Мотив акції "Вісла" як фактор текстотворення у фольклорі українців на Вармії та Мазурах у Польщі
У статті розглянуто поетичну структуру оповідань про переселення українців на Вармію і Мазури зі східних теренів Польщі під час акції «Вісла». В статье рассматривается поэтическая структура рассказов о переселении украинцев на Вармию и Мазуры с восточных территорий Польши в ходе акции «Висла». The p...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Матеріали до української етнології |
|---|---|
| Datum: | 2016 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2016
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208231 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Мотив акції "Вісла" як фактор текстотворення у фольклорі українців на Вармії та Мазурах у Польщі / Я. Конєва // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2016. — Вип. 15(18). — С. 167-174. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-208231 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Конєва, Я. 2025-10-22T17:24:23Z 2016 Мотив акції "Вісла" як фактор текстотворення у фольклорі українців на Вармії та Мазурах у Польщі / Я. Конєва // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2016. — Вип. 15(18). — С. 167-174. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208231 801.81:398.2(438.18=161.2) У статті розглянуто поетичну структуру оповідань про переселення українців на Вармію і Мазури зі східних теренів Польщі під час акції «Вісла». В статье рассматривается поэтическая структура рассказов о переселении украинцев на Вармию и Мазуры с восточных территорий Польши в ходе акции «Висла». The poetic structure of the tales about Ukrainian resettlement to the Warmia and Masuria area from the East of Poland during the Vistula Operation is considered in the article. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Матеріали до української етнології Фольклористичні та мистецтвознавчі дослідження: історія та теорія Мотив акції "Вісла" як фактор текстотворення у фольклорі українців на Вармії та Мазурах у Польщі Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Мотив акції "Вісла" як фактор текстотворення у фольклорі українців на Вармії та Мазурах у Польщі |
| spellingShingle |
Мотив акції "Вісла" як фактор текстотворення у фольклорі українців на Вармії та Мазурах у Польщі Конєва, Я. Фольклористичні та мистецтвознавчі дослідження: історія та теорія |
| title_short |
Мотив акції "Вісла" як фактор текстотворення у фольклорі українців на Вармії та Мазурах у Польщі |
| title_full |
Мотив акції "Вісла" як фактор текстотворення у фольклорі українців на Вармії та Мазурах у Польщі |
| title_fullStr |
Мотив акції "Вісла" як фактор текстотворення у фольклорі українців на Вармії та Мазурах у Польщі |
| title_full_unstemmed |
Мотив акції "Вісла" як фактор текстотворення у фольклорі українців на Вармії та Мазурах у Польщі |
| title_sort |
мотив акції "вісла" як фактор текстотворення у фольклорі українців на вармії та мазурах у польщі |
| author |
Конєва, Я. |
| author_facet |
Конєва, Я. |
| topic |
Фольклористичні та мистецтвознавчі дослідження: історія та теорія |
| topic_facet |
Фольклористичні та мистецтвознавчі дослідження: історія та теорія |
| publishDate |
2016 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Матеріали до української етнології |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| format |
Article |
| description |
У статті розглянуто поетичну структуру оповідань про переселення українців на Вармію і Мазури зі східних теренів Польщі під час акції «Вісла».
В статье рассматривается поэтическая структура рассказов о переселении украинцев на Вармию и Мазуры с восточных территорий Польши в ходе акции «Висла».
The poetic structure of the tales about Ukrainian resettlement to the Warmia and Masuria area from the East of Poland during the Vistula Operation is considered in the article.
|
| issn |
2313-8505 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208231 |
| citation_txt |
Мотив акції "Вісла" як фактор текстотворення у фольклорі українців на Вармії та Мазурах у Польщі / Я. Конєва // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2016. — Вип. 15(18). — С. 167-174. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT konêvaâ motivakcíívíslaâkfaktortekstotvorennâufolʹkloríukraíncívnavarmíítamazurahupolʹŝí |
| first_indexed |
2025-11-25T13:33:05Z |
| last_indexed |
2025-11-25T13:33:05Z |
| _version_ |
1850513249692286976 |
| fulltext |
167
УДК 801.81:398.2(438.18=161.2) Ярослава Конєва
(Ольштин, Польща)
МОТИВ АКЦІЇ «ВІСЛА» ЯК ФАКТОР ТЕКСТОТВОРЕННЯ
У ФОЛЬКЛОРІ УКРАЇНЦІВ НА ВАРМІЇ ТА МАЗУРАх
У ПОЛЬЩІ
У статті розглянуто поетичну структуру оповідань про переселення українців на Вармію і
Мазури зі східних теренів Польщі під час акції «Вісла».
Ключові слова: українська культура, український фольклор, акція «Вісла», генеративна
поетика.
В статье рассматривается поэтическая структура рассказов о переселении украинцев на Вар-
мию и Мазуры с восточных территорий Польши в ходе акции «Висла».
Ключевые слова: украинская культура, украинский фольклор, акция «Висла», генеративная
поэтика.
Poetic structure of the tales about Ukrainians resettlement to Warmia and Masuria area from the
East of Poland during the Vistula Operation is considered in the article.
Keywords: Ukrainian culture, Ukrainian folklore, Vistula Operation, generative poetics.
Особливістю малих аллохтонічних
культур (тобто культур переселен-
ців, які мешкають в оточенні домінантної
культури певної країни) є те, що переказ
культурної інформації відбувається двома
шляхами – писемною передачею (родинні
хроніки) і усно (усні перекази).
У який спосіб постають усні перекази
(наративи)? Існують дві основні форми
усного генерування текстів:
1) відтворення вихідного тексту (пер-
шозразка); за відсутності такого «зраз-
ка» – вихідного тексту, який множиться
шляхом копіювання;
2) «збирання» тексту на основі сталих
матриць, клітини яких заповнені семан-
тичними елементами, що репрезентують
конкретну культуру.
Відтворення «вихідного» тексту майже
завжди виявляється не його точним ко-
піюванням, а рекомбінацією змістових і
формальних елементів попереднього текс-
ту. Цей механізм повинен мати принаймні
два елементи: «будівельний матеріал», що
підлягає рекомбінації, і програму (тексто-
породжуючу модель), за якою відбуваєть-
ся подібна рекомбінація 1.
Звісно, таким «будівельним матеріа-
лом» стають передусім змістові й фор-
мальні елементи вихідного тексту (мотиви,
стилістичні кліше тощо). Проте кожний
відтворюваний текст містить в собі елемен-
ти, відсутні у вихідному тексті, але харак-
терні для художніх засобів конкретного
жанру або для усієї традиції. Те ж сто-
сується самої текстопороджуючої моделі.
Вона закодована не тільки в попередньому
виконанні тексту, але також інваріантна
щодо усієї жанрової групи. Сама модель
дуже пластична, що дозволяє продукува-
ти значну кількість варіантів тексту, а це
фундаментальна риса народної творчості.
При вивченні словника фабулярних мо-
тивів традиційного фольклору, стає зро-
зумілим, що значна частина цих моделей
пов’язана в своєму генезисі з архаїчною
міфологією і ритуалами. Пізніше, однак,
деякі з них позбуваються міфологічного
змісту і розвиваються й функціонують на-
далі виключно у вигляді текстопороджу-
ючих програм. Такими здеміфологізова-
ними формами є казки й прозовий епос
(зокрема історичні перекази).
Деякі із цих структур продовжують
зберігати продуктивність навіть сьогодні
в текстах, які взагалі важко прив’язати до
будь-якої міфології. Розглянемо конкрет-
ний приклад. З розповіді респондента,
який ще немовлям був переселений разом
з батьками в ході акції «Вісла» на Вармію
і Мазури: «Під час акції “Вісла” людей за-
вантажили до вагонів і везли довго, дуже
довго (може, шість тижнів, може, більше)
на північ. Люди говорили, що нас будуть
топити у Північному морі. Коли прибули
на місце, до села Лавки (німецька назва
була Lauck), заселили нас до порожнього
понімецького будинку.
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
168
Найкращі понімецькі господарства за-
йняли вже поляки, які приїхали сюди
раніше, ще в 1946 році. Були серед них
також любителі мародерства. Пізніше до
села прибували й оселялися поляки зі
Східних Кресів, так звані забугівці.
На землях тодішнього Ольштин-
ського воєводства залишилася невелика
кількість німців, які не захотіли або не
встигли виїхати з Польщі за визначений
польсько-німецький кордон. У 1947 році
прибули сюди переселенці з теренів пів-
денно-східної Польщі – українці, пред-
ставники різних етнічних груп і різних
українських діалектів. Усіх їх називали
“наші люди”. У центрі села мешкала одна
бабуся-німкеня (через багато років, при
нагоді кримінального слідства у справі
вибуху снарядів, які були приховані біля
її хати, виявилося, що німкеня має ім’я
Клішпорт Альбертіна, хоча ніхто раніше
цього не знав), яку всі місцеві українці
називали просто “німка”.
Отже, розповідали, що німці, напевно
відступаючи, залишили цій старій різні
дорогоцінні речі, які вона мала перехову-
вати, як заклятий скарб, аж до їхнього
повернення. На околиці села ріс старез-
ний дуб, можливо, ще свідок часів хрес-
тоносців. Цей дуб, який охороняється як
пам’ятник природи, дивував товщиною
стовбура, що його могли охопити руками
лише 10 дорослих чоловіків.
Через село Лавки протікала безіменна
річка, яка впадала до більшої річки Пас-
ленки (одночасно вживали і німецьку на-
зву Pasarga).
Нам, українцям, припала рільнича
земля дуже нелегка до землеробства –
глиниста і кам’яниста, а луки – на пагор-
бах, що вимагало неабияких зусиль, щоб
скосити вручну.
Мама розповідала зі сльозами на очах
про рідну сторону, яку довелося покинути
через примусове виселення з Підляшшя –
нашої малої батьківщини. Розповідала,
що там був інший світ, сповнений сонця
й тепла, а те світло давало здоров’я й ра-
дість життя. Будинок, критий бляхою,
мав також ґанок, з обох боків оточений
кущами квітучого бузку. Біля будинку
був великий сад, а в ньому – яблуні, ви-
шні, сливи й груші. Спогади мами були
сповнені тугою за тим втраченим раєм.
Коли найстарший брат відвідав рідну
сторону й покинуту господу (пограбова-
ну й позбавлену хати, яку привласнила
пожежна служба в Заблоті) і привіз на
Мазури яблук з того підляського саду, то
пам’ятаю, що були вони як свята реліквія
і знак надії на повернення до батьківської
сторони, яке дійсно настало по 12 роках
після акції “Вісла”. На жаль, бабуся На-
талія спочила на понімецькому цвинтарі
серед чужих, а дідусь Іван повернувся і
упокоївся на батьківській землі» 2.
У фабулі цієї розповіді проявляються
такі міфологічні мотиви:
1. Ознаки часу перед постанням сві-
ту: мала безіменна річка, яка впадає
до більшої ріки, що плине до моря.
На подвір’ї була криниця з чистою во-
дою – джерело, з якого постає світ.
2. Ознаки золотого віку – мала
батьківщина як втрачений рай, як не-
бесний Єрусалим, російський невиди-
мий Кітеж-град. Рай, з якого вигнано
людей і до якого колись повернуться
вигнанці. Гора, на якій косять косарі,
прадавнє дерево як цент всесвіту – axis
mundi, перша господиня на цій землі –
безіменна німкеня, – це форми одно-
рідних граматичних синтагм, реєстр
перших об’єктів світу, який постає
(гора, ріка, криниця, дуб тощо), пред-
ставлені на початковому етапі, в емб-
ріональній формі.
Цей первісний світ був порожній (пус-
ті понімецькі хати), у селі мешкала «пра-
людина» – безіменна німкеня, яка мала
стерегти скарби, залишені сусідами-нім-
цями, до їхнього повернення. Отже, ця
німкеня, по суті, була міфологічною іс-
тотою. До текстопороджуючих елементів
можна віднести також спогад про кінець
світу – «везли, щоб втопити в Північному
морі», – аналогічно до біблійного очіку-
вання апокаліпсиса.
Одним з найбільш розповсюджених у
світовій міфології є мотив виходу людей,
які вціліли після природної / суспільної
катастрофи, із закритих місць первісного
перебування («закінчилася війна, за нами
приїхали, сказали взяти те, що можемо під-
няти і по одній корові на сім’ю, і повезли»).
Цей мотив також знаний у європейській мі-
фології, в азіатській і східній. Як приклад
можемо навести біблійну історію про вихід
євреїв з Єгипту, тривале блукання по пус-
телі й пошуки втраченої Батьківщини.
Отож, розповіді (наративи) про пере-
селення українців після Другої світової
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
169
війни зі східних теренів Польщі на так
звані Повернуті землі, залишені німця-
ми, будуються у повній відповідності до
моделей міфології, зокрема й міфології
архаїчної, хоча не спираються на якийсь
конкретний міф.
Інколи можна з більшою чи меншою
вірогідністю встановити походження де-
яких елементів переказів – з релігійних
(біблійних) оповідань, забобонів, знаків,
стереотипів, з метафорики мови. Напри-
клад, на Підляшші пам’ятають бідну
гандлярку-єврейку, яка продавала перець
та інші приправи і при цьому так скупо
відміряла порції приправ за пару перед-
воєнних грошів, що постала локальна
приказка: «даєш, як Рухля перцю».
Нові перекази творяться шляхом скла-
дання конотативно наповнених семантич-
них елементів (сем), які здатні не тільки
поєднуватися в логічні пари вербальних
елементів за допомогою суб’єктивно-
об’єктивних, опозиційних, метафоричних,
метонімічних, атрибутивних зв’язків, але
можуть також утворювати цілі ланцюги й
багатомірні значеннєві системи.
У такий спосіб сема «катастрофа» (ві-
йна, наказ переселення), що веде до за-
гибелі цілого народу, доповнюється семою
«спасіння» незначної кількості людей.
Сема «спасіння» пов’язана також з семою
«притулок» – місце, придатне для життя,
але водночас замкнене і раніше не знане.
Сема «притулок» водночас пов’язується з
довгим і тяжким, небезпечним для життя
шляхом, який веде до притулку. Схематич-
но ланцюг значень виглядає так: катастро-
фа (війна) – тотальне знищення – частина
людей, які вижили, – важка дорога – при-
тулок – неосвоєний світ, що наново постає.
За свідченням респондентів, люди, які
вижили після переселення, повинні були
одружуватися лише зі «своїми» за похо-
дженням і віросповіданням, щоб зберегти
однорідність і тотожність популяції. Для
православних українців греко-католики
і католики були під своєрідним табу –
їх зневажливо називали «галілеями», і
близьких контактів уникали.
Отже, сема «катастрофа» передбачає не
тільки тотальну загибель людства, але й
сему «притулок» в обезлюдненому чужому
світі – так вже неодноразово, віками по-
ставали подібні фольклорні розповіді, ця
сама схема продовжує генерувати тексти
й досі. Власне ця семіотична перспектива
є найважливішим чинником збереження
в традиції програм, за якими функціонує
текстопороджуючий механізм.
Цей же механізм лежить в основі по-
стання варіантів текстів зі збереженням
інваріантного значення, що запобігає
втраті ідентичності попередніх і наступ-
них актуалізацій тексту.
Розповіді (наративи) про переселення
під час акції «Вісла» можна розгляда-
ти як окремий жанр, що має специфічні
риси. Особливістю цих наративів є їхня
роль, яку вони відіграють у процесі ет-
нокультурної самоідентифікації українців
на Вармії і Мазурах.
Щоб з’ясувати специфіку феномену ак-
ції «Вісла», не достатньо опису історич-
них подій. Як постає сенс живих форм –
наративів? Важливо, щоб явище було
оцінене з інтелектуального і морального
погляду. Сенс феномену проявляється
через творення тексту – напруженого по-
єднання фактів з образом. Доки не існує
структура тексту, згадка про історичну
подію не збережеться в культурі, не отри-
має етичного виміру і не передасть жодно-
го повчального знання. Сенс подій вира-
жається за допомогою метафор, символів,
міфів, оскільки це єдина мова передачі
культурних подій. Саме через міф і за до-
помогою міфу історія стає зрозумілою і
значимою. Емпіричні факти дійсності ні-
коли не бувають закінченими в людській
свідомості, лише в символах і міфах подія
стає завершеною. У такий спосіб постає
повний культурологічний текст як духо-
вний відповідник емпіричних подій.
Мотив переселення інтегрує і об’єднує
спільноту українців на Вармії і Мазурах.
Він є також фактором, який виділяє цю
аллохтонну культуру на тлі національної
культури України, але так само й на тлі
історії Польщі. Підтвердженням слугують
розповіді переселенців, наведені нижче.
1. Час Пана Бога 3
Спершу були розстріли і спалення
села. Ясного травневого ранку, 18 числа,
1946 року, у суботу, на село напала банда.
У той час через село їхали дві вантажівки
з 70 радянськими солдатами, які з Німеч-
чини поверталися додому. Їх роззброїли і
розстріляли, після чого взялися за місце-
ве населення.
Настазія: Як вступили в сило, то гна-
ли чоловіків, як вступили в подвір’я, то
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
170
питали, чи є в сім’ї хлоп, з ними був один
підпанок, то посвідчив, що в нас нема, бо
Тато вже не жили. Забрали сина в сусід-
ки, вона була півполька, то понесла по-
казати папіри, то сина відпустили. Потім
прийшли на наше подвір’я, то вже знаємо,
що щось не є так. Сестра була з куровом в
хліві, пішов один та вигнав її з куровом,
такий з майдану то був, з поліції, міліції,
то як випровадив її з того хліва, і наста-
вив карабін, що зараз сестру уб’є, то Мама
так стояли та взяли й відвели його руку
вбік і кажут: «Не забивай її, бо то моє
доньки». Я страшнє кричала, що поляки
ми, бо можу казати пацєж польський, бо
як хто не знав, то забивали того. І нас
погнали до потічка, там була така площа
трохи вдолі, під горою, і там, власне, як
нас допровадили, з гори почали стріляти
українські партизани, бандити впізнали
зразу, що то УПА. Ми повтікали за сту-
долу і за півніцу і там полягали, а вони
вже пішли, бо не мали часу.
Іван: Я розкажу: паслем курову і тиля
за свойом студолом, і їде Даянек на конє
і кричить, що банда йде, – втікайте. І я з
том куровом хтілем до ріки, бачу – Тато і
Настя, сестра, вилетіли з дому і летіли до
ріки, курова хтіла вилетіти на село, я її
завернув і бачу без фіртку – юж Станка
вбили ве двох з теї банди, ну то я курову
зіставив і без подвір’я там просто до ріки
зачалем втікати. Як тікалем, то стріляли з
машинового карабіну, навколо курна, кулі
по землі тоє, я щем невеликий бив. При-
їхав один на куни і нас завернув в село,
і пригнали до села през подвір’я Зигман-
ки, но то нас било троє і ще троє било,
твій [Анни] Тато був вчеснєй забіти, Дмі-
тро Курайчин теж лежав забіти – на тим
містку три особи лежало. Провадзілі нас
під саму тую капличку і допіру тоє, на-
самперед забіли мого Тата, я виділем, той
тримав поєдинчи, но то другий набуй – не
випалив му, третій – теж не випалив, то
четвертий. Другий набуй пішов до Тати і
добіли го, а я стоялем трохе далей, цілий
час хтілем втікнути, єден з тої банди муві:
«A ty, mały, co tu robisz?» і з пістолета та-
кого ренчнего вистрілив. Виділем, як той
вогень вилетів і в тим моменті сє пере-
вернув і не знаю, чи я жию, чи не жию
і тоє, але чую, же розмовляют, то є, то
значи, же жию. Ну, а потім Настя, сестра,
муві, же забілісте войца і брата, то забійте
і мнє. Єден муві – weź ją tam zastrzel, – ну
і застрілив. Не всі там лежалі. Зося як
пасла курову, то так її забілі. Петро ле-
жав, не мав півчашки, Турайчин стогнав:
«О Єзу, о Єзу, о Єзу» – відразу го добре
не трафілі. Я не видів, як ховали, бо, кур-
на, не міг ходіти й обзирати погріб.
Анна: Я в тим дню не була вдома,
ми юж мали два роки тего втікання, від
45-го року. Близько ліс, як на нас напада-
ли, то втікалимо в ліси, кажди втікав де
хто міг, кажди осібно, коли хтось кричав,
що банда йде. То був вєльки ліс. Мама
мали малу таку Марисю, може, 3 місяці,
а воно плакало, мама му пхали там цицко,
а ніц нє било в тій цицці. Було вже піз-
но, і ми з мамом заблудили. Вийшли ми
в село, така ладна вьоска Павловичі, але
пуста, бо вчеснєй юж люди були вивезені
на Україну. І була там лісничувка, пала-
цик Чарториського, і виходит така Мар-
целя, твардо так по-польску муві: «Skąd
Pani jest, niech Pani wejdzie, ja tu sama
mieszkam...». Розповіла, що повернулася з
примусових робіт з Нємєц. Дала нам цось
до з’їдження, і ми положилимо й пере-
спалимо. Рано Мама брали тую дитину і
хтіли, щоби я з ними йшла додому, що се
діє в нашим селі, чи жиют, чи не жиют,
що там є. Марцеля попросила зоставити
мене, Ганну, мама казали, що прийдуть
по мене пізніше. Потім тато казали до
мами: «По що ї там лишилас? Завтра під-
еш по ньо, нєх єст, що ми їмо, нєх спить,
як ми спимо, тая жінка се призвичаїт, не
зехце віддати». Мама кажуть: «Добре, до-
бре, завтра піду». А то була вже п’ятниця.
Я пасла Марцилі курову, а єден каже:
«Добча палі». Такий страшний дим над
тими лісами стояв. Люди забирали корови
і діти з-під того лісу, а я до тої Марцелі
прийшла. Усю ніч кленчалам і модлілам
сє, жеби нікт од нас нє зостал забіти. Я й
по-польску, й по-українську, я тилько зна-
лам, що «цо» то єст по-польску, а «що» –
по-українську. Але Марцеля все розуміла
і втішала: «Śpij, śpij, nie bój się».
Рано Марцеля хтіла, жеби я випустила
курову до саду, а нє на паствіско. А я,
як вийшла з дому, так прямо лісом, тою
лєнєю, дорогою лісною, босо додому ле-
тілам, всі ноги подерлам. Дивиласям ці-
лий час на сонце, що як будуть стріляти,
жебим я не виділа, як до мене цілюют,
нєх юж заб’ют, але жеби я не виділа, як
він буде цілював в мене. Так біглам тим
лісом, як виходило з лісу, таки трохи за-
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
171
крент бил до тої каплиці, а я юж не мо-
глам далей, сілам на тим закренті, ноги
мі се тресли, розплакалам се, цілам ся
трясу, не спалам цілу ніч, не їлам нічого
і цілам на тим закренті трясу і так з села
смерділо, ще се палило, дим ще був. Я не
можу встати, хцу вийти на том дорогом і
слишу страшни плач – хтось плаче. Я ви-
ходжу на той закрент, де капличка... І тут
трупи, всьо лежит з головами розбітими,
всі лежат, а там далі стоят дві, що жиют,
тилом до мене. То була Ганка чи Каська,
бо обє билі дві сестри, одна обернулася
і кажут: «Аня, – знали, що мене з два
тижні не було в дому, кажут. – В вас всі
жиют, Ганнуся, тилько Тато тут лежить,
ходь ти покажу, де твій тато». А Тато там
серед жовтеньких квітів, де по-польску
кажут каченца, то Тато лежали в рові в
тих квітнонцих каченцах і праву руку
тримали при серці, ніби се хрестили,
і мали светр, який я робила йому на дру-
тах, пофарбований на зелено, і Тато мали
ті пальці вложені в светр і якби спали, бо
дістали просто в серце, була 9–10, рано,
і вони якби спали... Кров допіру стала
сє рушати, як брали їх до ховання. Так
Тато з кульом зостали поховані. Я стоя-
ла і кричала: «Тату, я прийшла!», – і так
тую землю дерлам пальціма, і зачела з
пальців кров іти, а дівчата кажут: «Ган-
нуся, в вас всі жиют, тільки Тато...». І ко-
трась – Ганка чи Каська (бо єдна била
Ганка, а друга Каська) – взяла відірвала
мене від тата і препровадили мене додому.
То був кавалок дороги, де ми мешкали,
йдем, а там Колодка лежав, і живіт весь
спух. Іду далі, а там Грабовські взяв зла-
пів єліта чоловік, ще жив, бо його відразу
нє забілі, так, щоби се менчив. Єліта йому
вийшли і я дивлю – шо то є, той хлоп жиє
і має ту флякі! О, Єзус, то било страшне!
І далі йдемо до моєї Мами. Наша Мама
стоять перед школом – там такі горб, де
чвіченя робили, така мала школа була, до
штрох чи до п’ятьох. Мама стоят, як зо-
бачили мене: «Ганнусю, ти виділас тату?».
«Мамо, – кричу, – я прийшла», – а Мама:
«Я покажу тобі щось іще гірше» – і за
руку мене веде. Мама мали єдну малу
біля спідниці, другу на руках і були ще
з животом – півроку по смерті Тата ще
вродився мій брат наймолодший. Школа,
горб, дорога, а за дорогом юж наше гос-
подарство. І Мама до мене кажут: «Ходи,
моя Мама жива спалені зістали, Тато зо-
став забіти, але Тато сє не мучив! А Мама
(моя бабця) сє жива спалила і далі мене
Мама тягнут, а я змордована, а Мама тяг-
нут по подвір’ю, на подвір’ю всьо спале-
но, дом спалений, стодола спалина, тілько
цудом, не знаю як, оцаліла така маленька
стаєнка. А то мало так зістати, так Бог
хотів, хоча міліція дивилася. Потім наша
курова, що оцеліла, то потім в тій стаєн-
ці стояла, а ми в тій школі напшечівко,
бо єще школа нє спаліла. О, моя укохана
Бабця! Я билам в дому старша і не була
така добра до їдження, то вона так сє мор-
довала, жеби мені якесь яйко зготовити,
молоко, я не хтіла їсти, а вона то всьо
мішала, тилько, щоб я щось з’їла. Мама
кажут: «Моя мама сє жива паліла!». –
«Мамо, як, для чого?» – «Бо ж сусіди в
пивниці були і чули, як кричала “ратун-
ку!”». Мама кажуть, прилетіла до хати
Бабця, була така спритна, а Мама виділа
без вікно, що Тато 18 мая були на городі
зі шпадлем, копали якесь важиво, не знаю
навіть, що там копали, а мама хліб пекли.
Подивилися у вікно, а Тата юж тримают
в тим городі, Тато дивляться на вікна, на
дом наш і Мама раптом вибухли, вилетіли
з хати, хотіли до Тата долетіти, а вони юж
в дверях стоять, Мами не пустять. У Тати
так і зостал зап’ятий в землю шпадель і
дивився він на вікна, бо в нас мешкала
тьотка, Тати сестра з Німець, може ви-
йде, бо мала папєри польське так і кар-
ти нємецькі, а вона не вилетіла, може, її
не пустили вцалє з папєрамі. Мама хтіла
йти – пхнули маму, а Бабця вийшла дру-
гими сторонами. Мама казали, що Баб-
ця прилетіла ще раз до хати, до Мами
і каже: «Марійка, таж сє палі наш дом,
бери дітей і втікай». І мама злапєлі єден
хліб і з ліжок пірину і... ага, єден з бан-
дзьорів, що був коло мами, сказав: «Czas
Pana Boga! Kobieto, uciekaj, bo dzisiaj u
was w wiosce nikt nie zostanie żyć».
Так сказав, а мама з нами в той город,
а в півниці, де сипали картофлі, брукву,
щось такого, нє, я пам’ятаю, що пивниця
була така накрита, то мама спустили Олю
і пірину, а бабця злапила сестру Касю,
котра мала 6 чи 7 років втоді, і ще якусь
там річ і за студолу вилетіла, і посадила
мою сестру в збіжжу, там, за стодолом,
і казала: «Тилько ту сєдзь і нє рушай сє».
Мамуня (так ми називали Бабцю) далі
бігла ще щось рятувати до дому, а так го-
лосно все се палило, що ніц не було чути,
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
172
що Мамуня кричали «ратунку!» з друго-
го боку дому. Потім, як вернули додому і
перевернули на другу сторону бабуню, то
мама впізнали хустку, яку до грудей при-
тулила бабуня, яку вони ховали собі на
смерть. З убрання ніц нє уцаліло, тілько
тая хустка і по тому пізнали, що певно Баб-
ця пішла по тоє убранє, що під домом хова-
ли закопане, щоб навіть Мама не знала де.
Як тоє втікання тривало два роки, то
старші люди ховали собі одяг на смерть,
а так се стало, що з того ніц не могли віді-
брати, бо все було спалене.
Не було нам де се подіти, пішли до тої
школи, в тій школі каждий лапав, хто де
міг, якийсь кончік. Та школа була малень-
ка, ми мали один кончік і тую перину, що
мама взяли, той ще хліб.
А мій брат, як бачив, що щось сє діє, то
побіг до ріки, що бігла през наше село, на-
зивалася Любінка, і там стояла границя ні-
мецько-руська – така важна ріка і нігде ніц
ніхто на мапах її не каже. Половина села
ще в 1941 році була під руськими, а поло-
вина – під німцями, і та границя стояла
хіба коло двох років. З 41 року ми були
під німецком стороном. Мій брат Мирон,
ктури пас курову, вмер того року, бо був
би тут [з нами на зістрічі. – Я. К.], втік до
ріки. Мій брат втік до тої води і лежав в
тій ріці, а навколо все се палило, ціло село,
а він лежав увесь у воді і мав відтворені
уста, жеби міг дихати, жеби міг жити.
Як бандзьори відходили і стали пали-
ти все, заводили нас до коменданта – як
покажете польське папєри, то вас відпус-
тимо. Як від’їжджали, бо боялися трохи
тих українських партизанів, то полишили
машину, два самоходи, єден спалений.
Час Пана Бога – як зараз пам’ятаю.
Була ще в школі старша кобєта, бандзьо-
ри хтіли її до студні вкинути. А один
каже: «Що тобі зробила тая стара кобіта,
пусць йо» – і пустили. А той каже: «Weź
pani uciekaj, w zborze albo gdzieś, bo was
wszystkich zabiją». Потім ми спіткалися з
тою жінкою в школі, вона казала, як він
був убраний – то був той самий чоловік,
що нам сказав: «Czas Pana Boga! Uciekaj
kobieto z tymi dziećmi». На села напада-
ли бандити, перебрані в рускє плаще. Не
було кари на них.
2. Не всі такі звірі.
Я кажу: не можна мішати всіх до єдне-
го ворка.
Коли став надходити час пологів,
Мама думали про польку Зигманку –
так її усі називали – тільки тверда була,
по-польську говорила, Мама її дуже лю-
били, бо тоє своє діло дуже добре роби-
ла... Мешкала в селі Красне, там банди-
ти бували, по дорозі до того села можна
бути підстреленим. Пам’ятаю, вечер, лис-
топад 8, чловєк босий, мама плаче, а я:
«Мамо, я маю йти по Зигманку?». А мама
з того ліжка в тії школі піднесла теє спла-
кане лице: «А ти підеш?». Я покивала го-
ловою, що піду, за нашим стодолом була
дорога на теє село. Ксєнжиц світив, я зно-
ву си думала, що як будуть до мене стрі-
ляли, то не почую, дивилася я на ксєнжиц
і летіла през ліс. Щоб мене бандити не
злапили, я заходила з тилу до тої госпо-
дарки Зигманки. Залетілам від студоли,
хтось був у стайні, а в селі жила цьотка,
то я знала, де тая Зигманка мешкає. Від-
криваю двері, а вона на голку нитку на-
низала. Вона оглянулася на мене – хто то
сплаканий, Зигманка знає, що бабці нема,
тата забили. Не всі були такі звірі, кажу.
Мама в тяжі лишилася, і вона знала, що
прийде час розв’язання і запитала: «Mam
Haniu z tobą iść?», – а я так кивала голо-
вою і «Отче наш» про себе читала, всю
дорогу повторяла і знову починала, тіль-
ки щоб самій не вертатися. «Nie pacz, ja
pójdę z tobą»... Мені було страшно, тата
нема, бабуні нема, ми самі діти, а зараз
страх – чи піде вона рятувати маму, щоби
вродила наймолодшого брата.
Прийшла зе мном, вона відкрила тую
класу і каже так: «Ти, Ганнусю, бері се
моль, щоби я здорову маму вам лишила,
як приведе малого. Modlcie się, modlcie się
a ja będę ratować waszą mamę».
Нас було четверо і вона була до рана
з Мамою, поки не вродився Михась.
Я кажу, не можна мішати всіх людей до
єднего ворка – вона, та Зигманка, направ-
ду була добра жінка і казала так: «Teraz
już macie braciszka, ja jeszcze pomogę».
І була з нами през цілий день.
Ці два села, де мешкали ми і Зигман-
ка, були ворожі – якби українські парти-
зани зустріли когось з нашого села, що
йде туди, то теж могли стрелити.
Мамі одна жінка дала довгу сорочку, то
мама зробила пелюхи. Взимку ми всі під
однією периною спали, щоб не померзнути,
топили тим, що знайдеться у дворі недопа-
лене, а щоб вийти до корови, мама шмат-
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
173
тям обв’язувала ноги, бо не мала взуття.
Курова була єдином живительком родини.
З нашого села ніхто нічого не поміг...
Іван: Як могли помагати, як ніхто ні-
чого не мав...
3. Но то пам’ятай...
Нас стали вивозити, як наймолодший
брат мав рочок.
Ніхто нігде не пішов, ми тилько сиділи
в тій хаті. Мені зав’язали на плечі скільки
могла взяти зерна – 4 чи 5 кіло – і йшли ми
до Синяви, за те зерно нам давали такий
маличкий кавалок цукру і такий маличкий
кавалек сира, за то я купілам ще півхлі-
ба. Хліб я несла до моєї сестри Олі, а мені
так їсти се хотіло, що я по дорозі все з’їла,
тільки скрайку принесла того хліба додому.
А цукор, то юж бив для Міхася. Охрестили
його, як мав 9 місяців, біля Біскупця.
В Грудзіску була пересилочна станція.
В вагоні нас їхало по штири, по п’ять ро-
динів, на соломі, солома – на землі. Так
само їхали курови – на соломі, тільки ми
в третьому вагоні від локомотиви, а наша
корова, яку легко було впізнати, бо була
червона, а мала білий гжбєт, – в третьо-
му вагоні від кінця. По дорозі люди висі-
ли в Червонці і впізнали нашу курову, бо
курів так дуже люди не мали – вивезли
рускє і німці. То ми в Червонці прийшли
і сіли біля нашої курови.
Я так заплакала, як та музика заграла
в тим костелі. Такого обходження – повно-
ліття чи комунія – ніхто не знав. Причас-
тя юж в Біскупцю було прийняте, ходили
ще 5 кілометрів до Венгожева. Там стояла
колейка на службу Божу, і мама казали
дати за всіх: і за Мамуню, і за Тата. Той
священик, як моя черга підійшла, зняв
окуляри, глянув на мене – не пам’ятаю, як
звали того священика, що по-українську
говорив: «Но то пам’ятай, хто забів твого
Тата і спалив Мамуню, – бо ми говорили
на бабцю мамуня. – Гарна дівчинка єстес,
нє, як доростеш, то пам’ятай». І далі став
писати, за кого службу замовляли, вже не
піднімаючи голови.
***
Щось мені підказує, що в короткому
коментарі до матеріалу, записаного під
час фольклорної експедиції до Біскупця,
осмислювати проблеми глибинної куль-
турної взаємодії, оперуючи науковими ка-
тегоріями, може, навіть і треба, та не ви-
падає. Слухаю, перечитую спогади трьох
літніх людей, які навмисне приїхали зу-
стрітися зі мною і щиросердо розповісти
про наболіле, травму, яка вже ніколи не
заживе в їхньому поколінні, бо це вже їхні
діти й онуки вільно говорять польською,
вивчилися на лікарів, вчителів, юристів –
цілком адаптувалися в сучасному світі.
Однак чи варто забувати? Чи не круж-
ляє історія колами, повертаючи нас зно-
ву й знову до самого вихідного моменту,
коли треба зробити вибір хто ти: людина
чи нелюд. Слухаю темпераментну розпо-
відь пані Ганни – вона й жестами, й мі-
мікою намагалася передати свій тодішній
стан – і пригадую іншу історію, яку дов-
го тримали від мене в таємниці. Як мого
діда-шляхтича, ще дитину, гнали україн-
ські селяни, як дику звірину, і кололи ви-
лами в копиці сіна, у яких він ховався.
Як йому вдалося вціліти? Як вижив, став
математиком і ректором, добірною укра-
їнською мовою навчаючи студентів? Тітка
моя в тяжкі, переломні життєві моменти
казала: «Час Духа Святого!». Напевно,
зустрів мій Дідусь доброзичливих людей
серед українців, які й нагодували його,
й переховали від погрому. Бо настав «Час
Духа Святого»...
З плином розповіді виникають інші
аналогії – забитий батько в жовтих ра-
дісних весняних квітах і цвіт яблуні біля
ліжка помираючої донечки письменни-
ка Коцюбинського. Художнє око цупко
вихоп лює цей разючий дисонанс.
Спокійний голос Івана: «Лежу я й ду-
маю, чи я жию, чи нє? Чую розмову –
значить, жию». І далі про важливі речі –
про корову з телям – розповідає. Вражає
ставлення до смерті: як помер, то й по-
мер, аби тільки не мучився. Бог дав – Бог
взяв. З праслов’янських архаїчних глибин
виринає віра, що якщо дивитися на Сонце
чи Місяць, то смерть буде непомітною і
легкою, а з ще глибших прошарків казок
виринає підсвідоме переконання: як я тебе
не бачу, то й ти мене не бачиш, а значить,
не зможеш заподіяти мені лиха.
Образ спаленої до кісток літньої жінки
з притиснутою до грудей хустиною, що її
берегла собі на смерть, як і інше вбрання,
яке, напевно, хотіла врятувати від вогню,
та не вдалося, нагадує макабричні об-
разки з «Кленових листків» Стефаника,
настільки моторошні картини вимальо-
вуються лаконічними мовними засобами
моїх співрозмовників.
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
174
У контексті діалогічного універсуму
всі подібні життєві історії повинні бути
вербалізовані, почуті й сприйняті різни-
ми сторонами, навіть ворожими, проана-
лізовані системно і цілісно, щоб ніколи
більше не повторювалися війни з їхніми
незмінними супутниками – бандитизмом
і мародерством.
Примітки
1 У своєму аналізі я послуговуюся мето-
дологічним апаратом семіотичної культурної
антропології, спираючись при цьому на тео-
ретичні засади генеративної поетики, посту-
лати якої розвивають у своїх наукових пра-
цях, зокрема Сергій Неклюдов: Неклюдов С.
Структура и функция мифа // Современная
российская мифология. – Москва. – 2005. –
С. 9–26; Неклюдов С. Специфика слова и
текста в устной традиции // Евразийское про-
странство: Звук, слово, образ. – Москва. –
2003. – С. 108–119; Неклюдов С. Культур-
ная память в устной традиции: историческая
глубина и технология передачи [Электронный
ресурс]. – Режим доступа : http://www.
ruthenia.ru/folklore/neckludov78.htm; та Во-
лодимир Топоров: Топоров В. Миф. Риту-
ал. Символ. Образ : Исследования в области
мифопоэтического : Избранное. – Москва. –
1995, а з польських дослідників – Єжи Фарі-
но в монографії про творчість Є. Винокурова,
а також Єжи Бартмінський у своїх чисельних
фольклористичних розвідках.
2 Респондент забажав залишитися ано-
німним.
3 Записано в листопаді 2014 р. у с. Біску-
пець у Вармінсько-Мазурському воєводстві
від Анни Кріль, 1933 р. н., Настазії Мозолі,
1934 р. н., та Івана Кудлака, 1933 р. н. Усі троє
походять із с. Дібча поблизу Ярослава. У тек-
сті максимально збережено вимову, лексичний
склад і синтаксичні структури оповідей.
SUmmary
Folkloric text is built on the basis of a certain permanent matrix, the cells of which are filled
with the semantic content corresponding to the given culture. Repeating of the source text is
always a recombination of content and formal elements of the basic text and is held according
to a certain text creating model. The building material of prosaic and sometimes poetic folklore
of Ukrainians in Warmia and Masuria is shown with the motifs in which the Vistula Operation
stands out. Poetic structure of the tales about resett lement of Ukrainians to the Warmia and
Masuria area during the Vistula Operation is created according to the mythological model where
people, who have experienced social catastrophe, leave the closed space of their original place of
abode. It is one of the basic models, according to which mythological tales and legends of many
people of the world are created.
Keywords: Ukrainian culture, Ukrainian folklore, Vistula Operation, generative poetics.
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
|