Василь Симиренко та українські націонал демократичні діячі
Видатний український підприємець і багатолітній меценат української культури та науки Василь Симиренко зробив вагомий внесок у розбудову України, насамперед у підготовку суспільства до національно-визвольної революції 1917–1920 років. Підтримувані меценатом національно-демократичні організації, діяч...
Saved in:
| Published in: | Матеріали до української етнології |
|---|---|
| Date: | 2018 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2018
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/206821 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Василь Симиренко та українські націонал демократичні діячі / П. Вольвач // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2018. — Вип. 17(20). — С. 188-196. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859660402703466496 |
|---|---|
| author | Вольвач, П. |
| author_facet | Вольвач, П. |
| citation_txt | Василь Симиренко та українські націонал демократичні діячі / П. Вольвач // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2018. — Вип. 17(20). — С. 188-196. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Матеріали до української етнології |
| description | Видатний український підприємець і багатолітній меценат української культури та науки Василь Симиренко зробив вагомий внесок у розбудову України, насамперед у підготовку суспільства до національно-визвольної революції 1917–1920 років. Підтримувані меценатом національно-демократичні організації, діячі та видання багато зробили для формування в суспільстві розуміння української ідентичності та підготовки умов для здійснення революційних перетворень і народження Української держави.
An outstanding Ukrainian entrepreneur and Maecenas of Ukrainian culture and science for many years, Vasyl Symyrenko has made a significant contribution to the development of Ukraine, first and foremost, to the society's preparation for the national liberation revolution of 1917–1920. National democratic organizations, figures, and publishing houses supported by the Maecenas have done a lot for the formation of Ukrainian identity comprehension in society and the preparation for the realization of revolutionary changes and the arising of the Ukrainian state.
|
| first_indexed | 2025-11-30T09:47:02Z |
| format | Article |
| fulltext |
188
УДК 7.078Сим+351.858+001.89](=161.2) петро Вольвач
(Київ)
ВАСИЛЬ СИМИРЕНКО ТА УКРАЇНСЬКІ
НАЦІОНАЛДЕМОКРАТИЧНІ ДІЯЧІ
Видатний український підприємець і багатолітній меценат української культури та науки
Василь Симиренко зробив вагомий внесок у розбудову України, насамперед у підготовку сус-
пільства до національно-визвольної революції 1917–1920 років. Підтримувані меценатом націо-
нально-демократичні організації, діячі та видання багато зробили для формування в суспільстві
розуміння української ідентичності та підготовки умов для здійснення революційних перетво-
рень і народження Української держави.
Ключові слова: Василь Симиренко, українські націонал-демократичні організації, Володи-
мир Антонович, Михайло Драгоманов, Євген Чикаленко, Сергій Єфремов, Володимир Леонто-
вич, Андрій Ніковський, Олександр Кістяківський, Товариство українських поступовців, газети
«Рада», «Громадська думка», «Нова рада», часопис «Киевская старина».
An outstanding Ukrainian enterpriser and Maecenas of Ukrainian culture and science for many
years Vasyl Symyrenko has made a significant contribution into the development of Ukraine, first
and foremost into the society preparation for the national liberation revolution of 1917–1920. National
democratic organizations, figures and publishing houses supported by the Maecenas, have done a lot
for the formation of Ukrainian identity comprehension in the society and the conditions preparation
for the realization of revolutionary changes and the arising of Ukrainian state.
Keywords: Vasyl Symyrenko, Ukrainian national democratic organizations, Volodymyr An-
tonovych, Mykhailo Drahomanov, Yevhen Chykalenko, Serhiy Yefremov, Volodymyr Leontovych,
Andriy Nikovskyi, Oleksandr Kistiakivskyi, Society of Ukrainian Progressionists, Rada, Hromadska
Dumka newspapers, Kievskaya Starina periodical.
Документальні матеріали про зв’язки
та співпрацю Василя Симиренка з
українськими націонал-демократичними
полі тичними силами відсутні. З мотивів
конспірації їх взагалі не мало б і бути,
адже будь-які кроки, навіть лояльних до
уряду політичних структур і організацій,
відстежувались жандармськими органами.
Їх відкритими працівниками і приховани-
ми агентами були переповнені всі установи,
навчальні заклади, редакції газет, універ-
ситети, банки, товариства, торговельні та
інші, навіть дрібні, колективи. Особливо
пильно відстежувалась фінансова підтрим-
ка партій з боку підприємців та купецтва.
Професор Олександр Кістяківський
як провідний правник Російської імпе-
рії повідомляє у своїх записах про те, як
за дорученням найодіознішого Київсько-
го генерал-губернатора Черткова поліцей-
сько-жандармські винюхувачі намагалися
звинуватити українську громаду, особливо
університетське інтелектуальне середо вище,
яке гуртувалося навколо професора Воло-
димира Антоновича, у підтримці та фінан-
суванні переслідуваної царизмом політичної
організації «Земля і воля». Незважаючи на
колосальний слідчий та шпигунський апа-
рат, задіяний у цій справі, ніяких доказів
існування таких зв’язків не було виявлено.
Євген Чикаленко повідомляє, як, пере-
буваючи на урядовому утриманні чорносо-
тенні, шовіністичні україноненависницькі
видання «Новое время» та «Киевлянин»,
через пильних малоросійських ренегатів
Д. Пихна та А. Савенка постійно доноси-
ли, що український рух фінансують Си-
миренко та Чикаленко. Московська газета
«Утро России» повідомляла, що всі україн-
ські газети в Росії (а вона була лише одна)
видаються за німецькі гроші (!). У своїх
«Спогадах» Чикаленко не без гумору
стверджував, що це дійсно так, оскільки
для утримання єдиного україномовного
видання він змушений був продати німець-
ким колоністам у Тираспольському повіті
200 десятин землі (а лише вони для купів-
лі землі в Україні співвітчизниками мали
підтримку від Німецького держбанку).
Про підтримку німцями україномовних
видань російському уряду доповідав і відо-
мий кадет В. О Маклаков. Таким чином,
до знищення українського слова та україн-
ської мови царський уряд залучав не лише
чорносотенців, але і так званих конститу-
ційних демократів (кадетів).
www.etnolog.org.ua
IM
FE
189
«А тим часом, – зауважує Євген Чика-
ленко, – ми не тільки не діставали ніко-
ли з-за кордону жадного пфеніга, жадного
талера, а навпаки, ще підпирали своїми
грішми Наукове товариство Шевченка, різ-
ні українські інституції та видавництва в
Австрії».
Можна без перебільшення стверджува-
ти, що до революції 1905 року про таке
явище, як політична організація в деспо-
тично-монархічній Росії не могло бути й
мови. Перші політичні організації в Ро-
сійській імперії почали формуватися після
ухвалення Думою опереткової Конститу-
ції, яка дозволяла існування політичних
партій. Досвід створення в Україні перших
політичних часописів на той час вже був.
Був і досвід політичної публіцистики, за-
початкованої ще Михайлом Драгомановим.
Видатний вчений був одним з активних
авторів еміграційного російського видання
«Вестник Европы», у якому він друкував
гострі політичні статті. У добу російської
реакції та переслідування української де-
мократичної думки діяльність київсько-
го науковця привернула увагу царської
охранки. Українського вченого, як головне
антиімперське зло, в Університеті св. Во-
лодимира звільнили з роботи за особистим
розпорядженням пізніше вбитого народо-
вольцями царя Олександра II.
А ще раніше перед замахом на нього цей
же цар-деспот відправив у восьмирічне за-
слання рідного племінника Василя Сими-
ренка, тодішнього студента Університету
св. Володимира Левка Симиренка. Олек-
сандр Кістяківський пригадує, що підри-
ємець намагався врятувати хлопця від за-
слання, оббиваючи високі пороги. Але всі
зусилля його виявилися марними і канди-
дат природничих наук, краса та гордість
Новоросійського (Одеського) університе-
ту, майбутній «король російського (укра-
їнського) садівництва» відбув заслання у
Сибіру «від дзвінка до дзвінка». Вчений
зі світовим іменем перебував під гласним
поліцейським наглядом до кінця 90-х ро-
ків XIX ст. Йому заборонялось працюва-
ти в університетах та наукових установах
і мешкати у великих містах імперії. Без-
умовно, що така «висока царська милість»
мала неабиякий вплив на політичні уподо-
бання видатного підприємця та негативне
ставлення його до царської імперії. До того
ж, Василь Симиренко добре знав і про ту
ганебну роль, яку відіграли царські уря-
довці та двірцеві лизоблюди-воронцови у
знищенні славетної української торговель-
но-промислової фірми «Брати Яхненки –
Симиренки». Учасником і свідком цих по-
дій підприємцю судилося бути особисто.
Мабуть, саме через це меценат активно
підтримував видання першого політичного
збірника «Громада», який став видавати у
Женеві його добре знайомий і стипендіат
Михайло Драгоманов, вигнаний з батьків-
щини. Упродовж 1878–1882 років вийшло
п’ять випусків цього збірника. Значна
частина накладу, подолавши митні пере-
пони та поліцейські кордони, потрапляла
і в Україну. Безумовно, поширення дра-
гоманівських видань сприяло політичній
структуризації в українському громад-
ському русі. Михайло Драгоманов з його
«женевським гуртком» вважається осново-
положником українського соціалістичного
руху. Цей вчений і політик відіграв також
видатну роль і в середовищі російської ре-
волюційної еміграції. Його видання «Віль-
не слово» стало своєрідною трибуною для
українського політичного діяча.
Драгоманов заперечував тероризм як
форму політичної боротьби, обстоюючи
необхідність співпраці з існуючою владою.
Така позиція спричинила розкол у старо-
громадівському русі й викликала шквал
її критики. Проте, незважаючи на розрив
більшості діячів «Старої громади» з Ми-
хайлом Драгомановим, Василь Симиренко
продовжував співпрацювати зі своїм вихо-
ванцем та стипендіатом. Отже, Драгоманов
як досвідчений політичний діяч, безумов-
но, мав великий вплив на формування по-
літичних уподобань самого Симиренка.
Крім Василя Симиренка, з Михайлом
Драгомановим продовжували тісно спів-
працювати М. Павлик, Ф. Вовк, Я. Шуль-
гін. Усі ці люди були не лише активними
громадськими, але і політичними діячами.
Як засвідчують спогади сучасників, Сими-
ренку ідеологічно близькою була програ-
ма понадпартійної громадської організа-
ції «Товариство українських поступовців»
(ТУП). Вона постала з ініціативи колиш-
ньої Української демократично-радикаль-
ної партії. Товариство координувало ді-
яльність українського національного руху.
Дві громади ТУПу існували навіть у самій
Росії. Організація опікувалася проблема-
ми, якими все життя займався великий
меценат: українським народним шкільни-
цтвом, допомогою у вивченні української
www.etnolog.org.ua
IM
FE
190
мови та історії України як у середніх, так і
вищих навчальних закладах, упроваджен-
ням української мови в громадських уста-
новах, судах та церкві.
Як зазначав академік Андрій Жуков-
ський, політичною платформою ТУПу
була вимога автономії України та визна-
ння принципів конституційного парламен-
таризму. Поступовці координували також
діяльність «Просвіти». Так що пряма під-
тримка Василем Симиренком просвітниць-
кого руху, на наш погляд, є очевидним
фактом. Товариство українських посту-
повців у видавництві «Киевская старина»
мало свою книгарню. Під дахом ТУПу ви-
давались також газети «Рада», «Україн-
ське життя» у Москві. Відомо, що «Рада»
фінансувалася Василем Симиренком та
Євгеном Чикаленком. У березні 1917 року
українські партії та організації за участю
тупівців утворили Центральну Раду на
чолі з Михайлом Грушевським. Його Ва-
силь Симиренко знав ще як учня свого
духівника професора Володимира Анто-
новича та керівника Наукового товариства
ім. Т. Шевченка у Львові. Саме через це
він і придбав у центрі Львова велике при-
міщення для НТШ.
Активними діячами ТУПу були люди,
близькі або дотичні через українські справи
до Василя Симиренка, – Євген Чикаленко,
Ілля Шраг, Андрій Ніковський, Володи-
мир Науменко та Володимир Леонтович.
Тісні багатолітні зв’язки пов’язували Васи-
ля Симиренка з відомим громадським ді-
ячем 80-х років ХІХ ст. – початку ХХ ст.,
письменником Володимиром Леонтовичем
(1866–1933). До того ж по материнській
лінії він був ще й племінником підпри-
ємця. Його батько – дрібний поміщик з
Лубенщини був одружений з рідною се-
строю дружини Василя Симиренка. Май-
бутній письменник у 1884 році закінчив
Прилуцьку гімназію. Того ж року вступив
на юридичний факультет Московського
університету, який закінчив у 1884 році.
Після закінчення університету на правах
родича (племінника) близько зійшовся з
підприємцем. Досить часто відвідував ро-
дину Симиренків у Сидорівці.
Василь Симиренко, як зазначав майбут-
ній письменник, мав величезний вплив на
формування його національної свідомості.
Завдячуючи дядькові, Володимир Леонто-
вич став писати свої твори українською мо-
вою. Меценат ввів його в коло української
патріотичної інтелігенції. Письменник став
відігравати роль зв’язкового Василя Сими-
ренка з усіма громадськими організаціями
та діячами. Фактично через нього та через
професора Володимира Антоновича меце-
нат передавав кошти на фінансування всіх
українських проектів та різноманітних гро-
мадських організацій. Саме Володимиру
Леонтовичу ми маємо завдячувати тим, що
він написав найбільш об’єктивні спогади
про Василя Симиренка як видатного меце-
ната і великого патріота України. Можна
без перебільшення стверджувати, що як
громадського діяча та українського пись-
менника Володимира Леонтовича виховав
саме Василь Симиренко. Леонтович – ак-
тивний діяч Старої громади Товариства
українських поступовців, «Просвіти» і
один із меценатів багатьох українських ви-
дань. У 1917 році письменника обирають
до Центральної Ради. За часів Гетьманату
Володимир Леонтович був міністром зе-
мельних справ в уряді Федора Лизогуба.
Відомо, що син найближчого товариша
і духівника Василя Симиренка професо-
ра Володимира Антоновича Дмитро був
організатором однієї з перших впливових
партій – Революційної партії України. Він
став активним діячем Центральної Ради.
У різних українських урядах Дмитро Ан-
тонович обіймав посади міністра морських
справ та мистецтв. За часів Директорії цей
вчений очолював українську дипломатич-
ну службу в Римі. В еміграції він став од-
ним з організаторів Українського вільного
університету, багато років очолював Му-
зей визвольної боротьби України.
Про коло політичних інтересів Василя
Симиренка значною мірою може свідчити
також політичне обличчя Сергія Єфремо-
ва. Його справедливо сучасні історики лі-
тератури вважають видатним літературним
критиком, сумлінним дослідником історії
української літератури та активним громад-
ським діячем. Учений – один з найавтори-
тетніших співробітників майже всіх провід-
них українських видань, які здійснювали
«громадівці» упродовж XIX ст. та в першо-
му десятилітті XX ст. Співпрацював з ба-
гатьма українськими періодичними видан-
нями: «Киевская старина», «Нова громада»,
«Громадська думка», «Рада», «Нова рада»,
«Україна». Був одним з керівників видавни-
цтва «Вік» (1895–1918), яке видало багато
українських книжок, у тому числі тритом-
ну «Антологію української літератури». За
www.etnolog.org.ua
IM
FE
191
часів царату і в радянську епоху вчений за-
знавав арештів. Він був членом Центральної
Ради, заступником її голови, членом Малої
Ради, генеральним секретарем міжнаціо-
нальних справ у Генеральному секретаріаті,
членом української делегації на перегово-
рах з Тимчасовим урядом Росії. Єфремов
був активним членом багатьох організацій,
громадських структур (зокрема Української
безпартійної демократичної організації,
Української демократично-радикальної пар-
тії (після перетворення останньої в Укра-
їнську партію соціалістів-федералістів був
обраний головою її проводу)).
На підставі вивчення «Щоденника» Сер-
гія Єфремова можна дійти висновку про те,
що політично спрямовану діяльність серед
«старогромадівців» проводили Василь Си-
миренко, Володимир Антонович та Олек-
сандр Кониський. Симиренко, таємничий
Хорс «Старої громади», фінансував усі її
видавничі проекти й акції і передусім по-
кривав дефіцити «Киевской старины».
У спогадах Сергія Єфремова є досить
цінна інформація про діяльність «Старої
громади». На її зібраннях вирішувалися
досить важливі громадські та політичні
питання. Василь Симиренко на цих зі-
браннях був присутній, але не часто. Про-
те у найбільш критичні моменти його авто-
ритетне і вагоме слово було вирішальним.
Єфремов зазначає: «Гурток Старої Грома-
ди зібрав був коло себе визначних людей,
і навіть за моїх часів ігнорувати його ціл-
ком було не можна, навіть не згоджуючись
з основним його напрямом. У головному
були це українофіли 60–80-х років, з яких
одні, як, наприклад, Лисенко, Михальчук,
пішли за віком, інші лишились на старих
позиціях, як-от Житецький, поробивши
тільки деякі до них поправки. А втім,
Житецький та Михальчук за мене вже не
бували на Громаді через старість та слабо-
сти. Лисенко бував акуратно і вносив до
солідної компанії цієї зграбність артиста
та легкість і чарівність своєї феноменально
наївної, по-дитячому захватливої й палко-
реактивної вдачі. Його товариш і приятель
М. Старицький також тоді вже слабував
і бував рідко й недовго. Раз на рік бував
І. С. Левицький, для якого життя Грома-
ди було незвичною річчю і який о 10-ій
годині демонстративно починав позіхати і
потім, заявивши: “Не можу, спати час”, од-
ходив додому. Так само раз на рік бував
В. Х. Симиренко, той таємничий “Хорс”,
якого дающа рука лишилась захованою
перед нашим громадянством. Симиренко
платив дефіцити “Київської старини” і
його не раз запрохувано на річні звідом-
лення. Це була картина. Чикаленко, по
якого я звичайно заходив по дорозі, йдучи
на Громаду або на редакцію, кривився й
говорив, що очей, в сірка позичених, мало
сьогодні, бо має бути Симиренко. Наумен-
ко робив пишний доклад, завиваючи своїм
звичаєм у найм’якіші форми найтвердіші
відомості. Симиренко мовчки слухав; усім
було ніяково, бо всі розуміли, що має бути
по докладі, який звичайно подавав спра-
ву в найоптимістичніших красках. Ніяко-
ве мовчання перебивав потім Симиренко,
запитуючи – скільки треба… Ніяковість
тільки за вечерею зникала, коли Науменко
гукав: “Варфоломей, а що там у вас є?”, –
і Варфоломей, ставний, гарний прислуж-
ник, вносив закуски та напитки…».
Коли на одному із редакційних зібрань
виникло питання, що редакція, яка під-
тримувала Радикальну партію, може під-
бурити своїми публікаціями селянський
рух, то Василь Симиренко заявив: «Якщо
таке підбурювання підтримується більшіс-
тю голосів, то його потрібно підтримати».
«Милий дідусь. Він мав підбурюва-
ти!», – захоплено зазначає Сергій Єфре-
мов. Це здалося такою несподіванкою, що
всі присутні звеселіли і діло кінчилося смі-
хом, – на цей, правда, раз, щоб назавт ра
почати знов з трагічного запитання. Усу-
нути ж Леонтовича, від його участі – за-
лежала участь Симиренка як видавця, без
якого ми не могли потягти щоденну газету,
хоч крил надіям нашим, високим кажучи
стилем, не посилав палючий сіроккодібе-
лості» [2, c. 611].
Наведена цитата – ще одне красномовне
свідчення величезної ролі Василя Сими-
ренка в українському житті та політичній
діяльності «Старої громади».
Серед політичних діячів, активних
членів київської «Громади» та «Молодої
України», з якими не лише співпрацював
Василь Симиренко, але й був у приязних
стосунках, варто назвати таку яскраву осо-
бистість, як Андрій Ніковський. Він також
був членом ТУПу. Пізніше Андрій Ніков-
ський стане одним з організаторів Україн-
ської партії соціалістів-федералістів. Це
сталося на початку 1917 року, коли вже
мецената не було серед живих. Ядром цієї
партії були члени Української демокра-
www.etnolog.org.ua
IM
FE
192
тичної партії і Товариства поступовців. Як
уже зазначалося, її очолювала близька до
Василя Симиренка людина – Сергій Єф-
ремов. Андрій Ніковський, Павло Стеб-
ницький, Олександр Лотоцький входили
до її керівного складу.
Андрій Ніковський у грудні 1915 року
виступив з полум’яною промовою на по-
хороні Василя Симиренка. Він одним із
перших українських діячів опублікував
спогади про свого старшого товариша, со-
ратника та мецената. У 1920 році Ніков-
ський обіймав посаду міністра закордон-
них справ УНР в екзилі.
Володимир Науменко – одна з найбільш
визначних постатей в українському націо-
нальному русі кінця XIX – початку XX ст.
Його з повним правом можна віднести до
кола людей, до яких Василь Симиренко
ставився не лише з довірою, але і великою
повагою. Можливо, Володимир Науменко
після професора Володимира Антонови-
ча був одним із тих діячів українського
руху, кому меценат довіряв найбільше і
до думки якого він завжди прислухався.
Не випадково відомий педагог, директор
славетної елітарної гімназії Павла Галага-
на тривалий час очолював київську «Ста-
ру громаду». Його гімназія виховала цілу
плеяду діячів, які зробили вагомий внесок
у гуртування української національної елі-
ти. Відомо, що саме Володимир Науменко
за дорученням «Старої громади», здійснив
купівлю ділянки землі на Чернечій горі
під Каневом для облаштування могили
Тараса Шевченка. Цілком імовірно, що і
кошти для цієї справи до певної міри мали
симиренківське «походження».
Володимир Науменко був знаний серед
української громади Києва як блискучий
історик літератури і культури, мав редак-
торський талант. Тож і не випадково «ста-
рогромадівці» доручили йому створення
і реформування успішного українського
видання «Киевская старина». Безумовно,
що саме через це Василь Симиренко так
щедро фінансував видання. Досить вива-
жена, часто вельми обережна політична
позиція Володимира Науменка не всім
була до вподоби і видавалася угодовською.
Проте у нього серед української громади
було чимало і прибічників. Перед Першою
світовою війною через не досить чітку на-
ціональну позицію Володимира Науменка
вивели з членів Симиренківського фонду,
мабуть, тому, що він не давав згоди на фі-
нансування різних проектів, далеких від
культурницьких справ. Після лютневого
заколоту в 1917 році Науменко знову по-
вертається до громадської та політичної
діяльності. За Керенського йому довірили
керівництво Київським навчальним окру-
гом. За часів Центральної Ради та Гетьма-
нату він разом з освітянським міністром
Миколою Василенком працював над роз-
будовою україномовної освіти. Вчений на-
віть створив україноцентристську партію
«Народна громада», яка взяла найактивні-
шу участь у гетьманському перевороті.
Не випадково, що після Миколи Ва-
силенка Володимир Науменко очолив мі-
ністерство освіти. І, як можна довідатися
зі «Спогадів» Павла Скоропадського, ді-
яльністю цього міністерства гетьман був
задоволений. Науменка вбили більшовики
8 липня 1919 року.
Відомий український історик, дослідник
спадщини гетьмана Павла Скоропадського
Ігор Гирич зазначає: «Найближчими до
поглядів Скоропадського були українські
соціалісти-федералісти (УПСФ) – партія
Сергія Єфремова, яка найчастіше йшла
з гетьманом на переговори про реформи і
необхідність виразного українського кур-
су. Вона з центристських позицій критику-
вала гетьманат на сторінках «Нової Ради»,
але, замість розуміння, направляла на
плоди своєї сумлінної праці гетьманських
цензорів» [1, с. 377–453].
«Об’єктивно, – продовжує Ігор Ги-
рич, – це була партія, що нараховувала
найбільше інтелектуалів. За кількістю їх
вона значно випереджала і есерів, і есде-
ків. Есери мали тривалу дореволюційну
традицію від часів Загальноукраїнської
безпартійної організації через Українську
радикально-демократичну партію і Товари-
ство українських поступовців до вже без-
посередньо самої УПСФ. Ця партія скла-
далася з поміркованих людей. Її міністри
були не лише в Центральній Раді, але й в
уряді Лизогуба.
З гетьманом Павлом Скоропадським
УПСФ шукала компромісів, але він не
скористався порадою визначних україн-
ських патріотів побудувати державу, нехай
і консервативну, проте українську, а не ма-
лоросійську».
Провідних діячів цієї партії гетьман
все-таки залучав до свого уряду. Так,
Олександр Шульгін та Дмитро Дорошен-
ко в першому гетьманському уряді очолю-
www.etnolog.org.ua
IM
FE
193
вали Міністерство закордонної політики.
Уже наприкінці літа 1918 року міністром
віросповідань став добрий знайомий Ва-
силя Симиренка ще з сидорівської пори –
Олександр Лотоцький. Саме цей видатний
вчений написав дуже цінні спогади про
мецената. Лотоцький зробив перші кроки
до автокефалії української церкви, яку та-
кож хотів бачити гетьман. Аграрну рефор-
му гетьман доручив племіннику Василя
Симиренка, письменнику й землевласнику
Володимиру Леонтовичу. Завдяки йому
було прийнято аграрні закони, розробни-
ком яких і був Леонтович.
Першим ректором українського універ-
ситету в Кам’янці-Подільському Павло
Скоропадський призначив відомого вче-
ного й релігійного діяча Івана Огієнка –
людину, тісно пов’язану з Українською
партією соціалістів-федералістів. В уряді
Директорії він обіймав посаду міністра ві-
росповідань. Один з активних членів цієї
партії Володимир Друдуківський очолю-
вав елітну гімназію ім. Тараса Шевченка.
Отже, твердження Ігоря Гірича про те,
що «завдяки есерам діяльність Скоропад-
ського набула українського національного
забарвлення», є вельми об’єктивним. Через
партію соціалістів-федералістів, на думку
дослідника, до певної міри відбулася на-
ступність української влади від гетьмана
до уряду Директорії. Низка діячів геть-
манського режиму з цієї партії згодом
включилася в роботу урядів Директорії
УНР (А. Нікоський, В. Прокопович).
Із середовища, близького до Василя
Симиренка, вийшов ще один міністр доби
Гетьманату – Володимир Леонтович – мі-
ністр земельних справ. Про його зв’язки з
Василем Симиренком уже говорилось.
Близька до Василя Симиренка родина
професора Олександра Кістяківського в
часи Гетьманату дала ще одного відомого
діяча – міністра внутрішніх справ Ігоря
Кістяківського, який обіймав також по-
саду держсекретаря. До речі, з родини
Кістяківських вийшов і Богдан Кістяків-
ський, видатний учений-історик та соціо-
лог, академік УАН, учень Володимира Ан-
тоновича. Обох їх Василь Симиренко знав
ще з дитячих років (тоді Олександр Кіс-
тяківський працював на городищенських
заводах). Сім’я Кістяківських у повному
складі іноді в літню пору гостювала в Го-
родищі в Олексія Храпаля на його хуторі.
Олексій Храпаль (1813–1886), зять Федо-
ра Симиренка, одного із засновників фірми
«Брати Яхненки – Симиренки». Народив-
ся на Полтавщині. У молоді роки він, як і
Ф. Симиренко, займався в Одесі підприєм-
ницькою діяльністю, став купцем третьої
гільдії. На підприємницькому ґрунті по-
знайомився з родиною Симиренків. У фір-
мі виконував різні відповідальні доручен-
ня. Вже у зрілому віці він одружився з
донькою Федора Симиренка Наталією. На
городищенських заводах Симиренків був
одним з керівників, входив до адміністра-
ції заводів, користувався великою довірою
підприємців. Був обдарованою і високоос-
віченою людиною та великим українським
патріотом. Принципово управитель заво-
дів з усіма говорив завжди українською
мовою, полюбляв носити козацький стрій.
Навіть свій будинок на Храпалевому хуто-
рі поблизу городищенських заводів Олек-
сій Храпаль збудував у формі козацького
куреня. Саме у цьому будиночку відпочи-
вав Тарас Шевченко влітку 1859 року, від-
відуючи Симиренкові заводи. Поет висо-
ко поважав підприємця, листувався з ним
лише українською мовою. Тарас Шевченко
дуже любив малолітніх доньок рано овдо-
вілого Олексія Храпаля. Одній з них – Ка-
терині – він присвятив вірш «Титарівна».
Дівчину поет назвав так, оскільки Олексій
Храпаль був ще й титарем симиренківської
Свято-Троїцької церкви.
Син найближчого товариша та співро-
бітника фірми «Брати Яхненки–Симирен-
ко», автора Національного гімну «Ще не
вмерла України…» Павла Чубинського
Михайло Чубинський, народжений у Горо-
дищі, за часів Гетьманату обіймав посаду
міністра юстиції (судових справ) Україн-
ської держави та був головою карного де-
партаменту Генерального суду. Його діяль-
ність та високу професійність цінував сам
гетьман Павло Скоропадський.
Значно молодший від Василя Симирен-
ка Євген Чикаленко теж торував самотуж-
ки свій шлях як до матеріального достатку,
так і повернення в коло національної куль-
тури. Мабуть, це і поєднувало ці дві визна-
чні особистості й витворило з них щедрих
меценатів української культури та великих
патріотів України. Вони упродовж бага-
тьох років були дотичні до всіх важливих
національних проектів. Без їхньої участі в
українській культурі ніщо не відбувалося.
Рід Чикаленків походив із заможних
запорозьких козаків. Вони не мали по-
www.etnolog.org.ua
IM
FE
194
стійного і давнього землеволодіння. Лише
завдячуючи невтомній праці братів – Хар-
лампія та Петра родина змогла придбати
земельні угіддя на території Херсонщини.
Цьому посприяла ліквідація Кримського
ханства та загарбання земель у Північній
Таврії Російською імперією.
Високий авторитет Євгена Чикаленка в
українському середовищі та в іноземному
дипломатичному корпусі спонукав укра-
їнську громаду дипломатів розглядати
кандидатуру підприємця як можливого
керманича Української держави. Перед
Павлом Скоропадським він з національної
точки зору мав багато переваг. Чикаленко
був високоосвіченою людиною, добре знав
українську мову, мав неабиякий письмен-
ницький хист. А головне – Євген Чика-
ленко був великим українським патріотом
та прибічником самостійності України.
Безумовно, підприємець і визначний гро-
мадський діяч проводив би більш чітку
національну україноцентристську полі-
тику. Він би більше дистанціювався від
Росії, не спирався би у своїй діяльності
на великоросів, більшість з яких вороже
ставилася до України або була її прихова-
ними ворогами.
Євген Чикаленко волів знаходити комп-
роміси з усіма політичними таборами, хоч
і не знаходив порозуміння з українськими
лівими партіями, які завжди перебували
під впливом російської соціал-демокра-
тії. Саме через це такого визначного, але
вельми самостійного діяча не запросили
до Центральної Ради, хоч своєю багато-
літньою діяльністю він, можливо, найбіль-
ше сприяв національному відродженню
України і підготував ґрунт для виникнен-
ня Української національної революції та
створення Центральної Ради.
Враховуючи близькість Василя Сими-
ренка і Євгена Чикаленка, можна припус-
тити, що меценат також міг би прихильно
ставитися до ідеї відродження в Україні
Гетьманату. Йому, як колишньому великому
землевласнику, були б близькими ідеї про-
української Демократичної хліборобської
партії. Майбутнього організатора й керівни-
ка цієї прогресивної партії Симиренко, як
засвідчує у своїх спогадах професор Олек-
сандр Кістяківський, виокремлював ще на
початку його політичної діяльності.
Як показало життя, Микола Міхнов-
ський серед тогочасних політичних діячів
виявився одним з найбільш послідовних
борців за самостійність України. Його, на
жаль, не реалізовані ідеї українського дер-
жавотворення могли б врятувати країну
від загибелі, міжпартійних чвар та біль-
шовицько-московської агресії.
Навіть побіжний аналіз зв’язків Василя
Симиренка з існуючими на той час україн-
ськими політичними партіями, їх провідни-
ками та найбільш знаковими діячами укра-
їнської культури переконливо доводять, що
досить складний, багатоплановий та різно-
векторний процес відродження українства
впродовж кінця XIX – початку XX ст. від-
бувався за активної участі та за щедрої ма-
теріальної підтримки видатного підприємця
та Великого Мецената Василя Симиренка.
Результатом цієї багатолітньої подвижниць-
кої діяльності стала організація численних
україномовних та україноцентристських ви-
дань, які відіграли мобілізуючу та консо-
лідуючу роль в українському суспільстві,
пожвавили суспільний інтерес до болючих
українських проблем.
Завдячуючи запровадженню україно-
мовної освіти навіть у недільних школах
та створенню хоч і не вельми потужного
інформаційного простору в Україні по-
чалося формування нового патріотично-
го покоління. Саме із середовищ «Старої
громади», «Молодої України», Наукового
товариства ім. Тараса Шевченка та «Про-
світи ім. Тараса Шевченка» розпочалося
творення української гуманітарної та полі-
тичної еліти. Найбільш дієві, талановиті,
освічені їхні представники взяли на себе
відповідальність, очоливши національ-
но-визвольну революцію 1917–1920 років
та будівництво Української незалежної
держави.
Безумовно, перелік людей із середови-
ща, близького або дотичного до Василя
Симиренка, далеко неповний. Спеціальне
фахове дослідження даного питання (спо-
діваємося, що воно ще попереду) дозво-
лить виявити всеосяжність та глибинність
меценатської діяльності цього видатного
діяча на ниві збереження і відродження
української культури.
Тож у величному пантеоні славетних
будівничих Української держави одне із
почесних місць має посісти ім’я видат-
ного подвижника української культури,
справжнього українського патріота, меце-
ната Василя Симиренка. Він, за крилатим
висловом його товариша Євгена Чикален-
ка, – «любив Україну не лише до глиби-
www.etnolog.org.ua
IM
FE
195
ни душі, але і до глибини кишень». І про
це вдячні нащадки та будівничі новітньої
України мають завжди пам’ятати.
Давно вже на часі повернути в україн-
ську історію і належним чином вшанувати
цю визначну особистість XIX–XX ст. На
наш погляд, вшанування ювілейних дат
великого мецената на державному рівні
має стати доброю традицією. Оскільки в
2020 році виповнюється 185 років від дня
народження Василя Симиренка, то саме з
цієї дати і потрібно її започатковувати.
Уже давно на часі спорудження у міс-
тах Києві, Черкасах, Городищі та у селі
Сидорівці Корсунь-Шевченківського райо-
ну пам’ятників видатному меценату й по-
движнику. Його іменем в Україні мають
бути названі вулиці, школи, бібліотеки та
один із гуманітарних вишів. У с. Сидорівці
потрібно відновити садибу Василя Сими-
ренка, оголосивши її складовою частиною
створюваного Національно-культурного за-
повідника «Родина Симиренків».
Урешті-решт, необхідно виконати за-
повіт Великого Хорса про передачу його
будинку на вулиці Десятинній, 9 у роз-
порядження української громади Києва,
створивши в ньому Народний український
дім. Є потреба і в установленні меморіаль-
ного пам’ятника на місці його поховання
на Аскольдовій могилі, де було споруджено
склеп великого мецената.
Джерела та література
1. Гирич І. Державність, національна ідея та люди гетьманської України у спогадах Павла
Скоропадського. Павло Скоропадський. Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918. 2-ге вид. Київ :
Наш формат, 2016. 454 с.
2. Єфремов С. О. Щоденник. Про дні минулі (спогади). Київ : Темпора, 2011. 792 с.
3. Кістяківський О. Ф. Щоденник (1874–1885) : у 2 т. Київ : Наукова думка, 1994. Т. 1 :
1874–1879. 645 с.
4. Кістяківський О. Ф. Щоденник (1874–1885) : у 2 т. Київ : Наукова думка, 1995. Т. 2 :
1880–1885. 583 с.
5. Ніковський А. В. Пам’яти Василя Симиренка. Степ. Одеса, 1916. С. 3–6.
6. Леонтович В. Спогад про Василя Симиренко. Тризуб. Чис. 22–24. 1928.
7. Лотоцький О. Сторінки минулого. Видання Української Православної Церкви в США,
1966. Ч. І–ІІ.
8. Енциклопедія українознавства, перевидана в Україні.Львів, 2000. Т. 9. С. 3366–3389.
9. Чикаленко Є. Х. Спогади (1861–1907). Київ : Темпора, 2011. 544 с.
10. Чикаленко Е. Щоденник : у 2 т. Київ : Темпора, 2004. Т. 1. (1907–1917) 428 с.: іл.
references
1. HYRYCH, Ihor. Statehood, National Idea, and Personalities of Hetman Ukraine Mirrored in
the Memoirs of Pavlo Skoropadskyi. In: Ihor HYRYCH, compiler, Pavlo Skoropadskyi. Memoirs.
End of 1917 – December 1918. 2nd edition. Kyiv: Our Format, 2016, 454 pp. [in Ukrainian].
2. YEFREMOV, Serhiy. Diary. About the Bygone Days (Memories). Kyiv: Tempora, 2011, 792 pp.
[in Ukrainian].
3. KISTIAKIVSKYI, Oleksandr. Diary (1874–1885): in Two Volumes. Kyiv: Scientific Thought,
1994, vol. 1: 1874–1879, 645 pp. [in Ukrainian].
4. KISTIAKIVSKYI, Oleksandr. Diary (1874–1885): in Two Volumes. Kyiv: Scientific Thought,
1995, vol. 2: 1880–1885, 583 pp. [in Ukrainian].
5. NIKOVSKYI, Andriy. In Memory of Vasyl Symyrenko. In: Andriy NIKOVSKYI, ed.-in-chief,
Steppe: A Literary Miscellany. Odesa, 1916, pp. 3–6 [in Ukrainian].
6. LEONTOVYCH, Volodymyr. Reminiscences on Vasyl Symyrenko. In: Vyacheslav PROKOP-
OVYCH, ed.-in-chief, The Trident: A Ukrainian Weekly Review, 1928, yr. IV, no. 22–24 [in Ukrai-
nian].
7. LOTOTSKYI, Oleksandr. Pages from the Past. Published by the Ukrainian Orthodox Church
of the U. S. A. [sine loco, 1966], pts І–ІІ [in Ukrainian].
8. The Encyclopedia of Ukraine. Reprinted in Ukraine. Lviv, 2000, vol. 9, pp. 3366–3389
[in Ukrainian].
www.etnolog.org.ua
IM
FE
196
9. CHYKALENKO, Yevhen. Memoirs (1861–1907). Prefaced by Valeriy SHEVCHUK. Kyiv: Tem-
pora, 2011, 544 pp. [in Ukrainian].
10. CHYKALENKO, Yevhen. A Diary: in Two Volumes. Kyiv: Tempora, 2004, vol. 1: 1907–1917,
428 pp., ill. [in Ukrainian].
SUmmary
An outstanding Ukrainian enterpriser and Maecenas of Ukrainian culture and science for many
years Vasyl Symyrenko has made a significant contribution into the development of Ukraine, first
and foremost into the society preparation for the national liberation revolution of 1917–1920. Na-
tional democratic organizations, figures and publishing houses supported by the Maecenas, have
done a lot for the formation of Ukrainian identity comprehension in the society and the conditions
preparation for the realization of revolutionary changes and the arising of Ukrainian state.
Vasyl Symyrenko (the Great Horse) connections with Ukrainian national democratic figures,
organizations and Rada, Hromadska Dumka, Nova Rada, Ukrayina, Kievskaya Starina news-
papers and Vik publishing house are considered in the article. The Maecenas interrelation with
Volodymyr Antonovych, Oleksandr Kistiakivskyi, Mykhailo Hrushevskyi, Yevhen Chykalenko,
Serhiy Konyskyi, Mykola Lysenko, Andriy Nikovskyi, Volodymyr Naumenko, Volodymyr Leon-
tovych and other figures is revealed.
It is emphasized, that the surroundings, where the Maecenas is and supports national demo-
cratic organizations financially have created a chain of prominent figures of national liberation
movement of the Tsentralna Rada, UNR, Hetmanate, Directory times.
An issue concerning the necessity of an outstanding owner and the generous Ukrainian culture
Maecenas of many years honouring in modern independent Ukraine is raised.
Keywords: Vasyl Symyrenko, Ukrainian national democratic organizations, Volodymyr An-
tonovych, Mykhailo Drahomanov, Yevhen Chykalenko, Serhiy Yefremov, Volodymyr Leontovych,
Andriy Nikovskyi, Oleksandr Kistiakivskyi, Society of Ukrainian Progressionists, Rada, Hro-
madska Dumka newspapers, Kievskaya Starina periodical.
www.etnolog.org.ua
IM
FE
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-206821 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-30T09:47:02Z |
| publishDate | 2018 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Вольвач, П. 2025-09-23T09:33:18Z 2018 Василь Симиренко та українські націонал демократичні діячі / П. Вольвач // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2018. — Вип. 17(20). — С. 188-196. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/206821 7.078Сим+351.858+001.89](=161.2) Видатний український підприємець і багатолітній меценат української культури та науки Василь Симиренко зробив вагомий внесок у розбудову України, насамперед у підготовку суспільства до національно-визвольної революції 1917–1920 років. Підтримувані меценатом національно-демократичні організації, діячі та видання багато зробили для формування в суспільстві розуміння української ідентичності та підготовки умов для здійснення революційних перетворень і народження Української держави. An outstanding Ukrainian entrepreneur and Maecenas of Ukrainian culture and science for many years, Vasyl Symyrenko has made a significant contribution to the development of Ukraine, first and foremost, to the society's preparation for the national liberation revolution of 1917–1920. National democratic organizations, figures, and publishing houses supported by the Maecenas have done a lot for the formation of Ukrainian identity comprehension in society and the preparation for the realization of revolutionary changes and the arising of the Ukrainian state. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Матеріали до української етнології Календар подій. Віхи життя та творчості видатних вітчизняних діячів Василь Симиренко та українські націонал демократичні діячі Vasyl Simyrenko and Ukrainian national-democratic activists Article published earlier |
| spellingShingle | Василь Симиренко та українські націонал демократичні діячі Вольвач, П. Календар подій. Віхи життя та творчості видатних вітчизняних діячів |
| title | Василь Симиренко та українські націонал демократичні діячі |
| title_alt | Vasyl Simyrenko and Ukrainian national-democratic activists |
| title_full | Василь Симиренко та українські націонал демократичні діячі |
| title_fullStr | Василь Симиренко та українські націонал демократичні діячі |
| title_full_unstemmed | Василь Симиренко та українські націонал демократичні діячі |
| title_short | Василь Симиренко та українські націонал демократичні діячі |
| title_sort | василь симиренко та українські націонал демократичні діячі |
| topic | Календар подій. Віхи життя та творчості видатних вітчизняних діячів |
| topic_facet | Календар подій. Віхи життя та творчості видатних вітчизняних діячів |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/206821 |
| work_keys_str_mv | AT volʹvačp vasilʹsimirenkotaukraínsʹkínacíonaldemokratičnídíâčí AT volʹvačp vasylsimyrenkoandukrainiannationaldemocraticactivists |