Традиційний дитячий одяг українців в умовах міської культури в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття (на прикладі Києва)
У статті розглянуто українське дитяче вбрання в урбаністичних реаліях. Досліджено, як у міському побуті змінилися функції, що їх виконує традиційний дитячий одяг. В статье рассматривается украинская детская одежда в урбанистических реалиях. Исследуется, как в городском быте изменились функции, котор...
Saved in:
| Published in: | Матеріали до української етнології |
|---|---|
| Date: | 2015 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2015
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207461 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Традиційний дитячий одяг українців в умовах міської культури в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття (на прикладі Києва) / М. Олійник // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2015. — Вип. 14(17). — С. 129-141. — Бібліогр.: 54 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-207461 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Олійник, М. 2025-10-08T10:17:04Z 2015 Традиційний дитячий одяг українців в умовах міської культури в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття (на прикладі Києва) / М. Олійник // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2015. — Вип. 14(17). — С. 129-141. — Бібліогр.: 54 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207461 391–053.2(477–25)"18/19" У статті розглянуто українське дитяче вбрання в урбаністичних реаліях. Досліджено, як у міському побуті змінилися функції, що їх виконує традиційний дитячий одяг. В статье рассматривается украинская детская одежда в урбанистических реалиях. Исследуется, как в городском быте изменились функции, которые выполняет традиционная детская одежда. The questions of Ukrainian children’s clothes in urban realities are considered in the article. The changes of traditional children’s clothing functions in urban life are investigated. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Матеріали до української етнології Розвідки за матеріалами польових етнографічних досліджень Традиційний дитячий одяг українців в умовах міської культури в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття (на прикладі Києва) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Традиційний дитячий одяг українців в умовах міської культури в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття (на прикладі Києва) |
| spellingShingle |
Традиційний дитячий одяг українців в умовах міської культури в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття (на прикладі Києва) Олійник, М. Розвідки за матеріалами польових етнографічних досліджень |
| title_short |
Традиційний дитячий одяг українців в умовах міської культури в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття (на прикладі Києва) |
| title_full |
Традиційний дитячий одяг українців в умовах міської культури в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття (на прикладі Києва) |
| title_fullStr |
Традиційний дитячий одяг українців в умовах міської культури в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття (на прикладі Києва) |
| title_full_unstemmed |
Традиційний дитячий одяг українців в умовах міської культури в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття (на прикладі Києва) |
| title_sort |
традиційний дитячий одяг українців в умовах міської культури в другій половині хіх – на початку хх століття (на прикладі києва) |
| author |
Олійник, М. |
| author_facet |
Олійник, М. |
| topic |
Розвідки за матеріалами польових етнографічних досліджень |
| topic_facet |
Розвідки за матеріалами польових етнографічних досліджень |
| publishDate |
2015 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Матеріали до української етнології |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| format |
Article |
| description |
У статті розглянуто українське дитяче вбрання в урбаністичних реаліях. Досліджено, як у міському побуті змінилися функції, що їх виконує традиційний дитячий одяг.
В статье рассматривается украинская детская одежда в урбанистических реалиях. Исследуется, как в городском быте изменились функции, которые выполняет традиционная детская одежда.
The questions of Ukrainian children’s clothes in urban realities are considered in the article. The changes of traditional children’s clothing functions in urban life are investigated.
|
| issn |
2313-8505 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207461 |
| citation_txt |
Традиційний дитячий одяг українців в умовах міської культури в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття (на прикладі Києва) / М. Олійник // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2015. — Вип. 14(17). — С. 129-141. — Бібліогр.: 54 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT olíinikm tradicíiniiditâčiiodâgukraíncívvumovahmísʹkoíkulʹturivdrugíipoloviníhíhnapočatkuhhstolíttânaprikladíkiêva |
| first_indexed |
2025-11-25T21:10:25Z |
| last_indexed |
2025-11-25T21:10:25Z |
| _version_ |
1850552009158033408 |
| fulltext |
129
УДК 391–053.2(477–25)"18/19" Марина Олійник
(Київ)
ТРАДИЦІЙНИЙ ДИТЯЧИЙ ОДЯГ УКРАЇНЦІВ
В УМОВАХ МІСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
(на прикладі Києва)
У статті розглянуто українське дитяче вбрання в урбаністичних реаліях. Досліджено, як у
міському побуті змінилися функції, що їх виконує традиційний дитячий одяг.
Ключові слова: українське вбрання, дитячий одяг, міське повсякдення.
В статье рассматривается украинская детская одежда в урбанистических реалиях. Иссле-
дуется, как в городском быте изменились функции, которые выполняет традиционная детская
одежда.
Ключевые слова: украинская одежда, детская одежда, городская повседневность.
The questions of Ukrainian children’s clothes in urban realities are considered in the article. The
changes of traditional children’s clothing functions in urban life are investigated.
Keywords: Ukrainian clothing, children’s clothes, urban life.
Традиційний дитячий одяг належить
до особливих систем вбрання, ви-
вчення яких потребує врахування як фе-
номенів народної культури, так і законо-
мірностей розвитку дитини. На сьогодні
існують окремі праці, у яких розглянуто,
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
130
яким чином у традиційній українській
культурі через вбрання забезпечувалося
комфортне існування дитини та відбува-
лася її соціалізація.
Проблематики дитячого народно-
го вбрання торкались у своїх працях
П. Чубинський (1877), Хв. Вовк (1916),
М. Грушевський (1906–1907), В. Білець-
ка (1927), Ю. Павлович (1928), К. Чер-
вяк (1927), Н. Заглада (1930), О. Воропай
(1966), Г. Щербій (1993), Н. Гурошева
(1995), В. Тищенко (2008), М. Маєрчик
(2011), В. Борисенко (2014) та ін. Міське
побутування традиційного дитячого одягу
належить до недостатньо висвітлених тем
в українській етнології.
Вивчення дитячого одягу передбачає
врахування особливостей психофізіоло-
гічного розвитку дитини, специфіки про-
відної для неї діяльності у кожному ві-
ковому періоді її зростання. Розробка
дитячого вбрання на концептуальному
рівні здійснювалась у двох етнокультур-
них системах: у світському міському со-
ціумі та народному сільському. Отже,
вивчення поширення українського тра-
диційного дитячого вбрання в міському
середовищі потребує врахування особли-
востей побутування дитячого вбрання як
у міській, так і традиційній культурах.
Тривалий час світський європейський
одяг для дітей був зменшеною копією
вбрання дорослих, і тільки в другій по-
ловині ХVІІІ ст. з поширенням ідей Жан-
Жака Руссо щодо виховання дитини,
узгодженого з її природним розвитком,
було звернено увагу на зручність дитячо-
го одягу [29, с. 581]. Створення функціо-
нального дитячого вбрання розтягнуло-
ся в часі, тому одяг дітей вищих верств
суспільства ще довго підпадав під вплив
основних напрямів моди [23, с. 15]. На-
приклад, В. О’Коннор-Вілинська у своїх
спогадах про 1890-ті роки писала, що до
театру молоді дівчата вдяг ли модні роже-
ві сукенки з мереживом. Таке підліткове
святкове вбрання викликало співчуття у
М. Лисенка: «Бідні діти! Завинули їх у
рибальські ятерини» [42, с. 282].
Прийнято вважати, що в традиційній
сільській культурі українців не існувало
спеціального дитячого одягу, і «він відріз-
нявся від дорослого лише розмірами» [53,
с. 136]. Отже, дитяче вбрання – як місь-
ке, так і сільське – відображало основні
принципи проектування та виготовлен-
ня вбрання для дорослих. Міський одяг
для дітей змінювався, починаючи з другої
половини ХІХ ст., під впливом модерні-
заційних процесів, які були пов’язані з
науково-технічним прогресом та індустрі-
алізацією. Водночас нові форми зруч-
ного спеціально розробленого дитячого
вбрання з’являлися в країнах з розвине-
ною промисловістю, таких як Англія та
США [40, с. 202], і досить швидко через
рекламу в модних журналах поширюва-
лись в інші країни. Використання й виго-
товлення дитячого традиційного вбрання
регулювалося усталеними нормами звича-
євого права, які відображали світоглядні
уявлення про дитину та її місце в соці-
альній структурі. Традиційний дитячий
одяг, порівняно зі світським, мав пере-
вагу в досконалішій вихідній моделі для
повторення її в дитячому варіанті. Це
пов’язано з тим, що народне вбрання для
дорослих формувалося на основі принци-
пів доцільності і зручності при виконанні
всього комплексу господарських робіт, що
не можна сказати про світський модний
костюм привілейованих верств, який ще в
другій половині ХІХ ст. був орієнтований
на салонний стиль життя. Кожне соціо-
культурне середовище пропонувало певні
вирішення дитячого вбрання, які відобра-
жали доросле розуміння світу дитини.
У другій половині ХІХ ст. розпочався
процес дифузії українського традиційного
одягу в соціокультурний простір міста. Це
сталося завдяки тому, що був сформова-
ний соціальний прошарок української ін-
телігенції, яка взяла за мету свого життя
поширення національної ідеї, що включа-
ла самоусвідомлення ідентичності, а зго-
дом переросла в мету створення україн-
ської державності. Цей рух розпочався як
культурницька течія, яка проходила під
впливом народницьких ідей просвітни-
цтва. Ядром цього процесу були нащадки
козацької старшини, що одержали росій-
ське дворянство, проте зберегли у своїй
пам’яті культурне переживання героїзму
козацьких часів [30, с. 88]. Наприкінці
ХІХ ст. в цей процес влилося широке коло
міщанства, а на початку ХХ ст. – селян-
ства, якому було дозволено перебувати на
державній службі, отримувати чини без
обмеження за соціальним станом [26, с. 2].
Важливо зазначити, що використан-
ня українського одягу в міському побуті,
як правило, було можливим для частини
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
131
населення, ознайомленої з українською
культурою ще з раннього дитинства через
сім’ю, родичів, близьких друзів чи навіть
через контакт із селянами, які перебува-
ли на службі чи в наймах. Олена Пчілка,
яка виховала своїх дітей свідомими укра-
їнцями [31], і сама росла в українській
атмосфері, частиною якої було українське
вбрання: «Українська мова й, так би ска-
зати, українська етнографія була нашою
природженною течією. А полтавська люд-
ність у ті часи зберігала, звичайно, усі
українські особливості ще значно краще,
ніж тепер. Багато особливостей у мові,
співі, убранні, в побиті, що їх уповні тре-
ба тепер пізнавати в книжках, – уся та
“котляревщина”, – була тоді жива, сві-
жа» [43, с. 22]. Родина Косачів була зраз-
ковою українською сім’єю, яка власним
досвідом довела важливість наповнення
українським змістом міського побуту [44].
Отже, використання народного вбран-
ня в міському родинному житті не вини-
кало спонтанно, цю традицію мав хтось
започаткувати. Актуалізувати традицій-
ний одяг як частину власних етнокуль-
турних кодів було можливо серед осіб,
які мали безпосередній контакт з носія-
ми традиційного вбрання. Тому в спога-
дах українських діячів, які пропагували
українську самосвідомість, часто опису-
ються дитячі враження про контакти із се-
лянами, а народний одяг опосередковано
розкриває уклад їхнього життя. Старша
донька Косачів О. Косач-Кривинюк, ав-
торка збірки «Українські народні узори з
Київщини, Полтавщини й Катеринослав-
щини» (1928), у своїх спогадах виокрем-
лює такий фрагмент зі свого дитинства:
«На нижній сходинці ганку сидить жінка
у вишиваній сорочці, зав’язана хусткою.
У приполі вона тримає невеличку дитину,
дівчинку, в самій вишитій сорочечці, під-
перезаній вузеньким червоним пояском.
Я якось не знаю, а почуваю, що та дити-
на, то – я, що то я бачила той двір того
сонячного літнього дня. Одного разу я
розказала сестрі Лесі про цю картину. Що
стоїть у моїй пам’яті, і спитала, що то за
двір. Вона мені сказала, що то я описую
їй двір і ганок при домі Завадських на
вулиці Завадських у місті Звягелі (так у
нас у родині називали місто, офіційно на-
зиване Новоградволинським). <…> Жін-
ка та була, як думала Леся, моя мамка
Мотря Дяченко або нянька Килина, оби-
дві з містечка Миропілля» [33, с. 35]. До
наших днів збереглася фотографія Оль-
ги Косач у віці до 1 року, яку тримає на
руках мамка Мотря Дяченко [47, с. 202].
Вони вдягнені в традиційний український
одяг, на маленькій дворянці – вишита со-
рочка, підперезана крайкою.
Цей приклад добре ілюструє, як дитячі
враження впливають на підсвідому сфе-
ру світосприйняття людини, тому ранній
досвід включення в систему українських
ідентифікацій через яскраві позитивні об-
рази народного вбрання був характерним
для багатьох визначних особистостей. Ми-
кола Галаган, який брав активну участь
у громадсько-політичному житті Украї ни
в 1890-х – на початку 1920-х років, при-
гадував: «З дитячих моїх років майже
всі наші селяни носили сорочки власного
виробу і чимало чоловіків ходило у “ви-
биваних” штанах, а жінки в будні носили
“вибивані” запаски. У неділю старі жін-
ки йшли до церкви в старовинного фасону
одягах з намітками, які звисали з очіпків
на спину» [20, с. 50]. Під час навчання в
київській гімназії М. Галаган проймається
спочатку «козакофільськими» настроями,
які згодом переросли у свідоме українство.
Усвідомлення української ідентифікації
стимулює його до маніфестації своїх по-
глядів у зовнішності: «Я мусив мати “ма-
лоросійський костюм”. <…> На допомогу
прийшла, звичайно, моя добра мати. Чобо-
ти (хоч і не такі, як хотілось) я мав, “ма-
лоросійські” сорочки також мав, червоний
пояс купив у Броварах, а на штани синьої
матерії набрала мати» [20, с. 78].
Про своє сприйняття в дитячі роки
українського вбрання як важливої ві-
зуальної частини української побутової
культури згадує літературознавець С. Єф-
ремов: «Любив парубків – між ними мав
навіть своїх “героїв” – у чорних рясних
свитках з широкими зеленими або черво-
ними поясами. Любив рої дівчат з вінками
на головах та цілими крамничками різно-
барвних стрічок за плечима й намистами
на шиї» [25, с. 193].
Отже, використання в міських практи-
ках народного одягу було можливе серед
частини населення, яка сприймала тра-
диційну українську культуру як значиму
особисто для неї. Так предмети побуту,
зокрема вбрання, ставали візуальними
символами, за допомогою яких відбува-
лася українська інкультурація. Це прин-
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
132
ципово новий напрям адаптації традицій-
ного вбрання в урбаністичних практиках.
В умовах сільської культури викорис-
тання саморобного одягу було безальтер-
нативним шляхом задоволення потреб
життє забезпечення, це створювало умов-
но «ідеальні» можливості для формуван-
ня самобутньої культури з окресленими
естетичними канонами. У міських реалі-
ях вибір українського дитячого вбрання
стає свідомим інструментарієм передачі
української ідентифікації. При цьому від-
бувається важлива зміна рівнів системи
відновлення етнокультурної самоіден-
тифікації. У традиційній культурі одяг
виконує репрезентативну функцію сис-
теми ідентифікацій, що включає зв’язки
«родина – дитина – місцева громада», а
нормативно-регулятивні правила викорис-
тання вбрання також є «саморобними»,
тобто розробленими в певному населено-
му пункті, і охоплюють як загальноукра-
їнські принципи побутування вбрання,
так і місцеві – локальні, що поширені в
конкретному селі. Міська система побуту-
вання вбрання залучає народний одяг у
нові відносини «родина – дитина – міська
громадськість». Нормативно-регулятивні
правила застосування народного одягу
певною мірою зазнають впливу вимог до
одягу, що сформувалися в середовищі, яке
необхідно розглядати як особливий спосіб
життя «із притаманними йому функція-
ми, поведінковими моделями, свідомими
стереотипами» [17, с. 21–22].
Традиційний дитячий одяг викорис-
товували в родинах, які пропагували
українську культуру та були новаторами
в створенні нової урбаністичної тради-
ції його застосування. У своїх спогадах
Людмила Старицька-Черняхівська звер-
нула увагу на зародження урбаністичної
традиції українського життя: «Наше по-
коління – виключне покоління: ми були
першими українськими дітьми. Не тими
дітьми, що виросли в селі, в рідній сфері,
стихійними українцями, – ми були дітьми
городянськими, яких батьки виховували
вперше серед ворожих обставин свідоми-
ми українцями з сповитку. Нас було не-
багато таких українських родин; решта-ж
нашої дитячої суспільности, з якою нам
доводилось раз по раз здибатись, були
змосковлені діти-паненята. <…> Ми ба-
лакали по-українськи, і батьки балакали
до нас скрізь по-українськи; нас вбирали
дуже часто в українські вбрання. І зви-
чайно і тим, і другим звертали ми на себе
увагу, а разом з нею глум, посміх, кеп-
кування, презирство. О, багато довелось
прийняти нашим маненьким серцям гір-
ких образ, незабутніх. То було не то, що
нині. Тепер українська дитина вже має
свою сферу, має на що опертися: ми були
перші, у нас не було маненьких поперед-
ників» [48, с. 47]. Побутування україн-
ського одягу було можливе також у роди-
нах, де зберігався безпосередній зв’язок
із сільською культурою. Відомо, що помі-
щик П. Хит рово взяв за позашлюбну жін-
ку Ю. Каменцеву (Юлію Хитрово), яка
походила з простої селянської родини. За
спогадами Н. Полонської-Василенко про
дитячі роки в Києві в 1890-х роках, її
приятелька Ольга Хитрово, донька Петра
і Юлії Хитрово, завжди була вдягнена в
українське вбрання [45, с. 128]. Імовір-
но, таке побутування народного вбрання
в цій міській родині було можливе завдя-
ки сільському вихованню матері Юлії,
для якої традиційний одяг міг бути со-
ціально близьким.
Поширення народного дитячого одя-
гу відбувалося в двох напрямах: через
зв’язок між поколіннями батьків і дітей
усереди ні родин та шляхом виведення
його з приватного в суспільне, публічне
життя. У міських практиках традицій-
ний дитячий одяг втрачає частину функ-
цій, які він виконував у сільському ви-
користанні, та набуває нових, властивих
світському вбранню. Оскільки на сьогод-
ні немає спеціально розробленої системи
функцій дитячого народного вбрання,
пропонуємо використати загальну схему
функцій одягу, яка включає етнічну, обе-
регову, обрядову, естетичну, статево-віко-
ву, соціальну, регіональну [53, с. 134; 41,
с. 16; 49, с. 467].
Етнічна (національна) функція, яка є
визначальною для будь-якого національ-
ного вбрання, у дитячому також зберіга-
ється, проте набуває нового інформатив-
ного наповнення, свідомого вираження
української ідентифікації. Проте ця нова
складова більше стосується інтерпретації
вбрання дорослими, оскільки саме їхнє
пояснення значення традиційного вбран-
ня могло формувати таке інформативне
його наповнення. Л. Старицька-Черня-
хівська так згадує підготовку до виходу
в театр 1882 року: «День минав, як сон;
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
133
тільки вечора чекали ми. І коли ми вби-
рали наші вкраїнські убрання, нас охоп-
лювало те почуття, яке мабуть стискало
груди молодого лицаря, коли його вперше
підперізувано лицарським мечем. Минули
часи, давні часи! І сміх, і жаль бере, коли
згадуєш тепер цю убогу дитячу демонст-
рацію, якою і ми ніби причинялися до
великого діла. Вишивана сорочка і голос-
на українська розмова в театрі. Сердешні
засоби! Але й вони відповідали тій глині,
якою стуляє муляр одну до одної вели-
кі цеглини мурів» [48, с. 48]. Зберегла-
ся світлина 1882 року, на якій Л. Ста-
рицька сфотографована в українському
строї, який міг бути святковим вбранням
для відвідин театру [5]. У міському ви-
користанні народного вбрання часто про-
стежується присутність еклектичного по-
єднання з елементами міського одягу. На
фотографіях 1860–1880-х років трапля-
ється комбінування кринолінових спід-
ниць з компонентами народного одягу, що
підкреслює можливість його реального
побутування. На деяких світлинах, від-
знятих як у салоні, так і під час відпо-
чинку на природі, можна побачити тра-
диційний український дитячий стрій [4].
Отже, вірогідно, що дитяче українське
вбрання використовувалося як інструмен-
тарій створення українського образу через
вдягання одягу з інформативною метою та
як реальний святковий і буденний одяг.
Оберегова (талісманна, апотропічна)
функція традиційного вбрання пов’язана
з його магічними, насамперед захисними,
властивостями, які мали важливіше зна-
чення для вбрання дітей молодшого віку.
Оберегова властивість одягу передавала-
ся під час загортання новонародженого
в одяг батьків, як правило, сорочку [22,
с. 78]. Давніша традиція полягала в за-
кутуванні дитини в кожух, щоб вона в
майбутньому була багатою [51, с. 5]. Пер-
соніфікованим одягом, який не викорис-
товувався ніким раніше, було крижмо, у
яке загортали дитину при хрещенні [15,
с. 115], а вдягання першої сорочечки на-
ділялося захисними і прогностичними
властивостями [52, с. 55]. У подальшому
магічна властивість вбрання використо-
вувалася з метою нейтралізації навроче-
ного дитині через обтирання її пеленою
сорочки [13, с. 62]. До наших днів збере-
глася традиція не готувати наперед одяг
ще ненародженій дитині, обмежуючись
мінімально необхідними речами при по-
логах, щоб через вбрання не наврочити
біди [14, с. 84; 36, с. 146]. Нині немає
достовірної інформації, наскільки ці об-
ряди чи їхні залишки були поширені се-
ред носіїв міської культури в означений
період, найімовірніше, їхнє дотримання
залежало від індивідуального ставлення
до обрядів, прикмет, забобонів. У Музеї
Лесі Українки зберігається дитяча сороч-
ка, вишита Лесею спеціально для її по-
хресника Михайла Кривинюка, сина її
сестри Ольги Косач-Кривинюк [3]. У ви-
шитій льолі сфотографований Юрко Ста-
рицький на світлині 1881–1882 року [7].
Поступово на початку ХХ ст. в міському
використанні зникає оберегова функція в
дорослому вбранні з одночасним посилен-
ням естетичної [28; 37]. Можна сказати,
що дитячий український одяг ставав ду-
ховним оберегом для частини національно
свідомої інтелігенції.
Обрядова функція дитячого вбрання
була значно менш впливовою, порівняно
з дорослим одягом, що пов’язано з не-
виразним соціальним статусом дитини.
У міських практиках обрядова функція
дитячого традиційного вбрання поступово
переходила в символічний вимір, дедалі
більше набуваючи світського характеру
інформаційного навантаження вбрання.
У традиційному українському строї до-
рослих послаблювалась обрядова функ-
ція зі збереженням святкової [38, с. 109].
Так, у родині Старицьких і Лисенків на
Великодні свята дівчата намагалися бути
в «білих сукнях на перший день або в
українському» [42, с. 276], що свідчить
про рівноцінність загальноєвропейського
та традиційного вбрання для святкування
Великодня в цих сім’ях, які були публіч-
ними родинами. Якщо сільське побуту-
вання дитячого вбрання пов’язувалося з
календарно-обрядовим циклом, то в міс-
ті з’явилися альтернативи культурного
життя – театр та літературно- мистецькі
заходи. На таких вечорах намагалися
створювати необхідну атмосферу, зокре-
ма і шляхом демонстрування українсько-
го вбрання. Так, традиція вшанування
пам’яті Т. Шевченка, започаткована серед
свідомої молоді й підтримана старшим
поколінням, перейшла в дитячий світ:
1883 року в оселі Ольги Цвітковської
відбулося шевченківське свято для ді-
тей [21]. Важко переоцінити значення цієї
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
134
нової урбаністичної традиції та її вплив
на українську духовність, до того ж відбу-
валося формування української ідентифі-
кації через використання вбрання. Укра-
їнський клуб, який був легалізований
з 1908 року, став місцем проведення ди-
тячих ранків, новорічних свят з ялинкою,
колядуванням, маскарадами [50, с. 14].
Збереглася фотографія учасників дитячо-
го свята з ушанування пам’яті Т. Шевчен-
ка в Українському клубі 1909 року [9].
Усі 19 дітей (від 3 до 12 років) вдягнені
в традиційне українське вбрання. О. Кон-
стантинівська, досліджуючи етнографіч-
ну діяльність Олени Пчілки, звернула
увагу, що цю гуртову світлину вона дру-
кувала кілька років поспіль у дитячому
журналі «Молода Україна» – у 1911 та
1912 роках [32, с. 189]. Напевно, це ро-
билося з метою утвердження зовнішньої
моделі вбрання для українського дитячо-
го тематичного свята. Такі практики не
тільки залучали народний дитячий одяг
до тогочасного українського життя в кон-
тексті обрядової культури, але й інтегру-
вали його у світське використання.
У міських практиках виникає нова ін-
формативно-мистецька функція традицій-
ного українського одягу, який підпадає
під сценічні інтерпретації. Використання
народного вбрання в дитячому домашньо-
му театрі відбивало практику дорослих,
яку діти завжди моделюють при органі-
зації свого дозвілля. Зберег лася світлина,
на якій зображено двох дітей 10–12 років
в українських костюмах під час домаш-
нього спектаклю в Косачів [47, с. 555]. Усі
компоненти строю на одній з дівчат відпо-
відають святковому одягу селян: орнамен-
тована стрічка на голові, вишита сороч-
ка, керсетка, спідниця з кубового ситцю
в дрібний малюнок, по низу оздоб лена
темною стрічкою або нашитою обшивкою
з контрастної тканини, поверх спідни-
ці – темний фартух з нашитою бейкою по
низу, на шиї – разки намиста. У вбранні
другої дівчини простежуються елементи
еклектики: модна спідниця, імовірно, з
шовкової тканини з характерним блиском,
та білий фартух, який, найвірогідніше, є
частиною домашнього вбрання. На другій
світлині зображена група дітей з аматор-
ської постановки «Наталки Полтавки»
в маєтку Требінського [10], який колись
належав Михайлу Старицькому. Серед
дітей – Ірина Стешенко, внучка М. Ста-
рицького, дочка Костянтина Аркадійовича
Требінського, та діти його службовців. На
цій світлині частина героїв представлена в
сценічній формі, що нагадує принцип сти-
лізації під час народних святкових дійств,
коли одяг втрачає своє щоденне значен-
ня і набуває нового маскарадно-карна-
вального змісту під час обряду «водіння
Кози» на Василя чи вертепу на Різдвяні
свята [19, с. 98]. В образах передаються
важливі знаки статусності дорослого одя-
гу: вінок у Наталки, хустка в Терпелихи,
смушева шапка в Петра. Частина одягу
могла бути взята в місцевих селян. Отже,
важливо зауважити, що в міському побу-
туванні народного вбрання він міг вико-
нувати інформативно- мистецьку функцію
як сценічний одяг, що відбивало дитячу
гру в дорослий театр.
Естетична функція дитячого одягу
пов ною мірою реалізовувалася у свят-
ковому вбранні. Естетичні якості укра-
їнського вбрання високо оцінювались
як мистецьке явище із самостійним сти-
лістичним оформленням в широких ко-
лах [35, с. 122], це насамперед стосується
виробів з вишивкою. Українська сорочка,
приміром, була гідним подарунком, який
презентував українську культуру. Відомо
про дарування української сорочки цеса-
ревичу Олексію, яку вишила для нього
міщанка з Миргорода, а дружина істори-
ка І. Лучицького виготовила власноруч
сорочку і шаровари, підібрала червоний
пасок для маленького сина французького
приятеля чоловіка, який приїхав з дру-
жиною до нього на гостину [18, с. 116].
Ці приклади засвідчують досвід вико-
ристання українського дитячого одягу як
репрезентанта української культури, яка
мала високий художній рівень створення
національної естетики. Оригінальні сти-
лістичні вирішення традиційного вбран-
ня українців високо оцінювали за кор-
доном. На виставці кустарних виробів у
Нью-Йорку 1913 року «красувався пиш-
ний дитячий костюмчик та сила інших
дрібних речей, які давали повну картину
багатства народних вишивок і орнаменти-
ки» [46, с. 95]. Високі естетичні якості
українського вбрання послужили під-
ґрунтям для його розвитку за радянських
часів, для створення народного напряму
в проектуванні одягу. Естетична функція
забезпечила використання українського
вбрання в місті як святкового одягу.
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
135
Українське дитяче вбрання в родинах
інтелігенції. Світлина десятирічної
Вероніки Старицької.
1910 р. МВДУК
Міське вбрання дітей
до п’яти років.
Світлина Леоніда Гопка.
1912 р. З родинного архіву
О. Черноусової (м. Київ)
Українське дитяче вбрання
в родинах інтелігенції.
Світлина чотирнадцятирічної
Людмили Старицької. 1882 р. МВДУК
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
136
Міське вбрання дітей
до п’яти років. Світлина
Володимира Гопка. 1904 р.
З родинного архіву
Черноусових (м. Київ)
Українське дитяче вбрання
в побуті киян.
Світлина Раїси,
Георгія та Лідії Третяків.
1925 р. З родинного архіву
І. Тихонової (м. Київ)
Українське дитяче вбрання
в побуті киян.
Світлина Ф. Г. Третяка з дітьми
Раїсою, Георгієм та Лідією.
1920-ті рр. З родинного архіву
І. Тихонової (м. Київ)
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
137
Статево-вікова функція дитячого одя-
гу в традиційній культурі відображала
готовність дитини виконувати господар-
чу роботу [53, с. 136]. До 5–6 років не
було поділу одягу за статтю, єдиним ви-
дом вбрання слугувала довга сорочка [22,
с. 79]. У записах Ю. Павловича початку
ХХ ст. зазначено: «Сорочка для хлопчи-
ка шиється в 2 пілки і довга, майже до
п’ят, і так він ходив аж поки не скаже,
щоб йому пошили штанці (приблизно в
5 років) <…> Крій жіночої сорочки, як
у дорослих так і у маленьких дівчат од-
наковий, тільки вона ширша і вища. <…>
Дівчаткам шиють (сорочки) уставками,
щоб були кращі» [1, арк. 1–2]. Отже, не-
зважаючи на спільний вид одягу для
хлопців і дівчат, у сільському вбранні
застосовували різний крій. У світській
традиції в другій половині ХІХ ст. одяг
для дівчаток і хлопчиків до цього віку
мав уніфікований вигляд платтячка, як
правило, з «лежачим» коміром, оздобле-
ного бантом та оборками, до якого вдя-
гали панталони [16, с. 10]. Перші бриджі
з’явилися в Америці в 1860-х роках, а в
Європі, починаючи з 1879 року, став по-
пулярним хлопчачий матроський костюм
з бриджами [40, с. 202], який, власне,
позначав статеве розрізнення. Можливо,
гендерне позначення у вбранні для дітей
молодшого віку розпочалося на терито-
рії України при вдяганні традиційного
українського вбрання серед носіїв міської
культури. М. Вілінська-Маркович (Мар-
ко Вовчок) у листі до чоловіка О. Марко-
вича 1857 року писала, що свого чотири-
річного сина вона вдягла як справжнього
козака – у червоні шаровари, заправлені в
чобітки [24, с. 36; 39, с. 23]. На 29 фото-
графіях міських дітей віком від 1 до 16 ро-
ків у народному вбранні можна побачити,
що одяг поділявся на дівчачий та хлоп-
чачий [44, с. 111–112]. На світлині 1855–
1856 років український стрій шестирічної
Ольги Драгоманової складається з віноч-
ка, намиста, картатої спіднички, анало-
гічні дівчачі символи наявні на світлинах
шестирічної Людмили Старицької (1874),
яка до того ж вбрана в керсетку, триріч-
ної Оксани Старицької (1878), а Юрко
Старицький зафіксований у сорочці для
немовляти хлопчачого крою [7]. Водно-
час на світлинах дітей у міському одязі
можна побачити використання дівчачого
одягу серед хлопчиків від 1 до 5 років.
На фотографіях, що належать родині
Черноусових, зафіксовано хлопчика в дів-
чачій сорочці (1904) та хлопчика у віці до
2-х років у дівчачому платтячку (1912).
На світлині 1926 року з архіву О. Пусто-
валової сфотографований хлопчик 3-х ро-
ків у дівчачій сукні і з бантом на голові,
що підтверджує випадки нехтування ста-
тевим розмежуванням у міському одязі ді-
тей молодшої вікової групи, незважаючи
на те що, починаючи із середини ХІХ ст.,
виникла тенденція вираження статі в єв-
ропейському дитячому вбранні.
Під соціальною функцією вбрання при-
йнято розуміти позначення в одязі стату-
су його власника [53, с. 136], насамперед
матеріального стану. Під час навчання в
3-й Київській гімназії М. Галаган став
свідком етнокультурного протистояння
між його товаришем Чупринкою, сином
заможного козака, і міськими гімназиста-
ми: «Його батько [Чупринки] Оврам при-
їздив інколи до Києва відвідувати сина.
Приїздив одягнений у жупан, з клуноч-
ком: зовсім не “по-панському”. Це давало
привід декому із його товаришів до різ-
ного роду, хоч і жартівливих, але трохи
насмішкуватих зауважень, бо “непанська”
постать батька нібито мусила понижува-
ти й гідність його сина. І тут Чупринка
з усією своєю нестриманістю й безогляд-
ністю починав не оборонятися, а просто
нищити (не фізично, звичайно!) свого
противника. В числі аргументів наводив
він також і той, що батько його і він сам
є козак з діда-прадіда. Ця свідомість ви-
сокої гідності свого козацького стану не
тільки заімпонувала мені у високій мірі,
але просто мене захопила» [20, с. 77]. Цей
конфлікт демонструє типове соціальне ви-
пробування, через яке доводилося прохо-
дити людині, яка обирала власну україн-
ську ідентифікацію, особливо якщо вона
виражала її через зовнішній вигляд та
мову. Л. Старицька-Черняхівська описує
соціальне прочитання українських мар-
керів серед «київської quasi-інтелігенції
російської» 1880-х років: «Я пам’ятаю, як
з сестрою гуляли ми якось в Ботанічнім
садку, звичайно в українському вбранню,
балакали між собою по-українськи. Нас
взяли на глум; зчинилася гидка сцена:
діти, а за ними й завжде однаково розумні
бонни та няньки почали глузувати з нас,
з нашого вбрання, з нашої “мужицької”
мови» [48, с. 48]. На світлині, зробленій у
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
138
салоні Володимира Висоцького 1874 року,
зображено 6-річну Людмилу Старицьку
в українському вбранні [12]. На фотогра-
фії 1878 року Оксана Старицька вдягнена
в українську сорочку з вишитим подолом,
який виглядає з-під спідниці з фартуш-
ком-запаскою, на шиї 3-річної дівчинки
кілька разків намиста, а волосся зафік-
совано стрічечкою [11]. Спомини Людми-
ли Михайлівни доводять, що український
одяг мав не тільки символічний вимір, а
й виконував утилітарну функцію реаль-
ного одягу, який був задіяною частиною
гардеробу. При цьому слід зафіксувати
випадки недоброзичливого ставлення до
нього з боку панівної верстви киян, які
вбачали в традиційному українському
строї соціально нижчу сільську ідентифі-
кацію. Загострення такого етнокультурно-
го проти стояння поступово зменшувалося
з поширенням демократичних поглядів
серед широкого міського загалу. Тракту-
вання соціального статусу українського
вбрання дітей інтелігенції залежало від
ціннісних орієнтацій суспільства. Народ-
ний одяг слугував виразником єдності із
селянством, соціальне становище якого
було низьким [54, с. 114], проте викорис-
тання серед передової творчої інтеліген-
ції змінило його інформативний статус,
вивів ши його із сільської ідентифіка-
ції в загальноукраїнську етнокультурну
ідентифікацію.
Регіональна функція вбрання властива
і дитячому народному одягу, оскільки він
повторював дорослий. Регіональна специ-
фіка проявляється в таких характерис-
тиках вбрання: матеріал, крій, конструк-
тивно-декоративні елементи, оздоблення,
колір, орнамент і топографія його розта-
шування, вид вбрання, допов нення до ньо-
го, манера носіння [34, с. 19; 38, с. 106].
Утворення етнорегіональних комплексів
слугувало певною географічною ідентифі-
кацією народного вбрання. Особливістю
міського життя, порівняно із сільським,
є високий показник міграційних проце-
сів. Так, за переписом 1874 року корінних
киян було зафіксовано лише 27,93 %, а за
переписом 1897 року кількість населення
Києва, порівняно з 1874 роком, збільши-
лася вдвічі за рахунок мігрантів з інших
губерній [27, с. 195–196]. До Киє ва при-
бували вихідці з різних етнографічних
регіонів України. Використання традицій-
ного одягу з характерними рисами певної
місцевості сприяло розвитку традиційно-
го вбрання. Це було позитивне явище, яке
забезпечило високий рівень варіативності
ознак одягу. Відомо, що локальні комп-
лекси вбрання «оберігали український
костюм від перетворення на своєрідний
однострой, реальною загрозою чого була
обмежена кількість типів крою та матеріа-
лів для одягу» [53, с. 134–135]. Регіональ-
ні ознаки традиційного дитячого одягу
найвиразніше проявлялися в оздобленні
сорочки, яка є головним репрезентантом
українського строю. На фотографії 1855
(1856) року зображена 6-річна панянка
Ольга Драгоманова в українському вбран-
ні, у вишитій сорочці білим по білому, що
характерно для Полтавщини [6]. На світ-
лині 1876–1878 років Лариса Косач убрана
в одяг з усіма компонентами волинського
дитячого вбрання [47, с. 154]. Микола Ко-
сач зображений на фотографії 1896 року
в полтавській сорочці [47, с. 138]. На
гуртовій світлині 1910 року діти вбрані в
святковий одяг, характерний для Серед-
ньої Наддніпрянщини [9]. Збереглася фо-
тографія із зображенням дітей із Західної
України, яких загубили батьки під час
Першої світової війни [8]. Проживаючи в
київському притулку, який був організо-
ваний завдяки старанням Л. Старицької-
Черняхівської, вони носили народне
вбрання, яке було поширене на Київщині.
Отже, у другій половині ХІХ – на по-
чатку ХХ ст. почалося використання укра-
їнського традиційного вбрання в побуті
міської інтелігенції, яка свідомо вводила
в повсякдення дітей український одяг з
метою виховання в національному дусі.
Ця тенденція не була масовою серед меш-
канців Києва, вона мала швидше характер
субкультурного явища на початку свого
існування. Проте її вплив був значущим,
оскільки сформувалася нова урбаністич-
на традиція використання українського
вбрання. У міських практиках відбулася
трансформація функцій дитячого одягу,
які він виконував у сільській культурі.
Етнічна функція доповнилася свідомим
вираженням української ідентифікації,
а оберегова значно послабшала за рахунок
раціонального ставлення до ролі вбран-
ня. Обрядова функція перейшла у вимір
святкової. У міському використанні ста-
тево-вікова диференціація простежується
в одязі всіх вікових категорій. Соціальна
функція виражала не так матеріальний
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
139
достаток носія українського вбрання, як
духовний зв’язок із сільською культурою,
що ставало приводом для етнокультурно-
го неприйняття такої позиції з боку части-
ни проімперськи налаштованого населен-
ня. У міському побутуванні регіональна
функція традиційного вбрання дещо роз-
мивається, переходячи з локального в за-
гальноукраїнський вимір.
Джерела та література
1. Архівні наукові фонди рукописів та
фоно записів Інституту мистецтвознавства,
фольк лористики та етнології ім. М. Т. Риль-
ського НАН України, ф. 39-1, од. зб. 4, 49 арк.
2. Архів Музею видатних діячів українсь-
кої культури (далі – Архів МВДУК), ММС
КН-1110, Фо-247.
3. Архів МВДУК, МЛУ КН-905, М-19.
4. Архів МВДУК, ММС КН-1040, Фо-177;
ММС КН-2425, Фо-1520; ММС КН-1166,
Фо-302; ММС КН-2422, Фо-1517.
5. Архів МВДУК, ММС КН-1045, Фо-182.
6. Архів МВДУК, ММС КН-1054, Фо-191.
7. Архів МВДУК, ММС КН-1054, Фо-191;
ММС КН-2417, Фо-1512; ММС КН-1201,
Фо-337; ММС КН-1110, Фо-247.
8. Архів МВДУК, ММС КН-1064, Фо-201.
9. Архів МВДУК, ММС КН-1065, Фо-202.
10. Архів МВДУК, ММС КН-1160,
Фо-296.
11. Архів МВДУК, ММС КН-1201,
Фо-337.
12. Архів МВДУК, ММС КН-2417,
Фо-1512.
13. Білецька В. Українські сорочки, їх
типи, еволюція й орнаментація / В. Білець-
ка. – Київ, 1927. – 67 с.
14. Борисенко В. Обряди перших років
життя людини / Валентина Борисенко // На-
родна культура українців: життєвий цикл
людини. Історико-етнологічне дослідження :
у 5 т. – Київ : Дуліби, 2008. – Т. 1 : Діти.
Дитинство. Дитяча субкультура. – С. 82–95.
15. Босий О. Знакові функції тканини в
звичаєво-обрядовій сфері українців (семан-
тичні паралелі «крижмо» – «саван») / Олек-
сандр Босий // Етнічна історія народів Євро-
пи. – 2000. – № 4. – С. 114–117.
16. Васильев А. Детская мода Российской
империи / Александр Васильев. – Москва :
Альпина нон-фикшн, 2013. – 232 с.
17. Верменич Я. Соціокультурні парамет ри
урбаністичних процесів в Україні: теорети-
ко-методологічні проблеми / Ярослава Верме-
нич // Джерела локальної історії. Культурний
побут городян ХVІІІ – першої половини ХХ ст.
Зб. наук. пр. – Київ : Інститут української
археографії та джерелознавства ім. М. С. Гру-
шевського НАН України, 2013. – С. 15–23.
18. Вільшанська О. Л. Повсякденне життя
міст України наприкінці ХІХ – на початку
ХХ ст.: європейські впливи та українські на-
ціональні особливості / Оксана Леонідівна
Вільшанська. – Київ : Інститут історії Украї-
ни НАН України, 2009. – 172 с.
19. Воропай О. Звичаї нашого народу:
етно графічний нарис / Олекса Воропай. –
Київ : Оберіг, 1993. – 592 с.
20. Галаган М. З моїх споминів / Микола
Галаган. – Київ : Темпора, 2005. – 656 с.
21. Гнатенко В. «Український національ-
ний скарб» (До 200-річчя з дня народження
Т. Шевченка) [Електронний ресурс] / В. Гна-
тенко // Шевченкознавчі студії. – 2012. –
Вип. 15. – Режим доступу : nbuv.gov.ua/j-pdf/
Shs_2012_15_20.pdf.
22. Гурошева Н. Традиційний український
дитячий одяг / Наталія Гурошева // Народ-
на творчість та етнографія. – 1995. – № 1. –
С. 77–82.
23. Данчук О. В. Культурный капитал
детства российского дворянина ХVІІІ–ХІХ
веков : автореф. дис. ... канд. культуро-
логии : спец. 24.00.01 «Теория и история
культуры» / Данчук Ольга Васильевна. –
Санкт-Петербург, 2015. – 22 с.
24. Екельчик С. Человеческое тело и на-
циональная мифология: некоторые мотивы
украинского национального возрождения
ХІХ века / Сергей Екельчик // Ab Imperio. –
2006. – № 3. – С. 23–54.
25. Єфремов С. Щоденник. Про дні мину-
лі (спогади) / Сергій Єфремов. – Київ : Тем-
пора, 2011. – 792 с.
26. Закон 5 жовтня про полегшення сельсь-
ким сословіям // Рідний край. – 1906. –
№ 41. – С. 2.
27. История Киева : в 3 т., 4 кн. – Киев :
Наукова думка, 1984. – Т. 2. – 464 с.
28. Калакура Я. С. Предмети одягу [Елект-
ронний ресурс] / Я. С. Калакура // Історичне
джерелознавство. – Режим доступу : http://
libfree.com/115409602_istoriyapredmeti_odya-
gu.html#626.
29. Кибалова Л. Иллюстрированная энцик-
лопедия моды / Л. Кибалова, О. Гербенова,
М. Ламарова. – Прага : Артия, 1986. – 608 с.
30. Кожухар Л. Український інтелігент
другої половини ХІХ – початку ХХ століт-
тя : крізь призму приватного життя / Любов
Кожухар // Наукові записки Тернопільсько-
го національного пед. ун-ту ім. Володимира
Гнатюка. Серія «Історія». – 2013. – Вип. 1. –
Ч. 1. – С. 86–100.
31. Коляда І. Роль народних традицій у
формуванні феноменальності родини Коса-
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
140
чів / Ігор Коляда // Матеріали VІІ–VІІІ на-
укових семінарів «Роль визначних особис-
тостей – митців, діячів науки та культури у
процесі формування національної самосвідо-
мості наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.». –
Київ : МВДУК, 2013. – С. 64–73.
32. Константинівська О. Діяльність Оле-
ни Пчілки в Київському Українському Клубі /
Оксана Константинівська // Матеріали VІІ–VІІІ
наукових семінарів «Роль визначних особис-
тостей – митців, діячів науки та культури у
процесі формування національної самосвідо-
мості наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.». –
Київ : МВДУК, 2013. – С. 183–194.
33. Косач-Кривинюк О. Леся Українка.
Хронологія життя і творчости / Ольга Косач-
Кривинюк. – Нью-Йорк : Українська вільна
академія наук у США, 1970. – 927 с.
34. Косміна О. Регіональна символіка
традиційного вбрання українців (до проблем
класифікацій) / Оксана Косміна // Етнічна іс-
торія народів Європи : зб. наук. пр. – 2007. –
№ 23. – С. 18–23.
35. Крижановський Б. Вивчення народно-
го мистецтва в етнологічних дослідах / Борис
Крижановський // Етнографічний вісник. –
1927. – № 43. – С. 118–125.
36. Маєрчик М. Ритуал і тіло. Структурно-
семантичний аналіз обрядів українського ро-
динного циклу / Марія Маєрчик. – Київ :
Критика, 2011. – 327 с.
37. Макарчук С. А. Етнографія Украї-
ни : навч. посіб. [Електронний ресурс] /
С. А. Макарчук // Світ. – 2004. – Режим до-
ступу : http://www.ebk.net.ua/Book/history/
makarchuk_eu/part11/1101.htm.
38. Макогін Г. Соціальні функції укра-
їнського народного вбрання: аксіологічний
аспект / Ганна Макогін // Вісник Прикарпат-
ського університету. Мистецтвознавство. –
2012. – № 24–25. – С. 105–110.
39. Марко Вовчок. Твори : у 7 т. / Мар-
ко Вовчок. – Київ : Наукова думка, 1967. –
Т. 7. – Кн. 2. – 599 с.
40. Нанн Д. История костюма. 1200–2000 /
Джоан Нанн. – Москва : Астрель ; АСТ,
2003. – 343 с.
41. Ніколаєва Т. Історія українського кос-
тюма / Тамара Ніколаєва. – Київ : Либідь,
1996. – 176 с.
42. О’Коннор-Вілинська В. Лисенки й
Старицькі / Валерія О’Коннор-Вілинська //
Микола Лисенко у спогадах сучасників :
у 2 т. – Київ : Музична Україна, 2003. –
Т. 1. – С. 249–298.
43. Олена Пчілка. «Золоті дні золотого
дитячого віку...». Автобіографічний нарис /
Олена Пчілка. – Київ : Веселка, 2011. –
79 с.
44. Олійник М. Вираження української
ідентифікації в міському одязі (на прикладі
життя родин Драгоманових і Косачів) / Ма-
рина Олійник // Народна творчість та етно-
логія. – 2014. – № 4. – С. 105–114.
45. Полонська-Василенко Н. Спогади / На-
талія Полонська-Василенко. – Київ : Києво-
Могилянська академія, 2011. – 591 с.
46. Резн-енко В. Украинские кустарные из-
делия за границей / В. Резн-енко // Украинс-
кая жизнь. – 1913. – № 12. – С. 95–96.
47. Скрипка Т. Родові гнізда Драгоманових-
Косачів: їх устрій та культура / Тамара Скрип-
ка. – Київ : Темпора, 2013. – 656 с.
48. Старицька-Черняхівська Л. Двадцять
п’ять років українського театру. (Спогади та
думки) / Людмила Старицька-Черняхівська //
Україна. – 1907. – Т. 4. – С. 44–95.
49. Стельмащук Г. Українське національ-
не вбрання / Галина Стельмащук // Українсь-
ке народознавство. – Київ : Знання, 2006. –
С. 465–518.
50. Теревені // Рідний край. – 1910. –
№ 34. – С. 14–15.
51. Чубинский П. П. Родины и крестины /
Павел Платонович Чубинский // Труды этно-
графическо-статистической экспедиции в
Западно-Русский край, снаряженной Импе-
раторским русским географическим общест-
вом. – Санкт-Петербург, 1877. – Т. 4. –
С. 1–47.
52. Щербак І. Діти у народній терміно-
логії: лексика і символіка / Інна Щербак //
Народна культура українців: життєвий цикл
людини. Історико-етнологічне дослідження :
у 5 т. – Київ : Дуліби, 2008. – Т. 1 : Діти.
Дитинство. Дитяча субкультура. – С. 50–59.
53. Щербій Г. Символіка народного кос-
тюма / Григорій Щербій // Українська минув-
шина / Григорій Щербій. – Київ : Либідь,
1993. – С. 133–138.
54. Щербій Г. Символіка народного кос-
тюма / Г. Щербій, Н. Гурошева // Українці.
Історико-етнографічна монографія : у 2 кн. –
Опішне, 1999. – Кн. 2. – С. 97–120.
SUMMARY
The questions of Ukrainian children’s clothes in urban realities are considered in the article. Attention is
paid to the peculiarities of the existence of secular urban children’s clothes and rural folk children clothing. It
is shown that in each socio-cultural environment children’s clothes has repeated the pattern of adult’s clothing.
It is determined that the usage of traditional clothing for children in the city conditions should be re-
garded as a special process containing the characteristic features of the existence of both, urban and folk
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
141
clothing. The use of traditional children’s clothes among the urban Ukrainian intelligentsia is investigated.
It is determined that such existence was possible in the families where the upbringing of Ukrainian identity
was an important trend of personality formation. The specific examples of integration into Ukrainian cul-
ture in childhood through the contacts with the carriers of the national clothing are put.
The changes of traditional children’s clothing functions in new urban socio-cultural space are investi-
gated. The facts of Ukrainian costume as children’s stage clothes, which carried out a new informative and
artistic function, are fixed. The origin of new urban tradition of folk children’s clothes usage is proved put-
ting the specific examples.
Keywords: Ukrainian clothing, children’s clothes, urban life.
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
|