“Побужденные чувством верноподданнической преданности и восторженного умиления…” Участь населення Ніжинського повіту у Кримській війні 1853-1856 років
Gespeichert in:
| Datum: | 2008 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК
2008
|
| Schriftenreihe: | Ніжинська старовина |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20707 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | “Побужденные чувством верноподданнической преданности и восторженного умиления…” Участь населення Ніжинського повіту у Кримській війні 1853-1856 років / О. Лейберов // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2008. — Вип. 6(9). — С. 58-64. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-20707 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-207072025-02-09T14:43:12Z “Побужденные чувством верноподданнической преданности и восторженного умиления…” Участь населення Ніжинського повіту у Кримській війні 1853-1856 років Лейберов, О. Історія Ніжинщини імперської та постімперської доби 2008 Article “Побужденные чувством верноподданнической преданности и восторженного умиления…” Участь населення Ніжинського повіту у Кримській війні 1853-1856 років / О. Лейберов // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2008. — Вип. 6(9). — С. 58-64. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 2078-063X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20707 uk Ніжинська старовина application/pdf Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія Ніжинщини імперської та постімперської доби Історія Ніжинщини імперської та постімперської доби |
| spellingShingle |
Історія Ніжинщини імперської та постімперської доби Історія Ніжинщини імперської та постімперської доби Лейберов, О. “Побужденные чувством верноподданнической преданности и восторженного умиления…” Участь населення Ніжинського повіту у Кримській війні 1853-1856 років Ніжинська старовина |
| format |
Article |
| author |
Лейберов, О. |
| author_facet |
Лейберов, О. |
| author_sort |
Лейберов, О. |
| title |
“Побужденные чувством верноподданнической преданности и восторженного умиления…” Участь населення Ніжинського повіту у Кримській війні 1853-1856 років |
| title_short |
“Побужденные чувством верноподданнической преданности и восторженного умиления…” Участь населення Ніжинського повіту у Кримській війні 1853-1856 років |
| title_full |
“Побужденные чувством верноподданнической преданности и восторженного умиления…” Участь населення Ніжинського повіту у Кримській війні 1853-1856 років |
| title_fullStr |
“Побужденные чувством верноподданнической преданности и восторженного умиления…” Участь населення Ніжинського повіту у Кримській війні 1853-1856 років |
| title_full_unstemmed |
“Побужденные чувством верноподданнической преданности и восторженного умиления…” Участь населення Ніжинського повіту у Кримській війні 1853-1856 років |
| title_sort |
“побужденные чувством верноподданнической преданности и восторженного умиления…” участь населення ніжинського повіту у кримській війні 1853-1856 років |
| publisher |
Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Історія Ніжинщини імперської та постімперської доби |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20707 |
| citation_txt |
“Побужденные чувством верноподданнической преданности и восторженного умиления…” Участь населення Ніжинського повіту у Кримській війні 1853-1856 років / О. Лейберов // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2008. — Вип. 6(9). — С. 58-64. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
| series |
Ніжинська старовина |
| work_keys_str_mv |
AT lejberovo pobuždennyečuvstvomvernopoddanničeskojpredannostiivostoržennogoumileniâučastʹnaselennânížinsʹkogopovítuukrimsʹkíjvíjní18531856rokív |
| first_indexed |
2025-11-27T00:00:00Z |
| last_indexed |
2025-11-27T00:00:00Z |
| _version_ |
1849899460710105088 |
| fulltext |
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
58
11. Дорошенко Д. Історія України – К, 1990.
12. Жикол А. Ми рвали одвічнії пута. – К., 1994. – № 8-9.
13. Ільєнко І. Відсвіт крутянського чину // Київська правда. – 1992. – 2 лютого.
14. Каліберда Ю. Бій під Крутами за спогадами учасників // Історія в школах України. – 1997. – № 3.
15. Лоський І. Учасник бою. Крути // Просвіта. – 1998. – 24 січня (№ 4).
16. Лукаревський К. Червона калина на білому снігу // Україна. – 1992. – № 3.
17. Максимонько В. Спартанці // Ніжинський вісник. – 1993. – 11 лютого.
18. Нагаєвський І. Історія Української держави – К, 1994.
19. Нельма О. “Теорія етносу”. Курс лекцій – К, 1997.
20. Нова Рада. – 1918. – 5 березня.
21. Попович А., Рогачов В. Крутійство // Ніжинський вісник. – 1993. – 11 лютого.
22. Рудик М. Ніхто не просив пощади // Сіверянський літопис. – 1998. – № 1.
23. Содолі П. Крути // Україна. – 1994. – № 4. – С. 10-14.
24. Україна ХХ століття. Проблеми національного відродження – К., 1993.
25. Чепіга І. Дивився по телевізору // Ніжинський вісник. – 1993. – 11 лютого.
26. Шевченко В. Якщо вже правда, то до кінця // Комсомольський гарт. – 1991. – 14 вересня.
Олексій ЛЕЙБЕРОВ
(Ніжин)
“Побужденные чувством верноподданнической преданности
и восторженного умиления…”
Участь населення Ніжинського повіту
у Кримській війні 1853-1856 років
Зійшовши на російський престол, імператор Микола І неодноразово заявляв, що
найголовнішим його завданням буде здійснення заповітної мрії бабусі Катерини ІІ,
яка мріяла про вигнання турків із Європи й установлення російського контролю над
чорноморськими протоками. Разом із тим, імператор проводив політику оборонця та
захисника прав православного населення Балкан. Такий зовнішньополітичний курс
призводив до постійних конфліктів із Отаманською Портою, які російський уряд на-
магався вирішувати силою. На початку 50-х років ХІХ ст. російський імператор оста-
точно переконався у слабкості султанської Туреччини і почав готуватися до війни.
Турецький султан Абдул-Меджид звернувся за допомогою до Великобританії, яка не
бажала посилення російського впливу на Балканах і Близькому Сході. До антиросій-
ської коаліції одразу долучилася також Франція, імператор якої Наполеон ІІІ мріяв
узяти реванш за поразки свого дядька й укріпити режим одноосібної влади “малень-
кою переможною війною”. Пізніше до союзників долучилося Сардинське королівст-
во, – останнє у такий спосіб намагалося підвищити свій міжнародний статус у Європі
й укріпити союзні стосунки з Англією та Францією. Кожна зі сторін зробила все, аби
війна стала невідворотною. Відтак, бойові дії розпочалася у жовтні 1853 р. й увійшли
в історію як Кримська або Східна війна.
Історіографія даного військового конфлікту нараховує сотні спеціальних дослі-
джень. Однак, слід відмітити, що практично відсутні роботи, що досліджували би
проблеми формування та діяльності міських ополченських частин, а також питання
допомоги місцевого населення різних губерній Російської імперії діючий армії [1].
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
59
Не зважаючи на свою актуальність, ця тема ще вивчена недостатньо. Документи, що
зберігаються у фондах архівів Чернігова та Ніжина можуть пролити світло на певні
аспекти даної проблеми. Саме тому цей масив архівних джерел уможливив появу да-
ного дослідження.
У вересні 1854 р. союзні війська (тобто війська антиросійської коаліції) висадилися
у Криму і розпочали військові дії. Російська імперія, маючи чисельну, але гірше
озброєну армію, одразу почала зазнавати поразку за поразкою. Навіть зухвале “заки-
даємо шапками”, як пообіцяли Миколі І його генерали, не змогло зупинити наступ
союзників. Значна кількість убитих і поранених, а також чисельні втрати російської
армії від хвороб змусили імператора наприкінці січня 1855 р. оголосити набір до на-
родного ополчення. Такий хід, у разі нагальної потреби, російський уряд розглядав
цілком ймовірним: ще на початку війни, в одній із приватних розмов, імператор ви-
словився: “У мене зараз мільйонна армія, проведу мобілізацію – і у мене буде півтора
мільйони, а попрошу Росію – буде два з половиною – три мільйони” [2].
29 січня 1855 р. з’явився імператорський маніфест, що оголошував набір до опол-
чення, а вже 17 лютого 1855 р. Чернігівська губернія була передана у підпорядкуван-
ня Головній Діючій армії. Одночасно, згідно з “высочайшим повелением”, розпочало-
ся формування Малоросійських кінних козачих полків, які мали влитися до діючої
армії в Криму. Малоросійському генерал-губернатору С.О. Кокошкіну було запро-
поновано в найкоротший термін подати свої міркування з приводу мобілізаційних за-
ходів. Спираючись на значний досвід формування козачих частин у кампаніях 1812 та
1831 років*, він запропонував сформувати 8 полків. П’ять полків планувалося органі-
зувати в Полтавській губернії, на території Чернігівщини ж – тільки три. Щоправда,
через фінансові труднощі від таких широких планів були змушені відмовитися й об-
межитися чотирма полками в Полтавській і двома в Чернігівський губерніях (останні
офіційно йменувалися 5-й та 6-й полки Малоросійського козачого ополчення) [3].
Унтер-офіцерський і рядовий склад полків формувався з козаків-добровольців**, а
також із тих, хто не потрапив на строкову службу під час попереднього рекрутського
набору. Крім того, в рядові дозволялося приймати кріпаків. Пропорція набору визна-
чалася 12 особами від кожної тисячі козаків. Офіцерський склад полків формувався з
відставних офіцерів, що виявили бажання повернутися на службу, а також і чиновни-
ків-добровольців цивільної служби***. При цьому козаки звільнялися від сплати по-
датків і різних зборів, а офіцерам виплачувалася пенсія.
У Новгороді-Сіверському та Чернігові розміщувалися штаби 5-го та 6-го полків, а
призовні пункти (“рекрутские присутствія”), при яких постійно діяли медичні комісії,
були відкриті в усіх повітових містах губернії. Повітові комісії, в свою чергу, підпо-
рядковувалися головній губернській комісії, яку очолював “войсковий приемщик”,
полковник лейб-гвардії М. Чечерін, який відповідав за якість набору в усій губернії.
* Тобто мобілізацій до російської армії під час франко-російської війни 1812-1813 років і антиросійсько-
го польського повстання 1831-1832 років.
** Мається на увазі соціальний прошарок населення Російської імперії – малоросійські козаки (колишні
козаки з реєстру Війська Запорізького Гетьманської України після реформи 1783 р. та їх нащадки).
*** У тогочасній становій і чиновницькій ієрархії Російської імперії чини цивільної й військової служби
мали між собою встановлену відповідність, відтак, подібний перехід був цілком можливий.
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
60
Із самого початку формування полків місцева влада, що відповідала за організацію
процесу рекрутування, зіштовхнулася з рядом проблем. Першою з них була відсут-
ність кваліфікованих офіцерських кадрів. Відтак, влада була змушена призначати на
відповідальні командні посади цивільних чиновників. Так, 5-й полк очолив суддя Че-
рнігівського повітового суду П. Мокрієвич (якраз у цьому полку служили дворяни та
242 козаки, що були мобілізовані з Ніжинського повіту), а 6-й полк – чиновник
В. Уманець [4]. До слова, подібна ситуація склалася і у Полтавській губернії, де про-
фесійні військові очолили тільки два з чотирьох ополченських полків. Іншою пробле-
мою була нестача державних коштів, виділених на утримання козаків-ополченців.
Тому губернська влада, не будучи надто оригінальною, такі видатки переклала на плечі
місцевої громади – общини, що відряджала ополченця. Від них козаки отримували пла-
тню за службу, вони надавали щомісячне утримання і постачали коней, вози тощо. Крім
цього, община вносила по 10 руб. 20 коп. на придбання козакам зброї й однострою (ша-
бля, пістолет, піка, полукафтан темно-зеленого кольору, шаровари та червоний кушак)
[5]. До того ж, населення забезпечувало також піврічне утримання козаків-ополченців із
розрахунку 10 пудів муки та 1 пуду і 5 фунтів крупи на одного козака [6].
Нестача коштів, відсутність професійних кадрів, короткий термін, відведений на
формування полків, негативно позначилися на якості підготовки особового складу
новостворених військових одиниць. Інспекційна поїздка генерал-губернатора
С. Кокошкіна дала негативні результати. У звіті до Військового міністерства він по-
відомляв, що в 5-му полку побачив “… посадку та вигляд карикатурний, невідповід-
ний кавалеристу російського війська”. Про офіцерів-чиновників доносив, що вони “…
погано їздять, не вміють салютувати та погано знають свою справу” [7]. Не зважаючи
на те, що ополчення не було остаточно сформоване (в його лавах нараховувалося
1159 вояків замість планованих 2250), 2 грудня 1855 р. обидва полки виступили в м.
Гельсінгфорс (сучасне Хельсінкі у Фінляндії, що була тоді частиною Російської імпе-
рії). Така диспозиція була обумовлена тим, що на початку серпня 1855 р. англо-
французька ескадра намагалася захопити місто і фортецю Свеаборг на підступах до
Санкт-Петербургу та Кронштадту. Відтак, російське командування намагалося поси-
лити регулярні частини на балтійському узбережжі. Крім того, не виключалася мож-
ливість приєднання Швеції до антиросійського союзу.
Поряд із формуванням козачих ополченських полків, у Чернігівській, як і в інших
губерніях, розпочався призов до державного ополчення (спеціальний наказ Сенату
з’явився 31 липня 1855 р.). 17 серпня в.о. цивільного губернатора О. Анненський ви-
дав розпорядження всім предводителям повітового дворянства, де, зокрема, зазнача-
лося: “… з міщан (виключаючи євреїв) і селян, казенних і поміщицьких необхідно
створити 9 дружин у кількості 9832 ратників, із розрахунку з кожної тисячі народона-
селення таких прошарків у губернії по 23 особи, і що зібрання ратників має початися
1 жовтня і завершитися 1 листопада цього року” [8].
Призовні пункти були відкриті в Чернігові, Острі, Ніжині, Новгород-Сіверському,
Конотопі, Сосниці, Мглині, Новозибкові та Суражі. Згідно із затвердженим розкла-
дом, міщани губернії виставляли 1149 ратників, 6488 ратників набиралися з числа по-
міщицьких селян та 2195 – із казенних селян (тобто, власне, козаків) [9]. У Ніжині
формувалася ополченська дружина №201, яка свій номер отримала від номеру від-
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
61
Проводи ратника до ополчення. Ілюстрований листок Тімма
критого в місті призовного пункту [10]. Дружина була сформована з міщан, поміщи-
цьких і казенних селян повіту і нараховувала 1089 осіб, із яких 899 були поміщиць-
кими селянами, 71 – козаками, а 117 – міщанами. Варто наголосити, що кількість мі-
щан, що вступили в ополчення, була найбільшою в губернії. Для порівняння: Ніжин-
ський повіт складався з двох волостей, а такі ж самі двоволосні Остерський та Сосни-
цький повіти виставили всього 29 та 19 ратників відповідно, навіть, у Суразькому по-
віті, що складався з чотирьох волостей, було мобілізовано лише 98 осіб [11].
Знову-таки постала проблема нестачі державних коштів для утримання ополченців.
Тому уряд звернувся до міських дум, міських і посадських ратуш із проханням “…
відкрити передплату для добровільних грошових пожертв … при цьому більше всього
прохати до пожертв купців і євреїв, як звільнених від участі в ополченні” [12]. Ніжин-
ські купці досить швид-
ко відгукнулися і вже
25 листопада 1855 р.
Ніжинська міська дума
повідомляла, що “… до
теперішнього часу ку-
пецтвом зроблено гро-
шових пожертвувань
сріблом 880 руб., які й
надіслані до казначей-
ства” [13]. Щоправда,
зібраних грошей не ви-
стачало, давалася та-
кож узнаки слабка
підготовка офіцерсько-
го та рядового складу ополченських дружин, погане озброєння, – все це змусило вій-
ськове командування відмовитися від активного використання таких ратників у від-
критих військових операціях. Усі дев’ять дружин були відправлені до території Вій-
ська Донського для підсилення військ наказного отамана генерал-ад’ютанта Хомуто-
ва, що діяли на Північному Кавказі проти мюридів Шаміля. Але на початку лютого
1856 р. дія розпорядження про передислокацію ополченців була призупинена, а 5 кві-
тня того ж року надійшов наказ про розпуск дружин. Відтак, частинам Чернігівського
ополчення проявити себе у будь-яких військових діях не вдалося.
Однак, участь населення Ніжинського повіту не обмежувалася лише формуванням
ополченських частин. Ще в січні 1854 р. предводителі дворянства Чернігівської губе-
рнії, “побужденные чувством верноподданнической преданности и восторженного
умиления…”, прийняли рішення, що дворянство губернії пожертвує на потреби дію-
чої армії на Дунаї та Чорноморської флотилії 6 тис. відер спирту* та 150 волів із фу-
рами, на яких цей спирт мав бути доставлений у діючу армію [14]. Ініціатива черні-
гівського дворянства була відмічена самим імператором, який наказав “благодарить
* Мірний еквівалент відра, як одиниці виміру об’єму – 12,3 л. То ж чернігівське дворянство зобов’язува-
лося поставити до діючої армії 73,8 тонн цієї рідини!
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
62
дворян Черниговской губернии за таковые его пожертвования”. Спирт мали надати
поміщики Ніжинського та Глухівського повітів, що володіли гуральними заводами.
Для покриття видатків, пов’язаних із відправкою спирту, було прийнято рішення зі-
брати гроші з усіх дворян, що володіли землею. Норма збору була встановлена в роз-
мірі 1,5 копійки з кожної десятини землі. Одразу в повітових містах були створені
спеціальні комісії зі збору коштів. Ніжинську комісію очолив поміщик Семен Кова-
льов; до складу цієї комісії також увійшли поручик Михайло Хоменко та дворяни
Олександр Турик й Іван Мандрика [15].
Від початку своєї роботи комісія зіштовхнулася з пасивністю, а подекуди і з неба-
жанням дворян повіту жертвувати гроші. Так, в одному з листів до губернатора, голо-
ва комісії скаржився, що: “встречались такие дворяне, которые уклоняются от взноса
причитающихся с них на сей предмет денег, прячась от чиновников, направленных
для сбора того пожертвования, и объявляли им, через прислугу свою, что владельцы
уехали из дому” [16]. Подібне ставлення до збору коштів змусило Ніжинського пред-
водителя дворянства постійно – в березні 1854 р. аж двічі – звертатися до повітового
дворянства з проханням не ігнорувати та за можливості прискорити збирання необ-
хідної суми. З великими труднощами наприкінці квітня 1854 р. було зібрано 1661 руб.
75 коп. У списках “неплатників” значилося понад два десятки прізвищ, а суми, які не
внесли поміщики, обчислялися від кількох до двох десятків рублів [17]. Однак запла-
новану суму з губернії так і не вдалося зібрати в повній мірі. Чернігівський предводи-
тель дворянства у листі до свого ніжинського “колеги” зазначав: “до сих пор сбор по-
жертвований ограничивается суммами, высылаемыми только некоторыми господами
предводителями дворянства, что в количестве, не превышающем третьей части всей
ожидаемой от указа суммы” [18].
Аби покрити нестачу, губернське керівництво вдалося до перевіреного кроку – зму-
сило прийняти участь у зборі коштів селян. Такий засіб пошуку потрібних коштів і на
цей раз приніс очікувані результати. Казенні селяни тільки Ніжинського повіту поже-
ртвували на потреби діючої армії 3156 крб., що майже удвічі перевищило суму зібра-
ну дворянством повіту [19]. Крім коштів для Дунайської армії, ніжинці в 1855 р. взяли
участь у зібранні грошей для допомоги пораненим, а також сім’ям моряків, які втра-
тили житло в Севастополі. Проводилися благодійні бали “для военных, чиновников,
дворянства, купечества и греков города Нежина”, всі кошти від яких направлялися до
благодійного фонду, створеного міською думою. Поряд із прямими зборами, популя-
рним був книжковий розпродаж, виторг від якого надходив у фонд сестер милосердя.
Як не дивно, населення Ніжина виявилося не надто читаючим і до того ж із оригіна-
льними літературними смаками. Найбільшою популярністю серед читаючої ніжинсь-
кої публіки користувалася патріотична військова пісня князя Горчакова “сочиненная
по случаю перехода российских войск через Дунай и положенная на музыку директо-
ром придворной певческой капеллы г. Львовым” – її купили аж… 6 чоловік! Решта
книг користувалася у читачів значно меншою популярністю [20]. І хоча суми, що зби-
ралися, не були значними (наприклад, бал у предводителя дворянства дав 150 руб.,
чиновники магістрату зібрали 260 руб.), але загальна сума зборів із губернії в 1855 р.
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
63
була суттєвою, що і відзначив новий імператор Олександр ІІ в особистому рескрипті
до населення Чернігівської губернії [21].
Не менш помітною була допомога, надана населенням Ніжинського повіту армійсь-
ким частинам, які дислокувалися або проходили через його територію. На зібрані
Ніжинським магістратом гроші в місті було відкрито шпиталь на 224 місця для со-
лдатів розквартированої в Ніжині запасної бригади 12-ї піхотної дивізії. Крім того,
повітове дворянство забезпечило постачання харчами і транспортом дружини Мос-
ковського, Ярославського, Костромського, Нижегородського та Володимирського
ополчення, які в серпні-вересні 1854 р. проходили через Ніжинський повіт. Також бу-
ли влаштовані святкові обіди на честь офіцерів-ополченців. І все це не зважаючи на
те, що в цей же час населення Новгород-Сіверського повіту потерпало від епідемії
холери, а Городнянський повіт переживав нашестя сарани.
Війну Росія програла. Зашкарубла імперська машина, заснована на ретроградній
кріпосницький системі, не змогла протистояти розвинутим Англії й Франції, де війсь-
ковий чинник йшов у фарватері передового розвитку як науки і промисловості, так і
соціальних відносин. Поразка у Кримській війні дала поштовх до чисельних реформ
на теренах Російської імперії, що охопили практично всі сфери політичного, економі-
чного та соціального життя величезної країни. Найголовнішою з них стало скасування
кріпацтва. Однією з ключових стала військова реформа міністра Д.О. Мілютіна впро-
довж 1870-х років. Згідно її положень російська армія повністю відмовлялася від
практики скликання ополчення, – досвід останньої війни довів як тактичну й стратегі-
чну неефективність його використання в ході військових дій, так і неадекватність ма-
теріальних витрат на його утримання і ефективності від такої військової сили.
З іншого боку, ідея і сам процес формування народного ополчення вкотре було ви-
користано на посилення патріотизму і культивування “верноподданических настрое-
ний” серед населення; звісно – не без економічного від того зиску, латаючи в такий
спосіб фінансово-матеріальні дірки власної недолугої військової політики. Засвідче-
ний факт сплеску такого великоросійського патріотизму – яскраве свідчення дієвості
політики вихолощування національної самосвідомості на теренах Російської імперії й
насаджування політики офіційної народності.
Проте, зазначена участь у формуванні народного ополчення представників різних
соціальних прошарків Чернігівщини (населення міста Ніжина й Ніжинського повіту,
зокрема), де поряд із суто мілітарними заходами мали місце вияви співчуття, допомо-
ги ближньому, дозволяє розглядати зазначене історичне явище і в дещо іншій площи-
ні – як епізоди з історії доброчинності, певний ґрунт до вивчення ментальності, куль-
тури української нації загалом.
_______________
1. Павловский И. Малороссийское казачье ополчение в Крымскую войну. – Полтава, 1910. – 50 с.;
Петров Ф. Государственное ополчение. Исторический очерк и сравнительное исследование дейст-
вующего положения о государственном ополчении по русскому и иностранному законодательст-
вам. – СПб., 1901. – 170 с.; Преженцов Я. Государственное ополчение. Исторический очерк. –
СПб., 1889. – 250 с.
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
64
2. Кухарук А. Война империй // Родина. – 1995. – № 3-4. – С. 32
3. Павловский И. Вказана праця. – С. 1.
4. Там само. – С. 8.
5. Там само. – С. 10.
6. Державний архів Чернігівської області, ф. 807, оп. 1, спр. 857, арк. 28.
7. Павловский И. Вказана праця. – С. 9.
8. Відділ Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині (далі – ВДАЧОН), ф. 341, оп. 1,
спр. 880, арк. 4.
9. ВДАЧОН, ф. 341, оп. 1, спр. 880, арк. 15 зв.
10. Там само, арк. 18.
11. Там само, арк. 17.
12. Там само, арк. 11.
13. Там само, арк. 12.
14. Там само, ф. 343, оп. 1, спр. 747, арк. 1.
15. Там само, арк. 1 зв.
16. Там само, ф. 343, оп. 1, спр. 819, арк. 8.
17. Там само, арк. 9.
18. Там само, арк. 11.
19. Там само, ф. 343, оп. 1, спр. 843, арк. 7.
20. Там само, ф. 343, оп. 1, спр. 735, арк. 4.
21. Чернігівські губернські відомості. – 1856. – 16 січня. – С. 1.
Олександр СИДОРОВИЧ
(Ніжин)
Із історії споживчої кооперації в Ніжинському повіті
на початку ХХ ст.
Проблеми розвитку сучасної економіки України стали предметом дослідження ба-
гатьох науковців. І багато з них убачають перспективу економічного прогресу нашої
країни в розвитку кооперативних форм господарювання. Приклади для наслідування
та необхідний досвід шукають у минулому: частіше за все у дореволюційній коопера-
ції, оскільки за радянського часу кооперативна мережа була фактично одержавлена і
не відповідала повною мірою кооперативним принципам і засадам. Особливо дореч-
ним є, на нашу думку, дослідження економічних процесів у розрізі кооперативного
руху на мікрорівні. Завдяки таким міркуванням викликана необхідність дослідження
кооперації в межах Ніжинського повіту Чернігівської губернії на початку ХХ ст.
Як окремий комплексний об’єкт дослідження ніжинська кооперація в наукових роз-
робках до цього не фігурувала, але певні факти з діяльності кооперативів Ніжина й
повіту зустрічалися у працях, присвячених розвитку кооперації чи її окремих видів
стосовно більших історико-географічних регіонів. У даному аспекті слід згадати кан-
дидатські дисертації В.М. Власенка, О.С. Сидоровича, а також монографію
В.М. Половця [4; 16;19].
Споживчі товариства з’являються на Ніжинщині в перші роки ХХ ст. Подібна тен-
денція є характерною для всієї Чернігівщини, де більш-менш сприятливі умови для
розвитку споживчої кооперації з’явилися після 1897 р., коли було запроваджено т.зв.
|