Забуті сторінки українського народознавства: Олена Маркович та Марія Ганенко

У статті проаналізовано етнографічні та фольклорні матеріали, зібрані в кінці XIX ст. на Херсонщині маловідомими українськими письменницями Оленою Маркович та Марією Ганенко. Увагу зосереджено переважно на обряді весілля (оскільки це перші записи весіль регіону), досліджено окремі елементи та вербал...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Матеріали до української етнології
Date:	2016
Main Author:	Іваннікова, Л.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2016
Subjects:	Фольклористичні та мистецтвознавчі дослідження: історія та теорія
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208232
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Забуті сторінки українського народознавства: Олена Маркович та Марія Ганенко / Л. Іваннікова // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2016. — Вип. 15(18). — С. 157-166. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859613615276949504
author	Іваннікова, Л.
author_facet	Іваннікова, Л.
citation_txt	Забуті сторінки українського народознавства: Олена Маркович та Марія Ганенко / Л. Іваннікова // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2016. — Вип. 15(18). — С. 157-166. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Матеріали до української етнології
description	У статті проаналізовано етнографічні та фольклорні матеріали, зібрані в кінці XIX ст. на Херсонщині маловідомими українськими письменницями Оленою Маркович та Марією Ганенко. Увагу зосереджено переважно на обряді весілля (оскільки це перші записи весіль регіону), досліджено окремі елементи та вербальні компоненти обряду, принципи фіксації та едиції, наведено оцінку, яку дали цим матеріалам такі видатні вчені: Іван Франко, Микола Сумцов, Володимир Гнатюк. На думку авторки статті, вказані записи й досі залишаються цінним першоджерелом. В статье проведен анализ этнографических и фольклорных материалов, собранных в конце XIX ст. на Херсонщине малоизвестными украинскими писательницами Еленой Маркович и Марией Ганенко. Внимание сосредоточено преимущественно на свадебном обряде, поскольку это первые записи свадеб в регионе. Исследуются отдельные элементы и вербальные компоненты обряда, принципы фиксации и эдиции, приводится оценка, данная этим материалам такими выдающимися учеными: Иваном Франко, Владимиром Гнатюком, Николаем Сумцовым. По мнению автора, указанные записи до сих пор остаются ценным первоисточником. This paper analyzes the ethnographic and folkloric materials collected in the late 19th century in Khersonshchyna by the little-known Ukrainian writers Olena Markovych and Mariya Hanenko. The article’s authoress concentrates her attention predominately upon nuptial ceremonies, since those materials were the earliest records of weddings of the region upon consideration. There have also been examined individual elements and verbal components of the rituals, principles of their recording and editing, as well as there have been cited the estimations for the materials given by such outstanding scholars of that time as Ivan Franko, Volodymyr Hnatiuk, and Mykola Sumtsov. According to the authoress, the mentioned records still remain valuable primary sources.
first_indexed	2025-11-28T16:34:46Z
format	Article
fulltext	157 УДК 398(477.65) Людмила Іваннікова (Київ) (Київ ЗАБУТІ СТОРІНКИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДОЗНАВСТВА: ОЛЕНА МАРКОВИЧ ТА МАРІЯ ГАНЕНКО У статті проаналізовано етнографічні та фольклорні матеріали, зібрані в кінці XIX ст. на Херсонщині маловідомими українськими письменницями Оленою Маркович та Марією Ганенко. Увагу зосереджено переважно на обряді весілля (оскільки це перші записи весіль регіону), дослі- джено окремі елементи та вербальні компоненти обряду, принципи фіксації та едиції, наведено оцінку, яку дали цим матеріалам такі видатні вчені: Іван Франко, Микола Сумцов, Володимир Гнатюк. На думку авторки статті, вказані записи й досі залишаються цінним першоджерелом. Ключові слова: історія етнографії і фольклористики, весілля, звичаєве право, ритуальні фор- мули, паремії. В статье проведен анализ этнографических и фольклорных материалов, собранных в конце XIX ст. на Херсонщине малоизвестными украинскими писательницами Еленой Маркович и Ма- рией Ганенко. Внимание сосредоточено преимущественно на свадебном обряде, поскольку это первые записи свадеб в регионе. Исследуются отдельные элементы и вербальные компоненты обряда, принципы фиксации и эдиции, приводится оценка, данная этим материалам такими выдающимися учеными: Иваном Франко, Владимиром Гнатюком, Николаем Сумцовым. По мне- нию автора, указанные записи до сих пор остаются ценным первоисточником. Ключевые слова: история этнографии и фольклористики, свадьба, обычное право, ритуальные формулы, паремии. This paper analyses the ethnographic and folkloric materials collected in the late XIXth century in Khersonshchyna by the little-known Ukrainian writers Olena Markovych and Mariya Hanenko. The article’s authoress concentrates her attention predominately upon nuptial ceremonies, since those materials were the earliest records of weddings of the region upon consideration. There have been also examined individual elements and verbal components of the rituals, principles of their recording and editing, as well as there have been cited the estimations for the materials given by such outstanding scholars of that time as Ivan Franko, Volodymyr Hnatiuk, and Mykola Sumtsov. According to the authoress, the mentioned records still remain valuable primary sources. Keywords: history of ethnography and folklore studies, wedding, customary law, ritual formulae, paremii. Першою спробою написання історії української фольклористики та етнографії стала праця Миколи Федоро- вича Сумцова «Современная малорусская этнография» (ч. 1, 1893 р.; ч. 2, 1897 р.). У ній учений приділив увагу найвидат- нішим своїм сучасникам. Показово, що серед них почесне місце зайняли і до- слідники Південної та Східної України, зокрема Петро Іванов, Яків Новицький, Дмитро Яворницький, Михайло Комаров, Володимир Ястребов, Софія Чернявська. Згадується тут і ім’я Олени Маркович та її збірка весільних пісень з Херсонщини [11, с. 23]. В. Ястребов, С. Чернявська та О. Мар- кович проводили етнографічно-фольклор- ні розшуки на Херсонщині, зокрема, в Єлисаветградському, Олександрійському та Херсонському повітах [14; 6]. Водночас, у той самий період (80-ті роки ХІХ ст.), працювала на Єлисаветградщині й етно- граф Марія Ганенко, яка збирала польові матеріали в селі Іванівка [7]. У своїй статті хочемо зупинитися саме на «жіночому» внеску у вивчення регіону, оскільки саме жінки зробили перші кроки у справі опису й дослідження обрядів та обрядового фольклору, звичаєвого права і світоглядних уявлень жителів Степової України. Варто також зазначити, що наразі нами не виявлено жодних відомостей про життя та діяльність цих трьох подвижниць, тож ще одна мета цієї статті – звернути ува- гу на забуті імена й відкрити перспекти- ву для майбутніх розшуків у вітчизняних архівах. Отже, Олена Іванівна Маркович, пись- менниця, етнограф і фольклорист, ав- http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 158 торка першого в українській етнографії запису весілля Степової України, здій- сненого 1884 року в Єлисаветграді. Вона була дружиною і сподвижницею відомого українського письменника Дмитра Ва- сильовича Марковича (1848–1920), який протягом тривалого часу (у 70–80-х рр. ХІХ ст.), після закінчення Новоросій- ського університету, працював товаришем прокурора Єлисаветградського окружно- го суду. У той період у Єлисаветграді з місцевої інтелігенції сформувався укра- їнофільський гурток, що займався про- світницькою та видавничою діяльністю. Серед його членів були й відомі фолькло- ристи та етнографи: Олександр та Софія Русови, Гавриїл Стрижевський, Михайло Васильєв, Євген Чикаленко, Марко Кро- пивницький, Людмила Березіна-Василев- ська (Дніпрова Чайка), Олександр Воло- шинов (Александр Хведорович), Андрій Грабенко (Конощенко), брати Тобілеви- чі, а також Дмитро та Олена Маркови- чі. У 1884 році гурток було ліквідовано. З 1885 року Д. Маркович з дружиною пе- реїхали до Херсона, де продовжили свою діяльність у складі херсонського літера- турного гуртка [8, с. 112–123]. У 1886 році ця спілка, очолювана Дми- тром Марковичем, випустила у світ літе- ратурно-науковий альманах «Степ» [10]. Д. Маркович та його дружина були іні- ціаторами й організаторами цього видан- ня (видрукованого в Петербурзі). Роботу над ним подружжя розпочало ще в Єли- саветграді, до публікації готувалося дві частини, однак друга була заборонена цензурою. У Херсоні офіційно очолю- вала це видання О. Маркович, але нео- фіційно редактором і упорядником був Д. Маркович, саме йому надсилали пись- менники свої твори та фольклорні запи- си [5, с. 51; 1, с. 76]. У «Степу» вперше побачили світ оповідання І. Нечуя-Ле- вицького «Невинна», М. Грушевського (М. Заволоки) «Бідна дівчина», драма І. Тобілевича «Бондарівна», вірші Дні- прової Чайки, цикл Д. Марковича «Из уголовщины» тощо. Однак усі рецензенти одностайно від- значили, що найбільша цінність аль- манаху полягає саме в його науковій частині. Так, Володимир Ястребов заува- жив, що хоча «в нем находим также не- большие по объему статьи, но оне дают почтенный вклад по специальным вопро- сам этнографии и статистики» [16, с. 163]. Дослідник особливо відзначив статті Ма- рії Ганенко «Семейно имущественные отношения крестьянского населения в Елисаветградском уезде» [10, с. 136–159] та К. Шрама (К. Іващенка) «Украинская деревня по произведениям гг. Старицкого и Кропивницкого» [10, с. 271–312], пози- тивно відгукнувся і про статтю О. Русова «Областное начало в земской статистике» [10, с. 351–391]. Також схвально оцінив «жіночий доробок» альманаху – статті М. Ганенко та О. Маркович – український етнограф і статистик, член Херсонської ученої архівної комісії Євгеній Борисов [2, с. 202]. Проте найціннішим для нас є відгук Івана Франка, який у рецензії на альма- нах писав: «Крім белетристичних творів ми знаходимо в ній також праці наукові і – більше того – саме ці останні, хоч написа- ні російською мовою, становлять основну вартість книжки» [13, c. 114]. Про збірник весільних пісень, записаних О. Маркович, та розвідку М. Ганенко згадує І. Франко й у «Нарисі історії українсько-руської літе- ратури до 1890 р.» [12, с. 383]. Певний інтерес для історії етнографії та фольклористики становить публікація О. Маркович «Свадебные песни в Елиса- ветградском уезде» [6, с. 160–234]. Вона складається з двох частин («Пісні Обо- знівської волості», «Пісні Лозоватської волості») та невеличкої передмови упо- рядниці, де йдеться про польову та еди- ційну практику записувачки, про особли- вості фольклорної традиції регіону. Більшість опублікованих пісень запи- сала О. Маркович, 119 із них записані нею 1884 року в Єлисаветграді від дів- чини, уродженки села Катеринівка, яка неодноразово була учасницею весільних обрядів (за дружку, за світилку) у різних селах Обознівської волості – Катеринів- ка, Олексіївка, Обознівка та Водяна, тоб- то в поселеннях, що розташовані поблизу Єлисаветграда (за кілька верст від нього) [6, с. 160]. Частина пісень (41, а насправді – 51 текст) запозичені упорядницею з ру- кописного збірника П. Дебресандера, колишнього гласного і мирового суд- ді м. Єлисаветграда, який записав їх 1859 року в цьому ж повіті, у селах Шамів- ка, Олексіївка, Василівка та Інжинерівка, волостей Лозоватської та Антонівської, http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 159 розташованих на межі з Олександрій- ським повітом [6, с. 161]. Цю частину збір- ки О. Маркевич доповнила власними за- писами від О. Канищевої, яка приблизно в той самий час (1859 р.) мешкала в селі Львівка Лозоватської волості. Пісні, за- фіксовані від неї, виконувалися на весіл- лях у поселеннях Наглядівка, Ганнівка, Львівка, Коротянка, Лозоватка і Доніївка Лозоватської волості. Тексти цих пісень, як варіанти, подані у посторінкових при- мітках [6, с. 161]. Насправді важко встановити, звід- ки походить та чи інша пісня, адже під текстами немає паспортизації. Можна лише припустити, що виконавиці подали збірний образ музичної частини весілля, тобто кожна з цих пісень могла викону- ватись як у одному, так і в іншому селі. Оскільки ж вони впорядковані згідно з послідовністю обрядодій, які також опи- сані досить загально і фрагментарно, то можемо зауважити, що власне не йдеться про автентичний запис весілля окремого локального осередку, а радше про уза- гальнену реконструкцію обряду певної території. Маємо право також припусти- ти, що ремарки до пісень, у яких описані ключові моменти обряду, ритуальні діа- логи та формули, не записані безпосеред- ньо від виконавиці, а зроблені вже під час упорядкування збірника на основі даних, зафіксованих О. Маркович від інших ін- формантів. Це підтверджує й фрагмент передмови, де йдеться про едиційну робо- ту над текстами: «При последней редак- ции их мы пользовались указаниями лиц, хорошо знакомых со свадебным ритуалом той местности» [6, с. 160]. З усього видно, що взірцем для О. Мар- кович був створений П. Чубинським збір- ний образ українського весілля, поданий у ІV томі «Трудов…» [15, с. 52–552]. П. Чубинський вдався до невиправданої з погляду сучасної науки практики: усі відомі на той момент пісні з різних регі- онів, що були опубліковані в періодиці, а також нові експедиційні записи, він упо- рядкував за послідовністю ритуалів, які вони ілюструють, додавши до них і наяв- ні окремі описи цих ритуалів. Наслідуючи П. Чубинського, О. Мар- кович застосувала його едиційний метод до свого регіонального матеріалу, бук- вально віддзеркаливши публікацію свого попередника. Тож її збірник відображає ключові моменти весільного обряду Єли- саветградщини: шиття приданого, приго- тування до весілля (качання локшини та бгання короваю), виготовлення шишок, розплітання коси молодої, запрошення на весілля, дівич-вечір, звивання гільця у нареченого, вечеря у молодої, танці, він- чання, застілля у молодого, викуп гільця та самої нареченої, покривання молодої, розрізання короваю, викуп приданого, весільний поїзд, «шлюбна постеля», по- шанування тещі у понеділок тощо. Така едиційна практика з легкої руки П. Чу- бинського існувала поряд з публікацією автентичних записів весіль. Певною мірою вона була виправдана, адже більшість ви- дань фольклору Південної України (збір- ки А. Конощенка, О. Волошинова, Є. Чи- каленка) були зорієнтовані насамперед на популяризацію української народної пісні в середовищі інтелігенції, мали просвіт- ницьку мету. Не виняток із цього погляду й збірка О. Маркович. Характерно також і те, що запис ве- сільних пісень і ритуалів здійснено не в селі, а в міському середовищі від вико- навців, які хоч і були носіями фольклор- ної традиції, проте вже втратили органіч- ний зв’язок із нею. Наприклад, дівчина із с. Катеринівка пам’ятала лише ті фраг- менти весілля, у яких сама брала участь як дружка або світилка, а О. Канищева поїхала з с. Львівка майже за 30 років до моменту фіксації, можливо, також у юності. Подібні записи цікаві й важливі саме як джерело вивчення різних форм динаміки усної традиції, збереження фольклорної пам’яті в умовах, віддалених від осередку традиційної культури. Із передмови дізнаємося про праг- нення упорядниці досягти максимальної точності запису та наукової інформації: «Записав песни с голоса диктовавшей их девицы, мы проверяли их потом из ее уст несколько раз» [6, с. 160]. Щоб відтво- рити обрядові обставини, у яких звучить та чи інша пісня, О. Маркович, як уже зазначалось вище, зверталася й до інших осіб, що були добре обізнані з весільним обрядом: «И потому полагаем, – зазначає дослідниця, – что требуемая от такого рода этнографических материалов точ- ность нами вполне достигнута» [6, с. 160]. У передмові О. Маркович порушує проблеми трансмісії і трансляції фольк- лору, виникнення пісенних варіантів, кон- http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 160 тамінації різних регіональних традицій внаслідок заселення краю вихідцями з Полтавщини, Слобожанщини, Курщини, спільність і відмінність поетики та змісту пісень, віддалених за місцем і часом по- бутування. Так, при порівнянні власних записів із записами П. Дебресандера, до- слідниця з’ясувала, що лише 6 текстів із 41 абсолютно тотожні, 12 – близькі варі- анти і 23 – або дуже віддалені варіанти, або цілком оригінальні пісні [6, с. 161]. При впорядкуванні збірника О. Мар- кович дотримувалась едиційних прин- ципів Південно-Західного відділу Росій- ського географічного товариства, тобто подавала до друку лише оригінальні або дуже відмінні між собою варіанти пісень [6, с. 162]. Причину появи варіантів пісень дослід- ниця вбачала у міграції на Південь Украї- ни вихідців з різних регіонів, що занесли сюди свої звичаї та фольклор [6, с. 162], водночас вона відстоювала думку про ці- лісність української традиційної культу- ри, про близьку спорідненість фолькло- ру Херсонщини з музичним фольклором Полтавщини, Київщини, Чернігівщини, тобто Центральної та Східної України, що була колись автохтонною територією мешканців Обознівки [6, с. 163]. Значно ширший резонанс у наукових колах здобули матеріали, зібрані й опу- бліковані Марією Ганенко. Уже в перших рецензіях – Є. Борисова та В. Ястребо- ва – прозвучали позитивні відгуки на її статтю, присвячену сімейно-майновим від- носинам у селян Єлисаветградського пові- ту, опубліковану в альманаху «Степ» [2, с. 202; 16, с. 163–164]. Зокрема В. Ястре- бов писав: «Статья Марии Ганенко метко очерчивает семейно-имущественные отно- шения крестьян» [16, с. 163–164]. Високо оцінив цю статтю й І. Франко: «З науко- вих праць найважливішою є розвідка пані Марії Ганенко», – писав він у рецензії на «Степ» [13, с. 114]. Особу М. Ганенко нам також встанови- ти не вдалося. За матеріалами, зібраними нею, можна припустити, що вона вчите- лювала в с. Іванівка Єлисаветградського повіту, і була досить відомою особою в культурно-мистецькому середовищі Хер- сонщини в кінці ХІХ ст. З її наукового доробку видно, що це була добре освічена жінка, обізнана з найновішою науково- теоретичною літературою в галузі етно- графії. Стаття «Семейно-имущественные отношения крестьянского населения в Елисаветградском уезде» [3, с. 136–159] присвячена народному звичаєвому пра- ву і ґрунтується на матеріалах, зібраних М. Ганенко в кількох селах Семенастов- ської волості, а також у військовому посе- ленні Велика Виська. Авторка висловлює цікаві та глибокі спостереження над змі- нами в народній свідомості, які відбулися під впливом міста і стосуються економіч- ного права, взаємин між батьками і дітьми, братами і сестрами, членами подружжя тощо. Народне звичаєве право регламен- тувало укладання шлюбів і розлучення, такі явища як кумівство, побратимство і посестринство, вдівство, бездітність, уси- новлення, приймацтво, опікунство, пра- ва позашлюбних дітей, покриток, розмір приданого і спадщини тощо. Незважаючи на те, що старосвітські звичаї в селянському побуті потроху від- ходять під впливом міста, М. Ганенко все ж спостерегла важливу рису цього про- цесу: наскільки старі порядки поступи- лися новим у громадській сфері, настіль- ки ж в інтимному, особистому житті все залишилося по-старому, лише частково пом’якшилася давня суворість і безкомп- ромісність окремих звичаїв, селяни стали терпимішими до тих, хто їх порушує [3, с. 137]. Яскравим прикладом цьому може бути лояльне ставлення громади до по- криток [3, с. 137]. Старовинні ж тради- ції найбільше збереглися в стосунках між батьками і дітьми [3, с. 139]. Це повна підпорядкованість дітей батькам, навіть старшим братам і сестрам, прив’язаність до сім’ї, укладання ранніх шлюбів, пова- га до хрещених батьків, перевага старших братів і сестер над меншими при одру- женні, заборона шлюбів між далекими родичами тощо [3, с. 138–146]. Детально описані звичаї, пов’язані з одруженням покритки [3, с. 150–151], а також рідкіс- ні старовинні звичаї побратимства і посе- стринства, які були поширені переважно у Степовій Україні [3, с. 146]. Побратимство, або «братання», – це встановлена народним звичаєвим правом спорідненість, яка, як зазначає М. Ганен- ко, на Єлисаветградщині зустрічалася до- сить часто. Сам обряд братання відбував- ся таким чином: люди, які добре знають один одного, сходяться десь «на беседі» або в шинку і пропонують один одному http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 161 побрататися. Після цього йдуть до одно- го з них у хату, знімають ікону і прися- гають бути «до віку рідними братами», цілують ікону, цілуються самі, дарують один одному іноді й ікони, а здебільшого «ягницю, рій» тощо, тобто щось із госпо- дарства, п’ють горілку і розходяться уже «рідними» («горільчаними») братами. Братання мало велике значення для селян ще в кінці ХІХ ст., навіть діти побратимів вважалися рідними й не мали права одру- жуватися між собою. З «горільчаним» братом було гріх сваритись чи лаятись [3, с. 146]. Доречно буде нагадати, що зви- чай побратимства зафіксував і священик Гавриїл Сорокін у містечку Дмитрівка Олександрійського повіту Херсонщини [9, с. 18–19]. Жінки «сестраються» так само, пише далі М. Ганенко, тільки дарують одна од- ній щось із жіночого господарства: руш- ник, хустку, курку, поросятко, і сестра- ми вважаються тільки вони, а чоловіки й діти їх не вважаються рідними [3, с. 146]. Стаття М. Ганенко надзвичайно цікава, адже написана на основі живого першо- джерельного матеріалу, у ній зафіксовані народні номінації різних явищ громад- ського та інтимного життя (залишитись «на оселі», «пасинок», «блазень» (дити- на, підліток), «хрещений батько та мати», «горільчаний брат», «горільчана сестра», «братання», «сестрання», «покритка», «приймак», «материзна», «скакати в греч- ку», «вчити» жінку (бити), «пішов в ман- дри» (покинув жінку), «жирова дитина», «байстрюк», «шануватися», «покрити гріх» (одружитися з покриткою), «взяти за дитину» (всиновити) тощо). Крім номінацій, М. Ганенко зафіксува- ла чимало приказок, прислів’їв та фразе- ологізмів, які яскраво ілюструють народ- не звичаєве право, репрезентують його в художній формі. «Дві невістки в хаті – два коти в мішку» (коли одружується менший брат, старшого одділяють од бать- ків); «Батько то знає, що робе» (коли б’є сина); «Довести до ума» (вивчити, одру- жити, відділити дітей); «Материне благо- словення зо дна моря виринає, клятьба – в кірці води потопляє» (не накликати на себе гніву батьків); «Що стара голова, то не блазень»; «Рано встанеть – діло зро- бить, рано жениться – дітей до ума до- веде»; «Багатій батько справить, а бідна сама заробить» (немає різниці між прида- ним багатих і бідних дівчат); «Щоб потім не плакалась на батька та матір»; «Аби батько та мати, а дівка як коза: куди схо- чеш поженеш» (дівчина рідко чинить опір батькам під час сватання); «Кумові пер- ша чарка»; «Без хазяйки й хата плаче»; «Скільки не роби, а все тобі нема дяки от чужих дітей» (коли вдівець з дітьми бере за жінку дівчину); «А доки ж вона роби- тиме на чужий гурт? Що наше, то не моє» (коли вона розлучається); «Ледача собака хати не держиться» (коли розлучаються в першому шлюбі); «Потеліпається год-два, а там знов не куди прийде: до хати»; «По- кине та знов прийде» (коли жінка «скакає в гречку»); «Вже яка буде, така буде, бери синку, хоч свинку, аби по хаті хрюкала» (про одруження з дівчиною парубка, який її звів); «Хліба не переїсть» (про усинов- лення сироти) тощо. У багатьох прислів’ях законсервувало- ся не тільки стародавнє звичаєве право, а й світоглядні характеристики членів сім’ї та громади, уявлення про причину встановлення або зникнення того чи іншо- го звичаю. Наприклад те, що слід якомога раніше одружувати парубка, мотивують таким чином: «Поки не розбалувався, а то ніякий чорт за його й не піде. Та таки й хати держатиметься, і може до хозяйства братиметься лучче. А с парубка що? Аби на досвітки!» [3, с. 143]. При виборі наре- ченої звертали увагу на те, щоб вона була «роботяща, проворна, здорова і не балу- вана, щоб не довелось на весіллі перед ро- дом очима кліпати» [3, с. 143–144]. Про бідну наречену кажуть, що вона «зазнала горя по чужіх людях, то лучче буде слу- хати» [3, с. 144]. Неможливість одружен- ня з далекими родичами мотивують лише матеріальними незручностями: «Батюшка дорого за вінчання візьме, бо родичі: хоч на друге село їдь!». Однак про недоціль- ність одруження вдівця з дівчиною збе- реглися давні світоглядні уявлення: «На тім світі як же воно буде? Він стоятиме з першою жінкою, а друга буде без пари». А от коли одружиться вдівець із вдовою, у нього буде перша жінка, а в неї – пер- ший чоловік, і всі будуть задоволені» [3, с. 147]. Глибоку пошану до старих батьків, обов’язок доглядати їх до смерті фольклор- на традиція мотивує поширеною в Пів- денній та Східній Україні легендою про давній звичай вбивати (саджати на лубок) http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 162 усіх старих непрацездатних людей. Цей відомий сюжет зафіксувала і М. Ганенко на Єлисаветградщині [3, с. 141–142]. Захо- ваний у льоху батько, якого пожалів син, врятував сім’ю від голоду, порадивши за- сіяти поле зерном, витрушеним зі стріхи. Коли ж громада вчинила синові допит, хто навчив це зробити, він відповів: «Батько, – каже, – ви своїх стребляли з світа, а мені жалко стало, і теперь він мені в пригоді став. – Бо звісно, що стара голова, то не блазень!». З тих пір стали шанувати ста- рих і вже не вбивали їх [3, с. 141]. Отже, як бачимо, стаття М. Ганенко має значення першоджерела і досі не втра- чає наукової ваги як для етнографії, так і для фольклористики, адже комплексний підхід дослідниці до порушеної в ній про- блеми забезпечує глибоке розуміння на- родної традиційної культури, фольклору, зокрема походження і змісту паремій. У 1888 році в № 11 журналу «Киевская старина» була опублікована стаття Софії Русової (під криптонімом С. Р.) «Село Ива- новка (опыт этнографической характеристи- ки малорусского поселения в Новороссии)» [7, с. 51–68]. В основі статті – «обширный рукописный материал народных песен, по- верий и обрядов, записанных М. А. Ганен- ко в селе Ивановке Елисаветградского у. Херсонской губ.» [7, с. 51]. «Собранный г-жею Ганенко материал, – пише далі ав- торка статті, – является первою попыткой охарактеризовать умственную физиономию села в Херсонской губ., мировоззрение его жителей, их художественное развитие и юридические понятия» [7, с. 52]. Зважа- ючи на те, що територія Херсонщини тоді ще не була предметом тотального наукового вивчення, сюди не було відправлено жодної етнографічної експедиції [7, с. 53], праця М. Ганенко дійсно була першим моногра- фічним описом села, який включав записи фольклору (пісень, замовлянь, ворожінь, повір’їв, загадок, приказок), повний опис весілля, досвітків і вечорниць, опис деяких юридичних звичаїв, народного костюма, ет- нічних особливостей мешканців Іванівки. На жаль, Софія Русова не мала наміру опублікувати цей рукопис, який, очевидно, був значний за обсягом, у статті вона лише цитує деякі фрагменти (уривки пісень, во- рожіння), однак здійснює опис його змісту і дає високу оцінку доробку етнографа. Так, зі слів С. Русової дізнаємося, що М. Ганенко, як і О. Маркович, за взі- рець мала видання П. Чубинського, від нього ж запозичила й принцип система- тизації записаних нею матеріалів. Таким чином розкривається жанрова палітра пі- сенного фольклору села Іванівка, носія- ми якого були вихідці із Золотоніського повіту Полтавщини. М. Ганенко записала в Іванівці 22 щедрівки, 15 колядок (біль- шість з них мають церковно-книжне по- ходження і лише дві – історичний зміст), одну веснянку, декілька косарських і гре- бовецьких та вуличних пісень, що також функціонували як веснянки, одну об- жинкову пісню [7, с. 56–57, 60–61]. По- ширені тут були пісні історичні, козацькі, гайдамацькі, розбійницькі, кріпацькі, чу- мацькі, солдатські, п’яницькі, лірницькі (псальми), родинно-побутові та пісні про кохання. З історичних в Іванівці найпо- пулярнішими були пісні про Саву Чалого, про Нечая, про Голоту, про Харка, про Коваленка, про Кармелюка. С. Русова зазначила, що Сава Чалий, Данило Не- чай та Устим Кармелюк – найулюбленіші герої історичного фольклору Херсонщини [7, с. 57]. Також щодо чумацьких пісень С. Русова зауважила, що вони відзна- чаються красою і чистотою мови, а сол- датські – «поются испорченным языком, представляющим образец современного цивилизованного говора малороссов» [7, с. 58]. Авторку статті особливо непокої- ло з’явлення новотворів (що виникли під впливом «міської цивілізації»), які «ди- хають грубим цинізмом»: «Сыдыть Маша на дывани / Пьеть стаканчык из выном / Ходыть Ваня по трахтыріе // Курыть труб- ку с табаком» або ж: «Дають мени стакан чаю й опельцыну исты» [7, с. 60]. Поезія і чистота любовних почуттів підміняється огидною обстановкою, чу- жою українській культурі. На жаль, все це приваблює увагу сільської молоді, «всегда и везде падкой к новизне». У цьо- му прагненні до новизни С. Русова і вбачає причину того, що такі новотвори стають улюбленими піснями сільських парубків і дівчат, руйнуючи споконвічну традицію [7, с. 60]. Щоправда, більшість пісень, за- писаних М. Ганенко, зокрема родинно-по- бутові, співаються прекрасною мовою і за змістом споріднені з поширеними по всій Україні [7, с. 61]. Такий самий характер мають і запис ритуалу випікання та кусання калити на Андрія, і описи ворожінь, і порядок буден- http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 163 них та святкових вечорниць [7, с. 62–63]. Що ж стосується магічного фольклору, С. Русова зазначила, що М. Ганенко за- писала 34 замовляння від усіх можливих хвороб, а також помічних при народженні теляти, для причарування, для щасливого вирішення судових процесів [7, с. 64]. Із паремійних жанрів М. Ганенко за- писала 73 загадки, з яких 27 такі ж, як у збірці М. Номиса, 11 – варіанти пошире- них і 35 – цілком оригінальні. Із 27 при- казок, записаних в Іванівці, лише 6 мають варіанти у збірці М. Номиса [7, с. 64]. Особливо цікаві, на думку С. Русової, записані в Іванівці легенди та перекази, більшість з яких мають апокрифічний ха- рактер (про створення світу, про стосунки Бога з чортом, про метаморфози різних тварин), і є варіантами до вміщених у збірнику М. Драгоманова [7, с. 64]. Крім усього вищезгаданого, С. Русо- ва дає високу оцінку запису весільного обряду, здійсненому М. Ганенко у с. Іва- нівка: «Г-жа Ганенко записала свадьбу во всех мельчайших ее подробностях и с 252-мя относящимися к ней песнями. В печати уже имеется одно описание свадьбы Херсонской губ., тоже Елиса- ветградского уезда (см. сборник Степъ. “Свадебные обряды Елисаветградского уезда” Е. И. Маркович), но записанная г-жею Ганенко обильнее бытовыми по- дробностями» [7, с. 61–62]. На жаль, доля рукопису М. Ганенко невідома, принаймні в архіві редакції «Киевской старины» його нема. Тож поки що недоступними залишаються записи пісень, замовлянь, легенд, паремій. Та все ж є одна щаслива обставина – весіл- ля, записане М. Ганенко, майже повніс- тю (крім пісень) опублікував 1896 року в тій самій «Киевской старине» Хрисанф Ящуржинський, використавши його як матеріал для своєї розвідки «Свадьба малорусская как религиозно-бытовая драма» [17, с. 235–273]. На жаль, Х. Ящуржинський нічого не повідомляє ні про особу М. Ганенко, ні про те, як цей рукопис потрапив до нього. Однак переглянувши статтю, ми переконалися, що насправді авторський текст Х. Ящуржинського складає тут мі- зерну частину (лише невеличкі ремар- ки про зміст або міфологічне значення окремих пісень), а решта – це публікація автентичного запису весілля, – в усьому відчувається рука і стиль цієї незвичай- ної дослідниці! Тож, як зазначає і сам фольклорист, цю розвідку можна вважа- ти першим виданням частини втраченого рукопису. Отже, на відміну від сконструйовано- го О. Маркович «віртуального» весілля, М. Ганенко вперше в історії фолькло- ристичних досліджень Степової України зробила повний автентичний запис весіл- ля конкретного фольклорного осередку. Про його автентичність свідчать не тіль- ки численні подробиці дійства, а й вклю- чені в нього ритуальні діалоги, усталені словесні формули, номінації персонажів, предметів і магічних дій. Це надає запису непересічного значення і для сучасних до- сліджень – як першоджерельного науко- вого факту. Особливо вражає багатство ритуаль- них формул. На наш погляд, такий запис могла здійснити лише людина, яка добре знала місцеві традиції або навіть сама була їх носієм. Найбільше їх зафіксовано в ритуалі сватання, заручин, у неділю під час весілля. Так, якщо син досягає повно- ліття, мати заявляє, що «пора уже йому мати пару», що вона вже стара й не справ- ляється по господарству, «та і тобі, синку, не доки бурлаковать». Син іноді сам звер- тається зі словами: «Тату, женіть мене». Якщо син «гуляє», тобто має дівчину, і батьки не заперечують, то кажуть: «Бери, синку, хоть свинку, аби мені по хаті хрю- кала» [17, с. 237]. Сватати ідуть увечері, «щоб не так стидно було гарбуза нести» [17, с. 238]. Прийшовши в хату нареченої, старости говорять про лисицю, що забігла у двір. Якщо батьки згодні віддати дочку, то виголошують таку формулу: «Ми не бачили, а втім пошукайте, може де й є»; якщо ж ні, то відмовляють: «Ні, такої в нас не було, може, де інче забігла; пошукайте по сусідах». Коли батьки раді женихові, то відмовляються для годиться цілим ря- дом формул: «молода ще», «хліба в нас не переїла», «ще не готовились», «нема скри- ні», «нема кожуха» тощо. Старости ви- хваляють жениха словами «тихий», «ро- ботящий», «не балований», «не п’яниця», «хорошого роду», «свекруха буде як мати» [17, с. 239]. Якщо жених отримав гарбу- за, парубки глузують з нього: «А що, з’їв гарбуза? Солодкий? Неси додому: стане на всю зиму!». Жених же огризається: «Ка- бак, кабак, кабачок! Нема в дівки соро- http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 164 чок!!! Гарбуз з діркою, чорт з дівкою!» [17, с. 239]. Якщо дівка хоче заміж за парубка, то відповідає: «Як тато та мама скажуть», а як ні, «то швидко одріже: не піду!» [17, с. 240]. Коли перев’язують старостів рушниками, вони дякують таким чином: «Спасибі батькові і матері, що рано буди- ли і всякому добру учили! Спасибі й тобі, дочко, що рано вставала, довгі рушники напряла!» [17, с. 240]. У неділю, коли молодий прийде до двору нареченої, його довго не пускають у хату. Під час діалогу дружка зі старо- стою також виголошується ряд формул, на кшталт «Кланялась молода молодо- му, а сваха свашкам, а дружки боярам, а кочерга лопатам, а піч музикантам!» [17, с. 266]. Коли вирушають до молодого, батько молодої передає жениху нагайку, він обходить наречену тричі, б’ючи і при- казуючи: «Покидай батькові та материні норови та бери мої!» [17, с. 271]. Коли прибувають у хату жениха, свекруха на- криває голову невістки хусткою, нахиляє, бере її голову собі під руку, кажучи: «Як не бачиш, куди йдеш, щоб так лиха не ба- чила!» [17, с. 272]. Така багата формульна система свід- чить про усталеність та глибоку архаїку обряду. Цією ж архаїкою відгукуються тексти пісень і ціла низка ритуальних дійств. Наприклад, після того, як моло- дих посадять на посад, вони не повинні були нічого їсти аж до понеділка, крім того, до них не можна було торкатися го- лою рукою, брати що-небудь від них чи давати їм слід не інакше, як обгорнувши руку хусткою [17, с. 249]. Ніч із суботи на неділю старша дружка повинна була про- вести зі старшим боярином (про порушен- ня цноти не йшлося). За недотримання цього звичаю на неї чекала сила-силенна образ, колишній боярин мав право ви- гнати її з будь-якої сільської гулянки [17, с. 259]. Коли в неділю нарешті жениха пускали до хати, його зустрічала теща у вивернутому кожусі, верхи на кочерзі, у мохнатій шапці і з горщиком, наповненим водою і вівсом [17, с. 269]. В. Гнатюк у рецензії на статтю Х. Ящур- жинського відзначив як один з найархаїч- ніших елементів весілля символічну бит- ву бояр з парубками, які не пускали їх у двір молодої. Парубки зачиняли ворота, завалювали їх колодами та всіляким мот- лохом, поперек ставили воза, вимагаючи викуп за дівку. «Происходит примерная битва: старосты и бояре нападают, паруб- ки защищаются, при чем вместо сабель служат им палки. Примерное сражение служит напоминанием древнего обычая похищать и воевать из-за невесты», – за- значав Х. Ящуржинський [17, с. 265], із ним також погодився й В. Гнатюк [4, с. 31–32]. На жаль, із 252 пісень, записаних М. Ганенко в контексті обряду, Х. Ящур- жинський опублікував лише сто, але навіть вони також свідчать про давність і неза- йманість традиції цього села. Щоправда, ми не впевнені в тому, що Х. Ящуржин- ський подав повний опис весілля, на нашу думку, він міг вибрати лише ті фрагменти, які включають елементи народної драми, наповнені міфологічними ознаками пісні, та навіть у цьому випадку ми вважаємо несправедливим зауваження В. Гнатюка, що «описуване вессілє не належить до найкрасших наших народних весіль» [4, с. 29], тим паче, що він у своїй рецензії не аналізує власне весілля, а більше крити- кує методологію міфологічної школи, до якої вдався Х. Ящуржинський для пояс- нення весільних пісень та ритуалів. На наш погляд, навпаки, фіксація М. Ганенко належить до найкращих за- писів українського весілля, здійснених у кінці ХІХ ст., цілком справедливо С. Ру- сова назвала «прекрасними» і всі інші записи фольклору с. Іванівка, здійснені цією подвижницею. З усього видно, що зроблені вони досвідченою рукою етногра- фа, який у своїй праці сповідував наукові засади Південно-Західного відділу Росій- ського географічного товариства, ретельно вивчав найновіші студії своїх сучасників, мав чітку програму й методику польової та едиційної роботи. Сподіваємось, що все ж таки незабаром нам пощастить розшукати сам рукопис і встановити особу його автора. Джерела та література 1. Бойко І. З. Степ. Херсонський бе- летристичний збірник // Українські літе- ратурні альманахи і збірники ХІХ – по- чатку ХХ ст. Бібліографічний покажчик. Склав І. З. Бойко. – Київ : Наукова дум- ка, 1967. – С. 76. 2. Борисов Е. Херсонская губернская ученая архивная комиссия / Е. Борисов // http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 165 Сборник Херсонского земства. – 1898. – № 1, январь. – С. 198–206. 3. Ганенко М. А. Семейно-имуществен- ные отношения крестьянского населения в Елисаветградском уезде (Материалы по обычному праву) / Мария Ганенко // Степ. Херсонськый беллетристычный сбирнык. Херсон, 1886. – Санкт-Петербург : Тип. В. С. Балашева, 1886. – С. 136–159. 4. Гнатюк В. М. [Рецензія:] Хр. Ящур- жинский. Свадьба малорусская как рели- гиозно-бытовая драма (Киевская старина, 1896, ХІ, ст. 234–273) / В. Гнатюк // За- писки наукового товариства ім. Шевчен- ка. – 1897. – Кн. 2. – С. 29–32. 5. Листування Михайла Грушевського [з листів М. Грушевського до Д. Маркови- ча] / упоряд. Галина Бурлака ; ред. Любо- мир Винар. – Київ, 1997. – 399 с. – (Епіс- толярні джерела грушевськознавства, т. 1). 6. Маркович Е. И. Свадебные пес- ни в Елисаветградском уезде / Елена Маркович // Степ. Херсонськый белле- тристычный сбирнык. Херсон, 1886. – Санкт-Петербург : Тип. В. С. Балашева, 1886. – С. 160–234. 7. Русова С. Село Ивановка (Опыт эт- нографической характеристики малорус- ского поселения в Новороссии) / С. Р. // Киевская старина. – 1888. – № 11. – С. 51–68. 8. Рябинин-Скляревський О. О. З ре- волюційного українського руху 1870– 80 рр. Єлисаветградський гурток / по- дав Олександр Рябинин-Скляревський // Україна. – 1927. – Кн. 4. – С. 122–123. 9. Сорокин Г. И. Местечко Дмитров- ка. Опыт историко-статистического и эт- нографического описания / свяш. Г. И. Сорокин. – Херсон : Издание Херсонской губернской земской управы, 1890. – II + 65 с. 10. Степ. Херсонськый беллетристыч- ный сбирнык. Херсон, 1886. – Санкт- Петербург : Тип. В. С. Балашева, 1886. – 391 с. 11. Сумцов Н. Ф. Современная мало- русская этнография Н. Ф. Сумцова. – Киев, 1897. – Вып. 2. – 85 с. 12. Франко І. Я. Нарис історії україн- сько-руської літератури // Франко І. Зі- брання творів : у 50 т. Т. 41. Літературно- критичні праці (1890–1910) / упорядкув. та коментарі В. І. Крекотня, Т. Г. Третя- ченко. – Київ : Наукова думка, 1984. – С. 194–470. 13. Франко І. Я. [Рецензія:] «Степ». Херсонський белетристичний збірник. Херсон, 1886. Друк. у Петербурзі, 1886. // Франко І. Зібрання творів : у 50 т. Т. 27. Літературно-критичні праці (1886–1889) / упорядкув. та коментарі Р. С. Міщука та ін. – Київ : Наукова думка, 1980. – С. 114–116. 14. Чернявская С. А. Обряды и пес- ни села Белозерки Херсонской губернии, записанные Софией Андреевной Черняв- ской // Сборник Харьковского историко- филологического общества. – Харьков, 1893. – Т. V. – С. 82–166. 15. Чубинский П. П. Труды этнографи- ческо-статистической экспедиции в Запад- но-Русский край. Материалы и исследо- вания, собранные П. П. Чубинским. Т. 4. Обряды: родины, крестины, свадьба, по- хороны. – Санкт-Петербург, 1877. – 713 с. 16. Ястребов В. Н. [Рецензія:] Степ. Херсонськый беллетристычный сбирнык. 1886 / В. Я. // Киевская старина. – 1887. – № 1. – С. 162–164. 17. Ящуржинский Х. П. Свадьба мало- русская как религиозно-бытовая драма / Хр. Ящуржинский // Киевская старина. – 1896. – № 11. – С. 234–273. SUmmary This paper analyses the ethnographic and folkloric materials collected in the late XIXth cen- tury in Khersonshchyna by the little-known Ukrainian writers Olena Markovych and Mariya Hanenko. This article is the earliest in the Ukrainian historiography dealt with these forgotten figures. The authoress notices that the personalities of these collectors still remain undisclosed. No biographical materials have been found out. Therefore, the authoress concentrates her atten- tion on the folkloric and ethnographic materials themselves being hitherto not destitute of im- portance as primary sources. They have been highly appreciated by contemporaries, prominent folklore researchers, such as Ivan Franko, Mykola Sumtsov, Volodymyr Hnatiuk, Volodymyr Yastrebov, and Sofiya Rusova. They unanimously considered the records and articles by O. Mar- kovych and M. Hanenko an important scientific fact. Generally, the materials are some of the earliest recordings of wedding, world outlook conceptions, folk juridical customs and ritual folk- http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 166 lore of the region. The paper also focuses on edition principles, on the way of looking at folklore as a phenomenon of traditional culture. For instance, Olena Markovych has recorded 119 bridal songs and, while publishing, arranged them in accordance with the sequence of ritual action. However, her publication is not an authen- tic record of wedding in a certain locality but, rather, an original reconstruction of a ritual typi- cal of the whole region. It is based on the records of several performers from different villages. In her edition practice, O. Markovych used the principles of the Southwestern Department of the Russian Geographical Society. In the preface, the authoress approached the problems of the transmission and relay of folklore, the arising of song variants, the contamination of different regional folk traditions on the territory of Southern Ukraine. A much broader resonance in scientific community has been acquired by the materials col- lected by Mariya Hanenko. Her study of domestic and property relations of peasants was called by Ivan Franko the most important of scientific papers published in the Kherson almanac Step. It is evident from the publication that M. Hanenko was versed in the then latest scientific lit- erature in the field of ethnography. Due to it, her records were characterized by a high level of authenticity. In the article on common law, she expressed interesting and substantial observations of changes in people’s minds having happened under the urban influence. She has remarked, in particular, that old usages had yielded to the new ones only in the public sphere, while in the in- timate family life, long-standing conservatism had remained. This situation especially concerned to the interrelation between parents and children. These were the customs pertaining to the law of property, marriages and divorces, relationship between a godparent and a parent or between godparents, brotherhood, widowhood, affiliation, etc. In the context of these customs, there has been recorded a chain of nominations, verbal formulae, paremii, popular beliefs, and legends. From the article by Sofiya Rusova, we learn about a valuable manuscript, namely the mono- graphic description of the village of Ivanivka made by Mariya Hanenko. A part of this manu- script, notably the recording of a wedding, has become the material for the paper by H. Yash- churzhynskyi. Unlike the publications by O. Markovych, the course of wedding was recorded by M. Hanenko with many details. Particularly impressive is an abundance of ritual dialogues and formulae. It had the established archaic nature. Archaic features of individual ritual actions have been observed by Volodymyr Hnatiuk. Keywords: history of ethnography and folklore studies, wedding, customary law, ritual formu- lae, paremii. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-208232
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	2313-8505
language	Ukrainian
last_indexed	2025-11-28T16:34:46Z
publishDate	2016
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
record_format	dspace
spelling	Іваннікова, Л. 2025-10-22T17:24:29Z 2016 Забуті сторінки українського народознавства: Олена Маркович та Марія Ганенко / Л. Іваннікова // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2016. — Вип. 15(18). — С. 157-166. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208232 398(477.65) У статті проаналізовано етнографічні та фольклорні матеріали, зібрані в кінці XIX ст. на Херсонщині маловідомими українськими письменницями Оленою Маркович та Марією Ганенко. Увагу зосереджено переважно на обряді весілля (оскільки це перші записи весіль регіону), досліджено окремі елементи та вербальні компоненти обряду, принципи фіксації та едиції, наведено оцінку, яку дали цим матеріалам такі видатні вчені: Іван Франко, Микола Сумцов, Володимир Гнатюк. На думку авторки статті, вказані записи й досі залишаються цінним першоджерелом. В статье проведен анализ этнографических и фольклорных материалов, собранных в конце XIX ст. на Херсонщине малоизвестными украинскими писательницами Еленой Маркович и Марией Ганенко. Внимание сосредоточено преимущественно на свадебном обряде, поскольку это первые записи свадеб в регионе. Исследуются отдельные элементы и вербальные компоненты обряда, принципы фиксации и эдиции, приводится оценка, данная этим материалам такими выдающимися учеными: Иваном Франко, Владимиром Гнатюком, Николаем Сумцовым. По мнению автора, указанные записи до сих пор остаются ценным первоисточником. This paper analyzes the ethnographic and folkloric materials collected in the late 19th century in Khersonshchyna by the little-known Ukrainian writers Olena Markovych and Mariya Hanenko. The article’s authoress concentrates her attention predominately upon nuptial ceremonies, since those materials were the earliest records of weddings of the region upon consideration. There have also been examined individual elements and verbal components of the rituals, principles of their recording and editing, as well as there have been cited the estimations for the materials given by such outstanding scholars of that time as Ivan Franko, Volodymyr Hnatiuk, and Mykola Sumtsov. According to the authoress, the mentioned records still remain valuable primary sources. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Матеріали до української етнології Фольклористичні та мистецтвознавчі дослідження: історія та теорія Забуті сторінки українського народознавства: Олена Маркович та Марія Ганенко Article published earlier
spellingShingle	Забуті сторінки українського народознавства: Олена Маркович та Марія Ганенко Іваннікова, Л. Фольклористичні та мистецтвознавчі дослідження: історія та теорія
title	Забуті сторінки українського народознавства: Олена Маркович та Марія Ганенко
title_full	Забуті сторінки українського народознавства: Олена Маркович та Марія Ганенко
title_fullStr	Забуті сторінки українського народознавства: Олена Маркович та Марія Ганенко
title_full_unstemmed	Забуті сторінки українського народознавства: Олена Маркович та Марія Ганенко
title_short	Забуті сторінки українського народознавства: Олена Маркович та Марія Ганенко
title_sort	забуті сторінки українського народознавства: олена маркович та марія ганенко
topic	Фольклористичні та мистецтвознавчі дослідження: історія та теорія
topic_facet	Фольклористичні та мистецтвознавчі дослідження: історія та теорія
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208232
work_keys_str_mv	AT ívanníkoval zabutístorínkiukraínsʹkogonarodoznavstvaolenamarkovičtamaríâganenko

Забуті сторінки українського народознавства: Олена Маркович та Марія Ганенко

Institution

Similar Items