Атрибутика весільної обрядовості міста: семантика і символіка
У статті розглянуто та розкрито значення й символіку традиційної і нових форм атрибутики весільного церемоніалу в місті. Простежено функціонування традиційних атрибутів залежно від суспільно-політичних і культурних процесів у міському середовищі. Зокрема, у радянський період для використання під час...
Saved in:
| Date: | 2018 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2018
|
| Series: | Матеріали до української етнології |
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/206826 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Атрибутика весільної обрядовості міста: семантика і символіка / К. Бех // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2018. — Вип. 17(20). — С. 122-134. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-206826 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2068262025-09-25T00:16:48Z Атрибутика весільної обрядовості міста: семантика і символіка Attributes of wedding rituals of the city: semantics and symbolism Бех, К. Етнокультура та мистецтво: традиційні й модерні ресурси розвитку У статті розглянуто та розкрито значення й символіку традиційної і нових форм атрибутики весільного церемоніалу в місті. Простежено функціонування традиційних атрибутів залежно від суспільно-політичних і культурних процесів у міському середовищі. Зокрема, у радянський період для використання під час урочистостей було санкціоновано традиційні атрибути – коровай і рушник; у період здобуття незалежності відбулося повернення до широкого використання низки традиційних атрибутів у міському весіллі. Проаналізовано нові й модифіковані ритуальні компоненти та їхнє виражально-символічне значення при укладанні шлюбу в сучасному місті. Скажімо, на весіллі популярним є обряд «родинного вогнища», який трансформовано до сучасного шлюбного сценарію з традиційної весільної обрядовості, де широко побутували ритуали з використанням свічок і вогню загалом. Виявлено атрибутивні елементи й обряди з ними, запозичені із західноєвропейської шлюбної культури та адаптовані в сучасному міському весільному церемоніалі. Популярним серед міського населення є використання обручок як символу заручин та пошлюбленості; зокрема, обрядодії, пов’язані з ними, здійснюються на зразок європейського звичаю освідчення та обміну. У висновках зауважено, що в час динамічних інтеграційно-культурних процесів, які відбуваються головним чином в урбанізованому середовищі, семантика та символіка сучасного комплексу весільної атрибути міського населення відображає як традиційні уявлення українців, так і виражально-смислові значення обрядових компонентів, притаманних західноєвропейським шлюбним церемоніалам. The article considers and reveals the meaning and symbolism of conventional and novel forms of urban nuptial ceremonies’ attributes. It traces the functioning of traditional attributes depending on socio-political and cultural processes in the urban environment. In particular, in the Soviet period, such traditional attributes as bread and a towel were approved for use during wedding solemnities; and since the Ukrainian independence, there has been a return to the widespread use of a number of conventional attributes at an urban wedding. Analyzed are new and modified ritual components, as well as their expressive and symbolic meaning, while marrying in a modern city. In particular, at a wedding, there is a popular rite of familial hearth, which has been transformed into a modern wedding scenario from the sphere of traditional nuptial ceremonies, among which were widely used the rituals with candles and fire, which were generally used. Identified are the attributive elements and accompanying rites borrowed from the Western European nuptial culture and adapted to a modern urban wedding solemnity. Popular among the urban population is the use of wedding rings as a symbol of engagement and betrothal; in particular, the ritual actions related to them are carried out on the model of the European custom of declaration of love and exchange of wedding rings. In the concluding part, it is noted that during the dynamic integration and cultural processes occurring mainly in the urban environment, semantics and symbolism of the modern complex of the urban population’s nuptial attributes reflect both traditional views of the Ukrainians and expressive and semantic meanings of the ceremonial components inherent in Western European wedding ceremonies. 2018 Article Атрибутика весільної обрядовості міста: семантика і символіка / К. Бех // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2018. — Вип. 17(20). — С. 122-134. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/206826 392.5:316.361]:911.375.11(477) uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Етнокультура та мистецтво: традиційні й модерні ресурси розвитку Етнокультура та мистецтво: традиційні й модерні ресурси розвитку |
| spellingShingle |
Етнокультура та мистецтво: традиційні й модерні ресурси розвитку Етнокультура та мистецтво: традиційні й модерні ресурси розвитку Бех, К. Атрибутика весільної обрядовості міста: семантика і символіка Матеріали до української етнології |
| description |
У статті розглянуто та розкрито значення й символіку традиційної і нових форм атрибутики весільного церемоніалу в місті. Простежено функціонування традиційних атрибутів залежно від суспільно-політичних і культурних процесів у міському середовищі. Зокрема, у радянський період для використання під час урочистостей було санкціоновано традиційні атрибути – коровай і рушник; у період здобуття незалежності відбулося повернення до широкого використання низки традиційних атрибутів у міському весіллі. Проаналізовано нові й модифіковані ритуальні компоненти та їхнє виражально-символічне значення при укладанні шлюбу в сучасному місті. Скажімо, на весіллі популярним є обряд «родинного вогнища», який трансформовано до сучасного шлюбного сценарію з традиційної весільної обрядовості, де широко побутували ритуали з використанням свічок і вогню загалом. Виявлено атрибутивні елементи й обряди з ними, запозичені із західноєвропейської шлюбної культури та адаптовані в сучасному міському весільному церемоніалі. Популярним серед міського населення є використання обручок як символу заручин та пошлюбленості; зокрема, обрядодії, пов’язані з ними, здійснюються на зразок європейського звичаю освідчення та обміну. У висновках зауважено, що в час динамічних інтеграційно-культурних процесів, які відбуваються головним чином в урбанізованому середовищі, семантика та символіка сучасного комплексу весільної атрибути міського населення відображає як традиційні уявлення українців, так і виражально-смислові значення обрядових компонентів, притаманних західноєвропейським шлюбним церемоніалам. |
| format |
Article |
| author |
Бех, К. |
| author_facet |
Бех, К. |
| author_sort |
Бех, К. |
| title |
Атрибутика весільної обрядовості міста: семантика і символіка |
| title_short |
Атрибутика весільної обрядовості міста: семантика і символіка |
| title_full |
Атрибутика весільної обрядовості міста: семантика і символіка |
| title_fullStr |
Атрибутика весільної обрядовості міста: семантика і символіка |
| title_full_unstemmed |
Атрибутика весільної обрядовості міста: семантика і символіка |
| title_sort |
атрибутика весільної обрядовості міста: семантика і символіка |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2018 |
| topic_facet |
Етнокультура та мистецтво: традиційні й модерні ресурси розвитку |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/206826 |
| citation_txt |
Атрибутика весільної обрядовості міста: семантика і символіка / К. Бех // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2018. — Вип. 17(20). — С. 122-134. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. |
| series |
Матеріали до української етнології |
| work_keys_str_mv |
AT behk atributikavesílʹnoíobrâdovostímístasemantikaísimvolíka AT behk attributesofweddingritualsofthecitysemanticsandsymbolism |
| first_indexed |
2025-12-01T20:13:22Z |
| last_indexed |
2025-12-01T20:13:22Z |
| _version_ |
1850338187101077504 |
| fulltext |
122
УДК 392.5:316.361]:911.375.11(477) Катерина Бех
(Київ)
АТРИБУТИКА ВЕСІЛЬНОЇ ОБРЯДОВОСТІ МІСТА:
СЕМАНТИКА І СИМВОЛІКА
У статті розглянуто та розкрито значення й символіку традиційної і нових форм атрибутики
весільного церемоніалу в місті. Простежено функціонування традиційних атрибутів залежно від
суспільно-політичних і культурних процесів у міському середовищі. Зокрема, у радянський пе-
ріод для використання під час урочистостей було санкціоновано традиційні атрибути – коровай і
рушник; у період здобуття незалежності відбулося повернення до широкого використання низки
традиційних атрибутів у міському весіллі.
Проаналізовано нові й модифіковані ритуальні компоненти та їхнє виражально-символічне
значення при укладанні шлюбу в сучасному місті. Скажімо, на весіллі популярним є обряд
«родинного вогнища», який трансформовано до сучасного шлюбного сценарію з традиційної
весільної обрядовості, де широко побутували ритуали з використанням свічок і вогню загалом.
Виявлено атрибутивні елементи й обряди з ними, запозичені із західноєвропейської шлюбної
культури та адаптовані в сучасному міському весільному церемоніалі. Популярним серед місько-
го населення є використання обручок як символу заручин та пошлюбленості; зокрема, обрядодії,
пов’язані з ними, здійснюються на зразок європейського звичаю освідчення та обміну.
У висновках зауважено, що в час динамічних інтеграційно-культурних процесів, які від-
буваються головним чином в урбанізованому середовищі, семантика та символіка сучасного
комплексу весільної атрибути міського населення відображає як традиційні уявлення українців,
так і виражально-смислові значення обрядових компонентів, притаманних західноєвропейським
шлюбним церемоніалам.
Ключові слова: весілля, атрибути, символіка, коровай, торт, рушник, бонбоньєрки, обруч-
ки, свічка, «родинне вогнище», «весільна лялька».
The article considers and reveals the meaning and symbolism of conventional and novel forms of
urban nuptial ceremony’s attributes. It traces the functioning of traditional attributes depending on
socio-political and cultural processes in urban environment. In particular, in the Soviet period, such
traditional attributes as bread and towel were approved for use during wedding solemnities; and since
obtaining the Ukrainian independence, there has been a return to the widespread use of a number of
conventional attributes at an urban wedding.
Analyzed are new and modified ritual components, as well as their expressive and symbolic meaning
while marrying in a modern city. In particular, at a wedding, there is a popular rite of familial
hearth, which has been transformed into a modern wedding scenario from the sphere of traditional
nuptial ceremonies, among which widely used were the rituals with candles and fire in general used.
Identified are the attributive elements and accompanying rites borrowed from the Western
European nuptial culture and adapted to a modern urban wedding solemnity. Popular among the
urban population is the use of wedding rings as a symbol of engagement and betrothal; in particular,
the ritual actions related to them are carried out on the model of the European custom of declaration
of love and exchange of wedding rings.
In the concluding part, it is noted that during the dynamic integration and cultural processes
occurring mainly in the urban environment, semantics and symbolism of the modern complex of the
urban population’s nuptial attributes reflect both traditional views of the Ukrainians and expressive
and semantic meanings of the ceremonial components inherent in Western European wedding cere-
monies.
Keywords: wedding, attributes, symbols, bridecake, tart, towel, bonbonnieres, wedding rings,
candle, familial hearth, wedding doll.
У сучасному міському середовищі до
весільного комплексу церемоніа-
лів, як і в традиційному обряді, входить
використання низки атрибутів різного
функціонального призначення та смисло-
вого навантаження.
Досліджуючи шлюбну обрядовість
українців різних періодів і регіонів, на-
уковці не оминали увагою ритуальної
атрибутики як обов’язкового складника
весілля. Аналіз атрибутивно-виражаль-
них засобів здійснювали такі науковці, як
www.etnolog.org.ua
IM
FE
123
В. Борисенко [4; 5], О. Курочкін [5; 18],
Л. Артюх [2], І. Несен [25] та ін.
Побутування атрибутів і їхнє символіч-
но-смислове навантаження, як і всіх ком-
понентів весільної обрядовості, змінюва-
лося залежно від суспільно-політичних та
культурних процесів. Найпомітніші моди-
фікації весільної атрибутики відбувають-
ся в місті, населення якого завжди має
більше міжкультурної взаємодії і швидко
підхоплює та адаптує нові святково-об-
рядові тенденції. Під час упровадження
нової обрядовості, головним чином се-
ред населення міста, було мінімізовано
побутування на весіллі низки обрядово-
символічних елементів, а значну части-
ну виключено з обрядового використан-
ня взагалі. Символізму більше надавали
новим та рекомендованим до виконання
ритуалам, зокрема офіційним актам за-
гальносоюзного значення: урочисте при-
вітання молодих, обмін обручками, згода
на шлюб, вручення шлюбного свідоцтва,
виголошення привітальних текстів, по-
кладання квітів до визначних місць [20,
с. 68]. Водночас, незважаючи на стрімке
впровадження нових ритуальних предме-
тів ідеологізованого значення (політична
символіка, факел, вітальні листівки), на
весіллі зберігалися деякі традиційні атри-
бути. Зокрема, етнологи М. Гаврилюк та
О. Курочкін зауважують про побутуван-
ня короваю і рушника: зустріч молодих
біля входу в обрядове приміщення з ко-
роваєм чи тортом на рушнику; ставання
молодих на рушник, після чого «молода
протягує його ногою», «щоб і інші дівчата
виходили заміж»; обсипання молодих зер-
ном і цукерками [10, с. 226].
У період здобуття незалежності відбу-
лося повернення до використання низки
традиційних атрибутів на міському весіл-
лі, водночас населення й надалі викорис-
товувало в шлюбних урочистостях радян-
ські святкові предмети. Варто зауважити,
що від 2000-х в обіг весільної атрибутики
залучаються та адаптуються в урбані-
зованому середовищі нові (запозичені із
західноєвропейської святкової культури)
церемоніальні предмети, яким надають
виражально-символічного значення при
укладанні та святкуванні шлюбу.
Із усього комплексу шлюбно-церемоні-
альної атрибутики одним із найстійкіших
залишається головний весільний хліб –
коровай, з яким пов’язана низка обрядо-
вих дій, зокрема під час його приготу-
вання, прикрашання та обдаровування.
Серед етнологів-дослідників є різні кон-
цепції про походження цього обрядового
хліба. Утім, більшість уважає, що коро-
вай як весільний атрибут символізує до-
статок, благополуччя й об’єднання нової
сім’ї. У традиційній обрядовості україн-
ці готовому та прикрашеному хлібному
виробові приписували магічно-захисну
функцію, а кожен елемент декоративного
оздоблення (з тіста та зі свіжих рослин)
мав знаково-смислове значення. Скажімо,
наявність певних прикрас мала програму-
вати майбутнє наречених: птахи в парі –
вірність, колосся – достаток, барвінок –
життєву силу, калина – любов.
Одним із обов’язкових у загальноукра-
їнській весільній традицій був обряд ви-
пікання (бгання) короваю, регламентова-
ний чіткими правилами та символічними
діями (запрошення коровайниць, бла-
гословення на випікання, замішування
тіста, саджання в піч тощо). Найурочис-
тішим етапом у системі традиційного ко-
ровайного обряду був його розподіл між
присутніми, який здійснювали на завер-
шення основної частини весілля. Заува-
жимо, що під час обдаровування короваєм
вступав у силу закон «дарунок-віддару-
нок» [2, с. 97]. Кожен гість брав із со-
бою на весілля хлібину й подарунок або
гроші, натомість молоді частували їх ко-
роваєм. Своє символічно-функціональне
значення коровай як головний весільний
хліб почав втрачати під час упроваджен-
ня радянської обрядовості. Наприклад,
у міському середовищі коровай викорис-
товували з іншою метою – здебільшого як
елемент інтер’єру реєстраційної зали, про
що вказувалося в офіційних рекоменда-
ціях проведення шлюбних урочистостей.
Під час весільного святкування обряд
обдаровування короваєм побутував пере-
важно серед мешканців міст, вихідців із
сільського середовища. Часткове віднов-
лення використання короваю на місько-
му весіллі спостерігалося в 1980-х роках.
В. Борисенко зауважує: «На відміну від
40–60 років, коли коровай на міському
весіллі часто заміняли торт, тістечка,
нині популярність традиційного атрибу-
та надзвичайно зросла. Коровай випіка-
ють у домашніх умовах, замовляють у
кафе-кондитерських, у родичів на селі»
[4, с. 43]. Водночас низка символічних
www.etnolog.org.ua
IM
FE
124
дійств, пов’язаних із хлібним атрибутом,
не відтворювалася у весільній обрядовос-
ті міста: замовляли вироби в пекарнях, не
було обряду прикрашання, стійким зали-
шався обряд розподілу та обдаровування
короваєм гостей під час урочистостей та
святкування. Дослідники весільної обря-
довості радянського періоду зазначають,
що весільним короваєм обдаровували гос-
тей у святкових залах Вінниці, Сімферо-
поля, Житомира та інших міст [5, с. 29].
На межі століть коровай продовжував
побутувати в міському весіллі з деяки-
ми трансформаціями обрядів та новими
дійствами, пов’язаними з ним. Зокрема,
наречені почали частувати короваєм одне
одного перед входом до бенкетної зали
(кафе, ресторану). Відбувається це так:
батьки після вінчання чи реєстрації зу-
стрічають молоде подружжя, вітають та
благословляють короваєм або хлібом із
сіллю; наречені від цього короваю від-
ламують (або відкушують) шматочок,
макають його в сіль і частують одне од-
ного. Уважається, що так вони вперше й
востаннє «солять» одне одному в подруж-
ньому житті. Усі присутні при цьому за-
кликають молодих якомога більше насо-
лити, щоб потім жити в мирі та злагоді.
Звичаю взаємного частування надають
символічного значення – від цього момен-
ту подружжя буде споживати спільний
хліб, отже, у них усе стає спільним [39].
Поряд із таким варіантом відомий інший,
коли замість солі використовують мед,
що, як зауважує У. Мовна, вважається
універсальним символом солодкості із ці-
лим «віялом» позитивних конотацій – на-
діленням здоров’я, багатства, щасливого
подружнього життя [23, с. 779]. Основні
дії, пов’язані з розрізанням та обдарову-
ванням короваю, відбуваються наприкін-
ці весільного дня.
Відомо, що в традиційній весільній
обрядовості українців побутувало кілька
видів весільного хліба для різного обря-
дового і знаково-символічного функці-
оналу. Проте сьогодні, з урахуванням
трансформації шлюбних церемоніалів,
ці види обрядового печива не передбаче-
ні. Використовують лише деяку традицій-
ну випічку під час проведення сучасних
стилізованих етновесіль. Заміна дрібної
традиційної випічки для запросин на
інші атрибути відбулася в період упрова-
дження радянської обрядовості. Зокрема,
замість традиційних «шишок» і калачів
для запросин почали використовувати
листівки, у яких зазначено час та міс-
це шлюбної події. Таку форму запросин
міське населення швидко підтримало: на-
речені надсилали гостям листівки поштою
або передавали через батьків, родичів.
Слід зауважити, що в сільській місцевос-
ті донедавна одночасно існувало дві фор-
ми запрошення: наречені запрошували з
листівками й спеціальним весільним пе-
чивом. Як весільний атрибут, листівки-за-
прошення в сучасному міському весіллі
широко побутують у різних форматах.
З кінця 1990-х років популярним стає
звичай замовлення багатошарових весіль-
них тортів. Спочатку на міському весіллі
торт функціонував як доповнення до ве-
сільного столу, згодом населення адапту-
вало європейські й американські церемо-
ніальні дії, пов’язані зі святковим тортом
(урочисте винесення в бенкетну залу, роз-
різування та частування). На сучасному
весіллі кондитерський виріб побутує як
один з обов’язкових атрибутів. В урбані-
зованому середовищі весільний торт часто
займає місце поряд із короваєм. О. Кожо-
лянко, наприклад, зауважує, що коро-
вай залишається стійким у побутуванні,
водночас зникає його первісне смислове
навантаження та функціональне призна-
чення як головного хліба [16, с. 192]. На-
томість символічної значимості набуває
святковий торт. У західноєвропейській
традиції розрізання торта є кульмінацій-
ним моментом під час святкування весіл-
ля; дії ж, пов’язані з ним, мають симво-
лічний зміст: наречені разом розрізають
весільний торт, що символізує їхню пер-
шу спільну роботу як подружжя. Потім
молодята з’їдають один на двох шматок
десерту. Це означає, що вони здобувають
одне щастя на двох, а частування всіх
присутніх тортом має примножити щас-
тя молодим; потім вони частують тортом
усіх присутніх. Серед європейського насе-
лення побутує звичай зберігати (способом
заморожування) шматок весільного торта.
Його подружжя з’їдає на першу річницю
одруження або на хрестинах спільної ди-
тини. Цьому звичаю також надають сим-
волічного значення – поїдання весільно-
го торта після тривалого зберігання має
забезпечити сім’ї добробут та щасливе
життя в майбутньому [14]. Символічно-
го значення надають й елементам оздо-
www.etnolog.org.ua
IM
FE
125
би: прикрашання голубами чи лебедями
є ознакою миру, вірності та відданості,
квіти і рослини означають продовження
роду, зображення обручок є символом не-
скінченності й непорушного зв’язку.
У сучасному весіллі містян із тради-
ційних обрядових атрибутів в широкому
використанні залишається рушник – сим-
вол спільної дороги наречених та єдності
подружжя. «Рушник з’єднував родинні
стосунки, “стелився життєвою дорогою”,
котрою повинні були пройти наречені»
[26, с. 551]. Символічне значення як об-
рядовий атрибут мав не тільки власне
рушник; магічно-сакрального значення
надавали також його кольоровій гамі та
орнаментиці. Дослідниця композиції ви-
шитих виробів А. Селезньова наголошує,
що орнаментування та обрядове викорис-
тання весільних рушників відбувалося за
чіткою традиційною системою, пов’язаною
із сакральною, символічною та естетич-
ною функціями [35, с. 138].
У традиційній весільній обрядовості
рушник використовували в низці обря-
дів як оберіг та символ єднання; також
уважалося, що атрибут має правову силу
закріплення шлюбу. Тканий вишитий
рушник функціонував під час сватання,
заручин, випікання короваю, зустрічі та
посаду молодих, обдаровування між ро-
динами наречених. Обов’язково кілька
рушників готували для вінчання. Заува-
жимо, що й сьогодні серед міського насе-
лення під час вінчання заведено викорис-
товувати вишиті рушники. На вінчальний
рушник молоді стають під час звершення
Таїнства. У народі вважається, що, стаю-
чи під час вінчання на вишитий рушник,
молоді отримують «благословення згори»,
а збереження його як оберега забезпечить
щасливе сімейне життя [15, с. 119]. Спеці-
альні рушники призначаються для ікон та
для зв’язування рук молодих.
Упровадження радянської обрядовості
зумовлювало заміну вінчання на урочисту
реєстрацію шлюбу, скорочення більшості
обрядових дійств, зокрема, виключен-
ня з побутування більшості традиційних
обрядових атрибутів. Модифікувалося
й функціонування вишитого рушника:
у цей період в урбанізованому середови-
щі втрачається його символічно-правовий
зміст; основним призначенням виробу ста-
ло художньо-естетичне урізноманітнення
інтер’єру урочистої зали для реєстрації
шлюбу. Відповідно втрачалося сакральне
значення атрибута. Водночас політичною
верхівкою було санкціоновано викорис-
тання короваю та вишитого рушника в
кількох нових обрядах: батьки зустрічали
наречених із короваєм на рушнику; під
час офіційних урочистостей молодим сте-
лити рушник під ноги.
Функціонування вишитого рушника
поширене й у сучасному міському весіллі:
його використовують під час офіційного
засвідчення шлюбу, а також під час про-
ведення адаптованого театралізованого
церемоніалу західноєвропейського зраз-
ка, зокрема в сценарії включають обря-
дові дії з ним: ведучий пропонує матерям
наречених або свідкам розстелити для на-
речених рушник, який символізуватиме
спільну нову дорогу подружжя [34].
Відомо, що в українській культурі іс-
нував звичай приготування нареченою
весільних рушників: уважалося, що, ви-
шиваючи рушник, дівчина «програмува-
ла» собі майбутню долю. У місті сучасні
наречені замовляють святкову вишивку
в майстринь, а отже, сьогодні авторство
виробу втрачає свою символічну значи-
мість. Утім, вишивальниці намагають-
ся дотримуватися традиційної весільної
орнаментики та її смислового навантажен-
ня. На сучасних весільних рушниках зо-
бражають Дерево життя як символ роду;
виноград, що символізує багате життя та
плодючість; калину – символ жіночого
здоров’я і краси, подружньої вірності й
довголіття; дуб як уособлення чоловічої
енергії і сили; мак – символ благополуччя
і продовження роду.
Серед пропозицій весільної індустрії є
варіанти міні-рушників – це невеликі ви-
роби (завдовжки до 30 см), які імітують
традиційні рушники та їхню символічну
роль позначення й обдаровування осно-
вних учасників обрядових дійств (ста-
роста, весільні батьки, хрещені). В ур-
банізованому середовищі такий формат
атрибута є популярним через зручність у
використанні. Крім цього, на міні-рушни-
ках вишивають назви обрядових учасни-
ків, що, як уважається виробниками та
організаторами свята, має сприяти швид-
шому знайомству двох родин.
У сучасному шлюбному церемоніалі
популярним є використання ритуальних
свічок як символу домашнього вогнища;
поширеним є обряд «родинного вогни-
www.etnolog.org.ua
IM
FE
126
ща», виконання якого має забезпечити по-
ріднення двох родин. Уважаємо, що цей
сучасний церемоніал трансформований
та адаптований до сучасного шлюбного
сценарію із традиційної весільної обрядо-
вості, у якій побутували ритуали з вико-
ристанням свічок і вогню загалом. Одним
із перших в етнологічній науці на вико-
ристання вогню у весільній обрядовості
звернув увагу М. Сумцов. Досліджуючи
використання печі як джерела вогнища у
весільній обрядовості, він підкреслив її
морально-правове значення – приєднан-
ня молодої до родинного вогнища чоло-
віка, очищення від злих сил [38, с. 92].
У весільній обрядовості використовували
й саму піч, яка була не тільки джерелом
світла і тепла, а й символізувала домашнє
вогнище, неперервність роду. Отже, коли
молода вперше приходила в дім молодо-
го, з її голови знімали хустку й клали на
піч [43].
Як джерело вогню в традиційній ве-
сільній обрядовості широко побутували
також свічки. Одним із поширених тра-
диційних атрибутів вогню на весіллі був
світильник у вигляді букета з двома свіч-
ками для наречених. Цей атрибут (оберіг
молодих від злих сил) доручали світил-
ці, і вона мала пильнувати, щоб не по-
гас вогонь протягом усього весілля. Якщо
вогонь згасав, то це вважалося поганою
прикметою для спільного життя молодих.
На знак поріднення під час зустрічі
весільного поїзда жінки обох родин ту-
лили докупи запалені свічки. Головни-
ми учасниками «злучення свічок» могли
бути й хрещені батьки наречених або жін-
ки-свашки. Дії, пов’язані із «злученням
свічок», мали сприяти об’єднанню пред-
ставників різних родин, утворенню єди-
ного домашнього вогнища, що оберігає
молоде подружжя від розлуки та зради.
Символічне значення свічки на весіллі
описує Т. Пархоменко: «Свічку наділяли
доленосною функцією, від полум’я якої
залежало майбутнє життя подружжя. Ри-
туал “злучення свічок” підсилювала магія
слова. Разом з тим не варто обмежувати
функціональне призначення свічки лише
очисною символікою – її встромляння в
хліб, яким опікується світилка; прикра-
шання коровайних шишок – все це було
пов’язане з ідеєю родючості» [29, с. 90].
На заміну традиційним обрядам зі
свічками на весіллі запроваджувалися
нові – у середині 1970-х років було вве-
дено урочисте запалення свічки, пізніше
факела чи смолоскипа. Процес запален-
ня вогню мав насамперед емоційне зна-
чення і сприяв створенню урочистої та
святкової атмосфери. Використання та-
ких світильників було обов’язковим під
час реєстрації шлюбу. Факел (смолоскип,
факел-чашу) запалювали від Вічного вог-
ню монумента Героїв чи Братської моги-
ли, вшановуючи пам’ять загиблих воїнів.
Факел ототожнювали з обеліском Вічної
слави, а вогонь утілював славу й безсмер-
тя полеглих захисників. Зазвичай дії з
урочистим запаленням вогню нареченими
відбувалися у вітальні перед обрядовою
залою [17, с. 46]. За складеним комісі-
єю сценарієм, молодих біля чаші-факела
зустрічав помічник обрядового старости,
підносив нареченим «світильник»; вони
запалювали його та проходили до уро-
чистої зали. Частина населення, мотиву-
ючись зниженням естетичної обстановки,
взагалі відмовлялася від цього ритуалу.
Можна згадати випадок, коли на початку
1980-х років в Києві хотіли відкрити Па-
лац одружень без обрядової чаші-факела.
Утім, комісія не дала дозволу, і атрибут
було встановлено [41].
На сучасному весіллі, як уже зазна-
чалося, поширеним є обряд «родинного
вогнища». Учасниками цього обряду за-
звичай є матері та наречена як берегині
сімейного вогнища. Сьогодні для цього
ритуалу весільна індустрія пропонує спе-
ціальний набір свічок: одна велика – для
наречених, дві менших – для матерів.
Найчастіше ритуал відбувається на завер-
шення весільного дня: матері одночасно
підносять свої запалені свічки до свічки
наречених і запалюють її, промовляючи
напутні слова для подружжя. В опри-
люднених рекомендаціях проведення
цього церемоніалу для підсилення магіч-
но-смислового змісту пропонують вико-
ристовувати вінчальні свічки батьків та
наречених. Протягом подружнього життя
для активізації захисної функції атрибута
в кожну річницю весілля жінка повинна
із запаленою свічкою обходити весь дім
за годинниковою стрілкою, аби щастя та
затишок не залишили сім’ї [33].
На сучасному весіллі в трансформова-
ному варіанті побутує звичай обсипання
молодих зерном, якому як атрибутивному
ритуальному елементові надають оберего-
www.etnolog.org.ua
IM
FE
127
вої функції. На традиційному весіллі для
обсипання використовували пшеничне й
житнє зерно, овес, просо, лляне та коно-
пляне насіння, горіхи [21, с. 79]. Магіч-
но-сакральні дії зі збіжжям виконували
під час виряджання з дому, благословен-
ня та зустрічі молодих на різних етапах
весільного дня, а також з метою убезпе-
чення дороги перед молодими. Загалом
усі обрядові дійства обсипання запрогра-
мовані на щасливе життя молодої сім’ї та
продовження роду.
У радянський період обряд обсипання
зерном був одним із небагатьох санкціо-
нованих обрядів весільного сценарію. Об-
сипання молодих і присутніх зерном та
цукерками здійснювалося здебільшого пе-
ред урочистою залою або після реєстрації
шлюбу.
У сучасному весіллі урбанізованого
населення обряд обсипання є популяр-
ним, а варіанти його виконання мають
не тільки традиційні мотиви, а й містять
адаптовані елементи західноєвропейсько-
го весілля. Залежно від весільного сцена-
рію обсипання молодих може відбуватися
перед входом, де має проходити реєстра-
ція шлюбу, або після того, коли вони ви-
ходять з урочистої зали; в інших випад-
ках – після закінчення вінчання, коли
наречені виходять із церкви. Найчастіше
обрядове обсипання здійснює весільна
мати або хрещена мати; на урбанізова-
ному весіллі цю функцію також можуть
виконувати дружки. Серед міського насе-
лення відомий звичай, коли при першій
зустрічі молода обсипає зерном молодо-
го. За народними уявленнями наречена
має кинути по кілька зерен в усі кишені
вбрання нареченого, щоб водилися гроші,
за сорочку – щоб був здоровий, за пояс –
для продовження роду [24].
У міському середовищі до збіжжя дода-
ють монети – «на добробут молодої сім’ї»,
цукерки – «на солодке життя». Останнім
часом у міському весіллі для обряду ви-
користовують рис та пшоно, зерном яких
прийнято обсипати наречених у шлюбних
церемоніалах європейців і американців.
Скажімо, у західноєвропейському весіль-
ному сценарії молодих обсипають рисом
чи іншими злаками білого кольору під
час виходу із церкви або після проголо-
шення священником їх подружжям.
Новим у міському весіллі українців є
запозичений із західної культури звичай
устелювати дорогу нареченим пелюстка-
ми квітів. У цьому дійстві беруть участь
дівчата-квіткарки (flower-girl); під час
святкових церемоній вони йдуть попереду
наречених, устеляючи їм прохід пелюст-
ками. Таке дійство символізує квітучу
життєву дорогу подружжя.
У традиційному весіллі символічного
значення набувала і ємність, що її вико-
ристовували для обрядового обсипання.
Зазвичай це було сито або решето. В уяв-
леннях українців ці предмети домаш-
нього вжитку є оберегом від нечистого й
шкідливого, а прямою функцією сита й
решета є просівання борошна та зерна від
сміття й галуззя. Саме так, вважається,
очищують суміш для обсипання молодих:
відділяють чисте й корисне від шкідливо-
го [36]. Сьогодні зберігається тенденція
використання традиційних предметів. На-
приклад, весільні салони й фірми пропо-
нують різноманітний вибір декоративних
сит. За своїми вподобаннями наречені мо-
жуть замовити сито в майстринь, які спе-
ціалізуються на виготовленні весільних
аксесуарів.
Обов’язковим атрибутом весілля й по-
дружнього життя загалом є обручки.
У сучасній весільній обрядовості укра-
їнців побутують обручки для заручин та
власне весільні (вінчальні).
У традиційній культурі українців ет-
нологами зафіксовано явища, пов’язані з
викраданням чи даруванням персня ді-
вчині. Парубки намагалися зняти з паль-
ця дівчини, котра подобалась, обручку
(перстень), а згодом повертали нову. Якщо
дівчині симпатизував парубок, то вона
брала подарунок [18, с. 78]. Замість об-
ручки чи персня викрадали сережки або
стрічку. У 1920–1930-х роках заборона
використання під час обрядів та носіння
подружжям обручок було зумовлено іде-
ологічною політикою. Зокрема, у листі
ЦК ВКП(б) «Про заходи щодо посилен-
ня антирелігійної роботи» від 24 січня
1929 року йшлося про необхідність поста-
вити питання про використання ЗАГСу з
метою боротьби проти попівщини, церков-
них обрядів і пережитків дореволюційно-
го старого побуту [28, с. 478]. О. Гуменюк
зауважує, що в цей час з побуту містян
зникають весільні обручки. У період
упровадження «червоних весіль» відмова
від обручок була результатом впливу нор-
малізації суджень насамперед комсомоль-
www.etnolog.org.ua
IM
FE
128
ських організацій [12, с. 166]. Історичні
події 1930–1940-х років викликали необ-
хідність здавати коштовні прикраси для
забезпечення базових життєвих потреб.
Примусове вилучення в містян цінностей
відбувалося в 1932–1934 роках; політич-
на кампанія відома як «вибивання золо-
та» [19, с. 189].
Сьогодні масово побутує запозичений
українцями із західної культури звичай
робити «пропозицію руки та серця» і при
цьому дарувати каблучку з коштовним
камінням своїй обраниці. У тематичних
молодіжних журналах та інтернет-просто-
рі вміщено багатий масив інформації та
порад щодо освідчення й вибору каблуч-
ки для заручин. Популяризується також
правило вартості обручки: не менше двох-
трьох місячних заробітків нареченого, що
свідчить про його матеріальне становище
та змогу утримувати сім’ю. Крім каблу-
чок для заручин, обов’язковим атрибу-
том подружжя є власне обручки, з якими
пов’язано чимало прикмет і пересторог.
Наприклад, у день весілля не слід одяга-
ти інших каблучок, крім обручки. Наре-
чена після обміну обручками не повинна
брати в руки порожню коробочку, в якій
вони зберігалися (нехай її візьме незаміж-
ня подруга – тоді остання швидко вийде
заміж); весільну обручку не можна дава-
ти міряти іншим ні до, ні після весілля,
інакше в сім’ї виникатимуть суперечки;
обручки не можна губити, бо це призве-
де до розлучення подружжя. Якщо роз-
лучення не вдалось уникнути, то обручку
слід носити як прикрасу, що пришвид-
шить створення нового союзу [27]. Пога-
ною ознакою і натяком на швидку розлу-
ку пари вважається упустити обручку під
час вінчання чи реєстрації шлюбу. У цьо-
му разі, щоб унеможливити негативні на-
слідки падіння обручки, свідки (старші
дружка та дружба) заздалегідь беруть із
собою шматок нитки. Крізь неї протягу-
ють «весільного втікача» (обручку), а піс-
ля церемонії спалюють зі словами: «Спа-
ли, вогню, всі мої біди й смутки!» [31].
Довгий час поширеною була прикмета, що
обручки повинні бути гладенькими, аби
подружнє життя було таким самим, адже
її форма – коло – символізує нескінчен-
ну любов і нерозривність шлюбу. Для ба-
гатьох представників сучасного міського
населення обручки є головним символом
подружнього життя.
У культурі українців існують прави-
ла носіння обручок. Православне та гре-
ко-католицьке населення носить обручки
на правій руці на безіменному пальці.
У православ’ї права рука (десниця) сим-
волізує правильні та добрі дії: приносять
обітницю вірності, творять хресне знамен-
ня, благословляють. Натомість католики
носять обручку на безіменному пальці лі-
вої руки: існує повір’я, що через ліву руку
до серця проходить «артерія кохання»,
близький шлях до серця. Оскільки об-
ручка символізує вірність у коханні, то в
разі смерті чоловіка чи дружини вдівці
чи вдови перекладають обручку на іншу
руку. Відома традиція серед вдівців /
вдів носити разом дві обручки: свою та
покійного / ої. Водночас в урбанізовано-
му середовищі простежується тенденція
до вільного носіння обручок, а деякі по-
дружні пари взагалі відмовляються від
них або обмінюються іншими символіч-
ними предметами (фігурні підвіски, ме-
дальйони).
Варто зауважити, що в культурі укра-
їнців побутували й інші атрибути як знак
пошлюбленості. Зокрема, про звичай об-
міну ключами зазначив дослідник Ю. Пи-
саренко: «Обрядове вручення нареченим
ключа нареченій було складовою шлюб-
ної угоди, а повернення ключів чоловіко-
ві дружиною символізувало розлучення.
Передача ключа чоловіком молодій дру-
жині була одним із знаків утвердження її
залежності у сім’ї» [30, с. 97]. Як відгук
давньої традиції спостерігаємо серед місь-
кого населення популярний звичай зами-
кання навісного замка (колодки) на знак
увіковічення кохання та спільного життя.
У містах символічними місцями для здій-
снення цього ритуалу є переважно мости,
парки, архітектурно-ландшафтні споруди
(декоровані паркани, брами, «дерева за-
коханих»). У столиці таким місцем слугує
пішохідний Парковий міст над Петров-
ською алеєю, куди наречені приходять у
день заручин, весілля чи інший особли-
вий для них день і символічно «замика-
ють своє кохання» [22].
Недавньою пропозицією весільної інду-
стрії є використання нового (запозиченого
зі західноєвропейської культури) весіль-
ного атрибута – бонбоньєрок (аксесуар у
вигляді маленької корзинки, скриньки,
коробки, вмістом якої є солодощі). Ети-
мологія слова бере свій початок від фран-
www.etnolog.org.ua
IM
FE
129
цузького «bonbonniere» – «цукерниця».
Традиція зародилася в Давньому Римі,
коли на весіллі гостям дарували мигдаль
та сухофрукти як символи плодючості та
процвітання. З XV ст. європейці почали
використовувати бонбоньєрки як запро-
шення на весілля, виготовляючи та при-
крашаючи їх із цінних матеріалів (срібло,
кришталь). Наповнювачем був глазуро-
ваний мигдаль, для приготування якого
використовували важкодоступний тоді
цукор. Саме через високу вартість бонбо-
ньєрки найчастіше використовували євро-
пейські аристократичні сім’ї [3].
В урбанізованому середовищі обов’яз-
кова наявність бонбоньєрок передбачена
сценарієм весілля в європейському стилі.
Українці запозичили із західноєвропей-
ського весілля також символічне функціо-
нування бонбоньєрок; зокрема, обдарову-
вання ними символізує вдячність гостям
за вітання. У сучасній українській весіль-
ній індустрії з’явилася й відповідна назва
цього аксесуара – «подячка» [44]. Крім
бонбоньєрок із солодким наповнювачем,
дедалі частіше трапляються сувенірні –
листівки, ароматизовані свічки, іграшки
та фігурки весільної тематики, які дару-
ють гостям на спогад про святковий день
наречених. Сьогодні у весільних сало-
нах, декор-магазинах та на електронних
сторінках майстрів представлено різно-
манітні форми та варіації європейського
весільного аксесуара, а серед весільних
рекомендацій організаторів та івент-аген-
цій обумовлені й способи презентації гос-
тям бонбоньєрок: «Дарують гостям після
завершення церемонії; можна роздати при
вході в бенкетний зал; розкласти кожно-
му гостю на тарілку; дружка допомагає
обдаровувати гостей» [9]. Зауважимо, що
в українському міському середовищі но-
вий весільний атрибут став популярним
як елемент європейського весілля, а його
використання побутує як новий звичай
уваги й подяки кожному гостеві.
Більшість дійств традиційного весіл-
ля здійснювали з метою об’єднання двох
родин. Скажімо, обрядове пиття («пиття
чарки», «спільне пиття») мало правову
функцію та легітимізувало шлюбний ри-
туал загалом. Під час сватання початко-
вою згодою дівчини на шлюб було при-
йняття з рук нареченого «першої чарки»,
яку він надпивав першим [25, с. 267].
На традиційному весіллі під час застіл-
ля побутував звичай «пускати колію». Як
правило, розпочинав це батько нареченої,
господар дому, в якому відбувалося ве-
сілля [37]. На сучасному міському весіл-
лі також першим надається слово і тост
батькам наречених («перша чарка»), але
ритуальне споживання алкоголю під час
святкування втрачає правочинну функ-
цію, натомість набуває бенкетно-розва-
жального характеру. Водночас більшого
символічного значення надають весільним
келихам наречених та використання їх як
атрибутів. Зокрема, популярним є звичай
бити келихи «на щастя»: уважається, що
звук розбитого скла має відігнати нещастя
від молодої сім’ї. Можна зазначити, що
таке дійство є трансформованим і адап-
тованим у сценарій сучасного церемоніа-
лу з традиційної обрядовості, адже серед
українців був поширений звичай «биття
горщиків». Про низку обрядових дій із
биттям глиняних виробів під час весілля
констатує О. Щербань: «Дружки, йдучи
по молоду, розбивати глиняний виріб на
перехресті; під жарти та веселощі розби-
вали горщики під час приїзду молодого
до молодої; розбивали глиняний таріль,
на якому розносили коровай» [42].
У радянський період про обов’язкове
використання келихів як атрибутів весіл-
ля та символічні дії з ними були пропи-
сані на державному рівні в рекомендаціях
«Одруження» [32]. Після засвідчення в
офіційних документах шлюбу та вітань
наречені розбивали келих «на сімейне
щастя» [40, с. 208].
У сучасній весільній звичаєвості по-
бутують символічні дії з весільними ке-
лихами наречених: їх зав’язують однією
стрічкою на знак об’єднання наречених та
їхніх родів. Розглядаємо цей звичай як
модифікований та адаптований під сучас-
ні елементи з традиційного весілля, коли
зв’язували стрічкою й інше кухонне на-
чиння: перед посадом молодих клали на
коровай обмотані червоною ниткою дві
ложки, що символізували нерозривність
шлюбу [11, с. 71].
Серед урбанізованого населення па-
ралельно з дійством биття весільних ке-
лихів побутує звичай їх збереження як
реліквії протягом усього життя. Напри-
клад, серед міської молоді стає популяр-
ним запозичений звичай з європейсько-
го та американського весіль гравіювати
імена наречених та дату шлюбу на ке-
www.etnolog.org.ua
IM
FE
130
лихах [7]. У пропозиціях весільної ін-
дустрії є різноманітні варіанти стилізо-
ваних келихів; як доповнення до набору
весільних атрибутів рекомендують дві
декоровані пляшки ігристого напою;
представники івент-агенцій радять одну
відкорковувати в день весілля, другу –
у першу річницю на знак щасливого по-
чатку подружнього життя.
В урбанізованому середовищі серед
оберегових атрибутів побутує «весільна
лялька», функціонування якої перейшло
з традиційної культури українців. Симво-
лічне значення материнства та родючості
мала лялька-мотанка. Готуючи свій посаг,
дівчина виготовляла таку ляльку, яка,
як уважалося, мала вплинути на швидке
після одруження народження здорових ді-
тей [13, с. 34].
В українській весільній традиції відо-
ме використання й інших різновидів об-
рядових ляльок. Зокрема, виготовляли
подвійну ляльку з однією рукою («нероз-
лучники»), що символізувала нерозрив-
ність наречених; цей атрибут як оберіг
від «злого ока» нерідко встановлювали
на першій підводі, якою молоді їхали до
церкви вінчатися [6, с. 187]. Як відголос
цього звичаю зазначимо його модифікова-
ний вияв в радянській обрядовості: ляль-
ку кріпили на капоті автомобіля, у яко-
му їхали до реєстрації шлюбу наречені;
прилаштовували біля святкового столу
наречених. У період перебудови та перші
роки незалежності серед містян з’явилися
народні уявлення про цей весільний атри-
бут: якщо під час поїздки до шлюбу ляль-
ка на капоті зсунулася в бік, то молодят
чекає несподіванка в сімейному житті;
якщо ляльку викрадали, то це був по-
ганий знак – у сім’ї не буде дітей; тому
її викупляли, щоб забезпечити появу ді-
тей [8].
Починаючи із 2000-х років, традицій-
ний весільний атрибут зникає з широко-
го побутування, натомість під впливом
західноєвропейських тенденцій стають
популярними інші атрибути декоратив-
но-символічного характеру. Сьогодні в
міському середовищі в переліку пропо-
зицій весільних сервісів є оформлення
декоративними «ляльками-нареченими»
весільного кортежу чи святкової локації.
Відповідно ці тематичні фігури є обере-
гами святкових місць, облаштованих для
наречених. Поширеним серед урбанізова-
ного населення також є запозичене явище
з англійського та американського звича-
їв використання фігурок наречених на
весільному торті, які мають виконувати
захисну функцію. Їх зберігали протягом
усього подружнього життя [1].
Зауважимо, що в час динамічних ін-
теграційно-культурних процесів, які від-
буваються здебільшого в урбанізованому
середовищі, весільна атрибутика пред-
ставлена у видозмінених та адаптованих
формах: на сучасному весіллі містян час-
то спостерігаємо одночасне використання
на одному весіллі традиційних, радян-
ських і нових (запозичених) атрибутив-
них компонентів.
Джерела та література
1. Американські весільні традиції. URL : https://uk.desertanglican.org/Wedding-Traditions-37600.
2. Артюх Л. Українська народна кулінарія. Історико-етнографічне дослідження. Київ, 1977.
135 с.
3. Бонбоньєрки – подарунки для гостей. URL : http://leton.org/vidpochinok/sv-yata-i-
podarunki/bonbonerki-podarunki-dlya-gostey.html?print=1&tmpl=component.
4. Борисенко В. Весільні звичаї та обряди на Україні. Історико-етнографічне дослідження.
Київ : Наукова думка. 1988. 190 с.
5. Борисенко В., Курочкін О. Весільна гостина в місті. Людина і світ. 1980. № 2. С. 24–29.
6. Вербіцька І. О. Лялька-мотанка – художній оберіг у декоративно-прикладному мистецтві
України. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Во-
лодимира Гнатюка. Серія : Мистецтвознавство. 2012. № 1. С. 184–188.
7. Весільні келихи. URL : http://vidrodjena.org.ua/wedding-attributes/wedding-glasses/
wedding-glasses.
8. Весільні ляльки на машину і народні прикмети – весільний портал тут весілля. URL :
http://jak.bono.odessa.ua/articles/vesilni-ljalki-na-mashinu-i-narodni-prikmeti.php.
9. Весільні штучки. URL : http://www.rivne1.tv/Info/?id=31155.
www.etnolog.org.ua
IM
FE
131
10. Гаврилюк М., Курочкін О. Обрядово-святкова спадщина східнослов’янських народів в
умовах соціалізму. X Міжнародний з’їзд славістів. Софія, вересень 1988 р.: Історія, культура,
фольклор та етнографія слов’янських народів : доп. / АН УРСР ; редкол.: відп. ред. П. Со-
хань та ін. Київ : Наукова думка, 1988. С. 211–227.
11. Герус Л. Оздоби українського короваю: типи, художні ознаки, символіка. Мистецтвоз-
навство: зб. наук. праць. Львів, 2008. С. 63–76.
12. Гуменюк О. Шлюбна обрядовість в СРСР: особливості становлення. Актуальні проблеми
вітчизняної та всесвітньої історії. 2016. Вип. 27. С. 165–167.
13. Демидчук Л. Б. Українська народна іграшка: минуле і сьогодення виробів народних про-
мислів. Вісник Львівської комерційної академії. Серія товарознавча. 2016. Вип. 16. С. 32–36.
14. Зберегти весільний торт на річницю? Легко. URL : http://topwedding.com.ua/zberegti-
vesilniy-tort-na-richnicyu-ve/.
15. Кара-Васильєва Т. В., Чорноморець А. Д. Українська вишивка. Київ : Либідь, 2002. 159 с.
16. Кожолянко О. До питання про трансформацію деяких давніх обрядів у сучасній весіль-
ній обрядовості міського населення України. Питання стародавньої та середньовічної історії,
археології й етнології. 2010. Т. 2.
17. Куєвда В. Художнє оформлення залів та кімнат урочистих подій. Народна творчість та
етнографія. 1976. № 4. С. 43–48.
18. Курочкін О. В. До історії сватання на Україні. Народна творчість та етнографія. 1971.
№ 4. С. 77–80.
19. Лебина Н. Советская повседневность: нормы и аномалии. От военного коммунизма к боль-
шому стилю. Москва : Новое литературное обозрение, 2015. 189 с.
20. Линюк О. М. Жінка у системі «нової соціалістичної обрядовості». Культура і мистецтво
у сучасному світі. 2016. Вип. 17.
21. Мандебура-Нога О. До питання про культ рослин у весільній обрядовості українців. Ет-
нічна історія народів Європи. 1999. Вип. 2. С. 77–80.
22. Міст закоханих. Київ. URL : http://itinery.com.ua/object/view/most-vlyublennyh.
23. Мовна У. Семантика меду в весільному ритуалі: український контекст та європейські па-
ралелі. Народознавчі зошити. 2012. № 5 (107). С. 779–798.
24. Негода О. Весільні прикмети і забобони. URL : https://life.pravda.com.ua/
travel/2009/08/10/24484//.
25. Несен І. Весільний ритуал Середнього Полісся: традиційна структура та реліктові фор-
ми (середина ХІХ–ХХ ст.). Вісник Львівського університету. Серія історична. 2008. Вип. 43.
С. 261–319.
26. Никорак О. Українська народна тканина ХІХ–ХХ ст. Типологія, локалізація, художні
особливості. Львів : Інститут народознавства НАН України, 2004. Ч. 1: Інтер’єрні тканини (за
матеріалами західних областей України).
27. Обручки, традиції і прикмети. URL : http://kviti-kviti.pp.ua/89-obruchku-tradicyi-
prikmeti.html.
28. Одинцов М. И. Государство и церковь. (История взаимоотношений. 1917–1938 гг.). Мо-
сква, 1991. 478 c.
29. Пархоменко Т. Ритуальне застосування свічки у весільних обрядах. Народна творчість
та етнографія. 2004. № 5. С. 89–92.
30. Писаренко Ю. Символ ключа в народній обрядовості та міфології. Народна творчість та
етнографія. 2002. № 5–6. С. 97–101.
31. Прикмети про обручку. URL : http://narecheni.info/prikmeti/prikmeti-pro-vesilnu-
obruchku.html.
32. Рекомендації до обрядів «Одруження» і «Народини». Київ : Комісія по вивченню й впро-
вадженню нових громадянських свят і обрядів Української РСР, 1976. 137 с.
33. Родинне вогнище на весіллі: обряд зі свічок. URL : https://podarunki.in.ua/rodinne-
vognishhe-na-vesilli-obryad-zi-svichok.html.
34. Рушник на весіллі, традиції весільного рушника. URL : http://wedding.ua/category/
tradition/162/?lang=ua.
35. Селезньова А. В. Основи орнаментальної побудови композиції весільного рушника. Ві-
сник КНУКіМ. Серія : Мистецтвознавство. 2015. Вип. 33. С. 131–139.
36. Сито. Решето. Про Україну. URL : http://about-ukraine.com/sito-takozh-resheto/.
www.etnolog.org.ua
IM
FE
132
37. Стінянське весілля. Одвічна Русава (Етногр. та фольклор с. Стіна на Поділлі) / Ві-
нниц. центр нар. творчості. Вінниця, 2003. URL : https://stina.at.ua/publ/traditions/ethnology/
stinjanske_vesillja/16-1-0-33.
38. Сумцов Н. О свадебных обрядах, преимущественно русских. Харьков, 1881. VI + 206 + II с.
39. Сценарій проведення весілля. Весільний портал. URL : http://narecheni.info/stsenariyi/
stsenariy-provedennya-vesillya.html.
40. Фіцак І. Весільні звичаї та обряди українського міського населення Прикарпаття у 1940–
1980-х роках. Матеріали до української етнології : щорічник. Зб. наук. праць / [гол. ред.
Г. Скрипник] ; НАНУ, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. Київ, 2010. Вип. 9 (12). С. 206–209.
41. Центральний державний архів громадських об’єднань України. Ф. 1, оп. 32, спр. 1830.
134 арк.
42. Щербань О. Глиняний посуд – атрибут весільного обряду Полтавщини (ХІХ–ХХ ст.).
Берегиня. 2010. № 2 (65). С. 16–23. URL : http://www.ceramology-inst.gov.ua/articles/177-
sherbanglinaposud2011.
43. Щербань О. Піч в традиціях українського народу. URL : http://museum.kh.ua/blogs/
blogs.html?title=Pich-v-tradytsiiakh-ukrainskoho-narodu.
44. Що таке бонбоньєрки або подячки? URL : https://rivne1.tv/news/31155.
references
1. Zhinocha Zhyttia. American Wedding Traditions [online]. Available from: https://
uk.desertanglican.org/Wedding-Traditions-37600 [in Ukrainian].
2. ARTIUKH, Lidiya. The Ukrainian Folk Cuisine: A Historical and Ethnographic Study. Kyiv,
1977, 135 pp. [in Ukrainian].
3. ANON. Bonbonnieres as Gifts for Wedding Guests [online]. Available from: http://leton.org/
vidpochinok/sv-yata-i-podarunki/bonbonerki-podarunki-dlya-gostey.html?print=1&tmpl=component
[in Ukrainian].
4. BORYSENKO, Valentyna. Wedding Customs and Ceremonies in Ukraine: A Historical and
Ethnographic Study. Kyiv: Scientific Thought, 1988, 190 pp. [in Ukrainian].
5. BORYSENKO, Valentyna, Oleksandr KUROCHKIN. On Urban Nuptial Regaling. In: The
Human and the World, 1980, no. 2, pp. 24–29 [in Ukrainian].
6. VERBITSKA, Iryna. Rag Dolls as an Artistic Amulet in the Ukrainian Decorative and Applied
Arts. In: Oleh SMOLIAK, ed.-in-chief, Proceedings of the Volodymyr Hnatiuk Ternopil National
Pedagogical University. Art Studies Series. Ternopil, 2012, no. 1, 184–188 [in Ukrainian].
7. ANON. Loving Cups [online]. Available from: http://vidrodjena.org.ua/wedding-attributes/
wedding-glasses/wedding-glasses [in Ukrainian].
8. ANON. Wedding Dolls Attached to Cars and Folk Signs [online]. Available from: http://jak.
bono.odessa.ua/articles/vesilni-ljalki-na-mashinu-i-narodni-prikmeti.php [in Ukrainian].
9. ANON. Wedding Trifles [online]. Available from: http://www.rivne1.tv/Info/?id=31155 [in
Ukrainian].
10. HAVRYLIUK, M., Oleksandr KUROCHKIN. Ritual and Festive Heritage of East Slavonic
Peoples under Socialism. In: Pavlo SOKHAN, ed.-in-chief, Xth International Congress of Slavists.
Sofia, September 1988: History, Culture, Folklore, and Ethnography of Slavonic Peoples: Lectures.
UkrSSR Academy of Sciences. Kyiv: Scientific Thought, 1988, pp. 211–227 [in Ukrainian].
11. HERUS, Liudmyla. Adornments of Ukrainian Round Loaves: Types, Artistic Features, and
Symbols. In: Art Studies: Collected Scientific Papers. Lviv, 2008, pp. 63–76 [in Ukrainian].
12. HUMENIUK, Oksana. Nuptial Rites in the USSR: Features of Their Formation. In: Ruslan
POSTOLOVSKYI, ed.-in-chief, Current Issues of National and Global History: Collected Scientific
Papers of the RSUH. Rivne State University of the Humanities. Rivne: RSUH Press, 2016, iss. 27,
pp. 165–167 [in Ukrainian].
13. DEMYDCHUK, Liudmyla. Ukrainian Folk Toys: The Past and Present of Folk Crafts. In:
Bohdan SEMAK, ed.-in-chief, Bulletin of the Lviv Commercial Academy. Commodity Research
Series. Lviv, 2016, iss. 16, pp. 32–36 [in Ukrainian].
14. MUZYKA, Anastasiya. Do You Want to Save a Bridecake For Wedding Anniversary? – It’s
Easy. December 5, 2015 (online). Available from: http://topwedding.com.ua/zberegti-vesilniy-tort-
na-richnicyu-ve/ [in Ukrainian].
www.etnolog.org.ua
IM
FE
133
15. KARA-VASYLYEVA, Tetiana, Alla CHORNOMORETS. The Ukrainian Embroidery. Kyiv:
Lybid, 2002, 159 pp. [in Ukrainian].
16. KOZHOLIANKO, Olena. To the Issue of Some Old-Fashioned Rites’ Transformation in
Ukraine Modern Urban Wedding Ceremonies. In: Heorhiy KOZHOLIANKO, scientific editor,
Issues of Ancient and Medieval History, Archeology and Ethnology: Collected Scientific Papers.
(Dedicated to the 135th Anniversary of Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University and the
70th Anniversary of the Faculty of History, Political Science and International Relations). Yuriy
Fedkovych Chernivtsi National University’s Department of Ethnology, Ancient and Medieval History.
Chernivtsi; Vyzhnytsia: Cheremosh, 2010, vol. 2 (30), p. 192 [in Ukrainian].
17. KUYEVDA, Volodymyr. Decoration of Halls and Rooms for Ceremonial Events. In: Serhiy
ZUBKOV, ed.-in-chief, Folk Art and Ethnography. Kyiv: M. Rylskyi IASFE Press, 1976, no. 4,
pp. 43–48 [in Ukrainian].
18. KUROCHKIN, Oleksandr. Towards the History of Matchmaking in Ukraine. In: Oleksiy
DEY, ed.-in-chief, Folk Art and Ethnography. Kyiv: M. Rylskyi IASFE Press, 1971, no. 4, pp. 77–80
[in Ukrainian].
19. LEBINA, Nataliya. Soviet Everyday Life: Standards and Anomalies. From War Communism
to Big Style. Moscow: New Literary Review, 2015, 189 pp. [in Russian].
20. LYNIUK, Olena. Women in the System of New Socialist Rituals. In: Mykhaylo POP-
LAVSKYI, editorial board’s chair, Culture and Art in the Modern World. Proceedings of the Kyiv
National University of Culture and Arts: Collected Scientific Papers. Kyiv: KNUCaA Publishing
Centre, 2016, iss. 17, p. 68 [in Ukrainian].
21. MANDEBURA-NOHA, Olesia. To the Issue of the Plant Cult in Wedding Ceremonies of the
Ukrainians. In: Ivan Kuras (editorial board’s head). Ethnic History of European Nations: Traditional
Ethnic Culture of the Slavs: Collected Scientific Papers. Taras Shevchenko Kyiv National University.
Kyiv: Stylos, 1999, iss. 2, p. 79 [in Ukrainian].
22. ANON. The Bridge of Those in Love (online). Available from: http://itinery.com.ua/object/
view/most-vlyublennyh [in Ukrainian].
23. MOVNA, Uliana. On Semantics of Honey in Nuptial Rituals: A Ukrainian Context and
European Parallels. In: Stepan PAVLIUK, ed.-in-chief, The Ethnology Notebooks: A Scientific
Journal. Lviv, 2012, no. 5 (107), p. 779 [in Ukrainian].
24. NEHODA, Oksana. Wedding Signs and Superstitions. August 10, 2009 (online). Available
from: https://life.pravda.com.ua/travel/2009/08/10/24484// [in Ukrainian].
25. NESEN, Iryna. Wedding Ritual of Middle Polissia: Traditional Structure and Relict Forms
(Mid-XIXth to XXth Centuries). In: Kostiantyn KONDRATIUK, ed.-in-chief, Bulletin of the Lviv
University. History Series. Lviv: I. Franko LNU, 2008, iss. 43, pp. 267 [in Ukrainian].
26. NYKORAK, Olena. Ukrainian Folk Textiles of the XIXth–XXth Centuries: Typology, Local-
ization, and Artistic Features. Lviv: NAS of Ukraine’s Institute of Ethnology, 2004, pt. 1: Interior
Textiles (After the Materials of Ukrainian Western Regions), p. 551 [in Ukrainian].
27. ANON. Wedding rings, Traditions and Signs (online). Available from: http://kviti-kviti.
pp.ua/89-obruchku-tradicyi-prikmeti.html [in Ukrainian].
28. ODINTSOV, Mikhail. The State and the Church: A History of Their Relationship. 1917–1938.
Moscow: Knowledge, 1991, 478 pp. [in Russian].
29. PARKHOMENKO, Tetiana. Ritual Use of Candles in Nuptial Ceremonies. In: Hanna
SKRYPNYK, ed.-in-chief, Folk Art and Ethnography. Kyiv: M. Rylskyi IASFE Press, 2004, no. 5,
p. 90 [in Ukrainian].
30. PYSARENKO Yuriy. Symbol of Key in Folk Rituals and Mythology. In: Hanna SKRYPNYK,
ed.-in-chief, Folk Art and Ethnography. Kyiv: M. Rylskyi IASFE Press, 2002, no. 5–6, p. 97 [in
Ukrainian].
31. ANON. Wedding Ring’s Signs (online). Available from: http://narecheni.info/prikmeti/
prikmeti-pro-vesilnu-obruchku.html [in Ukrainian].
32. ANON. Recommendations for the Rites of «Marriage» and «Childbirth». Kyiv: Commission
for Studying and Implementing New Public Holidays and Rites of the Ukrainian SSR, 1976, 137 pp.
[in Ukrainian].
33. ANON. Familial Hearth at a Wedding: A Rite of Candles (online). Available from: https://
podarunki.in.ua/rodinne-vognishhe-na-vesilli-obryad-zi-svichok.html [in Ukrainian].
34. ANON. Towel at a Wedding: Traditions of Wedding Towels (online). Available from: http://
wedding.ua/category/tradition/162/?lang=ua [in Ukrainian].
www.etnolog.org.ua
IM
FE
134
35. SELEZNIOVA, Anna. Principles of Ornamental Construction of a Wedding Towel Composi-
tion. In: Oleksandr BEZRUCHKO, ed.-in-chief, Bulletin of the Kyiv National University of Culture
and Arts. Art Studies Series: Collected Scientific Papers. Kyiv, 2015, no. 33, pp. 138 [in Ukrainian]
36. ANON. Sieve (Also Called as Cribble) (online). Available from: http://about-ukraine.com/
sito-takozh-resheto/ [in Ukrainian].
37. ANON. A Wedding in the Village of Stina. A material from the book The Primordial Rusava:
Ethnography and Folklore of the Village of Stina in Podillia: A Book Dedicated to the Female
Folklorist Zoya Chorna. Vinnytsia Regional Centre of Folk Art. Vinnytsia, 2003, 223 pp. (online).
Available from: https://stina.at.ua/publ/traditions/ethnology/stinjanske_vesillja/16-1-0-33 [in
Ukrainian].
38. SUMTSOV, Nikolay. On Nuptial Ceremonies, Mainly Russian Ones. Kharkov: Ivan Popov
Printing House, 1881, VI +206 +II pp. [in Russian].
39. ANON. A Scenario of Holding a Wedding. January 2 (online). Available from: http://
narecheni.info/stsenariyi/stsenariy-provedennya-vesillya.html [in Ukrainian].
40. FITSAK, Inna. Nuptial Customs and Rites of the Ciscarpathian Ukrainian Urban Population
in the 1940s to 1980s. In: Hanna SKRYPNYK, ed.-in-chief. Materials to Ukrainian Ethnology: An
Annual. Collected Scientific Works. Kyiv: IASFE Press, 2010, iss. 9 (12), pp. 208 [in Ukrainian].
41. Central State Archives of Public Associations of Ukraine: f. 1, inv. 32, dossier 1830, 134 sheets.
42. SHCHERBAN, Olena. Earthenware as an Attribute of a Wedding Ceremony in Poltavshchyna
(XIXth-XXth Centuries). From the Berehynia: An All-Ukrainian Ethnographic Journal, 2010,
no. 2 (65), pp. 16–23 (online). Available from: http://www.ceramology-inst.gov.ua/articles/177-
sherbanglinaposud2011 [in Ukrainian].
43. SHCHERBAN, Olena. Stoves in Traditions of the Ukrainian People. March 7, 2015 (online).
Available from: http://museum.kh.ua/blogs/blogs.html?title=Pich-v-tradytsiiakh-ukrainskoho-
narodu [in Ukrainian].
44. VINNIK, Tetiana. What Are Bonbonnieres, or Rewards? February 3, 2014 (online). Available
from: https://rivne1.tv/news/31155 [in Ukrainian].
SUmmary
The complex of urban wedding ceremonies, like that of traditional ceremonies, embraces the
use of a number of different attributes, functional purposes and the semantic load. The existence
of attributes with their symbolic and semantic loads, as well as all components of the wedding
ceremony, varies depending on the socio-political and cultural processes. The most noticeable
modifications of nuptial attributes take place in a city that always has a population with more
intercultural interaction and quickly takes and adapts new festive and ritual trends.
Of the whole complex of marriage ceremonial paraphernalia, one of the most stable remains
the main wedding bread – a loaf, which is associated with a number of rituals, including its
preparation, decoration, and gifting. In a modern wedding, the townspeople have a wide range of
traditional ceremonial attributes. A towel being a symbol of the common path of a bride-couple
and their future unity as spouses, remains in use. Among the modern urban population also
popular are the rites of sprinkling a bride-couple, familial hearth, whose attributes have today
their modified forms.
At a modern city wedding, there are also a number of attributes borrowed from the Western
European wedding culture, in particular, wedding rings for declaration of love, bonbonnieres,
glasses, figurines of brides, which are given a symbolic meaning of protective functions.
Nowadays, in conditions of dynamic integration and cultural processes occurring mostly in the
urban environment, urban wedding attributes are presented in their modified and adapted forms.
At a modern wedding, we can often observe the simultaneous use of traditional, Soviet and new
(borrowed) attributive components.
Keywords: wedding, attributes, symbols, bridecake, tart, towel, bonbonnieres, wedding
rings, candle, familial hearth, wedding doll.
www.etnolog.org.ua
IM
FE
|