Сучасне волонтерство як традиційна практика української народної культури
Реалії сучасності відкоригували терміни, і нині «волонтери» – це беззбройні добровольці, що безкоштовно виконують гуманітарні місії. Взаємодопомога в традиційному суспільстві була умовою виживання громади. Відчуття справедливості вимагало віддяку за корисну справу. Християнство запровадило доброчинс...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Матеріали до української етнології |
|---|---|
| Дата: | 2023 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2023
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/209111 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Сучасне волонтерство як традиційна практика української народної культури / В. Сушко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2023. — Вип. 22(25). — С. 51–56. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859568566354837504 |
|---|---|
| author | Сушко, В. |
| author_facet | Сушко, В. |
| citation_txt | Сучасне волонтерство як традиційна практика української народної культури / В. Сушко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2023. — Вип. 22(25). — С. 51–56. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Матеріали до української етнології |
| description | Реалії сучасності відкоригували терміни, і нині «волонтери» – це беззбройні добровольці, що безкоштовно виконують гуманітарні місії. Взаємодопомога в традиційному суспільстві була умовою виживання громади. Відчуття справедливості вимагало віддяку за корисну справу. Християнство запровадило доброчинство абсолютно без відшкодування. Українська молодь у XVII–XIX ст. об’єднувалася в молодіжні церковні братства, завданням яких було наведення чистоти в храмі після Служби, зміна риз на образах на свята та підготовка внутрішнього простору храму до свят, наведення ладу на кладовищах. Події на Майдані в Києві 2013 року дали поштовх потужному руху добровільної і ґрунтованої на засадах братерської підтримки допомоги, за яку не годиться пропонувати якесь фінансове відшкодування. Від початку повномасштабного вторгнення українці, що з певних причин не могли долучитися до війська, активно, без жодних формальностей, почали допомагати одне одному в різних потребах: харчами й ліками старшим людям і постраждалим від російської агресії; у догляді за тваринами; у розборі завалів та багато ще в чому. Нині волонтерський рух набув масового поширення: професійна допомога на безоплатній основі як війську, так і цивільним, яку надають фахові спеціалісти та особи, у яких хобі переросло у фах; люди, які виділяють на таку допомогу весь свій час або тільки відтинок часу та за певних умов. Важливою частиною волонтерства є донати. Саме готовність та здатність самоорганізуватися, поставити цілі й завдання та вдало їх вирішити і є характерною особливістю сучасної української політичної нації.
Modern realities have adjusted the terms, and now volunteers are unarmed, free-will persons performing humanitarian missions free of charge. Mutual assistance in traditional society was a condition for community survival. A sense of justice has demanded gratitude for a useful deed. Christianity has introduced charity absolutely without compensation. Ukrainian youth in the 17th–19th centuries were united in the youth church fraternities, the tasks of which were to clean the church after the service, change the robes on the images for the holidays and prepare the inner space of the church for the holidays, and put order in the cemeteries. The events on the Maidan in Kyiv in 2013 have given impetus to a powerful movement of voluntary and principled fraternal support, for which it is inappropriate to offer any financial compensation. From the beginning of the full-scale invasion, Ukrainians who for some reason could not join the army, actively, without any formalities, have started to help each other in various ways: with food and medicine for the elderly and victims of Russian aggression, in the care of animals, in the analysis of rubble, and much more. Over time, some of these needs were closed, and some grew into volunteer associations. Today, volunteering as a movement of assistance is extremely broad: professional assistance on a free basis to both the military and civilians, provided by professional specialists and persons whose hobby has turned into a profession; people who allocate all their time to such help, or only a limited time, and under certain conditions. Donating is an important part of volunteering. The willingness and ability to self-organize, set goals and tasks, and solve them successfully is a characteristic feature of the modern Ukrainian political nation.
|
| first_indexed | 2025-11-26T22:01:50Z |
| format | Article |
| fulltext |
51
УДК 356.15:323.13:351.862.2](477)
DOI https://doi.org/10.15407/mue2023.22.051
СУ ЧАСНЕ ВОЛОНТЕРСТВО ЯК ТРА ДИЦІЙНА ПРАКТИК А
УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ КУЛЬТУРИ
Анотація / Abstract
Реалії сучасності відкоригували терміни, і нині «волонтери» – це беззбройні добровольці, що
безкоштовно виконують гуманітарні місії.
Взаємодопомога в традиційному суспільстві була умовою виживання громади. Відчуття спра-
ведливості вимагало віддяку за корисну справу. Християнство запровадило доброчинство абсо-
лютно без відшкодування. Українська молодь у XVII–XIX ст. об’єднувалася в молодіжні церков-
ні братства, завданням яких було наведення чистоти в храмі після Служби, зміна риз на образах
на свята та підготовка внутрішнього простору храму до свят, наведення ладу на кладовищах.
Іншим проявом народної ініціативи було формування та підтримка народного війська. І ці уяв-
лення були настільки важливими, що навіть радянські часи не змогли викорінити їх.
Події на Майдані в Києві 2013 року дали поштовх потужному руху добровільної і ґрунтованої
на засадах братерської підтримки допомоги, за яку не годиться пропонувати якесь фінансове від-
шкодування. Від початку повномасштабного вторгнення українці, що з певних причин не могли
долучитися до війська, активно, без жодних формальностей, почали допомагати одне одному
в різних потребах: харчами й ліками старшим людям і постраждалим від російської агресії;
у догляді за тваринами; у розборі завалів та багато ще в чому. Деякі потреби була змога задо-
вольнити в стислий термін; інші стали постійними, і для їхнього забезпечення були створені
волонтерські об’єднання.
Нині волонтерський рух набув масового поширення: професійна допомога на безоплатній
основі як війську, так і цивільним, яку надають фахові спеціалісти та особи, у яких хобі пере-
росло у фах; люди, які виділяють на таку допомогу весь свій час або тільки відтинок часу та
за певних умов. Важливою частиною волонтерства є донати. Саме готовність та здатність само-
організуватися, поставити цілі й завдання та вдало їх вирішити і є характерною особливістю
сучасної української політичної нації.
Бібліографічний опис:
Сушко, В. (2023) Сучасне волонтерство як традиційна практика української народної куль-
тури. Матеріали до української етнології, 22 (25), 51–56.
Sushko, V. (2023) Modern Volunteering as a Traditional Practice of Ukrainian Folk Culture.
Materials to Ukrainian Ethnology, 22 (25), 51–56.
СУШКО ВАЛЕНТИНА
кандидатка історичних наук, доцентка, старша наукова співробітниця відділу «Український
етнологічний центр» Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Риль-
ського НАН України, членкиня Спілки етнологів та фольклористів м. Харкова (Харків,
Україна).
ОRCID ID: https://orcid.org/0000-0003-0480-1473
SUSHKO VALENTYNA
a Ph.D. in History, an associate professor, a senior research fellow at the Ukrainian Ethnological
Centre Department of M. Rylskyi Institute of Art Studies, Folkloristics and Ethnology of the
National Academy of Sciences of Ukraine, a member of Kharkiv Union of Ethnologists and Folklorysts
(Kharkiv, Ukraine).
ОRCID ID: https://orcid.org/0000-0003-0480-1473
© Видавництво ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України, 2023. Опубліковано на умовах відкритого доступу за
ліцензією CC BY-NC-ND (https://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0/)
52
Українське традиційне суспільство
впродовж віків випрацювало форми та
механізми свого існування. Так, жителі
українських міст і містечок складали гро-
маду [6, с. 344–350], життя якої керува-
лося писаними й неписаними принципами,
оберігалося звичаями та законами, відоми-
ми всім членам громади змалечку й досить
детально проаналізованими науковцями
ХІХ – початку ХХ ст. Украй важливими
для функціонування та відтворення грома-
ди були етнопсихологічні механізми збере-
ження позитивного психологічного мікро-
клімату. Тому дитину змалечку виховували
в повазі до старших, шануванні рівних та
піклуванні про менших. Зачинатель укра-
їнської прози Г. Квітка-Основ’яненко не-
одноразово наголошував на м’якості й де-
лікатності відносин в українській родині,
українському роді та суспільстві загалом.
Про точність цих описів не раз зауважував
академік М. Сумцов.
Проте не лише етикетні традиції збе-
рігали добрий мікроклімат у громаді, а й
соціальні інституції: братства і сестрин-
ства, кумівство та різні форми взаємодо-
помоги. Хоча слово «добродій» з’явилося
лише в середовищі української інтелігенції
в ХІХ ст., проте й набагато раніше укра-
їнське суспільство трималося саме на до-
брочинності та благодійності. Утримання
сиріт, спорядження козаків, упорядкуван-
ня й облаштування церков, забезпечення
старих і немічних, допомога родичам та
сусідам у важких роботах (наприклад,
зведення хати) – для цього українське сус-
пільство випрацювало як християнські ду-
ховні підстави, так і практичні методики.
Навіть репресивні заходи російської
імперії та каральна машина радянщини,
яка була спрямована на повне викорінен-
ня української ідентичності під виглядом
«формування нової соціалістичної народ-
ності», не змогли знищити засадничої ха-
рактеристики українців: самоорганізація,
гуртування та активні дії на благо всієї
спільноти.
Взаємодопомога в традиційному сус-
пільстві була умовою виживання громади
(відомі висловлювання про те, що «сусіди
Спілкування з окремими особами й волонтерськими об’єднаннями зі Львова, Запоріжжя,
Луцька та Харкова доводить, що всі українці з початку повномасштабного вторгнення відчули
нагальну потребу допомагати одне одному та рідному війську в обороні нашої держави.
Ключові слова: українська народна культура, українська політична нація, взаємодопомо-
га, волонтерство.
Modern realities have adjusted the terms and now volunteers are unarmed free-will persons
performing humanitarian missions free of charge.
Mutual assistance in traditional society was a condition for community survival. A sense of
justice has demanded gratitude for a useful deed. Christianity has introduced charity absolutely
without compensation. Ukrainian youth in the 17th–19th centuries has been united in youth church
fraternities, the tasks of which were to clean the church after the service, change the robes on the
images for the holidays and prepare the inner space of the church for the holidays, and put order in the
cemeteries. The formation and support of the people’s army is another manifestation of the people’s
initiative. And these ideas were so important that even Soviet times could not eradicate them.
The events on the Maidan in Kyiv in 2013 have given impetus to a powerful movement of voluntary
and principled fraternal support, for which it is inappropriate to offer any financial compensation.
From the beginning of the full-scale invasion, Ukrainians who for some reason could not join the
army, actively, without any formalities, have started to help each other in various needs: with food
and medicine for the elderly and victims of Russian aggression, in the care of animals, in the analysis
of rubble and much more. Over time, some of these needs were closed, and some grew into volunteer
associations.
Today, volunteering as a movement of assistance is extremely broad: professional assistance on a
free basis to both the military and civilians, provided by professional specialists and persons whose
hobby has turned into a profession; people who allocate all their time for such help, or only a limited
time and under certain conditions. Donating is an important part of volunteering. The willingness
and ability to self-organize, set goals and tasks and solve them successfully is a characteristic feature
of the modern Ukrainian political nation.
Communication with separate individuals and volunteer associations from Lviv, Zaporizhzhia,
Lutsk and Kharkiv proves that all Ukrainians, from the beginning of the full-scale invasion, have felt
an urgent need to help each other and their native army in the defense of our state.
Keywords: Ukrainian folk culture, Ukrainian political nation, mutual aid, volunteering.
53
важливіші за рідню, бо ближчі»). За то-
варного господарства відчуття справедли-
вості вимагало за певну корисну справу
віддяки чимось «відповідним» (наділи-
ти медом, яблуками чи ще чимось біль-
ше приємним, ніж корисним), якоїсь дії,
яка далеко не завжди мала матеріальний
зиск, але сприймалася психологічно при-
ємною, доброю. Так, формою вдячності за
добрі побажання могло бути тільки обда-
ровування.
Товарна форма господарства робила
формою відшкодовування та відплати
тільки товарну, а війни та матеріальні
скрути повертали до неї впродовж істо-
рії знову і знову. Так, відплатою «бабі
пуповій» слугували полотно або хустки;
відшкодування куховаркам на весіллі чи
громадському обіді могли слугувати хуст-
ки; гості отримували на весіллі шишку
(варіант на Південно-Східній Слобожан-
щині – різку) чи шматок короваю; на по-
хороні учасники отримують хусточки,
якими тримали різні атрибути ритуалу.
Упродовж 1950–1990-х років в україн-
ському селі головним еквівалентом зроб-
леної праці працівнику була не грошова
оплата, а «магарич і курка», «могорич».
«бутилка», «півлітра», «коньяк «три
гички»» – певна кількість пляшок казен-
ної горілки чи самогону.
Слід визнати напрочуд тонке почуття
такту та справедливості українців, яке
дозволяло їм чітко розрізняти, де й що
личить віддячувати символічними зна-
ками вдячності, еквівалентами оплати,
а що потребувало лише відчуття радості
виконаної спільної праці, як, наприклад,
зведення хати. Насправді такі громадські
роботи були в культурі українців, і те роз-
дратування, що його відчували учасники
«суботніков», виникало не через невідо-
мість такої форми праці, а через відчуття
вкраденого часу, відібраного від зустрічі з
родиною, ламання усталеної народної тра-
диції (яке переживали люди, зібрані на
«воскрєсьнік» у Великдень). При цьому
часто старші люди цілком з підтримкою
сприймали прибирання молоддю парків
восени або догляд школярів за деревами
чи квітами навесні.
На нашу думку, саме християнство за-
провадило абсолютно нову форму відно-
син: робити добру справу повністю без від-
шкодування. Підставою для цього є вже
саме Євангеліє: «Стережіться виставляти
свою милостиню перед людьми, щоб бачи-
ли вас; а як ні, то не матимете нагороди
від Отця вашого, що на небі. Отож, коли
чиниш ти милостиню, не сурми перед себе,
як то роблять оті лицеміри по синагогах та
вулицях, щоб хвалили їх люди. По правді
кажу вам: вони мають уже нагороду свою!
А як ти чиниш милостиню, – хай не зна-
тиме ліва рука твоя, що робить правиця
твоя, щоб таємна була твоя милостиня,
а Отець твій, що бачить таємне, віддасть
тобі явно» (Матвія 6: 1–4).
Оскільки польові етнографічні дослі-
дження були розпочаті тоді, коли христи-
янство налічувало в Україні вже майже
тисячоліття, то мусимо визнати, що хрис-
тиянська ідеологія впливала на народне
життя та світогляд: від громадських ро-
біт, що не передбачали жодних оплати чи
зиску, крім психологічної радості зробити
«по справедливості», «по-доброму», «по-
християнськи», до виховання хрещеників
та допомоги кумам в разі втрати годуваль-
ника як неодмінний обов’язок (достатньо
пригадати оповідання М. Коцюбинського
«Харитя», спогади про дитинство В. Ску-
ратівського). Таких справ у житті україн-
ців було чимало.
Звернення до спадщини класика україн-
ської історії Слобожанщини Д. Багалія [1,
с. 162–202] переконливо доводить велике
розмаїття того, що нині ми б назвали «во-
лонтерством», і все воно було пов’язане із
церковним життям. Так, церква була не
тільки місцем відправлення культу, але й
місцем навчання – навіть священнослу-
житель називався й «законоучителем».
До початку ХІХ ст. церковна школа була
справою всієї громади: її місце, облашту-
вання та утримання, плата священникові
чи дякові – усе це було отією суспільною
справою, яку вирішувала громада без зай-
вої формалізації та очікування розпоря-
дження від церковноначалія. Саме тому ці
школи так складно взяти на облік сучасно-
му дослідникові [3, с. 31]. Однак традиція
народної школи дійшла до ХІХ ст. Достат-
ньо пригадати дитячі роки Кобзаря.
Сучасні дослідники молодіжної суб-
культури традиційного українського сус-
пільства здебільшого зосереджуються на
молодіжних розвагах або принаймні на
вечорницях як спільних заняттях дівчат.
Проте молодь об’єднувалася не лише для
цього: до початку ХІХ ст., поки православ-
ним духівництвом не були знищені народні
54
релігійні традиції, молодь об’єднувалася в
молодіжні церковні братства, завданням
яких були наведення чистоти в храмі після
Служби, зміна риз на образах на свята та
підготовка внутрішнього простору храму
до свят, наведення ладу на кладовищах [1,
с. 184–185]. Тобто те, що вимагало певних
матеріальних внесків (наприклад, ґонт на
перекриття даху), робили дорослі, повно-
правні члени громади, а там, де «внеском»
слугував час, який не завжди могли при-
ділити дорослі, це робила молодь, котра
могла допомагати і старшим та немічним
у шпиталях [1, с. 186]. Зрозуміло, що і
вдови чи одинокі люди могли працювати в
церкві чи шпиталі, бо така робота вимага-
ла насамперед схильності до неї, поклику,
як і сьогодні.
Таке активне громадське життя, на
думку Д. Багалія, було затребуванішим
на Правобережній Україні, бо «там роби-
ли дуже поважне діло – боронили право-
славну віру» [1, с. 184]. На Лівобережній
Україні підтримка народної освіти, допо-
мога вбогим і бідним викликала запере-
чення офіційної церкви та держави. Адже
висока громадянська самосвідомість укра-
їнців, їхня здатність об’єднуватись та про-
вадити власні дії була загрозливою для
московської держави. Тому офіційна церк-
ва боролася з такими народними проява-
ми, а держава взагалі зводила їх нанівець.
Адже іншим проявом народної ініціати-
ви було формування та підтримка народ-
ного війська, що спочатку використовувала
[1, с. 91–93], а згодом знищила російська
імперія. Проте самоорганізація громади
має бути визнана засадничим чинником
нашої народної культури, бо й реформи
1870-х років російської імперії, і події по-
чатку ХХ ст. ставили громади перед викли-
ком такої самоорганізації. Радянські часи,
попри номіноване «народоправство», були
часом, коли ані релігійне, ані справді на-
родне життя не мало можливості природ-
ного втілення. Однак люди, які пережили
Другу світову війну, свідчили про таку за-
гальну психологічну підтримку одне одно-
го не тільки на фронті, але й в евакуації та
тилу. Ці явища нерідко використовувалися
пропагандистами, і саме тому певні радян-
ські шаблони й сприймалися суспільством.
Повномасштабне вторгнення росії в
Україну мобілізувало українське суспіль-
ство та викликало надзвичайну взаємо-
допомогу й волонтерство, яке розпоча-
лося значно раніше: навесні – влітку
2014 року, з початком збройної агресії рф.
Певний час українське військо трималося
на волонтерському русі. Тому осмислення
цього явища та усвідомлення його як за-
коріненої української традиції є актуаль-
ним науковим завданням.
Слід визнати, що сучасні реалії увираз-
нили самі терміни доброчинності. Так, за
визначенням «Словника іншомовних слів»
(Київ, 1975), «ВОЛОНТЕР (фр. volontair,
від лат. volontarius – доброволець) – осо-
ба, що добровільно вступила на військову
службу; доброволець» [4, с. 131]. В умо-
вах російсько-української війни україн-
ське суспільство звикло називати «во-
лонтерами» не комбатантів, а тих, хто
допомагає війську та й не тільки війську,
на добровільних засадах і безкоштовно.
«Добровольцями» ж називали учасників
добровольчих батальйонів, які вирушали
на схід у 2014 році, хоча чисельність цих
формувань далеко не завжди відповідала
формальним вимогам до штатного баталь-
йонного складу. Однак уживання та вже
й закріплення таких термінів усталило
поняття: «волонтери» – беззбройні добро-
вольці з часто суто гуманітарними місіями;
«добровольці» – військові, які добровільно
стали на захист Батьківщини.
Утім, лише 2013 рік, на нашу думку,
став часом, коли справді народні способи
реакції на виклики сучасності знайшли
своє втілення. Саме події на Майдані в
Києві дали поштовх потужному руху до-
бровільної й побудованої на засадах бра-
терської підтримки, за яку соромно про-
понувати якесь фінансове відшкодування.
Безумовно, цьому передували менш масо-
ві рухи, наприклад, захисту тварин, які
стали ніби способом підготовки, відро-
дження народних реакцій.
Шок від ранку 24 лютого 2022 року пере-
жили всі українці, навіть жителі далеких
від районів бойових дій областей Украї-
ни. І реакція значної частини була саме
такою: «бажання й необхідність щось ро
бити». Про самоорганізацію розповідали
львів’яни. Легше було тим, хто брав участь
у волонтерському русі з 2013–2014 років,
бо там уже були налагоджені форми ро-
боти та сформовано коло учасників. Цен-
трами волонтерської допомоги ставали
церковні громади й українські громадські
організації, як, скажімо, «Просвіта». Так,
у м. Харкові центром збору різних видів
55
допомоги став намет «За Перемогу!» на
Майдані Свободи, де як збирали й форму-
вали добровольців до оборони міста, так і
збирали речі та різноманітні засоби життє-
забезпечення для захисників, а також пле-
ли маскувальні сітки (цим займалися з
2014 року, проте в лютому 2022 року коло
учасників значно розширилося).
У лютому – березні 2022 року в Харкові
спрямування взаємодопомоги стало різно-
манітним: підвіз та роздача продуктів у
районах міста (адже транспорт перестав
працювати, а погодні умови різко погірши-
лися); допомога з харчуванням для домаш-
ніх улюбленців; допомога з отриманням лі-
ків (лікарі навіть безкоштовно роздавали
ліки пацієнтам); допомога з приготуван-
ням їжі та санітарними послугами жите-
лям розбомблених будинків тощо.
За кілька днів до цього додався дуже
цікавий і унікальний досвід: за допомогою
соціальних мереж учителі, викладачі, ви-
хователі та працівники позашкільної осві-
ти Харкова об’єдналися в групу «Харків
метро» з метою проведення занять для
дітей, які перебували на станціях харків-
ського метрополітену, що від 24 лютого
2022 року по травень того ж року вико-
ристовувався як цілодобове укриття. За-
цікавленим пропонувалася гугл-форма, де
відразу позначалися станції поблизу пере-
бування потенційного волонтера. Біль-
шість волонтерів працювало на одній-двох
станціях. Проте були такі, як харківський
художник Олександр, що на власному ве-
лосипеді об’їздив по кілька станцій, ор-
ганізовуючи для дітей незабутні творчі
майстер-класи. Дуже швидко завдяки «пе-
драдам» були випрацювані планування й
графік роботи, що було важливо, адже на
таких же волонтерських засадах у харків-
ському метро давали концерти музиканти
філармонії та актори харківських театрів.
Хоча від травня 2022 року метро запра-
цювало у звичайному режимі, а мешкан-
ці станцій були розселені, ідея «школа в
мет ро» була продовжена місцевою владою
у 2023/2024 навчальному році. А волон-
терські добрі справи продовжує робити
громадська організація «Український
професійний розвиток».
Уже в березні 2022 року спектр спря-
мування доброчинності в Харкові розши-
рився за рахунок допомоги в розбиранні
завалів та укритті пам’ятників. Способом
оповіщення про потреби були соціальні
мережі. Згодом у таких групах сформу-
валося й більш-менш постійне коло учас-
ників, а також виникли навіть назви, на-
приклад «Добробат», Благодійний фонд
«Відбудуємо Харків разом» та ін.
Окремими спеціалізованими напря-
мами стали такі, як виготовлення маску-
вальних сіток (де є кілька груп), допомога
шпиталю та виготовлення адаптованої бі-
лизни. З найдавніших груп допомоги ар-
мії є «Help Army». Крім того, окремі ак-
тивісти (часто з родичів воїнів) регулярно
проводять збір грошей або речей на потре-
би воїнів, до чого долучаються всі охочі
за допомогою соціальних мереж. Є і зво-
ротний рух, коли підрозділи, наприклад
добре відомий спецпідрозділ «KRAKEN»
чи 227 батальйон ТрО, дають знати про
свої потреби.
Слід зазначити, що й окремі особи
(і далеко не завжди такі відомі, як С. Жа-
дан) збирають та доставляють допомогу
для літніх людей чи тварин, допомагають
у вивезенні мешканців прифронтових на-
селених пунктів тощо, тобто в різний спо-
сіб допомагають ближнім.
Після вересня 2022 року, коли була ви-
зволена значна частина Харківщини, зрос-
ла потреба забезпечити й духовні потреби
жителів великого культурного міста. Для
проведення різноманітних гуманітарних
місій був створений «Центр професійного
розвитку Харкова», де на безоплатній осно-
ві містяни можуть покращити свої знання з
української, англійської та польської мов,
отримати потрібні знання з медицини, отри-
мати психологічну допомогу, взяти участь у
різноманітних майстер-класах тощо.
Нині діапазон участі волонтерів над-
звичайно широкий: професійна допомога
(лікарів і взагалі медиків, психологів,
вчителів, фахівців у певній галузі, напри-
клад будівельників) на безоплатній основі
як війську, так і цивільним, яку надають
фахові спеціалісти та особи, у яких хобі
переросло у фах; люди, які виділяють
на таку допомогу весь свій час (і це стає
ближчим до служіння монахів певних ор-
денів) або тільки обмежений час та за пев-
них умов. Сучасні уявлення цілком вклю-
чають у поняття «волонтерства» заміну
дій фінансами, і це створює цілі ланцюж-
ки допомоги. Проте саме це явище – го-
товність та здатність самоорганізуватися,
поставити цілі та завдання і вдало їх ви-
рішити – і є характерною особливістю
56
сучасної української нації, що стає навіть
приводом для самоіронії [7].
Отже, традиція благочинної взаємо-
допомоги є засадничою характеристикою
української народної культури, яка є за-
собом виживання української нації та
потужним способом покращення психо-
логічного стану того, кому допомагають,
і того, хто допомагає. Очевидно, жодне
традиційне й сучасне суспільство, попри
ідею про егоїстичність сучасної культу-
ри, не може вижити без такої взаємодо-
помоги. В умовах війни саме піклуван-
ня про інших та можливість робити свій
внесок у загальну справу є вагомим ва-
желем психологічної самодопомоги, про
що свідчить робота багатьох жінок-во-
лонтерок у Харкові, Львові та Луцьку
взимку – навесні 2022 року: посильна
допомога старшим та постраждалим лю-
дям і дітям, тваринам; рідному війську
регулювали власний психоемоційний
стан, надавали сенсу та впорядковували
життя, «в якому ми не могли планувати
навіть на годину».
Форми взаємодопомоги існують у всіх
народних культурах. Тому їх легко сприй-
няли українці іноетнічного походження.
Тож, взаємодопомога – волонтерство є
характерним чинником прискорення про-
цесу завершення формування української
політичної нації.
Джерела та література
1. Багалій Д. І. Історія Слобідської України / [передмова, коментар В. В. Кравченка ; художник,
упорядник ілюстрацій В. О. Ріяка]. Харків : Основа, 1991. 256 с.
2. Материалы для изучения обычного права в Харьковской губ. Гл. I. О праве наследования у крес-
тьян Харьковского уезда. Харьковский сборник: литературно-научное приложение к «Харьковскому
календарю» на 1893 год. Вып. 7-й / издание Харьковского губернского статистического комитета
[под ред. члена-секретаря комитета В. В. Иванова]. Харьков : Типография губернского правления,
1893. С. 395–412.
3. Пурдя І. М. Втрачені храми Балаклійщини. Харків : ФОП Бровін О. В., 2016. 192 с.
4. Словник іншомовних слів / за редакцією члена-кореспондента АН УРСР О. С. Мельничука. Київ :
Головна редакція Української радянської енциклопедії Академії наук Української РСР, 1975. 776 с.
5. Сумцов М. Ф. Слобожане. Історико-етнографічна розвідка / підготовка тексту й мовна редак-
ція Леоніда Ушкалова ; слово до читача, примітки та післямова Володимира Фрадкіна. Харків : Акта,
2002. 282 с.
6. Українці. Історико-етнографічна монографія у двох книгах. Кн. 1. Опішне : Українське народо-
знавство, 1999. 528 с., іл.
7. ВОЛОНТЕРИ. Серія 1. ДРОН ДО ЗАВТРА (Ігор Ласточкін х Кирило Ганін) + eng subs. Волонте-
ри про волонтерів. URL : https://www.youtube.com/watch?v=zMZWWbV0mSg.
References
1. BAHALII, Dmytro. History of Sloboda Ukraine. Prefaced, annotated by Volodymyr KRAVCHENKO;
artist, illustrations compiled by Viacheslav RIIAKA. Kharkiv: Osnova, 1991, 256 pp. [in Ukrainian].
2. IVANOV, Vasily. Materials for Studying Customary Law in the Kharkov Province. Chapter 1. On the
Right of Inheritance among the Peasants of the Kharkov County. In: Vasily IVANOV, ed. Kharkov Collection:
Literary and Scientific Supplement to the Kharkov Calendar for 1893. Iss. 7 / Edition of Kharkov Provincial
Statistic Committee, 1893, pp. 395–412 [in Russian].
3. PURDIA, I. Lost Temples of Balakliishchyna. Kharkiv: FPE Brovin O. V., 2016, 192 pp. [in Ukrainian].
4. MELNYCHUK, Oleksandr, ed. Dictionary of Foreign Words. Kyiv: Main Editorial Office of the Ukrainian
Soviet Encyclopedia of the Academy of Sciences of the Ukrainian SSR, 1975, 776 pp. [in Ukrainian].
5. SUMTSOV, Mykola. Slobozhane. Historical and Ethnographic Study. The text is prepared and edited by
Leonid USHKALOV; prefaced, annotated and postfaced by Volodymyr FRADKIN. Kharkiv: Akta, 2002,
282 pp. [in Ukrainian].
6. PONOMARIOV, Anatolii, ed. Ukrainians: A Historical and Ethnographic Monograph in Two Books.
Book 1. Opishne: Ukrainian Ethnology, 1999, 528 pp., ills. [in Ukrainian].
7. VOLUNTEERS. Series 1. DRONE FOR TOMORROW (Ihor Lastochkin x Kyrylo Hanin) + eng subs.
Available from: https://www.youtube.com/watch?v=zMZWWbV0mSg [in Ukrainian].
Надійшло / Received 10.12.2023
Рекомендовано до друку / Recommended for publishing 14.12.2023
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-209111 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2313-8505 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-26T22:01:50Z |
| publishDate | 2023 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Сушко, В. 2025-11-13T09:45:44Z 2023 Сучасне волонтерство як традиційна практика української народної культури / В. Сушко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2023. — Вип. 22(25). — С. 51–56. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/209111 356.15:323.13:351.862.2](477) https://doi.org/10.15407/mue2023.22.051 Реалії сучасності відкоригували терміни, і нині «волонтери» – це беззбройні добровольці, що безкоштовно виконують гуманітарні місії. Взаємодопомога в традиційному суспільстві була умовою виживання громади. Відчуття справедливості вимагало віддяку за корисну справу. Християнство запровадило доброчинство абсолютно без відшкодування. Українська молодь у XVII–XIX ст. об’єднувалася в молодіжні церковні братства, завданням яких було наведення чистоти в храмі після Служби, зміна риз на образах на свята та підготовка внутрішнього простору храму до свят, наведення ладу на кладовищах. Події на Майдані в Києві 2013 року дали поштовх потужному руху добровільної і ґрунтованої на засадах братерської підтримки допомоги, за яку не годиться пропонувати якесь фінансове відшкодування. Від початку повномасштабного вторгнення українці, що з певних причин не могли долучитися до війська, активно, без жодних формальностей, почали допомагати одне одному в різних потребах: харчами й ліками старшим людям і постраждалим від російської агресії; у догляді за тваринами; у розборі завалів та багато ще в чому. Нині волонтерський рух набув масового поширення: професійна допомога на безоплатній основі як війську, так і цивільним, яку надають фахові спеціалісти та особи, у яких хобі переросло у фах; люди, які виділяють на таку допомогу весь свій час або тільки відтинок часу та за певних умов. Важливою частиною волонтерства є донати. Саме готовність та здатність самоорганізуватися, поставити цілі й завдання та вдало їх вирішити і є характерною особливістю сучасної української політичної нації. Modern realities have adjusted the terms, and now volunteers are unarmed, free-will persons performing humanitarian missions free of charge. Mutual assistance in traditional society was a condition for community survival. A sense of justice has demanded gratitude for a useful deed. Christianity has introduced charity absolutely without compensation. Ukrainian youth in the 17th–19th centuries were united in the youth church fraternities, the tasks of which were to clean the church after the service, change the robes on the images for the holidays and prepare the inner space of the church for the holidays, and put order in the cemeteries. The events on the Maidan in Kyiv in 2013 have given impetus to a powerful movement of voluntary and principled fraternal support, for which it is inappropriate to offer any financial compensation. From the beginning of the full-scale invasion, Ukrainians who for some reason could not join the army, actively, without any formalities, have started to help each other in various ways: with food and medicine for the elderly and victims of Russian aggression, in the care of animals, in the analysis of rubble, and much more. Over time, some of these needs were closed, and some grew into volunteer associations. Today, volunteering as a movement of assistance is extremely broad: professional assistance on a free basis to both the military and civilians, provided by professional specialists and persons whose hobby has turned into a profession; people who allocate all their time to such help, or only a limited time, and under certain conditions. Donating is an important part of volunteering. The willingness and ability to self-organize, set goals and tasks, and solve them successfully is a characteristic feature of the modern Ukrainian political nation. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Матеріали до української етнології Самоорганізація української людності: традиційні та сучасні вияви Сучасне волонтерство як традиційна практика української народної культури Modern Volunteering as a Traditional Practice of Ukrainian Folk Culture Article published earlier |
| spellingShingle | Сучасне волонтерство як традиційна практика української народної культури Сушко, В. Самоорганізація української людності: традиційні та сучасні вияви |
| title | Сучасне волонтерство як традиційна практика української народної культури |
| title_alt | Modern Volunteering as a Traditional Practice of Ukrainian Folk Culture |
| title_full | Сучасне волонтерство як традиційна практика української народної культури |
| title_fullStr | Сучасне волонтерство як традиційна практика української народної культури |
| title_full_unstemmed | Сучасне волонтерство як традиційна практика української народної культури |
| title_short | Сучасне волонтерство як традиційна практика української народної культури |
| title_sort | сучасне волонтерство як традиційна практика української народної культури |
| topic | Самоорганізація української людності: традиційні та сучасні вияви |
| topic_facet | Самоорганізація української людності: традиційні та сучасні вияви |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/209111 |
| work_keys_str_mv | AT suškov sučasnevolonterstvoâktradicíinapraktikaukraínsʹkoínarodnoíkulʹturi AT suškov modernvolunteeringasatraditionalpracticeofukrainianfolkculture |