Руйнівні процеси в етнокультурі українців за умов тоталітаризму (на матеріалі календарних свят і обрядів)
У статті на історичному зрізі представлено процеси формування системи радянських свят і обрядів в Україні, їх упровадження та трансформації за умов ідеології тоталітарного режиму й антирелігійної політики чинної влади, а також суттєві зміни, що відбулися в традиційній календарній звичаєво-обрядовій...
Saved in:
| Published in: | Матеріали до української етнології |
|---|---|
| Date: | 2018 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2018
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/206829 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Руйнівні процеси в етнокультурі українців за умов тоталітаризму (на матеріалі календарних свят і обрядів) / Н. Стішова // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2018. — Вип. 17(20). — С. 95-105. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-206829 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Стішова, Н. 2025-09-23T09:39:07Z 2018 Руйнівні процеси в етнокультурі українців за умов тоталітаризму (на матеріалі календарних свят і обрядів) / Н. Стішова // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2018. — Вип. 17(20). — С. 95-105. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/206829 39:316.7]:321.64(477) У статті на історичному зрізі представлено процеси формування системи радянських свят і обрядів в Україні, їх упровадження та трансформації за умов ідеології тоталітарного режиму й антирелігійної політики чинної влади, а також суттєві зміни, що відбулися в традиційній календарній звичаєво-обрядовій культурі. In a historical perspective, the article presents the processes of formation of Soviet holidays and rites system in Ukraine, their introduction and transformations under the ideology of the totalitarian regime and anti-religious policy of the then current government, as well as significant changes in the traditional calendar, customary and ritual culture. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Матеріали до української етнології Етнокультура та мистецтво: традиційні й модерні ресурси розвитку Руйнівні процеси в етнокультурі українців за умов тоталітаризму (на матеріалі календарних свят і обрядів) Destructive processes in the ethnic culture of Ukrainians under the conditions of totalitarianism (based on the material of calendar holidays and rituals) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Руйнівні процеси в етнокультурі українців за умов тоталітаризму (на матеріалі календарних свят і обрядів) |
| spellingShingle |
Руйнівні процеси в етнокультурі українців за умов тоталітаризму (на матеріалі календарних свят і обрядів) Стішова, Н. Етнокультура та мистецтво: традиційні й модерні ресурси розвитку |
| title_short |
Руйнівні процеси в етнокультурі українців за умов тоталітаризму (на матеріалі календарних свят і обрядів) |
| title_full |
Руйнівні процеси в етнокультурі українців за умов тоталітаризму (на матеріалі календарних свят і обрядів) |
| title_fullStr |
Руйнівні процеси в етнокультурі українців за умов тоталітаризму (на матеріалі календарних свят і обрядів) |
| title_full_unstemmed |
Руйнівні процеси в етнокультурі українців за умов тоталітаризму (на матеріалі календарних свят і обрядів) |
| title_sort |
руйнівні процеси в етнокультурі українців за умов тоталітаризму (на матеріалі календарних свят і обрядів) |
| author |
Стішова, Н. |
| author_facet |
Стішова, Н. |
| topic |
Етнокультура та мистецтво: традиційні й модерні ресурси розвитку |
| topic_facet |
Етнокультура та мистецтво: традиційні й модерні ресурси розвитку |
| publishDate |
2018 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Матеріали до української етнології |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Destructive processes in the ethnic culture of Ukrainians under the conditions of totalitarianism (based on the material of calendar holidays and rituals) |
| description |
У статті на історичному зрізі представлено процеси формування системи радянських свят і обрядів в Україні, їх упровадження та трансформації за умов ідеології тоталітарного режиму й антирелігійної політики чинної влади, а також суттєві зміни, що відбулися в традиційній календарній звичаєво-обрядовій культурі.
In a historical perspective, the article presents the processes of formation of Soviet holidays and rites system in Ukraine, their introduction and transformations under the ideology of the totalitarian regime and anti-religious policy of the then current government, as well as significant changes in the traditional calendar, customary and ritual culture.
|
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/206829 |
| citation_txt |
Руйнівні процеси в етнокультурі українців за умов тоталітаризму (на матеріалі календарних свят і обрядів) / Н. Стішова // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2018. — Вип. 17(20). — С. 95-105. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT stíšovan ruinívníprocesivetnokulʹturíukraíncívzaumovtotalítarizmunamateríalíkalendarnihsvâtíobrâdív AT stíšovan destructiveprocessesintheethniccultureofukrainiansundertheconditionsoftotalitarianismbasedonthematerialofcalendarholidaysandrituals |
| first_indexed |
2025-11-27T07:56:22Z |
| last_indexed |
2025-11-27T07:56:22Z |
| _version_ |
1850804444281700352 |
| fulltext |
95
УДК 39:316.7]:321.64(477) Наталія Стішова
(Київ)
РУЙНІВНІ пРОЦЕСИ В ЕТНОКУЛЬТУРІ УКРАЇНЦІВ
ЗА УМОВ ТОТАЛІТАРИЗМУ
(на матеріалі календарних свят і обрядів)
У статті на історичному зрізі представлено процеси формування системи радянських свят і
обрядів в Україні, їх упровадження та трансформації за умов ідеології тоталітарного режиму й
антирелігійної політики чинної влади, а також суттєві зміни, що відбулися в традиційній кален-
дарній звичаєво-обрядовій культурі.
Ключові слова: святково-обрядова культура, традиції, релігійний календар, радянські свя-
та, ідеологічна система, тоталітарний режим.
In a historical perspective, the article presents the processes of formation of Soviet holidays and
rites system in Ukraine, their introduction and transformations under the ideology of the totalitarian
regime and anti-religious policy of the then current government, as well as significant changes in
traditional calendar customary and ritual culture.
Keywords: festive and ritual culture, traditions, religious calendar, Soviet holidays, ideological
system, totalitarian regime.
Кожен історичний період характе-
ризується як збереженням тради-
ційної матеріальної і духовної культури,
релігії, моральних цінностей попередніх
тисячоліть, так і окремими новаційни-
ми нашаруваннями, що віддзеркалюють
притаманні певним хронологічним зрізам
особливості соціального, політичного, еко-
номічного, культурного, релігійного розви-
тку, модифікації у світогляді людей, зміни
довкілля своєї держави та світового співто-
вариства. Тому, щоб усвідомити й розкри-
ти трансформацію народної культури на
певному історичному етапі, варто визначи-
ти і враховувати ті чинники, які так чи так
впливають на зміну традиційної календар-
ної обрядовості в кожну історичну добу.
Мета статті – проаналізувати проце-
си формування системи радянських свят
і обрядів в Україні, представити їх тота-
літарну сутність і невідповідність завдан-
ням побудові гуманного та демократично-
го суспільства.
Виклад основного матеріалу. Україн-
ська національна культура в 20–50-х ро-
ках ХХ ст. перебувала в досить складних
історичних умовах. Цей період характери-
зується голодоморами (масове вимирання
українців у 1921–1923, 1932–1933, 1946–
1947 роках з ознаками етнічної чистки –
геноциду), відчуженням хлібороба від
землі, українців від рідної мови, наступом
на християнство та на релігійно-обрядову
культуру й атеїзацією народу, а також ві-
йною, економічними кризами, розрухою,
репресіями, політичними й ідеологічними
утисками, уніфікацією культури тощо.
Суттєві зміни відбувалися також у
системі традиційних календарних свят.
Одночасно із забороною народної обря-
довості інтенсивно запроваджуються нові
календарні дати, так звані державні свята
(у 1918 р. ухвалено Декрет про реформу
календаря Радою Народних Комісарів),
уведені в перші роки радянської влади,
які поступово переходили до розряду тра-
дицій. До «свят червоного календаря» на-
лежали такі, як річниця Жовтневої соці-
алістичної революції, День міжнародної
солідарності трудящих (Перше травня) та
День Паризької комуни. За більшовиць-
кою міфологією, Жовтнева революція –
це «свято свят», «першопочаток», вікопом-
ний рубіж, від якого відраховується вся
подальша історія прогресивного людства.
Відзначали згадані вище свята з надмір-
ною помпезністю та заздалегідь затвер-
дженим сценарієм: військові паради, щоб
продемонструвати міць і велич радянської
системи; урочисті демонстрації трудящих,
мета яких полягала у возвеличенні пере-
ваг соціалістичного устрою тощо.
Календарні зміни до початку 1920 ро-
ку, з одного боку, були революційними,
з іншого – надавали змогу «минулому»
дожити свій вік у традиційній і прийнят-
ній для людей формі. У 1918–1929 ро-
ках радянський календар передбачав
www.etnolog.org.ua
IM
FE
96
існування різних хронотопів дозвілля,
пов’язаних із національними та конфе-
сійними особливостями окремих груп на-
селення. Трудовим колективам на місцях
було дозволено самим вирішувати, який
день тижня (відповідно до релігійних
потреб більшості) і які групи релігійних
свят будуть вихідними [22, с. 23]. Харак-
терним для цього календаря, як зазначає
Т. Гаєвська, є те, що державні свята пе-
реведено на новий стиль (за григоріан-
ським календарем), а релігійні подано за
старим стилем (за юліанським календа-
рем) [8, с. 141–142].
У 1929 році Постановою РНК СРСР
від 24 вересня «Про робочий час і час
відпочинку на підприємствах та устано-
вах, що переходять на безперервний ро-
бочий тиждень», старий «демократичний»
календар замінено новим, який був зорі-
єнтований на посилення виробничого по-
тенціалу суспільства на нове, позарелігій-
не життя [22, с. 24]. Держава фактично
позбавила населення не лише релігійних
свят, а й узагалі вихідних днів на довгі
роки (наказом Президії Верховної Ради
СРСР у 1940 році було прийнято рішення
про повернення до шестиденного робочого
тижня з вихідним у неділю). Однак люди
потай дотримувалися і традиційної обря-
довості, і свят релігійного календаря.
Наприкінці 20-х років ХХ ст. посилю-
ється ідеологічний і політичний тиск на
українське національно-культурне відро-
дження [13, с. 3–9; 24, с. 134–142]. Най-
вищому керівництву, Й. Сталіну та його
прибічникам, для втілення своїх планів
завадою була «українізація», яка не об-
межувалася лише знанням та поширенням
української мови, а на її основі помітно
зростав осередок національної інтеліген-
ції, що викликало недовіру тоталітарно-
го режиму. Було розпочато «справжній
розгром» української науки під гаслом
боротьби з «буржуазним націоналізмом»
і «шкідництвом». Переслідування націо-
нальної інтелігенції набуло характеру ма-
сового терору. У всіх підрозділах ВУАН
було викрито «націоналістів», їхні праці
оголошено ворожими матеріалістичному
світоглядові, відтак відбулося майже по-
вне «знекровлення» наукових установ.
Соціалістична культура перетворюва-
лася на незаперечну ідеологічну сталін-
ську дог му – пролетарську за змістом.
Усе, що відрізнялося від неї, оголошува-
лося ворожим, зазнавало утисків, гонін-
ня. Тому вчені мали стати або ідеологічни-
ми адептами режиму, або ж, звинувачені
в усіх гріхах, усувалися з наукового та
творчого процесу, а часто були фізично
знищені. Усі видання, створені ще на по-
чатку 20-х років ХХ ст., мали проходити
через органи цензури. Проте багато діячів
науки, митців та інших не поступалися
принципами, зазнаючи всіляких переслі-
дувань, гонінь, репресій, приймали муче-
ницьку смерть у таборах ГУЛАГу й навіть
могли вкоротити собі віку.
У той складний період (початок
20-х рр. ХХ ст.) вченими розпочато но-
вий етап дослідження традиційної куль-
тури українців. Етнографічною комісією
ВУАН (1921–1933), яку очолив професор
Київського університету академік А. Ло-
бода, було розроблено й поширено про-
граму та інструкції для збирання зразків
традиційної культури (легенди, прислів’я,
казки, пісні, народні звичаї, календарні
обряди, матеріали сімейної обрядовості
тощо). До роботи залучили широку мере-
жу респондентів. У польових досліджен-
нях брали участь молоді вчені (історики,
філологи), учителі, краєзнавці, агрономи,
інженери, лікарі та ін., тобто всі ті, хто ро-
зумів важливість фіксації явищ традицій-
ної культури. Переважна більшість цього
матеріалу є безцінним здобутком нашого
народу, рукописний фонд якого зберіга-
ється в АНФРФ ІМФЕ ім. М. Т. Риль-
ського НАН України.
До складу Етнографічної комісії вхо-
дили представники наукової школи –
М. Біляшівський, М. Грінченко, К. Квіт-
ка, В. Кравченко, П. Петров та ін. Учені
опрацьовували нові концепції україн-
ського історичного процесу: переглядали
витоки української культури та духовнос-
ті, простежували шляхи її спадкоємнос-
ті та зв’язки з традиціями доісторичної
землеробської культури [20, с. 262–270].
Етнографічна комісія мала своє друко-
ване видання «Етнографічний вісник»
(1925–1932), який відіграв важливу роль
у розвитку української етнологічної на-
уки, поширенні етнологічних знань про
культуру та побут різних етносів Укра-
їни. Його спадкоємцями стали часописи
«Український фольклор» (1937–1939),
«Народна творчість» (1939–1941), «На-
родна творчість та етнографія» (1952–
2009), з 2010 року – «Народна творчість
www.etnolog.org.ua
IM
FE
97
та етнологія». Результати роботи Комісії
також публікувалися в «Бюлетені Ет-
нографічної комісії УАН» (1926–1930),
«Збірнику Історико-філологічного від-
ділу ВУАН» (1921–1931), «Записках Іс-
торико-філологічного відділу ВУАН»
(1919–1931).
Відомо, що на початку 30-х років
XX ст. однією з форм репресій стала за-
борона дослідницької діяльності, як на-
слідок – ліквідація всіх періодичних
академічних видань і здійснення перших
кроків у напрямі до насильного впрова-
дження марксистської методології. За-
вдяки добре спланованій акції в УРСР
було знищено всі народознавчі осередки,
репресовано більшість дослідників і на
десятиліття призупинено наукові студії.
Перший масштабний політичний про-
цес у справі «Спілки визволення Украї-
ни» відбувся в приміщенні Харківського
оперного театру (19 березня – 9 квітня
1930 р.). Його прозвали «театр в театрі»,
де спілку представлено як контррево-
люційну організацію. Так, «на лаві під-
судних опинилося 45 осіб, серед яких
були академіки ВУАН (2), професори
ВНЗ (15), студенти (2), директор серед-
ньої школи (1), учителі (10), теолог (1),
священник УАПЦ (1), письменники (3),
редактори (5), кооператори (2), правни-
ки (2), бібліотекар (1). Із них: 15 підсуд-
них працювали в системі ВУАН, 31 особа
колись входила до різних українських по-
літичних партій, 1 був прем’єр-міністром,
2 – міністрами уряду УНР, 6 – членами
Центральної Ради. Процес став своєрід-
ним політичним сигналом для наступу
проти тих українських сил, уособленням
яких були представники старої (переду-
сім академічної) інтелігенції, а також ді-
ячі УАПЦ. Старший оперуповноважений
Київського окружного відділу Державно-
го політичного управління С. Брук на до-
питах повторював: «Нам треба українську
інтелігенцію поставити на коліна, це наше
завдання – і воно буде виконано; кого не
поставимо – перестріляємо!» [17]. За рі-
шенням суду вони були заарештовані та
ув’язнені на різні терміни.
Наступна політична акція відбулася в
1931 році, під час якої ліквідовано най-
більш активні відділення Академії наук,
серед них – історична секція під керів-
ництвом М. Грушевського (його заарешто-
вано), члени якої підлягали репресіям за
звинуваченням у буржуазному націона-
лізмі.
Ще одна сфабрикована справа стосу-
валася «Українського національного цен-
тру» (очолював академік М. Яворський),
членів якої звинувачували в антирадян-
ській діяльності, саботажі, шпигунстві,
спробі зірвати соціалістичне будівництво
в Україні (як наслідок: 50 – засуджено, із
них 33 – повторно, 21 – винесено смерт-
ний вирок).
Під час нової хвилі репресій упродовж
1933–1934 років було засуджено 148 осіб
(учені, викладачі, учителі та ін.) за стан-
дартними звинуваченнями – «антирадян-
ська діяльність», «шпигунство». Репресії
зачепили всі верстви суспільства – від
найвищих ешелонів влади до найнижчих
станів населення.
В економічній і виробничій сферах
розпочинається примусове усуспільнен-
ня землі, тягла, реманенту та організація
колективних господарств. Проте, незва-
жаючи на обіцяне цими змінами певне
поліпшення матеріального становища се-
лян-бідняків, багатьох із них від вступу
до колгоспу утримував фактор натиску,
примусу, що суперечило проголошеному
принципу добровільності. Дехто скеп-
тично вичікував, чекаючи перших ре-
зультатів нової форми господарювання.
Однак партійно-радянські органи, які
намітили графік колективізації сіл, із
допомогою апарату уповноважених підга-
няли місцеві керівні органи до рішучих
дій. Зокрема, влада починає вдаватися
до розкуркулювання, яке, розпочавшись
із заможних родин, стає масовим яви-
щем. Такі методи часто були радикальни-
ми й тому стали причиною багатьох змін
у традиційних формах взаємин сільської
громади. Насамперед трансформації від-
булися в галузі колективних форм свят-
кового спілкування через втрату довіри
до односельців, сусідів, кумів, «люди
стали боятися своїх сусідів, бо не зна-
ли, хто і для чого їх підслуховує, а слова
анонімного стукача влада сприймала на
віру» [15, с. 118].
Очима селян процес створення колгос-
пів і його вплив на культуру села, його
звичаї і традиції сприймався як величез-
на трагедія: «…владу на селі захопили
з допомогою держави нероби і п’янички.
Почалося розкуркулення і виселення за-
можних селян-господарів, репресії, так
www.etnolog.org.ua
IM
FE
98
що у Варівцях із 1929 до 1937 років було
заарештовано та вислано 16 господарств,
багато переселились у східні області»
[14, с. 24–25]. Масштаби цього лиха мали
трагічні наслідки для традиційного се-
лянського укладу життя та культури в
Україні. Як зазначають самі селяни, до
колективізації люди працювали багато,
але потім мали час для відпочинку на
свята (як церковні, так і світські). «Люди
раніше були веселіші, вони раньше, як
роботу кончають, або празник і влітку
гуляють, ніхто не робе: Різдво, Маковея,
Спас, Пречиста, а тільки, як жнива, то
ідуть, а то гуляли й управлялись. Паска,
як підходить, і сіять надо – ніхто нікуда
три дня, а на четвертий поїхали... Свята
зберігали об’язательно і неділю, а в кол-
госпі забули все. Людей так приучили, що
не знають і празника, роблять, роблять»
[15, с. 245].
Найбільш цинічним політичним про-
явом було прийняття нової Конститу-
ції СРСР (30 січня 1936 р.) саме в той
страшний період репресій. Основний за-
кон держави впроваджував демократичну
систему виборів до рад і народних судів,
розширював права та свободи громадян,
проголошував недоторканність особи,
житла. Проте дії сталінського режиму
перекреслювали основні положення Кон-
ституції. Головними методами управління
були накази, директиви, розпорядження
керівництва. Однак найтрагічнішим було
те, що більшість народу сприймала над-
звичайні заходи в управлінні державою
як необхідні в боротьбі з ворогами соці-
алізму. Вже наступного року ЦК КП(б)
У ухвалив постанову «Про реорганізацію
національних шкіл в Україні» (квітень
1938 р.) задля усунення шкідливої осві-
ти в навчальних закладах, яка має бур-
жуазно-націоналістичний вплив на дітей.
Із 13 березня 1938 року російська мова
стала обов’язковою для вивчення в шко-
лах національних республік, починаючи з
2-го класу. Головними винуватцями того,
що російська мова досі не вивчалася в
національних школах, влада, звісна річ,
назвала «буржуазних націоналістів» [3,
с. 311–335]. Вибудувалася чітка лінія на
зросійщення. Тому з початку 1930-х ро-
ків національно-культурне відродження,
що відбувалося в процесі українізації,
було істотно загальмовано, а потім і вза-
галі зведено нанівець. Із 1937 року сам
термін «українізація» остаточно зникає з
офіційних документів. Актуальним зали-
шається вислів Тараса Шевченка про те,
що українці відчувають себе чужими на
своїй землі.
Переконливо ілюструють масштаби
трагедії української культури такі дані:
у 1930 році у видавництвах друкувало-
ся 259 українських письменників, після
1938 р. – лише 36, що становить 13,9 %.
Решту (223 особи) було знищено протя-
гом 1937–1938 років: 192 – розстріляно,
16 – зникли безвісти, 8 – вкоротили собі
віку [19]. Упродовж цього періоду лише
10 письменників померло своєю смертю
[27, с. 19], із 85 мовознавців загинуло
62 [23, с. 364]. Від аналогічних утисків
потерпало товариство «Просвіта», метою
якого був розвиток національно-культур-
ного життя й освіти. Так, наприклад, на
Волині з другої половини 1920-х років
число товариств під впливом антиукра-
їнської політики стало зменшуватися:
у 1928 році діяло 478 товариств «Просві-
та», у 1932 році – 375, у 1933 році – 140,
у 1934 році – усього 80, а в 1935 році –
лише 7 [12, с. 98]. Потерпали й інші сфе-
ри української гуманітаристики, зокрема
історії. «Ніхто не хотів вчитися на істо-
ричному факультеті, – зазначав О. До-
вженко. – Посилали у примусовому пла-
ні. Професорів заарештовували майже
щороку, і студенти знали, що таке історія,
що історія – це паспорт на загибель. А що
ж таке історія? Історія є рівнодіюча всіх
духовних сил і здібностей народу» [10,
с. 135–136.].
Також існували «зведені списки», за
якими наукові праці, літературні твори,
а також театральні вистави підлягали ви-
лученню з навчального процесу, бібліо-
тек, театрального репертуару, продажу
тощо. Під масову заборону потрапили со-
тні творів української еліти, а накладене
«табу» зберігалося десятиліттями.
Про ці трагічні факти історії україн-
ської культури докладно подано у праці
Ю. Лавріненка «Розстріляне відроджен-
ня: антологія 1917–1933 рр.». Термін «Роз-
стріляне Відродження», уперше вжитий у
середині 1940-х років, вичерпно характе-
ризує суть наслідків тоталітарного режи-
му для української національної культури
(і не тільки національної). Нищівного роз-
грому зазнали також болгарська, грецька,
єврейська, німецька, польська культури
www.etnolog.org.ua
IM
FE
99
та культури інших національностей, які
проживали на території України.
Руйнівну силу мали штучно влашто-
вані голодомори, що завдали найбільшої
шкоди як традиційній культурі, так і
українцям загалом. Сучасний дослідник
І. Шульга свідчить, що лише за перші три
місяці 1933 року в окремих селах Поділля
померла й розбрелася третина населення,
але голод «не тільки фізично знищив, але
й значно деформував характери тих, що
лишалися живими» [28, с. 133].
У період Голодомору людям категорич-
но заборонялося відвідувати церкву; тим,
хто нехтував забороною, не дозволяли
працювати в колгоспі, а втрата роботи пе-
редбачала відсутність їжі, що до голодних
мук усієї сім’ї. Колгоспника могли вигнати
з роботи й залишити без засобів існування
лише за те, що він посвятив паску в церк-
ві або колядував. Особливо реального та
страшного змісту набувала приказка, яка
побутувала в ті часи: «Хто до Бога припа-
дає, той з голоду пропадає» [1, арк. 184].
Отже, людей поставили перед вибором:
«або ризикувати, прирікаючи себе та свої
сім’ї, або припинити участь у релігійних
ритуалах» [15, с. 279]. До того ж фізично
виснаженим селянам досить часто става-
ло байдуже до дотримання традиційної
обрядовості; зазнавали руйнацій фунда-
ментальні устої традиційного життя укра-
їнського села, народна релігійність. Зна-
чна деструкція відбулася також у таких
цінних для українців поняттях, як сім’я,
родина, сільська громада. Загалом пере-
жите потрясіння призвело до поступового
занепадання традиційної культури; після
голоду «були деформовані культурно-пра-
вові звичаї українського народу, руйнува-
лися традиційні моральні цінності, утвер-
джувалася жорстокість як нова форма
буття» [11, с. 239–240]. Одначе особлива
драматичність наслідків Голодомору поля-
гає не так у збідненні ритуалізованої сфе-
ри життєдіяльності, зокрема календарно-
обрядових комплексів, як у тому, що він
деформував головне – «систему міжпоко-
лінних зв’язків, котра є основою нації та
всього національного життя» [25, с. 5].
Така «хвороблива» ситуація в житті
людства призвела до насильницького пе-
реривання спадкоємності традицій укра-
їнського народу та порушення природної
еволюції його звичаєво-обрядової культу-
ри. У пам’яті не одного покоління утвори-
лася своєрідна «біла пляма», що існувала
в умовах нестабільності соціально-полі-
тичного й економічного життя.
Після вимушеної перерви в традиці-
ях у роки Голодомору, яку В. Борисенко
назвала «зламом» народної традиції [6,
с. 43], чітка система усталених століт-
тями святково-звичаєвих календарних
циклів розпалася на окремі свята. Була
втрачена тяглість суспільно- громадських
і церковно-християнських традицій, зали-
шившись переважно в родинно-хатньому
побутуванні, завдяки якому й збереглася
етнічна та локальна специфіка календар-
них звичаєвих свят.
Негативними наслідками для розвитку
суспільства було примусове вилучення
релігії зі сфери духовного життя народу.
Офіційна ідеологічна система оголосила
релігію антиподом культури, світогляд
якої ворожий цінностям пролетаріату.
Дії влади були спрямовані на безкомп-
ромісну боротьбу як пропагандою войов-
ничого атеїзму, так і адміністративними
репресивними заходами. Так, у 1930 році
під утиском влади припинила діяльність
Українська автокефальна православна
церква, а відомих її представників репре-
совано під час масштабного політичного
процесу «Спілка визволення України» (із
15 єпископів та архієпископів живими за-
лишилося лише двоє). На кінець 30-х ро-
ків ХХ ст. в Україні з числа єпископату
Руської православної церкви з кількох
десятків ієрархів залишилося лише чо-
тири особи вищого духовенства, а решту
було репресовано за сфальсифікованими
звинуваченнями. Їх переслідували й ви-
селяли за межі України, оскільки вони
були віднесені до категорії населення з
нетрудовими доходами. Щодо інших чле-
нів «Спілки визволення України», осно-
ву якої становила саме стара українська
інтелігенція, чимало з тих, хто тоді за-
лишився в живих, як, приміром, академік
А. Кримський («ідеолог антирадянського
націоналістичного підпілля на Україні»),
перебували в оперативній розробці орга-
нів держбезпеки [9, с. 400].
У 30-х роках в Україні було закрито
або зруйновано 75–80 % храмів. А ті,
що вціліли, використовували переважно
як приміщення під господарські потре-
би чи культурно-просвітницькі заклади.
Така антирелігійна політика завдала ду-
ховному розвиткові українського народу
www.etnolog.org.ua
IM
FE
100
непоправної шкоди і призвела до втрати
матеріальних і духових цінностей, мо-
рально-етичних норм людського буття.
Релігійні поняття, такі як честь, поряд-
ність, справедливість, благородство,
милосердя, атеїстична влада розглядала
як абстрактно-гуманістичні категорії, що
позбавлені класового змісту, тому вони не
мають жодної цінності для так званого бу-
дівництва соціалістичного суспільства, на
противагу відповідним критеріям – добра
і зла, рівності, справедливості, свободи
та ін., що є носієм моралі й загальнолюд-
ських проявів.
Значні перетворення в соціальній ца-
рині підрадянських сіл призвели до кар-
динальних змін у святково-обрядовій
галузі. За словами О. Стасюк, «оголо-
сивши війну релігії, дискредитувавши
церкву, заборонивши релігійні свята та
нав’язавши нові ідеологічні, більшовицька
влада трансформувала рівень духовності
селянства до рівня класової моралі, ви-
ховала для себе покоління психологічно
неповноцінних, але покірних рабів, що й
стало остаточним підкоренням селян ра-
дянській владі» [21, с. 149].
Перший п’ятирічний план щодо ре-
лігії 1932–1937 років було проголошено
«п’ятиліткою безбожників», а по її за-
вершенні планували викоренити релігію
взагалі як непотрібний елемент у процесі
будівництва соціалістичного суспільства.
За часів тоталітарного режиму, коли
атеїзм став головною частиною держав-
ної ідеології, світогляд українського на-
роду зазнав істотних деформацій. Нама-
гаючись викорінити духовність, зокрема
релігійність українців, підірвати основи
їхньої культури і моралі, компартійна
влада вдавалася до двох методів – терору
і зомбувальної пропаганди. Терор вселяв
у населення страх, а пропаганда була не-
переконлива, примітивна й нещира, адже
була відірвана від реального життя.
У роки правління радянської влади
церква пережила наймасштабніше пере-
слідування за всю свою історію. Були
вбиті тисячі її служителів, тисячі вірних;
відібрано у релігійних громад, а то й зне-
сено, осквернено тисячі храмів. Жорстко
контролювалася й обмежу валася діяль-
ність церкви, яка протягом століть була
втіленням духовності, моралі, свідомості,
стійкості та самовідданості. В Україні в
більшості збережених храмів змінювало-
ся призначення. Вони перетворювалися
на осередки атеїстичної пропаганди (най-
частіше – музеї атеїзму), клуби, кінотеа-
три, спортивні зали, зерносховища, май-
стерні, склади тощо. Фактично в Україні
залишилася і функціонувала незначна
кількість релігійних осередків, що по-
стійно перебували під пильним наглядом
Комітету державної безпеки, Компартії,
комсомолу та радянських установ. До-
слідниця Г. Бондаренко зі слів респонден-
та з Броварщини (Київщина) зафіксува-
ла: «…Тільки ми трохи привикли до цієї
власті – почалась війна». Далі науковиця
характеризує цей тяжкий для народу пе-
ріод: «Гіркий досвід звикання до влади
включав і поступовий відхід броварців
(Київщина) від релігійності, гуртки без-
вірників, агітаційні компанії потроху схо-
дили бур’янами в душах. У 1933–1937 ро-
ках розбирали дзвіниці, знімали хрести з
церков, перетворюючи їх на зерносклади
чи клуби. Війна знову повернула народ
обличчям до Бога, у церквах відновилися
служби. У 1960-х роках частину церков
закрили знову, а решта все-таки були ді-
ючими» [4, с. 67].
Прихильники радянської атеїстичної
політики трактували релігію такою, яка
нібито відповідала антиклерикальному
ставленню селянства до офіційного духо-
венства. Однак селяни нерідко чинили
опір закриттю церков, ставали на захист
своїх храмів, свого способу життя та сво-
єї віри. Також дохристиянські вірування
намагалися видавати забобонними, що зо-
всім не мали нічого спільного з християн-
ською традицією.
З метою знищення релігійності та об-
рядово-звичаєвої культури українського
народу тогочасну політику було спрямо-
вано на ліквідацію селянства як основної
соціальної верстви нації, що зберігала
давні традиції, обряди, звичаї, народну
й релігійну мораль, та перетворення його
в пролетаріат або найманих сільськогос-
подарських робітників, не зацікавлених у
результатах своєї праці. В аналізований
період засвідчено поступове збезлюднення
українського села. Це відбувалося внаслі-
док голодоморів (нерідко вимирали цілі
села або значна їх частина), «розкурку-
лення» з висиланням до регіонів СРСР зі
складними кліматичними умовами, при-
мусової колективізації, переселення до
міст або виїзд із України в інші регіони
www.etnolog.org.ua
IM
FE
101
Радянського Союзу в пошуках «кращого
життя», на будови п’ятирічок (споруджен-
ня Дніпрогесу, відкриття нових вугільно-
видобувних шахт і комплексів, металур-
гійних заводів тощо).
У Західній Україні в цей період умо-
ви були більш-менш демократичними, але
також із негативними тенденціями і впли-
вами. Загалом можна визначити такі риси
політики Польщі, Румунії, Чехословаччи-
ни стосовно українців: а) насильницька
асиміляція; б) стримування економічного
розвитку регіо ну, його колоніальний ха-
рактер; в) репресії проти діячів національ-
но-визвольного руху; г) національний гніт;
ґ) відмова від міжнародних зобов’язань
щодо надання автономних прав україн-
цям. Як бачимо, життя було складним.
Однак варто зазначити, що в царині на-
родної культури хоча й були окремі змі-
ни не на краще, але вона в аналізовану
добу розвивалася переважно традиційно.
Передові представники народу і церква
(її позиції були дуже сильними) дбали
про підтримку належного морально-духо-
вного рівня населення. Про високу духо-
вну культуру та релігійність нашого на-
роду свідчили чужоземці. Швейцарський
мандрівник Ганс Цбіндер, який відвідав
улітку 1932 року Гуцульщину, писав, що
там немає тієї власновільної, індивідуаль-
ної розгнузданості, яка панує в Західній
Європі, хоч є більше оригінальностей, які
ґрунтуються на живій основі релігійного
життя [26, с. 109–110].
На перших етапах соціалістичних пе-
ретворень у суспільстві – 20–50-ті роки
ХХ ст. – зберігалася відносна цілісність
традиційного обрядового комплексу: нові
радянські обряди існували паралельно з
традиційними. Однак саме в цей час за-
кладаються підвалини знач них змін у
трудовій звичаєвості аграрного та скотар-
ського напрямів. Зміна господарського
укладу в селі позначилася на обрядах,
пов’язаних із сезонними роботами. Зо-
крема, їх виконання в колгоспах за ви-
значеними плановими термінами, затвер-
дженими компартійним керівництвом,
спростувало традиційну орієнтацію на
природні ритми та співвіднесення періо-
дів господарських робіт з астрономічними
явищами. Це відбилося на звичаєвості ка-
лендарних дат, які слугували своєрідни-
ми орієнтирами для визначення погодних
змін та, відповідно, початку чи закінчен-
ня господарських робіт, зокрема збору
врожаю, посіву озимини тощо.
Друга світова війна була важким ви-
пробуванням для багатьох народів, завда-
ла грандіозних людських утрат та матері-
альних і духовних збитків. Проте після
вступу німецьких військ і запровадження
цивільної адміністрації на окупаційних
територіях ситуація в обрядовій сфері та
побуті значною мірою змінилася. Укра-
їнські вчені такі зміни характеризують
«частковим поверненням до традиційної
звичаєвості та традицій» [16, с. 106]. Оку-
паційний режим на перших порах став по-
штовхом для зростання соціальної актив-
ності значної частини людності. У зв’язку
з ліквідацією старої ідеологічної системи
німецька влада, намагаючись створити
власну та залучити на свій бік найбільшу
кількість прихильників, розпочала ради-
кальні зміни в підході до релігії. Остан-
ні знайшли вияв у відкритті та відбудові
церков із масовим наверненням до них
населення всіх вікових категорій. «До
церкви йдуть усі. Колишні комсомольці
та комуністи тепер співають на церковних
хорах... Стає моторошно, коли чуєш дав-
но забуті церковні дзвони, які скликають
населення на службу» [2, с. 91]. Віднов-
лення церков сприяло поверненню в по-
всякденне життя українців народних ка-
лендарних звичаїв і традицій, релігійних
і Храмових свят. Однак окупаційна влада,
починаючи з 1942 року, запроваджує ряд
коректив і обмежень стосовно релігійних
свят, особливо під час сезонних польових
робіт: «Під час сівби неділі і свята (в т. ч.
церковні) вважаються робочі. Гебіткомі-
сар. 09.04.1942 р.» [18, с. 1].
Війна спричинила послаблення ідеоло-
гічного тиску на територіях, що перебу-
вали під окупацією. А це своєю чергою
сприяло росту релігійності, поширенню
вільнодумства серед населення, значна
частина якого, користуючись лібераль-
нішим ставленням до віруючих, знову
повернулася до забутих цінностей. Для
багатьох релігійні заповіді стали важли-
вішими за доктрини радянської ідеології.
Під час німецької окупації з 1941 року
відновила свою діяльність Українська ав-
токефальна православна церква (виникла
під протекцією Польської церкви). Після
1943 року на звільнених від фашистів те-
риторіях церкви здебільшого продовжува-
ли функціонувати. Однак прихід радян-
www.etnolog.org.ua
IM
FE
102
ської влади на окуповані території вніс
свої корективи, як наслідок – переважна
більшість священнослужителів підлягали
репресіям.
Після війни чинна влада відмовилася
від політики тотального нищення церкви.
Була відновлена ієрархія, створені знову
єпархії РПЦ. Утім, держава, хоча й по-
слабила утиски, все ж таки, як і раніше,
займала антирелігійну позицію. Атеїзм за-
лишався панівною ідеологію в державній
науці та освіті. Ієрархів призначали з ві-
дома влади, співробітники спецслужб сте-
жили за релігійним життям та діяльністю
священників, вони були під пильним і по-
стійним їх контролем, а також зосереджу-
вали своїх людей під виглядом «духов них
осіб» (виконавці всіх брудних справ).
У Західній Україні після «добровіль-
ного» приєднання Української греко-като-
лицької церкви (без присутності представ-
ників католицької Церкви) до Російської
православної церкви на Львівському со-
борі (1946) [7], який не визнавався Вати-
каном (Центр католицької церкви) і був
скликаний згідно з планом КДБ СРСР із
метою ліквідації УГКЦ, значну кількість
її священнослужителів розстріляно або
засуджено на тривалі терміни та відправ-
лено до концтаборів, багато громад пішло
у підпілля, і УГКЦ по суті стала «ката-
комбною». Мукачівську греко-католиць-
ку єпархію не вдалося «ліквідувати» за
Львівським сценарієм. Єпископ і священ-
нослужителі чинили протистояння, як на-
слідок – убивство єпископа (позбавлення
керівництва єпархії), а також засудження
(на 25 років) найактивніших її представ-
ників, відправлення в тюрми та концтабо-
ри представників духовенства (93 загину-
ли). За рішенням влади, після «усунення
всіх перешкод» унію було ліквідовано
шляхом підписання акту про перехід гре-
ко-католиків до православ’я (1949). Хоча
дії радянської влади завдали тяжких, ни-
щівних ударів греко-католицькій церкві
в Україні, проте повністю знищити її не
змогли. Певна частина греко-католиків і
духовенства залишилася вірною своїм ре-
лігійним традиціям, а відтак церква про-
довжила своє існування, перейшовши в
підпілля. Упродовж радянського періоду
проводилися нелегальні богослужіння,
греко-католицьке духовенство здійснюва-
ло релігійні обряди, діяли монастирі та
семінарії. І навіть у багатьох православ-
них храмах Галичини та Закарпаття в цей
період зберігалися залишки греко-като-
лицької традиції. Нескорена жорстоки-
ми пригніченнями, певною мірою зберіг-
ши свою церковну структуру в підпіллі,
УГКЦ швидко відродилася в умовах гор-
бачовської перебудови [5, с. 27].
Після Другої світової війни почалося
відновлення колгоспів, а відтак і подальше
встановлення нових колективних радян-
ських традиційних свят. У 1950-х роках
було запроваджено «колгоспні обжин ки» з
обов’язковим частуванням за рахунок міс-
цевої влади. Із народних традицій у цей
час аж до періоду розвинутого соціалізму
дійшов обжинковий вінок, або останній
сніп, який вручали голові колгоспу. Тра-
диційний сценарій радянського свята був
типовим по всій Україні. Він включав
офіційну урочисту частину з відзначен-
ням передовиків праці, концерт, інколи –
танці тощо.
Проаналізувавши джерела та науко-
ві праці, ми дійшли висновку, що у 20–
50-х роках ХХ ст. традиційна обрядова
культура сільського населення України
поступово і плано мірно знищувалася в
руслі державної політики викорінення
«пережитків минулого» у вигляді тра-
диційної системи обрядовості й активної
боротьби із церквою. Відтак перші зміни
в календарній традиції українців були
пов’язані безпосередньо з антирелігійною
політикою чинної влади та її орієнтацією
на нові соціальні цінності й форми госпо-
дарювання, унаслідок чого були порушені
світоглядні основи звичаєвості, магічний
зміст атрибутивної та акціональної симво-
ліки, а в багатьох випадках – зміст свят,
навіть замінюючи на ідеологічно-вихов-
ний та розважально-ігровий.
Проте всі тяжкі випробовування,
нав’язані сталінською системою (колек-
тивізація, розкуркулення, голодомори,
масові переселення, нищення та закриття
храмів тощо), а також війна не змогли по-
вністю стерти зі свідомості українця мо-
ральних норм, релігійності, звичаїв і тра-
дицій, які перейшли переважно в родинні
форми побутування та були важливими
соціалізувальними сегментами в житті се-
лянина. Народ прагнув не тільки зберег-
ти єдність етнічних і церковних обрядів
та звичаїв, а й відстояти свій усталений
спосіб життя з його розмаїтою, колорит-
ною традиційно-звичаєвою обрядовістю.
www.etnolog.org.ua
IM
FE
103
Джерела та література
1. Архівні наукові фонди рукописів та фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фолькло-
ристики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. Ф. 1 : Етнографічна комісія ВУАН.
Од. зб. 691. Народний календар с. Гущинець, Калинівський район Вінницької обл. у записах
І. П. Заверухи та О. П. Здихівського (1929 р.). 200 арк.
2. Барташук О. Ю. Процеси трансформації календарної звичаєвості українців Східного По-
ділля (20-ті рр. ХХ – початок ХХІ ст.) : дис. … канд. іст. наук : 07.00.05. Київ, 2011. 239 с.
3. Блитстейн П. Э. Национальное строительство или русификация: Обязательное изучение
русского языка в советских нерусских школах: 1938–1953. Государство наций: империя и нацио-
нальное строительство в эпоху Ленина и Сталина / под. ред. Р. Г. Суни, Т. Мартина. Москва,
2011. С. 311–335.
4. Бондаренко Г. Українська етнокультура в контексті глобалізаційних викликів / [голов.
ред. Г. Скрипник]. Київ : ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України, 2014. 226 с. + 23 іл.
5. Бондарчук П. М. Греко-католики в Україні (середина 40-х – середина 60-х років). Істори-
ко-політичні студії : зб. наук. праць. Серія: Історичні науки. 2016. № 1 (5). С. 15–32.
6. Борисенко В. Записи студентів Київського національного університету ім. Тараса Шевчен-
ка від свідків Голодомору. Голод в Україні 1932–1933. Українка в світі. Квартальник світо-
вої федерації українських жіночих організацій. Торонто, 2003. Ч. 1. (160). Січень – березень.
С. 3–12.
7. Боцюрків Б. Українська Греко-Католицька Церква і Радянська держава (1939–1950).
Львів : Вид-во Укр. католиц. ун-ту, 2005. ХVІІІ, 265, [2] с., [7] арк., іл.
8. Гаєвська Т. І. «Червоний календар» радянської України (1919–1991 рр.) та незалежної
України. Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури : [зб. наук.
праць; вип. ХХVІIІ]. Київ : Міленіум, 2012. С. 137–145.
9. Гриневич В. Неприборкане різноголосся. Друга світова війна і суспільно-політичні настрої
в Україні, 1939 – червень 1941 рр. Київ ; Дніпропетровськ : Ліра, 2012. C. 397–423.
10. Довженко О. Україна в огні. Кіноповість. Щоденник. Київ, 1990. 416 с.
11. Дровозюк С. І. Питання національно-культурного та духовного життя українського се-
лянства 20–30-х рр. ХХ ст. в сучасній історіографії. Наукові записки Вінницького державного
педагогічного університету ім. М. Коцюбинського : зб. наук. праць. Серія : Історія / [за заг.
ред. проф. П. С. Григорука]. Вінниця, 2001. Вип. 5. С. 236–242.
12. Кучерепа М. М. Просвіти і Просвітницькі хати – українські національні культурні осе-
редки Волині у міжвоєнний період. Літопис Волині Всеукраїнський науковий часопис. 2018.
Чис. 19. С. 98.
13. Макарчук С. Питання українізації православної церкви в громадському політичному жит-
ті Волині у 20-х роках ХХ ст. Народознавчі зошити. Серія історична. 2014. № 1 (115). С. 3–9.
14. Моцний І. Історія села Варівці Городоцького району. Варівці, 1991. 32 с.
15. Нолл В. Трансформація громадянського суспільства. Усна історія української селянської
культури 1920–30-х років / Центр досліджень усної історії та культури. Київ : Родовід, 1999.
560 с.
16. Олійник Ю. В. До питання про зміни в побуті, звичаях та традиціях населення Хмель-
ниччини в роки окупаційного режиму (1941–1944 рр.). Проблеми етнології, фольклористики,
мистецтвознавства Поділля та Південно-Східної Волині: історія і сучасність : наук. збір-
ник. Кам’янець-Подільський : Абетка-НОВА, 2002. С. 106–112.
17. Політичні репресії в УРСР кін. 1920-х – 1-ї пол. 1930-х рр. URL : http://www.territoryterror.
org.ua/ uk/history/1919–1939/ussr/srsr7/.
18. Розпорядження по весняній сівбі. Українській голос. 1942. № 30. С. 1. 12 квітня.
19. Русифікаційна політика в Україні. URL : https://www.onovlenakraina.org/
post/2017/04/21/русифікаційна-політика-в-україні.
20. Скрипник Г. А. Народознавчий доробок академічних наукових установ 20-х років ХХ ст.
Матеріали до української етнології : зб. наук. праць. Київ, 2002. Вип. 2 (5). С. 262–270.
21. Стасюк О. О. Геноцид українців: деформація народної культури. Київ : Стилос, 2008.
224 с.
22. Стяжкіна О. Годинник і календар у підрадянській Україні 1920-х – 1930-х років:
механізми привласнення часу і хронотопу. Народна творчість та етнологія. 2016. № 4.
С. 16–31.
23. Субтельний О. Україна: Історія. 2-е вид. Київ : Либідь, 1992. 512 с.
24. Топчій О. С. Політика радянської влади щодо сільської інтелігенції Чернігівщини в
1920-х – на початку 1930-х рр. Історико-політичні студії: зб. наук. праць. Серія: Історичні
науки. 2016. № 1 (5). С. 134–142.
25. Українська минувшина. Ілюстрований етнографічний довідник / [А. П. Пономарів,
Л. Ф. Артюх, Т. В. Косміна та ін.]. 2-е вид. Київ : Либідь, 1994. 256 с.
26. Українське народознавство : навч. посібник / [за ред. С. П. Павлюка, Г. Й. Горинь,
Р. Ф. Кирчіва]. Львів : Фенікс, 1994. 608 с.
www.etnolog.org.ua
IM
FE
104
27. Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. :
у 3 кн. Київ, 1994. Кн. 2.
28. Шульга І. Г. Голод на Поділлі. Вінниця : Континент-ПРИМ, 1993. 321 с.
references
1. NAS of Ukraine’s M. Rylskyi Institute of Art Studies, Folkloristics and Erthnology. Archival
Scientific Funds of Manuscripts and Audio-Recordings: f. 1: Ethnographic Committee of the All-
Ukrainian Academy of Sciences, u.i. 691: On Folk Calendar of the Village of Hushchynets (Kalynivka
District, Vinnytsia Region) in the Records of I. Zaverukha and O. Zdykhivskyi (1929), 200 sheets
[in Ukrainian].
2. BARTASHUK, Olesia. Processes of Transformation of Calendar Customs of the Eastern Po-
dillian Ukrainians (1920s to Early XXIst Century). Ph.D. in History thesis: 07.00.05. Kyiv, 2011,
239 pp. [in Ukrainian].
3. BLITSTEIN, Peter A. Nation-Building or Russification? Obligatory Russian Instruction in the
Soviet non-Russian School, 1938–1953. In: Ronald G. SUNY and Terry D. MARTIN (eds.). A State
of Nations: The Soviet State and Its Peoples in the Age of Lenin and Stalin. Translated from the
English by Vera MATUZOVA. Moscow: ROSSPEN, 2011, pp. 311–335 [in Russian].
4. BONDARENKO, Halyna. Ukrainian Ethno-Culture in the Context of Globalization Challenges.
Ed. by Hanna SKRYPNYK. Kyiv: M. Rylskyi IASFE of NAS of Ukraine, 2014, 226 pp., 23 ill. [in
Ukrainian].
5. BONDARCHUK, Petro. Greek Catholics in Ukraine (Mid-1940s to Mid 1960s). In: Iryna
DUDKO, ed.-in-chief, Historical and Political Studies. Collected Scientific Papers. Historical Sci-
ences Series. SHEE Vadym Hetman Kyiv National Economic University, Institute of History of
Ukrainian Society. Kyiv: Vadym Hetman Kyiv National Economic University Press, 2016, no. 1 (5),
pp. 15–32 [in Ukrainian].
6. BORYSENKO, Valentyna. Records of Students of the Taras Shevchenko Kyiv National Univer-
sity Taken from the Holodomor Witnesses. In: Mariya SHKAMBARA (editorial board’s chairperson).
The Famine in Ukraine in 1932–1933. Ukrainian Women Worldwide: A Quarterly of the World
Federation of Ukrainian Women’s Organizations. Toronto, ON: The Basilian Press, 2003, yr. XL,
no. 1 (160) (January–March), pp. 3–12 [in Ukrainian].
7. BOTSIURKIV, Bohdan-Rostyslav. The Ukrainian Greek Catholic Church and the Soviet State
(1939–1950). Translated from the English by Nataliya KOCHAN, edited by Oleh TURIY. Lviv:
Ukrainian Catholic University Press, 2005, ХVІІІ, 265, [2] pp., [7] sheets, ill. [in Ukrainian].
8. HAYEVSKA, Tetiana. Red Calendar of Soviet Ukraine (1919–1991) and Independent Ukraine.
In: Vasyl CHERNETS, ed.-in-chief, Actual Problems of History, Theory, and Practice of Artistic
Culture: Collected Scientific Papers. National Academy of Government Managerial Staff of Culture
and Arts. Kyiv: Millennium, 2012, iss. XXVIII, pp. 137–145 [in Ukrainian].
9. HRYNEVYCH, Vladyslav. The Unbridled Dissent: World War II and Socio-Political Sentiments
in Ukraine in 1939 to June 1941. National Academy of Sciences of Ukraine’s Kuras Institute of Political
and Ethno-National Studies. Kyiv; Dnipropetrovsk: Lyre, 2012, 575 pp. [in Ukrainian].
10. DOVZHENKO, Oleksandr. Ukraine in Flames: A Film Story. A Diary. Compiled and pref-
aced by Oleksandr PIDSUKHA. Kyiv: Soviet Writer, 1990, 416 pp. [in Ukrainian].
11. DROVOZIUK, Stepan. Issues of National-Cultural and Spiritual Activities of the 1920s–1930s
Ukrainian Peasantry in Modern Historiography. In: Petro HRYHORCHUK, ed.-in-chief, Scientific
Papers of the Mykhaylo Kotsiubynskyi Vinnytsia State Pedagogical University: Collected Scientific
Papers. History Series. Mykhaylo Kotsiubynskyi Vinnytsia State Pedagogical University. Vinnytsia,
2001, iss. 3, pp. 236–242 [in Ukrainian].
12. KUCHEREPA, Mykola. The Prosvita Society and Prosvita Huts as Ukrainian National
Cultural Centres in Volyn in the Interwar Period. In: Ihor KOTSAN, ed.-in-chief, The Chronicle
of Volyn: An All-Ukrainian Scientific Journal. Lesya Ukrainka East European National University,
Volyn Regional Organization of the National Union of Local Historians of Ukraine. Lutsk, 2018,
no. 19, p. 98 [in Ukrainian].
13. MAKARCHUK, Stepan. On Ukrainization of the Orthodox Church in the Volynian Socio-Po-
litical Activities in the 1920s. In: Stepan PAVLIUK, ed.-in-chief, The Ethnology Notebooks. History
Series, 2014, 1 (115), 3–9 [in Ukrainian].
14. MOTSNYI, I. The History of the Village of Varivtsi (Horodok District). Varivtsi, 1991,
32 pp. [in Ukrainian].
15. NOLL, William. Transformation of Civil Society. An Oral History of Ukrainian Peasant
Culture of the 1920s-1930s. Oral History and Culture Research Centre. Kyiv: Genealogy, 1999,
560 pp. [in Ukrainian].
16. OLIYNYK, Yuriy. On the Issue of Changes in Life, Customs and Traditions of the Khmel-
nychchyna Population during the Occupation Regime (1941–1944). In: Lev BAZHENOV, editorial
board’s ed.-in-chief, Problems of Ethnology, Folklore Studies, Art History of Podillia and South-
Eastern Volhynia: History and Modernity:A Scientific Collection. Kamyanets-Podilskyi: Abetka-
NOVA, 3003, pp. 106–112 [in Ukrainian].
www.etnolog.org.ua
IM
FE
105
17. Political Repression in the UkrSSR in the 1920s to Early-to-Mid-1930s. In: Transit Prison
no. 25 – Lviv Ghetto: «A Territory of Terror» Museum [online]. Available from: http://www.ter-
ritoryterror.org.ua/uk/history/1919-1939/ussr/srsr7/ [in Ukrainian].
18. ANON. A Decree on Vernal Sowing. In: The Ukrainian Voice. 1942, April 12, no. 30, p. 1
[in Ukrainian].
19. ANON. Russification Policy in Ukraine. In: The Renovated Country. April 21, 2017 [online].
Available from: https://www.onovlenakraina.org/post/2017/04/21/русифікаційна-політика-в-
україні [in Ukrainian].
20. SKRYPNYK, Hanna. Ethnographic Achievements of the 1920s Academic Research Institu-
tions. In: SKRYPNYK Hanna, ed.-in-chief. Materials to Ukrainian Ethnology: An Annual. Collected
Scientific Works. Kyiv: IASFE Press, 2002, iss. 2 (5), pp. 262–270 [in Ukrainian].
21. STASIUK, Olesia. Genocide of the Ukrainians: Deformation of Folk Culture. Kyiv: Stylus,
2008, 224 pp. [in Ukrainian].
22. STIAZHKINA, Olena. Timepiece and Calendar in Soviet Ukraine in the 1920s–1930s: Mecha-
nisms of Appropriating Time and Chronotopos. In: Hanna SKRYPNYK, ed.-in-chief, Folk Art and
Ethnology. Kyiv: IASFE Press, 2016, no. 4, pp. 16–31 [in Ukrainian].
23. SUBTELNYI, Orest. Ukraine: A History. 2nd edition. Translated from the English by Yuriy
SHEVCHUK. Kyiv: Lybid, 1992 [in Ukrainian].
24. TOPCHIY, Oleksandr. Policy of the Soviet Power towards the Chernihivshchyna Rural
intelligentsia in the 1920s to Early 1930s. In: Iryna DUDKO, ed.-in-chief, Historical and Political
Studies. Collected Scientific Papers. Historical Sciences Series. SHEE Vadym Hetman Kyiv National
Economic University, Institute of History of Ukrainian Society. Kyiv: Vadym Hetman Kyiv National
Economic University Press, 2016, no. 1 (5), pp. 134–142 [in Ukrainian].
25. PONOMARIOV, Anatoliy, Lidiya ARTIUKH, Tamara KOSMINA et al. The Ukrainian Past:
An Illustrated Ethnographic Reference Book. 2nd edition. Kyiv: Lybid, 1994, 256 pp. [in Ukrainian].
26. PAVLIUK, Stepan, Hanna HORYN, Roman KYRCHIV et al. The Ukrainian Ethnology:
A Study Guide. Lviv: Phoenix, 1994, 608 pp. [in Ukrainian].
27. YAREMENKO, Vasyl and Yevhen FEDORENKO (compilers, editors and biobibliographers).
The Ukrainian Word: A Reading Book of the XXth-Century Ukrainian Literature and Literary
Criticism: A Study Guide: in Three Books. Kyiv: Ros, 1994, bk. 2 [in Ukrainian].
28. SHULHA, Illia. Famine in Podillia: On the Occasion of the 60th Anniversary of the 1933
Holodomor. Vinnytsia: Continent-PRYM, 1993, 321 pp. [in Ukrainian].
SUmmary
In a historical perspective, the article presents the processes of formation of Soviet holidays
and rites system in Ukraine, their introduction and transformations under the ideology of the
totalitarian regime and anti-religious policy of the then current government, as well as significant
changes in traditional calendar customary and ritual culture. Via specific facts, it is shown that
the Ukrainian national culture in the 1920s to 1950s was in difficult historical conditions. This
period is distinguished by: famines (mass extinction of the Ukrainians in 1921–1923, 1932–1933,
and 1946–1947, with signs of ethnic cleansing-genocide), alienation of farmers from their lands,
estrangement of the Ukrainians from their native language, attack on both Christianity and
religious and culture, atheisation of the people, as well as by the war, economic crises and
dislocation, repression, political and ideological oppression, unification of culture, and so on.
However, during that difficult period, scholars (Ethnographic Commission of the All-Ukrainian
Academy of Sciences) initiated a new phase of research into the Ukrainian traditional culture
(a programme and instructions for respondents of how to record it were distributed), which was
suspended in the early 1930s by one of the forms of repression: the prohibition of research activi-
ties and the liquidation of all academic periodicals.
Such an abnormal situation in the life of mankind has led to a forcible interruption in the suc-
cession of traditions of the Ukrainian people and a violation of the natural evolution of their cus-
tomary and ritual culture. A clear system of centuries-old festive and customary calendar cycles
broke up into separate holidays. The continuance of social and public, as well as ecclesiastical
and Christian traditions was lost, being remained mainly in the family life, thanks to which the
ethnic and local specifics of the calendar customary holidays was preserved.
A kind of blank spots, which existed in the conditions of instability of socio-political and
economic life, has formed in the memory of many generations.
Keywords: festive and ritual culture, traditions, religious calendar, Soviet holidays, ideologi-
cal system, totalitarian regime.
www.etnolog.org.ua
IM
FE
|