Традиція і стан збереження української календарної обрядовості осіннього циклу на Слобідській Україні
У статті висвітлено стан збереження календарних свят осіннього циклу у звичаєво-обрядовій культурі українців на території Слобідської України. Використавши значний пласт польових етнографічних та архівних матеріалів, авторка провела аналіз святкових обрядодій, розважально-ігрових традицій і поминаль...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Матеріали до української етнології |
|---|---|
| Дата: | 2016 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2016
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208245 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Традиція і стан збереження української календарної обрядовості осіннього циклу на Слобідській Україні / Н. Стішова // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2016. — Вип. 15(18). — С. 41-46. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-208245 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Стішова, Н. 2025-10-22T17:27:44Z 2016 Традиція і стан збереження української календарної обрядовості осіннього циклу на Слобідській Україні / Н. Стішова // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2016. — Вип. 15(18). — С. 41-46. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208245 398.332.3(477.52/.62) У статті висвітлено стан збереження календарних свят осіннього циклу у звичаєво-обрядовій культурі українців на території Слобідської України. Використавши значний пласт польових етнографічних та архівних матеріалів, авторка провела аналіз святкових обрядодій, розважально-ігрових традицій і поминальних мотивів та виявила їх спільність і відмінність порівняно з іншими регіонами України. В статье освещено сохранение календарных праздников осеннего цикла в обрядовой культуре украинцев на территории Слободской Украины. Используя значительный пласт полевых этнографических и архивных материалов, автор провела анализ праздничных обрядодействий, развлекательно-игровых традиций и поминальных мотивов и обнаружила их единство и отличие в сравнении с другими регионами Украины. The preservation state of calendar holidays of the autumn cycle in the common and ritual culture of Ukrainians on the territory of Slobidska Ukraine is elucidated in the article. The analysis of holiday rituals, amusing and playing traditions, the motifs of the prayers for the dead has been conducted after a considerable number of field ethnographical and archival sources. Their resemblance to and difference compared with the other regions of Ukraine have been revealed. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Матеріали до української етнології Із царини етнографічних студій Традиція і стан збереження української календарної обрядовості осіннього циклу на Слобідській Україні Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Традиція і стан збереження української календарної обрядовості осіннього циклу на Слобідській Україні |
| spellingShingle |
Традиція і стан збереження української календарної обрядовості осіннього циклу на Слобідській Україні Стішова, Н. Із царини етнографічних студій |
| title_short |
Традиція і стан збереження української календарної обрядовості осіннього циклу на Слобідській Україні |
| title_full |
Традиція і стан збереження української календарної обрядовості осіннього циклу на Слобідській Україні |
| title_fullStr |
Традиція і стан збереження української календарної обрядовості осіннього циклу на Слобідській Україні |
| title_full_unstemmed |
Традиція і стан збереження української календарної обрядовості осіннього циклу на Слобідській Україні |
| title_sort |
традиція і стан збереження української календарної обрядовості осіннього циклу на слобідській україні |
| author |
Стішова, Н. |
| author_facet |
Стішова, Н. |
| topic |
Із царини етнографічних студій |
| topic_facet |
Із царини етнографічних студій |
| publishDate |
2016 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Матеріали до української етнології |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| format |
Article |
| description |
У статті висвітлено стан збереження календарних свят осіннього циклу у звичаєво-обрядовій культурі українців на території Слобідської України. Використавши значний пласт польових етнографічних та архівних матеріалів, авторка провела аналіз святкових обрядодій, розважально-ігрових традицій і поминальних мотивів та виявила їх спільність і відмінність порівняно з іншими регіонами України.
В статье освещено сохранение календарных праздников осеннего цикла в обрядовой культуре украинцев на территории Слободской Украины. Используя значительный пласт полевых этнографических и архивных материалов, автор провела анализ праздничных обрядодействий, развлекательно-игровых традиций и поминальных мотивов и обнаружила их единство и отличие в сравнении с другими регионами Украины.
The preservation state of calendar holidays of the autumn cycle in the common and ritual culture of Ukrainians on the territory of Slobidska Ukraine is elucidated in the article. The analysis of holiday rituals, amusing and playing traditions, the motifs of the prayers for the dead has been conducted after a considerable number of field ethnographical and archival sources. Their resemblance to and difference compared with the other regions of Ukraine have been revealed.
|
| issn |
2313-8505 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208245 |
| citation_txt |
Традиція і стан збереження української календарної обрядовості осіннього циклу на Слобідській Україні / Н. Стішова // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2016. — Вип. 15(18). — С. 41-46. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT stíšovan tradicíâístanzberežennâukraínsʹkoíkalendarnoíobrâdovostíosínnʹogociklunaslobídsʹkíiukraíní |
| first_indexed |
2025-11-26T07:14:25Z |
| last_indexed |
2025-11-26T07:14:25Z |
| _version_ |
1850616756719058944 |
| fulltext |
41
УДК 398.332.3(477.52/.62) Наталя Стішова
(Київ)
(Київ)
ТРАДИЦІЯ І СТАН ЗБЕРЕжЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ
КАЛЕНДАРНОЇ ОБРЯДОВОСТІ ОСІННЬОГО ЦИКЛУ
НА СЛОБІДСЬКІй УКРАЇНІ
У статті висвітлено стан збереження календарних свят осіннього циклу у звичаєво-обря-
довій культурі українців на території Слобідської України. Використавши значний пласт по-
льових етно графічних та архівних матеріалів, авторка провела аналіз святкових обрядодій,
розважально- ігрових традицій і поминальних мотивів та виявила їх спільність і відмінність
порівняно з іншими регіонами України.
Ключові слова: календарна обрядовість, свята осіннього циклу, етнокультура, Слобідська
Україна, звичай, обряд, традиція.
В статье освещено сохранение календарных праздников осеннего цикла в обрядовой куль-
туре украинцев на территории Слободской Украины. Используя значительный пласт полевых
этнографических и архивных материалов, автор провела анализ праздничных обрядодействий,
развлекательно-игровых традиций и поминальных мотивов и обнаружила их единство и отличие
в сравнении с другими регионами Украины.
Ключевые слова: календарная обрядность, праздники осеннего цикла, этнокультура, Слобод-
ская Украина, обычай, обряд, традиция.
The preservation state of calendar holidays of Autumn cycle in the common and ritual culture of
Ukrainians on the territory of Slobidska Ukraine is elucidated in the article. The analysis of holiday
rituals, amusing and playing traditions, the motifs of the prayers for the dead has been conducted
after a considerable number of field ethnographical and archival sources. Their resemblance and dif-
ference comparatively with the other regions of Ukraine have been revealed.
Keywords: calendar ritualism, the holidays of Autumn cycle, ethnic culture, Slobidska Ukraine,
custom, rite, tradition.
Своєрідність історико-етнографічно-
го регіону Слобожанщини зумов-
лена тим, що він має багатонаціональний
склад населення зі збереженням у меж-
ах одного етносу притаманних лише йому
рис з теренів його походження, а також
сучасна територіальна розірваність цих
земель між двома державами.
Заселення Слобожанщини розпочалося
із середини ХVІІ ст., у період колоніза-
ційного руху українського народу на схід,
переважно вихідцями з Правобережної
України, а також із Лівоборежжя (Геть-
манщини) [5; 10], які отримували від уря-
ду певні пільги – слободи або поселення
на «слободах». У кінці ХVІІ ст. на Сло-
бідській Україні виникло й кілька росій-
ських сіл (околиця Харкова та Чугуєва),
які складали незначну частину з усього
населення цього регіону. Досліджувана
територія поповнювалася завдяки кіль-
ком міграційним хвилям й остаточно
сформувалася в кінці ХVІІІ – на початку
ХІХ ст. [14, с. 64–68]. Переважаючим і
найчисленнішим етносом від часів фор-
мування Слобожанщини був український.
Відтак її населення формувалося з різних
етнографічних груп українського народу,
що в подальшому помітно вплинуло на
розвиток як матеріальної, так і духовної
культури жителів краю.
Аналізований регіон постійно був у
полі зору дослідників і привертав ува-
гу етнологів, фольклористів, лінгвістів,
антропологів, археологів та ін. До кінця
ХVІІІ ст. тривав первинний процес на-
копичення етнографічних відомостей,
що становив інтерес для вивчення укра-
їнської минувшини, а також світогляду
давніх слов’ян. Було здійснено спробу
узагальнити зібраний фактичний матері-
ал у розвідці Загоровського «Топографи-
ческое описание» (1788) та книжці капіта-
на Мочульського «Военно-статистическое
обезрение» (1850) [20; 10]. Період кінця
ХVІІІ ст. – початку ХХ ст. характеризу-
вався великим пожвавленням національ-
но-культурного руху в Україні. У першій
половині ХІХ ст. Слобожанщина стала
центром розвитку загальноукраїнської
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
42
освіти, науки та культури, що було зу-
мовлено активізацією збирацької роботи,
систематизацією польових матеріалів та
їх опублікування. Саме цей період часто
називали першою хвилею науково-про-
світницького руху в Україні, а етногра-
фію – важливою частиною українознавчо-
го циклу дисциплін, яка стає невід’ємним
складником культурного відродження
української нації.
Упродовж ХІХ – початку ХХ ст. Слобо-
жанщину досліджували такі видатні вчені
етнологи та фольклористи, як Д. Багалій
«Історія Слобідської України» [5], В. Іва-
нов «Жизнь и творчество крестьян Харь-
ковской губернии. Старобельский уезд»,
«Современная деревня в Харьковской
губернии» [9], П. Іванов «Жизнь и пове-
рья крестьян Купянского уезда Харьков-
ского уезда Харьковской губернии» [11],
И. Манжура «Сказки, пословицы и т. п.,
записанные в Екатеринославской и Харь-
ковской губерниях» [14], В. Милора-
дович «Народные обряды и песни Лу-
бенского уезда Полтавской губернии,
записанные в 1888–1895 гг.» [15] О. По-
тебня, І. Срезневський «Запорожская ста-
рина» [19], М. Сумцов «Слобожане» [20],
О.Терещенко «Быт русского народа» [23],
П. Чубинський «Труды этнографическо-
статистической экспедиции в Западно-рус-
ский край» [24] та ін. П. Чубинський один
із перших розпочав створення узагальню-
ючих народознавчих праць, ініціюючи до-
слідження в межах всіх етнічних земель
української духовної, матеріальної та со-
ціонормативної культури тощо. Учений
був організатором проведення масштабної
експедиції в Південно-Західний край за
сприяння Імператорського російського гео-
графічного товариства (для етнографічно-
го та статистичного опису цього краю). Ви-
вчені та опрацьовані матеріали ввійшли в
семитомне видання «Труды …», третій том
якого – «Календар народних звичаїв та об-
рядів із відповідними піснями» – уміщує
систематизований П. Чубинським розлогий
матеріал з річного народного календаря
українського селянина різних регіонів.
Учений висловлює думку про те, що
давня й добре розвинена календарно-обря-
дова культура народу – це не є винятково
ознакою його релігійності, а скоріше «яко-
юсь художньою обстановкою життя»; і що
деякі її елементи збережуться й при вищо-
му розвитку культури [18, с. 9]. Цінними
є результати досліджень, проведених Пе-
тром та Василем Івановими, котрі фіксува-
ли матеріал, живучи в середовищі кількох
поселень Харківської губернії. Слушним
є зауваження М. Сумцова: «Харківщина
велика, а розвідок про неї мало. Якось по-
щастило двом повітам, Куп’янському та
Старобільському, позаяк тут здавна пра-
цює добродій Петро Іванов і його численні
співробітники з учительства …» [20, с. 8].
У цих збірках етнографічних відомостей
з Південної Слобожанщини (сучасна Хар-
ківщина, Луганщина) цікавими є записи
щодо світоглядних уявлень та поминаль-
ної звичаєвості календарних свят. Відо-
мий етнограф у своїй праці, яку І. Шилов
назвав «енциклопедією Слобожанщини»,
описав все життя слобожанина та його
краю з усілякими подробицями щоденного
побуту впродовж тривікової історії Сло-
бідської України: устрій, заняття, промис-
ли, торгівлю, повсякденне буття людей та
їх святкові дні, народження і смерть, як
одягалися тогочасні люди, де жили, чим
харчувалися тощо.
Наприкінці 20-х років ХХ ст. можли-
вості для національно-культурного розви-
тку значно погіршилися. У радянській на-
уці відбувалися активні «пошуки» форм
і засобів для виконання ідеологічних за-
мовлень, що передбачало оспівування ра-
дянської дійсності та возвеличення «вож-
дя» народу. Протягом кількох десятиріч
радянський уряд цілеспрямовано винищу-
вав інтелектуальний потенціал України.
І лише з відкриттям Інституту народної
творчості та мистецтвознавства АН УРСР
1942 року і з подальшою реорганізацією
в Інститут мистецтвознавства, фольклору
та етнографії, при якому в 1944 році було
сформовано відділ етнографії, відбуваєть-
ся поновлення наукової роботи й накопи-
чення польового етнографічного матеріалу.
Упродовж останніх десятиліть на Сло-
божанщині науковці активно студіювали
матеріальну культуру, народну медицину,
родинну та календарну обрядовість і здій-
снювали фольклорні записи. Такі дослі-
дження й фахове осмислення звичаєво-об-
рядової культури регіону належать відомим
сучасним ученим: Г. Скрипник, Г. Бонда-
ренко, В. Борисенко, Л. Артюх, О. Куроч-
кіну, О. Боряк, С. Швидкому, Н. Гаври-
люк, В. Сушко, Г. Захарченко та ін.
Однак традиційна звичаєво-обрядова
культура українського населення Слобід-
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
43
ської України, зокрема календарна обря-
довість осіннього циклу, вивчена недостат-
ньо. Можливо, осінній період не привертав
до себе належної уваги дослідників через
свою, як здається на перший погляд, од-
номанітність. Про це писав український
етнолог кінця ХІХ – початку ХХ ст.
проф. З. Кузеля: «Звичаї і обряди осін-
нього циклу не виявляють такого багатства
й такої різноманітности, як попередні ци-
кли. Вони найбільше повс. язані з церков-
ними обрядами і пройняті християнським
впливом. Майже виключно групуються
вони коло церковних свят» [13; 35].
Обраний нами для аналізу регіон й на-
далі активно досліджують учені-етнологи
й фольклористи України. Науковці Інсти-
туту мистецтвознавства, фольклористики
та етнології ім. М. Т. Рильського НАН
України за останні роки здійснили фоль-
клорно-етнографічні експедиції, під час
яких з-поміж багатьох аспектів етнокуль-
тури зафіксували досить цікавий матері-
ал з календарної, весільної та родинно-по-
бутової обрядовості.
Вивчаючи Слобожанщину, ми територі-
ально охопили частину Донецької (сс. Те-
тянівка, Богородичне, Олександрівка,
Долина Слов’янського р-ну; сс. Кримки,
Рубці, Дробишево Краснолиманського ра-
йону; с. Миньківка Артемівського р-ну)
та Харківської областей (сс. Довгеньке,
Капітолівка, Студенок, Діброва, Яремів-
ка Ізюмського р-ну). Нашою метою було
дослідити стан побутування календарної
святкової обрядовості, переважно осін-
нього циклу (найменш простудійованого
в етнографічній науці), проаналізувати
ступінь збереженості народної традицій-
ної культури на зазначеній території, а
також віднайти спільне та відмінне з ін-
шими регіонами України.
Календарна обрядовість осіннього ци-
клу, на рівні з річним циклом, – най-
багатша на храмові свята («храм»), які
здебільшого мають характер канонічних
церковних обрядів. До них у народній
уяві приурочувалися ті чи інші звичаї,
обряди, прикмети тощо. Храмове свято –
це визначна подія в селі. Воно прирівню-
ється до найбільших – дванадесятих свят
(Різдва, Благовіщення, Великодня, Трійці
та ін.). На Слобідській Україні до нього
зазвичай готуються заздалегідь і святку-
ють один день, на відміну від інших ре-
гіонів України (від трьох днів до тижня),
як скажімо, на Черкащині (у Звенигород-
ському р-ні) [12, с. 193–194]. У храмовий
день одягаються в чисте та йдуть до церк-
ви, оселя й подвір’я мають бути прибрани-
ми, корм для худоби заготовленим. Після
завершення святкового Богослужіння на
церковному подвір’ї влаштовують спіль-
ний обід (їжу готують і зносять жителі
села), на який запрошують всіх присут-
ніх. Обов’язково готували «канун» (рис та
солодка вода), щоб пом’янути померлих.
Ушанування предків є невід’ємним атри-
бутом храмового свята по всій Україні.
Існувало повір’я, що коли довго не було
дощу, то «на храм і в поле ходили», «зби-
ралися біля церкви з хоругвами, попереду
з іконою. Так посвятили, ідуть з поля і до-
щик іде» (с. Олександрівка, Слов’янського
району) [4]. Цей звичай характерний та-
кож для інших регіонів України.
На Слобожанщині до осіннього ци-
клу календарних свят належать: Мако-
вія (14 серпня) – його вважають межею
між літом та осінню, Спаса (19 серпня),
Успіння (28 серпня), Головосіка (11 ве-
ресня), Семена (14 вересня), Михайло-
ве чудо (19 вересня), Різдво Богородиці
(21 вересня), Здвиження (27 вересня),
Івана Богослова (9 жовтня), Покро-
ва (14 жовтня), Дмитра (8 листопада),
Кузьми-Дем’яна (14 листопада), Михай-
ла (21 листопада), Пилипівка (28 лис-
топада), Введення (4 грудня), Андрія
(13 грудня). Цим святам на Слобожан-
щині, як і повсюди в Україні, притаманні
свої особливості. У зазначеному регіоні
побутують бувальщини, які пов’язані із
застереженнями й заборонами. На Спаса
застерігали, у кого дитина маленькою по-
мерла, то не можна яблука їсти: «Тамочки
Господь роздає всім діткам яблука, а тобі
нема – твоє мама з’їла» [4]. Віддавна по-
всюди в Україні на Головосіка забороня-
лося будь-що різати, стинати, а відповідно
борщ варити, через його червоний колір.
На Михайлове чудо не дозволялись (пе-
реважно до обіду) чоловічі роботи, пере-
довсім пов’язані із землеробством: «Один
чоловік іде, а інший йому: “Кум, куди ти
їдеш? – Та їду нивку орати”. – Та сьогодні
ж Михайлове чудо! – Та й шо, я зораю пів
нивки, та й буде чудо. Та й виїхав у поле,
став знімати борону, та як одяг на шию,
так і ходив до обіду поки люди з церкви
йшли» [2]. На Здвиження – не можна хо-
дити до лісу чи у садок, через скупчення
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
44
жаб, вужів, гадюк. Одна з респонденток
згадує: «На Воздвиження змії злазяться.
Ну, це був случай, то вже і я знаю, то і
мені було. Була я пацанкою і дров тоді
було дуже мало і носили нав’язками. Со-
бираєм палочок. Прибігає кума мамина та
й каже: “Кума йдьомте на жолуді”. Вітер
такий, а мама каже: “Та сьогодні Воздви-
ження, куда ж іти в ліс? Та нічого кума,
люди побігли та й ми побіжимо. Ну і я
з ними, я бистро собіраю жолуді, груші
(дичку)”. Пішли, а воно вітер і люди вже
пройшли, пособіралі. “Ой, кума гляньте,
он жолуді які великі, а шо ж таке шо їх
не собіралі. Коли мама глянула, а там пе-
ньок здоровий і вони там лежать (змії) на
сонечку гріються”. Ой кума, мама каже,
давайте тікати. А кума, – та ми їх счас по-
проганяємо. Та почали палицями кидать.
Одна одній передаємо, а змія то на один
бік, то на другий, та й ховається, так усі
поховалися, а одна лежить, раз перевер-
неться, другий перевернеться, а кума все
кидає, а змія все перевертається. Видно
главарь. Тоді як пригане, і як почала за
нами гнаться. Ми мішки покидали, кри-
чали не своїм голосом, а покойний вже
Іван Іванович, лісник, їхав на коняці, чув
шо кричимо так, то він її і вбив. А так би
кому на шию почепилася. Це лічно мені
було таке [2]. Таких переказів зафіксова-
но по всій Україні дуже багато.
Яскраво виражені також передбачення
щодо погоди (на Покрову, як повіє вітер
південний – тепла зима буде, як північ-
ний – холодна) та майбутнього врожаю на
Андрія (до схід сонця вибігали на двір
та вирізували гілочку з вишні й ставили
у воду протягом десяти днів і чия перша
розквітне – та й заміж перша вийде [1],
або ж до гілочок прив’язували папірці із
надписом тієї городини, яку планували
садити, та, що перша зацвіте – сповіщала
про багатий урожай відповідної культу-
ри). Останнє свято (Андрія) в досліджу-
ваному регіоні не має такої колоритності
в обрядовості («Кусання калети», діво-
чі ворожіння про долю), на відміну від
інших регіонів України (Рівненського,
Житомирського, Київського Полісся;
Полтавщини та ін.). Ідентичні ворожіння
відбувалися на Слобожанщині перед Ста-
рим Новим роком: кидали чоботи через
хату – куди носком впаде – з того боку
судженого чекати; слухали, звідкіля со-
бака загавкає – туди дівчина піде заміж;
запускали півня в хату – до чого першого
підійте та почне дзьобати – таке заняття
матиме майбутній господар; ворожили пе-
ред дзеркалом про судженого тощо.
Помітне місце в календарних святах
осіннього циклу належить молодіжним
розвагам, гулянням (вулиці, досвітки,
вечорниці), що супроводжувалися пісня-
ми, музиками, танцями. На Харківщині
дівчата варили кашу в шкарлупі яйця і,
вибравши для «вулиці» місце, закопува-
ли, а потім ставили «витушку» і крути-
ли, щоб «вулиця» крутилася [7, с. 186],
щоб гамірно та весело було. До молодіж-
них гуртів допускалася молодь переважно
одного віку (молодші збиралися з молод-
шими, а старші – зі старшими). Тих ді-
вчат, котрі пересиділи свій вік, назива-
ли «старими дівами». Їх неохоче молодь
приймала до себе, вони були переважно
із вдовами та одинокими. На засиджену
дівчину казали: «Це вже ріпа на висад-
кі» [3]. На вечорниці дівчата збиралися в
самотньої жінки або ж у старших людей,
котрі не мали дітей, де пряли, ткали, ви-
шивали рушники, мички микали й зазви-
чай розважалися. Засиджувалися вони
там до ночі, а то й до ранку (досвітки).
До дівочого гурту долучалися хлопці з
музикою, грали на скрипці, гармошці, ба-
лалайці. Збиралися на такі посиденьки не
щодня, а лише перед неділею, або ж перед
святами. На останні дівчата в складчину
варили вечерю, зносили хто що мав. За
те, що жінка надавала їм приміщення для
вечорниць, дівчата по черзі розраховува-
лися з нею хлібиною. Така форма моло-
діжних розваг давала можливість оціни-
ти людину у всіх її проявах. Вечорниці
мали значний вплив на моральне вихован-
ня молоді. Це була своєрідна школа під-
готовки дівчат та хлопців до серйозних
стосунків, а відтак і до сімейного життя.
Шлюбні традиції пов’язували з певними
календарними святами (Успіння, Різдва
Богородиці, Покрова, Дмитра), до яких
у римованій формі створювали відповід-
ні примовки: «Прийшла Перша Пречис-
та – носить женихів нечиста», «Прийде
Покрова – зареве дівка, як корова», «До
Дмитра дівка хитра, а після Дмитра хоч
за старця, аби ряду не остаться». Тради-
ційно після Другої Пречистої до Покрови
засилали сватів, а після Покрови до Пи-
липівчаних запуст (на Слобідській Укра-
їні – «Заговини») – справляли весілля.
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
45
Слід також наголосити на осінніх по-
минальних суботах, що відзначаються
на Слобожанщині (на Дмитра – найша-
нованіша поминальна батьківська субо-
та, Кузьми-Дем’яна та Михайла). Звичаї
Дмитрівської суботи найповніше збере-
жені на Харківщині. Зауважимо, що на
Слобідській Україні найбільші вшану-
вання померлих відбуваються на Прово-
ди (тиждень після Великодня) та перед
Трійцею.
Основною знаковою дією вшанування
померлих є ритуальне споживання їжі.
Головною стравою поминального обіду
є «канун» («коливо», рідше – «кутя»),
який виконує роль маркера цієї обрядо-
вості. Його вживали зі спільної миски,
тричі зачерпнувши ложкою. Кануном
називалася страва, приготовлена з про-
митого та відвареного рису, приправлена
підсолодженою водою й прикрашена ви-
шнями (пізніше – цукерками). У кінці
ХІХ – на початку ХХ ст. головним ін-
гредієнтом «кануна» був мед, який до-
давали до пшеничної чи ячмінної каші.
У довоєнні роки на Слобожанщині «ка-
нун» варили з тих самих круп, а засоло-
джували переважно відваром із цукрових
буряків, а медом – рідше [3]. Значення
меду як засобу зв’язку між світами нео-
дноразово розглядали сучасні вчені [6,
с. 180]. На початку ХХ ст. на Дмитрів-
ську поминальну суботу мед носили й на
кладовище. Упродовж ХХ ст. мед частко-
во витіснявся цукровим сиропом (згада-
но вище). Можливо, термін «канун» як
ритуальна поминальна страва поширив-
ся в народі із церковної термінології на-
прикінці ХІХ ст., де кануном називали
стіл для поминальних пожертв. Окрім
ритуальної страви, на поминальний обід
готували борщ (обов’язково мав бути га-
рячим), «молошне» (саморобна лапша,
зварена на молоці), кисіль або «узвар»,
пироги, а також роздаткову випічку (всім
із собою давали парну кількість пирогів
та обрядового печива – коржики з маком
або медом). Традиційною поминальною
стравою на Слобожанщині з ХІХ ст. є
холодець (м’ясний, рідше – з птиці або
риби) [22, с. 126]. Звісно, перелік страв
залежав і від пір року та, звичайно, цер-
ковних заборон (у піст готували лише
пісні страви). Зі свідчень інформаторів
«раніше» вживання «міцних» напоїв на
поминальних обідах було недопустимим,
хоча В. Гнатюк у своїй праці фіксує інші
дані, які свідчать, що на початку ХХ ст.
було широке вживання міцних напоїв [7,
с. 420]. Поминаючи, казали: «Царство
небесне (ім’я)». Саме такі обрядодії селя-
нина-хлібороба здійснювалися, аби задо-
брити, скласти подяку родичам-заступни-
кам, усім пращурам, щоб вони і з «того»
світу опікувалися живими і тим самим
несли на собі навантаження стану пере-
ходу та межового стану природи.
Отже, звичаєво-обрядова культура ка-
лендарних свят осіннього циклу, який
уміщує в собі господарські періоди, поми-
нальні мотиви, а також розважально-ігро-
ві традиції, зафіксовані на Слобідській
Україні, органічно пов’язані із загально-
українською культурною цілісністю. Ана-
лізований матеріал – це краще надбання
національної культури, яку народ плекав
упродовж століть. Утім, досліджуючи ка-
лендарну обрядовість регіону, ми дійшли
висновку, що його архаїчний пласт куль-
тури (ідеться про її давні форми) збере-
жений недостатньо. Спогади респондентів
переважно спиралися на перекази батьків
або ж дідусів та бабусь. Рідко хто особис-
то брав участь в обрядодіях, дотримував-
ся давніх традицій. Однак окремі звичаї
та обряди збереглися й донині. Зібраний
нами багатий та цінний фольклорно-етно-
графічний матеріал у зазначених областях
усе ж таки не дає повної картини щодо
аналізованої тематики на Слобожанщині.
Джерела та література
1. Записала Н. Стішова від Катерини Ісако-
вої, 1931 р. н. у с. Долина Слов’янського р-ну
Донецької обл.
2. Записала Н. Стішова від Лідії Соколо-
вої, 1930 р. н. у с. Долина, Слов’янського р-ну
Донецької обл.
3. Записала Н. Стішова від Людмили Юдіш,
1930 р. н. у с. Тетянівка, Слов’янського р-ну
Донецької обл.
4. Записала Н. Стішова від Фросі
Маслової, 1929 р. н. у с. Олександрівка
Слов’янського р-ну Донецької обл.
5. Багалій Д. Історія Слобідської Украї-
ни. – Харків : Дельта, 1993. – 256 с.
6. Борисенко В. Традиції і життєдіяль-
ність етносу: на матеріалах святково-обря-
дової культури українців. – Київ : Унісерв,
2000. – С. 180.
7. Гнатюк В. Похоронні звичаї й обря-
ди // Етнографічний збірник. – Львів, 1912. –
Т. ХХХІ–ХХХІІ. – С. 131–424.
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
46
8. Гнатюк В. Збірки сільської молодіжі на
Україні // Матеріали до української етноло-
гії. – Львів, 1918. – Т. 18.
9. Иванов В. Жизнь и творчество кре-
стьян Харьковской губернии. Старобельский
уезд. Очерк по этнографии края / под ред.
В. В. Иванова. – Харьков, 1898. – Т. 1. –
1012 с.
10. Иванов В. Современная деревня в Харь-
ковской губернии // Харьковский сборник:
Литературно-научное приложение к «Харь-
ковскому календарю» на 1893 год. Вып. 7. /
издание Харьковского губернского статистиче-
ского комитета [Под ред. члена-секретаря ко-
митета В. В. Иванова]. – Харьков : Типогра-
фия губернского правления, 1893. – С. 1–28.
11. Иванов П. Жизнь и поверья крестьян
Харьковской губернии // Сборник Харьков-
ского историко-филологического общества. –
Харьков, 1907. – С. 74–109.
12. Кримський Аг. Звиногородщина з по-
гляду етнографічного та діялектологічного. –
Київ, 1928. – Ч. 1. – С. 193–194.
13. Кузеля З. Вірування українського на-
роду. – Київ, 1908.
14. Манжура И. Сказки, пословицы и т. п.,
записанные в Екатеринославской и Харьков-
ской губерниях / Сб. Харьковск. истор.-фи-
лол. общ. – Харьков, 1890. – Т. 2.
15. Милорадович В. Народные обряды и
песни Лубенского уезда Полтавской губернии,
записанные в 1888–1895 гг. // Сб. ХИФО.
Харьков, 1897. – Т. 10.
16. Милорадович В. Житье-бытье Лубен-
ского крестьянина. – Київ, 1904.
17. Скляр В. Етнічний склад населення
України 1959–1989 рр.: етномовні наслідки
російщення. – Київ : Вид. центр «Просвіта»,
2008. – 392 с.
18. Скрипник Г. Народна спадщина П. Чу-
бинського з погляду сучасної етнології //
Народна творчість та етнографія. – № 2. –
2009. – С. 4–23.
19. Срезневский И. Запорожская стари-
на. – Ч. 1, 2, 3. – Харьков, 1833.
20. Сумцов М. Слобожане. Історико-етно-
графічна розвідка. – Харьков, 1918.
21. Сумцов М. Досветки и поседелки. –
Київ, 1896.
22. Сушко В. Поховальна обрядовість
українців Слобожанщини ХІХ – ХХІ ст.
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук за спеціальністю
07.00.05 – Етнологія. – Київ, 2006. – 256 с.
23. Терещенко О. Быт русского народа :
в VІІ т. – Санкт-Петербург : Типография
военно-учебного заведения, 1848. – Ч. VІ–
VІІ. – 221 с.
24. Чубинский П. Труды этнографическо-
статистической экспедиции в Западно-Рус-
ский край. Материалы и исследования. –
Санкт-Петербург, 1872. – Т. III. – 486 с.
SUmmary
Wakes, characterized mainly as canonical church rituals are presented in the given article. They
have closely interweaved with the practices of collective prayers for the dead ancestors and form
the basis of the whole ritual complex of the Autumn cycle. Certain customs, rites, signs and also
the weather forecast, etc. have been connected with them in the people’s fancy. The existence of
calendar feasts: Makoviya (is thought to be a boundary one between Summer and Autumn), Trans-
figuration, Assumption, Beheading, Semena, Michael’s Miracle, The Nativity of the Blessed Virgin
Mary, Exaltation of the Cross, the day of Ivan Theologian (Saint John the Apostle), festival of the
Protection of the Virgin, Dmytra, Kuzmy-Demiana, Mykhaila, the Philippian Fast, the Entry of
the Most Holy Virgin into the Temple and Andriya is investigated. There are some peculiarities of
these holidays both in Slobozhanshchyna and all over Ukraine: true tales connected with cautions
and prohibitions, meteorological observations, rituals (Kaleta (a ritual bread of round shape with
a hole in the middle, soiled with honey) biting off, maidenish fortune telling on fate, etc.). Youth
merriments, merrymaking (vulytsi (by the streets), dosvitky (till the dawn), vechornytsi (evening
appointments)), accompanied with songs, musicians, dances are characterized. Evening appoint-
ments (vechornytsi) have influenced greatly on the youth moral upbringing. It has been a peculiar
training school for girls and boys to earnest relations and then to family life.
Saturdays of Souls in Slobozhanshchyna, taking place both earlier and nowadays for three
times in the indicated season (on the days of Dmytro, Kuzma-Demian, Mykhailo) are also inves-
tigated. The customs of Dmytro Saturday are perfectly preserved in Kharkivshchyna.
The analysis of holiday rituals, amusing and playing traditions, the motifs of the prayers for the
dead has been conducted after a considerable number of field ethnographical and archival sources.
Their resemblance and difference comparatively with the other regions of Ukraine have been revealed.
Keywords: calendar ritualism, the holidays of Autumn cycle, ethnic culture, Slobidska Ukraine,
custom, rite, tradition.
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
|