Розвиток вітчизняних локальних монографічних досліджень у контексті світової гуманітаристики в першій половині ХХ століття
В умовах глибоких суспільних трансформацій в українському селі набувають популярності монографічні дослідження на локальному рівні (вулиці, села, міста, району). Українське село початку ХХІ ст. переживає період змін, остаточно ще не сформувалися соціально-побутові риси та його господарська специфіка...
Gespeichert in:
| Datum: | 2022 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2022
|
| Schriftenreihe: | Матеріали до української етнології |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208852 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Розвиток вітчизняних локальних монографічних досліджень у контексті світової гуманітаристики в першій половині ХХ століття / М. Бех // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2022. — Вип. 21(24). — С. 54–63. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-208852 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2088522025-11-08T01:09:09Z Розвиток вітчизняних локальних монографічних досліджень у контексті світової гуманітаристики в першій половині ХХ століття The Development of Ukrainian Local Monographic Studies in the Context of World Humanities in the First Half of the 20th Century Бех, М. Розвідки та матеріали В умовах глибоких суспільних трансформацій в українському селі набувають популярності монографічні дослідження на локальному рівні (вулиці, села, міста, району). Українське село початку ХХІ ст. переживає період змін, остаточно ще не сформувалися соціально-побутові риси та його господарська специфіка. Тому локальні дослідження на даному етапі є актуальними та ефективними. У зв’язку із цим вивчення досвіду попередніх поколінь українських і європейських науковців (представників різних соціогуманітарних дисциплін) може бути корисним у формуванні програмних та методологічних підходів для сучасних дослідників українського села. У статті акцентовано увагу на тому, що протягом 1920–1930-х років у різних країнах (США, Польщі, Угорщині, Румунії) незалежно одне від одного було проведено різносторонні локальні монографічні дослідження. Перед українськими етнологами гостро стояла проблема вивчення й осмислення культурних і побутових особливостей різних локальних груп населення та виявлення складних зв’язків між ними на регіональному й національному рівнях. Основну увагу приділено діяльності народознавчих осередків Української академії наук (Етнографічна комісія, Музей (Кабінет) антропології та етнології ім. Хв. Вовка та ін.). Саме її члени обґрунтували та застосовували методику стаціонарних досліджень локальних територій як основну в своїй дослідницько-пошуковій роботі. Проаналізовано стаціонарний спосіб польової етнографії як головний у процесі збирання та систематизації фактичного матеріалу для монографічного вивчення. Доведено, що локальні монографічні дослідження стали особливо популярні в 1920–1930‑х роках, у період суспільно-політичних змін світового масштабу. Саме локальна монографія досить важлива й ефективна в переломні періоди чи після них. Стаціонарна етнографія дає змогу визначитися з якісними характеристиками об’єкта дослідження, напрацювати основні параметри наступних масових досліджень. Для дослідників локальних груп спільною була програма на мікропідхід при виборі об’єкта вивчення та виявлення взаємозв’язків між різними явищами (природа, господарство, культура тощо), упевненість у тому, що локальний підхід дозволить краще зрозуміти особливості таких зв’язків. Monographic studies at the local level (of the street, village, town, or district) are gaining popularity in the conditions of deep social transformations in the Ukrainian village. The Ukrainian village of the early 21st century is going through a period of changes. The social and common features and their household-specific character have not been formed yet. That’s why the local studies are relevant and effective at this stage. As a result of this fact, the study of the experience of previous generations of Ukrainian and European scientists (representatives of various social disciplines and humanities) can be useful in shaping the program and methodological approaches for modern researchers of the Ukrainian countryside. It is emphasized in the article that during the 1920s and 1930s, versatile local monographic studies were conducted independently in various countries (the USA, Poland, Hungary, and Romania). Ukrainian ethnologists have faced the urgent problem of studying and understanding the cultural and everyday features of various local groups of the population and identifying complex links between them at the regional and national levels. Peculiar attention is paid to the activities of ethnographic centers of the Ukrainian Academy of Sciences (Ethnographic Commission, Khvedir Vovk Museum (Cabinet) of Anthropology and Ethnology, etc.). These are just its members who have substantiated and used the method of stationary study of the local areas as the leading one in their research work. The permanent method of field ethnography, being the main one in the process of collection and systematization of factual material for monographic study, is analyzed. It is proved that the local monographic studies had become especially popular in the 1920s and 1930s, in the period of social and political changes of a global scale. The local monograph is especially important and effective in the critical periods or after them. Permanent ethnography allows us to determine the qualitative characteristics of the object of study to develop the main parameters of subsequent mass research. The micro-approach program in choosing the object of study and identifying the relationships between different phenomena (nature, economy, culture, etc.) and the confidence that the local approach will enable better understanding of the features of such relationships are common for the researchers of the local groups. 2022 Article Розвиток вітчизняних локальних монографічних досліджень у контексті світової гуманітаристики в першій половині ХХ століття / М. Бех // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2022. — Вип. 21(24). — С. 54–63. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208852 39:[303.433.2:172.16(100)](477)“19” https://doi.org/10.15407/mue2022.21.054 uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Розвідки та матеріали Розвідки та матеріали |
| spellingShingle |
Розвідки та матеріали Розвідки та матеріали Бех, М. Розвиток вітчизняних локальних монографічних досліджень у контексті світової гуманітаристики в першій половині ХХ століття Матеріали до української етнології |
| description |
В умовах глибоких суспільних трансформацій в українському селі набувають популярності монографічні дослідження на локальному рівні (вулиці, села, міста, району). Українське село початку ХХІ ст. переживає період змін, остаточно ще не сформувалися соціально-побутові риси та його господарська специфіка. Тому локальні дослідження на даному етапі є актуальними та ефективними. У зв’язку із цим вивчення досвіду попередніх поколінь українських і європейських науковців (представників різних соціогуманітарних дисциплін) може бути корисним у формуванні програмних та методологічних підходів для сучасних дослідників українського села. У статті акцентовано увагу на тому, що протягом 1920–1930-х років у різних країнах (США, Польщі, Угорщині, Румунії) незалежно одне від одного було проведено різносторонні локальні монографічні дослідження. Перед українськими етнологами гостро стояла проблема вивчення й осмислення культурних і побутових особливостей різних локальних груп населення та виявлення складних зв’язків між ними на регіональному й національному рівнях. Основну увагу приділено діяльності народознавчих осередків Української академії наук (Етнографічна комісія, Музей (Кабінет) антропології та етнології ім. Хв. Вовка та ін.). Саме її члени обґрунтували та застосовували методику стаціонарних досліджень локальних територій як основну в своїй дослідницько-пошуковій роботі. Проаналізовано стаціонарний спосіб польової етнографії як головний у процесі збирання та систематизації фактичного матеріалу для монографічного вивчення. Доведено, що локальні монографічні дослідження стали особливо популярні в 1920–1930‑х роках, у період суспільно-політичних змін світового масштабу. Саме локальна монографія досить важлива й ефективна в переломні періоди чи після них. Стаціонарна етнографія дає змогу визначитися з якісними характеристиками об’єкта дослідження, напрацювати основні параметри наступних масових досліджень. Для дослідників локальних груп спільною була програма на мікропідхід при виборі об’єкта вивчення та виявлення взаємозв’язків між різними явищами (природа, господарство, культура тощо), упевненість у тому, що локальний підхід дозволить краще зрозуміти особливості таких зв’язків. |
| format |
Article |
| author |
Бех, М. |
| author_facet |
Бех, М. |
| author_sort |
Бех, М. |
| title |
Розвиток вітчизняних локальних монографічних досліджень у контексті світової гуманітаристики в першій половині ХХ століття |
| title_short |
Розвиток вітчизняних локальних монографічних досліджень у контексті світової гуманітаристики в першій половині ХХ століття |
| title_full |
Розвиток вітчизняних локальних монографічних досліджень у контексті світової гуманітаристики в першій половині ХХ століття |
| title_fullStr |
Розвиток вітчизняних локальних монографічних досліджень у контексті світової гуманітаристики в першій половині ХХ століття |
| title_full_unstemmed |
Розвиток вітчизняних локальних монографічних досліджень у контексті світової гуманітаристики в першій половині ХХ століття |
| title_sort |
розвиток вітчизняних локальних монографічних досліджень у контексті світової гуманітаристики в першій половині хх століття |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2022 |
| topic_facet |
Розвідки та матеріали |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208852 |
| citation_txt |
Розвиток вітчизняних локальних монографічних досліджень у контексті світової гуманітаристики в першій половині ХХ століття / М. Бех // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2022. — Вип. 21(24). — С. 54–63. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. |
| series |
Матеріали до української етнології |
| work_keys_str_mv |
AT behm rozvitokvítčiznânihlokalʹnihmonografíčnihdoslídženʹukontekstísvítovoígumanítaristikivperšíipoloviníhhstolíttâ AT behm thedevelopmentofukrainianlocalmonographicstudiesinthecontextofworldhumanitiesinthefirsthalfofthe20thcentury |
| first_indexed |
2025-12-01T14:28:42Z |
| last_indexed |
2025-12-01T14:28:42Z |
| _version_ |
1850316499332366336 |
| fulltext |
54
УДК 39:[303.433.2:172.16(100)](477)“19”
DOI https://doi.org/10.15407/mue2022.21.054
РОЗВИТОК ВІТЧИЗНЯНИХ
ЛОКАЛЬНИХ МОНОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
У КОНТЕКСТІ СВІТОВОЇ ГУМАНІТАРИСТИКИ
В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТОЛІТТЯ
Анотація / Abstract
В умовах глибоких суспільних трансформацій в українському селі набувають популярності
монографічні дослідження на локальному рівні (вулиці, села, міста, району). Українське село
початку ХХІ ст. переживає період змін, остаточно ще не сформувалися соціально-побутові риси
та його господарська специфіка. Тому локальні дослідження на даному етапі є актуальними та
ефективними. У зв’язку із цим вивчення досвіду попередніх поколінь українських і європейських
науковців (представників різних соціо гуманітарних дисциплін) може бути корисним у формуванні
програмних та методологічних підходів для сучасних дослідників українського села.
У статті акцентовано увагу на тому, що протягом 1920–1930-х років у різних країнах (США,
Польщі, Угорщині, Румунії) незалежно одне від одного було проведено різносторонні локальні
монографічні дослідження. Перед українськими етнологами гостро стояла проблема вивчення
й осмислення культурних і побутових особливостей різних локальних груп населення та ви-
явлення складних зв’язків між ними на регіональному й національному рівнях. Основну увагу
приділено діяльності народознавчих осередків Української академії наук (Етнографічна комісія,
Музей (Кабінет) антропології та етнології ім. Хв. Вовка та ін.). Саме її члени обґрунтували та
застосовували методику стаціонарних досліджень локальних територій як основну в своїй до-
слідницько-пошуковій роботі. Проаналізовано стаціонарний спосіб польової етнографії як голо-
вний у процесі збирання та систематизації фактичного матеріалу для монографічного вивчення.
Доведено, що локальні монографічні дослідження стали особливо популярні в 1920–1930-х ро-
ках, у період суспільно-політичних змін світового масштабу. Саме локальна монографія досить
важлива й ефективна в переломні періоди чи після них. Стаціонарна етнографія дає змогу ви-
значитися з якісними характеристиками об’єкта дослідження, напрацювати основні параметри
Бібліографічний опис:
Бех, М. (2022) Розвиток вітчизняних локальних монографічних досліджень у контексті сві-
тової гуманітаристики в першій половині ХХ століття. Матеріали до української етнології,
21 (24), 54–63.
Bekh, M. (2022) The Development of Ukrainian Local Monographic Studies in the Context of
World Humanities in the First Half of the 20th Century. Materials to Ukrainian Ethnology, 21 (24),
54–63.
БЕХ МИКОЛА
кандидат історичних наук, науковий співробітник відділу «Український етнологічний центр»
Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України.
(Київ, Україна).
ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-4186-1339
BEKH MYKOLA
a Ph.D. in History, a research fellow at the Ukrainian Ethnological Center Department of
M. Rylskyi Institute of Art Studies, Folkloristics and Ethnology of the National Academy of Sciences
of Ukraine (Kyiv, Ukraine).
ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-4186-1339
© Видавництво ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України, 2022. Стаття опублікована на умовах відкритого доступу
за ліцензією CC BY-NC-ND (https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0/)
55
наступних масових досліджень. Для дослідників локальних груп спільною була програма на мі-
кропідхід при виборі об’єкта вивчення та виявлення взаємозв’язків між різними явищами (при-
рода, господарство, культура тощо), упевненість у тому, що локальний підхід дозволить краще
зрозуміти особливості таких зав’язків.
Ключові слова: монографічне дослідження села, етнологія, польова етнографія, стаціонар-
ний спосіб, методи, завдання.
Monographic studies at the local level (of the street, village, town, district) are gaining popularity
in the conditions of deep social transformations in the Ukrainian village. The Ukrainian village of
the early 21st century is going through a period of changes. The social and common features and
their household specific character have not been formed yet. That’s why the local studies are relevant
and effective at this stage. As a result of this fact the study of the experience of previous generations
of Ukrainian and European scientists (representatives of various social disciplines and humanities)
can be useful in shaping the program and methodological approaches for modern researchers of the
Ukrainian countryside.
It is emphasized in the article that during the 1920s and 1930s versatile local monographic studies
have been conducted independently in various countries (the USA, Poland, Hungary, Romania).
Ukrainian ethnologists have faced the urgent problem of studying and understanding the cultural and
everyday features of various local groups of population and identifying complex links between them at
the regional and national levels. Peculiar attention is paid to the activities of ethnographic centers of
the Ukrainian Academy of Sciences (Ethnographic Commission, Khvedir Vovk Museum (Cabinet) of
Anthropology and Ethnology, etc.). These are just its members who have substantiated and used the
method of stationary study of the local areas as the leading one in their research work. The permanent
method of field ethnography, being the main one in the process of collection and systematization of
factual material for monographic study, is analyzed.
It is proved that the local monographic studies have become especially popular in the 1920s
and 1930s, in the period of social and political changes of a global scale. The local monograph is
especially important and effective in the critical periods or after them. Permanent ethnography allows
to determine the qualitative characteristics of the object of study, to develop the main parameters of
subsequent mass research. The micro-approach program in choosing the object of study and identifying
the relationships between different phenomena (nature, economy, culture, etc.), the confidence that
the local approach will enable better understanding of the features of such relationships are common
for the researchers of the local groups.
Keywords: the monographic study of the village, ethnology, the field ethnography, the permanent
technique, methods, tasks.
Події державного будівництва 1917–
1920 років викликали значний суспільний
інтерес до національної культури, що ви-
ник у 1920-х роках та охопив усю сферу
гуманітаристики. Головним центром до-
сліджень у цей період була створена геть-
маном Петром Скоро падським у 1918 році
Українська академія наук. У рамках цієї
наукової інституції діяла низка народо-
знавчих центрів (Етнографічна комісія,
Музей (Кабінет) антропології та етнології
ім. Хв. Вовка, Кабінет примітивної куль-
тури кафедри історії України, Етногра-
фічна секція Краєзнавчої комісії та ін.),
які активно проводили різнопланові
народознавчі дослідження населення.
З-поміж їхніх розробок особливе місце
займали комплексні монографічні дослі-
дження певної локальної території – райо-
ну, міста, села чи вулиці. Саме етнологи
1920–1930-х років активізували напрям
вивчення незначних територій. В історіо-
графічному доробку українських сучас-
них етнологів (Г. Скрипник [25; 26; 27],
В. Борисенко [3], М. Глушка [4], О. Ру-
бан [23]) порушено питання про розвиток
і тематику локальних монографічних до-
сліджень в етнології. Водночас, гадаємо,
варто приділити увагу детальнішому ви-
світленню проблематики локальних етно-
графічних обстежень, зокрема розкрити
науково-практичне значення здобутків як
вітчизняних, так і зарубіжних науковців
у розробці цього напряму.
Провісником появи напряму локаль-
них монографічних досліджень у ві-
тчизняній науці можна вважати анкету-
програму для опису України 1779 року,
створену Ф. Туманським [5, с. 100]. Го-
ловною метою розробленої анкети було
детальне та всеохопне вивчення Геть-
манщини (Лівобережної України) на мі-
крорівні – села, містечка чи регіону [5,
с. 101]. Пріоритетним для дослідника
56
було встановлення відповідного контак-
ту з респондентами для отримання більш
повної та вичерпної відповіді на запитан-
ня, тому він приділяє значну увагу не
постановці запитань, а поясненню, як на
них відповідати [6, с. 113].
Серед ранніх локальних монографіч-
них досліджень особливе місце займає
збірник під редакцією В. Іванова «Жизнь
и творчество крестьян Харьковской гу-
бернии» (1898) [8]. Використовуючи мо-
нографічні методи, автор упорядкував
відомості з народного побуту та культу-
ри населення Старобільського повіту Хар-
ківської губернії. Важливо зазначити, що
В. Іванов у вступі помістив статтю «про
сучасне село», складену на основі польо-
вих досліджень народного побуту, у якій
головну увагу зосереджено на вивченні
взаємозв’язків соціально-нормативної, по-
бутової та господарської культури [12].
У програмних і методичних підходах
локальних етнографічних досліджень
1920-х років простежується традиція з
україно знавчими дослідженнями, здій-
сненими Науковим товариством імені
Шевченка у Львові. Найбільш яскра-
вим представником, який вивчав істо-
рію та культуру малої батьківщини, був
Михайло Зубрицький (1856–1914). Він
підготував і опублікував 325 наукових
статей [4, с. 57], присвячених вивченню
господарства, торгівлі, соціальних інсти-
тутів, системи влади, духовно-обрядової
культури тощо с. Мшанець і сусідніх сіл
Старосамбірського повіту. На прикладі
М. Зубрицького навчався Антін Онищук
(1883–1937), котрий дослідив традиційну
культуру та побут с. Зеленици Надвір-
нянського повіту [1, с. 10]. У 1920-х ро-
ках А. Онищук став співробітником Му-
зею (Кабінету) антропології та етнології
ім. Хв. Вовка.
Локальні дослідження українських ет-
нологів перебували в загальнонауковому
руслі світової гуманітаристики. Одним із
яскравих представників школи моногра-
фічних досліджень був Д. Густі (1880–
1955), засновник румунської соціологічної
школи [16, с. 12]. Він одним із перших у
соціології запровадив етнологічні (антро-
пологічні) методи вивчення. Вибір села
як об’єкта дослідження для румунського
соціоетнографа цілком зрозумілий: «На-
ука про суспільство, стоїть на фундаменті
вивчення села, відкриває перед нами не-
бачені горизонти та вселяє в нас великі
надії» [29, с. 35]. Такої думки дотримува-
лися й українські етнологи: «<…> харак-
терною ознакою доброї збереженості тра-
дицій і аргументом для монографічного
дослідження села є збереження народних
промислів» [13, с. 7]. Монографічні до-
слідження багатопрофільними командами
під керівництвом Д. Густі запропонува-
ли нове комплексне бачення румунського
села. У 1936 році групою соціоетно графів
(Д. Густі, Х. Стахла, Г. Фокші та ін.)
було засновано Музей румунського села
в Бухаресті, який і досі є однією з про-
відних інституцій [17, с. 12]. Поєднан-
ня монографічних досліджень та методу
комплектування музейних збірок було
серед головних напрямків роботи україн-
ських етнологів [26, с. 47]. Як зауважила
Ніна Заглада, «зібрані під час системних
дослідів етнографічні речі привезено до
Музею і розташовано в окремому відділі:
“Монографічного дослідження села”. Цей
відділ являє цікаву картину матеріальної
культури села Старосілля, показуючи за-
разом методи стаціонарних дослідів над
народним побутом» [10, с. 10].
Етносоціологічна монографія Д. Густі
становить собою цілісне й системне спо-
стереження сучасності, яке ґрунтується
на твердій науковій основі. Бухарестська
школа мала вплив на розвиток локальної
монографічної методики в інших країнах
Східної Європи. Угорські (Ф. Ердеі) і
польські (В. Мировський, Г. Белобжен-
ський) етнологи й соціологи використову-
вали методологічні напрацювання Д. Гус-
ті та його учнів.
У 1930-х роках монографічний ме-
тод застосовували англійські соціаль-
ні антропологи – послідовники та учні
Броніслава Малиновського – основопо-
ложника функціоналізму. Як приклад
локальних досліджень, виконаних у тра-
диціях функціональної школи, можна
навести монографію «Китайская деревня
глазами этнографа» [28]. Наукова праця
Фей Сяотуна, присвячена всебічному ви-
вченню китайського с. Кайсяньгун, була
принципово нова й заслуговувала на ува-
гу, адже дослідник застосував методику
локальної монографії для вивчення най-
більшого народу землі, що має тисячоліт-
ню історію (головним об’єктом досліджен-
ня західних соціальних антропологів
були виключно малочисельні «примітивні
57
племена»). Крім того, праця Фей Сяоту-
на змусила задуматися над закономірнос-
тями суспільного розвитку і над тим, як
їх вивчати, рухатись від давніх часів до
сучасності, або, навпаки, – відштовхува-
тись від сучасного стану досліджуваного
об’єкта [28, с. 7].
Локальні верстви в урбанізованому
сере довищі вивчали американські соціо-
логи чиказької школи [2, с. 47]. Перша
хвиля чиказьких досліджень під керів-
ництвом Р. Парка, Е. Берджеса припала
на 1920-ті роки. Вони вивчали чиказьку
пресу, засоби масової інформації, злочин-
ність, бідність і т. ін. [2, с. 57], завдя-
ки чому було написано багато наукових
робіт із різним предметом дослідження,
але об’єднаних спільним об’єктом – міс-
том Чикаго. Міська проблематика також
була в полі зору українських етнологів
1920–1930-х років. Скажімо, Ніна Загла-
да підготувала програму вивчення місько-
го населення й окреслила основні напрям-
ки урбаністичних досліджень тогочасної
етнологічної нау ки [18, с. 126].
Із викладеного матеріалу видно, що
локальні монографічні дослідження
українських етнологів 1920–1930-х ро-
ків перебували в загальному руслі роз-
витку світової гуманітаристики. З-поміж
головних завдань проведення такого роду
досліджень є комплексне вивчення духо-
вної та матеріальної культури населення
на мікрорівні (вулиці, села, міста), про-
стеження зв’язку між локальними осо-
бливостями та загальнонаціональними
традиціями. Наприклад, один з ідеологів
тогочасної народознавчої думки академік
А. Лобода сформував основні критерії
для молодих дослідників: «1) Стежити за
сучасною долею давніх форм народного
життя та мистецтва, але 2) не минати й
того, що утворилося й утворюється тільки
під теперішній час» [14, с. 7].
На думку українських етнографів, ви-
вчення народної культури, господарства
та побуту в конкретно-історичній динамі-
ці можливе завдяки стаціонарним дослі-
дженням, що передбачали створення по
селах довготривалих дослідницьких стан-
цій. Як зазначав А. Онищук, «метода, що
шляхом стаціонарних розвідок терпеливо,
систематично вичерпує факт за фактом,
спостерігає, розвідує й шукає, починаючи
від найбільшого і відомого, до далекого й
не знаного, аж до цілковитого вивчення
матеріалу, що даного з’явища стосуєть-
ся, – є єдина раціональна й веде помалу,
але певно до тієї мети, яку висуває пе-
ред нами новітня наука етнографія» [17,
с. 10]. Учений також наголошував на не-
розривності явищ матеріальної та духо-
вної культури народу [23, с. 39].
Найбільш важливим з методичного по-
гляду та значним по глибині та скрупу-
льозності було дослідження с. Старосіл-
ля Остерського повіту. У 1921 році група
науковців вивчала традиційний побут і
духовну культуру. Зокрема, Н. Заглада –
«побут селянської дитини», Л. Шуль-
гіна – «фізичне виховання дитини» та
«пасічництво», художник Ю. Павлович
і фотограф Д. Демуцький готували ілю-
страції з різною тематикою – «одяг»,
«житло» тощо. Очолив науково-дослід-
ницьку роботу А. Онищук, який влашту-
вався вчителем до місцевої школи, щоб на
місці розробити методику збору етногра-
фічних матеріалів і глибшого розуміння
життя мешканців села [23, с. 40]. За ко-
роткий час зібрали багато цінних мате-
ріалів із традиційно-побутової культури
населення Старосілля. Зібрані предме-
ти (337 од. зб.) було перевезено до Му-
зею (Кабінету) антропології та етнології
ім. Хв. Вовка й розміщено в окремому від-
ділі – «Монографічне дослідження села
(село Старосілля)». Н. Заглада зазначала,
що цей відділ «являє цікаву картину ма-
теріальної культури села Старосілля, по-
казуючи заразом методи стаціо нарних до-
слідів над народнім побутом» [10, с. 10].
Протягом 1923 року група співробітни-
ків Музею (Кабінету) на Миргородщині
досліджувала народне житло, гончарство
й кошикарство в Слобідці біля Києва.
Н. Заглада стаціонарно вивчала дитячий
побут, рибальство та народну їжу в с. Пе-
карі на Київщині [27, с. 34]. У 1924 році
відкрили нову етнографічну дослідну
станцію в с. Жукин на Чернігівщині [27,
с. 34]. За основу дослідницької роботи
було визначено комплексне вивчення од-
ного селянського господарства (хлібороб-
ство, скотарство, рибальство, мисливство,
пасічництво, народна їжа, медицина, об-
ряди родинного циклу, дитячий побут),
а отримані відомості були доповнені зібра-
ними матеріалами від жителів села.
Упродовж 1926 року група науковців
(А. Онищук, Н. Заглада, Ю. Павлович)
провела багатоаспектне дослідження гос-
58
подарства, соціальної структури та духо-
вної культури в с. Замисловичі Олевсько-
го повіту на Волині [27, с. 34]. Цього ж
року Л. Шульгіна вивчала гончарство в
с. Бубнівка на Подділі [27, с. 34].
Результати вищезазначених студій були
опубліковані у трьох книгах «Матеріалів
до української етнології». Першу книгу –
«Побут селянської дитини. Матеріали
до моно графії с. Старосілля» – написа-
ла Н. Заглада [11]. Друга містила статті
Н. Заглади, Л. Шульгіної, Ю. Павловича
та Є. Спаської [15]. До третьої ввійшли
матеріали Н. Заглади та Л. Шульгіної
про харчування і бджільництво на Черні-
гівщині [3, с. 12].
Важливе методологічне значення мали
критичні статті В. Петрова, присвячені
аналізу краєзнавчих досліджень, у яких
автор окреслив основні напрямки ді-
яльності Етно графічної комісії в галузі
збору польового матеріалу. Він, зокрема,
наголошував на значенні фольклору для
краєзнавчих студій та запропонував фор-
ми організації масштабної краєзнавчої
роботи у справі збирання фольк лорного
та етнографічного матеріалу [21]. Цим
дослідник полемізував з апологетами
«новітніх тенденцій» у науці, які висту-
пали за дослідження виробничих про-
цесів, покладених в основу краєзнавчої
роботи. На їхню думку, важливим є ви-
вчення «роботи сільрад, землеустрій, ко-
операції, ролі комсомолу, тощо», позаяк
«це має більше значення, аніж збиран-
ня приказок і частушок» [20]. В. Пет ров
не заперечував послідовникам науко-
вого матеріалізму, визначаючи предмет
краєзнавства, але переконливо доводив,
що не можна ігнорувати фольклор у на-
укових дослідженнях. Він зазначав, що,
навіть вивчаючи роботу сільради, не
можна послуговуватися лише офіційни-
ми, архівними матеріалами, адже в тако-
му разі буде отримано тільки «мертву»
інформацію з її «канцелярською мо-
вою» [20, с. 12]. Дослідник уважав, що
використання усних джерел збагатить
краєзнавчу роботу: «Але можна цим не
обмежитись, а списати живих людей, ав-
тобіографію голови сільради, оповідання
й спомини про колишніх голів сільради,
про боротьбу незаможників з куркуля-
ми, спомини про колишню харчрозклад-
ку й думки за харчподаток на цей рік,
записати на засіданні сільради промови
найколоритніші й найяскравіші. Списати
це живою мовою живих розмов... взага-
лі дати живе й жваве фольклорне опо-
відання. Виучуючи соціально-економічні
процеси, треба на увазі мати не тільки
методу цифр та підрахунків, але й факт,
слово, людину» [20, с. 13]. Апелюючи до
праць авторитетних австрійських і ні-
мецьких етнографів, істориків і соціоло-
гів (Г. Кунова, Ю. Ліперта, К. Блюхера),
В. Пет ров доводив важливість вивчення
не лише сучасного життя та фольклору,
але й «первісних побутових основ народ-
них свят» [20, с. 15–16].
Для збору польового матеріалу В. Пе-
тров запропонував залучити широкі маси
населення через роботу краєзнавчих
«гуртків при хатах-читальнях, сільбу-
дах, робітничих клубах» [20, с. 20]. Зна-
чну увагу він приділив школі, яку хотів
перетворити на «наукову лабараторію»,
а учням надати «становище дослідників
і поставити шкільне навчання на справ-
жній науковий ґрунт» [20, с. 19]. Так, до-
слідник наголошував на зближенні школи
та академічної науки, що повинно прине-
сти бажані результати в майбутньому.
В. Петров став ініціатором створен-
ня при Етнографічній комісії ВУАН в
1929 році Кабінету для вивчення радян-
ського села [9, арк. 2]. Одним із голо-
вних завдань цієї установи було детальне
й усебічне історико-етно графічне дослі-
дження села та отримання більш дифе-
ренційованих уявлень про його сучасний
стан, особливості соціально- економічних
процесів у різних регіонах країни. До-
слідник зазначав: «Кабінет радянського
села – є кабінетом монографічного ет-
нографічно-краєзнавчого вивчення села,
дослідження економічних, соціальних,
та побутових процесів, що відбуваються
на сучасному селі в історико-генетично-
му аспекті» [9, арк. 1].
Для досягнення поставлених цілей пе-
редбачалося створення однієї постійної
станції в кожній адміністративно-гос-
подарчій смузі з певними природними й
економічними особ ливостями [9, арк. 3].
Протягом 1929-го – 1930-х років перед-
бачалося монографічне вивчення п’яти
сіл (Дідковичі, Коростенський округ;
Сартана, Маріупольський округ; Цвіто-
ха, Шепетівський округ; Кунашівка, Ні-
жинський округ; Прохорівка, Київський
округ [9, арк. 4].
59
Ґрунтовне дослідження було проведено
Н. Дмитруком у с. Дідковичі на Корос-
тенщині [7]. Улаштувавшись у 1927 році
вчителем до місцевої школи, він зібрав
унікальний матеріал про історію села, зви-
чаєву й обрядову культуру, народні зна-
ння та побут тощо. Результати цієї дослід-
ницької роботи були втілені в монографії,
яка була рекомендована Етнографічною
комісією до друку в 1931 році [22]. Крім
того, протягом 1928 року силами учнів
та вчителів місцевої школи було створено
краєзнавчий музей с. Дідковичі, у який
було зібрано близько 1500 експонатів,
що репрезентували побутову культуру
села [7, арк. 14].
Вагомий внесок в організацію стаці-
онарних етнографічних студій зробив
В. Кравченко, поєднавши дослідження
етнокультури та формування фондів ет-
нографічного відділу Волинського му-
зею [26, с. 157]. Учений організував гуртки
й товариства, залучаючи до дослідниць-
кої роботи вчителів, студентство, священ-
ників [25, с. 17]. З метою забезпечення
пошукової роботи В. Кравченко розробив
низку краєзнавчих запитальників, таких
як, скажімо, програма-запитальник «Кра-
єзнавство в натурі. Методика краєзнавчої
роботи (1927)» та «Загальна програма
для вивчення села» тощо.
За короткий період (1927–1929)
В. Кравченко створив розгалужену сітку
кореспондентів у Волинській губернії. Це
дало можливість дослідникові зібрати та
упорядкувати значну кількість етногра-
фічних матеріалів із різних населених
пунктів Волині. Результати складають
одне з найбільших рукописних зібрань
Архівних наукових фондів рукописів
та фонозаписів Інституту мистецтвоз-
навства фольклористики та етнології
ім. М. Т. Рильського [25, с. 25].
Упродовж 1920-х – на початку
1930-х років українські етнографи зуміли
зібрати та систематизувати значну кіль-
кість матеріалів із традиційно-побутової
культури українського народу. У рамках
державної програми розвитку краєзнав-
чих студій із метою вивчення виробничих
сил країни були проведені комплексні іс-
торико-етнографічні дослідження низки
сіл (Червоний Оскіл на Харківщині, Ку-
нашівка та Жукин на Чернігівщині, Бехи
та Замисловичі на Житомирщині, Сарта-
на на Донеччині та ін.) [3, с. 18].
Рух науки в напрямку монографічного
студіювання села та й загалом розвиток
етнології був перерваний у 1930-х роках.
Жорстоких сталінських репресій зазна-
ли всі провідні українські народознавці.
У зв’язку з реорганізацією Академії наук
України етнографічні установи УАН були
фактично ліквідовані, припинили функ-
ціонування етнографічні відділи музеїв
України [3, с. 17].
Проте стаціонарні дослідження не
втратили своєї актуальності на Західній
Україні Так, у 1938 році В. Пастущин
провів комплексне історико-етнографіч-
не дослідження українського поліського
с. Дрочево Берестейського повіту [19].
Окрім детального опису традиційного по-
буту поліського села, учений здійснив по-
рівняння не тільки з іншими регіонами
України, але й з іншими народами, вико-
ристовуючи наукові роботи українських,
польських та німецьких дослідників, а та-
кож намагався проаналізувати розвиток
і причини трансформації окремих звича-
їв. Фольклорні тексти, наведені в роботі
В. Пастущина, є доповненням до опису ет-
нографічних реалій. Дослідник торкнув-
ся і проблеми ідентифікації населення,
зазначивши: «Дрочев’яни є свідомі, що
вони є православної релігії, це заявляють
всюди явно, хоч секти вчать їх до іншого.
Менш свідомі своєї національної прина-
лежності, але рішучо не вважають себе
ані за поляків, ані білорусинів, не знають
ані польських ані білоруських пісень [19,
с. 62]. Місцеве населення, на думку вчено-
го, є українським: «Що поліщуки є пере-
важно українцями, у те здається ніхто із
українців не сумнівається й тому доказів
на це не треба [19, с. 117]. Загалом, робо-
та В. Пастущина – це приклад локальних
монографічних досліджень.
У другій половині 1940-х років спів-
робітниками відділу етнографії Інсти-
туту мистецтвознавства, фольклору та
етнографії АН УРСР (нині – Інститут
мистецтвознавства, фольклористики та
етнології ім. М. Т. Рильського НАН Укра-
їни) відновлено стаціонарні дослідження
традиційно- побутової культури окремих
населених пунктів. За підрахунками вче-
них, упродовж 1944–1964 років народо-
знавці ІМФЕ організували та провели
170 експедицій та експедиційних виїз-
дів [4, с. 43]. Аналіз їхніх звітів свідчить
про дотримання стаціонарної методики
60
збору інформації, зокрема скрупульозно-
го і всебічного вивчення місцевої культу-
ри та побуту. Українські вчені, які відро-
джували етнологію в 1940–1950-х роках,
спиралися передусім на академічні тради-
ції, що були закладені попереднім «репре-
сованим» поколінням дослідників.
Яскравим прикладом польової роботи
цього часу може слугувати експедиційне
відрядження до Волинської області, яке
тривало з 27 січня по 25 лютого 1955 року.
Експедиція складалася із чотирьох науко-
вих співробітників ІМФЕ, двох музейних
співробітників, художника та кіноопера-
тора. Перед учасниками експедиції стояло
завдання вивчати такі явища культури та
побуту місцевого селянства: виробничий і
громадський побут (О. Кувеньова); сім’я
та сімейний побут (О. Кравець); промис-
ли та їжу (Л. Шевченко); житло та одяг
(керівник експедиції Г. Стельмах); сіль-
ське господарство (І. Бондар). Музейні
співробітники (І. Бондар та Р. П. Наумо-
вич) повинні були збирати експонати, що
репрезентували культуру та побут краю,
для комплектування музейних збірок.
Дослідники працювали у двох населених
пунктах: с. Бірки Любешівського району
та с. Низкиничі Іваничівського району.
Обидва села були цікаві для групи до-
слідників тим, що репрезентували Волин-
ську область. Бірки знаходились на край-
ньому заході Полісся. Населення цього
регіону зберігало архаїчні уявлення про
народну культуру та побут. Своєю чергою
історичну Волинь представляло с. Низки-
ничі, населення якого зазнавало швидких
соціально-економічних змін під впливом
шахтарського міста Нововолинська.
Попри той факт, що проаналізована
вище експедиція вважається маршрутною
та проводилася в рамках глобальної за
масштабами історико-етнографічної моно-
графії «Українці», нам видається що її
учасники певною мірою реалізували тра-
диції локальних досліджень. По-перше,
вони продемонстрували розуміння комп-
лексного підходу до вивчення культури
та побуту. По-друге, ставили собі за мету
отримати більш диференційоване уявлен-
ня про особливості суспільно-політичних
процесів, які відбувалися в різних регіо-
нах області. По-третє, досить довго пере-
бували в одному населеному пункті.
Серед праць цього періоду потрібно ви-
окремити історико-етнографічний нарис
Д. Косарика про затоплене Канівською
ГЕС с. Андруші на Переяславщині [24].
Ця робота є результатом багаторічних,
здійснених протягом 1950-х років, екс-
педиційних стаціонарних досліджень.
Д. Косарик жив у селі тривалий час, спо-
стерігав за життям місцевого населення,
відвідував весілля, аби зафіксувати обря-
ди [24, с. 16]. Автор подає розлогий іс-
торичний огляд села до 1917 року в кон-
тексті загальнонаціональних історичних
процесів: «В такому освітленні історія
одного села не буде звучати провінціаль-
ною обмеженістю і краєзнавчою вузькіс-
тю» [24, с. 27].
Починаючи з другої половини
1960-х років, у зв’язку з підготовкою
згаданої вже фундаментальної праці
«Українці», стаціонарний спосіб польової
етнографії менше використовується на-
уковцями [4, с. 45]. Постає питання аре-
ального вивчення культур, оскільки цей
напрям досліджень став пріоритетним у
багатьох європейських країнах, особливо
актуальним із початком створення «Регі-
онального історико-етнографічного атласу
України, Білорусії і Молдавії».
Стаціонарні методи вивчення детально
проаналізував М. Глушко. Він зауважує
переваги вищезазначеного способу дослі-
дження. По-перше, проживаючи серед
населення тривалий час, етнолог може
увійти до них у довіру. По-друге, на-
уковець регулярно спостерігає за життям
населення, його щоденною діяльністю,
фіксуючи малопомітні явища традицій-
но-побутової культури. По-третє, зафік-
сувавши достовірні відомості про якесь
культурне явище, народознавець уникає
поспішних висновків [4, с. 59]. Головний
недолік стаціонарних досліджень, на
думку автора, порівняно невелика «про-
дуктивність» під час науково-пошукової
праці [4, с. 56].
Отже, методика локальних моногра-
фічних досліджень, яку використову-
вали в ХІХ ст. соціальні антропологи
та етнологи для вивчення «примітивних
суспільств», згодом набула особливої по-
пулярності. У 1920–1930-х роках науков-
ці різних країн (США, Китаю, Румунії,
Угорщини та Польщі) незалежно одне
від одного застосовували цю методику
для дослідження сучасного суспільства.
Характерною ознакою таких робіт було
поєднання якісних і кількісних дослід-
61
ницьких методик (інтерв’ю, включене
спостереження, анкетування, аналіз ланд-
шафту), багатогранність (комплексність)
предмета дослідження та його просторова
обмеженість (вулиця, село, місто). У руслі
«локальної моно графії» в 1920–1930-х ро-
ках розвивалося студіювання народної
культури та побуту українців. За досить
короткий період українські етнологи, зо-
сібна В. Петров, А. Онищук, Н. Заглада,
Л. Шульгіна, В. Кравченко, Н. Дмитрук
та ін., зуміли виробити методику дослі-
дження, сформувати основні завдання,
які втілилися в численних програмах-
запитальниках. Застосовуючи методику
стаціонарного дослідження, вони змогли
зібрати та упорядкувати етнографічний
матеріал, який є безцінним джерелом для
дослідників-етнологів. Також були здій-
снені спроби опублікувати комплексне до-
слідження села, але ці задуми перервали
репресії 1930-х років. У повоєнні роки
українські етнографи продовжували по-
слуговуватися способом стаціонарного до-
слідження, проте з 1960-х років він май-
же не використовується науковцями.
Джерела та література
1. Арсенич П. Етнографічна діяльність Антона Оніщука. Народна творчість та етнографія. Київ,
1989. № 4. С. 22–28.
2. Блер Рубл. Прагматизм і плюралізм як рушії розвитку великого міста. Народна творчість та
етно логія. Етнологія США та Канади (спецвипуск). Київ, 2012. № 5. С. 46–59.
3. Борисенко В. К. Нарис з історії української етнографії 1920–1930-х років. Київ : Унісерв, 2002.
88 с. : іл.
4. Глушко М. С. Методика польового етнографічного дослідження. Львів : Видавничий центр ЛНУ
ім. Івана Франка, 2008. 228 с. : іл.
5. Горленко В. Ф. Нариси з історії української етнографії та російсько-українських етнографічних
зв’язків. Київ : Наук. думка, 1964. 248 с.
6. Горленко В., Кирчів Р. Історія української етнографії. Київ : Поліграф Консалтинг, 2005. 400 с.
7. Дмитрук Н. Монографічне вивчення с. Дідковічі на Волинському Поліссі // АНФРФ ІМФЕ НАН
України. Ф. 1–4. Од. зб. 219. Арк. 1–42.
8. Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии. Очерки по этнографии края / [под ред.
В. Иванова]. Харьков : Издание Харьковского губернского статистического комитета, 1898. Т. 1.
1012 с.
9. Загальні відомості про Кабінет для вивчення радянського села при ЕК ВУАН 1929–1933 рр. //
АНФРФ ІМФЕ НАН України. Ф. 1-2 дод. Од. зб. 364. Арк. 2.
10. Заглада Н. Відділ монографічного дослідження села (село Старосілля). Київ, 1930. 81 с. : іл.
11. Заглада Н. Побут селянської дитини. Матеріали до монографії села Старосілля. Київ, 1929.
180 с.
12. Иванов В. Современная деревня Харьковской губернии. Жизнь и творчество крестьян Харь-
ковской губернии. Очерки по этнографии края / [под ред. В. Иванова]. Харьков : Издание Харьковского
губернского статистического комитета, 1898. Т. 1. С. І–ХХХІІ.
13. Кравченко В. Г. Зібрання творів та матеріали з архівної спадщини / упоряд. О. Рубан. Київ :
ІМФЕ, 2009. Т. 2. 640 с. іл.
14. Лобода А. Сучасний стан і чергові завдання української етнографії. Етнографічний вісник. Київ,
1925. Кн. 1. С. 1–11.
15. Матеріали до етнології кн. 2. Розвітки в галузі етнографії Н. Заглади, Ю. Павловича, С. Цветка,
Є. Спаської – матеріали до вивчення // АНФРФ ІМФЕ НАН України. Ф. 43. Од. зб. 174. Арк. 31.
16. Олтяну А. Розвиток румунської етнології: історія та сучасність. Народна творчість та етноло-
гія. Румунська етнологія (спецвипуск). Київ, 2011. № 2. С. 8–17.
17. Оніщук А. Розвідки над народнім побутом (методичні зважання). Побут. Київ, 1928. Ч. 2–3.
С. 3–10.
18. Онуфрійчук К. Міська проблематика в етнологічних дослідженнях кінця ХVІІІ – початку
ХХ століття: історіографія питання. Народна творчість та етнологія. Київ, 2014. № 1. С. 123–128.
19. Пастущин В. Ю. Дрочево Берестейського району на Поліссі : монографія / [гол. ред. Г. Скрип-
ник ; вступ. ст. В. Борисенко]. Київ : ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, 2014. 128 с. іл.
20. Петров В. Місце фольклору в краєзнавстві. Етнографічний вісник. Київ, 1925. Кн. 1. С. 12–21.
62
References
1. ARSENYCH, Petro. Ethnographic Activities of Antin Onyshchuk. In: Oleksandr KOSTIUK, ed.inchief,
Folk Art and Ethnography, 1989, no. 4, pp. 22–28 [in Ukrainian].
2. RUBLE, Blair Aldridge. Pragmatism and Pluralism as the Movers of Urban Development. In: Hanna
SKRYPNYK, ed.-in-chief, Folk Art and Ethnology. Ethnology of the USA and Canada [Special Edition].
Translated from English by H. SOKURENKO and Ya. FRANKO. Kyiv: IASFE, 2012, no. 5, pp. 46–59 [in
Ukrainian].
3. BORYSENKO, Valentyna. An Essay on the History of Ukrainian Ethnography of the 1920s–1930s. Kyiv:
Uniserv, 2002, 88 pp., ill. [in Ukrainian].
4. HLUSHKO, Mykhaylo. Methodology of Field Ethnographic Studies. Lviv: Ivan Franko LNU Publishers,
2008, 228 pp., ill. [in Ukrainian].
5. HORLENKO, Vasyl. Essays on the History of Ukrainian Ethnography and Russian-Ukrainian Ethnographic
Relations. Kyiv: Scientific Thought, 1964, 248 pp. [in Ukrainian].
6. HORLENKO, Vasyl, Roman KYRCHIV. The History of Ukrainian Ethnography. Kyiv: Polygraph
Consulting, 2005, 400 pp. [in Ukrainian].
7. NAS of Ukraine’s M. Rylskyi Institute of Art Studies, Folkloristics and Ethnology. Archival Scientific
Funds of Manuscripts and Audio-Recordings: f. 1–4, u.i. 219, sheets 1–42: DMYTRUK, Nykanor. Monographic
Study on the Village of Didkovichi in Volyn Polissia [in Ukrainian].
8. IVANOV, Vasily, ed., Activities and Creation of Peasants of the Kharkov Governorate. Essays on the
Ethnography of the Region. Published by the Kharkov Governorate’s Statistical Committee. Kharkov:
Governorate’s Government Printing House, 1898, vol. 1, 1012 pp. [in Russian].
9. NAS of Ukraine’s M. Rylskyi Institute of Art Studies, Folkloristics and Ethnology. Archival Scientific
Funds of Manuscripts and Audio-Recordings: f. 12 app., u.i. 364, sheet 2: General Information on the Cabinet
for Studying Soviet Villages at the Ethnographic Committee, AUAS in 1929–1933 [in Ukrainian].
10. ZAHLADA, Nina. Department of Monographic Studies on Villages (Village of Starosillia). Kyiv, 1930,
81 pp., ill. [in Ukrainian].
11. ZAHLADA, Nina. Everyday Life of Peasant Children. Materials for a Monograph on the Village of
Starosillia. Kyiv, 1929, 180 pp. [in Ukrainian].
12. IVANOV, Vasily. Current Villages in the Kharkov Governorate. In: Vasily IVANOV, ed., Activities
and Creation of Peasants of the Kharkov Governorate. Essays on the Ethnography of the Region. Published by the
Kharkov Governorate’s Statistical Committee. Kharkov: Governorate’s Government Printing House, 1898,
vol. 1, І–XXXII pp. [in Russian].
13. KRAVCHENKO, Vasyl. Collected Works and Materials from the Archival Legacy. Compiled by
O. RUBAN. Kyiv: IASFE Publishing House, 2009, vol. 2, 640 pp., ill. [in Ukrainian].
14. LOBODA, Andrii. Current State and Immediate Tasks of Ukrainian Ethnography. In: Andrii LOBODA
and Viktor PETROV, eds.inchief, Ethnographic Herald. Ethnographic Commission of the Ukrainian Academy of
Sciences. Kyiv: Ukrainian Academy of Sciences Printing House, 1925, bk. 1, pp. 1–11 [in Ukrainian].
21. Петров В. Спроби монографічного дослідження села. Етнографічний вісник. Київ, 1925. Кн. 1.
С. 84–89.
22. Протоколи засідань Етнографічної комісії // АНФРФ ІМФЕ НАН України. Ф. 1-1 дод. Од. зб. 43.
Арк. 49.
23. Рубан О. Зі спогадів Василя Кравченка (сторінки щоденника). Народна творчість та етногра-
фія. Київ, 2004. № 1–2. С. 39–42.
24. Село Андруші. Історико-етнографічний нарис / [за заг. ред Г. Скрипник] ; НАН України, ІМФЕ
ім. М. Т. Рильського. Київ, 2016. 256 с. +48 іл.
25. Скрипник Г. А. Життєпис та наукова біографія Василя Кравченка. Василь Кравченко : зібрання
творів. Київ, 2007. Т. 1. С. 9–26.
26. Скрипник Г. А. Етнографічні музеї України. Становлення і розвиток. Київ : Наукова думка,
1989. 301 с. : кол. іл.
27. Скрипник Г. Українське етнографічне музеєзнавство. 20–90-ті рр. ХХ ст. Київ, 1998. 166 с.
28. Фэй Сяотун. Китайская деревня глазами этнографа / пер. с кит. В. М. Крюкова. Москва : Наука.
Главная редакция восточной литературы, 1989. 245 с.
29. Gusti D. La monographie et faction monographique en Roumanie. Paris : Les Editions Domat-
Montchrestien, 1937.
63
15. NAS of Ukraine’s M. Rylskyi Institute of Art Studies, Folkloristics and Ethnology. Archival Scientific
Funds of Manuscripts and Audio-Recordings: f. 43, u.i. 174, sheet 31: Materials for Ethnology, book 2. Studies
in the Field of Ethnography (by Nina Zahlada, Yuriy Pavlovych, Serhiy Tsvietko and Yevheniya Spaska). Materials
for Studying [in Ukrainian].
16. OLTEANU, Antoaneta. Development of Romanian Ethnology: History and Modernity. In: Hanna
SKRYPNYK, ed.-in-chief, Folk Art and Ethnology. Romanian Ethnology [Special Edition]. Translated from
Romanian by Antoniy MOYSEY. Kyiv: IASFE, 2011, no. 2, pp. 8–17 [in Ukrainian].
17. ONYSHCHUK, Antin. Studies on Folkways (Methodical Considerations). In: Folkways. Kyiv, 1928,
no. 2–3, pp. 3–10 [in Ukrainian].
18. ONUFRIICHUK, Kateryna. Urban Subject Matter in the Late XVIIIth – Early XXth Centuries
Ethnographical Studies: Historiography of Problem. In: Hanna SKRYPNYK, ed.inchief, Folk Art and
Ethnology. Kyiv: IASFE, 2014, no. 1 (Issue’s Special Topic: Azerbaijani Folklore Studies and Ethnology),
pp. 123–128 [in Ukrainian].
19. PASTUSHCHYN, Vasyl. On Village of Drochevo (Beresteishchyna in Polissia): A Monograph. Edited
by Hanna SKRYPNYK, prefaced by Valentyna BORYSENKO. Kyiv: IASFE Press, 2014, 128 pp., ill. [in
Ukrainian].
20. PETROV, Viktor. Place of Folklore in Regional Studies. In: Andrii LOBODA and Viktor PETROV,
eds.inchief, Ethnographic Herald. Ethnographic Commission of the Ukrainian Academy of Sciences. Kyiv:
Ukrainian Academy of Sciences Printing House, 1925, bk. 1, pp. 84–89 [in Ukrainian]
21. PETROV, Viktor. Attempts at a Monographic Study of Village. In: Andrii LOBODA and Viktor
PETROV, eds.inchief, Ethnographic Herald. Ethnographic Commission of the Ukrainian Academy of
Sciences. Kyiv: Ukrainian Academy of Sciences Printing House, 1925, bk. 1, pp. 12–21 [in Ukrainian].
22. NAS of Ukraine’s M. Rylskyi Institute of Art Studies, Folkloristics and Ethnology. Archival Scientific
Funds of Manuscripts and Audio-Recordings: f. 11 app., u.i. 43, sheet 49: Minutes of the Proceedings of the
Ethnographic Committee Meetings [in Ukrainian].
23. RUBAN, Oksana. From the Memoirs of Vasyl Kravchenko: Fragments of His Diary. In: Hanna
SKRYPNYK, ed.inchief, Folk Art and Ethnography. Kyiv, 2004, no. 1–2, pp. 39–42 [in Ukrainian].
24. SKRYPNYK, Hanna. Village of Andrushi: An Essay on Its History and Ethnography. Compiled by
Valentyna BORYSENKO et al. Kyiv: IASFE Press, 2016, 256 pp., 48 ill. [in Ukrainian].
25. SKRYPNYK, Hanna. On Life and Scientific Biography of Vasyl Kravchenko. In: Hanna SKRYPNYK,
ed.inchief, Vasyl Kravchenko: Collected Works. Kyiv, 2007, vol. 1: Ethnographic Heritage of Vasyl Kravchenko,
pp. 9–26 [in Ukrainian].
26. SKRYPNYK, Hanna. Ethnographic Museums of Ukraine. Their Formation and Development. AS of
UkrSSR’s M. Rylskyi Institute of Art Studies, Folklore and Ethnography. Kyiv: Scientific Thought, 1989,
301 pp., col. ill. [in Ukrainian].
27. SKRYPNYK, Hanna. The Ukrainian Ethnographic Museology in the 1920s to 1990s. Kyiv, 1998, 166 pp.
[in Ukrainian].
28. FEI, Xiaotong. Peasant Life in China: A Field Study of Country Life in the Yangtze Valley. Prefaced by
Bronislaw MALINOWSKI. Introduction by Mikhail KRYUKOV. Translated from Chinese by Vasily
KRYUKOV. Moscow: Science – Chief Editorial Board of Eastern Literature, 1989, 245 pp. [in Russian].
29. GUSTI, Dimitrie. La monographie et faction monographique en Roumanie [Monographic Method and the
Monographic Faction in Romania]. Paris: Domat-Monchrestien Publishers, 1937 [in French].
Надійшла / Received 21.10.2022
Рекомендована до друку / Recommended for publishing 25.11.2022
|