Михайло Комаров як дослідник і популяризатор історії українського козацтва
У статті розглядається наукова діяльність М.Комарова на історичній ниві. Підкреслено його значну популяризацію історії українського козацтва. This article devoted to M. Komarov in the field of history. Has been emphased his activity in the popularization of the history of Ukrainian Cossacks....
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Чорноморська минувшина |
|---|---|
| Дата: | 2007 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інституту історії України НАН України
2007
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207020 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Михайло Комаров як дослідник і популяризатор історії українського козацтва / А. Мисечко // Чорноморська минувшина: Зб. наук. пр. — 2007. — Вип. 2. — С. 129-136. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-207020 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Мисечко, А. 2025-09-28T12:28:53Z 2007 Михайло Комаров як дослідник і популяризатор історії українського козацтва / А. Мисечко // Чорноморська минувшина: Зб. наук. пр. — 2007. — Вип. 2. — С. 129-136. — укр. 2519-2523 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207020 323.13 (=161.2)“18/19”(09) У статті розглядається наукова діяльність М.Комарова на історичній ниві. Підкреслено його значну популяризацію історії українського козацтва. This article devoted to M. Komarov in the field of history. Has been emphased his activity in the popularization of the history of Ukrainian Cossacks. uk Інституту історії України НАН України Чорноморська минувшина Статті Михайло Комаров як дослідник і популяризатор історії українського козацтва M.Komarov as o investigatorand popularizez of the Ukrainian Cossacks’ history Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Михайло Комаров як дослідник і популяризатор історії українського козацтва |
| spellingShingle |
Михайло Комаров як дослідник і популяризатор історії українського козацтва Мисечко, А. Статті |
| title_short |
Михайло Комаров як дослідник і популяризатор історії українського козацтва |
| title_full |
Михайло Комаров як дослідник і популяризатор історії українського козацтва |
| title_fullStr |
Михайло Комаров як дослідник і популяризатор історії українського козацтва |
| title_full_unstemmed |
Михайло Комаров як дослідник і популяризатор історії українського козацтва |
| title_sort |
михайло комаров як дослідник і популяризатор історії українського козацтва |
| author |
Мисечко, А. |
| author_facet |
Мисечко, А. |
| topic |
Статті |
| topic_facet |
Статті |
| publishDate |
2007 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Чорноморська минувшина |
| publisher |
Інституту історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
M.Komarov as o investigatorand popularizez of the Ukrainian Cossacks’ history |
| description |
У статті розглядається наукова діяльність М.Комарова на історичній ниві. Підкреслено його значну популяризацію історії українського козацтва.
This article devoted to M. Komarov in the field of history. Has been emphased his activity in the popularization of the history of Ukrainian Cossacks.
|
| issn |
2519-2523 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207020 |
| citation_txt |
Михайло Комаров як дослідник і популяризатор історії українського козацтва / А. Мисечко // Чорноморська минувшина: Зб. наук. пр. — 2007. — Вип. 2. — С. 129-136. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT misečkoa mihailokomarovâkdoslídnikípopulârizatorístorííukraínsʹkogokozactva AT misečkoa mkomarovasoinvestigatorandpopularizezoftheukrainiancossackshistory |
| first_indexed |
2025-11-25T23:55:47Z |
| last_indexed |
2025-11-25T23:55:47Z |
| _version_ |
1850591029553528832 |
| fulltext |
129
УДК 323.13 (=161.2)“18/19”(09)
Анатолій Мисечко
МИХАЙЛО КОМАРОВ ЯК ДОСЛІДНИК І ПОПУЛЯРИЗАТОР ІСТОРІЇ
УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА
В статті розглядається наукова діяльність М.Комарова на історичній ниві.
Підкреслено його значну популяризацію історії українського козацтва.
Ім'я Михайла Федоровича Комарова добре відоме серед дослідників
української літератури, драматургії, фольклору, бібліографії. Проте він
менш відомий як дослідник історії українського козацтва. Слід
зауважити, що він доклав чимало зусиль для вивчення українського
козацтва, збереження та популяризації його історії.
Народився відомий український культурно-громадський діяч 11
(23) січня 1844 р. в с. Дмитрівка Павлоградського повіту
Катеринославської губернії ( тепер Дніпропетровська область).
У 1867 р. після закінчення Катеринославської гімназії Михайло
Комаров поступив на правознавчий факультет Харківського
університету. Після його закінчення деякий час працював юристом в
Острозькому окружному суді (тепер Воронезька область Російської
федерації) присяжним повіреним, згодом адвокатом у Києві. З 1883 р.
був нотаріусом, спочатку в м. Умань, а потім в Одесі, де виявив себе як
визначний науковець та культурно-громадський діяч.
У своїх історичних – науково-популярних працях М. Комаров
широко використовував і застосовував народний фольклор, народні
думи та пісні, перекази та легенди, що стали основою для викладу його
історико-етнографічного матеріалу. З іншого боку, він як правник,
широко застосовував витяги з історичних документів, які лягли у
наукове підґрунтя його науково – популярних праць з історії
українського козацтва.
Тому історико–правові розвідки дослідника одяглися в шати
народно-фольклорного епосу, яким так захоплювався М. Комаров. Вони
були написані народною мовою, і стали доступними широким верствам
українського суспільства і надзвичайно популярними наприкінці ХІХ –
початку ХХ ст. Це було ще й необхідним з огляду на жорстку цензуру.
На сьогодні, серед наукових праць українських учених з історії
козацтва М. Комаров займає ще не досить вагоме місце. Проте він
доклав чималих зусиль до різнопланових досягнень української
історичної науки.
Одним із перших, хто звернув увагу на М.Комарова як дослідника
запорозького козацтва був Михайло Слабченко – відомий історик-
правник та історик-економіст з Одеси. Михайло Слабченко добре знав
130
Михайла Комарова ще зі студентських років і по роботі в “Українському
товаристві “Просвіта” в Одесі524.
Слід зазначити, що Михайло Слабченко будучи вже професором
Одеського Інституту Народної Освіти (ІНО) на ювілейному вечорі в
Одеському Науковому Товаристві (ОНТ), присвяченому роковинам М.
Комарова, виголосив доповідь по темі: “М. Комаров як історик”525. Слід
зауважити, що цей виступ, очевидно, відбувся на пленарному засіданні
(ОНТ) у 1928 р.
Це свідчить про те, що вже наприкінці 1920–х рр. актуальною
постала проблема дослідження науково-історичної та
популяризаторської праці Михайла Комарова як дослідника козацтва,
зокрема і на Півдні України.
Але на превеликий жаль ні опубліковану, ні рукописну працю
майбутнього академіка з Одеси не вдалося віднайти. Проте самі праці
М. Комарова, в тому числі видані в Одесі наприкінці ХІХ − початку ХХ
ст. збереглися і ми зможемо зробити їх короткий науковий аналіз.
Одним із перших історичних досліджень М. Комарова була
опублікована дума про “Саву Чалого” в “Екатеринославских губернских
ведомостях” в 1865 р.526.
Працюючи деякий час вчителем у с. Гаврилівка Ізюмського повіту
Харківської губернії та с. Неміщині Ново-Московського повіту
Катеринославської губернії він збирав народний фольклор на історичну
тематику. Ця перша спроба, тоді ще молодого науковця зацікавила
Південно-Західний відділ Російського Імператорського географічного
товариства у Києві.
Далі було кілька історичних досліджень про М. Костомарова і
Т.Шевченка, але основна кількість досліджень була на фольклорну та
літературну тематику, в якій домінувала козацька доба.
Одним із важливих доробків в історичних дослідженнях була
розвідка про Антона Головатого видана у Львові у 1891 р. у кількох
виданнях під назвою “Антін Головатий, запорозький депутат і кобзарь”,
підписана одним із його псевдонімів – М. Уманець. М. Комаров
підкреслював, що А. Головатий був не лише добрим військовим,
політиком і захисником прав козаків, але й те,що він сам грав добре на
бандурі, мав добрий голос й складав пісні. Очевидно, зацікавленість М.
Комарова козацьким фольклором і була значною мірою визначальною в
історичних дослідженнях автора.
Ще одним зацікавленням М. Комарова на фольклорно-історичну
тематику була публікація в “Киевской Старине” у 1895 р. матеріалу під
назвою “Запорожець Костянтин Віра”. Ця легендарна історія зацікавила
його тому, що до нього потрапив лист-скарга Констянтина Віри від
покійного одеського книгопродавця В. І. Білого датований 5.04.1874 р.
524 Мисечко А. І. З діяльності М. Слабченка в одеській „Просвіті” (1906 - 1909)// Академік Михайло
Єлисейович Слабченко. Наукова спадщина і життєвий шлях: Зб. ст. – Одеса, 1995. – С.36.
525 Заруба В. Історик держави і права України академік Михайло Слабченко (1882 - 1952). –
Дніпропетровськ, 2004 – С.129.
526 Сумцов Н. Ф. Современная малорусская этнография// КС. – 1895. - №5. – С. 197.
131
Костянтин Віра жив тоді під Одесою і помер на 105-му році життя. У
віршованій формі писане старовинним почерком ховалося прохання
старого запорожця про надання йому матеріальної допомоги. Лист
закінчувався підписом “Запорожець Костянтин Віра. Губернський
секретар.”. Цікаво, що К. Віра ще на початку 1870-х рр. заходив до М.
Савича − колишнього діяча Кирило–Мефодіївського товариства, який
тоді проживав в Одесі і, мав з ним довгі розмови. Очевидно, М. Савич
збирався опублікувати деякі історичні матеріали про козацьку
минувшину у Малоросійському збірнику, який так і не вийшов через
його смерть в Одесі у 1892 р. тому, швидше за все М. Комаров і
опублікував дещо з того, що мало вийти527.
На початку ХХ ст. Санкт-Петербурзьким видавництвом
“Благочинного товариства для видання дешевих книг”, яке було
утворено в столиці Російської імперії українською громадою в 1898 р.,
головою якого був Данило Мордовець – відомий історик і письменник,
видав дві історичні праці М. Комарова.
Це перш за все розширене та доповнене перевидання про Антона
Головатого528. Та надзвичайно важливою була книга про Богдана
Хмельницького, видана там же у 1901 р.
У популярній та доступній формі М. Комаров подав майже всю
історію України в книзі “Оповідання про Богдана Хмельницького”. Саме
постать Богдана Хмельницького, чи не єдину з українських гетьманів
шанувала тоді царська влада і, звичайно, цензура могла пропустити це
правдиво завуальоване українське видання. На основі фольклорного
матеріалу, пісень і дум він давав досить відверту характеристику Б.
Хмельницькому, пояснюючи сильні і слабкі сторони його діяльності.
Особливо ті дії, де народ не знаючи реальної ситуації, всі провини
покладав на гетьмана529.
Для того, щоб цензура пропустила книжку до друку, він висловив
скриту думку, що “декого лякало тільки, що в Московському Царстві
було тоді кріпацтво, але народ мав надію, що Україна зостанеться з
давніми своїми вільностями...”530. Він дотримувався тієї думки, що Б.
Хмельницький звертаючись до Московського царя Олексія
Михайловича благав його прийняти Україну під свою високу руку
наполягав: “що коли Цар не оборонить Україну, то українцям
доведеться шукати захисту у Турецького султана”531.
Таким чином, М. Комаров підкреслював думку про те, що у Б.
Хмельницького був історичний вибір. Він як справжній дослідник
народного фольклору у своїй книзі постійно ілюстрував історичні факти
своїми висновками підтверджуючи їх уривками із народних пісень,
прислів’їв і дум. Слід відзначити, що його книга ілюстрована
малюнками українських художників.
527 Комаров М. Запорожец Константин Вира // КС. – 1895. - №5. – С. 62.
528 Оповідання про Антона Головатого та про початок Чорноморського козацького війська. З
малюнками А.Ждахи. – С.Пб. – 1901. – 52 с.
529 Комаръ М. Оповідання про Богдана Хмельницького. – С.Пб,1901. – С. 71.
530 Там само. – С. 72.
531 Там само. – С. 72
132
В “Оповіданні про Антона Головатого” М. Комаров посилається на
спомини Г. Квітки–Основ’яненка про нього. І це є надзвичайно цінне
історичне джерело, оскільки А. Головатий товаришував з його батьком
Федором Івановичем Квіткою, бував не один раз у них вдома на хуторі
Основа (тепер м. Харків), і часто листувався з ним.532 М. Комаров
працював з історико-правовими документами, оскільки він подає
конкретні пункти проекту А.Головатого до Російського уряду про
реформування Запорозької Січі та цитує вислови російських
високопосадовців, зокрема, Г. Потьомкіна533.
Популяризуючи історію запорозьких козаків для простого народу
він писав простою народною мовою ілюструючи народними піснями та
думами, як і в інших своїх дослідженнях. Він навіть використав одну з
пісень А.Головатого про гірку долю Чорноморського козацтва.534
Книгу М.Комарова ілюстрував відомий не лише в Одесі, але й в
Україні художник Амвросій Ждаха, який вдало і вміло змалював сцени
життя А.Головатого та козацтва. Швидше за все, під враженням книги
та усних оповідань М. Комарова.
Варто зазначити, що, найбільш вагомим історичним доробком
М.Комарова була книга, видана на гроші фонду ім. Л. А.Смоленського,
який було створено в роки революції 1905–1907 рр. Одеською
“Просвітою”, почесним головою якої був М. Комаров.
Слід зауважити, що Л. Смоленський був професійним істориком,
випускником університету Св. Володимира у Києві, прекрасним
лектором та популяризатором козацької минувшини саме в Одесі. Він
“часто у своїх лекціях перед гімназистами підкреслював, що його рідну
Одесу заснували запорозькі козаки під назвою Хаджибей”535.
А в своїй громадській роботі М. Комаров практично наслідував
вже літнього і хворого Л. Смоленського, заступивши його на посаді
голови одеської української громади.
У своїй книзі “Про Запорожські вольності”, яка вийшла в Одесі
українською мовою у 1907 р., завдяки послабленням царату по
відношенню до української історії та культури й особливо мови, з
перших сторінок дослідження М. Комаров зазначає потребу її виходу.
Він зауважує, що більшість наших істориків “розповідають про
військовий устрій та про військові справи запорожців, а менше всього
про їх побут та домашні розпорядки”536, та підкреслює, що мало дійшло
правових документів із Запоріжжя, тому, “в житті своєму вони
правувалися тільки своїми з покон віку виробленими звичаями...
Найменш від од усього ми маємо звісток про земельні розпорядки у
запорожців”537.
532 Оповідання про Антона Головатого та про початок Чорноморського козацького війська.
“Благотворительное общество издания общеполезных и дешевих книг”. – С.Пб., 1901. – С.29.
533 Там само. – С.4.
534 Там само. – С. 38.
535 Чикаленко Є. Спогади (1861 − 1907). – Нью – Йорк: УВАН у США, 1955. – С.7.
536 Комаръ М. Про запорозькі вольності. – Одеса, 1907. – С.4.
537Там само. – С.4.
133
Тому він ставить собі за мету розкрити перш за все правовий та
земельний і господарчий аспекти у житті Запорожжя. Для цього М.
Комаров широко використовує, здебільшого, відомості із праць А.
Скальковського, Д.Яворницького і Д. Багалія.
М. Комаров, опираючись на вищеназваних фахівців та деякі
документи, доводить, вступаючи у певну полеміку з ними, що
запорожці дивилися на землю, як “на добро всенародне, котре
належить цілому війську запорозькому і через се ніхто у їх не мав землі
на праві особистої або приватної власності”538.
Тому, з одного боку, вони мало займалися землеробством, а з
іншого, − через часті татарські набіги. Натомість, на думку М.
Комарова вони компенсували цю діяльність випасом великої кількості
худоби, мисливством та рибальством. Усі угіддя щороку ділили по
жеребу, але за старшинським принципом – спочатку старшина, далі
духовенство, а на завершення козацтво.
Хоча, визнає М. Комаров, посилаючись на спогади старого козака:
„Запорозький Кош нікому не боронив користуватись землею, бо землі
було багато”539. Бувало, що за військові або господарські заслуги, Кіш
надавав документи на право володіння землею. Але як правило у
документі завжди наголошувалося, що надається: “...впредь до
розгляду, або впредь ласки військової”540.
Надзвичайно коректно М. Комаров підводить до проблеми
націоналізації землі ідею, яку тоді так поширювали різні соціалістичні
партії. Він зазначав: “щось подібного до націоналізації було і на
Запорожжі, бо там уся земля належала цілому війську, і запорозький
кіш був єдиний власник і хазяїн землі і наділяв вольності її для ужитку
тим, хто мав у ній потребу. Звичайно, що це не було визначено, саме
життя виробило такий спосіб володіння землею, все держалося тільки
звичаєм і, певне, що були ухилки від цього, але в спільних рисах
проводилась та сама думка, що земля повинна належати цілому
народові, і можна було-б сподіватися, що коли-б життя запорожців і на
дальше розвивалося самостійно, то заведений у їх спосіб володіння
землею розвився б у всіх подробицях і дав би може пишний розцвіт”.541
Проте образно зазначає автор, що “Вже давно московський уряд
важким духом дихав на Запорожжя. Воно держалося поки тим, що
запорозьке військо було потрібне для війни з турками і татарами, але
як Москва за підмогою запорожців збила пиху турецькому султанові і
приборкала татар, тоді московський уряд задумав знищити Запорожжя
і в 1775 р. воно було зруйноване. В маніфесті цариці Катерини ІІ,
виданому з приводу зруйнування Запорожжя, уряд найголовніше
обвинувачував запорожців в тім, що вони почали присвоювати собі
землі, неначе ті землі здавна їм належали, що в останні роки вони стали
приймати до себе не тільки утікачів, а й людей сімейних, щоб завести у
538 Комарь М. Про запорозькі вольності. – С.22.
539Там само. – С.25.
540 Там само. – С. 26.
541 Там само. – С. 27.
134
себе власне хліборобство, а заводячи своє хліборобство, вони не
розривають свою незалежність від престолу, маючи на думці скласти в
государстві зовсім незалежну країну під своїм власним орудуванням. З
цього ми бачимо, що найголовнішою причиною зруйнування
Запорожжя було те, що запорожці стояли за свою автономію, а їх вільне
життя, їх рівенство і братерство було сіллю в оці тодішньому урядові. Та
не мало вагу і те, що, як побачимо далі, російське панство вже ласилось
на роскішні запорожські землі”542.
Після наведення основних причин невдоволення царатом існування
Січі автор описує її ліквідацію. Наслідки полягають у тому, що “Всі
землі запорозькі, уряд одібрав від запорожців і став роздавати щедро
московським панам...”543. Далі, посилаючись на Д. Багалія, автор
документально доводить скільки і кому були даровані запорозькі
вольності, які вони здобували, “своєю кровію поливали, своїми кістками
городили”544. Всі документальні докази М. Комаров густо підтверджує
народним фольклором.
А далі доходить до висновку, що: “Таким побутом пани не тільки
опанували усю запорозьку землю, а ще й людей вільних стали
повертати у кріпацьку неволю”545.
І, найголовніше, що підкреслює М. Комаров це те, що царський
уряд робив усе можливе, щоб винищити вільний дух Запорожжя, яке
ще не так давно жило у степах, що не дурно звались вольностями, не
зосталося і сліду славного Запорожжя546.
У цій книзі М. Комаров показав себе не тільки добрим дослідником
історії Запорізької Січі, але й правових, господарчих, земельних відносин на
вільних козацьких землях. Він виявився ще більшим популяризатором
козацької соціальної справедливості на історичному прикладі українського
народу, порівнюючи його з іншими вільними народами.
Слід зазначити, що популяризаторська діяльність історії козацтва
М. Комарова виявилась не менш плідною.
У своїх етнографічних і фольклорних дослідженнях він
відокремлював елементи козацької героїки та слави, буденність і
злиденність козацької долі, історію звитяг і занепаду козацтва. М.
Комаров був ще й добрим та вмілим популяризатором козацької історії.
Він часто виступав на зібраннях одеської “Громади” та “Просвіти”
не тільки з літературними та фольклорними доповідями, але ще й з
історичними. Про це свідчать не лише звіти одеської “Просвіти”547, але
й один із листів відомого українського діяча та благодійника, тісно
пов’язаного з українськими товариствами Одеси – Євгена Чикаленка,
який у своєму листі писав до М. Комарова: “... чув, що він прочитав
дуже гарний реферат про “Запорозькі вольності...” – і, просив надати
542 Там само. – С. 28.
543 Там само – С.30.
544 Там само. – С.30.
545 Там само – С. 36.
546 Там само. – С. 37.
547 Мисечко А. Український рух в Одесі наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. (До 100−ліття
Одеської “Просвіти”). – Одеса: Друк, 2006. – 162 с.
135
його до друку в Києві у “Громадській думці”, − одній із перших
українських газет, яка виходила в першій половині 1906 р.548 .
Є. Чикаленко чекав на історико-популярні розвідки М. Комарова,
напередодні революції про одержав “Оповідання про Антона
головатого” 06.05.1901 р. із с. Кононівна: “дякую не за те, що Ви мені
його прислали, а за те, що написали його. У нас так мало історичних
книжок, народ наш так мало відає про минуле, що й така мала
книжечка матиме велике значення; дай Боже, щоб швидше виходив
“Богдан”, бо вітер тепер перемінився і його можуть затримати”.549
Наскільки популярними були історичні видання М. Комарова свідчать
листи, надіслані до нього із різних куточків України та за її меж.
Ще від 10. 10. 1903 р. у своєму листі з Києва В. Степаненко
сповіщав, що книжка М. Комарова про А. Головатого “так йде в
продажі – як і кожна найкраща книжка”550.
Надходили книги історичного змісту М. Комарова також до
висланих до Сибіру, та до різних міст України, зокрема, у Чернігів до
Андрія Шелухина551.
Популяризувала історичні розвідки М. Комарова й одеська преса та
“Киевская старина”552. Його популяризаторська діяльність саме на історичну
тему про козацтво була відбита в пресі по всій Україні. Про історичні праці
М. Комарова писали ще й газети “Рада” (Київ), часопис “Рідний край”
(Полтава − Київ), газети “Волынь” (Житомир), “Югъ” (Херсон), “Областные
Въедомости” (Катеринодар – тепер Краснодар), “Полтавские Губернские
Ведомости”. Крім цього були публікації в російській столичній пресі та
галицьких часописах в Австро-Угорщині553.
Досить важливим внеском М. Комарова у популяризацію історії
козацтва були і його переклади українською мовою, як наукових праць
так і художніх творів на історико−козацьку тематику. Так, наприклад,
він переклав безсмертну повість М. Гоголя “Тарас Бульба”, ще у 1910 р.,
яка була надрукована в одеській друкарні Ю. Фесенка, в якій часто
друкувалися його книги.
М. Комаров був високо обізнаним не лише у фольклорній,
бібліографічній та історичній ниві, він був блискучим культурологом та
мистецтвознавцем. До нього зверталися численні скульптори, письменники
та художники за порадою та допомогою, як до фахівця. Про це свідчать
численні листи до нього митців з приводу будівництва багатьох
пам’ятників визначних письменників, які прославляти козаччину, та з
історії українського козацтва взагалі. Перш за все, він був фахівцем-
консультантом, та організатором будівництва пам’ятника родоначальнику
548 Одеська державна наукова бібліотека ім. М.Горького. Відділ рукописів (далі − ОДНБ.ВР). –
Ф. 28. – Спр. 488. – Арк. 859.
549 ОДНБ.ВР. – Ф. 28/9. – Спр. 488. Листи Є. Чикаленко. – Арк. 801.
550 ОДНБ. ВР. – Ф. 28.– Спр. – 486. Листи до В. Степаненка. – Арк. 48.
551 ОДНБ.ВР. – Ф. 28/10. – Спр. 489. Листи А. Шелухина – Арк. 859.
552 КС. – 1902. - №1. – с. 55.
553 Видатний українській бібліограф Михайло Федорович Комаров (1844 - 1913) Матеріали до
круглого столу //Відбиток з журналу: Известия Одесского библиографического общества. −
1913. − Т. 2. − Вып. 7. – Одеса. – 1999.
136
нової української літератури у Полтаві І. П. Котляревському.554 М. Комаров
був одним із чільних порадників в установленні пам’ятника до 100-річчя
переселення Чорноморського козацького війська на Кубань на березі
Керченської протоки на півострові Тамань у 1892 р.
Михайло Федорович Комаров був одним з організаторів
установлення пам’ятника Т. Г. Шевченку у Києві, який царська влада
не дозволила відкрити.
Це є ще одна із ланок його громадсько–політичної та культурно–
історичної діяльності направленої на популяризацію історії
українського козацтва.
На окрему увагу ще заслуговує наукова діяльність М. Комарова як
консультанта з мовних, бібліографічних, фольклорно-етнографічних, та
історичних праць інших дослідників українського козацтва, зокрема, Д. І.
Яворницького. Його вплив на Дмитра Івановича Яворницького був
незаперечним про що свідчить численна кореспонденція між ними. В листі
від 22. 04. 1999 р. він дякував М. Комарову за щирий і прихильний лист.
Повідомляв, що надіслав рукопис оповідання “Максим Микитович Вітряк”, і
просив відредагувати та дати правдиву оцінку555.
Він писав: “Пам’ятайте те, що як мій твір нікчемний, то я тим і
скінчу, - більше такого не писатиму; а як що Ви признаєте його добрим,
то я ще попробую себе і на історичній хроніці доби кошового Сірка.”556.
Очевидно відповідь була позитивною, тому, що незабаром Д.
Яворницький в одному зі своїх листів у травні 1899 р. просив М.
Комарова прочитати чернетку про отамана Сірка557.
Таким чином, виходячи із вищесказаного, ми можемо говорити про
те, що М. Ф. Комаров був не лише оригінальним та цілеспрямованим
дослідником українського козацтва, але й визнаним популяризатором
його кількасотлітнього існування в другій половині ХІХ - початку ХХ ст.
У його працях висунуті досить важливі постулати військового життя та
господарської діяльності, внесено чіткі патріотично − спрямовані ідеї в
житті Запоріжжя та окремих лідерів−ватажків козацтва. Це є
надзвичайно важливим і показовим для сьогодення.
Не дивлячись на більш як столітній період виходу низки його
історичних праць, М. Ф. Комаров залишається унікальним та
актуальним дослідником з Одеси не лише історії українського козацтва,
але й цілої низки українознавчих досліджень.
Anatoly Mysechko
M.Komarov as o investigatorand popularizez of the Ukrainian Cossacks’ history
This article devoted to M. Komarov in the field of history. Has been emphased his
activity in the popularization of the history of Ukrainian Cossacks.
554 Мисечко А. Про участь одеситів у відкритті пам’ятника І.П.Котляревському в Полтаві//
Іван Котляревський та українська культура ХІХ − ХХ ст.:Зб. наук. ст.- 2005. − С.49−52.
555 ОДНБ. – Ф. 28/10. – Спр. 489. Листи Д. Яворницького. – Арк. 892.
Там само. – С. 891.
556 Там само. – С. 892.
557 Там само. – С. 891.
|