Ознаки національної константи в етнокультурі українського субетносу Кубані
У пропонованій статті «Ознаки національної константи в етнокультурі українського субетносу Кубані» Н. Супрун-Яремко на базі збирацької, транскрипційної та студійної роботи визначає ознаки національної константи в українсько-кубанській традиційній народній пісенності, що від 1792 року залишається най...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Матеріали до української етнології |
|---|---|
| Дата: | 2007 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2007
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207119 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Ознаки національної константи в етнокультурі українського субетносу Кубані / Н. Супрун-Яремко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 139-143. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-207119 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Супрун-Яремко, Н. 2025-09-29T13:29:41Z 2007 Ознаки національної константи в етнокультурі українського субетносу Кубані / Н. Супрун-Яремко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 139-143. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207119 У пропонованій статті «Ознаки національної константи в етнокультурі українського субетносу Кубані» Н. Супрун-Яремко на базі збирацької, транскрипційної та студійної роботи визначає ознаки національної константи в українсько-кубанській традиційній народній пісенності, що від 1792 року залишається найяскравішим засобом національного самовираження, а також у збережених топонімах старокозацьких кубанських станиць і міст та в антропонімах, носіями яких є виконавці записаних пісень. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Матеріали до української етнології Етнологія Ознаки національної константи в етнокультурі українського субетносу Кубані Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Ознаки національної константи в етнокультурі українського субетносу Кубані |
| spellingShingle |
Ознаки національної константи в етнокультурі українського субетносу Кубані Супрун-Яремко, Н. Етнологія |
| title_short |
Ознаки національної константи в етнокультурі українського субетносу Кубані |
| title_full |
Ознаки національної константи в етнокультурі українського субетносу Кубані |
| title_fullStr |
Ознаки національної константи в етнокультурі українського субетносу Кубані |
| title_full_unstemmed |
Ознаки національної константи в етнокультурі українського субетносу Кубані |
| title_sort |
ознаки національної константи в етнокультурі українського субетносу кубані |
| author |
Супрун-Яремко, Н. |
| author_facet |
Супрун-Яремко, Н. |
| topic |
Етнологія |
| topic_facet |
Етнологія |
| publishDate |
2007 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Матеріали до української етнології |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| format |
Article |
| description |
У пропонованій статті «Ознаки національної константи в етнокультурі українського субетносу Кубані» Н. Супрун-Яремко на базі збирацької, транскрипційної та студійної роботи визначає ознаки національної константи в українсько-кубанській традиційній народній пісенності, що від 1792 року залишається найяскравішим засобом національного самовираження, а також у збережених топонімах старокозацьких кубанських станиць і міст та в антропонімах, носіями яких є виконавці записаних пісень.
|
| issn |
2313-8505 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207119 |
| citation_txt |
Ознаки національної константи в етнокультурі українського субетносу Кубані / Н. Супрун-Яремко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 139-143. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT suprunâremkon oznakinacíonalʹnoíkonstantivetnokulʹturíukraínsʹkogosubetnosukubaní |
| first_indexed |
2025-11-26T00:12:56Z |
| last_indexed |
2025-11-26T00:12:56Z |
| _version_ |
1850596920360173568 |
| fulltext |
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 139
Надія СУПРУНЯРЕМКО
(Рівне)
ОЗНАКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ
КОНСТАНТИ В ЕТНОКУЛЬТУРІ
УКРАЇНСЬКОГО
СУБЕТНОСУ КУБАНІ
Проблема, пов’язана із сучасним функціону-
ванням українсько-кубанської етнокультурної
традиції на Кубані, є однією з найактуальніших
серед комплексу культурологічних проблем нау-
кового дослідження феномену культури україн-
ців зарубіжжя. До українського субетносу Куба-
ні відносимо компактно згруповане на території
сучасного Краснодарського краю Російської фе-
дерації населення, суспільне життя якого через
історичні, державні, адміністративні та еконо-
мічні причини проходить (починаючи з 1792 р.)
за межами метрополії України. Історичною Чор-
номорією називаємо степову північно-західну
територію краю, більша частина якої й досі збері-
гає українську топоніміку, а українською етнос-
пільнотою чорноморських поселень – ту групу
мешканців цієї території, яка ідентифікує себе
з нащадками українського походження. Остан-
нє підтверджується (або посилюється) етнічною
належністю прізвищ представників цієї групи,
знанням – повним, частковим або на рівні ку-
банського специфічного діалекту – української
мови, виявленням деяких константних ознак
національної самосвідомості й менталітету, а в
найяскравіших випадках – активною участю в
процесі функціонування української народної
піснетворчості та діяльності в руслі кубанського
українознавства.
Українська пісенність усної традиції історич-
ної Чорноморії функціонує більше 210 років як
етноісторичне й художнє явище народної куль-
тури Кубанського регіону південної території Ро-
сії – іноетнічної країни, яка впродовж століть ви-
борювала право на оволодіння цим регіоном, за-
лучаючи військові сили переважно українського
етносу. Усі періоди життєдіяльності українців на
Кубані, що протікали за їх участю як представ-
ників української нації та творців регіональної,
кубанської історії, були пов’язані з процесами
не тільки творчими, а й руйнівними, об’єктив-
но зумовленими. Саме це дозволило сучасному
українському історику Р. Ковалю назвати пер-
вісний факт переселення запорожців на Кубань
«гріховним від самого початку», оскільки воно
мало «не тільки характер втечі від обов’язку за-
хищати свій народ, а й усі ознаки хрестового по-
ходу... на народи, які вірили «не в того Бога» [1,
258], і вважати це переселення першим актом
«кубанської трагедії українського народу» [1,
257]. «Першопровина» українського козацтва
відкрила нескінченний список їхніх історичних
провин, з яких достатньо виділити декілька гло-
бальних: 1) захист геополітичних інтересів чу-
жої держави; 2) знищення стародавніх кавказь-
ких народів, проти яких ця держава примусила
колись волелюбних запорожців підняти зброю;
3) участь у колонізації одвічних земель авто-
хтонного гірського населення, близько півміль-
йона якого після 70 років (1794–1864) боротьби
переселилось і лише 70 тисяч підкорилося пере-
можцям; 4) братовбивчий конфлікт періоду гро-
мадянської війни на Кубані, коли після падіння
в 1917 році Центральної Ради українські козаки-
кубанці підняли зброю проти українських іного-
родніх кубанців, унаслідок чого, за словами Р. Ко-
валя, «виявилися хоробрими малоросами у чер-
кесках і бешметах, які всю свою історію воювали
за чужі інтереси» [1, 290].
Творчі процеси в життєдіяльності українців на
Кубані, на противагу агресивно-мілітарним про-
явам мужності «в ім’я слави російської зброї»,
відбувалися в складних умовах дії адаптаційно-
впливових зовнішніх факторів під час форму-
вання української етногенетичної ніші. Головне
місце в цій ніші, окрім релігії, зайняла традицій-
на етнічна культура – ця споконвічна духовна й
творча сила українців, конкретизована такими
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 140
константними чинниками, як рідна мова, зви-
чаї, обряди, художня творчість усного функціо-
нування, національний одяг, ремесла, хато- і хра-
мобудування. Один із головних чинників тради-
ційної етнокультури – українська народна пісен-
ність – була і залишається найяскравішим засо-
бом національного самовираження українців
Кубані. Упродовж усієї кубанської історії вона
виконувала (і виконує нині) творчими силами
носіїв кількох поколінь багато функцій, головни-
ми з яких є: охоронна (на рівні збереження кон-
стантних прикмет національної й родової окре-
мості), репродуктивна (спрямована на творче
відтворення усього цінного, зафіксованого ко-
лективною пам’яттю, і на підтримку власного са-
моруху), регенераційна (зумовлена необхідніс-
тю відновлення того, що руйнується внаслідок
регресивних факторів) та етична і комуніка-
тивно-виховна (конкретизована прагненням
тримати на належній висоті національні почут-
тя, свідомість, мораль, людську гідність україн-
ців на «не своїй землі», здійснювати зв’язок між
поколіннями). Ось чому формування наукового
погляду на традиційну культуру кубанського ко-
зацтва повинно базуватися передусім на даних
компаративного етномузикознавчого аналізу
різножанрового пісенного матеріалу. Саме через
пізнання музичної мови й музичного мислення
носіїв народнопісенної традиції можна осмисли-
ти фольклор українців Кубані як складову части-
ну традиційної культури кубанського козацтва
і сформувати неупереджений сучасний науко-
вий погляд на кубанського козака як на архетип
української історії.
Із усього сказаного постає етномузикознавча
проблема як базова при дослідженні музично-
поетичного матеріалу колишньої Чорноморії із
принциповою настановою на залучення даних із
наукових українських, російських, регіональних
(кубанських) історичних, етнографічних, ното-
графічних та інших джерел з метою їх теоретич-
ного осмислення, визначення національної кон-
станти та закономірних процесів у становленні
й реальному функціонуванні українсько-кубан-
ської піснетворчості як культурно-історичного
явища. Через вивчення таких джерел нами було
проведено дослідні процедури і зроблено відпо-
відні висновки, зокрема щодо традиційної етно-
культури українських переселенців як націо-
нальної константи, що виявилася найсильні-
шим механізмом пристосування до адаптацій-
но-впливових факторів, збереження генетичної
пам’яті та національної свідомості.
В умовах існування двовекторних інтеграцій-
них зв’язків – з метропольною Україною й іно-
етнічною Росією – етнокультура українців у пер-
шому, мілітарному періоді кубанської військової
історії (1792–1864) набула значення корінного,
первинного національного субстрату як незмін-
ної, сталої ознаки нації. Усі етнокультурні яви-
ща – і реліктові (приміром, незабута мудрість
предків, прабатьківські закони, елементи до-
християнські як прояви язичницько-християн-
ського дуалізму), і діахронні (материнська мова,
музична культура усної традиції), і синхронні –
складали величезний культурний фонд потуж-
ної художньо-енергетичної сили, який упродовж
цього періоду був домінантним покажчиком дво-
векторної системи інтеграційних зв’язків. Але в
другому періоді (1864–1905), в умовах мирного
соціально-економічного й духовно-культурного
улаштування кубанського козацтва, національ-
на константа почала втрачати свої домінантні
ознаки через посилення (унаслідок демографіч-
ної політики російського уряду) дії вторинного
вектора. Демографічна ситуація почала усклад-
нюватися з 60-х років ХІХ ст. через наплив іно-
городніх – жителів південноросійських та укра-
їнських губерній. Так, у 1895 р. було зафіксовано
значне поповнення кубанської столиці Катери-
нодара «різноплемінним« населенням: вірмена-
ми, грузинами, греками, турками, персами, єв-
реями, німцями та поляками [2, 206]. Активіза-
ція дії вторинного вектора сприяла посиленню
значення регіонального чинника, унаслідок чого
почалися неминучі процеси руйнування укра-
їнського політичного реноме й національного
стародавнього усвідомлення, які замінювалися
новою, локальною (кубанською) свідомістю, а
це спричинялося до утворення кризи самоіден-
тифікації національно дезорієнтованої частини
українців. На базі локальної свідомості, що фор-
мувалася в руслі російських державних орієнти-
рів, утворилася регіональна система нормативів
у вигляді культурних і місцевих мовних стерео-
типів. Наявність у цій системі корінного етніч-
ного субстрату культури (з домінантними озна-
ками історичної, генетичної та мовної спорідне-
ності з вихідним українським чинником) позна-
чилася на творенні загального абрису культури
кубанців і особливо на народнопісенній твор-
чості українців Кубані (перш за все на території
історичної Чорноморії, де і понині мешкає най-
більша частина українців).
Коли в кубанській культурі, зокрема в літера-
турі (аж до репресивних 30-х років ХХ ст.) і на-
роднопісенній творчості, переважає означений
корінний етнічний субстарат, то в усвідомленні
українцями Кубані власної культурно-історичної
ідентичності засадничими є локальна свідомість і
відповідні їй чинники регіональної системи нор-
мативів. Так, до якого б етносу – українського чи
російського – не належали мешканці чорномор-
ських станиць, вони себе вважають кубанцями,
кубанськими козаками, а дехто «перевертнями»,
інтуїтивно відчуваючи свою провину за втрату
коріння свого родоводу. Але при цьому більшість
цих мешканців у побуті користується кубансько-
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 141
українською говіркою («балакає»), цією ж говір-
кою (діалектною мовою) співає «свої» давні й су-
часні пісні, дотримується (а зараз найактивніше)
деяких традиційних обрядових і культових свят.
Ось чому таким актуальним і необхідним постає
питання щодо створення умов для утвердження
(й державної підтримки з боку і Росії, і України)
в Краснодарському краї різнорівневого україн-
ського руху – науково-дослідного, мистецького,
просвітницького, шкільницького, масово-інфор-
маційного, – який започаткує природний і здоро-
вий процес заглиблення українців Кубані в піз-
нання своїх коренів і етнокультурних традицій.
А це відкриє їм шлях до історично правильної
орієнтації і самоідентифікації щодо належнос-
ті не до самостійного козацького етносу або су-
бетносу російського етносу (як про це твердять
деякі кубанські історики), а до етнічних україн-
ців і, відповідно, чорноморсько-кубанського ко-
зацтва – до української нації. Коли вважати, що
довгоочікуваний процес «відродження» україн-
ської національної свідомості на Кубані почав-
ся і, хоча й повільно, але все ж рухається (про що
свідчить діяльність Товариства українців Кубані
та його наукового лідера В. К. Чумаченка, видан-
ня ним посібника-хрестоматії «Козак Мамай» з
української «словесності» для кубанських шко-
лярів [3, 139]), то можна сподіватися на новий,
значно вищий відсотковий показник чисельності
українського населення в північно-західній час-
тині Краснодарського краю, який у 1929 р. дося-
гав до відмітки 80–90 %, у 1959 р. впав до 4 %, а на
початку 90-х років становив 3,9 % [4, 96].
Народна пісня української етноспільноти на
Кубані, яка ще за часів планових заселень (у
ХІХ ст.) стала надійним, поряд з мовою, констант-
ним «оберегом» козацьких традицій, у наші дні
продовжує функціонувати як живий і органіч-
ний чинник народної музичної культури не лише
Кубані, а й України. Цю думку підтвердили 10 літ-
ньо-зимових фольклорних експедицій, здійсне-
них авторкою статті впродовж 1990–1996 років
разом з українським етноорганологом Б. І. Ярем-
ком у 62-х поселеннях 20-и районів Краснодар-
ського краю. Від фольклорних гуртів, козачих хо-
рів та одноосібних виконавців (загальною кіль-
кістю понад 500 осіб) було записано 1012 різно-
жанрових українських пісень. Транскрибовані,
систематизовані за жанрами та досліджені нами
на рівні усіх етномузикознавчих позицій, вони
уможливили створення цілісної картини історії
й динаміки формування народнопісенного фон-
ду запорозько-чорноморсько-кубанського коза-
цтва, який існував – в активній або пасивній (в
пам’яті окремих виконавців) формах – в умовах
перебудовних економічних, політичних та куль-
турологічних процесів 90-х років ХХ ст. Вони до-
стойно презентують духовну культуру нащадків
запорожців, які протягом двох століть зберігали,
творили й усно передавали її на землях, що осво-
ювались, утверджуючи глибинність генетичних
коренів і волелюбний дух нації.
За час свого побутування на кубанських зем-
лях пісенний фольклор українців зазнав проце-
сів консервації, трансформації та новоутворен-
ня, сформувавши три художньо вартісні пласти:
прадавній старокозацький (запорозький), тра-
диційний селянський і кубанський. Маючи різ-
ні регіональні джерела і час виникнення, ці плас-
ти по-різному вбирали в себе результати дифуз-
них процесів і нашаровувались один на одного у
складному русі й взаємодії різночасових і багато-
стильових локальних традицій. За класифікацій-
ною жанрово-тематичною систематикою зафік-
совані пісні поділяються на епічні (94 історич-
них, 40 станових, 33 ліро-епічних пісень балад-
ного стилю, а також пісні кобзарського репер-
туару в контексті ретроспективного погляду на
кубанське кобзарство-бандурництво як на фе-
номен української культури), обрядові (120 пі-
сень зимово-новорічного календаря і 268 весіль-
них пісень), ліричні (421 пісня усіх жанрово-те-
матичних груп українсько-кубанської народної
рефлексійної лірики).
Сталі ознаки національної константи визна-
чаються й у збережених українських топонімах
старокозацьких чорноморських станиць і міст
(колишніх куренів), сіл та хуторів, а також в ан-
тропонімах, носіями яких є виконавці записаних
пісень. Почавши заселяти територію нової бать-
ківщини, запорозькі козаки, хоча й пізнали тра-
гедію знищення свого останнього коша (1775) і
через 17 років після цього вступили на мілітар-
ний шлях служіння Росії і вростання в її історію,
ще не втратили ідею відтворення Запорозької
козацької держави в умовах специфічної при-
родно-географічної кубанської ніші. Ось чому
перші 38 куренів, які вони побудували, одержа-
ли історичні назви запорозьких куренів. Пере-
живши багатовікову «автохтонну» історію і за-
кріпившись на землях кубанської Чорноморії,
старокозацькі куренні назви з деякими змінами
дожили до наших днів. Вони зберегли не втраче-
ний архетип української національної історії й
етномовної культури, ставши благодатним грун-
том для мовознавчих досліджень.
Джерела утворення українських топонімів тих
чорноморських поселень, у яких були записані
пісні, згруповано й рубриковано у вигляді 11 се-
мантичних розрядів:
1. Від назв українських міст, містечок, сіл:
станиці Батуринська, Вищестебліївська, Старо-
нижчестебліївська, Іркліївська, Калниболоцька,
Каневська, Крилівська, Переяславська, Полтав-
ська, Старовеличківська, Старокорсунська, Ста-
роминська, Уманська.
2. Від назв, пов’язаних з історією запорозько-
го козацтва: станиці Запорозька, Отаманська.
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 142
3. Від власних імен людей: станиці Іванівська,
Павлівська, Сергіївська, Новосергіївська, село
Катеринівка, місто Тимошівськ.
4. Від прізвищ або прізвиськ людей: станиці
Брюховецька, Васюринська, Голубицька, Старо-
дерев’янківська, Рогівська, Шкуринська.
5. Від назв роду козацької військової служ-
би або зброї козака: селище Батарейка, станиця
Пластунівська, село Шабельське.
6. Від назв церковної посади або церковної
атрибутики: станиці Новотитарівська, Старо-
титарівська, Платнирівська.
7. Від назв тварин: станиці Коніловська, Мед-
ведівська, Старомишастівська.
8. Від назв рослин або їхніх частин: місто Ко-
ренівськ, станиці Кугоєйська і Кущівська.
9. Гідронімічні назви: станиці Дінська, Старо-
джереліївська.
10. Від визначення рельєфу або характеру по-
верхні: станиці Должанська і Незамаївська, хутір
Жовті Копани, селище Кучугури.
11. «Кулінарні» назви: станиці Кисляківська,
Старощербинівська.
Розгляд чорноморського антропонімного ма-
теріалу, який містить 663 прізвища записаних
виконавців (включаючи й дівочі прізвища співа-
чок), допоміг утворити цілісну картину україн-
ського, російського та іншого прізвищетворен-
ня з лексичної сторони і дав можливість конста-
тувати, що переважна їхня більшість має укра-
їнське походження. Останнє підтверджується
такими статистичними показниками: прізвищ
українських – 452 (68,17 %), російських (у тому
числі зросійщених українських) – 157 (23,7 %),
польських (або полонізованих) – 36 (5,43 %), ін-
ших субетносів – 18 (2,7 %). Перегляд 452-х укра-
їнських прізвищ показав, що 218 (48,23 %) закін-
чуються класичною національною морфемою
«ко» (Бойко, Обабко, Петренко), 78 – морфемами
«а», «я» (Безворотня, Шкапа), також морфемами
«ик» (Волик, Кулик), «як», «ак» (Решетняк, Са-
гайдак), «ан» (Кохан, Таран), «ич» (Бабич, Бич),
«ець» (Горобець, Таранець), «ар» (Бондар), «ай»
(Грицай), «яр» (Котляр). 76 українських прізвищ
мають різні закінчення (приміром, Кирпун, Гав-
риш, Палій, Пінчук, Яцюк, Білозуб, М’яло, Євтух,
Антосів, Медведів).
Коли розглядати українські прізвища за семан-
тичними ознаками, то слід виділити з них старо-
козацькі запорозькі: Біловус, Горбоніс, Гречкосій,
Кочубей, Кривоніс, Перебийніс, Посипай, Сто-
ноженко. У цих давніх прізвищах, носіями яких
є сучасні мешканці колишньої Чорноморії, ві-
дображений козацький лексикон як сукупність
лексем усної української мови. У ньому через об-
разні й дотепні слова-типи набули високого сту-
пеня індивідуалізації особові прізвища конкрет-
них людей. Загальний перегляд решти україн-
ських прізвищ з боку семантики дозволив поді-
лити їх на дві групи з рубрикацією певних семан-
тичних розрядів.
І. Прізвища антропонімного значення.
1. Прізвища, утворені від власних жіночих
та чоловічих імен: Аксюта, Богдан, Зінченко,
Максименко, Петрусенко, Сергієнко, Тимошен-
ко, Хомич.
2. Прізвища, в яких відображаються діяль-
ність або професія людей: Боднар, Гонтар, Дуд-
ник, Коваль, Колесник, Кравець, Шаповал, Чумак
та ін.
3. Прізвища з етнічними ознаками: Колмик,
Лядська, Лях, Турчик.
4. Прізвища з етнографічними ознаками:
Бойко, Волинко, Подоляк.
5. Прізвища з прикметами зовнішнього ви-
гляду людини: Головатий, Каприз, Кирпа, Корчина,
Куделя, Рева, Рудь, Сіробаба, Толстик, Чорна та ін.
6. Прізвища з прикметами внутрішніх рис
людини: Ганжа, Дика, Жадан.
7. Прізвища з анатомічними прикметами:
Горбань, Тулуб, Черевко.
8. Прізвища з ознаками спорідненості або
свояцтва: Братишенко, Діденко, Друженець, Не-
люба, Приймак, Христюк, Шостак (шоста дитина
в сім’ї).
9. Прізвища з ознаками соціального положен-
ня людей: Безщасна, Господинько, Дідух, Козак,
Панченко, Поповичева, Удовенко, Черниця та ін.
10. Прізвища з прикметами назв предметів і
продуктів праці й побуту: Білокриницька, Бу-
блик, Коврига, Кочерга, Медовник, Мисак, Пече-
на, Пиріжок.
ІІ. Прізвища біогеоценозного значення.
1. Від назв тварин, птахів, комах та риб:
Баран, Бобрик, Волик, Голубнича, Жук, Лисиця,
Плітка (риба «плотва»), Рак, Сивокоз, Чайка, Че-
шуйко.
2. Від назв рослин: Березняна, Боровик, Гарбуз,
Дерев’янко, Діброва, Древесняк, Дубина, Кисли-
ця, Ревенко, Редько та ін.
3. Від назв явищ природи: Завірюха, Зима, Зем-
ляна, Мороз.
4. Від назв природних речовин: Бузун, Золо-
тих, Кремень.
5. Від назв природного рельєфу: Гора, Горб, Гря-
да, Левада, Обрив, Рівна.
Характерним для усіх названих і багатьох не-
названих прізвищ є те, що їх творці, шукаючи
рідкісні й найіндивідуалізованіші слова і мовні
звороти для визначення власної особистої назви
конкретних людей, користувалися сучасними та
архаїчними лексемами як рідної мови, так й ін-
ших мов, діалектів, локальними діалектизмами
тощо. При цьому кожна лексема, зазвичай, мала
певне семантичне наповнення, що підтверджу-
ється даними етимологічних словників.
Стисло викладені в даній статті результати до-
слідження етнокультури українського субетно-
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 143
су на Кубані торкаються визначення ролі націо-
нальної константи у збереженні зразків народ-
нопісенної культури, в топоніміці й антропонімі-
ці тощо. Вважаючи українсько-кубанську народ-
ну піснетворчість визначальною національною
константою, ми прагнули не тільки дослідити її в
ході польових, письмово-репродукційних та на-
уково-дослідних студій, а й розглянути як етно-
історичне і художнє явище [детальніше див.: 5;
6; 7, 49–60; 8]. Поряд з народною пісенністю, як
показали дослідження, вірогідним джерелом ви-
вчення етнокультурних традицій виявився то-
понімічний і антропонімічний родовід назв, що
дав лінгвістичну й історичну інформацію щодо
давнього і сучасного стану української мови і за-
фіксованих у ній константних ознак матеріаль-
ної і духовної культури українського субетносу
на Кубані [детальніше див: 7, 60–69; 9].
1. Коваль Р. Кубанська трагедія українського народу //
Р. Польовий. Кубанська Україна. – К., 2002. – С. 257–
299.
2. Екатеринодар – Краснодар. 1793–1993: Два века горо-
да в датах, событиях, воспоминаниях. – Краснодар,
1993.
3. Стрижак О. Надбання українознавців Кубані (збірка
матеріалів з української літератури і фольклору «Ко-
зак Мамай») // Народна творчість та етнографія. –
2000. – № 1. – С. 136–140.
4. Заремба С. З національно-культурного життя україн-
ців на Кубані (20–30-і роки ХХ ст.) // Київська старо-
вина. – 1993. – № 1. – С. 94–104.
5. Супрун-Яремко Н. Національна константа україн-
сько-кубанського козацтва // Матеріали П’ятого кон-
гресу міжнародної асоціації україністів. Історія: Зб.
наук. ст. / Чернівецький національний ун-т імені Юрія
Федьковича. – Чернівці, 2003. – Ч. 1. – С. 319–324.
6. Супрун-Яремко Н. Народна пісня українців істо-
ричної Чорноморії в контексті історії і сучасності //
Пам’ятки України: історія та культура: Науковий ча-
сопис. – 2005. – № 3–4. – С. 60–73.
7. Супрун-Яремко Н. Українці Кубані та їхні пісні: Моно-
графія. – К., 2005.
8. Супрун-Яремко Н. Украинский субэтнос на Кубани //
Культурная жизнь Юга России. – Краснодар. – 2003. –
№ 3 (5). – С. 51–56.
9. Супрун-Яремко Н. Топонимика и антропонимика ис-
торической Черномории // Культурная жизнь Юга
России. – Краснодар. – 2002. – № 1 (1). – С. 42–47.
У пропонованій статті «Ознаки національної
константи в етнокультурі українського субет-
носу Кубані» Н. Супрун-Яремко на базі збирацької,
транскрипційної та студійної роботи визначає
ознаки національної константи в українсько-ку-
банській традиційній народній пісенності, що від
1792 року залишається найяскравішим засобом на-
ціонального самовираження, а також у збережених
топонімах старокозацьких кубанських станиць і
міст та в антропонімах, носіями яких є виконавці
записаних пісень.
http://www.etnolog.org.ua
|