Ризька адреса Лесі Українки (До 135-річчя від дня народження великої української поетеси)

Попри те, що вже давно до наукового обігу було введено адресований В. Гнатюку (Львів) лист Лесі Українки, написаний нею у Ризі 4/16.III 1900 р., тема перебу  вання великої української поетеси в столиці Латвії залишається недослідже  ною. А між тим у цій короткій подорожі п...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2006
1. Verfasser:	Непокупний, А.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2006
Schlagworte:	Есе
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2087
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Ризька адреса Лесі Українки (До 135-річчя від дня народження великої української поетеси) / А. Непокупний // Вісн. НАН України. — 2006. — N 1. — С. 75-82. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860096231408140288
author	Непокупний, А.
author_facet	Непокупний, А.
citation_txt	Ризька адреса Лесі Українки (До 135-річчя від дня народження великої української поетеси) / А. Непокупний // Вісн. НАН України. — 2006. — N 1. — С. 75-82. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.
collection	DSpace DC
description	Попри те, що вже давно до наукового обігу було введено адресований В. Гнатюку (Львів) лист Лесі Українки, написаний нею у Ризі 4/16.III 1900 р., тема перебу вання великої української поетеси в столиці Латвії залишається недослідже ною. А між тим у цій короткій подорожі перетнулися індивідуально біографічні, загальнодуховні обставини і літературно мистецькі питання, перекладацькі захоплення Лесі Українки. За підтримки Посольства України в Латвійській Республіці автор встано вив адресу, а згодом віднайшов ілюстративні матеріали та з’ясував історико літературний контекст ризького візиту класика української літератури.
first_indexed	2025-12-07T17:25:47Z
format	Article
fulltext	ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 1 75 ЕСЕ Попри те, що вже давно до наукового обігу було введено адресований В. Гнатюку (Львів) лист Лесі Українки, написаний нею у Ризі 4/16.III 1900 р., тема перебу� вання великої української поетеси в столиці Латвії залишається недослідже� ною. А між тим у цій короткій подорожі перетнулися індивідуально�біографічні, загальнодуховні обставини і літературно�мистецькі питання, перекладацькі захоплення Лесі Українки. За підтримки Посольства України в Латвійській Республіці автор встано� вив адресу, а згодом віднайшов ілюстративні матеріали та з’ясував історико� літературний контекст ризького візиту класика української літератури. À. ÍÅÏÎÊÓÏÍÈÉ ÐÈÇÜÊÀ ÀÄÐÅÑÀ ËÅÑ² ÓÊÐÀ¯ÍÊÈ Äî 135-ð³÷÷ÿ â³ä äíÿ íàðîäæåííÿ âåëèêî¿ óêðà¿íñüêî¿ ïîåòåñè © НЕПОКУПНИЙ Анатолій Павлович. Член�кореспондент НАН України. Іноземний член Латвійської АН. Завідувач відділу романських, германських та балтійських мов Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України. Член Національної спілки письменників України (Київ). 2006. * Список скорочень див. у кінці статті. дарма що біла, а маю циганську нату� ру і вештатись по світі мені мило» (ЛУ XI 160) . Отак, узагальнюючи, визна� чила власну вдачу Леся Українка, коли по� ділилася з Ольгою Кобилянською наміром податись у подорож за маршрутом Мінськ — Петербург — Тарту (Дерпт, Юр’їв) — Рига. І то не були прожекти. І далі вже лише тексти листів поетеси правлять за щоденник її північних мандрів: Петербург, 11.ІІ 1900 — Тарту, 21.ІІ та 1.ІІІ — Рига, 4.ІІІ... Та якщо з перших двох пунктів косачів� ської частини Лесиного турне надходили бо� дай коротенькі відгуки як про вперше поба� чені міста, так і їхніх мешканців, то вже з ос� таннього — зась: наче геть не було ані Риги, ані рижан — існував один тільки Гейне! То чи не тому у зведенні «Основні дати життя і творчості Лесі Українки» перебування Лари� си Косач у латвійській столиці було пред� ставлене у такий спосіб (див. ЛУ XIІ 607), ніби йшлося про якийсь прохідний пункт чи просто чергову станцію на її шляху? Навіть не вирізнено окремим рядком! 1. Львівська наукова бібліотека ім. В. Сте� фаника. Відділ рукописів. Фонд В. Гнатюка, № 34, одиниця зберігання 566, аркуші 7�8. Лист Лесі Українки від 4/16. III 1900 р. Конверт відсутній. Текст — на складеному вдвоє вже пожовклому від часу аркуші папе� ру розміром 23×15,5 см. У той прямокутник із правого боку трьома кутами вклинилися смуги від згину. Рівно написані рядки, більш «ß ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 176 загущені та заповнені дрібнішим почерком лише на останній, 4�й сторінці (за архівним обліком — 8�й арк., зворот). Одне�єдине ви� правлення — «від» на «він». У зв’язку з корек� турою набору авторка порушує і тему право� пису іншомовних слів та власних назв, неус� таленість якого на той час дається взнаки вже на самому початку листа — при написанні назви латвійської столиці — Ріга (щоправда, це ближче до латиського оригіналу — Rlga). Збережений у Львові лист — єдине влас� норуч складене і датоване тим же днем самою поетесою свідчення про її перебування у Ризі. І поряд з таким документом відразу блякнуть усі інші відомі нам, однак, надто загальні згадки про це місто (як ще у майбутньому, так уже й у минулому часі) на решті аркушів епі� столярної спадщини Лесі Українки. Разом з тим, попри таке протиставлення, як самі по собі відвідини поетесою Риги, так і тема лат� війської столиці в її слові і до, і після них — це складники все ще пошукової теми «Леся Українка і Латвія» як важливої віхи у розвит� ку українсько�латиських культурно�історич� них взаємин. 2. У латиській історичній науці наших днів ставлять питання: якими шляхами ще в XIX ст. до Латвії потрапляли українці? І пропонують такі варіанти відповіді: «під час перебування на військовій службі або як фахівці з різних спеціальностей, також сту� денти Ризького політехнічного інституту; багато було вчителів української національ� ності» [1]. Проте в Російській імперії існу� вала ще одна «дорожня карта» з України до Латвії...через Сибір. І рідна тітка Лесі Україн� ки вже мала особистий досвід освоєння цьо� го маршруту. Адже саме в Ризі дозволено було оселити� ся Олені Антонівні Тесленко�Приходько (дівоче прізвище — Косач) після того, як вона відбула заслання у Тобольській губернії. І згодом звідти ж до своєї латвійської новопо� селенки, як тільки�но вийшов призначений судом сибірський строк, перебрався і її чо� ловік Петро Васильович, уродженець с. Се� миренки Миргородського повіту Полтав� ської губернії. Однак переїзд до балтійського краю зовсім не означав, що про політичне минуле под� ружжя Тесленків�Приходьків (там, де треба) вже було забуто. Хоч як своїх адрес у голов� ному місті Ліфляндської губернії і не міняли вчорашні «сибіряки», а ніби хтось невидимий знову й знову ставав на дверях їхньої черго� вої оселі та пильнував кожен крок піднагляд� них. Тож за донесеннями з грифом «секрет� но» можна скласти цілу хроніку від’їздів та по� вернень до Риги «тьоті Єлі» та її чоловіка — як удвох, так і поодинці. Та всі ці, по�російськи переносно кажучи, «тєлєґі» із плином часу — цим разом уже в прямому значенні подальших слів — було списано в архів. У даному випадку йдеться про той, що розташований у Ризі, по той бік Даугави, де сучасні латиські історики вже знайшли чимало матеріалів для дослідження теми «Українці в Латвії, зокрема наприкінці XIX ст.». Іл. 1. Леся Українка (Косач�Квітка Лариса Петрівна; 25. II 1871—1.VIII 1913) ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 1 77 3. Так склалося, що перш ніж узятися до роботи з Лесиною тіткою та її чоловіком, тає� мна поліція провела «розминку» на іншому представникові родини Косачів — рідному братові поетеси Михайлові. І це ім’я було хором провідмінюване голубими мундирами губернського крою, як у лютому 1894 р. на� чальник Ліфляндського жандармського уп� равління секретно розіслав циркуляр, в яко� му геть усі підлеглі генерал�майору (ім’ярек) служби міста мали відповісти на одне�єдине запитання: «Чи не прибув до Риги студент Юр’ївсь� кого університету Михайло Петрів Косач?» Однак розшукуваний наразі виявився «за� очником», й одинадцятеро дільничих при� ставів Міської, Петербурзької, Московської та Мітавської частин м. Риги в один голос відповіли одне й те саме: «не явлен» [2]. Тож той самий начальник жандармського управління Ліфляндської губернії, який, мов по тривозі піднявши на ноги все своє відом� ство, так і не знайшов у Ризі брата Лесі Ук� раїнки (лютий 1894 р.), ніби брав реванш у Косачів, коли виступив із поданням, щоб за тіткою поетеси було встановлено негласний нагляд поліції. Кінцевий продукт такого пе� рестрахування — стіс донесень під загальною назвою «Дело секретного архива Рижского полицеймейстера о мещанке Елене Антоно� вой Тесленко�Приходько. Начато 17 октяб� ря 1895 г.» [3]. А невдовзі потому, як то кажуть, «до пари» було заведено й ще одну, водночас і супутню, і супутникову справу — «Тесленко�Приходь� ко Петр Васильев. О негласном надзоре» [4]. На нашу думку, для встановлення ймовір� них обставин перебування Лариси Косач у латвійській столиці обидві збірки оператив� них спостережень за Оленою Антонівною та її чоловіком мають цінність передовсім свої� ми відомостями про їхні адреси. Отже, якщо, залишивши місяці, опустити числа, то виб� рані з обох серій рапортів дані про місця про� живання у Ризі подружжя Тесленків�При� ходьків можна подати таким зведеним спис� ком: 1) Дерптська вул., № 57 — березень 1896 р.; 2) Венденська вул., № 3 — вересень 1896 р.; 3) Романовська вул., № 83 — липень 1897 р./ травень 1899 р.; 4) Мельнична вул., № 90, кв. 7 — від серп� ня 1899 р. Оскільки по кожній із перелічених адрес в обов’язковому порядку велась так звана «До� мовая книга», в якій за підписом пристава мали бути зареєстрованими всі мешканці відповідного будинку (прізвище, ім’я та по батькові, звання, сімейний стан, віроспо� відання, вік, коли та звідки прибув, вид на проживання та його термін), то подальше звернення до характеристик осіб, що були ближчими чи дальшими сусідами Тесленків� Приходьків, може допомогти хоча б частко� во визначити ймовірне коло знайомств Ле� синої тітки, в яке вона могла ввести й свою племінницю під час її візиту до Риги. Однак це вже є завданням на перспекти� ву дослідження теми «Леся Українка у лат� війській столиці». А поки що погортаємо сторінки «Домової книги» за четвертою ад� ресою, куди й приїздила велика українська поетеса. Іл. 2. «Домова книга» будинку № 90 по вул. Мельничній у Ризі ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 178 4. Четверта ризька адреса Лесиної тітки є найважливішою для нашої теми. У цьому будинку, що став маєтністю П.В. Тесленка� Приходька у квітні 1899 р., його власник ра� зом із дружиною Оленою Антонівною та си� ном Георгієм (1884 р. народження) обрали собі квартиру № 7 (з огляду на її номер вона була розташована, певно, на більш престиж� ному другому поверсі), тоді як решту «жит� лового фонду» здавали наймачам. Принаймні за півроку до приїзду Лесі Українки її тітка вже господарювала у новій оселі. Головний документ нарешті власного даху над головою ризької «філії» роду Косачів — це своєрідний довідник про його мешканців під серійним найменуванням «Домовая кни� га». У цьому рукописі найбільш значущими для нас виявилися ті записи, що датовані лютим 1900 р.: 1) Шимановська Олександра Антоновна, київська міщанка, прав[ославна], 45 [р.] — прибула з Києва 19. ІІ 1900 р.; 2) Шимановський Антон, учень Умансько� го сільськогосподарського училища — прибув 22. ІІ, вибув 28. ІI [5]; 3) Тесленко�Приходько Петро Васильович, ялуторовський (м. Ялуторовськ Тобольської губ. — місце заслання. — А.Н.) міщанин, прав� [ославний], 43 [р.] — прибув із Чернігів[ської] губ. 18.ІІ, вибув 27.ІІ [6]. Отже, так склалося, що напередодні при� їзду Лесі Українки до Риги і В.П. Тесленко� Приходько, і А. Шимановський вибули з міста. Натомість приїхала і чекала на свою племінницю О.А. Шимановська, що підтвер� джує сказане поетесою ще в Києві перед по� чатком подорожі: «Можливо, що тьотя Саша буде зі мною їхати до Риги» (ЛУ XI 159). «Домову книгу» з її записами про приїзд та від’їзд В.П. Тесленка�Приходька в лютому 1900 р. уточнюють секретні рапорти приста� ва: прибув не взагалі 17.ІІ, а докладніше — о 10�й годині вечора, причому зупинився не просто у власному будинку на Мельничній вул. № 90, а саме в квартирі № 7 [7], виїхав 27. ІІ не безадресно, а до Москви [8]. Тож за такого «перехресного» стеження за оселею «тьоті Єлі» залишається лише диву� ватися, чому її племінницю не було зареєст� ровано за місцем тимчасового перебування (щонайменше протягом 2—4.ІІІ)? Невже Ла� рису Косач прописали за іншою адресою? А чи надто короткий термін візиту (як це ро� биться й у наші дні) взагалі увільняв гостю від реєстрації? Леся Українка у Ризі залишається поки що документально «невловимою». Та за всіх умов донька брата не могла оминути житла його рідної сестри. Тож поза всяким сумні� вом — Дзірнаву (колишня Мельнична), № 90 відтепер нарешті має стати не тільки відомим, а й пошановуваним Лесиним місцем у су� часній латвійській столиці. 5. Серед інших осіб, які на час приїзду Лесі Українки до Риги мешкали на Мельничній, № 90, певну частину становили латиші, як� от (подаємо за оригіналом): Берзин Анна Ива� новна з Валкського пов., Преде Фриц Карлов, член Зелтинської вол. (тепер Зелтині Гул� бенського р�ну), Силлинг Яннис Христ (Рига) та ін. Порівняйте відповідні латиські слова berzinš «берізка» та priede «сосна», а також форму імені Janis. У першому та третьому випадках відзначено віросповідання — люте� ранське. Однак чи не найбільшу увагу привертає постать учителя Ризької гімназії імені імпе� ратора Миколи І колезького асесора Пет� рова Гавриїла Петровича. Адже дипломова� ний інтелігент і дворянин, який квартиру� вав у цьому будинку вже два з половиною роки (із серпня 1897 р.), міг спілкуватися не лише з господарями своєї оселі, а й з їхньою гостею. А якщо так, то ще й залишити про це свої спогади (?). А чому б і ні? Не виклю� чено, що й сама поетеса схильна була б шу� кати такого контакту, щоб вийти на бібліо� теку ризької гімназії. Адже це ніхто інший, як вона, повідомляла з Тарту, «що я тепер , ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 1 79 Іл. 3. Ризький лист Лесі Українки (фрагмент) набрала 12 томів Гейне... бо таки ж треба» (ЛУ XI 168). Певно, тут ішлося про універ� ситетську бібліотеку, з одного боку, та підго� товку своєї доповіді на київський вечір німецького класика — з другого. Але ж для Лесі Українки все це й у Ризі залишалося не менш (якщо тільки не встигло стати ще більш) актуальним, ніж до того було в ес� тонському місті. На завершення побіжного знайомства з мешканцями дому «тьоті Єлі» додамо, що з�поміж них були, якщо можна так вислови� тися, ще й «одномовці» Генріха Гейне — німецькі та австрійські піддані: 1) Гольт Юлі� ус Ернст Франц і Краузе Вільгельміна, 2) Гетц Рудольф і Фома, Френцель Ельфрида та Цее Марія. Однак, що це були за особи — для нас залишається невідомо, тож і щодо ймовірності Лесиного спілкування з ними бракує підстав навіть для обережного припущення. І хоча ми погортали сторінки лише однієї «Домової книги» Риги початку 1900 р., про� те і через одне маленьке віконце можна по� бачити бодай частину панорами всього міста. 6. За кілька днів до свого від’їзду з Києва (4/16. II 1900 р.) Л. Українка випадково до� відалася: її переклад поеми Гейне «Атта Троль» уже друкується у Львові — поки що в журнальному варіанті. Збентежена тим, що це відбувається без її відома, поетеса тер� міново звернулася до В.М. Гнатюка з про� ханням до редакції, щоб окремою книжкою твір у жодному разі «не випускати в світ», аж поки вона не побачить цього «першого друку (в журналі)» (ЛУ XI 163). І, вислов� люючись шаховою термінологією, щоб не втрачати темпу, повідомила своєму повіре� ному у львівських справах петербурзьку ад� ресу інститутського гуртожитку молодшої сестри Ольги (там само, 164), в гості до якої вона саме й збиралася. Таким був Гейне�пролог до Лесиної подо� рожі, перша розв’язка психологічного напру� ження якої відбулася рівно через місяць від початку мандрів: «Лист Ваш гнався за мною наздогін, бо вже не застав мене в Петербургу. Нагнав мене вже недовго перед виїздом у Дор� паті, у брата, і хоч я там коректу перегля� нула, та якось не випав час написати листа і відправити посилку» (там само, 170). Отже, у Ризі 4/16. III 1900 р. було складе� но і щойно процитованого листа, а разом із ним відіслано до Львова й бандероль із ко� ректурою перекладу поеми «Атта Троль». Попереду ще буде й Гейне�епілог цих мандрів, чи — якщо хочете — друга розв’язка самохіть запровадженого «надзвичайного стану» душі, коли після повернення до Киє� ва Леся Українка ще мала не тільки підготу� вати вечір, присвячений пам’яті великого німецького поета, а й виступити з власною доповіддю про його творчість. Та до того ще залишалось 19 днів. А поки що Лариса Ко� сач перебувала у Ризі, користуючись товари� ством двох батькових сестер — «тьоті Єлі» як господині оселі на Мельничній № 90 та «тьоті Саші» — також київської гості. 7. Звичайно, можна висловити жаль з при� воду того, що у відомій нам епістолярній спад� щині поетеси промайнули образи і Петербур� га, і Тарту, тоді як у ризьких рядках зовсім не видно Риги: все заступила тема Гейне. Проте таким спрямуванням свого листа від 4/16 березня 1900 р. українська поетеса ні на крок не відступила від життя країни свого перебування, а навпаки — впритул підійшла 80 ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 1 Іл. 4. Будинок по вул. Дзірнаву (кол. Мельнична), № 90 (1978 р.): із боку вулиці та сусіднього подвір’я до нього. І тут ми дозволимо собі невелич� кий відступ. Німецький дослідник В. Веслер, визнача� ючи свій підхід до оцінки віршованого епосу Гейне, писав: «Цей літературний текст є для нас перш за все історичним документом про певну точку в культурному розвитку, в якій перетнулись як загальнодуховні та суспільні, так і індивідуально�біографічні обставини...» [9]. Дуже цікавий погляд! Таку позицію по� вністю поділяє й автор цих рядків, а подальші свідчення лише підтверджують життєз� датність щойно викладеної концепції згада� ного вченого. На доказ слушності сказаного наведемо коментар до одного з томів академічного видання творів великого латиського поета: «... на початку 1900 р. Райніс просить Аспа� зію (латиська поетеса і драматург, дружина адресанта. Тут і нижче у дужках — пояснен� ня наші. — А.Н.) прислати йому до Слобод� ського (містечко у В’ятській губернії, де ав� тор листа відбував заслання) різні книжки, серед яких також і твори Гейне. У листі до Аспазії, написаному 18�го лютого 1900 р., Райніс повідомляє, що в посилці «Біміні» (поема Гейне. У цитованому уривку числа по� дано за старим стилем) ще немає. 3�го берез� ня того ж року він просить, якщо це можли� во, купити та надіслати «всього Гейне». У листі, який датований 7�м березня, Райніс повторює своє прохання і 12�го березня ще раз нагадує: «заради вимог Зелтиня (ризький книговидавець і книгопродавець Д. Зел� тиньш) пришли книжечки:... Гейне «Біміні», «Атта Троль», «Німеччина», «Романсеро», «Сучасні вірші». У листі від 19�го березня також звучить те саме прохання: «Швидше висилай книжки, про які я прошу, наприклад, «Біміні» та інші Гейне» [10]. Який дивовижний збіг! У лютому�березні 1900 р., попри значну відстань поміж ними, обидва поети йдуть паралельними курсами. Більше того, якщо у п’ятницю, 3�го березня, у м. Слободському В’ятської губернії Яніс Райніс пише до Риги, прохаючи у дружини надіслати «всього Гейне», то вже наступного дня у Ризі Леся Українка складає до Львова листа, в якому тільки й ідеться що про твор� чу спадщину великого німецького поета. Ніби від Райніса через (на п’ять з половиною років молодшу від нього) Лесю Українку пішла гейнівська естафета за межі Російсь� кої імперії, до зарубіжної Європи, водночас стверджуючи право латиського та українсь� кого народів на те, щоб класика Заходу бри� ніла також і їхніми рідними мовами! Як Рига, так і Київ та Львів своїми пере� кладами творів Гейне та їхнім друкуванням не тільки віддавали велику шану авторові оригіналів (рік ювілею: поет стверджував, що він народився не 1797 р., а вночі проти січня 1800 р.), а й робили чималий внесок у розви� ток своїх національних мов і літератур. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 1 81 Іл. 5. За архівною адресою перебування у Ризі Лесі Українки автор знайшов лише ціло� добову автостоянку ТОВ «Дзірнаву ’90» Отож, ризький лист Лесі Українки, якщо розглядати його в єдиній хронологічній пло� щині із творчістю Яніса Райніса, є знамен� ним явищем у паралельних шуканнях україн� ської та латиської поезій і опосередкованим свідченням їхніх непрямих — у даному ви� падку через творчість Генріха Гейне — взає� мин. 8. Зі шпальт березневих ризьких газет 1900 р. довідуємося, що тоді від Тарту (Дерпта, Юр’єва) та Валки до Риги щодня ходило три потяги, які на кінцеву станцію прибували о 9.30, 10.25 та 6.25 пополудні («Rigaer Tage� blatt» № 56 від 9.ІІІ). Оскільки в день свого від’їзду з естонського міста (1.ІІІ) наша — за її власним словом — «людина подорожня» (ЛУ XI 170) ще мала намір піти на свято до лютеранської церкви, де буде «великий релігі� озний концерт на органі з акомпанементом оркестру, гратимуть Баха, Генделя і т. ін.» (там само, 163), то до латвійської столиці поетеса могла прибути не раніше як 2�го бе� резня — першим чи другим потягом (це був четвер). Місто нової Лесиної зупинки на шляху її мандрівної «Косачіани» (від сестри до бра� та, від брата до тітки) мало всі передумови для того, щоб розпочаті в Естонії класично� музичні імпрези дістали своє гідне продов� ження. Так, уже наступного дня після приїзду Ла� риси Косач до «тьоті Єлі» газета «Рижский вестник» (№ 51) надрукувала оголошення про те, що цієї суботи, в приміщенні відділен� ня Імператорського російського музичного товариства (Двинський вокзал) відбудеться концерт камерної музики. В його програмі — квартет Бетховена (опус 59), присвячений графу О.К. Розумовському, завдяки якому композитор «поставил русской песне такой памятник, какой только он один мог создать» (тут ішлося, як відомо, про українську народ� ну пісню «Їхав козак за Дунай»)... Саме в суботу, 4 березня, коли українська гостя в квартирі № 7 по вул. Мельничній, 90 написала свого листа до Львова, а може, й відвідала концерт на Двинському вокзалі, де вслухалась у творіння Бетховена, той самий ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 182 , , «Рижский вестник» (№ 52) похмуро спові� щав: «Сніг, хоча й тане, йде другий день». — Та весна все ж таки наступала, і саме вона по� дарувала згаданому виданню (№ 59 від 9.ІІІ) значно веселіший сюжет: «Нам повідомляють, що в околицях міста з’явилися зграї шпаків і жайворів. Граки прилетіли вже 2�го березня». Отже, за цим пташиним календарем десь між прильотом граків, з одного боку, та шпаків і жайворів — з другого, велика украї� нська поетеса й залишила Ригу. * * Дзірнаву, № 90 — це невеличка частина історії самої Риги. Якщо, вийшовши із центрального за� лізничного вокзалу, повернути праворуч, то всього за кілька хвилин ходу можна дістати� ся колишньої Мельничної, а теперішньої Дзірнаву (Dzirnavu), вулиці, відомої уже тим, що на ній — ще через два квартали після Ле� синого дому — наприкінці 30�х років ХІХ ст. жив Р. Вагнер. До речі, оселя великого композитора теж була дерев’яною. Адже саме такий характер забудови цієї ділянки тодішнього передмістя латвійської столиці (містом уважалася лише сучасна Стара Рига), як стверджують архітек� тори, був зумовлений стратегічними мірку� ваннями: в разі початку війни все те відразу мало бути спаленим, щоб забезпечити відкри� тий простір для фортечної артилерії... Дво� поверхова споруда на Мельничній, № 90 ще на початку 1900 р. стояла вже як пам’ятник застарілої концепції містобудування. Тож нікому не могло й спасти на думку, щоб і надалі зберігати цю — як лише згодом стане відоме — непересічну «точку опори» в історії культури, коли ще через три чверті століття розпочалася «перебудова» постійного житла для людей на тимчасове — для машин. У такий спосіб — дозволимо собі подібний вислів — «класична» ризька адреса перетво� рилася на приватизовану власну назву акціо� нерного товариства з обмеженою відповідаль� ністю (SIA) «Dzirnavu’90», якому нині нале� жить цілодобова автостоянка — Diennаkts autostavvieta. — Залишається тільки додати : «Ласкаво просимо, заїздіть! Тут перебувала ве� лика українська поетеса Леся Українка!» Та це не реклама для бізнесу — її тут і по� готів не треба! Однак попри все не для при� несеного льодовиком скандинавського валу� на, а для гранітної брили з рідного поетесі Новограда�Волинського на Дзірнаву, 90 мав би знайтися свій власний куточок. І неодмін� но поряд із тротуаром. І, прочитавши латись� кою та українською мовами напис про те, чия нога ступала тут у березні 1900 року, перехо� жий вклониться цьому освяченому Українкою місцю, а іншим разом — ще й покладе квітку до символу тривкої пам’яті . П р и й н я т і с к о р о ч е н н я ЛДІА — Латвійський державний історичний архів (м. Рига) ЛУ ХІ, ХІІ — Леся Українка. Зібрання творів у дванад� цяти томах. — Т. 11. Листи (1898 — 1902). — К.: Наук. думка, 1978; Т. 12. Листи (1903 — 1913). — К.: Наук. думка, 1979. 1. Jekabsons E. Ukraini Latvija 19. gadsimta beigas — 1945. gada // Latvijas ArhIvi. — 2004. — № 2. — Lpp. 110. 2. ЛДІА. — Ф. 51. — Оп. 1. — Од. зб. 23885. — Арк. 1� 13 зв. 3. Там само. — Од. зб. 24130. 4. Там само. — Од. зб. 24148. 5. ЛДІА. — Ф. 2942. — Оп. 2. — Од. зб. 4786. — С. 90. 6. Там само. — С. 80. 7. Там само. — Ф. 51. — Оп. 1. — Од. зб. 24148. — Арк. 99. 8. Там само. — Арк. 102. 9. Woesler W. Heines Tanzbär. Historisch�literarische Untersuchungen zum «Atta Troll». — Hamburg: Hoff� mann und Campe, Heinrich�Heine�Verlag, 1978. — S. 9. 10 Gudrike B. Komentari: H.Heine. Bimini //J.Rainis Kopoti raksti 30 sejumos / 8. sejums. Tulkota dzeja. — RIga: Zinatne, 1980. — Lpp. 503. За допомогу в забезпеченні статті ілюстративними матеріалами автор висловлює свою найщирішу вдяч� ність директорові Інституту латиської мови члену� кореспонденту Латвійської АН І. Янсоне (Рига) та аспірантці Інституту мовознавства ім. О.О. По� тебні НАН України М.І. Вакулич (Київ).
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2087
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0372-6436
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:25:47Z
publishDate	2006
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
record_format	dspace
spelling	Непокупний, А. 2008-09-08T14:33:32Z 2008-09-08T14:33:32Z 2006 Ризька адреса Лесі Українки (До 135-річчя від дня народження великої української поетеси) / А. Непокупний // Вісн. НАН України. — 2006. — N 1. — С. 75-82. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2087 Попри те, що вже давно до наукового обігу було введено адресований В. Гнатюку (Львів) лист Лесі Українки, написаний нею у Ризі 4/16.III 1900 р., тема перебу вання великої української поетеси в столиці Латвії залишається недослідже ною. А між тим у цій короткій подорожі перетнулися індивідуально біографічні, загальнодуховні обставини і літературно мистецькі питання, перекладацькі захоплення Лесі Українки. За підтримки Посольства України в Латвійській Республіці автор встано вив адресу, а згодом віднайшов ілюстративні матеріали та з’ясував історико літературний контекст ризького візиту класика української літератури. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Есе Ризька адреса Лесі Українки (До 135-річчя від дня народження великої української поетеси) Article published earlier
spellingShingle	Ризька адреса Лесі Українки (До 135-річчя від дня народження великої української поетеси) Непокупний, А. Есе
title	Ризька адреса Лесі Українки (До 135-річчя від дня народження великої української поетеси)
title_full	Ризька адреса Лесі Українки (До 135-річчя від дня народження великої української поетеси)
title_fullStr	Ризька адреса Лесі Українки (До 135-річчя від дня народження великої української поетеси)
title_full_unstemmed	Ризька адреса Лесі Українки (До 135-річчя від дня народження великої української поетеси)
title_short	Ризька адреса Лесі Українки (До 135-річчя від дня народження великої української поетеси)
title_sort	ризька адреса лесі українки (до 135-річчя від дня народження великої української поетеси)
topic	Есе
topic_facet	Есе
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2087
work_keys_str_mv	AT nepokupniia rizʹkaadresalesíukraínkido135ríččâvíddnânarodžennâvelikoíukraínsʹkoípoetesi

Ризька адреса Лесі Українки (До 135-річчя від дня народження великої української поетеси)

Institution

Ähnliche Einträge