До історії шанування Онуфрія Великого на землях Руси-України наприкінці XVIII – упродовж XIX століття

• Дата: 2022
• Автор: Забашта, Р.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2022
• Назва видання: Матеріали до української етнології
• Теми: Розвідки та матеріали
• Онлайн доступ: https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/208853
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: До історії шанування Онуфрія Великого на землях Руси-України наприкінці XVIII – упродовж XIX століття / Р. Забашта // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2022. — Вип. 21(24). — С. 46–53. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.

У статті висвітлено загальні обставини існування і трансформації культу преподобного пустельника-аскета Онуфрія Великого на вітчизняних теренах у кінці XVIII – упродовж ХІХ ст. Цей історичний період характеризувався спершу згортанням і певними змінами форм шанування святого, а перегодом, майже за століття, – пожвавленням культу. Процес згортання був зумовлений і запущений як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками. Серед перших головну роль відігравали адміністративно-організаційні заходи керівництва національних церков (Православної та Унійної) першої – третьої чвертей XVIII ст., спрямовані на впорядкування чернечого служіння, а також на укрупнення монастирів задля підтримки їхнього матеріального становища. У результаті цих заходів чимала кількість дрібних і середніх за розміром чернечих осідків припинила своє існування. Поміж других – загальні церковні реформи, запроваджені правителями Австро-Угорської та Російської імперій, у складі яких перебували українські землі; реформи, що спричинили, зокрема, масове закриття тих-таки монастирських осідків. Одним зі специфічних наслідків скорочення чернечої форми подвижництва й пошанування Онуфрія Великого (а саме чернецтво було першим і тривалий час єдиним, принаймні основним середовищем шанування святого пустельника) став «вихід» досліджуваного культу за монастирські мури та поширення його серед значно більшої кількості місцевих вірян, зокрема поміж простолюду. Останній процес призвів, з одного боку, до його стабілізації, а з другого – до певного онароднення (фольклоризації). Помітне піднесення культу припало на останнє двадцятиріччя ХІХ ст. і стосувалося переважно західних земель України. Початок цим процесам поклала реформа Чину святого Василія Великого (далі – ЧСВВ), зініційована Папою Римським Левом ХІІІ та підтримана (головно з політичних міркувань) тодішнім австрійським урядом.