Обрядові страви на кримськотатарському традиційному весіллі (кінець ХІХ – друга половина ХХ ст.)

Стаття присвячена вивченню ритуальних злакових та м’ясних страв, що представлені в кримськотатарському традиційному весільному обряді. На базі опублікованих джерел та польових досліджень автора поданий огляд ритуалів, пов’язаних із приготуванням, розподілом та вживанням обрядової їжі. Статья посвяще...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Сходознавство
Date:	2008
Main Author:	Соболєва, О.В.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут сходознавства ім. А. Кримського НАН України 2008
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20775
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Обрядові страви на кримськотатарському традиційному весіллі (кінець ХІХ – друга половина ХХ ст.) / О.В. Соболєва // Сходознавство. — 2008. — № 44. — С. 102-123. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859603271494139904
author	Соболєва, О.В.
author_facet	Соболєва, О.В.
citation_txt	Обрядові страви на кримськотатарському традиційному весіллі (кінець ХІХ – друга половина ХХ ст.) / О.В. Соболєва // Сходознавство. — 2008. — № 44. — С. 102-123. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Сходознавство
description	Стаття присвячена вивченню ритуальних злакових та м’ясних страв, що представлені в кримськотатарському традиційному весільному обряді. На базі опублікованих джерел та польових досліджень автора поданий огляд ритуалів, пов’язаних із приготуванням, розподілом та вживанням обрядової їжі. Статья посвящена изучению ритуальных злаковых и мясных блюд, представленных в крымскотатарском традиционном свадебном обряде. На основе опубликованных источников и полевых исследований автора рассмотрены ритуалы, относящиеся к приготовлению, распределению и потреблению обрядовой еды. This article studies ritual cereal and meat meals presented in Crimean Tatars wedding ceremonies. On the basis of published sources and author’s field researches the review of rituals connected with preparing, distribution and consumption of ritual meals is provided.
first_indexed	2025-11-28T01:41:18Z
format	Article
fulltext	102 ОБРЯДОВІ СТРАВИ НА КРИМСЬКОТАТАРСЬКОМУ ТРАДИЦІЙНОМУ ВЕСІЛЛІ (кінець ХІХ – друга половина ХХ ст.) Соболєва О. В. Дослідженню кримськотатарського традиційного весілля при- свячена низка наукових публікацій середини ХІХ – початку ХХ ст. [Дьяченко 2005, Шерфединов 1931, Бонч-Осмоловский 1926], але окремо питання побутування обрядових весільних страв в на- уковій літературі не розглядалось. До завдань даної статті входить виокремлення та аналіз обрядів, пов’язаних із виготовленням та споживанням головних злакових та м’ясних страв на кримськота- тарському традиційному весіллі. Функціонально вагомим етапом весільних дійств є процес спо- живання їжі, що у обряді представлений у декількох формах: час- тування учасників дійства на різних етапах розгортання обряду та весільній колективній святковій гостині. Дослідники культури вже неодноразово звертали увагу на сакральний і концептуаль- но вагомий зміст трапези в обрядовості різних народів: “усі сфе- ри людської діяльності, включаючи війну і шлюб, самі по собі, поза текстом учту, не мають сенсу. Їх сенс конституюється на тра- пезі, освячується трапезою і тільки тут вони отримують своє за- вершальне призначення” [Цораев 2007, 230]. У звичаєво-правовій системі затвердження нового соціального статусу особи в соці- умі відбувалося через колективну трапезу. Сама назва весільної гостини – джемаат аши (“їжа для общини”) у кримських татар говорить про підкреслене суспільне навантаження цього дійства [Кенджаметова]. В організації частування присутня низка реаль- них і символічних елементів колективності та об’єднання: спо- живання їжі відбувалось із спільної миски, а гостям роздава- лись лише ложки; частування горілкою на чоловічій вечірці та- кож відбувалось із однієї чарки; присутні сиділи навколо одно- го стола; коліна гостей у татар накривав один суцільний довгий рушник (тиз без). Колективність частування підкреслює тради- ція приносити на весілля в подарунок від запрошених великі таці із гостинцями, що йшли на загальний стіл. В український тради- ції, колективний внесок продуктів для виготовлення короваю та- кож був способом суспільного закріплення події. Крім суспільно- 103 правового значення в обрядових трапезах знайшли вияв також і світоглядно-міфологічні уявлення народу, зокрема залишки ста- родавніх тотемічних уявлень та культу предків (на весіллі відбу- валось споживання м’яса жертовної тварини, а також “пригощан- ня” померлих родичів). Ознакою святкової гостини було особливе меню святкового столу, що характеризується багатством та щедрістю, а також при- сутністю спеціальних ритуальних страв-символів. Про усталену традицією кількість страв на весіллі неодноразово зазначали рес- понденти. За різними варіантами до весілля мали приготувати 12 або 7 страв [Конаков, Дербишева, Шерфединов Решит]. Так, за свідченнями вихідців із західних степових районів Криму, коли наречена приїздила в будинок молодого, родички хлопця виноси- ли для представників дівчини, по черзі, 7 різних страв. Причому, до переліку “страв”, крім їжі, входили такі елементи, як цигар- ки, парфуми. За кожну “страву” представники нареченої розрахо- вувались з родичками молодого подарунками: грошима або руш- ничками [Мустафаєва]. За іншими спогадами ці сім “страв” носи- ли особливу назву – еди къанун (кр. тат. еди – сім; къанун – закон, правило) [Сейт-Ягьяєва]. Термін канун в кр. тат. мові очевидно походить від грецького слова κανών “канон”. Назва къанун під- креслює обов’язковість встановленого звичаєм частування сватів та переліку обрядових страв. Тепер перейдемо до розгляду та класифікації основних і най- більш поширених обрядових страв кримськотатарського весіл- ля. Щодо питання побутування обрядової весільної їжі, то крим- ськотатарський матеріал показує дуже велике розмаїття локаль- них назв, рецептів приготування та ритуальних дій, пов’язаних із стравами. За головними інгредієнтами весільні страви можна розділити на кілька умовних груп: страви із різноманітних злаків (каші, ви- пічка) та м’ясні страви. Такий поділ є умовний, через те що час- то вони поєднувались у вигляді комбінованих страв: м’ясних пи- рогів, різноманітних каш з м’ясом тощо. Ритуальні страви зі зла- ків характерні для всіх землеробських народів. М’ясні ж страви, природно, домінують в культурі кочовиків. В обрядовій культурі кримських татар з певними локальними відмінностями представ- лені як вироби із злаків, так і м’ясні страви. Також для зручнос- ті страви можна поділити на солодкі і несолодкі, на їжу і напої. 104 Цікаво, що на весіллі домінують солодкі страви, незважаючи на те, чи м’ясний виріб, чи ні. І м’ясні пироги, і каші готували на ве- сілля із додаванням цукру та родзинок. Почнемо розгляд із злакових страв. Використання злакових культур: пшениці, рису, пшона – відбувалось на різних етапах об- ряду у вигляді необробленого зерна. У всіх обрядах, пов’язаних із використанням зерна, присутня символіка вітальності, адже в зерні закодована інформація про життя майбутньої рослини, а, отже, воно несе в собі символіку відродження, розмноження, продовження життя. Зерно у традиційному світогляді – це знак, що уособлює у собі вічність, непорушний ланцюг причинно- наслідкових подій. Змістовність і лаконічність образу зерна вели до його сакралізації та широкого використання у всіх найважли- віших обрядах життєвого циклу. У кримськотатарському весіллі обсипання зерном відбувалось на початку і наприкінці руху по- чту молодої, зерно клали у подарунки для молодих бохча, зерно в мисках та глеках повертали родичі нареченої в обмін на гостинці від матері молодого, в глеки з зерном встромлювали свічки в кім- наті молодих. Таку ж вітальну символіку мали і страви, виготов- лені із зерна. Хронологічно найдавнішою обрядовою стравою вчені вважа- ють кашу. Каша представлена у багатьох народів як важлива об- рядова їжа в родинних і календарних святкуваннях, так, в укра- їнців обрядова каша присутня в родильних ритуалах та весільній обрядовості [Борисенко 2000, 109–110, 165]. У кримських татар каша виступала важливою ритуальною стравою весільних цере- моній. За свідченнями дослідника Я. Шерфедінова навіть офіцій- не запрошення на весілля звучало приблизно так: “Сьогодні ве- сілля такого-то. Брати, сестри, приходьте кашу загрібати!” [Шер- фединов 1931, 5]. Обрядова каша в залежності від територій і ло- кальних традицій мала різні назви: паста, пиляв, кеш-кек. У сте- повому Криму була загально поширеною назва боткъа. Існують і більш локальні варіанти, зокрема на Керченському півострові на весілля варили солодку кашу із домашніх макаронів із дода- ванням цукру та родзинок, що мала локальну назву шеры [Алім- шаєва]. За свідченнями респондентів із с. ай-Василь Ялтинського р-ну весільну кашу називали измирли пиляв [Куляне], що очевид- но пов’язується із малоазійською традицією, адже слово измир- ли походить від назви м. Ізмір. Кашу паста, або боткъа за різни- 105 ми свідченнями варили із цілої пшениці, пшеничної крупи, пшо- на, іноді рису. Здобрювали її баранячим салом та топленим мас- лом, додавали м’ясо, цукор та родзинки. Для пшеничної святкової каші брали молоді зерна і вимочували їх протягом доби у воді, а потім вже варили. Для приготування каші пиляв та кеш-кек вико- ристовували рис, бараняче м’ясо та додавали родзинки з цукром. Письмові джерела, що стосуються переважно гірської частини півострову, засвідчують, що ще в середині ХІХ ст. приготування весільної каші носило ритуалізований характер. Так, за описом весілля, здійсненим В. Кізеветтером в середині ХІХ ст., кашу ва- рили у великих казанах на подвір’ї. Під спеціальну ритмічну му- зику два чоловіки розтирали кашу довгими палицями. Через дея- кий час чоловіків замінювала наступна пара. В цей час на подвір’ї відбувались чоловічі змагання та танці [Художник 2005, 50]. Схо- жу інформацію повідомляє і Г. А. Бонч-Осмоловський, що дослі- джував переважно Бахчисарайський район на початку ХХ ст. За свідченнями останнього кашу розмішували дві жінки, інші дві виконували під музику танець [Бонч-Осмоловский 1929, 49]. По- дібних свідчень під час експедиційних досліджень різних регіо- нів кримського півострова виявити не вдалось, що засвідчує про занепад традиції у ХХ столітті, проте інформатори часто зазна- чали, що ще в середині ХХ ст. каша виступала важливою складо- вою святкового меню. Частували нею із великих круглих спіль- них мисок, кожному гостю роздавали лише окремі дерев’яні лож- ки. Споживання каші носило колективний характер, вона висту- пала головною їжею весільного частування. Питанням побутування різноманітних видів хліба та виробів із тіста та випічки у системі весільних обрядів різних народів в різ- ний час займалась ціла низка вітчизняних та зарубіжних дослід- ників. Високий статус хліба в народній культурі та ритуалізова- не ставлення до нього пов’язане із його непересічним побутовим значенням, особливо це стосується землеробських народів. В об- рядах, що розгортались навколо хліба, відбився цілий пласт міфо- логічних, релігійних уявлень народу. У весільній обрядовості кримських татар присутня низка різ- номанітних випечених виробів, різних форм, з різними назвами та сферами обрядового використання. Крім спеціальної весільної випічки на кримськотатарському весіллі використовувався також і звичайний щоденний хліб, що мав назву отьмек. За свідченнями 106 респондентів, коли наречена йшла з будинку матері, її свахи бра- ли з собою крім обрядового печива, ще й буханець хліба [Мурато- ва]. За словами іншого інформатора, коли за молодою приїздили свати в день весілля, то вони також із собою брали хліб у пода- рунок. Його тоді ж ламали і пригощали присутніх [Бекірова]. Ці- кавим є записаний автором обряд більш пізньої традиції, за яким над головами наречених, під час виконання хороводного танцю хоран перед першою шлюбною ніччю, тримали підніс із хлібом. Пізнім цей ритуал можна вважати через те, що в традиційному весіллі молодята були максимально пасивними у своїх діях, і тим більше не могли виконувати спільний танець. Але можливо наве- дена обрядова дія є певною модифікацією ранніх форм. Підтвер- дженням цього може бути побутування подібного ритуалу і у об- ряді обрізання сунет той [Мусаєва]. Повна сім’я, в якій присутні і батьки, і всі діти, в уявленнях кримських татар асоціювалась із цілим хлібом. Одруження донь- ки руйнувало таку цілісність, саме тому у весільних причитан- нях, під час прощання з батьками, наречена нарікала, що вона, як відрізана скибка хліба, вже не приросте назад до своєї родини [Каралезли 1926, 36]. Важливою обрядовою стравою у кримських татар виступає м’ясний пиріг кобете. Він відомий на всіх територіях півостро- ва, відмінності існують лише у часовій приуроченості вживан- ня страви та деяких деталях обрядового використання. Варто за- уважити, що м’ясний пиріг кобете – це не лише весільна страва. Його раніше готували і на інші календарні та сімейні свята. Зо- крема в деякий районах м’ясний кобете виступав центральною обрядовою стравою в день релігійного обряду обрізання сунет той. Також кобете могли приготувати і як щоденну страву. Святковий кобете від буденного відрізнявся особливою ре- цептурою. Готували обрядовий пиріг, на відміну від звичайного, із листового тіста. Подекуди респонденти зазначають, що у ве- сільного листовго къатмер кобете (къат – кр. тат. – “шар”) мало бути 40 шарів тонко розкатаного тіста, перемазаного топленим маслом [Бекмамбетова]. Начинку готували з обсмаженого м’яса з цибулею та рису, також додавали родзинок і цукор. М’ясо могло бути баранячим, іноді інформатори зазначають, що використову- вали м’ясо півня. Зверху пиріг прикрашали родзинками і решіт- частими надрізами. 107 До кінця незрозумілою є етимологія слова кобете. Відразу звертає на себе увагу схожість цієї назви з кр. тат. кобек, яке озна- чає такі поняття як “ромб”, “пуп”, “центр”. Варто відзначити, що зверху пиріг кобете прикрашався ромбоподібним орнаментом- решіткою, на що може також вказувати і його назва. У розумін- ні лексеми кобек як “центра” та “пупа” виступає на перше місце його концептуальна пов’язаність із уявним центром, або пупом землі. Таким чином, символіка кобете, орнаментованого ромбіч- ними зображеннями, може бути досить подібною до символіки дерева як уособлення сакральної точки першопричин у весіль- ній обрядовості інших народів. Використання таких атрибутів- символів під час весільних ритуалів вказує на концептуальну ва- гомість обряду весілля в житті людини традиційного суспільства, адже під час весільного обряду людина реалізовувала свою го- ловну світотворчу місію, вона отримувала право на продовжен- ня життя [Гримич 2000, 110–115]. За іншими свідченнями слово кобете в одному з татарських діалектів вживається у значенні: “багато” [Якубова]. У такому значенні пиріг кобете слід вважа- ти символічним побажанням достатку, добробуту і багатства май- бутній родині. Обрядове призначення вживання весільного кобете у крим- ських татар досить різноманітне. Так, за різними свідченнями, його могли готувати як на весілля, так і на заручини нишан. Під час заручин кобете приносили свати на великих мідних підно- сах разом із різними солодощами [Каралезли 1926, 34]. За інши- ми свідченнями його готували як зі сторони нареченої, так і зі сторони нареченого, а під час весілля відбувався обмін святкови- ми пирогами [Аблялімова]. Також під час весілля на стороні на- реченого пригощали родичів молодої, які після цього починали прикрашати кімнату дівчини [Сейтжаліл]. В ряді районів розпо- діл та пригощання пирогом кобете припадало на післявесільний період. В останньому варіанті існує також кілька обрядових шля- хів. За першим з них, поширеним переважно в гірському Кри- му, кобете готували родички нареченої і разом з почтом нарече- ної відправляли його в дім молодого. Після завершення весіль- них церемоній, на ранок козайдын кобетеси (козайдын кр. тат – “радісна звістка”) ділили і роздавали поміж родичами молодого і свахами нареченої. Частину розрізаного пирога відправляли на- зад для матері молодої. У випадку, якщо дівчину звинувачували у 108 нечесності, то в середині пирога пальцем робили дірку і з гань- бою відправляли кобете назад батькам нечесної молодої (такий звичай зафіксований в Бахчисарайському районі та деяких інших передгірських селищах, зокрема в с. Бахсан-Кой та Аілянма Біло- горського р-ну). За іншими локальними варіантами кобете готу- вала мати нареченої і відправляла на третій день після весілля, ра- зом з іншими атрибутами (віником, солодощами), в будинок бать- ків молодого (с. Сарай Мен, Ленінського р-ну, с. Пички та Кучук- Озенбаш Бахчисарайського р-ну). Також кобете приносили разом із подарунками родичі молодого, під час післявесільних відвідин батьків молодої чагырту (було зафіксовано в ряді районів, а саме: Сакському, Роздолинському, Ялтинському, Сімферопольському, Ленінському). Найбільш виразної форми обряд приготування та розподілу пирога кобете, який набуває чітких ритуальних рис, представле- ний у кримських татар західних степових районів (Сакський, Роз- долинський, Чорноморський, Червоноперекопський). Пиріг пода- вали тут тільки родичам нареченої, які приїздили разом з почтом в дім жениха. Цей пиріг мав назву або къудалар кобетеси (“пи- ріг сватів”), або келин кобетеси (“пиріг для нареченої”) [Ягья- єв]. Пиріг виступав частиною святкового столу для сватів, який складався із 7 обов’язкових страв, мова про які йшла вище. За кожну страву родички нареченої віддячували якимсь подарунком або грошима, які клали у спорожнілий посуд. Останнім виноси- ли пиріг кобете. Його розрізали на рівні шматки вздовж наміче- ного решітчастого орнаменту і роздавали усім присутнім сватам къудалар та свахам къудагилер. За пиріг свати також мали дати подарунок. Кілька шматків пирога залишали на тарілці, їх зго- дом відправляли для батьків молодої. Він також виступав части- ною великої святкової гостини і входив до складу 12 обов’язкових страв, якими пригощали молодого та його найближчих родичів, під час післявесільних відвідин батьків молодої чагырту. В по- дяку за пиріг молодий мав покласти для тещі значну суму грошей під тарілку. В цей день святковий пиріг мав назву киев кобетеси (дослівно – “кобете для зятя”). Крім пирога кобете на кримськотатарському весіллі побутува- ли і інші хлібні вироби. В деяких районах, замість кобете, сватів на весіллі частували спеціальним хлібом під назвою къалакъай. За словами респондента къалакъай подавали в будинку жениха 109 для родичів молодої [Зекерьяєв]. Також окреме обрядове значен- ня в деяких районах отримали спеціальні здобні коржі під назвою чурек або чёрек. Два чёреки пекли родички молодого і в перший день весілля відправляли на сторону молодої разом з такими атри- бутами, як дві зв’язані хустиною свічки і никях марама (марама – жіночій головний убір, який у даному випадку використовувався для релігійного обряду никях). Чёрек готували із здобного солод- кого тіста із додаванням чорного тмину. Під час проведення релі- гійного обряду никях в будинку нареченої молода, за словами рес- пондента, брала один чёрек під руку. Згодом один корж залишали на стороні молодої, а той, що молода тримала під час никях, знову відправляли до матері молодого. Після завершення весільних це- ремоній, на ранок після весілля, цей чёрек ділили дрібними шма- точками і пригощали близьких родичів, а ті берегли їх для своїх неодружених дітей [Меджитова]. В деяких селах Південного узбережжя Криму на весілля готу- вали обрядові калачі (къалач). Один великий калач пекли родич- ки молодого і в день весілля відправляли в дім молодої: “Коли його приносять зі сторони жениха, то на її стороні починається весілля” [Куртамет]. Солодке тісто плели косою, готовий калач зверху прикрашали двома яблуками, на яблука клали по дві золо- ті монети. Къалач викладали на великий мідний піднос і з боків обкладали різноманітними солодощами. В день весілля віддава- ли матері нареченої, вона його розламувала на дві частини, одну залишала собі, а іншу відправляла в дім молодого, додаючи на піднос, від себе, різного солодкого печива. Схоже використання весільних калачів знаходимо в обрядовості кримських греків [Бо- рисенко 1996, 74]. Важливе обрядове значення на весіллі набуло солодке печиво, що мало досить широку сферу використання та безліч локальних варіантів та назв. Підноси із солодким печивом, в залежності від локальної тра- диції, мали різні назви: сини (найбільш поширена, від назви вели- ких мідних підносів сини); къавалты, або къавельте – переклада- ється як “закуска”, або мезе (вживається у такому ж значенні). Найбільш поширеним у західній степовій частині Криму (Сак- ський, Роздолинський, Чорноморський р-ни) було печиво під на- звою къатлама, бохчачик та хурабие. В східній частині Криму та на Керченському півострові головним обрядовим печивом були 110 солодкі пахлава. В Бахчисарайському районі пекли печиво хура- бие и шекирли къыйыкъ (“солодкі трикутнички”). В селищах по- близу Севастополя виготовляли також печиво у вигляді солодких слоєних косичок під назвою спавас [Османов]. Підноси із викладеними різними солодощами та сухофрукта- ми були обов’язковим подарунком під час заручин та сватання. Свати къудалар та свахи къудагилер, крім численних подарунків для молодої та її рідні, приносили в дім нареченої кілька підно- сів із солодощами, кавою та цукром, накритих красивими хустка- ми. У відповідь родичі молодої посилали такі ж підноси зі своєю випічкою. Є відомості про те, що кількість печива на тацях була не довільною, а ретельно підраховувалась. За свідченнями рес- пондентів кількість печива на підносах мала бути парною і круг- лою: 50, 90, 100 [Батишаева, Сейтосманова, Абуллаєва], – за сло- вами іншого респондента із с. Ай-Серез Судацького р-ну на ни- шан сторона нареченої для молодого в подарунок готувала рівно 52 пахлави, а сторона молодого взамін дарувала тацю із хураби [Аблязізова]. Згодом, після заручин, наречена обдаровувала печи- вом зі святкових підносів усіх своїх неодружених подружок. Під час святкової гостини заручин запрошені родичі молодої також намагались взяти для своїх дітей гостинця із весільного підносу, подарованого молодим. Пригощали також усіх сусідів, які після нишану приходили вітати молоду: “Потім приходять сусіди ди- витись на нишан. Вітають, їм треба цукерки давати. Якщо це ді- вчина неодружена, то їй потрібно подарувати щось солодке, їй ка- жуть, щоб вона сама їла і нікого не пригощала. Це ті солодощі, що сторона жениха принесла” [Ганієва]. Це, за переконаннями, мало б сприяти вдалому і швидкому одруженню молоді. Під час весілля також відбувався подібний обмін підносами з солодощами. Є свідчення про те, що виготовлення весільного порційного печива носило урочистий ритуалізований характер. За кілька днів до початку весілля до святкової оселі збирались близькі родички та сусідки, замішували і розкатували тісто та пе- кли солодке. Після завершення приготування печива усіх жінок пригощали кавою [Смаілова]. Свахи нареченої дарували підноси із солодким печивом після приїзду нареченої в дім молодого. Також близькі родичі та знайомі, запрошені на весілля, дарували кожен від себе великі підноси із різноманітним печивом та солодощами. Респонденти, зокрема, 111 зазначали, що звичним подарунком від жінки були різноманітні тканини та таці з солодощами, а від чоловіка – гроші, а також худоба. Підноси сини чоловіки або жінки несли на головах під музику, іноді виконували танцювальні рухи [Муратова]. За інши- ми свідченнями таці із печивом приносили діти: “Сини робили і накривали їх красивою хустинкою. Це носили тільки малень- кі хлопчики на голові, їм десь по 10–15 років. Це відбувалось ще тоді, коли тільки на весілля заходили. Хлопчики заходили перши- ми, а за ними батьки” [Абдуллаєва]. Традиція приносити на ве- сілля великі таці із домашнім печивом у подарунок від родичів та друзів збереглась до середини ХХ ст., згодом цей звичай був втрачений. За деякими локальними традиціями піднос із солодощами та печивом стояв у кімнаті на столі перед муллою, який в цей час проводив релігійний обряд никях. Згодом печиво з цієї таці роз- давалось неодруженим подружкам молодої, в знак побажання швидкого одруження [Мусаєва]. Також на весіллі готували окремий великий піднос, наповне- ний печивом, солодощами та фруктами, іноді в центрі таці стави- ли прикрашену пляшку горілки або шампанського. В кінці весіл- ля хтось із чоловіків урочисто відносив його у кімнату наречених. Стіл із солодощами в кімнаті молодих мав назву куев софрасы – тобто стіл для нареченого. Молодята могли частуватись усім, при- готовленим для них, на цьому підносі [Меджитова]. Крім того, порційне солодке печиво використовувалось і в ін- ших обрядах весільного циклу. Так, в Бахчисараї наречений, в час між заручинами та весіллям, присилав молодій до великих свят спеціальні пиріжки, зроблені у вигляді глеків, прикрашених зо- лотою фольгою, що мали назву телли-къумачик загорт [Бонч- Осмоловский 1926, 32]. Є також свідчення, що однією з форм за- прошення близьких родичів на весілля було розсилання порцій- ного печива, у відповідь, близькі віддаровували хустинками чи рушничками [Щ. 1828, 263]. Подібний звичай запрошення на ве- сілля близьких родичів печивом був поширений на Україні. В день, коли приїздили посланці молодого къудалар, на чолі із головною свахою сагдыч-хатын, за нареченою, подружка ді- вчини та сагдыч виконували танець-змагання за володіння осо- бливим глеком із фруктами та солодким, прикрашеним різни- ми хустинками та рушниками – къуман-емыш, присланим від 112 нареченого. Зрештою, подружки молодої отримували атрибут та ділили між собою солодке, згодом повертали глек, наповнений зерном, родичам молодого [Бонч-Осмоловский 1926, 60]. Цей об- ряд був записаний Г. А. Бонч-Осмоловським в Бахчисарайському районі, але в подібних формах він фіксується також і в степових районах Криму [Сейтжаліл]. Отже, усі злакові страви татарського весілля розподіляються на дві основні групи: каші та хлібні вироби. Якщо споживання каш на весіллі носило форму майже виключно суспільного час- тування та колективної трапези, то використання хлібних виро- бів було багатоваріантним: ними обдаровували, за них змагались, над ними молились, тримали під час молитви, розподіляли та час- тували учасників обряду, використовували як комунікативний за- сіб (для повідомлення інформації) та використовували як засоби симпатичної магії (частування із столу нареченої подружок для їх швидкого одруження). Така значна сфера використання хліб- них виробів, безперечно, говорить про широке семантичне поле, в яке вони потрапляють. В першу чергу, це пов’язано із високим ритуальним статусом злакових рослин та виробів із них у наро- дів із землеробськими традиціями, до яких належать і кримські татари. Скотарське господарство також мало важливе значення для формування складу як буденної, так і святкової їжі. Саме тому м’ясні страви досить широко представлені у святковому весіль- ному меню кримських татар. Вище мова йшла про різноманіт- ні комбіновані страви із злакових та м’яса (каші, м’ясні пироги), тепер розглянемо страви із домінуючою м’ясною складовою. У приготуванні та вживанні м’ясних виробів на весіллі знайшли вияв універсальні уявлення про жертвопринесення, які сформу- валися у кримських татар, як на основі давніх міфологічних ско- тарських вірувань, так і на ґрунті мусульманських традицій жерт- вопринесення. Головною складовою більшості обрядових м’ясних страв ви- ступало м’ясо барана, якого спеціально до цього дня приноси- ли в жертву. За словами респондентів жертвопринесення було ба- жаною умовою проведення усіх найважливіших сімейних подій, в тому числі і весілля та заручин нишан. В спеціально визначе- ний день перед весіллям, який у степових районах мав назву со- гум, збирались чоловіки, родичі та сусіди господаря, для підго- 113 товки м’яса до гостини. Обов’язковим було дотримання особли- вої технології при заколюванні худоби, чого вимагали мусульман- ські правила: голову тварини повертали в сторону Мекки, про- мовляли обов’язкову молитву. Якщо цих процедур не дотриму- вались, то вважалось, що таке м’ясо не можна їсти, адже воно нечисте (элял деиль). Барана приносили в жертву не лише на ве- сілля – як відомо, в центрі найбільшого мусульманського свята Курбан-Байрам лежить жертвопринесення і частування м’ясом жертовної тварини. Також жертвопринесення баранів, або інших тварин, обов’язково супроводжувало паломництво до місцевих природних святинь Азизлер – святих дерев, печер та джерел. Але нас більше цікавлять обряди з менш вираженою мусульманською символікою. Так, за словами респондентів, жертвопринесен- ня тварин було обов’язковою умовою початку будівництва нової хати: “Коли фундамент кладуть, обов’язково барана або півня рі- жуть, щоб кров вийшла на фундамент” [Куфединов]. Ці відомості підтверджуються і дослідником кримськотатарського традицій- ного житла О. Н. Бернштамом. Так, за його словами, до колони будинку на терасі прикріплювали голову барана, якого принесли в жертву на Курбан-Байрам. Череп коня, за свідченнями автора, кріпили на плетені, що оточував садибу [Бернштам 2005, 39]. Оче- видно, такі традиції є прямою вказівкою на збереження стародав- ніх тотемічних вірувань серед кримських татар. Кінь та баран – це дві тварини, які відігравали першочергове значення у госпо- дарстві кочових тюркських племен. На думку О. Н. Бернштама, свідченням покровительства тотемної тварини-першопредка в та- тарському житлі може виступати орнаментика карнизної дошки та капітелі колон, що підтримували навіс тераси, у вигляді бара- нячих рогів [Бернштам 2005, 40]. Ще на початку ХХ ст. живий баран, який призначався для свят- кової гостини, був обов’язковим подарунком зі сторони молодо- го для батьків нареченої. Барана привозили із собою посланці від молодого в перший день весілля, лише в цьому випадку тварину називали эркек, тобто “самець”, навіть якщо це була вівця. Його відразу різали і готували різні страви: шашлики або суп, та при- гощали всіх присутніх. Г. А. Бонч-Осмоловський зазначав, що та- кий звичай на початку ХХ ст. майже повністю зник, замість живо- го барана почали дарувати м’ясо та іншу їжу [Бонч-Осмоловский 1926, 59]. Але в результаті польових досліджень вдалось 114 виявити, що в деяких родинах така традиція зберігалась до се- редини ХХ ст., іноді барана дарували і в 70-х роках ХХ ст. В піз- ній традиції баран був також частим подарунком на весілля від найближчих родичів: “У нас барана чи козла прикрашали. Козу або барана матеріалом прикрашали, дзвіночки там були. І пря- мо, як от на весілля ідеш, з собою цю козу ведеш, і от усі ці дзві- ночки – дзвенять. Потім цього барана, як весілля проходить, на ранок, як перша шлюбна ніч була, тоді цього барана відразу на місці ріжуть і готують його. І потім пригощають найближчих гос- тей та тих, хто допомагав на весіллі” [Гугу]. Є також згадки про те, що в деяких районах барана дарували також і на заручини ни- шан (с. Буюк-Бараш Сакського р-ну) [Абдюльвелієва]. Г. А. Бонч- Осмоловський робить припущення, що звичай дарувати від моло- дого на весіллі худобу родичам молодої у тюркських народів був пов’язаний із старою традицією виплачувати за наречену калим худобою [Бонч-Осмоловский 1926, 59]. Цікавим є звичай, за яким в селах Судацького району за звістку про чесність молодої мати дівчини віддарювала посланця зі сто- рони молодого шматком сирого м’яса [Бонч-Осмоловский 1926, 47]. Тут простежується особливий зв’язок між віддарюванням м’ясом та дівочою цнотою, яку символічно приносили в жертву на весіллі. В такому контексті можна розглядати і цитовану вище традицію жертвопринесення тварини після шлюбної ночі. Основною святковою м’ясною стравою на всіх територіях Криму було смажене бараняче м’ясо, що мало назву къавурма. Його заготовляли заздалегідь перед весіллям. Сторона молодо- го, крім інших продуктів (муки, масла, печива), відправляла пе- ред весіллям в дім нареченої також і къавурму для святкового сто- лу. Такі пакунки із харчами мали в той час окрему назву: шерма [Бонч-Осмоловский 1926, 59]. Крім смаженого м’яса, у святкові дні готували також різнома- нітні супи на м’ясному бульйоні. Після проведення релігійного молебню нишан дувасы (під час заручин) та той дувасы (під час весілля) подавали обов’язковий спеціальний м’ясний суп шорба, у степових татар він мав назву томалах шорба. Його готували на баранячому бульйоні із додаванням дрібних м’ясних фрикаде- льок томалах та домашньої локшини. Варене м’ясо із бульйону подавали до столу на окремих мисках. За записами дослідника кримськотатарської етнографії Н. Ебубекірової в гірському Кри- 115 му на дува готували спеціальну страву, яка мала назву дженнет- аш (“райська їжа”) або имам-байылды. Її готували з гарбуза та м’ясного фаршу та додавали шарами інші овочі [Эбубекирова 2007, 178]. У записі весілля Х. Каралєзлі, зробленому в селах Ялтинського району, знаходимо опис особливого обрядового супу, який раніше подавали перед спорядженням почту нареченої. Його готував ку- хар (ашчи), який прибував разом із почтом молодого в дім нарече- ної. Він приїздив з двома прикрашеними папером та квітами ба- ранцями, а також з усіма необхідними продуктами та речами для готування супу: рисом, сіллю, хлібом, цибулею, ложкою і ножем. Як тільки посланці зі сторони нареченого прибували на сторону молодої, кухар розпочинав приготування супу: різав баранів, го- тував м’ясо. Цей суп мав назву иклкет шобрасы, і за поясненням Х. Каралєзлі ця назва перекладається як “суп іди-впади”. Після частування гостей такою стравою починались поспішні приготу- вання до від’їзду молодої, розпочиналась штовханина та біганина [Каралезли, 1926, 38]. На другий день після весілля, або через кілька днів після шлюб- них церемоній, для нареченої в деяких районах Криму (переваж- но Бахчисарайського) готували особливу страву – суп з дрібними пельменями, який в цей день називався келин аш (“їжа нарече- ної”) [Кайбуллаєва]. Пояснюючи цю традицію, респонденти за- значили, що суп із пельменями вважався дуже корисною стравою для вагітних жінок, саме тому він широко використовується у піс- лявесільних обрядах [Мусафаєва]. В комплексі післявесільних обрядодій в багатьох місцевостях Криму наречену випробовували на вміння вправно готувати. В степовому Криму, зазвичай, наречена мала приготувати чебуреки: підготувати фарш, замісити тісто і засмажити [Алімшаєва]. В де- яких інших районах молода жінка мала приготувати суп із дріб- ними пельменями, або просто відварені пельмені, в різних місце- востях вони називаються по різному: камр-аш, юфах-аш, ифах- аш [Османова Зодіє]. Зважали на те, наскільки дрібненькими ви- ходили пельмені у молодиці, адже вважалось, що у хорошої гос- подині в одну ложку має поміститись 9 пельменів. Отже, ми переконались, що у побутуванні більшості весільних м’ясних страв виразно проявляються символіка жертвопринесен- ня та відголоски кочівницького тотемізму. Але найбільш виразної 116 ритуалізованої форми образ жертовної тварини набув у обрядах, пов’язаних із таким атрибутом-стравою весільних церемоній, як телли хораз (“золочений півeнь”). Варто зазначити, що побутування даного атрибуту не знайшло достатнього висвітлення у науковій літературі, лише невелика стаття турецького автора, маловідома вітчизняним читачам, описує традиції, пов’язані з телли хораз у кримських іммігрантів в Туреччині [Aktaş 1993, 26]. Півень, як весільний атрибут, представлений на більшості сте- пових територій Кримського півострова. В результаті здійснених експедицій автору вдалося виявити межі поширення цього атри- бута – страви у Роздолинському, Джанкойському, Ленінському, Совєтському, Кіровському, Сакському, Червоноперекопському, Червоногвардійському та Черноморському районах. В деяких се- лах звичаї, пов’язані із півнем, виражені чіткіше, в інших – менш виразно, іноді респонденти взагалі не можуть пригадати даний атрибут, що, очевидно, пояснюється занепадом традиції, і стосу- ється не лише півня, але й інших елементів весільної обрядовості. Крім степових територій цей атрибут також був зафіксований і на деяк перехідних гірських, та навіть південнобережних територі- ях Криму: в м. Сімферополі і в деяких селах Сімферопольського р-ну, в м. Білогорську (Карасубазар) та селах Білогорського райо- ну, в селищах Ельбузли, Ай-Серез та Тарахташ Судацького райо- ну, в селищах Улу-Узень та Куру-Узень Алуштинського району. В переважній більшості записаних варіантів приготування півня відбувалось на стороні молодого: “Його робили зі сторони жениха. Це робили на перший день весілля, на стороні хлопця, коли всі сиділи за столами” [Ісмаілова Зера]. Але було зафіксова- но кілька випадків, коли респонденти вказували на те, що півня могли готувати як на стороні молодої, так і на стороні молодого, або навіть тільки з боку нареченої: “Його готує сторона нарече- ної. Його наряджають, і він стоїть довго, а вже як наречена їде туди, то його відвозять на ту сторону. Везуть разом з її приданим. А потім його ставлять в її кімнату. Він там стоїть, не знаю до яко- го часу. А всі цукерки та печиво так гарно там розкладають. Той, хто заходить в кімнату, може скуштувати, і тоді бажають йому, щоб він також дожив до такого щасливого часу, щоб у нього та- кож було весілля» [Алієва]. Але свідчення про приготування пів- ня в домі молодої поодинокі та, судячи з усього, належать до ло- кальних варіантів весільного обряду. 117 Керувала приготуванням півня близька родичка нареченого, як правило, його тітка (у випадку приготування в домі молодої – ро- дичка молодої). Приготування півня носило урочистий характер і знаменувало собою початок весільних святкувань: “Танці бува- ють, коли прикрашають цього півня. На дворі грають і танцюють, тоді співають, пісні виконують. Це дуже урочисто. Тоді вже вва- жається, що весілля почалось. От, наприклад, сьогодні зарізали півня, а завтра вже починають пекти пахлаву” [Алієва]. Півня спочатку різали, чистили нутрощі, а далі за різними міс- цевими традиціями, його могли зварити, або залишати сирого, як опудало, середину тоді начиняли соломою і зашивали. Якщо пі- вень був сирий, то його за різними традиціями або вищипували, або залишали з пір’ям. Пташку ставили на широкий мідний під- нос сыны, ніжками його садили на невеликий глиняний глечик для того, щоб півник не падав, через горло простромлювали па- личку чи проволоку, щоб у нього не падала голова, трішки роз- кривали крила, намагались досягнути такого ефекту, щоб півень стояв, за словами респондента, “як живий”. Зверху його прикра- шали блискучим та різнокольоровим папером та стрічками, об- кладали солодким печивом та фруктами. В деяких селах разом з півнем на підносі стояла прикрашена пляшка горілки, пізніше шампанського [Ісмаілов, Ісмаілова Хатідже]. До дзьоба, за сло- вами інформаторів, півню клали скручену купюру грошей в по- дарунок. Коли розпочинались святкування на чоловічій стороні, тітка молодого, або хтось із інших близьких родичів (за деякими свід- ченнями хлопчик) урочисто виносила на голові підніс із півнем. В цей час лунала музика хош кельды, або хораз авасы. Під спеці- альну мелодію родичка молодого виконувала обрядовий танець з півнем: “Його ставили на підлогу, і навколо нього танцювали” [Бекірова]. “Коли весілля починається, коли вже наречену привез- ли, найближча людина з хоразом танцює першу хайтарму. А по- тім одна людина піднос тримає, і туди гроші кидають” [Батиша- єва]. За словами інформатора із с. Аджигол Феодосійської місь- кради ритуальний танець-протиборство з півнем виконували два юнаки: “Раніше з півнем були різні танці. Тоді виходило два хлоп- ця і танцювали. Один тримав півня. Вони намагались один у од- ного півня відняти. Врешті-решт хтось із них відступав” [Осма- нова Шашне]. 118 Згодом півня ставили на стіл в кімнаті, де відбувалось час- тування для чоловіків – шабаш або къонушма. Тут за ним пиль- но стежили товариші молодого, адже особливою звитягою вва- жалась крадіжка півня, за нього крадій міг вимагати великий ви- куп у друзів молодого. За іншими спогадами півень стояв кілька днів в кімнаті молодих на столі з ласощами для наречених – куев софрасы [Меджитова]. Розподіл та частування м’ясом півня відбувалось або під час чоловічої вечірки къонушма, або через кілька днів після завер- шення весільних церемоній. Вранці, після весілля, приходили друзі нареченого, і тоді смажили півня та відбувалось частування м’ясом півня усіх неодружених юнаків, друзів та родичів молодо- го [Меджитова]. Майже ідентичні обрядодії, пов’язані із телли хораз, відбува- лись також і під час святкування обрізання сунет той. Півень ви- ступав подарунком від близьких родичів для хлопчика. Геогра- фічне поширення обряду прикрашання півня на обрізання майже співпадає із поширенням весільного півня, лише в деяких райо- нах фіксується тільки сам півень на обрізання (Ялтинський, Алу- штинський р-ни). Отже з наведеного вище матеріалу випливає, що усі обряди, пов’язані із телли хораз, приурочені в переважній більшості до весілля на стороні молодого, а також до чоловічого святкуван- ня (къонушма або шабаш). Навіть, якщо його готували в будинку нареченої, це був подарунок для молодого. Розподіл та вживан- ня м’яса півня також відбувалися виключно між чоловіками, пе- реважно неодруженими друзями нареченого. Тож у обрядах, що відбувались навколо телли хораз, виразно проявляється чоловіча символіка. Весільний півень, очевидно, має тотемне походження, обряди, що відбувались навколо нього, мають символіку ритуаль- ного жертвопринесення сакральної тварини та обрядового спо- живання її м’яса. Подібний звичай у тюркських народів вдалось виявити се- ред балканських турків. У турецького населення м. Текірдаг telli horoz також готували під час весільних обрядів [Artun 1998]. “Зо- лотили” півня на весіллі також і в маріупольських греків – уру- мів, які довгий час проживали поряд із кримськими татарами [Бо- рисенко 1996, 76]. Серед народів нетюркського походження по- дібний звичай до татарського побутував у весільній обрядовості 119 корейців. Півня на весілля у корейців так само прикрашали різ- нокольоровими нитками та стрічками, а в дзьобі він тримав стру- чок червоного перцю. Під час весілля птах стояв на святковому столі, а після шлюбних церемоній його розподіляли поміж роди- чами молодят [Ли 2003, 353]. У південних слов’ян та угорців на- речений тримав зображення півня під час урочистої процесії [То- поров 1992, 309–310]. У багатьох народів світу півень пов’язується із сонячною сим- волікою, уособленням небесного вогню. Так за народними віру- ваннями кримських татар на першому небі знаходиться ангел, який має вигляд білого півня, кожного ранку він своїм співом прославляє Бога [Шевельов 1995, 235]. В образі півня також вті- лились уявлення про воскресіння з мертвих та вічного відроджен- ня життя. В цьому контексті стає зрозумілим поширення тради- цій жертвопринесення півня у багатьох етнічних традиціях сві- ту. Образ півня також несе у собі символіку плодючості та часто отримує еротичне трактування. Півень утілює символи чоловічої хоробрості та звитяги, що знайшло широкий вираз у емблематиці та геральдиці різних народів світу [Топоров 1992, 309–310]. Підсумовуючи викладене вище, можна стверджувати, що функ- ціональний зміст обрядів, пов’язаних із вживанням та використан- ням їжі, є надзвичайно широким. В ритуалах споживання страв чітко виражена комунікативна функція, яка представлена в кількох формах. Так, усі діалоги та контакти між двома весільними пар- тіями – жениха і нареченої – вибудовувались на основі взаємного частування та обдарування різними стравами. В основі колектив- ної трапези на весіллі була також символіка суспільної комуніка- ції, коли в межах ритуального часу відбувалась взаємодія між усі- ма представниками общини. Під час загальної гостини відбувалась і общинна санкція шлюбу, тобто за народно-правовими уявлення- ми, угода набувала привселюдності, а отже ставала дійсною. Важ- ливою також в обряді стає знакова функція деяких страв. Через страви-символи відбувалось повідомлення громаді певної інфор- мації конкретного змісту. Пригадаймо пиріг з діркою, у випадку нечесності нареченої, або подавання особливого супу перед споря- дженням почту. В обрядах, пов’язаних з їжею, також втілювались магічні функції, адже через розподіл та споживання використову- ваних на весіллі страв, найшвидше передавалась закладена в них позитивна потенція на усіх учасників дійства. Найважливішою є, 120 звичайно, ритуальна функція страв, адже через приготування, спо- живання та розподіл їжі здійснювались найважливіші ритуаль- ні акти обряду. Такий високий статус їжі в обряді пов’язаний з її сакралізацією на світоглядно-міфологічному рівні. Універсальні символи-коди їжі, її здобуття та розподілу (зерна, хліба, жертовної тварини) широко представлені в етнічних культурах людства і від- носяться до стабільних категорій відтворення суспільних комуні- кацій. ЛІТЕРАТУРА Бернштам А. Н. Жилище крымского предгорья // Крымские татары. Хрестоматия по этнической истории и традиционной культуре / Авт.-сост. М. А. Араджиони, А. Г. Герцен. – Симферо- поль, 2005. Бонч-Осмоловский Г. А. Брачные обряды татар горного Крыма // Известия РГО. – 1926. – Т. 58. – Вып. 1. Борисенко В. К. Весільні звичаї та обряди греків Приазов’я // Під одним небом: Фольклор етносів України. – Київ, 1996. Борисенко В. К. Традиції та життєдіяльність етносу: на ма- теріалах святково-обрядової культури українців: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – Київ, 2000. Гримич М. В. Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців. – Київ, 2000. Дьяченко П. Свадебные обряды крымских татар // Крымские татары. Хрестоматия по этнической истории и традиционной культуре / Авт.-сост. М. А. Араджиони., А. Г. Герцен. – Симферо- поль, 2005. Каралезли Х. Старинный обычай татарского заручения и свадьбы в деревнях: Дерекой, Ай-Василь и Аутка Ялтинского ра- йона // Крым. – 1926. – № 2. – С. 32–40. Ли Г. Н. Обычаи и обряды корейцев России и СНГ // Энциклопедия корейцев России. – Москва, 2003. Топоров В. Н. Петух // Мифы народов мира. – Т. 2. – Москва, 1992. Художник и этнограф Вильгельм Кизеветтер (1811–1865) в Крыму / под ред. Барбары Каульбах и Элизабет Титмайер. – Киев, 2005. Цораев З. У. Мифический смысл и социальный код. – Санкт- Петербург, 2007. 121 Шевельов Є. Народні татарські вірування // Неопалима Купи- на (літературно-художній та історичний щомісячний журнал). – Київ, 1995. – № 5–6. Шерфединов Я. Очерк свадьбы крымских татар Феодосийско- го, Керченского, Джанкойского и отчасти Евпаторийского райо- нов // Песни и танцы крымских татар. Симферополь, 1931. Щ. Описание татарской свадьбы // Одесский вестник. – 1828. – № 60. – 28 июня, – с. 262–263. Эбубекирова Н. М. Праздничная и ритуальна пища крымских татар в ХІХ–ХХ вв. // Сборник докладов Научно-практической конференции, посвященной 90-летию со дня основания Бах- чисарайского музея. – Симферополь, 2007. Aktaş A. Koraz telleme ve telli şırak // Kırım. – 1993. – №4. – S. 26. Erman Artun. Tekirdağ Halk Kültüründe Geçiş Dönemleri – Doğum Evlenme Ölüm // Türk Dünyası İncelemeleri Dergisi. – İstanbul, 1998. – № 9 – 10. – s.85 – l07 // http://turkoloji.cu.edu.tr/ HALKBILIM/artun_tekirdag_evlenme.pdf. ІНФОРМАТОРИ Абдуллаєва Гульшерфе, 1919 р.н., народилась в м. Сімферо- поль, записано автором в 2007 р. Абдюльвелієва Нефізе, 1919 р.н., народилась в Буюк-Бараш Сакського р-ну, зап. автором в 2007 р. Аблязізова Фврсіде, 1957 р.н., мати та батько з с. Ай-Серез Су- дацького р-ну, зап. автором в 2008 р. Аблялімова Музіє, 1934 р.н., народилась в м. Євпаторія, зап. ав- тором в 2007 р. Алієва Зарема, 1936 р.н., народилась в с. Сарай-Мен Ленін- ського р-ну, зап. автором в 2007 р. Алімшаєва Зера, 1927 р.н., народилась в м. Керч зап. автором в 2008 р. Батишаєва Зекіє,1936 р.н., народилась в м. Керч, зап. автором в 2007 р. Бейе Мусаєва, 1928 р.н., народилась в с. Демірджи (Лучисте) Алуштинського р-ну, зап. автором в 2007 р. Бекірова Шейде, 1921 р.н., народилась в с. Улу-Узень (Гене- ральське) Алуштинського р-ну, зап. автором в 2007 р. 122 Бекмамбетова Гульнара, 1932 р.н., народилась в с. Бакаташ сьогодні Кіровського р-ну, зап. автором в 2008 р. Ганієва Сайде, 1922 р.н., народилась в с. Фотісала (Голубенка) Бахчисарайського р-ну, зап. автором в 2007 р. Гугу Тейфук, 1936 р.н., народився в м. Ялта, зап. автором в 2007 р. Дербишева Тотай, 1931 р.н., народилась в с. Кутлах (Веселе) Судацького р-ну, зап. автором в 2007 р. Зекерьяєв Ісмаіл, 1930 р.н., народився в с. Чеголтай (Далеке) Чорноморського р-ну, зап. автором в 2007 р. Ісмаілов Аблякім, 1927 р.н., народився в с. Бешуй (нині не іс- нує), Сімферопольського р-ну, зап. автором в 2007 р. Ісмаілова Зера, 1933 р.н., народилась в с. Шури (Кудрине) Бах- чисарайського р-ну, зап. автором в 2007 р. Ісмаілова Хатідже, 1932 р.н., народилась в с. Бешуй (нині не існує) Сімферопольського р-ну, зап. автором в 2007 р. Кайбуллаєва Шекурє, 1934 р.н., народилась в с. Сююрташ (Бі- локамьянка) Бахчисарайського р-ну, зап. автором в 2007 р. Кенджаметова Айше, 1926 р.н., народилась в м. Керч, зап. ав- тором в 2008 р. Конаков Сейт-Мамут, 1926 р.н., народився с. Токлук (Багато- вка) Судацького р-ну, зап. автором в 2007 р. Куляне Джемілє, 1934 р.н., народилася в с. Ай-Васіль Ялтин- ського р-ну, зап. автором в 2007 р. Куртамет Ельміра, 1936 р.н., народилась в с. Корбек (Ізобіль- не) Алуштинського р-ну, зап. автором в 2007 р. Куфединов Едем, 1924 р.н., Кочкар-ели (Брянске) Бахчисарай- ського р-ну, зап. автором в 2007 р. Меджитова Фадіє, 1938 р.н., народилась в с. Тарахташ (Дач- не) Судацького р-ну, зап. автором в 2007 р. Муратова Едає, 1935 р.н., народилась в с. Улу-Узень (Гене- ральське) Алуштинського р-ну, зап. автором в 2007 р. Мусафаєва Фатіме, 1959 р.н., зап. автором в 2006 р. Османов Раїб, 1932 р.н., народився в с. Кайто (Орлине) Севас- топольської міськради, зап. автором в 2006 р. Османова Зодіє, 1933 р.н., народилась в с. Соколине (Кокоз) Бахчисарайського р-ну, зап. автором в 2007 р. Османова Шашне, 1925 р.н., народилася в с. Аджигол, Феодо- сійської міськради, зап. автором в 2008 р. 123 Сейтжаліл Гульнара, 1949 р.н., батько з Карасубазара, зап. ав- тором в 2007 р. Сейтосманова Тотай, 1930 р.н., народилась в с. Таракташ (Дачне), зап. автором в 2008 р. Сейт-Ягьяєва Ленора, 1951 р.н., мати з Булгак (Ільїнка) Сак- ського р-ну, батько з Монтанай Сакського р-ну, зап. автором в 2007 р. Смаілова Ремзіє, 1927 р.н., народилась в с. Керлеут Ленінського р-ну. Мати з с. Кипчак Ленінського р-ну, зап. автором в 2008 р. Шерфединов Решит, 1924 р.н., народився в с. Отузи (Щебетів- ка) м. Феодосія, зап. автором в 2008 р. Ягьяєв Нафе, 1926 р. н., народився Каймачі Роздоленського (раніше Фрайдеровського) р-ну, зап. автором в 2007 р. Якубова Діляар, зап. автором в 2007 р.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-20775
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	1682-671Х
language	Ukrainian
last_indexed	2025-11-28T01:41:18Z
publishDate	2008
publisher	Інститут сходознавства ім. А. Кримського НАН України
record_format	dspace
spelling	Соболєва, О.В. 2011-06-05T15:38:35Z 2011-06-05T15:38:35Z 2008 Обрядові страви на кримськотатарському традиційному весіллі (кінець ХІХ – друга половина ХХ ст.) / О.В. Соболєва // Сходознавство. — 2008. — № 44. — С. 102-123. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 1682-671Х https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20775 Стаття присвячена вивченню ритуальних злакових та м’ясних страв, що представлені в кримськотатарському традиційному весільному обряді. На базі опублікованих джерел та польових досліджень автора поданий огляд ритуалів, пов’язаних із приготуванням, розподілом та вживанням обрядової їжі. Статья посвящена изучению ритуальных злаковых и мясных блюд, представленных в крымскотатарском традиционном свадебном обряде. На основе опубликованных источников и полевых исследований автора рассмотрены ритуалы, относящиеся к приготовлению, распределению и потреблению обрядовой еды. This article studies ritual cereal and meat meals presented in Crimean Tatars wedding ceremonies. On the basis of published sources and author’s field researches the review of rituals connected with preparing, distribution and consumption of ritual meals is provided. uk Інститут сходознавства ім. А. Кримського НАН України Сходознавство Обрядові страви на кримськотатарському традиційному весіллі (кінець ХІХ – друга половина ХХ ст.) Обрядовые блюда крымско-татарской традиционной свадьбы (конец XIX – вторая половина ХХ в.) Ritual meals in Crimean tatars traditional wedding ceremonies (late XIX – second half of XX cent.) Article published earlier
spellingShingle	Обрядові страви на кримськотатарському традиційному весіллі (кінець ХІХ – друга половина ХХ ст.) Соболєва, О.В.
title	Обрядові страви на кримськотатарському традиційному весіллі (кінець ХІХ – друга половина ХХ ст.)
title_alt	Обрядовые блюда крымско-татарской традиционной свадьбы (конец XIX – вторая половина ХХ в.) Ritual meals in Crimean tatars traditional wedding ceremonies (late XIX – second half of XX cent.)
title_full	Обрядові страви на кримськотатарському традиційному весіллі (кінець ХІХ – друга половина ХХ ст.)
title_fullStr	Обрядові страви на кримськотатарському традиційному весіллі (кінець ХІХ – друга половина ХХ ст.)
title_full_unstemmed	Обрядові страви на кримськотатарському традиційному весіллі (кінець ХІХ – друга половина ХХ ст.)
title_short	Обрядові страви на кримськотатарському традиційному весіллі (кінець ХІХ – друга половина ХХ ст.)
title_sort	обрядові страви на кримськотатарському традиційному весіллі (кінець хіх – друга половина хх ст.)
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20775
work_keys_str_mv	AT sobolêvaov obrâdovístravinakrimsʹkotatarsʹkomutradicíinomuvesíllíkínecʹhíhdrugapolovinahhst AT sobolêvaov obrâdovyeblûdakrymskotatarskoitradicionnoisvadʹbykonecxixvtoraâpolovinahhv AT sobolêvaov ritualmealsincrimeantatarstraditionalweddingceremonieslatexixsecondhalfofxxcent

Обрядові страви на кримськотатарському традиційному весіллі (кінець ХІХ – друга половина ХХ ст.)

Institution

Similar Items