Духовна культура: проблема самовизначення
У статті аналізується сутність духовної культури, її предметна, практична ґенеза, розглядається відмінність власне духовної культури від форм її виявлення. Через призму духовної культури проаналізовані свобода та традиції як важливі чинники людського існування. Самовизначення духовної культури пред...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Схід |
|---|---|
| Дата: | 2009-06 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2009-06
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20913 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Духовна культура: проблема самовизначення / І. Загрійчук // Схід. — 2009. — № 4 (95). — С. 105-109. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859951672038522880 |
|---|---|
| author | Загрійчук, І. |
| author_facet | Загрійчук, І. |
| citation_txt | Духовна культура: проблема самовизначення / І. Загрійчук // Схід. — 2009. — № 4 (95). — С. 105-109. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Схід |
| description | У статті аналізується сутність духовної культури, її предметна, практична ґенеза, розглядається відмінність власне духовної культури від форм її виявлення. Через призму духовної культури проаналізовані свобода та традиції як важливі чинники людського існування.
Самовизначення духовної культури представлено як перманентний процес, що здійснюється через постійне співставлення духовного й матеріального, приведення їх у відповідність
одне до одного.
In the article the essence of spiritual culture and its objective, practical genesis are analyzed, the difference
between proper spiritual culture and forms of its occurrence are examined. In the light of spiritual culture the freedom
and traditions are analyzed as important constituents of human existence. Self-determination of spiritual culture is
introduced as a permanent process which is realized by means of constant opposition between spiritual and material,
their adjusting to each other.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:17:31Z |
| format | Article |
| fulltext |
№ 4 (95) червень 2009 р.
ЕКОНОМІКА 105
T. Moshovskiy
GENESIS LOCALIZATION OF NATION PHENOMENON WITHIN EUROPEAN
CHRISTIAN CULTURE
In the article author displays that the main social phenomena of Modernity, nation is integral product of Christian
Europe. It arises on European intellectual and cultural grounds. Nation was exported outside cultural bounds of Europe
like a finally organized product, example for inheritance to metropolies for theirs colonies. Thus nation is mental
product “made in Europe” and “made by Europe”.
Key words: nation, European culture, tradition, national history.
© Т. Мошовський
Надійшла до редакції 6.04.2009
УДК 37:316.422
ÄÓÕÎÂÍÀ ÊÓËÜÒÓÐÀ: ÏÐÎÁËÅÌÀ
ÑÀÌÎÂÈÇÍÀ×ÅÍÍß
ІВАН ЗАГРІЙЧУК,
доцент, кандидат філософських наук, завідувач кафедри філософії та
соціології Української державної академії залізничного транспорту, м. Харків
Постановка проблеми та аналіз досліджень
і публікацій. Сучасний етап розвитку суспільства,
позначений розчаруванням у новоєвропейській ра-
ціональності, боротьбою з "наративами" та їх розві-
нчанням, поворотом від гносеології та логіки до он-
тології й антропології, знаменний зосередженістю на
проблемах культури, сприйнятті останньої як "епіцен-
тру буття" індивідів. Уже цей факт вимагає перма-
нентної уваги до культури, її послідовного аналізу
та усвідомлення нових її форм у контексті постійних
змін, які останнім часом стали особливо динамічни-
ми. І треба сказати, що увагою феномен духовної
культури не обділений. Про неї сьогодні говорять, її
досліджують представники різних соціально-гуман-
ітарних наук [1].
Тим не менш спроби вичленити предмет зацікав-
леності, а саме культуру, наштовхуються на серй-
озні труднощі. Вони пов'язані з тим, що все, на що
зверне свою увагу думка дослідника, є культурою
чи пов'язане з нею. Причому цей зв'язок настільки
тісний, що часто неможливо вичленувати й чітко
зафіксувати: де мова йде про культуру, а де від куль-
тури як такої можна абстрагуватись. Справа в тому,
що не тільки за походженням термін "культура" оз-
начає те, що зроблено людиною. Культурою є саме
те, до чого прикладені "руки і голова" людини, те,
що нею культивується, створене, зроблене. А якщо
так, то виявляється, що ніщо з того, що людину ото-
чує, не може бути винесене за рамки культури, хіба
що природа, та й то в тій частині, яка знаходиться
поза впливом людської діяльності. Навіть останнє є
дуже проблематичним, адже на сьогодні людська
діяльність ведеться в таких масштабах, досягла
таких розмірів, її вплив на природний світ є настільки
глобальним, що говорити всерйоз про незайману
природу не доводиться. Людська діяльність, куль-
тура стала суттєвою геологічною силою, що бере
участь у формуванні природи. Але якщо навіть ви-
пустити з поля зору опозицію "природа-культура", а
саме з такої опозиції виникло таке специфічне яви-
ще суспільного життя, як культура, - останнє з'яви-
лось як необхідність протиставити природі те, що
природою не є, а створене працею і розумом люди-
ни, - то просунутись далеко у визначенні культури
У статті аналізується сутність духовної культури, її предметна, практична ґенеза, розгля-
дається відмінність власне духовної культури від форм її виявлення. Через призму духов-
ної культури проаналізовані свобода та традиції як важливі чинники людського існування.
Самовизначення духовної культури представлено як перманентний процес, що здійснюєть-
ся через постійне співставлення духовного й матеріального, приведення їх у відповідність
одне до одного.
Ключові слова: духовна культура, самовизначення, діяльність, світ людини, субстанційність,
універсум, цілісність, структура, традиція, свобода.
ФІЛОСОФIЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
106
№ 4 (95) червень 2009 р.
ЕКОНОМІКА
все одно не вдається. Адже тоді під визначення
культури підпадає все те, що пов'язане зі світом
людини. По суті ми в цьому випадку ототожнюємо
культуру із суспільством. Один із авторів, спеціаль-
но досліджуючи проблему теоретичного визначен-
ня культури в історичному процесі, так і пише: "куль-
тура і є суспільство, тому що вона охоплює всю
сукупність суспільних зв'язків і відносин між людь-
ми як суб'єктами діяльності" [2, с. 131]. Повністю
заперечити таке визначення культури неможливо,
адже "культура виступає перш за все реальністю
людського світу і буття людини, яка людиною ство-
рена і в якій вона живе, перебуває, стверджує себе
в усій повноті своїх сил і здібностей" [3, с. 13]. Але
неприйнятним є й розширене визначення культури
через те, що воно не фіксує специфічного предмет-
ного поля нашого інтересу. Суспільство в цілому та
його окремі сфери вивчають безліч наукових дис-
циплін. Кожна з них вивчає той чи інший зріз людсь-
кого буття. Коли ж мова заходить про культуру, то,
очевидно, мають на увазі певну субстанційність
людського існування, без якої саме існування пе-
рестає бути людським, утрачає свою родову людсь-
ку визначеність.
Мета цієї роботи - аналіз сутності духовної куль-
тури, її предметної, практичної генези, форм вияв-
лення духовної культури.
Виклад основного матеріалу. Культура як фе-
номен людської історії виростає на ґрунті колектив-
ного життя людей. Колективність - це не просто
зібрання індивідів. Це така група чи спільність лю-
дей, яка характеризується тривалістю існування, упо-
рядкованістю зв'язків між членами цієї спільноти й
навіть їх постійним перебуванням на одній і тій самій
території. Культура як певні норми діяльності та по-
ведінки формується індивідами в процесі їхньої
спільної життєдіяльності тільки в тій спільноті, яка
організована таким чином, що зв'язки між елемен-
тами цілого замикаються між собою, утворюючи
цілісність угруповання в розумінні його заверше-
ності, самодостатності, тобто тільки та спільнота про-
дукує культуру як чуттєво-ідеальну реальність, кот-
ра сама організована як універсум зв'язків людсь-
кого буття. Культура виступає безпосередньо-все-
загальним утворенням тієї спільноти, яка являє со-
бою всезагальну організацію суспільних зв'язків.
Різноманітність культурних виявів людського
буття утруднює пізнання та розуміння сутності куль-
тури, адже вона є тим утворенням, яке присутнє в
кожному духовному та практичному акті людського
існування, і разом із тим не може бути ототожнена із
жодним із них, як, до речі, і з тим чи іншим предме-
том, що вважається культурним. Вона є суто людсь-
ким способом існування, а тому не існує поза діяль-
ністю, проте ототожненою з останньою бути не може.
Швидше за все попередньо можна визнати: культу-
ра складає щось суттєве людської діяльності, є
субстанцією чи субстратом практичного та духов-
ного ставлення до світу індивідів, які належать зав-
жди до конкретної історичної спільноти, до цілісності,
що являє собою універсум і відтворюється на
власній основі, тобто спроможна на постійне онов-
лення зв'язків, що утримують її в стані відносної ста-
більності. Стабільність тут є не так незмінністю струк-
тури цілого, як таким розвитком чи трансформацією
зв'язків між елементами цілого, який дозволяє
цілісності існувати, незважаючи на зміни. Уже в та-
кому надто загальному підході до визначення сут-
ності культури висвічує серйозний момент, який її
характеризує. Чи не є стабільність спільноти, яка
організована таким чином, як про це говорилось
вище, результатом культури?
Спільнота в історичному плані постає як безпе-
рервна зміна поколінь [4]. Будучи самодостатньою,
вона складається з індивідів, що пов'язані між со-
бою суспільними відносинами. Історична тяглість
такої спільноти є дійсною завдяки суспільним зв'яз-
кам , які переживають будь-якого індивіда.
Суспільність тут є фундаментальним утворенням,
основою, без якої існування людини як суспільної
істоти неможливе. Так от ця суспільність і є тією ре-
альністю, завдяки якій стає можливим успадкуван-
ня історичних здобутків попередників, а останнє і є
культура, спосіб людського існування, що засво-
юється все новими й новими поколіннями індивідів
через взаємодію з предметами культури, у яких за-
кодований спосіб буття попередників. У цьому плані
культура є ідеальним утіленням суспільності в пред-
метах, у яких згасла діяльність тих людей, що
відійшли в небуття. Саме завдяки існуванню цих
предметів культури зв'язок між поколіннями чи ета-
пами історичного розвитку спільноти не перериваєть-
ся. Стає можливим існування спільноти в часі, її істо-
рія. А завдяки останній реалізується суспільна
сутність індивідів, що належать до різних поколінь.
Адже кожне покоління не починає все спочатку, а
продовжує справу своїх попередників, у результаті
чого вони є чимось більшим, ніж індивіди, обме-
жені простором і часом існування. Представники
різних поколінь, кожний у свій час вершить справу
надіндивідуальну, справу суспільну, історичну. Та-
кий індивід більшає, він усвідомлює свою родову,
історичну сутність, бо через його діяльність звер-
шуються не індивідуально-егоїстичні почуття та за-
баганки, а реалізуються інтереси та сподівання
спільноти. Причому останнє здійснюється таким
чином, що індивід не відмовляється від своїх осо-
бистих прагнень та почувань. Особисте в контексті
усвідомлення суспільних передумов індивідуально-
го існування просякає інтересами загального як не-
обхідними умовами буття кожного. Отже, культура,
як і суспільність, є тим загальним, яке існує не іна-
кше як у діяльності й через діяльність індивідів, у
їхньому способі буття. Реальний процес життєдіяль-
ності індивідів не може здійснюватись поза колек-
тивністю, поза суспільністю, де остання виступає
сутністю індивідуального буття. Таким чином, сусп-
ільне та індивідуальне пов'язані. Їхня пов'язаність
проявляє себе в тому, що загальне й одиничне є
лише різними сторонами реального процесу само-
визначення індивідів серед собі подібних.
Культура є мірою єдності індивідуального і ко-
лективного. Іншими словами, вона є ознакою людя-
ності, гуманності, тим тендітним і ледь вловимим,
рухомим і відносно стабільним ядром будь-якої
людської діяльності, яка завжди містить у собі і зу-
силля окремого індивіда, і традицію, закладену інши-
ми, але в рамках одного й того самого способу бут-
тя. Тому вона існує як у колективній, так і в індиві-
дуальній іпостасі. Зрозуміти її поза такою єдністю
неможливо. Культура як узгодженість індивідуаль-
ного й суспільного не приписує жорсткої лінії пове-
дінки окремій людині, але задає останній діапазон
прийнятої для певної культури та спільноти свободи
вчинків. Допущення варіативності способу буття в
рамках однієї і тієї ж культури забезпечується не
ФІЛОСОФIЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 4 (95) червень 2009 р.
ЕКОНОМІКА 107
понятійним, а символічним способом утілення норм
людських стосунків у тканину колективного родово-
го життя. Символічний характер культурних пред-
метів, символізм культури взагалі потребує індиві-
дуальної інтерпретації її знаків кожним окремо, а це
якраз і дозволяє бути вільним, самостійно вирішу-
вати власну долю, обирати свій стиль, свою повед-
інку, свій спосіб буття, але в рамках певної традиції,
певної культури. Тобто культура є передумовою сво-
боди індивіда, свободи як змістовного буття, де
вибір не є формальним, нездійсненним правом, а є
дійсним вибором серед, принаймі, кількох можли-
востей, які існують для індивіда, що перебуває в
тій чи іншій, але завжди конкретній культурі.
Культура узагальнює досвід індивідів та цілих
поколінь, чим робить представника цієї культури
сильнішим, багатшим у розумінні його досвіду, зба-
гаченим досвідом інших представників тієї ж куль-
тури. Культурне збагачення - це оволодіння індиві-
дом системою зв'язків спільноти, усе більш повне
втілення індивідом у своїй діяльності загальної сут-
ності цих суспільних зв'язків, усе більш повна реп-
резентація конкретною особою колективної суті
органічної цілісності культури.
Разом із тим культура не може бути представле-
на виключно як загальна сутність людини. Вона
сприймається частіше як виявлення специфічності
людського буття. Адже культур на планеті багато.
Усі вони своєрідні, відображають певний досвід тієї
чи іншої спільноти. Їхня відмінність не є абсолют-
ною. Між ними існує безліч моментів, які роблять їх
тотожними, але узагальнювати їх, представити ос-
танні як модифікації одного й того ж неможливо. Усі
спроби реально "узагальнити" різні культури, збли-
зити їх настільки, щоб нівелювати їхні відмінності,
викликали тільки конфлікти, протиборство й відштов-
хування культур одна від одної, ще більше посилю-
вали розбіжності між ними. Хоча спосіб ставлення
до оточуючого світу в різних культурах у його найб-
ільшому узагальненні можна ототожнити, тим не
менше культура, ставлення до неї з боку індивідів є
явищем позагносеологічним. "Культура вимагає
визнання, а не свідчень" [3, с. 20]. А це означає,
що в реальному бутті культура функціонує не як
загальні раціональні висновки з емпіричних культур-
них проявів численних громад та індивідів, а як су-
купність буттєвих властивостей спільноти, певного
органічного соціального цілого, що замкнене на собі.
Через це обставини культури більше різняться свої-
ми буттєвими проявами, ніж раціональним змістом
людської діяльності. Та справа якраз у тому, що
емпіричне буття культури важить часто більше за
теоретичні, концептуальні викладки та пояснення
суті культурного феномена. Символізм культури є
суттєвою характеристикою останньої, а тому зро-
щення змісту культури із символами, якими харак-
теризується ця культура, робить практично немож-
ливим розрізнення одного та іншого в реальному
процесі побутування культури. Інколи той чи інший
символ у культурі важить більше, ніж його зміст.
Часто навколо символу в культурі відбувається кон-
солідація, кристалізація, оформлення нового змісту.
Тому правильно буде сказати, що культури не тільки
консолідують індивідів, які належать до однієї куль-
турної спільноти, але й відокремлюють їх. Вирізнен-
ня та виділення відбувається на рівні міжкультурно-
го спілкування. На межі культур можна бачити не
лише єднання та взаємодію культур, але і їх взаєм-
не відштовхування.
У силу сказаного стає зрозумілим, що в аналізі
проблем культури методологія природничих наук не
може "працювати". У дослідженні духовних явищ,
в аналізі системи культурних взаємовідносин у
суспільстві необхідним є інший підхід. Очевидно,
що пізнавальний розум у справі осмислення духов-
ної культури не є адекватним завданню, яке тут не-
обхідно виконати. Культура, духовність є лоном, у
якому формується мислення та понятійне оформлен-
ня пізнаного, а тому в поняттях неможливо абсо-
лютним чином відтворити явище, яке служить фун-
даментом для виникнення самого понятійного мис-
лення. Мислення в культурі черпає сили та живить-
ся нею, а не виступає її зверхником. Мислення в
культурі - це тільки видима частина айсберга, де його
підводною основою є стихійне буття індивідів у куль-
турі. Отже, реальний процес життєдіяльності спільно-
ти є більш багатим, ніж понятійне й узагалі будь-яке
інше пізнання, раціональне мислення культури, спро-
би остаточно й до кінця теоретично обґрунтувати
реальний, стихійний процес культурного буття.
Судячи з тих наукових досліджень, які прово-
дились у галузі вивчення культури, можна сказати,
що однією з найголовніших проблем у цій сфері,
фундаментальною проблемою в дослідженні куль-
тури засобами філософії є протиріччя загального й
особливого, можливість синтезу в рамках однієї
світоглядної системи загального змісту культури з
нескінченними формами її існування [5]. Причому
ця проблема розпадається на кілька залежно від
того, з якого боку розглядати культуру, що взяти
як загальне й особливе. Окрім змісту й форми куль-
турних проявів, які можна розглядати з боку сут-
ності і явища, з боку основи культурного процесу і
його здійснення у формі одиничних проявів, куль-
тура ще існує також і як певні локальні цілісні ут-
ворення, кожне з яких має свою форму і зміст. У
другому випадку йдеться про такий зріз культур-
ного буття людства, який ще й досі досконало не
вивчений. А саме цей аспект культурного буття
містить чи не найбільше проблем, розв'язання яких
конче вимагає час.
До вивчення такого зрізу культурного буття спо-
нукає ситуація, яка склалась у світі в кінці ХХ - на
початку ХХІ століття: у результаті подальшого про-
гресу науки і техніки, розвитку на їх базі нових форм
життя, інтеграція світової людності настільки при-
скорилась, що все більш актуальною стає пробле-
ма розвитку взаємовідносин між представниками
різних локальних, національних культур. Стосунки,
про які йдеться, не завжди відбуваються без непо-
розумінь і конфліктів. А тому проблема здебільшо-
го розглядається політологією, а не філософією.
Разом із тим, це серйозна філософська проблема. І
такою вона є завдяки тому, що в сучасних умовах
інтеграції світової людності проблема спілкування
різноманітних культурних світів перестала бути
тільки предметом дипломатії та політики й перетво-
рилася на проблему щоденного культурного буття
пересічного громадянина, особистості, яка перебу-
ває на грані культур і вимушена багато питань влас-
ного культурного існування вирішувати чи переви-
рішувати щоразу заново. Культурні традиції, які
раніше брали на себе левову частку індивідуаль-
ної поведінки кожного, тепер не завжди спрацьо-
вують і тією чи іншою мірою піддаються ерозії.
Саме тому загальні проблеми людського поступу,
ФІЛОСОФIЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
108
№ 4 (95) червень 2009 р.
ЕКОНОМІКА
розвитку цивілізації стають проблемами індивіду-
ального духовного буття, тими проблемами, які ста-
новлять суть філософської рефлексії. У цьому кон-
тексті взаємодія між локальними культурами є не
так абстрактною проблемою взаємодії цілісних куль-
турних утворень, як проблемою індивідів, що існу-
ють на межі культурних світів. У цьому сенс глоба-
лізації людського буття, інтегрування локальних
історій людських спільнот у всесвітню історію.
У контексті сказаного зрозумілим стає вислов-
лювання В. П. Іванова, що "загальне й особливе,
таким чином, у культурі пов'язуються не логічним, а
історичним зв'язком, а це означає, що в розумінні
їх єдності фактор часу й обставина місця набуває
великого значення" [3, с. 27]. Культура як реальний
спосіб буття людини виростає зі специфіки людсь-
кого ставлення до світу. Активна цілеспрямована
діяльність індивідів породжує ту особливу субстан-
цію людського існування, яку називають культурою.
Усвідомлення цього способу буття, понятійне осмис-
лення його природи здійснюється через індивіду-
альну діяльність кожного з предметами культури.
Рефлексія над вузловими проблемами існування
відбувається на базі начал, які закладені із самого
початку в людській життєдіяльності. І ці начала є
культурними нормами, що часто не усвідомлюють-
ся, оскільки засвоюються безпосередньо від само-
го народження. Філософські міркування над окрес-
леними проблемами лише доводять ці норми до
усвідомлення, фіксують їх у поняттях. Тільки потім,
і то з певними обмеженнями, усвідомлені в понят-
тях категорії культури стають раціональною переду-
мовою культурного буття.
Реальне існування людини й спільноти є більше,
ніж мислення про нього. Як уже було сказано вище,
буття є підґрунтям, базою, основою мисленнєвої
діяльності. Саме тому мислення не в змозі вичер-
пати всі підстави людського існування. Ті чи інші
прозріння в рамках певної філософської системи,
роблячи прорив у розумінні начал людського бут-
тя, усе ж не дають остаточного знання, знання аб-
солютного про найглибші підстави людського існу-
вання. Ці відомі істини є суттєвими для розуміння
культури. Вони означають, що неможливо звести
все розмаїття культури до такого загального, яке б
вичерпувало всю повноту культурного буття людей.
Мова, отже, не може йти про наявність єдиного
культурного зразка, під який повинні підтягуватись
усі локальні культури. Такого загального зразка, на
фоні якого всі одиничні прояви культурного буття
людини були б несуттєвими, просто не існує. Оче-
видно, що, якби було навпаки, культура зазнала б
руйнації, адже вона не зводиться до того чи іншо-
го абсолюту, вона не є загальним місцем й увібга-
ти її в систему понять просто неможливо. Прове-
дення такої процедури над культурою руйнує ос-
танню й перетворює її на щось потойбічне, транс-
цендентне, відірване від щоденного людського
існування. Зведення культури до загальників, про-
голошення цих загальників вищими зразками ви-
холощує зміст культурного існування, робить його
чимось протилежним культурі.
Висновок
Таким чином, самоусвідомлення духовної куль-
тури є процесом, який відбувається постійно й
здійснюється практично діючим індивідом. Усвідом-
лення людиною себе через культуру реалізується як
рефлексія над початками людського буття, які є сус-
пільними за своєю природою й відбивають сутність
людських відносин. В основі перманентних змін цих
початків лежить практична діяльність індивідів. Саме
первісний, первинний характер чуттєво-предметної
взаємодії людини зі світом дає підстави стверджу-
вати, що матеріально-практична діяльність індивідів
є тим глибоким лоном, на якому проростає ratio як
осмислення того, що відбулось. Раціональне мис-
лення, таким чином, виникає як інше матеріального,
але, виникнувши, воно може й повинно чинити зво-
ротню дію - впливати на практичне ставлення люди-
ни до світу, хоча б частково випереджати емпірич-
ний характер безпосереднього існування, тобто воно
не лише є відображенням того, що сталось у мину-
лому, але також є засобом передбачення, прогнозу-
вання, планування майбутнього.
Перманентний процес самовизначення духовної
культури призводить до її невпинного збагачення,
яке здійснюється через постійне співставлення ду-
ховного і матеріального, приведення їх у
відповідність одне до одного. Воно можливе завдя-
ки тому, що духовна культура містить у собі у виг-
ляді відбитків свої матеріально-предметні переду-
мови, у процесі рефлексій над якими якраз і відбу-
вається процес самовизначення.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Быстрицкий Е. К. Феномен личности: мировоззрение,
культура, бытие / Е. К. Быстрицкий - К. : Наукова думка, 1991;
Геллнер Э. Разум и культура. Историческая роль рациональ-
ности и рационализма: [пер. с англ.] / Э. Геллнер. - М. : Моск.
школа политических исследований, 2003; Гуревич П. С. Куль-
тура как объект социально-философского анализа / П. С. Гу-
ревич // Философия и культура. - М. : Наука, 1987; Карпенко
И. В. Философское пространство культуры: человек фило-
софствующий и человек повседневности / И. В. Карпенко. -
Х. : ХНУ, 2006; Культура в информационном пространстве:
наследие и современность: Материалы конф. студ. и моло-
дых ученых (апрель 1997 г.). - Краснодар : КГАК, 1997; Куль-
тура и жизненный мир человека: (Сборник: Для преподава-
телей, аспирантов, студентов) / Харьковский авиационный
институт им. Н.Е.Жуковского. - Харьков : ХАИ, 1996; Коз-
ловский В. П. Культурный смысл: генезис и функція / В. П.
Козловский. - К. : Наукова думка, 1990; Пролеев С. В. Культу-
ра как реальность и как принцип объяснения / С. В. Пролеев.
- http://www.crimea.edu/internet/Education/culture/01/part2/
proleev.htm та інші.
2.Межуев В. М. Культура и история / В. М. Межуев. - М. :
Политиздат, 1977.
3.Иванов В. П. Культура и человеческая деятельность /
В. П. Иванов // Культура и развитие человека. - Киев : Нау-
кова думка, 1989.
4.Норберт Элиас. Общество индивидов / Норберт Элиас.
- М. : Праксис, 2001.
5.Бычко И. В. Национальное и общечеловеческое в исто-
рии философии / И. В. Бычко // История философии и культу-
ра. - К. : Наукова думка, 1991;
ФІЛОСОФIЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 4 (95) червень 2009 р.
ЕКОНОМІКА 109
I. Zagriychuk
SPIRITUAL CULTURE: THE PROBLEM OF SELF-DETERMINATION
In the article the essence of spiritual culture and its objective, practical genesis are analyzed, the difference
between proper spiritual culture and forms of its occurrence are examined. In the light of spiritual culture the freedom
and traditions are analyzed as important constituents of human existence. Self-determination of spiritual culture is
introduced as a permanent process which is realized by means of constant opposition between spiritual and material,
their adjusting to each other.
Key words: spiritual culture, self-determination, occupation, human world, substantiality, universe, integrity, structure, tradition,
freedom.
© І. Загрійчук
Надійшла до редакції 23.04.2009
ФІЛОСОФIЯ
УДК 141.7 : 316.42
ÒÐÀÍÑÔÎÐÌÀÖ²ß ²ÍÔÐÀÑÒÐÓÊÒÓÐÈ
ÑÎÖ²ÀËÜÍί ÐÎÁÎÒÈ Â ²ÍÔÎÐÌÀÖ²ÉÍÎÌÓ
ÑÓÑϲËÜÑÒ²
ІВАН ЧОРНОМОРДЕНКО,
доктор філософських наук, професор
Київського національного університету будівництва і архітектури
ІВАННА ТКАЧ,
аспірант кафедри філософії
Київського національного університету будівництва і архітектури
У статті досліджується питання трансформації структури соціальної роботи в умовах інфор-
маційного суспільства знань. Показано, що сьогодні соціальна робота виступає інструмен-
том цілісного впливу на людину та є специфічним видом її виробничої діяльності. Визначе-
но, що сучасними базовими пріоритетами соціальної роботи є формування певного рівня
соціальної культури особи, стандартизація соціальних послуг, формування ідеалів соціаль-
ного розвитку, створення соціальної держави.
Ключові слова: соціальна робота, соціальна інфраструктура, інформаційне суспільство, нега-
ція, соціум, клієнт, девіант.
Постановка проблеми. Традиційно соціальна
робота з населенням проводилась і проводиться
незалежно від місця тієї чи іншої країни у світово-
му співтоваристві, але вона відрізняється не лише
своїм змістом, але й спрямованістю та елемента-
ми інфраструктури. На теренах України функціонує
така соціальна інституція, як галузеве міністерство
- Міністерство України у справах сім'ї, молоді та
спорту. Воно забезпечує реалізацію стратегії роз-
витку державної молодіжної політики та розробку
інновацій. В інших країнах світу, зокрема Росії, Біло-
русії, Польщі, Канаді, управління соціальною ро-
ботою здійснюється або через систему освітніх
закладів та установ, або через місцеві муніципалі-
тети на підставі державного замовлення.
Розглядаючи соціальну роботу як самостійний
динамічний вид діяльності, яка затвердилася в нашій
державі в середині 90-х років ХХ-го сторіччя форму-
люємо питання щодо трансформації її інфраструкту-
ри відповідно до запитів сьогодення. Цей процес
потребує всебічного наукового осмислення, у тому
числі й філософського обґрунтування трансформації
інфраструктури соціальної роботи на підставі сис-
темного підходу з тим, аби змінити не лише зміст,
але й спрямованість соціальної роботи.
Аналіз досліджень і публікацій. Провідні вчені
нашої держави - філософи, історики, педагоги, пси-
хологи, інші фахівці беруть активну участь у науко-
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-20913 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1728-9343 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:17:31Z |
| publishDate | 2009-06 |
| publisher | Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Загрійчук, І. 2011-06-09T23:02:54Z 2011-06-09T23:02:54Z 2009-06 Духовна культура: проблема самовизначення / І. Загрійчук // Схід. — 2009. — № 4 (95). — С. 105-109. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 1728-9343 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20913 37:316.422 У статті аналізується сутність духовної культури, її предметна, практична ґенеза, розглядається відмінність власне духовної культури від форм її виявлення. Через призму духовної культури проаналізовані свобода та традиції як важливі чинники людського існування. Самовизначення духовної культури представлено як перманентний процес, що здійснюється через постійне співставлення духовного й матеріального, приведення їх у відповідність одне до одного. In the article the essence of spiritual culture and its objective, practical genesis are analyzed, the difference between proper spiritual culture and forms of its occurrence are examined. In the light of spiritual culture the freedom and traditions are analyzed as important constituents of human existence. Self-determination of spiritual culture is introduced as a permanent process which is realized by means of constant opposition between spiritual and material, their adjusting to each other. uk Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України Схід Філософія Духовна культура: проблема самовизначення Spiritual culture: the problem of self-determination Article published earlier |
| spellingShingle | Духовна культура: проблема самовизначення Загрійчук, І. Філософія |
| title | Духовна культура: проблема самовизначення |
| title_alt | Spiritual culture: the problem of self-determination |
| title_full | Духовна культура: проблема самовизначення |
| title_fullStr | Духовна культура: проблема самовизначення |
| title_full_unstemmed | Духовна культура: проблема самовизначення |
| title_short | Духовна культура: проблема самовизначення |
| title_sort | духовна культура: проблема самовизначення |
| topic | Філософія |
| topic_facet | Філософія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20913 |
| work_keys_str_mv | AT zagríičukí duhovnakulʹturaproblemasamoviznačennâ AT zagríičukí spiritualculturetheproblemofselfdetermination |