Використання чорниць у щоденному й обрядовому харчуванні населення Правобережного Полісся: кашоподібні страви, узвари, киселі, настоянки
У статті йдеться про ягоди чорниці в системі традиційного щоденного, святкового й обрядового харчування мешканців Правобережного Полісся та зміни, що відбулися в останні десятиліття. З’ясовано місце свіжих (сирих) чорниць у раціоні в період ягідного сезону; показано способи їх заготівлі на запас; ви...
Saved in:
| Published in: | Матеріали до української етнології |
|---|---|
| Date: | 2019 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2019
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208635 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Використання чорниць у щоденному й обрядовому харчуванні населення Правобережного Полісся: кашоподібні страви, узвари, киселі, настоянки / А. Дмитренко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2019. — Вип. 18(21). — С. 63-79. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860165723531247616 |
|---|---|
| author | Дмитренко, А. |
| author_facet | Дмитренко, А. |
| citation_txt | Використання чорниць у щоденному й обрядовому харчуванні населення Правобережного Полісся: кашоподібні страви, узвари, киселі, настоянки / А. Дмитренко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2019. — Вип. 18(21). — С. 63-79. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Матеріали до української етнології |
| description | У статті йдеться про ягоди чорниці в системі традиційного щоденного, святкового й обрядового харчування мешканців Правобережного Полісся та зміни, що відбулися в останні десятиліття. З’ясовано місце свіжих (сирих) чорниць у раціоні в період ягідного сезону; показано способи їх заготівлі на запас; висвітлено особливості приготування кашоподібних страв із сухих і свіжих чорниць та подано їхні локальні назви; розглянуто використання цих ягід для узварів, киселів і настоянок; визначено місце страв із чорниць у системі харчування в період постів та свят. Для ілюстрації основних положень статті наведено польові матеріали.
The article is dedicated to the traditions of calendar regulation of bilberry harvesting in the Right-Bank Polissia and the changes that have taken place in recent decades. The investigation is based on field ethnographic materials recorded during historical and ethnographic expeditions (2005–2014), organized by the State Scientific Center for the Protection of Cultural Heritage from Technological Disasters and the Museum of Ethnography of Volhynia and Polissia at the Lesia Ukrayinka East European National University. Traditions that have been developed in the system of calendar regulation of bilberry picking in the Right-Bank Polissia and the changes caused by the mass harvesting of these berries in recent decades are described. It is noted that the terms of bilberry harvesting are extremely blurred, which is caused primarily by the biological characteristics of this berry. It has a long vegetative period and is kept well, so it can be harvested from late summer to the next year's spring. In some places, the beginning of bilberry picking is associated with the other plants' development (reaching the viburnum).
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:56:54Z |
| format | Article |
| fulltext |
63
УДК 392.8+634.73](477.41/.42) Алла Дмитренко
(Луцьк)
ВИКОРИСТАННЯ ЧОРНИЦЬ
У ЩОДЕННОМУ й ОБРЯДОВОМУ хАРЧУВАННІ
НАСЕЛЕННЯ пРАВОБЕРЕжНОГО пОЛІССЯ:
КАшОпОДІБНІ СТРАВИ, УЗВАРИ, КИСЕЛІ, НАСТОЯНКИ
У статті йдеться про ягоди чорниці в системі традиційного щоденного, святкового й обрядово-
го харчування мешканців Правобережного Полісся та зміни, що відбулися в останні десятиліття.
З’ясовано місце свіжих (сирих) чорниць у раціоні в період ягідного сезону; показано способи їх
заготівлі на запас; висвітлено особливості приготування кашоподібних страв із сухих і свіжих
чорниць та подано їхні локальні назви; розглянуто використання цих ягід для узварів, киселів
і настоянок; визначено місце страв із чорниць у системі харчування в період постів та свят. Для
ілюстрації основних положень статті наведенопольові матеріали.
Ключові слова: Правобережне Полісся України, культурна спадщина, традиційна куль-
тура, збиральництво, ягоди, чорниці, щоденне, святкове й обрядове харчування, кашоподібні
страви, узвар.
The article is dedicated to the traditions of calendar regulation of bilberries harvesting in the
Right-Bank Polissia and changes that have taken place in recent decades. The investigation is based
on field ethnographic materials recorded during historical and ethnographic expeditions (2005–2014),
organized by the State Scientific Center for the Protection of Cultural Heritage from Technological
Disasters and the Museum of Ethnography of Volhynia and Polissia at the Lesia Ukrayinka East
European National University. Traditions that have been developed in the system of calendar regula-
tion of bilberries picking in the Right-Bank Polissia and the changes caused by the mass harvesting
of these berries in recent decades are described. It is noted that the terms of bilberries harvesting
are blurred extremely, which is caused primarily by the biological characteristics of this berry. It has
a long vegetative period and is kept well, so it can be harvested from late summer to the next year
spring. In some places, the beginning of bilberries picking is associated with the other plants deve-
lopment (reaching the viburnum).
Keywords: ethnic culture, traditional ecological culture, traditional farming, harvesting, ber-
ries, bilberries, customary law, folk calendar.
Культурна спадщина – обличчя
кожного народу, за яким його піз-
нають у світі. Українці витворили бага-
ту матеріальну і нематеріальну культур-
ну спадщину, вивчення якої важливе як
у системі національного виховання, так
і для популяризації наших досягнень у
світі. Значним у формуванні національ-
ної культури є географічний чинник.
Природно-географічні умови Полісся
визначили специфіку нашої культурної
спадщини, яка проявляється, зокрема,
у традиційних формах і способах освоєн-
ня довкілля, структурі традиційної госпо-
дарської діяльності, світобаченні, народ-
них знаннях тощо. У регіоні витворились
специфічні форми життєзабезпечення на-
селення, серед яких досить важливу роль
відігравало збиральництво. Це заняття
дотепер посідає помітне місце в системі
життєзабезпечення мешканців Полісся,
що, з одного боку, зумовлено соціально-
економічними процесами, які відбулися в
поліських селах протягом останніх деся-
тиліть, а з другого, – великим попитом
на дикороси, у тому числі й ягоди чор-
ниці – джерело різноманітних корисних
речовин. Ягоди чорниці, зібрані на Укра-
їнському Поліссі, постачають не тільки в
різні області України, але й у європейські
та азійські країни. Тому вивчення тради-
ційних способів використання чорниць у
щоденних й обрядових стравах є актуаль-
ним щодо їхнього застосування в системі
сучасного харчування.
Мета статті – вивчення місця ягід чор-
ниць у системі традиційного щоденного та
обрядового харчування мешканців Право-
бережного Полісся, та змін, що відбулися
в останні десятиліття.
Завдання статті – з’ясувати місце сві-
жих (сирих) чорниць у щоденному хар-
чуванні; висвітлити способи їх заготівлі
на запас; з’ясувати особливості приготу-
www.etnolog.org.ua
IM
FE
64
вання страв із розпарених (тушкованих)
чорниць та подати їхні локальні назви;
розглянути використання цих ягід для
узварів і киселів; визначити місце страв
із чорниць у харчуванні в період постів
та свят.
Під час написання статті використані
польові матеріали автора, зібрані в ході
історико-етнографічних експедицій, орга-
нізованих Державним науковим центром
захисту культурної спадщини від техно-
генних катастроф (2005–2013 рр.), а та-
кож кафедрою документознавства і музей-
ної справи, Музеєм етнографії Волині та
Полісся Східноєвропейського національ-
ного університету імені Лесі Українки
(2008–2014 рр.).
Ягоди відігравали значну роль у хар-
чуванні, використовувались як лікарські
засоби, а згодом стали ще й важливою
статтею прибутків. Особливе значення
мали чорниці, достигання яких співпада-
ло із Петрівкою – найбільш «голодним»
постом, коли старі запаси практично за-
кінчилися, а нового врожаю ще потріб-
но було чекати кілька тижнів: «По яго-
ди поїдемо, ягоду наберемо, ягода в сю
пору, нема ж хліба взяти» (КГП). Чор-
ниці були найпоширенішими ягодами на
Поліссі, достигали першими, тому з них
готували різноманітні страви: «Ну, шо!
І сушили, і варили вареннє всякє, і ва-
реники варать, і коржє печуть» (ГМГ);
«Ну, і вареники варили з їх. І книшє пе-
кли. Ну, все з їх мона робить. І в кампот
кидали. Ну, все-все з їх роблять» (ФВГ).
Найпростішим було споживання чор-
ниць свіжими. Збираючи ягоди, жінки і
дівчата-ягідниці харчувалися ними впро-
довж дня – вживали з хлібом або просто з
молоком: «А йдем по ягоди, нема шо взя-
ти, хліба нема. <...> То беремо молока і
то ягоди їмо, молоком запиваємо. Так ми
і беремо ягоди тії» (КГП).
Щодня, прийшовши з лісу, свіжозібра-
ні ягоди заливали молоком і їли з хлібом:
«Ви знаєте, я пам’ятаю в дєтстви, та
ми там жили коло лєса, то так, ягоди
наберем, помиємо і молоком солодким за-
лить, і з хлєбом – вельми добре якесь
було. З молоком. Наливали молоком яго-
ди. Ну, то ж наберем і це вже помиє-
мо, в миску, молоком заллєм і ложками»
(МРА); «То насиплють у теє, у миску,
да молока наллють. Да сьо з хлєбом. Да
так похарчуютса» (СГФ). Такий спосіб
вживання чорниць зберігається дотепер:
«І тепер їдят з молоком ягоди» (МАА).
З покращенням добробуту свіжі ягоди
почали їсти зі сметаною: «Я й зара роз-
отру ягоди із цим, із сахаром, да смета-
ни вкину, да можу їсти» (ГНЙ). Згодом,
коли цукор став загальнодоступний, – по-
сипати ягоди ним: «Помиєм, помиємо да
цукром посиплемо, да й єдять» (КНГ).
Незважаючи на широке використання
чорниць у свіжому вигляді, переважну їх
більшість сушили на зиму: «Сушели. Ко-
лесь ничого не робели, кроме сушіння. Ко-
лесь сушели. <...> Колесь нихто навить і
не думав закривати» (ГОС; НФХ); «Ну,
сушили колись їх. Большенство сушили»
(ФВГ). У с. Великий Обзир Камінь-Ка-
ширського району Волинської області
обов’язково сушили перші зібрані ягоди,
вірячи в їх лікувальні властивості: «Пер-
шу ягоду завжде брали сушели. Бо то
було таяк то лікарство колесь» (ГНО).
Чорниць сушили особливо багато – від-
рами, діжками, мішками, кошиками, і ви-
користовували мало не щодня: «Насушиш
тих ягод ведро пушті, то їх хватає, коли
завгодно <...> варіли» (СОК); «В мене
було п’ять дочок <...>. То я насушувала
по видру сушених, і вони за зиму у мене
вишлі» (БОО); «Одного року <...> я ота-
кєй о [мішок насушила. – А. Д.]» (ШГК);
«Цьо кулик [мішок. – А. Д.] черниць на-
сушували» (СГФ); «В нас самех було по
три відри тих ягід, сухєх» (ТОВ).
Чорниці сушили на сонці, у печі, на
печі, на горищі й навіть на даху. Перший
спосіб їх сушіння – на черені («черин»,
«черен», «чбрин») на печі. Ягоди виси-
пали на черінь злегка натопленої печі й
прив’ялювали їх упродовж двох-трьох
днів: «Колись сушили ягоди в печі. В са-
мій печі. Натоплювали піч, не дуже
крепко жарко, шоб вони зразу не розта-
ли, і поступово за два-три рази, і так
сушили. Прив’ялювали, прив’ялювали і
так сушили» (СМК). Перед тим як виси-
пати сирі ягоди, черінь вимітали, змазу-
вали сірою глиною або молоком. Пізніше
піч почали застилати цупким папером з
поштових мішків, картоном, а то й просто
газетами, щоб ягоди не приставали і за-
лишалися чистими: «На черин. <...> Піч
так чистенька. Вона чистенька, бо на
газетку. Застелимо газетку, <...> та-
кий папір твердий. Мишки таки, почто-
ви мишки були, таки пергаментни, па-
www.etnolog.org.ua
IM
FE
65
пір» (ЛФП); «На черин. Змазали черин
гліною, а потом молоком. То вони не бе-
рутса [не вимазуються попелом. – А. Д.],
ягоди. Да сіпали. Да сушилі. О! В нас на-
сушувалі багато їх» (ГНД).
У с. Підбороччя Камінь-Каширсько-
го району Волинської області ягоди спо-
чатку висипали перед піччю, щоб вони
прив’ялилися: «То-то знаєте, як було?
Як одразу напалюєш і кругом таково
на черінь самий ни береш їх. <...> І вже
тогде прив’єнуть, і вже мати їх на гаря-
че бере» (ТХП).
З поширенням металевого посуду для
досушування ягід у печі почали викорис-
товувати «бляхи» (дека): «Печи в нас же.
І бляха ми. Тепер, то на бляхи трохи. То
тепер. Колись тих бляхів ше й не ба-
чили, і там їх і не було» (МСВ; КУГ);
«Потім вже теї, шо вже воне таке ничо,
присохнуть, і вже мати в піч на бляхи.
В таку, ни в гарячу піч, шоб воне [не зго-
ріли. – А. Д.]» (ТХП).
В інших селах наголошують на тому,
що сирі ягоди сушити в печі неможли-
во, тому що вони там одразу «потечуть»
або ж, навпаки, згорять: «Найбольш на
печє сушили. <...> Ягоди, то на печє, бо
вони згорать [у печі. – А. Д.]» (МЄВ);
«Бо їх зразу в пич не всунеш. Бо вони
розплавлюються» (ТОВ). Тому принесе-
ні з лісу сирі чорниці спочатку висипа-
ли на піч (місце між комином і стіною,
де спали, сушили зерно тощо, яке та-
кож часто називають «черенем»): «А ко-
лесь, то собі на піч, собі легейко дух,
весиплим, і воне собі сохнуть» (НФХ);
«На печах. <...> В мене ще й зараз на
печі лежить» (НАІ); «На піч гарячу ви-
сипають, вони постєпєнно завлівають
[прив’ялюються. – А. Д.], а потом вже
вони досохнуть» (ОНВ); «То вони всі су-
шели. На печах» (ХЄЄ).
Піч-лежанку, як і черінь, добре вимі-
тали помелом з трави («помельнюхом»),
змазували сивою глиною, застилали ряд-
нами, а пізніше – папером, висипали яго-
ди та сушили, періодично помішуючи їх:
«Тогде [колись. – А. Д.] не застилали, бо
не було чим застилати. Я й теперека,
<...> взяла я ссушела, то застилаю га-
зетою. <...> А тогде піч збилели севою
гленою, сева глена така. Е, того, збиле-
ли тею гленою піч, і весохла піч, взяле,
“помельнюх” називається, як помело
таке. Там з чогось – чи з траве, чи з
чого. Змеле, шоб там не було пищени, те
змели єю і туда висипали, прамо на, на
ту піч висипали ягоди. І сушели. Сириє
сепали, воне висихали, такєї висихали,
шо ну. І їх там мешали» (ХМА); «Ну, на
печи, на черенє. Простилали газету да
туди їх висипали, да текє. Тепер варені
варат, отакє тепер» (ПОС); «Сушилі.
<...> На печі! В нас печі <...>. І зверху
на черен! Нє, застілалі трохи ще. Бума-
гами якимись! Якоюсь тряпкою застіла-
лі. Да радюжечкою» (ЯВФ).
В окремих селах чорниці перед сушін-
ням пересипали борошном або лушпин-
ням від гречки для того, щоб ягоди не
зліплювалися. Після висушування ягоди
провіювали («палали»), відокремлюючи
від лушпиння, а заодно й від листя: «За-
сипали етім, <...> лупою з гречки! Да!
Пересипалі. А потом, вони як посохнут
<...> і та лупа облізе – і вже палают
[провіюють. – А. Д.] в ночовки. <...>
Лупу, лупу гречану! Шоб вони краще со-
хли, не злипались. Шоб не зліпатса, да»
(ЯВФ); «А чорні ягоди, то на піч, на-
верх. <...> Я як в себе сушила, то там,
як мені ше маті моя, покойніца, розказу-
вала, то я мукою пересипала, шоб вони
не зліпались. Ну, мукою і на пєчку. Там
собі застлала газеткою, і вони там по-
стєпєнно собі присихають. Та вони по-
тім промиваються же і все» (РНН); «На
пєч. <...> Висипалі. На пече вісохнут,
а я є пропалаю, лістє вікіну. Да й они в
нас сухенькі» (ТМФ).
Часто чорниці на печі лише
прив’ялювали, а досушували у печах, зно-
ву ж таки розсипаючи просто на черінь,
на папір або на «бляшки»: «Просто на
печі, у печі. <...> Положимо наверха на
піч, то воне трохі прив’янут, подсушат-
са, і тоді на бляшки – і в піч. І воне
там висушуються» (ТОВ); «У печи й на
печи. Насеплеш на піч, а потом збираїш
да й у пич їх. Гленою змажиш, шоб була
гладенька, честенька, да газєту росте-
лиш, да на газєту вже й посипаїш їх вже.
Да воне там прив’януть добре, на пичи,
а потом збираїш да на бляшку, да й у
піч досушувать більш» (МСС); «Сушили
на печі і сушили й у печі, досушували.
Як легенько натопіш, на печі полежать.
А їх багато ж, носили багато собі суше-
ти. А здавати ж – не здавали. От. То
посушимо, ссиплем на піч, да вони так
добре зав’єнуть на печі, а потом їх на
www.etnolog.org.ua
IM
FE
66
бляшки чистінькії, на тую, на соломку
чи на бумагу такую, щоб не приставала,
шоб чисти були, і все, да досушували»
(СГІ).
Іноді при хорошій хорошій погоді чор-
ниці, прив’ялені у печах, досушували на
сонці: «На сонце. На сонейко добре сохне»
(МСС). Однак висушити значну кількість
чорниць просто на сонці було важко, тому
на сонці ягоди тільки досушували: «На
сонці не сушили, шоб так, бо вони не по-
сохнуть. Їх, якщо вони такії вогкіє, да
вони, ну, ще крохі вже вони, вже добре
зав’єнуть, да ще їх мало досушувати, то
вже на сонци могли на гетому, на сонци
досушувати» (СГІ).
Коли почали використовувати нові по-
крівельні матеріали (бляху, черепицю, ши-
фер), то чорниці присушували на горищі
чи навіть на даху, а досушували на печі:
«Сушили. На печі і нагорі. В нас хата
була крета бляхою. <...> І воне там по
бляси так прив’янут <...>. І тоді знов
на піч, досушували» (МГН); «Ото, як
велика така погода, як оцьо була в нас,
така погода, то висипали десь на таке,
на даху раднинку, шоб на бляси вона,
та раднинка, була, то вони прив’януть.
А тодє брали їх на пєч» (МЄВ).
Сухі ягоди зберігали в торбинках та
діжечках у коморах і «клітях» (холодне
приміщення): «Всиплют у мишечок да й
на піч у куточок поставлят, да й стоят
тамечки. А як уже холодно, то можна
виносити і у кліть» (СКЛ); «А я віношу,
у комори найлучш держать, у торбинці.
А в хати, на печі не мона. Треба вино-
сить. <...> У торбинці. У діжци такой»
(ШАВ).
Сухі ягоди використовували впродовж
року: «Канєшно, колись усе врем’я з яго-
дами. Це ж не тепер, шо вже разниє варе-
ні є, а колись тильки з ягодами» (БАЙ).
Часто чорниці вживали просто сухими, не
готуючи страв: «То мати часом сухих на-
бере жменю да посипле на стіл, да <...>
їмо» (ГГП).
Сьогодні сушіння чорниць практично
вийшло з побуту переважної більшості по-
ліських родин: «То було по тому кошелеви
насушували ягуд. <...> А теперека, певне,
не найдеш <...> тех сухєх ягуд» (ХМА);
«А тепер, то вже не сушать» (НФХ).
Найчастіше зі свіжих і сухих чорниць
готували компоти («юшки»), киселі, вари-
ли кашоподібні страви. Для цього ягоди
розпарювали або тушкували в печі. Такі
страви були повсякденною їжею впродовж
року. Особливо часто їх готували в пости.
Страви зі свіжих чи сухих чорниць
готували з борошном і без. Одні респон-
денти наголошують, що розварені чорниці
«підбивали» (підколочували) борошном:
«Варили! Я вже не знаю, як воно нази-
вається. Але просто варать, <...> пуд-
бивають мукою. Да й вже мажуть дітям
куски» (СГМ); «Пудбивалі колісь. <...>
Варілі його. <...> з мукою» (КВП; СОО).
Подекуди борошно не використовували:
«Чорниці розпарювали у печі з сахаром і
так їли. З мукою не робили» (ЗУА).
У багатьох селах побутували різні на-
зви страви із розварених чорниць. Варто
наголоси ти, що розмежувати ті чи інші
позначення територіально не вдалося,
оскільки в одному районі вживали різні
назви на позначення цієї страви, і навпа-
ки, однакові або подібні назви (які по-
ходять від способу приготування, способу
вживання, зовнішнього вигляду тощо) по-
бутували в різних районах.
Наприклад, у кількох селах Сарнен-
ського району Рівненської області на по-
значення страви з розпарених чорниць за-
фіксовані назви «смажки» і «смажохи»,
що походять від способу приготування –
казали, що чорниці «смажили», тобто
тушкували у печі «То смажанка» (СУТ);
«Смаженя, чи як? Смажкі. Тепер варен-
ня варять, а тоді таке <...>. В пєч, да
упреє там» (КВП; СОО).
У багатьох селах поширена назва
«хамэла» («хамула»́). Цю страву готува-
ли зі свіжих чорниць [2, с. 132]: ягоди
тушкували в печі і добре розколочували
«крутілкою», споживали з хлібом, зазви-
чай вмочуючи його у страву. Подекуди
«хамула» була досить рідкою, оскільки
її нічим не загущували: «Хамулу варе-
ли! Мочали. А як же? Насипе черниц да
насипе сахару, да поставлять у піч, да
воно впаритса, да така крутілка є, да
покрутить його, та воно розкрутить-
ся, та й хліб мочєли, колесь» (СПГ).
У більшості сіл «хамулу» підколочува-
ли борошном, завдяки чому вона ставала
густішою: «Ай ну, мукою пудколочували.
Да ту хамулу. Ну, була» (КУГ); «А! То
хамулб! Ну тоже ж, ягоди свіжи. Але
вже в їх воду не лиле. Ну, так ставляли
на вогонь, і воне вже сами по собі робе-
лися. Пускали юшку і була ридка. А шоб
www.etnolog.org.ua
IM
FE
67
густіша була, то мукою пудбивали. То
“хамулб” називалася» (ТОВ). Хамулу
готують і сьогодні, причому не тільки з
чорниць, а й з інших сезонних ягід, під-
биваючи борошном або крохмалем [4; 5].
У селах Дубровицького району Рівнен-
ської області сухі розварені ягоди назива-
ли «бурдою». М. Довгун із с. Осова пові-
домила, що «бурдою» називали і зварену
потовчену квасолю, і розварені ягоди.
І вживали їх однаково – їли з млинцями
чи свіжим хлібом: «Бурда. Воно то, як і
з пасолі. Ми пасолі наварим да розтов-
чем – то бурда. І вже, як тиє ягоди, то
вже так називаємо. Шо з ягод тая бурда.
А ні, то з пасолі бурда. <...> Да з млін-
цами їмо чи з свіжим хлібом» (ДМП).
К. Торгун із с. Залужжя теж пам’ятає
про таку страву: «Варилі таку, <...>, як
тепер варення варать, алє якось іначе
називалі. Я забулася! <...> Ну, якось на-
зивалі. Чи “бурда”, <...> чи якось так.
Да таки ми їлі, бо ше такого не зналі, як
сьогодні» (ЯВФ).
У прибузькому с. Голядин Шацького
району Волинської області із розпаре-
них чорниць готували «жур», який також
вживали з хлібом: «Підуть в ліс, набе-
руть ягод, солодети нима чем. <...> Тико
так парать теї ягоди, мнуть, то “жур”
називаїця. <...> Ше всеплять мукє, шоб
було густіше. <...> Ідіть, дітки, їжте
скорій! Теї діти той жур їдєть <...>
з хлібом, самей, і так ягоди. От така
їжа була, з хлібом. <...> Такєй був до-
брий той хлібець, так добре. <...> Але
поїсе, то піче вдень, водиво піче, як та-
кого самеє. Але ме їли. Ме їли. О, Госпо-
ди!» (ЦЄГ; ЦОГ).
У низці сіл Сарненського і Володими-
рецького районів Рівненської області за-
фіксовано частково подібні назви страви
із розварених чорниць: «пламида», «ка-
ламида», «пламета», «фламета». Спосіб
приготування був майже аналогічним:
чорниці розварювали з водою (сухі) або
без неї (свіжі) і підбивали борошном чи
власноруч виготовленим крохмалем: «По-
том, моя мати називала, “пламиду”.
Тако ягод насиплє да мусить води туди
трохі лине, да наварат, да ще пудоб’є або
крохмалом, або мукою» (ГНД); «З ягод
каламиду [готували. – А. Д.]. <...> Да.
Мукою подбивалі. Коли ягоди розварять-
ся, тоді давай муки трошки розбить да
туди вліть» (ГЗС; СМТ).
У с. Ремчиці Сарненського району Рів-
ненської області «пламету» готували не
тільки з чорниць, а й з ожини: «Колісь усе
вареники і якусь пламету варилі, якась
пламета. Ето принесе вже мати тих
ягод. Або ожини йдуть збирать, то то
вже пламети треба варить. Тепер кажуть
“вареня”, колись – “пламета”. Наваримо
тої пламети і вже ми хліб мажемо, носи-
мо їмо. Сахара туда всиплем, щось іще
можна туди. [І борошна, мабуть?] Да, бо
густа та якась пламета» (УМП).
Дехто порівнює цю страву із варенням,
яке вживали щойно звареним і не готува-
ли про запас: «Казали <...> “фламета”,
в нас же варення по-сучасному. Колись
казали “фламета”, да. Варили, ну, воно
вариця, а потім – ложичку мукі, шоб
густіше було, і тоді цукру, і воно такє…
Ну, зразу його ніхто не закривав, а зразу
їли!» (ІНВ).
Багато інформантів уже не пам’ятають,
як колись називали страву із варених чор-
ниць: «Ну, робили, колись же-ж не було
так, варенньов не варили, да парили, да
калатали з сахаром. [З хлібом їли?] Ну,
а з чим же-ж?» (ЖГМ). Частина респон-
дентів часто вживають термін «варення»
(«варенє», «вареня»): «Казали, ето ва-
ренє такеє. З ягод. Може, й хто казав
і “музя”. В нас – нє. Бо є, шо й муку
туди сипали. Ну, казали, “вареня з му-
кою”» (НОВ). Дехто цей термін вважає
сучасною назвою традиційної страви: «Те-
піру кажуть “варення”, а тоді казали
“музя”» (ВАГ). Інші респонденти чітко
розрізняють варення і тушковані ягоди
(«хамулу», «музю» тощо). Основна від-
мінність полягає в тому, що варення дов-
го зберігається: «Ну, то варили і варе-
нє тоді, з єгод варели. З єгод і з етого,
з яблик, чи добрі яблика. Варили так.
Так просто, сахар сипали і варили, от.
Вареніє. <...> А то треба зварити їх,
щоб вони були на вареніє. Шоб було ва-
реніє, довго стоїть» (СГІ).
Назви «музя» («мурзб», «мэрза») най-
більш поширені в селах Зарічненського
району Рівненської області, хоча зустріча-
ються і в інших місцевостях. Це наймен-
ня, очевидно, походить від особливостей
споживання страви дітьми, які «зама-
зувалися» («замурзувалися») чорниця-
ми: «Так, варили, в нас зваласа “музя”»
(ФОМ); «“Музя” в нас казали» (БГТ);
«Було. Мурза» (ПММ).
www.etnolog.org.ua
IM
FE
68
Як свідчать записи, в одних селах
«музю» готували зі свіжих, а в інших – із
сухих ягід. Свіжі ягоди часто навіть не
варили, а просто перетирали товкачем і
посипали цукром: «Казали “музя”. То шо
бало так: як свіжих принесеш да потов-
чеш товкачиком, да й посиплеш сахаром,
да й ото музя» (СГІ). Сухі чорниці пари-
ли в горщиках: «Що колись робили? Не
було ни сахару, ничого. На піч сипали і
сушили люди [ягоди. – А. Д.]. А як вари-
ли, то варили в горщиках без сахару, без
ничого таке, бо не було» (НОВ).
Від того, які ягоди були використа-
ні для приготування «музі», залежало й
те, чи додавали до неї борошно. Із сирих
ягід одержу вали більш рідку страву, із
сухих – густішу. Тому «музю» робили
з борошном і без нього – усе залежало
від уподобань членів родини: «Казали
ета, “мурза”. Да. Ягоди да заколотять
мукою» (ДММ); «Хто мукою [підколо-
чував. – А. Д.], хто любив. А хто, то
так собі музю варили. Ну, тушили, це,
як зара варення варать. Да в піч засува-
ли. А варення не варили через те, шо, мо,
й не тямили, а може, і не було й цукру,
хто його знає?» (КГХ).
Респонденти відзначають, що «мур-
за» була дуже смачна: «Да, така смач-
на. Мурза така» (ДММ), тому діти одне
поперед одним намагалися першими діс-
татися до страви, що іноді приводило до
небажаних наслідків: «А [мати. – А. Д.]
музі наварила, то я й живота обпари-
ла. Чигуном. У той чигун, був на плиті.
<...> Мати варила. А я хотіла наїстиса
сама перша» (ОАН).
Тушковані ягоди найчастіше готува-
ли в пости: «Тож парили більш в піст.
І робили ягоди, тушили тоді в печі, ну,
і ставили да їли так, бо ж сахару не
було. То, якто баба казала “їжте”... Ох!
Якось я забулася, як вона на мене каза-
ла. Як вони? Не варення. Тоді “варення”
не звали. Якося іначе звалось. Але й за-
булась, як. <...> Музя! О! В нас казали
“музя”. <...> Ну. І баба казала “їжте
музю”» (КЛГ).
У с. Возлякове Овруцького району
Житомирської області «мурзу» готува-
ли не тільки в пісні, а й у скоромні дні,
додаючи в ягоди, крім борошна, молоко:
«Колись робили. Ягоди розминали, да як,
я такого не знаю. Я знаю, шо таке роз-
казували. Ну, я такого не їла. Колись,
давно. Сириє ягоди, да калатушу ето.
Молоко добавляли. Туда муку сипали
трошкі. <...> “Мурза” казали. <...> Да,
ягоди всиплєм у горшок чи в чавун там,
вони розкиплять добре, да помнуть до-
бре, да й трошки муки, да калатуша,
отака калату ша. Мурза, мурза, правда,
мурза. Мукою таке, таке тягуче, як кі-
сєль, получаєтса» (ПГТ; ПМЛ).
У селах Правобережного Полісся на
означення страви із тушкованих ягід вжи-
валися й інші назви. Значне поширення
має термін «мочанка» («мочака»), що по-
ходить від способу споживання – умоча-
ти хліб тощо: «Було. Мочанка» (ДУД);
«Робілі мочанку <...> Брали ягоди, по-
том муки там жменю сипнеш, дай так»
(СУТ).
У с. Бовсуни Лугинського району Жи-
томирської області «мочаку» варили пере-
важно не з борошном, а з картопляним
крохмалем, тому вона була більш подібна
до киселю: «А колись, то все врем’є ро-
били то якусь мочаку. Милі їх [ягоди. –
А. Д.], <...> без муки, так робили. А по-
том єї з мукою. Ну, отак просто: от
окроп кипит, да всипали оце ж тих ягод
да сахару, да то вже таке робилося, мо-
чака без муки, без муки. Ну, кисєль, по-
тому шо в картопляну робили» (БАЙ).
У голодні роки «мочаку» готували і як
начинку для пирогів та вареників – з до-
даванням солодких буряків і без борош-
на: «Робили. Ну, мочака. Розпарували,
а тодє сахару не було, да терли буракі.
Солодкі. Да таке їли. <...> [А борошно
вже не додавали?] Нє. Де та колись мука
була?» (ПОС); «Все робили. Червоно-
го бурака стри туди чуть, ягод розпар
туда» (БОО).
У с. Грудки Камінь-Каширського ра-
йону Волинської області варені чорниці
також отримали свою назву від способу
вживання – мочати. Там їх називають
«вомачка»: «Ну, робели, чо ж нє, робели.
Як то? А це цього, вомачка. “Вомачка”
казали» (НФХ).
У Камінь-Каширському та Лугинсько-
му районах зафіксована назва «затірка»
(«затирка»), яку в одних селах готува-
ли із сирих ягід, в інших – із сушених.
Відмінність «затірки» від подібних страв
полягає в тому, що борошно не додавали
в ягоди, а замішували туге тісто, розти-
рали його у хлібних ночвах («нецьках»),
робили невеличкі «скрутики», які кидали
www.etnolog.org.ua
IM
FE
69
у варені чорниці: «Сушили. Потім роби-
ли <...> затірку таку з чорниць. <...>
Варили ягоди, а потім брали муку, за-
тирали так <...> Скрутиками. І кидали
вже у варену, у варені ці ягоди. Вже вони
поварилися. І це тістечко зварюється»
(ДГМ); «Таку затирочку я, дитено, їла.
<...> З сирех. <...> То добре знаю, шо
наварели затирки із ягудьме. Теї ягоди
поварели і теї жетнєї мукє пудмишєли,
і ме так їли ту затирку. І така була
добра!» (ТАІ).
Поодинокі респонденти й дотепер го-
тують таку страву: «Я й тепер колочу!
Ягоди, всеплю ягоди у каструльку, нали-
ла воде, а потім мукою підбила. Ну. Ну.
І як каша! “Затирка” ми називаємо»
(ХМА).
У кількох селах варені чорниці, під-
биті мукою, називали «лемішка» («ли-
мішка»): «“Лемішка” казали <...>. Яго-
ди розваратса, да підмішают мукою, да
таке їли колісь. Бо ж то була беднота»
(ЩАЛ); «А варили і лимішку! Варили»
(МНГ).
У с. Олександрія Камінь-Каширсько-
го району Волинської області зі свіжих і
сухих розпарених та перебитих «верцьо-
хом» чорниць готували «киселицю» («ки-
селецю», «кисилицю»), яку підколочува-
ли борошном, а в скоромні дні додавали
ще молоко або солодку сметану: «Такей
кисіль – “киселеця” казали. Киселеця.
Розпарує ягоди, потре верцьохом і от
з мукою, зварела та й їли. Да. З сухих
тоже» (ДГД).
У с. Зелене Володимирецького району
Рівненської області таку страву назива-
ють «ягодниця»: «Даже таке вареннє.
<...> А колись казали “ягодниця”. Отако
прямо її зварать. А тоді ж не було саха-
ру, нічого. Да так ото наварать, да так
якось її їли. <...> З мукою, ну. А так,
тоді ж не було цукру того» (БЄГ).
У с. Сварицевичі Дубровицького райо-
ну Рівненської області страву із чорниць
і борошна називали «муківня»: «Колись
варили такую, ну, муківня. І мукою під-
бивали ї, ну, тако. І так і їли» (ШГК).
У с. Малі Телковичі Володимирецько-
го району Рівненської області із чорниць і
борошна готували доволі густий «кумиш»:
«Ну, то варели <...> кумиш. “Кумиш” на-
зивається колесь, по-колешньому. Ста-
реї люде розказували: возьмиш жменю
там <...> мукечке, да возьмиш подоб’єш,
да вже такую вроді і кумиш. Да така
вона смачная. Вже, їмо вже» (МСС).
Цікаву назву «кава» має страва із чор-
ниць у с. Тишиця Березнівського району
Рівненської області. До цих ягід додавали
воду, цукор і тушкували. Потім підбива-
ли борошном. Залежно від його кількості,
страва могла бути густою і рідкою: «Вари-
ли таку “каву”, називаласа. Ну, то яго-
ди варать, цукор сиплють, муки добав-
ляють. Трошки води. І води да варать.
<...> Як затирку. О, знаєте, <...> ти
ягоди покиплять, вони м’якеньки. А муки
трошки возьме, в води розведе і так ллє.
Да тако мазали хлєб. Називалоса “кава”.
<...> Як хочете. Хочете рідку зробите.
Добавить больш муки, правда, буде гус-
та, а схочете – рідку» (СДГ; ФОГ).
Подекуди «мачанку» робили із розпа-
рених чорниць та маку: «Мачанку тоді
робили, бо ж не було чого. І маку на-
товчут, і ягод розпарат, розтрут, роз-
трут, сахаром посолят да й мочали. Шо
мочань» (КМЄ); «Клали туди сахару
трошкі <...>. Перетирали черніку да
туди маку, да мочали» (ДМГ); «Парілі
да товклі, колісь мак сєялі. <...> Да це
напарить целий чавун там мати, і тако
жили за такім. І того маку усіплє да це
попарить, <...> да так і жили» (НМС);
«А з ягод, колись мак <...> да ягоди, да
попарив. <...> Да той мак попарив, да
потер, да сахару не було і ничого, да
туди, в ти ягоди, вилив той мак, да й
їси, мачаєш вперед, коб швидше» (МВВ).
Розпарені чорниці, підбиті борошном
чи без нього, найчастіше споживали із
хлібом, коржами, млинцями. Якщо стра-
ва була густою, ягоди намащували на
хліб, млинці тощо: «Возьмем на хлібець
намазиваїмо. Густіше. Як уже мати
возьме наварить, да шоб було вуно гус-
тиньке. Да ми возьмим на скєбочку, да й
намазуєм, да й їмо. Було таке» (МСС);
«Де, може, яку скибку мазала так, як
вареньом» (БОО). Якщо «хамулу», «мо-
чаку», «вомачку» та інші робили рідки-
ми, то в них мочали хліб, коржі, млинці
тощо: «Мочали хліб, мочали млинці, ну
все. Добре таке» (ФОГ).
М. Лук’янчук із с. Красностав Лугин-
ського району Житомирської області при-
гадувала, що в повоєнні роки її мама, як
тільки починався ягідний сезон, варила
чорниці, пекла коржі і так годувала дітей:
«Напечут коржов і ягоди зварат, розо-
www.etnolog.org.ua
IM
FE
70
мнут, стушат і вже пудсолодят, і такє
дєти єли» (ЛМІ).
Значну роль ягоди відігравали в раціо-
ні поліщуків і в зимовий період, особливо
в пости або за відсутності молочних про-
дуктів. Сухі чорниці розпарювали та їли з
різноманітними борошняними виробами.
У с. Рудня-Вересня Іванківського району
Київської області розпарені чорниці вжи-
вали із коржами та пампушками: «Пекли
коржи, розпарували ягоди, сипали сахар
зимою да мачали» (МНД); «А зімою, вже
корова не доїться <...>. Ну, так шо ро-
били? Посушили [чорниці. – А. Д.], а по-
том уже кип’ятком попарять її, вона
розм’якне, суха. Потовкли, сахаром посо-
лили, пампушки пекли. Мочали, їли. Оце
таке робили. Така, як вареня, только з
сухих ягод» (ГМК).
Найчастіше розпарені чорниці їли з
хлібом: «Парилі, зимувалі, їлі. Булкі пе-
клі <...>. То напаріт маті горщок ягод,
то ми й так їмо, бо сим’я ж була веліка,
було сім душ, то була сим’я веліка. То й
так їлі і з хлібом їлі!» (БЄТ); «Розпарю-
вале сухі ягоди, тоже перетирали і їли
так, хліб намазували» (СрОО).
У с. Нуйно і с. Качин Камінь-Кашир-
ського району Волинської області розпаре-
ні чорниці їли з житніми або пшеничними
«пальошками», які готували з прісного
тіста, замішаного на соді (коли вже була),
або з кислого тіста, замішаного на хліб
(«з діжчини»). Із тіста робили качалочки,
злегка розплескували їх і різали на шмат-
ки (як варениці). До відварених «пальо-
шок» додавали розтерті чорниці та цукор:
«Гінший раз, як посниї дні, то розпариш
та розотреш їх [чорниці. – А. Д.], теї
пальошки смачиш. <...> Тико пальошки
з мукє варать. <...> З тіста. Такі во
скрутиш і розплескаєш. Такє круглень-
кі. Або на стил качєлкою розкачєєш та
ножем порижеш. Ну, з тої, з петльовеї,
з пшеничної [борошна. – А. Д.]. Може,
<...> там колесь, я не знаю, варели <...>
з жетнєї мукє» (ШАМ); «Робели, роз-
мачували мати, як є сахар. Того, вже
й я так робела. Як є сахар, намочиш
та розитреш їх [чорниці. – А. Д.], та
й так, чи пальошок навариш, чи шо, та
й так їли так. А пальошки – з тіста.
З тіста! Прісного замисели тіста, там
соди, як колесь теї соди не було, то й
соди не сепали. А мати із діжчини. Ко-
лесь же не було те, бо жето було, жетнє
було. <...>. То мати вейме того тіста і
наробить пальошок <...> То вже такєї
вкусни! Такєї вже вкусни, шо того! Ота-
кє було» (ХМА).
У с. Рудня-Жеревці Лугинського райо-
ну Житомирської області пекли коржики,
які «тріпали» (перемішували) із розтер-
тими чорницями, трохи притушкованими
в печі: «З свєжих ягод, як принесем, да
втушим у печі, да коржикув напечем, да
потрепаєм їмі, такіє. З житньою [бо-
рошном. – А. Д.]. Яка була в кого, да. Нє,
ягоди втушували, а коржиков отдєльно
напечем, да. Да потрепаєм тим, та як
вареньою, вони втушатса, такіє, потре-
пани. [Ставили знов у піч, так?] Да, вони
зогрєлис, да й усе, а далі їли їх. Я вельми
люблю. Оце таке» (ЛОМ).
У с. Яполоть Костопільського району
Рівненської області розтовчені чорниці,
часто навіть не парені, а сирі, вимішу-
вали з вермішеллю і посипали цукром:
«Мняли їх, тиє ягоди, і сипали туди су-
хара, обварували вермишель і мешали з
вермишелєм. Отаке робили. Вермишель
з ягодьми. Да. Отако той, прамо сири
помне, помне їх у тому, у мисці, насиплє
сахару і вермишель зварить, і туди ви-
мешає. То тоді вже і їдять» (МЄВ).
Особливо часто розпарені чорниці го-
тували у Пилипівку: «Пост, як начина-
єтса пост, або Пиліповка, так там, як
прийде вже неділя, о, то насмажат їх
[протушкують чорниць. – А. Д.]. Помиют
да в якусь посудину, да пережарат їх, пе-
ресмажат, отакє. Да, ну такє варили.
Паляниць напечуть. Да з тими паляни-
цями – мочают в тиє ягоди» (КТІ).
У низці сіл розпарені чорниці готували
не тільки в піст, а й на Різдво / Коляду:
«Вже як прейде свято, до возьме мати
їх [чорниці. – А. Д.] водою, окропом по-
парить і да в піч уставить. А воне роз-
стануть, да возьме таке о, качілочка, як
уже, да помне, помне, да туда сахару се-
пить. Та ме хлібом вже й мачаїмо. То на
Руздво вже ж. На Руздво. Гето вже тако,
як піст уже [закінчився. – А. Д.]» (МСС);
«[Ягоди. – А. Д.] терли в месци. <...>
Цук ру трошкі всеплеш <...>. Трошичкі
розпарювали. Не вельми, бо як вельми,
то буде вже ридко. Так трошки, шоб воне
розтерлись, бо то сухєї єгоди буле ж уже.
То ж не літо, Коляда» (ППМ).
В окремих селах сухі чорниці додава-
ли до куті на Першу коляду (перед Різд-
www.etnolog.org.ua
IM
FE
71
вом): «І в кутю кєдаємо теї ягоди. Як
тако, з маком, з ягодами» (ПММ); «То
варат уже кутю, одо вже, із ячмєнь. То
вже туди сиплют ягоди, це вже посну
таку кутю вже роблят» (ВМС); «[Чи
додавали в кутю сухі ягоди?] О! Добав-
лєли. Аякже ж! То ж то саме Коляда!
<...> Все сушели. То тоді їх і добавляли.
Пам’ятаю» (СКІ).
Чорниці використовували і для різно-
манітних узварів та киселів. Протягом
ягідного сезону їх готували зі свіжих пло-
дів, а восени, взимку і навесні – із сухих.
Страва, яка в багатьох регіонах Укра-
їни має назви «узвар», «вар», «сушени-
ця» [3, с. 58], на Правобережному Поліс-
сі іменувалася по-різному. Один з давніх
варіантів – «юшка». Цей термін стосу-
вався не тільки страви з риби, а й відва-
ру з будь-яких інших продуктів, зокрема
ягід та іншої сушні (яблук, груш, слив
тощо). Юшку споживали разом з усіма
ягодами і фруктами, із яких її готували:
«Варели. <...> “Юшка”, казали. Їли ра-
зом – грушкє і ягоди, і все. Варели таку
юшку» (КМП); «Варели юшку. <...> Вже
наварить юшки – ягоди, грушкє накє-
дає, яблик туда сухєх, як зимою» (ДГД);
«В нас то парили грушкі. Яблукі і груш-
кі такі. Юшка. Да, прамо юшка» (СМГ).
У с. Пульмо Шацького району Волинської
області юшку із сухих ягід готували з лі-
кувальною метою: «Сушать їх і трима-
ють ті ягоди. Коли як дехто боліє, то ва-
рять, тую юшку дають пити їм» (КХО).
Другий термін, яким називали відвар
із сухофруктів, – «грушки», «грушкє»,
«грушки парани». Це найменування мож-
на пояснити тим, що на Поліссі дуже по-
ширеними були груші-дички, вони скла-
дали основу відварів, до яких додавали
і ягоди: «[То казали “кампот” чи “груш-
ки”?] Грушкє прамо» (СКІ); «Да, і ябли-
ка, і грушкі. [А ягоди?] Нє, клалі трош-
кі. То казалі “грушки парани”» (ГНД).
Респондентам відомий і термін «ягод-
ниця» («ягудниця»), який вживався не
тільки на позначення густої страви із
сухих чорниць, підколочених борош-
ном, але й щодо відвару із сухофруктів:
«Кидали грушки, яблика і ягоди сипали.
І “ягодница” казали» (МАА); «Ягудница
така <...>. Варили тако і їли. <...> Ну,
сахару ж то не було» (ЛФП).
У селах Правобережного Полісся добре
відомі й назви «звар» та «узвар». Подеку-
ди цими термінами називали лише відвар
із ягід: «Звар. Ми казали “звар”. То єгод
такий горщок наваримо» (ПМГ). У біль-
шості сіл «звар» – це суміш фруктів і
ягід: «Більше грушкє, яблука і черніку.
І нам такій звар варела [мати. – А. Д.],
і ми пили» (ВОМ); «Узвари варили з гру-
шок сухих, яблук сухих і ягідок. І та-
кий смачний» (КГХ); «Це називаєм ми
його “узвар”» (СГП). В останні роки, під
впливом засобів масової інформації, назва
«узвар» отримала доволі широке побуту-
вання, хоча нею послуговуються переваж-
но респонденти молодшого віку, а старші
люди бережуть давні найменування. На-
приклад, у с. Куснища Любомльського
району Волинської області тепер одно-
часно вживають дві назви – «грушки» і
«узвар» [1].
Досить поширеною є й назва «чай». Го-
ловним чином її використовували на по-
значення відварів з різноманітних трав,
однак вживання цього терміна зафіксова-
не і щодо страви із ягід. Деякі респон-
денти «чаєм» називали все той же відвар
груш, яблук і ягід: «Варили чай, ну такє
колись. <...> Кине яблок да...» (ФОГ);
«То з буцяхов [лохини. – А. Д.] добрий,
і чай такий був добрий» (МАА). Проте
здебільшого під «чаєм» розуміють лише
напій, приготовлений зі смажених (туш-
кованих) або подрібнених ягід, переважно
із брусниці: «Мололи на машинці і чай»
(ДМФ); «Чай гріли зимою» (СММ); «Ки-
дають в чай, да заварать води, да пару
ложок укинуть, шоб закипіло» (КУГ);
«Брусници <...> всю зиму вже кєдали в
чай» (КрЛГ).
Сьогодні переважає вживання назви
«компот», поширене по всій території
Правобережного Полісся. Свідчення бага-
тьох респондентів є підтвердженням того,
що це найменування витіснило більш дав-
ні терміни, характерні для цього краю,
адже інформанти, вживаючи одну з тра-
диційних назв, одразу ж уточнюють, що
це компот, або ж наголошують, що раніше
такої назви не знали: «Грушкє прамо. Ко-
лесь не знали кампоту» (СКІ); «Ягудни-
ца така, кампот» (ЛФП); «Нє, компо-
ту колись не варили. То єгоди і грушки»
(СрОО).
Інші, навпаки, говорячи, що в них го-
тують компот, тут же зазначають більш
давню назву, характерну для місцевості:
«Кампот, ягодница. Чай. <...> І “ягодни-
www.etnolog.org.ua
IM
FE
72
ца” казали» (МАА); «Сушать тиї дички
грушки да ягоди сухії, то кампот такий.
Узвар» (НМГ); «Кампот варили. <...>
Це називаєм ми його “узвар”» (СГП);
«[А казали “кампот” чи “грушки”?] Ком-
пот є. Було компот. О, але там і були
грушки. Накидають сухих грушок. І яго-
ди кидали» (ДСН).
Відвар із ягід і фруктів був однією з
найбільш поширених страв. У кожній ро-
дині його готували дуже часто. Г. Усік із
с. Полиці Камінь-Каширського району
Волинської області розповідала, що в їх-
ній багатодітній родині мама варила його
щодня: «Ото мати так. Кожен день, як
нас було семеро. Кожен день кампот ва-
рели. З того [з чорниць. – А. Д.]» (УГІ).
Які інгредієнти входили до узварів /
компотів? Подекуди вони були одноком-
понентними – варили лише сухі чорниці:
«Чорници сухєї сепали і водою наливаєш,
і кіплєть воне» (ХМА).
Однак найчастіше узвар на Поліссі го-
тували із груш-дичок і сухих ягід. При
цьому основою страви були саме гру-
ші: «І груши, іменно, шоб були груши»
(СГП); «А кампот варили. <...> Груш-
кє і до грушок ягоди» (МГН). Відвар із
груш був дуже прозорим, тому для надан-
ня темнішого кольору додавали чорниці
[2, с. 32]. Інформанти свідчили: «Кампот
варели, грушкє кєдали, то вже з грушок
сухех, то вин честий такєй, світлий.
А вже кедають [ягоди. – А. Д.], то вже
хоріщий кампот. Варели тиї грушкє і
теї ягоди кєдали» (МЯО).
Ті родини, які мали садок і заготува-
ли на зиму сухих яблук, до узварів до-
давали і їх: «Все туди кидаєм. І яблук
сухих жменьку, і грушок жменьку, і ягід
жменьку – усе, що є сухе. Усе шо є,
яка фрукта дома є» (СГП); «Кампот.
<...> Сухє ягоди і яблика, сухєї груш-
кє» (СНВ); «Кампот варели. Там грушок
насушать, яблук, тих ягуд укєнуть»
(ДГЗ); «З черницами, тако. Та варили з
черниць, яблок укладали, груш і черници.
Да такий був кампот» (ФОГ).
У с. Видричі Камінь-Каширського ра-
йону Волинської області в повоєнні роки
до узвару додавали нарізані шматками
цукрові буряки, таким чином підсолоджу-
ючи напій: «Кампот. Але не було сахару.
<...> А були сахарни бурякє, такє солод-
кі. Нарижуть тих бураків у ягоди. О.
У теї ягоди, в грушкє» (СКІ). У с. Хоте-
шів Камінь-Каширського району Волин-
ської області компот варили з червоним
буряком і морквою: «А колесь, я в дитин-
стві пам’ятаю, то в наветь без Коляде
варели. Сухє, значить, ягоди, цьой, чер-
воний бурак і морква. От, те все кєдали
і варели такєй кампот. <...> Солодкє.
Червоний буряк, морква, значить, і сухє
ягоди. Присолоджували» (ПОІ).
Узвар («юшка», «ягодниця», «груш-
ки») був однією з основних страв на всі
Коляди – перед Різдвом, Новим роком і
Водохрещем (6, 13 та 18 січня): «А яго-
ди й грушкє, то то само собою на Ко-
ляду» (СКІ); «Кампот варели завжди на
Коляду. <...> Ягоди, яблука сухеї. Ну,
якшо є сухи грушки, й сухи грушки ке-
дали» (КГІ); «Варели такєй, тепер уже
не варять, на Коляду. <...> То, як і зара
помню, воно мині подобалося, я любела
їсти» (ПОІ). Ягоди на Коляду варили і
в с. Мельники-Мостище Камінь-Кашир-
ського району Волинської області, як за-
свідчила Я. Березнюк (БЯС), та інших
поліських селах: «На Коляду <...> кам-
пот варили, <...> то сушки жменьку, то
ягод кинеш, то сливки сушили. <...> Ото
тако колись мати моя кидала» (ХГП).
У с. Великі Цепцевичі Володимирець-
кого району Рівненської області в тих ро-
динах, де були потопельники, узвар ра-
зом з іншими стравами, що готувалися на
Святвечір, клали в миску і носили на річ-
ку: «О! Ягоди і грушкі, і кампот варилі.
Ето такая вечера була, шо сім горшкув
треба, шоб наварано було. То вже й то-
пляникам несут. Ну, як наваритса, то
скідают із кажного горшка. Да в миску,
да несуть на ричку. Замерзла, замерзла,
і все равно кидают» (ЛОК).
У с. Переходичі Рокитнівського району
Рівненської області свіжі чорниці варили
на поминальну вечерю на літні «Діди»
(поминальні дні напередодні Трійці):
«Є такий годочок, шо ще перед Тройцою
є в нас Дєди. Дєдовська субота, то вже
бувало такеє, шо вже ми на Дєди, тож
постімо, то вже й наваримо черніц на
вечеру. <...> А закіпіт, вода закіпіт, да
помиєм у воді ето, чернічки, да й всиплє-
мо туди. І всьо. Таки кампот» (ГрНД).
Відвари із ягід і фруктів приносили по-
роділлі на «провідування»: «А шо ж ко-
лись приносили? Кампот варели. З цього,
з яблук, з грушок. Кампот з ягод цих во
[чорних ягід. – А. Д.]» (ОПЮ); «Ягоди
www.etnolog.org.ua
IM
FE
73
якєсь чи що. То такей був закон» (БОУ).
Під час дослідження родильних звичаїв
Любомльського району Ю. Хвас відзна-
чила, що найпоширенішими стравами
на родини («провідування») були варені
груші та чорниці, які заправляли медом
[6, с. 114].
Із поширенням картоплі й опануван-
ням технології виготовлення крохмалю
на основі узварів почали готувати ки-
селі: «Кісєль варили. З того кампоту.
<...> Робили крахмал з картошки. Терли
картоплю да ту картоплю перемивали
водою. Та вода стояла довго. Крохмал
осядавса. Да той крохмал брали, розко-
лочували. Та, як і зара, водою розливали
да кісєль варили» (МЄВ). Для приготу-
вання киселю спочатку робили відвар із
сухофруктів і чорниць, а тоді в холодній
воді розводили крохмаль і додавали до на-
стою: «А кисіль з чого варели? Крохмаль
свій робели. З картоплі. А садок був,
грушкє буле, сливкє буле. <...> То вже
тих садових грушок мати, а ше жменьку
кине ягод, чорниць туда, там воно насто-
їться, і вже воно готовоє. І топіро той
крохмаль в мисочку, трохи холодної води,
той крохмаль розмочили-розмочили. Тая
вода кипеть і туда велили той крохмаль,
і всьо. І трошки закипів» (ЛЄС).
Однак частіше кисіль варили лише
з чорницями (на чорничному відварі):
«А це только ягоди в кісєль, робили з яго-
дами. Да. Ягоду кинь, вони розпаратса,
сахару насип, тоді крохмал да заваруй
кисіль. Дуже добрий. Оце таке робили»
(МНД); «Це ми кісєль, мо варимо. <...>
В окроп усіпав [ягоди. – А. Д.], да розпа-
ратса, закіпяти да червоне зробітса, да
крохмалу туди, да закіпит, да й готове»
(ПГТ); «Окроп закипить, да який ста-
кан сипнє чи тарилочку [ягід. – А. Д.],
да й вам кісєль. <...> Картоплю терли
да милі» (БОО).
Із середини ХХ ст., з появою скляно-
го посуду та більшою доступністю цукру,
з’явилися нові способи заготівлі ягід: «То
колесь ягуд не закривали, як ми буле.
<...> Настойку робели» (ХМА). Для
цього свіжі чорниці накладали у скляний
посуд, засипали цукром, зверху накрива-
ли тонкою тканиною або кришками і ста-
вили на підвіконня з сонячного боку хати,
щоб ягоди бродили. У с. Зелене Володи-
мирецького району Рівненської області
зафіксовано використання перших зібра-
них чорниць для виготовлення настойок:
«От настойку робили. То я даже й зараз
зробила. Там в мене стоїть. Ну, я так,
з цукром. Всипала дві літри ягід і літру
цукру, і так вони стоять на сонці. <...>
В банку да кришкою закрила, то й ше
стоять. Ше і не зцідювала їх. Не злива-
ла. [Скільки вони мають стояти?] А хто
їх знає. Я так не знаю точно, скільки.
Ото в мене, як перші я пошла. Як були
перші ягоди, я набрала, всипала, і ше
стоять там на окні» (БЄГ).
Спочатку для «мочіння» ягід вико-
ристовували скляні пляшки місткістю в
один літр. Пізніше з’явилися скляні бутлі
(великі пляшки), які стали основним по-
судом для виготовлення ягідних настоя-
нок («мочанок»): «Настойку робели. Не
було цих банок, не було тих о літрових
і трохлітрових. А буле бутилкє. То на-
кидали в бутельку і накидали туда цу-
кру, і робели. <...> [А в яких “бутель-
ках”?] Яка є! Тож якєї буле? Літрови,
бильших в нас не було. В нас бильших не
було тоді бутельок» (ХМА); «Робили.
Це таке була мода, насипать у великий
бутель і туди цукру, і це така настой-
ка. [І на сонце ставили?] Да! Воно скиль-
ки днів постоїть, і тоді вже закрив і
всьо» (ЗЄД); «О, то ше сє помучниє яго-
ди, я вам розкажу, понос як чи що там
таке во, сирі ягоди принеси і замочить
їх. Мочанка. <...> Насипати в баньку чи
в двохлітрову <...> ягоди і цукру. То вже
таке помочне, вже воно те, на все, на
все» (СУТ).
Коли ягоди переброджували, їх зніма-
ли з вікна і виносили до комори. Мама
М. Химчик із с. Нуйно Камінь-Кашир-
ського району Волинської області пляшки
з ягодами зберігала у скрині: «Було став-
ляла колесь мати тиє бутилкі, то й по
п’ять, і по шисть тих бутилок поста-
вить у скрини. Бо вони перебродять тако
на вокні трошки, поставить» (ХМА).
А. Шульжук із с. Поліське Березнів-
ського району Рівненської області дотепер
робить чорничну настойку – і собі, і ді-
тям: «То ше в мене слоїк засипаний то-
рошній, то синові наготовила ягод тих,
засипала цукром. То їм обом, обом там»
(ШАВ).
Настоянку використовують переважно
як вітамінний напій та лікувальний за-
сіб при захворюваннях «живота», а ягоди
вживають для покращення зору та як на-
www.etnolog.org.ua
IM
FE
74
чинку для пирогів: «Ото шось заболів,
чи живіт, <...> чи то шо, то давали те,
ту настойочку пети» (ХМА); «[Яго-
ди. – А. Д.] засипани цукром! <...>, пиро-
ги беру печу. <...> А ягоди до очей же-ж,
кажуть, добре» (ШАВ).
З лікувальною метою ягоди чорни-
ці заливали горілкою (мочили в горіл-
ці) і вживали їх при хворобах шлунка:
«А чорницю завжди мати намочувала в
горилци, і це тільки желудок десь шось
таке чи, пробачайте, понос, чи шось, то
обов’язково, обов’язково ложку горилки,
циєї настойки випить – і все» (СГП).
З 1960-х років чорниці почали консер-
вувати у вигляді варення, джемів, ком-
потів, соків: «Раніше більшість всього
сушили. <...> А зараз, то вже таке, як
сушка, уже відійшла на такий, задній,
на другий план. Зараз уже там варення,
компот, в свойом соку, того. А раніше,
то більшість сушили» (СМК); «То вже
ж, як <...> стали банкі тиє – стали
<...> закривати» (ХМА). В останні роки
поширеною формою заготівлі ягід стало
заморожу вання у морозильних камерах:
«А тепер понавучувалися, то варен-
ня роблять, от, закривають у морози-
ловку» (ГОС). Одним з чинників, який
практично витіснив традиційні способи
заготівлі чорниць, є їх масовий продаж:
«Тепер, може, не хочуть сушити. Тепер
все здають, здають билше на гроши. Те-
пер грошами не понаїдаються» (БОО).
Як бачимо, ягоди чорниць відігравали
значну роль у системі традиційного що-
денного, святкового й обрядового харчу-
вання. Зібрані ягоди вживали свіжими,
для чого їх змішували з молоком, а з по-
кращенням добробуту – зі сметаною та
цукром. Єдиним традиційним способом
заготівлі чорниць на запас було сушіння.
Поширеними у традиційному щоденно-
му харчуванні були кашоподібні страви
зі свіжих або сухих чорниць, відомі під
різними назвами, які походять від спосо-
бу приготування, вживання, зовнішнього
вигляду тощо. Значну роль у щоденному
і святковому харчуванні відігравали узва-
ри зі свіжих і сухих чорниць та киселі,
виготовлені на основі чорничних відварів.
З другої половини ХХ ст. з чорниць ро-
били настоянки, згодом почали варити ва-
рення, компоти тощо, а в останні роки –
заморожувати. Однак варто відзначити
суттєве зменшення місця чорниць у струк-
турі сучасного харчування. Це обумовле-
но, з одного боку, витісненням багатьох
традиційних страв упродовж другої по-
ловини ХХ ст., а з другого, – масовою
заготівлею ягід на продаж, спричиненою
безробіттям сільських мешканців.
Список інформантів
БАЙ – Бовсуновська Анастасія Йосипівна, 1930 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Бовсуни
Лугинського р-ну Житомирської обл. у листопаді 2005 р.
БГТ – Багно Ганна Тарасівна, 1924 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Локниця Зарічненсько-
го р-ну Рівненської обл. у липні 2010 р.
БЄГ – Базака Єва Гордіївна, 1948 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Зелене Володимирецько-
го р-ну Рівненської обл. у серпні 2009 р.
БЄТ – Бартош Євдокія Терешківна, 1932 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Любиковичі Сар-
ненського р-ну Рівненської обл. у липні 2008 р.
БОО – Бовсуновська Олександра Олександрівна, 1932 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Бов-
суни Лугинського р-ну Житомирської обл. у листопаді 2005 р.
БОУ – Бакун Олена Улянівна, 1922 р. н. Записала А. Дмитренко у с. Острів’я Шацько-
го р-ну Волинської обл. у липні 2013 р.
БЯС – Березнюк Ярина Савівна, 1926 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Мельники-Мостище
Камінь-Каширського р-ну Волинської обл. у липні 2014 р.
ВАГ – Вакуліч Анастасія Григорівна, 1937 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Новосілля За-
річненського р-ну Рівненської обл. у липні 2010 р.
ВМС – Вознюк Марія Сергіївна, 1925 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Червона Волока Лу-
гинського р-ну Житомирської обл. у листопаді 2005 р.
ВОМ – Варум Ольга Михайлівна, 1956 р. н., родом із с. Гута-Боровенська, у с. Полиці про-
живає з 1979 р. Записала А. Дмитренко в с. Полиці Камінь-Каширського р-ну Волинської обл.
у липні 2012 р.
ГГМ – Григорів Ганна Максимівна, 1922 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Топільня Лугин-
ського р-ну Житомирської обл. у листопаді 2005 р.
www.etnolog.org.ua
IM
FE
75
ГГП – Гудюк Ганна Петрівна, 1932 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Курчиця Новоград-Во-
линського р-ну Житомирської обл. у серпні 2011 р.
ГЗС – Гамза Зоя Степанівна, 1943 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Цепцевичі Сарненсько-
го р-ну Рівненської обл. у липні 2008 р.
ГМГ – Гресько Микола Григорович, 1936 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Кочичине Єміль-
чинського р-ну Житомирської обл. у липні 2011 р.
ГМК – Глимбоцька Марія Кирилівна, 1932 р. н. Проживала в с. Рудня-Вересня Іванківсько-
го р-ну Київської обл., переселена в 1986 р. Записала А. Дмитренко в с. Зрайки Володарсько-
го р-ну Київської обл. у червні 2012 р.
ГНД – Губеня Надія Дем’янівна, 1929 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Великі Цепцевичі
Володимирецького р-ну Рівненської обл. у липні 2009 р.
ГНЙ – Гриневич Надія Йосипівна, 1925 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Кам’яна Гірка Лу-
гинського р-ну Житомирської обл. у листопаді 2005 р.
ГНО – Гетьманчук Надія Олександрівна, 1938 р. н., родом із с. Полапи Любомльського р-ну,
у с. Великий Обзир проживає із 1958 р. Записала А. Дмитренко в с. Великий Обзир Камінь-
Каширського р-ну Волинської обл. у липні 2010 р.
ГОС – Гончарук Ольга Савівна, 1936 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Грудки Камінь-Ка-
ширського р-ну Волинської обл. у серпні 2012 р.
ГрНД – Гребеневич Надія Дем’янівна, 1920 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Переходичі
Рокитнівського р-ну Рівненської обл. у серпні 2006 р.
ДГД – Денейчук Ганна Давидівна, 1935 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Олександрія Ка-
мінь-Каширського р-ну Волинської обл. у липні 2012 р.
ДГЗ – Дроздік Ганна Захарівна, 1940 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Волиця Камінь-Ка-
ширського р-ну Волинської обл. у липні 2012 р.
ДГМ – Дякевич Галина Максимівна, 1941 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Червона Волока
Лугинського р-ну Житомирської обл. у листопаді 2005 р.
ДМГ – Дрозд Марія Гнатівна, 1926 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Запілля Лугинсько-
го р-ну Житомирської обл. у листопаді 2005 р.
ДММ – Дмитрук Марія Микитівна, 1924 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Серники Заріч-
ненського р-ну Рівненської обл. у серпні 2010 р.
ДМП – Довгун Марія Павлівна, 1923 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Осова Дубровицько-
го р-ну Рівненської обл. у серпні 2009 р.
ДМФ – Дашкель Марія Федорівна, 1925 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Великий Мидськ
Костопільського р-ну Рівненської обл. у серпні 2013 р.
ДСН – Даць Софія Никифорівна, 1927 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Грабове Шацько-
го р-ну Волинської обл. у липні 2009 р.
ДУД – Денисяка Уляна Денисівна, 1929 р. н., родом із с. Берестя, у с. Кураш проживає із
1953 р. Записала А. Дмитренко у с. Кураш Дубровицького р-ну Рівненської обл. у серпні 2009 р.
ЖГМ – Журавська Ганна Марківна, 1940 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Рудня-Повчан-
ська Лугинського р-ну Житомирської обл. у листопаді 2005 р.
ЗЄД – Заїка Євгенія Дмитрівна, 1936 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Симони Ємільчин-
ського р-ну Житомирської обл. у серпні 2011 р.
ЗУА – Заяць Уляна Адамівна, 1930 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Підлуби Ємільчинсько-
го р-ну Житомирської обл. у липні 2011 р.
ІНВ – Ільчук Надія Володимирівна, 1949 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Ремчиці Сарнен-
ського р-ну Рівненської обл. у липні 2008 р.
КВП – Комар Василина Павлівна, 1923 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Корост Сарненсько-
го р-ну Рівненської обл. у липні 2008 р.
КГІ – Кошелюк Ганна Іванівна, 1938 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Річиця Ратнівсько-
го р-ну Волинської обл. у серпні 2012 р.
КГП – Костючик Ганна Пилипівна, 1940 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Грудки Камінь-
Каширського р-ну Волинської обл. 12 липня 2014 р.
КГХ – Квачук Ганна Хомівна, 1938 р. н., родом із с. Борове, у с. Перекалля проживає із
1960-х рр. Записала А. Дмитренко у с. Перекалля Зарічненського р-ну Рівненської обл. у липні
2010 р.
КЛГ – Клімович Лариса Григорівна, 1931 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Іванчиці Заріч-
ненського р-ну Рівненської обл. у липні 2010 р.
КМЄ – Каменчук Марія Євтухівна, 1925 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Путиловичі Лу-
гинського р-ну Житомирської обл. у листопаді 2005 р.
www.etnolog.org.ua
IM
FE
76
КМП – Каць Марія Прокопівна, 1938 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Велимче Ратнівсько-
го р-ну Волинської обл. у липні 2012 р.
КНГ – Кочеткова Надія Григорівна, 1925 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Бистричі Берез-
нівського р-ну Рівненської обл. у серпні 2013 р.
КрЛГ – Краснюк Любов Гнатівна, 1938 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Радове Зарічнен-
ського р-ну Рівненської обл. у липні 2010 р.
КТІ – Корзюк Тетяна Іванівна, 1926 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Велихів Володими-
рецького р-ну Рівненської обл. у липні 2009 р.
КУГ – Карпець Уляна Григорівна, 1936 р. н., родом із с. Прислуч Березнівського р-ну, у
с. Хотин проживає із 1955 р. Записала А. Дмитренко в с. Хотин Березнівського р-ну Рівнен-
ської обл. у липні 2013 р.
КХО – Коваль Христина Онуфріївна, 1931 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Пульмо Шаць-
кого р-ну Волинської обл. у липні 2013 р.
ЛЄС – Луцик Євдокія Сергіївна, 1926 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Грудки Камінь-Ка-
ширського р-ну Волинської обл. у липні 2014 р.
ЛМІ – Лук’янчук Марія Іванівна, 1944 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Красностав Лугин-
ського р-ну Житомирської обл. у листопаді 2005 р.
ЛОК – Лісица Олександра Купріянівна, 1925 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Великі Цеп-
цевичі Володимирецького р-ну Рівненської обл. у липні 2009 р.
ЛОМ – Липська Олена Миколаївна, 1928 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Рудня-Жеревці
Лугинського р-ну Житомирської обл. у листопаді 2005 р.
ЛФП – Літвин Фотина Потапівна, 1933 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Хиночі Володими-
рецького р-ну Рівненської обл. у серпні 2009 р.
МАА – Мороченець Антоніна Андріївна, 1931 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Озеро Воло-
димирецького р-ну Рівненської обл. у липні 2009 р.
МВВ – Мандричук Віра Василівна, 1926 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Борове Зарічнен-
ського р-ну Рівненської обл. у серпні 2010 р.
МГН – Мельник Ганна Никодимівна, 1928 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Полиці Камінь-
Каширського р-ну Волинської обл. у липні 2012 р.
МЄВ – Мирончук Євгенія Власівна, 1939 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Яполоть Косто-
пільського р-ну Рівненської обл. у серпні 2013 р.
МНГ – Мельник Надія Григорівна, 1931 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Зелене Володими-
рецького р-ну Рівненської обл. у серпні 2009 р.
МНД – Мазур Надія Дмитрівна, 1957 р. н., родом із с. Вільхова Народицького р-ну Жи-
томирської обл., проживала в смт Вільча Поліського р-ну Київської обл., переселена в 1996 р.
Записала А. Дмитренко в смт Володарка Київської обл. у червні 2012 р.
МРА – Майструк Раїса Андріївна, 1935 р. н., родом із с. Поліське, у с. Білка проживає
із 1951 р. Записала А. Дмитренко в с. Білка Березнівського р-ну Рівненської обл. у серпні
2013 р.
МСВ – Меленчук Софія Василівна, 1937 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Хотин Березнів-
ського р-ну Рівненської обл. у липні 2013 р.
МСС – Мушик Софія Степанівна, 1935 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Малі Телковичі
Володимирецького р-ну Рівненської обл. у липні 2009 р.
МЯО – Макарчук Ярина Олександрівна, 1934 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Видерта Ка-
мінь-Каширського р-ну Волинської обл. у серпні 2012 р.
НАІ – Новоселицька Агафія Іванівна, 1942 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Великі Озера
Дубровицького р-ну Рівненської обл. у серпні 2008 р.
НМГ – Надієвець Марія Гаврилівна, 1927 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Морочне Заріч-
ненського р-ну Рівненської обл. у липні 2010 р.
НМС – Нестеренко Марія Семенівна, 1938 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Бовсуни Лугин-
ського р-ну Житомирської обл. у листопаді 2005 р.
НОВ – Никитюк Олена Володимирівна, 1938 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Неньковичі
Зарічненського р-ну Рівненської обл. у серпні 2010 р.
НФХ – Найдич Федора Хомівна, 1922 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Грудки Камінь-Ка-
ширського р-ну Волинської обл. у серпні 2012 р.
ОАН – Ошурко Антоніна Ничипорівна, 1940 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Борове За-
річненського р-ну Рівненської обл. у серпні 2010 р.
ОНВ – Олешко Надія Василівна, 1948 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Городище Дубро-
вицького р-ну Рівненської обл. у серпні 2008 р.
www.etnolog.org.ua
IM
FE
77
ОПЮ – Остапук Параска Юхимівна, 1938 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Залаззя Любе-
шівського р-ну Волинської обл. у липні 2010 р.
ПГТ – Примак Ганна Тимофіївна, 1931 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Возлякове Овруць-
кого р-ну Житомирської обл. у листопаді 2005 р.
ПМГ – Прошвин Марія Гнатівна, 1925 р. н. Записала А. Дмитренко у с. Нобель Зарічнен-
ського р-ну Рівненської обл. у серпні 2010 р.
ПМЛ – Примак Марина Леонідівна, 1976 р. н., родом із с. Запілля Лугинського району. За-
писала А. Дмитренко в с. Возлякове Овруцького р-ну Житомирської обл. у листопаді 2005 р.
ПММ – Пилипчук Марія Мартинівна, 1937 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Пнівне Камінь-
Каширського р-ну Волинської обл. у липні 2012 р.
ПОІ – Парфесюк Оксана Іванівна, 1947 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Хотешів Камінь-
Каширського р-ну Волинської обл. у серпні 2012 р.
ПОС – Примак Ольга Степанівна, 1932 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Калинівка Лугин-
ського р-ну Житомирської обл. у листопаді 2005 р.
ППМ – Пасюк Параска Михайлівна, 1917 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Самари Ратнів-
ського р-ну Волинської обл. у липні 2011 р.
РНН – Респондент не назвалась. Записала А. Дмитренко в с. Різки Дубровицького р-ну Рів-
ненської обл. у серпні 2008 р.
САС – Стужук Анастасія Степанівна, 1926 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Радогоща Лу-
гинського р-ну Житомирської обл. у листопаді 2005 р.
СГІ – Секретар Ганна Іванівна, 1924 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Вичівка Зарічненсько-
го р-ну Рівненської обл. у липні 2010 р.
СГМ – Стелько Галина Михайлівна, 1934 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Городець Воло-
димирецького р-ну Рівненської обл. у липні 2009 р.
СГП – Сербін Галина Павлівна, 1934 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Березники Ємільчин-
ського р-ну Житомирської обл. у серпні 2011 р.
СГФ – Сосновська Ганна Федорівна, 1929 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Бистричі Берез-
нівського р-ну Рівненської обл. у серпні 2013 р.
СДГ – Савчук Домна Гордіївна, 1937 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Тишиця Березнівсько-
го р-ну Рівненської обл. у липні 2013 р.
СКІ – Сорока Катерина Іванівна, 1962 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Видричі Камінь-
Каширського р-ну Волинської обл. у липні 2012 р.
СКЛ – Стискун Капітоліна Лукашівна, 1928 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Озеро Воло-
димирецького р-ну Рівненської обл. у липні 2009 р.
СМГ – Сафонік Мотрона Гордіївна, 1938 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Сварині Володи-
мирецького р-ну Рівненської обл. у липні 2009 р.
СМК – Середа Марія Кузьмівна, 1948 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Ставок Костопіль-
ського р-ну Рівненської обл. у серпні 2013 р.
СММ – Стрількевич Міля Миколаївна, 1924 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Сенчиці За-
річненського р-ну Рівненської обл. у липні 2010 р.
СМТ – Сергійчук Марія Тихонівна, 1909 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Цепцевичі Сар-
ненського р-ну Рівненської обл. у липні 2008 р.
СНВ – Солонінка Надія Василівна, 1950 р. н., родом із с. Добре Камінь-Каширського р-ну,
у с. Хотешів проживає із 1968 р. Записала А. Дмитренко в с. Хотешів Камінь-Каширського р-ну
Волинської обл. у серпні 2012 р.
СОК – Стужук Ольга Корніївна, 1924 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Радогоща Лугинсько-
го р-ну Житомирської обл. у листопаді 2005 р.
СОО – Сорока Ольга Олексіївна, 1951 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Корост Сарненсько-
го р-ну Рівненської обл. у липні 2008 р.
СПГ – Сидорук Пелагея Григорівна, 1934 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Березина Воло-
димирецького р-ну Рівненської обл. у липні 2009 р.
СрОО – Середюк Ольга Олексіївна, 1935 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Межисить Рат-
нівського р-ну Волинської обл. у липні 2011 р.
СУТ – Ситай Уляна Титівна, 1922 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Велике Вербче Сарнен-
ського р-ну Рівненської обл. у липні 2008 р.
ТАІ – Тарасюк Анастасія Іванівна, 1932 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Оленине Камінь-
Каширського р-ну Волинської обл. у серпні 2012 р.
ТМФ – Тропець Марія Федорівна, 1933 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Будимля Дубро-
вицького р-ну Рівненської обл. у серпні 2008 р.
www.etnolog.org.ua
IM
FE
78
ТОВ – Торуканець Ольга Василівна, 1950 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Полиці Камінь-
Каширського р-ну Волинської обл. у липні 2012 р.
ТХП – Ткачик Христина Панасівна, 1933 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Підбороччя Ка-
мінь-Каширського р-ну Волинської обл. у липні 2014 р.
УГІ – Усік Галина Іванівна, 1929 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Полиці Камінь-Кашир-
ського р-ну Волинської обл. у липні 2012 р.
УМП – Усич Марина Павлівна, 1952 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Ремчиці Сарненсько-
го р-ну Рівненської обл. у липні 2008 р.
ФВГ – Філоненко Віра Гаврилівна, 1939 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Малоглумчанка
Ємільчинського р-ну Житомирської обл. у серпні 2011 р.
ФОГ – Федас Ольга Гордіївна, 1930 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Тишиця Березнівсько-
го р-ну Рівненської обл. у липні 2013 р.
ФОМ – Федощук Ольга Микитівна, 1942 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Вовчиці Заріч-
ненського р-ну Рівненської обл. у серпні 2010 р.
ХГП – Хомич Ганна Петрівна, 1942 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Бузаки Камінь-Кашир-
ського р-ну Волинської обл. у липні 2014 р.
ХЄЄ – Хвесюк Єлизавета Євдокимівна, 1929 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Городок Воло-
димирецького р-ну Рівненської обл. у липні 2009 р.
ХМА – Химчик Марія Андріївна, 1934 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Нуйно Камінь-Ка-
ширського р-ну Волинської обл. у липні 2012 р.
ЦЄГ – Цвид Євдокія Григорівна, 1917 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Голядин Шацько-
го р-ну Волинської обл. у липні 2008 р.
ЦОГ – Цвид Ольга Григорівна, 1926 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Голядин Шацько-
го р-ну Волинської обл. у липні 2008 р.
ШАВ – Шульжук Анна Василівна, 1932 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Поліське Березнів-
ського р-ну Рівненської обл. у серпні 2013 р.
ШАМ – Шевчук Анастасія Миколаївна, 1931 р. н. Записала А. Дмитренко у с. Качин Ка-
мінь-Каширського р-ну Волинської обл. у липні 2012 р.
ШГК – Швайко Ганна Костянтинівна, 1929 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Сварицевичі
Дубровицького р-ну Рівненської обл. у липні 2008 р.
ЩАЛ – Щербань Ганна Лук’янівна, 1933 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Стрільськ Сарнен-
ського р-ну Рівненської обл. у липні 2008 р.
ЯВФ – Яцута Ганна Адамівна, 1944 р. н. Записала А. Дмитренко в с. Залужжя Дубровиць-
кого р-ну Рівненської обл. у липні 2008 р.
Джерела та література
1. Архів Музею етнографії Волині та Полісся при Східноєвропейському національному уні-
верситеті імені Лесі Українки. Ф. 8. Од. зб. 132.
2. Кондратович О. Народний календар Волинського Полісся: від свята до свята. Луцьк : Во-
линська обласна друкарня, 2009. 200 с.
3. Курочкін О. В. Новорічні свята українців: традиції і сучасність. Київ : Наукова думка,
1978. 191 с.
4. У здоровому харчуванні велике значення мають сезонні продукти. URL : http://archive.
mistovechirne.in.ua/podii-i-faktu/3236-l-r. (Дата звернення 10.12.2018).
5. Хамула. URL : https://www.volyn.com.ua/news/46851-khamula.html. (Дата звернення
10.12.2018).
6. Хвас Ю. Народження дитини і традиційна родильна обрядовість у Любомльському і Шаць-
кому районах. Збірник учнівських і студентських робіт конкурсу імені Гальшки Гулевичівни.
Луцьк, 2003. С. 112–124.
references
1. The Archives of the Museum of Ethnography of Vholynia and Polissia at the Lesia Ukrayinka
East European National University, fund 8, unit of issue 132 [in Ukrainian].
2. KONDRATOVYCH, Oleksandra. Folk Calendar of Vholynian Polissia: From the Holiday to
Holiday. Lutsk: Volynska oblasna drukarnia, 2009, 200 pp. [in Ukrainian].
3. KUROCHKIN, Oleksandr. New-Year Holidays of Ukrainians: Traditions and Contemporane-
ity. Kyiv: Naukova dumka, 1978, 191 pp. [in Ukrainian].
www.etnolog.org.ua
IM
FE
79
4. Seasonal Products are of a Great Importance in Healthy Nourishment, 2014 [viewed 10 Decem-
ber 2018]. Available from: http://archive.mistovechirne.in.ua/podii-i-faktu/3236-l-r. [in Ukrainian].
5. Khamula, 2014 [viewed 10 December 2018]. Available from: https://www.volyn.com.ua/
news/46851-khamula.html [in Ukrainian].
6. KHVAS, Yuliya. The Child Birth and Traditional Childbirth Rituals in Luboml and Shatsk
Districts. Collected Pupil and Student Works of Halshka Hulevychivna Contest. Lutsk, 2003,
pp. 112–124 [in Ukrainian].
SUmmary
The article is dedicated to the traditions of calendar regulation of bilberries harvesting in the
Right-Bank Polissia and changes that have taken place in recent decades. The investigation is based
on field ethnographic materials recorded during historical and ethnographic expeditions (2005–2014),
organized by the State Scientific Center for the Protection of Cultural Heritage from Technological
Disasters and the Museum of Ethnography of Volhynia and Polissia at the Lesia Ukrayinka East
European National University. Traditions that have been developed in the system of calendar regulation
of bilberries picking in the Right-Bank Polissia and the changes caused by the mass harvesting of
these berries in recent decades are described. It is noted that the terms of bilberries harvesting
are blurred extremely, which is caused primarily by the biological characteristics of this berry. It
has a long vegetative period and is kept well, so it can be harvested from late summer to the next
year spring. In some places, the beginning of bilberries picking is associated with the other plants
development (reaching the viburnum).
The second factor influencing the timing of the bilberries harvest is determined by the folk
agricultural calendar, which defines clearly the timing of all chores connected the most often with
the particular holiday. Speaking on bilberries, such points of reference for its harvest are traditionally
Beheading of John the Baptist, the Feast of the Cross, the Nativity of Mary, Intercession of the
Theotokos and even Archangel Michael. At the same time, a factor of potato digging clashes with
these holidays. Bilberries harvesting starts after the completion of these works. The third factor that
has influenced dramatically the timing of bilberries harvesting in recent decades is the collapse of
collective farms, widespread rural unemployment – on the one hand, and high demands for bilberries
by wholesalers, forcing them to choose unripe berries. The possibility of not just additional, but
often basic earnings encourages Polissia farmers to choose green berries. In this regard, the reapers
determine the date of bilberries reception. In the villages where the inhabitants pick berries in the
Belarusian forests, the length of the season is determined by interstate agreements.
So, we can speak not only about the change in the timing of bilberries harvesting, but also about
the change of their significance in the structure of the modern agriculture of the rural population of
the Right-Bank Polissia. Along with blueberries and, to a lesser extent, other berries, bilberries ‘feed’
rural families.
Keywords: ethnic culture, traditional ecological culture, traditional farming, harvesting, berries,
bilberries, customary law, folk calendar.
www.etnolog.org.ua
IM
FE
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-208635 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2313-8505 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:56:54Z |
| publishDate | 2019 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Дмитренко, А. 2025-11-03T10:11:09Z 2019 Використання чорниць у щоденному й обрядовому харчуванні населення Правобережного Полісся: кашоподібні страви, узвари, киселі, настоянки / А. Дмитренко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2019. — Вип. 18(21). — С. 63-79. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208635 392.8+634.73](477.41/.42) У статті йдеться про ягоди чорниці в системі традиційного щоденного, святкового й обрядового харчування мешканців Правобережного Полісся та зміни, що відбулися в останні десятиліття. З’ясовано місце свіжих (сирих) чорниць у раціоні в період ягідного сезону; показано способи їх заготівлі на запас; висвітлено особливості приготування кашоподібних страв із сухих і свіжих чорниць та подано їхні локальні назви; розглянуто використання цих ягід для узварів, киселів і настоянок; визначено місце страв із чорниць у системі харчування в період постів та свят. Для ілюстрації основних положень статті наведено польові матеріали. The article is dedicated to the traditions of calendar regulation of bilberry harvesting in the Right-Bank Polissia and the changes that have taken place in recent decades. The investigation is based on field ethnographic materials recorded during historical and ethnographic expeditions (2005–2014), organized by the State Scientific Center for the Protection of Cultural Heritage from Technological Disasters and the Museum of Ethnography of Volhynia and Polissia at the Lesia Ukrayinka East European National University. Traditions that have been developed in the system of calendar regulation of bilberry picking in the Right-Bank Polissia and the changes caused by the mass harvesting of these berries in recent decades are described. It is noted that the terms of bilberry harvesting are extremely blurred, which is caused primarily by the biological characteristics of this berry. It has a long vegetative period and is kept well, so it can be harvested from late summer to the next year's spring. In some places, the beginning of bilberry picking is associated with the other plants' development (reaching the viburnum). uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Матеріали до української етнології Етнокультурні художньо-мистецькі практики та соціодемографічні процеси: традиційні і модерні ресурси розвитку Використання чорниць у щоденному й обрядовому харчуванні населення Правобережного Полісся: кашоподібні страви, узвари, киселі, настоянки The use of blueberries in the daily and ritual nutrition of the population of the Right-bank Polissia: porridge-like dishes, brews, jelly, tinctures Article published earlier |
| spellingShingle | Використання чорниць у щоденному й обрядовому харчуванні населення Правобережного Полісся: кашоподібні страви, узвари, киселі, настоянки Дмитренко, А. Етнокультурні художньо-мистецькі практики та соціодемографічні процеси: традиційні і модерні ресурси розвитку |
| title | Використання чорниць у щоденному й обрядовому харчуванні населення Правобережного Полісся: кашоподібні страви, узвари, киселі, настоянки |
| title_alt | The use of blueberries in the daily and ritual nutrition of the population of the Right-bank Polissia: porridge-like dishes, brews, jelly, tinctures |
| title_full | Використання чорниць у щоденному й обрядовому харчуванні населення Правобережного Полісся: кашоподібні страви, узвари, киселі, настоянки |
| title_fullStr | Використання чорниць у щоденному й обрядовому харчуванні населення Правобережного Полісся: кашоподібні страви, узвари, киселі, настоянки |
| title_full_unstemmed | Використання чорниць у щоденному й обрядовому харчуванні населення Правобережного Полісся: кашоподібні страви, узвари, киселі, настоянки |
| title_short | Використання чорниць у щоденному й обрядовому харчуванні населення Правобережного Полісся: кашоподібні страви, узвари, киселі, настоянки |
| title_sort | використання чорниць у щоденному й обрядовому харчуванні населення правобережного полісся: кашоподібні страви, узвари, киселі, настоянки |
| topic | Етнокультурні художньо-мистецькі практики та соціодемографічні процеси: традиційні і модерні ресурси розвитку |
| topic_facet | Етнокультурні художньо-мистецькі практики та соціодемографічні процеси: традиційні і модерні ресурси розвитку |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208635 |
| work_keys_str_mv | AT dmitrenkoa vikoristannâčornicʹuŝodennomuiobrâdovomuharčuvannínaselennâpravoberežnogopolíssâkašopodíbnístraviuzvarikiselínastoânki AT dmitrenkoa theuseofblueberriesinthedailyandritualnutritionofthepopulationoftherightbankpolissiaporridgelikedishesbrewsjellytinctures |