Трансформація уявлень про оптимальну текстологічну модель в українській фольклористиці
Saved in:
| Published in: | Матеріали до української етнології |
|---|---|
| Date: | 2007 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2007
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207111 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Трансформація уявлень про оптимальну текстологічну модель в українській фольклористиці / О. Бріцина // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 189-197. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859661309479485440 |
|---|---|
| author | Бріцина, О. |
| author_facet | Бріцина, О. |
| citation_txt | Трансформація уявлень про оптимальну текстологічну модель в українській фольклористиці / О. Бріцина // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 189-197. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Матеріали до української етнології |
| first_indexed | 2025-11-30T09:47:07Z |
| format | Article |
| fulltext |
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 189
Олеся БРІЦИНА
(Київ)
ТРАНСФОРМАЦІЯ УЯВЛЕНЬ
ПРО ОПТИМАЛЬНУ
ТЕКСТОЛОГІЧНУ МОДЕЛЬ
В УКРАЇНСЬКІЙ ФОЛЬКЛОРИСТИЦІ
Ключовими словами, що визначають головні
напрямки пошуку адекватної специфіці фоль-
клору текстологічної моделі, є повнота, точ-
ність та автентичність фіксацій. Саме з огля-
ду на ці основні вимоги до запису й вестиметься
подальший розгляд текстологічних пропозицій
попередників.
Зародження фольклористики відбувалося в
романтичний період, тому відповідно до панів-
ної естетичної концепції перші зібрані українські
матеріали відбивали переважно змістовий бік
творів. Часто це навіть були переклади чи фікса-
ції українських творів латинкою, а часом і дово-
лі вільні перекази або ж навіть стилізації, звер-
нення до яких зумовлювалося нерозробленістю
методів фіксації усних явищ. Трактування фоль-
клору як «усної словесності» визначило орієнта-
цію на «літературну» форму запису, коли риси,
зумовлені усним побутуванням тексту в тради-
ції, усувалися. Відповідно така текстологічна мо-
дель в міжнародній фольклористиці отримала
визначення літературної (Е. Файн 1). Саме її ре-
алізували в своїх визначних колекціях І. Рудчен-
ко, П. Куліш, М. Драгоманов, П. Чубинський та ін.
Фольклористика пройшла складний шлях удо-
сконалення уявлень про точність відворення
усного тексту записом. В цьому сенсі показовою
була дискусія між І. Рудченком та П. Кулішем,
який вдавався до скорочення текстів записів за
рахунок усунення окремих його частин, що вида-
валися випадковими. З цього приводу І. Рудчен-
ко відзначав: «На нашу думку д. Куліш зовсім ви-
нен яко етнограф. Чоловік, що зве себе етногра-
фом, ні слова не повинен викинути: з пісні слова
не викидають – і з казки ж <…> не викидають.
Може, у тих «бесцветных и утомительных небы-
лицах» (тут і далі І. Рудченко цитує висловлюван-
ня П. Куліша – О. Б.) у тім «мусоре, засыпающем
обломки некогда полных и гармонических про-
изведений народной фантазии», виметене й що-
небудь дороге <…>. Хто знає: може одлетіло з по-
ловою й зерно, як сонце миле? <…> Так д. Куліш
зробив не по-вченому, – та й годі! Правда, його
казки вийшли як перемиті, – але чи можна ж ска-
зать, що ось, мов, самий щирець народний! Ось,
мов, народ! Ні, сказати цього, далебі, не можна» 2.
Наведені міркування доволі промовисті й, зда-
валося б, не вимагають коментарів, проте упро-
довж тривалого часу фольклористика практич-
но керувалася тими принципами, що їх запере-
чував І. Рудченко. Причиною того, що теоретич-
не формулювання вимог нерідко не збігалося в
часі зі втіленням їх у реальній збирацькій та еди-
ційній практиці, а цей процес розтягався на роки
й десятиліття, ставало механічне застосування
фольклористикою естетичних критеріїв, запози-
чених від літературознавства. Створені за літера-
турною текстологічною моделлю записи могли
відтворити мистецьку принадність фольклорно-
го твору лише через слово. Натомість естетичні
чинники, що мали несловесний характер, зокре-
ма міміка, жестикуляція, зміни голосу оповіда-
ча, його рухи й пози, завдяки яким він розігру-
вав перед слухачами живі побутові сценки, ли-
шалися не відтвореними записом. Зрозуміло, що
це значною мірою збіднювало естетичний ефект
його сприйняття. Іншим істотним чинником є
комунікативний контекст, обставини виконання
твору, його слухачі, до яких безпосередньо звер-
тається оповідач, а також увесь перебіг розмови,
частиною якого був той чи інший текст. Адже не
потребує доведення, що в живому спілкуванні з
аудиторією залежно від міри обізнаності слуха-
чів текст може відтворюватися розлого чи скоро-
чено 3, і саме у відповідності тексту комунікатив-
ним очікуванням аудиторії значною мірою поля-
гає його естетична принадність для тих, кому він
безпосередньо оповідається.
У межах літературної моделі розуміння того,
що форма зафіксованих текстів часом не відпові-
дає літературним уявленням про художню доско-
налість твору, спонукало до пошуку таких спо-
собів відтворення, які б «компенсували» втра-
ти, що супроводжували запис. На цьому шляху
створювалися не тільки літературні обробки, а
й зведені тексти, автентичність та точність яких
була більш ніж сумнівною. Такі спроби зазвичай
не отримували статусу наукових джерел.
На міру точності відтворення усного тексту за-
писом накладали обмеження й тогочасні техніч-
ні можливості фіксації. Збирачі ХІХ ст., озбро-
єні тільки пером і папером, фактично могли
лише відносно точно фіксувати швидкоплинний
усний текст чи створювали своєрідний «зведе-
ний» текст у процесі багаторазових прослухо-
вувань різних усних відтворень з метою якомо-
га точнішого запису. Доки переказ почутого з на-
родних вуст не викликав заперечень, прийнят-
ним вважався й запис через тривалий проміжок
часу, за спогадами, а не в процесі безпосередньо-
го спілкування із носієм традиції. З цього при-
воду І. Рудченко критично зазначав: «<…> ду-
малось прочитати казки з народних уст, аж тут
приходиться читати тільки ті, що чоловік дити-
ною чув, а під старість списав» 4. Практика від-
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 190
творення змісту, а не самого вербального тексту,
так само, як і його досить довільне редагування,
ще тривалий час застосовувалася фольклорис-
тами, тому ці самі застереження наприкінці сто-
ліття повторив В. Гнатюк, відзначаючи хибність
такої позиції: «Многі <…> не записують їх про-
сто з вуст оповідача слово в слово, лиш списують
їх зміст і відтак виправляють його, як їм подоба-
ється» 5.
Спробою удосконалення точності фіксації була
сформульована М. Білозерським вимога запису
не лише «під диктовку» оповідача, а й у процесі
живого виконання. Йдеться також і про перевір-
ку точності фіксації шляхом внесення правок до
запису під час повторного перечитування запису
збирачем виконавцеві 6. На ту пору це було над-
звичайно прогресивною вимогою, що забезпечу-
вала точність відтворення. Практично її втілив
І. Рудченко, до такої методики вдавалися збирачі
впродовж усього ХІХ ст. (у подальшому аналогіч-
ні способи роботи з оповідачем застосовував, на-
приклад, Д. Яворницький). Можна, однак, заува-
жити, що в цьому разі практично створювалися
своєрідні «зведені» тексти, адже запис вcотував
риси кількох різних виконань 7.
Таким чином увага збирачів була сконцентро-
вана передовсім на словесному тексті, а контекст
та особливості виконавського втілення відбива-
лися хіба що етнографічними замальовками, які
часом супроводжували публікацію записів. Усе
це мимоволі сприяло створенню в надрах літера-
турної текстологічної моделі фольклористично-
го міфу про «золотий вік» фольклористики, по-
рівняно з яким реальні вияви живої традиції ча-
сом видавалися результатом деградації.
Крім орієнтації на відтворення змісту цій мо-
делі властиве панування естетичних критеріїв
при доборі текстів для фіксації, виборі оповідачів
та форм втілення тексту записом. Таким чином
ті вияви традиції, що видавалися «малохудож-
німи», практично не мали шансів бути зафіксо-
ваними. За умов, коли лише частина виявів тра-
диції визнавалася естетично довершеною, годі
було й говорити про повноту фіксації життя тра-
диції, адже значна частина явищ опинялася поза
увагою фольклористів як недосконала. Точність
фіксації також не могла бути високою, бо твір
піддавався свідомому й несвідомому редагуван-
ню вже в момент відбору, а також при фіксації та
едиції, оскільки «підтягувався» до літературних
«взірців». Автентичність не могла бути високою,
коли контекст виконання нівелювався записом.
Усвідомлення специфіки фольклорного мов-
лення вже при самих початках викликало диску-
сії щодо точності запису, методів фіксації усних
текстів. Однак проблема точності відтворення
друком усного тексту набула в українській фоль-
клористиці своєрідної тяглості. Тривале пану-
вання засад літературної моделі, підтримуваної
в тому числі й ідеологічними чинниками, не спо-
нукало до появи та утвердження нових пропози-
цій.
Своєрідним поверненням до вже перейде-
них етапів стала практика окремих збирачів та
навіть цілих осередків за радянських часів. За-
гальновідомими стали факти провокування по-
яви новотворів, що «відбивали успіхи соціаліс-
тичного будівництва». Публікація таких зразків
була лише вершиною айсберга, в той час як архі-
ви засвідчують, як відбувалася підготовча робо-
та фольклористів, що спонукала їх появу. У одно-
му з експедиційних звітів (вірогідно, 1940 року)
зазначалося: «Кілька днів ми з Чалим (прізвище
оповідача – О. Б.) працювали над створенням
нової пожовтневої казки (я читала йому кращі
зразки нових записів і розповідала йому про по-
дії у Західній Україні). Таким чином тема казки у
Чалого вже намічається, але до зльоту вона, каз-
ка, очевидно, ще не буде одшліфована. Робота ця
надзвичайно складна і вимагає багато часу» 8.
Надзвичайно показовою була й дискусія, що
розгорнулася наприкінці 50-х років ХХ ст. у
зв’язку із виданням збірника «Українські народ-
ні казки, легенди, анекдоти», упорядкованого
Г. Сухобрус та В. Юзвенко 1957 року. Його публі-
кація викликала відгуки Л. Горового (псевдонім
Л. Новиченка) 9 та відповіді упорядників і того-
часного директора Інституту мистецтвознав-
ства, фольклору та етнографії АН УРСР М. Риль-
ського 10. Позиція критика, на яку пристала й ре-
дакція газети, полягала у боротьбі з «антихудож-
німи» явищами, відтвореними збіркою. Зокрема,
йшлося про засилля суржику в мові публікації.
Це видалася рецензентові підставою, аби ого-
лосити, що окремі варіанти не мають «жодного
права на появу в друкові» 11.
У репліці виразно вчувається вже знайома по-
зиція винятково «естетичної» оцінки текстів.
Хоча рецензент і визнає недоторканість тексту
запису, втім, саме з такої точки зору текст визна-
ється йому неприйнятним для видання. Водно-
час саме записи Г. Сухобрус, попри те, що вони
здійснювалися «від руки», можна вважати чудо-
вим відтворенням живого усного тексту в усій
його своєрідності.
Наявність у розпорядженні дослідників польо-
вого запису 12, вибіленого тексту 13, власноручної
редакції тексту 14, зробленої Галиною Сухобрус,
та опублікованого тексту 15 дає змогу не лише до-
кладно розглянути текстологічні принципи, а й
побачити закономірності, властиві цілому періо-
ду розвитку текстології фольклору та едиційної
практики.
Аналіз свідчить, що в процесі підготовки до
друку польовий рукопис, який був максимально
спрямований на втілення рис усного тексту, ви-
дозмінювався переважно з огляду на естетичні
критерії його оцінки.
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 191
Специфікою функціонування літературної мо-
делі в українській фольклористиці є те, що вона
тривалий час зберігала свою принадність для
частини збирачів (Б. Грінченко, Г. Сухобрус) і ви-
користовується донині (С. Пушик, І. Хланта).
Причини цього явища нерідко мали позанауко-
вий характер. Зближення методів фольклорис-
тики та літературознавства і явищ фольклору та
літератури, як свого часу показав Б. Путилов 16,
виявилося в радянські часи не просто прерога-
тивою однієї із наукових шкіл, а своєрідним ім-
перативом, що дозволяв застосовувати методи
ідеологічного керівництва до такого спонтанно-
го за своєю природою явища, як фольклор. У то-
талітарному суспільстві, де в гуманітарній цари-
ні все спрямовувалося на «обслуговування» па-
нівної ідеології, література була одним із засобів
впливу на суспільну думку. Її розвиток у радян-
ський період визначався ленінськими настано-
вами статті «Партійна організація та партійна
література». «Некерованість», спонтанність, що
властиві явищам фольклору, за цих умов видава-
лися неприпустимими. Тому ототожнення двох
сфер стало неминучим, воно обґрунтовувалося
ідеологічною доцільністю. Ці, здавалося б, ціл-
ком зовнішні причини наклали відбиток і на ме-
тодологію фольклористичних досліджень, і на їх
результати, і на практику збирацтва та едиції.
Поряд із літературною текстологічною модел-
лю зароджувалася, формувалася та утверджу-
валася етнолінгвістична, що більш чи менш
послідовно й повно була реалізована у практи-
ці О. Роздольского, І. Верхратського, В. Гнатю-
ка, В. Кравченка, В. Шухевича, Д. Яворницько-
го, П. Мартиновича та ін. Як свідчить сама її на-
зва 17, прихильники цієї моделі вже не розгля-
дали фольклор виключно як художнє явище, а
почали цікавитися й іншими його функціями у
житті етносу. Фольклорний твір став для них не
лише наслідком художньої творчості народу, а й
свідченням його ментальності, яку можна зрозу-
міти лише спостерігаючи живе життя традиції в
усій повноті її функцій та виявів. Саме особли-
вості функціонування привертають більшу ува-
гу збирачів, їх інтерпретаційна роль стає дедалі
істотнішою для збирачів, які тепер вже не кон-
центрують свою увагу передусім на лексичному
боці тексту чи його художній образності в інтер-
претаційних пошуках. Фіксації, здійснені в меж-
ах вимог цієї моделі, відрізнялися більшою ува-
гою до форми побутування фольклорних творів,
до виконавської манери оповідача, комунікатив-
ного контексту, слухацької аудиторії, а відтак і
до діалектної специфіки фольклорного мовлен-
ня, фонетичних особливостей текстів, характеру
акцентування та ряду інших рис. Застосування
моделі сприяло й удосконаленню паспортизації
текстів, що давала змогу зіставити тексти різних
оповідачів, оцінити характер їх виконавського
втілення тощо. Одночасно відбувалося й збага-
чення технічних можливостей збирацтва.
Колекції, створені прихильниками етнолінг-
вістичної моделі, безумовно, повніше відби-
вали фольклорну дійсність, оскільки вони не
лише відтворювали тексти з урахуванням окре-
мих елементів контексту, а й спонукали до пере-
осмислення засад збирацтва. Саме в надрах цієї
моделі народилася методика суцільного запису.
Вона відкидала штучні обмеження та протистав-
лення «художньо довершених» і недосконалих
текстів за суто естетичними критеріями, що були
запозичені від літературознавства, проте засто-
совувалися до явищ усної творчості, що має свої
закони й засоби створення художнього ефекту.
Зазначимо, однак, що й на цьому шляху поступ
ішов дуже суперечливо й важко. Так, наприклад,
навіть такий вдумливий та плідний збирач, як
В. Гнатюк, неодноразово декларував неcприй-
няття тих текстів записів, що не відповідали ви-
могам художньої досконалості, вимагав запи-
су лише від кращих оповідачів, відкидав важли-
вість запису «відомих» сюжетів та наполягав на
необхідності пошуку «нових» тощо. Це відбило-
ся, зокрема, в його численних рецензіях та оцін-
ках діяльності колег 18.
Загалом прихильникам етнолігвістичної моде-
лі властиве прагнення осмислити явища народ-
ної культури не з «зовнішньої», а з «внутрішно-
ї» 19 точки зору, наблизитися до народного погля-
ду на явища, використовуючи при цьому фак-
ти самої усної культури в якості інтерпретантів.
Цим зумовлена плідна для текстології увага до
форми побутування усних явищ та спроби від-
творити її специфіку, зокрема, особливості ак-
центування, фонетики, синтаксису, які надава-
ли текстам не лише особливих формальних, а й
змістових характеристик. Надзвичайна чутли-
вість збирачів до звучання усного слова є показо-
вою для такого типу текстологічної роботи. Пері-
одичні видання й листування збирачів рясніють
розмірковуваннями про складність адекватного
відтворення особливостей вимови носіїв. Наве-
демо лише деякі з них: «Збираючи фольклорний
матеріал, надто від кобзарів та лірників, я дбав не
тільки за те, щоб записати всі проказувані слова,
ба й за те, щоб занотувати їх яко мога точно, так,
як їх вимовляли співці <...> . Надто важко було
занотувати звук «и» після гортанних та инколи
після шиплячих (козацький, очі), бо він тут ви-
мовляється не так твердо, як от у слові «води»,
але й не так м’яко, як, напр.., у слові «дід», «ліс»;
і тому, хоч як уважливо прислухавсь я до прока-
зувачевої вимови, все ж міг зробити тут помил-
ку» – зазначав О. Малинка 20. Ця ж тривога вчу-
вається в листі О. Русова, написаного 4 січня 1879
року: «<...> хоч зарежте, я Вам не могу написать
слово милій, как его говорять в Алешне, Шапова-
ловке и Ровчаке. Я ввел для ясности три буквы:
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 192
ы, и, і. А оказывается, что звуков в народных го-
ворах больше, чем этих начертаний <...>» 21. Ха-
рактер та обставини виконання за цих умов та-
кож привертали увагу збирачів, оскільки безпо-
середньо відбивалися на особливостях відтво-
рюваного тексту.
Інтерес до контексту побутування та специфі-
ки втілення тексту створював передумови для
формування виконавської текстологічної моде-
лі. Перші плідні кроки в цьому напрямі україн-
ські фольклористи здійснили ще в ХІХ сторіччі,
тобто задовго до того, як були осмислені теоре-
тичні засади цього текстологічного підходу.
Зупинимося на показових прикладах зі зби-
рацької практики видатних українських збира-
чів П. Мартиновича 22 та В. Кравченка, що свід-
чать про пошуки нових підходів до відтворення
усних текстів.
Зіставлення чернеток записів народної прози та
власноручних білових рукописів збирача, що збе-
рігаються в архіві, з прижиттєвими публікаціями,
здійсненими самим збирачем, засвідчує спряму-
вання збирацької та едиційної роботи П. Марти-
новича. Звернімося до порівняння текстів казки
«Подарунчf» (двох рукописних 23 та опублікова-
ного 24). Сегмент чернетки має такий вигляд:
«Молоді сидять княжіють за столом. А Йвасе-
ва Жінка звила два голуби навербі тай послала
в хату. Улетіли в хату голуби, та й літають поверх
голов, то на шахві, то нагрубі сядуть. Тавсе бурко-
тять – «Ка-за-в-не за-бу-ду, тай за-був-ка-зав-не
заб-у-ду-тай-забув-» – А Йвась сидів сидів тай за-
думавсь. «Що це я роблю? У мене ж жінка не така
як це.» Як здумав свою жену (прийшлось по мис-
лі) Як скочив через стіл – та з хати. Вибіг за двір –
Там уже жінка его піймала, та й в молочаці й Ота-
кувала» 25.
Здійснюючи вибілювання тексту (вочевидь
для його публікації, що засвідчує спрямуван-
ня внесених правок) П. Мартинович зробив ряд
змін. Впадає в око їх неоднорідність.
Частина правок викликана тогочасними полі-
тичними чинниками, зокрема, забороною засто-
сування та друку текстів українською мовою, зу-
мовленою Валуєвським циркуляром та Емським
указом. Йдеться про метаграфію тексту – заміну
української графіки на російську (и замінено на
ы, а і – на и, уведено ъ у кінці слів).
Проте решта мають відмінне спрямування.
З першого погляду може видатися, що, як і його
попередники, збирач прагнув надати тексту до-
сконалішої художньої форми, зокрема, коли
йдеться про специфічне розташування та роз-
бивку тексту на рядки, що надає йому схожості
з речитативними епічними наративами. Згідно з
вимогами, що почали дедалі більше усвідомлю-
ватися прихильниками етнолінгвістичної моде-
лі, збирач здійснив розстановку наголосів (вони
були відсутні у чернетці).
Аналіз внесених змін увиразнює специфіку
роботи збирача порівняно з практикою багатьох
його попередників. Зокрема, відбиваючи наго-
лоси (щоправда, не в процесі запису, а згодом),
П. Мартинович намагався відтворити й логічні
акценти, що їх робив виконавець. Саме тому, на
наш погляд, наголоси поставлено і на односкла-
дових словах, що засвідчує їх смислове акценту-
вання: «Що це я роблю!?»; «Там уже жинка ёго
піймала». Зазначимо, що в інших текстах збірки
також наявні такі акцентовані слова.
Порівняння текстів засвідчує, що це не єдина
спроба відтворити особливості тексту, зумовлені
характером його виконання. Зокрема, в чернет-
ці збирач вдався до втілення гри голосом вико-
навця в репліках персонажів у такий спосіб: «Ка-
за-в-не за-бу-ду, тай за-був-ка-зав-не заб-у-ду-
тай-забув». У біловому варіанті він намагається
удосконалити відтворення виконавської манери
оповідача й змінює текст:
«Кказзавъ не ззаббудду,
Ттай ззаббувъ!..
Кказзав нне ззаббудду
Ттай ззабувъ!.. 26.
У спеціальній примітці він зазначає, як зву-
чав текст: «Эти слова разсказчикъ выговаривалъ
отрывисто, глухимъ и тихимъ голосом и на рас-
певъ, наподобіе того, как голуби гудутъ» 27.
Ці особливості тексту, однак, не зберігаються
при публікації. У ній знято наголоси, в тому чис-
лі й логічні, хоча в інших текстах їх подекуди збе-
режено, проте відтворено дещо змінену приміт-
ку 28.
Порівняння рукописних текстів та друковано-
го виразно засвідчує обмежувальну роль едицій-
них установок. П. Матинович був свідомий цьо-
го, тому 27 грудня 1904 року він надсилає до ре-
дакції «Киевской старины», де вперше 1904 року
було оприлюднено записи (тобто перед тим, як
вони вийшли друком книжкою 1906 року), лис-
та на 37-ми великих аркушах 29, в якому перелі-
чив усі неточності, яких було припущено при пу-
блікації. Зазначимо, однак, що ці правки не було
внесено до видання 1906 року, що також показо-
во. Які ж принципи обстоював П. Мартинович,
наполягаючи на відновленні особливостей запи-
су?
Необхідність переважної більшості правок
була зумовлена не простими недоглядами при
публікації, а засвідчувала різне розуміння її за-
вдань видавцями та збирачем. Зміни стосува-
лися саме тих аспектів, що визначали етнолінг-
вітичний характер запису. П. Мартинович нама-
гався якомога точніше відтворити фонетичний
бік тексту, тому просив відновити написання
хоть замість хочъ (відповідно й научу – навчу;
мини – мені; зажурывсь – зажурывся ; ввесь –
весь; тилько – тилко; дзвинныцю – дзвины-
цю; бижять – бижать), його лексичні (твого
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 193
мужа – твого чоловіка; срибла – срибра) мор-
фологічні (царствивъ – царствъ; в ямочку – в
ямку) особливості, а також пропущені фрази чи
їх частини. Проте найбільш істотними для ана-
лізованого нами аспекту є систематичні нама-
гання П. Мартиновича відтворити особливос-
ті виконання. Тому він наполягає на специфіч-
ному написанні ряду слів, які оповідач, напри-
клад, своєрідно розтягував, надаючи емоційнос-
ті оповіді: Э-эй – Эй; про-о-пало – пропало; Не-
е бери – Не бери 30. До цього ж типу належать і
особливості відтворення мови персонажів у ци-
тованому на початку сегменті. Показово, що в ін-
ших текстах, наприклад, у казці «Два з торбою»
П. Мартинович не лише робить примітку про те,
як виконавець імітує мову чоловіка, що змерз,
але й наполягає на тому, щоб при відтворенні ви-
гуків та звуконаслідувань було точно дотримано
кількості повторів (дз – дз – дз – дз – дз... замість
дз – дз – дз! та Охъ!.. Охъ!.. Охъ!.. Охъ!.. замість
Охъ!. Охъ!. Охъ!. 31).
Враховуючи таке спрямування правок, можна
висловити міркування, що здійснена П. Марти-
новичем зміна розташування тексту рядками та-
кож була спрямована на втілення особливостей
виконання, оскільки в інших прозових записах
від цього виконавця також наявні ритмізовані
вставки.
Робота збирача з текстом засвідчує інше розу-
міння естетичної якості фольклорних записів,
що для П. Мартиновича значною мірою поляга-
ла в особливостях виконання, а не лише в худож-
ній образності, що втілена вербальними засоба-
ми тексту.
Інтерес до носія виявляється істотним для тек-
стології передусім тому, що усний текст не просто
«озвучується», а виконується оповідачем, своє-
рідно розігрується перед слухачами. Саме особли-
вості виконання надають усному тексту додатко-
вих змістових відтінків, можуть істотно вплину-
ти на його інтерпретацію та надають мистецької
принадності майстерно виконаному твору.
Не лише в українській, а й у світовій фолькло-
ристиці врахування цих особливостей дедалі
частіше починає безпосередньо впливати на ха-
рактер текстологічної практики: вдосконалюєть-
ся не лише запис вербального тексту (він збага-
чується спробами відображення інтонації, темпу
мовлення, логічних наголосів тощо), записи по-
чинають відбивати й особливості поведінки но-
сія, його жести, міміку, а часом і реакції аудито-
рії, що допомагають краще збагнути значення
оповіді для слухачів. Таким чином починає по-
глиблюватися розуміння ролі контексту для ро-
зуміння явищ фольклору. Число таких фіксацій
досить обмежене, проте інтерес до них невпинно
зростає.
Хоча фіксація тексту з урахуванням умов його
функціонування тривалий час була надто склад-
ним для практичного втілення завданням, у тео-
ретичній царині такі вимоги поступово ставали
хрестоматійними 32. Серед фольклористів дедалі
більше утверджувалася думка про важливість
запису в природному комунікативному контек-
сті. Перші кроки на цьому шляху були зроблені
ще публікацією П. Куліша («Сказки и сказочни-
ки») в «Записках о Южной Руси» 33, що мала не
так наукове, як літературне спрямування. Про-
те вже В. Кравченко не лише усвідомлює важ-
ливість відтворення тексту разом із контекстом
розмови, в якій його було відтворено, а й робить
спробу публікації, в якій текст подано в природ-
ному плині розмови (в даному разі збирача з опо-
відачем) без спотворення, що супроводжує «ви-
ривання» тексту із контексту:
«– Олександре Йвановичу, ви б таки розсказа-
ли якусь казочку.
– Е, де там – я вже старий, дурний, нічого не
знаю; зверніться до молодіх. Особливо, от, пове-
черявши, де небудь на казармі – один скаже одну,
а другий – другу... А лементу, а реготу, так і Госпо-
ди!...
– Адже міні Іван Олексійович самі, наш упра-
витель, ка[з]али, що ви ніби то розсказували їм
про теє, як чоловік хотів забрати у чортів просо, а
далі – Мужик обдурив Чортів.
– Е, то тоді так було: Іван Олексійович були
дуже веселі, ну, вони й пристали так, як оце ви те-
пер... Оно-ж було до речи – вони міні росказали,
я – їм.
– А ви чули, [–] питаю, [–] казку «про Щастя?»
– Не чув.
– Ну, то слухайте. – [І я] мусив своєму візнику
розсказати казку «про Щастя», яке
часом з однієї людини переходить на другу.
Олександер Іванович замислився і зачав:
– Еге, так, це правда, це так воно завсіди бу-
ває... Щастя?!...
Чоловік і не знає, де його Щастя... Еге, то, має-
те, два брати – єден Багатий, а другий – Бідний.
<…>» 34.
Нерозмежовування тексту та комунікатив-
ного контексту і відображення його записом
було властиве й рукописним фіксаціям збирачів
ХІХ ст., зокрема, М. Білозерського 35. Видається,
що така особливість записів не є результатом не-
спроможності збирача виокремити текст твору,
відповідно до уявлень про жанрову специфіку
фольклорних явищ. Більше того, коли фолькло-
ристика у класифікаційних пошуках вдалася до
використання багатьох надбань літературознав-
ства, вона вимушена була відмовитися від ураху-
вання багатьох специфічних для функціонуван-
ня фольклору рис, в тому числі й від включення
контексту побутування до числа факторів, що
сприяють інтерпретації явищ. Детальне обгово-
рення цього питання не входить у коло завдань
даної розвідки, проте доречно згадати, напри-
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 194
клад, спробу визначати жанрову специфіку пі-
сень через визначення «чоловічі» та «жіночі»,
що цілком кореспондує з сучасними уявлення-
ми про «кондуїт» 36 традиції. В даному разі йдеть
про те, що певні твори викликають інтерес слу-
хачів і стають надбанням їх власного репертуару,
що, зрештою, сприяє їх збереженню та подаль-
шому поширенню; інші ж викликають несприй-
няття і, оскільки дана аудиторія виявляється для
них «непроникною», це створює перешкоди на
шляху їх усної трансмісії від носія до носія чи від
одного покоління до іншого. Приклади цього по-
стачає щоденна польова практика: несприйнят-
тя ряду прозових сюжетів «вєрующими» на По-
ліссі, небажання відтворювати і навіть слухати
сороміцькі твори тощо. Іншим наслідком ігно-
рування особливостей комунікативного кон-
тексту є те, що протягом тривалого часу фоль-
клористи не враховували такої особливості по-
бутування легенд, як їх поліфонічний характер,
тобто не лише можливість, а часом і необхідність
участі декількох виконавців у втіленні традицій-
них легендарних сюжетів, тобто постання тексту
в процесі розмови носіїв, що володіють спільним
традиційним знанням 37. Польові спостережен-
ня свідчать, що такі тексти дуже часто постають
у живому побутуванні легенд та міфологічних
меморатів і фабулатів, особливо ж у тому разі,
коли фольклорний твір викликає інтерес ауди-
торії, що і є, зрештою, запорукою його подальшо-
го життя в традиції. Таким чином, вочевидь, слід
визнати, що така особливість побутування цих
творів є рисою їх фольклорної природи й відріз-
няє від аналогічних творів професійної літерату-
ри та писаної традиції.
Таким чином ігнорування контексту відбилося
не лише на характері текстологічних, але й класи-
фікаційних рішень. Тому відкидаючи контексту-
альні чинники, фольклористика, образно кажу-
чи, разом з водою вихлюпнула й дитя. Натомість
уважний аналіз записів та публікацій ХІХ ст. за-
свідчує, що фольклористи, навіть попри сформо-
вані упередження, в ряді випадків не могли оми-
нути відтворення контекстуальної інформації
записами. Саме тому в збірнику М. Номиса зро-
блено спробу відтворити не лише сам словесний
текст, а й нагоди, за яких застосовуються при-
слів’я чи приказки. Зокрема, формульний вислів
«На трапку» має таке пояснення: «Де ніж?» – «На
трапку!» Як хто не зна сёго трапка и запита: «На
якому трапку?» – «Де трапицця!» 38, а приказка:
«Добридень на Великдень, будьте здорови з Но-
вим годом!» – «Як хто недоладу що скаже» 39. Що
ж до прислів’я «Вродився не христився, и умру
не буду» збирач зазначає: «Став я казати одному
дорослому паламареві, чоу він не вчицця письму
хоч тепер, так він мені и одказав циєю помовко-
ю» 40. Пояснення походження та нагод застосу-
вання жарту «Чи оце той, що обротьку вкрав?»
дає вміщений анекдот: «У когось оброть украли,
и як ні докопувались, не дійшли злодія. Всіх за-
дёр взяв, піп вмішався и звелів зібрацьця всім
парахвіянам. Зійшлись. «А що ж», пита піп, «усі
зібрались?» – «Усі!» – «А той тут, що обротьку
вкрав?» – «Тут!», каже злодій... Як зберуцця оце
чого люде и кажуть, що всі, то питають жартую-
чи: «А той тут и д.» 41.
Природність застосування жартів, прислів’їв
та приказок «до слова» спонукає й сучасних ви-
конавців «компенсувати» втрачений контекст
ситуації шляхом уточнень. Так, наприклад, опові-
дачка Євдокія Компанець, 1919 р. нар., з с. Плоске
Носівського р-ну на Чернігівщині, згадуючи ві-
домі їй прислів’я, пояснює, за яких нагод їх вжи-
вали 42.
Часом нерозуміння сучасних видавців особли-
востей відтворення тексту в контексті призво-
дить до парадоксів, що здатні змінити характе-
ристику стилю оповідача. Так, зокрема, Д. Явор-
ницький відтворив розмову з оповідачем:
«<…> Сыла страшенна була!
– Прямо, що страшенна! А як вони воювались?
– А от як. Стануть було отут, на Орловій бальці,
а против них двадцять повків выйдуть.
Так повки самі себе поріжуть, кров тектиме по
черево коням, а запорожцям і байдуже: стоять та
сміютця <…> 43.
Проте при повторній публікації було виокрем-
лено власне текст оповіді, та при цьому укладач
увів до нього і запитання Д. Яворницького без
відповідної вказівки на того, кому вони нале-
жать:
«… А як вони воювались?
Стануть було отут, на Орловій балці, а против
них двадцять повків вийдуть. Так повки самі
себе поріжуть, кров тектиме по черево коням, а
запорожцям і байдуже: стоять та сміються....» 44.
Таке текстологічне рішення цілком може бути
підставою для того, аби вважати риторичні за-
питання рисою виконавської майстерності опо-
відача, в той час як ця особливість вербального
тексту є наслідком змішування явищ тексту та
контексту.
У ХХ ст. не лише фольклористика, а й інші на-
уки почали виявляти інтерес до взаємин тексту
й контексту. Пошуки та знахідки фольклористів
у контекстуальній царині дістали потужну тео-
ретичну підтримку з боку антропології (функці-
ональна теорія) та лінгвістики (теорія дискурсу,
прагматика тексту), що, зрештою, пришвидшило
становлення принципів контекстуального ана-
лізу й детального осмислення типів контексту
та їхньої ролі в процесі змістової інтерпретації
явищ.
Робота з оповідачами, а не лише із зафіксова-
ними від них вербальними текстами, увираз-
нювала роль виконавця у формуваннi змістової
специфіки тексту, спрямованої до конкретної ау-
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 195
диторії за конкретних комунікативних обставин.
Упевненість у тому, що зміст утілюється не лише
лексичними та синтаксичними засобами (тоб-
то вербальним текстом), а й самим виконанням
(тобто усним текстом, що крім вербальної має
й невербальну складову), дозволила розглядати
виконання як важливий інтерпретаційний фак-
тор, поза яким неможливо адекватно зрозуміти
зміст і відтворити його записом.
Поява цієї текстологічної моделі в українській
фольклористиці, попри численні плідні здогад-
ки збирачів минулого, припадає на досить піз-
ній час – рубіж ХХ та ХХI сторіч 45, проте робота
в цьому напрямку є не лише продовженням гені-
альних здогадок вітчизняних фольклористів ще
на порубіжжі ХIХ та ХХ сторіч. Вона цілком су-
голосна з викликами сучасної світової фолькло-
ристики, що дедалі більше відчуває нагальність
створення зібрань нового типу, що відбива-
ють особливості функціонування фольклорних
явищ у реальному контексті. Л. Гонко образно
визначив їх як багаті (thick – дослівно «товсті»),
на противагу бідним (thin – дослівно «тонкі»),
позбавленим контекстної інформації 46.
Наявність у розпорядженні сучасної фолькло-
ристики записів, що реалізують різні текстоло-
гічні моделі, зумовлює необхідність осмислення
питання про те, якою є міра наукової інформа-
тивності текстів для дослідника. Іншими слова-
ми, на які питання можуть відповісти ті чи інші
архівні колекції та видання, недоліки й переваги
яких вже визначені в результаті верифікації дже-
рел та аналізу специфіки різних текстологічних
моделей, що їх втілювали у своїй практиці збира-
чі та видавці?
З огляду на повноту, точність та автентич-
ність фіксацій, безумовно, найбільш доскона-
лими видаються записи, здійснені за принципа-
ми виконавської текстологічної моделі. Оскільки
такі колекції містять і значну кількість повтор-
них записів, що відтворюють виконання за різ-
них комунікативних умов, вони можуть дещо
видозмінювати уявлення про частотність побу-
тування тих чи інших творів чи сюжетів. Тому
дуже важливо враховувати, які з текстів фіксува-
лися в живому побутуванні, а які – на прохання
збирачів, що в такий спосіб певним чином «ін-
тенсифікували» їх функціонування. Ці колекції
також можуть містити «неповні» та недосконалі
з художнього боку записи, наприклад, здійснені
в процесі пригадування тощо.
Фіксації етнолінгвістичного типу також мають
досить високу автентичність, повноту та точ-
ність відтворення вербальних і змістових осо-
бливостей текстів, однак, оскільки збирачів мен-
ше цікавили питання взаємодії виконавця та
слухачів, особливості комунікативного контек-
сту часом не лише не відтворювалися, але й не
враховувалися.
Найбільше застережень викликають фіксації,
здійснені в межах літературної моделі. Як свід-
чить розгляд, таким колекціям може бути влас-
тиве ігнорування текстів з невиразною естетич-
ною функцією, а також тих, що не відповідають
ідеологічним упередженням збирачів чи відби-
вають «відомі» (на противагу «новим») сюжети.
Працюючи з такими фіксаціями, варто щоразу
відрізняти записи живого виконання від перека-
зів та літературних обробок, а часом і від свідо-
мих містифікацій, в тому числі й тих, що створю-
ються не за столом дослідника, а безпосередньо
«у полі» при роботі збирача й виконавця. З ура-
хуванням цих застережень такі колекції можуть
давати досить інформативну картину щодо сю-
жетного та тематичного складу традиції. Що ж
до точності фіксації, то вона завжди має віднос-
ний характер. Питання ж автентичності запису,
в тому числі й у сенсі запису тексту в природно-
му контексті, у повному обсязі постали значно
пізніше, тому в багатьох записах цієї моделі ав-
тентичність відносна.
Міра наукової інформативності записів різних
текстологічних моделей неоднакова. Це робить
попередню оцінку залучених до аналізу матеріа-
лів з точки зору текстології неодмінною умовою
успішного вирішення різноманітних дослідниць-
ких завдань. Створення ж нових колекцій нео-
дмінно має враховувати досвід попередників і
скеровуватися в руслі забезпечення автентичнос-
ті та точності фіксації усного тексту з урахуван-
ням особливостей його виконавського втілення.
1 Fine E. C. The Folklore Text: From Performance to Print. –
P. 28–30. Про інші текстологічні моделі – етнолінгвіс-
тичну та виконавську див. там само, відповідно на
сс. 18–28 та 30–55. Див. також: Файн Е. Розвиток ви-
конавського підходу в американській фольклористи-
ці // Народна творчість та етнографія. – 2000. – № 3. –
С. 50–54.
2 Відділ рукописів та рідкісних книг Бібліотеки РАН
(Санкт-Петербург). Зібрання І. Рудченка, № 105,
арк. 15 (цит. за: Сиваченко М. Літературознавчі та
фольклористичні розвідки. – К., 1974. – С. 362).
3 Чистов К. Современные проблемы текстологии рус-
ского фольклора: Доклад на заседании Эдиционно-
текстологической комиссии V Международного съез-
да славистов. – М., 1963. – С. 19–20.
4 Відділ рукописів та рідкісних книг Бібліотеки РАН
(Санкт-Петербург). Зібрання І. Рудченка, № 105,
арк. 10 (цит. за: Сиваченко М. Літературознавчі та
фольклористичні розвідки. – С. 349).
5 Гнатюк В. Вибрані статті про народну творчість:
На 110-річчя народження 1871–1981. – Н[ь]ю-Йорк,
1981. – С. 207.
6 Див: [Н. Белозерский.] Правила при записывании //
Народные южнорусские песни / Изд. Амвросия Мет-
линского. – К., 1854. – C. 3–4.
7 Про відмінності між усними текстами у живому вико-
нанні та диктованими для запису див.: // Кононенко Н.
Диктований текст / співаний текст: Tехніка навчання
українських співців // Усна епіка: Етнічні традиції та
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 196
виконавство: Матеріали Міжнародної наукової кон-
ференції, присвяченої пам’яті Ф. Колесси та А. Лор-
да. – К., 8–14 вересня 1997 р. – К., 1997. – Ч. 1. – С. 1-
41–152.
8 Див.: Архівні наукові фонди рукописів та фонозапи-
сів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та
етнології ім. М. Рильського НАН України (далі ско-
рочено: ІМФЕ. – О. Б.). – Ф. 8–5, од. зб. 626 б, арк. 17–
17 зв.
9 Горовий Л. Репліка фольклористам // Літературна га-
зета. – 1958. – 25 лютого (№ 16). – С. 3; Горовий Л. Ще
одна репліка фольклористам // Літературна газета. –
1958. – 4 квітня (№ 27). – C. 4.
10 Рильський М. Кілька зауважень // Літературна газе-
та. – 1958. – 4 квітня (№ 27). – С. 3–4.
11 Горовий Л. Репліка фольклористам. – С. 3.
12 ІМФЕ. – Ф. 14–5, од. зб. 192 (IV), арк. 1–10.
13 ІМФЕ. – Ф. 14–5, од. зб. 191 (ІІІ), арк. 1–8 зв.
14 ІМФЕ. – Ф. 14–5, од. зб. 191 (ІІІ), арк. 1–8 зв.
15 Українські народні казки, легенди, анекдоти / Упор.
Г. Сухобрус, В. Юзвенко. – К., 1957. – С. 132–137.
16 Путилов Б. Фольклор и народная культура. – М.,
1994. – С. 3–12.
17 Збіг у назвах даної текстологічної моделі та наукової
школи, що була започаткована М. Толстим і набула
розвитку не лише у російській, а, зокрема, й у поль-
ській (Бартминьский Е. Фольклористика, этнонаука,
этнолингвистика – ситуация в Польше // Первый Все-
российский конгресс фольклористов. Сборник до-
кладов. – М., 2005. – Т. 1. – С. 106–117) та українській
науці й отримала визнання та високу оцінку світової
спільноти, не зумовлений безпосередніми генетични-
ми причинами, і в цьому сенсі випадковий. Однак він
глибинно зумовлений спільністю розуміння їх при-
хильниками специфіки явищ усної культури етносу
та преференціями у виборі методів її дослідження.
18 Ось як, промовисто, зокрема, відгукувався В. Гнатюк
про матеріали збирача П. Тарасевського: «Видно, що
крім добрих оповідачів, має він також багато вправи
при записуванні <…>. Всі оповідання, які він записує,
мають, що так скажу, голову й ноги. Вони всі викін-
чені й заокруглені, так, що навіть старші наші етно-
графи, які любили поправляти доставлені тексти, не
мали би що до них додати, ані нічого з них викидати.
Деякі з тих оповідань можуть витримати конкурен-
цію з найкращими літературними творами у тім жан-
рі. І якби не їх діалект <…> їх можна би передрукува-
ти де-небудь як взірцеві народні оповідання.» (Див.:
Українські народні байки. (Звіриний епос). Т. 1–2 /
Зібр. В. Гнатюк // Етнографічний збірник, 1916. –
Т. 37–38. – C. 9.). Ці аспекти текстологічної практики
вченого докладно розглянуто М. Яценком (Яценко М.
Володимир Гнатюк: Життя і фольклористична ді-
яльність. – К., 1964) та М. Сиваченком (Володимир
Гнатюк і деякі питання фольклорної текстології //
Сиваченко М. Літературознавчі та фольклористичні
розвідки. – К., 1974. – C. 402–435), проте оцінки фак-
тів наукового життя в працях цих дослідників часом
зазнали впливу тогочасних літературознавчих науко-
вих позицій та ідеологічних чинників.
19 Інші назви такого підходу – «феноменологічний»,
«когнітивний» (Див.: Бернштам Т. Новые перспекти-
вы в познании и изучении традиционной народной
культуры (теория и практика этнографических иссле-
дований). – К., 1993. – С. 13; Гримич М. Традиційний
світогляд та етнопсихологічні константи українців.
(Когнітивна антропологія). – К., 2000. – С. 3–5. Аме-
риканська антропологія з метою розрізнення цих до-
слідницьких стратегій застосовує поняття «етичне»
та «емічне» і похідні від них.
20 Малинка О. Кілька слів про мої записи дум // Етно-
графічний вісник, 1928. – Кн. 7. – С. 243.
21 Вєтухов О. З архіву «Потебнянського комітету» // За-
писки Історико-філологічного відділу [УАН], 1927. –
Кн. 13–14. – С. 307. Принагідно висловлюю подяку
Т. Шевчук, яка привернула мою увагу до цих вислов-
лювань.
22 Текстологічні засади, на яких ґрунтувалася робота
П. Мартиновича з епічними текстами висвітлена в
студіях: Боряк О. Текстологічні засади записування та
публікації дум П. Мартиновича (за матеріалами епіс-
толярної спадщини) // Усна епіка: Етнічні традиції та
виконавство: Матеріали Міжнародної наукової кон-
ференції, присвяченої пам’яті Ф. Колесси та А. Лорда,
К., 8–14 вересня 1997 р. – K., 1997. – Ч. 1. – C. 23–30;
Боряк О. Порфирій Мартинович про текстологічні за-
сади записування і публікації українських народних
дум (за матеріалами епістолярної спадщини фолькло-
риста) // Український археографічний щорічник. Нов.
серія. – Вип. 3 / 4. – К., 1999. – С. 31–49. – (Укр. архео-
графічний зб.; Т. 6 / 7).
23 Подарунчf – Наукові фонди ІМФЕ. – Ф. 11–4, од. зб. 5-
75, арк. 1–15 зв. – чернетка. Зап. П. Мартинович від
«забродчика» Кирила Сайка [1878 р. в м. Вереміївка.];
Подарунчf – Наукові фонди ІМФЕ. – Ф. 11–4, од. зб. 5-
73, арк. 11 зв.–34 зв. – біловий текст. Зап. П. Мартино-
вич від Кирила Сайка 1878 р. в м. Вереміївка.
24 Подарунчf // Українські записи Порфирія Мартино-
вича. – К., 1906. – С. 119–179.
25 Наукові фонди ІМФЕ. – Ф. 11–4, од. зб. 575, арк. 15 зв.
26 Зміни виділено курсивом – O. Б.
27 Наукові фонди ІМФЕ. – Ф. 11–4, од. зб. 573, арк. 34 зв.
28 Подарунчf // Українські записи Порфирія Мартино-
вича. – С. 178.
29 Наукові фонди ІМФЕ. – Ф. 11–4, од. зб. 1011, арк. 1–
37.
30 Наукові фонди ІМФЕ. – Ф. 11–4, од. зб. 1011,
арк. 10 зв.
31 Наукові фонди ІМФЕ. – Ф. 11–4, од. зб. 1011, арк. 15.
32 Лавров Ф. Посібник записувача народної поетичної
творчості. – К., 1957. – С. 49.
33 Кулиш П. Сказки и сказочники // Записки о Южной
Руси.– С.Пб., 1857. – T. 2. – C. 1–103.
34 Етнографічні матеріали, зібрані Васильом Кравчен-
ком на Україні, а більшістю – в межах Волині. – Т. 1. –
Житомир [б. р.]. – С. 122.
35 Цю особливість записів збирача відзначила свого
часу Г. Довженок у доповіді: «Фольклорний архів: над-
бання і перспективи поповнення у міждиплінарній
перспективі», виголошений на Другій сесії наукової
школи-семінару «Актуальні проблеми етнолінгвісти-
ки» (Житомир, 5–8 квітня 2006 р.).
36 Див.: Dégh L., Vázsonyi A. The Hypothesis of Multi-Co-
nduit Transmission in Folklore // Folklore: Performance
and Communication. – Mouton; Paris, 1975. – P. 207–252.
Пропонуючи це поняття, вчені прагнули привернути
увагу до того, що усна трансмісія відбувається шля-
хом залучення виконавцями до свого репертуару пев-
них творів та їх подальшого відтворення та передачі.
Репертуар кожного носія має свої особливості, ви-
кликані різноманітними чинниками, а кондуїт жан-
ру складає своєрідний ланцюжок переходу твору від
репертуару одного носія до іншого. При цьому кожен
жанр може бути охарактеризований з огляду на те,
як поширюється твір серед носіїв: «Під легендарним
кондуїтом ми розуміємо зміну індивідуальностей,
що їх можна вважати слухачами чи передавачами ле-
генд» (Dégh L., Vázsonyi A. Legend and Belief // Folklore
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 197
Genres / Ed. by D. Ben-Amos. – Austin; London, 1976. –
P. 96).
37 Dégh L., Vázsonyi A. Legend and Belief . – Р. 103–109.
38 Українські приказки, прислів’я і таке інше: Збірники
О. Марковича та інших / Уклав М. Номис. – К., 1993. –
С. 350.
39 Там само. – С. 632.
40 Там само. – С. 262. У середині ХХ ст. фольклористи
знову звернулися до аналогічної практики публікації
прислів’їв та приказок, (Flour From Another Sack & Ot-
her Proverbs, Folk Beliefs, Tales, Riddles & Recipes / Ed.
by M. Glazer. – Edinburg, Texas, 1982).
41 Там само. – С. 615.
42 Відеозапис здійснено 20 серпня 1994 р. А. Бріциним
(збирачі О. Бріцина та І. Головаха). – Наукові фонди
ІМФЕ. – Ф. 14–10, од. зб. 1966.
43 Эварницкий Д. Запорожье в остатках старины и пре-
даниях народа. – С.Пб., 1888. – Ч. 1. – С. 13–14.
44 Легенди та перекази / Упорядк. та прим. А. Іоаніді. –
К., 1985. – С. 189.
45 Ці ідеї реалізовано у збірці «Прозовий фольклор села
Плоске на Чернігівщині: Тексти та розвідки», укладе-
ну автором у співпраці з І. Головахою (К., 2004).
46 Див.: Honko L. The Elusive Oral Text: FFOE Focuses on
Textualization // FF Network for the Folklore Fellows. –
1995. – № 11. – October. – P. 11; Honko L. The Quest for
Oral Text: the Third Wave? – P. 1, 6; Honko L. Variation
and Textuality in Oral Narratives // Horizons of Narrati-
ve Communication: XII-th Congress of the International
Society for Folk Narrative Research. – Göttingen, 1998. –
P. 83–84.
http://www.etnolog.org.ua
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-207111 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2313-8505 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-30T09:47:07Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Бріцина, О. 2025-09-29T13:28:00Z 2007 Трансформація уявлень про оптимальну текстологічну модель в українській фольклористиці / О. Бріцина // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 189-197. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207111 uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Матеріали до української етнології Фольклор Трансформація уявлень про оптимальну текстологічну модель в українській фольклористиці Article published earlier |
| spellingShingle | Трансформація уявлень про оптимальну текстологічну модель в українській фольклористиці Бріцина, О. Фольклор |
| title | Трансформація уявлень про оптимальну текстологічну модель в українській фольклористиці |
| title_full | Трансформація уявлень про оптимальну текстологічну модель в українській фольклористиці |
| title_fullStr | Трансформація уявлень про оптимальну текстологічну модель в українській фольклористиці |
| title_full_unstemmed | Трансформація уявлень про оптимальну текстологічну модель в українській фольклористиці |
| title_short | Трансформація уявлень про оптимальну текстологічну модель в українській фольклористиці |
| title_sort | трансформація уявлень про оптимальну текстологічну модель в українській фольклористиці |
| topic | Фольклор |
| topic_facet | Фольклор |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207111 |
| work_keys_str_mv | AT brícinao transformacíâuâvlenʹprooptimalʹnutekstologíčnumodelʹvukraínsʹkíifolʹkloristicí |