Особливості формування населення Одеси (кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.)
Розвиток Одеси в досліджуваний період мав низку специфічних особливостей, які виділяли її серед інших міст Російської імперії. Перспективи причорноморського торгового порту та чисельні урядові пільги для жителів сприяли швидкому заселенню міста. Міське населення формувалось із представників різних е...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Чорноморська минувшина |
|---|---|
| Datum: | 2007 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інституту історії України НАН України
2007
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207030 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Особливості формування населення Одеси (кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.) / Н. Діанова // Чорноморська минувшина: Зб. наук. пр. — 2007. — Вип. 2. — С. 50-61. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-207030 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Діанова, Н. 2025-09-28T12:29:50Z 2007 Особливості формування населення Одеси (кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.) / Н. Діанова // Чорноморська минувшина: Зб. наук. пр. — 2007. — Вип. 2. — С. 50-61. — укр. 2519-2523 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207030 94:314.727.2 (477.7)"1775/1861"(043.5) Розвиток Одеси в досліджуваний період мав низку специфічних особливостей, які виділяли її серед інших міст Російської імперії. Перспективи причорноморського торгового порту та чисельні урядові пільги для жителів сприяли швидкому заселенню міста. Міське населення формувалось із представників різних етнічних груп і віросповідань: жителів околиць, переселенців із інших російських губерній, селян-втікачів, іноземних колоністів. Стрімкий економічний розвиток Одеси перетворив її в середині ХІХ в. на розвинуте європейське місто, яке займало третє місце в Росії за чисельністю населення. The development of Odesa during the searching period had some specific peculiarities, which distinguished the city from other cities of Russian Empire. The outlooks of development of the port of Odesa and a lot of privileges by the government for the inhabitants promoted populating of the city. The sources of forming population were represented with of different social groups: inhabitants of environs, migrants from another Russian province, runaway bond peasants, foreign colonists. Impetuous economical developmant of Odesa transformed the city in the middle of XIXth century in one of the most prosperous European city, occupied the 3 place with the quantity of population in Russia. uk Інституту історії України НАН України Чорноморська минувшина Статті Особливості формування населення Одеси (кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.) The peculiarities of formation Odesa’s population at the end of XVIII th century – in the first half of XIXth Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Особливості формування населення Одеси (кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.) |
| spellingShingle |
Особливості формування населення Одеси (кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.) Діанова, Н. Статті |
| title_short |
Особливості формування населення Одеси (кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.) |
| title_full |
Особливості формування населення Одеси (кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.) |
| title_fullStr |
Особливості формування населення Одеси (кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.) |
| title_full_unstemmed |
Особливості формування населення Одеси (кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.) |
| title_sort |
особливості формування населення одеси (кінець хvііі – перша половина хіх ст.) |
| author |
Діанова, Н. |
| author_facet |
Діанова, Н. |
| topic |
Статті |
| topic_facet |
Статті |
| publishDate |
2007 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Чорноморська минувшина |
| publisher |
Інституту історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
The peculiarities of formation Odesa’s population at the end of XVIII th century – in the first half of XIXth |
| description |
Розвиток Одеси в досліджуваний період мав низку специфічних особливостей, які виділяли її серед інших міст Російської імперії. Перспективи причорноморського торгового порту та чисельні урядові пільги для жителів сприяли швидкому заселенню міста. Міське населення формувалось із представників різних етнічних груп і віросповідань: жителів околиць, переселенців із інших російських губерній, селян-втікачів, іноземних колоністів. Стрімкий економічний розвиток Одеси перетворив її в середині ХІХ в. на розвинуте європейське місто, яке займало третє місце в Росії за чисельністю населення.
The development of Odesa during the searching period had some specific peculiarities, which distinguished the city from other cities of Russian Empire. The outlooks of development of the port of Odesa and a lot of privileges by the government for the inhabitants promoted populating of the city. The sources of forming population were represented with of different social groups: inhabitants of environs, migrants from another Russian province, runaway bond peasants, foreign colonists. Impetuous economical developmant of Odesa transformed the city in the middle of XIXth century in one of the most prosperous European city, occupied the 3 place with the quantity of population in Russia.
|
| issn |
2519-2523 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207030 |
| citation_txt |
Особливості формування населення Одеси (кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.) / Н. Діанова // Чорноморська минувшина: Зб. наук. пр. — 2007. — Вип. 2. — С. 50-61. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT díanovan osoblivostíformuvannânaselennâodesikínecʹhvíííperšapolovinahíhst AT díanovan thepeculiaritiesofformationodesaspopulationattheendofxviiithcenturyinthefirsthalfofxixth |
| first_indexed |
2025-11-27T07:56:40Z |
| last_indexed |
2025-11-27T07:56:40Z |
| _version_ |
1850804457345908736 |
| fulltext |
50
УДК 94:314.727.2 (477.7)"1775/1861"(043.5)
Наталя Діанова
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ ОДЕСИ
(кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.)
Розвиток Одеси в досліджуваний період мав низку специфічних особливостей, які
виділяли її серед інших міст Російської імперії. Перспективи причорноморського торгового
порту та чисельні урядові пільги для жителів сприяли швидкому заселенню міста.
Міське населення формувалось із представників різних етнічних груп і віросповідань:
жителів околиць, переселенців із інших російських губерній, селян-втікачів, іноземних
колоністів. Стрімкий економічний розвиток Одеси перетворив її в середині ХІХ в. на
розвинуте європейське місто, яке займало третє місце в Росії за чисельністю населення.
Історія заснування, заселення та розвитку Одеси в зазначений період
має певні особливості, що принципово відрізняють її від інших міст
Російської імперії. Тому ця проблема приваблювала до себе увагу значної
кількості істориків ХІХ ст., зокрема, А. Скальковського, Д. Атлас, А.
Маркевича, В. Надлера, А. Шмідта; дослідників ХХ-ХХІ ст.: О. Дружиніної,
О. Болдирєва, А. Бачинського, В. Ващенка, Т. Гончарука, І. Сапожникова
та ін.Їх точки зору стосовно дати заснування міста, специфіки його
заселення та економічного піднесення не завжди співпадають, проте усі
вони визнають феномен розвитку міста у дореформений період.
Тривалий час в історіографії панувала традиційна точка зору щодо
дати заснування Одеси, започаткована А. Скальковським182. Його
концепція базувалася на включенні південноукраїнських земель, в тому
числі й фортеці Хаджибей, до складу Росії. Передісторію Одеси автор
пов’язував із Хаджибеєм періоду 1789-1793 рр., на основі якого у 1794 р.
з монаршої волі Катерини ІІ й було засноване місто. Ця версія викликає
суттєві заперечення у деяких сучасних українських істориків. Зокрема,
одеський дослідник О. Болдирєв розцінював офіційну дату заснування
Одеси як певну умовність. Указ Катерини ІІ від 27 травня 1794 р. він
вважав юридичною підставою для будівництва в реально існуючому
населеному пункті Гаджибей, заснованому в 90-х рр. XIV ст., військової
гавані та купецької пристані. Місто Одеса, на думку автора, нараховує
понад 600 років 183. Його погляди поділяє Ю. Мицик, який піддав різкій
критиці так звані "ювілейні" твори істориків ХІХ ст. як спробу
фальсифікації віку південноукраїнських міст. Посилаючись на джерела
він теж відстоює позицію, що Одеса (Хаджибей) нараховує близько 600
років 184.
Дискусії науковців торкаються й процесу заселення міста. Погляди
більшості дослідників цієї теми були зосереджені на переселенні до
південного регіону іноземних колоністів та вихідців із внутрішніх
губерній Російської імперії. При цьому недостатня увага приділялася тій
групі жителів, на землях проживання яких було заснована Одеса.
182 Скальковский А. Первое тридцатилетие истории города Одессы. 1793-1823. – Одесса, 1837.
183 Болдирєв О. Одесі – 600. Історичний нарис. – Одеса: Юг, 1994.
184 Мицик Ю. А. Оригінальна теорія виникнення Катеринослава історика початку ХІХ ст. //
Південна Україна XVIII-XIX століття. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної
України ЗДУ. – Запоріжжя: РА "Тандем-У", 2001. – С. 219-223.
51
Задовго до приєднання південноукраїнських земель до складу
Російської імперії там уже проживала значна кількість українського та
російського населення. Французький військовий інженер Лафіт-Клаве,
відвідавши Північне Причорномор’я у 1780-х рр., стверджував, що там
досить розвинені комунікаційна та фортифікаційна системи й воно
зовсім не виглядає "диким полем". Деякі його райони, зокрема, околиці
Хаджибею, були досить густо заселені185.
У селах, розташованих поблизу Одеси: Куяльнику, Нерубайському,
Великому Дальнику, Прилиманському та інших дослідники знайшли
значну кількість православних могил, які свідчать про існування тут
козацьких поселень ще у 70-90-х рр. XVIII ст. Чисельні кам’яні
пам’ятники дозволяють конкретизувати місце знаходження козацьких
хуторів у Буго-Дністровському межиріччі. Православне населення цього
регіону було настільки значним, що його церковні єпархії виділялися у
титулі молдавських митрополитів під спеціальною назвою: "всего
владения Украинского" (1777 р.), а пізніше – "всея Украины" (1782-
1783)186. У 1779 р., отримавши дозвіл турецького уряду, козаки
оселилися на околицях Хаджибею, а після закінчення російсько-
турецької війни 1787-1791 рр. стали одними з перших жителів міста
187. О. Маркевич писав, що околиці фортеці були густо заселені ще у 70-
80-ті рр. XVIII ст. Переважну більшість серед проживаючого там
населення становили українці. Вони були досить заможними,
займалися сільським господарством, городництвом, рибальством,
видобутком солі з лиманів і вели жваву торгівлю, поставляючи в
Хаджибей продукти харчування 188. Частина з них згодом переселилася
до міста, яке за розпорядженням російського уряду будувалося на місці
колишньої фортеці. На постійне проживання в Одесі залишилися й
козаки, що звільнились з Чорноморської гребної флотилії Й. Дерибаса та
вихідцями із Задунайської Січі 189.
Процес формування міського населення супроводжувався певними
тенденціями. За розпорядженням уряду до міста переселялися жителі з
українських і російських губерній. Російське населення міста сформувалося,
здебільшого, із ремісників, купців і селян, які переселились із різних регіонів
Росії та Молдавії. Певну його частину презентували колишні російські
солдати і офіцери, які оселитись тут після завершення служби. Досить
чисельними були розкольники, які після геополітичних змін кінця XVIII ст.
опинилися в межах Російської імперії.
185 Сапожников І. В. Хаджибей та Північне Причорномор’я 1780-х років.–Іллічівськ, 1999. – С. 43-45.
186 Сапожников И. В., Сапожникова Г. В. Запорожские и черноморские казаки в Хаджибее и
Одессе. – Одесса: ОКФА, 1998. – С. 18, 24.
187 Присоединения Крыма к России: Рескрипты, письма, реляции, донесения: В 4 т. /Под
ред. Н. Ф. Дубровина. – С.Пб., 1887. – Т. 3: 1779-1780 гг. – С. 166.
188 Маркевич А. И. Торговля и торговая промышленность // Історія Хаджибея (Одеси) 1415-1795
рр. в документах /За ред. Т. Г. Гончарука. – Одеса: Астропринт, 2000. – С. 126.
189 Бачинський А. Д. Хаджибей-Одеса і українське козацтво // Тези доповідей міжнародної
науково-теоретичної конференції 6-8 вересня 1994 року. – Одеса, 1994. – Ч. 1. – С. 50;
Бачинський А. Д. Січ Задунайська. 1775-1828.–Одеса: Гермес, 1994. – С. 103.
52
Інша тенденція полягала в заселенні міст селянами-утікачами в
процесі народної колонізації. При цьому спостерігалися деякі
особливості. По-перше, відбувалось стихійне заселення Одеси збіглими
кріпаками, які на території Південної України з відома урядових осіб
ставали вільними. В. Надлер вважав, що населення Одеси складалося і
зростало нерідко всупереч волі уряду і всі його намагання якось
організувати та привести до порядку цю різнобарвну і занадто рухливу
хвилю людей, серед яких були селяни-втікачі та різного роду
авантюристи, не давали позитивних наслідків 190.
Підтвердження того факту, що селяни-кріпаки, які тікали до Одеси
ставали там вільними, знаходимо у спогадах Ф. Вігеля191. Він
висловлював досить песимістичні погляди щодо “недалекоглядної та
нерозумної політики Г. Потьомкіна, внаслідок якої бродяги та селяни-
втікачі із поміщицьких маєтків усієї Росії ставали корінними жителями
Одеси”. Вже наприкінці ХVІІІ ст. в Одесі проживало близько трьох
тисяч колишніх кріпаків 192.
Друга особливість формування міського населення полягала у тому,
що воно отримало від уряду значну низку пільг і привілеїв, чого не було в
інших регіонах Російської імперії. Міщани могли вільно займатись
ремеслами і торгівлею. У законодавчих актах знаходимо документи, де
зазначено пільги вітчизняним та іноземним ремісникам і купцям. Серед
них: надання вигідних кредитів, відведення зручних місць для
будівництва фабрик і заводів, звільнення від податків тощо193. Це значно
сприяло зростанню чисельності жителів міста і його економічному
піднесенню.
Важливу роль в освоєнні південноукраїнських земель уряд відводив
іноземним колоністам, яких запрошував поселитися в містах регіону.
Указ Катерини ІІ від 19 квітня 1795 р. проголошував для них низку
пільг: будівництво кам’яного житла для тимчасового проживання,
кредити на потреби господарства у розмірі 100-150 крб., свободу
віросповідання, будівництво церков, звільнення від податків на 10 років
тощо 194. В Одесі селилась значна кількість іноземців, серед яких були
представники самих різних етносів і віросповідань, зокрема: греки, німці,
болгари, італійці, французи, серби, євреї та багато інших. Їх чисельність
продовжувала зростати і в середині ХІХ ст. Так у 1849 р. тут проживало
4033 іноземця 195, а у 1858 р. їх кількість збільшилась до 4 197 осіб 196.
А. Шмідт, явно перебільшуючи значення іноземних переселенців у
житті міста, з прикрістю писав, що Одеса стала не російським містом, а
190 Надлер В. К. К изучению истории г. Одессы. – Одесса: Тип. Кирхнера, 1893. – С. 4.
191 Вигель Ф. Ф. Записки. – М.: Изд. Русск. архива, 1892. – Ч. 6. –С. 102, 186.
192 Герлігі П. Одеса: Історія міста, 1794-1914. – К.: Критика, 1999. – С. 26.
193 Полное собрание законов Российской империи. Собрание первое (далі – ПСЗРИ.І). – Т. XVI.
– № 12 099; Т. XХІІІ. – № 17 392; Т. XХХIХ. – № 29 910, № 30 115.
194 ПСЗРИ.І. – Т. XХІІІ. – С.Пб., 1830. – № 17 320.
195 Военно-статистическое обозрение Российской империи. – С.Пб.,1849. – Т. 11. – Ч.1.
Херсонская губерния. – С. 189-195.
196 Державний архів Одеської області (далі − ДАОО). – Ф. 3 – Оп. 1. – Спр. 54. – Арк. 67.
53
містом, що знаходилося на російській землі, в якому іноземці
впровадили свою торгівлю і суспільне життя197 .
Надзвичайно строкатий склад міського населення створював певну
напругу в соціальних відносинах. Сучасники зазначали відсутність
єдиної громадської спільноти. Жителі формували свої сфери
соціального спілкування переважно в межах етнічних груп198. Проте
до аристократичного кола Одеси, яке очолював генерал-губернатор М.
Воронцов, входили представники різних етносів, зокрема, російські й
польські дворяни та багаті іноземні негоціанти, серед яких виділялись
греки: Родоконакі, Маразлі, Раллі, Маврокордато, Папудов, Заріффі,
італієць Порро та німець Масс199 .
Іноземці в Одесі відігравали роль провідних негоціантів, майстрів у
ремісничих цехах, фахівців у галузі медицини, освіти. Вихідців із
європейських країн вабили перспективи щойно розбудованого
причорноморського порту. Не дивно, що у 1799 р. зі 208 одеських
купців 126 прибули із-за кордону і 82 були росіянами200 .
Статистичні дані свідчать, що найбільша кількість іноземних
купців оселилась саме в Одесі. Якщо в Таганрозі, який намагався
конкурувати з Одесою в плані міжнародної торгівлі, у 1820 р.
нараховувалось 15 купців І гільдії, 7 купців ІІ гільдії і 126 – ІІІ, то в
Одесі в цей час було зафіксовано 95 купців лише І-ї гільдії, 44 з яких –
іноземці201.
Вагому роль у зовнішній торгівлі, зокрема, у справі зернового
експорту, відігравали грецькі купці. Найбільшою в Одесі експортно-
імпортною компанією була фірма братів Раллі, яка процвітала з 1815 по
1861 рр. і мала значний вплив у міжнародній торгівлі. У 1850 р. вона
відкрила Одеський торговий дім – один із найбільших у місті 202.
Грецькі купці стали піонерами банківської справи не лише в Одесі, але
і в Росії в цілому. Саме грецькі капітали відіграли провідну роль при
заснуванні у 1806 р. Одеської державної облікової контори, яка була
одним із небагатьох органів кредитування торгівлі в Росії. Греки
сприяли і створенню Біржової зали, яка у 1819 р. була реорганізована в
Одеську контору державного комерційного банку, що проводив
кредитування зовнішньої торгівлі. Поряд із офіційними кредитними
закладами діяли й приватні банкіри, які давали в борг під великі
відсотки значні суми грошей. Деякі купці вкладали свої капітали у
землеволодіння, підприємництво, розвиток водного транспорту тощо203.
197Шмидт А. Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами генерального штаба.
Херсонская губерния. – С.Пб.: Военная типография, 1863. – Ч. 1. – С. 538.
198 Маркевич А. И. Еще слова два о жизни в Одессе // Одесский альманах на 1839 год. –
Одесса, 1839. – С. 485; Герлігі П. Одеса ... – С. 131.
199 Скальковский К. Воспоминания молодости: По морю житейскому, 1843 - 1869. – С.Пб.:
Тип. А. Суворина, 1906. – С. 19.
200 ДАОО. – Ф. 4. – Оп. 4. – Спр. 153. – Арк. 153.
201 Російський державний історичний архів (далі – РДІА). – Ф. 18. – Оп. 4. – Спр. 163. – Арк.
85, 145-147.
202 ДАОО. – Ф. 2. – Оп. 1. – Спр. 237. – Арк. 2.
203 Пятигорский Г. М. Греческие переселенцы в Одессе в конце XVIII – первой трети ХІХ
веков // Из истории языка и культуры стран Центральной и Юго-Восточной Европы. – М.:
54
Греки зарекомендували і себе хорошими ремісниками, створюючи
у 1806 р. окремий цех суднобудування.
Одеса стала найважливішим осередком грецької освіти і культури
на півдні України. Тут діяла низка шкіл та училищ, серед яких особливо
виділялося Грецьке комерційне училище, яке стало одним із самих
визначних навчальних закладів того часу.
Центром духовності одеських греків став храм Святої Трійці, який
був закладений у 1795 р. у грецькому форштадті. На її будівництво
Катерина ІІ виділила 2 тис. крб. із державних коштів, що свідчить про її
прихильність до грецьких переселенців. Крім цього архімандрит Діонісій з
дозволу митрополита зібрав серед знатних греків у різних містах
Російської імперії ще 2 250 крб.
Не дивлячись на досить сприятливі умови, будівництво не змогли
завершити за три роки, як планувалося. Більш того, в 1803 р. на прохання
прихожан воно було перенесено на середину кварталу, де й тепер
знаходиться Грецька церква. Лише в лютому 1808 р. священик Петро
Куницький доповів Катеринославській Консисторії про готовність до
освячення новозбудованого греками храму Святої Трійці, яке відбулося
навесні 1808 р. Цей храм завжди відігравав важливу роль у духовному
житті міста. Завдяки щедрій підтримці своїх парафіян, він швидко
розростався. Дещо згодом, у вересні 1873 р., напередодні приїзду до Одеси
грецької королеви, церква отримала дозвіл на побудову на своїй території
Грецького жіночого училища, яке було закладено самою королевою на розі
сучасних Катерининської та Успенської вулиць. Взагалі Грецька церква
єдина з перших православних храмів, пройшовши всі випробовування не
лише збереглася до сьогодні, але й залишилася одним із центрів духовної
культури міста 204 .
Ліберальна політика, яка панувала в місті, сприятливі умови для
національно-патріотичної діяльності, активність грецької общини привели
до того, що у 1814 р. в Одесі виникла таємна революційна організація
"Філікі Етерія" (Дружнє товариство). Її засновниками були М. Скуфас, Е.
Ксанфос та А. Цакалов. Ця патріотична організація відіграла значну роль
у розвитку національно-визвольного руху в Греції 205.
Завдяки активній діяльності греків Одеси, які згуртувалися навколо
визначного авторитета в галузі історії Давньої Греції А. Панагіодора-
Ніковулоса склалися передумови для виникнення нової для Росії науки –
античної археології. Важливу роль відіграли греки у діяльності
Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей, до складу
членів-засновників якого увійшов А. Стурдза. Він же й став першим віце-
президентом Товариства. Дійсними його членами були М. Палеолог, А.
Негрі, К. Ікономос С. Дестуніс, А. Панагіодор-Ніковул та інші206. Таким
Наука, 1985. – С. 51-52.
204Діанова Н. М. Історія релігії та церкви в Україні: Навчальний посібник до спеціального курсу для
студентів історичного факультету. Частина перша: ІХ-ХІХ ст. – Одеса, 2006. – С. 82-83.
205Мазаракіс-Еніан І. К. Філікі Етерія // Музей Філікі Етерія. Одеса. Історичні нариси. –
Афіни, 1994. – С. 71.
206 Дьомін О. Б. Одеса та грецька історична наука (ХІХ – початок ХХ ст.) // Записки
історичного факультету /ОДУ ім.І.І.Мечникова. –Одеса, 1999. – Вип. 8. – С. 172, 175.
55
чином, представники грецької спільноти зробили свій внесок у розвиток
російської історичної науки, деякі з них стали відомими грецькими
істориками (С. Куманідис, П. Ламбро, К. Ікономос, В. Лагус та ін.).
Значну кількість серед іноземних переселенців Одеси становили
німці, які займались підприємництвом, торгівлею, технічною творчістю
та ремеслами. Серед найбагатших купців, чиї торгові дома
користувалися великим авторитетом були представники німецької
общини, зокрема Л. Філіберт, В. Вагнер, А. Полнер та І. Вальба 207.
Дехто вкладав свої капітали у розвиток промисловості. Так Карл
Эдвард Фальк у 1844 р. відкрив в Одесі ливарний завод, а Мільнер у
1857 р. – підприємство по виготовленню чавуну.
Німці зарекомендували себе як хороші ремісники. Вони були
вправними ковалями, столярами, слюсарями, теслярами, булочниками,
майстрами по виготовленню ковбас тощо. А. Скальковський дав високу
оцінку німецьким ремісникам, які створили в містах ремісничі колонії, де
були представлені всі види ремесел 208 . Найбільші із них були в Одесі та
Олександрівську. Німецькі ремісники, які поселилися в Одесі,
об’єднувалися у цехи і заселяли виділені їм ділянки землі, внаслідок чого і
виникла Реміснича вулиця. В 1835 р. у місті нараховувалось 135 сімей
ремісників. Дев’ять німецьких цехових управ входили до загальноміської
ремісничої управи. До цеху столярів у цей період часу належали 52
майстри, 43 з яких були німцями і 91 підмайстер, 57 з них – німці209. Про
їх високу професійну майстерність свідчать виготовлені ними чудові меблі,
які користувались значним попитом. У 1843 р. до Константинополя було
доставлено меблів на суму 600 000 крб. Вони були високоякісними і не
поступалися московським та петербурзьким. Щорічно до 200 українців та
росіян ставали учнями німецьких ремісників, і під їх керівництвом
оволодівали різними ремеслами. Згодом багато із членів сімей німецьких
ремісників ставали купцями, що цілком відповідало торговому характеру
міста.
Німецькі колоністи зберегли свою культуру і релігію. Цьому
сприяло утворення релігійних общин у містах і розбудова церковних
храмів. В Одесі у грудні 1803 р. була заснована община євангелістів,
для якої за проектом архітектора Ф. Боффо в 1827 р. було здійснено
будівництво євангельсько-лютеранської кірхи. Протягом усього ХІХ ст.
спостерігалося значне зростання чисельності цієї общини. Якщо в 1842
р. в ній перебувало 400 сімей, то в кінці 80-х років ХІХ ст.
нараховувалось близько 8 тисяч осіб. Слід зазначити, що серед вимог
віри була й необхідність освіти для парафіян, що значно меншою мірою
спостерігалось серед католиків. У німецьких колоніях, особливо
лютеранських та менонітських, відкривалися школи, просвітницькі та
науково-культурні заклади, лікарні, притулки для сиріт і літніх, що
207 Плесская-Зебольд Э. Г. Одесские немцы, 1803-1920. – Одесса: ТЭС, 1999. – С. 65-68.
208 Скальковский А. Первое тридцатилетие… – С. 134.
209 Причерноморские немцы. Их вклад в развитие г. Одессы и региона, 1803-1917. Биб.
указатель /Сост. В. В. Самодурова. – Одесса: Астропринт, 1999. – С. 33.
56
робило їх центрами освіти і культури не лише для німців, але й для
інших етнічних груп, які проживали у містах.
Суспільні та національні інтереси південноукраїнських німців-
колоністів виражала та відстоювала їх національна преса. Впродовж 1843 −
1863 рр. в Одесі виходили журнал і газета німецькою мовою, редактором
якої був К. Вільгельм.
Із середовища німецьких колоністів вийша ціла плеяда блискучих
вчених, викладачів, службовців, державних діячів. Серед них професор
фізики та математики Рішельєвського ліцею Генріх Карлович Брун,
його брат – професор історії Новоросійського університету Пилип
Карлович Брун. У Новоросійському університеті протягом 40 років
працював син П. Бруна – Людвіг. Серед професорів університету
високою фаховою майстерністю відзначалися Е. фон Штерн, Ф. Струве,
Н. Грот, Н. Ланге, І. Маркузен, К. Фот та ін. Випускники
Новоросійського університету займали важливі державні посади.
Яскравим прикладом може слугувати С. Вітте, який свого часу
очолював міністерство фінансів Росії. Німці обиралися до міських дум
та до земських органів управління 210.
На початку ХІХ ст. в Одесі поселилися французькі торговці,
ремісники й вчителі. У 1836 р. французький консул у своєму звіті в
Париж зазначав, що в Одесі є невелика французька колонія, яка
налічувала від 350 до 400 осіб. Це: лікарі, купці, годинникарі,
книготорговці, які мають міцну матеріальну базу 211 .
Італійські колоністи, які проживали в Одесі були кваліфікованими
рибалками, перукарями, майстрами по виготовленню макаронів. Вони
були задіяні в галузях медицини, банківської справи, архітектури. У
1807 р. у місті з’явилося декілька торгових будинків та контор,
заснованих вихідцями із Генуї. Згодом кількість таких контор різко
зросла, що сприяло пожвавленню чорноморської торгівлі. Деякі італійці
стали власниками готелів та модних ресторанів 212 .
Болгари, які поселилися в Одесі, утворили тут один із центрів
болгарського культурного життя. Вони видавали книги болгарською
мовою, працювали над здійсненням шкільного реформування, вели
підготовку болгарських вчителів. У 1841 р. в Одесі почали друкуватись
перші праці болгарського ученого, історика й філолога В. Апрілова,
який 20 років прожив у місті213 .
З кінця ХVІІІ ст. до Одеси почалася міграція євреїв з території колишньої
Речі Посполитої. За першим переписом населення, проведеним де Рібасом у
1795 р., в Одесі проживало 240 євреїв214. Після указу Олександра І від 9
грудня 1804 р., який передбачав низку пільг для єврейського населення в
містах Південної України, до Одеси відразу переселилося близько 300
210 Діанова Н. М. Формування та розвиток німецьких колоній у містах Південної України в
кінці ХVІІІ – першій половині ХІХ ст. //Етнічна історія народів Європи: Зб. наук. праць. –
Вип. 16. – К.: Унісерв, 2004. − С. 58-59.
211 Герлігі П. Одеса: Історія міста... – С. 129.
212 Історія Одеси / Кол. авт. гол. ред. В. Н. Станко. – Одеса: Друк, 2002.– С.104.
213 Шайкевич Б. О. Одеса – огнище на българската култура. – Одесса: Маяк, 1995. – С. 4-5.
214 Шмидт А. Материалы для географии и статистики… – С. 834.
57
бродських купців, які відкрили свої торгові контори. Маючи досвід у
міжнародній торгівлі і широкі контакти із представниками фінансової
аристократії Росії та Європи, вони швидко освоїлись у місті і зайняли провідні
позиції, виконуючи функції посередників й агентів у хлібній торгівлі.
У 1796 р. общиною одеських євреїв була побудована Головна
синагога. В 20-х рр. ХІХ ст. вона перебувала в досить поганому стані. На
богослужіннях стояв сильний гамір і вона, за традицією не мала
постійного священика. Євреї, які переселилися до міста з Галичини,
відкрили нову – Бродську синагогу (1841), яка перевершувала попередню
в моральному й естетичному плані. Синагогальна реформа проходила в
гострих дискусіях. Цьому значною мірою сприяли реформаторські погляди
членів “Гаскали” (Просвіти), які зайняли керівні позиції в общині. Основні
ідеї "Гаскали", які полягали у необхідності відмови від деяких застарілих
поглядів та інтеграції у культуру оточуючого середовища, були близькими
певній частині одеських євреїв. Для досягнення успіхів у міжнародній
торгівлі єврейським купцям необхідні були знання іноземних мов,
математики, бухгалтерської справи та інших предметів. Завдяки
клопотанням діячів “Гаскали” була відкрита єврейська школа (1826 р.), де
викладались як єврейські традиційні предмети: іврит і талмуд, так і
світські: російська, німецька та французька мови, фізика, математика,
історія, географія, цивільне право тощо. Діяльність "Гаскали" допомагала
зменшенню релігійних та етнічних відмінностей між євреями та іншим
населенням. Атмосфера свободи, яка панувала в Одесі, відсутність будь-
якого національного пригнічення, не лише сприяли розвитку культури й
економіки, але й дозволяли євреям розбудовувати свої духовні центри.
Вже у 1861 р. в Одесі діяли шість синагог, що значно більше, ніж у будь-
якому іншому місті Південної України.
У 1848 р. в Одесі налічувалось 78 єврейських купців І гільдії, 39 – ІІ,
1542 – ІІІ, що становило абсолютну більшість серед південноукраїнських
міст. Чисельні дрібні торговці виступали посередниками або
представниками великих компаній, які вели торгівлю хлібом. В Одесі
проживала й значна кількість єврейських ремісників. В 1857 р. у місті
їх налічувалось 1165 осіб, що складало 8,8% від загальної кількості
общини. Загальна чисельність євреїв в Одесі на 1857 р. досягла 13 204
осіб, що становило 13 % по відношенню до загальної кількості міських
жителів215 .
Незважаючи на всю етнічну строкатість населення Одеси,
переважна більшість міських жителів була представлена українцями. У
1799 р. тут проживало 4 633 особи, з яких 3 749 були українцями 216 .
Списки домовласників свідчать про те, що передмістя Одеси були
майже повністю заселені українцями, на що вказують типові українські
прізвища. Досліджуючи народну творчість Новоросійського краю, О.
Маркевич зібрав значну кількість пісень, казок та переказів із різних
215Діанова Н.М. Єврейське населення міст Південної України у першій половині ХІХ ст. //Записки
історичного факультету/ОНУім.І.І.Мечникова.– Одеса, 2005.–Вип.15.–С.171− 173.
216Кабузан В. М. Народонаселение Бессарабии и левобережных районов Приднестровья. –
Кишинев: Штиинца, 1974. – С. 59.
58
міст та повітів. Автор дійшов висновку, що пісні, яких співають жителі
околиць Одеси, особливо Молдованки – це "самі звичайні українські
пісні". Та й сама мова одеситів відрізнялася певною своєрідністю.
Російська мова, якою спілкувалися в місті, щедро перемішувалась
українськими словами, зокрема: "глибоко", "говорить", "карбованець"
тощо 217 . Це вказує на присутність значної кількості українців в Одесі,
які й створили такий одеський мовний колорит.
Досліджував мову населення Південної України і видатний
етнограф та лексикограф В. Даль. Він вважав, що тут утворилася мова,
якій притаманна російська вимова українських слів. До неї увійшло
багато українських, татарських, єврейських та інших висловів. В мову
одеситів проникали й окремі слова із західноєвропейських мов, в тому
числі, грецької, французької та італійської 218 .
Належали українці до різних станів і соціальних груп. Деякі з них,
будучи ремісниками, були записані до цехів, де виконували роботу
мулярів, пічників, бочкарів, теслярів. Чимало українців відігравали
важливу роль у розбудові Одеси. До них належить нащадок козацького
роду Михайло Михайлович Кир’яков (Кир’яченко), який обіймав посаду
начальника митниці з початку її заснування впродовж усього свого життя.
Разом із де Рібасом та де Рішельє М. Кир’яков зробив значний внесок у
розвиток міста. Син його – також Михайло, продовжив в Одесі славу свого
батька, ставши відомим громадським та науковим діячем, одним із
засновників Одеського товариства історії та старожитностей. Двоюрідний
брат М. М. Кир’якова – Григорій Степанович Кир’яков теж немало
прислужився Одесі. Він став першим поліцмейстером у місті, будучи в
1795 р. призначеним його "особливим градоначальником". Пізніше, з 1798
р. обіймав посаду інспектора Одеського карантину, а в 1800 р. був
обраний членом Комітету для відбудови Одеської гавані, де доклав багато
зусиль для зміцнення благоустрою міста. Біля витоків розбудови Одеси
стояли брати Андрій Ілліч та Антон Ілліч Шостаки, які належали до
знатного роду. Андрій Ілліч плідно співпрацював із де Воланом над планом
Одеси, Антон Шостак зарекомендував себе визначним будівельним
підрядчиком міста. Онук гетьмана К. Розумовського – Петро Олексійович
Розумовський був чиновником з особливих доручень при генерал-
губернаторові де Рішельє. Подібні приклади не поодинокі219.
Українці займалися й торгівлею, будучи записаними до стану
купецтва. Серед них зустрічаємо прізвище одеського купця І. Ващенка,
який у 1855 р. мав відношення до зовнішньої торгівлі 220 . Однак
217Діанова Н. М. Кристалізація українсько - російських відносин як консолідуючий фактор в
процесі заселення та розвитку міст Південної України (кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ століть)
// Україна і Росія: досвід історичних зв’язків та перспективи співробітництва: збірник наукових
праць / За ред. О. І. Кожухаря та В. О. Вєтохіної. – Кривий Ріг, 2004. − С. 146−147.
218 Даль В. О наречиях русского языка // Толковый словарь. – М.:Русский язык, 1978. – С. III-IV.
219 Гончарук Т. Про роль нащадків української козацької старшини в історії Одеси кінця ХVІІІ
– першої половини ХІХ ст. // Чорноморська минувшина: Записки Відділу історії козацтва на
Півдні України Науково-дослідного інституту козацтва Інституту історії України. – Вип. 1. –
Одеса, 2006. – С. 34-38.
220 Історія Одеси… – С. 102.
59
чисельність українських купців була незначною. А. Скальковський звертав
увагу на те, що торгівлею в Одесі у 1845 р. займалась лише незначна
кількість українців. Здебільшого, вони реалізовували себе в іншому.
Зокрема, всі шкіпери каботажних суден були нащадками козаків. Згідно
зі "Списком одесских купцов" у 1859 р. в місті налічувалось 869 купців.
Аналізуючи їх прізвища, можна допустити, що 27 із них були українцями.
В тому числі: 6 купців відносились до І гільдії, 4 – до ІІ і 17 – до ІІІ.
Звичайно, ці цифри не претендують на високу точність і скоріш за все –
занижені, так як враховувалися лише типово українські прізвища221 .
Дослідники досить рідко відрізняли українських купців від
російських. Одним із не багатьох винятків був І. Аксаков, який
проаналізував відмінності у діяльності українського та російського
купецтва. Він дійшов висновку, що українські купці, на відміну від
російських, не відокремились за своїм побутом, звичаями й освітою від
решти населення. До того ж, вони були менш схильні до розкошу,
придбання нерухомості тощо. В торгівлі поступалися дещо російським
купцям, тоту що були менш спритними, більш порядними, не
ризикували і дотримувались установлених ними цін222 .
Росіяни, які проживали в Одесі, були представлені, здебільшого,
ремісниками, рідше – купцями. Чисельність російських купців на
початку ХІХ ст. була незначною, до того ж вони, як стверджує К.
Скальковський, не відзначалися особливою освіченістю та
культурою223. На їх фоні вигідно відрізнялися батько і син Новікови.
Вони довгий час були єдиними російськими купцями, які займались
активною зовнішньою торгівлею, в тому числі й хлібною. Ілля Новіков
протягом 1830 −1833 рр. був одеським головою, а його син Яків –
купець І гільдії, достойно продовжив справу свого батька, за що
отримав звання почесного громадянина Одеси224.
Документи свідчать про те, що позиції російського купецтва з часом
посилилися. У звіті одеського градоначальника за 1840 р. підкреслювалося,
що російські купці стали достойними конкурентами іноземних, які раніше
представляли переважну більшість. В цей час у місті нараховувалось
738 купців, 409 із яких мали російське громадянство225 . Слід зазначити,
що зростання чисельності російських купців відбувалося й за рахунок
іноземців, які прийняли російське громадянство, отримавши при цьому
ряд пільг і можливість вести морську торгівлю під російським прапором.
На шпальтах "Одесского вестника" у 1845 р. з’явилась цікава
стаття, автор якої під ініціалами Д. К., зробив спробу проаналізувати
позиції російських купців у торгівлі, перш за все, зовнішній. У 1841 р.
нею займались 113 купців І та ІІ гільдій, серед яких 94 особи мали
російське підданство. Однак корінним росіянином був лише один –
Ілля Новіков. Протягом 1842-1844 р. кількість росіян серед купців
221 Діанова Н. М. Кристалізація українсько - російських відносин...– С. 148.
222Аксаков И. Исследование торговли на украинских ярмарках. – С.Пб., 1858. – С. 7-12.
223 Скальковский К. Воспоминания молодости… – С. 19.
224 Гончарук Т. Г. Купцы Новиковы в дореволюционной Одессе //Історичне краєзнавство
Одещини: Зб. матеріалів. – Одеса, 1995. – Вип. 6. – С. 31.
225 РДІА. – Ф. 128. – Оп. 4. – Спр. 68. – Арк. 64.
60
залишилася незмінною, лише місце Іллі Новікова в міжнародній торгівлі
зайняв його син Яків. Іноземні купці, які прийняли російське
підданство, розбагатівши, часто поверталися на свою батьківщину.
Російські купці, на думку автора, не зайняли належного місця в
зовнішній торгівлі, у зв’язку з вітсутністю культури і знань, в тому числі
й іноземних мов, проте у сфері внутрішньої торгівлі вони контролювали
майже всі капітали 226 .
Послаблення позицій іноземців обумовило посилення російського
впливу в економіці. Росіяни почали відігравати помітну роль у
соціально-економічному та громадському житті міста. Все більш
активною ставала політика русифікації, яку уряд здійснював у
Південній Україні. Новоросійський генерал-губернатор М. Воронцов
залучив до служби в органах управління групу випускників російських
університетів, які сприяли розповсюдженню російської мови і культури
у південноукраїнських містах. Отже, не дивлячись на переважну
більшість українців серед міського населення, росіянам належала
пальма першості у місцевих органах влади, в області освіти і культури.
Підрахувати чисельність представників різних етнічних груп в
Одесі досить складно. Використовуючи метод етно-конфесійного
моделювання можна визначити питому вагу деяких етносів серед
християнського населення Одеси. Зокрема, українці становили близько
31,7 %, росіяни – 20 %, греки – 20 %, інші переселенці з європейських
країн – 16,5 % тощо227. Ці дані не претендують на абсолютну точність,
проте дають певну уяву про етнічний склад міських жителів.
Ліберальна політика, яка панувала в Одесі, надавала можливість
представникам усіх етнічних общин зберігати і розвивати свої традиції,
релігію й культуру, брати активну участь у громадсько-політичному
житті міста. Це позитивно позначилось на загальному стані економіки,
освіти, науки і культури та сприяло швидкому піднесенню міста.
Значна кількість науковців відзначає, що характерною особливістю
розвитку Одеси у дореформений період є її надзвичайно швидкий соціально-
економічний розвиток. За короткий проміжок часу вона стала схожа на
розвинене європейське місто, яке корінним чином відрізнялося від інших
російських міст.
Іноземні мандрівники, які відвідали Одесу ще на початку ХІХ ст.,
були вражені стрімким розвитком молодого чорноморського міста. Це
відзначали у своїх спогадах німецький вчений А. Гакстгаузен та
американський мандрівник Дж. Л. Стефенс, які змушені були визнати,
що Одеса за темпами свого розвитку випередила навіть міста США, які
тримали пальму першості у світі 228 .
Надзвичайно бурхливий розвиток економіки міста сприяв
зростанню кількості жителів. У 1856 р. Одеса впевнено вийшла на 3-тє
226 О торговом сословии Одессы, особенно русском//Одесский вестник. – 1845. – 25, 28 апреля.
227РДІА. – Ф. 1290. – Оп. 4. – Спр. 84. – Арк. 1, 22-36; Архів Санкт-Петербурзького інституту
історії Російської Академії Наук – Ф. 30. – Оп. 2. – Спр. 64. – Арк. 5-452.
228 Дружинина Е. И. Возникновение городов на Юге Украины и США: общее и особенное //
Новая и новейшая история. – 1979. – № 2. – С. 76.
61
місце в Російській імперії за чисельністю населення, яке становило 101
320 осіб, залишивши попереду лише Санкт-Петербург і Москву.
Абсолютний приріст населення в місті впродовж 1823-1858 рр. досяг
71227 осіб при середньорічному зростанні на 2 035 осіб229. Це був
найвищий показник серед міст Південної України.
Таким чином, характерною особливістю Одеси протягом
дореформеного періоду був її стрімкий соціально-економічний
розвиток, який супроводжувався значним зростанням чисельності
міських жителів. Етнічно строкате населення міста утворило свої
общини, які брали активну участь в його економічному та культурному
розвитку. Переважна більшість жителів була представлена українцями,
дещо менше було росіян, євреїв та іноземних переселенців, які не
втратили своєї національної та культурної самобутності.
Natalya Dianova
The peculiarities of formation Odesa’s population
at the end of XVIII th century – in the first half of XIXth
The development of Odesa during the searching period had some specific
peculiarities, which distinguished the city from other cities of Russian Empire. The outlooks
of development of the port of Odesa and a lot of privileges by the government for the
inhabitants promoted populating of the city. The sources of forming population were
represented with of different social groups: inhabitants of environs, migrants from another
Russian province, runaway bond peasants, foreign colonists. Impetuous economical
developmant of Odesa transformed the city in the middle of XIXth century in one of the most
prosperous European city, occupied the 3 place with the quantity of population in Russia.
УДК 94 (477.4):335.311.97.058.22 “…17/…18”
Олександр Кухарук
ФОРМУВАННЯ СТАНУ “МАЛОРОСІЙСЬКИХ КОЗАКІВ”
наприкінці XVIII – на початку ХІХ ст.
В статті розглянутий процес питання про причини формування та
трансформацій в соціально−економічному становищі та правовому статусі стану
“малоросійських козаків”наприкінці XVIII − початку ХІХ ст. з’ясовано, що своїм
існуванням та правами вони становили виключення з інших станів Російської
імперії, залишили прагнення до вольності та “автономізму”, зберегли масове
відчуття козацької особливості, спеціфічну самоідентифікацію, стали носієм ідеї
“українства”, забезпечуючи її безперевне існування в різних проявах у ХІХ ст.
Період кінця XVIII – початку ХІХ ст., час глибоких соціальних
зрушень та значних змін для України, і ця точка зору усталилась у
сучасній історичній науці230. Однак характер і механізми суспільних
229 РДІА. – Ф. 1290. – Оп. 5. – Спр. 5. – Арк.. 11.14.16; Ф. 1288. – Оп. 25. – Спр. 78. – Арк. 2-6.
230 Грицак Я.Й. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ – ХХ ст.
[Навчальний посібник для учнів гуманітарних гімназій, ліцеїв, студентів історичних факультетів
вузів, вчителів]. – К., 2000. – С. 16. В. Кравченко вважає цю роботу Я. Грицака монографією,
названою підручником “по недоразумению”. Дозволимо уточнення, це дійсно монографія, видана й
|