Cover Image

Баба-повитуха в ранньомодерному суспільстві (за даними статистичних джерел та етнографічних досліджень)

Saved in:
Bibliographic Details
Published in:Матеріали до української етнології
Date:2010
Main Author: Сердюк, І.
Format: Article
Language:Ukrainian
Published: Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2010
Subjects:
Етнокультурна спадщина та сучасність
Online Access:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207754
Tags: Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:Баба-повитуха в ранньомодерному суспільстві (за даними статистичних джерел та етнографічних досліджень) / І. Сердюк // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2010. — Вип. 9(12). — С. 183-189. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
_version_ 1859822778597769216
author Сердюк, І.
author_facet Сердюк, І.
citation_txt Баба-повитуха в ранньомодерному суспільстві (за даними статистичних джерел та етнографічних досліджень) / І. Сердюк // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2010. — Вип. 9(12). — С. 183-189. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.
collection DSpace DC
container_title Матеріали до української етнології
first_indexed 2025-12-07T15:26:17Z
format Article
fulltext 183 Ігор Сердюк (Полтава) БА БА-ПОВИ Т У Х А В РА Н Н ЬОМОД Е РНОМ У С УС П І Л ЬС Т ВІ (за да ними с татис тични х д жерел та е тног рафічни х дослі д жень) У  сучасній українській історичній нау- ці відбуваються активні процеси розробки і засвоєння нових теоретичних засад, методо- логічних підходів і методик дослідження. У  зв’язку з цим вчені радіють появі нових проблем, напрямів або ж, навпаки, констату- ють кризу в історіописанні [5, с. 15]. Історики- http://www.etnolog.org.ua 184 постмодерністи на теоретичному рівні, за- перечуючи можливості достовірного знан ня про минуле, на практиці намагаються його реконструювати. Хоча такі реконструкції, на думку голландського теоретика історії Фран- ка Анкерсміта, є скоріше інтерпретаціями, оскільки сьогодні кількість фахівців, які ви- вчають минуле, перевищує загальну кіль- кість істориків від Геродота до 1960 року [21, с. 222–224]. Значна кількість фахівців збільшує чи- сельність підходів до тлумачення джерела, знаходить нові об’єкти й окреслює нові на- прями досліджень. Сьогодні українські істо- рики дедалі більше уваги приділяють історії повсякдення, ментальності, тілесності, уяв- ленням, історичній антропології, демографії, гендерним дослідженням тощо. Історія все більше поєднується з іншими дисципліна- ми, і дослідник до традиційних історичних методів додає методи соціології, етнології, антропо логії, психології, географії [21, с. 205]. Цього не уникнути як у дослідженнях на зра- зок праць Фернана Броделя  1, так і при ви- вченні життя та світоглядних уявлень якого- небудь «українського Менокйо» 2. Особисто нас цікавить ранньомодерна доба, а конкретніше  – демографічні харак- теристики міського населення Лівобережної України в другій половині ХVІІІ ст. Застосо- вуючи методи демографії до аналізу статис- тичних джерел, ми можемо визначити показ- ники народжуваності, плідності, шлюбності, смертності, однак їх потрібно інтерпретува- ти. Тобто треба дослідити демографічну по- ведінку людей, які жили більш ніж за два сто- ліття до нас, їхнє ставлення до життя і смерті, моральні й суспільні норми, традиційну по- ведінку й девіації тощо. Оскільки цифри не дають інформації про це, ми звертаємось до тодішньої літератури, мистецтва, фольклору, етнографічних даних. З  іншого боку, засто- сування методик на зразок демографічних може знадобитися і при вивченні проблем, що традиційно належали до царини народо- знавчих студій. Керуючись цим підходом, ми спробує- мо дослідити таке явище, як бабування в ранньо модерному міському суспільстві Ліво- бережної України. В умовах велетенської ди- тячої смертності та відсутності лікарського нагляду від діяльності повитух значною мі- рою залежала не лише успішність пологів, а й те, чи виживе дитина у перші дні після на- родження, а також життя матері. Єдину до- помогу їм могла надати баба, так у той час на- зивали жінку, яка хоч раз приймала пологи. Наприклад, один з варіантів тлумачення цьо- го терміна, за словником В. Даля, – «повиту- ха, повивальная бабка» [10, с. 32]. У довіднику «Знаки української культури» «баба» – «...жін- ка, що приймала дітей під час пологів...» [11, с. 20–22]. У різних регіонах України повитух могли називати по-різному. У  північних ра- йонах говорили «баба», «бабка», на Серед- ньому Подніпров’ї  – «пупорізка», «породіль- на» [6,  с. 67]. Особливостей бабування навчалися в етно графічних студіях другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Здебільшого бабі не присвячу- валося окремого дослідження. Наприклад, Марко Грушевський розповідав про бабуван- ня в контексті вивчення дитинства [9], у цьо- му ж ракурсі баба фігурує в статтях Миколи Сумцова [17]. Етнографи І. Беньковський [2], А. Малинка [14], В. Ястребов [22] писали про бабу, вивчаючи обрядовість, пов’язану з на- родженням дитини. Це ґрунтовні, вагомі дослідження, однак вони не розповідають, скажімо, про кількість бабів серед населен- ня, чисельність пологів, які їм, імовірно, до- водилося приймати. В етнографічних студіях вказано суспільні вимоги до бабів, однак не зазначено, наскільки вони відповідали таким вимогам, зрештою, у них зафіксовано дані другої половини ХІХ ст., які, незважаючи на консерватизм тогочасних звичаїв, могли змі- нитися за сто років. Оскільки повитухами були жінки, то се- ред статистичних джерел другої половини ХVІІІ  ст. ми вибрали те, яке обліковує по- ряд із чоловічим і жіноче населення  – «Ге- неральний опис Лівобережної України 1765–1769 рр.». Це перепис населення й госпо- дарства Лівобережної України, що проводив- ся у 1765–1769  роках за указом Катерини  ІІ. Його організацією та проведенням на тери- торії Гетьманщини займалася Друга Малоро- сійська колегія на чолі з президентом – гене- рал-губернатором Петром Румянцевим 3. Механізм проведення перепису, масштаби та зміст роблять його унікальним джерелом інформації для вивчення різних сторін жит- тя населення Лівобережжя другої половини ХVІІІ ст. 969 книг опису зосереджують відо- мості про 3,5 тис. населених пунктів і їх жи- телів  [7, с  5]. На думку вчених, він був най- повнішим серед тих, що раніше проводилися на Гетьманщині  [12]. Щоправда, поселення по-різному представлені в джерелі, оскіль- ки документи перепису окремих населених пунктів майже повністю втрачені. У цій стат- http://www.etnolog.org.ua 185 ті спробуємо проаналізувати матеріали Гене- рального опису Стародуба – значного полко- вого міста, економічного й адміністративного центру, опис якого зберігся порівняно добре, крім того, це джерело чітко виділяє повитух з решти жіночого населення вказівкою «баба», яка робилася перед ім’ям жінки. Матеріали перепису м.  Стародуба міс- тяться в книгах 71, 72, 73, 74, 78, 81, 82, 124, 147, 148  а, що зберігаються в Центрально- му державному історичному архіві України (Київ) у фонді № 57. Дослідники опису поді- ляють його документи на три групи: 1) мате- ріали про проведення й організацію опису в полках; 2)  відомості про міста, населення та домо господарства; 3) документи, що підтвер- джують права власників на нерухоме майно, купчі, гетьманські універсали, царські гра- моти тощо  [13, с.  110]. Для вивчення демо- графії населення міст найбільш корисними є матеріали другої групи, які складаються з чернеток та чистового варіанта. Чистові варіанти, що містяться у книзі 148 а, датуються 1766 роком. Вони оформлені у вигляді таблиці на звороті кожного аркуша й додатку до неї на лицевій стороні наступ- ного. З лівого боку кожної таблиці записано номер двору, назва вулиці, далі – окремі гра- фи для будівель (помешкань господарів та наймитів, комор, конюшень, сараїв). У графі «чини та імена» вказувалося прізвище, ім’я власника двору чи глави родини, його соці- альна належність. Нижче записувалися дру- жина і діти – спочатку хлопці, потім дівчата. Далі переписувалася решта мешканців двору. Зазвичай це були родичі чи наймити. У дже- релі чітко простежуються родинні зв’язки мешканців двору. Окремими графами запи- сано вік та стан їхнього здоров’я. На лицевій частині зафіксовано права володіння двором, яким шляхом придбаний, прибутки та занят- тя господарів. Загалом інформація подана чітко, лаконічно, дані уніфіковані, що значно полегшує їхню обробку. У  чистовому варіанті опису міститься демографічна інформація про 4210  жителів м. Стародуба, з них нараховуємо 2015 чолові- ків і 2195  жінок. Терміном «баба» у джерелі позначено вісім жінок різного віку, які скла- дали 0,4  % жіночого населення міста. Тобто бабів у місті було небагато, і вони повинні були встигнути на всі міські пологи. За нашими підрахунками, у той час у місті відбувалося мінімум 166  пологів на рік, тобто в середньому по 20 на бабу, од- нак очевидно, що вони мали різний попит і авторитет. Наймолодшою з них була «баба Прасковья Миронова», якій на час перепису виповнилося 23  роки. Вона була здоровою, наймалася по півроку за один карбованець, харчі й одяг  [20, с.  574]. Можливо, вона не мала великого досвіду чи взагалі прийня- ла пологи випадково. Малоймовірно, щоб її кликали жінки 30–40  років. Наступною за віком була наймичка військового товари- ша – тридцяти річна «баба Мотрона Ивано- ва» [20, с. 218]. Щодо іншої жінки, то привер- тає увагу формулювання «баба для обучения детей грамоте Ирина Иванова». При цьому у дворі дітей не записано, самій Ірині ви- повнилося 45 років  [20, с. 226]. Наймичкою була і «баба Ховроня», яка на час перепису мала 50  років  [20, с.  330]. Решта бабів були літнього віку: у міщанської вдови Домни «живёт на пропитании баба Прасковья Ива- нова дочь»  – 60  років, «дряхла»  [20, с.  200]. Шістдесятирічна баба Устина – «слепа и глу- ха» [20, с. 571]. Найстаршого віку були вісім- десятирічні Мотрона [20, с. 448] та Анастасія Денисиха [20, с. 420]. Ми звертаємо увагу на вік і стан здоров’я бабів, бо малоймовірно, щоб сліпа і глуха Устина приймала пологи. Мотрона й Анаста- сія були старими і слабкими, Параска Іванова була немічною. Отже, на час перепису фізич- но здоровими серед бабів були чотири жін- ки, з яких одній виповнилося лише 23 роки і яка не мала достатнього досвіду. Тому імо- вірно, що основну «акушерську практику» в м. Старо дубі здійснювали 3–4 баби, які могли приймати 55 і більше пологів у рік. Вік нам цікавий і в тому аспекті, що термін «баба» ототожнюється зі старістю, причому не лише сьогодні. За етнографічними роз- відками Марка Грушевського, на межі ХІХ– ХХ  ст. бабами ставали жінки 45–50  років, які самі вже перестали народжувати, якщо ж баба таки народжувала дитину, то з неї всі сміялися, а дитину називали «бабинець»  [9, с.  34]. Отож український етнограф називає дві необхідні якості повитухи  – зрілий вік, який означає досвід, і народження власних дітей: «баба повинна бути досвідчена, знаюча, стара жінка» [9, с. 33]. Це було важливою умо- вою, оскільки баби здебільшого не передава- ли свої знання, а отримували їх молодими під час власних пологів. Микола Сумцов писав, що бабою могла вважатися жінка, яка наро- дила дівчинку [16, с. 29–30]. За дослідження- ми А. Малинки, бабувати йшли ті, хто вже не міг мати дітей, здебільшого жінки літнього віку [14, с. 256–260]. http://www.etnolog.org.ua 186 Генеральний опис як джерело, що бере на облік населення незалежно від віку і статі та вказує на родинні стосунки переписаних осіб, певною мірою дозволяє нам перевірити «наявність» власних дітей у бабів. У  цьому аспекті документ теж суперечить етногра- фічним даним, оскільки подає безпосередню вказівку про дітей лише однієї баби з восьми. Уже знайома нам Анастасія Денисиха прожи- вала разом зі своєю сорокарічною донькою (вдовою) Марфою та онукою Іриною. Остан- ній на момент перепису виповнилося 16 ро- ків, тобто коли народилася Ірина, Анастасія Денисиха мала 64 роки [20, с. 420]. Можливо, саме вона бабувала на пологах у власної донь- ки Марфи. Відмітимо, що А.  Денисиха була єдиною бабою, яка, за даними опису, відпо- відала основним критеріям, що були названі етнографами,  – мала літній вік і доньку, од- нак на час перепису була «дряхлою». У  решті випадків відомостей про дітей джерело не подає, вони могли вирости й жити окремо чи податися в найми. У цьому ракурсі привертає увагу Параска Миронова. У свої 23 роки вона вже була бабою, проте ді- тей з нею не записано, відомостей про її чо- ловіка теж немає, хоча вона мала б бути за- міжньою (інакше її записали б як дівку) [20, с.  547]. Діти Параски (якщо вони були) не досягли повноліття 4 і мали б жити з нею або ж могли податися в найми чи в учні й жити у дворі господаря. Якщо Параска Миронова була немісцевою, то діти могли залишитися в селі, з якого вона прийшла, та джерело не зазначає місця її народження, хоча зазвичай така вказівка подається. Діти тридцятирічної Мотрони Іванової не могли залишитися в селі, бо вона походила з м. Стародуба, однак вказівки про них у дже- релі немає  [20, с.  218]. Зрештою, вони могли померти малолітніми, і, у зв’язку з цим при- пущенням, постає питання: чи могла бабу- вати жінка, яка народила дітей, однак вони померли? Якщо породілля кликала бабу, щоб отри- мати бодай якусь допомогу при пологах, то для чого це було потрібно самій бабі? Адже вона ризикувала життям матері й дитини. За дослідженнями Марка Грушевського, «більше бабують вони через те, що їм щось перепаде та й пошана їм од хазяїв і од людей» [9, с. 32]. Отже, перевагою бабування була винагоро- да (матеріальний фактор) і пошана. З іншого боку, А. Малинка, характеризуючи неодмінні риси баби, писав: «...главное она должна быть богатой и щедрой…»  [14, с. 256]. Погляньмо, наскільки актуальною була винагорода для стародубських бабів. Очевидно, баби потребували матеріаль- ної підтримки, бо чотири з них були най- мичками і заробляли до 2,5  крб на рік, ще троє жили «на пропитании»  [20, с.  200]. Ці жінки не мали власної хати й мешкали у дворах своїх господарів на «одеже и харчах хозяйских». Анастасія Денисиха жила разом з донькою-вдовою і онукою, які заробляли собі на життя пряжею, їхнє господарство трималося виключно на жіночих руках і мало ймовірно, що приносило стабільний прибуток  [20, с.  420]. Тобто матеріальний стан усіх стародубських бабів, відмічених в описі міста, був поганим і міг бути покраще- ний за рахунок бабування. Платня за аку- шерські послуги залежала від матеріального становища сім’ї породіллі. Зазвичай вона надавалася у вигляді дарунків, наприклад, полотном на запаску і хлібом [9, с. 34]. Роль баби в житті новонародженого не обмежувалася актом пологів, вона була важ- ливим компонентом обрядовості, вірувань та забобон, пов’язаних з дитиною. Тому час- тування і подарунки баба могла отримати на родинах, хрестинах, зливках, похрестинах [9, с.  53–69], пострижинах  [22, с.  1–2]. Напри- клад, на зливках у містечку Мрин було прий- нято частувати бабу горілкою, дарувати їй сім паляниць і ситець на спідницю [14, с. 267]. У Волинській губернії в ХІХ ст. у першу ку- піль дитині кидали срібні гроші, які забирала собі баба [2, с. 1–3]. Участь у пологах та низці важливих об- рядів, за етнографічними розвідками, могла забирати багато часу, тим більше, якщо по- витуха приймала значну кількість пологів. Стародубські баби були наймичками, тому постає запитання: як ставилися їхні господа- рі до бабування своїх робітниць, адже їх мог- ли покликати до породіллі будь-коли, навіть під час виконання якихось важливих робіт. Можливо, це враховувалося в оплаті праці таких жінок, навіть молодші з них і здорові отримували 2–2,5 крб у рік, тоді як інші най- мички, за даними джерела, заробляли в се- редньому на карбованець більше. Отже, бабуванням у м.  Стародубі займа- лися бідні жінки, які могли мати з цього до- даткові засоби до існування. У європейських містах це було окремою професією. Напри- клад, у Лондоні ХVІІІ  ст. повитухи навіть продавали брошури з порадами для вагітних; згідно з тогочасними моральними нормами, вони повинні були надавати однакову допо- http://www.etnolog.org.ua 187 могу бідним і багатим жінкам незалежно від гонорару. Однак насправді бідна жінка могла залишитися без допомоги повитухи, як про це зазначає Морін Уоллер: «Многие бедные женщины не умирали просто потому, что не испытывали вмешательства повивальных бабок» [19, с. 58–63]. У польському місті Торунь діяльність аку- шерок оплачувалася громадою. У  міському бюджеті, починаючи з ХV ст., існувала певна квота, що йшла на утримання лікарів і пови- тух. У 1761 році на утриманні міста була ціла медична служба: головний міський лікар, три лікарі, хірург, наглядач міських лазень, три повитухи [1, с. 84–85]. Ці повитухи були по- стійними, заробляли на життя акушерством і, вочевидь, мали хоч якісь фахові знання та перебували під контролем головного ліка- ря; імовірно, вони мали цілком виправдану моно полію на приймання пологів. У  цьому відношенні породіллям і ново- народженим м. Стародуба пощастило менше, оскільки їм доводилося мати справу з бабами, які навряд чи якось контролювалися полко- вим лікарем Ломиковським. Їхня діяльність скоріше залежала від міських пліткарок, які могли розповсюджувати відомості про проб- лемні пологи та повитух-невдах. Таку бабу з часом могли перестати кликати, і тоді вона втрачала «пошану од людей». Дії баби, що ґрунтувалися переважно на власному досвіді та забобонах, могли як до- помогти, так і зашкодити. Навіть лондонські бабки-повитухи, які у ХVІІІ ст. повинні були отримати ліцензію на практику, за досліджен- ням Морін Уоллер, часто ставали причиною смерті своїх пацієнток та дітей [19, с. 58–69]. Імовірно, що бабу могли звинуватити у смер- ті дитини, наприклад, за українськими на- родними віруваннями, повитусі-покійниці в домовину клали пучок різок, щоб вона відга- нялася від тих діток, яких не врятувала, коли бабувала [11, с. 20–22]. Етнографи кінця ХІХ – початку ХХ ст. від- мічали часом абсолютну безпорадність пови- тух, які весь спосіб лікування переймали від інших баб, з якими самі мали справу, коли на- роджували. Така баба пильнувала лише, щоб усе робилося згідно зі звичаєм, тому пологи часто закінчувалися нещасливо [9, с. 34]. Якщо ж пологи закінчувалися вдало, то на бабу чекала «пошана», яка могла виявлятися в подарунках, наприклад, у містечку Мрин батьки новонародженого з року в рік на дру- гий день Різдва і Великодня носили бабі па- ляниці, ковбасу, паски, крашанки [14, с. 285]. Така увага була необхідна, бо, за народними віруваннями, баба впливала на подальшу долю вже навіть дорослої людини  [17, с.  88– 89]. На неї могли скаржитися за те, що не дала щастя й долі. Наприклад, у пісні, записаній П.  Чубинським, хлопець перераховував об- ставини, які зробили його нещасним: «А я хлопець несчастлівый… Чи такая баба брала, – Щастя долі не вгадала…» [18, с. 34]. Щастя людини залежало від правильних дій баби під час пологів. У традиційному сус- пільстві в різних народів вважалася щасли- вою дитина, яка народилася в «сорочці» або в «чепці». Правильним було його якось збе- регти для дитини, наприклад, засушити і за- шити в полотно чи одяг. Цей талісман мав ве- лику силу, дарував славу, звільняв від війська тощо [9, с. 39]. У Німеччині повитухи крали «сорочку» для своїх дітей [17, с. 79], англійські адвокати купували її перед важливими спра- вами. Такі самі звичаї існували і в Росії, тому баба могла залишити «сорочку» дитині чи вкрасти її на продаж або ж для інших (яки- хось магічних) цілей. Набуття більшої суспільної ваги, поряд з матеріальною вигодою, могло бути ще однією метою бабування. На нашу думку, сам факт фіксації і застосування терміна в обліковій документації свідчить про певний суспіль- ний статус баби. Очевидно, особа, яка по- давала відомості переписувачам (господар двору чи сама баба), вважала за необхідне вказати, що та чи інша жінка є бабою. Схоже, що і для писарів ця інформація була досить важливою, щоб внести до чистового варіанта перепису. Особи, записані в описі м.  Старо- дуба як баби, були наймичками, бідними, слабкими тощо й могли бабуванням збіль- шити свою суспільну значущість. Потрібно відмітити, що джерело не вказує на станову належність бабів, хоча робить це щодо інших мешканців міста, не називаються вони і вдо- вами, хоча, наприклад, Анастасію Денисиху з високою долею імовірності ми можемо назва- ти вдовою  5. Отже, при перепису важливіше було записати жінку як бабу, аніж вдову, ко- зачку чи міщанку. Значимість баби була пов’язана і з її мож- ливим впливом на потойбічне життя. Прий- нявши пологи, баба могла сама, без свяще- ника, охрестити дитину, яка народилася слабкою чи з вадами й могла померти. У та- кому разі повитуха виконувала одне з най- важливіших церковних таїнств. Якщо ж ди- http://www.etnolog.org.ua 188 тина залишалася нехрещеною і помирала, то після смерті вона ставала нявкою, русалкою і не могла потрапити до раю. Дитину, яка вижила, потім «по-справжньому» хрестили в церкві. Вивчення бабування, на нашу думку, ілю- струє плідність поєднання квантитативних, історико-демографічних методик з метода- ми етнографії. Дослідження статистичних джерел у поєднанні з матеріалами етно- графічних розвідок дозволяє по-новому пі- дійти до вивчення вже відомих проблем. Щодо обраної нами теми, то аналіз матеріа- лів Генерального опису Стародубського полку дозволив визначити кількість бабів у місті та їх частку серед жіночого населення, висловити припущення щодо чисельності пологів, які їм доводилося приймати. Дже- рело подає інформацію про вік бабів, стан їх здоров’я, заняття і розмір прибутків. Така інформація, разом з даними етнографії, до- зволяє більш детально визначити роль і місце акушерки в українському суспільстві ранньомодерного часу, простежити мотиви, які спонукали жінок зайнятися «акушер- ською практикою», розглянути відповід- ність матеріалів статистичних документів і етнографічних розвідок. Література 1. Gorny K. Ze studiow nad stosunkami ludnos- ciowymi Torunia w XVIII w. / K. Gorny // Acta Uni- versitatis Nicolai Copernici. Nauki Humanistyczno- Spoleczne. – Torun, 1977. – Historia XI. – S. 71–97. 2. Беньковский И. Поверья и обрядности родин и крестин / И. Беньковский // Киевская старина. – 1904. – № 10. – С. 1–3. 3. Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, еконо- міка і капіталізм, ХV–ХVІІІ ст. / Ф. Бродель. – К. : Основи, 1995.  – Т.  1  : Структура повсякденності (можливе і неможливе). – 543 с. 4. Бродель Ф. Что такое Франция? / Ф. Бродель ; пер. с фр. – М. : Изд-во им. Сабашниковых, 1995. – Кн. 2 : Люди и вещи. – Ч. 1. – 244 с. 5.  Волошин  Ю. Сучасні історико-демографіч- ні дослідження ранньомодерного українського суспільства: методологічний дискурс  / Ю.  Воло- шин // Історична пам’ять. – 2007. – № 1. – С. 15–21. 6.  Гаврилюк  Н. Картографирование явлений духовной культуры (по материалам родильной обрядности украинцев) / Н. Гаврилюк. – К. : Нау- кова думка, 1981. 7.  Генеральний опис Лівобережної України 1765–1769 рр. Покажчик населених пунктів. – К. : Центр. держ. іст. архів УРСР в м.  Києві, 1959.  – 184 с. 8. Гинзбург К. Сыр и черви. Картина мира од- ного мельника, жившего в ХVІ в.  / К. Гинзбург  ; пер. с итал. М.  Л.  Андреева, М.  Н.  Архангель- ской. – М. : РОССПЭН, 2000. – 272 с. 9. Грушевський М. Дитина у звичаях і віруван- нях українського народу / М. Грушевський. – К. : Либідь, 2006. – 256 с. 10. Даль В. Толковый словарь живого велико- русского языка  / В.  Даль.  – М.  : Русский язык, 1978. – Т. 1 : А–З. – 699 с. 11.  Жайворонок  В. Знаки української етно- культури  : словник-довідник / В. Жайворонок. – К. : Довіра, 2006. – 703 с. 12.  Когут  З. Російський централізм і україн- ська автономія: ліквідація Гетьманщини, 1760– 1830 [Електронний ресурс] / З. Когут. – Режим до- ступу : http://litopys.narod.ru/coss5/koh06.htm. 13. Литвиненко М. А. Джерела історії України ХVІІІ ст. / М. А. Литвиненко. – Х. : Видавництво Харк. ун-ту, 1970. – 204 с. 14. Малинка А. Родини і хрестини / А. Малин- ка // Киевская старина. – 1898. – № 5. – С. 254–286. 15. Собрание Малороссийских прав. 1807 г. – К. : Наукова думка, 1993. – 363 с. 16.  Сумцов  Н. Культурные переживания  / Н.  Сумцов  // Киевская старина.  – 1889.  – №  3.  – С. 665–684 ; № 10. – С. 18–50 ; № 11. – С. 281–327. 17.  Сумцов  Н. О  народных воззрениях на ново рожденного ребенка  / Н. Сумцов  // Журнал министерства народного просвещения. – 1880. – № 11. – С. 68–94. 18.  Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряжен- ной Императорским русским географическим обществом. Юго-западный отдел. Материалы и исследования, собранные д.-чл.  П.  П.  Чубин- ским.  – С.Пб., 1874.  – Т.  V  : Песни любовные, семейные, бытовые и шуточные. – 1209 с. 19. Уоллер М. Лондон. 1700 год  / М. Уоллер. – Смоленск : Русич, 2003. – 384 с. 20. Центральний державний історичний архів України (Київ). – Ф. 57, оп. 1, кн. 148 а. 21.  Яковенко  Н. Вступ до історії  / Н.  Яковен- ко. – К. : Критика, 2007. – 375 с. 22.  Ястребов  В. Обрядовое пострижение де- тей  / В.  Ястребов  // Киевская старина.  – 1895.  – № 10. – С. 1–2. Примітки 1  Маємо на увазі його узагальнюючу працю з економіки доіндустріальної Європи «Матері- альна цивілізація, економіка і капіталізм, ХV– ХVІІІ ст.» [3] або ж масштабне дослідження «Что такое Франция?» [4], у якому видатний французь- кий історик розглянув минуле своєї країни «в свете различных наук о человеке» [4, c. 7]. 2  Італійський мельник Домініко Скандела на прізвисько Менокйо був спалений інквізицією http://www.etnolog.org.ua 189 як єретик. Він став головним героєм праці Кар- ла Гінзбурга «Сир і хробаки» [8], яка вважається взірцем мікроісторичних досліджень. Відомий італійський історик за даними матеріалів двох судових процесів, документів про господарську діяльність мельника, переліком прочитаних ним книг і рядками, написаними Менокйо, дослідив його світогляд, почуття, фантазії, потяги. Як стверджував сам автор, він частково реконстру- ював «народну культуру» [8, с. 32]. 3 Тому в історичній літературі джерело частіше називають «рум’янцевський опис». 4 Навіть якщо Параска одружилася у 13 років (мінімальний шлюбний вік для дівчат за Литов- ським статутом (розд.  6, арт.  1 та розд.  5, арт.  9) [15, с.  21]), то на час проведення опису її дітям було не більше 9–10 років. 5 Баба Анастасія Денисиха мала дочку Марфу, щодо якої немає вказівки «незаконнонароджена», отже Марфа народилася у законному шлюбі. Вра- ховуючи вік баби (80 років) і середню різницю в шлюбі між подружжям (4,6 років на користь чо- ловіків), за даними Генерального опису Старо- дубського полку, можемо припустити, що її чо- ловік помер. Крім того, Денисиха жила у своїй хаті разом з дочкою, а з огляду на можливий вік її чоловік не міг податися в найми, а мав би жити разом з ними. http://www.etnolog.org.ua
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-207754
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn 2313-8505
language Ukrainian
last_indexed 2025-12-07T15:26:17Z
publishDate 2010
publisher Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
record_format dspace
spelling Сердюк, І.
2025-10-13T13:08:14Z
2010
Баба-повитуха в ранньомодерному суспільстві (за даними статистичних джерел та етнографічних досліджень) / І. Сердюк // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2010. — Вип. 9(12). — С. 183-189. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.
2313-8505
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207754
uk
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
Матеріали до української етнології
Етнокультурна спадщина та сучасність
Баба-повитуха в ранньомодерному суспільстві (за даними статистичних джерел та етнографічних досліджень)
Article
published earlier
spellingShingle Баба-повитуха в ранньомодерному суспільстві (за даними статистичних джерел та етнографічних досліджень)
Сердюк, І.
Етнокультурна спадщина та сучасність
title Баба-повитуха в ранньомодерному суспільстві (за даними статистичних джерел та етнографічних досліджень)
title_full Баба-повитуха в ранньомодерному суспільстві (за даними статистичних джерел та етнографічних досліджень)
title_fullStr Баба-повитуха в ранньомодерному суспільстві (за даними статистичних джерел та етнографічних досліджень)
title_full_unstemmed Баба-повитуха в ранньомодерному суспільстві (за даними статистичних джерел та етнографічних досліджень)
title_short Баба-повитуха в ранньомодерному суспільстві (за даними статистичних джерел та етнографічних досліджень)
title_sort баба-повитуха в ранньомодерному суспільстві (за даними статистичних джерел та етнографічних досліджень)
topic Етнокультурна спадщина та сучасність
topic_facet Етнокультурна спадщина та сучасність
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207754
work_keys_str_mv AT serdûkí babapovituhavrannʹomodernomususpílʹstvízadanimistatističnihdžereltaetnografíčnihdoslídženʹ

Similar Items