Сільські і приватні етнографічні музеї та їх роль у формуванні й продукуванні етнографічних знань
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Матеріали до української етнології |
|---|---|
| Дата: | 2009 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207187 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Сільські і приватні етнографічні музеї та їх роль у формуванні й продукуванні етнографічних знань / В. Топеха // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 150-153. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859749627960492032 |
|---|---|
| author | Топеха, В. |
| author_facet | Топеха, В. |
| citation_txt | Сільські і приватні етнографічні музеї та їх роль у формуванні й продукуванні етнографічних знань / В. Топеха // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 150-153. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Матеріали до української етнології |
| first_indexed | 2025-12-01T23:24:46Z |
| format | Article |
| fulltext |
150
Володимир Топеха
(Буштино)
СІ ЛЬСЬК І І ПРИВАТНІ
ЕТНОГРАФІ ЧНІ М УЗЕЇ
ТА Ї Х РОЛЬ У ФОРМ У ВА ННІ
й ПРОД У К У ВА ННІ
ЕТНОГРАФІ ЧНИ Х ЗН А НЬ
170 років тому 27 січня 1839 року наро-
дився Павло Чубинський. «Слід, що його
залишив він в етнографії, заслуги його
такі великі, що їх вистачило б і на декіль-
кох професіональних вчених. Він зробив
стільки, скільки до снаги цілому акаде-
мічному інститутові», – писав про П. Чу-
бинського Ф. Вовк. «Я старався збирати
матеріали ще й тому, – писав Чубинський
у передмові до першого тому “Праць”, –
що численні пам’ятки народної творчос-
ті вимирають, народ їх забуває. Якби
М. Максимович та інші збирачі матеріа-
лів не записали історичних дум і пісень,
то багато з них було б назавжди втрачено.
Те ж могло б статися з багатьма обрядами,
повір’ями, казками, легендами й навіть
звичаями; тому й пропускати якусь рису
народної творчості чи народного побуту я
вважав непрощенним».
Я не випадково почав свою доповідь
із цих рядків. Усі сучасні великі музеї
починалися з колекцій, які були зібрані
й упорядковані такими ентузіастами, як
П. Чубинський, М. Максимович, І. Гон-
чар – усіх перелічити неможливо. Вони
заклали фундамент сучасного музеєзнав-
ства, дали поштовх для створення етно-
графічних музеїв України. Світовий до-
свід та практика сьогодення свідчать, що
занепад культури, байдужість до духов-
ного розвитку нації, зневага до культур-
ної спадщини призводять до непоправних
втрат у всіх сферах культурного жит-
тя. А музеї є тими осередками активної
науково-дослідницької і просвітницької
діяльності, що мають зберігати і вивчати
пам’ятки народної творчості, виховувати
високі почуття патріотизму, відповідаль-
ності за долю країни, розповідати про іс-
торію минулого та сучасні досягнення.
Сьогодення вимагає від музеїв фор-
мування нового підходу до своєї роботи:
створювати інтерактивні експозиції, здій-
снювати активну співпрацю з різними
мас-медіа, громадськими організаціями,
різними фундаціями, вести сучасну ре-
кламну діяльність, активно впроваджу-
вати в систему Інтернет інформацію про
свою діяльність, про свої збірки й екс-
понати тощо.
В Україні діє понад 500 державних і
комунальних музеїв, у яких зберігається
більше як 11 млн пам’яток культури і мис-
тецтва. Але ніде нема статистики недер-
жавних музеїв, які створені громадськи-
ми організаціями, приватними особами
і шкільними колективами. Більшість із
цих колекцій мають етнографічне і при-
родознавче спрямування, у цих первин-
них осередках зібрано унікальні речі, які
здебільшого не впорядковані і належним
чином не досліджені.
Надаючи своїй колекції статус музею,
збирачі переважно не ознайомлені з нор-
мативними матеріалами, що стосуються
музейної справи, вони збирають експона-
ти несистемно, не створюючи так званого
«паспорта» речі, і тому експонати їхніх
колекцій не завжди пов’язані з місцевістю
її походження, датою виготовлення тощо.
Тому цінність таких експонатів з часом
втрачається, бо лише люди, які самі при-
дбали речі для колекції, пам’ятають відо-
мості про неї. Але вже через декілька ро-
ків цю інформацію забудуть.
У нашому регіоні – Тячівському районі
Закарпаття, – за даними відділу культу-
ри, діють 17 музеїв, із них зареєстровано
як музеї – 2, музеї при школах – 7, етно-
графічні й інші музеї – 5, приватні – 3.
Наявні ще декілька приватних колекцій
старожитностей, але відомості про їхній
склад відсутні.
Ми провели аналіз діяльності цих му-
зеїв, на підставі чого можна зробити деякі
висновки.
http://www.etnolog.org.ua
151
Музеї при школах – колекції старо-
житностей села, зібрані ентузіастами –
учителями школи, дітьми і мешканцями
села. Здебільшого експонати не мають де-
тального опису, тобто речі, що зібрані й
виставлені на огляд, не пов’язані з часом
їх виготовлення, конкретними людьми,
що їх створили, і розміщені хаотично в
одній або двох кімнатах. Відповідає за
стан колекції, її поповнення і зберігання
вчитель або призначені ним учні старших
класів. Коштів на реставрацію і придбан-
ня нових речей, ремонт приміщення шко-
ла не має, усе тримається на ентузіазмі
й безкоштовній допомозі мешканців села.
Відвідують музеї переважно учні школи,
мешканці села та їхні гості.
Приватні музеї і колекції – зібрання
стародавніх предметів ужитку, які зібрані
не тільки зі свого села, а й із різних регі-
онів краю. У таких музеях зберігаються і
одяг, і ткані вироби, і фотографії, і моне-
ти, і ще багато різних речей, які можуть
стосуватися регіону розташування села.
Систематизація і детальний опис майже
відсутні. Єдина перевага перед шкільни-
ми музеями – це задовільний стан збері-
гання й облаштування приміщення під
колекцію. У деяких приватних музеях
вам запропонують попрацювати на крос-
нах, випити медовухи, скуштувати народ-
ні страви тощо.
Відвідують такий музей лише ті люди,
які знають про його існування.
Два музеї в Тячівському районі – «Срі-
берна земля» в с. Грушево і «Регіональ-
ний музей етнографії» в селищі Буштино
деякою мірою відповідають статусу музе-
їв. Колекції музеїв описані, кожна річ має
«паспорт», експонати виставлені в присто-
сованих приміщеннях. Відвідують ці му-
зеї і мешканці села, і туристи з різних
куточків області й України, не рідкість
там і туристи з-за кордону.
І хоча колекції приватних і шкільних
музеїв не впорядковані належним чином,
вони цінні тим, що зібрані там експонати
належали мешканцям того самого села, а
тому відображають його історію та етногра-
фію. Оскільки великі музеї далеко, то не
кожен має можливість потрапити до них, а
тут усе поряд, усе своє, рідне, домашнє.
Це значною мірою стосується і «Регіо-
нального музею етнографії сіл пониззя
ріки Теребля» в селищі Буштино. Музей
зареєстровано як громадську організацію,
він не входить у структуру державних або
комунальних музеїв і не підпорядкований
відділу культури району. Не підпорядко-
ваний – значить не отримує ніякої під-
тримки від держави, а з іншого боку – ні
від кого не залежить у своїй діяльності.
Така «незалежність» музею змусила нас із
самого початку його діяльності розрахо-
вувати тільки на свої сили – і в придбанні
експонатів, і в їх паспортизації, і в прове-
денні науково-пошукової роботи тощо.
Оскільки музей розташований у вели-
кому селищі, де мешкає понад 10 тисяч
людей, де є дві загальноосвітні школи,
школа мистецтв, ми від початку визна-
чили мету формування нашої колекції
– зібрати якомога більше етнографічно-
го матеріалу з нашого селища і сіл Те-
реблянської долини, який би характери-
зував побут, традиції, звичаї і народні
промисли нашого краю. І не тільки зі-
брати й упорядкувати, а й зробити цю
колекцію живою – кожен експонат має
розповідати про ту людину, яка його ви-
готовила; про її родину; про той період,
у якому ця людина жила; про історичні
події того часу; про людей, які залиши-
ли свій слід в історії селища тощо. Меш-
канці сіл нашого регіону – відвідувачі
музею (особливо діти) – повинні відчу-
вати свій безпосередній зв’язок із мину-
лим. Формування етнографічних знань
починається саме з того, що після від-
відування музею й ознайомлення з його
експонатами (а це речі, які колись були в
кожній хаті, і в деяких сім’ях ще живуть
свідки тих часів – бабусі й дідусі), у лю-
дей з’являється потяг до вивчення свого
минулого. Багато експонатів було прид-
бано музеєм після того, як на екскурсії
побували старі люди разом із дітьми чи
онуками – вони зрозуміли, що старі речі,
які зберігаються вдома, не приносять ко-
ристі людям, вони повинні бути в музеї.
Відвідують музей учні із місцевих шкіл
і шкіл району. Ми намагаємося розпові-
сти їм не тільки про експонати музею, а
й історичні відомості про наш край, похо-
дження назв сіл, урочищ, річок, про старі
звичаї й обряди тощо. Із деякими, най-
більш зацікавленими учнями продовжує-
мо спілкування і після екскурсій. Дівчата
більше цікавляться стародавніми узорами
і техніками вишивання, хлопці – історич-
ним минулим краю. На прикладі чудових
речей, що лишили нам предки, їх береж-
http://www.etnolog.org.ua
152
ного ставлення до предметів своєї праці
ми даємо можливість відвідувачам заду-
матися про те, що ж вони залишать сво-
їм нащадкам, і чи будуть предмети їхньої
творчості колись виставлені в музеях.
Зібрані в музеї етнографічні матеріали
використовують учні, студенти і викладачі
навчальних закладів, роботи яких пов’язані
з моделюванням одягу, історією й етногра-
фією, малярством, вишиванням тощо.
Таким чином, музей стає не тільки
місцем зберігання стародавніх речей, фо-
тографій, документів, а й формує у від-
відувачів, особливо в молоді, певне став-
лення до свого минулого. І тут вислів:
«Без минулого нема майбутнього», який
на різний лад різні політики повторюють
там, де треба і не треба, у нашій діяль-
ності основний. «Минуле» і «сучасне» в
нашому музеї об’єднує те, що в кожного
експонату є так звані «нащадки», тобто ті
люди, які знають або знали власників цих
речей, або навіть є прямими нащадками
давніх майстрів. На старих фотографіях
відвідувачі знаходять своїх родичів, сусі-
дів, батьків і дідів, свої вже давно зруйно-
вані старі хати, змінені краєвиди села. Це
не дає їм забути, звідки вони, якого роду-
племені, і як не зганьбити в майбутньому
пам’ять про своє минуле.
Формуванню етнографічних знань
сприяє також і те, що в приміщенні му-
зею діє «Художній салон» – крамничка,
де можна придбати вироби сучасних на-
родних умільців і картини місцевих ху-
дожників. Відвідувачі музею можуть не
тільки помилуватися виробами майстрів
минулого, а й порівняти їх із сучасними.
А для сучасних майстрів музей – це мож-
ливість відтворити у своїх роботах мотиви
народної творчості минулого. У «Худож-
ньому салоні» також періодично органі-
зовуємо виставки творів народних митців
регіону – різьбарів, художників, виши-
вальниць, молодих майстрів.
Узори на стародавніх рушниках і жіно-
чих сорочках із колекції музею приваблю-
ють своєю красою і витонченістю, кожен
із них має своє особливе сакральне або
оберегове значення. Народні майстрині-
вишивальниці з нашого села відтворюють
на сучасних вишиванках, скатертинах,
рушниках ці узори, їхні вироби можна
придбати в «Художньому салоні». Це та-
кож сприяє формуванню і поширенню ет-
нографічних знань.
Для поширення інформації про діяль-
ність музею ми залучаємо місцеву пресу –
районна газета «Дружба» часто висвітлює
наші новини, публікує статті про вистав-
ки, нові експонати, етнографічні матеріа-
ли. Не оминають нас і обласні засоби ма-
сової інформації. Ми тісно співпрацюємо
з обласними газетами «Трибуна», «Фест»,
журналом «Світ Карпат», телекомпанією
«Тиса-1», «М-студіо» і навіть із телека-
налом «Тоніс». Один-два рази на рік ці
телеканали показують або спеціальні про-
грами про наш музей, або розповідають у
новинах про наші поїздки на фестивалі і
виставки. Це дає можливість нам не тіль-
ки пропагувати етнографічні знання, а й
подивитися на себе очима журналістів,
оцінити наші досягнення і виявити недо-
ліки в роботі.
Участь у фестивалях і виставках є од-
ним із важливих напрямів нашої діяльнос-
ті. У серпні 2006 року ми взяли участь у
Всеукраїнській виставці «Барвиста Украї-
на» в м. Києві, з якої привезли шість ди-
пломів. У 2008 році брали участь у ІІ Му-
зейному фестивалі в Дніпропетровську,
де отримали диплом лауреата. Нас запро-
шують на виставки в районний і обласний
центри, у різні міста області, і ми ніколи
не відмовляємося від таких поїздок.
Виникає питання: а хто ж фінансує ці
подорожі? Справді, тих коштів, що отри-
мує музей за відвідування, не вистачає.
І якщо державні й комунальні музеї ма-
ють можливість державного фінансуван-
ня таких заходів, то нам на таку підтрим-
ку годі сподіватися. Частину витрат нам
компенсують наші діти, частину – друзі-
меценати, дещо ми й самі заробляємо від
торгівлі в крамниці.
Одним із джерел доходу є продаж влас-
норуч виготовлених буклетів, проспектів,
аудіодисків з народними піснями, відео-
дисків із фільмами про музей тощо. Це
також сприяє пощиренню інформації про
наш музей, історію й етнографію краю.
Наш музей розташований у селі на За-
карпатті, і не кожен охочий має можли-
вість відвідати його. Для того щоб збіль-
шити кількість відвідувачів і з метою
популяризації етнографічних знань, ми
створили свій сайт у мережі Інтернет. На
сайті розміщено не тільки інформацію про
нашу діяльність, там викладено фотогра-
фії з колекції музею – одяг, ткані вироби,
предмети побуту, старі фотографії і фо-
http://www.etnolog.org.ua
153
тографії стародавніх узорів, етнографічні
матеріали, книги по історію селища, пісні
і колядки тощо. Є сторінки, що присвяче-
ні сучасному народному мистецтву, участі
музею у виставках і фестивалях, матеріа-
ли зі ЗМІ. Люди, які планують свій при-
їзд на Закарпаття, уже заздалегідь знають
про наш музей і неодмінно заходять до
нас. А ті, що не мають такої можливості,
відвідують наш віртуальний музей. Нада-
лі ми будемо розміщувати на сайті музею
відеофільми, музику, спогади старожилів,
стародавні пісні.
У лютому цього року разом із редакцією
журналу «Музеї України» ми опублікува-
ли інформацію про початок масштабного
фестивалю «Від музею до музею», мета
якого ознайомити всіх охочих, а особливо
музейних працівників, із діяльністю сіль-
ських і шкільних музеїв України. Цей за-
хід плануємо провести в березні–квітні
на базі нашого «Регіонального музею ет-
нографії». Протягом трьох-чотирьох днів
ми ознайомимо гостей із нашою діяльніс-
тю й проведемо екскурсії в найцікавіші
сільські музеї Тячівського району.
Приміщення нашого музею (а, напев-
но, й більшості аналогічних маленьких
музеїв) не дозволяє приймати великі
групи відвідувачів, і в цьому його при-
вабливість. Три невеликі кімнати, майже
домашня атмосфера, кожен експонат на
відстані випростаної руки, неспішна роз-
повідь екскурсовода – усе це справляє на
відвідувачів неабияке враження. А ще й
можливість одягти сорочки, які точно від-
творюють музейні експонати, і посидіти за
ткацьким верстатом – кроснами, доторк-
нутися до тканини, якій уже близько ста
років, сфотографуватися в музеї…
Сучасні технології і старовина, Інтер-
нет і домашній затишок музею, інформа-
ція в пресі, на телебаченні, щира, відвер-
та бесіда про справи давноминулі, великі
виставки, фестивалі й декілька унікаль-
них експонатів – усе це можна поєднати в
межах одного приватного музею.
На завершення хочу процитувати
слова з доповіді П. Уварова (журнал
«Історико-культурна спадщина Украї-
ни (XIX ст. – поч. XX ст): Збірник до-
кументів і матеріалів /Автор-упорядник
Т. Ф. Григор’єва. – К., 1995. – С. 106):
«Маленькі місцеві музеї повинні бути
зароджені власне приватною ініціативою,
оскільки для цієї справи необхідні знання
місцевості і місцевого населення, особ лива
любов і відданість справі, енергія в праці
і невтомність, які не надаються і не мо-
жуть бути нав’язані людині наказом».
http://www.etnolog.org.ua
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-207187 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2313-8505 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T23:24:46Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Топеха, В. 2025-10-02T11:11:12Z 2009 Сільські і приватні етнографічні музеї та їх роль у формуванні й продукуванні етнографічних знань / В. Топеха // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 150-153. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207187 uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Матеріали до української етнології Семантика матеріального і духовного в етнокультурному контексті Сільські і приватні етнографічні музеї та їх роль у формуванні й продукуванні етнографічних знань Article published earlier |
| spellingShingle | Сільські і приватні етнографічні музеї та їх роль у формуванні й продукуванні етнографічних знань Топеха, В. Семантика матеріального і духовного в етнокультурному контексті |
| title | Сільські і приватні етнографічні музеї та їх роль у формуванні й продукуванні етнографічних знань |
| title_full | Сільські і приватні етнографічні музеї та їх роль у формуванні й продукуванні етнографічних знань |
| title_fullStr | Сільські і приватні етнографічні музеї та їх роль у формуванні й продукуванні етнографічних знань |
| title_full_unstemmed | Сільські і приватні етнографічні музеї та їх роль у формуванні й продукуванні етнографічних знань |
| title_short | Сільські і приватні етнографічні музеї та їх роль у формуванні й продукуванні етнографічних знань |
| title_sort | сільські і приватні етнографічні музеї та їх роль у формуванні й продукуванні етнографічних знань |
| topic | Семантика матеріального і духовного в етнокультурному контексті |
| topic_facet | Семантика матеріального і духовного в етнокультурному контексті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207187 |
| work_keys_str_mv | AT topehav sílʹsʹkííprivatníetnografíčnímuzeítaíhrolʹuformuvanníiprodukuvanníetnografíčnihznanʹ |