначними об-
разами: дівчини-оленя, що уособлює життя й любов, і потворної жінки – утілення смерті.
Дивовижна гора, яка в Яровому сні постає у подобі велетня, знаменує народження через
смерть, що є частиною ритуалу ініціації, – цей мотив перегукується з архаїчними міфами
про ковтання героя страховиськом, що означає набуття нової ідентичності. Марення, в
якому Яр зустрічає маленьку жабку, котра допомагає йому знову переродитися, є алегорі-
єю на традиційні казкові сюжети, де тварина-помічник відіграє важливу роль у порятунку
героя. Дівчина Ведоха, котра являється уві сні, уособлює воду як джерело життя й первіс-
ного хаосу, а її зникнення й перетворення на струмок нагадує про недосяжність ідеалу в
реальному світі; проте цей образ стає знаком переходу героя на новий рівень самоусві-
домлення після зцілення. Загалом же, сновидні візії, хоча й допомагають передати внут-
рішній досвід Яра, оприявнюючи образи, закорінені в міфологічній і фольклорній тради-
ціях, залишаються ізольованими епізодами, що майже не впливають на еволюцію героя у
зовнішній реальності, – відповідно, їх функція в композиційній цілісності повісті обмеже-
на.
Опиняючись у різних культурах та епохах як духовний мандрівник, непідвладний зем-
ному часу, Яр убирає в себе риси кожної з них. Його подорожі, побудовані за принципом
циклічності, виявляють авторську тенденцію в зображенні взаємодії народів, зокрема ідеї
їх спільного походження й культурних запозичень, що сприяли їхньому розвитку. Примі-
ром, Ярове перебування серед геттів – іще одного спорідненого зі сварожичами племені,
яке замешкало на пониззі Дунаю, – акцентує увагу на взаємопроникненні культур і їх по-
ступі внаслідок взаємообміну знаннями, вміннями та релігійними уявленнями.
Через невибагливу сюжетну колізію між царицею-вдовою Гепатою і царем-завойовни-
ком Уріясом письменниця показує розбіжності між давніми матріархальними традиціями
і новим, патріархальним устроєм, насадженим прихідцями. Гепата, як носій сакральних
знань, перейнятих од батька-жреця, посідає високий статус у громаді, оскільки саме вона
здійснює релігійні ритуали. Натомість спроба Уріяса узурпувати владу й порушити уста-
Siverian chronicle. 2025. № 4
121
лені звичаї увиразнює конфлікт між релігійним священнодійством і політичним верховен-
ством.
Своєрідним віддзеркаленням культурно-соціальних змін у геттському суспільстві ста-
ють стосунки Яра з донькою Уріяса. Вибір Інари наректи Яра своїм обранцем, урочисто
підносячи йому чашу з медом під час бенкету, знаменує переломний момент у його житті
серед геттів: у культурному контексті цей жест означає укладання шлюбної угоди, але для
Яра він стає вироком, що прирікає його на загибель. Уводячи елементи любовної лінії і
пригодницького роману, письменниця динамізує сюжет і через емоційні та драматичні
події актуалізує історичні й культурні розбіжності, а водночас увиразнює ізольованість як
визначальну рису персонажа, котрий не може знайти свого місця ні в матріархальній сис-
темі, ні серед патріархального укладу.
Після чергового порятунку Яр переноситься до стародавньої Греції, де зустрічається з
нащадками свого родича Дзевеса, колишнього жерця із селища Вілії, якого греки назива-
ють Зевсом. Ця паралель відображає ще один напрям розвитку індоєвропейських віру-
вань: Зевс і Дзевес постають символами однієї культурної традиції, коріння якої сягає
найдавнішого бога – Сварога, поіменованого батьком Зевса. Ахейці вважають Зевса вер-
ховним богом, але для Яра він залишається колишнім братом-сварожичем, із яким іще не-
давно вони вирушали в походи. У такий спосіб Д. Гуменна показує, як міфологічні образи
трансформуються з побутових і земних ролей (брат, товариш) у культові постаті (верхов-
ний бог, громовержець), а зміна значень стає підґрунтям для зародження нової системи ві-
рувань, а отже, і відмови од попередніх. В іншому епізоді, відбуваючи мандрівку до бо-
жичів, якими верховодять нащадки його двоюрідного брата Буза, Яр спостерігає за проце-
сом сакралізації земного імені «Бог»: волхви цього племені поклоняються Дай-Богові,
вважаючи його найвищим божеством, а Сварога – звичайним ковалем. Яр вражений тим,
що його брат Бог набув статусу головного божества, що уособлює сонце й життя, а реак-
ція волхвів, котрі з обуренням і гнівом відкидають Ярові пояснення, нагадує, що нові ві-
рування можуть бути агресивними й закритими до інших світоглядних перспектив. Отже,
в цих епізодах авторка продовжує тему культурної спадкоємності й трансформації світо-
глядів, показуючи, як нащадки підносять своїх предків до рівня культових божеств, що
надає Яровим пошукам тожсамості історико-культурного і водночас міфологічного зміс-
ту.
Подорожуючи століттями, Яр не усвідомлює, скільки часу минуло, і не знає, що живе
вже сотні років, а його подорожі на космічному кораблі й утручання Твастра запобігають
його старінню. Для Яра перехід між епохами стає природним процесом, але для людей,
що його оточують, він перетворюється на міфічного персонажа, чий вік і досвід не відпо-
відають земним реаліям. Ім’я Яра набуває символічного значення, співзвучного з його
роллю у повісті: він стає Ярилом – уособленням сонця й весни у слов’янській міфології,
богом війни Арієм у скіфів, Яровитом у полабських слов’ян, Еросом у греків, лицарем
Юраєм у гуцулів. Розвиток його образу розкриває історію розселення перших індоєвро-
пейців у час, коли спільне культурне лоно породило розмаїття ідентичностей і вірувань, і
підтверджує ідею про те, що міфи не лише зберігаються, а й змінюються в часі. Щоби ста-
ти частиною освіченої касти, навчитися читати знаки і розуміти їхній сенс, Яр мав пройти
тривалий шлях духовного просвітлення й самопізнання. Небесний змій, як і колись леген-
дарний Оаннес, дає героєві знання і мудрість, аби той збагнув складну знакову систему
Свара-гори і зміст її петрогліфів, а також оповів власну історію. Саме через неї письмен-
ниця доводить, що праіндоєвропейська спадщина не є набором розрізнених елементів, а
становить сукупність символів і міфів, котрі еволюціонували разом із народами, які їх
створювали.
***
Вибір незвичного жанру та звернення до малодослідженої тематики вирізняють напра-
цювання Д. Гуменної на тлі еміграційного літературного процесу, вводячи в нього тен-
денцію, яка поєднує історичні й археологічні студії з елементами художності. Хоча озна-
чена тенденція і залишилася в межах індивідуального стилю авторки, вона істотно розши-
рила жанрово-тематичні горизонти еміграційного письменства через своєрідну інтелекту-
альну перспективу. В основі цієї перспективи – традиційний для наукової фантастики
прийом «подорожі в часі», який Д. Гуменна адаптувала до своїх ідей, спрямувавши його
не в майбутнє, а в минуле: через символіку сну, культурні алюзії, ремінісценції і цитати, а
також мотив космічних мандрів, – усе це надає її текстам історіософського й метафорич-
ного звучання.
Водночас праісторична тематика у прозі Д. Гуменної стала основою для багатоплано-
вого художнього експерименту: метафорично-фольклорний стиль, що домінує у «Велико-
му Цабе», сприяє переосмисленню культурної спадщини через трипільську міфологію; у
«Золотому плузі» авторка застосовує документально-реалістичний підхід, занурюючи чи-
Сіверянський літопис. 2025. № 4
122
тача в перебіг історичних і соціальних процесів скіфської давнини і власного міжвоєнного
часу; натомість «Небесний змій» вирізняється філософсько-фантастичною поетикою, що
розкодовує праіндоєвропейські уявлення, співвідносячи їх із певними науковими ідеями.
Автобіографізм, властивий для прозописьма Д. Гуменної, поглиблює жанрову своєрід-
ність її творів, у яких фактична достовірність і наукова основа взаємодіють із елементами,
запозиченими з власного життєвого досвіду письменниці й «зашитими» в текст, що надає
написаному індивідуально-особистісного сприйняття.
Для згаданих творів характерна науково-художня гібридність, оскільки вони ґрунту-
ються на фактах і гіпотезах – як інших дослідників, так і самої Д. Гуменної (у змістовій
відповідності художніх образів і наукових праць і полягає специфічна риса її творчості), а
отже, відповідають визначенню наукової белетристики. До того ж, у них простежується
прагнення не лише популяризувати ті чи ті ідеї і проблеми, а й переосмислити їх через лі-
тературні сюжети, фольклорно-міфологічні мотиви й архетипи – з тим, аби створити бага-
товимірну художню візію минулого. Все це дає підстави твердити, що і тематика, і коло
порушених у цих творах питань сягають за межі зображення давноминулих часів і леген-
дарних елементів і набувають модерного звучання, адже Д. Гуменна звертається до пра-
історичних і міфологічних образів і мотивів у зв’язку з ідеями та викликами свого часу (а
не трактує їх як самоцілі), – в цьому й полягає особливість її доробку: багатозначність і
відкритість для інтерпретацій у нових контекстах.
References
Derzhavyn, V. (1953). Kazka dlia doroslykh, ale molodi – skorshe mistyfikatsiia [A fairy tale for
adults, but for young people it is rather a mystery]. Vyzvolnyi shliakh – The liberation path, 4 (67), P. 37–
38.
Humenna, D. (1946). Pozycheni «Predky» [Borrowed «Ancestors»]. Kerma, April–July, P. 157–163.
Humenna, D. (1968). Zolotyi pluh: roman [Golden plough: a novel]. New York, USA.
Humenna, D. (1971). Rodynnyi albom [Family album]. New York, USA.
Humenna, D. (1978). Mynule plyve v pryideshnie. Rozpovid pro Trypillia [The past floats into the fu-
ture. The story of Trypillia]. New York, USA.
Humenna, D. (1982). Tainopys. Nebesnyi zmii: fantastychna povist na tli praistorii [The Secret script.
The Heavenly Serpent: a fantastic story against the background of prehistory]. New York, USA.
Humenna, D. (2004). Dar Evdotei [The Gift of Eudothea]. Kyiv, Ukraine.
Humenna, D. (2018). Shchodennyk. Zoshyt 23 [Diary. Notebook 23]. Filolohichnyi dyskurs – Philolo-
gical discourse, 8, P. 181–195.
Kachurovskyi, I. (1985). Ohliad knyzhky Dokii Humennoi «Nebesnyi zmii» [Review of Dokiya Hu-
mennaʼs book «Heavenly serpent»]. Ukrainski visti – Ukrainian news, 3, P. 4
Kasianenko, Ye. (Transl.). (1928). Roni Starshyi Zh.-A. Vybrani tvory [Roni Senior J.-A. Selected
works]. Kharkiv, Ukraine.
Kostiuk, H. (1971). Z litopysu literaturnoho zhyttia v diiaspori [From the chronicle of literary life in di-
aspora]. Suchasnist – Modernity, 9 (129), P. 55.
Kostiuk, H. (1975). Na perekhrestiakh zhyttia y istorii [At the crossroads of life and history]. Suchas-
nist – Modernity, 4 (172), P. 50–75.
Krymskyi, V. (1946). Svitanok vlady [Dawn of power]. Zveno – Chain, 2, P. 14–19.
Liaturynska, O. (1983). «Velyke Tsabe» D. Humennoi [«The Great Tsabe» by D. Humenna]. Toronto,
USA.
Onyshkevych, L. (1984). Rozmova z Dokiieiu Humennoiu [Conversation with Dokiya Humenna]. Su-
chasnist – Modernity, 11 (283), P. 61–69.
Petrov, V. (1948). Rizdviani obriady ukrainskoho narodu (Sproba doslidchoi analizy) [Christmas rites
of Ukrainian people (An attempt at a research analysis)]. Ukrainska trybuna – Ukrainian tribune, 7 Janua-
ry, P. 7–8.
Rudynskyi, M. (1961). Kamiana Mohyla (korpus naskelnykh rysunkiv) [Stone Grave (corpus of rock
paintings)]. Kyiv, Ukraine.
Soroka, P. (2003). Dokiya Humenna. Literaturnyi portret [Dokiya Humenna. Literary portrait]. Terno-
pil, Ukraine.
Shevchuk, V. (1990). U svitli ukrainskoho istorychnoho opovidannia. Derevo pamiati: knyha ukrain-
skoho istorychnoho opovidannia [In the light of Ukrainian historical narrative. The Tree of memory: a
book of Ukrainian historical narrative]. Kyiv, Ukraine.
Terenozhkin, O. (1960). Kurhany v dolyni r. Molochnoi. Arkheolohichni pamiatky URSR [Mounds in
the valley of the Molochna river. Archaeological monuments of the Ukrainian SSR]. Kyiv, Ukraine.
Zhurba, H. (1962). Pysmennyk i yoho suprovid. Slovo. Zbirnyk I. Literatura. Mystetstvo. Krytyka. Me-
muary. Dokumenty [The writer and his accompaniment. The word. Collection I. Literature. Art. Criticism.
Memoirs. Documents]. New York, USA.
Василенко Вадим Сергійович – кандидат філологічних наук, науковий співробітник
відділу української літератури ХХ століття та сучасного літературного процесу Інституту
літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (вул. М. Грушевського, 4, 01001, Київ, Украї-
на).
Siverian chronicle. 2025. № 4
123
Vasylenko Vadym – PhD in philology, a research fellow at the department of Ukrainian lite-
rature of 20th c. and modern literary process, T.Н. Shevchenko institute of literature, NAS of
Ukraine (4 Hrushevskoho str., 01001, Kyiv, Ukraine).
Email: vadym.s.vasylenko@gmail.com
Дата подання: 25 грудня 2024 р.
Дата затвердження до друку: 4 серпня 2025 р.
Цитування за ДСТУ 8302:2015
Василенко, В. «Белетристика на науковому тлі»: гіпотетична реконструкція праісторії у прозі
Докії Гуменної. Частина 2. Сіверянський літопис. 2025. № 4. С. 112–123. DOI: 10.58407/lito-
pis.250411.
Цитування за стандартом APA
Vasylenko, V. (2025). «Beletrystyka na naukovomu tli»: hipotetychna rekonstruktsiia praistorii u prozi
Dokii Humennoi. Chastyna 2 [“Fiction on a scientific basis”: a hypothetical reconstruction of prehistory in
Dokiya Humenna’s prose. Part 2]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 4, P. 112–123. DOI:
10.58407/litopis.250411.
|