Перепис населення міста Києва за 1874 рік (за матеріалами Павла Чубинського)

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Матеріали до української етнології
Дата:	2009
Автор:	Шаповал, Л.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2009
Теми:	Сучасне народознавство у світлі наукової спадщини Павла Чубинського: методи, здобутки, проблеми розвитку
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207209
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Перепис населення міста Києва за 1874 рік (за матеріалами Павла Чубинського) / Л. Шаповал // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 43-47. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-207209
record_format	dspace
spelling	Шаповал, Л. 2025-10-02T11:17:05Z 2009 Перепис населення міста Києва за 1874 рік (за матеріалами Павла Чубинського) / Л. Шаповал // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 43-47. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207209 uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Матеріали до української етнології Сучасне народознавство у світлі наукової спадщини Павла Чубинського: методи, здобутки, проблеми розвитку Перепис населення міста Києва за 1874 рік (за матеріалами Павла Чубинського) Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Перепис населення міста Києва за 1874 рік (за матеріалами Павла Чубинського)
spellingShingle	Перепис населення міста Києва за 1874 рік (за матеріалами Павла Чубинського) Шаповал, Л. Сучасне народознавство у світлі наукової спадщини Павла Чубинського: методи, здобутки, проблеми розвитку
title_short	Перепис населення міста Києва за 1874 рік (за матеріалами Павла Чубинського)
title_full	Перепис населення міста Києва за 1874 рік (за матеріалами Павла Чубинського)
title_fullStr	Перепис населення міста Києва за 1874 рік (за матеріалами Павла Чубинського)
title_full_unstemmed	Перепис населення міста Києва за 1874 рік (за матеріалами Павла Чубинського)
title_sort	перепис населення міста києва за 1874 рік (за матеріалами павла чубинського)
author	Шаповал, Л.
author_facet	Шаповал, Л.
topic	Сучасне народознавство у світлі наукової спадщини Павла Чубинського: методи, здобутки, проблеми розвитку
topic_facet	Сучасне народознавство у світлі наукової спадщини Павла Чубинського: методи, здобутки, проблеми розвитку
publishDate	2009
language	Ukrainian
container_title	Матеріали до української етнології
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
format	Article
issn	2313-8505
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207209
citation_txt	Перепис населення міста Києва за 1874 рік (за матеріалами Павла Чубинського) / Л. Шаповал // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 43-47. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT šapovall perepisnaselennâmístakiêvaza1874ríkzamateríalamipavlačubinsʹkogo
first_indexed	2025-11-27T05:12:00Z
last_indexed	2025-11-27T05:12:00Z
_version_	1850801108399685632
fulltext	43 Лариса Шаповал (Полтава) ПЕРЕПИС Н АСЕ ЛЕНН Я МІСТА К ИЄВА ЗА 1874 РІК (за мат ер іа ла м и Па в ла Чу би нськог о) П авло Платонович Чубинський – поет, перекладач, статистик, фольклорист, етнограф, правознавець, режисер, актор, організатор перших недільних шкіл та першого прообразу Академії наук Укра- їни – Південно-Західного відділу Росій- ського Географічного Товариства (РГТ), автор національного гімну «Ще не вмерла України і слава, і воля». Усі з нетерпін- ням чекали виходу знаменитих «Праць етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край», а також окремих збірників Чубинського і досліджень про нього. На сьогодні ми маємо можливість з ними ознайомитися 1. Живучи в Украї- ні, П. Чубинський не поривав зв’язків із петербурзькою громадою. Він глибоко ви- вчав життя українського народу й публі- кував свої дослідження в «Основі». Як свідчить В. Антонович, П. Чубинський брав діяльну участь у написанні програм для вивчення юридичного побуту і мав намір скласти повний звід юридичних звичаїв народу, бував на сходках і був дуже на народних зібраннях популярний, оскільки глибоко знав етнографію й укра- їнську мову. Чимало різних і за станом, і за статком, і за національністю товари- шів, «що зійшлися з широкого краю від Збруча до придонських степів, а найбіль- ше з Лівобережжя України, – згадує Гнат Житецький, – зійшлися й пристали до одного гурту та склали першу Київську Громаду. Об’єднувала їх одна національ- на українська ідея на демократичному ґрунті, об’єднували спільні симпатії й ан- типатії, одна загальна течія відродженої і натхненної віри в українську народну самостійність, любов до рідного краю і люду» 2. Полум’яну любов мав П. Чубин- ський до свого народу, надто пристрасні мрії і нестримну вдачу, яких не здолали жодні труднощі та невільницькі тортури. Навіть у далекому краї він знаходить у собі сили працювати задля науки, збага- чувати свій фаховий і життєвий досвід, продумує складний стратегічний і тактич- ний шлях – повернутися додому не нуж- денним засланцем, не в’язнем, а знамени- тим ученим, до голосу й авторитету якого змушені були прислухатися вчорашні опоненти. Цьому сприяла його природже- на увага до людей, простих, зневажених і упосліджених, щирість його серця. Пере- буваючи на засланні, Павло Платонович бачить тяжке життя гнаних і голодних, серед яких було багато земляків, перейма- ється до них сердечною шаною і співчут- тям. П. Чубинський писав звіти до РГТ про свої експедиції. На клопотання пре- зидії РГТ він отримує дозвіл повернутися в Україну й очолити експедицію. «Состоя при Императорском Русском Географи- ческом Обществе в числе действительных членов онаго, 16 мая 1869 г. команди- рован был обществом в учрежденную, с Высочайшего соизволения, экспедицию http://www.etnolog.org.ua 44 в Юго-Западный край для этнографическо- статистических исследований…» 3. Задум про спорядження експедиції в «Західно-Руський край» виник у РГТ у 1862 році, але політичні заворушення в «Западных провинциях Империи» завади- ли здійснитися цьому мирному науковому заходу, а експедицію відклали до спокійні- ших часів. Починаючи з червня 1867 року, дослід ження було доручено секретареві Могильовського статистичного комітету Дубенському, а через півтора року експе- дицію очолив П. Чубинський. Вирушаю- чи в дорогу, він виклав перед комісією в справі спорядження експедиції свої дум- ки: розширити територію дослідження, не обмежуючись Південно-Західним краєм в адміністративному значенні, приєднав- ши сюди південні частини Гродненської й Мінської, західні регіони Люблінської й Сідлецької та північно-східну частину Бессарабії. Потім П. Чубинський наполіг на необхідності не тільки вивчити склад населення краю та його взаємини, але й зі- брати якомога більше матеріалів, що сто- суються етнографії тієї частини населення, яка кількісно переважає. П. Чубинський взяв собі основний принцип – збирати матеріали, які характеризували життя на- роду з різних боків, даючи змогу кожно- му бачити народ, незалежно від враження спостерігача. «Я старався збирати матеріа- ли ще й тому, – писав Павло Платонович у передмові до першого тому «Праць», – що численні пам’ятки народної творчості вими- рають; народ їх забуває. Якби М. Макси- мович та інші збирачі матеріалів не записа- ли історичних дум і пісень, то багато з них було б назавжди втрачено. Те саме могло б статися з багатьма обрядами, повір’ями, казками, легендами й навіть звичаями; через це й упускати якусь рису народної творчості чи народного побуту я вважав непрощенним» 4. Тому П. Чубинський праг- нув зібрати якомога більше етно графічних матеріалів і залучити до співпраці якнай- більше фахівців. Академік О. Пипін від- значив, що «за складом розуму, особистим характером, за прийомами дослідження П. Чубинський був чудовим етнографом- збирачем, єдиним у своєму роді діячем у цій галузі російської науки. Це був чоловік різноманітно обдарований, разом з тим ро- зум практичний, який швидко освоювався з навколишнім побутом у найрізноманітні- ших його сторонах; він умів влучно спосте- рігати народний звичай, схоплюючи його істотні риси, вислухати й записати пісню і казку, тут же зібрати статистичні дані, роз- шукати на місці знаючих людей і надати своїй роботі цінність і багатосторонність. Це був безсумнівний організаторський та- лант, що вмів визначити план роботи, ви- брати виконавців і довести до кінця склад- ну справу» 5. Експедиція П. Чубинського мобілізувала до співпраці всі прогресивні сили, успішне її завершення приголомши- ло київський і петербурзький світ, а сам Павло Платонович у своїх нестримних мріях уже линув далеко вперед. Він ви- сунув ідею створення наукової інстанції, яка б працювала для України, тобто від- криття Південно-Західного відділу РГТ в Києві. Про ту величезну роль, яку Павло Платонович відіграв у створенні Південно- Західного відділу РГТ, по суті предтечі Академії наук України, можемо судити з листа П. Чубинського до М. Максимови- ча, що його в журналі «Народна творчість та етнографія» опуб лікував П. Попов 6. Офіційне відкриття Відділу відбулося 13 лютого 1873 року. Головував сам князь О. Дондуков-Корсаков. Згадуючи відкрит- тя Відділу, Ф. Вовк зазначає: «Яким ку- медним не здавалося оце засідання “Грома- ди” під головуванням генерал-губернатора, але нікому і в голову не приходило, що ми ніби користаємося з чужої необачнос- ті. В дійсності ми одержали лише те, на що мали за здоровим розумом повні права: збиратись і відверто зай матися науковою діяльністю про Україну й для України» 7. Усього за кілька років Відділ видав два томи «Записок Південно-Західного відді- лу» (Т. І. – К., 1874; Т. ІІ. – К., 1875), де вміщено найцікавіші праці його членів – М. Драгоманова, В. Антоновича, П. Чу- бинського, Ф. Вовка та інших. Як писали Олекса Куницький і Катерина Чубинська, це видання «з вельми широким тематич- ним діапазоном (статті з економіки, істо- рії, статистики, ботаніки, мінералогії, клі- матології, етнографії і фольклористики) 8. Важливим досягненням Відділу було про- ведення в Києві першого одноденного пе- репису населення 2 березня 1874 року. Ма- теріали перепису вийшли навіть окремим виданням. Аналізуючи ту подію, Федір Савченко наголошує, що блискучій орга- нізації цієї справи великою мірою допо- міг неабиякий хист і попередній досвід П. Чубинського. Про досягнення цього пере- http://www.etnolog.org.ua 45 пису дізнаємося із його реферативного по- відомлення, що є предметом нашої уваги в пропонованій статті. Він зазначив, що в результаті перепису київського населення виявилося, що його на 50 % більше, ніж вважалося офіційно. А «громадяни» ра- діли, що кияни визначилися в цьому пе- репису як питомі українці, й більшість із них назвала рідною мовою все-таки укра- їнську. «Праці» П. Чубинського 1872–1874 років уже побачили світ: перший (перший випуск), третій, п’ятий і сьомий (обидва випуски) томи (другий випуск першого і четвертий том вийдуть 1877-го, другий – 1878-го, шостий – 1879-го років). 1873 року РГТ нагородило П. Чубинського золотою медаллю «за особенную его деятельность и те неусыпные труды, коим русская наука обязана собранием громадного материала для изучения быта, юридических обычаев и народной жизни Юго-Западного края» 9. 1875 року П. Чубинський отримує золоту медаль від «Міжнародного етнографічного конгресу» в Парижі, а через чотири роки за поданням академіка О. Веселовського його було нагороджено Уварівською премі- єю Петербурзької академії наук. На зібранні Південно-Західного відділу РГТ від 25 березня 1875 року під керів- ництвом князя О. Дондукова-Корсакова були присутні: В. Борисов, А. Антепо- вич, В. Беренштам, П. Богданов, А. Біло- усов, Ф. Волков, М. Драгоманов, П. Жи- тецький, К. Жук, С. Завойко, М. Зібер, М. Захарченко, В. Зененко, П. Іващен- ко, О. Класовський, М. Константинович, І. Кордиш, В. Курбанов, О. Левицький, О. Лисицин, А. Лоначевський, П. Люби- мов, Ф. Лебединцев, М. Левченко, А. Ми- халевич, Т. Маковецький, К. Михаль- чук, І. Новицький, А. Розов, Є. Трегубов, А. Ушинський, П. Чубинський, Г. Цвєт- ковський. Засідання розпочав віце-голова В. Борисович, зачитавши звіт про діяль- ність відділу за 1874 рік. Незважаючи на короткотривале існування, Відділ зайняв вагоме місце в ряді інших наукових това- риств, представивши том записок цінних етнографічних матеріалів. Однією з ваго- мих праць, яку створювала більша частина особового складу Південно-Західного від- ділу РГТ, був одноденний перепис населен- ня міста Києва та опрацювання отриманих даних. Цінними є реферати С. Завойка «Огляд даних про будинки і квартири міс- та Києва по перепису 2 березня 1874 р.» та П. Чубинського «Огляд даних про на- селення м. Києва по одноденній переписці 2 березня 1874 року». Заслуговує на ува- гу реферат П. Чубинського «Кілька слів про положення селян власників Південно- Західного краю». Він навів дані про се- лянське землеволодіння, висловив власні думки щодо безземелля селян у ХІХ сто- літті, потикаючись на інвентарні, уставні грамоти та викупні платежі. Вказуючи на розміри землеволодіння на кожну ревізьку душу, двір і наявну душу та розмір викуп- них платежів за десятину, П. Чубинський подав дані з трьох сусідніх губерній ліво- го берега Дніпра, які свідчили про більші розміри селянських наділів у Південно- Західному краї. Учений наводить цікаві факти про побут селян, їхні прибутки від землеробства та іншої діяльності, подат- ки та збори, наголошуючи, зокрема, що кількість худоби з 1864 року до 1870 року збільшилася на 20 %. Селяни-власники мали в запасі хліба на суму 7 мільйонів руб., а капіталу – близько 1 мільйона руб. У рефераті сказано і про родючі землі, на яких прибуток від поміщицького ма- єтку завдяки підвищенню орендної плати зріс на 20 % проти інвертарного доходу, що на 10 % більше, ніж при уставних гра- мотах; викупні платежі та додаткові збо- ри (волосні, страхові). Реферат «Інвентар селянського господарства» містить деталь- ний перелік предметів селянського майна з показниками їхньої вартості. П. Чубин- ський називає кількість предметів різно- го призначення в найбідніших господар- ствах, середняцьких та заможних. Оцінка селянського інвентаря – будівель, худоби, птиці, хатнього начиння, одягу – свідчить, що мінімальна вартість майна селянина – 146 руб., середняка – 415 руб., заможно- го селянина – більше як 900 руб. П. Чу- бинський мав на меті спонукати науковців до написання подібних регіональних до- сліджень, що дало б можливість зробити ґрунтовні висновки 10. До відома читачів представимо матері- ал, який П. Чубинський подав за резуль- татами одноденного перепису населення міста Києва. Усіх жителів у Києві разом із околицами – 127 251 особа, у місті – 116 774, тобто населення міста становить 91, 77 % або 9177 на 10 000 жителів, а населення передмістя – 8,23 % або 823 особи на 10 000 жителів, зафіксованих у перепису. Звернуто увагу на співвідно- http://www.etnolog.org.ua 46 шення чоловічої та жіночої статі: значна перевага чоловіків над жінками (чолові- ків – 71 848 (56,47 %), жінок – 45 403 (43,53 %). Отже, перевага чоловіків над жінками становить 16 471, тобто на 100 жі- нок припадає 130 чоловіків. Таке співвід- ношення стосовно міста Києва збігаються з відомостями з Петербурга, де за пере- писом 10 грудня 1869 р. чоловіки стано- вили 56,56 %, жінки – 43,44 % населення. Перевага чоловіків над жінками особливо значна на Печерську, де на 100 жінок при- падає 297 чоловіків, тобто чоловіки ста- новлять 74,84 %, а жінки – 25,16 %. Автор реферативного повідомлення наголошує на чинниках, які зумовили таку ситуа- цію: а) зосередження військ у цій части- ні міста; б) місцезнаходження Лаври. Із ліквідацією цих чинників співвідношення статей на Печерську наблизилося до за- гальної норми для всього Києва. У рефе- раті також охарактеризовано віковий ценз статі. У віці повної статевої зрілості – від 20 до 35 років – простежуємо найбільш невідповідне співвідношення. Так, у віці 20–25 років на 100 жінок припадає майже 200 чоловіків; у віці 25–30 років на 100 жінок – 164 чоловіки; 30–35 років на 100 жінок – майже 155 чоловіків, і тільки у віці від 1 до 5 років кількість дівчаток перевищує кількість хлопчиків. Соціальна структура населення роз- поділялася так: родових і особових дво- рян – 19 693; білого духовенства – 2 883; чорного – 623; родових і особових гро- мадян – 1420; купців – 4362; міщан – 41 421; селян – 22 342; нижчих чинів і їхніх сімейств – 29 451; іноземців – 2449; інших – 2607. Таким чином, перше місце за кількістю займають міщани – майже 1/3 всього населення; далі – нижчі чини зі своїми сім’ями, близько 1/4 і потім се- ляни – больше 1/6; нижчі верстви зага- лом становлять майже (74 %) всього на- селення. Беручи до уваги співвідношення різних верств населення, П. Чубинський підкреслює, що на одну духовну особу припадає 36,29 душ населення; один дво- рянин – на 6,46 душ; 1 купець – на 29,17 душ; якщо взяти разом дворян, духовен- ство і купців, то одна людина з цих станів припадає на 4,62 душі. З наведених у ре- фераті таблиць видно, що киян у всіх вер- ствах менше, ніж не киян; так, мінімальна кількість некиян – 53,48 %, а максималь- на 97 % у чорного духовенства. Серед мі- щан – 43,14 %, між купцями і особовими дворянами частка киян – 28,5 %; між ро- довими громадянами їх більше, ніж 36,5%; між нижчими військовими чинами – 21 %; між родовими дворянами – більше 22 %. У передмістях киян відносно більше, ніж у місті – 27,93 %; у передмістях – 32,93 %. Отже, передмістя більше представляє ки- ївське населення, ніж сам Київ. Із некиян значний контингент припадає на вихідців із південно-руських губерній – 45 %, ра- зом із киянами вони становлять 73,85 %; значний відсоток становлять вихідці з ве- ликоруських губерній – 13 %, а білоруси – 8,27 %. Із таблиць, де проілюстровано ро- динний статус населення Києва, випливає, що в числі осіб, які досягнули шлюбного віку, майже 47 000 одружених і більше, ніж 43 500 таких, що не були одруженими або втратили чоловіка (дружину). З-поміж жінок – 1/5 незаміжніх, а чоловіків – майже 1/2 неодружених. Однак з-посеред чоловіків удівці становлять – 1/35 всього населення, а вдови – 1/7. П. Чубинський навів мовну характерис- тику київського населення, відзначивши, що 8/10 киян розмовляють російською мовою; 1/10 – ідиш, 1/15 – польською і 1/50 – німецькою мовами. Літературною мовою розмовляли – 49,32 %, із них: ро- сійською – 9,91 %, білоруською – 1,51 %. Релігійний склад населення був таким: православні жителі – 77,48 %; євреї – 10,85 %; католики – 8,18 %; протестан- ти – 2,15 %; представники інших конфесій становили незначний відсоток. Зроблені висновки щодо рівня освіченості мешкан- ців Києва: освічені – 37,50 %; чоловіків освічених – 45,23 %, жінок – 27,50 %. Найбільший відсоток освічених припадає на вік від 7 до 14 років. Із порівняльно- го огляду таблиць про освіченість і віро- сповідання видно, що найбільш освічені протестанти – 3/4; потім католики – 3/4; євреї – 2/5; православні – 2/5; старові- ри – 2/5. Осіб, які отримали вищу осві- ту, – 6, 18 %; середню – 20,84 %; ниж- чу – 18,91 %; початкову – 54,11 %. Усіх жителів, які отримали вищу та середню освіту – 7735, тобто 6,11 %. Окремі ста- ни за ступенем освіченості розподілялися так: у привілейованих верств освічені ста- новлять – 93,59 % від загальної кількості; у купців – 85,70 %; у міщан – 40,02 %; у селян – 34,10 %; у нижчих військових чинів – 46,70 %; в іноземців – 76,14 %; в http://www.etnolog.org.ua 47 інших – 37,12 %. Таким чином, 60 % ки- ївських міщан і майже дві третини селян були зовсім неосвіченими 11. Отже, перепис населення було прове- дено на той час успішно. У ньому названо загальну кількість населення міста разом із околицями, детально охарактеризовано соціальну, релігійну, освітню, мовну й ві- кову структури жителів. Реферати, про- читані на засіданні Південно-Західного відділу Імператорського Російського гео- графічного Товариства, свідчать про ґрун- товність праці, здійсненої членами відді- лу, зокрема П. Чубинським. На підставі Емського указу було закри- то громади, а також Південно-Західний відділ, а П. Чубинському оголошено роз- порядження про заборону проживати в Київській, Волинській, Подільській, Хар- ківській, Катеринославській, Херсонській, Воронезькій губерніях і в столицях. 9 лю- того 1879 року Катерина Чубинська пише: «Вчора отримано офіційний папір на до- звіл Павлові проживати в усіх забороне- них губерніях Малоросії за винятком Ки- єва, де, за відгуком генерал-губернатора Черткова, проживання Павлові вважаєть- ся неслушним» 12. За наказом міністерства № 44 від 14 квітня 1879 року, згідно з його проханням, у зв’язку з хворобою П. Чу- бинського звільнено зі служби. З цього ж дня йому призначено пенсію, але він ніяк не може виїхати в Україну 13. Так доживав віку цей, як казали всі його сучасники, енергійний чоловік, діяч, людина, що зго- ріла в роботі задля добра рідного народу, якого він прагнув бачити високоосвіченим, культурним, мудрим, свідомим і вільним. Велетень української культури згасав від перевтоми, переслідувань, неволі. 14 січня 1884 року Павло Платонович Чубинський помирає. «Київська старина», «Историчес- кий вестник» і «Труды этнографического отдела Общества любителей естествозна- ния» друкують некролог Кістяківського, що виходить окремим відбитком. Ф. Вовк називав Павла Платоновича своїм другом і вчителем: «П. П. Чубинський, зі всіма його достоїнствами й недоліками був, без сумніву, надзвичайно великою постаттю, яку за інших умов чекала б набагато ви- датніша історична роль. Але в нього як нібито й не було усвідомлення своєї пе- реваги над багатьма іншими, і при всьо- му своєму бурхливому темпераменті він був по суті напрочуд скромний і неви- багливий і ніколи не виявляв претензій на який-небудь автоматизм. Це ще одна симпатична риса для характеристики його високого суспільного значення, яке не за- будеться Україною ніколи» 14. Але до сьо- годні ця постать була вилучена з пантеону видатних українських діячів, у якому їй належить одне з найпочесніших місць. 1 Павел Платонович Чубинский: Библиогра- фический указатель (1861–1878). – Архан- гельск, 2005; Чубинський П. Ще не вмерла Україна. – К., 1991; Чубинський П. Труды этнографической статистической экспедиции в Западно-Русский край. – К., 2004. 2 Чередниченко Д. Павло Чубинський. – К., 2005. – С. 20. 3 Там само. – С. 34. 4 Там само. – С. 35. 5 Там само. – С. 38. 6 Там само. – С. 39. 7 Там само. – С. 43. 8 Там само. – С. 44. 9 Там само. – С. 45. 10 Чубинский П. Отчет о деятельности Юго- Западного Отдела Императорского Рус- ского Географического Общества за 1874 год. – К., 1875. – С. 13, 14. 11 Там само. – С. 36–38. 12 Чередниченко Д. Павло Чубинський. – С. 51. 13 Там само. – С. 53. 14 Там само. – С. 69. http://www.etnolog.org.ua

Перепис населення міста Києва за 1874 рік (за матеріалами Павла Чубинського)

Репозитарії

Схожі ресурси