Етнодемографічні трансформації міського населення Прикарпаття в політиці Австро-Угорської і Польської держав
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Матеріали до української етнології |
|---|---|
| Дата: | 2009 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207167 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Етнодемографічні трансформації міського населення Прикарпаття в політиці Австро-Угорської і Польської держав / І. Паньків // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 240-244. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860064946936610816 |
|---|---|
| author | Паньків, І. |
| author_facet | Паньків, І. |
| citation_txt | Етнодемографічні трансформації міського населення Прикарпаття в політиці Австро-Угорської і Польської держав / І. Паньків // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 240-244. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Матеріали до української етнології |
| first_indexed | 2025-12-07T17:06:38Z |
| format | Article |
| fulltext |
240
Ігор Паньків
(Київ)
ЕТНОДЕМОГРАФІ ЧНІ
ТРА НСФОРМ А ЦІЇ МІСЬКОГО
Н АСЕ ЛЕНН Я ПРИК А РП АТ ТЯ
В ПОЛІТИЦІ
А ВСТРО-У ГОРСЬКОЇ
І ПОЛЬСЬКОЇ ДЕРЖ А В
Н
ині в Україні проживає значна час-
тина етносів і народностей, які є національ-
ними та етнічними меншинами. Етнічний
склад нашої держави формувався впродовж
багатьох століть, переважно коли україн-
ські землі були розділені між її сусідами.
Тому тут селилися представники титульних
націй метрополій та ті, кого запрошували
уряди цих держав. З історичним розвит-
ком змінювалася структура меншин, що
проживали на українських територіях, від-
бувалися культурні взаємовпливи етносів.
Окремі меншини жили відособлено, і тому
взаємовпливи були незначними. Але всі
представники інших народів, які прожива-
ли і проживають в Україні, залишили свої
сліди в економіці, мові, культурі та історич-
ному розвитку. Тому з метою подальшого
гармонійного співжиття в державі україн-
ців та національних меншин, їхнього широ-
кого й рівноправного розвитку істо риками,
етнографами, економістами проводиться ви-
вчення етнічних та культурних особливос-
тей багатонаціонального загалу на теренах
України. Не обминули ці особливості і при-
карпатських земель. У своїй більшості пред-
ставники інших націй селилися переважно
в містах та містечках, тому нашу розвідку
присвячено вивченню демографічної ситу-
ації покутських і сусідніх міст і містечок.
У цьому і полягає актуальність даної теми.
В історико-етнографічній літературі
проблема етнографічних процесів в Украї-
ні, зокрема національних меншин, частково
висвітлювалася М. Грушевським, В. Бар-
вінським, В. Кубійовичем, Л. Вайгелем,
С. Павлюком, В. Грабовецьким, В. Наул-
ком, Я. Рабіновичем, М. Горном та ін. [1].
Метою нашого дослідження є безпосе-
редній аналіз демографічного стану місь-
кого населення Прикарпаття на основі пе-
реписів та досліджень окремих науковців.
Етнічний склад міського населення При-
карпаття після завоювання його Польщею
(ХІV ст.) із мононаціонального, якщо не
враховувати невеликої кількості іноетніч-
ного купецтва, став багатонаціональним.
Польська влада із самого початку, проводя-
чи політику перемішування населення нашо-
го краю, заселяла ці землі представниками
інших етносів. Насамперед це торкнуло ся
міст та містечок краю. Для заохочення до
переселення інонаціонального елементу на
прикарпатські землі їм надавалися числен-
ні привілеї. Передусім, починаючи з кінця
ХІV ст., на Прикарпаття почали активно пе-
реселятися поляки. Отримавши внутрішню
автономію та економічні й релігійні пільги
у ХV–ХVІІІ ст., міста Снятин, Галич, Тис-
мениця, Кути, Рогатин, Городенка, Станіс-
лав, Богородчани та інші заселили вірме-
ни. Починаючи з ХV ст., розпочинається
єврейська колонізація краю. Вона була зу-
мовлена, з одного боку, різними привілея-
ми, наданими євреям польською владою,
а з другого – хвилею гонінь проти них у
державах Західної та Центральної Європи.
Євреї почали масово переселятися сюди з
Польщі, Угорщини та германських держав.
Починаючи з ХVІІІ ст., під впливом асимі-
ляторської політики польської влади та ба-
гатьох економічних і політичних факторів
(торгові привілеї, отримання заможними
вірменами польського шляхецтва тощо) ві-
рмени асимілюються поляками.
Німців як добрих ремісників запро-
шували до переселення в українські міста
ще за княжих часів. Правда, тоді їх по-
селилася незначна кількість. Інтенсивніша
німецька колонізація розпочалась як на-
слідок двох урядових Патентів заселення
(Марії Терези від 17 червня 1774 р. та Йо-
сифа ІІ від 17 вересня 1781 р.), виданих
після того, як землі Галичини відійшли до
складу Австрії [2]. Наймасовіше заселення
Прикарпаття німцями розпочалося в пер-
шій половині ХІХ ст. – як окремими коло-
ніями, так і дисперсно. Прибували німці зі
своєї історичної батьківщини, з німецьких
колоній Східної Галичини та інших земель
(Чехії, Словаччини та ін.) [3].
Німецька колонізація Галичини, у тому
числі й Прикарпаття, за часів спочатку Ав-
стрійської, а пізніше Австро-Угорської ім-
перій переслідувала кілька цілей. Головна
з них – полегшити процес інтегрування но-
воприєднаного краю в складі Австрійської
імперії. Також австрійський уряд, ство-
http://www.etnolog.org.ua
241
рюючи німецькі колонії в сільській місце-
вості, мав на меті економічне піднесення
краю в сільському господарстві. І, наре-
шті, ще одним завданням при переселенні
німців до Галичини було прагнення гер-
манізувати край.
У ХІІІ ст. в м. Галичі оселилася караїм-
ська громада [4]. На території Прикарпат-
тя караїми розселилися після 1688 р. Саме
цього року король польський Ян Собесь-
кий дав дозвіл і навіть сприяв розселен-
ню караїмів у нові місця поселення Речі
Посполитої [5]. У ХVІ ст. в містах При-
карпаття поселилися румуни, молдавани,
угорці. До середини ХІХ ст. більшість із
них полонізуються. Таким чином, від се-
редини ХІХ ст. етнічна структура населен-
ня прикарпатських і сусідніх з ними міст
була досить строкатою. Для її визначення
ми користувалися даними загальнодержав-
них переписів Австро-Угорщини (1857 р.,
1880 р., 1900 р.) та Польщі (1921 р.).
В австро-угорських переписах національна
належність не визначалась, а з’ясовувалася
лише релігійна та мовна ситуація. При-
чому за мовною належністю визначення
націо нальності є неточне. Відомо, що єв-
реї при переписах визнавали як розмовну
німецьку мову, пізніше – польську. Вод-
ночас невелика частина українців сповіду-
вала римо-католицьку віру («латинники»).
У польському переписі є визначення на-
ціональності, але відомості в ньому були
дуже сфальсифіковані, про що йтиметься
нижче. Із цієї причини ми і визначаємо на-
ціональність за віросповіданням.
Перепис 1857 р. взагалі не розділяв
громадян ні за релігійною, ні за мовною
ознакою. Нам вдалося взяти відомості за
релігійною ознакою лише для чотирьох
міст – Станіслава, Коломиї, Снятина і
містечка Кути. За адміністративним по-
ділом 1857 р. Прикарпаття було поділене
на два повіти: Станіславський і Коломий-
ський. Чисельність мешканців Станісла-
ва і Станіславського повіту за 1869 р. ми
взяли з монографії А. Шарловського [6].
Отже, в Станіславі проживало 14 786
міщан. З них українців – 15,1 %, євре-
їв – 54,7 %, римо-католиків (поляки і час-
тина німців) – 23,5 %, вірмен-католиків –
3,03 %, інших вірувань – 1,2 %. У Коломиї
українці становили 27,8 %, євреї – 50,4 %,
римо-католики – 20,8 %, некатолики (німці-
протестанти) – 1 %. У Снятині українці ста-
новили 38 %, євреї – 40,4 %, римо-католики –
19 %, німці-протестанти – 2,1 % (проживали
переважно в Августдорфі – передмісті Сня-
тина) і невелика частина вірмен-католиків –
0,5 %. У Кутах було подібне становище, за
винятком значного відсотка вірмен (20 %),
котрі були майже асимільовані та викорис-
товували замість рідної мови польську.
У 1880 р. міське населення становило
23,4 % усього населення повіту. Співвідно-
шення жителів за національною ознакою
було таке. Міщани-українці і далі станови-
ли найменшу частку в Коломиї і Станіславі
(відповідно, 18,2 % і 14,8 %). У Станіславі
кількість євреїв зросла на 1995 осіб, хоч
у відсотковому відношенні знизилась на
1,1 %. Вірмени і німці у переписі 1880 р.
вже навіть окремо не виділені, а віднесені
в графу «інші», де вони становили в серед-
ньому 4 %. Окремо А. Шарловський подає
їх у Станіславі, але й тут вони становили,
відповідно, 0,4 % і 0,6 %.
Як свідчать статистичні дані про мову в
Станіславі, частина українців і євреїв вказа-
ли як розмовну мову польську. Тому якщо
римо-католиків у місті нараховувалось 5580
осіб, то розмовляли польською мовою 9734
особи, тобто майже удвічі більше. Таким
чином, більшість українського населення
в Станіславському повіті концентрувалось в
селах, а представники національних меншин
жили переважно в містах. Так, коли загаль-
на кількість євреїв у повіті становила 16,7 %,
то в Станіславі їх було 54,7 %; поляків у по-
віті – 13,3 %, а в Станіславі – 29,9 %.
У 1900 р. в повітових містах Коломиї
і Станіславі чисельність українців становила
трохи більше 19 %. У Коломиї за двадцять
років євреїв збільшилося на 4556 осіб, у Ста-
ніславі – на 4023 особи, хоча темпи їхнього
приросту зменшились у цих містах на 3–7 %
за рахунок внутрішньодержавної міграції
та еміграції в європейські країни та на аме-
риканський континент. Відсоток сільського
єврейського населення майже не змінився.
Там і надалі зростала кількість єврейських
торгових закладів (корчем та крамниць).
Кількість поляків в обох повітах збільши-
лася удвічі за рахунок їхнього припливу
з Польщі й асиміляції українців та інших
національних меншин. У менших за чисель-
ністю повітових містах Снятині, Городенці
та Тлумачі істотних змін не відбулося, хоча
збереглася тенденція зменшення відносної
частки українського населення. У той же час
у Снятині за двадцять років частка євреїв
майже подвоїлась (з 2333 до 4203 осіб), а у
http://www.etnolog.org.ua
242
відсотковому співвідношенні – з 21,5 % до
36,5 %. Загалом ситуація за національною
ознакою в повітах залишалася сталою, і ко-
ливання становило від 1 % до 3 %.
Цікава ситуація склалась у прикарпат-
ських містечках, які не були повітовими
центрами. Більшість із них стали тради-
ційними єврейськими містечками. Так, у
Гвіздці чисельність євреїв становила 65 %
усіх мешканців, у Заболотові – близько
половини міщан, у Фотинії – 42 % і т. д.
Частка населення римо-католицької кон-
фесії, переважну більшість якої стано-
вили поляки, у середньому була 15,4 %.
Значно перевищують середній показник
римо-католики у Фотинії – 21,4 %. Част-
ка українців у Гвіздці, Отинії, Заболото-
ві, де проживало багато євреїв або римо-
католиків, становила, відповідно, 24,1 %,
28,2 % та 41 %, тоді як загальна чисельність
українців була 73,2 %, євреїв – 13,1 %, а
поляків – 12,7 %. 2,6 % становили міські
мешканці інших національностей: німці-
протестанти, вірмени, чехи, італійці та ін.
Рубіж ХІХ–ХХ ст. характеризувався не
лише пробудженням і розвитком народної
свідомості широких мас населення, творен-
ням української та польської націй, а й ви-
никненням політичних рухів, що домагали-
ся найширшої автономії в імперії Габсбургів,
а в дальшій перспективі – незалежності.
Причому українські та польські проекти
майбутнього Східної Галичини були вза-
ємовиключні та неприйнятні для обох сто-
рін. В українсько-польській супе речці, що
мала яскраво політичне забарвлення, най-
більшу увагу надавали історичним та демо-
графічним аргументам. Для цього Польща
в 1921 р. провела перепис населення, який
бойкотувала значна частина українців Га-
личини. З другого боку, щоби показати дер-
жавам Антанти, що в Галичині проживає
польська більшість, відомості перепису було
сфальсифіковано. Із цим висновком загалом
погоджується сучасний польський дослідник
демографічних процесів в Україні у ХХ ст.
П. Ебергардт [7]. Частину українців, євреїв,
інших меншин було подано як поляків. Так,
у Коломиї осіб юдейського віросповідання
проживало 18246 осіб, а записано євреїв –
8449 осіб, тобто менше половини. Для пе-
реселення в західноукраїнські землі, у тому
числі і в міста, полякам надавалися численні
пільги, що заохочувало їхню міграцію сюди.
Лише поляками могли бути державні служ-
бовці, робітники високооплачуваних галу-
зей економіки і т. д. Обмежувалася роботою
непольська інтелігенція – лікарі, юристи,
вчителі. Частка їх у 1931 р. становила 20–
22 % [8].
Згідно з переписом 1921 р., кількість
міського населення, порівняно з 1900 р.,
була такою:
1921
41097
10597
9907
5905
3220
4676
7047
3583
1992
4455
92479
1900
34188
11500
11674
5446
3390
5421
7918
4242
2581
4955
91315
Рік
Коломия
Снятин
Городенка
Тлумач
Чернелиця
Обертин
Тисмениця
Заболотів
Гвіздець
Отинія
Разом
Частка українського населення в пові-
тових містах зменшилася з 31 % до 28,4 %
(відповідно, 19477 і 19184 особи). Змен-
шилася кількість осіб юдейського віроспо-
відання. У містечках, неповітових центрах
також зменшилося єврейське населен-
ня. Зате частка римо-католиків у містах
збільшилася з 22,7 % у 1900 р. до 30,4 % у
1921 р., тобто на 6225 осіб. У неповітових
містечках частка римо-католиків станови-
ла у 1900 р. 15,4 %, а в 1921 р. – 18,7 %.
Частка жителів інших національностей
зменшилася з 2,6 % у 1900 р. до 1,4 % у
1921 р. Отже, у демографічній ситуації в
містах і містечках Прикарпаття від середи-
ни ХІХ ст. до 1921 р. відбулися певні зміни,
http://www.etnolog.org.ua
243
проте вони не порушили головної тенден-
ції – переваги інонаціонального міського
елементу над автохтонами-українцями.
Нечисленні меншини (німці, вірмени,
чехи, італійці та ін.) у другій половині
ХІХ ст. стабільно становили 2,8–2,3 %.
Після Першої світової війни частина їх
покинула Прикарпаття, а частина асимі-
лювалася поляками. Коли в 1900 р. їх
було 3103 особи, то після закінчення вій-
ни їхня чисельність скоротилася до 1521
особи, тобто наполовину.
Така демографічна ситуація у прикар-
патських містах була наслідком політики
національної асиміляції Польщі. Це при-
звело до того, що населення регіону за-
галом продовжувало залишатися моноет-
нічним, натомість структура українських
міст і містечок – поліетнічною. На При-
карпатті виник навіть частковий поділ
праці за національною ознакою.
Українське населення міщан складалося
з обслуги, дрібних ремісників, невеликої
кількості найманих робітників та інтеліген-
ції, котра обслуговувала своїх одноплемін-
ників (учителі, незначна кількість юристів,
зовсім мало лікарів і греко-католицькі свя-
щеники), землеробів та безробітних.
Поляки займали переважно державні
адміністративні посади, деякі з них були
власниками підприємств, адміністратора-
ми на них, робітниками, поліцаями, пра-
цівниками розумових професій, священно-
служителями римо-католицької церкви і
частина – міськими безробітними.
Німці були хороші ремісники, робітники,
а за часів Австро-Угорщини – державні служ-
бовці, військові, мали свою інтелігенцію, що
обслуговувала німецькомовне населення.
Єврейське населення традиційно зай-
малося торгівлею, вони були економи,
власники великих і малих промислових
підприємств, лікарі, юристи і, рідше, ре-
місники. Вірмени й караїми мешкали в
окремих містах і, крім торгівлі та ремес-
ла, обслуговували своїх одновірців.
Така спеціалізація, звичайно, впливала
на економічне та культурне життя в краї.
Зокрема, культурно-побутове життя орга-
нізовувалося за національним принципом.
Закрита єврейська громада (кагал) не мала
значного впливу на загальний культурний
стан міста. Усі мистецько-культурні за-
ходи євреїв відбувалися в рамках їхньої
громади. Існував певний взаємовплив у
сфері матеріальної культури (одяг, їжа,
частково архітектура та інтер’єр), музич-
ного життя тощо. Щодо мови, то, крім
ідишу, близького до німецької мови, вони
користувалися ще й польською і, в окре-
мих випадках, українською.
Німецьке населення було комунікабель-
нішим щодо інших міщан. Німці позитив-
но впливали на поліпшення господарсько-
го життя краю, зокрема впроваджували у
виробництво технічні новинки, нові агро-
культури і т. д.
Тісні взаємовпливи існували між поль-
ським та українським населенням із пе-
ревагою польських впливів у мові, освіті,
побуті, загальній культурі. Рівноцінний
взаємовплив спостерігався в обрядовості.
Більшість польських міщан постійно праг-
нули насаджувати свою мову, спосіб жит-
тя, культуру й асимілювати менш стійких
представників українського населення.
Українське населення міст і містечок
(36 % усього міського населення) було
менш освіченим і мало невеликий проша-
рок інтелігенції; частина інтелігенції ство-
рювала відповідні культурно-просвітні
організації, а пізніше – партії, видавала
українські часописи й газети, активізову-
вала українське культурно-мистецьке та
літературне життя в місті, не відмовля-
ючись від аналогічної діяльності на селі.
З другого боку, деяка частина українських
міщан не могла бути творцем національ-
ної культури. Немало було таких, котрі
сприймали польську культуру й мову як
еталон вищої міської культури і полоні-
зувалися.
Таким чином, прикарпатські міста не
були активним чинником творення й збере-
ження української народної культури. Ним
було прикарпатське село. Творення україн-
ської професійної культури залишилося за
містом. Політика деукраїнізації прикарпат-
ських міст і містечок, здійснювана урядами
Австро-Угорської і Польської держав, при-
звела до нестабільності етнічного складу
міського населення, неврегульованості та
стихійності міграційних процесів, напруже-
ності в міжетнічних відносинах тощо. Нато-
мість посилення зв’язків між містом і селом
зміцнювало становище українського насе-
лення. На початку ХХ ст. внаслідок зрос-
тання національної свідомості, піднесення
боротьби за незалежність та об’єднання
українських етнічних територій посилилися
взаємовпливи східноукраїнської та західно-
http://www.etnolog.org.ua
244
української культур, у чому українське міс-
то відігравало провідну роль.
1. Грушевський М. Історія України-Руси. –
К., 1994. – Т. 5; Барвінський В. Досліди з
поля статистики. – К., 1993; Кубійович В.
Географія України і суміжних земель. –
Л., 1938. – Т. 1. Загальна географія;
Waigel L. Rys miasta Kolomyji. – Kolomyja,
1877; Павлюк С. Словник основних понять
і термінів з теорії етнології. – Л., 2008;
Грабовецький В. Історія Коломиї. – Ко-
ломия, 1996; Грабовецький В. Історія
Івано-Франківська. – Івано-Франківськ,
1999; Наулко В. Етнічний склад населен-
ня Української РСР. – К., 1965; Наулко В.
Развитие межэтнических связей на Украи-
не. – К., 1975; Рабінович Я. Євреї між сто-
літтями надій: Політолог. дослідження. –
Івано-Франківськ, 1997; Horn M. Żydzi na
Rusi Czerwonej w ХVІІ – pierwzej połowinie
ХVІІІ wieku. – Warszawa, 1975.
2. Гайнц Г. К. Закладення поселень періоду
Йосифінської колонізації в Галичині та
особливий приклад Кьоніґсау // Німецькі
колонії Галичини. Історія – архітектура –
культура. – Л., 1996. – С. 81–82.
3. Паньків І. Польська, німецька та вірмен-
ська етнічні меншини в соціокультурних
процесах на Покутті (друга половина ХІХ –
30-ті рр. ХХ ст.): Дис. ... канд. іст наук. –
Івано-Франківськ, 2007. – С. 95–98.
4. Паньків І. Караїми // Мала енциклопедія
українського народознавства. – Л., 2009. –
С. 259.
5. Кефели А. Культурное наследие караи-
мов Галича и Луцка. История и современ-
ность // Наук. зап. НАНУ. – К., 1998. –
Вип. 4. – С. 108.
6. Szarlowski A. Stanisławów i powiat
Stanisławowski pod względem historycznym
i geograficzno-statystycznym. – Stanisławów,
1887. – S. 197–199.
7. Eberhardt P. Między Rosją a Niemcami. –
Warszawa, 1996. – S. 93.
8. ІФОДА, ф. 2, оп. 4, од. зб. 66, арк. 3, 7,
11, 12, 14.
http://www.etnolog.org.ua
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-207167 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2313-8505 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:06:38Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Паньків, І. 2025-10-02T11:06:22Z 2009 Етнодемографічні трансформації міського населення Прикарпаття в політиці Австро-Угорської і Польської держав / І. Паньків // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 240-244. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207167 uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Матеріали до української етнології Колективні реалії: традиції та сучасний вимір. Етнічні процеси і етнокультурні взаємовпливи Етнодемографічні трансформації міського населення Прикарпаття в політиці Австро-Угорської і Польської держав Article published earlier |
| spellingShingle | Етнодемографічні трансформації міського населення Прикарпаття в політиці Австро-Угорської і Польської держав Паньків, І. Колективні реалії: традиції та сучасний вимір. Етнічні процеси і етнокультурні взаємовпливи |
| title | Етнодемографічні трансформації міського населення Прикарпаття в політиці Австро-Угорської і Польської держав |
| title_full | Етнодемографічні трансформації міського населення Прикарпаття в політиці Австро-Угорської і Польської держав |
| title_fullStr | Етнодемографічні трансформації міського населення Прикарпаття в політиці Австро-Угорської і Польської держав |
| title_full_unstemmed | Етнодемографічні трансформації міського населення Прикарпаття в політиці Австро-Угорської і Польської держав |
| title_short | Етнодемографічні трансформації міського населення Прикарпаття в політиці Австро-Угорської і Польської держав |
| title_sort | етнодемографічні трансформації міського населення прикарпаття в політиці австро-угорської і польської держав |
| topic | Колективні реалії: традиції та сучасний вимір. Етнічні процеси і етнокультурні взаємовпливи |
| topic_facet | Колективні реалії: традиції та сучасний вимір. Етнічні процеси і етнокультурні взаємовпливи |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207167 |
| work_keys_str_mv | AT panʹkíví etnodemografíčnítransformacíímísʹkogonaselennâprikarpattâvpolíticíavstrougorsʹkoíípolʹsʹkoíderžav |