Теократизм як світогляд, ідеологія та форма організації суспільно-політичного буття
У статті розглянуто феномен формування світогляду теократії-деспотії та теократії-Софії. Показано маніпулятивні та владно-домінантні тенденції теократії. Розкрито механізми формування суспільного світогляду на основі теократичних пріоритетів. The phenomenon of forming world outlook theocracy-despot...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Схід |
|---|---|
| Datum: | 2009 |
| Hauptverfasser: | , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2009
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20834 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Теократизм як світогляд, ідеологія та форма організації суспільно-політичного буття / Г, Дичковська // Схід. — 2009. — № 5 (96). — С. 107-111. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859632567384276992 |
|---|---|
| author | Дичковська, Г. Ткач, І. |
| author_facet | Дичковська, Г. Ткач, І. |
| citation_txt | Теократизм як світогляд, ідеологія та форма організації суспільно-політичного буття / Г, Дичковська // Схід. — 2009. — № 5 (96). — С. 107-111. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Схід |
| description | У статті розглянуто феномен формування світогляду теократії-деспотії та теократії-Софії.
Показано маніпулятивні та владно-домінантні тенденції теократії. Розкрито механізми формування суспільного світогляду на основі теократичних пріоритетів.
The phenomenon of forming world outlook theocracy-despotism and theocracy-wisdom is considered. The
manipulated and power-dominant theocracy tendencies are shown. The forming mechanisms of social world outlook
basing on the theocracy priorities are exposed.
|
| first_indexed | 2025-12-07T13:12:17Z |
| format | Article |
| fulltext |
№ 5 (96) липень-серпень 2009 р.
ЕКОНОМІКА 107ФІЛОСОФIЯ
УДК 316.75: 124.4
ÒÅÎÊÐÀÒÈÇÌ ßÊ Ñ²ÒÎÃËßÄ, ²ÄÅÎËÎÃ²ß ÒÀ
ÔÎÐÌÀ ÎÐÃÀͲÇÀÖ²¯ ÑÓÑϲËÜÍÎ-
ÏÎ˲ÒÈ×ÍÎÃÎ ÁÓÒÒß
ГАЛИНА ДИЧКОВСЬКА,
кандидат філософських наук, доцент
Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, м. Івано-Франківськ
ІГОР ТКАЧ,
магістр філософії (релігієзнавство), викладач Івано-Франківської Теологічної академії УГКЦ
Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника
У статті розглянуто феномен формування світогляду теократії-деспотії та теократії-Софії.
Показано маніпулятивні та владно-домінантні тенденції теократії. Розкрито механізми фор-
мування суспільного світогляду на основі теократичних пріоритетів.
Ключові слова: теократія, деспотія, теократія-Софія, влада, домінування, мудрість, Бог,
світогляд, суспільство.
Постановка проблеми й аналіз останніх пуб-
лікацій. Теократія - суттєва складова суспільно-по-
літичної реальності. Вона визначає не лише суто по-
літичні проблеми, а є найважливішим елементом
індивідуального та суспільного світогляду, має виз-
начальний вплив на формування взаємовідносин у
суспільстві, суттєво позначається при творенні ек-
зистенційних запитів людини.
Зі зниженням ролі релігії й церкви в суспільному
житті інтерес до теократії також, відповідно, змен-
шився. Сьогодні ми переживаємо ренесанс релігій-
ної свідомості, і дослідження проблем теократизму
знову актуалізується.
Огляд Інтернет-ресурсу вказує на те, що аналіз
теократії має кілька ключових тенденцій. У
польській і німецькій традиції вона в більшості роз-
глядається доволі спрощено - як виконання
світською владою релігійних приписів [16; 17]. Вод-
ночас англійський і російський інтелектуальний
простір показує намагання диференціювати влас-
не теократію і клірикократію або еклезіократію [1;
9; 10; 14; 15; 18]. Тобто влада Бога розуміється
більш містично й глибинно, ніж звичайне релігійне
чи громадське правління. Можна сказати, що вка-
заною темою цікавилися релігійні діячі та філосо-
фи [1, 8], а також вона опосередковано й частково
розглядається в політологічній та психоаналітичній
площині [7, 12]. Прикро, але серед українських
авторів ми не знайшли значного зацікавлення про-
блемами теократії. Хоча можна сказати, що в нашій
філософській традиції ця тема історично присутня.
Мається на увазі спадщина Григорія Сковороди,
який, хоч і не вживав терміна "теократія", але в
поняттях двох натур приходить до розуміння склад-
ності та неоднозначності релігійно-біблійного впли-
ву на суспільство [8].
Важливість дослідження теократії - у її архетипіч-
но-світоглядних виявах. Будь-яке суспільство пе-
реживає як безпосередні впливи церковно-релігій-
них інститутів, так і підсвідомі тенденції, занурені в
соціально-історичні пережиття.
У нашій роботі ставимо за мету дослідити теок-
ратизм не тільки і не стільки як політичне явище,
скільки як феномен світогляду, як систему ціннісних
установок і вияв архетипічних прагнень, що детер-
мінують людську й суспільну поведінку.
Виклад основного матеріалу. Тео-кратія (Qeo-
krateia) у буквальному перекладі означає "влада
Бога". Уважається, що вперше цей термін ужив
Йосип Флавій у роботі "Проти Апіона" (94 р. н. е.) [7,
10]. Водночас не можна сказати, що теократія по-
чала формуватися тільки від часу нашої ери. Швид-
ше навпаки, давні політичні системи майже завжди
були теократичними, хоча через слабку самореф-
лексію ще не позиціонували себе такими.
Водночас є суттєві труднощі в розкритті поняття
"теократія". З одного боку, воно мало б означати без-
посередню владу Бога, з іншого - часто розумієть-
ся як влада релігійних діячів [7, 9, 10]. Фактично
можна спостерігати кілька варіантів підміни понять,
де Тео-кратія заміняється на клірико-кратію, на вла-
ду громади, на монархію, на сакралізовану ієрар-
хію тощо. Щоб з'ясувати сутність проблеми необхід-
но звернутися до поняття Бог (Тео).
Первинно мається на увазі, що теократія - без-
посередня влада Бога, але розуміння самого по-
няття Бога має надзвичайно широкий спектр. У силу
того, що в цьому випадку задіяні насамперед "владні
функції" Бога, то варто звернутися до тих атрибу-
тивних характеристик Бога, що стосуються політич-
ної сфери. Насамперед це всемогутність, все-
владність, всесилля, абсолютна влада-володіння не
тільки підлеглими, а Всесвітом загалом. У такому
розумінні теократія - це ніщо інше, як абсолютна
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
108
№ 5 (96) липень-серпень 2009 р.
ЕКОНОМІКА
деспотія, підкорення ієрарху, виконання волі воло-
даря, наставника, утрата власного "Я", як фізично-
го, так і духовного.
Окрім цієї абсолютної влади, поняття Бог у будь-
яких релігіях і філософських системах має ознаки
всеосяжної мудрості, істини та любові. Це влада
Логосу, Дао, Природи, Духу, Правди, Мудрості,
Софії тощо, це своєрідна теократія-Софія.
У цьому випадку доречно звернутися до атеїстич-
ної спадщини Л. Фейєрбаха, де вказано, що свої
кращі якості людина абстрагує, абсолютизує та про-
ектує на поняття Бог. Але взявши методологічний
принцип Л. Фейербаха [11, 161] та доповнивши його
пізнішим психоаналізом, ми повинні пам'ятати, що
людина не лише кращі якості проектує на Абсолют,
а всю себе - у сферу надособистісного. Тобто абстра-
гуванню підлягає як власна здатність любити, так і
бажання абсолютної влади.
Яким чином ми отримуємо два вихідні принципи
теократії , які внутрішньо взаємопротилежні за
змістом, але ТОТОЖНІ за назвою? Яким чином фор-
мується ситуація, де з одного боку теократія - це
надмудрий природній Лад, з іншого - абсолютна
деспотія?
Бог - відповідник найвищого Блага, влада Бога -
це і є влада Блага, таким чином, теократія стає
найбільш бажаною формою правління для всіх. Що
ж є для людини найвищим благом? Недаремно Бог
має атрибут вічності, прагнення вічного щасливого
життя - закономірна потреба й цінність кожної люди-
ни. Бог "забезпечує" ці блага своїм "підданим". Па-
радоксально, але небезпеку для життя людини несе
будь-що зовнішнє, інше, "не-Я", тому усунення не-
безпеки, "Іншого" - першочергове завдання для здо-
буття блага. Таким чином, власні вороги (дійсні чи
вигадані) стають ворогами Бога. Саме тут теократія
починає переростати в деспотію, вона стає інстру-
ментом, який має усунути "Іншого", забезпечити його
недієздатність і, врешті, перетворити "Його" на "Я",
тільки тоді "Я" матиме шанс безпечного блага.
У цьому механізмі приховано суть усіх міжкон-
фесійних протистоянь та війн. Певна конфесія (теок-
ратія) надає своїм підданим благо (щастя в по-
тойбіччі), а вороги цієї конфесії розглядаються як
вороги й супротивники Бога. Агресивність і фана-
тичність таких протистоянь зумовлена тим, що втрата
конфесійності (релігійності, теократії) сприймається
людиною як утрата сутнісного "Я", як утрата можли-
вості осягнення Блага. Тому дуже часто екзис-
тенційні потреби особистості, екстрпольовані на те-
ократію, спонукають людей до таких дій, що мо-
жуть видаватися дивними чи надміру агресивними
сторонньому спостерігачеві. Агресивність ця викли-
кана не релігійністю, а глибинно-сутнісним самоза-
хистом; захищаючи "свого Бога" людина вберігає
насамперед себе, своє безсмертне сутнісне "Я".
Смерть за віру (за Бога), яка часто є суттєвою
мотиваційною матрицею поведінки особистості в
теократичних системах, надає людині можливість
(що досягається через віру) збереження своєї сут-
нісної особистості у вічності. Разом із тим убивство
невірних тут розглядається як служіння Богові, як
моральна досконалість, як складова теократичної
системи. Убивство не обов'язково мусить бути фізич-
ним, достатньо проголосити іновірця менш вартісним,
грішником, нечестивцем чи виголосити анафему. У
цьому випадку важливим є намагання через теокра-
тію нівелювати "Іншого", зробити його тотожним "Я".
Разом із тим Бог як Любов, як основа Всього
сущого є благом для всіх, а не для окремих чи об-
раних. У цьому контексті теократія - це здатність до
взаємодії "Я" та "Іншого" без обопільної ліквідації,
це взаємодія, що посилює, взаємодія, що дає змо-
гу одночасного Блага для всіх і кожного. Така теок-
ратична система на цей момент ще не створена люд-
ством, це радше утопія, ніж реальність, саме тому її
значно важче описати, ніж теократію-деспотію. Вона
відображає сутнісне прагнення людства подолати
зло, сформувати таку взаємодію, яка б могла дати
людям змогу задовольняти не лише профанні потре-
би, але й глибинні смислово-екзистенційні запити.
Указана філософсько-світоглядна відмінність
між теократією-Софією і теократією-деспотією рідко
фіксується дослідниками. Як правило, якщо лю-
дина перебуває в межах теократичної системи,
вона намагається довести, що така система - вер-
шина досягнення в самоорганізації людства. Якщо
поза нею - вона виступає як критик, руйнатор ре-
лігійної деспотії та, на жаль, часто ігнорує софійний
аспект теократії.
Російський учений Е. Н. Салигін також указує на
істотні проблеми при визначенні теократії. Розкрива-
ючи різницю між політичними устроями різних дер-
жав, між політичним лідерством релігійних та
світських правителів, дослідник виявляє, що теок-
ратією називають доволі різні політичні устрої й фор-
ми правління, та приходить до висновку: "якщо в
державі основні сфери життєдіяльності регулюють-
ся нормами релігії, а держава має на меті реаліза-
цію релігійно-правових правил, і на досягнення цієї
мети орієнтована робота владних структур, то, не-
залежно від особливостей взаємовідносин у такій
державі духовної й політичної влади вона буде те-
ократичною" [7]. Інакше кажучи, Е. Салигін чітко
усвідомив неважливість формальної сторони теок-
ратії (папоцезаризм, цезаропапізм, монархія, кліри-
кократія, еклезіократія, виконання світською владою
релігійних приписів тощо), але він не диференціює
суті світоглядних та морально-релігійних настанов
теократії. Софійність та деспотія теократії тут злива-
ються у формальну релігійність, у нормативно-
фіктивні правила й настанови та не розкривають суті
екзистенційних проблем суспільства.
Значно ближче до цієї проблематики підходить
М. Бердяєв: "Старі теократії - західна (папізм), і
східна - (імператорська), зазнали невдачі й розкла-
лися, тому що в них реально не досягалося Цар-
ство Боже на землі, а лише зовні символізувалося,
формально ознаменовувалося. Теократична держа-
ва виродилася в симуляцію священного царства,
усе більше й більше втрачаючи свій священний
зміст…" [1]. Розглянемо детальніше висловлену тут
думку. Західна і Східна частина Римської імперії дек-
ларували теократію, а реально втілювали абсолют-
ну владу ієрарха, тотальне підкорення людини во-
лодарю, здійснювали цілковиту десуб'єктизацію "Я",
перетворюючи людський політичний світ на ідеал
послуху, де гріх ототожнюється із не-послухом за-
кону, суспільству чи володарю. Фактично М. Бер-
дяєв константує симулякричність європейської ци-
вілізації, її подвійно-фіктивну функціональність, яку
значно пізніше від М. Бердяєва француз Ж. Бодрій-
яр назве ємним словом "симулякр" [2].
Симулякр теократії полягає в декларуванні лю-
бові й поваги до людини, але у відсутності вказа-
ного в реальному житті. Цей симулякр радше пе-
ретворює людину на ляльку, мертвий манекен, а
виконання нормативно-правових настанов релігії
ФІЛОСОФIЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 5 (96) липень-серпень 2009 р.
ЕКОНОМІКА 109
формує не шляхетне суспільство взаємоповаги, а
конгломерат рабів, праведних із примусу.
"Первородний гріх" теократії полягає в нерозумінні
того, що "Царство Боже не може бути здійснене
насильно" (Бердяєв). Виконання моральних приписів
через мотивацію СТРАХУ зводить саму моральність
до цілковитої фікції. Урешті, спробуємо з'ясувати суть
такої моральності.
Поглянемо на ситуацію з позиції підсвідомого та
архетипу. Давно відомо (К. Юнг, З. Фрейд), що ар-
хетипічно Бог-Володар-Батько (мати, батьки) творять
взаємозамінний архетипічний ряд, який однознач-
но вказує не тільки на те, що первинна влада фор-
мується з інституту сім'ї, але також на те, що Благо
(ресурсозабезпечення та збереження життя) і Дес-
потія (повне володіння життям аж до умертвлення)
мають одне владне джерело.
Бог-володар-батько не тільки дає тіло, але й за-
безпечує його збереження. Подальша проблемати-
ка виникає з факту наявності тіла. Формування са-
мосвідомості "Я" відбувається шляхом протистав-
лення "Іншому". "Я Є" тільки тому, що чітко бачу, де
"Я НЕ Є". Тобто "Є ВОНО" (інше, зовнішній світ) -
щось "Інше" та протилежне. І хоча задоволення від
того, що "Я Є" не має міри й ця радість переповнює
всю природу "Я", поряд із цим народжується страх
ПЕРЕД НЕБУТТЯМ, перед утратою власного Я, при-
чому ця втрата осяжна, предметно-тілесна та усві-
домлювана.
Екзистенціалісти недаремно вказують на пробле-
му смертності як найсуттєвішу проблему людської
самосвідомості й, відповідно, філософії (А. Камю)
[3]. Усвідомлення власної фізичної смертності ста-
вить людину в ситуацію абсурду недосяжності Бла-
га. Максимальне благо "Я-є" буде зруйноване не-
вблаганною тілесністю, тому буття Я стає найсильн-
ішою турботою самого "Я про себе". Оскільки не-
безпека від заперечення проти нашого "Я" фактич-
но йде по всьому фронту зустрічі "Я" і "НЕ Я", то "Я"
саме по собі намагається той фронт зустрічі якомо-
га віддалити. Спочатку фізично, потім метафізично.
Адже знищити кордон "Я" і "НЕ-Я" означало б утра-
ту "Я", а збереження цього самого кордону знову ж
таки загрожує буттю цього самого "Я". Єдиним ви-
рішенням такого конфлікту є максимальне віддален-
ня від життєво важливих центрів, від ядра самого
"Я" (експансія).
Здавалось би, такий екстенсивний прийом дійсно
віддаляє небезпеку зустрічі з іншим, принаймні за-
лишає простір для маневру, для захисту. Ця зона
відчуження на окраїнах мого я хоч і належить "Я",
все ж призначена як прикордонна смуга, це зона
допустимого впливу "Іншого" на моє "Я", що дасть
можливість при експансії "Іншого" змобілізувати всі
духовні й фізичні сили задля подолання такої екс-
пансії. Чим менші мобілізаційні сили й механізми
"Я", тим більший страх і жах перед можливим агре-
сивним випадом Іншого. І тим більша за обсягом
має бути прикордонна зона, і тим віддаленіший від
ядра "Я" кордон власного "Я" з "НЕ-Я". Це дає мож-
ливість, навіть піддавшись ефекту несподіваності,
усе ж сконцентруватися й виграти час для відповіді
такому агресивному випадові.
Експансивність як властивість самозахисту "Я"
покаже нам специфіку формування теократичної (та
імперсько-екстенсивної) матриці влади. Бог як дже-
рело найвищого блага має надати безпеку й щастя
"Я", тому його влада - це забезпечення існування
("Я Є", "Я-буття", екзистенція) та усунення всіх пе-
решкод і загроз стосовно "Я". Тому суть теократії
для "Я" - це усунення й усіх можливих зовнішніх
загроз. Цілковите усунення загроз можливе при по-
вному підкоренні світу домінуючому "Я". Тут деспо-
тія - це всього лиш різновид втілення інстинкту са-
мозбереження, і саме тому вона є закономірною
формою взаємовідносин між людьми.
Відома традиція Римської імперії ототожнювати
Бога та Імператора вказує на те, що прагнення бо-
жественності насамперед містить аспект самозбе-
реження Я, а Бог розглядається як найвища вла-
да, що володіє життям і смертю особистості. Оче-
видно, саме звідси бере свій початок уявлення про
благочесність як про послух та гріх як непослух.
Тиранія такої "теократії" явна та доволі чітко
піддається аналізу.
Значно складніше виявити неявну тиранію, коли
особа тирана-імператора-ієрарха підміняється нор-
мативними правилами поведінки, суспільними ус-
тановками, формуванням цінностей тощо. Між тим
така форма взаємодії між людьми є типовою, саме
її описує Е. Фромм у "Втечі від свободи". Втеча від
свого сутнісного "Я" - це підкорення Тирану-псевдо-
богу, купівля життя взамін на послух [12].
Щоб убезпечити своє "Я" від агресивних зазіхань,
потрібно планувати та контролювати оточення, най-
ближчі до своїх прикордонних зон території. Фізич-
на територія, простір - один із найсуттєвіших фак-
торів впливу. Фактично тут криється суть понять зони
територіального впливу, зони інтересів тощо, суть
яких у маніпуляції Іншим. Ця маніпуляція може бути
відвертим загарбанням, а може бути й насправді
тонкою маніпулятивною грою, де на знаннях слаб-
костей іншого, за допомогою моделювання обста-
вин формується значна перевага у взаємодії, що
породжує стосунки підлеглості-домінантності на ос-
нові переживань і самооцінок окремих "Я".
Така маніпуляція або відверте заперечення іншо-
го "Я" і є суть теократії-деспотії, імперської моделі
влади, коренем якої первинно є великий страх та
жах, що переростає в істеричний гіпертрофований
захист на основі уявлення про себе як незахищено-
го й неповноцінного - у результаті отримуємо звели-
чення "Я" за рахунок Іншого, його життєвого про-
стору, історичної місії та ресурсу. Вочевидь, такий
егоїстичний, спровокований власним страхом інте-
рес "Я" мусить бути виправданий чимось більш
піднесеним, благородним та шляхетним. І таке вип-
равдання знаходиться. Теократія стає тією благород-
ною ширмою, яка прикриває власний страх усе-
людськими ідеалами, абсолютною істиною, високою
моральністю, декларацією справедливості…
Кожна релігійна структура проголошує, що вона
прямує до Бога, до Абсолюту, і в той чи інший спосіб
це доводить. Розуміння Абсолюту й Бога є найріз-
номанітніші, але всі вони зводяться до одного: мож-
ливості досягнення абсолютного Блага у вічності.
По-суті, це прагнення екзистенційного блаженства,
яке, незважаючи на релігійні погляди людей, прита-
манне всім. І хоч на сьогодні релігія не є такою до-
мінантно-керуючою матрицею, якою була вона ще
на початку минулого століття, її впливи на суспіль-
ство й окрему особистість ще достатньо серйозні
навіть тоді, коли немає явних ознак цього процесу.
Особистісний кінець світу - смерть - є усвідом-
леною реальністю будь-якої людини. Подолання
цього природного екзистенційного страху (за
М. Шелером) відбувається через осягнення Духу в
собі [13]. Це складний і важкий для людини шлях,
ФІЛОСОФIЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
110
№ 5 (96) липень-серпень 2009 р.
ЕКОНОМІКА
бо проходження через екзистенційний страх і жах,
через "долину плачу" (суфізм), через "чорноту сер-
ця" (православ'я, ісихазм) є по-справжньому непро-
стим процесом.
На профанному рівні пройти цей процес узагалі
неможливо. У силу того, що більшість людей саме
на ньому й функціонує (за А. Маслоу, 95 % людей
не зазнавали самоактуалізації й пікових переживань)
[5], церковні інститути виробили простішу схему.
Істинний Бог є добром: якщо робитимеш добро, бу-
деш винагороджений Богом, якщо ні - будеш пока-
раний. За цією схемою проглядає доброчинний па-
терналізм із суттєвими елементами маніпуляції. Про-
блема починається там, де необхідно визначити, що
таке "добре", дуже швидко критерієм добра стає
думка релігійного авторитета. І тоді доброю спра-
вою може бути спалення відьми, накладання ана-
феми, знищення невірних, руйнування чужої релігії,
десакралізація іновірців тощо. І в такому ракурсі стає
видно, що "добре" дуже легко й швидко перетво-
рюється на суттєвий фактор політичного домінуван-
ня певної церковної структури або держави, яка ви-
ступає паралельною ідентичністю.
Для того, щоб узяти на себе можливість визна-
чення критеріїв "добра", а фактично, щоб захопити
функцію спрямування й навіть жорсткої детермінації
людської поведінки, будь-яка церква доводить свою
істинно-Божість (способів доведення дуже багато,
починаючи від спадкоємності традиції духовного ліде-
ра (рукопокладення від апостолів, спадкоємці чи по-
слідовники Магомета тощо) до суто раціонального
доведення істинності власних догм. Це дає змогу як
реалізовувати претензію на всемогутність (Бог все-
могутній), так і на узурпацію Блага (визначення, ЩО
є благом, можливість отримання блага тощо).
Одним із надзвичайно потужних маніпулятивно-
церковних засобів є принцип послуху. Першочерго-
во звичайно послух стосувався послуху Бога. Тобто
людина має слухати Бога в собі й діяти згідно з Його
сутністю. У цьому виявляється як максимальна
суб'єктність людини, так і її відповідальність за влас-
ну дію та здатність до духовної еволюції. Але в ре-
альності цей принцип переродився на послух ієрар-
хові й почав служити десуб'єктизації особи, яка не
може визначати власну дію і якій необхідна безпосе-
редня вказівка до дії. За таку дію особа відповідаль-
ності не несе, бо це не її дія, але за свій послух вона
має бути винагороджена благом від ієрарха.
Така дивна система, коли самодесуб'єктизація
(заперечення буття) є одночасно сакралізацією
(ствердженням буття) породжує тотальну соціальну
шизофренію. За твердженням італійського онтопси-
холога А. Менегетті [6], на цю хворобу хворіють усі,
і тільки дуже незначна частина людей виходить із її
лещат. Абсурдом цієї шизофренії є її налаштованість
на несвідоме суїцидальне знищення особи.
Шизофренізацію свідомості спостерігають й інші
дослідники (С. Кара-Мурза, Е. Фромм) [4, 5].
Е. Фромм уводить у науковий обіг навіть поняття
"псевдомислення", суть якого в тому, що думки зак-
ладаються індивідові зовні. Люди, що здатні проти-
стояти цій масованій атаці й виробити власне дійсне
мислення становлять мізерну меншість (можливо,
це і є ті 5 % самоактуалізованих особистостей за
А. Маслоу). Указані дослідники вважають цей про-
цес сучасним явищем, а Менегетті - архаїчно-істо-
ричним, закладеним ще в священних текстах. Таке
твердження видається більш вагомим. Власне, і
Г. Сковорода називав Біблію Змієм, що спокусив ба-
гатьох (радянська пропаганда на цій основі оголо-
шувала Сковороду атеїстом, що абсурдно для кож-
ного, хто читав його твори). У цій фразі виявляється
алегоричне твердження, тотожне міркуванням Мене-
гетті й Фромма, тобто Г. Сковорода бачив подвійну
структуру Біблії й ту шкоду, що завдає профанне її
прочитання [8].
У цьому контексті відомий Мойсеїв декалог, яким
так чи інакше послуговуються всі морально-релігійні
системи, набуде дещо іншого смислового звучан-
ня (прямим шрифтом дано цитату, косим - смислове
розуміння, яке до сьогодні є домінуючим). Саме тут
закладається суспільна шизофренія, яка руйнує
особистість, бо у своєму намаганні йти до Бога (доб-
ра, Блага, істини, самоактуалізації), людина йде до
страху, самовтечі від відповідальності за свої дії,
до звинувачення інших і намагання переконати Бога
у своїй досконалості:
Я Господь, Бог твій. "Хай не буде тобі інших богів,
передо Мною": Я твій начальник, я тобою керую,
не смій мене ослухатися, роби тільки те, що я
сказав, за те, що визнаєш іншого (можновладця,
іншу істину) будеш нещадно покараний, (повна де-
суб'єктизація, повне підпорядкування ієрарху під
страхом покарання).
Як не прикро це визнавати, але образ бога як
караючого батога є переважаючим, коли не тоталь-
ним. Це викликає ланцюгову реакцію звинувачен-
ня, якою колись явно, а зараз більш маніпулятивно
користуються церкви. "Дій із благословення Бога"
(софійний аспект буття) перетрансформовується в
"Не смій діяти без дозволу (благословення) церкви
(ієрарха)" (рабство, деспотія, десуб'єктизація). Спра-
ва в тому, що ці два твердження прямо ПРОТИ-
ЛЕЖНІ за змістом . Якщо перше активізує
суб'єктність і звернення людини до кращої частини
своєї душі й спонукає її діяти в упевненості-любові
та без страху, то друге діє в напрямку десуб'єкти-
зації й перетворює людину в інфантилізовано-без-
дієву істоту, не здатну до відповідальної дії.
Якщо зняти із заповідей, які є частиною теокра-
тичної матриці влади, шизофренію страху й самоза-
перечення, то вони, не змінюючись по суті, суттєво
змінять самовідчуття і світогляд людини й будуть
мати інший вигляд. Особливо це стосується першої
заповіді. Якщо мову веде Бог, то текст: "Нехай не
буде тобі інших богів, крім Мене", - можна прочита-
ти як: "Нехай не буде тобі інших Богів, крім
БОГА".
Це дуже суттєва зміна, бо вона означає, що
людина за Бога має мати повагу-любов-правду в їх
божистій іпостасності, що розвиває в людях той
невловимий Дух, якого так часто їм бракує. Теза "Бог
є Любов" є в усіх релігійних системах. Перверзійні
смисли любові як сопливо-жалісливої, плаксивої й
стражденної сутності, на жаль, також тотально за-
повнюють нашу свідомість. Звідси часто йде відмо-
ва від любові як від слабкості (особливо в мас-
кулінній свідомості). Любов-як-сила і здатність тво-
рити істину і в істині, відкривати правду, можливість
здійснювати свою божистість, істинно-
людськість, не завжди знаходить адекватне розу-
міння. Христос показує нам, що навіть під загрозою
смерті нема потреби зраджувати своїй божистості,
що, власне, і є сутністю любові. Можна сказати, що
любов - це власна внутрішня впевненість (сила і
здатність) у можливість реального результатив-
ного божистого діяння й творення, що, власне, і
становить сутність теократії-Софії.
ФІЛОСОФIЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 5 (96) липень-серпень 2009 р.
ЕКОНОМІКА 111
Під цим кутом зору декалог звучатиме дещо
інакше:
Осердям твоїм є той, хто Є, Творець життя. Не-
хай не буде тобі інших Богів крім БОГА.
Ти є. Коли ти є - ти в БОГОВІ. Живи в істині
серця свого. Твори своє життя і знай, що ти
його твориш.
Кожна релігійно-теократична система тією чи
іншою мірою містить указані маніпулятивно-політичні
компоненти. Разом із тим, слід сказати, що кожна з
них містить й елемент справжнього пошуку Бога,
істинного Духа в людині й без цього компонента наше
життя перетвориться на жах взаємоненависті та руй-
нування.
Висновки
Підсумовуючи, можемо сказати, що теократич-
ний світогляд містить у себе дві взаємопротилежні
тенденції, у термінах фрейдизму - танатичні та
лібідозні. Пошук можливості абсолютного домінуван-
ня й пошук Софійного смислу, тобто справжній те-
ократизм, - це пробудження Бога в підданих, це
збільшення їхньої здатності до суб'єктності, відпо-
відальності й творення Блага, це вибудовування
ієрархії саме за принципом можливості творення й
пробудження в інших "божистого". Псевдотеокра-
тизм - це підпорядкування суспільства на основі
псевдоволодіння істиною благодаті, на основі дог-
матичного твердження про власну причетність (і
навіть тотожність) до Бога. Це величезної сили ма-
ніпулятивна деспотія, яка дуже важко ідентифікуєть-
ся через її самоототожнення з позитивними, бо-
жественними, релігійними істинами.
Важливо, щоб суспільство усвідомлювало вка-
зані феномени світогляду, розпізнавало навіть в
однаковій термінологічній сітці різницю ціннісних
установок, що намагаються впливати на суть людсь-
кої й суспільної поведінки. Ця "подвійність" теократії
є основною проблемою й основною особливістю те-
ократичного світогляду, без розуміння якого сус-
пільству складно буде долати релігійно-теократичні
виклики.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Бердяев Н. А. Демократия, социализм и теократия /
Н. А. Бердяев [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:/
/www.philosophy.ru/library/berd/dem.html.
2. Бодрійяр Жан. Символічний обмін і смерть / Жан
Бодрійяр ; [пер. з французької Леоніда Кононовича]. - Львів :
Кальварія, 2004. - 376 с.
3. Камю А. Миф о Сизифе. Эссе об Абсурде / А. Камю ;
[пер. Руткевича А. М.] // Сумерки богов / [сост. и общ. ред.
А. А. Яковлєва]. - М. : Политиздат, 1990. - С. 222-319.
4. Кара-Мурза С. Г. Манипуляция сознанием / С. Г. Кара-
Мурза. - К. : Ореяна, 2006. - 528 с.
5. Маслоу А. Самоактуализация / А. Маслоу [Електронний
ресурс]. - Режим доступу : http://gremlinmage.narod.ru/library/
maslow1.html.
6. Менегетти А. Система и личность / А. Менегетти ; [пер.
с итальянского]. - ННБФ "Онтопсихология", 2003. - 328 с.
7. Салыгин Е. Н. Теократическое государство / Е. Н. Салы-
гин [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://
www.gumer.info/bibliotek_Buks/Pravo/Sal/01.php.
8. Сковорода Г. Книжечка, що називається SILENUS
ALCIBIADIS, тобто Ікона Алківіадська // Сковорода Григорій.
Твори : У 2 т. - К. : АТ "Обереги", 1994. - (Гарвард. Б-ка давнь-
ого українського письменства). - Т.2 : трактати. Діалоги.
Притчі. Переклади. Листи. - С. 7-33 ; 480 с.
9. Теократическая идея [Електронний ресурс]. - Режим
доступу : http://www.kmtn.ru/~inoe/teocracy.htm.
10. Теократія. Вікіпедія. [Електронний ресурс]. - Режим до-
ступу : http://ru.wikipedia.org/wiki/Теократия
11. Фейербах Л. История философии / Л. Фейербах ; [под
общ. ред. и со вступит. статей М. М. Григорьяна]. - М. : "Мысль",
1974. - Т. 1. - 544 с.
12. Фромм Э. Иметь или быть. Величие и ограниченность
теории Фрейда / Э. Фромм ; [перевод с английского Войскун-
ской Н., Каменкович И., Комаровой Е., Рудневой Е., Сидоро-
вой В., Фединой Е., Хорькова М.] - М. : 000 "Фирма "Издатель-
ство ACT", 2000. - 448 с. - (Классики зарубежной психологии)
[Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://
www.philosophy.ru/library/fromm/haveorbe.html
13. Шелєр М. Положення людини в космосі / Читанка з
історії філософії : У 6 кн. / [за ред. Г. І.Волинки]. - К. : Фірма
"Довіра", 1993. - Кн. 6. : Зарубіжна філософія ХХ ст. / [за ред.
Г. І. Волинки]. - С. 146-151.
14. Экклезия, экклесия [Електронний ресурс]. - Режим до-
ступу : http://www.antmir.ru/html/6/6kklesi8-6kklezi8.html.
15. Ecclesiocracy is not Theocracy [Електронний ресурс]. -
Режим доступу : http://getrad2.blogspot.com/2005/04/
ecclesiocracy-is-not-theocracy - Blessed Economist Thursday,
April 05, 2007 Ecclesiocracy is not Theocracy.
16. Theokratie [Електронний ресурс]. - Режим доступу :
http://de.wikipedia.org/wiki/Theokratie.
17. Teokracja [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:/
/pl.wikipedia.org/wiki/Teokracja.
18. Theocracy [Електронний ресурс]. - Режим доступу :
http://en.wikipedia.org/wiki/Theocracy.
H. Dychkovska, I. Tkach
THEOCRACY AS A WORLD OUTLOOK, IDEOLOGY AND THE ORGANIZATION FORM
OF SOCIAL-POLITICAL BEING
The phenomenon of forming world outlook theocracy-despotism and theocracy-wisdom is considered. The
manipulated and power-dominant theocracy tendencies are shown. The forming mechanisms of social world outlook
basing on the theocracy priorities are exposed.
Key words: theocracy, despotism, power, dominant, wisdom, God, world outlook, society.
© Г. Дичковська, І. Ткач
Надійшла до редакції 21.07.2009
ФІЛОСОФIЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-20834 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1728-9343 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:12:17Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Дичковська, Г. Ткач, І. 2011-06-08T18:26:47Z 2011-06-08T18:26:47Z 2009 Теократизм як світогляд, ідеологія та форма організації суспільно-політичного буття / Г, Дичковська // Схід. — 2009. — № 5 (96). — С. 107-111. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 1728-9343 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20834 316.75: 124.4 У статті розглянуто феномен формування світогляду теократії-деспотії та теократії-Софії. Показано маніпулятивні та владно-домінантні тенденції теократії. Розкрито механізми формування суспільного світогляду на основі теократичних пріоритетів. The phenomenon of forming world outlook theocracy-despotism and theocracy-wisdom is considered. The manipulated and power-dominant theocracy tendencies are shown. The forming mechanisms of social world outlook basing on the theocracy priorities are exposed. uk Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України Схід Філософія Теократизм як світогляд, ідеологія та форма організації суспільно-політичного буття Theocracy as a world outlook, ideology and the organization form of social-political being Article published earlier |
| spellingShingle | Теократизм як світогляд, ідеологія та форма організації суспільно-політичного буття Дичковська, Г. Ткач, І. Філософія |
| title | Теократизм як світогляд, ідеологія та форма організації суспільно-політичного буття |
| title_alt | Theocracy as a world outlook, ideology and the organization form of social-political being |
| title_full | Теократизм як світогляд, ідеологія та форма організації суспільно-політичного буття |
| title_fullStr | Теократизм як світогляд, ідеологія та форма організації суспільно-політичного буття |
| title_full_unstemmed | Теократизм як світогляд, ідеологія та форма організації суспільно-політичного буття |
| title_short | Теократизм як світогляд, ідеологія та форма організації суспільно-політичного буття |
| title_sort | теократизм як світогляд, ідеологія та форма організації суспільно-політичного буття |
| topic | Філософія |
| topic_facet | Філософія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20834 |
| work_keys_str_mv | AT dičkovsʹkag teokratizmâksvítoglâdídeologíâtaformaorganízacíísuspílʹnopolítičnogobuttâ AT tkačí teokratizmâksvítoglâdídeologíâtaformaorganízacíísuspílʹnopolítičnogobuttâ AT dičkovsʹkag theocracyasaworldoutlookideologyandtheorganizationformofsocialpoliticalbeing AT tkačí theocracyasaworldoutlookideologyandtheorganizationformofsocialpoliticalbeing |