Історія вивчення традиційних замовлянь
У статті в хронологічному порядку розглянуто історію вивчення традиційних замовлянь. Загалом виділено чотири основні етапи: 1) період накопичення фактичного матеріалу; 2) наукове опрацювання зібраного матеріалу, його систематизація та класифікація; 3) залучення методів суміжних гуманітарних дисциплі...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Матеріали до української етнології |
|---|---|
| Дата: | 2014 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2014
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207420 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Історія вивчення традиційних замовлянь / А. Темченко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2014. — Вип. 13(16). — С. 59-71. — Бібліогр.: 57 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-207420 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Темченко, А. 2025-10-07T09:03:11Z 2014 Історія вивчення традиційних замовлянь / А. Темченко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2014. — Вип. 13(16). — С. 59-71. — Бібліогр.: 57 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207420 398.3(477) У статті в хронологічному порядку розглянуто історію вивчення традиційних замовлянь. Загалом виділено чотири основні етапи: 1) період накопичення фактичного матеріалу; 2) наукове опрацювання зібраного матеріалу, його систематизація та класифікація; 3) залучення методів суміжних гуманітарних дисциплін; 4) синтез отриманих результатів. Дослідження за хронологією – умовне, оскільки відповідна градація є не так послідовністю, як закономірністю, яка простежується при вивченні того чи іншого культурного явища. Особливу увагу в статті приділено дослідженням українських учених останнього десятиліття. В статье в хронологическом порядке рассматривается история изучения традиционных заговоров. В целом предлагается четыре основных этапа: 1) период накопления фактического материала; 2) научная обработка собранного материала, его систематизация и классификация; 3) привлечение методов смежных гуманитарных дисциплин; 4) синтез полученных результатов. Исследование по хронологии – условное, потому что соответствующая градация является не столько последовательностью, сколько закономерностью, что прослеживается при изучении того или иного культурного явления. Особое внимание в статье уделяется исследованиям украинских ученых последнего десятилетия. The history of traditional charms is studied in chronological order in the article. Four main stages are distinguished in general: 1) the period of the accumulation of the actual material; 2) scientific adaptation of the collected material, its systematization and classification; 3) the attraction of the methods of adjacent humanities; 4) the synthesis of the received results. The investigation, according to the chronology, is a conditional one as the appropriate gradation is not the succession but the rule observed during the study of a certain cultural phenomenon. Special attention in the article is paid to the investigations of Ukrainian scientists of the last decade. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Матеріали до української етнології Етнологічні студії з української традиційності та сучасності Історія вивчення традиційних замовлянь The History of Traditional Charms: Studying Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Історія вивчення традиційних замовлянь |
| spellingShingle |
Історія вивчення традиційних замовлянь Темченко, А. Етнологічні студії з української традиційності та сучасності |
| title_short |
Історія вивчення традиційних замовлянь |
| title_full |
Історія вивчення традиційних замовлянь |
| title_fullStr |
Історія вивчення традиційних замовлянь |
| title_full_unstemmed |
Історія вивчення традиційних замовлянь |
| title_sort |
історія вивчення традиційних замовлянь |
| author |
Темченко, А. |
| author_facet |
Темченко, А. |
| topic |
Етнологічні студії з української традиційності та сучасності |
| topic_facet |
Етнологічні студії з української традиційності та сучасності |
| publishDate |
2014 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Матеріали до української етнології |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
The History of Traditional Charms: Studying |
| description |
У статті в хронологічному порядку розглянуто історію вивчення традиційних замовлянь. Загалом виділено чотири основні етапи: 1) період накопичення фактичного матеріалу; 2) наукове опрацювання зібраного матеріалу, його систематизація та класифікація; 3) залучення методів суміжних гуманітарних дисциплін; 4) синтез отриманих результатів. Дослідження за хронологією – умовне, оскільки відповідна градація є не так послідовністю, як закономірністю, яка простежується при вивченні того чи іншого культурного явища. Особливу увагу в статті приділено дослідженням українських учених останнього десятиліття.
В статье в хронологическом порядке рассматривается история изучения традиционных заговоров. В целом предлагается четыре основных этапа: 1) период накопления фактического материала; 2) научная обработка собранного материала, его систематизация и классификация; 3) привлечение методов смежных гуманитарных дисциплин; 4) синтез полученных результатов. Исследование по хронологии – условное, потому что соответствующая градация является не столько последовательностью, сколько закономерностью, что прослеживается при изучении того или иного культурного явления. Особое внимание в статье уделяется исследованиям украинских ученых последнего десятилетия.
The history of traditional charms is studied in chronological order in the article. Four main stages are distinguished in general: 1) the period of the accumulation of the actual material; 2) scientific adaptation of the collected material, its systematization and classification; 3) the attraction of the methods of adjacent humanities; 4) the synthesis of the received results. The investigation, according to the chronology, is a conditional one as the appropriate gradation is not the succession but the rule observed during the study of a certain cultural phenomenon. Special attention in the article is paid to the investigations of Ukrainian scientists of the last decade.
|
| issn |
2313-8505 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207420 |
| citation_txt |
Історія вивчення традиційних замовлянь / А. Темченко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2014. — Вип. 13(16). — С. 59-71. — Бібліогр.: 57 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT temčenkoa ístoríâvivčennâtradicíinihzamovlânʹ AT temčenkoa thehistoryoftraditionalcharmsstudying |
| first_indexed |
2025-11-27T05:12:36Z |
| last_indexed |
2025-11-27T05:12:36Z |
| _version_ |
1850797813311471616 |
| fulltext |
59
УДК 398.3(477) Андрій Темченко
(Черкаси)
ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ ТРАДИЦІЙНИХ ЗАМОВЛЯНЬ
У статті в хронологічному порядку розглянуто історію вивчення традиційних замовлянь.
Загалом виділено чотири основні етапи: 1) період накопичення фактичного матеріалу; 2) нау-
кове опрацювання зібраного матеріалу, його систематизація та класифікація; 3) залучення
методів суміжних гуманітарних дисциплін; 4) синтез отриманих результатів. Дослідження за
хронологією – умовне, оскільки відповідна градація є не так послідовністю, як закономірністю,
яка простежується при вивченні того чи іншого культурного явища. Особливу увагу в статті
приділено дослідженням українських учених останнього десятиліття.
Ключові слова: замовляння, архетип, культурне явище, міф, концепт.
В статье в хронологическом порядке рассматривается история изучения традиционных за-
говоров. В целом предлагается четыре основных этапа: 1) период накопления фактического
материала; 2) научная обработка собранного материала, его систематизация и классификация;
3) привлечение методов смежных гуманитарных дисциплин; 4) синтез полученных результатов.
Исследование по хронологии – условное, потому что соответствующая градация является не
столько последовательностью, сколько закономерностью, что прослеживается при изучении того
или иного культурного явления. Особое внимание в статье уделяется исследованиям украинских
ученых последнего десятилетия.
Ключевые слова: заговоры, архетип, культурное явление, миф, концепт.
The history of traditional charms studying in the chronological order is considered in the article.
Four main stages are distinguished in general: 1) the period of the accumulation of the actual
material; 2) scientific adaptation of the collected material, its systematization and classification;
3) the attraction of the methods of adjacent humanities; 4) the synthesis of the received results. The
investigation according to the chronology is a conditional one as the appropriate gradation is not
the succession but the rule observing during the studying of a certain cultural phenomenon. Special
attention in the article is paid to the investigations of Ukrainian scientists of the last decade.
Keywords: charms, archetype, cultural phenomenon, myth, concept.
Останнім часом у галузі гуманітар-
них наук спостерігається підви-
щена увага до вивчення архаїчних жанрів
духовної культури, зокрема замовлянь.
Очевидно, що першим кроком досліджен-
ня є усвідомлення наукового досвіду попе-
редніх поколінь, яке має кілька етапів. До
першого слід зарахувати період накопичен-
ня фактичного матеріалу, що акумулюється
в етнографічних збірках М. Драгоманова,
Б. Грінченка, В. Гнатюка, П. Чубинсько -
го, П. Єфименка, В. Іванова, М. Сумцова,
М. Стороженка, В. Шухевича та ін. Другий
етап характеризується первинним осмис-
ленням зібраного матеріалу, його системати-
зацією та класифікацією. Для третього ета-
пу властиве залучення методів суміжних
гуманітарних дисциплін, зокрема історії,
лінгвістики, літературознавства. Останній
етап відзначається філософськими узагаль-
неннями з використанням методів герменев-
тики, семіотики, феноменології, структура-
лізму, позитивізму.
Поділ етапів за хронологічним принци-
пом – умовний, оскільки відповідна гра-
дація є не так послідовністю, як законо-
мірністю, яка простежується при вивченні
того чи іншого культурного явища. Зазна-
чені етапи або їхні елементи трапляються
в працях учених, які паралельно займа-
лися польовою практикою, науковим опи-
сом отриманих результатів, їхньою систе-
матизацією та дослідженням.
Російська дослідниця О. Дмитрієва
класифікує відомості, починаючи з друго-
го й третього етапів, оскільки збирання
фактичного матеріалу продовжується до
нашого часу, і виокремлює три основні
напрями: міфологічний, психологічний,
історико-порівняльний [15]. Градація за
напрямами виникла на початку наукового
вивчення замовлянь у ХІХ ст. Прихиль-
ники міфологічного напряму, зокрема
Ф. Буслаєв, О. Афанасьєв, уважали за-
мовляння залишками давньої міфо логії,
пояснюючи таким чином насиченість
http://www.etnolog.org.ua
60
текс тів дохристиянськими міфологічними
персонажами. Поширення цього напря-
му пояснюється загальними тенденціями,
а саме впливом ідей романтизму, що вка-
зує на певну абстрагованість досліджень,
їхню відірваність від обрядової практики.
Поштовхом до психологічного вивчення
стали праці О. Міллера й О. Потебні,
у яких, окрім міфологічного підтексту,
виділено емоційну складову, що актуалі-
зується в ході виконання обряду – іміта-
ції й озвученні бажаного. Схожі тенденції
простежуються в дослідженнях Ф. Зе-
лінського, М. Крушевського, О. Ветухо-
ва. У процесі розвитку історичної науки,
зокрема археології й археографії, виник
історико-порівняльний напрям, представ-
ники якого розглядали текст як словесне
формулювання бажаного, наповнене істо-
ричним змістом. Уперше проведено анало-
гії з книжною традицією Візантії, Давньої
Русі, Близького Сходу. Так, російські
вчені І. Мансвєтов, О. Веселовський ви-
явили спорідненість слов’янських замов-
лянь з візантійською й апокрифічною лі-
тературою, однак зазначили, що вони є
самостійними творами, які мають міфоло-
гічну основу, тому можуть розвиватися як
жанр, поступово «обростаючи» іншими
образами й сюжетами. Знаковими є праці
М. Сумцова, який розглядав замовляння
в історичному контексті й тісному зв’язку
з обрядами / віруваннями. Закономірніс-
тю в розвитку історико- порівняльного на-
пряму є вивчення текстології обряду як
системи мотивів і образів. Наприклад,
М. Золотницький фокусує увагу на ви-
вченні фітоморфних образів, В. Добро-
вольський аналізує історичне значення
комах, Ф. Демич – плазунів, О. Кадлу-
бовський – святих.
Першою науковою монографією з указа-
ної проблеми стала праця М. Познанського
«Замовляння. Досвід дослідження похо-
дження й розвитку замовних формул» [34].
Спираючись на висновки О. Потебні й
Ф. Зелінського, учений спробував побуду-
вати генетичну теорію, згідно з якою замов-
ляння є продуктом асоціативного мислення.
На думку М. Познанського, словесний су-
провід лише коментує обряд, який згодом
зникає й підмінюється словесним описом.
До цієї полеміки залучилися О. Єлеонська,
яка вперше висловила думку, що прості за-
мовляння можуть варіюватися, оскільки є
експромтом його носія [див.: 34].
На окрему увагу заслуговує діяльність
Етнографічної комісії Української ака-
демії наук. В «Етнографічному віснику»
публікувалися праці В. Петрова, де за-
кладалися підвалини сучасного струк-
туралізму. Учений намагався здійснити
реконструкцію давніх вірувань шляхом
аналізу структури замовлянь, зокре-
ма, він зазначив, що первісне мислення
є формульним [33]. Однак у зв’язку з
державною політикою в галузі етнології
проб лема вивчення замовлянь перестала
бути актуальною.
Зацікавленість цим жанром поновила-
ся лише після припинення репресій у се-
редині XX ст. і знаменувалася працями
В. Іванова й В. Топорова [20], І. Черно-
ва [51]. Характерною рисою цього періо-
ду був пошук нових методів досліджен-
ня, хоча загальні тенденції залишилися
незмінними. У науковий обіг вводилася
«математична» термінологія. Так, В. То-
поров услід за В. Петровим назвав мотиви
«формулами», обґрунтувавши це їхньою
лаконічністю та сталістю. Дослідник ува-
жав словесні формули основою творення
обрядових текстів [42; 43], чим заперечу-
вав ідеї, висловлені О. Міллером, щодо
відсутності мотивів у замовляннях. Окрім
праць В. Топорова, з’явилися історико-
літературні й історико-лінгвістичі дослі-
дження С. Токарева, Л. Зарубіна, А. Ас-
тахової, П. Богатирьова.
Протягом наступних десятиліть продо-
вжував розвиватися історико-порівняль-
ний напрям. Науковці вивчали питання
генезису обрядових жанрів у порівняль-
ному аспекті, залучаючи методи суміжних
гуманітарних галузей. Знаковими в цьо-
му плані є дослідження А. Журавльова,
В. Соколової, Є. Мелетинського, М. Тол-
стого, Л. Виноградової. У силовому полі
історико-порівняльного напряму виникла
етнолінгвістика як напрям вивчення етно-
графічних, фольклорних та лінгвістичних
даних на певній території і в конкретно-
му культурному середовищі [4]. Зокрема,
М. Толстой, С. Дмитрієва знаходили ана-
логії між замовляннями, календарними
обрядами й іншими фольклорними жан-
рами [41; 14].
У працях О. Юдіна, Ю. Кисельової,
О. Дмитрієвої, В. Соколової поєдна-
но методи фольклористики, етнології та
лінгвістики [37]. На думку О. Юдіна, об-
разна система міфологічних посередників
http://www.etnolog.org.ua
61
є «важливим каналом магічного впливу
на денотат» [56]. Учений пояснював іс-
торичні причини такого впливу шляхом
відтворення архетипної послідовності
приголосних, які становлять звукову ва-
ріацію імені Мокош. Висновки О. Юдіна
стосуються відтворення архаїчної моделі
світу на космічному й соціальному рівнях
як міфологеми: верх / зорі / туга за ко-
ханим / правителі – низ / земля / статеве
життя / культ родючості / підлеглі.
Спроби історичної реконструкції
здійс нює Ю. Кисельова [21]. На думку
дослідниці, важливим є вивчення вну-
трішньої / цілісної організації вербальних
і невербальних компонентів замовляння,
а саме його міфологічного, побутового,
розповідного пластів. Смислова органі-
зація обрядового тексту тісно пов’язана
з прагматикою (як виконується в кон-
кретній життєвій ситуації), а також з
його формальною організацією (словес-
ні елементи слугують виразом смислу).
Ю. Кисельова намагається синтезувати
різні підходи, що стосуються форми і
змісту, виявляючи універсальні смислові
компоненти, аналізуючи функції персо-
нажів, предметів, композиційних форм;
виділяє конструктивні моделі в межах
смислової організації.
Функціональний / прагматичний ме-
тод, який є провідним у дослідженнях
Ю. Кисельової, набуває розвитку в пра-
цях О. Дмитрієвої [15]. Аналізуючи обра-
зи дохристиянської міфології (море- оке ан,
Алатир-камінь, острів Буян, вогняна ріка,
Калиновий міст, красна дівиця), дослід-
ниця вказує на існування соціально-пси-
хологічних стереотипів, автоматизмів та
звичок свідомості, закладених вихован-
ням і традицією, що істотним чином впли-
вають на формування міфу.
Цікавим текстологічним дослідженням
є праця О. Бондарець [6], яка вважає, що
вивчення лексико-семантичної структури
замовлянь становить специфічну пробле-
му, пов’язану із глобальними процеса-
ми взаємозв’язків слова й міфу. Багато-
плановість текстів замовлянь, смислові
зв’язки з іншими жанрами дозволяють
підтвердити існування маргінальної міфо-
логічної лексики як одного зі способів
збереження ономастичного континууму
східнослов’янських народів [6, с. 5].
На думку О. Бондарець, тексти замов-
лянь демонструють магічний вплив мови,
вони – зразок цілеспрямованої ефективної
дії, що породжує прагматичний позитив-
ний чи негативний ефект. Аксіомою при
вивченні замовлянь є реалізація семан-
тики архетипу. У лексико-семантичній
структурі дослідниця виділяє п’ять рів-
нів: 1) основне поняття – ядро лексико-
семантичної структури; 2) етимологія
(парадигматичний рівень); 3) контекст –
лексичні й семантичні зв’язки з іншими
словами; 4) формальність – здатність
утворювати стійкі, неподільні за смислом
сполуки; 5) співвідношення конкретного
міфо логізму із семантикою архетипу (ме-
моративний рівень) – виведення значення
слова з його початкової форми. О. Бонда-
рець упровадила поняття етимона як пер-
винного образного компонента лексеми,
що закріпився в міфологічному світогляді
як метафора.
Застосовуючи лінгвістичні ме-
тоди, учена інтерпретує семантику
східнослов’янських імен (міфонімів, тео-
німів, реаліонімів). О. Бондарець уважає,
що слово наділяли сакральними власти-
востями (слово є елементом ноосфери).
Образний компонент закріплювався в
апелятивах і структурі власних імен. На-
приклад, Лукомор’є – «луки / берег»,
рос. излучина – «кривизна / заворот
ріки», похідні: «морські луки / лукаве
море», лукавий – «біс». Водночас, розгля-
даючи причини міфологізації фольклору,
дослідниця звертається до історичного
дискурсу, зокрема до табуювання, аніміз-
му, тотемізму й «абсолютної прагматики»
(підбір предметів і атрибутів обряду обу-
мовлений прагматичною метою суб’єкта,
наприклад, піч «розпікає» лю бов).
Схожі думки простежуються в пра-
ці О. Левкієвської, яка акцентує увагу
на формальних ознаках тексту, зокрема
його словесній структурі, озвученні й
меті [25]. У зв’язку із цим аналіз здійсне-
но на межі етнолінгвістики, діалектології
та прагматики, тому провідним є метод
синхронізації, що дозволяє реконструю-
вати смислові рудименти на основі пізні-
шого матеріалу. Дослідниця вважає, що
архаїчні тексти мають клішову форму й
одночасно функціонують у семантичному,
когнітивному, комунікативному аспектах.
Персонаж / образ є найменшою одиницею
міфу, але він – частина цілісної системи,
тому не розглядається відособлено від за-
гального контексту. Цілісна мозаїка міфу
http://www.etnolog.org.ua
62
складається, коли відомі всі варіанти його
втілення. Сам процес виголошення тексту
також є його частиною, оскільки значен-
ня міфу залежить не лише від словесно-
інформативного наповнення, але й від
часу та місця, де він розповідається (умов
проведення обряду), і самого оповідача
(виконавця обряду).
Розвиток системного підходу у ви-
вченні замовлянь простежується в працях
О. Михайлової. За допомогою проблемно-
логічного методу здійснено спроби встанов-
лення наступності основ них символічних
образів у хронологічній і культурно-іс-
торичній локалізації [27]. Провідною до-
слідниця вважає опозицію «свій / чужий»,
яка проявляється в опису моделі світу,
зокрема в «чорних» і «білих» замовлян-
нях. Ключовим компонентом у розумінні
семантики цих локусів є мотив подорожі
як магічний зв’язок сакрального світу з бу-
денним. Відповідна просторова експозиція
підтверджує транс ляцію архаїч ної моде-
лі світу, яка стосується індоєвропейської
спільноти. Авторка проводить аналогії між
універсальними текстовими компонентами
й народним декоративно-прикладним мис-
тецтвом, елементами обрядово-ритуальної
культури.
Відкриття в галузі соціології та психо-
логії, популяризація ідей психоаналізу
істотним чином вплинули на розвиток
психологічного напряму. Російська до-
слідниця В. Харитонова звертається до
слова як психологічного феномену [45–
49]. На її думку, виконавець замовлян-
ня об’єктивно впливає на хворого, який
пере буває в «зміненому» стані й сприй-
має текстові описи як дійсні. Досліджен-
ня В. Харитонової в галузі етнопсихології
свідчать про те, що замовляння не лише
є актуальними для істориків і лінгвіс-
тів, але й мають практичну настанову.
У зв’язку із цим науковці не тільки по-
чинають цікавитися власне текстом, а й
зосереджують свою увагу на особі його
виконавця. У цьому ключі розгортаються
наукові студії О. Єрмакової, яка, поєд-
нуючи етнографічні, лінгвістичні й етіо-
логічні методи, досліджує невербальні
засоби обрядової комунікації та носіїв лі-
кувальної традиції [16].
Зв’язок замовляння із психологією і
соціологією становить об’єкт досліджен-
ня Є. Гуляєвої [11]. Актуальність своєї
праці авторка пояснює кризою медици-
ни в системі охорони здоров’я, а також
зміною ціннісних орієнтацій, що прово-
кує некоректну реставрацію культурних
арте фактів минулих часів (поява цілите-
лів, екстра сенсів). На думку дослідниці,
нау кове вивчення замовлянь дозволяє
відтворити механізм трансляції тради-
ційних уявлень про вербальне лікування.
Хоча дослідження Є. Гуляєвої стосуєть-
ся етно психології, однак вона намагаєть-
ся поєднати міфологію, історію, лінгвіс-
тику, літературознавство та психоаналіз.
Метод дослідження базується на систем-
ному підході, спрямованому на інтегра-
цію матеріалу, який досліджується, від-
так замовляння розглядаються як текст,
що лікує, цьому відповідають його ком-
поненти – від звукових до синтаксичних
і змістовних.
Тематично спорідненою є праця
К. Мель никової, у якій досліджено ри-
туал екзорцизму в середовищі парафіян.
Передусім відповідні обряди стосуються
хвороб психічного характеру, зокрема
важких форм зурочення, відвідування по-
кійником живих родичів тощо [26].
Фундаментальними дослідженнями,
що присвячені замовлянням, стали пра-
ця Т. Агапкіної «Східнослов’янські ліку-
вальні замовляння в порівняльному ви-
світленні. Сюжетика і образ світу» [1] та
збірка текстів за редакцією А. Топорко-
ва «Замовляння в російській рукописній
традиції XV–XIX ст.: Історія, символіка,
поетика» [18]. Т. Агапкіна розглядає лі-
кувальні тексти в їхньому сюжетному
різноманітті, діалектному варіюванні й
культурних зв’язках із неслов’янськими
замовляннями та книжною традицією.
У книзі А. Топоркова досліджено магіч-
ні тексти, які дійшли до нашого часу в
російських рукописах XVII–XVIII ст.
Особливу увагу приділено любовним за-
мовлянням і текстам, що їх виголошували
до представників влади. Цінність збірни-
ка полягає в тому, що більшість текстів
уперше введено до наукового обігу.
Своєрідним підсумком наукових сту-
дій кінця ХХ – початку ХХІ ст. є пра-
ця О. Христофорової [50], яка вважає
«цеховий» поділ на фольклористику й
етно логію штучним, пояснюючи це тим,
що в радянський період панувала ево-
люційна парадигма, тому вчені вивчали
переважно проблеми походження й істо-
ричного розвитку культури, залишаючи
http://www.etnolog.org.ua
63
осторонь питання її соціальних (психоло-
гічних) функцій. Дисертація О. Христо-
форової викликає зацікавлення спробою
синтезувати історико-порівняльний і пси-
хологічний напрями, на що вказують ме-
тоди дослідження: прагматичний аналіз
(виявлення й вивчення знакових систем);
дискурс-аналіз (дискурсивні структури
не лише відбивають соціальні структури,
але й моделюють їх); кейс-метод (соціаль-
ні норми оцінюються через індивідуальну
поведінку); метод «насиченого опису»
(культурні події розглядаються як текст).
Стратегічна мета О. Христофорової поля-
гає у створенні інтерпретативної схеми, за
допомогою якої трактуються різні події,
а також у виявленні взаємозв’язку між
«соціальним» і «міфологічним» у тради-
ційному суспільстві. Соціальні відносини
функціонують відповідно до встановле-
них міфологічних моделей і проявляють
себе через рух у соціальному середовищі
(тобто через взаємодію людей), тим са-
мим підтримують соціальну конфігура-
цію цього середовища. Прикладом може
бути «інститут чарівництва». О. Христо-
форова вважає, що суспільство насправді
потребує чарівників, які відіграють свої
соціальні ролі. Такі хвороби, як зурочен-
ня, пристріт, у традиційному суспільстві
дійсно існують, що робить «інститут ча-
рівництва» соціальною силою – засобом
регуляції, домінування й боротьби проти
диктату суспільства. Дискурс про зуро-
чення може бути розглянутий у соціаль-
ному ключі як засіб встановлення та по-
рушення соціальних меж.
О. Христофорова зазначає, що в тра-
диційній моделі світу існують дві моделі
хвороб: покарання за гріхи, які призво-
дять до смирення і внутрішнього очищен-
ня (християнська традиція); звинувачен-
ня іншого, що дає можливість зняти із
себе провину (язичницька традиція). На
думку авторки, перекладення вини на ін-
шого спричиняє психологічне полегшен-
ня, у результаті чого з’являється стимул
дотримуватися встановлених традицією
правил, щоб не «накликати» недугу.
Заслуговує на увагу також думка про
природу метафори, яка є не лише ког-
нітивним, але й соціальним феноменом,
оскільки відбиває загальні групи уявлень
і впливає на конструювання соціальної
дійсності [50, с. 8]. Цікавими є висно-
вки щодо опозиції «чоловіче / жіноче» в
контексті «народження / знищення». На-
приклад, переважно жінки здатні до зуро-
чення. Натомість лікування особливо не-
безпечних форм зурочення приписується
чоловікам. Відповідний поділ спрямовує
до дискусії про два види чарівництва: чо-
ловічого як статусної боротьби і жіночого,
яке ґрунтується на внутрішній / психіч-
ній силі, що виражається в повсякденних
життєвих клопотах. Відповідні проти-
ставлення пояснюються тим, що в чоло-
вічому середо вищі існує ширший спектр
для виявлення агресії й вирішення кон-
фліктів, тоді як жінки спілкуються мовою
традиційних фольклорних образів, тобто
кодують соціальну дійсність.
Дещо в іншому ключі розглядає приро-
ду «жіночої» магії українська дослідниця
О. Боряк [7]. Знаковим у цьому контекс-
ті є образ баби-повитухи, яка протистав-
ляється «урочним» жінкам. Народження
дитини мислиться «не стільки як медич-
ний акт, – як промисел Божий <…>, міс-
тична подія, що супроводжується певни-
ми молитвами, формулами-побажаннями,
замовляннями, обрядовими діями із залу-
ченням цілої низки ритуальних предметів
та символів» [7, с. 6]. Під час народжен-
ня виголошують специфічні тексти, які
не застосовують в інших життєвих ситу-
аціях. Знаковими стають не лише час і
місце здійснення обряду, але й побутові
предмети, що їх використовують під час
його виконання. Спираючись на висновки
О. Боряк, а також продовжуючи думку
О. Христофорової, варто зазначити, що
«жіноча» магія має подвійне спряму-
вання, оскільки застосовується як метод
конкурентної боротьби, яка остаточно
припиняється або посилюється разом із
завершенням репродуктивного жіночого
віку.
Одним з виразів опозиції «народжен-
ня / знищення» є також протиставлення ди-
намічних замовлянь на «щасливі пологи»
статичним лікувальним текстам «від уразу»,
які обмежують, стримують «рух мат-
ки» [12]. Підтвердженням цього є об-
рядові звертання до Божої Матері або
«навської / лісової дочки». У родильних
обрядах жіноче тіло набуває особливого
статусу, воно стає «проникненим, незамк-
неним, відкритим, <…> набуває здатності
вільно рухатися, ходити» [7, с. 161–162].
Натомість в обрядах лікування грижі від-
буваються зворотні процеси.
http://www.etnolog.org.ua
64
Поряд з дослідженням історії, семанти-
ки мотивів і образів актуальною залиша-
ється проблема класифікації замовлянь.
Це зумовлено тим, що один і той самий
текст може бути одночасно господарським
та лікувальним. Однак цей поділ – дещо
умовний, позаяк людина традиційна не
виокремлює себе з природи, тому методи
лікування худоби й людини є ідентични-
ми. Господарськими вони стають з погля-
ду дослідника, для якого худоба – части-
на господарства [2]. Вирішення протиріч,
які виникали впродовж десятиліть, А. То-
порков убачає у створенні уніфіковано-
го покажчика замовлянь, хоча останніми
роками цю проблему реа лізували у своїх
дослідженнях В. Кляус і О. Юдін [22; 23;
57]. Серед труднощів, що виникають під
час складання покажчика, дослідник на-
зиває гетерогенність замовлянь, яка про-
являється в тому, що сюжети окремих
текстів можуть набувати протилежного
значення залежно від мети їхнього ви-
голошення (наприклад, мотив пустоти).
Вище згадані покажчики упорядковані за
різними принципами. В основу класи-
фікації В. Кляуса покладено «сюжетну
тему», що не завжди доцільно, оскіль-
ки зміст тексту може виконувати діаме-
тральну функцію. А. Топорков уважає,
що покажчик має презентувати кількіс-
ний склад тематичних груп і сюжетних
типів репертуару східнослов’янських за-
мовлянь. Водночас такий підхід усклад-
нює вивчення семантики тексту, оскільки
представляє лише перелік мотивів, зали-
шаючи поза увагою їхні взаємозв’язки.
Відсутність єдиної методики класифікації
замовлянь призводить до невпорядкова-
ності текстів, що може бути причиною по-
верхневого вивчення цього фольклорного
жанру.
Натомість А. Топорков пропонує зра-
зок покажчика, який складається не за
сюжетом, а за функціональним призна-
ченням замовляння, виокремлюючи лі-
кувальні, господарсько-промислові, соці-
ально-побутові тексти тощо [35]. Учений
називає тематичні групи, які у свою чергу
поділяються на функціональні. Напри-
клад, з-поміж лікувальних замовлянь ви-
окремлюються тексти від кровотечі, зуб-
ного болю, дитячого безсоння, укусу змії,
епілепсії. Паралельно зазначаються полі-
функціональні сюжети, які побутують у
різних текстах. Наступним етапом класи-
фікації є визначення сюжетних типів, тоб-
то основних мотивів зупинки кровотечі,
припинення зубного болю, боротьби з ди-
тячим безсонням, нівелювання дії зміїного
укусу, лікування епілепсії. Один і той са-
мий тип може реалізуватися як імператив
або побажання, наратив або діалог, тобто
форма тут є вторинною стосовно змісту.
Найменша одиниця класифікації – інварі-
ант і його версії. Під інваріантом розумі-
ється формальний запис тексту, послідов-
ність найважливіших подій, описаних у
замовлянні, інакше кажучи, – це змістова
основа, спільна для низки текстів, його
значимі елементи (наприклад, формули
стояння, сіяння, різання). Інваріантними
версіями А. Топорков називає сюжетні
відмінності в межах функціональної гру-
пи: заборона, охорона, зростання тощо.
Такий підхід дозволяє ефективніше до-
сліджувати семантику замовлянь шляхом
зіставлення різних сюжетних типів. За-
мовні типи контамінуються, тобто «кочу-
ють» з одного сюжетного типу в інший.
Наприклад, змішання тексту-заборони й
лікувального замовляння стримує розви-
ток хвороби. До класифікації, запропо-
нованої А. Топорковим, слід додати ще
один важливий компонент. Поряд із сю-
жетними типами важливе місце належить
образу як смисловій одиниці замовлян-
ня. Реконструкція первинного значення
образу відбувається шляхом відтворен-
ня історичних причин його виникнення,
що знач но розширює коло дослідження,
оскільки вимагає знань з історії, археоло-
гії, фонетики, лексикології, синтаксису, а
також прикладних наук, зокрема психо-
логії та медицини. Виникнення образу не
є довільним, це наслідок переосмислен-
ня дійсності, висловленої метафорично,
оскільки не всі історичні події чи природ-
ні явища документально зафіксовані. Не-
зважаючи на це вони залишили глибокий
слід в етнічній пам’яті.
Водночас із проголошенням незалеж-
ності України поновилася зацікавленість
її культурною спадщиною. У 1990-х ро-
ках з’явилися перші збірки українських
замовлянь Т. Шевчук [9], Г. Бондарен-
ко [40], М. Москаленко та М. Нові-
кової [44], В. Давидюк [19]. Актуаль-
ні дослідження української міфології
на прикладі замовлянь, авторами яких
є Т. Шевчук [52], В. Мойсієнко [29],
А. Шкарбан [55], О. Павлов [32].
http://www.etnolog.org.ua
65
Докладніше зупинимося на дослі-
дженнях останнього десятиліття. Спробу
відтворення «ментифактів» фольклор-
ного мовлення здійснює І. Гунчик [13].
Із цією метою дослідник виділяє сис-
тему інваріант них апелятивних та екс-
плікативних формульних одиниць без-
сюжетного й сюжетного типів. Під
апелятивними одиницями безсюжетного
типу І. Гунчик розуміє замовні форму-
ли: звернення, побажання, прохання,
відсилання, запрошення, гадання, ви-
мовляння, обдаровування, величання,
страхання. Автор зазначає, що склад
безсюжетних експлікативних одиниць –
такий самий, але вони мають описовий
характер. До сюжетних експлікативних
одиниць належать суб’єкт, об’єкт, рух,
стан, дія, мовлення. Одним зі способів
ускладнення структури утилітарно-са-
крального тексту є діалог, представлений
двома елементами – запитанням і відпо-
віддю. Лексична структура замовляння
(кількість звертань, одночленних поба-
жань, обіцянок третьої осо би) виконує
важливу смислову функцію й визначає
дієвий вектор лікування, що унеможлив-
лює його спотворення внаслідок випад-
кового обмовлення. Водночас дослідник
не зупиняється докладно на фонетичній
організації тексту.
Крім формальної, І. Гунчик досліджує
змістовну складову оказіонально-обрядо-
вого фольклору, виділяючи чотири функ-
ціональні рівні: часовий, просторовий,
виконавський, адресатний. Дослідник
виокремлює обрядовий і міфічний типи
оказіонального часу. Обрядовий оказіо-
нальний час циклічний і реалізує часову
схему 3+1 (народження, розквіт, згасан-
ня + смерть-відродження). Міфічний ока-
зіональний час характеризується чотирма
різновидами: час діянь тео- / агіоморфних
персонажів; час перебування хвороби та
демонологічних істот; час діянь виконав-
ця, антропоморфних персонажів або не-
живих персоніфікованих об’єктів; пер-
ший або Божий (Господній, святий) час.
Досліджуючи семантику простору,
І. Гунчик наслідує концепцію М. Еліаде,
виокремлює обрядовий і міфічний просто-
ри. Перший характеризується статичніс-
тю. Міфічний простір передає ті локальні
обставини, у яких діють персонажі й від-
буваються сюжетні події, зокрема обрядо-
ві, тому він більш динамічний. Обрядовий
і міфічний простори можуть співіснувати
в межах одного тексту. І. Гунчик вивчає
функціональний рівень адресанта, який
залежить від гетеро- чи автосугестивнос-
ті замовного тексту. У гетеросугестив-
них текстах згадується ім’я, указується
священний статус особи, а також її стан
(закоханий, хворий, здоровий). В авто-
сугестивних текстах називання адресан-
та – стисліше, виражається особовим або
присвійним займенником. Розвиваючи
думку автора, варто додати, що застосу-
вання різного називання визначає ступінь
вразливості об’єкта: чим розгорнутіше
ім’я (маються на увазі гетеросугестив-
ні тексти), тим більш захищений об’єкт,
оскільки його точне ім’я завуальоване
численними епітетами.
Цікавою є також інша праця І. Гун-
чика про «навську дочку» [12]. Услід за
В. Петровим дослідник застосовує метод
порівняльного аналізу, апробуючи його на
прикладі образів «враза-золотого кня зя» і
«навської дочки». І. Гунчик зосереджує
увагу на утилітарних особливостях цього
типу замовлянь і доходить висновку, що
в тексті описується фізіологічний процес
повернення на місце органу в поясній час-
тині тіла недалеко від шлунка, що його
називають паховою грижею. Паралельно
автор звертається до мовного матеріалу,
проводить смислові асоціації з іншими за-
мовними текстами й жанрами фольк лору,
визначає, що родинна спорідненість орга-
нів, зокрема називання пупа «братиком»,
має символічний підтекст. Відповідні ана-
логії перекладаються на образ «навської
дочки», що наближений до потойбічного,
за його допомогою встановлюється магіч-
ний контакт із паралельним світом, де від-
бувається лікування. Визначається дуб лер
хворого, над яким виконуються відповід-
ні дії – такі, що їх не можна здійс нювати
над живим тілом. Його печуть, колють
голками, одружують з тотемом («лісо-
вою дочкою») тощо. І. Гунчик порівнює
людське тіло з елементами ландшафту
шляхом визначення лімінальних тілес-
но-географічних локусів, «звідки наро-
джується життя і кудою воно виходить»
(болота / гори – місце біля пупа). Дослід-
ник уважає, що вищезгадані образи не є
спонтанними нашаруваннями, оскільки
виконують важливу психо терапевтичну
й лікувальну функції, де ім’я адресанта
вживається поряд з іменем святого або
http://www.etnolog.org.ua
66
прирівнюється до нього («раб Божий /
молитовний / народжений»).
Схожих висновків дійшов В. Галай-
чук щодо семантики людського тіла,
зокрема його центру (пупа), який спів-
відноситься з елементами міфологічної
моделі світу – «зеленим дубом / золотим
кріслом». Місце народження світу мис-
литься як місце народження людини і
протиставляється антисвіту, звідки по-
ходять хвороби [10].
Вивченням семантики замовлянь зай-
мається О. Соляр [39]. На думку дослід-
ниці, причиною зацікавлення міфологією
є заперечення матеріалістичної концепції,
де суб’єкт залежить від наукових догма-
тів, що викликає внутрішню нестабіль-
ність і страх перед майбутнім. Натомість
у міфології суб’єкт і об’єкт перебувають в
одній площині, де дія і слово складають
єдине ціле, що пояснює застосування по-
бутових предметів як священних. О. Со-
ляр зауважує, що «народний світогляд
не можна сприймати як набір вірувань,
що мали форму доктрини» [38, с. 156].
Учена також вирізняє його загальні риси:
1) життя зосереджується навколо міфу;
2) явища природи персоніфікуються,
тому з ними можливі магічні маніпуляції;
3) «своє і чуже» протиставляється; 4) про-
стір і час міфологізуються. Застосовуючи
цю класифікацію до лікувальних замов-
лянь, О. Соляр зауважує, що вони є сло-
весною моделлю міфологічного Всесвіту,
де все має своє місце – Бог підноситься до
небес, а сатана перебуває під землею. Два
полюси роблять землю центром Всесвіту,
місцем «змагання антагоністичних сил».
Щоб забезпечити перемогу «верху» (світ-
ла), знахарі звертаються до посередників,
які з’єднують небо й землю. Хвороби,
тобто смерть, уособлюють представники
«низу» (темряви). О. Соляр стверджує,
що численні звертання до представників
«низу» (темряви) пояснюються тим, що
«сила, яка викликала хворобу, може її
побороти». З іншого погляду, природа
відповідних звертань може мати запобіж-
ний характер.
Головних персонажів замовлянь О. Со-
ляр розглядає в контексті «основного
міфу», реконструйованого В. Івановим і
В. Топоровим, де вищі істоти мають озна-
ки Перуна-вогню, зокрема, залізо знищує
хвороби. Інші магічні дії розгортаються в
межах бінарної опозиції «свій / чужий»,
де до «чужих» належать представники
різних суспільних верств, національнос-
тей, територій, носії мов та ін. Ставлення
до «чужих» подвійне й відповідає став-
ленню до представників міфологічного
«низу» (темряви) – вони викликають не-
щастя, але можуть йому запобігти, «бо
знають щось таке, що не знає свій» [38,
с. 159] (ці ідеї втілено в працях О. Ми-
хайлової, О. Христофорової). Семантичні
відмінності між «своїм» і «чужим» свого
часу розглянула О. Боряк [8]. Характе-
ризуючи обряди, пов’язані із ткацтвом,
дослідниця провела аналогії між знаряд-
дями, що їх застосовували під час прядін-
ня, і міфологічними уявленнями східних
слов’ян. Ключовою в цьому аспекті є опо-
зиція «свій / чужий», а побутові предмети
виконують функцію медіаторів, унаслідок
чого стають обрядовими.
«Своє» й «чуже» врівноважується
цент ром, який є священним, наприклад:
Єрусалим (у межах християнського сві-
ту), храм (у межах території проживан-
ня), ікона (у межах оселі). У центрі відбу-
вається творення світу, тому тут хрестять,
ховають і народжують (породілля ходить
навколо столу), оскільки будь-яка зміна
стану – сакральний акт. Натомість не-
чисті істоти (домовий, лісовий, водяний)
перебувають на периферії (під піччю, по-
рогом, у лісі, болоті). У горизонтальній
площині контакт із потойбічним можли-
вий на лімінальних перетинах, які роз-
діляють зовнішнє та внутрішнє, тому ці
місця використовували під час лікуваль-
ної магії. Продовжуючи думку авторки,
маємо додати, що міфологічний простір
організовується за принципом фракталь-
ної геометрії – картина світу пропорційна
й повторюється щоразу в меншому вимірі.
Цим самим людина традиційна намагала-
ся зв’язати себе з усім світом незалежно
від того, де вона перебувала.
О. Соляр звертає увагу на часові фази,
пов’язані з рухом сонця, місяця, які
у свою чергу співвідносяться з періодами
людського життя. Новий час символізує
новий порядок, ніби повертаючи виконав-
ця обряду в часи творення форм, коли не
існувало поділу між «цим» і «тим» світа-
ми, небом і землею, минулим і майбутнім,
«своїм» і «чужим». У зв’язку із цим новий
час є сприятливим для активізації потой-
бічних сил, які без перепон потрапляють
до світу людей. Під впливом апокрифів
http://www.etnolog.org.ua
67
виникли замовні мотиви про те, що тілесні
нечистоти є результатом втручання сатани
в «Божий промисел». Звідси міфо логічні
сюжети про споконвічне повернення до
первісної чистоти, що пояснює обряди
тимчасової смерті й нового народження.
Трактування лікувального обряду як про-
цесу творення «нової дійсності» дозволяє
зрозуміти метафоричність і символічність
мови замовлянь. Знахарі могли змінювати
назви хвороб, щоб «не накликати біди»,
звідси – уживання евфемізмів.
Семантичні, структурні та функціональ-
ні особливості українських замовлянь-
діалогів розглядає О. Остроушко [31].
Специфічна структура замовлянь-діалогів
зумовлена їхнім функціональним призна-
ченням, оскільки є «продуктом особли-
вої світоглядної системи, поза межами
якої [вони. – А. Т.] втрачають будь-який
смисл» [31, с. 53]. На думку дослідниці,
за допомогою текстів-діалогів демонстру-
ються психологічні особливості мовців.
Діалог коментує дію («перепікання» су-
хот) і стверджує несправжність хвороби
(«яч мінь»). Констатація цього спричиняє
потрібну репліку-відповідь, дає можли-
вість уявити присутність магічної істоти
тут і зараз. Це має гарантувати, що ви-
словлене буде почуто й виконано. Мож-
ливість відповідати замість магічного
помічника передбачає виконання свого
прохання на рівні слова [31, с. 54].
Концепт дороги є об’єктом досліджен-
ня М. Жуйкової [17], яка розшифровує
значення фразеологізму «туди [йому. –
А. Т.] і дорога», визначає його обрядо-
ві функції, зокрема: розмежування лю-
дей і нечистої сили, захист від небезпеки
потой бічного / «чужого» («у кожного
своя дорога»), пошук правильної дороги.
Знаходження «своєї дороги» забезпечу-
ється перевертанням тіла, що виключає
людину – жертву нечистої сили – із про-
сторової структури іншого світу. Це ви-
словлювання ніби руйнує межу, створену
«нечистим» [17, с. 269]. Слов’янській
культурі властиві вірування, що дорога
складається з двох частин – правої / люд-
ської / чистої і лівої / тваринної / нечистої.
У цьому контексті важливим є відсилання
потойбічних істот на «свою дорогу», тоб-
то територію, де вони не можуть шкодити.
Іншого значення набуває концепт «туди»,
що позначає конкретну частину простору
(дійсного чи уявного). Він пов’язаний з
іменником дорога як номінативним спря-
муванням життєвого шляху, утіленого в
послідовності подій. В уявленнях слов’ян
життєвий шлях детермінований вищими
силами і співвідноситься з долею, відтво-
рює семантику вислову «туди і дорога»
як процесу вилучення з категорії пращу-
рів і включення до категорії «нечистих»
покійників. Відповідним чином людина
має пройти свій шлях, призначений Бо-
гом. Той, хто виголошував цю формулу,
нібито знімав із себе відповідальність за
те, що вважає покійника «нечистим», за-
хищаючи себе від його помсти. Отже, ви-
слів «туди і дорога» виконував дві функ-
ції: указував на місце поховання (болота,
очерети) й окреслював місце перебування
«заложного» покійника, тому міг застосо-
вуватися у випадках наглої смерті як по-
карання за гріхи.
Проблема стереотипності традиційної
культури цікавить також О. Романо-
ву [36]. Досліджуючи мотив подорожі,
авторка знаходить спільне й відмінне в
російських та українських текстах. Зокре-
ма, в українців фактично відсутні «чор-
ні» замовляння: «Вся магічна діяльність
українця спрямована не на те, щоб чогось
досягнути, а на те, щоб чогось уникнути»
[36, с. 109]. Окрім цього, «кидається в
очі християнська направленість укра-
їнських замовлянь. Знахарі навіть при
зверненні до стихій чи хвороб не забува-
ють попросити у Бога благословення і за-
ручитись його підтримкою» [36, с. 105].
Українським текстам притаманні тривалі
переліки святих, образи яких зумисне
розщеп люються, наприклад: «Ішла Пре-
чиста: одна з Києва, друга з Чернігова,
третя з Ніжина» (це має забезпечити по-
трійний захист). Важливою особливістю
українських текстів, на думку О. Рома-
нової, є пошук сприятливого / «свято-
го» часу / місця, що проти ставляє силу
замовного слова несприятливому часу /
місцю, коли здійснено зурочення. Вод-
ночас сумнівним видається твердження
авторки, що в «українсько-білоруських
замовляннях абсолютно відсутній сюжет
походу знахаря на той світ» [36, с. 107].
Традиції психологічного напряму на-
слідує І. Колодюк. Авторка переконана,
що «народні методи лікування словом
після тривалих років відвертої ігнорації
стають сферою зацікавлення психотера-
певтичної науки» [24, с. 5]. Як і російські
http://www.etnolog.org.ua
68
вчені, дослідниця звертається до образу
народного цілителя. Замовні тексти І. Ко-
лодюк розглядає як важливий компонент
психотерапевтичних народних методик,
а також аналізує народне бачення похо-
дження хвороб, способи та методи ліку-
вання, паралельно враховуючи важливі
для специфіки поліської екосистеми еко-
логічні чинники.
Активне застосування лінгвістичних
методів в етнології стало причиною ви-
никнення суто мовознавчих досліджень.
Семантичні особливості замовлянь ви-
вчають українські мовознавці В. Баден-
кова [3], П. Осипов [30] і В. Бондарен-
ко [5]. У праці В. Баденкової розглянуто
лексику традиційної народної медицини
говірок Інгульсько-Бузького межиріччя
в семантичному, структурному, етимо-
логічному планах [3]. П. Осипов аналі-
зує лексико-семантичне поле концепту
«си ній» у німецькій та українській мо-
вах, який протиставляється «блакитно-
му» й переважно має негативні ознаки:
нім. blau sein – «бути п’яним» / укр.
«п’яний, аж синій»; sein blaues Wunder
erleben – «пережити велику, неприєм-
ну несподіванку, розчаруватися»; eine
Fahrt ins Blaue – «подорож без будь-якої
цілі»; ins Blaue treffen – «промахнути-
ся, попасти пальцем у небо». Висновки
П. Осипова зіставляються із семантикою
синього кольору в міфологічних уявлен-
нях українців [30]. Вивченню ритмічної
організації «як основного чинника ді-
євості замовляння» присвячена публіка-
ція В. Бондаренко [5], у якій проаналі-
зовано фонетичні, лексико-семантичні,
морфологічні, синтаксичні складники
творення мовного ритму лікувальних за-
мовлянь.
Отже, під час аналізу історії вивчен-
ня замовлянь стають помітними загаль-
ні тенденції. Зокрема, зацікавленість
архаїч ними жанрами була поетапною і
проявлялася переважно в кризові періо-
ди. Перші спроби наукового осмислен-
ня цього культурного явища стосуються
кінця ХІХ – початку ХХ ст. – періоду
занепаду традиційного й зародження ін-
дустріального суспільства. У науковому
середовищі провідними є ідеї романтиз-
му, які відбилися в працях представників
міфологічної школи. Певна однобічність
трактування (апеляції до язичницьких
часів), а також відкриття в галузі пси-
хології, літературознавства, археоло-
гії та архео графії змінюють підходи до
вивчення архаїчних тестів і спонукають
до розвитку психо логічного й історико-
порівняльного методу. Останній стає
прийнятним для представників «нової»
влади, оскільки формально вписується в
еволюційну теорію і відповідає постула-
там реалізму.
Послаблення державного тиску спри-
чинило появу низки досліджень, при-
свячених семантиці обрядового тексту.
З’явилися нові наукові напрями, генетич-
но пов’язані з лінгвістикою, філософією,
антропологією, психологією. Особли-
во продуктивним виявився період кінця
ХХ – початку ХХІ ст., коли на теренах
Радянської імперії утворювалися неза-
лежні держави. Нині активно розвива-
ється українська наука, про що свідчать
численні дослідження з вивчення тради-
ційного світогляду. Вітчизняні вчені зо-
середжують увагу на вивченні семантики
замовлянь у контексті етнокультурної
традиції та проблемі їхньої класифіка-
ції. Відбувається своєрідний синтез ідей
міфо логічної, психологічної й історико-
порівняльної шкіл, при цьому врахову-
ється мовне середовище, господарська
дія льність, етикет, побут, звичаєве право.
Набувають популярності також лінгвіс-
тичні студії з фонетики, лексики, синтакси-
су обрядового тексту.
Література
1. Агапкина Т. А. Восточнославянские
лечебные заговоры в сравнительном освеще-
нии. Сюжетика и образ мира. – М. : Индрик,
2010. – 824 с.
2. Агапкина Т. А., Топорков А. Л. Указа-
тели заговоров: проблемы и перспективы //
Традиционная культура. – 2007. – № 2. –
С. 59–73.
3. Баденкова В. М. Лексика традиційної
народної медицини в українських говірках
Інгульсько-Бузького межиріччя : автореф.
дис. … канд. філол. наук : спеціальність
10.02.01 «Українська мова» / В. М. Баденко-
ва. – Запоріжжя, 1999. – 20 с.
4. Богатырев П. Г. Магические дей-
ствия, обряды и верования Закарпатья //
Богатырев П. Г. Вопросы теории народ-
ного искусства. – М. : Искусство, 1971. –
С. 167–297.
5. Бондаренко В. Мовні засоби ритмізації
українських народних лікувальних замов-
http://www.etnolog.org.ua
69
лянь // Українське мовознавство. – 2012. –
Вип. 42. – С. 3–13.
6. Бондарец Е. А. Лексико-семантическая
структура мифологизмов в восточнославян-
ском фольклоре: На материале сборников за-
говоров : автореф. дис. … канд. филол. наук :
специальность 10.02.01 «Русский язык» /
Е. А. Бондарец. – Тюмень, 2004. – 31 с.
7. Боряк О. О. Баба-повитуха в культурно-
історичній традиції українців: між профан-
ним і сакральним. – К. : Інститут мистецтво-
знавства, фольклористики та етнології
ім. М. Т. Рильського НАН України, 2009. –
400 с. : іл.
8. Боряк О. Ткацтво в обрядах та віру-
ваннях українців (середина ХІХ – початок
ХХ ст.). – К. : Інститут мистецтвознавства,
фольклористики та етнології ім. М. Т. Риль-
ського НАН України, 1997. – 202 с. : іл.
9. Ви, зорі-зориці: українська народ-
на магічна поезія (замовляння) / [упоряд. :
М. Г. Василенко, Т. М. Шевчук ; авт. передм.
та ред. М. Г. Василенко]. – К. : Молодь,
1991. – 336 с.
10. Галайчук В. Особливості побутуван-
ня і прикметні структурно-семантичні риси
cередньо поліських замовлянь хвороб (на
матеріалі текстів з Олевського району Жи-
томирської області) // Вісник Львівського
університету. – 2003. – Вип. 31. – С. 113–
131. – (Серія «Філологічні науки»).
11. Гуляева Е. Ш. Развитие древнерусской
медицинской культуры : дис. ... канд. ист.
наук : 24.00.01 / Гуляева Елена Шамилеев-
на. – Волгоград, 2006. – 144 с.
12. Гунчик І. «Навська дочка»: до вияс-
нення назви архаїчного фольклорного образу
західнополіського замовляння // Берегиня. –
2000. – № 4. – С. 73–85.
13. Гунчик І. В. Український оказіонально-
обрядовий фольклор: структурно-функціо-
нальний аспект : дис. ... канд. філол. наук :
10.01.07 / Гунчик Ігор Володимирович. –
Луцьк, 2004. – 205 с.
14. Дмитриева С. И. Слово и обряд в ме-
зенских заговорах // Обряды и обрядовый
фольклор / [отв. ред. В. К. Соколова]. –
М. : Наука, 1982. – С. 36–48.
15. Дмитриева Е. Н. Языческие мотивы в
системе русской народной культуры XIX века
(На примере заговоров) : автореф. дис. …
канд. ист. наук : специальность 07.00.02 «Оте-
чественная история» / Е. Н. Дмитриева. –
М., 2004. – 23 c.
16. Ермакова Е. Е. Сибирская заговорная
традиция (конец XX – начало XXI вв.) / [под
ред. И. С. Карабулатовой]. – Тюмень : Изда-
тель Пашкин, 2005. – 496 с.
17. Жуйкова М. Происхождение выра-
жения туда и дорога! и славянские народные
представления о двух видах смерти // Зеле-
нинские чтения. Антропологический форум. –
2004. – № 1. – С. 267–276.
18. Заговоры в русской рукописной тради-
ции XV–XIX вв. : История, символика, по-
этика / сост., подгот. текстов, ст. и коммент.
А. Л. Топоркова. – М. : Индрик, 2010. –
832 с. : ил.
19. Зоряна вода (таємниці поліських зна-
харів) / [упорядкув., вступ. ст. В. Ф. Дави-
дюка]. – Луцьк : Надсир’я, 1993. – 24 с.
20. Иванов В. В., Топоров В. Н. К рекон-
струкции праславянского текста // Славян-
ское языкознание: V Международный съезд
славистов (София, сент. 1963): Докл. сов.
делегации. – М. : Изд-во АН СССР, 1963. –
С. 159–196.
21. Киселева Ю. М. Смысловая организа-
ция русских лечебных и любовных заговоров :
дис. … канд. филол. наук : 10.01.09 / Киселева
Юлия Михайловна. – М., 2001. – 286 с.
22. Кляус В. Л. Сюжетика заговорных тек-
стов славян в сравнительном изучении. К по-
становке проблемы. – М. : ИМЛИ РАН «На-
следие», 2000. – 191 с.
23. Кляус В. Л. Указатель сюжетов и
сюжетных ситуаций заговорных текстов
восточных и южных славян. – М. : Наследие,
1997. – 149 с.
24. Колодюк І. В. Народна медицина у тра-
диційній культурі українців Полісся (остання
чверть ХХ – початок ХХІ століття) : моногра-
фія. – К. : Видавничо-поліграфічний центр
«Київський університет», 2006. – 152 с.
25. Левкиевская Е. Е. Восточнославян-
ский мифологический текст: семантика,
диалекто логия, прагматика : автореф. дис. …
д-ра филол. наук : специальность 10.02.03
«Славянские языки» / Е. Е. Левкиевская. –
М., 2007. – 47 с.
26. Мельникова Е. Отчитывание бесно-
ватых: практики и дискурсы // Антропологи-
ческий форум. – 2006. – № 4. – С. 220–263.
27. Михайлова Е. В. Символика и семан-
тика компонентов модели мира в русской
традиционной культуре : дис. … канд. куль-
турологии : 24.00.01 / Михайлова Евгения
Владимировна. – Барнаул, 2009. – 160 с.
28. Мойсієнко В. Поліські замовляння //
Древляни: збірник статей і матеріалів з іс-
торії Поліського краю. – Л. : Вид-во Інсти-
туту народознавства НАН України, 1996. –
С. 121–165.
29. Мойсієнко В. Про дохристиянські бо-
жества і символічно-магічні кліше в поліських
замовляннях та способах лікування // Народ-
на творчість та етнографія. – 1992. – № 2. –
С. 43–49.
30. Осипов П. Лексико-семантичні особли-
вості мовних одиниць із позначенням кольору
«синій» в німецькій та українській мовах (ас-
пект міжкультурної комунікації) // Наукові
http://www.etnolog.org.ua
70
записки Кіровоградського державного педа-
гогічного університету. – Кіровоград, 2008. –
Вип. 75 (1). – С. 19–22. – (Серія «Філологіч-
ні науки (мовознавство)» : у 5 ч.).
31. Остроушко О. А. Українські замов-
ляння-діалоги: структура, семантика, функ-
ціонування. Філологічні студії // Вісник
Криворізького державного педагогічного
університету : [зб. наук. пр.]. – Кривий Ріг,
2008. – Вип. 2. – С. 52–57.
32. Павлов О. Д. Замовляння як вербальна
магія : автореф. дис. … канд. філол. наук :
спеціальність 10.01.07 «Фольклористика» /
О. Д. Павлов. – К., 1999. – 28 с.
33. Петров В. Український фольклор (За-
говори, голосіння, обрядовий фольклор на-
роднопоетичного циклу) // Берегиня. – 1996. –
№ 1–2. – С. 114–131; № 3–4. – С. 87–101.
34. Познанский Н. Заговоры. Опыт ис-
следования происхождения и развития
заговорных формул / репр. изд. 1917 г. –
М. : Индрик, 1995. – 352 с.
35. Полесские заговоры (в записях 1970–
1990-х гг.) / [сост., подгот. текстов и коммент.
Т. А. Агапкиной, Е. Е. Левкиевской, А. Л. То-
поркова]. – М. : Индрик, 2003. – 752 с.
36. Романова О. Стереотипи магічного мис-
лення в контексті українських, російських та
білоруських замовлянь (кінець XVIII – поча-
ток XX ст.) // Український історичний збір-
ник / [голов. ред. Т. Чухліб]. – К. : Ін-т історії
України НАН України, 2008. – Вип. 11. –
С. 100–112.
37. Соколова В. К. Заклинания и
приговоры в календарных обрядах // Обряды
и обрядовый фольклор / [отв. ред. В. К. Со-
колова]. – М. : Наука, 1982. – С. 11–24.
38. Соляр О. А. Українські «лікувальні»
замовляння: проблема культурологічного
контексту // Вісник Львівського універси-
тету. – Л. : ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. –
Вип. 31. – С. 156–164. – (Серія філоло гічна).
39. Соляр О. А. Українські народні
замовляння: питання походження і поетики :
дис. ... канд. філол. наук : 10.01.07 / Соляр
Ольга Андріївна. – Л., 2005. – 265 с.
40. Таємна сила слова (Заговори, замов-
ляння, заклинання) / [упоряд., вступ. ст.
Г. Б. Бондаренко]. – К. : Знання України,
1992. – 32 с.
41. Толстой Н. И. Из наблюдений над по-
лесскими заговорами // Славянский и балкан-
ский фольклор. Духовная культура Полесья
на общеславянском фоне / [сост. Н. И. Тол-
стой]. – М. : Наука, 1986. – С. 135–142.
42. Топоров В. Н. К реконструкции
индо европейского ритуала и ритуально-
поэтических формул (на материале загово-
ров) // Труды по знаковым системам / [отв.
ред. Ю. Лотман]. – Тарту : Тартуский гос.
ун-т, 1969. – Вып. 4. – С. 9–43.
43. Топоров В. Н. О структуре некоторых
архаических текстов, соотносимых с концеп-
цией «мирового дерева» // Труды по знаковым
системам / [отв. ред. Ю. Лотман]. – Тарту :
Тартуский гос. ун-т, 1971. – Вып. 5. – С. 9–62.
44. Українські замовляння / [упоряд.
М. Н. Москаленко ; авт. передм. М. О. Нові-
кова]. – К. : Дніпро, 1993. – 309 с.
45. Харитонова В. И. Заговорно-за-
клинательная поэзия восточных славян.
Конспекты лекций. – Ленинград : Из-во
ЛГУ, 1992. – С. 39–47.
46. Харитонова В. И. Заговорно- закли-
нательное искусство восточных славян:
проблемы традиционных интерпретаций и
возможности современных исследований :
в 2 т. – М. : ИЭА РАН, 1999. – Ч. 1. – 292 с.
47. Харитонова В. И. Заговорно-закли-
нательный акт в народной культуре восточных
славян // Этнографическое обозрение. –
1993. – № 4. – С. 91–106.
48. Харитонова В. И. Заговорно-закли-
нательный текст: композиционные основы,
воздействие на пациента и заклинателя //
Филологические науки. – М., 1991. – № 5. –
С. 45–54.
49. Харитонова В. И. Исследование са-
крального в традиционной культуре: прикос-
новение к непостижимому или постижение не-
ведомого? // Этнологические исследования по
шаманству и иным традиционным верованиям
и практикам. – М. : ИЭА РАН, 2004. – Т. 9. –
Ч. 1. Сакральное в традиционной культуре:
методология исследования, методы фикса-
ции и обработки полевых, лабораторных,
экспериментальных материалов: материалы
Международного интердисциплинарного
научно-практического семинара-конферен-
ции (6–15 июля 2003 г., Москва; Республика
Алтай). На русском и английском языках. –
С. 16–40.
50. Христофорова О. Б. Дискурс о кол-
довстве и локальные фольклорные традиции:
семантика, прагматика, социальные функ-
ции : автореф. дис. … д-ра филол. наук :
специальность 10.01.09 «Фольклористика» /
О. Б. Христофорова. – М., 2010. – 21 с.
51. Чернов И. О структуре русских
любовных заговоров // Труды по знаковым сис-
темам / [отв. ред. Ю. Лотман]. – Тарту : Тар-
туский гос. ун-т, 1965. – Вып. 2. – С. 159–172.
52. Шевчук Т. Магічна поезія замовлян-
ня. Еволюція ритуально-поетичних формул //
Родо від. – 1993. – № 5. – С. 10–12.
53. Шкарбан А. Знахарство на Поліссі
(за експедиційними матеріалами) // Полісся:
мова, культура, історія : Матеріали Міжна-
родної конференції. – К. : Асоціація етноло-
гів, 1996. – С. 277–281.
54. Шкарбан А. Матеріали з народної ме-
дицини Житомирського Полісся // Полісся
http://www.etnolog.org.ua
71
України : Матеріали історико-етнографічного
дослідження. – Л., 1999. – Вип. 2 : Овруччи-
на. 1995. – С. 211–224.
55. Шкарбан А. Народна медицина Ки-
ївського Полісся // Полісся України : Ма-
теріали історико-етнографічного досліджен-
ня. – Л., 1997. – Вип. 1 : Київське Полісся.
1994. – С. 204–216.
56. Юдин А. В. Об именах звезд-
«помощниц» в русских заговорах // Язык
русского фольклора : сб. науч. ст. – Петро-
заводск : Изд. ПГУ, 1992. – С. 66–71.
57. Юдин А. В. Ономастикон русских за-
говоров. Имена собственные в русском маги-
ческом фольклоре. – М. : МОНФ, 1997. –
319 с.
SUMMARY
The history of charms studying consists of several stages. The first of them is the period of the ac-
tual material piling up, accumulated in the ethnographic collections and the works of the authors of the
ХІХth – the beginning of the ХХth centuries. The second stage is characterized with the primary com-
prehension of the collected material, its systematization and classification. The attraction of the methods
of adjacent humanities, history, linguistics, literary criticism in particular is peculiar for the third stage.
The last phase is notable for the philosophical generalization with the usage of the methods of herme-
neutics, semiotics, phenomenology, structuralism, positivism. The division of the stages according to the
chronological principle is a conditional one as they occur in the works of the scientists who are engaged
in the field practice, scientific description of the received results, their systematization and investigation
in parallels.
During the analysis of the history of charms studying the general tends are visible. In particular, the
interest in archaic genres was time-phased and became apparent mainly in the crisis periods. The first at-
tempts of the scientific understanding of this cultural phenomenon concerns to the end of the ХІХth – the
beginning of the ХХth centuries – the period of the decline of traditional and the formation of the industrial
society. The ideas of romanticism reflected in the works of the representatives of mythological school are
leading in the scientific surroundings. The certain one-sidedness of the interpretation (the appeal to pagan
times) and also the discoveries in the fields of psychology, literary criticism, archaeology and study of early
texts change the approaches to the studying of archaic texts and incite to the development of psychological,
historical and comparative methods.
The weakening of the state pressure in the 60s of the XXth century has caused the appearance of the
investigations devoted to the semantics of the ritual text. New scientific trends are connected genetically
with linguistics, philosophy, anthropology, psychology. The period of the end of the XXth – the beginning
of the XXIst century has turned out to be especially productive, when independent states were creating on
the territory of the Soviet empire. Now Ukrainian science is in its active development. Numerous investiga-
tions of traditional world-view studying affirm this fact. In 1990s the first collections of the charms edited by
T. Shevchuk, H. Bondarenko, M. Moskalenko and M. Novikova, V. Davydiuk were published. The researches
of T. Shevchuk, V. Moisienko, A. Shkarban, O. Pavlov, I. Hunchyk, V. Halaichuk, O. Solyar, O. Ostroushko,
M. Zhuikova, O. Romanova, I. Kolodiuk appear. The use of the linguistic methods in ethnology has become
the cause of the linguistic study rise, the authors of which are V. Badenkova, P. Osypov and V. Bondarenko.
Ukrainian scientists pay attention to the charms semantics studying in the context of ethnocultural tradi-
tion and the problem of their classification. The original synthesis of the ideas of mythological, psychologi-
cal, historical and comparative schools happens. The linguistic surroundings, economic activity, etiquette,
mode of life, common law are taken into account. Linguistic studying in phonetics, lexicology, syntax of the
ritual text is also acquiring popularity.
Keywords: charms, archetype, cultural phenomenon, myth, concept.
http://www.etnolog.org.ua
|