Постать Василя Горленка в історико-культурному житті України кінця ХІХ - початку ХХ століть
Saved in:
| Published in: | Матеріали до української етнології |
|---|---|
| Date: | 2007 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2007
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207103 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Постать Василя Горленка в історико-культурному житті України кінця ХІХ - початку ХХ століть / Л. Козар // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 210-216. — Бібліогр.: 60 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860015308309266432 |
|---|---|
| author | Козар, Л. |
| author_facet | Козар, Л. |
| citation_txt | Постать Василя Горленка в історико-культурному житті України кінця ХІХ - початку ХХ століть / Л. Козар // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 210-216. — Бібліогр.: 60 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Матеріали до української етнології |
| first_indexed | 2025-12-07T16:44:37Z |
| format | Article |
| fulltext |
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 210
Лідія КОЗАР
(Київ)
ПОСТАТЬ ВАСИЛЯ ГОРЛЕНКА
В ІСТОРИКОКУЛЬТУРНОМУ
ЖИТТІ УКРАЇНИ
кінця ХІХ початку ХХ століть
Багатогранна творча спадщина В. Горленка –
журналіста, письменника, фольклориста, етно-
графа, колекціонера-мистецтвознавця, громад-
ського діяча – помітне явище в історії національ-
ної культури кінця ХІХ – початку ХХ ст. Дослід-
ники характеризують його як «українського єв-
ропейця» 1, який посідав «окреме місце серед
етнографів і фольклористів, мистецтвознавців і
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 211
критиків, знавців історії України та її старожит-
ностей» 2, «духовно [...] ніколи не поривав відно-
син з Україною» 3. «Доля Василя Горленка як вче-
ного й критика була завжди примхливою: то його
забували без достатніх на те причин, то навколо
його постаті спалахували суперечки. Можливо,
причиною цього було якесь особливе становище
цієї людини в нашій культурі...», – робить припу-
щення дослідник В. Шевчук. Тому наше завдан-
ня вбачаємо у тому, щоб з’ясувати «це особливе
становище» В. Горленка в історико-культурно-
му житті України, і, зокрема, в історії української
фольклористики кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Витоків його народознавчих зацікавлень слід
шукати в родинному оточенні на Полтавщині –
село Ярошівка Прилуцького повіту Полтавської
губернії (тепер с. Українське Талалаївського ра-
йону Чернігівської обл.), де 1 січня (за іншими
даними – 1 березня) 4 1853 р. народився Василь
Горленко. Так, І. Борщак у дослідженні «Украї-
нець-європеєць Василь Горленко» пише: «Роди-
на була заможна, але вже тоді Горленки недбало
господарювали; в маєтку не було порядку, як зре-
штою й в садибі, завжди повній родичів, гостей,
похлібників і похлібниць. Було то безжурне жит-
тя, типове життя тодішнього лівобережного пан-
ства з захопленням української традиції й вжи-
ванням української мови, як не в панському ото-
ченні, то у всякому разі в зносинах зі службою й
селянами. Це там Василь Горленко придбав свій
український акцент, що від нього вже ніколи не
міг позбавитися в своїй російщині» 5.
Велику роль у формуванні українознавчих за-
цікавлень В. Горленка відіграли легенди і перека-
зи про його предків. Адже походив він із старо-
винного козацького роду Горленків, відомого в
історії України – був праправнуком Дмитра Гор-
ленка, прилуцького полковника у 1692–1708 рр.,
близького сподвижника Івана Мазепи. Цей же рід
дав Лазаря Горленка (помер у 1687 р.), прилуць-
кого полковника, добре знаного політичного ді-
яча України часів Руїни, і Якима Горленка (помер
бл. 1758 р.), котрий був генеральним хорунжим
і навіть наказним гетьманом під час успішного
походу на Крим 1736 р., коли було взято Перекоп
та кримську столицю – Бахчисарай, і навіть свя-
того Православної Церкви Йоасафата (1705–17-
54 рр.), що був єпископом Білгородським. Не ви-
падково впродовж усього життя в кімнаті В. Гор-
ленка в с. Ярошівка висіли портрети Мазепи,
Дмитра Горленка, «святого Горленка» – преподо-
бного Йоасафата. «Таке гіперестетичне станови-
ще Горленка, – як писала К. Грушевська, – мусіло
впливати й на його громадські погляди, зокрема
на його відносини до рідної народности, її сучас-
ности й минувшини» 6.
Дитинство В. Горленка проходило в с. Ярошів-
ка Прилуцького повіту, де він народився, та на
Миргородщині, звідки родом була його мати Ма-
рія Яківна Мамчич (1824–1894). Батько В. Горлен-
ка помер через три місяці після його народжен-
ня. Збереглися відомості про те, що в шестиріч-
ному віці В. Горленко зустрічався з Т. Шевченком
у славнозвісній Качанівці, і в одному з листів до
В. Тарновського від 28 вересня 1859 р. Кобзар
просив передати «любому невеличкому Горле-
няткові» гравюри й прохання Т. Шевченка дотри-
мання його обіцянки 7. Виходячи з творчого до-
робку В. Горленка, можна стверджувати, що Коб-
зар не помилився у його мистецтвознавчій долі.
Першою школою В. Горленка була Полтав-
ська чоловіча гімназія, в якій свого часу навча-
лися такі видатні українські культурні діячі, як
М. Драгоманов, М. Старицький, Л. Глібов, В. Са-
мійленко, і в якій «треба шукати коріння [його –
Л. К.] високої духовності і патріотизму 8.
Потім було навчання у Ніжинській гімназії та
ліцеї князя Безбородька, в Сорбонському уні-
верситеті у Парижі, де він пройшов школу фран-
цузького теоретика і мистецтвознавця І. Тена,
французької класичної літератури, здобувши
ім’я «європейського українця».
На початку 1880 р. В. Горленко приїздить до Пе-
тербурга, де проходить справжню журналістську
школу, активно співпрацюючи в таких росій-
ських виданнях, як «Голос», «Молва», «Русское
обозрение», «Отечественные записки» тощо. Із
часу заснування українського журналу «Киев-
ская старина» (1882) В. Горленко стає його актив-
ним співробітником, опублікувавши на його сто-
рінках понад сотню праць з питань української
літератури, мистецтва, історії, краєзнавства,
фольклору та етнографії. Саме в цьому журналі
він найкраще реалізувався як фольклорист у пу-
блікаціях «Бандурист Иван Крюковский» (1882),
«Три псальмы» (1883), «Вариант песни о правде»
(1883), «Кобзари и лирники» (1884), «Труды этно-
графическо-статистической экспедиции Чубин-
ского в сравнении с другими подобными» (1884),
«Сто семь лет южно-русской этнографии» (1884),
«Две поездки с Н. И. Костомаровым» (1886),
«Украинские легенды в французском журнале»
(1888); рецензіях на «Очерки истории украин-
ской литературы ХІХ столетия» Н. Петрова, К.,
1884» (1884), на «Угро-русския народныя песни,
собранныя г. де-Волланом», СПб., 1885» (1886), на
збірку М. Янчука «Малорусская свадьба в Кор-
ницком приходе...», М., 1886» (1886), на літера-
турні твори Панаса Мирного (1883), Я. Щоголєва
(1884), М. Костомарова (1884), І. Франка (1885),
Д. Мордовцева (1885), І. Карпенка-Карого (1887),
І. Манжури (1889), Г. Квітки-Основ’яненка (1889),
М. Кропивницького (1893) та ін.
Крім того В. Горленко писав передмови до
фольклорних записів П. Мартиновича «Из на-
родных преданий о Гетьманщине, Запорожье и
Черноморье» (1885, без підпису), Ісаєвича «Мало-
русские народные игры окрестностей Переясла-
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 212
ва» (1886) та некрологи на пошану кобзарів Крю-
ковського (1885) та О. Вересая (1890), фолькло-
ристів П. Лукашевича (1889), О. Гаврилова (1889)
та ін. Більшість праць було написано на осно-
ві матеріалів етнографічних експедицій В. Гор-
ленка, які він здійснював «по стопам П. Куліша»,
«збіраючи матеріял для своїх «Записок о Южной
Руси» 9. «І саме Куліш із своїм артистичним арис-
тократизмом мусів бути його справжнім учите-
лем і проводником на українськім ґрунті – хоч
знайомим з ним особисто він і не був», 10 – писа-
ла К. Грушевська.
Справжню школу українознавства В. Горлен-
ко пройшов у Петербурзі, познайомившись у 18-
81 р. з М. Костомаровим, з котрим згодом здій-
снив дві етнографічні подорожі по Україні, які
описав у статті «Две поездки с Н. И. Костомаро-
вым» (1886). В. Горленко з великою пошаною і
любов’ю описує ту українську обстановку, яка
так приваблювала вихідців з України в помеш-
канні М. Костомарова, де по вівторках збиралася
петербурзька українська громада: «В этом уют-
ном уголке, откуда безчисленные книги почти
вытесняли хозяина, всё с перваго взгляда напо-
минало родину: и образ ахтырской Богоматери,
посреди стены в кабинете, и портреты давних де-
ятелей Украйны, и родная речь, и интересы род-
ной народности […]. Там чудился как-бы уголок
далекаго родного края» 11.
У статті В. Горленко спростовує думку вчених
про те, що М.Костомаров був тільки дослідни-
ком фольклору – «На деле он был одним из са-
мых ранних и ревностных собирателей, и не мог
им не быть, как человек слишком живой, котора-
го одни кабинетные занятия удовлетворить не
могли, когда под рукой сама жизнь давала столь-
ко новых данных» 12. Тут же він наводить назви
збірників, куди було вміщено не менше 2000
фольклорних записів М. Костомарова, – «Тру-
ды…» П. Чубинського, «Саратовский сборник»,
«Летописи русской литературы».
Останні дві етнографічні поїздки уже хворого
М. Костомарова (1883–1884 рр.), здійснені за рік
до його смерті (1885), яскраво засвідчують його
талант збирача народної творчості, який не міг
не передатися його друзям, і зокрема В. Горленку.
Як відзначає К. Грушевська, «думка Горленка про
розшуки кобзарів могла бувати наслідком роз-
мов із старим корифеєм українознавства – авто-
ром стількох записів дум» 13. Не випадково свою
першу працю, яку В. Горленко опублікував у «Ки-
евской старине» (1882, № 12), він присвятив саме
постаті кобзаря Івана Крюковського, від якого
записав 9 дум у Лохвиці Полтавської губернії і
опублікував у статті в такому порядку: 1) Олек-
сій Попович, 2) Вітчим, 3) Соколи, 4) Про сестру
і брата, 5) Про вдову та синів, 6) Про озовських
братів, 7) Самійло Кішка, 8) Хведор Безрідний,
9) Іван Коновченко. К. Грушевська, аналізуючи
ці записи, відзначала цінність рідкісних записів
дум – «Соколи» та «Самійло Кішка», а також ко-
ментарів до них, зокрема вказівок «про районове
дослідження дум».
Уже в цій першій публікації російською мо-
вою відчутний глибокий патріотизм В. Горлен-
ка – зберегти від забуття народну історичну по-
езію, запалити інших на пошуки і збереження
національних святинь, зібрати відомості про но-
сіїв цих святинь – кобзарів, лірників, бандурис-
тів. Це підтверджують і уривки з його листів до
П. Мартиновича, який 28 квітня 1885 р. повідо-
мив В. Горленка про те, що він перший, ще в 18-
76 р., здійснив записування народного епосу від
І. Крюковського, – «Я не думал ставить себе в за-
слугу запись дум от Крюковского и, отдав их в
печать, желал сделать только пользу людям за-
нимающимся народной поэзией»; «[...] Уверяю
Вас что я действовал только из любви к родной
поэзии и науке. За свою статью, как и за все по-
следующия, я никогда не получал никакой пла-
ты [...]; «Мне казалось что исторические думы и
песни имеют для науки такую важность что пе-
ред этим отходит на второй план вопрос о
том кто их нашел» 14 (8 березня 1885 р.); «Кто
бы не отыскал и не спас эти сокровища, каждый
год исчезающие, – лишь бы они были спасены!-
» 15 (5 червня 1885 р.). Так, у 1883 р. на сторінках
«Киевской старины» (№ 2, с. 467–476) він публі-
кує три псалми, записані від кобзаря І. Крюков-
ського («Ой горе, горе на сім світі жити»), лірни-
ків Гната Шмиголя («Ой хто в мирі являється») та
Порфирія («Ой зійшли мої літа...»), наголошую-
чи в передмові на тому, що псалми «представля-
ют немалый интерес в вопросе взаимодействия
старой школьной церковной науки и народнаго
творчества» «в деле изучения форм народной
поэзии» (с. 468).
У кінці передмови закликає збирачів звернути
увагу на такий жанр народної творчості, як псал-
ми, – «Печатая, на первый раз, три псальмы не-
известные по сборникам, мы желали бы побу-
дить гг. собирателей к обнародованию и других
неизвестных произведений этого рода и к запи-
сыванию их от лирников...» (с. 468).
Згодом у восьмому номері «Киевской старины»
1883 р. публікує варіант пісні про правду, запи-
саний від лірника в Роменському повіті Полтав-
ської губернії (с. 769–770). У 1884 р. на сторінках
«Киевской старины» (№ 1, 12) з’являється най-
більша етнографічна праця В. Горленка – «Коб-
зари и лирники» (с. 21–47; 639–657), в якій, за
оцінкою К. Грушевської, «було зроблено дуже ба-
гато для дослідження еволюції сього своєрідного
громадського феномену, яким являються думи
на тлі своїх умов існування» 16.
На початку статті В. Горленко наголошує на
важливості пошуків варіантів уже відомих дум:
«Поиски за историческими песнями дадут, быть
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 213
может, немного новых открытий, зато многое
уяснят, по свежим следам, для физиологии этого
исчезающего явления […]. Процесс совершив-
шихся в этих песнях изменений, самые их облом-
ки помогут уяснить то, что исчезло» 17.
Зміст праці складають кілька оповідань про
знайомство В. Горленка із кобзарями – Є. Перепе-
лицею, П. Братицею, Хв. Башею, про особливості
опублікованих записів від них, а також згадки
про недруковані його записи і знайомства з коб-
зарями та мужиками, роздуми з приводу побу-
тування історичного епосу та псалмів.
Крізь усю працю В. Горленка «Кобзари и лирни-
ки» проходить наскрізна думка-роздум про по-
вагу до кобзарів та лірників, про таємницю збе-
реження їхньої творчості впродовж кількох сто-
літь – «...эти нищие, убогие люди, могикане исчез-
нувшаго, стараго строя жизни, как-то инстинк-
тивно внушают почтение к себе в народе, который
как-бы чует в них отблеск чего-то высшаго» 18.
Проте на цьому дослідження кобзарського
епосу В. Горленка закінчуються, оскільки праця
«Кобзари и лирники» була його останньою робо-
тою про кобзарство.
Далі з року в рік на сторінках «Киевской стари-
ны» знаходимо низку фольклористично-етно-
графічних праць, рецензій, нарисів, некрологів,
спогадів про визначних культурних діячів Укра-
їни, зокрема фольклористів та кобзарів, які за-
свідчують багатогранність зацікавлень автора та
його небайдужість до проблем українознавства.
Так, у 1884 р. В. Горленко опублікував невелич-
кі дослідження «Труды этнографическо-статис-
тической экспедиции» Чубинского в сравнении
с другими подобными (№ 2, с. 349–351) та «Сто
семь лет южнорусской этнографии» (№ 3, с. 505–
507), в яких висловлює власні погляди стосов-
но таких фундаментальних праць, як «Труды»
П. Чубинського та «Описание свадебных укра-
инских простонародных обрядов...» Г. Калинов-
ського. Він вважає, що «Труды...» П. Чубинського
«по богатству данных могут быть поставлены в
параллель только с двумя памятниками европей-
ской этнографической литературы: «Lud polski»
Кольберга и «Bibliotheca della tradizioni popolari»
Питрэ» 19. Особливої цінності працям П. Чубин-
ського, за словами В. Горленка, додає та обста-
вина, що у всіх томах видання, крім збірника пі-
сень, збирач виявився новатором, зокрема у тре-
тьому томі («Сказки», 296 N), куди увійшли ще
ніде не опубліковані казки. В. Горленко відзначає
велику чисельність весільних (1943 №) та побу-
тових (1884 №) пісень у зібранні П. Чубинського,
чого не було в жодному українському пісенному
збірнику, вказує на новизну зібраних матеріалів
з народного, звичаєвого права, з української ет-
нографії та побуту.
У статті «Сто семь лет южнорусской этногра-
фии» (1884, № 3, с. 505–507) йдеться про працю
Г. Калиновського «Описание свадебных украин-
ских простонародных обрядов…», що вийшла
1777 р. у Петербурзі, яку В. Горленко зараховує до
перших праць з української етнографії і також до
перших літературних праць про Україну.
В. Горленко уважно спостерігав не тільки за
розвитком української етнографії, а також за ви-
ходом літературознавчих та мистецтвознавчих
праць. Так, на появу в друці «Очерков истории
украинской литературы ХІХ ст.» (К., 1884) М. Пе-
трова В. Горленко одразу ж відгукнувся на сто-
рінках «Киевской старины» (1884, № 12, с. 664–
672), наголосивши на тому, що праця професора
Петрова заслуговує на особливу увагу «как пер-
вое самостоятельное изследование, посвящен-
ное судьбам малорусской литературы» 20.
Разом з тим, В. Горленко висловив ряд слушних
зауважень з приводу висвітлення концепції роз-
витку української літератури як національної, її
зв’язків з народною творчістю, та її місця серед
інших літератур, зокрема російсько-українські
літературні взаємини. Він ставить кілька акту-
альних питань до книги Петрова, на які вона мала
б дати відповіді, але не дає: «В какой же мере при-
менен составителем исторический метод к его
труду? Исследованы-ли все факторы, влиявшие
на образование и развитие письменной украин-
ской литературы, прослежена-ли ея двойствен-
ная роль: помощницы литературы общерусской
и создательницы самостоятельнаго литератур-
но-национального типа?» 21. Сучасні літерату-
рознавці відзначили актуальність даних питань,
вказуючи на те, що деякі з них на сьогодні пере-
росли вже у глобальні культурологічні проблеми,
і справедливо вважають, що дана рецензія В. Гор-
ленка стане корисною для вивчення не лише істо-
рії проблеми, а й методики і методології 22.
Не пройшли повз увагу В. Горленка такі фоль-
клорні видання, як «Угро-русския народныя пес-
ни, собранныя г. де-Волланом» (СПб., 1885) та
«Малорусская свадьба в Корницком приходе…
Составил Н. Янчук» (М., 1886), на які він відгук-
нувся на сторінках «Киевской старины» (1886,
№ 3, с. 168–172; № 10, с. 369–372). Він привітав
видання М. Янчука, в якому етнограф зробив
спробу детального фольклорно-етнографічного
обстеження невеликої окремо взятої території.
Порівнявши записи весільних обрядів у збірни-
ках М. Янчука і П. Чубинського, В. Горленко до-
ходить висновку, що колективне зібрання «Тру-
дов...» П. Чубинського «представляя в общем не-
сравненно большее богатство, не дает все таки
такой законченной картины, которая рисует яв-
ление в данной местности во всей его полноте и
«как на ладони» 23.
Значний внесок в історію української фоль-
клористики В. Горленко зробив своїми виступа-
ми про кобзарів та фольклористів І. Кравченка-
Крюковського 24, М. Костомарова 25, П. Лукашеви-
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 214
ча 26, О. Гаврилова 27, О. Вересая 28, написаними на
вшанування їхньої пам’яті, «чувству[я] себя об-
язанным занести в историческую и этнографи-
ческую южно-русскую хронику еще одну утрату
в области отходящей в вечность старины» 29. Так,
він один із перших опублікував автобіографічні
відомості про кобзаря Крюковського та збирача
народної творчості О. Гаврилова, відзначаючи,
зокрема, що «варианты Крюковского […] вполне
оригинальны и все хорошаго качества», 30 а в «за-
писях [Гаврилова – Л. К.] есть уники, т. е. такия
песни, которыя никогда и никем не были записа-
ны» 31.
Основним у діяльності кожного із українських
культурних діячів В. Горленко вважав збережен-
ня уснопоетичних народних зразків. Тому й ві-
рить він, що «слава [...] не вмре, не поляже!» про
кобзаря І. Крюковського за те, що він «сберег
среди горькой своей жизни, за часть исчезающа-
го сокровища народной поэзии!» 32. Про П. Лука-
шевича також наголошував, що «право на при-
знательную память дает ему подвиг его молодос-
ти, спасший от забвения несколько сокровищ на-
роднаго творчества» 33.
Крім розглянутих публікацій фольклористич-
но-етнографічного характеру, В. Горленко опу-
блікував на сторінках «Киевской старины» ще
близько сотні праць з проблем українознавства,
щоб «запалити [...] інших на пошуки і збереження
національних святинь» 34. У полі зору В. Горленка
були твори Панаса Мирного 35, І. Франка 36, М. Кро-
пивницького 37, І. Карпенка-Карого 38, І. Манжу-
ру 39 та багатьох інших письменників-сучасників.
Він також опублікував нові матеріали про І. Кот-
ляревського 40, П. Куліша 41, робив постійні огля-
ди літератури 42, ознайомлював читачів із при-
ватними колекціями старовини В. Тарновсько-
го, К. Скаржинської 43, а його праця з приводу ав-
тора «Історії Русів» 44 посіла важливе місце серед
визначних історичних досліджень. Не випадково
П. Мартинович у листі до В. Горленка 2 вересня
1886 р. писав: «Ваши статьи в Киевской старине я
всегда читаю иногда по нескольку раз и нахожу в
них очень много прекрасного» (ІМФЕ, ф 11-3/47).
Про особливе місце В. Горленка в культурно-
му житті України свідчить і його епістолярна
спадщина, яку останнім часом ретельно дослі-
джує І. Забіяка 45, і котру ще К. Грушевська вва-
жала «дуже важливим документом в історії на-
шої етнографії» 46. На сьогодні встановлено, що
В. Горленко листувався із 127 кореспондента-
ми 47. Серед них такі відомі культурні діячі, як
В. Антонович, Д. Багалій, Ганна Барвінок, Б. Грін-
ченко, І. Житецький, Є. Ківлицький, М. Косто-
маров, П. Куліш, О. Лазаревський, О. Лашкевич,
Ф. Лебединцев, О. Левицький, П. Мартинович,
Панас Мирний, В. Науменко, М. Петров, О. Пи-
пін, Б. Познанський, І. Рудченко, Д. Яворниць-
кий, французький письменник Д. Рош. Найбіль-
ше листів було написано на ім’я О. Лазаревсько-
го (62 п. в.), О. Левицького (62 п. в.), П. Марти-
новича (126 п. в.), Панаса Мирного (85 п. в.) та
Д. Роша (180 п. в.). Ці листи були вже в полі зору
таких дослідників, як К. Грушевська 48, Є. Рудин-
ська 49, І. Борщак 50, І. Забіяка 51, які відзначали,
що «публічна діяльність [В. Горленка – Л. К.] має
фольклорно-етнографічний, історико-краєзнав-
чий зміст, для вираження якого він здійснював
неодноразові експедиції (екскурсії) по Київській,
Полтавській та Чернігівській губерніях» 52.
Проживаючи часто у Петербурзі, В. Горленко
духовно не поривав з Україною, признаючись у
листі до збирача народної творчості О. Гаврило-
ва, що «лише тут, на півночі, відчуваєш усю не-
обхідність напруження всіх наших інтелекту-
альних сил для врятування нашої народності-
» 53. «Общерусская жизнь» росте й росте в широ-
чінь, – наголошував В. Горленко, – усмоктуючи
в себе багато дорогоцінного, що нам належить,
і якщо ми не будемо жити для захисту духовно-
го капіталу нашої батьківщини, то про неї зали-
шаться тільки приємні спогади!» 54.
Працюючи у Петербурзькій бібліотеці, В. Гор-
ленко знаходить багато відомостей, що стосу-
ються української культури, про що він із захо-
пленням повідомляє О. Лазаревському в листі
10 березня 1888 р.: «Тут на кожному кроці на-
штовхуєшся на невідкладність укладання і ви-
дання південноруської історичної та іншої біблі-
ографії. Поки не буде в нас такої – не буде й шко-
ли південноруських досліджень» 55. Як бачимо
із іншого листа В. Горленка до О. Лазаревського,
він мріяв «завоювати у свідомості російського
суспільства визнання [...] самостійних творчих
сил» української інтелігенції, щоб «з нами раху-
валися» 56. Тому з таким ентузіазмом і далі від-
шуковував зразки національної культури, попу-
ляризуючи їх у своїх статтях. Так, у січні 1888 р.
В. Горленко їде до Березані, де відбувається роз-
продаж майна етнографа П. Лукашевича, і при-
возить звідти його етнографічні записи, які зго-
дом передає Б. Грінченку для публікації.
Він також турбується про збереження фоль-
клорних записів лікаря і етнографа О. Гаврилова,
який помер у 1888 р., і за матеріалами, наданими
йому П. Мартиновичем, вміщує некролог у «Ки-
евской старине» (1889, № 1, с. 246–247), підписав-
шись також його прізвищем. Відгукується на ви-
хід фольклорних видань М. Янчука, Б. Грінченка,
підтримує порадами П. Мартиновича. «Большое
спасибо Вам, многоуважаемый Борис Дмитрие-
вич, за «Литературу украинского фольклора», –
писав В. Горленко Б. Грінченку в листі від 1 черв-
ня 1901 р. – Но удивительно как могли Вы соста-
вить этот указатель вдали от больших библио-
тек?» (ІР, ІІІ, 36111). Повідомляє П. Мартиновича
про фольклорні збірники Б. Грінченка, зазначаю-
чи, що вони ніяк не перегукуються з його мате-
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 215
ріалами: « Ваши все записи совершенно ориги-
нальны и подобных их в Черниговском сборнике
нет» (ІМФЕ, ф. 11-3/176). Турбується про видан-
ня фольклорного доробку П. Мартиновича, за-
спокоює його стосовно втрати частини записів:
«я потерял также 9/10 из того что мог получить
от жизни. Конечно я об этом всем тоскую, но тос-
кой ничему не поможешь. Будем делать что еще
можем, но не будем отчаиваться […]. Из запи-
сей Ваших пропало, собственно говоря, чрезвы-
чайно мало, а сохранились драгоценности, ка-
ких […] нет ни у кого. Все сохранившееся каса-
ется Вашей родины и народа, которые Вы горячо
любите. Спася это сокровище, Вы не имеете пра-
ва зарывать его в землю и несмотря на малень-
кие потери и пропуски обязаны обнародовать»
(ІМФЕ, ф. 11-3/176).
П. Мартинович завжди прислухався до порад
побратима, довіряв йому і дякував за щирість
і увагу, як видно з його листа 21 липня 1887 р.:
«Спасибо Вам и за Ваше внимание и отношение
ко мне. Я только знаю, что пока я и умру, то ни-
когда и ни от кого не получал и не получу таких
писем, как от Вас получил. В моей жизни я не
встречал никого, чьи бы мысли, высказанные по
поводу чего нибудь в письмах или в статьях мне
так нравились, такое производили на меня впе-
чатление и так своеобразно трогали меня как то,
что я читал в Ваших статьях» (ІМФЕ, ф. 11-3/47).
Проживаючи останні роки в Петербурзі і дру-
куючись у російських періодичних виданнях,
В. Горленко не переставав турбуватись про укра-
їнську культуру і поруч із оглядами творів ро-
сійських і зарубіжних письменників друкував
матеріали, присвячені Т. Шевченку, М. Гоголю,
І. Котляревському, Г. Квітці-Основ’яненку, ми-
нувшині України 57, брав активну участь у підго-
товці до видання повного зібрання творів П. Ку-
ліша 58, признаючись у листі до Панаса Мирного,
що «не написав жодного слова, супротивного [в-
ласним – Л. К.] переконанням і нечесного» 59.
В. Горленко мав наміри написати нариси про
гайдамаччину, зробити «велике розкішне ви-
дання про Малоросію в розумінні речових і ду-
ховних її пам’ятників» 60, мріяв про повернення
в Україну. Проте – раптово помер 14 (27) квітня
1907 р. в Петербурзі на 52 році життя. Поховано
його в рідному селі Ярошівці (тепер Українське
Талалаївського району Чернігівської області)
поруч з могилами батька і матері на козацькому
кладовищі.
1 Білокінь С. Борг перед Василем Горленком // Слово і
час. – 1993. – № 1. – С. 12.
2 Забіяка І. Епістолярна спадщина Василя Горленка.
Монографія. – К., 2002. – С. 5.
3 Забіяка І. Там само. – С. 126.
4 Забіяка І. Епістолярна спадщина Василя Горленка.
Монографія. – К., 2002. – С. 32.
5 Борщак І. Українець-європеєць Василь Горленко
(1853–1907). З невиданих документів із ілюстрація-
ми // Україна (Париж). – 1953. – Ч. 10. – С. 860.
6 Грушевська К. Збірка В. Горленка // Українські народні
думи. – К., 2004. – Т. 1. – С. СХІV.
7 Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 6 т. – К., 1964. –
Т. 6. – С. 236.
8 Забіяка І. Василь Горленко – журналіст, науковець,
людина // Матеріали наук.-практ. конференції, при-
свяченої 150-річчю від дня народження В. П. Горлен-
ка. – К., 2004. – Вип. 1. – С. 5.
9 Україна. – 1907. – Т. 2. – С. 215.
10 Грушевська К. Укр. нар. думи. – К., 2004. – С. СХІV.
11 Киевская старина. – 1886. – № 3. – С. 111.
12 Киевская старина. – 1886. – № 3. – С. 118.
13 Грушевська К. Українські народні думи. – К., 2004. –
С. СХV.
14 Науковий збірник за рік 1929. Записи історичної сек-
ції ВУАН. – К., 1929. – Т. 32. – С. 154.
15 Науковий збірник за рік 1929. Записи історичної сек-
ції ВУАН. – Т. 32. – К., 1929. – С. 159.
16 Грушевська К. Українські народні думи. – К., 2004. –
С. СХІХ.
17 Киевская старина. – 1884. – № 1. – С. 21.
18 Там само. – С. 42.
19 Киевская старина. – 1884. – № 2. – С. 350.
20 Там само. – С. 664.
21 Киевская старина. – 1884. – № 2. – С. 664.
22 Забіяка Г. Василь Горленко – журналіст, науковець,
людина // Матеріали науково-практичної конферен-
ції – К., 2004. – Вип. 1. – С. 8.
23 Киевская старина. – 1886. – № 10. – С. 370.
24 Киевская старина. – 1885. – № 8. – С. 740–743.
25 Там само. – 1886. – № 1. – С. 111–123.
26 Там само. – 1889. – № 1. – С. 245–246.
27 Там само. – С. 246–247.
28 Там само. – 1890. – № 7. – С. 132–134.
29 Там само. – 1885. – № 8. – С. 740.
30 Киевская старина. – 1885. – № 8. – С. 740.
31 Киевская старина. – 1889. – № 1. – С. 247.
32 Там само. – 1885. – № 8. – С. 743.
33 Там само. – 1889. – № 1. – С. 246.
34 Забіяка І. Василь Горленко і «Киевская старина» //
Академія пам’яті професора Антоновича. – К., 1994. –
С. 205.
35 Киевская старина. – 1883. – № 6. – С. 366–370.
36 Киевская старина. – 1885. – № 2. – С. 369–376.
37 Там само. – 1893. – № 3. – С. 560–566.
38 Там само. – 1887. – № 2. – С. 342–345.
39 Там само. – 1889. – № 9. – С. 788–790.
40 Там само. – 1883. – № 5. – С. 146–154.
41 Там само. – 1888. – № 9. – С. 78–80.
42 Там само. – 1883. – № 5. – С. 353–370; № 11. – С. 484–
493.
43 Там само. – 1885. – № 2. – С. 369–376.
44 Там само. – 1893. – № 1. – С. 41–76.
45 Забіяка І. Епістолярна спадщина Василя Горленка.
Монографія. – К., 2002.
46 Грушевська К. – Там само. – С. 138.
47 Забіяка І. Епістолярна спадщина Василя Горленка.
Монографія. – К., 2002. – С. 8.
48 Грушевська К. З етнографічної праці 1880-х років
(До листування П. Мартиновича і В. Горленка) // На-
уковий збірник за рік 1929. Записки історичної секції
ВУАН. – К., 1929. – Т. 32. – С. 136–201.
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 216
49 Рудинська Є. Листи Василя Горленка до Панаса Мир-
ного. 1883–1905. – К., 1928.
50 Борщак І. Дені Рош (1868–1951) // Україна. – 1951. –
Ч. 6. – С. 477–479; Його ж. Українець-європеєць Ва-
силь Горленко (1853–1907) // Україна. – 1953. – Ч. 10. –
С. 857–861.
51 Там само.
52 Забіяка І. Епістолярна спадщина Василя Горленка.
Монографія. – К., 2002. – С. 125.
53 Із листа В. Горленка до О. Гаврилова 29 лютого 18-
88 р. / Переклад з російської мови українською І. За-
біяки // Забіяка І. Епістолярна спадщина Василя Гор-
ленка. – К., 2002. – С. 51.
54 Там само.
55 Забіяка І. Епістолярна спадщина В. Горленка. – К.,
2002. – С. 51.
56 Там само. – С. 72.
57 Горленко В. Отблески. Заметки по словесности и ис-
кусству. – СПб., 1905.
58 Забіяка І. Епістолярна спадщина Василя Горленка. – К.,
2002. – С. 177–192.
59 Там само. – С. 119.
60 Там само. – С. 115.
http://www.etnolog.org.ua
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-207103 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2313-8505 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:44:37Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Козар, Л. 2025-09-29T13:20:44Z 2007 Постать Василя Горленка в історико-культурному житті України кінця ХІХ - початку ХХ століть / Л. Козар // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 210-216. — Бібліогр.: 60 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207103 uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Матеріали до української етнології Фольклор Постать Василя Горленка в історико-культурному житті України кінця ХІХ - початку ХХ століть Article published earlier |
| spellingShingle | Постать Василя Горленка в історико-культурному житті України кінця ХІХ - початку ХХ століть Козар, Л. Фольклор |
| title | Постать Василя Горленка в історико-культурному житті України кінця ХІХ - початку ХХ століть |
| title_full | Постать Василя Горленка в історико-культурному житті України кінця ХІХ - початку ХХ століть |
| title_fullStr | Постать Василя Горленка в історико-культурному житті України кінця ХІХ - початку ХХ століть |
| title_full_unstemmed | Постать Василя Горленка в історико-культурному житті України кінця ХІХ - початку ХХ століть |
| title_short | Постать Василя Горленка в історико-культурному житті України кінця ХІХ - початку ХХ століть |
| title_sort | постать василя горленка в історико-культурному житті україни кінця хіх - початку хх століть |
| topic | Фольклор |
| topic_facet | Фольклор |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207103 |
| work_keys_str_mv | AT kozarl postatʹvasilâgorlenkavístorikokulʹturnomužittíukraínikíncâhíhpočatkuhhstolítʹ |