Карантинні установи як інституції, або фронтирне населення в нових державних умовах

• Published in: Чорноморська минувшина
• Date: 2016
• Main Author: Каюк, С.
• Format: Article
• Language: Ukrainian
• Published: Інститут історії України НАН України 2016
• Subjects: Статті
• Online Access: https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207699
• Journal Title: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Cite this: Карантинні установи як інституції, або фронтирне населення в нових державних умовах / С. Каюк // Чорноморська минувшина: Зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 11. — С. 24-38. — укр.

У статті розглядаються карантинні установи як інституції, які масово з’явились у південноукраїнському регіоні наприкінці XVIII – на початку XIX ст. та уособлювали не лише медичну службу з метою попередження інфекційної хвороби, а й безпосередній контроль з боку держави за населенням і територією, що до цього часу відповідали типовим умовам фронтиру. «Устав портовых и пограничных карантинов» 1800 р. надавав цим установам чіткої структури, насичував регіон чиновниками, які мали контролювати рух населення, що продовжувало називати себе козаками. Документи карантинних установ дозволяють прослідкувати продовження традиційних побутових практик фронтирного населення, в той самий час засвідчуючи нові умови життя. The article considers quarantine agencies as institutions that in large numbers appeared in the South Ukraine of the late 18th – early19th centuries. It was not only medical service for the prevention of disease, but also direct state control over the population and the territory corresponded to the typical conditions of the Frontier until that time. At the end of 19th century American historian F. Turner concentrated on the trading outposts as institutions. The quarantine agencies of the South together with the other borderland institutions performed a similar function. В статье рассматриваются карантинные учреждения как институции, массово появившиеся в южноукраинском регионе в конце XVIII – начале XIX вв. и олицетворяющие не только медицинскую службу с целью предупреждения инфекционных заболеваний, но и непосредственный контроль со стороны государства за населением и территорией, которые до этого времени соответствовали типичным условиям фронтира. «Устав портовых и пограничных карантинов» 1800 г. придавал этим учреждениям четкую структуру, наполнял регион чиновниками, которые должны были контролировать передвижение населения, продолжающее называть себя казаками. Документы карантинных учреждений позволяют проследить продолжение традиционных бытовых практик фронтирного населения, в то же время подтверждая новые условия жизни.