Польові дослідження етносоціального розвитку дрібної шляхти Галичини впродовж ХІХ - на початку ХХ століття
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Матеріали до української етнології |
|---|---|
| Дата: | 2009 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207154 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Польові дослідження етносоціального розвитку дрібної шляхти Галичини впродовж ХІХ - на початку ХХ століття / Л. Сливка // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 301-307. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859615532989284352 |
|---|---|
| author | Сливка, Л. |
| author_facet | Сливка, Л. |
| citation_txt | Польові дослідження етносоціального розвитку дрібної шляхти Галичини впродовж ХІХ - на початку ХХ століття / Л. Сливка // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 301-307. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Матеріали до української етнології |
| first_indexed | 2025-11-28T19:01:21Z |
| format | Article |
| fulltext |
301
Любов Сливка
(Івано-Франківськ)
ПОЛЬОВІ ДОС ЛІ Д Ж ЕНН Я
ЕТНОСОЦІ А ЛЬНОГО
РОЗВИТК У ДРІбНОЇ
Ш Л Я Х ТИ ГА ЛИ ЧИНИ
ВПРОДОВЖ Х І Х – Н А
ПОЧ АТК У Х Х СТОЛІТ ТЯ
У
ХІХ ст. дрібна шляхта була окре-
мою етносоціальною верствою населення
Галичини. До неї належали особи, які ви-
водили своє походження з привілейовано-
го шляхетського стану. Завдяки ціліснос-
ті соціальних цінностей та інтересів, що
проявлялися в їхній свідомості, поведін-
ці, елементах культури, вони виділялися
в окрему групу й проживали компактни-
ми поселеннями або розпорошено серед
сільського населення.
У науковій та публіцистичній літера-
турі дрібну шляхту означено поняттями
«ходачкова», «чиншова», «околишня»,
«заґродова», «засцянкова», «загонова»,
«веретяна», «постоляна», «сірячкова»,
«кожушкова». До неї належать родини
Витвицьких, Височанських, Бережниць-
ких, Березовських, Драгомирецьких, Дро-
гобицьких, Грабовецьких, Жураківських,
Ільницьких, Княгиницьких, Комарниць-
ких, Топольницьких, Терлецьких, Явор-
ських, Арсеничів, Геників та ін.
Для комплексного висвітлення етно-
соціального розвитку шляхти автором у
2004–2005 рр. проведено польові дослі-
дження в шляхетських селах Витвиця
Долинського р-ну, Бережниця і Бодна-
рів Калуського р-ну, Березів Нижній та
Березів Верхній Косівського р-ну Івано-
Франківської обл., Корчин Сколівсько-
го р-ну, Матків, Нижнє Гусне, Верхнє
Висоцьке, Комарники, Ільник Турків-
ського р-ну Львівської обл., Збручанське
та Залісся Борщівського р-ну Тернопіль-
ської обл. Дослідження проведено у фор-
мі експедицій у населені пункти методом
інтерв’ювання респондентів. Було опита-
но 30 осіб, які народилися від 1903 р. по
1926 р. У зв’язку з віддаленістю хроно-
логічних рамок дослідження були зафік-
совані спогади більшості старожилів про
становище шляхти в міжвоєнні роки, а та-
кож їхні спогади з розповідей їхніх бать-
ків і родичів про становище цього стану
наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Рес-
понденти, особливо старші за віком, є но-
сіями успадкованої інформації про етно-
соціальний розвиток шляхти до 1914 р.
Тому вибірково, при науковому критично-
му підході, їхні свідчення можна вважати
достовірними.
Під час експедицій вдалося уточнити
місцеві самоназви шляхти і селян: шляхта
в Березовах називала селян «мужиками»,
в с. Комарники – «рустикальними», в се-
лах Матків, Нижнє Гусне, Верхнє Висо-
цьке, Ільник – «хлопами»; селяни назива-
ли «шлєхту» – «хрунями», «мурґами».
Опитування підтвердили, що шляхта,
як і решта селян, вела своє господарство:
займалася землеробством і паралельно від-
годівлею худоби. Якщо ж були відповідні
природні умови, то сільські мешканці за-
ймалися сплавом лісу. Так було в с. Кор-
чин, де селяни разом з шляхтичами трелю-
вали (сплавляли) ліс по річці Стрий [3].
Як і більшість селян, шляхта розвивала
такі промисли, як млинарство, гуральни-
цтво, пасічництво, ткацтво. У с. Витвиця
шляхетська родина Витвицькі займалася
шевським ремеслом, тому її по-вуличному
ще називали «Шевчишині» [1].
У зведенні житла та хатнім інтер’єром
дрібна шляхта майже не відрізняла-
ся від селян. Перебуваючи в однакових
соціально-економічних умовах, дрібна
шляхта споживала таку ж їжу, що й се-
ляни. Незначна відмінність у раціоні
виявлялася хіба що в заможніших гос-
подарів. Під час дослідження нам зустрі-
чався вислів «шляхетський борщ», зокре-
ма в с. Ільник [21].
Польові дослідження дали змогу визна-
чити як локальні, так і загальні етногра-
фічні риси вбрання дрібної шляхти. Од-
нотонні строгі кольори були характерною
ознакою шляхетського одягу. К. Клин-
ник розповідала, що в с. Витвиця інколи
шляхта заздрила «хлопам» і зауважува-
ла, що вони одягалися в «кольорове» [1].
Дрібношляхетська верства в с. Береж-
ниця Шляхетська, на відміну від селян,
більше «носилася по-панськи», в одно-
тонному одязі без вишивок [7]. Яскра-
вою ілюстрацією такого стилю є розпо-
відь С. Берестної, жительки с. Залісся,
про свою бабусю Дорбакевич Апполонію,
1876 р. н. Зі спогадів відомо, що ця жінка
http://www.etnolog.org.ua
302
мала одяг темних відтінків, носила довгу
вовняну спідницю на підшивці («гальці»),
темні блузки з комірцями, які защіпали-
ся ґудзиками, чорну хустку з гаптовани-
ми шовком квітами [24]. Так одягалися
шляхтянки і в сусідньому с. Новосілці
(тепер с. Збручанське Борщівського р-ну
Тернопільської обл.).
У деяких селах Галичини шляхта на-
магалася уникати оздоблення вбрання ви-
шивкою або робила її вузенькою смужкою.
Встановлено, що так було в с. Бережниця
Шляхетська на початку ХХ ст. Мешканці
с. Збручанське досі мало використовують
вишивку, на відміну від сусідніх сіл (За-
лісся, Іване Пусте), де нею майже повніс-
тю заповнюють сорочку [7, 8, 22, 23]. Від-
сутність вишивання, як елементу народної
(сільської) культури, в окремих місцевос-
тях підсилювала усвідомлення своєї інак-
шості особами шляхетського походження.
Жителька с. Збручанське Д. Біньковська
(Адамовська) розповідала: «В Заліссю
[сусіднє село. – Л. С.], то інакше ходили.
Там носили вишивані сорочки, горбатки
(спідниці). У нас не носять вишивано-
го» [22]. Зрідка прикрашали сорочки та
кептарі (нагрудний одяг) вишиванням і
в Березовах, на відміну від навколишніх
сіл, де вони характеризувалися багатою
вишивкою.
Одяг дрібної шляхти не відрізнявся від
зразків загальноукраїнського костюма.
У ньому яскраво виявлялися місцеві етно-
графічні ознаки. На Бойківщині, зокрема
в с. Корчин Шляхетський, ще на початку
ХХ ст. шляхтичі, подібно до селян, носи-
ли полотняні сорочки поверх штанів – но-
гавиці. Узимку чоловіки одягали вовняні
штани. У Березовах їх називали «холош-
ні» (виготовляли з грубого сукна) і під-
перізували шкіряним поясом – чересом,
що було характерно для місцевих гуцулів.
У с. Заліссі шляхтичі носили поширені
в Західному Поділлі штани, декоровані
поперечними складочками від коліна до
низу штанини [22].
Шляхта прагнула окремими деталями
в одязі виділятися серед селян. У с. За-
ліссі чоловіки вдягали сорочки зі стоячи-
ми накрохмаленими комірцями [24]. Іден-
тифікуючим елементом в одязі шляхти в
с. Верхній Березів був відкидний комір,
а в селянських сорочках – лише малень-
кий комірець [13]. Головні убори інколи
ставали предметом шляхетського гонору.
У с. Заліссі шляхтянки зав’язували хуст-
ку під бороду, а інші обмотували хустку
навколо голови [20]. Шляхтянка із с. Бод-
нарів протестувала проти того, що селян-
ка зав’язала хустку так само, як вона [26].
У селах Березів Нижній та Березів Верх-
ній жінки разом з хусткою носили очіпок,
чого не було в сусідніх селах.
Польові матеріали дали змогу встано-
вити громадські відносини між шляхтою
і селянами. Часто шляхта й селяни сти-
калися з подібними проблемами, які їх
згуртовували. Є. Комарницька розпові-
дала, що в їхньому с. Комарники шлях-
та жила мирно з іншими селянами [18].
Зі слів М. Маслагон, довідуємося, що
«в с. Ільник шляхта ніколи з хлопами не
сварилися, а файно говорили» [20]. Ін-
коли відносини між шляхтою і селянами
загострювалися. Так було в с. Верхнє Ви-
соцьке, яке розташоване по сусідству із
с. Комарники. За словами респондента із
с. Комарники, у сусідньому селі була во-
рожнеча між шляхтою і рустикальними:
«Як у церкві котрась з рустикальних одя-
гла хустку як у шляхтянки, то тота готова
була здерти з неї» [18]. Тривалі супереч-
ки між шляхтою і мужиками в с. Верх-
ній Березів призвели в 1907 р. до поділу
цієї громади на дві – Верхній та Середній
Березів. З розповідей відомо, що на Ве-
ликдень біля церкви мешканці верхньої
частини села, «горішнєни», вимастили
дьогтем кожухи жителям нижньої части-
ни села, «долішнєнам», що і стало приво-
дом до поділу громади [11, 12].
Стійкі шляхетські традиції, небажання
визнавати зміни в суспільстві не дозволя-
ли шляхті навіть у спільній церкві зрівня-
тися зі своїми односельцями. У багатьох
селах Галичини діяли окремі шляхетське
та селянське церковні братства, шляхта
мала визначені місця в церкві. Шляхет-
ські церковні братства існували в селах
Корчин, Верхнє Висоцьке, Матків [5;
17; 14]. Жителька с. Корчин А. Корчин-
ська, розповідала, що її батько на початку
ХХ ст. був префектом у селі і провізо-
ром шляхетського братства [5]. Там, де
шляхта виступала монолітним елементом,
створювати окремі братства не було потре-
би. Так було в селах Березовах [10, 12].
С. Комарницька розповідала, що в с. Ко-
марники, незважаючи на окремі церковні
братства, селяни і шляхта ходили коляду-
вати на Різдво одні до одних [19].
http://www.etnolog.org.ua
303
У багатьох селах у церкві шляхта ста-
вала окремо від селян, вважаючи, що
останні через своє походження їй нерівня.
У селах Нижнє Гусне, Матків шляхет-
ські родини під час богослужінь займали
праву частину церкви, а інші селяни –
ліву [15; 14]. Натомість у селах Корчин,
Витвиця шляхта стояла з лівого боку хра-
му, а «хлопи» – з правого [5; 2]. При цьо-
му чоловіки стояли спереду, а жінки поза-
ду них як у шляхти, так і в селян, тоді як
здебільшого в церквах жінки стоять зліва,
а чоловіки справа. Якщо шляхтянка вихо-
дила заміж за «хлопа», то вона переходи-
ла на протилежний бік у церкві – до чоло-
віка [14]. Польові дослідження виявили,
що в с. Нижнє Гусне Турківського р-ну
Львівської обл. нащадки дрібної шляхти і
зараз ділять місця в церкві.
Часто шляхта мала свої окремі церков-
ні хоругви – «фани». Інколи під час во-
рожнечі зі шляхтою селяни спеціально
підрізували їх, насміхаючись зі шляхет-
ської гордині. Такий випадок трапився в
с. Корчині [3]. У с. Бережниця Шляхет-
ська шляхта прикрашала свій бік у церкві
«ружами» (квітами), а селяни – вишити-
ми рушниками [8]. У с. Верхнє Висоцьке
шляхта не дозволяла рустикальним у церк-
ві сідати, «в лавку» їх не пускали [18].
Шляхта намагалася укладати шлюби
виключно з представниками шляхетських
родів, забезпечуючи збереження соціаль-
ного статусу. Дослідження показали таку
тенденцію: у великих шляхетських осе-
редках шляхта одружувалася переважно
в межах села. З розповідей респондентів
відомо, що село Боднарів було замкнутим,
оскільки мало хто одружувався чи вихо-
див заміж у сусідні села [26].
Шляхетський гонор призвів до того, що
в с. Ільник шляхтич відмовився женитися
на дочці священика, «бо імость була хло-
пянкою» [20]. Є. Черчович розповідала,
що бабуся, не схвалюючи шлюб її матері
з парубком з «хлопів», на прізвище Рик,
говорила: «Най кожна свиня пильнує
свого валова» [21]. У с. Березів Верхній
шляхтянки приспівували:
«Ой червоний бурячок та й червона гичка,
Сватав мене мужичок, а я не мужичка» [13].
У с. Заліссі при «договорі» (так нази-
вають сватання на Тернопільщині) роз-
пався «змішаний» шлюб селянина Петра
Недокуса і шляхтянки Марії Вербицької
через те, що наречений відмовився одяга-
ти на весілля шляхетський костюм. Бать-
ко нареченого тоді сказав: «Не треба нам
тих “гальок”» [25].
Розповіді респондентів засвідчили, що
шляхта святкувала весілля за однаковим
із селянами обрядом, який включав усі ци-
кли українського весілля. Весільні атри-
бути (калач чи коровай, весільне дерево
(деревце), вінок) у шляхти були аналогіч-
ними із селянськими, але мали локаль-
ні особливості в Галичині. У с. Нижній
Березів нареченому, коли він ішов запро-
шувати гостей, клали в капюшон опанчі
завитий у хустину калач. У с. Новосілці
обов’язковою умовою було зірвати барві-
нок для вінка молодих через дірку в ка-
лачі. Зелений вінок для нареченої плела
і шляхта в цьому селі, і селяни в навко-
лишніх селах, але в першої він був без
стрічок [23].
Узагалі в Галичині весільний одяг
шляхтянок та шляхтичів характеризу-
вався значною місцевою різноманітністю:
в кожному селі був відмінний за окре-
мими елементами весільний костюм. Під
час польових досліджень нами виявлено
спільну тенденцію у весільному вбранні
шляхти для багатьох сіл краю. У таких
селах, як Матків, Кульчиці, Верхнє Ви-
соцьке, Нижнє Гусне, Боднарів, Корчин,
Бережниця, Збручанське наречена шлях-
тянка одягала біле плаття з головним убо-
ром, схожим на фату, а селянка – народ-
ний костюм з вишитою сорочкою, вінком і
стрічками. Ця тенденція простежувалася
на початку ХХ ст. Весільний одяг став
черговим маркером, за допомогою якого
дрібна шляхта змогла підкреслити свою
відмінність від селян. Біла весільна сук-
ня з фатою була елементом міської моди,
якої дотримувалися українські міщани.
Цей одяг виражав прагнення шляхти упо-
дібнитися до іншої, зокрема не сільської
(народної), а міської культури.
На прикладі весільного вбрання шляхти
можна спостерігати взаємні впливи шля-
хетського і селянського стилів. Зафіксова-
но, що в с. Комарники фату – «вельон»
надягала як наречена шляхтянка, так і се-
лянка, а в навколишніх селах атрибутом
нареченої був вінок зі стрічками [18].
Часто весільний одяг був ідентифікацій-
ним елементом, який виділяв шляхетський
осередок серед навколишніх сіл. Таким при-
кладом може бути с. Верхній Березів.
Жителька цього села М. Сулятицька роз-
http://www.etnolog.org.ua
304
повідала: «У тих всіх сусідських селах,
напримір, Слобода, Люча, Ослави, моло-
ді цілком інакше одягалися, як ішли на
весілля просити. Їзда на коні, одягання
опанчі з сивою шапкою – то було тільки
в Березовах. Ще по-іншому на весіллі за-
вивали молоду: у нас був чепець і біле за-
вивало – такий рантух, який зав’язували
знизу під шию, а зверху ще хустку. Так
завивали тільки у Березовах» [13]. Особ-
ливістю чоловічого весільного вбрання у
Березові Верхньому була сукняна опанча,
яку надівав тільки наречений – «кнєзь».
М. Ільницький згадував, що в селі було
близько десяти опанч, які люди перепо-
зичали на весілля. Сьогодні інколи їх та-
кож надягають на весіллі [10]. За струк-
турою весілля в Березовах було подібне
до весілля в сусідніх селах Гуцульщини.
Але, зважаючи на відмінне походжен-
ня мешканців Березовів від селян інших
сіл, у весільному обряді шляхти, зокрема
вбранні, проявлялися характерні риси.
Отже, при вивченні весільного обряду
шляхти простежується нашарування ет-
нічного й соціального аспектів: з одного
боку, це було українське весілля за струк-
турою, ритуалами, а з другого, – у весіль-
ному вбранні проявлялися соціальні еле-
менти «шляхетства».
Особливу цінність польові матеріали
становлять для вивчення соціальної свідо-
мості нащадків дрібної шляхти. Збережен-
ня історичної пам’яті серед шляхти безпо-
середньо залежало від кола спілкування,
тобто розмірів шляхетських поселень.
У багатьох селах шляхта чи «рустикальні»
розселялися в окремих частинах чи кутах.
Так, у с. Комарники шляхта оселялась у
присілках Буковинка та Закичера, а на ху-
торі Тростянець мешкали рустикальні [18].
У с. Витвиці шляхетські родини розселя-
лися в центральній частині, а селяни зай-
мали місцевість під назвою «Кревець» [1].
Верхню частину с. Нижнє Гусне ще й досі
називають «На шляхті» [15]. Порівняно із
сусідніми селами Верхній та Нижній Бе-
резів, де мешкала переважно шляхта, в се-
лах Березів Середній та Березів Баня було
більше селян, через що їхню територію ін-
коли називали «мужиччина» [11].
Польові дослідження виявили цікаву
закономірність – процес протиставлен-
ня шляхти комусь «чужому» відбував-
ся з меншою інтенсивністю там, де було
мало представників іншої групи – «хло-
пів», «мужиків». Таким прикладом є села
Березові. На запитання до респондентів
про їхню відмінність від «мужиків» вони
розповідали про протистояння українців
з поляками або наводили приклади від-
мінності «березунів» (мешканці сіл Бе-
резових) від жителів навколишніх сіл –
гуцулів [9, 10, 13]. У даному випадку
соціальна самоідентифікація набувала на-
ціонального змісту.
Дослідження різних ареалів розселення
шляхти дало підстави для порівняння від-
мінних проявів цих ідентичностей. Зокре-
ма, в с. Корчині виявлено високий рівень
соціальної свідомості, акцентування уваги
на шляхетському походженні, натомість у
селах Збручанське та Залісся, навпаки, ці
почуття були приглушеними [4, 22].
Опитані респонденти першою, а інколи
і єдиною ознакою належності до шляхти
вказували прізвища, що закінчувалися на
-ський, -цький, -ич, -ик. Зокрема, в с. Мат-
ків це – Матківський, Комарницький,
Яворський, Ільницький, Височанський. Зі
слів жителя с. Березів Верхній І. Перцови-
ча дізнаємося: «Всі були звичайними селя-
нами, як шляхта, так і мужики. Відрізня-
лися між собою тільки по фаміліях» [12].
Є. Комарницька розповідала, що шляхта
різнилася гербами: Комарницькі, Височан-
ські, Матківські, Ільницькі належали до
герба Сас, Созанські – до герба Ворона,
а Білинські мали герб Пом’ян [18].
За словами жительки Нижнього Бере-
зова О. Геник, «кожний знав для себе, що
я є шляхтич, і про це не треба було говори-
ти» [9]. «Часто шляхтичі були біднішими
від селян, – згадувала жителька с. Верхнє
Висоцьке Т. Стефаник, – але що з того,
коли він шляхтич». Вона відзначала згур-
тованість шляхти: «Вони пахли тов кров’ю,
і всьо, вони знають, що то їхня кров» [17].
Залишки шляхетської свідомості зберіга-
ються ще й досі. Зі слів П. Корчинського
дізнаємося, що «то сі вкорінило, то дов-
го буде» [4]. А. Ільницька розповідала, що
ще й нині інколи нагадують: «ти шляхти-
чу», але «то за обіду ніхто не має» [14].
А. Корчинська наприкінці розповіді нас
запитала: «А що, шляхту хочуть зробити
шляхтою?» [5].
Прояви шляхетської свідомості вира-
жалися в гордовитому ставленні шляхти-
чів до селян. У с. Березів Нижній шляхта
називала селян «дев’ятьшкірними», тобто
такими, що мали на собі дев’ять прошар-
http://www.etnolog.org.ua
305
ків шкіри і були «грубшими» порівняно з
витонченою шляхтою [9]. «Мужики почу-
вали себе нижчими, а шляхта вищими, –
пояснював М. Лазарович, – тому вони не
мали нічого проти нас (шляхти)» [11].
Крім того, в с. Березів Верхній відмінне
походження надавало шляхті «право об-
різати» в селянина відкидний комір на
сорочці, який (на думку шляхти) він був
не достойний носити [13]. Цікаве визна-
чення взаємин між шляхтою і «хлопами»
як «делікатної ворожнечі» дала жителька
с. Корчин О. Мелень [6]. Жінка згаду-
вала про випадок, коли «рустикальні» 16
травня святкували скасування панщини,
шляхтич у той час працював на городі, то
селяни зробили йому збитки, перевернув-
ши воза.
Загалом родичання з шляхтичем було
предметом гордості для селянина. «Хло-
пи» гордилися тим, що потрапляли до
шляхетської родини. У с. Витвиці, якщо
шляхтянка виходила заміж за селянина,
то її шанували [2]. Шляхтича було за
честь кликати в куми.
Отже, проведені польові досліджен-
ня доповнили джерельну базу цікавими
фактами, яких не знайти в жодних доку-
ментах, та підтвердили факт збереження
в українському суспільстві шляхетських
традицій.
1. Науковий етнографічний архів Інститу-
ту історії і політології Прикарпатського
національного університету ім. В. Сте-
фаника. Ф. 1. Рукописний фонд. Оп. 1.
Етносоціальна ідентифікація, культура і
побут шляхти в Галичині. Спр. 1. Свід-
чення Клинник Катерини Рафайлівни,
1931 р. н.; місце народж.: с. Витвиця До-
линського р-ну Івано-Франківської обл.;
проживає: с. Витвиця; освіта: 8 класів шко-
ли; працювала різноробочим, пенсіонерка.
Записано Сливкою Л. В. та Сливкою Р. Р.
2.04.2004 р. у с. Витвиця Долинського р-ну
Івано-Франківської обл., 2 арк.
2. Спр. 2. Свідчення Тишківської Розалії Іва-
нівни, 1921 р. н.; місце народж.: с. Витвиця
Долинського р-ну Івано-Франківської обл.;
проживає: с. Витвиця, вул. Лесі Українки,
11; освіта: 6 класів школи; працювала різ-
норобочим; пенсіонерка. Записано Слив-
кою Л. В. та Сливкою Р. Р. 2.04.2004 р.
у с. Витвиця Долинського р-ну Івано-
Франківської обл., 1 арк.
3. Спр. 3. Свідчення Корчинського Ми-
коли Михайловича, 1934 р. н.; місце на-
родж.: с. Корчин Сколівського р-ну Львів-
ської обл.; проживає: с. Корчин; освіта:
8 класів школи, працював різноробочим,
пенсіонер. Записано Сливкою Л. В. та
Сливкою Р. Р. 20.04.2004 р. у с. Корчині
Сколівського р-ну Львівської обл., 2 арк.
4. Спр. 4. Свідчення Корчинського Пе-
тра Петровича, 1913 р. н.; місце народж.:
с. Корчин Сколівського р-ну Львівської
обл.; проживає: с. Корчин; освіта: 5 класів
школи, працював різноробочим, пенсіонер.
Записано Сливкою Л. В. та Сливкою Р. Р.
20.04.2004 р. у с. Корчин Сколівсько-
го р-ну Львівської обл., 1 арк.
5. Спр. 5. Свідчення Корчинської Анастасії
Петрівни, 1910 р. н.; місце народж.: с. Кор-
чин Сколівського р-ну Львівської обл.;
проживає: с. Корчин; освіта: 5 класів шко-
ли, працювала різноробочим, пенсіонерка.
Записано Сливкою Л. В. та Сливкою Р. Р.
20.04.2004 р. у с. Корчин Сколівсько-
го р-ну Львівської обл., 2 арк.
6. Спр. 6. Свідчення Мелень Ольги Костян-
тинівни, 1923 р. н.; місце народж.: с. Кор-
чин Сколівського р-ну Львівської обл.;
проживає: с. Корчин; освіта: 6 класів шко-
ли, працювала різноробочим, пенсіонер.
Записано Сливкою Л. В. та Сливкою Р. Р.
20.04.2004 р. у с. Корчин Сколівсько-
го р-ну Львівської обл., 2 арк.
7. Спр. 7. Свідчення Базюк Ярослави Євстахів-
ни, 1924 р. н., місце народж.: с. Бережниця
Калуського р-ну Івано-Франківської обл.;
проживає: с. Бережниця; освіта: 5 класів
школи; працювала різноробочим, пенсіонер-
ка. Записано Сливкою Л. В. 21.04.2004 р.
у с. Бережниця Калуського р-ну Івано-
Франківської обл., 2 арк.
8. Спр. 8. Свідчення Лесюк Анни Іванівни,
1922 р. н.; місце народж.: с. Бережниця
Калуського р-ну Івано-Франківської обл.;
проживає: с. Бережниця; освіта: 6 класів
школи, працювала різноробочим, пенсіонер-
ка. Записано Сливкою Л. В. 21.04.2004 р.
у с. Бережниця Калуського р-ну Івано-
Франківської обл., 2 арк.
9. Спр. 9. Свідчення Геник Ольги Василівни,
1919 р. н.; місце народж.: с. Березів Нижній
Косівського р-ну Івано-Франківської обл.;
проживає: с. Березів Нижній; освіта: 7 класів
школи, працювала різноробочим, пенсіонер.
Записано Сливкою Л. В. та Сливкою Р. Р.
9.08.2004 р. у с. Березів Нижній Косівсько-
го р-ну Івано-Франківської обл., 2 арк.
http://www.etnolog.org.ua
306
10. Спр. 10. Свідчення Ільницького Мико-
ли Степановича, 1919 р. н.; місце народж.:
с. Березів Нижній Косівського р-ну Івано-
Франківської обл.; проживає: с. Березів
Нижній, вул. Центральна; освіта: 5 класів
вечірньої школи, працював різноробочим,
пенсіонер. Записано Сливкою Л. В. та Слив-
кою Р. Р. 9.08.2004 р. у с. Березів Нижній
Косівського р-ну Івано-Франківської обл.,
3 арк.
11. Спр. 11. Свідчення Лазарович Михайла
Михайловича, 1919 р. н.; місце народж.:
с. Березів Верхній Косівського р-ну Івано-
Франківської обл.; проживає: с. Березів
Верхній; освіта: 5 класів школи, працював
різноробочим, пенсіонер. Записано Слив-
кою Л. В. та Сливкою Р. Р. 10.08.2004 р. у
с. Березів Верхній Косівського р-ну Івано-
Франківської обл., 2 арк.
12. Спр. 12. Свідчення Перцович Івана Іва-
новича, 1914 р. н., місце народж.: с. Бе-
резів Верхній Косівського р-ну Івано-
Франківської обл.; проживає: с. Березів
Верхній; освіта: 3 класи школи; працював
різноробочим, пенсіонер. Записано Слив-
кою Л. В. та Сливкою Р. Р. 10.08.2004 р.
у с. Березів Верхній Косівського р-ну
Івано-Франківської обл., 2 арк.
13. Спр. 13. Свідчення Сулятицької Марії
Володимирівни, 1933 р. н., місце народж.:
с. Березів Верхній Косівського р-ну Івано-
Франківської обл.; проживає: с. Березів
Верхній; освіта: 8 класів школи; працювала
різноробочим; пенсіонерка. Записано Слив-
кою Л. В. та Сливкою Р. Р. 10.08.2004 р. у
с. Березів Верхній Косовського р-ну Івано-
Франківської обл., 2 арк.
14. Спр. 14. Свідчення Ільницької Аполо-
нії Йосипівни, 1909 р. н.; місце народж.:
с. Нижнє Гусне Турківського р-ну Львів-
ської обл.; проживає: с. Матків Турків-
ського р-ну Львівської обл.; освіта: 4 класи
школи, працювала різноробочим, пенсіо-
нерка. Записано Сливкою Л. В. та Слив-
кою Р. Р. 18.08.2004 р. у с. Матків Турків-
ського р-ну Львівської обл., 2 арк.
15. Спр. 15. Свідчення Стегури Анни Федо-
рівни 1903 р. н., місце народж.: с. Нижнє
Гусне Турківського р-ну Львівської обл.;
проживає: с. Нижнє Гусне; освіта: 5 класів
школи; працювала різноробочим; пенсіо-
нерка. Записано Сливкою Л. В. та Слив-
кою Р. Р. 18–19.08.2004 р. у с. Нижнє Гусне
Турківського р-ну Львівської обл., 2 арк.
16. Спр. 16. Свідчення Височанського Адрі-
ана Івановича, 1938 р. н.; місце народж.:
с. Верхнє Висоцьке Турківського р-ну
Львівської обл.; проживає: с. Верхнє Ви-
соцьке; освіта: 8 класів школи, працює
дяком у місцевій церкві. Записано Слив-
кою Л. В. та Сливкою Р. Р. 19.08.2004 р.
у с. Верхнє Висоцьке Турківського р-ну
Львівської обл., 1 арк.
17. Спр. 17. Свідчення Стефаник Теодозії Іва-
нівни, 1930 р. н., місце народж.: с. Верх-
нє Висоцьке Турківського р-ну Львів-
ської обл.; проживає: с. Верхнє Висоцьке;
освіта: 6 класів школи; працювала різно-
робочим; пенсіонерка. Записано Слив-
кою Л. В. та Сливкою Р. Р. 19.08.2004 р.
у с. Верхнє Висоцьке Турківського р-ну
Львівської обл., 1 арк.
18. Спр. 18. Свідчення Комарницької Євгенії
Йосипівни, 1919 р. н.; місце народж.: с. Ко-
марники Турківського р-ну Львівської обл.;
проживає: с. Комарники; освіта: 5 класів
школи, працювала різноробочим, пенсіо-
нерка. Записано Сливкою Л. В. та Слив-
кою Р. Р. 20.08.2004 р. у с. Комарники Тур-
ківського р-ну Львівської обл., 3 арк.
19. Спр. 19. Свідчення Комарницької Стефа-
нії Михайлівни, 1923 р. н.; місце народж.:
с. Комарники Турківського р-ну Львів-
ської обл.; проживає: с. Комарники; освіта:
5 класів школи; працювала різноробочим,
пенсіонерка. Записано Сливкою Л. В. та
Сливкою Р. Р. 20.08.2004 р. у с. Комар-
ники Турківського р-ну Львівської обл.,
2 арк.
20. Спр. 20. Свідчення Маслагон Марії Юрі-
ївни, 1926 р. н.; місце народж.: с. Ільник
Турківського р-ну Львівської обл.; про-
живає: с. Ільник; освіта: 6 класів школи;
працювала різноробочим; пенсіонерка. За-
писано Сливкою Л. В. та Сливкою Р. Р.
21.08.2004 р. у с. Ільник Турківського р-ну
Львівської обл., 2 арк.
21. Спр. 21. Свідчення Черчович Євгенії
Олександрівни, 1920 р. н.; місце народж.:
с. Ільник Турківського р-ну Львівської обл.;
проживає: с. Ільник; освіта: 5 класів шко-
ли; працювала різноробочим, пенсіонерка.
Записано Сливкою Л. В. та Сливкою Р. Р.
21.08.2004 р. у с. Ільник Турківського р-ну
Львівської обл., 1 арк.
22. Спр. 22. Свідчення Біньковської Дану-
ти Михайлівни, 1930 р. н.; місце народж.:
с. Збручанське Борщівського р-ну Терно-
пільської обл.; проживає: с. Збручанське;
освіта: 4 класи школи; працювала різно-
робочим, пенсіонерка. Записано Слив-
кою Л. В. та Сливкою Р. Р. 23.08.2005 р.
http://www.etnolog.org.ua
307
у с. Збручанське Борщівського р-ну Терно-
пільської обл., 2 арк.
23. Спр. 23. Свідчення Зозулі (Розмарнєвич)
Стефанії Франківни, 1926 р. н.; місце на-
родж.: с. Збручанське Борщівського р-ну
Тернопільської обл.; проживає: с. Збру-
чанське; освіта: 5 класів школи, працювала
різноробочим, пенсіонерка. Записано Слив-
кою Л. В. та Сливкою Р. Р. 23.08.2005 р.
у с. Збручанське Борщівського р-ну Терно-
пільської обл., 3 арк.
24. Спр. 24. Свідчення Берестної Савелії Ва-
силівни, 1937 р. н.; місце народж.: с. Заліс-
ся Борщівського р-ну Тернопільської обл.;
проживає: с. Залісся; освіта: 8 класів шко-
ли; працювала різноробочим, пенсіонер.
Записано Сливкою Л. В. та Сливкою Р. Р.
24.08.2005 р. у с. Залісся Борщівського р-ну
Тернопільської обл., 3 арк.
25. Спр. 25. Свідчення подружжя Недокус
Павла Васильовича, 1933 р. н. і Катери-
ни Василівни, 1935 р. н.; місце народж.:
с. Залісся Борщівського р-ну Тернопіль-
ської обл.; проживають: с. Залісся; освіта:
вища педагогічна, працювали вчителями,
пенсіонери. Записано Сливкою Л. В. та
Сливкою Р. Р. 24.08.2005 р. у с. Залісся
Борщівського р-ну Тернопільської обл.,
4 арк.
26. Спр. 26. Свідчення Попадюк (Тополь-
ницької) Анни Дмитрівни, 1921 р. н.; міс-
це народж.: с. Боднарів Калуського р-ну
Івано-Франківської обл.; проживає:
с. Боднарів, вул. Т. Шевченка, 21; осві-
та: 6 класів школи; працювала різноробо-
чим; пенсіонерка. Записано Сливкою Л. В.
4.11.2005 р. у с. Боднарів Калуського р-ну
Івано-Франківської обл., 2 арк.
http://www.etnolog.org.ua
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-207154 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2313-8505 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-28T19:01:21Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Сливка, Л. 2025-10-02T11:02:45Z 2009 Польові дослідження етносоціального розвитку дрібної шляхти Галичини впродовж ХІХ - на початку ХХ століття / Л. Сливка // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 301-307. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207154 uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Матеріали до української етнології Колективні реалії: традиції та сучасний вимір. Етнічні процеси і етнокультурні взаємовпливи Польові дослідження етносоціального розвитку дрібної шляхти Галичини впродовж ХІХ - на початку ХХ століття Article published earlier |
| spellingShingle | Польові дослідження етносоціального розвитку дрібної шляхти Галичини впродовж ХІХ - на початку ХХ століття Сливка, Л. Колективні реалії: традиції та сучасний вимір. Етнічні процеси і етнокультурні взаємовпливи |
| title | Польові дослідження етносоціального розвитку дрібної шляхти Галичини впродовж ХІХ - на початку ХХ століття |
| title_full | Польові дослідження етносоціального розвитку дрібної шляхти Галичини впродовж ХІХ - на початку ХХ століття |
| title_fullStr | Польові дослідження етносоціального розвитку дрібної шляхти Галичини впродовж ХІХ - на початку ХХ століття |
| title_full_unstemmed | Польові дослідження етносоціального розвитку дрібної шляхти Галичини впродовж ХІХ - на початку ХХ століття |
| title_short | Польові дослідження етносоціального розвитку дрібної шляхти Галичини впродовж ХІХ - на початку ХХ століття |
| title_sort | польові дослідження етносоціального розвитку дрібної шляхти галичини впродовж хіх - на початку хх століття |
| topic | Колективні реалії: традиції та сучасний вимір. Етнічні процеси і етнокультурні взаємовпливи |
| topic_facet | Колективні реалії: традиції та сучасний вимір. Етнічні процеси і етнокультурні взаємовпливи |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207154 |
| work_keys_str_mv | AT slivkal polʹovídoslídžennâetnosocíalʹnogorozvitkudríbnoíšlâhtigaličinivprodovžhíhnapočatkuhhstolíttâ |