Битва під Конотопом (історико-краєзнавче есе)
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Ніжинська старовина |
|---|---|
| Дата: | 2008 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20726 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Битва під Конотопом (історико-краєзнавче есе) / І. Лисий // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2008. — Вип. 6(9). — С. 191-201. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859996160531365888 |
|---|---|
| author | Лисий, І. |
| author_facet | Лисий, І. |
| citation_txt | Битва під Конотопом (історико-краєзнавче есе) / І. Лисий // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2008. — Вип. 6(9). — С. 191-201. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Ніжинська старовина |
| first_indexed | 2025-12-07T16:34:28Z |
| format | Article |
| fulltext |
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
191
Н I Ж И Н С Ь К А
С Т А Р О В И Н А
В и п . 6 ( 9 )
Н I ж и н
2 0 0 8
КРАЄЗНАВЧА МОЗАЇКА
Іван ЛИСИЙ
(Конотоп)
Битва під Конотопом
(історико-краєзнавче есе)
І. УКРАЇНСЬКА ДЕМОКРАТІЯ ДО ХVІІ СТ.
Українцям-русичам від найдавніших часів доводилось жити
в екстремальних умовах із небезпечними сусідами зі Сходу та
Півночі. Через Україну-Русь пролягали важливі торгово-
стратегічні шляхи по Дніпру і суходолу, – це “шлях із варягів у
греки” по Дніпру, “Муравський шлях” із Криму через Харків-
щину з його східними та західними відгалуженнями та “шов-
ковий шлях” з Європи на Схід до Китаю та Індії.
Ніхто не знав, коли і скільки посуне торгових валок і в якому
напрямку. Кожна валка мала свої загони самозахисту. Кожний
сухопутний чумак-торговець чи судноплавний гість був
одночасно і торговою людиною, і добре озброєним воїном.
При певних умовах він був чемним крамарем, а інколи й
грабіжником, що захоплював добро місцевих людей і певних
пунктів на своєму шляху та збирав данину.
У таких умовах місцевим жителям доводилося бути завжди
напоготові, мати боєздатні загони самоохорони з досвідчених,
хоробрих воїнів і з ватажками, здатними приймати блискавичні
правильні рішення. Ватажками загонів обирали сильних, хоро-
брих, мудрих, досвідчених і некорисливих осіб, авторитет яких
був незаперечним. У руках ватажка, як правило, зосереджува-
лась і цивільна, і звичаєво-судова влада. Родовитість і багатст-
во до уваги не брались. Ось тут і починається український мен-
талітет – нетерпимість до зажерливих родовитих та владних
нездарностей. Ватажок тримався при владі за згодою віча пле-
мені чи роду доти, доки він своїми діями виправдовував довіру
одноплеменців. Ось така демократія в Середньому Подніпров’ї
і Запорізькій Січі збереглась аж до кінця XVII ст. Завзятими
прихильниками її були народні низи.
Нові суспільно-економічні відносини на Півдні України
прискорили розвиток виробничих відносин. Відсутність
кріпаччини, застосування вільнонайманої праці на території сі-
чових паланок створювали і нову адміністративно-військову
адміністрацію – “Козацьку республіку” на січових просторах.
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
192
Січ – це не тільки козацький гарнізон на тому чи іншому острові Дніпра. Це нова вій-
ськово-виробнича організація українського народу на вільних Запорізьких землях.
Паланки забезпечували Січ усім необхідним. Зовнішні закупки січовиків зводились
до мінімуму. На Січі дбали про виробництво зброї, виготовляли гармати, виготовляли
порох на “майданах”, розвивали конярство, вівчарство, скотарство, ткацтво, гончарс-
тво, рибальство, шевство, кравецтво, чинбарство, заохочували цивільну та військову
освіту. Не закріпивши свою цивільну освіту, набуту будь-де, січовою, українцеві годі
було сподіватись посісти посаду навіть сотника.
Виготовлення гармат на території Інгулецької та Самарської паланок, де були вікові-
чні праліси та залізо-марганцеві руди, привело козаків шляхом спроб і помилок до за-
початкування використання реактивної дії гарматних жерл при штурмі фортець. Залп
пакету жерл гармат розносив на друзки ворота брам будь-якої фортеці. Сагайдачний,
Хмельницький, Сірко й інші отамани січовиків брали штурмом такі фортеці, які були
не під силу навченій армії європейських монархів. Силу козаків Сагайдачного, Хмель-
ницького, Сірка, Виговського, Богуна, Кривоноса та інших знали в Криму, Туреччині,
Франції, Іспанії та Московії. Французи роками не могли взяти Дюнкерка, а Сірко здо-
був його за одну ніч. У Барселоні ще й досі існує заборона вживати ім’я Івана Сірка.
Нове вільне козацьке суспільство породило і нову прогресивну стратегію й тактику,
властиву розумові вільної людини. Жодна підневільна кріпосницька армія не могла
зрівнятися з козацькою, бо кожен козак у бою усвідомлював свою мету, не був скутий
у своїх діях, був підготовлений до бою на основі передової тактики, мав право на іні-
ціативу та командне зростання. Козаки Сагайдачного, Хмельницького, Сірка, Доро-
шенка, Виговського та інших дивували всю феодальну Європу та Туреччину, які були
охоплені страхом поширення козацьких республіканських основ на їхні держави. Са-
ме на Україні формувались передумови республіканської конституції Пилипа Орлика,
майже на сто років випередивши конституції США та Франції. Проте успіхи козакам
давалися нелегко. Вони їм коштували великого поту, зусиль і крові у боротьбі з чу-
жинцями і не менших зусиль доводилось витрачати на боротьбу зі своєю зрадливою
дрібною й великою козацькою старшиною, що мала на меті лише корисливі інтереси.
Найвизначнішим наступником Б.Хмельницького в усіх відношеннях був Іван Оста-
пович Виговський, але на його українському державотворчому шляху стала зажерли-
ва й обмежена козацька старшина. Її дуже не влаштовували традиційні козацькі звичаї
та непослух бунтівливих селян. Козацька старшина більше дбала про свої інтереси,
нехтуючи елементарними інтересами селян та міщан. Старшина не могла сама упора-
тись зі своїми волелюбними селянами, а тому шукала підтримки у коронованих осіб
та їхніх емісарів в Україні.
Ось така древня демократія на Україні кінця XVII ст. як хворий зуб чи скалка у п’яті
мордувала Польщу, Московію та Туреччину. Козацька республіка Україна була на за-
ваді Польщі – укріпитися на просторах від Балтики до Чорного моря, Туреччині – за-
воювати Європу, а Московії – захопити Босфор, Дарданелли, Близький Схід з Єрусали-
мом та Балканами, і створити над імперію – “Третій Рим”. Всі монархи Європи і Порта
були єдині проти України, бо вона загрожувала їхній феодально-кріпосницькій системі.
Б. Хмельницький, І. Виговський, а потім і І. Мазепа розуміли це і руйнували анти-
українські союзи та силою зброї відбивалися від зовнішніх ворогів, граючи на їхніх
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
193
протиріччях. Найкраще це вдавалось Б. Хмельницькому та його писареві
І. Виговському. Але надто були нерівні сили гетьманів і вузьке коло українських пат-
ріотів у гетьманському оточенні та велика кількість обмеженої козацької старшини,
яку стримувала лише тверда рука Б. Хмельницького.
За свого життя Б. Хмельницький своєчасно не подбав про свого наступника і народ
про це нічого не знав. Раптова смерть Богдана (чи отруєння?) збентежила генеральну
старшину, в більшості його родичів. Почалась гризня за владу, бо гетьманський ранг
обчислювався у сто тисяч дворів посполитих селян по всій Україні. Кожен вважав се-
бе найдостойнішим претендентом на гетьманську булаву.
ІІ. ТВОРЦІ “ВЕЛИКОЇ РУЇНИ”
Достойнійшими за І. Виговського вважали себе М. Пушкар, П. Тетеря, І. Безпалий
та інші. Вони увсебіч вели інтриги проти нього своїми доносами королю та цареві, їх-
ні доноси були підставою для Варшави та Москви втручатися в українські справи. Не
на висоті виявився й Іван Сірко з Запорізьким Кошем у справах захисту української
державності. Спільними зусиллями вони й унеможливили спроби І.Виговського ство-
рити міцну Українську державу.
Козацька старшина власними силами не могла тримати в покорі свій народ, який не
хотів ні польського холопства, ні московського рабського кріпацтва, ні турецького га-
ремно-галерного ісламу, а хотів вільного козацького ладу. Старшина почала шукати
підтримки своїх привілеїв і влади над своїм народом – хто в Москві, хто в Варшаві чи
Стамбулі. Міжусобна гризня старшини обезкровила Україну і перетворила її на “Ве-
лику Руїну”. Тоді говорили: “Від Богдана до Івана (Мазепи) не було гетьмана” (1657-
1687 роки). Міжусобну старшинську колотнечу найпідліше використовували Польща
з російським царатом.
З усіх наступників Б. Хмельницького найбільше виділявся інтелектом, освітою, хи-
трістю, військовим талантом та дипломатичністю І.Виговський. Саме його і хотів ба-
чити при своєму синові Юркові консультантом Б.Хмельницький. Проте, чорна зазд-
рість та інтриги П. Тетері, М. Пушкаря, І. Безпалого, П. Апостола, М. Ханенка,
І. Брюховецького та інших польсько-московських прихильників унеможливила спро-
би І. Виговського створити міцну Українську державу. Російський царат через
В. Шереметьєва, О. Трубецького, Г. Ромодановського та С. Пожарського хотів обма-
ном заарештувати гетьмана І.Виговського та звести нанівець демократичні основи на
Україні, але І. Виговському ці підлі наміри стали відомі. В яких же умовах заварюва-
лись ці інтриги московського царату?
ІІІ. ЛІТОПИСИ ПРО ПОГОДУ В XVII СТ.
Кліматичні зміни в Європі почалися ще в четвертичному періоді палеоліту. Причи-
ни похолодання різні, але найголовніші з них – катаклізми, що відбулися в космічних
просторах, через які пролягала орбіта Землі.
Згідно вітчизняних літописів, регіональні похолодання були частими явищами. Так хо-
лодними були зими і весни 1605–1615 років (десятирічний цикл). Дуже холодними були
зими і дощові літа в 1657 і 1658 роках. Холодні та дощові поліття змінювалися посухами
та навалою сарани. Так у 1683 р. вдруге зацвіли дерева (дані Мазуринського літопису).
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
194
У 1653 р. дуже постраждав південь Московії від дощових злив і градобоїв (Брянськ-
Севськ-Вороніж). У 1657 р. Московію знову спіткали великі зливи та градобої, перед
початком яких у високих широтах вся небесна сфера палала різноколірним північним
сяйвом (“знамение небесное к беде и пожарам”). У 1658 р. Московію знову спіткала
холодна зима з хуртовинами та посушливим літом. Така ж сама погода в Московії бу-
ла і 1659 р. із затяжними зливами, градобоєм та нашестям сарани. В Московії почався
голод. Купці й монастирі мали запаси хліба, але приховували його для згвинчування
цін та закабалення простолюдинів. У 1659 р. холодна зима та недороди спіткали й
Україну, але у меншій мірі Полісся та лісостеп Конотопщини.
Голод у Московії викликав заворушення селян, розбої та грабежі на дорогах. Моск-
ва теж була оточена юрбами голодного люду. Царат із боярською Думою вирішив по-
правити свої труднощі за рахунок України, посиливши експансію до чорноморського
узбережжя. Царат почав формування армії з розбійних загонів для ліквідації козаць-
кого самоврядування на Україні. Одночасно він вів підступні інтриги на Україні, за-
лучаючи на свій бік лестощами та обіцянками зрадливу промосковську старшину.
Від своїх розвідників із перехоплених листів до В. Шереметьева та О. Трубецького
І. Виговський своєчасно довідався, що його хочуть заарештувати. Проте, він продов-
жує люб’язну переписку з царем та московськими воєводами, щоб виграти час, доки
знайде нових спільників у особі татар, польських добровільних загонів гусар і затяж-
них (найманих) загонів сербів та молдаван. Московські воєводи переважали
І. Виговського кількістю своїх воїнів, але це зборище грабіжників було неповоротке,
погано озброєне і – що гірше – навчене військовій справі як мистецтву.
І. Виговський повільно наближався з Чигирина до Біловежжя Ніжинщини, обравши
свій ранговий маєток Крупичполе як ставку та центр збору й навчання загонів своїх
козаків, тримаючи в невіданні московитів про свої сили. Проливні дощі та розбагню-
чений степ заважали рухові обозів із продовольством та гуртами худоби й коней, але
кожен козак-кіннотник мав свої недоторкані запаси. Регіон Біловежжя І. Виговський
використав для поповнення своїх запасів солоної риби, худоби, сіна, пшона, гречаної
крупи, хліба та озброєння. Як тільки припинились дощі та підсох степ, підійшли до с.
Голінки татари, І. Виговський на настійливе прохання ніжинського полковника та на-
казного гетьмана Г. Гуляницького про допомогу, рушив до Конотопа, а йому назу-
стріч виступив С. Пожарський із-під Конотопа. Місце вирішального бою нав’язав
С. Пожарському І. Виговський – с. Соснівку.
Моральний стан московських воїнів був на низькому рівні. Укомплектовані для гра-
бежу на Україні, вони на мали нічого святого за душею. Затуркане, залякане своїми
командирами московське “воїнство” трималось купи лише страхом. Безліч разів като-
ваний та “мічений” своїми можновладцями, московит із подивом побачив на Україні
вільного селянина, міщанина, козака, не такого як у Московії, січеного на стайнях, і
це вражало озброєного московського холопа, погіршувало його боєздатність. Такий
воїн ніколи не був надійним у бою. Затурканий кріпосний стрілець та безправний обі-
драний дворянин виявилися поганими воїнами і під Конотопом. Обеззброєну Мос-
ковську державу врятувала лише зрада продажної української козацької старшини,
яку Т. Шевченко відніс до розряду “грязі та сміття”.
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
195
Гетьман Іван Виговський
Малюнок ХУІІІ ст.
ІV. ПРОВАЛ ПАСТКИ НА ІВАНА ВИГОВСЬКОГО
Отже для арешту І.Виговського в 1659 р. в Україну було послано понад 200000 вої-
нів на чолі з воєводами О. Трубецьким, Г. Ромодановським, С. Пожарським,
С. Львовим, Ф. Куракіним, П. Скуратовим та іншими. Лише на захоплення Конотопа,
сотенного містечка Ніжинського полку, було кинуто 40000 воїнів. 70-денна облога
фортеці почалася 21 квітня. Обороною фортеці керував ніжинський полковник Григо-
рій Гуляницький.
Московські воєначальники планували узяти фортецю одним махом і відгуляти Ве-
ликодні свята, захопивши запаси міста. Але конотопчани внесли поправки в ці плани
– вони захищались мужньо з контратаками та нічними нападами на московитів під
час туманних ночей. Три ряди оборонних валів і ровів перед валами надійно захища-
ли місто. Спроби московитів засипати рови були невдалими, бо козаки цією землею за
ніч зміцнювали вали фортеці. Гарматно-лучний обстріл московитів не досягав мети, а
гармаші Конотопа вели неквапливий, але дошкульний прицільний обстріл у відповідь
по позиціях противника. Конотопчанам в обороні фортеці дуже допомагали багнисті
простори перед валами. Взимку оборонцям Конотоп-
ського замку було б набагато важче захищатися, але
О. Трубецькой був не дуже “книжен” і не читав
літописів про штурм Липецька-Конотопа ханом
Ногаєм у січні 1283 р.
Ставка О. Трубецького знаходилась за 10 км від
Конотопа в урочищі “Таборище” на південній околиці
с. Підлипного. Керівництво облогою та штурмом
фортеці проводилось за допомогою “гінців”. Письмові
команди не завжди відповідали справжній бойовій
обстановці і часто приносили атакуючим більше шко-
ди, ніж успіхів. О.Трубецькой часто не хотів відрива-
тися від “чревоугодия” та чаювання у спокійних обста-
винах із витівками “потешных робят”. Він годинами не
приймав донесень гінців, щоб не порушувати
блазнювальні вистави скоморохів.
Потерпівши невдачу біля валів Конотопської фортеці
під час штурму, О. Трубецькой та його соратники вирішили вплинути на психіку коно-
топчан. По території спалених куренів Вовкогонівки, Загребелля та Дрижчівки москов-
ське військо проводило цілоденні маятникові марші на виду у конотопчан, щоб проде-
монструвати свою велику силу. (Така “хитрість” була заснована і в 1942 р. понад Доном
біля Воронежа, щоб налякати німців великою силою: ганяли сюди-туди 569 стрілковий
полк цілу ніч. Спадщина!). Під час безглуздих маршів “потешные робяты” носили з со-
бою опудала повішених на шибеницях “козаків”, “татар” і “поляків”, а переодягнених
на козаків московитів били палицями; вони корчилися, просили пощади та закликали
конотопчан здаватися у полон. Ця скоморошня лише веселила козаків на валах. Ну як
тут не згадати “вішання” опудала І.Мазепи царем Петром І, биття його ціпками та тя-
гання вулицями Глухова. Чисто московська злобна мстивість! Особливо захоплювався
витівками “потешных робят” С. Пожарский під час свого маршу до с. Соснівки.
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
196
Довідавшись про підступні наміри ворогів, І. Виговський почав гарячково готува-
тись до відсічі московській армії. Легковажити такою небезпекою не можна було. Він
спішно зібрав віддані йому полки, домовився з кримським ханом Мехмет-Гіреєм про
допомогу, але не повідомив хану про кількість козаків, яких ще треба було перефор-
мувати та навчити до зустрічі з московитами. Гетьман домовився з керівниками поль-
ських добровільних загонів гусар А. Потоцьким, Яблоновським та Липчинським про
допомогу та спільні навчання з козаками в боротьбі з московською кіннотою в степах
Білих Веж. Гетьман найняв “затяжні” (наймані) загони сербів та молдаван для поси-
лення охорони ставки гетьмана. Своєю ставкою в Біловежжі гетьман зробив ранговий
маєток Крупичполе. Козаки посилено готувались до форсування річок у нічний час,
спорудження загатних гребель та затоплення пойми річок, де передбачалась атака на
“ворога”, та нічного форсування кіннотою обезводненої річки нижче загатної греблі.
Що це – нове у військовому мистецтві “по-Виговському” чи відгомін добре відпра-
цьованої козацької тактики минулих часів? Учбове тренування козаків на Удаї та Ос-
трі далося взнаки і виявилося занадто “мокрим” для московитів на р. Куколці, а тому
цю ганебну купіль московська та радянська історіографія замовчували 340 років, і ав-
тору цих рядків часто закидали: “Зачем ты листаешь эти грязные страницы истории?”
Одночасно козаки заготовляли худобу на свіже м’ясо, солому та в’ялену рибу, бон-
дарі робили липові діжки для тіста (рідкий хліб), заготовляли пшоно, робили вози, ку-
вали холодну зброю та багри проти кінноти, заготовляли порох та відливали кулі, ро-
били сідла та кінську збрую. Все робилось без примусу, швидко і добротно.
І. Виговський не хотів спільно з татарами переправлятись через броди річок біля
с. Голінка та М. Самбора, щоб татари не знали про справжню силу його полків і за-
лишалися на допоміжних ролях. І. Виговський остерігався, щоб Трубецькой не підку-
пив хана так, як король Казимір під Берестечком. Татари І. Виговському потрібні бу-
ли більше для повного оточення московитів під Соснівкою та полонення їх. У другій
половині червня 1659 р. І. Виговський повів свої полки від Крупичполя, Івангорода та
Білих Веж через Тиницю на Соснівку, перевіряючи їхню бойову готовність на марші.
Довідавшись про прибуття І. Виговського до с. Соснівки, О. Трубецькой припинив
штурм Конотопа і послав більшу частину своїх військ під командою С. Пожарського
теж до с. Соснівки. На допомогу С. Пожарському, як передові загони та розвідники,
були надані козаки наказного гетьмана І. Безпалого (“наказним” його зробив
Г. Ромодановський). С.Пожарський не любив І. Безпалого і нехтував його порадами.
Козаки Безпалого по дорозі до Соснівки мали кілька дрібних сутичок з розвідниками
І. Виговського. С. Пожарський наближався до с. Соснівки як на степову мисливську
прогулянку. Бездарний і зарозумілий воєначальник С. Пожарський даремно нехтував
слушними порадами свого лакузи бути обережним при зближенні з І. Виговським.
Козаки Безпалого відчули, як пильно стежать за рухом московитів розвідники Вигов-
ського, але С. Пожарський рухався не кваплячись і на степових “привалах” (перепо-
чинках) пиячив і розважався. “Потешные робяты” на привалах і на ходу влаштовува-
ли герці з ряженими “виговчиками” і “перемагали” під вигуки і регіт стрільців. Або
співали щойно створені походні шлягери:
Царь наш батюшка родной
И болярин Семеон Пожарский
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
197
Нас ведут в поход степной
Уничтожить стан татарский.
Інші колони горлопанили:
Князь Пожарский молодец удалой
Нас ведет походом.
– Куда?
– На Сосновку!
– Зачем?
– На базар!
– Что там купим?
– Самовар!
– Зачем?
– Будем ляхов, татар резать, хохлов бить!
Будем чай горячий пить!
– Ура!
Споглядаючи за цією скоморошнею, “наказний” І. Безпалий цідив крізь зуби своїм
наближеним: “Злигала нас недоля та лиха година з цими “болярами” та окольничими,
ідуть як телята на Соснівську різницю і не зважають на застереження”. Ознайомив-
шись з даними розвідки, місцевістю, взаємним розташуванням військ та місцезнахо-
дженням ставки О. Трубецького за 10 км від своїх військ, І. Виговський вигукнув:
“Бог послав нам знову Пилявці і гріх буде не повторити їх під Конотопом!”
На спільній нараді у І. Виговського було домовлено і дано вказівку козакам готува-
ти переправу на виду в Пожарського через р. Куколку, ганьбити московитів та викли-
кати їх на герць, вести голосні розмови про завтрашній ранковий бій. Друга загатна
гребля будувалась потай нижче по течії р. Куколки для заболочення соснівського та
шаповалівського русла Куколки та низини. Ця гребля зменшувала рівень води в Ку-
колці для переправи кінноти козаків і поляків під час нічної тилової атаки на війська
С. Пожарського із засідки між Соснівкою та Полівкою. Орієнтири нічної атаки вста-
новили підлипенські розвідники. Щоб не чути було тупоту коней, їм на ноги прилаш-
тували м’які “капці”. Удар наносився в обхід усіх ярів з виходом на підлипенську до-
рогу до Шаповалівки. З допомогою підлипенських провідників татари починали атаку
на світанку через Саранівське городище зі сходу, коли бій буде уже в повному розпа-
лі. Підлипенські козаки перед боєм успішно вночі відігнали коней резерву Трубецько-
го далеко в Торговицький степ, а потім передали їх І. Виговському після бою.
V . НІЧ ПЕРЕД БОЄМ
У п’ятницю, 27 червня 1659 р., воїни С. Пожарського вели активні підготовчі робо-
ти до рейду по с. Соснівці та атаки на ставку І. Виговського, хоча до ладу не знали, де
він перебуває. А гетьман ще на світанку почав особисто оглядати ліве прибережжя р.
Куколки з лозняками та вербами від загатної греблі до місця переправи через р. Куко-
лку. Загатну греблю гетьман наказав закрити перед заходом сонця, а переправу через
Куколку починати козакам опівночі по сигналу з Соснівки трьома світловими стріла-
ми. Вслід за козаками через Куколку тихо мали рухатися поляки. У визначеному місці
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
198
(урочище п’яти доріг) загони мали вишикуватися і чекати фіктивної атаки козаків із
Соснівки. По сигналу з Соснівки трьома пострілами з гармат і трьома вогневими стрі-
лами мала початись вирішальна тилова і лобова атака на табір С. Пожарського.
У другій половині дня І. Виговський інспектував татарську ділянку атаки в присут-
ності Мехмет-Гірея. Татари мали на світанку переправитись біля Саранівського горо-
дища на правий берег р. Куколки і атакувати С. Пожарського зі сходу пізнім ранком.
Татари були задоволені, на них випадав найменший тягар бою, а І. Виговський уникав
зрадливості непевних союзників.
У суботу 28 червня 1659 р. день згасав тихо і віщував погожий ранок. Сонце пере-
давало свої повноваження повновидому місяцеві. Потомлені риттям шанців та інших
укріплень московити після досить холостої юшки з солониною, про яку злословили:
“Крупина за крупиною ганяется с дубиною” та по півтарані “на рыло” і “від пуза” во-
ди з криниці, лягали горілиць просто неба й міцно засинали, теревенячи перед сном:
“Ничаво, робятушки! Завтра в Сосновке отожремси!”. В наметі С. Пожарського йшла
нарада князів-бояр і окольничих, як найкраще полонити “Івашку Виговчика” і зако-
лодженого доставити до Москви “перед ясные очи царя батюшки”. Удар планувався
на ранок, як тільки розсіється над болотом туман.
Усі спроби розвідників І. Безпалого щось розвідати удень про наміри І. Виговського
та розташування його військ не мали успіху. У вечірньо-нічні часи безпалівці тим
більш були безсилі, бо в шаповалівських зимівниках не залишилось людей – всі втек-
ли від ґвалту московитів до Соснівки.
До намету С. Пожарського покликали І. Безпалого. Наказний запропонував налаго-
дити зв’язок із Трубецьким.
– Головой отвечаешь за связь и снабжение! Собирай своих головорезов и вручи до-
несение Трубецкому! – відповів Пожарський.
Стримуючи ознаки радощів, що вирвався з-під опіки нерозважливого
С. Пожарського, добірний загін І. Безпалого мчав до с. Підлипного в урочище “Табо-
рище” (нині тракторний стан 1-го відділення радгоспу) в ставку О. Трубецького. Дрі-
бні загони татар і козаків І. Виговського уникали сутички з І. Безпалим.
Прочитавши листи С. Пожарського, та вислухавши інформацію про військову об-
становку під Соснівкою, О. Трубецькой рішуче сказав, що більше 200 обозних коней,
нав’ючених продовольством, не дасть. Під охороною сотні козаків І. Безпалого обоз
рушив до Шаповалівки. Через годину її зустрічав з чортиханням С. Пожарський. В
ставку О. Трубецького зразу ж були відправлені хворі та поранені московити (своїм
ходом). Ледве виїхали з розташування військ С. Пожарського, як почалася фіктивна
атака козаків з Соснівки.
28 червня 1659 р. над Соснівкою упали на землю вечірні сутінки. Здавалось все на-
вколо потонуло в тиші. В місячному освітленні посріблені росою трави, кущі лозняків
та приболотні верби і їхні тіні набирали якихось таємничих обрисів. Ближче до півно-
чі в заростях запугукали пугачі, подали свої голоси сиворакші та болотні бугаї. З бо-
літ і русла Куколки стали злітати зграями водоплавні птахи, перелітаючи над табором
московитів у різних напрямках.
– Чего это они разлетались? – питали одні.
– Стают на крыло, – відповідали інші.
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
199
Птахів потурбували козаки І. Виговського вище і нижче Соснівської греблі. Тихо
форсуючи Куколку невеликими групами, козаки “знімали” без галасу сонні передові
пости московитів, ліквідовували загорожі та різні перепони для кінноти перед греб-
лею і десь опівночі подали сигнали, що шлях для кінноти вільний. Несподівано, як
вихор, змітаючи напівсонних переляканих московитів, козаки увірвались у табір
С. Пожарського, але потім уповільнили натиск, “злякались” і почали безладно втікати
до Соснівки. Переполоханий С.Пожарський і його керівні “сотоварищи” спочатку до-
бряче розгубилися, а коли побачили безладну “втечу” козаків, кинулись нерозважно з
усіма силами переслідувати утікачів і вскочили до Соснівки. В Соснівці злетіли у по-
вітря три сигнальні стріли і гарматні
постріли – знак козакам і полякам до
атаки табору С. Пожарського з тилу.
У Соснівці “переляк” козаків зник.
І.Виговський впустив С. Пожарсько-
го у Соснівку настільки, щоб уда-
рити на нього з усіх боків. С. Пожа-
рський спохватився, але вже було
пізно. Організованого відступу в
московитів не вийшло, почалась
панічна втеча до греблі.
Кіннота С. Пожарського у місячи-
них сутінках усюди натикалась на
перепони і пастки. На греблі і перед
нею створилась “пробка”. Кіннота і
піхота робили спроби перебратися
через річку вплав, але загатна гре-
бля зробила своє діло: кінні і піші
топились у багнистих пливунах. На
крики по допомогу ніхто не реагу-
вав, біля греблі йшла жорстока різа-
нина та розстріл упритул. Не
втішилися й ті, хто проскочив греб-
лю, бо з боку Підлипного почалась
атака козаків і поляків. Почався жо-
рстокий передсвітанковий бій. Се-
ред командного складу С. Пожарсько-
го не було єдності, команди супере-
чили одна одній, воїни не знали кого слухати. Остаточно приголомшила московитів
ранкова атака татар. Оточення виявилось повним. Увесь день 29 червня 1659 р. довер-
шувався розгром і полонення окремих груп. Це був, власне, вже не бій, а полювання з
арканами на оточених московитів, залишених напризволяще, голодних і розлючених на
своїх командирів. Метався по степу із загоном охорони С. Пожарський, розмахував ша-
блею і вивергав на всіх хриплі лайки та заклик давити “хохлов, ляхов и татар”, аж доки
не був заарканений татарами, зв’язаний сирицею і доставлений до хана Мехмет-Гірея.
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
200
Хан докоряв С. Пожарському, що безглуздо погубив царське військо, а князь бруд-
но виматюкав хана і плюнув йому межи очі. З наказу хана татарин одним махом ята-
гана відтяв Пожарському голову. Утираючи рукавом обличчя, хан обурювався:
“Князь, а плюється, як верблюд”. Голову С. Пожарського відправили з полоненим мо-
сковитом князю О. Трубецькому.
Разом із Пожарським потрапили у полон воєначальники С. Львов, В. Куракін та
П. Скуратов. Втрати московитів убитими та полоненими становили понад 30000 вої-
нів. Точні втрати російського війська понад три сотні років замовчувались…
Усіх полонених московитів І. Виговський віддав татарам, а гармати полякам як трофей.
Загиблих козаків, татар і московитів хоронили окремо на території нинішньої Шаповалів-
ки. На глибині 2-х метрів будівельники виявили масові поховання (під дитсадком).
Після розгрому московитів під Соснівкою О. Трубецькой та Г. Ромадановський із
І. Безпалим зняли облогу Конотопа й, відбиваючись від козаків І. Виговського, розгу-
бивши свій обоз, спішно відступили до Путивля. Деморалізовані рештки московитів
О. Трубецького та Г. Ромодановського були неспроможні захищати Московію. Цар-
ський уряд укріплював Москву і готувався до переїзду в Казань. У московських вій-
ськах спалахнули заворушення за несплату грошей за українські походи, але з допо-
могою загонів Артамона Матвєєва заколотників страчували і заворушення у військах
придушили. Г. Ромадановському з великим трудом вдалось створити нову загарбни-
цьку армію для поневолення України.
Інтриги та відверті виступи противників І. Виговського заставили його повернути
свої сили на Гадяч проти наказного гетьмана Павла Апостола, але перемогти їх не
вдалося. Не вдалося І. Виговському вигнати з Києва В. Шереметьєва. Крім того, про-
ти І. Виговського виступили І. Богун, І. Сірко. Блискучий рубака на полі бою, І. Сірко
був обмежений у політиці і державотворенні. Підбурений провокаторами-крикунами
в січовому Коші, що І. Виговський запродує Польщі Україну, Сірко сліпо виступив
проти І. Виговського. Під час участі татар у боях під Конотопом і Соснівкою І. Сірко
зробив наскок на Крим і заставив Мехмет-Гірея припинити допомогу І. Виговському
та повернутися до Криму.
З великою здобиччю татари посунули до Криму з-під Соснівки, а поляки з військо-
вими трофеями – до Польщі. І. Виговському треба було розв’язувати складні питання
в боротьбі за владу і Українську державу. Зажерлива і обмежена козацька старшина
була далеко не патріотична, її більше цікавила гетьманська влада, рангові маєтності
та царсько-королівська протекція. Свій же народ для неї був лише робочим бидлом.
Отямившись від Соснівсько-Шаповалівських Пилявців, ціною величезних зусиль і
страт своїх воїнів, невдоволених поразкою під Конотопом та Соснівкою, царат ство-
рив нову армію. Використовуючи міжусобну колотнечу козацької старшини,
Г. Ромодановський знову рушив на Конотоп.
Конотопська сотня не могла вчинити Г. Ромодановському опір. Конотопчани хлі-
бом-сіллю та хресним ходом під церковні дзвони вийшли на зустріч
Г. Ромадановському, благаючи його не карати мирних людей, адже не вони чинили
опір, а козаки ніжинського полковника Г. Гуляницького. Злорадний і мстивий
Г. Ромадановський зневажливо відповів: “Винных Бог сыщет, а войско надобно по-
тешить!” І московське воїнство вчинило ґвалт, наругу та грабежі в Конотопі. Були
НIЖИНСЬКА СТАРОВИНА
201
вщент розграбовані навіть конотопські церкви. Таке ж саме мародерство Ромоданов-
ський чинив повсюдно по Україні, забираючи собі все найцінніше, називаючи україн-
ців “виговчиками” та “чумазыми хохлами”. Найбільше московити збиткувалися над
беззахисними простими людьми. Мародери втішались три доби, а потім рушили на
Борзну. Місто палили, а мешканців страчували. Жінок та дітей відправляли в Моско-
вію як заручників. Навіть козацька старшина починала шкодувати, що своєчасно не
підтримала І. Виговського. Бувший наказний гетьман І.Безпалий повсюдно чув доко-
ри на свою адресу за нерозсудливу підтримку розбійних московитів. Він карався в
муках сумління і пішов у монастир замолювати свої гріхи. Полум’я міжусобної боро-
тьби старшини охопило усю Україну і вона перетворилась на велике згарище – су-
цільну “Велику Руїну”.
Характеризуючи козацьку старшину тих часів та її прислужництво царям та коро-
лям Т. Шевченко у вірші “І мертвим, і живим, і ненародженим...” писав: “Раби, підні-
жки, грязь Москви, Варшавське сміття – ваші пани, Ясновельможнії гетьмани...”
_______________
1. Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. Х. – К., 1998. – 394 с.
2. Ефименко А. История украинского народа. – К., 1990. – 510 с.
3. Костомаров М. Руина. Собр. соч. в 8 кн., – СПб., 1905.
4. Аркас М. Історія України-Руси. – Петроград, 1918.
5. Кониський Г. Історія Русів. – К., 1991.
6. Величко С. Літопис. – Т. 2. – К., 1991.
7. Лазаревский О.М. Описание старой Малороссии. Полк Нежинский. – Т. 2. – К., 1893.
8. Борисенков Е., Пасецкий В. Экстремальные природные явления в русских летописях
XI-XVII ст. – Л., 1983.
9. Свідчення, записані автором цієї публікації зі слів конотопських старожилів А.А. Лисого
та Т.І. Лисенка (м. Конотоп Чернігівської обл.).
10. Свідчення, записані автором цієї публікації зі слів репресованого соснівського священика
Карпа Трохимовича Копитченка (м. Хібіногорськ Мурманської обл. (РФ)).
11. Свідчення, записані автором цієї публікації зі слів репресованого підлипенського священика
Дмитра Степановича Карпенка (м. Хібіногорськ Мурманської обл. (РФ)).
Надія ОНИЩЕНКО
(Ніжин)
Запах червоної калини і стиглих королівських груш Мані-Лейба
“Мані-Лейб був одним із найкращих, якщо не кращим єврейським поетом Америки.
Я довідався про нього ще десь у 26-му чи 27-ому роках. Його віршована казка про хо-
роброго хлопчиська “Інгл-цінгл-хват” із чудесними малюнками знаменитого Алієзера
(“Еля”) Лисицького, була серед нас, учнів молодших класів Черкаської єврейської
школи, дуже популярною. Ми знали її напам’ять, декламували на ранках, перемальо-
вували з неї картинки. І ще любила дітвора його “Лід фун бройт” (“Пісню хліба”), по-
кладену на музику відомим тоді єврейським композитором Юлієм Енгелем. Її не тіль-
ки співали, але і грали, зображуючи, як засівають поля, як сходять колоски пшениці,
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-20726 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2078-063X |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:34:28Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Лисий, І. 2011-06-04T15:30:50Z 2011-06-04T15:30:50Z 2008 Битва під Конотопом (історико-краєзнавче есе) / І. Лисий // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. — 2008. — Вип. 6(9). — С. 191-201. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 2078-063X https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20726 uk Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК Ніжинська старовина Краєзнавча мозаїка Битва під Конотопом (історико-краєзнавче есе) Article published earlier |
| spellingShingle | Битва під Конотопом (історико-краєзнавче есе) Лисий, І. Краєзнавча мозаїка |
| title | Битва під Конотопом (історико-краєзнавче есе) |
| title_full | Битва під Конотопом (історико-краєзнавче есе) |
| title_fullStr | Битва під Конотопом (історико-краєзнавче есе) |
| title_full_unstemmed | Битва під Конотопом (історико-краєзнавче есе) |
| title_short | Битва під Конотопом (історико-краєзнавче есе) |
| title_sort | битва під конотопом (історико-краєзнавче есе) |
| topic | Краєзнавча мозаїка |
| topic_facet | Краєзнавча мозаїка |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20726 |
| work_keys_str_mv | AT lisiií bitvapídkonotopomístorikokraêznavčeese |