Кобзарські пісні та думи 30–50-х років ХХ століття: між аматорством і народною традицією
У статті здійснено аналіз авторських пісень та дум, створених кобзарями й лірниками в 30–50-х роках XX ст. Матеріалом для аналізу стали аудіозаписи, що зберігаються у фонотеці ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України. Записи здійснювались в експедиційних і в студійних умовах. Мета цього дослідження – з...
Saved in:
| Published in: | Матеріали до української етнології |
|---|---|
| Date: | 2021 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2021
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208737 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Кобзарські пісні та думи 30–50-х років ХХ століття: між аматорством і народною традицією / Л. Іваннікова // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2021. — Вип. 20(23). — С. 107–117. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859904371093929984 |
|---|---|
| author | Іваннікова, Л. |
| author_facet | Іваннікова, Л. |
| citation_txt | Кобзарські пісні та думи 30–50-х років ХХ століття: між аматорством і народною традицією / Л. Іваннікова // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2021. — Вип. 20(23). — С. 107–117. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Матеріали до української етнології |
| description | У статті здійснено аналіз авторських пісень та дум, створених кобзарями й лірниками в 30–50-х роках XX ст. Матеріалом для аналізу стали аудіозаписи, що зберігаються у фонотеці ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України. Записи здійснювались в експедиційних і в студійних умовах. Мета цього дослідження – з’ясувати спорідненість цих творів із фольклором та причину, чому вони не стали органічною частиною усної епічної та пісенної традиції. Більшість цих творів оспівують події XX ст.: т. зв. Жовтневу революцію, громадянську та Вітчизняну війни, щасливе колгоспне життя й видатні будови соціалізму. У них виконавці прославляли вождів Леніна і Сталіна, радянську армію, «великі» досягнення радянської влади, возз'єднання українських земель, що відбулося 1939 року, тощо. Більшовики всіма способами намагалися поставити кобзарів на службу радянській владі, змушували їх створювати «новий героїчний радянський епос». Це був початок трагедії українського кобзарства та знищення кобзарської традиції.
The analysis of the authors’ songs and dumy, created by kobzars and lirnyky in the 1930s – 1950s, is submitted in the article. The materials for the analysis include the sound records preserved in the IASFE record library. The recordings have been made in expeditionary and studio conditions. This study is aimed at ascertaining the affinity of these works with folklore and the reason why they have not become an organic part of the oral epic and song tradition. The events of the 20th century are glorified in most of these works: the so-called October Revolution, Civil and Patriotic War, a happy collective farm life, and the outstanding socialist projects. The performers have glorified the leaders Lenin and Stalin, the Soviet army, the «great» achievements of the Soviet government, the reunification of Ukrainian lands in 1939, etc. The Bolsheviks have tried by all means to place kobzars at the service of Soviet power and made them create «new heroic Soviet epos». This is the beginning of the tragedy of Ukrainian kobzarstvo and the destruction of the kobzar tradition.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:59:47Z |
| format | Article |
| fulltext |
107
КОБЗАРСЬКІ ПІСНІ
ТА ДУМИ 30–50-х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ:
МІж АМАТОРСТВОМ І НАРОДНОЮ ТРАДИЦІЄЮ
Анотація / abstract
У статті здійснено аналіз авторських пісень та дум, створених кобзарями й лірниками в
30–50-х роках XX ст. Матеріалом для аналізу стали аудіозаписи, що зберігаються у фонотеці
ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України. Записи здійснювались в експедиційних і в студійних
умовах. Мета цього дослідження – з’ясувати спорідненість цих творів із фольклором та причину,
чому вони не стали органічною частиною усної епічної та пісенної традиції. Більшість цих творів
оспівують події XX ст.: т. зв. Жовтневу революцію, громадянську та Вітчизняну війни, щасли-
ве колгоспне життя й ви датні будови соціалізму. У них виконавці прославляли вождів Леніна
і Сталіна, радянську армію, «великі» досягнення радянської влади, воз’єднання українських
земель, що відбулося 1939 року, тощо. Більшовики всіма способами намагалися поставити кобза-
рів на службу радянській владі, змушували їх створювати «новий героїчний радянський епос».
Це був початок трагедії українського кобзарства та знищення кобзарської традиції. Особливим
музичним талантом були наділені кобзарі Єгор Мовчан та Володимир Перепелюк. Багато творів
Єгора Мовчана висвітлюють події Другої світової війни. У думі «Про події в селі Протопопові»
йдеться про розстріл мешканців села та насильне вивезення молоді до Німеччини. Автор вдало
використав народний мелос і структуру дум. Це зачин, завершальна частина, багато повторів,
вільний розмір вірша. Однак сам текст думи не має нічого спільного з усною епічною традицією.
Це засвідчує відсутність у ньому фольклорних формул, заміна їх газетними штампами радян-
ського часу. Тож, незважаючи на музичну спорідненість з українським народним епосом, дума
все ж має штучний, літературний характер і за стилем нагадує агітаційну листівку. Інші пісні
Єгора Мовчана хоч і були близькими до фольклорної традиції, але не стали її надбанням тому,
що мали цілком протилежний до народних творів зміст. Вони прославляли й звеличували те,
що народ висміював і проклинав. Оспівані в них події суперечили історичній правді. Типовим
прикладом «штучної фабрикації нового епосу» з метою створення т. зв. «радянських народних
дум» є творчість Григорія Ільченка. Його репертуар відзначається великою кількістю створе-
них спеціально для сцени авторських пісень, які не мають нічого спільного з народним епосом.
Такою підробкою фольклору є, зокрема, «Дума про матір-удову». У статті розкрито механізми
створення думи. Усе це лише поверхова стилізація під фольклор, примітивна і штучна. Це ж
стосується створених на замовлення влади дум Володимира Перепелюка. Отже, більшість ав-
Бібліографічний опис:
Іваннікова, Л. (2021) Кобзарські пісні та думи 30–50-х років ХХ століття: між аматорством і
народною традицією. Матеріали до української етнології, 20 (23), 107–117.
Ivannikova, L. (2021) Kobzar Songs and Dumy of the 1930s – 1950s: Between Amateurism and
Folk Tradition. Materials to Ukrainian Ethnology, 20 (23), 107–117.
ІВАННІКОВА ЛЮДМИЛА
кандидатка філологічних наук, старша наукова співробітниця відділу української та зарубіж-
ної фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Риль-
ського НАН України (Київ, Україна). ORCID ID: https://orcid.org/0000-0003-0617-5082
iVaNNikoVa liUdmyla
a Ph.D. in Philology, a senior research fellow at the Department of Ukrainian and Foreign
Folkloristics of M. Rylskyi Institute of Art Studies, Folkloristics and Ethnology of the National
Academy of Sciences of Ukraine (Kyiv, Ukraine). ORCID ID: https://orcid.org/0000-0003-0617-
5082
УДК 398.8(477)“193/195”
doi https://doi.org/10.15407/mue2021.20.107
108
В Архівних наукових фондах руко-
писів та фонозаписів Інституту мисте-
цтвознавства, фольклористики та етно-
логії ім. М. Т. Рильського НАН України
(ф. 14–10, од. зб. 6, 8, 12, 27, 149, 150 –
153, 158, 166, 168, 175, 270, 361–364,
550–553, 584, 585, 600, 661, 662, 715–718,
720–722, 727, 852, 972, 1072, 1134, 1147,
1171, 1172 та ін.) зберігаються аудіоза-
писи кобзарських і лірницьких пісень та
дум, здійснені в 30–50-х роках ХХ ст. як
в експедиційних, так і в студійних умо-
вах. Переважна більшість цих аудіозапи-
сів зроблена у квітні 1939 року під час
Всеукраїнської наради лірників і кобза-
рів при Інституті фольклору АН УРСР
(учасників наради записували в Кабінеті
музичної етнографії при Київській кон-
серваторії) та у червні 1955 року в межах
Всесоюзної наради з питань вивчення епо-
су східних слов’ян (безпосередньо під час
виступів у залі форуму). Окремі записи
здійснювали індивідуально 1948, 1950,
1951, 1952 років та в інший час.
Усіх виконавців можна умовно поділи-
ти на дві групи: традиційні (Петро Гузь,
Єгор Мовчан, Макар Грищенко, Євген
Адамцевич, Павло Носач, лірники Аврам
Гребінь, Нестір Колісник, Леонтій Руда-
ков, Назар Боклаг та ін.) та аматори (Гри-
горій Ільченко, Володимир Перепелюк,
Михайло Полатай, Володимир Шестов,
Іван Панченко, Олександр Маркевич,
Іван Іванченко, Григорій Комаренко), які
вели концертну діяльність і відомі влас-
ною композиторською творчістю. Варто
зазначити, що більшість із них (окрім ви-
щезгаданих лірників) водночас були і но-
сіями усної епічної традиції, і авторами та
виконавцями власних пісень на історичну
й радянську тематику (Петро Гузь, Євген
Адамцевич, Михайло Полатай, Григорій
торських пісень мали цілком опосередкований зв’язок з усною народною традицією. Тому вони
не стали і не могли стати її надбанням
Ключові слова: кобзарська традиція, авторські пісні та думи, фальсифікація фольклору,
стилізація під фольклор.
The analysis of the authors’ songs and dumy, created by kobzars and lirnyky in the 1930s – 1950s
is submitted in the article. The materials for the analysis include the sound records preserving in the
IASFE record library. The recordings have been made in expeditionary and studio conditions. This
study is aimed at the ascertaining the affinity of these works with folklore and the reason why they
have not become an organic part of the oral epic and song tradition. The events of the 20th century
are glorified in most of these works: the so-called October Revolution, Civil and Patriotic War, a
happy collective farm life and the outstanding socialism projects. The performers have glorified the
leaders Lenin and Stalin, the Soviet army, the «great» achievements of the Soviet government, the
reunification of Ukrainian lands in 1939, etc. The Bolsheviks have tried by all means to place kobzars
at the service of Soviet power and made them create «new heroic Soviet epos». This is the beginning
of the tragedy of Ukrainian kobzarstvo and the destruction of the kobzar tradition. The kobzars Yehor
Movchan and Volodymyr Perepeliuk have been endowed with a special musical talent. The events of
the Second World War are covered in many works by Yehor Movchan. The duma on the Events in
the village of Protopopiv refers to the shooting of the villagers and the forcible deportation of young
people to Germany. The author has used successfully folk melody and the structure of dumy. It includes
the beginning, the ending, multiple repetitions, free meter. However, the text of the duma itself has
nothing common with the oral epic tradition. This is indicated by the absence of folklore formulas in
it, their replacement by newspaper stamps of the Soviet period. Therefore, despite its musical affinity
with the Ukrainian folk epos, duma is still of artificial and literary nature, resembling an agitation
leaflet in style. Though Yehor Movchan other songs are close to the folklore tradition, they have
not become its property because of a completely opposite content to folk works. They have glorified
and exalted what the people satirize and curse. The events poetized in them have contradicted the
historical truth. The heritage of Hryhorii Ilchenko is a typical example of an «artificial fabrication
of a new epos» in order to create the so-called «Soviet people’s dumy». His repertoire is marked by
a large number of created for the stage specially original songs that have nothing common with folk
epics. In particular, such forgery of folklore is A Duma on a Widowed Mother. The mechanisms of
duma creation are described in the article. All this is only a superficial pastiche of folklore, primitive
and artificial. The same applies to the ballads by Volodymyr Perepeliuk. Thus, most of the authors
songs have quite an indirect relation to the oral folk tradition. That’s why they haven’t become and
can’t become its property.
Keywords: kobzar tradition, authors songs and dumy, falsification of folklore, pastiche of folklore.
109
Комаренко та ін.). Найяскравішим і най-
талановитішим серед них був Єгор Мов-
чан, який вдало поєднував власну твор-
чість із фольклорною традицією.
Що стосується традиційного репертуа-
ру, то у фонотеці ІМФЕ представлені най-
поширеніші народні думи: «Плач неволь-
ників», «Про трьох братів азовських»,
«Про братів самарських», «Про Хведора
Безродного», «Про Олексія Поповича»,
«Про Марусю Богуславку», «Про вдову
і трьох синів», «Буря на Чорному морі»,
«Смерть козака бандуриста» в інтерпре-
тації різних виконавців. Крім дум, у ре-
пертуарі кобзарів та бандуристів у 30–
50-х роках були також історичні, козацькі
та соціально-побутові пісні («Про Саву
Чалого», «Про Морозенка», «Про Заліз-
няка», «Про Кармалюка», «Про правду і
кривду»), псальми («Про Лазаря», «Про
Олексія, чоловіка Божого»), побутові та
жартівливі пісні й танці, пісні літератур-
ного походження (на слова Тараса Шев-
ченка і Степана Руданського), новотвори
(сатиричні частушки) та власні авторські
твори (думи, ліричні пісні та пісні ідеоло-
гічного спрямування). Цікаво, що окремі
кобзарі жартівливі та побутові пісні, а та-
кож і псальми, співали разом зі своїми
жінками, які, очевидно, вже в радянські
часи виконували роль поводирів [6, с. 51]
(відомості про це я записувала в с. Ви-
шеньки Бориспільського р-ну Київської
обл.). Так, у дуеті зі своєю дружиною
Домінікією співав Петро Гузь, дружина
кобзаря Макара Грищенка Ївга була ви-
конавицею не лише псальм, а й голосінь.
У статті я не торкатимусь традиційно-
го репертуару лірників та кобзарів. Увага
буде зосереджена на авторських піснях та
думах, їх тематиці й поетиці, на особли-
востях виконання. Мета цього досліджен-
ня – з’ясувати спорідненість цих творів
із фольклором та причину, чому вони не
стали органічною складовою частиною
усної епічної та пісенної традиції.
Отже, Єгор Мовчан, Григорій Ільчен-
ко, Володимир Перепелюк, Володимир
Шестов, Євген Адамцевич стали авторами
низки пісень та дум про т. зв. Жовтневу
революцію, громадянську та Вітчизняну
війни, про щасливе колгоспне життя й ви-
датні будови соціалізму. У них виконавці
прославляли вождів Леніна і Сталіна, ра-
дянську армію, «великі» досягнення ра-
дянської влади, воз’єднання українських
земель, що відбулося 1939 року тощо. Це
«Дума про Леніна» («Була зима з від-
лигою»), «Славному Жовтню», «Привіт
Сталіну», «Про Щорса», «Про Кірова»,
«Дума про мир», «Про воз’єднання Укра-
їни з Росією», «Про партію», «Слава Ста-
лінських героїв», «Про Дніпро, Каховку,
Кременчук та славний Канів» та ін. Відо-
мий факт створення 1939 року кобзарями
колективної поеми «Слава Кобзареві» у
восьми частинах, присвяченої 100-річчю
виходу у світ «Кобзаря» Тараса Шевченка
[5, с. 20–21]. До цього долучилися п’ять
кобзарів: Іван Іванченко, Павло Носач,
Федір Кушнерик, Єгор Мовчан та Воло-
димир Перепелюк [10, с. 280]. У 1940 році
поема була опублікована в журналі «На-
родна творчість» [11, с. 70–80].
30–50-ті роки – це, як відомо, апо-
гей сталінських репресій, це часи, коли
українські лірники та кобзарі зазнавали
страшних переслідувань за виконувані
на ринках і ярмарках традиційні твори,
особ ливо новотвори, спрямовані на ви-
криття діянь більшовиків та проголошення
правди про насильницьку колективізацію
і Голодомор. Таких свідчень у спогадах
очевидців предостатньо. Утім, більшовики
добре розуміли роль і авторитет в укра-
їнському суспільстві кобзарів та лірників.
Тому, крім фізичного знищення, вдалися
й до їх моральної дискредитації, всіляко
намагаючись підпорядкувати собі тих, що
уникли розстрілів. З різних радянських
джерел можна дізнатися про участь коб-
зарів у громадянській війні на боці біль-
шовиків. Зокрема, у лавах Червоної Армії
виступали з піснями силоміць мобілізова-
ні відомі кобзарі Федір Кушнерик, Іван
Кучугура-Кучеренко, Іван Запорожченко,
Петро Галашко-Нитченко, Павло Носач
та лірник Аврам Гребінь. Вони служили
зв’язковими, проводили агітаційну робо-
ту серед селян [12, с. 22]. У 20-х роках
«Етнографічний вісник» публікував низ-
ку новотворів окремих кобзарів про події
громадянської війни, початок створення
колгоспів, про зміни в народному побуті.
Серед цих публікацій і пісні, які складав
Петро Іванович Гузь, «кобзар-незамож-
ник» із с. Лютенька Гадяцького району
Полтавської області, зокрема, пісня «Про
трактор» [2, с. 55–59]. Автор запису та
пуб лікації І. Галюн радісно підсумовує,
що «кобзарська пісня вийшла з зачарова-
ного кола старовини» і «певним кроком іде
110
в сучасність, щоб відбити її пекучі питан-
ня та соціальні суперечності» [2, с. 59].
Насправді, це був початок трагедії
українського кобзарства та знищення коб-
зарської традиції. Уже в 20-х роках радян-
ська влада забороняла кобзарям і лірни-
кам виконання традиційного репертуару,
залучала їх до більшовицьких агітбригад
і стимулювала творення псевдофольклор-
них піснеспівів, що прославляли «до-
сягнення» Жовтня, новітніх «вождів ре-
волюції», висміювали релігійні почуття
українців та селян-землевласників. Так
виникли пісні «Ой у місті Петрограді» та
«Пісня про Щорса» Павла Носача, «Дума
про Леніна» та пісня «Батько Ленін» Фе-
дора Кушнерика, «1917 рік» та «Пісня
про повстання» Івана Запорожченка тощо
(ф. 14-10, од. зб. 563, 585, 715, 1171, 1172
та ін.). За свідченням Єгора Мовчана, по-
дібні пісні писались, «аби не зогнить у
харківській ямі» чи в Сибіру [12, с. 262].
Уже в 30-х роках, після Голодомору, коб-
зарі, яким дозволили існувати, повинні
були зареєструвати свій репертуар в орга-
нах «Політосвіти» й отримати там офіцій-
ний дозвіл на виконавську діяльність [12,
с. 41–42].
Отже, не з власної волі кобзарі творили
«нове колективне мистецтво», ідеологічно
витриманий репертуар, розрахований на
концертне виконання. Так з’явилися абсо-
лютно нехарактерні для епічної традиції
новітні думи, складені коломийковим або
билинним віршем. Саме такий репертуар
і записаний у квітні 1939 року під час
Першої республіканської наради кобза-
рів та лірників в Інституті українського
фольклору АН УРСР. Тоді ж її учасники,
найвідоміші в той час автори і виконав-
ці прорадянських пісень, Єгор Мовчан,
Федір Кушнерик, Іван Іванченко, Павло
Носач та ін. стали членами Спілки радян-
ських письменників України. Після цьо-
го був створений ансамбль кобзарів (крім
них, до ансамблю входили ще Олександр
Маркевич, Володимир Перепелюк і Петро
Гузь), який концертував по різних міс-
тах і селах України, а також на особливо
важливих партійних зібраннях. У фоно-
теці ІМФЕ зберігаються записи пісень у
виконанні цього ансамблю, зокрема піс-
ні «Про воз’єднання України з Росією».
(ф. 14-10, од. зб. 585).
Прослухавши записи Єгора Мовчана,
Володимира Перепелюка, Володимира
Шестова, Петра Гузя, не можна сказати,
що їхні пісні були некрасиві, адже їх скла-
дали дуже талановиті люди. Особливою
естетичною і художньою довершеністю
відзначаються ліричні твори Володими-
ра Перепелюка (пісні «Ластівка», «До-
ріженька», «Пісня про коваля»), адже це
був 29-річний романтично налаштований
композитор, що оспівував красу природи й
людських почуттів, – але на тлі щасливого
колгоспного життя… (ф. 14-10, од. зб. 584,
600, 727). Не можна не назвати таланови-
тими цілий цикл авторських пісень і дум
Єгора Мовчана, що висвітлюють події Дру-
гої світової війни: думи «Про події в селі
Протопопові», пісні «Коли течуть криваві
ріки» та «Насувалась грізна хмара з да-
лекого краю», низку моностроф сатирич-
ного змісту під загальною назвою «Чор-
ний ворон зі свастикою» тощо (ф. 14-10,
од. зб. 553, 584, 715, 716, 1072, 1171).
У думі «Про події в селі Протопопові»
(ф. 14-10, од. зб. 584) йдеться про роз-
стріл мешканців села та насильне виве-
зення молоді до Німеччини. Автор вдало
використав народний мелос і структуру
дум, тобто зовні вона справді має озна-
ки епічного твору: зачин, закінчення,
використання повторів («горе нам, тяж-
ке горе», «як вітер, як хвилі, як море»),
вільний розмір вірша:
Гей у краю Донбаському та в місті
Слов’янському
Хижі звірюки рискають-блукають,
Здобичі собі шукають,
Де би можна було поживитися,
Людської крові напитися – гей!
Однак сам текст думи не має нічого
спільного з усною епічною традицією. Це
засвідчує насамперед відсутність у ньому
фольклорних формул, заміна їх газетни-
ми штампами радянського часу на кшталт
«хижі звірюки», «фашистські собаки»
тощо.
Тож, незважаючи на музичну спорід-
неність з українським народним епосом,
дума все ж має штучний, літературний
характер і за стилем схожа більше на агі-
таційну листівку, ніж на трагічну епопею
народного горя, яку представляють думи
ХVІ–ХVІІІ ст.
Важливою ознакою фольклору, зокре-
ма, й історичних пісень та дум, є високий
ступінь узагальнення, символізація ре-
альних подій і фактів, надання їм апо-
111
каліптичного значення. Цього немає в
авторських творах. Тут же бачимо сухий,
утилітарний перелік фактів:
Загнали кати людей багато, багато,
Чоловіків усіх віків,
А ще десяток у хліві постріляли.
А жінок і діточок маленьких
Наперед себе виставляли,
На фронт гнали – гей!
І навіть горе матері, у якої відібрали
дітей, сповнене радянського пафосу:
Ненька плаче-ридає,
До серця дитя притуляє,
В тяжких муках помирає,
Але широко очі одкриває,
Прокляття на ворога посилає,
До помсти людей закликає – гей!
Нам не відомо, чи був Єгор Хомич сам
очевидцем оспіваних ним подій, однак у
тексті думи вони зображені так, як їх мог-
ла висвітлювати тодішня преса.
Мелос народних дум, інтонування і му-
зичний супровід використовує Є. Мовчан
для іншої власної думи «Про мир» – думи
«про славну велику землю радянську,
мудрих її правителів, що закликають до
миру» (ф. 14-10, од. зб. 150, 151).
Трохи ближча до фольклорної традиції
пісня Єгора Мовчана «Насувалась гріз-
ная хмара» (ф. 14-10, од. зб. 716), у якій
також іде мова про вивезення молоді в Ні-
меччину. Цьому наближенню сприяє ви-
користання коломийкового розміру вірша,
цілої низки художніх образів – символів
горя і смерті (зозуля, крук), фольклор-
них формул та інших художніх засобів,
завдяки чому досягається той рівень уза-
гальнення, який є в народних піснях:
Насувалась грізная хмара
З далекого краю,
Закувала зозуленька
У темненькому гаю.
Закрякали чорні круки,
Із степів летючи,
Заплакала дівчинонька,
Долиною йдучи.
Текст пісні в окремих місцях перегу-
кується з творами Тараса Шевченка, на-
приклад, такі словесні формули, як «мов
та галич села вкрили» (про німців), «за-
плакали старі батьки», «хто визволить не-
вольників на вольную волю» тощо.
Стилізована під фольклор і кінцівка
твору:
Дав наказа маршал Сталін
До бійців завзятих:
Рятувати невольників
Від катів проклятих.
Цей твір, завдяки ще й красивому на-
співу, міг би претендувати на поширення
у фольклорному середовищі – та все ж на-
род віддавав перевагу сатиричним купле-
там про Сталіна й ніяк не хотів бачити в
ньому вождя-визволителя:
Батьку Сталін, дайте мила,
Бо вже воші мають крила 1;
Їде Сталін на тарані,
Дві сільодки у кармані,
Цибулиной поганяє –
Америку доганяє.
А на хаті серп і молот,
А у хаті смерть і голод [9, с. 53].
Низка моностроф під загальною на-
звою «Задумали вражі німці» (в іншому
варіанті – «Чорний ворон зі свастикою»)
(ф. 14-10, од. зб. 149, 716) викривають ні-
мецьких поплічників, які повірили в те,
що їм повернуть у приватну власність
колгоспні землі, а також розповідають
про втечу окупантів з Москви, Сталін-
града та міст і сіл України. Здавалося б,
такі малі вір шовані форми, запозичені з
фольк лору, повинні були забезпечити по-
пулярність їх у народі – а насправді важ-
лива не лише форма, а й зміст, бо ж ці
твори мають літературний характер, про-
славляють Червону Армію та радянську
владу, що зовсім нехарактерно для фоль-
клору тих часів:
Задумали вражі німці
В нас запанувати,
Та Радянського Союзу
Їм не подолати!
Ще одна авторська стилізація під
фольклор – пісня «Славному Жовтню»
(ф. 14-10, од. зб. 149). Тут також вико-
ристані деякі фольклорні формули, коло-
мийковий розмір – та сам твір, у якому
порівнюється горе закріпаченого бідного
народу в дореволюційний час із його щас-
ливим життям при радянській владі, та-
кож не має нічого спільного із народними
піснями, а швидше з агітацією і пропаган-
дою. Щоправда, саме такі стилізації ціл-
ком були придатні для того, щоб видавати
112
їх як правдивий український фольклор,
у якому оспівується радянська влада та
її вожді. Для прикладу наведемо зачин
і кінцівку твору: такими монострофами
рясніли всі тогочасні збірки т. зв. «радян-
ського фольклору»:
Хто бажає вислухати
Від краю до краю,
Як жилося і живеться, –
Про все вам згадаю;
Зійшло сонце ясне й тепле
Для всього народу,
Ленін з Сталіним відкрили
Для усіх свободу;
Хай живе радянська влада
І її держава,
Леніну похвала вічна,
Сталінові слава!
А серед народу в той час поширювались
інші монострофи про Леніна і Сталіна:
Ой спасибі Ільїчу,
Що я хліба не печу.
Треба Сталіна просить,
Щоб і борщу не варить;
Ходив Ленін по горі,
Сталін по болоту,
Ленін грабив буржуїв,
Сталін же й голоту;
По Сибіру я скиталась,
Каторжанкою була,
Україну споминала
Й гірко Сталіна кляла;
Ні корови, ні свині,
Одіж рвана на мені,
В хаті нічим протопити –
Гріє Сталін на стіні [8, с. 38–41]
(записи Юрія Семенка, зроблені в
40-х роках на Полтавщині).
Можна навести й ще низку фольклорних
творів про «щасливе» колгоспне життя.
Принагідно не можемо не згадати про-
щальну пісню розстріляного 1937 року
кобзаря Івана Кучугури-Кучеренка «Ой
нема над тебе ката», у якій він проклинає
не лише Сталіна, а й усіх тих, хто його
прославляв:
Ой нема над тебе ката,
На прокляття нема слів.
Зруйнував ти наші хати,
Нас звелів замордувати,
Сам пропхався до царів.
Ой нема над тебе ката,
Ти й лютіший од звірів.
Хто б посмів пісні співати
Й тебе мудрим величати,
Щоб навіки онімів! 2
Безсумнівно, що ця пісня не могла по-
трапити до фонотеки Інституту фолькло-
ру, але, на щастя, збереглася в пам’яті
кобзаря Івана Драча з Полтавщини, від
якого була записана в 90-х роках XX ст.
Окремо хочеться зауважити про ме-
лодію пісні «Славному Жовтню». Вона
дуже гарна і більш жалобна, аніж весела.
Генетична спорідненість її з народним ме-
лосом очевидна. У приватній розмові зі
мною сучасний виконавець дум, народний
артист України Тарас Компаніченко, ви-
словив припущення, що на цю мелодію
Єгор Мовчан міг співати і «Думу про
голод». Справді, цей твір, вочевидь, на-
писаний уже після голоду, але всі події
1932–1933 років були ще занадто свіжі в
пам’яті, тож не дивно, що не лише струк-
тура музичного тексту, а й зачин пісні,
запозичений із народної традиції, майже
ідентичний до зачину «Думи про голод»:
Хто бажає вислухати
Від краю до краю,
Як жилося і живеться, –
Про все вам згадаю;
Послухайте, люди добрі,
Від краю до краю,
Як жилося і живеться –
Про все вам згадаю! [1, c. 62].
Те ж стосується і змісту окремих вір-
шів, що перегукуються між собою в обох
творах. Співець немовби дорікає сам собі.
(При цьому не слід забувати, що дума за-
писана через півстоліття після її створен-
ня, тож без сумніву пройшла певне реда-
гування у свідомості виконавця):
Так робили ми панам, що ніколи сісти,
А тепер собі ми робим, що нічого їсти.
Отже цілком імовірно, що для нової
пісні Є. Мовчан міг узяти уже готову ме-
лодію «Думи про голод». На сьогодні ми
не можемо ні підтвердити, ні спростувати
цю гіпотезу, яка здається такою, що має
право на існування…
Обсяг статті не дає змоги охарактери-
зувати всі авторські твори, у яких оспі-
вується комуністична партія, В. Ленін,
М. Щорс, С. Кіров, щасливе й радісне
колгоспне життя. Це «Пісня про Щорса»
(мелодія і слова Павла Носача), «Дума
про Леніна» Федора Кушнерика, яку спі-
113
вав Єгор Мовчан, також пісня «Привіт
Сталіну», пісні «Про Партію» та «Про
Воз’єднання» Івана Панченка, «Схо-
дить сонце на горі» Володимира Шесто-
ва, «Слава сталінським героям» Євгена
Адамцевича, пісні «Доріженька», «Про
коваля», «Про Семена Палія», «Слава,
слава Кобзареві» Володимира Перепе-
люка або ж пісня «В Петербурзі над Не-
вою» Івана Іванченка, про викуп Тараса
Шевченка з кріпацтва. Це авторські пісні,
деколи дуже красиві й талановиті (осо-
бливо це стосується творчості В. Перепе-
люка), які не закорінені в усну традицію і
представляють лише індивідуальну твор-
чість. Виняток – хіба пісня Петра Гузя
«Про нашого батька Леніна» (ф. 14-10,
од. зб. 3631). Кобзар запевняє, що він на-
писав її 1925 року, очевидно, після смерті
вождя. Однак авторським можна назвати
лише текст, а мелодія народна, – це ві-
дома на Полтавщині пісня «Ой не цвіти
буйним цвітом, зелений катране», припи-
сувана легендарній співачці Марусі Чу-
рай. На неї прекрасно накладається вірш,
що написав Петро Гузь:
То не вітер, то не буйний
Шумить в темнім гаї,
То голосять робітники,
Як батька ховають.
Заплакала вся біднота
Гіркими сльозами,
А вороги наші люті
Сміються над нами.
Фольклоризувалась і залишилася по-
пулярною в народі пісня про смерть Та-
раса Шевченка «На високій дуже кручі»,
(ф. 14-10, од. зб. 363, 1072) яку написав
кобзар Іван Кучугура-Кучеренко [3, с. 7].
Не лише музичні, але й текстові варіанти
відомі у виконанні кобзарів Петра Гузя
та Олександра Маркевича. Очевидно, тут
відіграла роль велика любов народу до
Кобзаря, а також і те, що твір позбавле-
ний ідеологічних нашарувань.
Типовим прикладом «штучної фабри-
кації нового епосу» (Р. Кирчів) [4, с. 262],
«експериментування з традиційною фор-
мою дум» [4, с. 274] з метою створення
низки т. зв. «радянських народних дум»
є також творчість Григорія Ільченка. Бан-
дурист із Харківщини Григорій Ільченко
(1902–1975) кобзарював з 1923 року, ке-
рував різними самодіяльними гуртками
бандуристів, а з 1926 року – Харківською
капелою кобзарів, вів активну концерт-
ну діяльність. Тож не дивно, що його ре-
пертуар відзначається великою кількістю
штучно створених спеціально для сцени
авторських пісень, ідеологічно витрима-
них, розрахованих на відповідну аудито-
рію, які нічого спільного не мають з на-
родним епосом. Як сам запевняв, він був
автором «Думи про Кубу», «Думи про ста-
левара Макара Мазая», «Думи про Павла
Поповича». У виступі на нараді 1955 року
з питань вивчення східнослов’янського
епосу він також запевнив, що 1926 року
склав думу «Буря на Чорному морі»,
а 1943 року написав «Думу про матір-удо-
ву» (ф. 14-10, од. зб. 1147).
Характерна риса творів Г. Ільченка –
це або виконання традиційного тексту на
власну мелодію, яка не пов’язана з епічною
традицією (це бачимо на прикладі думи
«Буря на Чорному морі»), або використан-
ня народного мелосу для авторських тек-
стів, «не позначених впливом фольклор-
ної традиції» (Кирчів). Такою підробкою
фольклору є, зокрема, «Дума про матір-
удову» (ф. 14-10, од. зб. 553, 1147). Увесь
цей твір (і мелодія, і текст) – це така ж
імітація думи, як і дума Єгора Мовчана
«Про події в селі Протопопові». Однакові
й механізми цієї імітації, до яких вдають-
ся обидва виконавці: це, як зазначалося
вище, традиційна мелодика, структура,
поетичні тропи і фольклорні формули, ха-
рактерні для історичного епосу.
До таких засобів належать початкові,
кінцеві та інші поширені формули («то
не чорнії круки налетіли», «гей у неділю
рано-пораненьку», «та як чайка к землі
припадала», «удова старесенька ридала»,
«світа білого не видали», «до схід сонця
руки здіймали», «бусурманської каторги»,
«з тяжкої неволі», «в рідну сторононьку»
тощо), вживання зменшувально-пестливої
лексики, характерне для фольклору за-
галом («вербонька», «долинонька», «удо-
вонька», «сторононька», «старесенька»,
«садочок», «хатонька», «біда-горенько»
тощо), вживання нестягнених форм при-
кметників («чорнії круки», «вітри буй-
нії»), повторів («рано-пораненьку», «па-
лити-грабувати») тощо.
То не чорнії курки налетіли,
Не громи в хмарах гуркотіли,
І не вітри буйнії завили;
А то орди вовка фашидянського
114
Да нашу землю полонили – гей!
Да нашу землю полонили;
А як стали вороги люті
Села палити-грабувати,
Людей у неволю заганяти,
Заридала удовонька-мати…
(ф. 14-10, од. зб. 553).
Утім, ні використання формульної сис-
теми дум, що покладена в канву тексту,
ні речитативна мелодія, ні навіть самі
трагічні події Другої світової війни, які
зобразив автор, ні улюблений у народі
образ матері-удови, ні включення у текст
низки прокльонів, що мало підсилити
емоційну напругу сюжету, не забезпечи-
ли цьому творові органічного входження
в усну традицію.
Чому?
Перша причина – це штучність мови.
В окремих місцях автор намагається вжи-
ти свої неологізми, які не побутували в
живому мовленні. Один із них, який по-
вторюється двічі, – «вовк фашидянський»:
А то орди вовка фашидянського
Да нашу землю полонили;
І вже вовка фашидянського було розбито
І в берлозі добито.
Вираз «в берлозі добито» також взятий
з радянської преси, це газетний штамп.
Тим паче, що вовк у барлозі не живе…
По-друге, деколи вживання лише одно-
го-єдиного слова забезпечує відторгнення
тексту фольклорною традицією. Ну чим,
здавалося б, не фольклорний такий ури-
вок:
Гей у неділю рано-пораненьку
Та як чайка к землі припадала,
За вбитим сином-партизаном
Удова старесенька ридала,
Ворога лютого проклинала – гей!
Справді, так можна було б подумати,
якби тут не було одного-єдиного рядка:
«за вбитим сином-партизаном»…
По-третє, у народних піснях і думах
хоч і вживається зменшувально-пестлива
лексика, але вона гармонує із загальною
природою тексту: або забезпечує стійкість
римування та ритмомелодики вірша («ві-
йнонька», «калинонька», «дівчинонька»,
«хустиночка»), або співчуття до героя
(«ой там удівонька та пшениченьку сіє»;
«а вже ж мого миленького за Дунай за-
несла»), тобто має конкретне емоційне
навантаження і органічно вплітається в
текст. У думі ж Г. Ільченка ми бачимо
безпідставне перевантаження окремих її
уривків зменшувально-пестливою лекси-
кою, яке свідчить про його штучність,
кон’юнктурність. Ось картина села після
розправи фашистів із його мешканцями,
яка детонує із тоном автора:
Гей не стало вже ні хатиноньки,
ні садочка,
Не стало дочки ні синочка,
І не цвіте більше калинонька,
А на гіллі сухої вербоньки
Да висить тіло удовоньки – гей!
Таке зображення народного горя швид-
ше викличе обурення і відразу, аніж спів-
чуття…
Але навіть і це – не найголовніше!
Головне – це штучність, надуманість
самого сюжету твору. Як повідомляв
Г. Ільченко в преамбулі до думи (запис
1955 р.), «Думу про матір-удову» він на-
писав 1943 року, а 1945 року переробив
її кінцівку. «Коли я писав її, то мав та-
кий задум, – говорив Григорій Мико-
лайович. – В першій частині показати
мирне спокійне життя нашого народу,
в другій – жах війни, в третій оспівати
нашу перемогу. В цій думі один куплет
співається, другий декламується».
І тепер ми бачимо, як автор зі спекуля-
тивною метою експлуатує улюблений об-
раз фольклору – образ матері-удови. Чому
саме вдова? Бо це справді універсальний
символ, характерний для всіх епох. У всі
часи становище вдови було критерієм по-
літичного та економічного стану суспіль-
ства. В історичних та козацьких піснях
і баладах удова була багата, торгувала
шинком, самотужки виховувала сина,
споряджала й віддавала в реєстрове або
запорозьке військо. У часи кріпаччини
образ удови набуває іншого звучання,
і епітет «молодая удівонька» змінюється
на «бідна удівонька», у якої, безправної,
силоміць забирають сина в рекрути і т. п.
Що ж з удовою радянської доби? У думі
Г. Ільченка вона процвітає від щасливого
колгоспного життя:
Гей у вишневім садочку, в долині,
Удовиця жила в хатині,
Колгоспні лани доглядала,
В достатку з дітьми проживала,
Та біди-горенька не знала – гей!
115
Це уже фальш і неправда, бо ті «кол-
госпні» вдови, які втратили чоловіків у
Першу світову чи громадянську, а дітей
у голод, яких розкуркулили, обібрали
до нитки, або ще й вислали на північ,
які вручну обробляли безмежні бурякові
плантації, вижинали цілі лани пшениці
й жита, насправді були «німими рабами»
тоталітарного режиму. Це по-перше. По-
друге, усі події (насильне вивезення до
Німеччини та помста окупантів, загибель
дочки і сина вдови) зображені в дусі ра-
дянської пропаганди. Син удови неод-
мінно стає партизаном, якого убивають
німці, а дочка накладає на себе руки,
щоб уникнути німецького полону. Кара-
ючи за підтримку партизанів, фашисти
спалюють село та його мешканців. Разом
з іншими односельцями гине й удова.
Отже «канонічна» радянська героїчна іс-
торія…
Очевидно, що початковою метою ав-
тора було сам́е зображення всенародного
горя на прикладі однієї родини. Таким,
певно, був і первісний кінець думи. Та
й сам Г. Ільченко говорив, що не «допи-
сав» кінцівку, а «переробив», імовірно, за
вказівкою кураторів з НКВД чи Спілки
радянських письменників. Тому третя, за-
ключна частина детонує з основним сю-
жетом і зовсім не має стосунку до подій у
Протопопові. Тут ідеться про «тисячі не-
вольників», що перебували у «бусурман-
ській каторзі», при цьому «надію мали;
на схід сонця руки здіймали, зірку крем-
лівську вбачали та благали».
А завершується ця, у задумі трагічна
історія, великим славослів’ям, яке, зрозу-
міло, імітувало традиційну кінцівку ста-
родавніх дум.
Да вклоняємось ми сонцю правди,
Рідній партії нашій!
Усьому війську радянському,
Народу вільному трудящому
Слава навіки, вічна слава!
Така штучна компіляція несумісних
за настроєм і змістом частин твору як-
найточніше засвідчує подвійні стандарти
комуністичного режиму, які нав’язували
народові і від яких ми не можемо звіль-
нитись і досі. Всенародне горе, страшну
трагедію, пам’ять про яку витравлювали
вже в перші дні закінчення війни, засту-
пив пафос перемоги, те, що тепер влучно
назване «побєдобєсієм».
Отже, як зазначив Роман Кирчів у
монографії «Двадцяте століття в україн-
ському фольклорі», «весь цей матеріал
вражає очевидною робленістю “на за-
мовлення”, поверховою стилізацією під
фольк лор, часто примітивізмом і штучніс-
тю» [4, с. 252].
Щоправда, аналізовані нами твори
ніде не подано як фольклорні, навпаки, їх
виконавці наголошують на своєму автор-
стві й розповідають історію їх створення.
Однак усе це було пропаговано як новий
епос, який активно розвивається в радян-
ський час.
І ще одним яскравим творцем такого
епосу був уже згадуваний бандурист, со-
ліст хору Григорія Верьовки Володимир
Перепелюк. Крім безмежно талановитих
ліричних пісень про кохання, а також
пісень про щасливе колгоспне життя, він
створив і думи «Про визволення Украї-
ни», «Про Ковпака», «Про Олега Кошо-
вого», а серед них – і «Думу про Дніпро,
Каховку, Кременчук та славний Канів»
(ф. 14-10, од. зб. 727). Йдеться про будів-
ництво Каховського, Кременчуцького та
Канівського водосховищ. Але на час за-
пису (травень 1955 р.) жодне з них ще не
було запущене, отже, дума повинна була
виконати роль агітаційної листівки, за-
пустити в народ ідею про торжество доб-
ра і майбутні блага від цих перетворень
природи: з’явиться електрика і вода по
каналах напоїть степи:
Тоді то оживе земля-матінка родюча,
Зацвітуть хліба стоколосі пахучі,
Покриються сади плодами рясними,
Засяє Україна вогнями ясними.
Про те, якою трагедією обернеться для
мешканців затоплених сіл та й для само-
го Дніпра ця «стройка вєка», не йшлося.
Нагадаємо, що тільки під Каховським мо-
рем поховано 90 сіл, вся історична тери-
торія Великого Лугу Запорозького, спо-
конвічні плавні, родючі землі, а загалом
нині зруйнована вся екосистема Дніпра…
Безсумнівно, що автор повинен був
створити величну епопею побудови соці-
алізму. Цьому стандарту певною мірою
відповідає авторська ліро-епічна мелодія
«думи», певні претензії на епічний твір
позначалися й на сюжеті, композиції та
структурі. Згідно із сюжетом, уся агіта-
ція побудована у формі розмови Дніпра зі
своїми притоками Десною, Пслом, Сулою,
116
Ворсклою та ін., яка нагадує пленум рай-
кому партії:
Та годі вже нам без кінця свої води
дарма у море проливати,
А тільки будемо та більше людям
користі давати,
Допомагати сонцеясную комуну
будувати,
Тоді ж то чистоводний Псел із квітучих
сел бистро випливає,
Словами промовляє:
– Батьку Дніпре, я твій голос чую
І тобі я рапортую,
Що я вже недарма в Чорне море
пробігаю,
Бо я вже не одную турбіну як вихор
ганяю – гей!
І в Зеленому Остові, в Великій Багачці
Та ще й городі Гадячі
Нині новим сонцем я села освітляю – гей!
Радянськими штампами переповнені й
«виступи» Сули та Ворскли:
А за нею й Сула дзвінка голос подала,
І срібна Ворскла із Полтави:
– Ми йдемо в робочі лави!
Для народу свого, для гучної слави!
І, як було задумано, «партійна нарада»
річок завершується одностайним всена-
родним схваленням її рішень:
Тоді ж то морем загомоніли
Усі радянськії люди:
– Як наша партія скаже,
То так воно і буде!
Таким чином, незважаючи на зовніш-
ню форму, структуру, композицію, вико-
ристання окремих поетичних троп («гей
у неділю рано-вранці ще й сонце не схо-
дить»; «словами промовляє»), ця дума
звучить швидше як пародія на народний
епос, а з погляду часу – як тріумф на кіст-
ках наших предків. Якщо ж зважити на
те, наскільки талановитий композитор був
Володимир Перепелюк, то можна собі уя-
вити, яке моральне насильство було вчи-
нене над душею митця заради створення
такої «думи»…
Отже, як бачимо, більшість автор-
ських пісень або й зовсім не мали, або
мали цілком опосередкований зв’язок з
усною народною традицією. Тому вони
не стали і не могли стати її надбанням,
залишились чужим і неприйнятним для
неї явищем. І головна цьому причина –
антинародне спрямування цих творів,
фальсифікація зображуваних подій,
прославлення режиму, проти якого був
спрямований істинний фольклор періоду
радянської влади. Оспівані в них події
суперечили історичній правді. Цей анта-
гонізм справжнього, живого із штучним,
надуманим сприяв тому, що твори ці ві-
дійшли в забуття. Однак це не означає,
що вони не можуть бути предметом до-
слідження фольклористів. Цілком по-
годжуємося з думкою професора Рома-
на Кирчіва, що «з погляду історичної
об’єктивності вони не можуть бути ви-
кинуті, абсолютно викреслені. Це веле-
мовні документи свого часу» [4, с. 272].
І додамо: гіркі наслідки агресивного ни-
щення тоталітарним режимом споконвіч-
ної кобзарської традиції.
Примітки
1 Записала Л. Іваннікова з пам’яті:
в 60-х роках чула у с. Губча Старокостянти-
нівського р-ну Хмельницької обл.
2 Електронний ресурс. URL : https://www.
youtube.com/watch?v=BOiSn1EsB2g/
Джерела та література
1. Бугаєвич І. В. Кобзарська дума про голод. Народна творчість та етнографія. 1990. № 4. С. 62–63.
2. Галюн І. Нові кобзарські пісні. Етнографічний вісник. Київ, 1928. Кн. 7. С. 54–59.
3. Жеплинський Б. М. Кобзарі-бандуристи. Львів : Край, 1999.
4. Кирчів Р. Ф. Двадцяте століття в українському фольклорі. Львів : Інститут народознавства НАН
України, 2010. 536 с.
5. Лавров Ф. І. Кобзарі в минулому і тепер. Народна творчість. 1940. № 3. С. 20–21.
6. Лобода А. Від частушки до пісні «довгої». Етнографічний вісник. Київ, 1928. Кн. 7. С. 45–53.
7. Мишанич С. В. Реалізована «бінарна опозиція»: більшовики і кобзарі. Мишанич С. Фолькло-
ристичні та літературознавчі праці. Донецьк : Донецький національний університет, 2003. Т. 2.
С. 415–426.
117
8. Народне слово. Збірник сучасного українського фольклору / упорядкув., передмова, вступ і
примітки Ю. Семенка. Львів : Вечірня година, 1992. 96 с.
9. Пахаренко В. Слово, що здолало смерть. Народна творчість та етнографія. 1991. № 6. С. 51–54.
10. Плісецький М. Українські народні думи: сюжети і образи. Київ : Кобза, 1994. 364 с.
11. Слава Кобзареві. Колективний твір народних кобзарів, присвячений 100-річчю «Кобзаря».
Народна творчість. 1940. № 3. С. 70–80.
12. Черемський К. Повернення традиції: з історії нищення кобзарства. Харків : Центр Леся Кур-
баса, 1999. 288 с.
References
1. BUHAYEVYCH, Ihor. Kobzar’s Duma about Hunger. In: Oleksandr KOSTIUK, ed.inchief, Folk Art
and Ethnography, 1990, no. 4, pp. 62–63 [in Ukrainian].
2. HALIUN, Ivan. New Kobzar’s Songs. In: Andriy LOBODA, Viktor PETROV, eds.inchief, The
Ethnographic Bulletin. Ethnographic Committee of the Ukrainian Academy of Sciences. Kyiv, 1928, bk. 7,
pp. 54–59 [in Ukrainian].
3. ZHEPLYNSKYI, Bohdan. Kobza- and Bandura-Players: A Set of 12 Postcards with Ukrainian-Language
Cutlines. Lviv: Land, 1999 [in Ukrainian].
4. KYRCHIV, Roman. The 20th Century Mirrored in the Ukrainian Folklore. Lviv: Institute of Ethnology of
NAS of Ukraine, 2010, 536 pp. [in Ukrainian].
5. LAVROV, Fedir. Kobzars in the Past and Now. In: Fedir LAVROV, acting editor-in-chief, Folk Art.
1940, no. 3 (May–June), pp. 20–21 [in Ukrainian].
6. LOBODA, Andriy. From Doggerels-Chastushkas to “Long” Songs. In: Andriy LOBODA, Viktor
PETROV, eds.inchief, The Ethnographic Bulletin. Ethnographic Committee of the Ukrainian Academy of
Sciences. Kyiv, 1928, bk. 7, pp. 45–53 [in Ukrainian].
7. MYSHANYCH, Stepan. The Accomplished “Binary Opposition”: Bolsheviks and Kobzars. In: Stepan
MYSHANYCH. Works on Folklore and Literary Studies. Donetsk: Donetsk National University, 2003, vol. 2,
pp. 415–426 [in Ukrainian].
8. SEMENKO, Yuriy (arranged, prefaced, introduction-authored, and annotated by). Folk Lore: A Collection
of Modern Ukrainian Folklore. Lviv: Evening Time, 1992, 96 pp. [in Ukrainian].
9. PAKHARENKO, Vasyl. The Word That Has Overcome Death. In: Oleksandr KOSTIUK, ed.-in-chief,
Folk Art and Ethnography, 1991, no. 6, pp. 51–54 [in Ukraainian].
10. PLISETSKYI, Marko. The Ukrainian Folk Dumas: Plots and Characters. Kyiv: Ukrainian-Canadian
Joint Venture Kobza, 1994, 364 pp. [in Ukrainian].
11. IVANCHENKO, Ivan, Pavlo NOSACH, Yehor MOVCHAN, Fedir KUSHNERYK, Volodymyr
PEREPELIUK. “Glory to the Kobzar”: A joint Piece of Work of Folk Kobzars Dedicated to the Centenary of
the “Kobzar” (literary advising by Dmytro KOSARYK). In: Fedir LAVROV, acting editor-in-chief, Folk Art.
1940, no. 3 (May–June), pp. 70–80 [in Ukrainian].
12. CHEREMSKYI, Kost. The Return of Tradition. From the History of Kobzardom Destruction. Kharkiv:
Les Kurbas Centre, 1999, 288 pp. [in Ukrainian].
Надійшла / Received 10.08.2021
Рекомендована до друку / Recommended for publishing 03.11.2021
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-208737 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2313-8505 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:59:47Z |
| publishDate | 2021 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Іваннікова, Л. 2025-11-05T14:55:57Z 2021 Кобзарські пісні та думи 30–50-х років ХХ століття: між аматорством і народною традицією / Л. Іваннікова // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2021. — Вип. 20(23). — С. 107–117. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208737 398.8(477)“193/195” https://doi.org/10.15407/mue2021.20.107 У статті здійснено аналіз авторських пісень та дум, створених кобзарями й лірниками в 30–50-х роках XX ст. Матеріалом для аналізу стали аудіозаписи, що зберігаються у фонотеці ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України. Записи здійснювались в експедиційних і в студійних умовах. Мета цього дослідження – з’ясувати спорідненість цих творів із фольклором та причину, чому вони не стали органічною частиною усної епічної та пісенної традиції. Більшість цих творів оспівують події XX ст.: т. зв. Жовтневу революцію, громадянську та Вітчизняну війни, щасливе колгоспне життя й видатні будови соціалізму. У них виконавці прославляли вождів Леніна і Сталіна, радянську армію, «великі» досягнення радянської влади, возз'єднання українських земель, що відбулося 1939 року, тощо. Більшовики всіма способами намагалися поставити кобзарів на службу радянській владі, змушували їх створювати «новий героїчний радянський епос». Це був початок трагедії українського кобзарства та знищення кобзарської традиції. The analysis of the authors’ songs and dumy, created by kobzars and lirnyky in the 1930s – 1950s, is submitted in the article. The materials for the analysis include the sound records preserved in the IASFE record library. The recordings have been made in expeditionary and studio conditions. This study is aimed at ascertaining the affinity of these works with folklore and the reason why they have not become an organic part of the oral epic and song tradition. The events of the 20th century are glorified in most of these works: the so-called October Revolution, Civil and Patriotic War, a happy collective farm life, and the outstanding socialist projects. The performers have glorified the leaders Lenin and Stalin, the Soviet army, the «great» achievements of the Soviet government, the reunification of Ukrainian lands in 1939, etc. The Bolsheviks have tried by all means to place kobzars at the service of Soviet power and made them create «new heroic Soviet epos». This is the beginning of the tragedy of Ukrainian kobzarstvo and the destruction of the kobzar tradition. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Матеріали до української етнології З історії та теорії українознавчих студій Кобзарські пісні та думи 30–50-х років ХХ століття: між аматорством і народною традицією Kobzar Songs and Dumy of the 1930s – 1950s: Between Amateurism and Folk Tradition Article published earlier |
| spellingShingle | Кобзарські пісні та думи 30–50-х років ХХ століття: між аматорством і народною традицією Іваннікова, Л. З історії та теорії українознавчих студій |
| title | Кобзарські пісні та думи 30–50-х років ХХ століття: між аматорством і народною традицією |
| title_alt | Kobzar Songs and Dumy of the 1930s – 1950s: Between Amateurism and Folk Tradition |
| title_full | Кобзарські пісні та думи 30–50-х років ХХ століття: між аматорством і народною традицією |
| title_fullStr | Кобзарські пісні та думи 30–50-х років ХХ століття: між аматорством і народною традицією |
| title_full_unstemmed | Кобзарські пісні та думи 30–50-х років ХХ століття: між аматорством і народною традицією |
| title_short | Кобзарські пісні та думи 30–50-х років ХХ століття: між аматорством і народною традицією |
| title_sort | кобзарські пісні та думи 30–50-х років хх століття: між аматорством і народною традицією |
| topic | З історії та теорії українознавчих студій |
| topic_facet | З історії та теорії українознавчих студій |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208737 |
| work_keys_str_mv | AT ívanníkoval kobzarsʹkípísnítadumi3050hrokívhhstolíttâmížamatorstvomínarodnoûtradicíêû AT ívanníkoval kobzarsongsanddumyofthe1930s1950sbetweenamateurismandfolktradition |