Спогади учасників вільнокозацького руху півдня України на сторінках "Українського козацтва”
У статті розглядаються спогади вільних козаків півдня України, які були надруковані на сторінках еміграційного видання «Українське козацтво» протягом 1970 – початку 1980-х рр. Аналізуються вільнокозацькі формування Херсонщини та Катеринославщини, їх заснування, соціальна база, діяльність та участь у...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Чорноморська минувшина |
|---|---|
| Дата: | 2008 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інституту історії України НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207234 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Спогади учасників вільнокозацького руху півдня України на сторінках "Українського козацтва” / Є. Джумига // Чорноморська минувшина: Зб. наук. пр. — 2008. — Вип. 3. — С. 103-112. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-207234 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Джумига, Є. 2025-10-02T16:56:15Z 2008 Спогади учасників вільнокозацького руху півдня України на сторінках "Українського козацтва” / Є. Джумига // Чорноморська минувшина: Зб. наук. пр. — 2008. — Вип. 3. — С. 103-112. — укр. 2519-2523 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207234 94(477.7):355.311-057.36(051)“1917-1918” У статті розглядаються спогади вільних козаків півдня України, які були надруковані на сторінках еміграційного видання «Українське козацтво» протягом 1970 – початку 1980-х рр. Аналізуються вільнокозацькі формування Херсонщини та Катеринославщини, їх заснування, соціальна база, діяльність та участь у війні УНР проти Радянської Росії. In article the Southern Ukraine Free Cossacks’ memories which were published in emigrant edition “Ukrainian Cossackdom” during 1970 – 1980 years are considered. Free Cossacks detachments of Cherson and Katerinoslav provinces, their emergence, social base, activity and participation in the war of UNR against Soviet Russia are analyzes. uk Інституту історії України НАН України Чорноморська минувшина Статті Спогади учасників вільнокозацького руху півдня України на сторінках "Українського козацтва” The Southern Ukraine Free Cossacks memories on the pages of “Ukrainian Cossackdom” Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Спогади учасників вільнокозацького руху півдня України на сторінках "Українського козацтва” |
| spellingShingle |
Спогади учасників вільнокозацького руху півдня України на сторінках "Українського козацтва” Джумига, Є. Статті |
| title_short |
Спогади учасників вільнокозацького руху півдня України на сторінках "Українського козацтва” |
| title_full |
Спогади учасників вільнокозацького руху півдня України на сторінках "Українського козацтва” |
| title_fullStr |
Спогади учасників вільнокозацького руху півдня України на сторінках "Українського козацтва” |
| title_full_unstemmed |
Спогади учасників вільнокозацького руху півдня України на сторінках "Українського козацтва” |
| title_sort |
спогади учасників вільнокозацького руху півдня україни на сторінках "українського козацтва” |
| author |
Джумига, Є. |
| author_facet |
Джумига, Є. |
| topic |
Статті |
| topic_facet |
Статті |
| publishDate |
2008 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Чорноморська минувшина |
| publisher |
Інституту історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
The Southern Ukraine Free Cossacks memories on the pages of “Ukrainian Cossackdom” |
| description |
У статті розглядаються спогади вільних козаків півдня України, які були надруковані на сторінках еміграційного видання «Українське козацтво» протягом 1970 – початку 1980-х рр. Аналізуються вільнокозацькі формування Херсонщини та Катеринославщини, їх заснування, соціальна база, діяльність та участь у війні УНР проти Радянської Росії.
In article the Southern Ukraine Free Cossacks’ memories which were published in emigrant edition “Ukrainian Cossackdom” during 1970 – 1980 years are considered. Free Cossacks detachments of Cherson and Katerinoslav provinces, their emergence, social base, activity and participation in the war of UNR against Soviet Russia are analyzes.
|
| issn |
2519-2523 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207234 |
| citation_txt |
Спогади учасників вільнокозацького руху півдня України на сторінках "Українського козацтва” / Є. Джумига // Чорноморська минувшина: Зб. наук. пр. — 2008. — Вип. 3. — С. 103-112. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT džumigaê spogadiučasnikívvílʹnokozacʹkogoruhupívdnâukraíninastorínkahukraínsʹkogokozactva AT džumigaê thesouthernukrainefreecossacksmemoriesonthepagesofukrainiancossackdom |
| first_indexed |
2025-11-26T01:45:48Z |
| last_indexed |
2025-11-26T01:45:48Z |
| _version_ |
1850606487778361344 |
| fulltext |
103
Відкрите на Кавказі після початку масштабних
загальноросійських реформ жіноче благодійне товариство, по суті,
принципово нічим не відрізнялося від своїх попередників –
філантропічних жіночих організацій, що вже діяли на півдні
Російської імперії. Більше того, воно взяло за основу досвід їхньої
роботи у сфері жіночої освіти, організовуючи діяльність власних
навчальних закладів на їх кшталт. Проте зі Ставропольським
товариством Св. Олександри Катеринодарське товариство мало
більше спільного, ніж з іншими, в тому аспекті, що і його члени, і
його вихованки представляли ті самі етнічні і соціальні групи:
значною мірою місцеве козацтво.
Таким чином, середина XIX ст. стала періодом швидкого
поширення жіночої освіти в козацьких землях Дону і Північного
Кавказу. Важливим імпульсом цьому послужила робота
всеросійського благодійного Відомства установ імператриці Марії,
якому вдалося залучити козацтво в орбіту своєї діяльності шляхом
відкриття в столиці донських козаків Новочеркаського Донського
Маріїнського інституту благородних дівчат вищого розряду і
Новочеркаського Олексіївського притулку для дівчаток з
непривілейованих станів, задачею якого було поширення початкової
освіти. Подальший розвиток жіночої освіти в козацьких землях
пов'язаний з діяльністю місцевих жіночих доброчинних організацій.
Засновані у Ставрополі та Катеринодарі жіночі благодійні товариства
за головну мету своєї роботи із самого початку поставили розвиток
жіночої освіти і вже в перші десятиріччя своєї діяльності досягли на
цій території чималих успіхів.
Vladyslav Grebtsov,
Irena Grebtsova
Formation of woman’s education in the Don and North Caucasus Cossacks
areas in the middle of the XIX c.
The article is about formation of woman’s educational institutions of all levels
in the Cossack territories of the Don and North Caucasus regions during the last
part of the ruling of Emperor Nikolay I and the early half of the reign of Emperor
Alexander II. A role of the Department of Empress Maria’s establishments and local
feminine charity organizations in that process is also exposed.
УДК 94(477.7):355.311-057.36(051)“1917-1918”
Євген Джумига
СПОГАДИ УЧАСНИКІВ ВІЛЬНОКОЗАЦЬКОГО РУХУ ПІВДНЯ
УКРАЇНИ НА СТОРІНКАХ “УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА”
У статті розглядаються спогади вільних козаків півдня України, які були
надруковані на сторінках еміграційного видання «Українське козацтво»
протягом 1970 – початку 1980-х рр. Аналізуються вільнокозацькі
104
формування Херсонщини та Катеринославщини, їх заснування, соціальна
база, діяльність та участь у війні УНР проти Радянської Росії.
Національно-визвольні змагання 1917 – 1921 рр. займають
особливе місце в історії українського народу. В цей час активно діють
найрізноманітніші громадські об’єднання, військові та культурно-
просвітницькі товариства, але одним з найяскравіших проявів
революції стало відродження козацтва. Не оминули ці процеси і
південь України. Враховуючи те, що багато архівних документів не
збереглося, а матеріали періодичної преси не можуть повною мірою
висвітлити розвиток руху, дуже важливим та цінним джерелом для
вивчення історії вільного козацтва на півдні України є мемуари.
Оскільки спогади провідних діячів національно-визвольних змагань
не зупиняються на особливостях руху в окремих регіонах і подають
інформацію спорадично, то при вивченні даної проблеми
першочергове значення набувають спомини самих вільних козаків.
Деякі з цих творів були використані істориками Української
революції при написанні праць з історії вільного козацтва343, але в
історіографії, майже повністю відсутні праці, де би містився аналіз
даних джерел. У радянській історіографії взагалі цьому питанню
увага не приділялася344, а в сучасних роботах розглядаються,
здебільшого, мемуари або провідних діячів революції, або таких
вільних козаків як Я. Водяний, І. Велівченко, Ю. Тютюнник, О.
Доценко та ін.345. Отже необхідно дослідити спогади діячів
вільнокозацького руху півдня України: І. Криловецького, З. Різниківа,
Д. Лимаренка, Ів.К-о та Ф. Мелешка.
Мемуари з історії вільнокозацького руху друкувалися в таких
еміграційних виданнях, як “Український скиталець”, “За державність”,
“Літературно-Науковий Вісник”, “Календар Червоної Калини”, “Вісті
комбатанта” та ін.346, але більше всього матеріалів друкувалось на
сторінках “Українського козацтва”. Це цілком закономірно оскільки саме
цей часопис був офіційним виданням Українського Вільного Козацтва в
еміграції і став послідовником бюлетеня “Вільне козацтво”. Даний
343 Бондаренко В. Вивчення проблеми вільного козацтва у 1917 – 1918 роках за допомогою
статистичних джерел // Історичні і політологічні дослідження. – 2004. – № 2. – С. 102 – 106;
Його ж Відродження козацтва на південному заході України (1917 – 1918 рр.) // Наукові
праці історичного факультету Запорізького держаного університету. – 2004. – Вип. XVIII. – С.
117 – 122; Лободаєв В. Українське Вільне козацтво (1917 – 1918 рр.).: Автореф. дис. ...канд.
іст. наук. – К., 2001. – 20 с. та ін.
344 Стрельский Г. Мемуары как источник изучения истории Великого октября на Украине. –
К., 1978. – 136 с.
345 Каліберда Ю. Вільне козацтво України у спогадах сучасників // Військо України. – 1997. –
№ 3/4. – С. 48 – 49; Малик А. Мемуари як джерело до історії української революції (березень
1917 – квітень 1918 рр.). – Львів, 1999. – 74 с; Його ж. Мемуари як джерело до історії
української революції (березень 1917 – квітень 1918 рр.).: Автореф. дис. ...канд. іст. наук. –
Львів, 1999. – 20.
346 Каліберда Ю. Вільне козацтво України у спогадах сучасників // Військо України. – 1997. –
№ 3/4. – С. 48.
105
часопис містив у собі не лише матеріали з історії національно-визвольних
змагань, але й висвітлював розвиток тогочасного козацтва, подавав
інформацію про діяльність козацьких станиць усього світу: Австралії,
Німеччини, США тощо.
Виходити журнал почав у 1964 р. До 1970 р. він видавався не
періодично та малим накладом, але в 1973 р. його наклад вже становив
1000 примірників. Взагалі існування цього журналу можна умовно
розділити на 2 періоди. Перший – з 1964 по 1980 рр., коли часопис
видавався в Чікаго. Саме тоді у квартальнику друкувалося найбільше
матеріалів з історії вільнокозацького руху. Сприяв цьому редактор
«Українського козацтва» в 1968 – 1980 рр. Антін Кущинський, який сам
належав до вільного козацтва й залишив на сторінках часопису свої
спомини347. З 1965 р. він був обраний генеральним писарем, а з 1971 р.
військовим отаманом Українського Вільного Козацтва. В цей час
редколегія навіть зверталася до своїх читачів з проханням надсилати
матеріали з історії національно-визвольних змагань: “Тоді ж, Дорогі
Побратими члени УВК і наші щирі Прихильники, пишіть свої спогади і
присилайте нам та послужіть тим самим Українській Історії про
невмирущість Козацької Ідеї та про Визвольну боротьбу України новітніх
часів”348. Через фінансові труднощі квартальник у 1980 р. закрився. Ще
одним фактором, було те, що редактори були достатньо похилого віку й
їм було складно працювати. Другий період видання “Українського
козацтва” почався з 1982 року, коли квартальник був відновлений і
почав виходити в Торонто. В цей час змінюється склад редколегії:
головним редактором стає П. Коршун-Федоренко, а з – 1983 р. М. Гута. В
цей період кількість матеріалів по історії вільного козацтва значно
зменшилася.
У 1973 р. були надруковані спогади Іларіона Криловецького. До
цього вони виходили у 10 збірнику видання “За державність”.
Починаються спогади так: “Покинувши власне село, я на власному
коні поїхав на Катеринославщину добровільно вступив до вільного
козацтва як козак кінного загону”349. Командиром цього формування
був отаман Павло Чорниця, а його штаб знаходився на станції
Лозовій. Автор не називає часу свого вступу до товариства, але
можна припустити, що І. Криловецький влився до лав вільного
козацтва вже під час його збройної боротьби з більшовиками,
оскільки, по-перше, нічого не було сказано про розвиток організації в
мирний час, а по-друге, автор писав, що з більшовиками вони
боролися разом з німцями, а як відомо, навесні 1918 р. вільні козаки
разом з німецькими військами визволяли Катеринославську губернію
від більшовиків. Те, що І. Криловецький писав про боротьбу з
347 Кущинський А. “Літаюча сотня” УВК в Кременчуці (Спомин) // Українське
козацтво. – 1972. – Ч. 2. – С. 20 – 24.
348 Від редакції “УК” // Українське козацтво. – 1974. – Ч. 1. – С. 49.
349 Криловецький І. Мої спогади з часів збройної визвольної боротьби // Українське
козацтво. – 1973. – Ч. 1 – 2. – С. 8.
106
анархічними бандами Н.Махно, дає нам змогу стверджувати, що
знаходився він у лавах козацтва і під час гетьманату П.
Скоропадського. Підтверджує це і подальший опис служби І.
Криловецького, але вже в Чорноморському коші, під час якої в грудні
був забитий Павло Чорниця. Після поразки цієї частини, козак
влився до Запорозької Січі отамана Божка350. Скоріш за все автор
належав до Катеринославського коша, який очолював М.
Омелянович-Павленко. За свідченням І. Мазепи ця частина
нараховувала близько 2000 козаків, значна частина яких входила до
вільнокозацької організації під час Центральної Ради351.
У 1963 р. на науковій конференції НТШ в Нью-Йорку пролунала
доповідь члена вільнокозацького товариства Херсонщини, голови
Генеральної Управи УВК Фотія Мелешка. Через рік звукозапис цієї
промови був надрукований в бюлетені “Вільне козацтво”. У 1974 і
1980 рр. Ці спогади вийшли на шпальтах “Українського козацтва”.
Перед тим як викладати події, пов’язані з вільнокозацьким рухом
в Глодосах, автор коротко охарактеризував розвиток національно-
визвольного руху в Україні протягом революційних подій 1917 – 1918
рр. та січневі вибори до Установчих зборів, на яких отримали
перемогу українські партії352.
Організатором козацтва в Глодосах став вчитель Ілько
Бондаренко. Автор спогадів не називає точну дату заснування
товариства, але нам відомо, що вже наприкінці 1917 р. при ньому
існувала Козацька Стратегічна Рада, яка складалася з 8 осіб. Ф.
Мелешко зазначав, що організація глодосівського вільнокозацького
товариства відбувалася на основі статуту, розробленого І. Луценком.
Оскільки дуже сильно відчувався брак зброї в товаристві, то було
вирішено відрядити за нею до Києва І. Бондаренка та В. Бодора. В.
Винниченко поставився до делегації з підозрою, але зброю видав.
Серед перших дій організації було роззброєння злочинних елементів
та наведення спокою у селі. Також вільні козаки відібрали збіжжя,
корів та коней, реквізованих у місцевого поміщика. Ці дії не можна
трактувати як антисоціалістичні та консервативні, оскільки відібране
майно не було віддане власнику, а зберігалося до рішення влади353.
Це говорить про підтримку глодосівським товариством української
влади та намагання зберігати порядок та законність в селі.
Вільне козацтво активно роззброювало військові частини, які
поверталися з фронту додому. Серед трофеїв товариства були не
лише коні та зброя, але й друкарські машинки, телеграфні та
телефонні апарати. Після захоплення влади в Єлисаветграді
350 Там само. – С. 8-9.
351 Мазепа І. Україна в огні і бурі революції (1917 – 1921). – К., 2003. – С. 63.
352 Мелешко Ф. Вільне козацтво 1917 – 1918 років (Спогади з Глодосів) // Українське
козацтво. – 1980. – Ч. 3 -4. – С. 20-21.
353 Мелешко Ф. Українське вільне козацтво в Глодосах // Українське козацтво. –
1974. – Ч. 2. – С.36.
107
більшовики почали вимагати від вільнокозацької організації
роззброєння та перейменування у “Глодоську червону бойову
дружину”. У відповідь на це І. Бондаренко з відділом козаків захопив
у полон у м. Марковому 25 більшовиків на чолі з комісаром
Синявським. 17 лютого більшовики розпочали наступ на
Новоукраїнку, який був відбитий Глодосівським вільним козацтвом.
У полон потрапило майже 50 більшовиків354. У цьому бою козаки
витратили багато набоїв, тому перед другим наступом на
Новоукраїнку було вирішено послати за ними до Ю. Тютюнника в
Звенигородку355. Тобто можна стверджувати, що в звенигородському
повіті під час українсько-російської війни існував своєрідний
координаційний центр вільнокозацького руху. Підтверджує це в
своїх спогадах і сам Юртик (псевдонім Ю. Тютюнника)356. Далі Ф.
Мелешко розповідав про достатньо цікавий випадок у збройній
боротьбі з більшовиками. Коли вільне козацтво дізналося, що М.
Муравйов з великими силами буде наступати на Глодоси, то
евакуювалося. Тоді Ф. Мелешко вирішив за допомогою
телефонограми виправити ситуацію: він надіслав до Новоукраїнки,
де в цей час перебували більшовики, інформацію, що наступного дня
до міста прибудуть українсько-німецькі війська і відповідно
необхідно приготувати помешкання для розташування 8000 піших
частин, 1000 вершників, 12-ї кулеметної команди та чотирьох
гарматних батарей. Ця військова хитрість вдалася і похід М.
Муравйова до Глодосів так і не відбувся357.
Вже 6 березня глодоське вільне козацтво вирушило на Адабаш.
Коли німецькі частини чекали підкріплення, вільні козаки самотужки
захопили станцію. Наступного дня пішов у розвідку й був забитий
начальник штабу вільного козацтва Марківської, Глодоської та
Добровеличківської волостей Ілько Бондаренко. Ф. Мелешко,
описуючи цей епізод, відмічав хоробрість більшовиків, які змогли під
шаленим кулеметним вогнем відчепити від паротягу декілька вагонів
з гарматами та довезти їх до своїх позицій. Поки до Новоукраїнки
підійшли всі німецькі війська, почався наступ, внаслідок якого
більшовики були розбиті. Вже тоді Ф. Мелешко почав ставитися до
німців зпобоюванням: “Вперше тоді мимоволі промайнула в мене
думка: - “та невже оце німці виконують потребу і волю нашого
народу? Невже оце німецька армія звільняє Україну від большевиків,
щоб потім нам її повернути?”. І логічна відповідь сама собою
напрошувалась: … “ні, це німці роблять для себе, а не для нас, не для
добра України”358. Після бою відбулися похорони І. Бондаренка.
354 Там само. – С. 37 – 38.
355 Мелешко Ф. Вільне козацтво 1917 – 1918 років (Спогади з Глодосів).– С. 21.
356 Юртик Г. Звенигородський кіш вільного козацтва // Млиновецький Р. Нариси з
історії українських визвольних змагань 1917 – 1918 рр. – Торонто, 1970. – С. 430.
357 Мелешко Ф. Вільне козацтво 1917 – 1918 років (Спогади з Глодосів). – С. 21 - 23.
358 Там само. – С. 27.
108
Оскільки він не був військовим, виникає питання, чому ж його було
обрано керівником штабу, хоча були люди з відповідним досвідом. Ф.
Мелешко писав, що він мав неабиякі організаційні здібності та хист
доповідача й публіциста. Скоріш за все це і було причиною обрання І.
Бондаренка на дану посаду. Після цього не можна не погодитися з І.
Луценком, який зазначав, що необхідно затверджувати обраних осіб,
оскільки ради в цих питаннях могли бути не компетентними359.
Наступні матеріали з розвитку вільного козацтва на півдні
України, а саме в Катеринославській губернії, подав сотник
Українського Вільного Козацтва, голова філії Українських
комбатантів у Греноблі Ф. Різників. Скоріш за все дані матеріали
друкувалися вперше, оскільки були відсутні посилання на джерело,
як це було з іншими споминами. Хоча за викладеним не можна
сказати, що він безпосередньо належав до товариства, але він, по-перше,
походив з цієї місцевості, де розгорталося вільне козацтво, про що писав
у спогадах, а, по-друге, описував подробиці історії організації даного
регіону, які відсутні в літературі та інших джерелах, що й дає підстави
вважати його очевидцем описуваних подій. Щодо часу заснування
товариства, автор скоріш за все помилився. Він писав, що вільне
козацтво було створене після двох – трьох місяців революції, тобто в
травні – червні 1917 р.360. Це викликає певний сумнів, оскільки за
свідченнями історика В. Бондаренка, козацтво постало на
Катеринославщині дещо пізніше361. В повіті організаторами стали
український діяч Сторубель, який походив з Манциловки (вірогідно
Мануїлівки), та його помічник селянин Язиковський з села Підгородне.
За їх ініціативою вільнокозацький рух поширився по території всього
повіту. В самому місті організатором козацтва став молодий син
фельдшера Денис Гавриленко. За свідченням Ф. Різниківа до
товариства, здебільшого, вступала молодь. Вільні козаки не були
найзаможнішими селянами, оскільки автор зазначає, що лише невелика
їх частина мала власних коней. Вони охороняли банки, боролися з
анархією та злочинністю, тобто виконували міліційні функції, що було
притаманно вільнокозацьким товариствам по всій Україні. Під час
проголошення четвертого універсалу Центральної Ради новомосковське
вільне козацтво маніфестувало біля православного собору і присягнуло
на вірність Україні. Під час збройної боротьби за Київ вільні козаки
вирушили до столиці, але наказом Голубовича були повернені додому.
Дані спогади дають нам можливість персоналізувати вільних козаків
Катеринославщини, окрім відомих ватажків братів Горобців, автор
називав наступних членів товариства: Гейко, Свердло, Гавриленко,
Шинкаренко, Руденко. Також З. Різників писав, що вільне козацтво
359 Рідний курінь (Одеса). – 1917. – 30 жовтня.
360 Різників З. З історії У. В. К. в Новомосковському повіті //Українське козацтво. –
1978. – Ч. 1-2. – С. 31.
361Бондаренко В. Г. Відродження козацтва на Катеринославщині (серпень-листопад
1917 року) // Ресурс доступу: www.cossackdom.com
109
продовжувало боротьбу в інших частинах української армії, а також у
повстанських загонах362.
Ще одні цінні спогади залишив автор, який підписався як Ів. К-о.
На жаль, повне його прізвище нам не відомо. Як і спомини Ф.
Різниківа, дані матеріали також скоріш за все друкувалися вперше.
Перед викладанням історії вільнокозацького товариства автор
намагався коротко розповісти про занепад Війська Запорозького, яке
він до речі називав республікою, скасування Запорозької Січі та
переселення козаків на Кубань. Він зазначав, що хоча в ХІХ ст.
затихло політичне та культурне життя, але “між народом жили світлі
згадки про славне минуле”363. Таким чином, що вільне козацтво 1917
– 1918 рр. стало наступником попередніх козацьких формувань.
Ів. К-о під час війни служив телеграфістом на Буковині і лише в
липні 1917 р. повернувся додому на станцію Помошна. Там в цей час, за
його свідченнями, дезертири, в тому числі й організовані більшовиками у
групи, тероризували і грабували заможне селянство. Тому вже в жовтні
місцеве населення почало організовувати вільне козацтво, яке мало нести
міліційну службу. На зборах залізничних робітників помічник начальника
станції Скляренко говорив про необхідність створення вільнокозацької
організації. Автор спогадів свідчив, що лише за один вечір до лав
товариства записалося біля 80% усіх робітників станції. Зброю козаки
здобували відбираючи її у дезертирів.
На початку 1918 р. вільні козаки станції Помошна виїхали до
Києва. Розташовувалися вони на Нікольській вулиці, а на чолі сотні
стояв полковник Бондаренко. Козацтво займалося обороною
залізниці, складів і вагонів. Але одного разу сотня на чолі з
Скляренком направились до Гомеля, де вони охороняли будинок в
якому самі й жили. Через два – три тижні вільні козаки повернулись
знову до Києва. Там вони вже застали гетьманат364. Це дає дає
можливість дійти висновку, що приїхало вільне козацтво станції
Помішної до Києва вже після вступу до столиці українських та
німецьких військ і визволення міста від більшовиків. Підтверджує це
і те, що серед сотень вільного козацтва, які брали участь у січневих
боях з більшовиками окрім київського вільнокозацького товариства
були лише катеринославське та рівненське365. Одразу ж після
прибуття вільні козаки були роззброєні. Згодом їх усіх записали до 1-
го Українського полку залізничників, але значна частина товариства
виїхала додому. Закінчуються спогади на тому, що автор зі своїми
товаришами на початку січня 1919 р. виїжджає до Києва і потрапляє
362 Різників З. З історії У. В. К. в Новомосковському повіті. – С. 31.
363 К-о Ів. Відродження козацтва на Херсонщині //Українське козацтво. – 1979. – Ч.6. – С. 12.
364 Там само. – С. 13 – 14.
365 Тинченко Я. Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917 – березень
1918). – Київ-Львів, 1996. – С. 238.
110
до лікарні. Там же Ів. К-о отримав звістку, що місто захопили
більшовики366.
У 1979 р. на шпальтах “Українського козацтва” вже після смерті
автора з’явилися спогади Данила Лимаренка. У самому квартальнику
було зазначено, що ця праця була написана ще у 1962 р. і тоді ж
вийшла у “Бюлетені Союзу Бувших Українських Вояків в Канаді”367.
На початку Д. Лимаренко намагався роз’яснити з якою метою він
надав дані спогади. Він зазначав, що досі у мемуаристиці не має
навіть згадок про Південно-західний кіш вільного козацтва, тому й
вирішив заповнити цю прогалину й віддати пошану тим, хто
“приклав своїх рук до його творення і тим, хто там був і пізніше в
інших частинах може поліг на полі слави”368. Автор писав, що у
Ревуцькому (Добровеличківка) вважали ініціатором заснування вільного
козацтва Симона Петлюру. Щодо цієї тези, то скоріш за все це
спричинила діяльність УГВК, який надсилав циркуляри у різні регіони
України щодо інформації по заснуванню вільного козацтва369, а головою
даного органу саме і був С. Петлюра. Д. Лимаренко не дає нам точної
дати заснування вільнокозацької організації, але зазначає, що коли він
прибув до Ревуцького 26 грудня, то товариство вже існувало. Також
діяло вільне козацтво в Глодосах на чолі з Бондаренком і в Марковій на
чолі з Новицьким, який до того ж був отаманом усього коша. Того ж
вечора Д. Лимаренко потрапив до зібрання Добровеличківського куреня
вільного козацтва, де його отаман Дмитро Хорунжий дав присягу на
вірність УНР: “Від імені Добровеличківського куреня Вільного Козацтва
оголошую вірність і послух Українській Народній Республіці. Присягаємо,
що будемо боронити нашу державу від усіх її ворогів: чи то зовнішніх, чи
внутрішніх. Для підтримки її ми завжди готові віддати все наше майно,
а коли буде потрібно, то й життя»370. Ця промова дуже сильно вразила
автора і того ж вечора він записався до товариства. Д. Лимаренко
зазначав, що не вся молодь вступила до лав козацтва, бо більшість його
членів входили до “Просвіти”371. Необхідно зазначити про певний зв'язок
цих організацій, оскільки не лише “Просвіта” давала основу для
вільнокозацького товариства, але й сама громада вільних козаків за
програмним документом “Про організацію вільного козацтва війська
366 К-о Ів. Відродження козацтва на Херсонщині. – С. 14.
367 Лимаренко Д. Південно-Західний кіш вільного козацтва // Українське козацтво. –
1979. – Ч. 3 – 4. – С. 43.
368 Там само.
369 Циркуляр відділу формування Вільного козацтва УГВК // Український
національно-визвольний рух (березень – листопад 1917 року): Документи і матеріали.
– К., 2003. – С. 676 – 677; Відповідь Семиполківського волвиконкому на запит УГВК
про створення Вільного козацтва //Там само. – К., 2003. – С. 710.
370 Лимаренко Д. Південно-Західний кіш вільного козацтва // Українське козацтво. –
1979. – Ч. 3-4. – С. 44.
371 Там само.
111
Запорожського Низового” повинна була або прилучитися до “Просвіти”,
або її заснувати372.
Курінь поділявся на дві сотні: пішу на чолі з учнем військово-
фельдшерської школи Шевченком (120 козаків) та кінну, якою керував
Нестеренко (30 вершників). У курені були старшини: І. Журжа, Є.
Повитчаний, Г. Нестеренко. Вони вважалися інструкторами та мали
навчати козаків військовій справі. Вільні козаки Добровеличківського
куреня роззброювали військові частини, які проходили через дану
місцевість. При чому автор писав, що козаки забирали лише зброю, а
коней та харчі залишали воякам. Необхідно відмітити, що вільне козацтво
достатньо своєрідно розуміло свої повноваження та функції. Д. Лимаренко
зазначав, що жителі як Добровеличківської, так і інших волостей
перебували під опікою вільного козацтва: “Селяни спокійно гнали самогон і
гуляли, як ніколи раніше. Шлюбів цієї зими було удвічі більше, як бувало
іншим часом. Не існувало й контролю пересування: кожен міг собі їхати
куди хотів”373. На Київщині саме на вільне козацтво покладали надію, як
на силу, що протистоятиме пияцтву та незаконному виробництву
алкоголю374. Тобто в даному випадку вільні козаки робили те, з чим
повинні були суворо боротися.
Необхідно зазначити, що вільне козацтво, яке звинувачували в
антисемітизмі375, у Ревуцькому навпаки захищало єврейське
населення. Так, злочинцям, які пограбували родину євреїв суд
вільнокозацького товариства призначив смертний вирок376.
Добровеличківський, Марківський та Глодоський курені разом з
німцями брали участь у військовій операції проти більшовиків на
станції Новоукраїнка. Кошова кіннота (до 50 шабель) охороняла ліве
крило війська, а піші козаки захищали правий фланг. Бій звісно
закінчився на користь українсько-німецьких сил. Вже тоді, як писав
Д. Лимаренко, вільні козаки витлумачили прихід німців не як
союзників, а як завойовників, які вважають Україну своєю землею.
Дійсно, невдовзі саме німці роззброїли Добровеличківський курень
вільного козацтва. Д. Лимаренко писав, що розформували також і
Марківський відділ, а його отамана Новицького вбили. На цьому
боротьба вільних козаків не припинилася. Під час протигетьманських
повстань близько 40 колишніх членів вільнокозацького товариства
під проводом Івана Шевченка приєдналися до куреня смерті отамана
Козубського, а навесні 1920 р. частина південно-західного коша
створила 6-й курінь Низових запорожців 1-ї Запорозької дивізії.
372 Рідний курінь (Одеса). – 1917. – 17 грудня.
373 Лимаренко Д. Південно-Західний кіш вільного козацтва. – С. 45.
374 Звіт про III Київський губернський український з’їзд // Український національно-
визвольний рух (березень-листопад 1917 року): Документи і матеріали. – К., 2003. – С. 894.
375 Чериковер И. Антисемитизм и погромы на Украине в период Центральной Рады и
Гетьманата // Революция на Украине по мемуарах белых. – К., 1990. – С. 242.
376 Лимаренко Д. Південно-Західний кіш вільного козацтва. – С. 45-46.
112
Таким чином, на сторінках “Українського козацтва” завдяки його
головному редактору А. Кущинському протягом 1970-х рр. Друкувалося
багато різноманітного матеріалу з історії вільного козацтва. Значну їх
частину становили спогади вільних козаків півдня України Іларіона
Криловецького, Дмитра Лимаренка, Захарія Різниківа та Ів. К-о, які є
цінним джерелом для дослідження історії вільнокозацького руху в
Херсонській та Катеринославській губерніях. Хоча спогади відрізняються
суб’єктивністю та містять деякі неточності, але за їх допомогою можна
приблизно установити чисельність, склад, дату заснування, діяльність,
участь у боротьбі з більшовиками та специфічні риси розвитку товариств
на півдні України, а також персоналізувати ватажків осередків
організації. Залучені мемуари можуть бути використані і при вивченні
світогляду пересічних українців, які брали участь у національно-
визвольних змаганнях 1917 – 1921 рр.
Yevgen Djumyga
The Southern Ukraine Free Cossacks’ memories on the pages
of “Ukrainian Cossackdom”
In article the Southern Ukraine Free Cossacks’ memories which were published
in emigrant edition “Ukrainian Cossackdom” during 1970 – 1980 years are
considered. Free Cossacks detachments of Cherson and Katerinoslav provinces, their
emergence, social base, activity and participation in the war of UNR against Soviet
Russia are analyzes.
УДК 94(477):355.01:159.95
Тетяна Тхоржевська,
Любов Якімінська
“ЗАГАЛЬНОВІЙСЬКОВІ” ЦІННІСНІ ОРІЄНТАЦІЇ
В УКРАЇНСЬКІЙ КОЗАЦЬКІЙ ТРАДИЦІЇ
У статті розглянуто ціннісні орієнтації специфічних соціальних
угруповань – “людей, що воюють”; проведено аналіз їхньої актуалізації в
соціокультурному просторі середньовічного українського козацтва.
Однією із ознак розвитку суспільної свідомості, а також
показником адаптованості до існуючих умов життєдіяльності, як
окремої соціальної верстви, так і соціуму в цілому, є притаманна їм
система цінностей, яка відображає особливості світосприйняття і є
головним чинником формування психоповедінкової моделі певної
спільноти. Таким чином, для того, щоб окреслити історичний
портрет козацтва як соціокультурного феномену необхідно
дослідити весь спектр бажань і устремлінь, цілей і проектів,
нормативів поведінки, ідейних переконань тощо, які
концентруються в системі ціннісних орієнтацій.
Метою даного дослідження є простежити актуалізацію ціннісних
орієнтацій, властивих воєнним угрупованням, в соціокультурному
|