"Дай, боже, в добру пору, в добрий час..." (традиційні уявлення українців про час: на матеріалах будівельної обрядовості)
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Матеріали до української етнології |
|---|---|
| Datum: | 2010 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2010
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207760 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | "Дай, боже, в добру пору, в добрий час..." (традиційні уявлення українців про час: на матеріалах будівельної обрядовості) / Р. Сілецький // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2010. — Вип. 9(12). — С. 150-158. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-207760 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Сілецький, Р. 2025-10-13T13:12:28Z 2010 "Дай, боже, в добру пору, в добрий час..." (традиційні уявлення українців про час: на матеріалах будівельної обрядовості) / Р. Сілецький // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2010. — Вип. 9(12). — С. 150-158. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207760 uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Матеріали до української етнології Етнокультурна спадщина та сучасність "Дай, боже, в добру пору, в добрий час..." (традиційні уявлення українців про час: на матеріалах будівельної обрядовості) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
"Дай, боже, в добру пору, в добрий час..." (традиційні уявлення українців про час: на матеріалах будівельної обрядовості) |
| spellingShingle |
"Дай, боже, в добру пору, в добрий час..." (традиційні уявлення українців про час: на матеріалах будівельної обрядовості) Сілецький, Р. Етнокультурна спадщина та сучасність |
| title_short |
"Дай, боже, в добру пору, в добрий час..." (традиційні уявлення українців про час: на матеріалах будівельної обрядовості) |
| title_full |
"Дай, боже, в добру пору, в добрий час..." (традиційні уявлення українців про час: на матеріалах будівельної обрядовості) |
| title_fullStr |
"Дай, боже, в добру пору, в добрий час..." (традиційні уявлення українців про час: на матеріалах будівельної обрядовості) |
| title_full_unstemmed |
"Дай, боже, в добру пору, в добрий час..." (традиційні уявлення українців про час: на матеріалах будівельної обрядовості) |
| title_sort |
"дай, боже, в добру пору, в добрий час..." (традиційні уявлення українців про час: на матеріалах будівельної обрядовості) |
| author |
Сілецький, Р. |
| author_facet |
Сілецький, Р. |
| topic |
Етнокультурна спадщина та сучасність |
| topic_facet |
Етнокультурна спадщина та сучасність |
| publishDate |
2010 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Матеріали до української етнології |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| format |
Article |
| issn |
2313-8505 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207760 |
| citation_txt |
"Дай, боже, в добру пору, в добрий час..." (традиційні уявлення українців про час: на матеріалах будівельної обрядовості) / Р. Сілецький // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2010. — Вип. 9(12). — С. 150-158. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT sílecʹkiir daiboževdobruporuvdobriičastradicíiníuâvlennâukraíncívpročasnamateríalahbudívelʹnoíobrâdovostí |
| first_indexed |
2025-11-25T20:57:31Z |
| last_indexed |
2025-11-25T20:57:31Z |
| _version_ |
1850544075163303936 |
| fulltext |
150
Роман Сілецький
(Львів)
«Д А Й, БОЖ Е , В ДОБРУ ПОРУ, В ДОБРИ Й Ч АС…»
(т ра д и ц і й н і уя вленн я у кра ї н ц і в п р о час :
на матері а ла х бу д і в ел ьної о бря дово с т і)
У
традиційній будівельній обрядовості
українців важливе значення, поряд з вибо-
ром відповідного місця для будівлі та буді-
вельного матеріалу, мав вибір часу будівни-
цтва. Найбільше це стосувалося початку
зведення хати. Крім того, часові обмеження
накладалися на початок заготівлі будівельно-
го матеріалу (особливо деревини), вселення у
нове житло.
Час становить одну з основних категорій
традиційної картини світу й поєднує міфоло-
гічне (циклічне) та історичне (лінійне) сприй-
няття часу. Перше ґрунтується на циклічнос-
ті природного часу – пір року, фаз місяця, дня
і ночі, друге – на лінійності людського життя,
яке має початок і кінець 1. Час, як і простір,
наділяється семантикою, сакралізується і
включається в систему цінностей, головни-
ми координатами якої є життя і смерть. Час
належить до атрибутів «цього», земного сві-
ту, на «тамтому» світі часу немає. Час може
бути «чистим», «добрим», «веселим» і «нечис-
тим», «небезпечним», «злим», «сумним». По-
зитивний час є часом життя, цього, земного
світу; негативний – часом смерті, прориву в
потойбіччя, часом нечистої сили. Небезпеч-
ний, злий час вимагає спеціальних захисних
заходів і особливої ритуальної поведінки.
Найзначимішими в оцінці часу є межі, гра-
ниці – полудень і північ, і відповідні їм точки
річного й місячного циклів вважаються не-
безпечними, нечистим часом 2.
Зазначені слов’янські світоглядні уявлен-
ня про час вповні характерні й для українців,
проявляючись поміж іншого і в традиційній
http://www.etnolog.org.ua
151
будівельній обрядовості. Наприклад, бойки
ще в першій третині ХХ ст. «вірили в щасли-
ві і феральні дні, місяці і години» 3. Подібне
сприйняття часу простежується в типовій
поліській формулі-побажанні під час заклад-
чин: «Дай, боже, в добру пору, в добрий час,
шоб велас сем’я і худоба!» – так просілі бога
майстер і хазяїн (с. Листвин) 4. Воно присут-
нє і в приповідці: «Дай Боже в добру пору по-
чать, а в луччу – кончіть» 5.
Подекуди з метою встановлення відповід-
ного часу для заснування хати зверталися
до місцевого знахаря. Така практика відома,
зокрема, на західній Бойківщині. Колись був
святець 6, він говорив в які дні можна почина-
ти роботу (с. Яворів). Ворожки, пояснюючи
«пацієнтові» причини його хвороби та ін-
ших нещасть, нерідко вказували на те, що він
взявся до тої чи іншої роботи в «злу годину» 7.
Традиція забороняла розпочинати будів-
ництво оселі у високосний рік. У народному
світогляді українців домінує негативне став-
лення до високосного року. У цьому контек-
сті показовим є наступний факт. Мешканці
радіоактивно забрудненого поліського с. Ви-
ступовичі відмовлялися у високосний рік пе-
реїжджати (ідеться про 90-ті роки ХХ ст.!) в
екологічно чисті райони, покликаючись саме
на цю традицію: у високосний год не положено
закладати [нову хату. – Р. С.] і виїжджати [на
нові місця поселення. – Р. С.].
У високосний рік не можна було ні почи-
нати будівництво, ні завершувати його. Як
хочеш у високосний рік строїти, то треба на
місце [хати. – Р. С.] положити в невисокосний
рік хоть два полінця (с. Самари). Переступно-
го року сі не будує. […] Добрий майстер в пере-
ступний рік не будував (с. Виців).
Заборона починати якусь важливу спра-
ву у високосний рік стосувалася не лише
початку будівництва, але й інших сторін по-
буту (вселення у нове житло, одруження). За
повір’ям, мешканці хати, закладеної висо-
косного року, не матимуть щастя. Така моти-
вація розглядуваної заборони належить до
найпоширеніших.
Відомі й інші мотивації заборони розпо-
чинати будівництво у високосний рік, які
конкретизують наведену вище: планетний
год (с. Раківщина); хату у високосний рік не
закладают – од грому (с. Шпилі), він трудний
(с. Давидки); бо буде шкодити (с. Топільниця);
бо немає врожаю (с. Возничі); недохват (с. Ви-
дерта); високосний рік поганий на скотину і на
все (с. Тур). Подекуди вірили, що нехтування
цієї традиції може навіть спричинити смерть
мешканців новобудови: в переступний рік не
можна будувати починати, бо не зможеш за-
кінчити (с. Довпотів); переступний рік – не-
парний, тоді хату не засновували, бо не буде
пари 8 (с. Пороги); у високосний год хату не за-
ложуют – може померті людина (с. Тетерів-
ське); хату у високосний рік не закладають, бо
він нещасливий: високосний рік косить мерців
багато (с. Тур).
Останнє повір’я пов’язане з народними
уявленнями про святого Касіяна, якому при-
свячений один день раз на чотири роки –
29 лютого. Високосний рік – недобре стави-
ти [хату. – Р. С.], шото його не хвалять – той
рік. Касіян (29 лютого) – то вкрадений день.
Касіян вкрав, а лютому дав один день. Той
день – крадений, то злодії… А злодії де си-
дять?.. (с. Ворокомля).
Якщо хату було необхідно будувати саме у
високосний рік, то заклали в цьому [поперед-
ньому, не високосному. – Р. С.] році, а вже на
другий – строїли (с. Перекалля). На Прикар-
патті галицькі селяни подекуди у своєрідний
спосіб «обманювали» долю. В переступний
рік підвалини слід зав’язати до Євдокії 9, бо
це ще старий рік (на Євдокії зачинают сіяти
розсаду капусти, брукви, це – початок весни)
(с. Слобода). Як до Євдокії зазначать пляц, то
в переступний можна будувати (Євдоха – по-
чаток нового року) (с. Чорний Потік). В пере-
ступний рік пляц треба зазначити до Євдокії
(14 березня). По старому звичаю це вважаєть-
ся ще старим роком. Якщо заходити до хати
в переступний рік, то теж – до Євдокії. До Єв-
докії – зав’єзати підвалини. Рік від Євдокії до
Євдокії – переступний (с. Слобода).
Фрагмент повір’я про день Святої Євдокії
навів свого часу в праці про гуцулів народо-
знавець Йозеф Шнайдер: «13/3 (1/3 – гр. кат.)
Євдохи – котрий господар хоче будувати хату
або господарську будівлю, мусить зазначити
пляц для будівництва перед Євдохою. Потім
йому вже невільно, бо вмер би, або в госпо-
дарстві не велося б» 10. Однак воно стає зро-
зумілим лише в контексті високосного року
і врахування давньої традиції весняного (бе-
резневого) нового року 11.
Вибір українцями часу для початку будів-
ництва (як, зрештою, і для вселення у нове
житло) співвідносився з народним календа-
рем. Передовсім не можна було розпочинати
будівництво в піст.
Нерідко можна почути конкретизацію
термінів заборони починати будівництво в
піст: в пост не закладали, лише після Паски 12
і перед Петрівкою (с. Осівці); на троїцькому і
http://www.etnolog.org.ua
152
на похвальному (перед Паскою) тижні нічого
не начинають – не пойде в пользу; в цей час
можна начинати будівництво за умови: шо
починаєш, то й конч – тоді пойде в пользу
(с. Норинськ); пляц мали підібрати після Ве-
ликодня – до святої Трійці, бо в піст невільно
зазначати – не буде вестися (с. Яворів); у пост
не роблять; начинають хату в п’ятницю піс-
ля проводів – скорше не можна (с. Карпилів-
ка); хату начинают строїти різдвяного дня –
як Різдво (от, напрімєр, Роздво – в п’ятницю,
чи в суботу – отак во…), в пост – не начинали
(с. Борове); пройшла Трійця в неділю, у середу
ми закололи свиняку, а в п’ятницю – заклада-
ли, робили хату (с. Волиця).
Подібні обмеження також стосувалися й
часу переселення до нової хати: в нову хату
входили під празник, свято (с. Великі Береж-
ці); перехищина: входять на підповню осінню
перед другою Пречистою (с. Чугалі); в нову
хату старалися входити в м’ясниці – не в
піст (по Великодних чи Різдвяних святах)
(с. Біличі); переселюються до нової хати в
якесь свято річне велике: на Введення, перед
Новим роком, Різдвяними святами (с. Лопуш-
ниця); входити до нової хати можна лише до
Введення (4 грудня), після [цього свята. – Р. С.]
починаєсі високосний (?) рік (с. Пороги).
Подекуди входини робили перед осінніми
«дідами»: ми мали переходити напередодні
свята Михайла (11 листопада) – празник в
селі, в суботу (с. Жолоби); входили перед Ми-
хайлом (в нас перед Михайлом празник); в селі
поминають померлих на Михайла (с. Жоло-
би); входчину можна було робити до поста (до
Михайла) – до послідніх дєдов 13 (с. Богдани).
Подібними міркуваннями при встанов-
ленні часу вселення у нове житло подекуди
керувалися серби: до новозведеної «кучі»
вони входили на свято сімейної Слави 14. Бол-
гари південної Бессарабії будували нове жит-
ло в часовому проміжку між Георгієвим днем
(6 травня) і Дмитровим днем (8 листопада) 15.
Що стосується окремих святкових дат
календаря, то відома заборона починати бу-
дівництво на Євдокії і Благовіщення: Євдокії
і Благовіщення – нещасливі дні для строй-
кі, сівби… (с. Самари); того дня, коли було
Благо віщення, хату не закладали і нічого не
починають робити, до Благовіщення пташ-
ка кубла [гнізда. – Р. С.] не робить (с. Тур); до
Благовіщення хату не закладають – гріх зем-
лю ворушити (с. Мала Чернігівка); є Суха се-
реда, вона – опасна, але закладали [підвалини
хати. – Р. С.] в Суху середу, щоб була завжди
хата суха. Але то маленько таких було, шо
не дбали [на зважали на цю заборону. – Р. С.]
і закладали в цю середу. Большинство закла-
дали в середу або п’ятницю на пудповню, а не
в стариє дні. Були такі люди, шо поставили
в Суху середу хату, а приходили люди і зрива-
ли деревину: вирвав одну деревину і всьо – шоб
дощ був (с. Ворокомля).
Істотне місце при встановленні часових
параметрів будівництва займав місячний час.
В українців та в інших слов’янських народів
будівництво, як зрештою вся повсякденна
господарська діяльність, побутова поведінка,
сімейні обряди, визначається фазами місяця.
Наприклад, рубати в лісі дерево для будів-
ництва хати належало у відповідний місяць і
спеціальні дні: в році є чотири місяці, в кож-
ному місяці – один тиждень, а в кожному тиж-
ні – три добрі («щасливі») дні: перший, другий
і третій після настання місяця. Зрубане цієї
пори дерево буде надзвичайно міцним і довго-
вічним, його не точитимуть шкідники 16. Як
зазначають дослідники, рекомендації стосов-
но придатності тієї чи іншої фази для певної
діяльності є нерідко суперечливими: одна й та
ж фаза може оцінюватися то як сприятлива,
то як несприятлива (небезпечна) 17. Зазначена
суперечливість оцінки місячного часу вповні
властива і для традиційної будівельної обря-
довості українців, про що мова піде нижче.
Отже, розглянемо, як оцінювалася та чи
інша фаза місяця в контексті встановлення
оптимальних часових рамок будівництва.
У будівельній традиції молодий місяць укра-
їнці Карпат, зокрема закарпатські лемки, вва-
жали найсприятливішим для заготівлі буді-
вельної деревини (здебільшого бука): дерево
рубається нового місяця, бо муцніше є, так не
порохнявіє (с. Зарічево); дерево рубали в мар-
цю при новому місяці – до повного, шоб дерево
було сильніше, шоб в хаті краще велося (с. Ту-
рички); дерево рубали в новий місяць, в сла-
бий – вшитко слабне (с. Тур’я Пасіка).
У деяких місцевостях молодий місяць та-
кож вважали відповідним періодом для по-
чатку будівництва, зокрема, заснування під-
валин хати: закладають, коли молодий місяць,
то в тим тижні є такий день, шо не можна
строїтися (який – я не скажу), бо єсть день,
шо буде швіль бити хату (с. Кухче); місяць
має бути молодий – коли росте; також роби-
ли входини, коли молодий місяць був (с. Ви-
дерта); хату починали класти нового місяця –
все стає міцнішоє (с. Лікіцари).
Мотивація початку будівництва на мо-
лодику така: закладщину роблять молодого
місяця, щоб молодо було в хаті – так роби-
http://www.etnolog.org.ua
153
ли наші батьки (с. Залазько); найкраще хату
закладати на молодику, шоб молодилиося в
хаті і молодиє добре жили (с. Мотійки); закла-
дали [підвалини], коли молодик іде вгору – як
росте, тоді хату починають робити (щоб в
хаті все росло і прибувало) (с. Бігунь).
Відома також і негативна оцінка періоду мо-
лодого місяця як часу початку будівництва: як
новий місяць, то не можна ставити [хату], як
новий місяць, то треба, шоб пройшло 2–3 дні
(с. Осівці); на молодику не закладали підва-
лин [хати. – Р. С.], бо буде сиро в хаті (с. Велика
Фосня); треба закладать на старому місяці, бо
як [закладеш підвалини. – Р. С.] на молодому, то
в хаті будуть клопи… шось погане (с. Слобода
Кухарська); як покласти хату на молодику, то
діти будуть сваритися (с. Ворсівка); коли за-
йти [до нової хати. – Р. С.] в молодиці, то шоб
хазяїн гуляв по молодицях (с. Пішки). «На мо-
лодику мазають хату, але заводиться погань; на
старом місяці, як сходить, лучче мазати» 18.
Позитивними характеристиками наділя-
лася фаза місяця підповня. Зокрема, бойки
для початку будівництва місяць вибирали,
шоб був підповний, шоб не сходив, шоб був
цілий, лиш ще мав трошки дорости – в той
тиждень починали будувати (с. Катина).
В багатьох місцевостях України вважали, що
найкращий час для заснування подвалин на
пудповнє (с. Жовтневе).
На підповні для заснування нової будівлі
були придатними лише окремі дні: заклада-
ють хату лише як молодик три дні оботреть-
ся (с. Сарновичі); найкраще закладати підва-
лини хати на третій, п’ятий або сьомий день
(обов’язково непарний) молодика (с. Корма); за-
кладчину робили сьомого дня на молодик, шоб
старий з молодим [місяцем. – Р. С.] обтерся –
добра пора (с. Норинці); закладали [підвалини
оселі. – Р. С.], коли молодик очухається – на
сьомий або дев’ятий день (як лиш три дні мо-
лодику, то кожен день добрий – можна робить,
шо хочеш) (с. Норинськ); як сем днів молодик на-
родився – под семок починали стройку, входи-
ли в хату жити (с. Вичівка). Перші кілька днів
молодого місяця як найсприятливіший час для
різних починань також цінували чорногорці 19.
Підповню вважали також відповідним
часом для вселення у нову хату: […] в хату
вошли в пєрву нєдєлю (перва нєдєля після на-
стання молодика) (с. Думинське); перехищи-
на: старалися, шоб на підповні [зайшли в
хату. – Р. С.] – закон такий (с. Чугалі).
За повір’ям, господарі хати, заснованої в
період «наростання» місяця від ріжка моло-
дого до повного, житимуть здорові та в до-
статку: треба закладати на підповня місяця –
буде всьо вестися: худоба… (с. Шпиколоси);
місяць найкращий – новий, підповний, щоб
був мир в сім’ї (с. Нараївка); хату роблять в
подповню – в повний місяць, шоб чоловік був
багатий (с. Серники); стройку начинали в
пудповню – як луна прибуває, то все щастить
в жизні (і сіяти, і горати, і все добре тоді ро-
бити) (с. Вичівка); добре закладати третього
дня молодика або на пудповні, шоб було добра
повно (с. Злобичі); роботу [заснування хати. –
Р. С.] починати добре в повний місяць, бо мі-
сяць д’горі йде і вшитко буде д’горі йти (с. Роз-
тоцька Пастіль). Це й же час був придатним
для вселення до нової хати: […] сядали в пуд-
повню – в молодиє дні, шоб було завжди повно
(с. Ворокомля).
Позитивним значенням українці наділя-
ли період п о в н о г о місяця. Мешканці га-
лицьких Карпат саме в цю пору розпочинали
рубати будівельний ліс: починають рубку на
повний місяць, шоб в хаті всього було повно
(с. Мігова); дерево різати йшли на старий мі-
сяць – круглий, повний, тоді дерево черви не
їдять (с. Сушиця). У західнополіському с. Тур
гадали про місце для зведення хати вночі на
повний місяць. Зазначену фазу місяця та-
кож вважали сприятливою для заснування
нової оселі: хату засновували на повний мі-
сяць – так казали старі люди (с. Дов потів);
трам’я [підвалини. – Р. С.] в’язати – в повний
місяць (бульбу теж садили в повний) (с. Плос-
ке); підвалини хати закладали вповні (с. Щи-
тинська Воля); начинали строїти в старі дні,
щоб місяць […] постарів, шоб круглий – ста-
рий був (с. Видерта).
Мотивація позитивної оцінки періоду по-
вного місяця для заснування хати аналогічна
підповні: на старому (повному) місяці закла-
дали [підвалини. – Р. С.], щоб всього повно в
хаті було, щоб не була гола хата (с. Гошів);
місяць має бути повен – круглий, як жовток,
коли починають будівництво, щоб було в
хаті всього повно… (с. Лопушниця).
Фазу місяця, під час якої світило
з м е н ш у є т ь с я, українці трактували су-
перечливо. Відома позитивна оцінка цього
часу для початку будівництва: кажуть, луч-
че хату застроювати, шоб були стариє дні –
коли місяць меншає (с. Малий Скнит); закла-
дають под старий мєсяц, коли він гине, а под
новий – не мона (с. Щитинська Воля); здоро-
вії дні – як вже мєсяц падає, менша половина
мєсяца (с. Карпилівка); стройку начинали в
стариє дні – єк уже місяць посля круглого днів
кілька проходить (с. Дубчиці). На Полтавщи-
http://www.etnolog.org.ua
154
ні обмазку хати здійснювали в легкий день
зазвичай на другій або четвертій місячних
фазах: «на підповнім місяці, або тоді, як по-
вний місяць з круга зверне» 20.
Водночас зустрічається й негативно оцінка
цього часу 21 для початку будівництва: у гниль-
ниє дні – з круга рушило – не закладали підва-
лин (с. Злобичі); як місяць йде на спад – недобре
(с. Довпотів); спад (коли місяць зменшується)
поганий для початку (с. Жовтневе). Згідно зі
свідченнями Г. Булашева «під час третьої ква-
дри, що зветься гнилушею, утримуються від
робіт по господарству, а особливо уникають
рубати будівельний ліс, бо зрубані в цей час
дерева неодмінно попсує шашіль» 22.
Часовий проміжок, коли на небі місячне
світило повністю відсутнє, був непридатний
для початку будівництва: на межі […] не ста-
вили [хату. – Р. С.], бо безпліддя буде (с. Воро-
комля); береглися в межах строїти (с. Сама-
ри); не можна начинать стройку на межі – на
чернеці, коли сходить місяць, ше не настав
(як хлопець вродився на чернеці, то він –
безплодний, бездітний; тоді і не женяться)
(с. Тур); як порожний місяць, то – порожні дні
(с. Лопушниця).
В будівельній обрядовості при визначен-
ні часових параметрів будівництва україн-
ці брали до уваги також пору дня. Лаконіч-
ну характеристику пір доби знаходимо в
Р. Ф. Кайндля: «кожного дня пора від світанку
близько до обіду вважається чистою і щасли-
вою; пора від обіду до півночі – згубна. У го-
динах після півночі аж до першого співу півня
чорт і привиди займаються своїми справами,
і в обідній час теж» 23. Як правило, розпочи-
нали будівництво вранці: майстер прихо-
див класти хату до сходу сонця (с. Сушиця);
майстер, як зійде сонце, три або дев’ять разів
молився […] і закладав (с. Самари); майстер
приходив [засновувати підвалини], як зійшло
сонце (с. Ріп’яна); закладали в п’ятницю і чет-
вер зранку – як тілько поснідали (с. Осовці).
Рідкісна інформація виявлена в с. Феневи-
чі на Київщині: по старинному обичаю не слід
робити закладку до обіду – лише після обіду на
молодику у вівторок – мужський день.
Заснувати нову будівлю українці нама-
галися переважно до полудня. Наведемо на-
родну мотивацію вибору саме таких часових
рамок: підлоги треба було зав’язати тільки
до полудня, аби сі добре вело, по полудні – зле
(с. Соснівка); підлоги в’язали до обіду, по обі-
ді – не ведеся (с. Головецько); підлоги треба
в’язати до полудня, бо день до полудня крас-
ний, як молодий чоловік, а не по полудню. До
полудня треба підлоги зав’язати і крокви по-
ставити, бо з полудня сі захмарить. Каже
господар: «Йой, коби до полудня зав’язати!»
(с. Тур’я).
Серед мотивації тієї чи іншої пори дня як
оптимального часу для будівництва помітне
місце посідає наявність і розташування на небі
сонця: хату треба закласти до обіду, бо після
обіду [сонце. – Р. С.] вже обертається, а до обі-
ду – йде вперед (с. Лікіцари); годилося зав’язати
[підвалини хати. – Р. С.] до обіду – поки сонце
не буде спадати (с. Галівка); все роблять до обі-
ду; якшо сонце високо піднімається, то шоб
хата росла і в хаті росло. Як вже [сонце. – Р. С.]
починає заходити, то то – вже нє (с. Перекал-
ля); подруби треба закласти до полудня, бо по
полудні сонечко поверне і вже наниз іде, а то –
ше іде вгору… (с. Карпилівка). До нової хати
також заходили до полудня, пізніше – ні; добре
як [в цей час. – Р. С.] сонічко гріє (с. Тур’я).
Імовірно, заборона працювати в полудень
має загальнослов’янську демонологічну осно-
ву, оскільки це час активізації демонічних іс-
тот 24, про що ми вже згадували вище.
Подекуди традиція дозволяла засновувати
житло до того часу, поки світить сонце 25: за-
снувати [підвалини. – Р. С.] треба до заходу
сонця, шоб ше світилося, бо сонце світить, то
як благотворно (с. Довпотів); закладчину годи-
лося робити доти, поки світить сонце; після
заходу не годилося закладати (с. Жеревпілля);
хату треба закласти до заходу сонця, а вже як
заходит сонце – не положено (с. Карпилівка).
Нічний час, як вже мовилося вище, був
придатним лише для гадань про місце май-
бутнього житла. Загалом цей період доби
українці, як і інші слов’яни, вважали небез-
печним, оскільки активізовували свою ді-
яльність різні демонологічні істоти. Лише в
Середньому Подніпров’ї за поодиноким свід-
ченням «радять з метою уникнення вроків
входити в дім вночі» 26.
Семантизація днів тижня в слов’ян про-
являється в епітетах, які їх супроводжують:
«щасливий», «легкий», «благий», «чистий»
або «нещасний», «важкий», «слабий», «пус-
тий», «яловий», «кривий», «мертвий», «чор-
ний» тощо, а також в заборонах і приписах,
які стосуються вибору сприятливого дня для
здійснення (або початку) важливих господар-
ських і життєвих акцій, побутової поведінки
і супроводжуючих їх мотиваціях 27.
Незважаючи на те що під впливом церкви
утверджувався погляд на час, згідно з яким в
бога всі дні однакові (с. Недашки), в українців
практично до сьогодні збереглися різні забо-
http://www.etnolog.org.ua
155
рони і повір’я, пов’язані з днями тижня. Вони
присутні в обрядово-звичаєвому комплексі,
супроводжуючому будівництво: були певні дні,
коли не можна було рубати дерева – ні почина-
ти, ні рубати (с. Слобода); є такий день, коли
по дереву стукнеш, то дерево всохне (с. Озеря-
ни); є такі в року дні… єсть плохиє і хорошії
дні… На кожний місяць є такі дні: хорошиє і
плохиє. Вони написані. …Колись, казали, в маю
дітей не вінчати – не хвалили його. (с. Грудки);
як настане місяць, то в тим тижні є такий
день, шо не можна строїтися (який – я не ска-
жу), бо єсть день, шо буде швіль бити хату
(с. Кухче); гнила середа є в кожному місяці, в
цей день не закладають [будівлю. – Р. С.], лише
дерево подрубують, яке мішає – шоб скоріш
висохло (с. Рудня Перганська); дерево рубали
в першу п’ятницю нового місяця – ніякий черв
його не з’їсть, ніколи не загине; в році є тільки
три [такі. – Р. С.] п’ятниці (с. Смерекова); хто
в суботу і воскресеніє робить, той буде більше
перед смертю мучиться (с. Грезля); коли будеш
закладати, тоді і ложи в той день хліб [для
гадання. – Р. С.]: в вівторок гадаєш – через
тиждень у вівторок закладай [підвалини. –
Р. С.] (с. Самари); на ноч (в четвер) клали кусок
житнього хліба посереди ні майбутньої хати…
(с. Тур). Імовірно, ми маємо справу з уціліли-
ми уламками якихось давніх повір’їв про час.
Часто при визначенні часових рамок бу-
дівництва українці керувалися уявленнями
про «щасливий», «добрий» час (день): будів-
ництво начинали в середу, бо щасливий день
(с. Кухче); п’ятниця, середа – добрий час [для
початку будівництва. – Р. С.] (с. Видерта); на-
чинали строїти в дні хороші – шоб в п’єтницю
закладати; кажуть, п’єтниця – самий щасли-
вий день (с. Островськ); дерево починали ру-
бати не в понеділок і не в суботу (в понеділок
даже кабана не б’ють; субота – не закінчена
робота) (с. Тур); дерево рубали в вівторок і
четвер – годні дні (с. Турички).
Доволі живучими є уявлення про так звані
«важкі» і «легкі» дні тижня. Найчастіше «важ-
ким», непридатним для початку будівництва
та багатьох інших починань, українці вважа-
ли понеділок 28: понеділок – важкий день, не
закладають стройки (од пожару – може хата
згоріти) (с. Рови); понеділок – важкий день, а в
четвер – черви точать дерево, тому в ці дні не
закладали хату… (с. Злобичі); в понеділок по-
чаток – тяжкий день, як почати в понеділок
будувати, то тяжко робити на будові (с. Су-
шиця). Подібно до понеділка «важкими» вва-
жали й деякі інші дні: хату можна в’язати у
вівторок, четвер і суботу; понеділок, середа,
п’ятниця – тяжкі дні: ніколи не починали ні
в’язати, ні весілля (с. Плоске).
Що стосується «легких» днів, придатних
для початку будівництва (підлоги в’язали не
в піст, а в легкий день (с. Велика Лінина),
то до них подекуди зараховували середу
і п’ятницю (с. Кімната); хату закладали в
п’ятницю, середу – легкі дні місяця (старо-
го – він круглий) (с. Грудки); зав’язували під-
валини найчастіше в суботу – легкий день
при святі (с. Нижня Вовча).
Водночас можна почути й негативну оцін-
ку суботи: в суботу не робили закладчини,
бо в суботу – торба порожня (?) (с. Бігунь); в
суботу – послідна днина: не рубали [не почи-
нали рубати дерево для будівництва. – Р. С.]
(с. Рунгури); в суботу не можна [починати
будівництво] – останковий день (с. Сушиця);
в суботу нічого невільно кінчати – послідна
днина (с. Гута). Мешканці Слобожанщини хоч
і не вважали субботу важким днем, але вона
була непридатною для початку будівництва:
«розпочавши якусь нову роботу в суботу, бу-
деш продовжувати її лише по суботах» 29.
Подекуди дні тижня диференціювали на
«парні» і «непарні» з наступною позитивною
оцінкою парності: закладали хату в парниє
дні – вівторок… (с. Розсохівське); вівторок і
четвер – дні, придатні для будівництва, пар-
ні дні (с. Катина).
В оцінці днів тижня на предмет їх при-
датності для заснування житла відома також
дихо томія «чоловічий» / «жіночий»: найкра-
ще закладати підвалини у вівторок – мужчин-
ський день, бо женщина – невезуча (с. Гошів);
вівторок і четвер – мужські дні: починали бу-
дову (с. Ріп’яна); в’яжуть підлоги і в четвер, і
в вівторок – хлопські дні (с. Велика Лінина).
Часто при визначенні часу початку будівни-
цтва українці віддавали перевагу «жіночим»
дням: закладають [підвалини хати. – Р. С.] в
середу і п’ятницю – женський день; входять [до
нової оселі. – Р. С.] в середу і п’ятницю (с. Щи-
тинська Воля); починали постройку в середу
або п’ятницю, бо то – женські дні, вони – кра-
щі (шоб сем’я велась, діти були – то ж од жен-
щини…) (с. Осовці); закладали [хату. – Р. С.] в
женські дні – середу, п’ятницю (жінки – луччі,
м’ягші) (с. Сапанів); начинали стройку: вибира-
ли день – вівторок, середу або п’ятницю – щоб
не в начало тижня і не в послідній [день. – Р. С.].
Вибирали жіноцькії дні: жінка, бач, родила нас
усіх… (с. Серники); хату засновували у вівторок
і п’ятницю. Але найкраще – в женскій день: се-
реда, п’ятниця, субота, бо хата – вона, а хлєв –
в мужскій (вівторок, четвер) (с. Білокоровичі).
http://www.etnolog.org.ua
156
У багатьох обстежених місцевостях при
оцінці днів тижня бралися до уваги такі озна-
ки, як «пісний» і «скоромний». Здебільшого
«пісні» дні українці вважали непридатними
для починань, у тому числі й будівництва:
пісними днями є понеділок, середа і п’ятниця.
Починати будівництво слід в скоромні дні –
вівторок і четвер. Субота теж тяжкий
день – шостий (с. Слобода); п’ятниця, се-
реда – пісні дні, тоді закладщину не робили –
не закладали підошви, підвали, бо буде шось
мішати (с. Тур); закладини робили тільки в
суботу, бо це – легкий день; понеділок, середа,
п’ятниця – пісні дні (с. Сушиця).
На відміну від «пісних» «скоромні» дні діс-
тавали позитивну оцінку: дерево рубали в порз-
ні дні – вівторок, четвер, субота; в пісні – не
можна (с. Яворів); дерево рубали лише в масні
дні (вівторок, четвер) (с. Розтоцька Пастіль);
заснування і заселення хати [робили у. – Р. С.]
вівторок і четвер – масні дні, інші дні – посні
(с. Стужиця); закладати [підвалини хати. –
Р. С.] можна тільки в вівторок, четвер і субо-
ту – скоромні дні. В інші дні – недобре, пісно –
значить пісно (с. Пороги); входини: входять в
скоромний день (с. Слобода); переходини робили
в скоромний день – не в піст (с. Чорний Потік).
На Гуцульщині понеділок, середу і
п’ятницю називали «бошковими» днями
(«бошка – гріх, невільно») 30. Також ці дні відо-
мі як «феральні». Л. Шевченко ототожнювала
феральні дні з «важкими» 31. Висловлювала-
ся також думка, що феральні дні стародавні
римляни присвячували померлим. У цей час
належало утримуватися від різних занять,
хоча він і не був святковим. Звідси начебто
й походить забобон, що в деякі такі дні не
можна починати роботу, оскільки можливе
нещастя 32. В українській культурній традиції
також відомі персоніфікації понеділка (сивий
дід, який виконує обов’язки райського брам-
ника і перевозить душі померлих через вог-
няну ріку), п’ятниці (фантастична істота жі-
ночої статі, нерідко – молодиця, яка стежить
за вшануванням людьми її дня), неділі 33.
В оцінці днів тижня стосовно їх придатнос-
ті для різних починань також нерідко присутня
мотивація християнського походження: поне-
ділок – не робили [не починали будівництва. –
Р. С.], [бо] тяжкий день – день для душі (с. Са-
панів); в понеділок хату закладати нізя, бо світ
починався, у вівторок – будеш сорок раз заложу-
вати, в четвер – чистий – можна (с. Шпилі); «ві-
второк – коби не благовісна днина, то усе добре
робити, хиба снувати не вільно, бо у вівторок
світ сі засновував» 34; понеділок – добрий день для
закладчини, бо цього дня Сус Христос народився
(с. Сущани); хату клали в вівторок або четвер
(бо в вівторок світ снував бог); в суботу не по-
чинали нич (с. Зарічево); підвалини нової хати не
засновують в понеділок, середу і п’ятницю. Одні
кажуть: «Провідний тиждень – яловий!» Інші:
«Великодній!» (с. Довпотів); починали руба-
ти [дерево. – Р. С.] в четвер і суботу – то легкі
дні; П’ятниця – піст. Понеділок – піст до ан-
гелів-хранителів (не починали жодної роботи).
Середа – піст до Божої матері. П’ятниця – піст
до Ісуса Христа (тому тоді не починали робо-
ту). Раніше все весілля робили в четвер (с. Су-
шиця); закладщину роблять у п’ятницю або
суботу. У вівторок і четвер – не можна. Чет-
вер по релігії – сухий день, в четвер не колять
кабана (с. Кухарі); найкращі дні [для заснуван-
ня підвалин хати. – Р. С.] – вівторок і середа,
а найлучче – в чистий четвер, вон каждую не-
ділю чистий (с. Жеревпілля); «четвер – можна
усе робити» 35; не закладали в понеділок – важ-
кий день і в субботу – єврейський, нещасливий
день (с. Думинське); закладають [хату. – Р. С.]
у вівторок, а в п’ятницю – ні; кажуть, Суса
Христа в п’ятницю розпинали (с. Лопатичі); в
понеділок і п’ятницю не починають будувати
хату; в п’ятницю не можна стірати, в суботу
не можна довго спати, а в неділю не можна рано
співати. П’ятниця – святий день, така ікона є,
це – як неділя (с. Велика Чернігівка); «п’єтниці –
пісна днина. В п’єтницю також мовкне всяка
пісня, бо то дуже наказуют за то, що гріх, шо
п’єтниці пісна и она усіх Бога просит» 36.
На Слобожанщині, за свідченням П. Іва-
нова, українці «починають будувати зазви-
чай в дні, присвячені преподобним, про що
попередньо наводять точну довідку у грамот-
них людей або церковнослужителів, оскільки
існує переконання, що розпочавши роботу в
день, присвячений пам’яті мученика, будів-
ництво благополучно не завершиш» 37. Меш-
канці Середнього Подніпров’я також уника-
ли закладати хату в «дні святих мучеників»,
вибираючи натомість «лехкий динь» (крім
понеділка і суботи) 38.
Підсумовуючи викладений матеріал, мо-
жемо стверджувати, що в минулому вибір
часових рамок будівництва (заготівлі бу-
дівельного лісу, гадання про місце майбут-
ньої споруди, заснування будівлі, вселення
у нове житло) займав помітне місце в тра-
диційній будівельній обрядовості українців,
ґрунтуючись на уявленнях про «щасливий»
і «нещасливий» час, а ширше – про його не-
рівноцінність. Вибір оптимального часу здій-
снювався шляхом накладання ритуальних
http://www.etnolog.org.ua
157
обмежень на той чи інший часовий проміжок.
Будівництво (передовсім житла) вписува-
лося в річний народний календар: житло
не розпочинали будувати у високосний рік,
уникали постів та окремих святкових днів
(присвячених великомученикам, Євдокії,
Благовіщення, тощо). Входини до нової оселі
здійснювали здебільшого до початку осінніх
поминальних свят.
У виборі оптимального часу будівництва
істотне значення мав місячний календар. Од-
нак внаслідок суперечливої інформації мож-
на стверджувати, що однозначною негатив-
ною оцінкою наділявся лише період на межі,
чернеця, порожнього місяця, коли небесне сві-
тило не спостерігалося на небі.
При виборі дня тижня для здійснення
тієї чи іншої акції в комплексі будівель-
ної обрядовості українці надавали перева-
гу «щасливим», «легким», «парним» дням з
характерним різнотлумаченням їх. Якщо в
інших слов’янських традиціях (передовсім
східнослов’янських) перевага надавалася
«чоловічим» дням 39, то згідно з матеріалами
будівельної обрядовості українців така за-
кономірність не простежується: в одних ло-
кальних традиціях позитивну оцінку діста-
вали «чоловічі» дні, а в інших – «жіночі».
Подібній регламентації підлягала пора
доби з характерною для неї негативною оцін-
кою межових точок – полудня та півночі як
часу активізації різних демонічних персона-
жів нижчої народної міфології. Загалом по-
зитивно розцінювалися насамперед пора «до
полудня» і світлова частина доби («до заходу
сонця»). Натомість вечірню і нічну пору укра-
їнці вважали придатними лише для гадань
про місце для житла.
Примітки
1 Толстая С. М. Время / С. М. Толстая // Сла-
вянские древности: этнолингвистический сло-
варь : в 5 т. / под ред. Н. И. Толстого. – М., 1995. –
Т. 1 : А–Г. – С. 448.
2 Там само. – С. 450.
3 Kuczera A. Samborszczyzna: Ilustrowana mo-
nografj a miasta Sambora і Ekonomji Samborskiej /
A. Kuczera. – Sambor, 1937. – T. 2. – S. 289.
4 Курсивом подаємо фактологічний матеріал,
виявлений нами під час польових етнографічних
досліджень із зазначенням лише назви населено-
го пункту. З метою економії місця опускаємо по-
кликання на джерело – архівні справи, які збері-
гаються в Інституті народознавства НАН України
(ф. 1, оп. 2, спр. 366, 410а, 423а, 423б, 442б, 444а) та
Архіві Львівського національного університету
ім. І. Франка (ф. 119, оп. 17, спр. 192-Е – 206-Е).
5 Несен І. І. Весільний ритуал Центрального
Полісся: традиційна структура та реліктові фор-
ми (середина ХІХ – ХХ ст.) / І. І. Несен. – К., 2005. –
С. 81.
6 Святець – знахар, «ворожильник», «земний
бог».
7 Kolberg O. Przemyskie / O. Kolberg. – Wrocław ;
Poznań, [1964]. – S. 237. – (Kolberg O. Dzieła wszyst-
kie. – T. 35).
8 У високосний год женицця не можна, бо пороз-
лучаютса (с. Карпилівка).
9 14 березня за новим стилем.
10 Schnajder J. Z kraju hucułów / J. Schnajder //
Lud. – Lwów, 1899. – N 5. – S. 214.
11 Іларіон, митрополит. Дохристиянські віру-
вання українського народу : історично-релігійна
монографія. – К., 1992. – С. 269; Толстой Н. И.
Язычество древних славян / Н. И. Толстой // Очер-
ки истории культуры славян. – М., 1996. – С. 158.
12 У поліському селі Феневичі побутувало
повір’я, що до Паски не можна хату розбирати, бо
род буде мерти.
13 З пошануванням померлих пов’язана така
заборона: як хтось помер в селі – вже по будові: не
починали [засновувати підвалини].
14 Влаховиħ П. Станиште у обичаjима и
веровањима код становништва североисточне
Србиjе / П. Влаховиħ // Гласник Етнографског ин-
ститута САНУ. – Beograd, 2000. – Књ. 49. – С. 22.
15 Пригарин А. А. Строителната обредност на
българите в южна Бессарабия / А. А. Пригарин //
Българите в Северното Причерноморие. Изслед-
вания и материали. – Велико Търново, 1996. –
Т. 5. – С. 370.
16 Falkowski J. Zachodnie pogranicze Huculszczy-
zny: Dolinami Prutu, Bystrzycy Nadwórniańskiej,
Bystrzycy Sołotwińskiej i Łomnicy / J. Falkowski. –
S. 51.
17 Белова О. В., Толстая С. М. Лунное время /
О. В. Белова, С. М. Толстая // Славянские древ-
ности. Этнолингвистический словарь : в 5 т. /
под общей ред. Н. И. Толстого. – М., 2004. – Т. 3 :
К (Круг) – П (Перепелка). – С. 147.
18 Кравченко В. Звичаї в селі Забрідді та по де-
якіх іньших недалеких від цього села місцевостях
Житомирського повіту на Волині: етнографічні
матеріали / В. Кравченко. – Житомир, 1920. – С. 3.
19 Ровинский П. А. Черногория в ее прошлом
и настоящем. – Т. 2. – Ч. 2 / П. А. Ровинский //
Сборник отделения русского языка и словесности
Императорской Академии Наук. – С.Пб., 1901. –
Т. 69. – № 1. – С. 446.
20 Милорадович В. П. Житье-бытье лубенского
крестьянина / В. П. Милорадович // Українці: на-
родні вірування, повір’я, демонологія. – К., 1991. –
С. 173.
21 Іноді вона проявляється і в самому вербаль-
ному описі розглядуваної фази: як місяць іде на
ущерб, то його називають гнилець (с. Радинка).
http://www.etnolog.org.ua
158
22 Булашев Г. Український народ у своїх леген-
дах, релігійних поглядах та віруваннях: Космо-
гонічні українські народні погляди та вірування /
Г. Булашев. – К., 1992. – С. 249.
23 Кайндль Р. Ф. Гуцули: їх життя, звичаї
та народні перекази / пер. з нім. З. Ф. Пенюк /
Р. Ф. Кайндль. – Чернівці, 2000. – С. 110 (Межо-
ві точки доби вважали небезпечними й поляки:
«різноманітні страхи і духи зазвичай з’являються
о 12 годині (як дня, так і ночі)» (див.: Kolberg O.
W. Ks. Poznańskie / O. Kolberg. – [Б. м. в.], [1962]. –
Cz. 7. – S. 37. – (Kolberg O. Dzieła wszystkie. – T. 15)).
24 Толстой Н. И. Времени магический круг /
Н. И. Толстой // Толстой Н. И. Очерки славянско-
го язычества. – М., 2003. – С. 34–36.
25 Захід сонця вносив свої корективи навіть у
щоденну побутову поведінку: «Ніч має своє право.
Як іде сі у вечір не поперед Христа, то сі ни éрстит
и сі ни здоймає крисані, бо Сус Христос тогди
спочиває, то сі єго ни буджєї. Вечером також не
здоровкаються як удень – словами: “Слава Сусу
Христу!” але кажуть: “Добрий вечер!” Роблять це
задля вище наведеної причини». «У ночи, як дуже
темно, не годит сі бігти, бо буде пужіло. Свистати
і співати ни мож, бо мож собі такі шос приклика-
ти» (див.: Онищук А. Народний календар. Звичаї
й віруваня прив’язані до поодиноких днів у році,
записав у 1907–1910 р. в Зелениці, Надвірнянсько-
го пов[іту] / А. Онищук // Матеріяли до україн-
сько-руської етнології. – Л., 1912. – Т. 15. – С. 3–4);
«У ночи від півночи аж доки перші кури не за-
піють, усяка нечиста сила, упирі, відьми, дідьки,
все має міць ходити по землі. Тоді чоловікови не
добре бути на дворі. А скоро перший когут запіє,
то вся погань мусить ховатися геть і вже тоді не
може шкодити чоловікови» (див.: Франко І. Людо-
ві вірування на Підгір’ю / І. Франко // Етнографіч-
ний збірник. – Л., 1898. – Т. 5. – С. 163).
26 Милорадович В. П. Житье-бытье лубенского
крестьянина... – С. 174.
27 Толстая С. М. Дни недели / С. М. Толстая //
Славянские древности. Этнолингвистический
словарь : в 5 т. / под общей ред. Н. И. Толстого. –
М., 1999. – Т. 2 : Д–К (Крошки). – С. 95–99.
28 «Понеділок – загальнопоширеної віри, що
понеділок – тяжкий день і того дня не треба ні-
чого починати, на Підгір’ю, а особливо в Нагує-
вичах нема» (див.: Франко І. Людові вірування на
Підгір’ю. – С. 208).
29 И[ванов] П. Народные обычаи, поверья,
приметы, пословицы и загадки, относящиеся
к малорусской хате. (Материалы для характе-
ристики миросозерцания крестьянского на-
селения Купянскаго уезда) / П. И[ванов] //
Харьковский сборник. Литературно-научное
приложение к «Харьковскому Календарю» на
1889 год. – Х., 1889. – Вып. 3. – С. 39.
30 Онищук А. Народний календар. Звичаї й ві-
руваня, прив’язані до поодиноких днів у році… –
С. 11, 29.
31 Шевченко Л. Звичаї, зв’язані з закладинами
будівлі / Л. Шевченко // Первісне громадянство та
його пережитки на Україні. – [К.], 1936. – Вип. –
С. 89.
32 Badura W. Dni feralne / W. Badura // Lud. –
Lwów, 1903. – T. 9. – Zesz. 1. – S. 89; Винничук Л.
Люди, нравы и обычаи Древней Греции и Рима /
пер. с польск. В. К. Ронина / Л. Винничук. – М.,
1988. – С. 426.
33 Булашев Г. Український народ у своїх ле-
гендах, релігійних поглядах та віруваннях… –
С. 219–236.
34 Онищук А. Народний календар… – С. 11.
35 Там само. – С. 13.
36 Там само. – С. 13–14.
37 И[ванов] П. Народные обычаи, поверья,
приметы, пословицы и загадки… – С. 39.
38 Милорадович В. П. Житье-бытье лубенского
крестьянина... – С. 172.
39 Толстая С. М. Дни недели // Славянские
древности. Этнолингвистический словарь : в
5 т. – Т. 2 : Д–К (Крошки). – С. 96–97.
http://www.etnolog.org.ua
|