Харчові заборони. Хтонічні тварини
Saved in:
| Published in: | Матеріали до української етнології |
|---|---|
| Date: | 2009 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207202 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Харчові заборони. Хтонічні тварини / Л. Артюх // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 79-84. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859765970193612800 |
|---|---|
| author | Артюх, Л. |
| author_facet | Артюх, Л. |
| citation_txt | Харчові заборони. Хтонічні тварини / Л. Артюх // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 79-84. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Матеріали до української етнології |
| first_indexed | 2025-12-02T05:57:04Z |
| format | Article |
| fulltext |
79
Лідія Артюх
(Київ)
Х А РЧОВІ ЗА бОРОНИ.
Х ТОНІ ЧНІ ТВА РИНИ
Д
ане повідомлення – продовження
розробки теми харчових заборон, розпо-
чате доповіддю «Харчові заборони. Спро-
ба класифікації», яку було виголошено на
науковій конференції 2008 р.
Сьогодні ми розглянемо один із типів
заборон в українській звичаєвості – за-
борони на споживання певних продуктів,
харчів, страв, тобто заборону на предмет,
незалежно від часу споживання, чи то у
зовсім незначній залежності від різнома-
нітних умов. Однією з таких є виключен-
ня з харчового раціону хтонічних тварин
(тобто тварин, що належать до Нижнього
світу), найвиразнішими з яких є плазуни
та земноводні.
У просторових уявленнях давніх слов’ян
вертикальний світ складається з трьох «по-
верхів»: верх – середина – низ, при цьому
земля як символ може мати різне значен-
ня залежно від напряму руху. Земля й від
землі вгору символізує життя, плодючість,
а земля й униз – хтонічні начала 1.
Важливо, що з класифікаційного ряду
Нижнього Світу, до якого в індоєвропей-
ських космогонічних поглядах відносяться
міфологічний змій (змія), водяні твари-
ни (бобер, видра, черепаха, жаба, риба),
«земляні»: миша, кріт, а також комахи-
паразити 2, – їстівними в українській
харчо вій традиції залишається бобер і за-
вжди – риба. Щодо останньої, то її навіть
уводять в обмежений харчовий раціон під
час постів, коли інші продукти тваринного
походження забороняють вживати. Стосов-
но до м’яса бобра, то його не лише спожи-
вали у м’ясоїд, але й обмежено – у піст.
Готували, зокрема, і страву з бобрового
хвоста. Оскільки він мав покриття, схоже
на риб’ячу луску, його умовно можна було
вважати «пісною» стравою, яку можна спо-
живати в піст, що охоче робили заможні
шляхтичі на Правобережжі 3.
Українці також виключили з харчового
ужитку слимаків, комах, жаб, змій. Для
розуміння причин таких дій розглянемо
уявлення українців (а почасти і їхніх су-
сідів) про цих тварин. Вони живуть у чу-
жому, небезпечному для людей світі, і є
небезпечні, чужі, нечисті, а отже, – не-
їстівні.
Змій, змія. Уявлення про нечистоту
змії як продукту харчування підтверджує
оповідання, записане авторкою на межі
Поділля й Полісся у 80-х рр. XX ст. *
Схожий сюжет зафіксував Василь Крав-
ченко ще на початку XX ст. 4, а також
кілька дослідників у другій половині
XIX ст. ** Подібну оповідь записав і Пав-
ло Чубинський у Вінницькому повіті ***.
«Нечистість» тварини в даних текстах ви-
являється саме в забороні на вживання в
їжу зміїного м’яса. Зв’язок змії зі світом
чарівників і ворожбитів безсумнівний.
Людина, яка скуштувала зміїне м’ясо,
набувала іншого статусу: вона «щось зна-
ла», відала, ставала «відуном», чарівни-
ком (ворожбитом) чи знахарем. Х. Ящур-
жинський наводив чимало прикладів про
міфічні перетворення дівчини в змію і
навпаки та вважав, що змія в більшості
випадків є втілення «темної містичної
сили» 5. В. Іванов так само вважав гада,
гадюку «творінням лукавого»; за опові-
даннями жителів Старобільського повіту,
це видно по її зубах 6. Є також свідчення
прямого ототожнення відьми зі змією 7.
Звичайно, головний міфологічний мо-
тив, пов’язаний зі Змієм в індоєвропеїс-
тиці, на цілком слушну думку Т. Гамкре-
лідзе та В. Іванова, – це протиборство
верховного божества з головним втілен-
ням Нижнього світу 8. Цей мотив лежить,
так би мовити, на поверхні, його не тре-
ба ретельно розгадувати і довго шукати.
У багатьох народів світу, в багатьох ре-
лігіях існують оповідання про перемогу
над Змієм і знищення його Божественним
против ником. Згадаймо хоча б християн-
ського св. Юрія, який долає Змія. Є ще
один сюжет на цю тему, записаний Павлом
Чубинським у Сосницькому повіті ****, де
так само святі Кузьма та Дем’ян перема-
гають нечистого і навіть запрягають його
в залізний плуг. До речі, саме цих святих
українці вважають захисниками худоби
від укусів гадів 9.
Змії, в уявленнях народу, – це ще й іс-
тоти, що містять каральне начало. Є ле-
генди про порушення людьми заборони
працювати в неділю (свято) і покарання
їх за це (одна або кілька змій присмок-
туються до грудей чи плечей винуватця,
http://www.etnolog.org.ua
80
який змушений надалі до кінця свого жит-
тя мучитися з ними) 10, заборони в пісний
день – п’ятницю – їсти сало, золити по-
лотно (за цей гріх гадюки так само пере-
слідуватимуть грішників) 11. Гуцули не ма-
ють права шити під час Зелених свят, «аби
гадина у хату не лазила; хто би лише взяв
за той час голку в руки, того безперечно
вкусить гадина» 12. Подібних звичаїв до-
тримувалися й поляки: не пряли на Мас-
ляну, інакше «się gady będą wiły» («гади
будуть витися») 13. Розповідають, що «одна
мати часто ходила провідувати свою за-
міжню дочку, чим і набридла останній.
Одного разу дочка спала, коли прийшла
мати, розсердилась і вилаяла її, і сказала:
“Чого вона тут шляється!” Мати пішла в
сльозах, а дочка заснула, і наснилося їй,
що хтось говорить: “Піди в садок і візьми
там два куски полотна!” Вона прокинула-
ся, пішла в сад, побачила там наяву два
шматки полотна, взяла їх, повісила на пле-
чі і понесла; але зі шматків утворилися дві
гадюки, які впилися їй в груди і приросли,
так що нічим не можна було їх відірвати.
Так ця жінка й померла з гадюками, не
знайшовши ліків від свого нещастя; її, го-
ворять, могла б визволити від гадюк тільки
така людина, яка все життя не їла м’яса у
понеділок чи у вівторок» 14.
Прізвиська недобрих людей, переважно
жінок, так само свідчать про ставлення до
змій як до нечистих. В одній із дражни-
лок хлопці співали:
Ай у N... на хаті гадюка,
Одна дівка, та й та, як падлюка,
Ай у N... на хаті вужака,
Одна дівка та N, та й та, як собака 15.
Однак у народних повір’ях в українців,
як і в більшості слов’ян, змія – це ще й
істота, котра охороняє земні надра *****,
має яскраво виражений хтонічний харак-
тер. Отже, з одного боку, вона нечиста,
шкідлива, неїстівна, а з другого, – недо-
торканна у своїй сфері й така, що виконує
функцію посередника між світом живих і
світом мертвих, між Цим і Тим світами.
Відомий такий спосіб лікування про-
пасниці: слід носити на шиї шкіру від
линьки гадюки 16. «Як вужака кусається з
жабою, слід розвести їх паличкою і берег-
ти її: вона буде рятувати людину від пока-
рання під час суду» 17. Існує також повір’я
про цілющі властивості голови змії, про
силу, яку вона надає людині. М. Сумцов
пов’язував українські уявлення про ліку-
вальну сутність змії з давньогрецькими,
зокрема чашею Асклепія 18.
Широко відомі в Україні й повір’я про
вужа, що охороняє садиби, обійстя, і якого
називають «Господар». Вуж, що оселився
у дворі чи при хаті, приносить щастя і
багатство цим людям.
На противагу повір’ю про необхідність
убивати побачену гадюку (так немовби
прощаються сорок гріхів), вужа вбивати
суворо заборонено, бо тоді на рахунок
винуватця запишеться сорок гріхів. По-
ширені також повір’я про симбіоз корови
й вужа, який ласує її молоком, але при
цьому не шкодить їй, а навпаки, поліп-
шує молочність корови. До того ж, якщо
вуж, що живе при корові, загине, то й
корова переведеться 19. Повір’я про вужа-
рятівника так само виразні: «Коли Ной
був у ковчезі, тоді диявол пробуравив в
ньому дірку, щоб погубити людей; але ву-
жака заткнув цю дірку своєю головою і не
пустив води. За спасіння людей Бог дав
йому червону голову і сказав, що хто його
уб’є, тому запишеться сорок гріхів» 20.
Однак у казках про перетворення
вужа на людину (царевича, панича) ви-
разно простежується мотив чужого: «змій
перетворюється в птаха, потім в людину:
“Знов стрепенувсь і став змієм, паном
став у чоловічому стані, у польському”» 21,
тобто не нашому, чужому.
Ці приклади з народних оповідань під-
тверджують тезу про подвійну сутність
змії в уявленнях українців.
Уявлення про змія як охоронця надр,
охоронця Нижнього світу найвиразніше
проявляються в календарній обрядовості
українців. Тут на перший план виступає
мотив опозиції початок – кінець (весна –
осінь). З початком весни (весняне рівно-
дення і закріплені за цим сезоном свята:
Благовіщення, Руфа) пов’язані суворі за-
борони ходити до лісу, бо «гади прокида-
ються», «земля рушиться» 22, і є небезпека
бути вкушеним гадюкою. Так само не слід
діяти і восени на осіннє рівнодення (Возд-
виження, Друга Пречиста). За П. Чубин-
ським, на Другу Пречисту (8 верес. за
старим стилем) «ужі сушаться на дорогах,
тому небезпечно ходити» 23. На Воздви-
ження Чесного Хреста (Здвиження, Здви-
ги, Чесного Хреста, 14 вересня за старим
стилем) заборони ходити до лісу особливо
суворі: у цей час «гади кубляться», «здви-
гаються», готуються до переходу у свій
http://www.etnolog.org.ua
81
зміїний «вирій», ховаються в землю. У ці
дні не слід ходити в ліс по груші, бо «там
збирається всяка гадина», не можна «тяг-
нути конопель – гадюка вкусе» 24. Відомо,
що в цей час завершуються сільськогоспо-
дарські роботи із землею. Можна продо-
вжувати збирати врожай на поверхні зем-
лі, але рити, копати землю не слід: вона
відпочиває, і охороняють її спокій саме ці
тварини.
Виразні мотиви початку – кінця мож-
на віднайти навіть у народних сонниках,
згідно з якими змії, що кусають, снять-
ся до ворожнечі, сварок у новій хаті 25
(перший сон у першу ніч). Кінець сіль-
ськогосподарського сезону збігається із
заповзанням змій у нори. Проте гадюку,
що вкусила людину, земля не приймає,
бо вона грішна, і змія лазить до пізньої
осені, поки її хтось не уб’є 26; за іншими
версіями, поки не вдарить мороз, і вона
не замерзне 27. Кожна істота в народних
уявленнях повинна мати своє визначене
місце, свій ареал побутування і не втруча-
тися в «чужий» простір 28.
Ящірка. Уявлення про змій збігають-
ся з уявленнями народу про таких по-
ширених в Україні плазунів, як ящірка:
«Коли весною побачать уперше ящірку,
відбивають в неї хвоста і бережуть його
як засіб від лихоманки. Якщо, відбивши
в ящірки хвіст, не наступити на нього но-
гою, поки він не захолоне, тоді з нього ви-
росте гадюка» 29. Брати ящірку в руки –
гріх, а якщо таке трапиться, то слід дуже
довго мити руки водою, аж до крові.
У В. Іванова є оповідання про неїс-
тівність цих істот: «Їхав пан з кучером.
Зупинилися вони ночевати; кучер почав
варити кашу, а пан ліг на возі. Біжить
ящірка, кучер кричить: “Вот веретелка!”
“Перепелка? – говорить пан. – Кидай ее
в кашу!” Кипить каша, повзе жаба, кучер
кричить: “Вот луговая!” “Другая? Кидай
ее в кашу!” – говорить хазяїн. Скипіла
каша, сіли вечеряти. Пан і питає: “Где ж
перепелка?” “А вот веретелка, вот и луго-
вая”, – говорить кучер, виймаючи з каші
ящірку і жабу. Сильно розгнівався пан,
і так покарав кучера, що той і помер від
побиття» 30.
Жаби. Ці тварини так само неїстівні в
українському побутовому просторі. Част-
ково мотивація гребування ними як мож-
ливими харчовими продуктами збігається
з мотивацією невживання змій.
Жаба в народних уявленнях є втілення
темної сили: «Якось баба-повитуха пішла
в ліс за дровами. Бачить – повзе жаба, да
така ж то товста та здоровенна – недужна
була. Баба допомогла їй перелізти через
паличку, а ввечері приїжджає за бабою
карета й привозить її в багатий дім; ви-
являється, що жаба – це чортиця, у якої
треба було прийняти дитину» 31. Подібну
легенду записав Петро Іванов: про те, як
бабі довелося бабувати у водяного, і потім
там подавали на вечерю смажених жаб 32.
У Старобільському повіті теж вважали,
що жаби є таємна їжа відьом 33.
На мешканців водяної стихії, жаб, мо-
жуть перетворюватися відьми. Мало не в
кожному селі в Україні розповідають ле-
генди про відьму, яка перетворилася на
жабу; тій відрубали лапи, а на другий день
жінка-відьма виявилася без рук (пальців).
Існують повір’я про перетворення людей:
коли жаба чи гад говорять, то це означає,
що вони – перетворені люди або ж створе-
ні істоти з частин людського тіла 34.
Існує багато фольклорних прикладів
про перетворення жаби в жінку і навпаки,
як-от: «Іде парубок через міст, на якому,
говорять, що його лихо візьме; на мосту до
нього вскочила жаба, і коли він пройшов
міст, то вона перетворилася на царівну» 35.
У індоєвропейських народів вода симво-
лізує кордон між світом живих і світом
мертвих 36. Для того, щоби переправити
небіжчиків на Той світ (у Нижній світ),
треба подолати цей кордон, здійснити пе-
рехід, перейти міст. За X. Ящуржин-
ським, міст є улюблене місце перебування
чорта 37, тож недарма всіляка нечисть, за
народними уявленнями, обирає саме цей
поріг, кордон.
Жабами, як і плазунами, вищі сили
карають за порушення побутових звичаїв-
заборон. Ось оповідь, записана авторкою
в 1980-х рр. у с. Зайчики Волочиського
району Хмельницької області: «Моя ба-
буся пек ли хліб у п’ятницю. Всадили до
печі. А їм дуже хотілося піти до церкви.
То вони у склянку вілляли воду, вкину-
ли туди кавалочок тіста й кажуть дідові:
“Як тісто у склянці підійде – витягнеш
хліб, щоб не перепікся”. Тісто підняло-
ся, дід відтулив затулу, а там на першій
хлібині жаба сидить, велика, бридка. Він
злякався, затулу затулив, і не став хліб
витягати. Бабуня вернулися – й до печі.
Відкрили затулу, а та жаба їм на голову –
http://www.etnolog.org.ua
82
плиг, і вчепилася, що не можна відчепити.
І до якої вже церкви бабуня не ходили, до
яких лікарів – ніц не помогло, так вони
скоро з цією жабою й померли».
Жаби, як і змії, прокидаються весною
і ховаються на зиму. Більш виразний сим-
вол кінця виявляється в заборонах лазити
на Воздвиження в льох і навіть відкривати
в цей день ляду до нього, щоб не налізли
жаби. Ідею початку можна простежити у
звичаї готувати до посіву цибулю-сіянку.
Це слід робити, за В. Милорадовичем,
ранньою весною (на четвертому тижні Ве-
ликого посту або на Явдохи), «поки ще жаб
не чуть, поки не крюкають, поки жаба не
закує» 38. На Гуцульщині вважають, що на
Благовіщення «вкладає Бог свою голову в
землю, аби єї розігріти, від чого будиться
того дня усяке диханнє, що спало у землі:
муравлі, гадини, жаби і т. ін. І воно усе
чує вже весну» 39. Про них склали приказ-
ку: «Без миші хліба не заїси, а без жаби
води не нап’єшся». Для того, щоб хтонічні
істоти не втручалися в життя та побут лю-
дини, готували своєрідну жертву. На по-
чатку жнив перші 5–6 снопів рано-вранці,
щоб ніхто не бачив, звозили на тік, обмо-
лочували і зерно розсипали по коморі, щоб
туди не лізли миші 40.
Чужі істоти теж повинні мати свій локус
і не займати людський простір: «Не можна
нічого рубати до порога, бо жаби в хату
ходитимуть» 41; «Як хто їсть над колодязем
чи у погребі, то там жаби заводяться. Щоб
їх перевести в погребі, треба там розвести
вогонь і покласти на його скрючковатого
перцю» 42. У південних слов’ян існують на-
віть примовки, приспівки, присвячені пев-
ним святам [зокрема св. Єремії – 1 (14)
трав.], у яких виголошуються місцеперебу-
вання святого, християнського тут, вдома,
в полі, а всілякої погані – змії, ящірки, що
повинні бути вигнані у свій світ, – там, у
морі, лісі, воді 43.
Жаби в уявленнях українців – нечисті,
чужі, а отже, неїстівні. Ними гребують,
їх стороняться: «Не бери в руки жаби, а то
вона присне на тебе, і нападуть бородавки.
Одна жінка узяла жабу в руки, та й прис-
нула їй в лице, так у неї й виросла боро-
да» 44. Їх не слід їсти, а якщо потрапляють
у страву, то зіпсують її. П. Чубинський за-
писав у XIX ст.: «Млин є постійне житло
чорта, де він ночами меле тютюн і прагне
дражнити людей, що ночують там. Гово-
рять, що в млиновій пічці не слід смажити
сало, тому що це може роздратувати чорта.
Одній людині, яка смажила на млині сало
і їла його, чорт непомітно втулив в руку
замість сала жабу, і чоловік цей мало не
проковтнув її» 45.
Це лише кілька прикладів предметних
харчових заборон з абсолютно різною мо-
тивацією «невживання». Частина хтоніч-
них тварин ще потребують свого дослі-
дження.
* Як пан вужа їв
Колись один пан упіймав вужа, на два-
надцять шматків порізав і наказав своєму
кухареві у дванадцяти водах помити й у
дванадцяти водах зварити. А кухар узяв,
та й від кожного шматочка ще по малесень-
кому шматочкові врізав, окремо зав’язав у
шматину і разом полоскав у дванадцяти
водах, і разом варив. А тоді подав пано-
ві, а собі лишив ті маленькі шматочки.
Й дивиться в дірку від ключа, коли ж пан
поїсть того гада й помре. Пан взяв один
шматочок, взяв другий, подивився – всі
рівні, отже кухар не від’їв від вужа. І по-
чав їсти. Один шматок, другий з’їв, третій –
не вмирає! Усі з’їв. А кухар бачить, що
не вмирає, і свої з’їв. І тоді він усе став
знати: од чого та рослина, од чого ця. Чує,
як вони говорять до себе. Колись їдуть
вони з паном разом (а він і кучером був у
пана, бо пан був бідний), і чує, як хтось
питається у коров’яка: «А до чого ти?»
А коров’як відказує: «А я до гили!» (на-
родна назва грижі. – Л. А.). Кухар це по-
чув, та як засміється! Пан і зрозумів, що
кухар теж усе знає. Питає його: «Ти вужа
їв?» «Їв», – каже. «Ну то мовчи, нікому не
кажи, будеш доктором». (Записано Л. Ар-
тюх у с. Половецьке Бердичівського р-ну
Житомирської обл., 1989 р.).
** Жив собі один пан, і був у нього
кучер. Якось той пан поїхав з кучером у
ліс і піймав там гадюку. Привіз він спій-
ману гадюку й почав її варити. Варив він
її, варив, а тоді воду, в якій варив, вилив
на траву – трава так і зайнялася раптом
полум’ям. Став він тоді варити знову. Че-
рез якийсь час знову вилив воду на траву,
трава й цього разу спалахнула. Давай він
варити ту гадюку втретє. Вилив воду – тра-
ва не горить. Взяв тоді пан зварену гадюку
й почав їсти її. Їв, їв – усе з’їв, самі лише
кісточки позалишалися. А кучер усе те ба-
чив, що робив пан. «Ну, – думає собі, –
http://www.etnolog.org.ua
83
якщо пан їв гадюку й не помер, посмокчу
я хоч кісточки – для чогось же він їв її!»
Посмоктав кучер кісточки – і байдуже.
Невдовзі потому пан знов їде з кучером
у ліс. Коли прислухається оце кучер – і,
Господи, Боже ти мій! Уся трава, чує він,
говорить! Одна каже: «Я від того»; друга:
«А я оце від того». Та: «Я від такої ось
хвороби», а та: «А я від ось такої». Збо-
ку отак стоїть буркун (Melilotus coerulea
Lam.) i каже: «А я від гилі, я від гилі!»
(Hernia scrotum). Кучер, як почув оце все,
мимоволі посміхнувся, пан побачив його
посмішку й питає: «Чого ти, Іване, смієш-
ся?!» – «Та так собі», – відповідає кучер.
«Та ні, – каже пан, – мабуть, ти щось зна-
єш?» – «Та ні ж бо! Їй Богу, так собі!» –
«Ану сплюнь, – каже пан, – на лівий бік».
Кучер тільки-но сплюнув – і все змовкло,
і він уже не чув, як говорять трави 46.
*** Раз во время набега Крымских
татар случилось одному козаку быть
захваченным в плен. Он попался татар-
скому знахарю. Случилось ему ехать со
знахарем в лес для собирания трав, и
здесь-то ночью козак был свидетелем та-
тарского ужина, для которого тот, поймав
живую гадину, варил ее в десяти водах.
Татарин принялся есть порезанную «га-
дюку», и козак съел кусочек того мяса. На
возвратном пути козак слышит говор всех
степных растений. Чернобыль говорит:
«Я от черной болезни», терлыч кричит:
«Я – талисман любви». Козак засмеялся.
Слыша это, татарин догадался, что козак
уже все знает. Считая его соперником,
отпустил его на волю, и тот козак стал
знаменитым знахарем 47.
**** Колись змій перевів усіх людей;
дійшла черга до царівни; от вона, зля-
кавшись, і заховалась у кузню Кузьми і
Дем’яна. Змій прилетів до кузні і требу-
вав, щоб вони оддали йому царівну. Святі
Кузьма і Дем’ян сказали:
– Пролижи тричі залізні двері, то тоді
оддамо.
І коли змій пролизав, Кузьма і Дем’ян
взяли його за язик залізними кліщами,
запрягли в залізну соху та орали, аж
поки доорався змій до моря. Там напився
він води стілько, що й лопнув. Кузьма і
Дем’ян взяли тоді його, спалили і потім
докупи згорнули. Тим би й кінчилось. Так
на біду проходили мимо старці й ударили
пугами по тому попелу; так і полізли: га-
дюки, ужі, ящурки і друга погань 48.
***** В Україні широко побутує повір’я,
що на Здвиження (Здвиги, Воздвиження
Чесного Хреста – 27 вересня) не можна
ходити до лісу під ризиком бути покуса-
ним зміями, бо в цей день «гади здвига-
ються» (кубляться) перед зимовою спляч-
кою. На Здвиження ж не слід спускатися
в льох, лишати його відкритим, бо туди
можуть заповзти змії, що небезпечно для
людей. Крім того, в одних випадках після
Здвиження, в інших – після Покрови (14
жовтня) суворо забороняється «ритися
в землі», «порпатися в городі». До того
часу слід вибрати усі овочі-коренеплоди
(картоплю, моркву, петрушку, пастернак
тощо), аби не турбувати сплячих змій.
Потурбовані змії можуть прокинутися і
розповзтися по землі в невчасну пору, а
вони тоді дуже небезпечні. Убивати їх не
можна, бо це принесе нещастя убивці.
1 Попович М. Мировоззрение древних славян. –
К., 1985. – С. 55.
2 Гамкрелидзе Т., Иванов Вяч. Индоевропей-
ский язык и индоевропейцы. Реконструкция
и историко-типологический анализ праязыка
и протокультуры. – Тбилиси, 1964. – Т. 2. –
С. 489, 490.
3 Bystroń J. S. Dzieje obyczajów w dawnej Polsce.
Wiek XVI–XVIII. – Warszawa, 1976. – T. 2. –
S. 489, 490.
4 Кравченко В. Звичаї в селі Забрідді Житомир-
ського повіту на Волині. Етнографічні матері-
али, зібрані Кравченком Василем. – Житомир,
1920. – С. 13.
5 Ящуржинский Х. О превращениях в малорусь-
ких сказках // Українці: народні вірування,
повір’я, демонологія. – К., 1991. – С. 560.
6 Жизнь и творчество крестьян Харьковской гу-
бернии. Очерки по этнографии края / Под. ред.
В. Иванова. – Х., 1898. – Т. 1. – С. 308.
7 Иванов П. Жизнь и поверья крестьян Купянско-
го уезда Харьковской губернии. – Х., 2007. –
С. 178.
8 Гамкрелидзе Т., Иванов Вяч. Индоевропейский
язык и индоевропейцы. – С. 527.
9 Иванов П. Жизнь и поверья крестьян… – С. 177.
10 Там само. – С. 177.
11 Там само. – С. 14, 15.
12 Шухевич В. Гуцульщина. Четверта часть. –
Л., 1904. – С. 251.
13 Агапкина Т. Мифопоэтические основы славян-
ского народного календаря. Весенне-летний
цикл. – М., 2002. – С. 63.
14 Жизнь и творчество крестьян Харьковской гу-
бернии. – С. 308, 309.
http://www.etnolog.org.ua
84
15 Иванов П. Жизнь и поверья крестьян… –
С. 120.
16 Жизнь и творчество крестьян Харьковской гу-
бернии. – С. 186.
17 Там само. – С. 309.
18 Сумцов Н. Культурные переживания. –
К., 1890. – С. 48, 49.
19 Булашев Г. Український народ у своїх легендах,
релігійних поглядах та віруваннях. Космого-
нічні українські народні погляди та віруван-
ня. – К., 1992. – С. 384–387.
20 Жизнь и творчество крестьян Харьковской гу-
бернии. – С. 309.
21 Ящуржинский Х. О превращениях в малорусь-
ких сказках. – С. 561.
22 Жизнь и творчество крестьян Харьковской гу-
бернии. – С. 242.
23 Труды этнографическо-статистической экспе-
диции в Западно-русский край. Материалы и
исследования, собранные д. чл. П. П. Чубин-
ским. – 1872. – Т. 1. – С. 255.
24 Жизнь и творчество крестьян Харьковской гу-
бернии. – С. 248.
25 Милорадович В. Житье-бытье лубенского крес-
тьянина // Українці: народні вірування, повір’я,
демонологія. – К. 1991. – С. 175, 178.
26 Жизнь и творчество крестьян Харьковской гу-
бернии. – С. 308.
27 Записано авторкою у 1985 р. в м. Чорнобиль.
28 Агапкина Т. Мифопоэтические основы славян-
ского народного календаря. – С. 366.
29 Жизнь и творчество крестьян Харьковской гу-
бернии. – С. 309.
30 Там само.
31 Ящуржинский Х. О превращениях в малорусь-
ких сказках. – С. 562.
32 Іванов П. Жизнь и поверья крестьян... – С. 13.
33 Жизнь и творчество крестьян Харьковской гу-
бернии. – С. 290.
34 Ящуржинский Х. О превращениях в малорусь-
ких сказках. – С. 572.
35 Там само. – С. 562.
36 Гамкрелидзе Т., Иванов Вяч. Индоевропейский
язык и индоевропейцы. – С. 825.
37 Ящуржинский Х. О превращениях в малорусь-
ких сказках. – С. 567.
38 Милорадович В. Житье-бытье лубенского
кресть янина. – С. 243.
39 Шухевич В. Гуцульщина. – С. 214.
40 Жизнь и творчество крестьян Харьковской гу-
бернии. – С. 273.
41 Милорадович В. Житье-бытье лубенского
кресть янина. – С. 180.
42 Жизнь и творчество крестьян Харьковской гу-
бернии. – С. 309–310.
43 Агапкина Т. Мифопоэтические основы славян-
ского народного календаря. – С. 74, 75.
44 Жизнь и творчество крестьян Харьковской гу-
бернии. – С. 310.
45 Труды этнографическо-статистической экспе-
диции в Западно-русский край. – С. 104.
46 Булашев Г. Український народ у своїх легендах,
релігійних поглядах та віруваннях. – С. 388.
47 Труды этнографическо-статистической экспе-
диции в Западно-русский край. – С. 210.
48 Там само.
http://www.etnolog.org.ua
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-207202 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2313-8505 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-02T05:57:04Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Артюх, Л. 2025-10-02T11:15:52Z 2009 Харчові заборони. Хтонічні тварини / Л. Артюх // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 79-84. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207202 uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Матеріали до української етнології Семантика матеріального і духовного в етнокультурному контексті Харчові заборони. Хтонічні тварини Article published earlier |
| spellingShingle | Харчові заборони. Хтонічні тварини Артюх, Л. Семантика матеріального і духовного в етнокультурному контексті |
| title | Харчові заборони. Хтонічні тварини |
| title_full | Харчові заборони. Хтонічні тварини |
| title_fullStr | Харчові заборони. Хтонічні тварини |
| title_full_unstemmed | Харчові заборони. Хтонічні тварини |
| title_short | Харчові заборони. Хтонічні тварини |
| title_sort | харчові заборони. хтонічні тварини |
| topic | Семантика матеріального і духовного в етнокультурному контексті |
| topic_facet | Семантика матеріального і духовного в етнокультурному контексті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207202 |
| work_keys_str_mv | AT artûhl harčovízaboronihtoníčnítvarini |