Павло Чубинський і дослідження соціальної бази цукрової промисловості в Київській губернії наприкінці XIX - на початку XX століття
Saved in:
| Published in: | Матеріали до української етнології |
|---|---|
| Date: | 2009 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207206 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Павло Чубинський і дослідження соціальної бази цукрової промисловості в Київській губернії наприкінці XIX - на початку XX століття / М. Казьмирчук // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 60-65. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859637154666250240 |
|---|---|
| author | Казьмирчук, М. |
| author_facet | Казьмирчук, М. |
| citation_txt | Павло Чубинський і дослідження соціальної бази цукрової промисловості в Київській губернії наприкінці XIX - на початку XX століття / М. Казьмирчук // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 60-65. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Матеріали до української етнології |
| first_indexed | 2025-12-07T13:16:43Z |
| format | Article |
| fulltext |
60
Марія Казьмирчук
(Київ)
П А В ЛО Ч У бИНСЬК Ий
І ДОС ЛІ Д Ж ЕНН Я
СОЦІ А ЛЬНОЇ
бАЗИ Ц У К РОВОЇ
ПРОМИС ЛОВОСТІ
В К ИЇВСЬК Ій Г У бЕРНІЇ
Н А ПРИК ІНЦІ X I X –
Н А ПОЧ АТК У X X СТОЛІТ ТЯ
Д
ослідження соціальної історії за-
вжди було популярним серед науковців.
У вітчизняних архівах та бібліотеках за-
лишилося багато інформації для допит-
ливих пошукувачів-істориків. У XIX ст.
було дуже популярним збирати статистич-
ні відомості про актуальні галузі еконо-
мічного життя Російської імперії і видава-
ти ґрунтовні статистичні розвідки. Низка
земських діячів та відомих дослідників,
зокрема і Павло Чубинський, працювали
з науково-статистичними джерелами, до-
сліджуючи актуальні й прибуткові галузі
економіки, наприклад цукрову промис-
ловість Російської імперії. Важливим за-
вданням є використання наявних джерел
для розкриття проблеми соціальної бази
цукрової промисловості Київської губер-
нії наприкінці XIX – на початку XX ст.
Павло Чубинський, як член Російського
географічного товариства, здійснював екс-
педиції з метою проведення етнографічних
та статистичних досліджень. Протягом
двох років він досліджував, крім інших,
Київську, Волинську, Подільську губернії
Російської імперії, результатом чого стало
видання цілого ряду статистичних робіт,
http://www.etnolog.org.ua
61
присвячених промисловості Південно-
Західного краю, та присудження Павлові
Чубинському медалі за дослідження в ет-
нографії та статистиці. Дослідник навіть
мав проект щодо підготування щорічника
з цукрової промисловості, де б розміщу-
валися необхідні статистичні відомості,
проте через брак коштів цього зробити не
вдалося. Натомість було видано офіційні
дані про цукрові заводи за 1871–1872 рр.,
де представлено стислу інформацію про
кожний завод, адміністрація якого подала
звіти 1. Спираючись на ці відомості, а та-
кож на інші опубліковані й архівні дже-
рела, можна відтворити та проаналізува-
ти соціальну базу цукрової промисловості
Київської губернії на рубежі XIX–XX ст.
Київська губернія здавна мала роз-
винену промисловість: у Черкаському
повіті працювало 60 заводів і фабрик,
Київському – 111, Чигиринському – 19,
Канівському – 43, Звенигородському –
38, Таращанському – 35, Уманському –
51, Липовецькому – 30, Сквирському – 40,
Васильківському – 36, Бердичівському –
58, Радомишльському – 84. Майже 93 %
промисловості, що розвивалася в містах,
припадало на Київ (61 %), Умань (16 %),
Бердичів (25 %). Левову частку прибутко-
вих заводів становили цукроварні. У той
час як майже вся промисловість Київської
губернії переймалася своїми споживаць-
кими потребами, виробництво цукру від-
бувалося переважно на експорт. Цукор
тоді коштував дорого, якщо порівнювати
його вартість з пшеницею, яка коштувала
від 35 коп. до 70 коп. за пуд. Ціни на
цукор-пісок на ярмарках коливалися від
4 руб. 50 коп. до 5 руб. 50 коп. за пуд, а
на рафінад – від 6 руб. 50 коп. до 7 руб.
50 коп. 2 У 1917 р. пуд цукру коштував
15 руб. 3 Завдяки прибутковості цукрове
виробництво швидко стало основою всьо-
го економічного життя губернії. Київські
селяни вирізнялися заможністю, і питан-
ня малоземелля там не стояло так гостро,
як в інших губерніях.
Населення Київської губернії в 1870 р.
досягло 22 млн 175 тис. 132 осіб, саме
в ці роки в промисловій сфері губернії
помітне пожвавлення, особливо в цукро-
вому виробництві. Воно зросло в півтора
рази, що зумовлено покращенням шляхів
сполучення, полегшенням збуту цукру
та вдосконаленням самого виробництва 4.
Тут потрібно додати і невпинне лобіюван-
ня своїх інтересів власниками цукрових
заводів 5. Уже 1874 р. цукрових заводів у
Київській губернії налічувалося 70, тоді
як у Подільській губернії – 45, Волин-
ській – 6. З них 38 заводів мали облад-
нання для вичавлювання соку з буряків
за допомогою дифузії, 82 заводи мали
преси і один, розташований при маєтку
в селі Орловці графині Ланкастерської, –
вальце-преси.
Проте 1884 р. почалася криза цукрово-
го виробництва. Почастішали банкрутства
цукрових фірм, почалося скорочення попи-
ту на цукор-пісок і падіння цін. 12 червня
1885 р. було введено Положення Комітету
Міністрів про дозвіл вивозити цукор за
кордон з видаванням премії 1 руб. на пуд 6.
Криза вплинула на кількість цукрових за-
водів, але майже не вплинула на прибутки.
У 1890 р. з 589 заводів налічувалося 62
цукрових пісочних і 4 рафінадних. Цукро-
ва галузь і далі давала прибуток з цукру-
піску – 27 млн руб. на рік, а рафінаду – 19
млн, більше, ніж від виробництва спирту,
пива і меду (лише 15 млн) 7. Загалом же
річний оборот цукрової промисловості Ро-
сійської імперії майже дорівнював бюджету
Королівства Данії, а її невпинний розви-
ток відбувався на рівні з цукровою про-
мисловістю Німеччини та Франції. У роз-
виток цукрової промисловості вкладалися
значні кошти. Як засвідчують статистичні
дані Російської імперії, на облаштування
в 1865 р. 400 заводів (1600 пресів) було
затрачено 30 млн руб. і 12 млн руб. обо-
ротного капіталу 8.
Можливість отримати значно більший
прибуток з цукроваріння і вирощування
буряків, ніж із пшениці, зумовлювала
розширення площ, зайнятих під цю куль-
туру, так само, як і соціальну базу цу-
крової промисловості. У 1885 р. буряками
було засіяно землі, які підпорядковували-
ся 191 маєтку Київської губернії. Причо-
му в Канівському та Васильківському по-
вітах цукрові буряки вирощували майже
в кожному маєтку. Найменше плантацій
буряків було в Радомишльському пові-
ті. Основними постачальниками буряків
на заводи стали селяни, які вирощували
їх за договорами. Буряківництво ставало
вигіднішим, оскільки не відволікало се-
лян від їхнього основного заняття – зем-
леробства. Безпосередньо на заводських
ділянках працювали наймані робітники.
У Київській губернії оплата праці здій-
http://www.etnolog.org.ua
62
снювалася щоденно, щомісячно та за ви-
значений термін або сезон. Загалом в
імперії цукроваріння лише в зимовий пе-
риод давало роботу близько 120 тис. ро-
бітників. Натомість потребувало 420 тис.
кубічних сажнів дров, відведення 100 тис.
десятин землі під цукрові буряки. Робіт-
никам заняття буряків ництвом давало 13
млн руб. доходу 9.
Цукрові заводи розташовувалися пере-
важно в сільській місцевості. Це призво-
дило до значних витрат на їх облаштуван-
ня, технічне вдосконалення, утримання
додаткових будівель для робітників (на-
приклад казарм та їдалень), майстерень.
Так, у 1847 р. на будівництво цукрового
заводу необхідно було витратити щонай-
менше 43 тис. руб. 10 Цукрові заводи освіт-
лювалися під час цукроваріння електри-
кою, свічками та керосином, але існували
й дорожчі способи освітлення – спалюван-
ня спирту, нафти, олії та газу. На якість,
кількість і вартість цукрової продукції
та на умови праці робітників впливало,
безперечно, технічне оснащення цукрових
заводів. Так, на деяких заводах можна
було бачити водокачки, прилади для мит-
тя буряків, підйомники, елеватори, різки,
прилади для очищення соку, механічні
фільтри, мірники для вапнякового молоч-
ка різноманітних систем і конструкцій 11.
До того ж потрібно було враховувати
потребу недешевої хімічної лабораторії для
цукрових заводів. На Заході та подекуди
серед заможних дворян-цукрозаводчиків
Київської губернії існували власні лабора-
торії з фахівцями-хіміками. Так, при цу-
крових заводах графів Бобринських вони
були створені ще 1871 року. У 1873 році
було створено центральну хімічну лабо-
раторію для Київської губернії завдяки
грошовим внескам більшості власників цу-
крових заводів, які не мали достатньо ко-
штів на свою лабораторію. Її метою було:
проведення аналізів усіх продуктів та си-
ровини, облаштування хімічних лабора-
торій при заводах, перевірка, постачання
всіх необхідних для лабораторій прила-
дів і хімікатів, оцінювання всіх продуктів
цукро-пісочного та рафінадного виробни-
цтва, проведення технічних спостережень
та досліджень на заводах на вимогу фа-
брикантів, надання довідок з усіх галузей
фабричної промисловості. За це відпові-
дав технолог В. С. Качала, який здобув
освіту у Віденській політехнічній школі
та Санкт-Петербурзькому технологічному
інституті. Складніші аналізи пропонува-
ли проводити лаборантові Я. М. Барзілов-
ському при університеті Св. Володимира
та В. С. Шухицькому – стипендіатові з
хімії. Усі хімікати завозили з-за кордону.
Плата за аналізи в лабораторії В. С. Кача-
ли при Київському відділенні Російського
технічного товариства була такою: за ви-
значення золи та води – 8 руб., визначення
сірково-кислого вапна у вугіллі – 10 руб.
тощо. Заводи, що брали участь у створен-
ні лабораторії, користувалися тридцяти-
відсотковою знижкою. За 1876–1877 рр.
лабораторія провела 140 аналізів на суму
675 руб. 50 коп., чистий прибуток становив
75 руб. 30 коп. 12
Найбільше цукрова промисловість по-
требувала робітників, тому власники цу-
крових заводів робили все можливе для
того, щоб збільшити кількість людей, за-
йнятих лише заводською роботою. При
цьому агітували найматися навіть неповно-
літніх, що призводило подекуди до непо-
розумінь та судових позовів. Так, 1911 р.
неповнолітні із села Ксаверової створили
дві артілі по 11 і 20 осіб і найнялися на
роботу в економію Товариства Скома-
роського цукрового заводу Сквирського
повіту, але умов договору не виконали.
Далі на роботу не з’явилося 3 особи, 3
кинули роботи, не відпрацювавши домов-
леного терміну, інші, не відпрацювавши
завдатків (5 руб. для дівчини і 6 руб. для
хлопця), попросили розрахунку. За сло-
вами селян, у договорі про наймання були
такі позиції: їжа за кошт заводу, окреме
помешкання, сторож для охорони їхніх
речей, а після відпрацювання завдатку
можна бути вільним. Проте діти уклали
договір без відома батьків. Відпрацював-
ши завдатки, діти не захотіли працюва-
ти далі, обґрунтовуючи це тим, що Това-
риство свою економію передало євреям,
які почали погано годувати, заставляли
працювати вночі, почастішали крадіжки
речей. Скарги не були задоволені, нато-
мість неповнолітнім робітникам заявили:
«найнявсь – продавсь», пригрозивши,
що якщо припинять працювати – стануть
страйкарями. Робітники пішли з економії,
залишивши по 12 руб. заробітку. Під час
розрахуну з дітей-робітників вирахували
по 63 коп. Крім цього, цукровий завод
звернувся до суду Сквирського повіту з
позовом про невиконання артільного до-
http://www.etnolog.org.ua
63
говору та клопотанням про порушення
кримінальної справи за самовільну втечу
з роботи. На основі цього було проведено
опис майна батьків неповнолітніх та орга-
нізовано торги для його продажу 13.
Щодо професійної підготовки робітни-
ків на цукрових заводах, то про це гово-
рили ще у 80-х роках XIX ст. Так, обґрун-
товуючи створення технічного училища,
було наголошено на необхідності винай-
мання «розумних та знаючих майстрів»,
адже «потреба в людях дуже велика» 14.
У 1881–1897 рр. до складу персоналу Каль-
ницького цукрового заводу в Липовецько-
му повіті входили: директор – інженер-
механік Я. С. Черногрязький, старший
помічник директора – інженер-технолог
В. В. Кадигроб, механік – Н. О. Дубісь-
кий, хімік – інженер-технолог П. В. Ши-
канов, бухгалтер – Ф. Д. Мазуренко 15.
Цукрові заводи належали переваж-
но дворянам, поміщикам та заможним
державним службовцям. Їх будували
при власних селах. Так, зразковими
поміщиками-цукроварниками наприкінці
XIX – на початку XX ст. вважалися гра-
фи Бобринські. Їм, зокрема, належали: у
Черкаському повіті Балаклійський цукро-
вий завод при селі Балаклії, збудований
1852 р., та Яблунівський цукро-пісочний
завод при селі Яблонівці, збудований
1839 р. вогневим, а 1848 р. перебудований
за паровим методом. У Чигиринському по-
віті графи мали фабричний завод при селі
Грушевському з поліпшеним обладнанням
для видалення і випаровування соку. За
патентне свідоцтво Бобринські платили
від 180 до 320 руб. На території Яблунів-
ського заводу розташовувалася казарма,
розрахована на 800 осіб, а також дві кух-
ні, лазня для робітників, лікарня 16.
Граф К. В. Браницький здав в оренду
колезькому радникові А. Ф. Залеському
два цукро-пісочні заводи в Канівському
повіті при селах Миронівці та Хохут-
ві строком на одну кампанію цукрова-
ріння 1869–1870 рр. Разом із цукровим
виробництвом Залеський отримав від
Браницького до 1870 р. і 5 фільварків:
Миронівський, Расавський, Олександрів-
ський, Заленківський, Хохутв’янський.
Під буряки було відведено 592 десятини,
під жито – 231 десятина, пшеницю – 593
десятини. За оренду двох цукрових заво-
дів чиновник сплатив графові 30 290 руб.
У 1870–1879 рр. Браницький здавав уже
в оренду Хохутв’янський завод у Канів-
ському повіті Товариству Романовських
цукрових заводів, а саме його представ-
никам: купцеві Гісен-Дармштадському,
Фрідріху Рау, князю О. С. Кудашеву та
членові торгового дому «Стукет та Спис»
Роберту Спису. Разом із заводом та маши-
нами Товариство отримало і фільварки із
656 десятинами землі 17.
Згодом власниками цукрових заводів
почали виступати також товариства, які
дедалі частіше додатково орендували зем-
лі в поміщиків. З розвитком цукрового
виробництва вплив на економічний устрій
сільського господарства швидко зростав:
приватне господарство кожного цукрово-
го заводу не могло отримувати потрібної
кількості цукрових буряків, тому для по-
стачання сировини почали залучати су-
сідні господарства. Згодом вони набули
настільки тісних зв’язків із цукровими
заводами, що свої господарські інтереси
підпорядковували впливу цукрової про-
мисловості. Так, у Липовецькому повіті
Товариство Цибулевського цукрового за-
воду орендувало кілька маєтків: Цибулеве
та Іванни, що належали панові П. В. Ро-
гозинському, Шабастівку графа А. Кра-
сицького, Копієвату пана С. К. Улашина,
Зюбриху пані М. М. Кржечковської, Тар-
нову пана Тарновського. Сам цукровий
завод розміщувався в містечку Цибулеве.
Загальна площа орендної землі становила
5766 десятин, де 3571 десятин відводи-
лося під цукрові буряки. За оренду цу-
кровий завод сплачував близько 12 руб.
68 коп. У господарстві тримали 379 волів
і 360 коней. Прибуток Товариство отри-
мувало також від продажу пшениці, горо-
ху та бурякового насіння. Наймали селян
і робітників, яким виплачували аванси.
За повне оброблення буряків платили
по 12 руб. за морг, за збирання хліба від
копи – 50–60 коп. Під час викопування
буряків селянам-робітникам дозволялося
безкоштовно годувати на полі свою худобу
і забирати додому бурячиння. Робітникам
за рік платили по 19 111 руб., витрачаючи
на їхнє утримання по 14 493 руб. 18
У 1865 р. було затверджено статут То-
вариства на паях Кальницького цукрово-
го заводу, заснованого графом Владисла-
вом Потоцьким, бароном Густавом Таубе
і штабс-капітаном швейцарцем Фрідріхом
Ієнні. Згодом маєтки графа Потоцького
разом із цукровим заводом у Липовець-
http://www.etnolog.org.ua
64
кому повіті були продані Генрієтті По-
тоцький 19. Товариство орендувало Каль-
ницький маєток у Липовецькому повіті,
якому належало 3254 десятини. Головний
прибуток маєтку давали врожаї пшениці
та цукрового буряку. Товариство наймало
тільки місцеву робочу силу, якій платили
за збирання хліба по 50–60 коп. від копи,
за копання буряків – по 1–2 коп. за пуда.
Угримання службовців коштувало Това-
риству 2000 руб. 20
Додатково Товариство Кальницько-
го цукрового заводу орендувало угід-
дя (1835 р.) князівни М. В. Святополк-
Четвертинської в селах Купчицях
і Шабельній Липовецького повіту. За
десятину землі Товариство сплачувало,
згідно з орендним договором 1902 р., роз-
рахованим на 12 років, по 11 руб. 34 коп.
Загальний капітал будівель становив
40 000 руб., а реманенту – 8344 руб. То-
вариство тримало 104 коней і 162 волів;
прибуток мало також із врожаю пшени-
ці. За оброблення цукрового буряку пла-
тили по 12 руб. від моргу, а хліба – по
50–60 коп. від копи. Вартість утримання
адміністрації в цьому маєтку становила
3966 руб. 21 Крім того, Товариство Каль-
ницького цукрового заводу орендувало
землі генерала О. С. Павлова в селах
Жадани й Кошлани відповідно до дого-
вору 1897 р., сплачуючи по 10 руб. за де-
сятину всієї землі з додатковими умовами
(½ страхування, ½ поземельних подат-
ків за кошт орендатора, випас для ху-
доби, визначена кількість соломи, поло-
ви). Утримання адміністрації коштувало
2700 руб. 22 З 1901 р. Кальницький цукро-
вий завод узяв в оренду на 9 років землі
С. С. Сирочиської в селі Юрківці 23.
Незважаючи на безумовну прибутко-
вість, цукрова промисловість не була по-
збавлена властивих на той час більшості
виробництв негараздів, які виявлялися
в соціальній сфері. Заводські інспекто-
ри неодноразово визнавали роботи в пев-
них відділеннях цукрових заводів дуже
шкідливими. Такі умови були у вапня-
ковому відділенні, де відокремлювали
цукор від патоки. Вапно обпалювали
в печах, виготовляючи з нього молоко.
Коли печі очищали, пилюка від вапна
роз’їдала слизову оболонку та шкіру.
Окрім цього, до організму потрапляли
випари аміаку. У патокових відділеннях
все велося за старими методами криста-
лізації патоки в ящиках, що не передба-
чало жодних гігієнічних заходів: люди
працювали при високій температурі – 30
градусів, весь час контактуючи з пато-
кою, у темній і вузькій комірчині, де
майже не було повітря, через що їхня
шкіра псувалася і хворіла. Безпосеред-
ній контакт із вапном призводив до об-
палення рук, обличчя й очей робітників.
Від патокових робіт на руках і ногах
з’являлися виразки 24.
На цукрових заводах було встановлено
норму праці – не більше ніж 8 годин на
день. Якщо до 80-х років XIX ст. робіт-
ники працювали 12 годин, то після цьо-
го деякі заводи переходили на визначену
норму. Так, з 1898 року Кальницький цу-
кровий завод, який мав 312 робітників,
увів тризмінну робочу систему і мав на-
мір перейти на дві зміни. Проте такі умо-
ви вводили далеко не на всіх заводах 25.
Наприкінці XIX – на початку XX ст.
цукрові заводи не дотримувалися елемен-
тарних заходів із техніки безпеки. Так,
на Ходорковському цукровому заводі 22-
річний робітник А. Зайковський при нео-
бачному обслуговуванні парового двигу-
на отримав перелом великого пальця, а
на Орловецькому цукровому заводі Чер-
каського повіту 18-річний робітник Семен
Ольховий виколов собі око. У селі Топо-
рах Сквирського повіту робітник цукро-
вого заводу Семен Трофимчук потрапив
під колесо бурякорізки й отримав перелом
правої руки 26. У 1963 р. у Чигиринському
повіті на Лебединському цукровому заво-
ді селянин Брусков учадів 27.
Медичну допомогу, яка робітникам
повинна була надаватися безкоштовно,
відповідно до ст. 102 промислового ста-
туту, закону від 3 червня 1885 р., відте-
пер оплачував власник заводу. Лише на
15 цукро-пісочних заводах робітникам
платили за дні відпочинку так само, як
і за робочі дні, чого не було на рафінад-
них заводах. Велася боротьба з частими
відлученнями місцевих робітників з цу-
крових заводів у власних справах, що
утруднювало встановлення для всіх од-
накових годин відпочинку. Багато селян-
робітників восени були зайняті на своїх
полях, до того ж період цукроваріння
був коротким.
Крім цього, через постійне розширен-
ня цукрового виробництва почастішали
конфлікти цукрових заводів із місцевими
http://www.etnolog.org.ua
65
жителями. Так, селяни Яроповичів скар-
жилися 1884 р., що цукровий завод само-
вільно захопив частину їхнього сінокосу,
викорчувавши кущі В. М. Клименка 28.
У 1909 р., коли маєток Ф. Терещенка в
селі Мартинівці Канівського повіту пе-
рейшов у володіння А. Муравйова разом
із цукровим заводом, було розв’язано про-
блему водопостачання заводу за допомо-
гою озера, що було біля заводу і поряд із
селянськими ділянками. Там побудували
греблю, унаслідок чого затопили селян-
ські землі 29.
Подібні конфлікти призводили до під-
палів та шкідництва з боку невдоволених.
Так, у селі Купчинцях Липовецького по-
віту від підпалу невідомого згоріли три
скирти конюшини, які належали Товари-
ству Кальницького цукрового заводу, що
завдало збитків на суму 1 тис. руб. У селі
Топорах Сквирського повіту з невідомої
причини згоріли будинок і сарай Това-
риства Топоровського цукрового заводу,
а також майно службовців при заводі на
суму 1860 руб. 30
Отже, вивчення соціальної бази цу-
крової промисловості Київської губернії
наприкінці XIX – на початку XX ст. є
актуальним, адже архіви та бібліотеки
нашої країни мають ще багато матеріалів,
невідомих широкому читацькому та нау-
ковому загалу. Так само потребує подаль-
шого дослідження і багатогранна діяль-
ність видатного вченого П. Чубинського,
який активно збирав і вивчав статистич-
ні джерела, роблячи цим значний внесок
у дослідження соціально-етнографічних
процесів. Творча спадщина Павла Чубин-
ського і нині надихає дослідників на про-
довження наукових пошуків. Уже стало
традицією проводити наукові конферен-
ції, присвячені пам’яті цього визначного
українського етнографа. Тепер, спираю-
чись на статистичну роботу П. Чубин-
ського, опуб ліковані й архівні матеріали,
можна зробити висновок, що, остаточно
завоювавши позиції в другій полови-
ні XIX ст., цукроваріння Київської гу-
бернії почало відігравати важливу роль
у формуванні нової соціальної структу-
ри. Деякі поміщики, власники цукрових
заводів, раціонально організовуючи своє
господарство та прислухаючись до змін,
поступово попов нювали прошарок бур-
жуазії, а із середовища селян-землеробів
та сезонних робітників заводів створюва-
лося робітництво.
1 Свеклосахарные заводы Российской им-
перии с официальными статистическими
данными, за кампанию 1871–1872 г. /
Сост. П. Чубинский. – К., 1973.
2 Центральний державний історичний ар-
хів України (далі – ЦДІАУ). — Ф. 442,
оп. 54, спр. 56, арк. 2–2 зв.
3 Там само. – Ф. 579, оп. 1, спр. 516, арк. 13.
4 Там само. – Ф. 442, оп. 51, спр. 376, аАрк. 2,
7, 8 зв.
5 Там само. – Оп. 49, спр. 40, арк. 10; оп. 43,
спр. 132, арк. 15.
6 Там само. – Оп. 539, спр. 193, арк. 4–5 зв.
7 Там само. – Оп. 528, спр. 489, арк. 62 зв.
8 ЦДІАУ. – Ф. 442, оп. 43, спр. 132, арк. 1,
2 зв.
9 Там само.
10 Там само. – Ф. 486, оп. 9, спр. 496, арк. 1.
11 Там само. – Ф. 730, оп. 1, спр. 464,
арк. 5–11.
12 Там само. – Спр. 7, арк. 30, 34, 37.
13 Там само. – Ф. 442, оп. 711, спр. 360,
арк. 7.
14 Там само. – Ф. 730, оп. 1, спр. 26, арк. 21–
22.
15 Там само. – Спр. 67, арк. 31.
16 Там само. – Ф. 619, оп. 1, спр. 277, арк. 7,
13, 14–16.
17 Там само. – Ф. 497, оп. 1, спр. 1, арк. 4, 7.
18 Материалы по аграрно-экономическому ис-
следованию Юго-Западного края (Уман-
ский, Липовецкий, Звенигородский и Та-
ращанский уезды Киевской губернии и
Гайсинский уезд Подольской губернии). –
Гайсин, 1908. – С. 46–48, 74–75, 60–61,
63–65, 66–67, 94.
19 ЦДІАУ. – Ф. 486, оп. 5, спр. 493,
арк. 112.
20 Материалы по аграрно-экономическому ис-
следованию Юго-Западного края...
21 Там само.
22 Там само.
23 Там само.
24 ЦДІАУ. – Ф. 574, оп. 1, спр. 205,
арк. 334.
25 Там само.
26 Там само. – Ф. 442, оп. 634, спр. 2, арк. 16,
24, 292 зв., 364.
27 Там само. – Оп. 43, спр. 2, арк. 5.
28 Там само. – Оп. 614, спр. 60, арк. 18.
29 Там само. – Оп. 710, спр. 387, арк. 4–5.
30 Там само. – Оп. 634, спр. 2, арк. 16, 24,
292 зв., 364.
http://www.etnolog.org.ua
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-207206 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2313-8505 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:16:43Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Казьмирчук, М. 2025-10-02T11:16:24Z 2009 Павло Чубинський і дослідження соціальної бази цукрової промисловості в Київській губернії наприкінці XIX - на початку XX століття / М. Казьмирчук // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 60-65. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207206 uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Матеріали до української етнології Сучасне народознавство у світлі наукової спадщини Павла Чубинського: методи, здобутки, проблеми розвитку Павло Чубинський і дослідження соціальної бази цукрової промисловості в Київській губернії наприкінці XIX - на початку XX століття Article published earlier |
| spellingShingle | Павло Чубинський і дослідження соціальної бази цукрової промисловості в Київській губернії наприкінці XIX - на початку XX століття Казьмирчук, М. Сучасне народознавство у світлі наукової спадщини Павла Чубинського: методи, здобутки, проблеми розвитку |
| title | Павло Чубинський і дослідження соціальної бази цукрової промисловості в Київській губернії наприкінці XIX - на початку XX століття |
| title_full | Павло Чубинський і дослідження соціальної бази цукрової промисловості в Київській губернії наприкінці XIX - на початку XX століття |
| title_fullStr | Павло Чубинський і дослідження соціальної бази цукрової промисловості в Київській губернії наприкінці XIX - на початку XX століття |
| title_full_unstemmed | Павло Чубинський і дослідження соціальної бази цукрової промисловості в Київській губернії наприкінці XIX - на початку XX століття |
| title_short | Павло Чубинський і дослідження соціальної бази цукрової промисловості в Київській губернії наприкінці XIX - на початку XX століття |
| title_sort | павло чубинський і дослідження соціальної бази цукрової промисловості в київській губернії наприкінці xix - на початку xx століття |
| topic | Сучасне народознавство у світлі наукової спадщини Павла Чубинського: методи, здобутки, проблеми розвитку |
| topic_facet | Сучасне народознавство у світлі наукової спадщини Павла Чубинського: методи, здобутки, проблеми розвитку |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207206 |
| work_keys_str_mv | AT kazʹmirčukm pavločubinsʹkiiídoslídžennâsocíalʹnoíbazicukrovoípromislovostívkiívsʹkíiguberníínaprikíncíxixnapočatkuxxstolíttâ |