Методики дослідження життєвого простору в зонах погранич
У статті висвітлено методологічні засади дослідження пограничних територій у контексті напрацювань сучасної історичної регіоналістики. Подано характеристику загальних підходів, що застосовуються для аналізу життєвого простору в зонах погранич. Визначено етнокультурну специфіку Південної України з ак...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Матеріали до української етнології |
|---|---|
| Дата: | 2018 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2018
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/206837 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Методики дослідження життєвого простору в зонах погранич / Я. Верменич // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2018. — Вип. 17(20). — С. 6-14. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-206837 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Верменич, Я. 2025-09-23T09:43:49Z 2018 Методики дослідження життєвого простору в зонах погранич / Я. Верменич // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2018. — Вип. 17(20). — С. 6-14. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/206837 303.42:316.353-024.536 У статті висвітлено методологічні засади дослідження пограничних територій у контексті напрацювань сучасної історичної регіоналістики. Подано характеристику загальних підходів, що застосовуються для аналізу життєвого простору в зонах погранич. Визначено етнокультурну специфіку Південної України з акцентом на існуванні в субрегіоні складного переплетення цивілізаційних та культурних впливів. The methodological principles of the boundary territories study in the context of the modern Historical Regionalistics are described. The characteristic of the general approaches applied for the analysis of living space in the zones of the border is given. The ethnic and cultural specificity of Southern Ukraine, with the emphasis on the existence of the complex interlacement of civilizational and cultural influences in the subregion, is determined. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Матеріали до української етнології З історії та теорії української гуманітаристики Методики дослідження життєвого простору в зонах погранич Methods of studying living space in border areas Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Методики дослідження життєвого простору в зонах погранич |
| spellingShingle |
Методики дослідження життєвого простору в зонах погранич Верменич, Я. З історії та теорії української гуманітаристики |
| title_short |
Методики дослідження життєвого простору в зонах погранич |
| title_full |
Методики дослідження життєвого простору в зонах погранич |
| title_fullStr |
Методики дослідження життєвого простору в зонах погранич |
| title_full_unstemmed |
Методики дослідження життєвого простору в зонах погранич |
| title_sort |
методики дослідження життєвого простору в зонах погранич |
| author |
Верменич, Я. |
| author_facet |
Верменич, Я. |
| topic |
З історії та теорії української гуманітаристики |
| topic_facet |
З історії та теорії української гуманітаристики |
| publishDate |
2018 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Матеріали до української етнології |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Methods of studying living space in border areas |
| description |
У статті висвітлено методологічні засади дослідження пограничних територій у контексті напрацювань сучасної історичної регіоналістики. Подано характеристику загальних підходів, що застосовуються для аналізу життєвого простору в зонах погранич. Визначено етнокультурну специфіку Південної України з акцентом на існуванні в субрегіоні складного переплетення цивілізаційних та культурних впливів.
The methodological principles of the boundary territories study in the context of the modern Historical Regionalistics are described. The characteristic of the general approaches applied for the analysis of living space in the zones of the border is given. The ethnic and cultural specificity of Southern Ukraine, with the emphasis on the existence of the complex interlacement of civilizational and cultural influences in the subregion, is determined.
|
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/206837 |
| citation_txt |
Методики дослідження життєвого простору в зонах погранич / Я. Верменич // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2018. — Вип. 17(20). — С. 6-14. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT vermeničâ metodikidoslídžennâžittêvogoprostoruvzonahpogranič AT vermeničâ methodsofstudyinglivingspaceinborderareas |
| first_indexed |
2025-11-26T19:49:26Z |
| last_indexed |
2025-11-26T19:49:26Z |
| _version_ |
1850771699005390848 |
| fulltext |
6
УДК 303.42:316.353-024.536 Ярослава Верменич
(Київ)
МЕТОДИКИ ДОСЛІДжЕННЯ жИТТєВОГО пРОСТОРУ
В ЗОНАх пОГРАНИЧ
У статті висвітлено методологічні засади дослідження пограничних територій у контексті на-
працювань сучасної історичної регіоналістики. Подано характеристику загальних підходів, що
застосовуються для аналізу життєвого простору в зонах погранич. Визначено етнокультурну
специфіку Південної України з акцентом на існуванні в субрегіоні складного переплетення ци-
вілізаційних та культурних впливів.
Ключові слова: історична регіоналістика, Південна Україна, цивілізаційне пограниччя,
регіональна аналітика, кордони.
The methodological principles of the boundary territories study in the context of the modern His-
torical Regionalistics are described. The characteristic of the general approaches applied for the analy-
sis of living space in the zones of the border is given. The ethnic and cultural specificity of Southern
Ukraine with the emphasis on the existence of the complex interlacement of civilizational and cultural
influences in the subregion is determined.
Keywords: Historical Regionalistics, Southern Ukraine, civilizational boundary, regional analy-
sis, borders.
Сучасні теорії погранич базуються
на їх осмисленні в контексті спе-
цифічних соціальних відносин, створю-
ваних присутністю кордону. Відповідно
й соціологічні дослідження в період, що
передував конфлікту на Донбасі, підпо-
рядковувалися завданню з’ясувати, чи
формує ситуація пограниччя особливу
ідентичність («жителів пограниччя»).
Пошлемося на результати анкетування,
проведеного з 21 вересня по 31 жовтня
2009 року в шести прикордонних районах
Луганської області. Особлива увага звер-
талася на те, як витримуються норми до-
бросусідства, комунікабельності, наскіль-
ки кордон формував потребу в подвійній
ідентичності. Результати опитування
для багатьох виявилися несподіваними:
52 % респондентів заявили, що мешка-
нець пограниччя нічим не відрізняється
від інших. Решта поділилася на тих, хто
доводив, що населення прикордонних на-
селених пунктів має бути більш законо-
слухняним, пильним, дисциплінованим,
компетентним, порівняно з іншими, і тих,
хто звертав увагу на поширення напівле-
гальних і нелегальних практик (уміння
обходити закони, схильність до занять
контрабандою). Зверталася увага на те,
що мешканцям Сходу України не при-
таманне розвинене «відчуття кордону»;
у всякому разі у 2009 році кордон тут не
сприймався як межа, що відділяє від «чу-
жих». Відтак і власний образ «жителів
пограниччя» не був тоді належним чином
відрефлексований [16].
Погляд на людину пограниччя не лише
як на соціокультурний, а й соціально-ан-
тропологічний феномен, запропонований
мексиканським науковцем О. Мартінесом,
вивів науковців Південної України на спе-
ціальний аналіз «феномена маргінальної
людини». Маргінальність розглядається
при цьому як ситуація дезадаптації, не-
пристосованості індивіда, який живе в
полі дії двох культур. Передбачалася на-
віть можливість культурного шоку в разі
різких змін соціокультурної ситуації –
таких, які створилися внаслідок появи
нових кордонів на пострадянському про-
сторі. Розрив соціальних взаємодій, що
складалися десятиріччями, руйнування
економічних і культурних зв’язків спри-
чинили ефект культурної андрогінізації,
коли в одному суб’єкті поєднуються еле-
менти різних культур. Модель культурної
андрогінізації в баченні фахівців є про-
міжною між маргіналізацією та інтегра-
цією [5, c. 169–174]. Зрозуміло, що йшло-
ся про певні ідеальні типи, проте воєнні
події на Сході України спричинили тен-
денцію політичної маргіналізації.
Надзвичайно важлива й цікава проб-
лема – як і якою мірою реальні кордони
співвідносяться з уявленнями мешканців
щодо того, де насправді проходить межа
www.etnolog.org.ua
IM
FE
7
між «своєю» та «чужою» територіями –
на пострадянському просторі лише почи-
нає розроблятися. Робиться це, зокрема,
і на матеріалах російсько-українського
порубіжжя. На якості таких досліджень,
на жаль, виразно позначається «бар’єрна»
функція сучасного кордону: емпіричні до-
слідження проводяться по один його бік
(із застереженнями щодо «певних обме-
жень», які існують на проведення таких
досліджень з іншого боку), далеко не пов-
ністю освоюється пласт літератури, ство-
рений «по інший бік кордону» [2, c. 5–6].
Однак навіть якщо реєструються самооче-
видні факти, простеження того, наскільки
зберігають функцію «розділення» давно
зниклі колишні адміністративні кордони,
становить чималий інтерес. Заслуговує на
увагу й гіпотеза щодо існування інерцій-
них, переданих з покоління в покоління,
чинників, що впливають на культурний
ландшафт і регіональну самоідентифіка-
цію людей, які живуть сьогодні в різних
країнах.
Аналітика, що стосується погранич,
має своїми вихідними постулатами пере-
важно категорії геополітики (політичні
впливи, безпека, конфлікти тощо) або гео-
економіки (системи економічної залежнос-
ті, торгівля, інвестиції тощо). Останнім
часом відбувся своєрідний поворот у бік
термінів геокультури (культурні впливи,
обміни, престиж, відмінності і т. п.). Він
уявляється надзвичайно продуктивним,
особливо з урахуванням моделей геополі-
тичної динаміки, запропонованої Р. Кол-
лінзом. Уведене ним поняття окраїнності
пропонує ключ до розуміння залежності
між розмірами території, протяжністю
кордонів та суспільними настроями на по-
граниччях. Надмірне розширення держа-
ви вводить у дію, за Р. Коллінзом, «прин-
цип надрозширення» – відчуження на
окраїнах здатне дестабілізувати ситуацію
і навіть призвести до втрати окраїнних те-
риторій чи розпаду держави. Отже, внут-
рішня стабільність периферій залежить,
з одного боку, від престижу влади центру,
а з другого, – від геокультурних орієн-
тацій погранич і місцевих ідентичностей
[14, c. 107–121].
Для аналізу взаємодій у зонах погранич
особливо продуктивним виявився синер-
гетичний підхід. Нелінійність і нерівно-
важність таких взаємодій тут випливає з
факту наявності внутрішніх суперечнос-
тей і потужних зовнішніх впливів. Само-
організація системи порушується, унаслі-
док чого вона, як правило, переходить у
фазу флуктуації (балансування на грані
розпаду внутрішніх зв’язків). Імовірним
стає біфуркаційний вибух, після якого
розвиток набуває важко передбачуваної
непевності. По суті з таким вибухом має-
мо справу на Донбасі.
Перспективним для аналізу локальних
ідентичностей Південної України уяв-
ляється біогеодетерміністський метод,
який розглядає національний простір як
етносоціоприродне утворення, як систе-
му, окремі елементи якої взаємодіють із
середовищем і створюють під їх впливом
власну культуру життєзабезпечення. Біо-
геодетерміністський метод і заснований на
ньому геокультурний підхід дають змогу
розкрити самобутність регіональних різ-
новидів культури крізь призму їх зв’язків
із простором, його кліматичними та гідро-
логічними особливостями.
Оскільки історична регіоналістика ба-
зується переважно на ретроспективному
баченні соціальних процесів, корисним
для неї є метод елевації, згідно з яким,
«еволюційно ранні процеси розгляда-
ються з урахуванням еволюційно піз-
ніх, минуле – крізь призму майбутнього»
[12, c. 16–17]. У рамках соціологічного
методу здійснюється аналіз групової по-
ведінки, зумовленої специфікою прожи-
вання в замк нених ареалах. Структурно-
функціо нальний метод відкрив широкий
простір для дослідження структури й
управлінських функцій еліт.
У дослідженні регіону витримується
запропонована В. Євтухом градація кри-
теріїв, які впливають на динаміку етнопо-
літичних процесів. Ідеться про етнічний
склад населення, поселенську структуру,
роль і місце міграцій, вплив компонентів
соціально-політичного буття на громад-
сько-політичні орієнтації. Фактор погра-
ниччя сьогодні, коли Україна межує із
сімома країнами, впливає на ідентифіка-
ційні практики навіть більше, ніж у мину-
лому. Особливістю пограничних ареалів є
формування міні-ринків праці, які функ-
ціонують за своїми, відмінними від загаль-
ноукраїнських, правилами [4, c. 244–254].
Оскільки політичне розмежування в
регіоні досягло стадії критичного розко-
лу, надзвичайно важливо, щоб створений
Російською Федерацією інформаційний
www.etnolog.org.ua
IM
FE
8
пресинг якнайменше позначався бодай на
якості наукових репрезентацій. З огляду
на це, авторка стримано ставиться до зли-
ви інформації, яка переповнює Інтернет
та соціальні мережі, віддаючи перевагу
друкованим джерелам.
Не намагаючись відтворити у скільки-
небудь систематизованому вигляді при-
таманний Південній Україні подієвий
контекст, авторка зосереджує увагу, і то
здебільшого тезисно, лише на найпомітні-
ших віхах в історії регіону і на відповід-
них політичних процесах. Свідомо обира-
ючи саме такий ракурс дослідження, ми
виходили з того, що притаманна значній
частині наукової літератури перенаси-
ченість фактичним матеріалом відлякує
читача, стає на заваді самостійному мис-
ленню. Адже в непростих сучасних умо-
вах не так важливо відповісти в кожно-
му конкретному випадку на питання «що
сталося?», як відшукати відповідь на пи-
тання «чому це сталося?» і «кому це було
вигідно?».
Межі регіону та його специфічні особ
ливості. Глобалізація, яку зазвичай ото-
тожнюють з космополітизацією і уніфі-
кацією, до невпізнання змінила сучасний
світ, перевела на рівень багатофакторної
складності соціальні практики, політику,
суспільне життя як таке. Одним з найочі-
куваніших її виявів стало бурхливе зрос-
тання регіоналізму, найрізноманітніші
прояви якого характеризуються доміну-
ванням локально орієнтованих цінностей
і пріоритетів. У такій орієнтації є чима-
ло позитивів, пов’язаних з ускладненням
культурно-цивілізаційних ландшафтів,
здоровою конкуренцією укладів і спо-
собів життя, стилів мислення й поведін-
ки. Виявилися й негативи – насамперед
розширення сфери дії радикального на-
ціоналізму, расизму, ксенофобії, прогре-
суюче зростання сепаратистських рухів,
збільшення кількості «гарячих точок» на
планеті.
За таких умов історична регіоналісти-
ка концептуалізувалася як синтетичний
науковий напрям, орієнтований на про-
стеження в регіональному вимірі найріз-
номанітніших суспільних станів. Це не
просто «обрамлення» історичними сюже-
тами складних і неоднозначних процесів,
що відбуваються в майже безмежному
просторі взаємовідносин по лінії гло-
бальне–національне–регіональне–локаль-
не. Це ще й методологічний ключ, який
пропонує механізми сполучення макро-,
мезо- й мікропідходів у соціальному піз-
нанні на будь-якому часовому відрізку
існування людства. А також «рамка-ві-
кно» для спостереження за рухом ідей
і формуванням ідентичностей, для по-
шуку історичних паралелей та опор для
колективної пам’яті. Тут уже неможливо
обійтися без своєрідної соціальної топо-
логії – аналізу історично сформованих і
нещодавно набутих відмінностей та поєд-
нувальних об’єктивних і суб’єктивних
зв’яз ків, взаємо впливів різного роду ме-
реж, а також уявлень індивідів, груп,
суспільних етапів про пріоритетні шляхи
національного й регіонального розвитку,
про близьких і далеких сусідів.
Спробуємо з’ясувати, у якому спів-
відношенні перебувають риси типовості
й нетиповості в регіоні, що його умов-
но називають «Південна Україна». Про
умовність доводиться говорити тому, що
соціологи, історики, географи, культуро-
логи досі сперечаються щодо змістовного
наповнення цього поняття, зокрема, щодо
північних рубежів цього регіону. Чи є,
приміром, увесь Донбас частиною Півден-
ної України? Чи можна розглядати цей
регіон як своєрідну локальну субцивілі-
зацію? Зрештою, яке майбутнє для нього
вимальовується у зв’язку з тим, що доля
анексованого Криму поки що виразно не
проглядається, а на карті Донбасу, ймо-
вірно, з’являться демаркаційні лінії, які
змусять по-новому осмислити проблему
центрів регіону.
Освоєння південного регіону почалося
з Криму. Фахівці фіксують наявність у
Криму з кінця VII ст. до н. е. до IV ст. н. е.
трьох етнокультурних зон. Першу утвори-
ло аборигенне населення Криму – таври
чи скіфи, другу – кочовики Степу та пів-
нічних передгір’їв, третю – грецькі ко-
лоністи. III століття до н. е. стало часом
підвищеної рухливості мешканців Кри-
му, пов’язаної насамперед із занепадом
Причорноморської Скіфії. Спочатку нові
скіфські племена, що прибували з півно-
чі, зруйнували майже всі грецькі форпос-
ти, надалі самі скіфи під тиском сарматів
мусили відступати в гірську місцевість,
асимілюючи таврів. Греки зберегли домі-
нуючий вплив лише на Керченському пів-
острові. Утворене ними Боспорське цар-
ство було державою абсолютно нового для
www.etnolog.org.ua
IM
FE
9
античного суспільства типу. Його часто
називають «протоелліністичною держа-
вою», яка поєднувала в собі елліністські
та «варварські» (негрецькі, за античною
термінологією) елементи. А першою не-
грецькою державою в Криму стало т. зв.
пізньоскіфське царство, історія якого, по-
при його майже чотиривікове існування,
належним чином не прояснена. Його кі-
нець пов’язаний з появою на півострові
готів – германських племен, які фактично
знищили пізньоскіфський етнос. У кінці
III ст. у Криму з’явилися іранські племена
аланів. Саме на базі готів та аланів тут,
на думку науковців, почав формуватися
новий етнос [8, c. 88–90, 95–99].
Після розпаду Римської імперії Крим
потрапив до сфери впливу Візантії, а з
кінця VI ст. ввійшов до складу Хозарсько-
го каганату. Починаючи з IX ст., у степо-
вому Криму утверджуються печеніги, а з
XI ст. – половці. Свою присутність на пів-
острові зафіксували й русичі; завоював-
ши Корсунь (Херсонес), київський князь
Володимир прийняв там християнство.
Від 1223 року починається успішне
проникнення в Крим татар. Невдовзі весь
півострів, за винятком італійських коло-
ній, які зберігали самоуправління, увій-
шов до складу ординських володінь і став
одним з улусів Орди. Назва К’ирим, яка в
цей час вперше з’являється, спочатку була
надана місту Солхату (Сурхай, нині –
Старий Крим), а у XV ст. поширилася на
весь півострів.
Що ж до материкового Причорномор’я,
то воно, хоч і не було так густо заселене,
як Крим, утім, попри постійні переміщен-
ня й набіги кочовиків, аж до XVI ст. ще
не було «Диким полем». В. Гулевич пе-
релічив десятки поселень і городищ на
його теренах, тут був навіть свій монет-
ний двір. До складу Кримського ханства
входило північне Приазов’я, власне Крим-
ський півострів без князівства Феодоро та
генуезьких володінь на південному узбе-
режжі. Загалом же, як уважають фахів-
ці, «історична географія Криму, як і його
місце в адміністративному устрої Золотої
Орди, вивчені недостатньо» [3, c. 22–24].
Складна конфігурація різноспрямова-
них впливів зумовила досить стійку зако-
ріненість на цій території міської тради-
ції, яку не вдалося зруйнувати кримським
татарам. Унаслідок потужних міграцій-
них хвиль і майже безперервних війн міс-
та Криму розвивалися переважно як вій-
ськові форпости з могутніми фортецями.
Власне, і створення візантійської системи
фем із призначеними Константинополем
стратигами було викликане насамперед
потребами оборони. Послаблення Візан-
тії, яке завершилося захопленням її цен-
тральних областей у 1204 році хрестонос-
цями, означало для Криму розширення
простору самостійності з виникненням
цілого ряду напівнезалежних князівств.
Князівство Феодоро, володарями якого
були візантійці з вірменського роду Гавра-
сів-Таронітів, феодальне володіння аланів
з містом фортецею Кирк-ер (Чуфут-Кале),
формування нового економічного центру
в Східній Тавриці навколо Судака (Суг-
деї, Сурожа) – усе це ознаки феодально-
го розчленування, яке супроводжувалося
бурхливим ростом міст.
Зі сказаного можна дійти висновку:
закладений у межах осьового часу по-
тужний імпульс колонізаційного освоєн-
ня великих територій і базованого на
ньому трансформаційного типу розвитку
безперервно діяв у регіоні Північного
Причорномор’я, попри безліч несприят-
ливих обставин, упродовж майже двох
тисячоліть. Саме він увів майбутні укра-
їнські терени у світ передової на той час
Ойкумени – античної культури. Частіше
й глибше вдумуватися в цей факт пропо-
нував Є. Маланюк – адже йшлося про
належність наших пращурів до кола непе-
ревершеної у своєму універсалізмі куль-
тури старовинного світу, з частин якого
пізніше вийшла вся західна цивілізація
та європейська культура. «До цього кру-
гу не належала тоді ані Середня, ані За-
хідна Європа, ані сусідні нам – від За-
ходу і, тим більше, від Півночі – народи»
[11, c. 11–12].
На початок XVI ст. територія Крим-
ського ханства охоплювала вже не тільки
степовий і передгірний Крим, але й великі
степові простори між низов’ями Дніпра й
Дону, а також степ між Доном і Кубан-
ню. Але відмовитися від кочового спосо-
бу життя було важко навіть перекопським
татарам, що мешкали в межах півостро-
ва, не кажучи вже про орду ногайців, яка
кочувала в східному Приазов’ї. Оскіль-
ки примітивне скотарство татар не було
в змозі їх прогодувати, вони приблизно
двічі на рік влаштовували набіги на су-
сідів, забираючи із собою невільників.
www.etnolog.org.ua
IM
FE
10
Здобичництво не розв’язувало проблеми
постачання, але зумовлювало ще глибший
застій в економіці.
Степ, отже, відігравав в історії Украї-
ни роль, яку важко вкласти в однознач-
ні оціночні характеристики. Як правило,
він усвідомлювався як джерело небезпек,
і був таким для тисяч людей, що стали
бранцями татар, своєрідним «живим то-
варом». Але водночас Степ став регіоном
волі. За Г. Турченко, «Степ формував
новий тип особистості й новий тип вза-
ємин, новий соціум – зовсім несхожий на
замкнуте, розділене щільними становими
перегородками суспільство середньовіч-
ної Європи. Козацька республіка – За-
порозька Січ – була державною формою
цього суспільства. Тут не було кріпацтва
і формувалися нові, незвичні для тодіш-
ньої Польщі та Росії, але привабливі для
їх закріпачених селян, по суті, буржуаз-
ні виробничі відносини. Ця територія –
Вольності Війська Запорозького – була
своєрідним “краєм волі”, “зоною свободи”
і притягувала до себе невдоволених і здат-
них на протест» [15, c. 26].
Пізніше, будучи типовим порубіжжям
з мусульманським світом, територія Пів-
денної України зазнала значно більших
впливів з боку Османської імперії, ніж
будь-яка інша в наших нинішніх межах.
Наслідком турецько-татарської експан-
сії стало відвоювання в генуезців Кафи
і утворення тут провінції зі статусом спо-
чатку санджака, а згодом бейлербейлика.
Повіти провінції були водночас судовими
округами, частка мусульман в адміністра-
тивному центрі провінції, назву якої вони
вимовляли як Кефе, за даними О. Гален-
ка, становила приблизно половину від
16-тисячного населення; у селах доміну-
вали, як правило, православні грецькі
громади. Головним промислом у провінції
Кефе була работоргівля, започаткована
ще в генуезькі часи [1, c. 111].
У другій половині XV ст. у широких
верствах населення Кримського ханства
утвердилася східнотатарська, досить де-
мократична й віротерпима версія ісламу.
Ситуація змінилася після 1475 року –
вплив принципів халіфату на Крим різко
посилився. У 1517 році турецький султан
був проголошений халіфом усіх мусуль-
ман-сунітів, ставши по суті верховним
главою ісламської ієрархії Кримського
ханства. Навіть після приєднання Криму
до Росії іслам лишався духовним стриж-
нем кримськотатарської культури.
Упродовж своєї понад двох з полови-
ною тисячолітньої історії стан і статус
регіону зазнавав значних змін, що, при-
родно, зумовлювало істотні відмінності в
поселенській практиці, побуті, соціонор-
мативній та політичній культурі. Сфор-
мувавшись як ареал середземноморської
колонізації, він надовго потрапив у сферу
впливу різноманітних кочових племен, які
доволі часто були носіями раціональності
в організації власного війська й побуту,
але виступали в ролі деструктивної сили
у ставленні до міської культури Антич-
ності і раннього Середньовіччя. Зі стану
майже цілковитого запустіння цю терито-
рію пробували виводити містобудівні іні-
ціативи правителів Великого князівства
Литовського, щоправда, кочівники швид-
ко руйнували новозасновані міста. Спра-
ві зарадила, починаючи з кінця XVI ст.,
козацька колонізація. Для сусідньої Мос-
ковії ці землі являли собою майже без-
межне поле для колонізаторських зусиль,
яке, утім, потрібно було захищати від ту-
рецько-татарських нападів. Завдання їх
відвоювання від Османської імперії для
її правителів виявилися, однак, прості-
шими, ніж завдання пізнішого заселення
величезних територій. Хаотична пере-
селенська політика царизму зумовила як
підвищену рухливість, так і неймовірну
етнічну строкатість місцевого населення.
Опинившись практично в центрі вуз-
ла протиріч європейської (католицько-
протестантської), азійсько-африканської
(мусульманської) та євразійської (право-
славно-мусульманської) цивілізацій, укра-
їн ські землі були оточені певним орео лом
притягальності, чим були зумовлені зма-
гання «за українську корону» впродовж
усього XVІII ст. Ішлося про спробу зро-
бити з українських земель щось на зразок
напівсамостійного герцогства (можливо,
за прикладом німецьких мікродержав)
[13, c. 120–128]. Проте претендентів «на
корону» не могло не відлякувати сусід-
ство з агресивним Степом.
Г. Турченко звертає увагу на те, що Пів-
день як більш-менш однорідна цілісність
лишався таким лише до останньої чверті
XIX ст. Пізніше під впливом бурхливого
економічного розвитку він перетворився
на достатньо сегментовану територію, на
якій почали виокремлюватися нові істо-
www.etnolog.org.ua
IM
FE
11
рико-географічні ареали. Про чисельність
цих ареалів і їхню конфігурацію в літе-
ратурі немає єдиної точки зору. Питання
про національно-територіальний характер
Степового Півдня, вважає дослідниця,
лишається маловивченим. Західна Украї-
на, Слобожанщина та Лівобережна Украї-
на описані значно краще [15, c. 10–13].
Специфічність південного регіону
України виникла значною мірою внаслі-
док змін у просторовій системі Російської
імперії, пов’язаних, з одного боку, з від-
криттям величезних неосвоєних джерел
сировинних ресурсів, а з другого, – із
впливом на соціальну структуру реформи
1861 року. І. Кононов фіксує у зв’язку з
цим появу соціального механізму, який
спрямував міграційні потоки з україн-
ських та російських губерній на Донбас.
Близькість між українцями й росіянами,
яка виникла історично, породила синте-
тичні явища в культурі регіону. На озна-
чення ключового елемента етнічної струк-
тури Донбасу І. Кононов запропонував
термін «домінуюча етнічна коаліція».
Він же обґрунтував дуалістичну модель
культурного генома жителів Донбасу,
пов’язану з переходом від цінностей мак-
ро рівня до цінностей мікрорівня і легалі-
зацією індивідуалізму та гедонізму, яка
відкривала шлях як до фамілізму, так і
до клієнтелізму [6, c. 5–6].
У міру промислового освоєння регіону,
щедро обдарованого, як виявилося, ко-
рисними копалинами, потреба в робочій
силі зростала, і задовольнялася вона пе-
реважно за рахунок прибульців з півночі.
На основі переважання у складі місце-
вої робочої сили «російського елемента»
в регіоні сформувалася ситуація росій-
сько-українського культурного дуалізму
з переважанням російської мови. За умов
прискореної радянської модернізації при-
датні для експлуатації ресурси швидко
вичерпувалися, водночас екології регіону
було завдано непоправної шкоди.
У контексті фактичної деетнізації і
примусово насаджуваного атеїзму форму-
валася специфічна ідентичність з росій-
сько-культурним забарвленням. В. Коти-
горенко вважає її не лише деетнізованою,
але (у деяких проявах) «децивілізова-
ною». Фактор граничності, який особливо
давався взнаки на Сході й Півдні Украї-
ни, усе ж допоміг зберігати відносну плю-
ралістичність етнонаціональної струк-
тури – з притаманним їй синкретизмом,
тобто включенням у певне цивілізаційне
поле невластивих йому чужорідних еле-
ментів [4, c. 62].
Політична історія Донбасу, констату-
вав відомий американський історик япон-
ського походження Гіроакі Куромія, легко
вкладається в поняття «регіоналізм», але
перебуває у складних відносинах з понят-
тями «клас» і «нація». Регіональна іден-
тичність тут не була ані російською, ані
українською; Г. Куромія визначає її як
позанаціональну (щоправда, зі знаком за-
питання). Донбас був майже нечутливим
до будь-яких проявів націоналізму; ідея
незалежності України в час громадянської
війни тут не мала масової підтримки.
Більш популярними в усьому південному
регіоні були ідеї анархізму й отаманщи-
ни. Лише поступово, під впливом «рево-
люції в уявленнях», ідея української не-
залежності оволодівала умами місцевих
мешканців. Н. Махно, за Г. Куромією,
доходив до неї поступово, і лише пере-
буваючи в екзилі, за кордоном прийняв
ідею про окремішній статус України від
Росії. Але загалом, доводить Г. Куромія,
сама по собі порубіжність, уособлюючи
«негативну свободу», забезпечувала іден-
тичність. «Як тільки Донбас став модер-
нізуватися, він знову став функціонувати
як символічна “окраїнна” земля». У над-
звичайно незалежному мисленні вільного
Степу – корені привабливої сили Донба-
су. «Кожного разу, коли Київ намагається
створити українську націю, Донбас пово-
диться так, ніби це надукраїнська, анти-
метропольна козацька земля».
Будучи втіленням такого розуміння сво-
боди, Донбас лишався некерованим, по-
літично та економічно проблемним і для
Москви. Тривалий вплив рис Дикого поля
(волелюбність, войовничість, жорстокість,
схильність до терору, незалежність) і досі
позначаються на ментальності й поведінко-
вих стереотипах на південному сході Укра-
їни. Постійно демонструючи прагнення до
свободи, він створює проб леми для будь-
якої влади [9, c. 541–554; 10, с. 83–84].
Бум будівництва шахт здійснив поміт-
ний вплив на суспільні настрої донського
козацтва і тих нащадків Чорноморського
козачого війська, які мешкали поблизу
Маріуполя і в Криму. Не бачачи для себе
кращої професійної перспективи, багато
з них стали шахтарями й металургами.
www.etnolog.org.ua
IM
FE
12
Утім, належність до пролетаріату і навіть
до компартії не завжди була гарантією
ціннісних переорієнтацій. Потрапляючи
до складу номенклатури, багато пред-
ставників чи нащадків колишнього коза-
цтва тяжіли не до Харкова (потім Києва),
а до Москви. Не випадково наприкінці
80-х pоків XX ст. більшість диси дентських
організацій Наддніпрянської України ви-
никли серед шахтарів Донбасу, в Одесі та
Криму [17, p. 61–62].
Перенасиченість міст Південної Украї-
ни промисловими об’єктами, орієнтовани-
ми переважно на забезпечення військово-
політичного паритету з країнами Заходу,
зумовила цілий ряд негативних явищ,
які набували хронічного характеру. Від-
ставання від світових зразків за якісними
показниками (ресурсозатратність, енерго-
збереження, економічна ефективність)
не скорочувалося, а зростало – разом з
наростанням диспропорцій у розміщенні
продуктивних сил, помітним зниженням
продуктивності праці, хронічними не-
гараздами в аграрному секторі. Декла-
рувалися все нові й нові реформи, але
реальних зрушень на краще досягти не
вдавалося. Безкінечні зміни адміністра-
тивно-територіального поділу призводили
до дисбалансів, перехід на територіальну
модель управління виявився програшним,
і від нього довелося відмовитися.
Сформована під виразним впливом
протилежних тенденцій економічна мо-
дель Донбасу мала у своїй основі клієн-
тельну організацію економічних груп на
основі особистих залежностей. Сповіду-
вана цими групами версія економічного
націоналізму не передбачає, однак, солі-
даризму між бізнесом і робітниками. «Ця
модель стимулювала глибоке соціальне
розшарування, ієрархічну підпорядкова-
ність більшості населення незначній мен-
шості та постійну інтенцію насильства».
Що ж до власного проекту організації по-
літичного простору, то його місцева еліта
не виробила. Федералізм, що його після
2004 року частина її обрала своїм прапо-
ром, став не більш як ситуаційною реак-
цією на програш [7, c. 8].
Там, де втрачаються критерії раціо-
нального цілепокладання, править бал
утопічний тип свідомості – з наївною
впевненістю в тому, що свобода «без бе-
регів» відкриває шлях до процвітання й
добробуту. Насправді, відмова від голов-
ної функціональної цінності людського іс-
нування – цінності життя окремої люди-
ни – руйнує дощенту суспільну тканину
буття. Коли в абсолют зводиться принцип
«або – або», а насильство тлумачиться як
єдиний надійний інструмент суспільних
змін, це означає доведену до абсурду при-
мітивізацію суспільної свідомості. Єдине,
чого можна досягти на цьому шляху – по-
глиблення політизації і так вже до краю
дезорієнтованого соціуму, нового нарос-
тання асоціальної активності.
Джерела та література
1. Галенко О. Які османські володіння існували на кримському півострові? Крим: шлях крізь
віки : Історія у запитаннях і відповідях / упоряд. Г. Боряк ; відп. ред. В. А. Смолій. Київ :
Ін-т історії України НАНУ, 2014.
2. Гриценко А. А. Влияние политических и ландшафтных границ на региональную идентич-
ность в российско-украинском порубежье : автореферат. Москва, 2010.
3. Гулевич В. Н. Кримське ханство й Північне Причорномор’я в період правління Гаджи Гірея
(1442–1466 рр.). Український історичний журнал. 2014. № 6.
4. Етнополітичні процеси в Україні: регіональні особливості. Київ, 2011.
5. Коган В. М. Формирование человека пограничья: маргинализация, интеграция, андроги-
низация. Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского.
Серия «Философия. Социология». 2007. Т. 20. № 1.
6. Кононов І. Донбас в етнокультурних координатах України (соціологічний аналіз) : авто-
реферат. Київ, 2005.
7. Кононов І. Ф. Донбас та Галичина: причини напруженості в стосунках та пошук історич-
ного компромісу. Стосунки Сходу і Заходу України: минуле, сьогодення та майбутнє : Мате-
ріали Всеукр. конф., 25–26 трав., 2006 р., м. Луганськ. Луганськ, 2006.
8. Крим: шлях крізь віки : Історія у запитаннях і відповідях / упоряд. Г. Боряк ; відп. ред.
В. А. Смолій. Київ : Ін-т історії Украї ни НАНУ, 2014.
www.etnolog.org.ua
IM
FE
13
9. Куромія Г. Донбас поміж Україною та Росією: позанаціональна ідентичність? Глобаліза-
ція. Регіоналізація. Регіональна політика. Хрестоматія з сучасної історії регіонів. Луганськ,
2002.
10. Куромія Г. Свобода і терор у Донбасі. Українсько-російське прикордоння. 1870–1990 роки.
Київ, 2002.
11. Маланюк С. Нариси з історії нашої культури. Київ, 1992.
12. Назаретян А. П. Цивилизационные кризисы в контексте универсальной истории: синерге-
тика, психология и футурология : монография. Москва : ПЕР СЭ, 2001.
13. Папакін Г. Змагання за українську корону у XVIII ст.: перші претенденти. Ранньомодерна
Україна на перехресті цивілізацій, культур, держав та регіонів. Київ, 2014.
14. Розов Н. С. Геополитика, геоэкономика и геокультура: взаимосвязь динамических сфер в
истории России. Общественные науки и современность. 2011. № 4.
15. Турченко Г. Південна Україна на зламі епох (1914–1922 pp.). Запоріжжя, 2005.
16. Хобта С. В. Образ «жителя пограничья»: методика исследования и результаты. Вісник
Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. 2010. № 889.
17. Kuzio Т., Wilson A. Ukraine: perestroika to independence. Edmonton ; Toronto, 1994.
references
1. HALENKO, What Ottoman Possessions Existed on the Crimean Peninsula? In: Hennadiy
BORIAK (compiler), Valeriy SMOLIY (editor). Crimea: A Path through the Ages: A History in
Questions and Answers. Kyiv: NASU Institute of History of Ukraine, 2014, p. 111 [in Ukrainian].
2. GRITSENKO, Anton. Influence of Political and Landscape Frontiers on Regional Identity in
the Russian-Ukrainian Borderland. An author’s abstract of Ph.D. in Geography thesis. RAS Insti-
tute of Geography. Specialty: 25.00.24 – Economic, Social, Political, and Recreational Geography.
Moscow, 2010, 25 pp. [in Russian].
3. HULEVYCH, Vladyslav. Crimean Khanate and the Northern Black Sea Coast during the
Reign of Haji Giray (1442–1466). In: Valeriy SMOLIY, ed.-in-chief, The Ukrainian Historical Jour-
nal, 2014, 6, 4–28 [in Ukrainian].
4. PANCHUK, May (ed.). Ethno-Political Processes in Ukraine: Regional Features. Kyiv: Ivan
Kuras Institute of Political and Ethnic Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine, 2011,
395, [1] pp. [in Ukrainian].
5. KOGAN, V. Formation of a Frontier Man: Marginalization, Integration, and Androginization.
In: Proceedings of the Volodymyr Vernadskyi Taurida National University. Series: Philosophy. So-
ciology, 2007, vol. 20, no. 1, pp. 169–174 [in Russian].
6. KONONOV, Illia. Donbass in Ethno-Cultural Coordinates of Ukraine (A Sociological Analy-
sis). An author’s abstract of the Doctor of Social Sciences thesis, Taras Shevchenko Luhansk Na-
tional Pedagogical University. Specialty: 22.00.04 – Special and Branch Sociologies. Kyiv, 2005
[in Ukrainian].
7. KONONOV, Illia. Donbas and Halychyna: Causes of Tensions in Their Relations and Search
for a Historical Compromise. In: Illia KONONOV, ed., Relations between the East and the West of
Ukraine: Past, Present, and Future: Proceedings of the All-Ukrainian Conference, May 25–26, 2006.
Taras Shevchenko Luhansk National Pedagogical University. Luhansk: Knowledge, 2006, pp. 5–27
[in Ukrainian].
8. BORIAK, Hennadiy (compiler), Valeriy SMOLIY (editor). Crimea: A Path through the Ages:
A History in Questions and Answers. Kyiv: NASU Institute of History of Ukraine, 2014, 456 pp.
[in Ukrainian].
9. KUROMIYA, Hiroaki. Donbas between Ukraine and Russia: An Extra-National Identity?
In: Illia KONONOV, ed., Globalization. Regionalization. Regional Policy: A Reading-Book on
the Contemporary History of Regions. Luhansk: Alma Mater – Knowledge, 2002, pp. 541–554
[in Ukrainian].
10. KUROMIYA, Hiroaki. Freedom and Terror in the Donbas. A Ukrainian-Russian Border-
land, 1870s–1990s. Kyiv: Osnovy, 2002 [in Ukrainian].
11. MALANIUK, Yevhen. Essays on the History of Our Culture. Kyiv: Oberehy, 1992 [in Ukrainian].
12. NAZARETYAN, Hagop. Civilization Crises in the Context of Universal History: Synerge-
tics, Psychology, and Futurology: A Monograph. Moscow: Per Se, 2001, 240 pp. [in Russian].
13. PAPAKIN, Heorhiy. Competition for the Ukrainian Crown in the XVIIIth Century: the First
Contenders. In Valeriy SMOLIY, ed.-in-chief, Early Modern Ukraine at the Crossroads of Civili-
www.etnolog.org.ua
IM
FE
14
zations, Cultures, States, and Regions. Kyiv: Institute of History of Ukraine, 2014, pp. 120–128
[in Ukrainian].
14. ROZOV, Nikolay. Geopolitics, Geo-economics and Geo-Culture: Relationship of Dynamic
Spheres in the History of Russia. In: Vladimir SOGRIN, ed. –in-chief, Social Sciences and the Con-
temporary World, 2011, 4, 107–121 [in Russian].
15. TURCHENKO, Halyna. Southern Ukraine at the Turn of Ages (1914–1922). Zaporizhzhia:
Prosvita, 2005, 324 pp. [in Ukrainian].
16. KHOBTA, Svitlana. The Image of a «Resident of the Borderland»: A Research Methodology
and Results. In: Hryhoriy Zadorozhnyi, ed.-in-chief, Bulletin of the Vasyl Karazin Kharkiv National
University. Kharkiv, 2010, no. 889, iss. 25: Sociological Studies of Contemporary Society: Methodo-
logy, Theory, Methods, pp. 87–91 [in Russian].
17. KUZIO, Taras, Andrew WILSON. Ukraine: Perestroika to Independence. London: Macmil-
lan, 1994 [in English].
SUmmary
The South of Ukraine is an extremely specific region. This is, first of all, the contact zone, the
range of the meeting of the Mediterranean and nomadic civilizations, the region of the coloniza-
tion processes, which have started long before the period of our era. Secondly, this is the terri-
tory of the Ukrainian Cossacks formation. It is the belligerent military community, which has
responded adequately to the challenge of the nomadic Steppe and cleared the space for new social
relations on this territory. Thirdly, it is an arena of active mixing of various ethnic communities
and the competition of various types of nationalism. Contacts and conflicts on this territory for
centuries have created a diverse mixture of borrowings and mutual misunderstandings, which
form the object of increased scientific interest.
The complex interweaving of various civilizational influences in combination with the histori-
cally determined ethno-cultural, linguistic, confessional diversity for many centuries has created
a society that is unstable in its conscious priorities in the South of Ukraine. It is difficult to
identify it by traditional features that have dominated in Ukrainian regional analytics for a long
time. Traditional Soviet vision of the Southern Ukraine region predominantly as an area of a new
familiarization, has not been useful for its study as a historically formed integrity with its own
ethno-genetic code, peculiarities of social stratification, socio-normative and political culture. The
scientific searches and established approaches with the domination of the narrative and the lack of
attempts to enter the history of the region into the global process of interaction of civilizations,
states, ethnic groups and cultures have been hindered.
The time has come for the transition to a new scientific language, which is devoid of linearity
in the approaches and simplified explanations. The latest trends in world history and the focus
on universalism of conceptual foundations, the emphasis on related stories and interstate, inte-
rethnic relations, captious attention to the borderline specificity of territories and societies should
be taken into account as much as possible.
Keywords: Historical Regionalistics, Southern Ukraine, civilizational boundary, regional
analy sis, borders.
www.etnolog.org.ua
IM
FE
|